Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Урок'
Цель урока- развитие устной и письменной речи учащихся,их литературно-творческих способностей: знакомство с присказками,зачинами и концовками сказок,п...полностью>>
'Документ'
). Итоги реформ. Влияние различных факторов на развитие таможенного дела в России. Элементы структуры таможенного дела. Законодательство о таможенном ...полностью>>
'Документ'
Происхождение Вселенной по Фридману. Загадки атмосферных вихрей. Материки, моделирование движения литосферных плит, прогноз на будущее. Тайна плато У...полностью>>
'Реферат'
Композиция любого художественного произведения очень важна для читателя и исследователя. Она объединяет сюжетные элементы, определяет состав и последо...полностью>>

Для заказа доставки работы

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….4

Розділ 1. Теоретичні положення про цінні папери

1.1. Цінні папери в цивілістичній доктрині. Інструментальна концепція.25

1.2. Поняття й ознаки цінних паперів………………………………….…...45

1.3. Відмежування цінних паперів від інших об’єктів цивільних прав, легітимаційних паперів і знаків………………………………………….…66

Висновки до Розділу 1………………………………………………………..89

Розділ 2. Місце й роль цінних паперів у механізмі правового

регулювання майнових відносин

2.1. Механізм правового регулювання як категорія. Цінні папери в технології реалізації норм права……………………………………………..96

2.2. Правовий режим цінних паперів, місце норм, що його визначають,

в системі цивільного права………………………………………………….127

Висновки до Розділу 2………………………………………………………..149

Розділ 3. Цінні папери як цивілістична конструкція

3.1. Цінні папери як базова цивілістична конструкція……………………..155

3.2. Видові конструкції цінних паперів………….…………………………175

Висновки до Розділу 3………………………………………………………..208

Розділ 4. Цінні папери в механізмі правовстановлення

4.1.Цінні папери як конструкція правовстановлення………………….213 4.2. Момент виникнення прав “на папери” і “з паперів”…………………236

Висновки до Розділу 4………………………………………………………..260

Розділ 5. Цінні папери в механізмі правоздійснення

5.1. Цінні папери як конструкція правоздійснення………………………...266 5.2.Роль цінних паперів у мінімізації ризиків сфери правоздійснення…...282

Висновки до Розділу 5………………………………………………………..294

Розділ 6. Цінні папери в механізмі правопередачі

6.1. Цінні папери як конструкція правопередачі……………….………….299

6.2. Правочини й цінні папери у забезпеченні оборотоздатності посвідчених ними майнових прав…………………………………………..317

Висновки до Розділу 6………………………………………………………..335

Розділ 7. Цінні папери в технології застосування права

7.1. Цінні папери як конструкція правозахисту й правовідновлення…….340

7.2. Визнання недійсними правочинів, учинених у сферах розміщення (видачі) й обігу цінних паперів……………………………………………..351

Висновки до Розділу 7………………………………………………………368

Загальні висновки………………………………………………….…..373

Список використаних джерел………………………………………...401

Додаток ………………………………………………………………….439

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Нормативні положення цивільного законодавства України постійно розвиваються та вдосконалюються. Тенденція оновлення є характерною і для системи нормативно-правових актів, положення яких забезпечують правове регулювання відносин у сфері виникнення та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами. В цих умовах актуалізуються проблеми, пов’язані з висвітленням специфіки механізму правового регулювання майнових відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом. Центральною серед них є проблема визначення місця й ролі самих цінних паперів (у значенні правової форми фіксації майнових прав) у цьому механізмі. Досить високий рівень висвітлення проблематики, пов’язаної з цінними паперами, забезпечується значною кількістю різноманітних наукових джерел. В Україні захищено більше десяти кандидатських і не виконано жодної докторської дисертації, присвяченої проблемам розгляду специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів. В інших незалежних пострадянських країнах захищено більше п’ятидесяти (лише в Росії біля сорока) кандидатських і дві (відомі автору) докторські дисертації за цією тематикою (Див.: Карагусов Ф.С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских прав: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03.− Алматы, 2002. − 316 с.; Бєлов В.А. Проблемы цивилистической теории российского вексельного права: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03. − М., 2004.− 405 с.). Аналіз їх основних положень, а також змісту більшості інших доступних наукових публікацій показує, що цінні папери досі здебільшого розглядались лише як об’єкти цивільних прав і правовідносин.

Кожна категорія об’єктів цивільних прав підпорядкована правовому режиму, що визначає особливості їх об’єктивації (зовнішнього вираження). Речі, а саме до них цінні папери віднесені положеннями ст. 177 ЦК, мають матеріально-просторову об’єктивацію. Власне майнові права як окрема категорія об’єктів цивільних прав та майнові права, посвідчені цінними паперами, можуть мати лише правову форму їх об’єктивації (юридичного вираження). Специфіка юридичної технології їх установлення визначена механізмом регулювання майнових відносин і зводиться до наступного.

