Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
Защита состоится 1 июля 2009 года в 16 часов на заседании диссертационного совета Д.210.016.01 по присуждению ученой степени кандидата и доктора иску...полностью>>
'Учебно-методическое пособие'
Обновление всех сторон социальной жизни выдвигает повышенные требования к личности выпускников высших образовательных учреждений. Общество заинтересо...полностью>>
'Документ'
Профессор международного бизнеса Высшей школы бизнеса Ласальского университета (LaSalle University, Пенсильвания, США)., заведующий кафедрой финансов...полностью>>
'Закон'
В соответствии со статьей 37.1 Основ законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан от 22 июля 1993 г. N 5487-1 (Ведомости Съезда н...полностью>>

Менеджмент І маркетинг підприємництва та бізнесу

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Менеджмент і маркетинг підприємництва та бізнесу

УДК 330.101.55

М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц.-психол. ф-т

Науковий керівник – асист. Янковська О.І.

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Сутність поняття “кризи” та особливості її функціонування
на рівні підприємства

Концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії. Підприємство є мікроекономічною системою, тому його розвитку також притаманні властивості циклічності. Вона проявляється у зміні зростаючої тенденції показників господарської діяльності підприємства знижувальною. Остання виникає у формі кризових явищ. Виходячи з етимології слова, поняття “криза” (від грец. crisis – рішення, поворотний пункт, суд) можна визначити як різкий, крутий злам у ході якогось процесу, що міняє його форму, напрямок, а також точку вибору, який перекреслює щось у минулому. Термін “криза” почав використовуватися в економіці лише у ХІХ ст. “Класичне” економічне поняття “кризи”, що сформувалося в той час, передбачає трактування її як небажаної й драматичної фази у капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами. Проведений аналіз літературних джерел дозволив виокремити основні підходи до визначення поняття кризи:

  1. Криза як руйнівна сила.

  2. Криза як природне явище життєвого шляху підприємства.

  3. Криза як фактор порушення рівноважного стану економічної системи.

  4. Криза як потенціал змін (табл. 1).

Таблиця 1

Підходи до визначення поняття “кризи”

1. Криза як руйнівна сила

М.І. Туган-Барановський розглядав кризу як диспропорційність, анархію виробництва, а диспро­порційність в умовах капіталізму вважав випадковістю. Він підкреслював періодичність кризи.

В.О. Василенко: “Криза – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі”.

Є.С. Мінаєв і В.П. Панагушин зазначають, що “кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства і виражаються в коливаннях обсягу виробництва продукції, виникненні труднощів зі збутом продукції, надмірному зростанні заборгованості за податковими платежами та ін.”.

2. Криза як природне явище життєвого шляху підприємства

В.О. Подольська зазначає, що “криза на рівні підприємства – це форма порушення параметрів життєздатності підприємства, яка проявляє себе протягом певного періоду, характеризується закономірністю та циклічністю виникнення на різних етапах життєвого циклу підприємства, обумовлюється накопиченням протиріч у межах господарської системи та в перебігу її взаємодії з зовнішнім оточенням, має певні наслідки для можливостей його функціонування та розвитку”.

З.Є. Шершньова: “Криза – загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги”.

3. Криза як фактор порушення рівноважного стану економічної системи

Ю.Є. Гайворонська: “Криза підприємства – це вияв протиріч між показниками розвитку структурних елементів всередині підприємства або елементів зовнішнього середовища, які ставлять під загрозу подальший розвиток підприємства”.

4. Криза як потенціал змін

Л.Грінер у розробленій ним моделі життєвого циклу організацій зазначав, що протягом життя, коли організація потрапляє у кризові ситуації, можуть створитися передумови для переходу її в нову фазу розвитку або вона ліквідується.

К.Ру-Дюфор визначає кризу як “нагромадження в організації чи її частині потенційних факторів, здатних перервати поточні й майбутні операції підприємства, стосуючись індивідів і співтовариства на фізичному, психологічному та екзистенційному рівні”.

© М.І. Авраменко, 2011



Розглядаючи вплив кризи на організації, К.Ру-Дюфор зазначає, що кризи мають не тільки негативний і руйнівний характер, але й потенціал змін і є для організацій основою для навчання. Кризова ситуація характеризується різким переломом у діяльності організації та сумнівами щодо структурних складових, які змушують учасників переглядати власне бачення організації. У цьому плані криза відкриває те, що в нормальній ситуації невидиме, і підвищує ефективність діяльності організації, приводячи в рух трансформаційні сили, які сприяють еволюції.

