Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Конкурс'
Победитель VII Международного конкурса программного обеспечения в области финансов и бизнеса – БИЗНЕС-СОФТ’99 (Москва, апрель 1 г.) в номинациях «Биз...полностью>>
'Документ'
несмотря на крайне низкий уровень развития, стала ареной битвы за освобождение Европы от железных тисков Наполеона и ускорила его внезапный крах....полностью>>
'Документ'
1.2. Типовые технологические карты предназначены для использования при разработке проектов производства работ (ППР), проектов организации строительст...полностью>>
'Документ'
белорусских рублей 1 1,9 105,9 108,8 110,3 ,3 95,5 9 ,4 95,5 98,0 Казахстан, трлн. тенге 11,8 ,5 ,0 110,4 110,0 95,4 97,3 99,0 10 ,7 Кыргызстан, млрд...полностью>>

«Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року»

Главная > Методичні рекомендації
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Міністерство екології та природних ресурсів України

Методичні рекомендації

щодо включення положень Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011 – 2015 роки до програм розвитку галузей (секторів) економіки та регіонів

м. Київ

2011 - 2012 рік

Зміст

Зміст 3

1 Вступ: Цілі та завдання 4

2 Державна екологічна політика 6

3 Головні етапи впровадження Стратегії та НПД на регіональному та секторальному рівнях 15

4 Планування впровадження державної екологічної політики на місцевому рівні 16

5 Планування впровадження державної екологічної політики на галузевому (секторальному) рівні 23

6 Головні інструменти впровадження екологічної політики в галузевий та регіональний розвиток, які необхідно задіяти на державному рівні 30

7 Координація процесу підготовки секторальних та регіональних програм 35

Додаток 1. Перелік програм регіонального розвитку 37

Додаток 2. Технічне завдання (алгоритм) розроблення галузевих екологічних програм з урахуванням Стратегії та НПД 43

Додаток 3. Перелік галузевих програм 47

Додаток 4. Типові проблеми визначені для характерних регіонів України та приклади постановки цілей та визначення показників 51

Додаток 5. Приклади з визначення основних екологічних проблем та формулювання цілей і визначення показників для основних галузей та секторів економіки України 60

1 Вступ: Цілі та завдання

До початку 2011 року функції стратегічного документа з питань екологічної політики виконували «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року 188/98-ВР). Поруч з очевидними перевагами щодо визначення пріоритетів розвитку державної політики України цей документ був розкритикований експертами ЄЕК ООН та ЄС за його декларативність, неконкретність, відсутність термінів реалізації, відповідальних виконавців та фінансування.

Необхідність розробки та прийняття нового політичного документа була зумовлена складною екологічною ситуацією та відсутністю на сьогоднішній день комплексного стратегічного документа, який би містив формулювання цілей і пріоритетних завдань з охорони навколишнього природного середовища відповідно до вимог сучасного періоду розвитку країни, міжнародних зобов’язань України та європейських принципів екологічної політики.

Нова державна екологічна політика України як частина реформ, що впроваджуються в процесі асоціації з Європейським Союзом, визначається Законом Україні «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» (ухвалено 21 грудня 2010 року) та Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища (НПД) на 2011-2015 роки (затверджено Розпорядженням КМУ 25 травня 2011 року).

Суть цієї реформи полягає в інтеграції екологічної політики до політик соціально-економічного розвитку національного, регіонального, обласного та місцевого рівня, а також до політик розвитку секторів економіки, з метою більш ефективного захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів України згідно міжнародних стандартів.

Згідно Стратегії, метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.

Концепція «Інтеграції екологічної політики» (ІЕП) виникла в Західній Європі наприкінці 80-х років ХХ-го століття в умовах глибокої екологічної кризи, коли стало зрозуміло, що традиційна відокремлена екологічна політика у більшості випадків неспроможна запобігти тиску, який спричиняє суспільство на довкілля. ІЕП є постійним ітеративним процесом, який забезпечує, щоб екологічні питання були враховані в усіх процесах творення інших політик, що загалом вимагає змін в системі управління та процедурах таким чином, щоб екологічні вимоги почали розглядалися на якомога ранній стадії планування і продовжували враховуватися належним чином під час впровадження.

