Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Программа сохранения и повышения плодородия почв в Кыргызской Республике, далее Программа, разработана в целях укрепления продовольственной безопасно...полностью>>
'Документ'
Одна из важных особенностей детской шизофрении состоит в том, что связанное с возрастом видоизменение клинической картины и течения заболевания — «воз...полностью>>
'Образовательная программа'
Образовательная программа «Медиабезопасность детей и подростков» разработана в связи с возросшей потребностью обеспечения информационной безопасности...полностью>>
'Закон'
07. 011 N 3 8-VI ( 3 8-17 ) від 08.07. 011 } { У тексті Кодексу слова "Державне казначейство України" та "органи Державного казначейств...полностью>>

України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Богдан Ступка: штрихи до портрета

В Культурному центрі України в Москві відбулася презентація книги генерального директора Центру, доктора історичних наук Володимира Мельниченка: «Богдан Ступка (штрихи до портрета)», що недавно вийшла у видавництві «Знання України». У презентації взяв участь народний артист України Богдан Ступка. Наш кореспондент у Москві Леонід Галинський взяв інтерв’ю у автора книги.

Чим вас захопив Богдан Ступка?

— Багато років тому, коли познайомився зі Ступкою, вирішив для себе, що буду писати про нього, але наважився взятися за перо лише коли перевалило за п’ятдесят. Не писати про нього не можна. Богдан Ступка став уособленням нової України, української духовності й ментальності. Навіть найвища, масова популярність справді непересічних зірок не йде в порівняння з всенародною славою Богдана Ступки.

Це вже друга ваша книга про видатного артиста. Перша називалася «Театральний тандем (Феномен Данченка—Ступки)». Чим вона подібна і чим відрізняється від попередньої?

— Ключова тема більш як тридцятирічної співтворчості Богдана Ступки з незабутнім Сергієм Данченком присутня і в новій книзі. Без цього взагалі неможливо зрозуміти феномен Ступки. Богдан Сильвестрович якось сказав мені про свого друга-режисера: «Мені доля усміхнулася: я зустрів Данченка. Усі найкращі мої ролі пов’язані з його режисурою». В свою чергу Сергій Володимирович говорив: «Усі наші перемоги і поразки були спільними». На мій погляд, перемог було значно більше, і театральний тандем Данченка—Ступки вражає сильніше, ніж легендарна співпраця Вахтангова й Чехова. Важко переоцінити значення театру Данченка—Ступки для української культури останніх двох десятиріч. Ця тема ще чекає свого дослідника.

Чим вирізняється нова книга? В ній вперше зроблена спроба висвітлити приватне життя артиста — Боді, як його називає внук — Дмитрик. Але я не вдаю з себе всебічного знавця залаштункового життя Ступки, й пишу лише про те, що сам бачив і чув. До того ж, я прагну, щоб якнайчастіше говорив сам Богдан Сильвестрович: читач має можливість уважно прислухатися безпосередньо до нього. Мабуть, найвищим виявом уваги до ступчиного слова став останній розділ книги, в якому сам Богдан Сильвестрович відповідає на майже 500 (!) моїх запитань.

Всі вже визнають, що Богдан Ступка є корифеєм Театру ім. І. Франка, продовжуючи ряд таких видатних франківців, як Гнат Юра, Юрій Шумський, Дмитро Мілютенко, Амвросій Бучма, Євген Пономаренко, Наталія Ужвій... А хто зараз йде їм на зміну?

— Данченко зібрав у Театрі ім. І. Франка справді духовних артистів, богоданість яких закладена навіть в імені чи прізвищі. Богдан Ступка і Олексій Богданович (хотів би написати книгу про нього), Богдан Бенюк і Любов Богдан (уже написав книгу про неї)...

Данченко вважав, що в акторах Національного театру нація має споглядати себе, милуватися собою і вдосконалювати себе. Прислухайтеся до цих імен і переконаєтеся, що так воно і є: Ніна Гіляровська, Марина Герасименко, Лесь Задніпровський, Ірина Дорошенко, Інна Капінос, Володимир Коляда, Любов Кубюк, Поліна Лозова, Наталя Лотоцька, Наталя Сумська, Людмила Смородіна, Остап Ступка, Юлія Тимошенко, Анатолій Хостікоєв, Олег Шаварський... Всіх не назвеш... Серед молодих виокремив би Оксану Батько і Анатолія Гнатюка.

