Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Совместными действиями председателя подкомитета «Деловой России» Ф.Гумерова и руководителя Российской про­бир­ной па­ла­ты А.Маркина отменено решение...полностью>>
'Документ'
Корпоративная культура как решающий фактор повышения эффективности бизнеса....полностью>>
'Закон'
Актуальність теми дослідження. Незважаючи на багатовікову історію існування цивільно-правового інституту права власності, як одного із основних речов...полностью>>
'Документ'
Розроблені Українським науково-дослідним інститу­том пивобезалкогольної, кондитерської та харчокон-центратної промисловості (УкрНДІхарчопром), ТОВ «Н...полностью>>

України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Імідж Центру й засоби масової інформації

Безумовно, що на початку нового століття Культурний центр України в Москві значно підняв свій імідж і авторитет. Завдяки тому, що його роботу все частіше висвітлюють українські й російські теле- і радіоканали, розширилося коло газет, які про нього пишуть в Україні й Росії.

Інформаційна служба Центру тільки протягом року опублікувала десятки повідомлень в багатьох українських і російських газетах. Мені самому доводилося давати інтерв’ю для російських каналів «Культура», РТР, ОРТ, НТВ, ТV-6, Радіо «Маяк-24 Fm»; виступати на 1-му Національному каналі України, на телестудії «1+1», друкуватися в газетах «День», «Демократична Україна», «Кіевскій Телеграфъ» та ін. Цикл статей в газеті «Культура і життя» так само має за мету розповісти про життя й діяльність Культурного центру читацькій аудиторії, яка нам особливо близька.

Вже понад рік кращі моменти роботи Центру фіксує на кіно і фотоплівку актриса Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Любов Богдан. Її сюжети й замальовки неодноразово демонструвалися на Національному телебаченні, її фотографії постійно друкуються в Україні і Росії1.

Здавалося справа поставлена непогано. Проте насправді це лише дуже скромний початок, бо реальна робота Центру достойна більшої уваги, значнішої аудиторії глядачів і читачів. Сьогодні про Культурний Центр України в Москві знають, напевно, тисячі, десятки тисяч людей, а треба, щоб знали сотні тисяч і мільйони. Грошей для сучасної рекламної «розкрутки» Центру немає. Проте в Україні немало патріотичних видань, які могли б постійно висвітлювати діяльність духовного представництва нашої держави в Росії. Хай би приклад в цьому подала саме «Культура і життя». Що стосується російських ЗМІ, то тут окрема розмова. Поки що найбільший всплеск інтересу до Центру мав місце тоді, коли двоє так і не впійманих молодчиків кинули в його вхідні двері пляшки з запалювальною сумішшю. Звичайно, не варто змагатися в популярності з кримінальною хронікою, проте значною мірою ми й самі маємо активніше зацікавлювати своєю роботою російські газети й телебачення.

Мені хотілося б, щоб усі, хто причетний до висвітлення культурної політики незалежної України за кордоном, повністю зрозуміли високе ду-

__________________

1 Любов Богдан зняла документальний фільм про діяльність Культурного центру України в Москві.

ховне призначення цієї роботи. Входження нової України у світовий культурний простір має супроводжуватися справді достойним, святим словом. Як у Шевченка:

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи, і просвіти!

Штрихи до феномену

Підведемо деякі підсумки. Відзначимо кілька крупних і тональних штрихів, іманентних феномену Культурного центру України в Москві на самому початку XXI століття.

Культурний центр і Рік України в Росії. Наївно й нерозумно було б відсторонитися від цього важливого й потрібного, значного й довготривалого заходу, що наситив культурну програму Центру й, головне, сприяв налагодженню й поглибленню діалогу двох культур — української і російської — в історично нових умовах. Так само на користь обом народам послужить, безумовно, наступний Рік Росії в Україні.

Проте завдання Культурного центру полягає, на мій погляд, не в тому, щоб вдало вписатися в офіційні заходи обох років. Особливий феномен Центру полягає у тому, що й після завершення фестивалів і свят він буде працювати в звичайному режимі найбільшого сприяння для української культури, для її пропаганди за кордоном.

