Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Десятилетия стремительных преобразований российской экономики позволили создать базу рыночных отношений. Наряду с этим происходило постепенное осозна...полностью>>
'Реферат'
Отчет о преддипломной практике содержит сведения об организационной структуре ОАО «Масложиркомбината «Армавирский», направлениях его деятельности, а ...полностью>>
'Документ'
Конкретное отражение проблема закономерностей и принци­пов обучения находит в концепциях развивающего обучения, раз­работанных отечественными психоло...полностью>>
'Внеклассное мероприятие'
1) провести заочное путешествие по историческим и культурным местам г.Хабаровска, посвященное 71-ой годовщине Хабаровского края и предстоящему дню ро...полностью>>

Соціальне супроводження як один з видів соціальної роботи з прийомними сім’ями (на прикладі лмцсссдм)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Бандура Х.

Наук. керівник: асистент Бік О.Я.

Національний університет «Львівська політехніка»

СОЦІАЛЬНЕ СУПРОВОДЖЕННЯ ЯК ОДИН З ВИДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПРИЙОМНИМИ СІМ’ЯМИ (НА ПРИКЛАДІ ЛМЦСССДМ)

Система державної опіки в Україні створювалася за умов старої політичної системи. В її основу були закладені ідеї колективного виховання дітей. Відповідно, Україна успадкува­ла систему великих інтернатних закладів, де діти позбавлені індивідуальної опіки. Водно­час прийомні сім'ї як форма державного виховання має глибокі історичні корені в Украї­ні, які частково були загублені у період повної інституціалізації. Сьогодні настав час повернутися до істо­ричних витоків, трансформувати існуючу систему опіки і піклування від колективних форм виховання до сімейних.

За дослідженнями і тривалими спостереженнями можна сказати, що динамічний розвиток прийомних сімей в Україні - складний, поступовий процес, який потребує відповідного науково-методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей. З другого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі. Це вимагає організації соціального супроводження при­йомних сімей соціальними службами на засадах міжвідомчої взаємодій місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування [2,с.5].

В українському законодавстві немає чіткого розмежування термінів «соціальний супровід прийомної сім’ї» і «соціальне супроводження прийомної сім’ї». Оскільки, у практиці, в ЛМЦСССДМ, на базі якого ми проводили наше дослідження, використовують термін «соціальне супроводження», то саме його ми застосовуємо у нашій роботі.

Стосовно об'єкту «прийомна сім'я» у Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.01р. термін «соціальний супровід» конкретизується як «діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу»[3].

У «Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» використовується термін «соціальне супроводження» і визначається як «робота, що передбачає надання фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді у співпраці з фахівцями інших підприємств, установ, організацій комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу»[4].

Соціальне супроводження прийомних сімей здійснюється спеціалістами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді відповідно до плану соціально­го супроводження, який складає соціальний працівник окремо для кожної сім’ї, яка перебуває під його супроводженням. Структура цього плану визначена досить схематично стосовно основних проблемних питань: адаптації дитини до умов сімейного життя; контакту з біологічними батьками, родичами; освіти та навчання; особливостей характеру; соціальних проблем; фізичного розвитку; юридичних питань.

Зміст, завдання та основні напрями соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу досліджували О.О.Яременко, Н.М.Комарова, Г.М.Бевз, Л.С.Волинець, Г.М.Лактіонова, Ж.В.Петрочко, І.М.Трубавіна[1]. Однак поза увагою спеціалістів залишилось дослідження відповідності законодавства до реальних умов здійснення соціального супроводження та окреслення основних проблем, на боротьбу з якими спрямоване соціальне супроводження прийомної сім’ї.

Наше дослідження, яке стосувалось виявлення проблем, з якими стикаються прийомні сім’ї під час свого функціонування і відповідності законодавства до реальних умов здійснення соціального супроводження, проводилось протягом грудня 2010 - січня 2011 року серед працівників ЛМЦСССДМ і служби у справах дітей, до службових обов'язків яких входить здійснення соціального супроводження прийомних сімей.

З метою виявлення основних напрямів та особливостей здійснення соціального супроводження було проведено опитування вищезазначених працівників, а також контент-аналіз цих опитувань. Це дозволило з’ясувати загальну спрямованість соціального супроводження прийомних сімей, основні категорії проблем, які необхідно подолати, а також рівень відповідності законодавства в окресленій сфері до реальних умов здійснення соціальної роботи з прийомними сім’ями .

