Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Навчально-методичний посібник'
для державних службовців, які навчаються за професійною програмою підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів державної служби зайня...полностью>>
'Доклад'
Европа все в большей степени осознает себя как единое целое. Высшее образование является сферой, которая в значительной степени влияет на то, как фор...полностью>>
'Документ'
Инновации являются важным источником обеспечения конкурентоспособности и фактором устойчивого роста национальной экономики. Они влияют на структуру о...полностью>>
'Автореферат'
Защита состоится 22 октября 2009 года в 10 часов на заседании диссертационного совета ДМ 212.245.07 по экономическим наукам при ГОУ ВПО «Северо-Кавка...полностью>>

Персоналії та доробок

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

377

персоналії та доробок

Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України – Запорізьке відділення

Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького

Запорізький національний університет

Бердянський державний педагогічний університет

Східний інститут українознавства ім. Ковальських

Наукова школа професора А.В. Бойка:

персоналії та доробок

Запоріжжя

2011

ББК: 63.3(4Укр)

УДК: 94(477.64)

Н 34

Наукова школа професора А.В. Бойка: персоналії та доробок / Упорядники: Ігор Лиман, Вікторія Константінова. – Запоріжжя, 2011. – 376 с., іл.

ISBN 978-966-488-096-8

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України (Протокол № 3 від 12.06.2011).

Редакційна колегія: Андрєєв В.М., Білівненко С.М., Бойко П.А., Брехуненко В.А., Козирєв В.К., Константінова В.М., Лиман І.І., Маврін О.О., Мільчев В.І., Сохань П.С.

Книга присвячена науковій школі з дослідження історії Південної України XVIII – XX ст. професора Анатолія Васильовича Бойка, інституційними “стрижнями” якої були і залишаються Запорізьке відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Запорізьке наукове товариство імені Я. Новицького та кафедра джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету.

Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться проблемами історіографії, джерелознавства, історії України.

В оформленні обкладинки використані роботи художника Мирослава Добрянського.

ISBN 978-966-488-096-8

 І.І. Лиман, 2011

 В.М. Константінова, 2011

 Автори передмов, 2011

 ЗНТН, 2011

 ПП «АА Тандем», 2011

Institute of Ukrainian Archeography and Primary Sources Studying of M.S. Hrushevskyi (National Academy of Sciences of Ukraine) — Zaporizhzhya branch

Zaporizhzhya Scholarly Society of Y. Novytskyi

Zaporizhzhya National University

Berdyansk State Pedagogical University

Kowalsky Eastern Ukrainian Institute

The Scholarly Cohort of Professor A.V. Boyko: Profiles and Accomplishments

Zaporizhzhya

2011

The Scholarly Cohort of Professor A.V. Boyko: Profiles and Accomplishments / Ihor Lyman, Viktoriia Konstantinova. – Zaporizhzhya, 2011. – 376 p., ill.

ISBN 978-966-488-096-8

It is published due to the decision of academic council of Institute of Ukrainian Archeography and Primary Sources Studying of M.S. Hrushevskyi (protocol № 3 from 12.06.2011).

Editorial board: Andrieiev V.M., Bilivnenko S.M., Boyko P.A., Brekhunenko V.A., Kozyriev V.K., Konstantinova V.M., Lyman I.I., Mavrin O.O., Milchev V.I., Sokhan P.S.

The book is devoted to the scholarly cohort of researching the history of Southern Ukraine of XVIII-XX centuries of professor Anatolii Vasylovych Boyko, which institutional “cores” were and remain Zaporizhzhya branch of Institute of Ukrainian Archeography and Primary Sources Studying of M.S. Hrushevskyi (National Academy of Sciences of Ukraine), Zaporizhzhya Scholarly Society of Y. Novytskyi, Chair of Primary Sources Studies, Historiography and Special Historical Disciplines of Zaporizhzhya National University.

