Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Рабочая программа'
Федеральный перечень учебников, рекомендованных (допущенных) Министерством образования и науки РФ к использованию в образовательном процессе в общеоб...полностью>>
'Автореферат диссертации'
Работа выполнена на кафедре логопедии Автономного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Ленинградский государственный ун...полностью>>
'Программа курса'
Актуальность учебного курса «Культура, литература, религии США и Канады» связана с тем, что расширяющееся взаимодействие между странами, имеющими раз...полностью>>
'Документ'
Наступил тёплый сезон и городские жители начали чаще выезжать в пригородные зоны, на дачные участки, где увеличивается возможность контакта с дикими ...полностью>>

Кушнарьова Н. О., учитель-методист

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Кушнарьова Н.О., учитель-методист

ЗОШ №3 м. Миколаєва

Психологічні чинники розвитку зв’язного мовлення під час вивчення речень з відокремленими членами

Будь-яка діяльність неможлива без мовленнєвої діяльності, тобто мовлення, яке є засобом передачі суспільного досвіду. Саме завдяки мовленню суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, насамперед у процесі обміну пізнавальною та емоційно-оцінною інформацією.

Таким чином, мовлення – процес установлення контактів між людьми, що породжується потребами в сумісній діяльності і включає в себе обмін інформацією (комунікацію), розробку єдиної стратегії взаємодії (інформацію), сприйняття та розуміння один одного (перцепцію).

Мета статті полягає у визначенні складових зовнішнього і внутрішнього мовлення, системи дій мовленнєвої діяльності, психологічних засад розвитку зв’язного мовлення учнів середньої школи під час вивчення граматики (речень з відокремленими членами).

Теоретичною основою є досягнення в галузі психолінгвістики, вчення про мотиваційну основу мовленнєвої діяльності, взаємозв’язку мовлення з іншими пізнавальними процесами (Л.Виготський, М.Жинкін, І.Зимня, Г.Костюк, О.Леонтьєв, О.Лурія, І.Синиця). Наукові розвідки цих вчених сприяли поглибленню теоретичних основ і розвиткові методики навчання в школі. Психолінгвісти підкреслюють органічний зв’язок знань лінгвістичної теорії з формуванням умінь і навичок, важливу роль функціонально-стилістичного, структурно-семантичного підходів до навчання мови, зокрема і речень з відокремленими членами. Разом з тим однією з малодосліджених проблем психолінгвістики залишається обґрунтування психологічних чинників розвитку зв’язного мовлення під час вивчення речень з відокремленими членами.

Психологи розглядають мовлення як вид діяльності, що забезпечує спілкування, як процес породження та сприйняття висловлювання. За словами І.О.Синиці, мовлення – “практична діяльність у процесі спілкування за допомогою мови” [15:22].

З психологічної точки зору зв’язне мовлення (письмо і говоріння) являє собою вид мовленнєвої діяльності [16:16], під якою розуміємо активний процес спілкування, у ході якого людина засвоює колективний мовленнєвий досвід і спосіб мислення, навички думання і говоріння носіїв рідної мови, адже щоб правильно і повноцінно спілкуватися, людина повинна вміти орієнтуватися в умовах спілкування й на основі цього орієнтування будувати власне мовлення [8:68].

Нам близьке визначення розвитку як цілеспрямованого, закономірного процесу переходу з одного стану до іншого, більш досконалого, який характеризується кількісними, якісними та структурними накопиченнями позитивних результатів. Саме ці характеристики свідчитимуть про ефективність процесу розвитку зв’язного мовлення учнів під час вивчення речень з відокремленими членами. При цьому кількісний показник залежить від загальної кількості відокремлюваних одиниць у створюваному висловлюванні, якісний відображає ознаки зв’язного висловлювання з точки зору правильності, точності й виразності мовлення, останній – структурну організацію зв’язного тексту (наявність речень з відокремленими членами).

Як і кожна діяльність, мовленнєва передбачає врахування ситуації, контексту, у яких реалізовано певну мовленнєву дію, а також її мотивацію. Навіть одиничний акт мовленнєвої діяльності являє собою єдність трьох сторін. “Він починається мотивом, планом, завершується результатом, досягненням поставленої на початку мети, а в середині лежить динамічна система конкретних дій і операцій, спрямованих на це досягнення” [8:69].

