Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Всего 150 - 200 лет назад население Земного шара использовало лишь возобновляемые и экологически безопасные источники энергии: потоки воды рек морски...полностью>>
'Документ'
И звон услышишь. И будто это звезды — звон-то! Морозный, гулкий, — прямо сереб­ро! Такого не услышишь, нет. В Кремле уда­рят, — древний звон, степенны...полностью>>
'Документ'
На виконання наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 15.08.2011 № 976 «Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад і т...полностью>>
'Автореферат'
Защита состоится 28 декабря 2006 г. в 16.00 на заседании Диссертационного совета К 602. 004.01 по присуждению ученой степени кандидата наук при Санкт-...полностью>>

Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

УДК 338.27:330.342.146(477)

Матросова Л.М.,

професор, д.е.н., ЛНУ ім. Т. Шевченка, м. Луганськ

МОЖЛИВІСТЬ ДЕФОЛТУ В УКРАЇНІ
ТА ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ

Розглянуто можливість дефолту в Україні, проаналізовано його причини та наслідки. Сформульовано заходи щодо зниження ризику дефолту й стабілізації економіки.

Останнім часом набуло актуальності питання можливого дефолту в Україні, що активно обговорюється експертами, фахівцями, політиками та ЗМІ [1–5]. На нашу думку, ця проблема в тому чи іншому аспекті постає дуже гостро в багатьох країнах світу. Це можна пояснити особливостями стану світової економіки за наслідками фінансової кризи, а також темпами розвитку національних економік. Спробуємо розібратися в деяких аспектах цієї проблеми.

Термін "дефолт" (від англ. default) означає невиконання зобов'язань, тобто невиконання договору щодо запозичень, несплата своєчасно відсотків або основного боргу за борговими зобов'язаннями чи за вимогами договору про випуск облігаційних позик.

Дефолт може оголошуватися як компаніями, так і державами, які неспроможні виконувати всі або частку своїх зобов'язань. Якщо дефолт оголошується державою, борги підлягають урегулюванню на міжнародному рівні.

Зазначимо, що, за данними Міжнародного Валютного Фонду (далі – МВФ), з 1941 р. до 2004 р. у світі відбулось 135 дефолтів за державними позиками. Тому ця проблема не є новою у світовій економіці. Але час від часу вона загострюється, враховуючи зміни у фінансовій системі, прояви економічної циклічності. Риск дефолту є завжди, його не слід боятися, але не можна й недооцінювати.

Як правило, дефолт є наслідком формування державних боргів у результаті фінансових позик держави для покриття дефіциту бюджету. Державний борг складається із заборгованості центрального уряду, регіональних та місцевих органів влади, державних організацій та підприємств.

Розрізняють два типи державного боргу:

  1. внутрішній – заборгованість держави власникам державних цінних паперів та іншим кредиторам, яка виражена в національній валюті;

  2. зовнішній – заборгованість держави іншим країнам, міжнародним фінансовим організаціям та іншим особам, яка виражена в іноземній валюті. Цей борг може бути сплачений за рахунок експорта товарів або нових позик.

Слід зазначити, що проблема державних боргів на сьогодні є вкрай актуальною для світової економіки в цілому. Головне питання – не в самому боргу, а в тому, яким чином він буде погашатися.

Учені та практики різних країн останнім часом активно шукають індикатори, які спроможні передбачити державні дефолти. Наслідком цих досліджень стали наступні підходи:

  • побудова теоретичних моделей;

  • пошук випереджувальних індикаторів дефолту;

  • вивчення прогнозної спроможності кредитних рейтингів і спредів.

За даними доповіді МВФ, зазвичай досліджуються 50 різних індикаторів, зміни яких можуть бути сигналами наближення державного дефолту. Експерти МВФ прогнозують, що кожного року будь-яка країна з вірогідністю близько 20,0% може не розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

У багатьох країнах світу розміри державного боргу є дуже великими. Зазвичай критерієм рівня загрози дефолту є відношення державного боргу до ВВП. Наприклад, у Італії та Греції держборг перевищує 100,0% ВВП, у країнах ЄС (за даними 2009 р.) – 60,0% і на теперішній час сягає 73,7%, у США (станом на 31 січня 2010 р.) загальний обсяг національного боргу дорівнював 14,131 трлн. дол., або 96,5% ВВП США. Є країни, в яких державний борг перевищує 200,0 – 300,0% національного багатства (Японія, Венесуела). В Україні на сьогодні держборг становить 40,5% ВВП (2010 р. – 40,0% ВВП). За даними експертів Світового банку, зовнішній борг України сягає 82,0% ВВП.