The book is addressed to researchers, tutors, students, everybody, who is interested in problems of historiography, primary sources studying, history of Ukraine.

ISBN 978-966-488-096-8

 I.I. Lyman, 2011

 V.M. Konstantinova, 2011

 Authors of prefaces, 2011

 ZSSN, 2011

 “AA Tandem”, 2011

ВІД УПОРЯДНИКІВ


27 грудня 2010 р. пішов із життя Анатолій Васильович Бойко. Без перебільшення, це стало тяжкою втратою не тільки для всіх тих, хто мав щастя входити до сформованої професором наукової школи, але і для історичної науки в цілому. Втім, продовжують діяти інституції, сформовані і очолювані Анатолієм Васильовичем: Запорізьке відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Запорізьке наукове товариство імені Я. Новицького, кафедра джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету. Реалізуються проекти, розпочаті професором. І це дає підстави сподіватись, що уход Учителя, ставши суворим випробуванням для його учнів, разом із тим знаменуватиме новий, але далеко не останній етап у розвитку наукової школи професора А.В. Бойка.

Хочеться вірити, що такому розвиткові прислужиться і видання, ідея створення якого виникла у нас через півроку після уходу Учителя. З одного боку, ми відчуваємо певне моральне право на упорядкування цієї книги, оскільки перший з упорядників свого часу був першим за хронологією аспірантом Анатолія Васильовича, згодом – першим захищеним під його керівництвом кандидатом наук, ще пізніше – першим захищеним при консультуванні А.В. Бойка доктором наук. Другим же захищеним доктором наук став другий упорядник. З іншого боку, ці ж обставини покладають на нас серйозний моральний обов’язок перед професором Бойком та його науковою школою. Тож цю книгу ми розглядаємо як своєрідну данину пам’яті нашому Учителю, але в той же час і як намагання зафіксувати, закріпити, популяризувати здобутки наукової школи, сформованої навколо нього, як спробу мобілізувати самих учнів Анатолія Васильовича, не дати їм забути, звідки вони вийшли.

Крім того, ми розглядаємо це видання і як важливий крок у напрямку реалізації того, до чого прагнув лідер школи. У своєму останньому інтерв’ю Анатолій Васильович, відповідаючи на питання про плани, сказав: “Першочергові наші завдання це згуртовувати дослідників Степової України та інтенсифікувати розвій наукових студій цього краю”1. Тож ми маємо намір після публікації видання “Наукова школа професора А.В. Бойка: персоналії та доробок” узятись за підготовку кількатомника “Дослідники історії Південної України XVIII-XX століть”, яка і може стати певною базою для згуртування все ще до деякої міри розпорошених сил науковців, до сфери інтересів яких входить вивчення минулого регіону.

Під час обговорення концепції книги з В.М. Андрєєвим херсонський історіограф згадав епізод свого спілкування з А.В. Бойком, який є концептуально важливим і для розуміння сприйняття самим Анатолієм Васильовичем поняття “наукова школа”, і для усвідомлення тих викликів, які зараз стоять перед учнями професора: “Було це у 2003-му. Якось під час нашого спілкування з Анатолієм Васильовичем Бойком зайшла мова про поняття “школа в історичній науці”. Зрозуміло, що “наукова школа” – це ідеальний тип, концепт, який є засобом професійної самоідентифікації кількох генерацій науковців, які об’єдналися навколо певної організаційної структури, мають спільну проблематику досліджень, послуговуються спільним методологічним інструментарієм та практиками концептуалізації. Тоді я зауважив, що на сучасний момент можна сміливо казати про “наукову школу дослідників Південної України Бойка”, адже практично усі ознаки цього поняття на той момент вже були притаманні створеному ним науковому колективу. Пригадую, що під час тієї розмови я навів список критеріїв школи за Л. Винаром: організаційна структура, що включає науково-навчальні заклади та науково-дослідні інститути; спільність головних історіографічних концепцій учителя та його учнів; спільність методології дослідження й історіософії; наявність наукового періодичного видання, що публікує результати досліджень та транслює основні ідеї школи; спільність тематики історичних досліджень. Загалом Анатолій Васильович погодився зі мною. Утім, він наголосив на тому, що, на його думку, є ще один критерій, який свідчить про те, відбулася наукова школа чи ні. Отже, спробую передати думку близько до авторського “тексту”: “Про справжню наукову школу можна казати лише тоді, коли учні пішли далі свого вчителя, коли вони продовжили дослідження та розвили концепції керівника, коли школа не перетворилася на нерухому закостенілу структуру, а розвивається й після уходу свого лідера. А тому, Віталіку, думаю, що моя школа ще знаходиться у стадії становлення, і чи відбудеться вона, я ще не знаю”. З часу тієї розмови пройшло вісім років, за які і сам А.В. Бойко, і його учні багато чого встигли. Але саме тепер школа професора має пройти випробування уходом її очільника.