Свідомість дитини розвивається в результаті діяльності, в процесі практичної діяльності формується її мислення та мовлення. Мова як засіб узагальнення та відбиття діяльності в свідомості людини використовується для спілкування, і в цій комунікативній функції вона сама є нічим іншим, як особливим видом інтелектуальної, мовленнєвої діяльності [9:97].

Розуміння мовлення як діяльності особливо близьке завданням навчання. Тому розглянемо основні положення теорії діяльності взагалі і мовленнєвої діяльності зокрема.

“Поняття діяльності необхідно пов’язувати з поняттям мотиву. Діяльності без мотиву не буває” [17:12]. Все, що ми робимо, робимо для чогось і заради чогось. З цієї точки зору мовленнєве висловлювання може бути співвіднесене з поняттям “діяльність” лише з деякими застереженнями: мовлення – не самоціль, бо мовленнєвого мотиву звичайні висловлювання не мають. Спонуканням до мовленнєвого акту – в тому випадку, звичайно, якщо ми розглядаємо мовлення в природних життєвих межах, – завжди є чимось, що знаходиться поза мовою. Ми говоримо не для того, щоб сказати, а для того, щоб щось повідомити, будь-яким чином на когось вплинути, проявити увагу до когось. Іншими словами, мотив для мовлення виступає не в самому мовленні, а в діяльності вищого рангу – діяльності спілкування (комунікативної), і, отже, говорити про мовлення як діяльність ми можемо лише в тому випадку, якщо розглядаємо його в межах комунікативної.

Будь-яка діяльність включає в себе систему дій. Відповідно тому як поняття діяльності співвідноситься з поняттям мотиву, поняття дії співвідносяться з поняттям мети. Мовленнєва дія має власну проміжну мету, що підкоряється мотиву тієї комунікативної діяльності, в межах якої мовлення розглядається [8:68].

“Щоб повноцінно спілкуватися людина повинна в принципі здійснювати цілий ряд умінь. Вона повинна, по-перше, вміти швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, по-друге, вміти правильно спланувати своє мовлення, правильно вибрати зміст акту спілкування, третє, знайти адекватні засоби для передачі цього змісту, четверте, вміти забезпечити зворотній зв’язок. Якщо будь-яка ланка акту спілкування буде порушена, то мовцю не вдасться досягти очікуваних результатів спілкування – воно буде не ефективним” [6:16].

Залежно від спрямованості дії на сприйняття або породження висловлювання, види мовленнєвої діяльності поділяються на рецептивні і продуктивні. До продуктивних видів належать говоріння і письмо, бо за їхньою допомогою людина здійснює повідомлення, а до рецептивних – слухання і читання, оскільки вони забезпечують прийом і подальшу переробку інформації [13:189]. У психолінгвістиці модель породження висловлювання (письмо і говоріння) відрізняється від моделі сприйняття й подальшої переробки мовлення (аудіювання і читання). Так, модель сприйняття мовлення містить такі фази: орієнтування, усвідомлення і фіксації загальної структури висловлювання, усвідомлення деталей змісту висловлювання, його елементів, особливостей мовного оформлення, зіставлення з власними уявленнями про адресата; перевірка результатів сприйняття мовлення. У той же час модель породження висловлювання складається також із чотирьох фаз: орієнтування, планування змісту майбутнього висловлювання, реалізацію плану висловлювання в зовнішньому мовленні, контроль.

Фаза орієнтування в умовах спілкування включає обов’язкове врахування ситуації, яка є вихідним моментом для будь-якої мовленнєвої дії. У реальному спілкуванні система мовленнєвих операцій не може бути заданою. Відповідно до ситуації та її вимог людина по-різному будує висловлювання: в одних випадках звертається увага на зміст, в інших – на грамотність, у третіх – на швидкість, темп, у четвертих – на експресивність тощо. Отже, мовленнєва ситуація являє собою екстралінгвістичний чинник, що трансформується в психологічний.

Мовленнєва ситуація передбачає урахування мотиву, мети, задуму й адресата спілкування, впливає на вибір змісту, форми висловлювання, визначає конкретне комунікативне завдання. Саме в доборі й застосуванні завдань, що максимально наближені до реальних умов спілкування, полягає успішна робота з розвитку зв’язного мовлення учнів. Наприклад, це вправи творчого характеру, що визначають вибір мовних засобів, які відповідають комунікативному завданню: посилити емоційність звучання, створення зв’язного тексту (з використанням речень з відокремленими членами).

