Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Исследование'
Мочекаменная болезнь (МКБ) – широко распространенное заболевание, обусловленное образованием твердых минералоорганических структур в мочевыводящей си...полностью>>
'Документ'
Во исполнение Федеральных законов от 6 октября 2003 года № 131 – ФЗ «Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации», ...полностью>>
'Конкурс'
1.2. Организатором Конкурса являются Чувашское региональное отделение Общероссийской молодежной общественной организации «Российский союз сельской мо...полностью>>
'Программа'
1 Якушин В.Л., Джумаев П.С., Польский В.И.,Емельянова О.В., Юрлова М.С., Аунг Тхурейн Хейн. «Влияние импульсной плазменной обработки на коррозионную с...полностью>>

Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

НАЦІОНАЛЬНІ ІННОВАЦІЙНІ СИСТЕМИ

ТА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Луговой А. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Поняття національної інноваційної системи виникло в 70-ті роки ХХ ст. Його автори К. Фріман, Р. Нельсон і Б. Лундвал. Цей термін з’явився в статтях цих авторів, а в 80-ті роки вийшли перші монографії, присвячені цьому питанню. На сьогодні відбулася практична повна заміна терміну „науково-технічний прогрес” на термін „національна інноваційна система”. „Мантра” інновацій опанувала абсолютно всіма. Зараз більшість вчених розуміє, що інноваційна рента – це головне в сучасній економіці.

Уявлення про національні інноваційні системи дуже швидко вплинуло на процес прийняття державних рішень у багатьох сферах. І цим ця теорія відрізняється від багатьох інших економічних ідей. Швидкість входження терміну „національні інноваційні системи” у державну політику була просто безпрецедентною.

На Україні терміни „інновація” та „національна інноваційна система” почали використовуватися з 2000 року. Інноваційний розвиток надає всій країні динамічність, під яку вибудовується вся ієрархія інститутів: наука, освіта, бізнес, державне управління. При цьому кожній енергійній людині, інноватору, надається можливість вбудуватися в цю систему, в якій держава підтримає і захистить тих, хто отримав гарну освіту, хто націлений на винахідницьку діяльність, і особливо тих, хто націлений на те, щоб розвивати виробництво нових товарів, послуг і технологій. Така політика мобілізує людей на правильну, з точки зору особистих пріоритетів, поведінку. Інноваційна політика держави – це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів.

Реалізація інноваційної політики дозволяє вирішити двоєдине завдання: максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому витрачати обмежені виробничі ресурси. Цього можна досягнути завдяки забезпеченню інтенсивного розвитку в усіх сферах соціальної та економічної діяльності. У світі існує дві основні моделі інноваційної політики, які залежать від головного вектору її руху. Перша – це інноваційна політика, орієнтована на виконання науково-технічних програм і проектів загальнонаціонального значення. Головною метою є сприяння розвитку галузей, що мають пріоритетне значення для країни. Друга – орієнтована на поширення науково-технічних знань.

Залежно від інноваційної політики, яку провадить держава, країни світу можна розділити на три групи. Перша - це країни, орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію великих цільових проектів, що охоплюють всі стадії інноваційного циклу, причому значна частка науково-інноваційного потенціалу припадає на військову сферу. До цієї групи належать США, Велика Британія, Франція. Інший спосіб ведення інноваційної політики – це створення сприятливого інноваційного середовища та оптимізація всієї економіки. Таку політику провадять Німеччина, Швеція і Швейцарія. До третьої групи належать країни, які стимулюють нововведення шляхом розвитку інноваційної структури та опанування досягненнями світового науково-технічного прогресу, а також координацією дій різних секторів в галузі науки і технологій. До таких країн належать Японія, і Південна Корея.

Згідно з вимогами часу основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробка й реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід на інноваційний шлях розвитку і становлення України як високотехнологічної держави. Пріоритет інноваційного розвитку національної економіки й активна роль держави у процесі структурних перетворень визначено на найвищому державному рівні. Інноваційний розвиток наразі стає не лише «національною економічною ідеєю», а й тактикою державної економічної й гуманітарної політики.