Слід зазначити, що в деяких країнах ця цифра є значно меншою. Так, у Китаї співвідношення держборгу до ВВП досягає 22,0%, у Росії – лише 10,0%.

У той же час, в окремих країнах ситуація визначається вкрай негативними тенденціями. Наприклад, у Бразилії та Угорщині відношення держборгу до ВВП уже сьогодні перевищує загальновизнаний рівень безпеки в 60,0%. Іноді борг держави досягає рівня ВВП країни. Так, Японія декілька років має сукупний державний борг вище 150,0% ВВП. Фахівці Організації економічного співробітництва і розвитку підрахували, що при збереженні зазначених тенденцій до 2050 р. держборг Італії може становити 250,0% ВВП, Німеччини – 300,0%, Франції – 400,0%, США – 450,0%, Великої Британії – 500,0%, Японії – 600,0%.

Зарубіжні експерти склали декілька рейтингів країн, у яких загроза дефолту є досить високою. За одним із цих прогнозів, Україна посідає шосте місце. Цей перелік виглядає таким чином: 1 місце – Венесуела, 2 – Греція, 3 – Аргентина, 4 – Ірландія, 5 – Португалія.

Для того, щоб з'ясувати, чи є ситуація щодо дефолту в Україні критичною, розглянемо структуру державного боргу України, а також з'ясуємо, яку суму вона повинна сплатити у 2011 – 2013 рр.

Зазначимо, що у 2011 р. Україна повинна погасити борги та виплатити за ними кредити на суму більш 54 млрд. грн., або 6,8 млрд. дол. У структурі держборгу виділимо наступні складові:

1) певна частина основних внутрішніх боргів припадає на ОВДЗ (облігації внутрішнього державного займу). У 2011 р. необхідно буде погасити ОВДЗ на суму 25,6 млрд. грн. плюс сплатити відсотки за ними – 13 млрд. грн. (загальна сума становить 38,6 млрд. грн.). На сьогодні в портфелі НБУ знаходиться приблизно 49,0% усіх випущених ОВДЗ, ще 36,0% – у власності комерційних банків. Таким чином, на частку нерезидентів припадає лише 6,0% ОВДЗ. Виходячи з цього Мінфін України може продати ОВДЗ нових випусків, а за ці кошти погасити позики попередніх випусків;

2) за єврооблігаціями Україна повинна погасити 600 млн. дол. США плюс відсотки за ними на суму 440 млн. дол. Якщо на світовому фінансовому ринку не буде несподіваних подій, ці борги можна буде погасити без зайвих проблем;

3) за зовнішніми боргами слід сплатити кредит, який наданий ЄБРР, на суму близько 250 млн. дол. Це можливо здійснити за рахунок розміщення нових облігацій та шляхом пролонгації цього кредиту;

4) Україні необхідно також сплатити відсотки за кредитами МВФ та інших міжнародних фінансових інститутів на суму приблизно 350 млн. дол. Для цього можна залучити нові транші МВФ.

Таким чином, ситуація у 2011 р. в цілому може виявитися некритичною, якщо своєчасно здійснити відповідні заходи для сплати Україною державного боргу.

У подальшому, тобто в 2012–2013 рр. слід очікувати зростання суми боргів, оскільки будуть здійснюватися нові запозичення, а для їх обслуговування потрібні додаткові кошти. Як вважають зарубіжні експерти, пік сплати боргів за зовнішніми позиками України очікується в 2013 р.

Поряд із цим, негативна оцінка експертами загрози дефолту в Україні пов'язана з низьким рівнем показників, які свідчать про стан розвитку економіки та країни в цілому. Наприклад, у 2011 р. Україна посіла 73 місце (з 192 країн) у рейтингу якості життя, 89 (з 130) – у рейтингу глобальної конкуренції, 162 (з 183) – у рейтингу економічних свобод.