Виходячи з того, що “поняття діяльності пов’язане із визначенням мотиву, і тому діяльність без мотиву не можлива” [7:14], стає зрозумілим виділення етапу мотивації у процесі створення висловлювання, бо саме він “лежить в основі комунікативного спрямування цілісного висловлювання, зумовлюючи реалізацію окремих мовних норм” [1:54]. Мотив у психології – це причина, що спонукає до діяльності, а мета – те, до чого прагне людина, виконуючи дію. В.Мельничайко називає мотив відправною точкою висловлювання: “Мовець завжди керується якоюсь потребою, ставить перед собою якусь мету. Повна реалізація задуму можлива лише тоді, коли для оформлення висловлювання будуть використані мовні засоби і композиційні прийоми, що найкраще відповідають змістові і комунікативній меті мовця” [11:25].

За фазою орієнтування в умовах спілкування йде планування суб’єктом внутрішньої програми своєї мовленнєвої поведінки – загального смислового образу висловлювання, у якому закодовано мислительними символами зміст майбутнього висловлювання (А.Леонтьєв, І.Зимня).

Процес побудови суб’єктом внутрішньої програми відбувається у внутрішньому мовленні, під яким розуміють “всю ту мовну діяльність, яка виконує внутрішні психологічні функції, … за його допомогою відбувається опрацювання мовної інформації” [15:22]. Виділяють три основні типи внутрішнього мовлення: внутрішнє проговорювання, що зберігає структуру зовнішнього мовлення; власне внутрішнє мовлення, що виступає як засіб мислення; внутрішнє програмування, тобто формування і закріплення у специфічних одиницях програми мовленнєвого висловлювання [3:27].

Найбільш значущими для мовленнєвої діяльності, на нашу думку, є другий і третій типи внутрішнього мовлення, які беруть участь у програмуванні висловлювання. Психологи (І.Синиця, О.Гойхман, Т.Надеїна та інші) доводять, що внутрішнє мовлення для розвитку зв’язного мовлення є вихідним, виступає знаряддям інтелектуальної діяльності людини. Дослідження в галузі законів внутрішнього мовлення довели його значення в системі розумової діяльності з установкою на повідомлення, коли більше уваги приділяється спеціальному продумуванню структурно-граматичних і логіко-синтаксичних сторін висловлювання. Внутрішнє мовлення є обов’язковим перехідним етапом, у якому зміст висловлювання перекодовується у форму мовленнєвого повідомлення [4:69].

Основною особливістю внутрішнього мовлення є його скорочений, лаконічний характер, “інформація може бути згорнута до основних, вузлових моментів і представлена у вигляді такого плану, кожен пункт якого може бути згорнутим у самостійному повідомленні й мати власну інформаційну цінність” [12:10]. У процесі мовлення цього виду чітко оформлюються лише окремі члени речення, артикуляція мовленнєвих звуків прихована. Про це свідчить проговорювання окремих слів уголос у важких моментах процесу осмислення матеріалу, при порівнянні явищ, що вивчаються (речень з відокремленими членами), тобто “внутрішнє мовлення – це … мовлення, положення якого пояснюється тим, що для суб’єкта мислення є зрозумілим, не вимагає детальної словесної фіксації, він може бути виражений і в інших, несловесних знакових моделях або зразках” [2:229-230]. Опорний схематичний конспект, що відтворює внутрішнє мовлення, концентрує інформацію, а під час відтворення дозволяє її розгорнути.

Реалізація програми спілкування передбачає перехід внутрішнього мовлення в зовнішнє, тобто здійснюється звукове або графічне оформлення висловлювання. Успішний перехід внутрішнього мовлення у зовнішнє визначатиме позитивний або негативний результат висловлювання.

Зовнішнє мовлення реалізується в усній і писемній формах, як зазначає В.Мельничайко, “у зв’язному мовленні вирішуються три головні завдання: визначення змісту висловлювання, композиційне його оформлення, вибір необхідних засобів вираження” [10:82].