***

Що стосується структури цієї книги, то її основу становлять біобібліографії самого Анатолія Васильовича Бойка та представників його наукової школи. При цьому принцип розміщення біобібліографічних даних простий і формальний: спочатку наводиться інформація про всіх докторів наук; потім – про Ph.D. (поки що такий у науковій школі А.В. Бойка лише один – Роман Шиян (University of Alberta, Canada)); далі – про всіх кандидатів наук; після того – про аспірантів, пошукачів та інших, хто ще не встиг отримати науковий ступінь. У межах же кожної групи черга біобібліографій найбільш демократична – за алфавітом.

Біобібліографіям передує низка вступних статей. Добір науковців, до яких ми звернулись із пропозицією щодо їх написання, далеко не випадковий. Стаття професора української історії Гарвардського університету Сергія Плохія дозволяє не лише пересвідчитись у тому, що науковий доробок А.В. Бойка та його учнів відомий далеко за межами України, але і побачити Анатолія Васильовича як Людину. Адже пан Плохій був справжнім другом запорізького професора. Як був таким і доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України В.А. Брехуненко. Між іншим, у контексті тематики книги вкрай важливо, що Віктор Анатолійович представляє саме ту академічну установу, Запорізьке відділення якої очолював А.В. Бойко. Іншими двома інституційними “стрижнями”, навколо яких формувалась наукова школа професора, були Запорізьке наукове товариство імені Я. Новицького і кафедра джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету. Тож цілком логічно, що до книги включено статті про них. І далеко не випадково, що авторами цих статей стали голова правління товариства імені Новицького С.М. Білівненко і заступник голови правління В.К. Козирєв, а також завідувач кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін В.І. Мільчев. Усі троє – учні А.В. Бойка. Нарешті, принципово важливою для розуміння самого поняття “наукова школа” і відповідності цьому поняттю кола, сформованого професором Бойком, є вступна стаття Н.І. Швайби – також учениці Анатолія Васильовича, однієї з небагатьох історіографів, представлених у школі, екс-директора Інституту усної історії ЗНУ. Цілком виправдано, що вступні статті мають цілу низку “точок перетинання”, адже тісно перепліталась сама діяльність усіх трьох інституцій, що були “стрижнями” наукової школи А.В. Бойка.

Наукова школа – це далеко не проста сукупність науковців і їхніх персональних доробків. Тож структурними складовими книги стали і список членів Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького; бібліографічні відомості про всі випуски та томи часопису, багатотомних і серійних видань, започаткованих А.В. Бойком; список наукових конференцій, конгресів, семінарів, круглих столів, в організації яких взяли участь А.В. Бойко або очолювані ним інституції; перелік усно-історичних і етнографічних експедицій, організованих А.В. Бойком і Запорізьким науковим товариством ім. Я. Новицького.

***

Маємо відзначити, що ідея створення книги була підтримана фактично всіма, до кого ми звертались. І це, між іншим, також варто сприймати як вияв поваги до пам’яті А.В. Бойка і як усвідомлення значущості справи, яку він започаткував.