Виникнення, прояв та подолання кризи розвитку підприємства мають суттєві відмінності, порівняно з макроекономічними кризами. Їх особливість полягає в наступному:

  • економічна система, що перебуває в кризовому стані, сама створює передумови для виходу з кризи як системи в цілому, так і господарських суб’єктів;

  • на макроекономічному рівні криза є загостренням природних, економічних і соціально-політичних чинників;

  • на мікроекономічному рівні кризові ситуації можуть виникати на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, якщо не вжити санаційних заходів, можливе банкрутство підприємства;

  • виникнення кризових явищ на рівні підприємства не залежить від стадії циклу макроекономічного розвитку, ці явища і процеси не взаємозалежні та несинхронізовані в часі. Безумовно, затяжна економічна криза на макроекономічному рівні значною мірою впливає на кризу окремого підприємства, але досвід виробничо-фінансової діяльності окремих підприємств свідчить, що в умовах загальної кризи ці підприємства успішно її переборюють;

  • кризові явища є індивідуальною характеристикою окремого підприємства. Вони залежать від характеру та сили впливу зовнішніх факторів, від наявних у підприємства внутрішніх можливостей щодо її переборення за рахунок механізмів саморегуляції.

Таким чином, на основі проведеного аналізу вважаємо, що найбільш відповідає економічному змісту поняття “криза” на мікроекономічному рівні підхід, який ґрунтується на розумінні кризи як фази будь-якого циклу, що має об’єктивний характер і потенціал змін, які при компетентному антикризовому управлінні призводять до оптимізації системи, виходу її з кризового стану та переходу на якісно нову фазу розвитку.

УДК 005.336.3

К.Д. Біденко, студ., V курс, гр. МО-42, ФЕМ

Ж.О. Кравець, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет

ВПРОВАДЖЕННЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ

Світовий досвід переконує, що успіху в світовій економіці досягають тільки ті країни, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, що забезпечує достаток їх працівникам, створює комфортні умови споживачам продукції та дає змогу збільшити надходження до державного бюджету від сплати підприємствами податків.

Членство України в СОТ та визначення інтеграції до Європейського Союзу як одного з пріоритетів національних інтересів вимагають впровадження міжнародних та європейських стандартів на національному рівні, а на рівні підприємств – сучасних систем менеджменту якості (далі – СМЯ) та їх сертифікації. Сьогодні системи менеджменту якості набувають усе більшого поширення. Вони застосовуються в різних галузях промисловості та сфери послуг, стають основою для досягнення високого стандарту якості продукції.

Як свідчить міжнародний досвід, впровадження сучасних СМЯ дозволяє підприємству:

  • суттєво покращити та оптимізувати свою бізнесову діяльність і підвищувати продуктивність, посилити акцент на меті своєї діяльності й досягненні очікувань споживачів;

  • відповідати умовам участі в тендерах, конкурсах та інших подібних заходах, що можуть закінчитися контрактом і є рекламою для підприємства;

  • досягти і стабільно підтримувати високу якість своєї продукції та послуг для задоволення потреб і вимог споживачів;

  • підвищувати рентабельність підприємства за рахунок підвищення конкуренто­спро­можності й можливості підвищення цін на продукцію стабільної якості завдяки сертифікату;

  • знизити собівартість виробів та оптимізувати витрати підприємства;

  • відкрити нові можливості або зберегти вже завойовані сегменти ринку;

  • забезпечити доказ для споживачів та потенційних споживачів відносно того, що організація здатна для них зробити;

  • отримати визнання з боку замовників через процедуру сертифікації.

Можна назвати позитивні сторони сертифікації систем менеджменту якості:

  • в умовах глобалізації економіки незалежно від країни-постачальника за допомогою сертифікації системи менеджменту якості споживачі отримають можливість оцінити рівень якості придбаної продукції;

  • з’явилася можливість наочно та ефективно демонструвати можливості підприємства з випуску якісної продукції;

  • створено механізм, який дозволяє компаніям усього світу «підтягнутися до кращих підприємств» – оцінених сертифікатом на відповідність стандартам ISO 9001 на вищу оцінку. Таким чином, піднявся середній рівень управління якістю і сама якість продукції;

  • стали більш досконалими механізм управління якістю, його документальне оформлення.

Переваги сертифікації СМЯ були такими очевидними, що уряди деяких країн зробили їх обов’язковою умовою для найбільш важливих відомств. У результаті обстеження машинобудівних підприємств Великобританії було встановлено, що на підприємствах, які одержали сертифікат на відповідність міжнародним стандартам ISO 9001, спостерігалося значне випередження, порівняно із середніми по галузі основними показниками рентабельності, приросту прибутку, обсягу продажу на одного працюючого, оборотності фондів. Ці підприємства були більш стійкими і стабільними у фінансовому відношенні.