На презентації вашої книги я запитав у Ступки, що він сам думає про неї. Богдан Сильвестрович відповів, що ніяких недоліків у ній не бачить, і сподівається на нову вашу книгу. Що можете сказати з цього приводу?

— Скажу, що книги про геніїв треба писати за їх життя, а не після спорудження їм пам’ятників. У таких книгах буде значно більше життєвої правди й значно менше мемуарного суб’єктивізму, ніж у посмертних оповідках.

Зараз я пишу нову книгу «Богдан Ступка: на межі століть». В ній, до речі, буде розділ «Міністр», в якому розповім про роль державного діяча, яку блискуче зіграв Майстер, а також розділ «Мазепа» з аналізом його останньої ролі у фільмі Юрія Іллєнка. Окремий розділ «Данченко» присвячений великому українському режисерові, постановнику спектаклів, які зробили Ступку знаменитим.

«Демократична Україна», 15 листопада 2001 року.

У нас и сохи свились вместе

Итак, наступает новый Год. Год Украины в России. Словосочетание необычное. Во времена «исторической общности — советского народа» обходились «днями культуры». В последнее конфронтационное десятилетие забыли даже о них. Уважаемый мною украинский ученый и политик Владимир Горбулин очень точно сказал об этом времени: «Россия страдала недостаточным пониманием объективных закономерностей становления украинской государственности как процесса формирования независимости... В Украине же действия Москвы в то время рассматривались преимущественно через призму «имперских устремлений» последней». Судя по всему, процесс дезинтеграции между Украиной и Россией, обусловленный становлением их суверенности и независимости, заканчивается. Новые межгосударственные отношения требуют новых норм и форм, в том числе таких, которые выходят за рамки накопленного исторического опыта. Идет их поиск и хочется надеяться, что Год Украины в России знаменует переход к эпохе прагматичного здравомыслия и взаимовыгодного, равноправного партнерства.

В состоянии предпраздничного оптимизма позволю себе снова напомнить о хрестоматийно известной общности исторических корней украинского и российского народов. На открытии Дней культуры Киева в Москве Юрий Лужков назвал Киев отцом русских городов. Подумалось: отец или мать, а все равно прародитель, главное, что мы помним, откуда есть пошла земля Русская. Об извечной близости славянских соседей, по-моему, лучше всего сказано в народной пословице: «У нас и сохи свились вместе».

Феномен России в исторической судьбе Украины вызывает противоречивые выводы и заявления. Пусть их обсуждают ученые, которым не пристало забывать о том, что экономики двух стран, по прежнему, тесно связаны, кровеносные сосуды у них во многом общие. В низах по себе знают, что резать их — людям во зло. Больно многим миллионам украинцев, проживающим в России, и русским — в Украине.

Как же сегодня строить добрососедство? «Фундаментом украинско-российских отношений может быть только экономика», — считает посол Украины в России Николай Белоблоцкий. По его справедливому мнению, потенциал торгово-экономических отношений между двумя странами огромен. Тем более, что в ходе постоянных деловых встреч президентов Л. Кучмы и В. Путина достигнуты принципиальные договоренности по решению наболевших проблем в энергетическом комплексе, военно-техническом сотрудничестве, взаимной торговле. Так что межгосударственная политика должна в максимальной степени учитывать экономические интересы и способствовать их реализации.

Собственно, в осуществлении достигнутых в последнее время важнейших договоренностей состоит новый алгоритм сотрудничества между Украиной и Россией, в т.ч. в области культуры. Ему будет способствовать масштабный фестиваль украинского искусства в рамках Года Украины в России, который, по-моему, обречен на успех. Однако сия работа только начинается, и мы точно также обречены на столкновение противоположных мнений, скажем, на взаимоисключающие трактовки некоторых исторических событий и фигур. К примеру, несомненно, что новый фильм Юрия Ильенко о гетмане Мазепе, роль которого блестяще сыграл Богдан Ступка, вызовет откровенное несогласие в украинско-российских оценках. Очевидно, предстоит учиться обоюдной толерантности. Дракою прав не будешь.