Вивчення мовних засобів (граматичних категорій) у їх відношенні до механізмів мовлення, тексту, висловлювання необхідне особливо в тих випадках, коли інформаційне значення мовного засобу (речень з відокремленими членами), його виразність виявляються “лише на змістовому фоні зв’язного тексту, в ряді випадків значного за обсягом”, з урахуванням завдань та умов спілкування [5:159]. Крім того, саме такий підхід дозволяє розкрити роль того чи іншого мовного засобу (граматичної конструкції) в організації тексту.

Вивчаючи граматичні одиниці (речення з відокремленими членами), ми показуємо їх мовленнєві можливості, розкриваємо їх функціонування в мовленні, потім організовуємо практичне засвоєння цього матеріалу – навчаємо користуватися мовними засобами (граматичними категоріями у мовленні).

Необхідно постійно систематизувати граматичні знання, тобто до засвоєння матеріалу підручника у відповідній послідовності та в тісному взаємозв’язку його елементів. Цьому сприяє виділення та стійке засвоєння у розділах підручника, що вивчаються, основних положень, правил, таблиць і моделей (зразків) побудови фраз та речень. Така схематизація граматичних знань полегшує стійке засвоєння “кістяка” курсу граматики, наявність якого забезпечує школярам можливість швидкого використання необхідних граматичних положень у процесі мовленнєвої діяльності. Тільки систематичні знання забезпечують можливість їх успішного засвоєння.

Необхідно привчати себе оперативно аналізувати речення і тексти, доводити свої міркування до повного розуміння джерел допущених помилок та труднощів, що зустрічаються. Важливо бути готовим до розуміння будь-якого граматичного явища.

Доцільно велику увагу приділити слуханню, читанню, говорінню, переказуванню текстів рідною мовою. Це активізує розумову діяльність школярів, залучає в роботу декілька видів пам’яті, що сприяє більш результативному використанню граматичних конструкцій та їх стійкому засвоєнню.

Література:

  1. Борисюк І.В. Роль тексту на шляху формування комунікативної компетенції учнів// Мовознавство.-1988.-№1.-с.54-60

  2. Возрастная и индивидуальнаяпсихология/ Матюхина М.В., Михальчик Т.С., Прокина Н.Ф. и др.; Под ред. М.В.Гамезо и др.-М., 1984

  3. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основыречевойкоммуникации.- М., 1997

  4. Жинкин Н.И. Речькакпроводникинформации.-М., 1982.-157с.

  5. Ильенко С.Г. Контекст и связный текст в их лингвометодической интерпретации // Языковые единицы и контекст.-Л., 1973

  6. Леонтьев А.А. Теоретические основыобучениясвязной речи. - М., 1984.– 251с.

  7. Леонтьев А.Н. Основы речевой деятельности.-М., 1965

  8. Леонтьев А.Н. Психологические проблемымассовойкоммуникации.-М., 1974

  9. Лурия А.Р. Язык и сознание / под ред. Е.Д. Хомской. - Ростов н\Д.:Феникс, 1998. – 304с.

  10. Мельничайко В.Я. Лінгвістичні основи викладання української мови в школі // Мовознавство і школа,- К., 1981,-с.22-124

  11. Мельничайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови: Посібник для вчителів. - К., 1986

  12. Мотина Е.И. Язык и специальность: Лингвометодические основыобучениярусскому языкустудентов-нефилологов.- М., 1988

  13. Педагогическоеречеведение. Словарь-справочник.-Изд. испр. и доп./ Под ред. Т.А.Ладыженской и А.К.Михальской; сост. А.А.Князьков.-М., 1998

  14. Синица И.Е. Психологияписьменной речи учащихся. Автореф. дис. д-ра пед. наук. - К., 1968, -47с.

  15. Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів (монолог).-К., 1974

  16. Смирнова Л.Н., Менина И.Б. Обучениеустнойнаучноймонологической речи // Язык и стиль научногоизложения. Лингвистическиеисследования.-М., 1983

  17. Теорияречевойдеятельности. Проблемыпсихолингвистики / Отв. ред. Леонтьев А.А. –М., 1968.-367с.

Формування стилістичних умінь учнів при вивченні відокремлених членів речення

Найбільша турбота нашого часу – домогтися функціонування української мови в усіх сферах державного, суспільного і культурного життя. Саме в школі людина проходить основні етапи свого становлення, формування національної свідомості.