Системи якості, що відповідають стандартам ISO 9001, забезпечують наочність процесів управління, зниження витрат і скорочення термінів освоєння систем якості, досягнення задоволеності замовників, мотивації персоналу, підвищення гнучкості перебудови процесів при вимогах, що змінюються, створення інформаційної бази для управління якістю тощо.

С

© К.Д. Біденко, Ж.О. Кравець, 2011

истеми менеджменту якості є досить популярними у світі. У 2008 р. системи якості продукції підприємств, що сертифіковані на відповідність міжнародним стандартам ISO 9001, діяли у 176 країнах, їх кількість становила 1 240 949 од. Проте в Україні до цього часу спостерігається вкрай незадовільний стан роботи з поширення стандартів ISO 9001 завдяки:

  • відсутності коштів на розробку сучасних систем менеджменту якості та їх сертифікацію;

  • недостатньому розумінню переваг міжнародних стандартів ISO 9001;

  • незначному зростанню виробництва в більшості галузей народного господарства і слабкому платоспроможному попиту на продукцію взагалі;

  • незначній частині підприємств, які випускають продукцію на експорт, де вимагають сертифікації СМЯ на відповідність стандартам ISO 9001;

  • невтручанню держави у взаємовідносини з приводу якості;

  • непідготовленості працівників до використання сучасних методів управління якістю.

В Україні для зміни ситуації необхідно опрацювати конкретний механізм державної підтримки щодо впровадження сучасних СМЯ (компенсації витрат, безоплатні консультації, принаймні малому й середньому бізнесу; розробка і прийняття державної програми підвищення якості тощо). Крім того, необхідно визначити ті сфери діяльності, де наявність сучасних СМЯ є обов’язковою умовою отримання ліцензії чи дозволів суб’єктам підприємницької діяльності.

Існує низка перешкод і всередині самого підприємства, без усунення яких буде неможливе ефективне функціонування системи якості, в першу чергу це:

  1. Обмежене розуміння вищим керівництвом, що таке якість і як її поліпшення впливає на ефективність роботи в цілому; орієнтація керівників підприємств винятково на фінансовий результат. Причиною такого ставлення може бути те, що керівництво не виявляє зацікавленості у справі створення системи якості (тобто не демонструє свого інтересу й особистої уваги до функціонування системи якості та не виділяє необхідних для її розробки ресурсів) або в керівництва відсутня мотивація щодо функціонування системи якості (тобто керівники і співробітники не бачать переваг, котрі матиме організація після впровадження системи якості).

Для подолання цього бар’єру потрібен час. У будь-якому випадку рівень знань керівників і фахівців буде підвищуватися, пробуджувати в них інтерес до сучасних методів організації бізнесу. Тому за умови збереження в нашій країні економічної стабільності можна з великою часткою впевненості прогнозувати перехід «кількості» знань, які має вищий менеджмент, у їх «якість».

  1. Опір працівників будь-яким змінам, що відбуваються в організації при створенні та впровадженні системи менеджменту якості.

Здійснюючи будь-які зміни в організації, вищий менеджмент повинен усвідомлювати, що опір цьому працівників цілком закономірний. Тому керівники підприємств повинні приділити особливу увагу вирішенню цієї проблеми, застосовуючи передбачені управлінською наукою і практикою інструменти й методи управління процесом змін. Ця проблема може бути вирішена за рахунок розробки механізмів матеріального та морального заохочення співробітників, які активно виявляють себе в роботі зі створення системи якості. Перед початком розробки системи якості та в ході її впровадження необхідно переконувати всіх співробітників у її перевагах, а при створенні системи якості демонструвати успіхи та позитивні результати.

  1. Розгляд процесу вдосконалення управління якістю як чергової програми, що має свій початок та кінець, в той час як насправді цей процес нескінченний.

При розгортанні на підприємстві роботи зі створення, розвитку й удосконалення системи якості персонал буквально на перших етапах втрачає інтерес до того, що відбувається. Як правило, це обумовлено тим, що перші результати, які підтверджують рух підприємства в правильному напрямку, з’являються далеко не відразу, а при неефективній організації роботи в даному напрямку можуть і не з’явитися. Тому значно зростає роль лідера, який не тільки має чітке бачення ситуації та здатен встановити мету організації, що не суперечить цілям її працівників, але й має талант вести за собою співробітників.