Про державну увагу. Рік тому ми започаткували в своєму плані роботи рубрики, присвячені візитам міністрів, інших VIP-персон до Культурного центру, проте невдовзі від них відмовилися. Передусім, дуже важко завчасно планувати приїзд високих урядовців і законодавців, а ще тому, що вони, слава Богу, бувають у нас частіше, ніж дозволяють рубрики. Найперше турбується про Центр Юрій Богуцький, протягом останнього року відвідали нас міністри Анатолій Зленко і Василь Кремень, голови Державних комітетів Валентина Довженко, Олександра Кужель, Руслан Пиріг, Григорій Середа, державні секретарі Юрій Сергеєв, Василь Стасюк, заступник держсекретаря Леонід Новохатько, голова Центрального комітету профспілки працівників культури України Людмила Перелигіна...

Так само бувають у нас депутати Верховної Ради України, скажімо, Лесь Танюк, Ігор Осташ... Запам’ятався візит Степана Гавриша, який провів у Центрі цілий день, зустрівся з діаспорою, нагородив кращих її представників, провів прес-конференцію.

Найтісніший щоденний зв’язок у нас існує з Послом України в РФ Миколою Білоблоцьким, радником-посланником Григорієм Хоружим, радниками Володимиром Рожком, Іваном Бунечко та ін.

Все це не черговий перелік імен і прізвищ урядовців, законодавців, дипломатів, а справді необхідна фіксація їх участі у творенні феномену Культурного центру України в Москві. Візити високих посадових осіб мають діловий характер, пов’язані з конкретною роботою, вирішенням серйозних питань і стали необхідною складовою частиною успішної діяльності Центру.

Люди в Культурному центрі. За минулий рік у нас побували понад 12 тисяч чоловік. Сподіваюся, що в майбутньому гостей і відвідувачів буде ще більше. Проте, погодьтеся, масовість не може бути єдиним критерієм ефективності роботи Центру. Скажімо, на презентацію поетичної збірки чи наукової монографії може прийти півтора-два десятка зацікавлених людей, але вони варті не меншої уваги, ніж кілька сотень глядачів святкового концерту. Ще приклад. У нашій бібліотеці часто працює з українською пресою професор Московського державного інституту міжнародних відносин І.Г. Богомолова, яка пише монографію про зовнішню політику України. За словами дослідниці, «бібліотека Центру — єдине в Москві місце, де можна отримати основну українську пресу, актуальні довідкові матеріали та кваліфіковані консультації». Значущість такої роботи важко виразити у цифрах відвідувачів.

Допомога кожній людині, увага й привітність до кожного, створення комфортної аури — ось принцип роботи Центру.

Разом з тим, ми бачимо своє завдання в тому, щоб кожний захід — масовий чи камерний — був розрахований на конкретну аудиторію й мав конкретний результат.

Серед наймасовіших акцій, які відбулися у нас, можна назвати урочистий концерт, присвячений 10-й річниці Незалежності України (близько 400 гостей). Прикладом елітної глибоко професійної розмови на високому рівні академіків і докторів наук може бути недавня зустріч у Центрі керівників і провідних учених Академії педагогічних наук України й Російської Академії освіти. Зібралося 30 чоловік, але подібна справді наукова розмова, на думку самих її учасників, може призвести в майбутньому до важливих зрушень у співробітництві двох академій.

Дім української діаспори. В ті дні, коли я закінчував цю статтю в Культурному центрі проходила виставка-презентація Сумської області в Москві. Прибула делегація Сумської держадміністрації. Як завжди прийшов і тепло привітав гостей Посол України в РФ Микола Білоблоцький. До Центру зтягнулися чимало московських сумчан, в тому числі й тих, які прийшли до нас уперше. Я бачив їх зацікавлені обличчя на промисловій виставці й під час концерту, який привезли гості з України. Якраз після нього й відбулися установчі збори громадської організації «Сумське земляцтво у Москві». Ще один осередок українців у російській столиці! Якось особливо гостро відчув, що Культурний центр є тією ртуттю, з якою українці Москви сплавляються в одну амальгаму, ім’я якій — українство.

Подумалося й про те, що саме Центр є тим осередком, який щоденною присутністю й роботою все міцніше й міцніше зв’язує материкову Україну з українською діаспорою в Росії.

Чимала відповідальність покладена державою на цей дім на Арбаті, 9, на цю, в Шевченковому розумінні, хату. Як тут не згадати геніальну Кобзареву формулу: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Та відразу не додати його ж уславлений поетичний афоризм: «Не дуріте самі себе. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь».

Культурний центр України в Москві бачить своє найвище призначення в тому, щоб уособлювати в своїй роботі незабутні Шевченкові заповіти.