В сфере культурных отношений драматический акцент остается на присутствии украинской культуры в России. В этой связи особое значение приобретает деятельность Культурного центра Украины в Москве, который, как раз и призван пропагандировать её за границей. Центр уже стал родным домом для многих выдающихся мастеров искусств и художественных коллективов обеих стран. Здесь неоднократно выступали народные артисты Украины Николай Гнатюк, Богодар Которович, Нина Матвиенко, Иван Пономаренко, Раиса Недашковская, Евгений Станкович, Мария Стефюк, народные артисты России Александр Голобородько, Иосиф Кобзон, Аристарх Ливанов, Николай Олейник...

Культурный центр Украины в Москве олицетворяет искреннее стремление Украины к равноправному диалогу двух культур, ибо только за ним — историческая перспектива. Не случайно противники такого диалога то и дело норовят столкнуть это государственное учреждение в омут междержавной политической конфронтации. Тщедушные и тщетные попытки.

Безусловно, Год Украины в России существенно насытит культурную программу Центра, но замечательно как раз то, что и после завершения фестивальных мероприятий он будет привычно работать в режиме наибольшего благоприятствования для украинской культуры. Очевидно, подобный режим должен установиться в экономической, торговой, научно-технической и других сферах обоюдного сотрудничества.

Наивно было бы видеть современные отношения между двумя странами, как и перспективы их развития, в розовом свете. Перед государственными мужами, политиками, парламентариями — едва початый край работы. Но реинтеграция между Украиной и Россией столь же неизбежна, как весна цветущих каштанов после зимы тревоги нашей. Впрочем, в народной гуще давно сформированы мудрые максимы о том, как жить добрым соседям. Они были зафиксированы известным российским и украинским лексикографом и писателем Владимиром Далем, 200-летие которого только что отмечено. Напомню. Жить в соседах — быть в беседах. Худое дело обидеть соседа. Без соседа не проживешь.

«Трибуна» (Москва), 29 листопада 2001 року.

Этап пройден. Вперед!..

Всероссийский съезд выходцев из Украины стал историей. Он прошел столь успешно, что инициаторы вполне могут сказать словами Ленина, поднаторевшего в организации съездов: «Какая прекрасная вещь — наш съезд!.. Открытая, свободная борьба. Мнения высказаны. Оттенки обрисовались. Группы наметились. Руки подняты. Решение принято. Этап пройден. Вперед! — вот это я понимаю...»

Представители выходцев из Украины руками не голосовали, но мнения были действительно высказаны свободно и открыто. Правда, нужно учесть, что противников украинско-российского сближения на съезде не было или они притаились. Поэтому неожиданно самым критичным оказалось выступление председателя федеральной национально-культурной автономии «Украинцы в России» А. Руденко-Десняка, который осмелился напомнить о тех российских политиках, которые все еще считают национальный вопрос необязательным гарниром к основному политическому блюду, состоящему из административных ресурсов и финансовых потоков. Он же подчеркнул, что к диаспорным проблемам следовало бы относится «чуть более ответственно». Со своей стороны организатор съезда В. Игрунов объявил, что интеграционный потенциал Украины снижается, без России она останется развивающейся страной и не войдет ни в Европу, ни в мировую цивилизацию. Послышались в этом давно забытые назидательные интонации «старшего брата», и космонавт П. Попович очень своевременно сделал ударение на том, что украинский и российский народы — равноправные братья. Впрочем, основной вывод съезда состоял, пожалуй, в том, что двум независимым странам нужно вместе идти в Европу. Яркой вспышкой блеснула также мысль М. Жванецкого: независимость России и Украины должна быть символической. Но сие не смешно...