Особливу подяку за допомогу в підготовці видання хочемо висловити С.М. Білівненку, В.І. Мільчеву, П.А. Бойку. За уточнення біографії та бібліографії Г.І. Шахрова дякуємо О. Дровосєковій.

І, звичайно ж, щиро вдячні голові Запорізької обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, директору культурного центру “Хортиця”, одному із засновників Запорізького наукового товариства імені Я. Новицького, давньому другу і соратнику А.В. Бойка В.К. Козирєву.

***

Наприкінці обумовимось, що саме включення науковців до представників школи професора А.В. Бойка залежало не тільки від ознаки належності до числа тих, чиїми науковими керівниками або ж консультантами (не тільки реально, але і формально) були Анатолій Васильович або його учні, але і від самоідентифікації науковців, від їхнього сприйняття паном Бойком та інших ознак. При цьому ми цілком усвідомлюємо умовність обмеженостей зазначеного кола осіб і впевнені, що учнями А.В. Бойка можуть назвати себе значно більше науковців (тут ми навіть не кажемо про сьогоднішніх студентів, які навчались у Анатолія Васильовича і поки що просто не встигли голосно заявити про себе в науковому світі). Тож ми були б щасливі, якби років за десять побачила світ нова книга, присвячена науковій школі професора А.В. Бойка, і до неї були б включені, зокрема, біобібліографії значно ширшого кола вчених, ніж включених до цього видання.

Ігор Лиман, Вікторія Константінова

(Бердянськ)

СЛОВО ПРО МАЙСТРА

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить.

Ліна Костенко

“Нам своє робити”, чув я не раз від Анатолія Бойка під час наших нечастих особистих зустрічей та більш регулярних спілкувань в Інтернеті. З початку 90-х ми з Анатолієм Васильовичем бачилися рідко, більше спілкувалися електронною поштою, але утримували безперервну нитку зв’язку, який давав можливість говорити про найважливіше, на той момент і на майбутнє. Крізь усі ці роки для Анатолія Бойка найважливішим залишалася ні він, ні його особисте, ні навіть постійно присутня і виснажлива хвороба, а робота – подвижницька праця, якій він без галасливих заяв присвятив своє життя.

Анатолій Бойко був одним із найкращих сучасних дослідників історії України. Він був і залишився також українським вченим і вважав, що це не тільки накладає обов’язок, але й робить його кращим, вдумливішим і більш уважним дослідником свого краю. Об’єднання цих двох компонентів: посвята науці та патріотизм, який природно перетинав рамки регіональні і легко висувався у контекст національний, були основою його світопочуття та сенсом життя, який давав наснагу боротися, навіть тоді, коли надії вже не було. Тоді з’влялося бажання встигнути – не пожити, а попрацювати, закінчити те, про що мріялося. Самого цього “закінчення” багатьом вистачило б на кілька блискучих кар’єр та на цілком змістовних життів. Працюючи, він перетворював, як багатьом здавалося, неможливе на можливе – долав обступаючу його темряву і народжував нове життя. Наука та патріотизм були як дві частини атому, які поєднуючись випромінювали світло та давали такий поштовх енергії, який вів по життю не тільки самого Анатолія Бойка, але й десятки людей навколо нього, перш за все його учнів, а також учнів його учнів.