Аналізуючи фінансовий стан будь-якої країни, необхідно враховувати те, на яких умовах вона залучає фінансові ресурси, чи може сплатити ці позики, а також те, наскільки вони достатні для подальшого економічного розвитку. Із цим пов'язано ще одне запитання: дешевими чи дорогими є кредити для юридичних та фізичних осіб?

Зазначимо, що для України позичені гроші є досить дорогими, оскільки зарубіжні інвестори вважають цінні папери США, Німеччини, Японії більш надійним вкладенням, ніж цінні папери України. Тому наша країна повинна сплачувати за залучені ресурси більш високі відсотки. Крім того, в Європі та США держава надає підприємствам та населенню кредити без обмежень під 3,0 – 5,0% річних, а в Україні це стосується далеко не всіх та під 20,0% річних. Таким чином, кредитні ресурси в зарубіжних країнах є набагато доступнішими та дешевшими, ніж в Україні.

У цілому проблема дефолту стосується забезпечення нормальної роботи фінансового сектору, проведення чіткої політики щодо управління грошовим ринком.

Слід зазначити, що в теперішній час практично не розглядається питання ризиків корпоративних дефолтів, які мають більш глибоке підґрунтя та негативно впливають на макроекономічну ситуацію в Україні. Це стосується крупних державних компаній, зокрема компанії "Нафтогаз України".

Як негативний факт відзначимо те, що сума відсотків за кредитами, які наша держава позичає в міжнародних фінансових установах, зростає з кожним роком. Якщо в докризовий період ця цифра становила 2,0% від доходів держбюджету (3,4 млрд. грн.), то в 2009 р. вона досягла 4,0% (6,9 млрд. грн.), в 2010 р. – зросла до 6,0% (15,5 млрд. грн.), в 2011 р. – оціночно становитиме 8,0% (23 млрд. грн.) і це не враховуючи самого "тіла" кредиту.

В Україні сьогодні на одного громадянина припадає 9,5 тис. грн. боргу, у той же час у США, при загальній сумі держборгу близько 14 трлн. дол., на кожного американця припадає більше 45 тис. дол. боргу. У 2011 р. кожен українець повинен сплатити 1250 грн. боргу, з яких 750 грн. становить "тіло" кредиту та 500 грн. – відсотки. Для того, щоб запобігти дефолту, уряд повинен продовжити співпрацю з МВФ з метою отримання нових позик. Тут постає закономірне питання щодо наслідків отримання нових кредитів та зростання заборгованості країни. Деякі фахівці вважають, що саме така ситуація є загрозою національної безпеки України.

Крім зовнішньоекономічних наслідків, дефолт негативно впливає на реальну економіку країни-позичальниці. Найбільш суттєві наслідки спостерігаються в банківському секторі. Банки утримують у державних цінних паперах значну частину своїх активів, тому дефолт може суттєво і швидко погіршити показники ліквідності фінансових установ та створити ризики масового відтоку вкладів населення. До негативних наслідків дефолту можна також віднести:

1. Держава втрачає довіру вітчизняних і зарубіжних інвесторів, включаючи міжнародні фінансові установи (Світовий банк, МВФ, ЄБРР та ін.).

2. Проблеми можуть охопити фінансовий сектор, що призведе до знецінювання національної валюти.

3. Скорочується до мінімуму критичний імпорт.

4. Спостерігається падіння бізнес-активності.

5. У приватному секторі, який "зав'язаний" на імпорті, може скоротитися діяльність фірм у таких видах економічної діяльності, як харчова промисловість, металообробка та машинобудування тощо.

6. Падіння рівня життя переважної частини населення внаслідок постійного зростання цін на імпортні товари, продукти харчування, паливо, комунальні послуги та ін.

7. Стрімке зростання інфляції, зниження ("замороження" чи затримка виплат) пенсій, заробітних плат "бюджетників" та інших соціальних виплат внаслідок дефіциту держбюджету.