Дослідження показало, що, загалом, соціальне супроводження спрямоване на подолання проблем, які виникають під час функціонування прийомних сімей. Незважаючи на велику кількість проблем, з якими стикаються прийомні сім’ї, ми переконались, що основними є проблеми психологічного характеру (ризик повернення дитини в інтернат, конфлікти між чоловіком і дружиною, конфлікти між дітьми: прийомними і рідними, психологічна адаптація дітей і батьків). Якщо поділити усі категорії проблем за рівнем висвітлення, то у відсотковому співвідношенні 48% припадає на категорію «проблеми психологічного характеру» . На другому місці – проблеми, пов’язані зі станом здоров’я дітей (незадовільний стан здоров’я, наявність різноманітних захворювань, спадкових хвороб) -12%. Третє і четверте місце поділили проблеми юридичного (в основному, питання щодо житла дітей) і матеріального (затримки виплат на прийомні сім’ї, пов’язані з побутом і житлом) характерів - по 8% кожний. На категорію «інші» припало 24%.

Позитивним моментом є те, що, незважаючи на часткові невідповідності законодавства, порядок здійснення соціального супроводження затверджений законодавством не суперечить порядку здійснення соціального супроводження, який впроваджується на практиці. Припускають, що це зумовлено достатньою свободою вибору соціального працівника, адже в законодавстві прописані лише загальні засади цього процесу, а на практиці соціальний працівник сам визначає обсяг і особливості надання допомоги прийомній сім’ї, виходячи з особливостей кожної сім’ї. У експертів далі залишаються побажання щодо покращення закону, але, загалом, ці побажання стосуються порядку і процедури створення прийомних сімей.

В результаті дослідження було виявлено, що спеціалісти, які на практиці займаються соціальним супроводженням прийомних сімей, здебільшого акцентують увагу на практичній частині їх роботи (послуги, проблеми). При цьому вони майже не висвітлювали аспектів, які стосувались формальної частини роботи, наприклад, ведення документації. Тобто, загалом, соціальне супроводження прийомної сім’ї спрямоване на роботу з клієнтами. Звісно, в цьому процесі є багато формальних сторін, але спеціалісти не акцентують на них увагу, цим самим визнаючи, що людські стосунки є важливішими.

Виявлення проблем, з якими працює соціальний працівник в рамках соціального супроводження дозволить кожному із спеціалістів логічно, обґрунтовано побудувати план супроводження прийомної сім’ї, включити ці питання до переліку тем, що будуть розглядатись під час навчання соціальних працівників та прийомних батьків.

Компетентність та відповідальність соціальних працівників під час соціального супроводження прийомних сімей, їхня діяльність, спрямована на допомогу прийомним батькам і дітям, є запорукою того, що створені сім'ї використають свій виховний потенціал на задоволення потреб розвитку дитини. Також передбачається, що будуть налагоджені позитивні взаємостосунки, відбудеться процес успішної адаптації та соціального становлення прийомної дитини. Приклади функціонування соціально благополучних та успішних прийомних сімей є основою популяризації та позитивного ставлення суспільства до нового соціального інституту.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Архипова С.П., Ченбай І.П. Створення і соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу(на прикладі Черкаської області). [Електронний ресурс] /Архипова С.П., Ченбай І.П.– Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vc hu/N122/N122p011-017.pdf

  2. Бевз Г. М., Кузьмінський В. О., Нескучаєва О. І. та ін. Прийомна сім'я: методика створення і соціального супроводу. Науково-мето­дичний посібник - К.: Центр страте­гічної підтримки, 2005.

  3. Нормативно-правове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді. - Ч.І. - К.: ДЦССМ, 2003.

  4. Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу .-К.: Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, 2006.

Батіна Ю.В.

Наук. керівник: канд. філософських наук, доцент Климанська Л.Д.

Національний університет «Львівська політехніка»

ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЗАСОБАМИ ВІЗУАЛЬНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

В умовах ґрунтовних змін в теорії і методології соціології, коли об’єкт досліджень зміщується з макроявищ та соціальних інтеракцій на, здавалося б, тривіальні побутові явища людського існування, використання еклектичного поєднання теоретичних парадигм, значної ваги набувають якісні методи соціологічних досліджень. Застосування таких методів, як експеримент і спостереження, відомі всім як матеріалоємні та непрактичні у використанні, виходять на перший план завдяки своїй гнучкості, що й забезпечує дослідника різноманітними і непередбачуваними даними, так би мовити, з глибини соціального явища. Використання при цьому новітніх засобів цифрової техніки дозволяє не тільки миттєву фіксацію реальності, але й накопичення побічних фотоданих, які в подальшому можна піддавати семіотичному, інтерпретаційному чи дискусійному аналізу.