Для Анатолія Бойка багато в чому прикладом був творець дніпропетровської джерелознавчої школи Микола Ковальський. Звідти у Анатолія пішла й повага до історичного джерела, й повага до праці учнів. Але успіх Анатолія Бойка як науковця та організатора науки був пов’язаний не тільки з ідеями та моделями його студентських років, а із його власною здатністю рости і розширювати свої обрії та обрії тих, хто був поруч. У дослідах з історії Південної України він послідовно і успішно долав один науковий та психологічний бар’єр за іншим. Відкинувши імперські за своєю основою схеми радянської історіографії, він не спокусився на звуження історії регіону до історії запорозького козацтва та його нащадків. Почавши з дослідження масових джерел, він легко перейшов до вивчення джерел наративних: щоденників, родинних історій, листування, які представили образ людини, що ховався за рядками офіційних звідомлень та статистичних звітів. Досліджуючи писемні джерела, він зміг зробити революційний для української науки прорив у галузь усної історії. Анатолій Бойко зміг також подолати інший професійний бар’єр, який міцно тримає істориків у рамках наперед визначених хронологічних періодів. Він почувався цілком вдома і у козацькій добі 18 століття, і у радянській добі 20-го. Проривом крізь пута старої історіографії була також здійснена Анатолієм Бойком в останні роки його життя реконцептуалізація свого предмету досліджень як історії Степової України. У цей термін він вклав досвід своїх багатолітніх досліджень, розуміння значення природного та кліматичного факторів в історії суспільств, а також впливу, який степовий кордон справив на економічний, соціальний, культурний та політичний розвиток України.

Людина, яка вражала своєю працьовитістю та продуктивністю, Анатолій Бойко не був одинаком або кабінетним вченим. Завжди – в оточенні не тільки книг, рукописів та мікрофільмів, але також людей. Він був світлою людиною. Ти знав, що з ним ти був в присутності чогось більшого за буденність повсякденного життя. Тільки такі люди можуть бути справжніми проводирями, можуть запалювати інших своєю безкорисливою посвятою та створювати наукові школи, які переживають самих метрів. Думаючий і сумлінний науковець та доброзичлива людина, він мав ще й неабиякий талант організатора, міг тримати парасольку і над своїми проектами і своїми учнями у вирі жорсткої, а інколи навіть жорстокої, університетської боротьби та конкуренції. Сьогодні важко уявити, як би склалася без Анатолія Бойка, і чи склалася б зовсім, наукова доля його учнів. Але так само важко уявити без внеску учнів редаговані їхнім професором десятки томів архівних джерел, усних свідчень та наукових публікацій. Ці роботи були помічені далеко за межами України і принесли наукове визнання і професору, і його учням. Остання за часом нагорода прийшла зі Сполучених Штатів, де Союз українок Америки відзначив багатотомник “Усна історія Степової України” своєю нагородою.

Є багато способів оцінити значення вченого та його школи. Збірники на пошану, які часом видаються з ініціативи самих наукових ювілянтів, включають усі необхідні “маркери” наукової величі: біографія, список видань, праці колег та учнів. Можна, звичайно, дивитися на посади, або навіть наукові нагороди. Індекс цитування є ще одним способом оцінити “велич”. Звичайно, є ще “ім’я”, яке існує іноді зовсім автономно від перерахованих вище ознак. Ці речі окремо, а ще більше разом, мають певну вагу, особливо “тут і зараз”. А як відносно “там і в майбутньому”? Простої відповіді на це питання просто не існує. Історія насправді є кепським і дуже упередженим суддею. Покладатися на справедливість її присуду не варто: кожне покоління ставить ті питання, які його цікавлять, і оцінює минуле зі своєї дуже специфічної, якщо не егоїстичної, точки зору. На що ж тоді можна покластися, ведучи діалог із майбутнім? Тільки на те, що внесок, який зробив науковець, буде необхідним поколінням, які прийдуть за ним, чи за нею. Без цеглини, покладеної колись, будівля майбутнього просто не зможе існувати. Чи можна уявити історію Степової України через покоління, два чи три від сьогодні, яка б не брала до уваги, чи навіть не базувалася б на працях Анатолія Бойка та його учнів? Мені важко уявити таку історію і таких істориків, де б вони не жили, і які б теми вони не піднімали.