8. Падіння рівня доходів населення, що посилить соціальне напруження в суспільстві, призведе до конфліктів із владою. Уже на сьогодні внаслідок зростання комунальних платежів і тарифів, озвученої реформи пенсійної системи спостерігається негативна реакція на ці "новації", перш за все з боку малозабезпечених прошарків населення. Із цього можна зробити висновок про те, що з наслідками дефолту громадяни України останнім часом живуть постійно, у так званому перманентному стані.

Але слід враховувати й те, що дефолт може привести також і до позитивних наслідків у середньостроковій перспективі. Як приклад можна навести дефолт у Росії в 1998 р. За його наслідками відбувалося оздоровлення економіки, перерозподіл ресурсів до більш прибуткових секторів, зміцнення національної валюти (сьогодні російський рубль претендує на місце регіональної валюти в міжнародних розрахунках), а також сплата зовнішніх боргів держави та відмова від позик МВФ.

Для України першим кроком у напрямі подолання загрози дефолту повинно стати пожвавлення темпів економічного росту, виведення значної частки економіки з "тіні", де знаходяться великі ресурси та грошові потоки. За оцінками Мінекономіки України, рівень "тінізації" економіки країни у 2010 р. становив 34,0% ВВП.

На думку академіка В. Геєця, борговими питаннями слід зайнятися негайно. Для цього необхідно зменшити обсяги державних позик із 120 млрд. грн. у 2010 р. до 80 – 85 млрд. грн., скоротити дефіцит держбюджету до рівня 3,0% ВВП, посилити інвестиційну складову бюджетних витрат.

Ураховуючи суттєвий вплив внутрішніх чинників на скрутне фінансове становище України, необхідно забезпечити:

  • стабільність та прозорість дій уряду та влади на різних рівнях управління;

  • проведення ефективної бюджетно-податкової та соціальної політики;

  • зниження темпів інфляції та регулювання грошового ринку;

  • розширення експортних джерел надходження валюти в Україну;

  • проведення структурних реформ в економіці;

  • розроблення програми покриття бюджетного дефіциту за рахунок переважно внутрішніх позик;

  • реалізацію заходів щодо збільшення валютних резервів НБУ.

Важливими є також заходи щодо забезпечення зростання конкуренції в національній економіці. За даними Антимонопольного комітету України, у 2010 р. частка ринків із конкурентною структурою зменшилася на 6,0%, ринків "чистої монополії" зросла на 2,0%, ринків з ознаками домінування – на 8,0%. Рівень монополізації зріс у 29 видах економічної діяльності, тоді як його зменшення відбулося в 14 видах. Таким чином, посилення конкуренції в економіці може сприяти зростанню фінансових надходжень до бюджету та зменшенню залежності України від зовнішньої допомоги та кредитів міжнародних фінансових установ.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Скрипник А., Марченко С. Основні аспекти і параметри оцінки імовірності дефолту України в умовах фінансової кризи / А. Скрипник, С. Марченко // Вісник Національного банку України. – 2009. – №3. – С. 10 – 19.

  2. Бобиль В. Механізм стабілізації банківської системи України в період фінансової кризи / В. Бобиль // Банківська справа. – 2009. – № 5. – С. 25 – 32.

  3. Лобозинська С. Оцінка конкурентоспроможності банківської системи України / С. Лобозинська // Банківська справа. – 2009. – №4. – С. 38 – 43.

  4. Ковтонюк О.В. Вплив глобальної фінансової кризи на фінансування міжнародної торгівлі / О.В. Ковтонюк // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 9. – С. 11 – 16.

  5. Бутко В. Все, что вы хотели знать о дефолте и стеснялись спросить / В. Бутко // Фондовый рынок. – 2008. – №33. – С. 2 – 5.

УДК 331.26(47)

Петров П.Ю., к.т.н.,

доцент кафедри управління персоналом та економічної теорії СНУ ім. В. Даля, м. Луганськ

"ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ" У СИСТЕМІ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

У роботі розглянуто використання поняття "трудовий потенціал" у чинних законах України, а також систему нормативних документів, у яких подано його тлумачення, описано сутність і чинники оцінювання.