В спеціальних навчальних посібниках до візуальних джерел соціальної інформації зазвичай відносять фотографії, фільми і відеофільми [3; 112–114]. Звертаючись до найпопулярнішого візуального соціологічного засобу – фотографії, варто зазначити, що можливим є використання, як власних, виконаних дослідником, так і авторських, чи журналістських світлин. Зазвичай фотографію використовують виключно як метод фіксації етапів проведення дослідження, проте вона може виступати і як основний чи, принаймні, домінуючий метод.

Фотографії, як зазначає П.Штомпка, можна піддавати соціологічній інтерпретації, з метою відкриття прихованих структур чотирьох типів: структур інтеракцій (шляхом дослідження характерних образів, моделей міжособистісних контактів, контурів груп, натовпу і т.д.), нормативних структур (спостереженням стандартних повторюваних форм поведінки), ідеальних структур (фіксуючи прояви віри і ідеології, наприклад, на плакатах під час політичних демонстрацій чи бунтів), і, нарешті, випадкових структур, чи розподілу нерівності (найбільш помітні прояви бідності чи багатства, влади і безвладдя, слави і маргіналізації, статусу знаменитостей і невдах) [4].

Не зважаючи на пізнавальний потенціал візуальних методів в соціології, який забезпечується їх коректним використанням і поєднанням з іншими якісними методами, до них у вітчизняній соціологічній практиці досі ставляться скептично. Це, зрештою, можна пояснити рядом недоліків, які є помітні з першого ж погляду і особливо знайомі, власне, досліднику: це і не контрольованість на науковому рівні, і неможливість застосування на кількісному рівні, і неминучі викривлення соціальної реальності, пов’язані з кадруванням, суб’єктивним вибором дослідником того, що саме потрапляє в об’єктив камери та інтерпретації зображення, і так далі. Проте використання цих методів, послуговуючись західним зразком, відкривають можливості урізноманітнення української дослідницької бази.

При дослідженні соціальних проблем фотографія відкриває необмежені ілюстративні можливості (так при дослідженні побуту людей з особливими потребами можуть використовуватись сімейні та портретні фото, а при вивченні забрудненості міст – фотознімки туристів тощо), а також можливості фіксації змінюваних та плинних явищ (наприклад, прояви колективної діяльності соціально незахищених верств населення). Цікавим в цьому розрізі, на наш погляд, може стати вивчення буденного бачення власного життя об’єктом дослідження, шляхом передачі камери останньому.

Д
ля ілюстрації вищезгаданого потенціалу візуальних соціологічних засобів при вивченні соціальних проблем використаємо наступні дві світлини.

Фіксація особливостей життя безпритульних, які помітні з першого ж погляду, при інтерпретації даних фотографій, слугуватимуть швидше підтвердженням накопиченого за минулі десятиліття теоретичного матеріалу, аніж відкриттям нових закономірностей. Так, перш за все, варто відмітити: місце «дислокації» (провулок в промисловому районі міста; не облаштований підвал панельного багатоповерхового житлового будинку), дешевий, занедбаний одяг; ці люди страждають від голоду, холоду та самотності; є яскраві прояви проблем зі здоров’ям та пияцтва тощо. Здавалося б нічого такого, щоб не було відомим, навіть, пересічним громадянам про «життя на вулиці», проте помітними є не тільки вищеперераховані наслідки, але й причини. Так, місцеперебування сфотографованих безпритульних обґрунтовується захистом від несприятливих погодних умов, занедбаність одягу відсутністю матеріального забезпечення та елементарних гігієнічних норм, вживання алкоголю може розглядатись як прийом знеболюючого після сильної травми, непростих умов життя та елементарним бажанням зігрітись і т.д.

Звичайно, наведений приклад не може претендувати на істинно вірність висвітлення проблемної ситуації, проте стає зрозумілим, що навіть невелика кількість ілюстративного матеріалу дає можливість наголосити на основних проблемах даної маргінальної соціальної групи, зробити їх більш виразними, розставити необхідні досліднику акценти.