Мета державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежить від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинених країн передбачає наступні складові:

  • економічне зростання;

  • повну зайнятість;

  • економічну ефективність;

  • стабільний рівень цін;

  • економічну свободу;

  • справедливий розподіл доходів;

  • економічну забезпеченість;

  • збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Згідно із законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

  • орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

  • визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

  • формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

  • створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

  • забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

  • ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

  • здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологїй, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

  • фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

  • сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

  • інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

  • підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Слід зазначити, що забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання є також важливим принципом. Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне значення. Мета цього принципу – збереження економічного і соціально-стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових і комплексних програм. Для того щоб дотримуватись стратегічного курсу складається і контролюється перелік ресурсів, що мають стратегічно важливе значення.

Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної і політичної ситуації, що зумовлює гнучкість систем державного впливу. Щодо оперативного поточного державного регулювання, то воно спирається на податкову політику, емісійну кредитну, бюджетну, соціальну. Усі ці складові частини державного управління економікою мають бути взаємопов'язані та здійснюватися систематично, аби забезпечити реалізацію стратегічного курсу держави. Важливим принципом державного регулювання є дотримання вимог матеріально-фінансової збалансованості задля забезпечення ресурсного потенціалу суспільства, регулювання фінансових потоків.

НОВІ ПІДХОДИ ДО СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯМ

Різниченко Н. С.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Зважаючи на відчутний вплив розвитку науково-технічного прогресу на галузь машинобудування, активне впровадження новітніх ресурсозберігаючих технологій у цій сфері є необхідною передумовою збереження рівня конкурентоспроможності виробників машинобудівної продукції на вітчизняному та світовому ринках. Своєчасне здійснення у виробництві заходів, що сприяють реалізації найбільш ефективних резервів ресурсозбереження, має важливе значення для розвитку підприємств та розширення сфер їх ринкового впливу.

Створення нових підходів до стратегічного управління інноваційним ресурсозбереженням у машинобудівному комплексі висуває нові вимоги до всіх етапів стратегічного управління: аналізу середовища, визначення місії та цілей, вибору стратегії та її виконання, оцінки та контролю виконання стратегії. Тому важливим аспектом стратегічного управління у сфері ресурсозбереження є механізми формування та аналізу умов реалізації інноваційних стратегій ресурсозбереження залежно від цілей, що постають перед державою.

Перехід машинобудівного комплексу України до інноваційного розвитку на базі ресурсозберігаючих технологій потребує створення та відповідного корегування стратегій розвитку. До інноваційних ресурсозберігаючих стратегій підприємств, які відповідають певному етапу еволюції підходів до ресурсозбереження, належать: ігнорування ресурсозбереження в діяльності підприємства; дотримання нормативних вимог із ресурсозбереження; ресурсозбереження за вимогою ринку; ресурсозбереження як стратегія конкурентних переваг; ресурсозбереження як стратегія сталого економічного розвитку.

Накопичення негативних економічних (зростання ціни ресурсів через виснаження їх запасів) та екологічних (надмірне забруднення довкілля) наслідків цивілізації споживання зумовили необхідність упровадження ресурсних обмежень з боку державних інститутів, зобов'язавши підприємства дотримуватися певних нормативів ресурсовикористання.

Досягнення в найближчій перспективі зменшення ресурсоспоживання на одиницю кінцевої продукції, а отже, й більш високого ступеня економічного розвитку буде вимагати поступової заміни діючої стратегії дотримання нормативних вимог з ресурсозбереження на більш прогресивні, зокрема, стратегію ресурсозбереження за вимог ринку та стратегію конкурентних переваг ресурсозбереження.

Вибір і дотримання підприємствами ресурсозбереження як стратегія конкурентних переваг характерні для високого рівня економічного розвитку та передбачають досягнення суб'єктами господарювання довгострокових еколого-економічних переваг за рахунок інноваційного ресурсозбереження.

Вибір і реалізація стратегії ресурсозбереження, як стратегія сталого економічного розвитку свідчать про дуже високий рівень економічного розвитку країни, що обумовлює не просто вигідність виробництва та збуту інноваційної ресурсоефективної продукції, а збитковість випуску ресурсоємних аналогів.