Навчання рідної мови має бути спрямоване на виховання особистості, що є носієм мови, дбає про її красу і розвиток, володіє лінгвістичними знаннями та високим рівнем комунікативних умінь і навичок. Основою формування такої особистості є розвиток індивідуальних якостей її мовотворчості. Щоб успішно розв’язати це завдання, необхідно піднести викладання української мови на якісно новий рівень, посилити практичну сторону навчання предмета, дотримуючись принципу функціонально-стилістичного спрямування.

Програмою української мови передбачено формування комунікативних умінь і навичок учнів під час вивчення всіх розділів шкільного курсу. Широкі можливості для цього дають уроки синтаксису, на яких школярі засвоюють граматичні категорії, їх синтаксичні та стилістичні функції. Кожна синтаксична конструкція виконує важливу стилетворчу роль, однак її функції в текстах того чи іншого стилю різні. Вивчення курсу синтаксису включає систематичне ознайомлення учнів із стилістичними функціями кожної синтаксичної конструкції і поглиблене засвоєння ознак стилів мовлення.

Відокремлені члени речення у курсі синтаксису займають особливе місце. Конкретне значення відокремлених членів речення залежить від того, з яким словом у контексті чи з яким предметом реальної дійсності вони співвідносяться. Тому, вивчаючи відокремлені члени речення, необхідно встановлювати, що вони означають і з якою частиною висловлювання співвідносяться, яким конкретним змістом наповнюються в певній мовленнєвій ситуації або в контексті.

Відокремлені члени речення вживаються в усіх стилях сучасної української мови. Загальною рисою всіх відокремлених членів речення, порівняно з невідокремленими, є те, що вони мають більшу семантичну вагу і набувають часто цілого ряду додаткових відтінків значення – елементів предикативності, обставинного значення. Відокремлення, як стилістичний засіб, базується на спеціальному підсиленні ролі другорядних членів речення шляхом їх інтонаційного виділення і виразного наголошення у певній позиції. Навички правильного вживання відокремлених членів речення у текстах різних стилів формуються на основі умінь правильно будувати речення і тексти.

Початкове поняття про відокремлення учні дістають у 7 класі, де вони ознайомлюються з дієприкметниковим зворотом, його роллю в реченні й усвідомлюють, що це один із різновидів відокремлення.

Приступаючи до глибокого вивчення відокремлених членів речення у 8 класі, звертаємо увагу насамперед на те, що ці синтаксичні конструкції, виділяючись за змістом, широко розповсюджені в нашому мовленні і відіграють виняткову важливу роль, вони не тільки служать для його урізноманітнення, а й часто виконують важливу стилістичну функцію, виступають стилетворчих засобом, несуть у собі додаткове, емоційно-експресивне забарвлення.

Кожний з 10 уроків, відведених на вивчення відокремлених членів речення у 8 класі, включаючи й уроки розвитку зв’язного мовлення, дає можливість учителеві розкрити стилістичні можливості цієї синтаксичної конструкції, дотримуватися функціонально-стилістичного спрямування у викладанні.

Формування стилістичних умінь школярів при вивченні відокремлених членів речення має здійснюватися у двох напрямках – лексико-семантичному і граматико-стилістичному.

Лексико-семантичний аспект стилістичних умінь ґрунтується на розумінні семантики відокремлених членів речення. Такі уміння виробляються в процесі аналізу стилістичних можливостей відокремлених членів речення у текстах різних типів під час редагування навчальних учнівських висловлювань. Граматико-стилістичний аспект вироблення стилістичних умінь передбачає роботу з текстами різних стилів та визначення мети вживання відокремлених членів речення.

Особлива увага при цьому звертається на емоційно-експресивне забарвлення відокремлених членів речення у текстах художнього, розмовного стилів, на особливості функціонування окремих відокремлених конструкцій. Ці уміння формуються в процесі стилістичного аналізу текстів-зразків, конструювання й редагування власних висловлювань певного стилю.

Ознайомлюючи учнів з елементами стилістики, необхідно створювати такі мовленнєві ситуації, які б спонукали будувати стилістично диференційовані висловлювання, виконуючи які, діти набуватимуть навичок мовного етикету. Ознайомлення учнів із стилістичними особливостями відокремлених членів речення відбувається одночасно з вивченням їх синтаксичних і пунктуаційних ознак, що забезпечує сталість навичок мовної культури. Для цього добираємо вправи, які сприяють виробленню вмінь доцільно користуватися відокремленими членами речення в різних стилях мовлення. Простежимо цю роботу на окремих уроках вивчення відокремлених членів.