Позитивні зміни, до яких має призвести така інтеграція, визначаються за 4-ма основними програмними напрямками, а саме: 1) більш інтегрований процес прийняття урядових рішень; 2) вдосконалення основних умов, тобто, ефективного впровадження та контролю; 3) специфічні результати інтегрованої екологічної політики у вигляді інструментів, які покращують водночас і економічну ефективність, і екологічну якість; 4) вдосконалення якості даних та аналітичної інформації для формування політики у формі інтегрованого екологічного обліку та ін.

Треба зазначити, що різні країни-члени ЄС розробляли власні підходи для втілення екологічної інтеграції. Серед країн, що досягли найбільших успіхів, Швеція займає провідні позиції. З 1996 рік став початком екологічної модернізації Швеції. Уряд проголосив, що Швеція повинна стати рушійною силою і моделлю екологічної сталості. Традиційна для Швеції мета побудови «держави добробуту» трансформувалася в побудову «держави зеленого добробуту», яка мала бути реалізованою на трьох головних завданнях: (1) більш ефективне використання енергії та сировини; (2) використання відновлюваних матеріалів та рециклінг; (3) вдосконалення управління такими природними ресурсами як земля, вода та біологічне різноманіття. Розвиток природоохоронної галузі як наскрізної тематики також супроводжувався інноваційними заходами щодо вдосконалення інтегрованого екологічного врядування та управління.

Інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління Стратегії та НПД передбачає, серед іншого, виконання наступних завдань:

  • розроблення та впровадження нормативно-правового забезпечення обов'язковості інтеграції екологічної політики до інших документів, що містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку до 2012 року;

  • інституційна розбудова і посилення ефективності державного управління в природоохоронній галузі;

  • впровадження систем екологічного управління та підготовка державних цільових програм з екологізації окремих галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення, запровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів.

Тобто, згідно Стратегії та НПД, до впровадження новітньої екологічної політики залучаються різні міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, обласна та місцева влада, органи місцевого самоврядування, бізнес, громадськість, науковці та всі зацікавлені сторони. Саме тому, Міністерство екології та природних ресурсів підготувало Методичні рекомендації щодо включення положень Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011 – 2015 роки до програм розвитку галузей (секторів) економіки та регіонів (далі - Методичні рекомендації) для основних виконавців Стратегії та НПД.

Ціль Методичних рекомендацій – сприяти координації та ефективному впровадженню інтегрованої екологічної політики основними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, секторами (галузями) економіки та місцевими органами виконавчої влади.

Завдання полягають в:

  • наданні довідкової інформації щодо політичних та правових засад включення та впровадження положень Стратегії та заходів НПД до програм або стратегій розвитку міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, секторів (галузей) економіки, регіонів, областей, міст та громад, а також підготовки ними програм з охорони навколишнього природного середовища;

  • роз’ясненні послідовності включення та впровадження положень Стратегії та заходів НПД

  • наданні практичних рекомендацій щодо інтеграції екологічних вимог до політики розвитку секторів економіки, соціально-економічного розвитку регіонів.

Так само як і країни західної Європи наприкінці 80-х років ХХ століття, Україна перебуває в стані екологічної кризи. Інтеграція екологічної політики до галузевих політик, обов'язкове врахування екологічної складової при складанні і впровадженні стратегій, планів і програм розвитку України, впровадження екологічного управління на підприємствах, екологізація господарської діяльності є перевіреним шляхом покращення стану довкілля і відповідає сучасним вимогам екологічної політики, яка реалізується зокрема у країнах ЄС.