Постановка проблеми та її актуальність. Політичний та соціальний розвиток України зумовлюється, насамперед, сталим розвитком економіки, зокрема завдяки прогресивному правовому забезпеченню. Ефективність функціонування глобальної та національної економіки, а також окремих суб'єктів господарювання залежить від рівня розвитку системи управління та наявності відповідних ресурсів. Поєднання цих чинників визначає загальний потенціал економічних систем, важливою складовою якого є трудовий потенціал.

Трудовий потенціал – це не лише економічне та правове явище, але й об'єкт державного управління, а показники його стану можуть визнаватися як показники ефективності такого управління. Отже, законодавче визначення трудового потенціалу має не лише теоретико-методологічну, але й суто практичну актуальність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Визначення та удосконалення понятійного інструментарію у сфері трудового права є надважливим об'єктом уваги багатьох вчених-правознавців. У правовій літературі можна спостерігати дискусії навколо тлумачення базових категорій трудового права за їхньою сутністю, місцем у понятійній системі й практикою їх застосування.

Тлумачення трудового потенціалу відбувається в площині соціально-економічних відносин з урахуванням сучасних тенденцій та закономірностей розвитку економічних систем.

Суперечливі соціально-економічні процеси в Україні останнього періоду державності надзвичайно негативно позначилися на соціально-економічному стані суспільства, умовах трудової діяльності, деформували умови збереження й розвитку трудового потенціалу країни та її регіонів [1, с. 171]. Окремі положення концепції трудового потенціалу України знайшли відображення в законодавчих актах України. В останні роки кризовий стан трудового потенціалу, констатований як такий, що загрожує економічній безпеці країни, зумовив розроблення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження й розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року [1, с. 173].

Ця Концепція визначила, що трудовий потенціал кожної держави є складовою частиною трудового потенціалу світової спільноти. Він є фундаментом подальшого економічного, соціального, культурного розвитку держав та всього світу в цілому, забезпечуючи оптимальні умови життєдіяльності суспільства. Тобто трудовий потенціал країни розглядається як підсистема трудового потенціалу світової спільноти. Але, разом із тим, трудовий потенціал країни являє собою систему в межах національного утворення [2, с. 107]. До системи трудового потенціалу країни повинні входити такі елементи: людські ресурси як носії трудових можливостей, наявних на сьогодні та можливих у майбутньому; трудові можливості; місце реалізації трудових можливостей [2, с. 109].

Під трудовим потенціалом із трудоресурсної та демографічної позиції слід розуміти можливість найефективнішого використання економічно активного населення за допомогою системи цілеспрямованого впливу на їхні кількісні та якісні параметри в періоді, що розглядається, і в перспективі. Під "цілеспрямованим впливом" слід розуміти соціально-економічні, демографічні, ідейно-моральні та інші заходи, а також вплив науково-технічного прогресу [3, с. 65]. Трудовий потенціал – це один із напрямів конкретизації категорії "робоча сила". На відміну від трудових ресурсів, трудовий потенціал відображає не лише загальну чисельність носіїв здатності до праці, але й їхні освітньо-кваліфікаційні характеристики, і тривалість участі певної чисельності працездатного населення в суспільній праці за відповідних умов [3, с. 66].

Трудовий потенціал реалізується, набуває практичного сенсу через такий його специфічний вид, як управлінський потенціал. Управлінський потенціал – це здатність керівництва організації (апарата управління) забезпечувати просте (розширене) відтворення. Можна стверджувати, що будь-який результат діяльності організації є формою виявлення управлінського потенціалу. Отже, чим вищий управлінський потенціал, тим вища ефективність діяльності організації в цілому [4, с. 181].

Визначення трудового потенціалу як економіко-правового поняття сьогодні тільки розвивається, а в подальшому буде уточнюватися та набувати системних ознак.

Мета статті полягає у визначенні підходів чинного законодавства до тлумачення трудового потенціалу, випадків його застосування та чинників його оцінювання.

Виклад основного матеріалу. Розуміння та тлумачення терміна "трудовий потенціал" може здійснюватися в соціальній, економічній та правовій системі знань. З погляду практичного застосування необхідним, перш за все, є законодавче визначення трудового потенціалу. Тлумачення цього терміна та його застосування не знайшло місця в Конституції України. Словосполучення "трудовий потенціал" використовується лише у стст. 5, 10 та 11 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" [5] та ст. 2 Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" [6].