Безусловно, первый Всероссийский съезд выходцев из Украины зафиксировал качественно новый этап, открывающийся в отношениях между двумя странами после десятилетия взаимной независимости, о чем хорошо сказал М. Швыдкой: «Когда мы поняли, что можем жить отдельно, стало ясно, что это совсем не нужно». Как всегда своеобразно, высказался по этому поводу посол России в Украине В. Черномырдин: «Ну разве не понятно, что нас в одиночку хотят размазать». Понимание исторической неизбежности сближения двух славянских стран звучало практически во всех выступлениях. Посол Украины в России Н. Белоблоцкий имел основания заключить, что в последнее время политика наконец не мешает интеграционным экономическим процессам, а сопровождает их. Именно ему принадлежит идея подписания межгосударственного украинско-российского договора о сотрудничестве в гуманитарной сфере. В контексте этого системообразующего предложения хотелось бы сказать о некоторых конкретных мыслях, прозвучавших на съезде.

Скажем, В. Черномырдин справедливо говорил о том, что в настоящее время нет серьезного сотрудничества в области гуманитарных наук и предложил провести общественный форум: «Украинская и российская наука в ХХІ веке: перспективы сотрудничества». Кстати, в этом году в Киеве вышла первая научная монография: «Украина — Россия: концептуальные основы гуманитарных отношений». Но написана она исключительно украинскими учеными, а тема требует глубокой совместной разработки. По моему, назрела также совместная научно-практическая конференция, посвященная украинско-русскому «диалогу культур» в исторически новых условиях. На ней можно было бы выработать научные рекомендации, которые сейчас необходимо вложить в уста политиков.

Самое серьезное внимание съезд уделил информации. Было, в частности, отмечено, что «вопрос об информации становится экономическим». В. Черномырдин даже заявил: «В Украине мало знают о современной России и наоборот». Он предложил создать постоянно действующий российско-украинский информационный центр. Информация нынче действительно правит миром. А в русском языке это понятие означает не только земной шар или человеческое общество, но и согласное сосуществование государств и народов. Поэтому для согласных отношений между соседями жизненно необходимо, чтобы на федеральном уровне появился, наконец, хотя б единственный украинский печатный орган плюс украинские программы на радио и телевидении. По крайней мере, без этого, что ни говори, невозможно будет реализовать установку президента В. Путина о том, чтобы «украинцы в России чувствовали себя предельно комфортно».

На мой взгляд, одна только регулярная информация о работе Культурного центра Украины в Москве, организованная при поддержке российской стороны, могла бы существенно приблизить украинскую диаспору к отечественной духовности. Такие культурные центры, о которых на открытии съезда говорил глава президентской администрации А. Волошин, в конечном счете могут сделать больше, чем государства и правительства...

Мне показались весьма деловыми и чрезвычайно симпатичными высказанная кем-то идея разработки государственной программы развития украинской школы в Российской Федерации и предложение В. Садовничего открыть в Московском университете филиал университета Киевского.

Кроме этой нечастой конкретики, съезд в основном был очень эмоциональным, приподнятым, и В. Игрунов во многом прав, считая самым главным его достижением «новый импульс в общее настроение представителей двух стран». Однако только настроения недостаточно для дел, задуманных съездом. Поэтому в конце его работы особенно нужными показались трезвые слова известного украинского философа М. Поповича: «Всё останется разговорами, если не будет государственной поддержки и финансирования». Как он прав! Почти ничего не сдвинется с места, коли для решения проблем украинской диаспоры в России не будут выделены надлежащие деньги из федерального бюджета. Ещё надежда на то, о чем сказал Н. Белоблоцкий: этот форум должен помочь местным администрациям предметнее заняться украинской диаспорой.

Если же этого не случится, то снова станут вполне уместными убийственные слова В. Черномырдина, прозвучавшие с трибуны Всероссийского съезда выходцев из Украины: «Что мы всё задом наперед!».

«Трибуна» (Москва), 19 грудня 2001 року.