  1. Орієнтація винятково на технічні покращання.

Багатьом працівникам ще властиво дуже вузьке сприйняття того, що ж впливає на якість. При цьому превалює думка, що тільки виробничий процес дійсно впливає на рішення проблеми якості.

  1. Подолання формалізму при впровадженні та сертифікації системи менеджменту якості.

Можна навести численні приклади, коли підприємства, вклавши значні гроші у формальне впровадження системи якості й одержавши формальний сертифікат, довго не можуть зрозуміти, що ж вони в результаті виграли. Практика свідчить, що формальне застосування стандартів ISO серії 9001, не даючи помітного результату, може підірвати можливість реального поліпшення результатів. Подолання цих перешкод дасть змогу вітчизняним підприємствах більш активно впроваджувати сучасні системи менеджменту якості й досягти успіху в світовому економічному просторі.

УДК 347.725

І.В. Бурачек, к.е.н., доц.

Житомирський державний технологічний університет

ПОНЯТТЯ АКЦІОНЕРНОЇ ВЛАСНОСТI

Історія засвідчує, що говорити про правову та соціальну державу можна лише там, де є суспільство власників, а отже, громадянське суспільство, яке є підвалиною і суб'єктом творення сучасної держави такого типу. Власність дозволяє кожному суб'єкту реалізувати особисту свободу як необхідну передумову творчої реалізації особистості та засаду ствердження гуманістичного суспільного устрою. Проте власність не можна однозначно трактувати як безумовне благо для людини й суспільства. Власність традиційно розуміється головним регулятором економічних відносин. Цим обумовлюється не тільки її сприйняття, з одного боку, як економічної категорії, а з іншого – як центрального утворення у праві, а й взаємопов'язаність та навіть ототожненість таких її проявів. Зазвичай власність пов'язується з такими категоріями, як «майно» та «право». Однак з появою нових видів організаційно-правових форм юридичних осіб та зміною у їх внутрішній структурі відносин власності постала проблема кваліфікації останніх у класичному значенні категорії «власність». Це безпосередньо стосується такого учасника цивільних відносин, як акціонерне товариство (АТ).

Метою даного дослідження є з'ясування правової природи, поняття, ознак акціонерної власності та визначення її специфіки.

Вітчизняна економічна наука традиційно досліджує так звану акціонерну власність (акціонерну форму власності). Правова наука, у свою чергу, розставляє акценти на поділі суб'єктів власності (акціонерів та AT як юридичної особи) через призму зобов'язальних і речових прав. Таким чином, за межами вивчення залишаються важливі питання, що пов'язані з правовим змістом власності в акціонерних правовідносинах. Цивільне законодавство (ст. 3 Цивільного кодексу України – далі ЦК України) ґрунтується на визнанні недоторканності власності. За ч. 2 ст. 3 і 9 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Однак протягом багатьох століть у доктрині й у законодавстві існують дві основні концепції «власність–право» і «власність–функція», тобто право власності як повне, абсолютне, ніким і нічим не обмежене, або право власності як благо, яке одночасно покладає на особу, яка володіє ним, певний тягар, у першу чергу в інтересах соціуму.

Майнові права AT й акціонера в межах акціонерних правовідносин є обов'язковими правовими формами акціонерної власності. Обмеження ж права власності AT (майнові права акціонера та третьої особи на вклад) виступають як факультативні («перемінні») правових форм акціонерної власності. Акціонерна форма дозволяє залучити в одну справу (підприємство як майновий комплекс) цінності (капітали) багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть з будь-яких причин займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, обмеження відповідальності розміром внесеного вкладу разом з високою його диверсифікацією дозволяє вкладати кошти в досить перспективні, але й у високоризиковані проекти, суттєво прискорюючи впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Інтереси вкладення капіталу різними суб'єктами ринкових відносин втілюються у структурі акціонерної власності, що є розподілом статутного капіталу AT на пакети акцій, які належать різним категоріям акціонерів (мажоритарним, міноритарним і т. д.). Структура відповідної власності безпосередньо позначається на корпоративному управлінні у вузькому розумінні формування органів AT та їхньої діяльності. Причому це настільки тісний і очевидний зв'язок, що відкидати термін «структура власності» з посиланням на деяку його суперечливість недоцільно, оскільки він є допоміжним для розуміння сутності всього комплексу відносин «корпоративна власність–корпоративне управління».