Поглиблюючи і систематизуючи знання учнів про ці синтаксичні конструкції, уже на першому уроці «Поняття про відокремлення. Відокремлені означення» звертаємо увагу на частотність вживання відокремлених членів речення у текстах різних стилів, розкриваємо їх семантику. З цією метою пропонуємо таке завдання: прочитати речення, довести, що вони різних стилів, виділити в них відокремлені члени речення, визначити стилістичні особливості.

  1. Полемізуючи з прихильниками «чистого мистецтва», що закликали відійти «від злиднів і турботних дисонансів», оспівували самотність і культ особи, не зв’язаної з суспільством, Коцюбинський утверджує ідею єдності особи і суспільства, зв’язку мистецтва з життям. 2. Довбеться батько в землі, бере в багачів з половини, чорний увесь, руки порепані, так це й собі те робить? 3. Лірник – професійний народний співець на Україні й у Білорусії, що, мандруючи з поводирем по селах і містечках, під акомпанемент струнно-клавішного музичного інструмента – ліри виконував моралізаторські, а також історичні й сатиричні пісні, іноді думи.

Розвивати в учнів уміння і навички стилістичного аналізу тексту треба якомога раніше, щоб надалі ці знання стали надійною основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.

Після виконання цієї вправи доцільно з учнями скласти узагальнюючу таблицю, визначаючи стилістичну мету вживання відокремлених членів речення в текстах різних стилів.

Стиль мовлення

Приклади речень

Мета вживання

Науковий

Найбільша з малих планет – Церера –

має діаметр близько 800 км.

Довідкова, уточнююча роль;

економна, небагатослівна

передача висловлювань

Розмовний

Мати, дорікавши мене,

на руки схопила та,

сварившись, добре нагодувала. Потім, поплакавши обоє, взяла мене за руку.

Конкретизація висловлювання, що не утруднює спілкування; емоційно-оцінне забарвлення висловлювання.

Художній

Мамо, сива, мамо,

Муко ти моя!

В`ється перед нами

Шлях, немов змія

Емоційне забарвлення,

Прагнення до літературно - обробленої фрази; прагнення досягти гнучкості і розгалуженості; як художні засоби мови.

Публіцистичний

На ґрунті колективізму люди практично розширюють і збагачують свої зв`язки з суспільством і, таким чином, повертають собі вкрадене щастя – красу почуттів.

Економний засіб повідомлення; виконання пізнавальної ролі.

Офіційно-діловий

Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, ВР УРСР урочисто проголошує незалежність України.

Потреба стислого й економного висловлювання; виконання уточнюючої ролі.

Ця тема (вивчення курсу синтаксису, зокрема відокремлених членів речення) дає широкі можливості для ознайомлення школярів з виразністю усного мовлення, емоційністю його інтонаційних засобів. Матеріалом для роботи можуть бути вправи з підручника чи уривки з художніх творів, насичені відокремленими членами речення, які допоможуть розкрити їх стилістичну роль.

Конструювання текстів посідає важливе місце у формуванні чуття стилю, умінь будувати власне мовлення. У процесі цієї роботи учні вчаться користуватися стилістично забарвленими й емоційно-оцінними засобами у зіставленні зі стилістично нейтральними. Такі завдання розвивають логічне й образне мислення дітей, їхню уяву і дар слова. Для цього доцільно використовувати таку вправу: опишіть ваш робочий день, використовуючи відокремлені члени речення. Яким стилем ви скористалися? Переробіть у тексті іншого стилю, порівняйте тексти різних стилів. Який більше вам подобається?

Такі завдання дають змогу виділити із загального змісту тексту те специфічне, що притаманне кожному стилю. Водночас школярі оволодівають опорними стилістичними уміннями, необхідними для творення власних висловлювань. Вивчаючи структурно-граматичні ознаки відокремлених членів речення, учні ознайомлюються з їх стилістичними властивостями з пояснень учителя і аналізу відповідного дидактичного матеріалу.

Для засвоєння стилістичних властивостей відокремлених членів речення можна використовувати такі вправи.

І. Прослухати записаний на магнітофонній плівці текст. Знайти відокремлені члени речення, визначити їх роль і значення.

Гей ти, вітре, парубче співочий,

Парубче співочий та веселий,

Ти суши червону конюшину,

Провівай навалисті покоси!