Попереду у школи, створеної Анатолієм Бойком, нові досягнення, але також нові випробування. Адже, “при майстрах якось легше”, писала Ліна Костенко. “Вони – як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота”. Це видання не є тільки підсумком роботи Анатолія Бойка та його учнів, або відміткою вже досягнутої висоти. Хочеться вірити, що це є також стартом подальшого злету.

Сергій Плохій

(Кембрідж, США)

ПОДВИЖНИК

Велике, як відомо, бачиться на віддалі, але вже зараз цілком очевидно, наскільки багато важив для українського інтелектуального середовища Анатолій Бойко з його гідним подиву подвижництвом на ниві дослідження історії Південної України. Він назавжди золотими літерами вписав своє ім’я в історію української гуманітаристики тим, що створив потужну, добре знану наукову школу дослідження Степової України XVIII-ХІХ ст., донедавна найзанедбанішої ділянки в українській історіографії. Чого варті лише підготовлені ним та його учнями такі фундаментальні видання, як “Джерела з історії Південної України XVIII-ХІХ ст.” (видано 10 томів), “Усна історія Степової України” (11 томів), “Старожитності Південної України” (23 випуски), “Запорозька спадщина” (17 випусків), “Південна Україна XVIII-ХХ ст.” (9 книг), численні монографії та статті. А систематичні від 2000 року археографічні експедиції Запорізькою, Миколаївською, Донецькою, Херсонською областю та Кримом! А десятки представницьких наукових конференцій!

Так, на жаль, повелося, що аж до 1990-х рр. історія Степової України була фактично віддана на відкуп російській історіографії. Брутальна ліквідація Катериною ІІ останньої Запорозької Січі (1775) незбагненним чином провела у свідомості українських істориків дивний ціннісний вододіл між попередньою та наступною історією краю. На рівні підсвідомого з’явився стереотип сприйняття останньої як чогось уже нібито “не свого”, навіть “чужого”, що знеохочувало до систематичних студій.

Своєрідним вакуумом скористалася конкурентна наукова та ідеологічна потуга. І, слід віддати належне, доволі вміло. Маючи на меті за допомогою “історичних” аргументів обґрунтувати нібито органічну російськість регіону, вона постаралася вкорінити відповідні переконання на рівні свідомості широкого загалу. Пішла гуляти концепція “Новоросії” з педалюванням на начебто “пустельності” теренів аж до ліквідації Нової Січі та на цивілізаторській місії Росії. Подібні погляди в різних варіантах – від фальцетних до помірковано великодержавницьких – і під різними приправами – від квасного російського патріотизму до марксизму та постмодерністських потуг – постійно транслювалися в українське суспільство, а подеколи транслюються й нині. Українців вперто привчали дивитися на минуле краю, та й України загалом, чужими очима, сприймати свою історію як похідну від історії російської. Як у Шевченка – “Німці скажуть ми моголи. Моголи, моголи”.

При ближчому ж знайомстві стає очевидним, що успішність навіювання “новоросійського комплексу” трималася передусім на кричущо слабкій розробленості практично всіх ключових проблем історії Степової України. Тим більше, що актуалізована донедавна джерельна база – основа основ будь-якого дослідження – була до смішного вузькою й сама по собі не дозволяла сформувати адекватні уявлення. А відтак науковоподібні конструкції про неосвоєність та незалюдненість краю до останньої чверті XVIII ст., про його питому неукраїнськість і натомість новоросійськість виглядали не такими вже й уразливими, створюючи широке поле для різних ідеологічних маніпуляцій, чим і скористалися.

На такому ось науковому та ідеологічному тлі розгорнув у Запорізькому університеті свою наукову діяльність Анатолій Бойко на ниві дослідження історії Степової України XVIII-XIX ст. До всього, закладати підвалини власної наукової школи довелося у злиденні для усієї української науки 1990-ті рр., в умовах хронічного безгрошів’я та злиднів у прямому розумінні слова. Тим вагомішими з висоти сьогодення виглядають результати докладених зусиль, які кардинально змінили стан історіографічного освоєння історії Степової України за всіма параметрами: актуалізована джерельна база, археографічні публікації, розробка прикладних проблем, концептуальне осмислення, популяризація наукових знань.