2 Державна екологічна політика

Програма економічних реформ Президента України Віктора Януковича на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» спрямовує усі гілки влади на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян. Необхідність формування та запровадження нової національної екологічної політики насамперед є важливим кроком з реалізації вказаної Програми економічних реформ, а також випливає з ряду міжнародних зобов’язань України. Її реалізація є обов’язковою умовою досягнення Цілей розвитку тисячоліття прийнятих в 2000 році на Світовому саміті тисячоліття, виконання Плану впровадження рішень Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, затвердженого у 2002 року у Йоганнесбурзі, Екологічної стратегії для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, прийнятої 2003 року на Київській конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи», а також положень міжнародних глобальних та регіональних конвенцій у природоохоронній сфері та протоколів до них, стороною яких є Україна.

Державна екологічна політика реалізується через вплив держави на галузі (сектори) економіки країни. Такий вплив реалізується із застосуванням методів:

політичних (екологічна політика);

економічних (фінансово-кредитна політика);

законодавчих (законодавче регулювання);

регуляторних (регулювання через нормативні акти, державні стандарти тощо).

Основну роль у реалізації державної екологічної політики відіграє спеціально уповноважений державний орган управління в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Стратегія. Верховною Радою України 21 грудня 2010 року прийнято Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» (далі – Стратегія). Стратегія є важливим політичним документом, що визначений пріоритетним заходом діяльності з реалізації завдань Програми економічних реформ Президента України Віктора Януковича на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», з питань співробітництва між Україною та ЄС і є важливою передумовою підписання Угоди «Про асоціацію між Україною та ЄС». Прийняття вказаної Стратегії зробило можливим підписання Угоди між Урядом України та ЄС про фінансування програми: «Підтримка реалізації Стратегії національної екологічної політики України», відповідно до якої буде забезпечено протягом 2011 – 2013 років надання бюджетної підтримки ЄС природоохоронному сектору України в розмірі 35 млн. євро. Безумовно, окрім вказаних коштів ЄС, Україна виділить власні фінансові ресурси на реалізацію Стратегію, зокрема, це кошти Державного бюджету України (загального фонду), кошти Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, а також кошти місцевих бюджетів та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища.

Серед основних принципів національної екологічної політики, викладених у Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», вказані і такі як:

  • посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку;

  • врахування екологічних наслідків під час прийняття управлінських рішень при розробленні документів, які містять політичні та/або програмні заходи державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку;

  • міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

  • державна підтримка та стимулювання вітчизняних суб’єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Стратегічними цілями екологічної політики в Україні є наступні:

  1. Підвищення рівня суспільної свідомості в питаннях екології.

  2. Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.

  3. Досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища.

  4. Інтеграція екологічної політики та вдосконалення інтегрованого екологічного управління в галузях економіки та соціальній сфері.

  5. Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття екологічної мережі.

  6. Забезпечення екологічно збалансованого природокористування.

  7. Удосконалення регіональної екологічної політики.

Необхідно звернути увагу на те, що серед завдань для досягнення цілі 4, першим вказане завдання «розроблення та впровадження нормативно-правового забезпечення обов’язковості інтеграції екологічної політики до інших документів, що містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку до 2012 р».

Інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління передбачає також реалізацію завдань у таких галузях (секторах) як промисловість та енергетика, транспорт та дорожня інфраструктура, житлово-комунальне господарство та будівництво, сільське господарство, військово-оборонна галузь, туризм та розвиток рекреаційних зон.

Національний план дій. Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011-2015 роки (далі – НПД) був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України 25 травня 2011 року за № 577-р. Цінність і унікальність НПД для України полягає в тому, що він є першим документом такого рівня, що був запланований, створений і затверджений згідно з усіма європейськими стандартами.

НПД передбачає поетапне досягнення цілей, закріплених у Стратегії.

З метою поліпшення екологічної ситуації НПД передбачено розвиток енергозберігаючих, ресурсозберігаючих та безвідходних технологій, а також вдосконалення системи екологічних платежів. Передбачається оптимізація структури енергетичного сектору національної економіки і в результаті збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 % і до 2020 року на 20 %, а також забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів в Україні на 20 % до 2020 року порівняно з рівнем викидів 1990 року. Також до 2020 року очікується реформування системи державного управління в галузі охорони та раціонального використання вод шляхом впровадження засад інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом та реконструкція існуючих та будівництва нових міських очисних споруд з метою зниження до 2020 року на 15 % рівня забруднення вод забруднюючими речовинами (насамперед органічними речовинами, сполуками азоту і фосфору), а також зменшення на 20% (до базового) скиду недостатньо очищених стічних вод до 2020 року.