Українська книга в Москві

В білокам’яній завершилася міжнародна виставка-ярмарка книги. На ній був представлений чималий стенд України. Про той інтерес, який виявили москвичі та гості російської столиці до української книги, свідчить вже те, що з книжковою експозицію України докладно знайомилася віце-прем’єр уряду РФ Валентина Матвієнко, депутати Державної Думи, лідери політичних партій і громадських організацій. Під час перебування наших видавців у Москві в Культурному центрі України відбулася презентація українських творів — літературних, наукових, педагогічних та ін. Це вже не перша подібна цікава акція. Кореспондент «Демократичної України» Леонід Галинський в цьому зв’язку попросив генерального директора Культурного центру Володимира Мельниченка розповісти, як Центр пропагує українську книгу в Росії.

— Культурний центр здійснює крупний проект «Презентація», в рамках якого представляє кращі наукові та художні твори українських авторів, — розповідає Володимир Юхимович. Скажімо, ми перші презентували «Великий тлумачний словник української мови» видавництва «Перун», дві книги про Богдана Ступку. На початку цього року, до 10-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною і Росією, відбулася презентація монографії «Нариси з історії дипломатії України» за участю керівника авторського колективу, доктора історичних наук С.В. Кульчицького. Ви самі були свідком того, що до неї виявили значний інтерес російські ЗМІ, адже така наукова праця вийшла у світ вперше. Серйозний резонанс викликала в Москві книга «Джерела української гуманітарної думки», підготовлена українськими і російськими вченими під редакцією академіка І.Ф. Кураса і доктора філософських наук Р. Г. Абдулатипова (Росія). Досить сказати, що на її обговорення в Центр прийшли міністр у справах національностей Росії В.Ю. Зорін і екс-міністр В.О. Михайлов. За домовленістю з директором Інституту історії України НАН академіком В.А. Смолієм розпочата презентація кожної книги п’ятнадцятитомника «Україна крізь віки», удостоєного Державної премії України. Наукова і політична еліта Москви вже давно чекає обговорення грунтовної монографії «Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин», виданої в київському видавництві «Стилос». Нічого дивного. Серед її авторів — академіки І.М. Дзюба, О.К. Федорчук, доктори наук О.П. Лановенко, О.К. Шевченко та ін. Зробимо презентацію цієї книги, коли зможе приїхати до нас її відповідальний редактор, академік С.І. Пирожков.

На згаданій зустрічі ви відразу пообіцяли представити в Центрі ряд книг, які щойно побачили на ярмарці.

— Але ж яких книг! Передусім, це розкішний альбом «Петриківка», вперше виданий в «Дніпрокнизі». Домовилися, що представимо його в контексті виставки виробів народних майстрів села Петриківка на Дніпропетровщині. Уявляєте, як це буде красиво, вражаюче! Крім того, ми обов’язково розповімо в Москві про величезну роботу державного видавництва «Педагогічна преса», що видає 17(!) журналів для школи, зокрема таких, як «Історія в школах України», «Географія та основи економіки в школі», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», «Гуманітарні науки». Скажімо, останній журнал викликає інтерес, як науково-практичне видання, в якому виступають і російські вчені — академік Російської академії наук Ю.М. Афанасьєв, академік Російської академії освіти, міністр освіти Російської федерації В.М. Філіпов та ін.

До речі, «Педагогічна преса» вже шостий рік випускає прекрасний журнал «Русская словесность в школах Украины», матеріали якого затверджуються вченою радою Інституту педагогіки АПН України! Тільки в першому номері за цей рік, на обкладинці якого — портрет Олександра Пушкіна, розповідається про творчість Івана Крилова, Михайла Салтикова-Щедріна, Володимира Висоцького, опубліковані програми для загальноосвітніх учбових закладів з російською мовою навчання.

Ось вам убивча відповідь на деякі надумані стогони з приводу затиску російської мови в українських школах. Подібне спеціальне видання в Росії й приснитись не може.

«Демократична Україна», 22 березня 2002 року.

Виступ на ІІІ Конгресі українців Росії 19 квітня 2002 року

Щиро вітаю всіх вас у Культурному центрі України в Москві від імені колективу.

Культурний центр розпочав роботу вже після попереднього форуму українців Росії, і нинішній ІІІ Конгрес став першим Конгресом, який проходить в цих стінах.