Притулок для земляків. Останнім часом чимало з тих українців, які приїжджають до Москви, зокрема у відрядження, з Києва чи інших міст України, намагаються зупинитися в Культурному центрі або хоча б побувати в ньому. Скажімо, наприкінці червня зав. сектором Держкомінформу України Ольга Жирякова зібрала в Центрі керівників українських видавництв, що взяли участь в Національній виставці «2002: Рік України в Російській Федерації». Навіть не буду намагатися назвати всіх численних іменитих і рядових гостей Культурного центру, які приїжджають в Москву за різними адресами і вважають необхідним для себе зайти до нас. Рідна територія владно притягує до себе: тут український дух, тут Україною пахне.

Серед народних прислів’їв, які зібрані Володимиром Далем про золотоверху столицю Росії, є й таке, що здобуло сучасний неприємний смисл для українців: «Гарна Москва, але тут не вдома». Проте в Культурному центрі всі українці таки вдома!

Любіть Україну!

Хто ж із нас не пам’ятає пронизливі слова національного генія Тараса Шевченка:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

З цієї поетичної максими визріла, народилася й утвердилася незалежна Україна, яка на самому початку нової доби вирішила заснувати своє духовне представництво в сусідній Росії.

14 травня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення Культурного центру України в Москві» і передав його до сфери управління Міністерства культури. Підписав цей документ Прем’єр-міністр України Леонід Кучма. Так що в наступному році Центр відзначатиме свій перший ювілей1. Хочеться сподіватися, що разом із усією Україною, в ім’я якої він працює. Державна увага до 10-ї річниці Центру підкреслить його особливе значення в житті українців Росії, в піднесенні міжнародного авторитету нашої держави, сприятиме підвищенню престижу Центру в громадській думці Росії й України1.

Нещодавно ми задумалися над тим, як найкоротше, буквально в двох словах сформулювати той духовний заклик, з яким своєю роботою Культурний центр щодня звертається до співвітчизників. І ми знайшли ці два Шевченкових слова: «Любіть Україну!» Саме так ми назвали в лютому цього року урочистий концерт, присвячений 10-й річниці затвердження Верховною Радою Державного гімну, Державного

________________

1 На жаль, цей ювілей Центр відзначити не міг, бо відбулося його чергове перепідпорядкування, і він знаходився тоді в скрутному матеріальному становищі. Зате до 15-річчя з часу створення Культурного центру ми таки добре підготувалися, випустивши в світ, зокрема, цю книгу.

прапора і малого Державного Герба України.

Сльози, які виступили на очах гостей Центру, незвичайну, хвилюючу атмосферу, що панувала в залі, коли народний артист України і Росії Олександр Голобородько читав вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну!», вважаємо найвищою нагородою за нашу працю.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Хай святиться в стінах на Арбаті, 9 ім’я України!

«Культура і життя», 19 червня,

3, 10, 17, 24, 31 липня 2002 року.

Мозаїка перших місяців

Перші місяці 2003 року були вщерть заповнені організаційними турботами в зв’язку з перепідпорядкуванням Культурного центру Державному управлінню справами Президента України.

Проте ми не збавили темп роботи, і ці місяці були цікавими й насиченими. Передусім, 22 січня в черговий раз урочисто відзначили День Соборності України. В цей день у 1919 році відбулося об’єднання двох суверенних українських держав — Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в одну самостійну соборну державу. На довгому й тернистому шляху українського народу Акт Злуки УНР і ЗУНР — подія великого історичного значення. Установлений указом Президента України від 21 січня 1999 року, День Соборності України став національним святом нашої держави.

У концерті взяли участь народний артист України Микола Гнатюк, заслужені артисти України — солістка Національної опери Тетяна Анісімова та актриса московського театру на Перовській Світлана Загородня, лауреати міжнародних конкурсів Ян Осін та Сергій Сухобрусов, дитячий театр танцю «Мажор» (художній керівник Георгій Гусєв), Українська народна хорова капела Москви (художній керівник — заслужений працівник культури України Вікторія Скопенко). Вела концерт актриса Національного академічного драматичного театру України ім. Івана Франка Любов Богдан.

В Центрі відбувся також показ нового документального фільму «Історія української державності». В Бібліотеці української літератури пройшла книжкова виставка «Україна — соборна держава».