Для кращого інформування громадськості передбачається створення державної системи Інтернет ресурсів з екологічних питань, розгортання узгодженої загальнонаціональної системи ресурсних кадастрів, реєстрів викидів, забруднень, а також видання щомісячного офіційного вісника Мінприроди, з публікацією заяв про наміри, заяв про наслідки та висновків державної екологічної експертизи. Планується також щорічна підготовка та розповсюдження Національної доповіді про стан охорони навколишнього середовища, Національного звіту про використання коштів Державного Фонду охорони навколишнього середовища.

Впровадження Стратегії та НПД передбачають великий обсяг роботи на рівні галузей (секторів) економіки України та на рівні регіонів. Передбачається, що НПД буде затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України. Цим розпорядженням Кабінет Міністрів України зобов’яже галузі національної економіки та Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації та державні адміністрації міст Києва та Севастополя розробити відповідно до Стратегії та НПД програми з охорони навколишнього середовища, та розділи до програм галузевого економічного або ж регіонального соціально-економічного розвитку. Вказані секторальні та регіональні програми мають бути розроблені за методичної та консультаційної підтримки Мінприроди та затверджені до кінця 2011 року з тим, щоб у 2012 році розпочалася реалізація Стратегії та НПД на секторальному та регіональному рівнях.

2.1 Законодавство, що має відношення до секторальної та (або) регіональної екологічної політики

Структура та система екологічного законодавства України. За роки незалежності в Україні створено досить розвинене й розгалужене законодавство в зазначеній сфері. За своєю структурою воно представлене як система нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки та мають певну ієрархію.

Основою системи екологічного законодавства в Україні є Конституція України, що в частині регламентації відносин охорони довкілля закріпила низку важливих положень. У цьому документі підвищено до конституційного рівня юридичну силу низки ключових еколого-правових норм, що вже на той час були законодавчо врегульовані. Це, передусім, стосується закріплення у ст. 50 Конституції права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Понад десять статей Конституції безпосередньо регулюють питання екологічної безпеки і раціонального використання природних ресурсів, що дає підстави вважати Конституцію України екологічно орієнтованою.

Основні законодавчі акти, що діють у сфері охорони довкілля. Головним актом чинного законодавства України є ухвалений за п’ять років до ухвалення Конституції України Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991р.), що заклав підвалини всього подальшого регулювання відповідної сфери. Охорона навколишнього середовища розглядається цим Законом як неодмінна умова сталого розвитку суспільства, як інтегральне поняття, що поєднує не тільки його класичне, суто охоронне, розуміння, а й екологічну безпеку та раціональне використання природних ресурсів. На ґрунті цього Закону протягом наступних років розвивались, розширюючи його базові положення, земельне, водне, лісове законодавства, законодавство про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного та тваринного світу та інше спеціальне законодавство.

Істотно вплинула на подальший розвиток екологічного законодавства природно-ресурсні кодекси, а саме затвердження Земельного кодексу (вперше в редакції від 18 грудня 1990 р., потім у редакції від 13 грудня 1992 р., і, нарешті, Земельного Кодексу 2001 р.), Лісового Кодексу (1994 р.), Водного Кодексу (1995 р.), Кодексу України про надра (1994 р.), Законів України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р., в редакції від 21 червня 2001 р.), «Про тваринний світ» (2001 р.), «Про рослинний світ» (1999 р.), «Про відходи» (1998 р.).

Кожен з цих законодавчих актів регулює особливості використання та охорони окремих природних ресурсів, основи державного і громадського управління у відповідній сфері, здійснення контролю і визначення юридичної відповідальності за правопорушення.