Ст. 5 першого з цих законів встановлює: "Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери та з урахуванням впливу зовнішніх політичних, економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі". У стст. 10 та 11 для середньо- та короткострокового періоду, відповідно, вказано, що в програмі економічного й соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста повинні бути відображені: стан використання природного, виробничого, науково-технічного й трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Порядок розроблення прогнозних і програмних документів економічного й соціального розвитку та складання проекту державного бюджету має посилатися на цей закон та містити загальну процедуру розроблення цих документів та їх структуру [7]. Зокрема визначено, що в Прогнозі економічного й соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста на короткостроковий та середньостроковий періоди має бути такий пункт: 1.1. Динаміка розвитку економіки, стан використання природного, виробничого, науково-технічного й трудового потенціалу.

У другому законі про розвиток регіонів ст. 2 визначає, що стимулювання розвитку регіонів здійснюватиметься зокрема з метою "ефективного використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів та послуг". Стосовно депресивних територій ст. 7 встановлює, що з метою стимулювання їхнього розвитку може, крім іншого, здійснюватися "сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров'я та охорони довкілля".

Із наведених положень чинного законодавства можна встановити, що, по-перше, трудовий потенціал розглядається як об'єкт державного управління, який підлягає аналізу та подальшому (ефективному) використанню. При цьому аналізується стан попереднього його використання. Відомо, що стан будь-якого об'єкта можна проаналізувати, дослідивши певні його ознаки. По-друге, трудовий потенціал розглядається як характеристика певної адміністративно-територіальної одиниці. По-третє, виділяються чотири види потенціалу такої одиниці: природний, виробничий, науково-технічний і трудовий. Отже, виникає потреба дослідження того, як вони пов'язані та взаємодоповнюють один одного.

Як бачимо, законодавство визнає та надає певного статусу такому поняттю, як "трудовий потенціал", але в зазначених законодавчих документах зміст цього терміна не розкривається.

Сутність та складові трудового потенціалу відображено в низці державних концепцій, серед яких:

  1. Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року [8];

  2. Концепція розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року [9];

  3. Концепція Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006–2011 роки [10];

  4. Концепція запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей [11];

  5. Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні [12].

У першій із наведених концепцій визначено, для чого необхідний трудовий потенціал: "Збереження і розвиток трудового потенціалу є необхідною передумовою інноваційного розвитку та стратегічним завданням сталого розвитку країни". Відповідно, концепція визначає таку мету: "Забезпечення підтримання, відновлення і розвитку трудового потенціалу, відтворення кваліфікованої робочої сили та підвищення її конкурентоспроможності відповідно до сучасних потреб економічного і соціального розвитку".

Враховуючи, що інноваційний і сталий розвиток є ознаками економічного розвитку господарського механізму країни як складової економічного циклу, і на підставі визначеної актуальності та мети концепції можна запропонувати таку систему взаємозв'язків (Рис. 1).

Рис. 1. Взаємозв'язок чинників, що зумовлюють економічний розвиток країни

Концепція визначає шляхи щодо збереження й розвитку трудового потенціалу, але вони, здебільшого, носять загальний, неконкретний характер, який у подальшому ніяк не розкривається та не тлумачиться. Так, перший із наведених напрямів такий: поліпшення демографічних характеристик трудового потенціалу, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення, зниження ризику нещасних випадків на виробництві. Не визначено, які саме державні органи і якою конкретною діяльністю будуть забезпечувати зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення. Це ж стосується й інших шляхів.

Інші заходи за рівнем їхнього прояву можна класифікувати як такі, що мають здійснюватися на макроекономічному, мезоекономічному та мікроекономічному рівнях (Табл. 1).

Таблиця 1



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Педагогічна бібліографія (3)

    Документ
    У45 Українська педагогічна бібліографія. 2004 рік: Покажчик літератури / Уклад. Н. І. Тарасова, Г.І.Шаленко.– К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. – Вип.

Другие похожие документы..