До Року України в Росії ми приурочили відкриття виставки живопису російської художниці Катерини Сухомлинової «Реалізм у кольорі», співорганізатором якої виступила московська компанія «Галерея ідей», очолювана Катериною Максимовою. Учениця Сергія Герасимова, послідовниця Костянтина Коровіна, Сухомлинова працює в дусі російського імпресіонізму. Живі квіти, пейзажі, буйство кольорів золотої осені — все це можна знайти в її акварелях. «Мистецтво багатогранне і має багато шляхів виразу, — говорить художниця. — Проте мені найближча та гілка реалістичного мистецтва, що йде від Костянтина Коровіна, де головна роль належить кольору».

Варто сказати, що на церемонії відкриття виставки були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Микола Білоблоцький та посол Саудовської Аравії в Росії Мухаммед Хасан Абдул Али. Перед присутніми виступили ректор Московського державного художньо-промислового університету імені С.Г. Строганова, професор Олександр Дубровін, професор Олександр Стасюк, психолог Ольга Сердобова, сама Катерина Сухомлинова.

Подібні акції значно підвищують наш авторитет серед московської художньої еліти, тим більше, що вони висвітлюються в столичній пресі.

У Рік України в Росії ми започаткували проект «Російські митці та Україна». В його рамках відбулася виставка художніх полотен члена Спілки художників Росії, директора Санкт-Петербурзької «Малої академії мистецтв» Володимира Лубенка. На відкриття приїхав перший секретар Національної Спілки художників України Микола Кіщук.

Випускник Інституту імені І.Ю. Репіна за фахом «монументальний живопис» (майстерня О. Мильникова) Лубенко став послідовником класичної школи, взяв від неї дух і внутрішню силу самої ідеї класики. Його художня мова не має пристрастей до стилів. Реальне та іреальне в полотнах митця однаково значущі, живописні образи ясні, лінії конкретні, кольори проникливо відкриті, експресивні й, водночас, теплі. За простотою і виразністю художницького стилю прихована струнка й складна система злагоди і взаємодії створених пензлем образів з образами внутрішнього світу глядача. Персональні виставки художника проходили як в Росії, так і за кордоном. Заслугою Лубенка є створення в «Малій академії мистецтв» творчого центру, який об’єднує навколо себе цілу мережу філій та відділень, що працюють і в Україні.

На виставці була представлена книга про Володимира Лубенка, щедро ілюстрована репродукціями його картин (спільне видання Санкт-Петербурга й Києва). До речі, книга видана українською, російською та англійською мовами. В ній розкриваються філософські, психологічні, педагогічні аспекти авторської системи виховання і освіти, яка базується на синтезі мистецтв та наук. Ось лише одна цитата з «Автобіографії» Володимира Лубенка, вміщеній у книзі: «Нехай ті, хто дивляться каталог моїх робіт, спробують зрозуміти мене — хто я? Що я? Навіщо прийшов сюди? Звідки? І що роблю? І тоді вони зрозуміють, що я — син людський, як і всі вони, що я живий вихор природи, вітер істини, і прийшов сюди, аби врятувати себе і всіх від загибелі і розпаду». Лубенко вважає, що сам прийшов до стержневої істини й хоче прилучити до неї людей.

Згідно з планом реалізації проекту «Російські митці та Україна» відбулася також виставка фоторобіт московського художника Володимира Хаджинова, яку організувало «Земляцтво донбасців».

Продовжував активно працювати «Клуб любителів українського кіно», який провів вечір пам’яті видатного кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв РРФСР, лауреата Державних премій СРСР Ігоря Савченка. Як відомо, він народився у Вінниці, а навчався в режисерській майстерні Ленінградського інституту сценічних мистецтв. З 1944 року був художнім керівником кіностудії ім. М. Горького в Москві, затим очолював режисерську майстерню у Всесоюзному державному інституті кінематографії. Серед учнів Савченка відомі кінорежисери Олександр Алов, Володимир Наумов, Сергій Параджанов, Марлен Хуцієв. Учнем Савченка по духу вважав себе і вінничанин, режисер Артур Войтецький. На Київській кіностудії художніх фільмів Савченко поставив фільми: «Вершники», «Богдан Хмельницький», «Третій удар», «Тарас Шевченко» та ін.