Фото «заморожує» швидкоплинні і складні соціальні ситуації, дозволяючи нам детальніше їх аналізувати. Тим самим воно підвищує якість соціологічного опису, діагнозу та допомагає пояснити повторюваність певних практик чи, навіть, «соціальні закони» (останнє відноситься швидше до ряду фотографій, а не поодиноких фотовідбитків). Знімаючи одну й ту ж соціальну ситуацію, соціальне середовище в різні моменти часу, ми можемо відкрити темпоральні тенденції, а роблячи фотографії одного й того ж типу поведінки людей (сімейне життя, релігійність, робота, відпочинок і т.д.) в компаративних дослідженнях різних культур, можна відкрити загальну культурно задану специфіку.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Захарова Н.Ю. Визуальная социология: фотография как обьект социологического анализа // Журнал социологии и социальной антропологии. Том XI. № 1. М.: 2008.– С. 146-161;

  2. Семина М.В., Ганжа А.О.. Визуальная социология и развитие социологического воображения // Журнал социологии и социальной антропологии. Том XI. № 2. М.: 2008. – С. 153-167;

  3. Семенова В.В. Качественные методы: введение в гуманистическую социологию. М.: Добросвет, 1998. – 240 с.;

  4. Штомпка П. В фокусе внимания повседневная жизнь. Новый поворот в социологии. Режим доступу: ;

  5. Штомпка П. Визуальная социология. Фотография как метод исследования: ученик / пер. с польск. Н.В.Морозовой, авт. вступ. ст. Н.Е. Покровский. — М.: Логос, 2007. — 168 с. + 32 с. цв.ил.

Безпалко А.І.

Наук. керівник: асистент Гурій Б.Б.

Національний університет «Львівська політехніка»

ПРОФЕСІЙНА ДЕФОРМАЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ: ФАКТОРИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Виконання будь-якої професійної діяльності може призводити до утворення деформацій особистості, що супроводжується зниженням продуктивності здійснення трудових функцій в організації.

Професійне здоров’я працівників особливо піддається постійній загрозі під впливом великої кількості стресогенних факторів, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

Джерелом професійних стресів виступають організації соціальної сфери, до яких ми відносимо соціальні служби, медичні заклади, освітні і юридичні установи, оскільки вони характеризуються складністю професійних взаємовідносин в системі «керівник-працівники-клієнти», що сприяє в свою чергу розвитку професійної деформації працівників в робочих умовах.

Професійна деформація - це деструкції, які виникають в процесі виконання професійної діяльності і негативно впливають на її продуктивність. Вони породжують професійно небажані якості і змінюють професійну поведінку людини.

Розвиток професійних деформацій з боку організації визначається багатьма чинниками, серед яких можна зазначити: перевантаження на роботі, невизначеність ролей в організації, конфліктність чи напруженість у колективі, зміст виконуваної діяльності, умови праці, можливість кар’єрного росту, невідповідність установок та очікувань працівників корпоративній культурі організації, організаційні зміни та ін.

Усі ситуації робочого спілкування, обтяжені високою відповідальністю за людей (клієнтів, пацієнтів, учнів, інших суб’єктів професійної діяльності), супроводжувані високою емоційною та інтелектуальною напруженістю, стають факторами ризику вигорання працівників.

Кінцевим результатом стресогенності професійного середовища, в якому людина працює є розвиток професійної деформації як вияву “професійного вигорання ”.

На основі ключових ознак феномену «професійного вигорання» можна встановити закономірності прояву професійних деформацій у працівників. Виділяють три ключові ознаки синдрому «професійного вигорання» (згідно моделі К. Маслач та С.Джексон):

1. емоційне виснаження;

2. деперсоналізацію (цинізм);

3. редукцію професійних досягнень.

Між цими ознаками та природою професійної деформації існують причинно-наслідкові зв’язки. Вони дозволяють через різні поведінкові реакції індивідів на робочому місці пояснити особливості здійснення ними професійної діяльності в організації та ставлення до виконуваної роботи.

Емоційне виснаження проявляється у відчутті емоційного перенапруження і в почутті спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. На цьому етапі виникає відчуття «приглушеності», «притупленості» емоцій, а в особливо тяжких проявах можливі емоційні взриви.

Деперсоналізація представляє собою деформацію стосунків з іншими людьми, що характеризуються або підвищенням негативних настроїв у ставленні до реципієнтів, або підвищенням залежності від інших. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких негативних симптомів самопочуття.

Третій компонент "вигорання" - редукція професійних обов’язків проявляється як зниження відчуття компетентності у своїй роботі, незадоволення собою, применшення цінності власної діяльності, негативне сприйняття себе в професійному плані. Редукція передбачає приписування негативізму службовим досягненням і можливостям, або ж обмеження своїх можливостей, обов’язків по відношенню до інших.