Отже, Культурний центр — це явище нове, й ми маємо тепер осмислювати його найефективніше використання для духовних потреб української діаспори в Росії. Звичайно, далеко не всі ваші проблеми пролягають через Культурний центр України в Москві та й далеко не всі нагальні проблеми ми здатні допомогти реалізувати, але в їх розв’язанні зараз уже не можна не враховувати феномен Центру, його значні й ще незатребувані повною мірою можливості.

В цьому контексті зупинюся на ряді конкретних питань.

В Культурному центрі України започатковано здійснення крупного стратегічного проекту «Діаспора». В цьому році першою значною акцією стала презентація Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар». В ній взяли участь високі посадові особи з уряду Росії та Башкортостану, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації.

Комплексний підхід дозволив на науково-теоретичному рівні обговорити назрілі питання в ході Круглого стола, представити художників республіки, кращі творчі колективи, окремих виконавців.

Звертаюся до делегатів Конгресу з пропозицією розробити спільний з Культурним центром перспективний план такої роботи стосовно більшості регіонів.

Слід також продумати централізовану, системну пропаганду цього досвіду через засоби масової інформації.

Дивлячись у майбутнє, ставлю питання про підготовку Всеросійської науково-практичної конференції з проблем української діаспори.

Так само важливо зосередити кращі сили вчених і практиків на підготовці фундаментальної наукової праці з названої проблеми.

У зв’язку з цим — ще одна конкретна пропозиція. Презентація українців Башкортостану показала, що на місцях все-таки потроху виходить у світ цікава для всіх нас книжкова продукція. Хай її небагато, але кращі видання пропоную презентувати в Культурному центрі.

Для всіх українців в Україні, Росії й усьому світі немає і не може бути крупнішої об’єднуючої фігури, ніж Тарас Шевченко. В Культурному центрі здійснюється проект «Тарас Шевченко», в рамках якого й сьогодні у нас розгорнута виставка «Безсмертне слово Кобзаря» із фондів Шевченківського національного заповідника в Каневі.

Моя ідея полягає в тому, щоб об’єднати наші зусилля на темі «Шевченко в українській діаспорі Росії». Йдеться про виявлення кращого досвіду вивчення творчості Кобзаря в російських регіонах і пропаганду його в Культурному центрі. Для початку цієї співпраці ми видамо за власні кошти й розішлемо вам збірник творів Шевченка українською й російською мовою в одному томі.

Нарешті не можу не сказати про нагальну необхідність організаційного зміцнення структур українців Росії, цивілізованого об’єднання зусиль різних організацій. Скажімо, в Москві необхідно подолати прірву між об’єднанням українців і земляцтвами1. Адже — того ж батька, такі ж діти...

Дійсно, згадаймо з користю для себе хрестоматійні шевченкові слова:

Того ж батька, такі ж діти —

Жити б та брататься.

Ні, не вміли, не хотіли,

Треба роз’єднаться!

Хай так — якщо вже спочатку розмежувалися, то затим усе-таки об’єднатися заради спільної справи і в ім’я неньки України.

На завершення повертаюся до рідного мені й усім нам Культурного центру. Хочу, щоб у ньому завжди особливо гармонічно й хвилююче звучали слова видатного українського поета Василя Симоненка:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива.

З тебе чудуватися повік...

Хай святиться в цих стінах ім’я України!

«Український огляд», 2002, № 2.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України

    Документ
    Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне відділення Товариства "Україна-Світ", Український культурологічний центр, 2008.
  2. Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів

    Документ
    Найперше скажу, що наша тема мало вивчена і недостатньо висвітлена, хоча в науковій літературі давно визнано, що з другої половини ХVІІ століття в московській храмовій архітектурі дуже відчутним був український вплив.
  3. Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К.: Пвп "Задруга", 2008. Вип. 2 (7). 156 с

    Документ
    Українська журналістика в контексті світової: Збірник наукових праць зі спеціальності “Журналістика” / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики.
  4. Володимир Мельниченко Шевченківська Москва

    Документ
    Володимир Мельниченко — доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки України, член Національної спілки письменників України і Спілки письменників Росії, автор понад 40 книг з історичної політичної і

Другие похожие документы..