Вечір відкрив голова Клубу любителів українського кіно Олександр Руденко-Десняк. Із спогадами виступили голова Гільдії кінорежисерів Росії, народний артист СРСР Марлен Хуцієв та кінорежисер, президент Національної академії кінематографічних мистецтв та наук Росії, народний артист СРСР Володимир Наумов. Вони відзначили масштабність художника, його пильну увагу до творчості своїх учнів, згадували епізоди його роботи над фільмами (після смерті майстра саме його учні працювали над закінченням фільму «Тарас Шевченко»). Секретар Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач докладно розповів про творчість Савченка. Звернув увагу на його надзвичайне відчуття стилю, форми («Третій удар»). Нагадав про те, що Савченко відкрив багато зірок у вітчизняному кінематографі. Скажімо, саме в його фільмах вперше з’явились Євген Самойлов («Випадкова зустріч»), Зоя Федорова («Гармонь»). Відразу став відомим Сергій Бондарчук, як тільки зіграв головну роль у фільмі «Тарас Шевченко». Впродовж усього вечора демонструвалися фрагменти з картин режисера.

Ще одне засідання «Клубу любителів українського кіно» було присвячене зустрічі з народним артистом СРСР, лауреатом Державної премії CРСР, Державної премії України ім. О. Довженка, Міжнародної премії ім. Сіді Таль, режисером Миколою Засєєвим-Руденком. Він зняв 15 фільмів, серед яких «Москаль-чарівник» за водевілем Івана Котляревського, «Чорна рада» за сюжетом першого українського історичного роману Пантелеймона Куліша. Останній його фільм — «Бабин Яр». Прем’єра цієї стрічки відбулася згодом в Києві, а потім у Москві та інших містах. У фільмі «Бабин Яр» знімались Еліна Бистрицька та Аріадна Шенгелая.

Виступаючи на вечорі, Засєєв-Руденко говорив про проблеми екранізації української класики, ситуацію в українському кіно сьогодні. Режисер розповів також про співпрацю з академіком Петром Толочком над сценарієм фільму «Володимир Святий». На вечорі були показані художній фільм «Москаль-чарівник» та фрагменти з фільмів «Чорна рада» і «Бабин Яр».

Проект «Діаспора» поповнився «круглим столом», приуроченим до 120-річчя масового переселення українців на Далекий Схід Росії. З доповіддю виступив начальник управління у справах української діаспори і міжнародних зв’язків Державного комітету національностей та міграції України Андрій Попок, який дав багато цікавої інформації про українське життя на Далекому Сході — від його початку до наших днів. Він особливо підкреслив, що українці зробили великий внесок у заселення та становлення народного господарства і культури Приморського краю. Доповідач показав на фактах, що українці в різні часи намагалися зберегти свою національну ідентичність і зв’язки з Батьківщиною. Сказано було і про трагічні події, пов’язані зі сталінськими репресіями. Особливий інтерес викликало те, що Попок довгий час очолював українську громаду в Примор’ї.

В обговоренні доповіді взяли активну участь представники української громади Москви та інших міст, які прибули на Всеросійську нараду керівників українських громадських організацій Російської Федерації. Важливо, що за «круглим столом» знаходилися міністр РФ Володимир Зорін, який розповів про деякі сучасні аспекти національної політики у Росії, та генеральний консул України в Москві Петро Мацарський, котрий у своєму виступі торкнувся сучасного стану законодавства України і Росії в галузі громадянства, перетинання кордону та інших актуальних питань. Подібні зустрічі, що проводяться в Центрі на такому високому рівні стають серйозною підмогою в роботі організацій української діаспори в Росії.

В рамках проекту «Діаспора» пройшла також презентація книги голови Української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга Миколи Жигла «Пісенне слово», яку було організовано спільно з Об’єднанням українців Росії та Федеральною національно-культурною автономією «Українці Росії».

Микола Жигло народився на Харківщині. З 1956 року мешкає в місті на Неві; його професійна діяльність пов’язана з проектуванням та реставрацією садів і парків Санкт-Петербурга. Він — член Петербурзької спілки архітекторів та Спілки письменників «Багатонаціональний Петербург».

До збірки «Пісенне слово» ввійшли твори, створені композиторами на слова поета Миколи Жигла. До речі, його пісні «Соборна Україна», «Земля слов’ян» виконуються не лише професійними та самодіяльними хорами Петербургу, Москви й Петрозаводська, але й широко відомі в Україні. Жигло плідно співпрацює з композиторами Віктором Панченком, Василем Власовим та Валеріаном Стратуцою, які також взяли участь у вечері. Пісні на слова Жигла пролунали у виконанні тріо бандуристок «Червона калина» зі Львова — заслуженої артистки України Марії Сороки, артисток Ірини Содомори та Ірини Шуст-Назарук. У вечорі взяла участь Українська народна хорова капела м. Москви.