Отже, ефекти прояву професійної деформації працівників можна розглядати в контексті професійної поведінки, яка обумовлена «професійним вигоранням» персоналу в організації.

Тому актуальною на сьогодні у професійній сфері залишається профілактика постійно діючих стресових факторів, що чинять деструктивний вплив на працівників.

Васильченко О.

Наук. керівник: канд. соціологічних наук, доцент Жулькевська О.В.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Особливості дослідження суспільних настроїв у соціології

Феномен суспільних настроїв є станом суспільної свідомості, дуже близьким до громадської думки та соціального самопочуття. Та чомусь, на відміну від двох останніх, суспільний настрій досі не є популярним об’єктом дослідження в соціології. Виникає два припущення з цього приводу: по-перше, явище суспільного настрою є досить складним для ідентифікації; по-друге, для описання стану суспільної свідомості вистачає дослідження громадської думки та соціального самопочуття.

Перше припущення не витримує критики, оскільки соціологами емпірично досліджується феномен соціального настрою, а політологами – феномен масового настрою. Навіть в рамках суспільної психології здійснювалися спроби вивчення суспільних настроїв, які описав та проаналізував у своїй роботі Б.Д.Паригін [1].

Щодо другої гіпотези, то вона є більш вірогідною. Суспільний настрій насправді є дуже близьким до явища соціального самопочуття і має точки перетину з явищем громадської думки, але не може бути підмінений ними. До того ж, прояви суспільної свідомісті не зводяться до двох останніх, більше того не вичерпуються і трьома вище зазначеними.

Через брак власне соціологічної літератури, присвяченої вивченню проблеми суспільних настроїв, доводиться шукати корисні вказівки у психологічній літературі. Головною відмінністю суспільного настрою від індивідуального настрою є орієнтованність на суспільно значимі проблеми, особливих відмінностей в структурі та характері прояву в літературі не зазначено. Тому, припускаємо, що параметри за якими оцінюється психічних настрій індивіда можливо зафіксувати і при дослідженні суспільного настрою (доки емпірично не доведено протилежного). Колін Купер [2] виділяє наступні параметри настрою: варіативність, тривалість, рівень прояву, динаміка, періодичність, ступінь зміни при зміні ситуацій. Ці параметри є найбільш актуальними при лонгітюдному дослідженні настрою, а оскільки однією з головних функцій соціології як науки є прогностична, то вони будуть важливими і значимими при систематичному вимірюванні суспільних настроїв.

Одне із ускладнень вивчення суспільних настроїв полягає в тому, що даний феномен вивчається в комплексі з іншими феноменами, наприклад, соціальним самопучуттям. Так, моніторинг «Українське суспільство» [3] включав блок «Соціальне самопочуття і суспільні настрої», в якому описується стан суспільнного настрою, хоча більше уваги дослідники приділяють саме соціальному самопочуттю, яке досліджується за трьома основними блоками показників: тих, що визначають реальний соціальний статус людини в різних сферах життєдіяльності суспільства; тих, що фіксують сприйняття, оцінки та відношення до свого соціального статусу (емоційний чинник, пов'язаний із задоволеністю); тих, що виявляють сприйняття та оцінки об'єктивних умов життя в суспільстві (ситуації в країні в сьогоденні і майбутньому). Провідним чинником соціального самопочуття населення є соціально-виробниче середовище (сфера праці). Другою найважливішою сферою, що визначає соціальне самопочуття людини, є соціальний захист. Соціальне самопочуття обумовлено також реальним станом здоров'я, його самооцінкою і оцінкою органів охорони здоров'я. До факторів соціального самопочуття людини можна віднести й освіту та житлові проблеми. Всі ці фактори є важливими в житті як окремої людини, так і груп, спільнот тощо, але вони не є домінуючими при формуванні суспільного настрою. Тому важливим завданням для тих, хто прагне дослідити саме суспільний настрій є відокремлення феномену від подібних «феноменів-близнюків», адже подібність явищ не дає права підміняти їх одне одним.