Як науковець Анатолій Бойко сформувався на історичному факультеті Дніпропетровського університету, де здобував фах історика в 1981-1986 рр. і вчився в аспірантурі (1986-1989). Ще у студентські роки майбутнього вченого тягнуло до історії Степової України. Хіба незвіданим чином спрацював поклик крові, адже Анатолій походив із Запорожжя, з родини колишніх запорозьких козаків. Найпотужніший інтелектуальний вплив мав на нього професор Микола Ковальський, маститий вчений, фундатор дніпропетровської джерелознавчої школи. Саме М. Ковальського Анатолій вважав своїм духовним батьком і крізь усе своє коротке життя проніс теплі синівські почуття до нього.

Анатолій Бойко був органічним представником дніпропетровської джерелознавчої школи. Кандидатська дисертація “Торгівля Південної України (1775-1825)” ґрунтувалася переважно на незнаних раніше джерелах і сигналізувала про потужний потенціал вченого.

Ще в студентські роки Анатолій Бойко заразився архівною евристикою. Не викисав з Дніпропетровського обласного архіву. Використовував кожну нагоду для поїздки до Москви, Петербурга, Херсона, Миколаєва, де відклалася основна маса джерел з його проблематики. Перебравшись після закінчення аспірантури до Запоріжжя, де розпочав викладати в місцевому університеті, беручкий до роботи, в міру амбіційний, Анатолій Бойко був просто нездатен сидіти склавши руки, і під його орудою невдовзі виникає осередок дослідження історії Степової України XVIII-ХІХ ст.

Значний вплив на тогочасну діяльність Анатолія Бойка справила зміна загальної атмосфери в Україні. Національне відродження кінця 1980-х рр. виразно резонувало з його внутрішніми інтенціями й тим україноцентризмом, яким була просякнута школа М. Ковальського. Глибоке переконання в необхідності здобуття Україною незалежності та створення української України прийшло легко, ніби саме собою, прийшло раз і назавжди.

На хвилі національного відродження у 1988 р. відновила свою роботу Археографічна комісія, брутально ліквідована під час сумно відомих нагінок на українство в 1972 р. До плану її роботи увійшло наукове видання “Описів Катеринославського намісництва”, яке мав підготувати Анатолій Бойко. Коли ж у 1991 р. було створено Інститут української археографії, він став науковим співробітником Дніпропетровського відділення. Пізніше ж очолив Запорізьке відділення Інституту, відкрите під нього в 1999 році, коли всім стало зрозуміло, наскільки широкі перспективи відкриваються саме в Запоріжжі для інтенсифікації студій з історії Степової України під орудою Анатолія Бойка.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Частина 1 Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів Валерій стеценко львів Видавничий центр лну імені Івана Франка 2010 у 2-х частинах

    Закон
    Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: Навч. посібник для студентів університету: У 2-х ч. / Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів В.
  2. Культурологія: теорія та історія культури

    Документ
    Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ,
  3. Науково-методичні та організаційні засади інформаційно-аналітичного забезпечення педагогічної науки, освіти І практики України, проведеної

    Документ
    Формування єдиного галузевого інформаційного ресурсу шляхом кооперативного аналітико-синтетичного опрацювання документів галузевої тематики [Електронний ресурс] : матеріали всеукраїнського науково-практичного семінару, 3 березня 2011 р.
  4. Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів та всіх, хто прагне самостійно опанування курсом філософії

    Документ
    "Філософія. Навчальний посібник для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів / Під ред. проф. Петрушенка В.Л. та доц.
  5. Міністерство енергетики та вугільної промисловості україни

    Документ
    СУТТЄВІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ ЧИ МОЖУТЬ ВПЛИВАТИ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА З УРАХУВАННЯМ МОЖЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ 90

Другие похожие документы..