Дані стратегії є пріоритетом майбутнього, оскільки забезпечують гармонійне співіснування економічно ефективного промислового виробництва та природи, підвищення добробуту суспільства, відтворення ресурсного потенціалу. Уряди розвинених країн у контексті поступового переходу суспільства до запровадження принципів сталого розвитку вже роблять перші кроки з реалізації вказаної стратегії. Для України в ролі першочергової стратегії слід закріпити дотримання підприємствами нормативних вимог з ресурсозбереження із поступовою заміною діючої стратегії на більш прогресивні, зокрема, стратегію ресурсозбереження за вимог ринку та стратегію конкурентних переваг ресурсозбереження.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ

(НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Авраменко О. І.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

В Україні державне управління економічними процесами все частіше переходить на регіональний рівень. Стратегічним планом розвитку регіону є регіональна стратегія. Головним недоліком подібних стратегій є формалізований підхід до визначення реальних і оптимальних можливостей, механізмів і інструментів соціально-економічних трансформацій у конкретному регіоні або промисловому комплексі [1]. Реалізовані в Україні державні, регіональні і місцеві програми не забезпечені фінансами і управлінням. Необхідним є теоретичне та практичне обґрунтування стратегії розвитку регіонального будівельного комплексу, яке дасть можливість зосередити увагу та забезпечити напрямки майбутніх дій по сприянню його формуванню та розвитку.

Полтавська область є інвестиційно привабливим регіоном, з конкурентоспроможною промисловістю, розвинутим багатопрофільним малим і середнім бізнесом, якісними трудовими ресурсами відповідно до потреб місцевого ринку праці, з високим рівнем добробуту населення, сприятливим бізнес – кліматом. Вирішальним чинником подальшого розвитку регіону є підсилення уваги до можливостей щодо підвищення конкурентоспроможності та нарощування потужностей вітчизняних будівельних підприємств відповідно до потреб ринку будівельних робіт.

Наявність регіонів з низькою діловою активністю і депресивним характером розвитку сприяють тому, що основні учасники регіонального інвестиційно-будівельного комплексу діють відособлено, у відриві від загальногалузевих інтересів, що знижує його потенціал і, як наслідок, інвестиційну привабливість регіону. Відсутність в будівельній галузі державних замовлень, уваги з боку регіональних органів влади, загального інформаційного поля, взаємодії між будівельними підприємствами Полтавського регіону погіршує стан будівельної галузі у після кризовий період. Зростання цін на нерухомість, зменшення обсягів продажу будівельної продукції, незбалансованість попиту і пропозиції, наявність ознак монополії та монополістичної конкуренції на будівельному ринку Полтавської області свідчать, що ринкові механізми не забезпечують його всебічного розвитку. Таким чином, в системі управління будівельним комплексом необхідно:

– розширити повноваження органів місцевого самоврядування, які повинні планувати власні програми із залученням додаткових власних ресурсів;

– перейти від кошторисно-витратного фінансування до фінансування, орієнтованого на результат, яке потребує достатнього обсягу асигнувань для досягнення запланованих результатів;

– низький рівень інвестиційної спроможності основних суб’єктів інвестиційної діяльності – територіальних громад, суб’єктів підприємницької діяльності, банківської сфери, приватних інвесторів, відсутність в державному бюджеті відповідних ресурсів спонукає вдосконалювати фінансовий механізм будівельного комплексу, задіявши нові джерела та форми фінансування на мікрорівні, застосовуючи альтернативні джерела фінансування;

– для формування у кожному регіоні локального конкурентного середовища необхідні як великі компанії з повним будівельним циклом, так і потужні фінансово-управлінські генпідрядні компанії, а також менші, спеціалізовані будівельні компанії, інжинірингові фірми, компанії-посередники;

– дієва стратегія розвитку регіонального будівельного комплексу вимагає втручання органів державного та місцевого самоврядування.

Реалізація Стратегії економічного та соціального розвитку держави на 2004–2015 роки враховує спроможність будь – якого регіону залучати зовнішні інвестиції. Основними чинниками залучення зовнішніх інвестицій є стан технічної інфраструктури, доступність будівель і добре підготованих ділянок до нової забудови, наявність кваліфікованої робочої сили, бізнес - клімат регіону та його імідж, обсяг та якість послуг, що надаються регіоном. Перевагою для залучення інвестицій, які створюють нові робочі місця, є наявність земельних дешевих та обладнаних інфраструктурою (з дешевими тарифами на енергопостачання) ділянок. Особливо привабливими для інвесторів є такі міста регіону як Полтава, Кременчук, Комсомольськ, Миргород. Окремі міста регіону, а саме місто Кременчук з його великою промисловою зоною має певний потенціал для підготовки привабливої пропозиції промислових ділянок та/або будівель.