Розширилася географія наших безпосередніх зв’язків з українськими містами. В Центрі відбулася виставка «Миколаїв-2003», організована з ініціативи та за сприянням Миколаївської міської Ради. На її відкриття приїхав заступник міського голови Миколаєва Валерій Хабаров, були також присутні голова постійного представництва Миколаївської міської Ради при Уряді Москви Володимир Христенко, голова Херсонського земляцтва Москви Микола Горєликов, начальник Управління по зв’язках із країнами СНД та Балтії департаменту міжнародних зв’язків Уряду Москви Андрій Чижов.

На виставці були представлені роботи члена Спілки художників України Костянтина Головіна, фотокореспондента «Вечерного Николаева», власного кореспондента Укрінформу, заслуженого журналіста України Олександра Кремка, а також книжкова експозиція. Головін працює в галузі станкового живопису, оспівує степний південь України — край з багатим історичним минулим і динамічним сьогоденням. Із цих джерел миколаївський художник черпає натхнення для своєї творчості. Кремко брав участь у Всесоюзній виставці «Фізкультура і спорт у радянському образотворчому мистецтві» (1984), Республіканській виставці «Світ і молодь» (1985). Його твори знаходяться в приватних колекціях Києва, Москви, Санкт-Петербурга, а також у США, Франції, Німеччині, Ізраїлі. Роботи фотомайстра часто друкуються в українських і закордонних засобах масової інформації. Вони відзначені на багатьох національних та міжнародних виставках і конкурсах. Кращі знімки Кремка увійшли у фотоальбом «Миколаїв» та його авторський фотоальбом «Я люблю це місто», прикрасили книги про Миколаївщину.

Книжкову виставку підготувало видавництво «Можливості Кіммерії». Особливу увагу відвідувачів Центру привернули до себе такі видання, як каталог «Скарби Південної України» (1997), «Сучасні миколаївські митці» (2000), книги з історії Миколаївщини, фотоальбоми. До речі, митці з Миколаєва виставлялися у нас уже вдруге. «Виставка миколаївських художників на Арбаті в Москві — це, безумовно, подія для нашого міста і стимул для творчої спілки», — писала газета «Вечерний Николаев».

Не забули ми і про музику. 1 квітня відбувся концерт, присвячений 130-й річниці від дня народження Сергія Рахманінова. Про внесок композитора у світову музичну культуру розповів професор Московської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв Росії, заступник голови Спілки композиторів Росії Всеволод Задерацький.

У концерті взяли участь: лауреати Міжнародних конкурсів Ян Осін, Ельмар Гасанов (Україна), Дмитро Онищенко (Україна), Вячеслав Грязнов, дипломант Московського фестивалю мистецтв Людмила Ватутіна, учні середньої спеціальної музичної школи імені Гнєсіних Віра Тургенєва, Євген Рудаков, учениця Центральної спеціальної музичної школи при Московській державній консерваторії імені П.І. Чайковського Зарема Бекірова (Україна). Романси Рахманінова виконав студент коледжу імені А. Шнітке Роман Богатов. З успіхом пройшов також концерт фортеп’янної музики «Бах +...», в якому грав професор Барселонської академії музики імені П. Казальса Семен Сон.

Згадаю також вечір українського гумору, присвячений 80-й річницi від дня народження Павла Глазового, на якому вірші та гуморески поета читав Володимир Праслов, і зустріч з українським етнографом, письменником, головним редактором журналу «Берегиня» Василем Скуратівським.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України

    Документ
    Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне відділення Товариства "Україна-Світ", Український культурологічний центр, 2008.
  2. Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів

    Документ
    Найперше скажу, що наша тема мало вивчена і недостатньо висвітлена, хоча в науковій літературі давно визнано, що з другої половини ХVІІ століття в московській храмовій архітектурі дуже відчутним був український вплив.
  3. Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К.: Пвп "Задруга", 2008. Вип. 2 (7). 156 с

    Документ
    Українська журналістика в контексті світової: Збірник наукових праць зі спеціальності “Журналістика” / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики.
  4. Володимир Мельниченко Шевченківська Москва

    Документ
    Володимир Мельниченко — доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки України, член Національної спілки письменників України і Спілки письменників Росії, автор понад 40 книг з історичної політичної і

Другие похожие документы..