Другим феноменом, з яким не варто змішувати феномен суспільного настрою є громадська думка, вивченню якого присвячено величезну кількість наукових праць. Принципова для дослідника відмінність між громадською думкою та суспільним настроєм полягає в тому, що думка виражає оціночне судження (раціональне, осмислене), а настрій – емоційне судження (в літературі іноді позначають як емоційно-оціночне судження). Громадська думка формується на основі суспільних інтересів, а суспільні настрої на базі емоційної реакції. Точками перетину для двох феноменів є залежність від інформації про об’єкт: суб’єкт також може співпадати і форми вираження можуть бути спільними. При цьому, об’єкт суспільного настрою може бути ширшим за об’єкт громадської думки, який обмежується інтересами суб’єкта громадської думки; суспільний настрій не має раціональної компоненти в своїй структурі і сам феномен настрою є настільки швидкоплинним, що потребує більш систематичного вимірювання. Т.ч., ці два феномени в емпіричному дослідженні розмежувати важко, але все ж необхідно.

Щодо специфіки дослідження саме суспільного настрою, то варто зазначити, що дослідники часто вдаються до використання індексів. Чим більш абстрактним видається науковцям явище, тим більше факторів гіпотетично мають на нього вплив і тим більша вірогідність того, що дослідник запропонує вираховувати сукупний індекс, що майже виключає можливість якісної оцінки по навантаженням окремих факторів. Оскільки суспільний настрій є досить абстрактним явищем, яке досить важко собі уявити і тим більше розкласти на структурні елементи, виявити всі прояви та показники, більшість дослідників вдається до застосування індексів при вимірюванні суспільного/соціального настроїв. Навіть якщо дослідження не обмежується втісненням такого обширного явища в показники індексу, то дослідники частіше за все описують суспільний настрій такими характеристиками як позитивний та негативний афекти, що також обмежує можливості аналізу.

Як вже було зазначено вище, суспільний настрій є досить складним для дослідження явищем, яке можна оцінювати за рядом параметрів. Але чи можливо це зробити використавши лише один соціологічний метод? Ні. Окремі методи відкривають можливості для вимірювання одного або кількох параметрів, але вдале їх поєднання може надати дослідникам шанс найбільш повно, комплексно дослідити явище суспільних настроїв.

Отже, метод семантичного диференціалу, наприклад, дозволяє виміряти силу прояву та середнє значення настрою. Тести дозволяють швидко і ефективно виміряти актуальний настрій. Доречі, цей метод є найбільш дієвим, оскільки дозволяє зафіксувати саме настрій, а не думку що вже істить раціональну компоненту. Ну і звичне для соціологів опитування відкриває можливість виміряти прояви настрою та громадсько думки з приводу однієї суспільної проблеми та відокремити їх одне від одного. Як бачимо, параметри настрою, зазначені вище, можливо заміряти при дослідженні суспільного настрою звичними методами соціологічного дослідження при деякому запозиченні психологічних методів дослідження для виявлення більш глибоких особливостей явища.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Парыгин Б. Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории. — СПб.: ИГУП, 1999. — 592 с

  2. Купер К. - Индивидуальные различия. Издательство: Аспект Пресс Год: 2000. ISBN: 5-7567-0129-X Кол-во страниц: 527.

  3. Паніна Н. Українське суспільство 1994-2005: Соціологічний моніторинг. - Київ: Софія, 2005. - 160 с.

Вересюк Н.І.

Наук. керівник: канд. соціологічних наук, доцент Прохоренко Є.Я.

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Завідувач Дніпропетровського омц практичної психології І соціальної роботи

    Документ
    Родименко І. М., начальник відділу соціального захисту дитинства головного управління освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації, кандидат педагогічних наук.
  2. Збірник нормативно – правових документів, які визначають та регулюють напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти

    Закон
    Збірник місти в собі нормативно – правову документацію, яка необхідна для роботи працівників психологічної служби навчальних закладів: закони України, укази президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, накази та листи
  3. Дприємницької діяльності та психології з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» галузі знань 0301 «Соціальні науки» напряму підготовки 6 (1)

    Документ
    для студентів 3 курсу факультету правового забезпечення підприємницької діяльності та психології з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» галузі знань 0301 «Соціальні науки» напряму підготовки 6.
  4. Звіт з оцінки впливу проекту уряду україни та світового банку „фонд соціальних інвестицій”

    Документ
    (1) 36 завершених послуг мікропроектів з відновлення інфраструктури з різних регіонів України (Західний, Південний, Східний, Центральний) і представляти всі можливі типи;
  5. Національний університет “Львівська політехніка” Інститут гуманітарних І соціальних наук

    Навчально-методичний посібник
    Рекомендовано Науково-методичною радою Національного університету “Львівська політехніка” як навчальний посібник для студентів спеціальності “Соціальна робота” вищих навчальних закладів

Другие похожие документы..