Значна роль в залученні інвестицій належить регіональній економічній політиці, яка повинна бути направлена на заохочення і захист інвестора. На стан надходження інвестицій в економіку регіону та їх освоєння впливають підвищення обізнаності міжнародних ділових кіл щодо інвестиційних можливостей регіону, розвиток міжнародних двосторонніх та багатосторонніх зв’язків, налагодження взаємовигідних ділових контактів, координація діяльності органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо підвищення ефективності економічного розвитку, створення умов суб’єктам господарювання різних форм власності для представлення своїх досягнень на вітчизняному та зовнішньому ринках.

Вирішити проблему розвитку будівельного комплексу регіону необхідно, активізувавши інвестиційне забезпечення шляхом зміни структури джерел фінансування. Регіональна інвестиційна стратегія повинна спрямовуватись на розвиток тих сфер виробництва, які сприятимуть економічному зростанню регіону.

Полтавська область має достатній потенціал для розвитку будівельної галузі, проте процес розробки і реалізації стратегії розвитку регіонального будівельного комплексу вимагає ефективних механізмів взаємодії будівельних підприємств з іншими учасниками інвестиційно-будівельного комплексу. Для стратегічного управління будівельним комплексом потрібна модель його функціонування у національній економіці, побудована на новому баченні будівництва і новому механізмі взаємовідносин суб’єктів господарювання. Регіональний підхід до розробки стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу передбачає врахування територіальних особливостей регіону. На думку Е.Б. Алаєва, територіально-виробничий комплекс (ТВК) – поєднання підприємств (установ), для яких територіальна спільність його компонентів – додатковий чинник підвищення економічної ефективності за рахунок:

а) значної стійкості взаємних зв'язків (особливо зв'язків інформаційних) і ритмічності виробничого процесу;

б) скорочення транспортних затрат;

в) раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів і більш сприятливих умов для маневрування ними;

г) створення оптимальних умов для поєднання галузевого (міжгалузевого) планування і управління з територіальним плануванням і управлінням [2, с. 212].

Це дає змогу стверджувати, що спільність території, яка є головною ознакою ТВК, є додатковим чинником підвищення економічної ефективності економіки регіону та будівельної галузі зокрема.

Таким чином, є необхідним комплексний перегляд механізмів управління окремими програмами на рівні регіонів.

Література:

  1. Таранич А.В. Еволюція вчень про територіальні та міжгалузеві утворення. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdnuet/econ/2010_4/Taranich.pdf

  1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.

ПОСИЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ФОРМУВАННЯМ

І ВИКОРИСТАННЯМ ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ДЕРЖАВИ

Глухова В. І.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

В умовах дефіцитності централізованих фінансових ресурсів держави прозорість і гласність бюджетного процесу забезпечується саме завдяки бюджетному контролю. Тому питання посилення бюджетного контролю, який здійснюється органами державної влади й управління та спеціалізованими фінансовими службами, є актуальними з теоретичної та практичної точок зору.

Необхідність розробки дієвих механізмів контролю за формуванням і використанням бюджетних коштів викликана тим, що в бюджетній сфері, як свідчить практика перевірок, правопорушення повторюються з року в рік, набуваючи системного характеру. Так, тільки в 2010 році в результаті контрольно-перевірочних заходів Рахункової палати встановлено бюджетних правопорушень всього на суму майже 52 млрд. грн., що складає 16% від загального обсягу видатків Державного бюджету України за цей рік [1].

Узагальнено можна виділити такі групи бюджетних правопорушень:

– наявність завищених асигнувань та зайво одержаних коштів у зв’язку з необґрунтованим складанням кошторисних призначень;

– використання коштів Державного бюджету України з порушеннями Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти";

– планування видатків державного бюджету за відсутності правових підстав;

– незаконне використання коштів цільових фондів;

– заниження сум доходів і видатків бюджету;

– незаконне завищення обсягів дотацій і субвенцій;

– нецільове використання коштів бюджету, передбачених на виконання державних програм, а також незаконне виділення коштів із резервного фонду державного бюджету;

– неналежне ведення бухгалтерського обліку; неоприбуткування за обліком вартості товарно-матеріальних цінностей і коштів; заниження в обліку вартості основних засобів;

– бюджетні порушення, пов’язані з використанням коштів міжбюджетних трансфертів.