Гей ти, сонце, мудрий господарю,

Ти, небесний золотий шахварю, -

Ти в’яли червону конюшину,

Напувай медами запашними,

Прикривай гарячими руками

Од дощів, од лютої негоди!

(М.Рильський)

ІІ. Згрупувати подані речення за стилістичною роллю відокремлених членів речення (прикладок). Пояснити цю роль.

І коли в літературі ця ідея знаходила втілення здебільшого в творах романтичних чи символічних, то «Земля» - і фільм, і кіноповість – твір передусім реалістичний, в ньому зображувались конкретні історичні події. Поет і романтик, людина ліричної формації, тонкого інтелекту, Довженко завжди гаряче поринав у технічні нетрі кінематографії. Увага Довженка до простої творчої людини-творця усіх земних благ і носія найпрекрасніших рис людства – стала основою вимогою італійських, а згодом і японських неореалістів.

ІІІ. Перебудуйте речення і запишіть так, щоб іменна частина складеного присудка стала відокремленим означенням. Визначте мету вживання відокремлених членів речення.

Подвір’я школи було зеленим і просторим. Вечірнє небо високе, чисте. Дорога була довга і важка. Зимове повітря чисте і морозне.

Неправильне вживання відокремлених членів речення часто викликає двозначність. Над цим недоліком варто працювати під час формування стилістичних умінь учнів.

IV. Відредагуйте речення з відокремленими членами речення. Вкажіть, як вони впливають на звучання тексту.

Степ дихав пахощами трав, оповитий тишею. Правило краще запам’ятовується, повторене кілька разів. Рівний степ одразу принишк, залитий сонцем. Дощик сіється щедро на вулиці, тихий, солодкий. Земля дихала теплом, нагріта за день.

V. Написати твір-мініатюру на тему «Чим я можу бути корисний своїй Батьківщині?», використовуючи відокремлені члени речення з метою економії, небагатослівної передачі висловлювання.

Такі вправи сприяють виробленню в учнів чуття мови, вимогливості до її правильного, мелодійного звучання. Виконуючи стилістичні завдання на уроках української мови, учні відкривають для себе багатство мови і набувають навичок практичного користування нею. Осмислення стилістичних основ необхідне для того, щоб науково правильно викладати мовний матеріал, зосереджувати увагу учнів на головних ознаках мовних понять, досягаючи свідомого засвоєння їх.

Література:

  1. Капська А.Й. Виразне читання: практичні і лабораторні завдання.-К., 1990.

  2. Культура української мови: довідник.-К., 1990.

  3. Пентилюк М.І. Формування стилістичних умінь шестикласників при вивченні займенників // Українська мова та література в школі. - 1990. - №7. - с.10

  4. Плиско К.М. Синтаксис української мови із системою орієнтирів для самостійного вивчення. - Харків, 1992

  5. Сугейко Л. Перспективність навчання стилістики в школі // Початкова школа. – 1997. - №4. – с. 13-16



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Педагогічна бібліографія (3)

    Документ
    У45 Українська педагогічна бібліографія. 2004 рік: Покажчик літератури / Уклад. Н. І. Тарасова, Г.І.Шаленко.– К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. – Вип.
  2. Зміст Дошкільна освіта

    Документ
    Досвід розкриває актуальність підвищення педагогічної майстерності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Містить методичні рекомендації для педагогів щодо підвищення професійної майстерності, цікаві розробки з організації
  3. Педагогічна бібліографія (4)

    Документ
    Щорічник “Українська педагогічна бібліографія” видається з 1992 року. У попередніх випусках покажчика відображена література з питань освіти і педагогіки, яка вийшла друком в Україні з 1990 року.
  4. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. К.: Центр навчальної літератури, 2005 396с. Навчальний посібник адресований студентам магістратури, викладачам внз

    Практикум
    Інформація щодо видань та публікацій з питань застосування інноваційних технологій і методів навчання, спрямованих на організацію навчального процесу, управління ним, активізацію пізнавальної діяльності студентів та їх планомірну
  5. Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник

    Документ
    Білобровко Т. І. Кредитно – модульний курс з освітнього менеджменту: навч. посібник / Тетяна Іванівна Білобровко. - Переяслав – Хмельницький, 2008. – 76 с.

Другие похожие документы..