В

© І.В. Бурачек, 2011

науці висловлена думка, що акціонерне товариство, об'єднуючи на єдиній правовій основі всіх учасників, забезпечує унікальну форму реалізації колективної власності, створюючи при цьому зацікавленість у кінцевих результатах роботи. Однак стан з власністю в AT навряд чи можна назвати нормальним. Головна біда полягає у тому, що при більш чи менш розвиненому акціонуванні власність у своєму споконвічному вигляді, тобто як речове право, зникає. У зв'язку з цим постає низка проблемних аспектів. По-перше, деякі вчені на сьогодні неповністю усвідомлюють неможливість та недоречність ведення мови про колективний характер власності в AT. По-друге, необхідно чітко розрізняти відносини власності в акціонерних правовідносинах та права на відповідну власність і, як наслідок, механізми їх захисту.

Для отримання достовірних висновків інститут власності в AT необхідно розглядати в п'яти площинах: 1) акціонерну власність як виключно економічну категорію, що не має правового аналога; 2) власність AT як юридичної особи; 3) власність крупних акціонерів; 4) власність дрібних акціонерів; 5) власність акціонерного центру контролю.

Якщо виходити із загальних ознак власності, то саме існування AT не надає достатніх підстав для виокремлення їх як особливої форми власності. По-перше, об'єктом власності в цьому разі є не засоби виробництва, а лише цінні папери, що їх представляють. Ці напери надають безумовне право на частину доходу й умовне право на участь в управлінні. Проте самі по собі ці напери не надають жодного права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній або ринковій вартості цінного паперу – акції. По-друге, номінальне право на участь в управлінні може перетворитися на реальну можливість лише для тих, хто зміг сконцентрувати у своїх руках контрольний пакет. З цієї точки зору, акціонерна форма є різновидом анонімності власності, що створює значні можливості для концентрації управлінської влади у частини (як правило, меншої) учасників. Акціонерна форма має свої особливості, порівняно з приватною власністю. Зокрема, одні приватні власники (власники контрольного пакета акцій) отримують можливість розпоряджатися не лише чужою працею і доходом, але й чужою власністю інших учасників. В цьому розумінні акціонерна власність – своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора знаходиться у зворотній залежності від частки, яку утворює контрольний пакет акцій. Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність або узагальненість ознак форми власності. Акціонерна власність – це власність багатьох фізичних і юридичних осіб на єдиний процес привласнення з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні та юридичні особи мають право на користування майном, інші – лише на дохід (володіння привілейованими акціями), треті – право на дохід і участь в управлінні. Окремі учасники AT або їх група можуть сконцентрувати реальні права, що надають управлінську владу (через контрольний пакет).

Отже, акціонерна власність за своїм змістом не вкладається в класичні межі приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права. Акціонерна власність має такі основні особливості:

  • за складом учасників (власників) вона є змішаною і комбінованою одночасно. Її учасниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (в тому числі держава й іноземні учасники);

  • AT створюють ефект мультіпликативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакета акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, які не володіють контрольним пакетом;

  • акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. За своїм змістом вона поєднує риси приватної та суспільної власності.

На підставі наведених ознак можна запропонувати таке визначення: акціонерна власність – це система майнових та зобов'язальних прав, що належать конкретній особі, яка за їх допомогою реалізує власні корпоративні права.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що акціонерна власність має такі ознаки:

  • акціонерна власність є змішаною (комбінованою), оскільки її учасниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи; вона містить зобов'язальні та майнові права;

  • суб'єктний склад має деяку специфіку у своєму правовому становищі, що стосується правовідносин між акціонерами та АТ;

  • особи, які сформували статутний капітал, розділені між собою, оскільки акціонери практично не вступають один з одним у правовідносини. Спільність їх інтересів обмежена примноженням акціонерного капіталу та, у міноритарних акціонерів, виплатою дивідендів.

З огляду на викладене можемо констатувати, що акціонерна власність – це особлива форма власності, наділена спеціальними рисами, що не дозволяють повною мірою розглядати її як різновид приватної форми власності.

УДК 347.77.025:330.341



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Маркетингу підприємства та напрямки підвищення її ефективності

    Документ
    Актуальність теми. Французький економіст Ж.-Б. Сей ще в епоху промислової революції так сформулював основне правило в управлінні виробництвом: „Потрібно знижувати витрати виробництва, для того щоб збільшити прибуток”.
  2. Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь (1)

    Документ
    Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О.
  3. Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь (2)

    Документ
    Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О.
  4. Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь (3)

    Документ
    Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О.
  5. Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь (4)

    Документ
    Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М. Лібанова та ін.

Другие похожие документы..