Слід також констатувати, що, виходячи з досвіду проведення контрольно-аналітичних та експертних заходів, склалися і певні системні види неефективного використання бюджетних коштів, зокрема: неефективне використання коштів державного бюджету внаслідок прийняття необґрунтованих управлінських рішень; неефективне управління бюджетними коштами шляхом тривалого їх утримання без використання на реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів і на поточних рахунках підвідомчих організацій, а також тривалого невикористання фінансування з державного бюджету; неефективне використання коштів за окремими функціями та предметними ознаками.

З метою недопущення зазначених бюджетних правопорушень в системі фінансового контролю важливого значення набуває превентивна його форма. Так, на виконання положень Бюджетного кодексу України органами Державної контрольно-ревізійної служби запроваджено різновид державного аудиту – аудит ефективності виконання бюджетних програм, який, незважаючи на перші кроки застосування програмно-цільового методу формування бюджету, відсутність чітко налагоджених механізмів фінансування видатків за програмами, повної та об’єктивної інформаційної бази, безперечно, є одним із пріоритетних напрямків фінансового контролю, що забезпечуватиме оцінку ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей.

Враховуючи, що бухгалтерський облік і звітність є відправною точкою для здійснення взагалі функції контролю, тому зростає відповідальність і роль Державного казначейства щодо формування бази даних фінансової звітності по операціях із коштами бюджетів, адже ця інформація надає можливість як контролюючим органам, так і розпорядникам коштів попереджати негативні наслідки незаконного використання бюджетних ресурсів, оцінювати ефективність виконання програми не тільки при її завершенні, а й безпосередньо під час її реалізації.

Отже, в системі бюджетного контролю все більше повинні застосовуватися такі його форми, метою яких є не стільки встановлення порушень під час перевірок, ревізій, скільки запобігання їм і підвищення ефективності господарювання в державному секторі економіки.

Закон про систему державного фінансового контролю в Україні, який в даний час розробляється, повинен врегулювати створення цілісної системи державних органів бюджетного контролю, розмежування та уникнення дублювання функцій і повноважень існуючих органів контролю, взаємодію їх між собою, а також з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Література:

  1. Висновки щодо виконання Державного бюджету України за 2010 рік. – [Електронний ресурс]. – http: // www.ac -rada.gov.ua



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Б. Е. Большаков О. Л. Кузнецов П. Г. Кузнецов и проблема устойчивого развития Человечества в системе «природа-общество-человек» Доклад

    Доклад
    Прошло немногим более года после выхода в свет книги: «Побиск Георгиевич Кузнецов: идеи и жизнь», выпущенной Аналитическим Центром «Концепт» (Москва) и Университетом «Дубна» (инициатор, составитель и редактор С.
  2. Предыдущие конференции

    Документ
    І, ІІ и ІІІ – юбилейная, посвященная 140-летию со дня рождения В. И. Вернадского, конференции были проведены в г. Кременчуг Полтавской области в 2001, 2002, 2003 годах соответственно.
  3. Концепт «Устойчивое развитие» в контексте теоретических исследований и социокультурной практики 09. 00. 11 Социальная философия

    Автореферат диссертации
    Защита состоится «07» октября 2011 г. в 10.00 на заседании Диссертационного совета Д 212.208.01 по философским и социологическим наукам в Южном федеральном университете (344006, г.
  4. Долгосрочное прогнозирование социально-экономического развития региона в условиях перехода на инновационную модель экономики

    Автореферат
    Защита состоится 24 июня 2010 г. в 10 часов на заседании диссертационного совета Д 212.070.06 при Байкальском государственном университете экономики и права по адресу: 664003, г.
  5. Международный Центр-Музей имени Н. К (2)

    Документ
    Международный Центр-Музей имени Н.К.РерихаРоссийская академия космонавтики имени К.Э.ЦиолковскогоРоссийская академия естественных наукРоссийская академия образованияИнститут истории естествознания и техники РАНЦентральный совет Всероссийского общества

Другие похожие документы..