Крім актів щодо ресурсного регулювання, в Україні ухвалено низку інших законів екологічного спрямування як загального характеру (ті, що в законодавстві ЄС дістали назву «горизонтального» законодавства), так і таких, що регулюють окремі сфери суспільно розвитку.

Серед актів так званого «горизонтального» законодавства є закони, якими регулюють основи екологічної безпеки: «Про екологічну експертизу» (1995 р.); «Про пестициди та агрохімікати» (1995 р.); «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.); «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 р.); «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001 р.); «Про екологічний аудит» (2004 р.) та деякі інші.

Особливий еколого-правовий режим для окремих територій встановлює інша група «горизонтальних» законів екологічного спрямування. Це, зокрема, закони: «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000 р.); «Про правовий режим надзвичайного стану» (2000 р.); «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.); «Про мораторії на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (2000 р.); «Про курорти» (2000 р.) та інші.

Важливою тенденцією в Україні стало впровадження регулювання екологічних чинників у різних секторах господарської, управлінської та іншої діяльності. У законодавстві цей процес позначився як екологізація інших галузей законодавства, зокрема господарського, адміністративного, фінансового тощо. В цьому контексті найпоказовішими є Закони України «Про мисливське господарство та полювання» (2000 р.), «Про туризм» (1995 р., у новій редакції – 2003 р.), низка законів, що регулюють містобудівну та проектно-будівельну діяльність, а саме: «Про основи містобудування» (1992 р.), «Про планування та забудову територій» (2000 р.), «Про Генеральну схему планування територій України» (2002 р.).

Компетенція органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади у сфері охорони довкілля відображена у Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) та «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.).

Забезпечено розроблення та погодження розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України, в рамках якого ставки податку за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами збільшено у 3,6 рази, за використання палива – у середньому у 3,9 раз, за скидання забруднюючих речовин – у 4,8 рази, за розміщення відходів – у середньому у 8,1 раз відповідно. Зазначені зміни зумовили збільшення надходжень коштів до фондів всіх рівнів. Так, станом на 01.09.2011 надходження коштів склали 1496,7 млн. грн., проти 1024,22 млн. грн. станом на 01.09.2010, тобто збільшилися на 472,48 млн. грн. (46%).

Екологічні важелі поступово впроваджуються у різні сектори економіки, але господарська, адміністративна, фінансова та інші галузі законодавства не повною мірою узгоджені з екологічними, та часто в них відсутній механізм для впровадження екологічних чинників.

Створення механізмів, які забезпечують ефективну дію еколого-правових норм, тісно пов’язане також із засобами юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.

Інтеграція екологічних принципів у стратегію та політику відбувається не ізольовано, а у контексті міжнародних процесів.

Міжнародні природоохоронні зобов’язання України. Україна бере участь у міжнародних договорах та інших формах міжнародного співробітництва держав у галузі охорони довкілля для забезпечення сталого розвитку.

Ще на початку 90-х років ХХ ст. Українська РСР була учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у сфері охорони довкілля.

Після проголошення незалежності Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правонаступництво України» (1991р). Цим Законом Україна підтвердила свої зобов’язання щодо міжнародних договорів, укладених Українською РСР. Водночас, як складова частина союзної держави, Українська РСР виконувала також і міжнародні зобов’язання, що передбачені багатосторонніми угодами СРСР.

За останні роки Україна, вже у статусі самостійної держави, приєдналась більш як до 20 багатосторонніх конвенцій екологічного спрямування. Серед них Конвенція Єспоо «Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті» (підписано в лютому 1991 р., ратифіковано в березні 1999 р.), Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (підписано в травні 1992 р., ратифіковано в жовтні 1996 р.) та Кіотський протокол до неї (підписано в грудні 1997 р., ратифіковано в лютому 2004 р.), Конвенція ООН про біологічне різноманіття (підписано в червні 1992 р., ратифіковано в листопаді 1994 р.) та Картахенський протокол про біобезпеку до цієї Конвенції (приєднання в вересні 2002 р.), Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (приєднання в липні 1999 р.) й низка інших. На цей час Україна є Стороною близько 50 багатосторонніх міжнародних договорів з охорони довкілля. Питання її участі в інших конвенціях та угодах є на стадії вирішення.

Україна також уклала значну кількість міжнародних природоохоронних двосторонніх та багатосторонніх угод.

Законодавче та нормативно-правове регулювання. Крім законів, питання охорони довкілля та природокористування регулює велика кількість підзаконних актів різної юридичної сили, різної сфери дії, різного рівня інстанцій, що їх затверджують.

На розгляд уряду України виноситься вирішення більшості питань, пов’язаних із створенням механізмів реалізації правових норм, що містяться в екологічних законах. Майже в кожному такому законі можна знайти багато правоустановчих норм, які реалізуються «в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України». Постанови Кабінету Міністрів України становлять переважну більшість регулюючих норм прямої дії у сфері охорони довкілля, які деталізують норми законів і створюють механізми, порядки, процедури їх реалізації на практиці.

Надвідомчу компетенцію мають також деякі акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що є зареєстровані в Міністерстві юстиції. До особливого переліку нормативних документів належать стандарти та нормативи, перші проходять погодження та затвердження на рівні національного органу зі стандартизації.

Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію Міністерство екології та природних ресурсів України та інші центральні органи виконавчої влади (далі ЦОВВ) відповідно до національного законодавства.

Крім Міністерства екології та природних ресурсів України, право видавати накази та затверджувати інструкції надвідомчого характеру у сфері охорони довкілля мають також Міністерство надзвичайних ситуацій, Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство охорони здоров'я, Державна служба технічного регулювання, Державне агентство лісових ресурсів, Державне агентство земельних ресурсів, Державне агентство водних ресурсів, Державна інспекція ядерного регулювання України та деякі інші.

В Україні вже багато років зберігається переважно галузеве управління природокористуванням. Тому державна система екологічного нормування, як спеціально організована нормативно-правова діяльність з розробки й затвердження екологічних норм, правил і регламентів господарської діяльності, не отримує належного розвитку.

На даний час діють близько 30 нормативно-правових документів, які містять норми економічної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Контроль їх дотримання покладено на 9 міністерств і центральних органів виконавчої влади. Так, правом економічних санкцій до порушників наділені Мінприроди, МОЗ, МВС, прокуратура, прикордонні війська, центральні органи виконавчої влади, до відання яких входить експлуатація і охорона окремих природних ресурсів (вод, ґрунтів, надр, лісів та ін.).

Екологічне управління не забезпечене необхідними цільовими нормами якості компонентів навколишнього природного середовища. Необхідно здійснити якісно новий крок у забезпеченні екологічної безпеки – перехід від нереалістичної стратегії «абсолютної» безпеки (нульового ризику) до концепції прийнятного ризику. Такий напрям нормативного регулювання отримав визнання та починає реалізовуватися в розвинених країнах. По суті таке регулювання означає політичний компроміс між бажаним (кінцевою метою) і можливим у даний момент і на певну перспективу, тоді стратегія управління може працювати на досягнення чітко поставлених цілей.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. 10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року

    Документ
    Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу та продовжує зростати.
  2. Інформація про виконання Порядку денного асоціації Україна – єс за 10 місяців 2011 року

    Документ
    Порядок денний асоціації Україна – ЄС (ПДА) схвалено 16 червня 2009 р. на засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. ПДА є спільним доробком сторін та містить заходи в різних сферах, спрямовані на підготовку України
  3. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

    Документ
    Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року (далі – Основні напрями соціальної політики) розроблено з метою створення умов для забезпечення реалізації визначених Конституцією України економічних, соціальних і трудових
  4. Верховній Раді України проекту закон

    Закон
    з питання № 3 «Про впровадження в Україні інтегрованого управління водними ресурсами відповідно до Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» порядку денного
  5. Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів у 2011 році Екологічна політика Відповідно до закон

    Закон
    Про підсумки роботи міністерства та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів у 2011 році

Другие похожие документы..