Впорядкування будь-яких цивільних відносин забезпечується сукупністю нормативних (норми цивільного права) і ненормативних регуляторів (правочини, звичаї, локальні акти тощо). Їх регламентація полягає у застосуванні окрім вихідних, установницьких норм – норм-дефініцій, норм-принципів, також і норм-правил, положення яких моделюють можливу належну поведінку учасників відповідних відносин. Відомо, що більшість з цих норм є вираженням імперативних або диспозитивних велінь, змодельованих як найбільш загальні правила поведінки, розраховані на широке коло осіб та багатократність їх застосування у регламентаційних цілях, що визначає нормативність цивільного права як системи норм. Обумовлена нею абстрактність приватно-правових нормативних приписів об’єктивно потребує застосування юридичної технології їх переведення у конкретику впорядкованості реальних відносин за участю і згідно потреб їх учасників. Специфіка цієї технології визначається механізмом (динамічною структурою) правового регулювання відповідного сегмента цивільних відносин. У майновій сфері вона розрахована на застосування таких конструкцій правомоделювання і правовстановлення, а відтак ненормативних регуляторів майнових відносин, як договори, односторонні правочини та цінні папери. Окремі з них можуть мати як самостійне правововстановлююче значення, так і виступати одним з елементів відповідного юридичного складу. Однак всі вони займають певне місце у загальній системі приватно-правових засобів (інструментів), що забезпечують регламентаційний вплив досліджуваного механізму правового регулювання на відповідні сегменти майнових відносин.

Забезпечення регулятивного впливу цього механізму не характеризується автоматичністю. Для реалізації управоможуючих приписів норм цивільного права учасникам майнових правовідносин необхідно здійснити певні інтелектуально-вольові зусилля. Врахування визначених положеннями актів цивільного законодавства України вказаних (абстрактних) приписів можливе лише у межах технології реалізації норм права шляхом виявлення та на належної фіксації своєї волі на виникнення відповідних правовідносин на рівні правочину. У цьому значенні цінні папери постають правовим засобом (інструментом) фіксації одностороннього волевиявлення емітента стосовно підпорядкування форми об’єктивації посвідчених ними майнових прав встановленому для них правовому режиму (об’єктів цивільних прав) шляхом самомоделювання їх змістовних параметрів (реквізитів). Конкретизації на рівні самомоделювання підлягають абстрактні веління щодо найменування та місцезнаходження емітента, номінальної вартості цінних паперів, загальної суми їх випуску, розміру обіцяних відсотків за борговими цінними паперами тощо. Належна фіксація волевиявлення емітента є однією з головних умов застосування цих абстрактних нормативних приписів для активації конкретних правовідносин. Тому моделювання абстрактних параметрів (реквізитів) майнових прав, що визначають особливості видових конструкцій цінних паперів, первісно здійснюється на законодавчому рівні, але розраховане на їх односторонню конкретизацію емітентом на рівні самомоделювання. Виходячи з цього, цінні папери (у значенні конструкції правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення) виконують аналогічне з правочинами призначення у механізмі правового регулювання відносин, що виникають у сфері установлення та реалізації посвідчених ними майнових прав. Термін “цінні папери” позначає окрему конструкцію (типових модельну схему побудови прав, обов’язків та відповідальності учасників відповідної сфери майнових відносин) правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення, що з метою розширення її регулятивного потенціалу легально віднесена до об’єктів цивільних прав.

Зазначене бачення сутності цінних паперів закріплене нормативними приписами і зумовлене уніфікованістю та єдністю застосовуваних у сфері приватно-правової регуляції юридико-технологічних процедур і прийомів юридичної техніки. Застосувати абстрактні нормативні веління, що забезпечують регламентацію майнових відносин, у площині правовідносин з урахуванням інтересів та за участю самих їх учасників (за рахунок надання їм можливості здійснення інтелектуально-вольових, юридично вагомих актів) можливо лише шляхом вчинення правочинів як різновиду юридичних фактів-дій (а у їх системі – юридичних актів). Універсальність юридично-механізменної технології забезпечення виникнення майнових правовідносин (включаючи установлення майнових прав, посвідчених цінними паперами), не дозволяє розглядати односторонні дії емітента поза юридичними фактами-діями (юридичними актами,а відтак правочинами).

Цінні папери підлягають розгляду як правовий засіб (інструмент) забезпечення реалізації управоможуючих приписів норм права щодо застосування емітентом (а також першими правонабувачами) технології правоустановлення, розрахованої на правочинну активацію. Однак лише цим їх значення у досліджуваному механізмі не вичерпується. Такий прийом правового регулювання як поширення на цінні папери (форму існування майнових прав, об’єктивація якої лежить у площині правочину) правового режиму об’єктів цивільних прав розширює їх регулятивний потенціал як цивілістичної конструкції. Адже правочин, що також підлягає розгляду як правовий засіб (інструмент) реалізації наданої нормою права можливості правовстановлення, забезпечує лише виникнення відповідного правовідношення, але завжди залишається поза його межами. Саме тому юридичний факт ніколи не визначається як один із складників усталеного у цивілістиці елементного складу правовідношення (об’єкт, суб’єкти, зміст). Адже письмова форма правочину (як договору, так і одностороннього правочину, що є юридичним фактом і підставою виникнення відповідних майнових правовідносин), ніколи не набуває значення об’єкта цивільних прав, як це передбачено правовим режимом цінних паперів відносно належної правової (документарної чи бездокументарної) форми фіксації посвідчених ними майнових прав.

Таким чином, положення законодавства України закріплюють порядок застосування цінних паперів не тільки як правового засобу (інструмента) правомоделювання, правоустановлення і правопосвідчення (у цьому аспекті вони, безсумнівно, мають схожість з правочинами і правочинне походження). Цінні папери також постають інструментом реалізації наданої нормою права можливості правоздійснення, правопередачі, правовідновлення та правозахисту. Враховуючи це законодавчо окреслене їх значення, словосполучення “цінні папери” охоплює лаконічне нормативно визначене термінологічне позначення окремої цивілістичної конструкції розширеного регулятивного потенціалу. Розширення цього потенціалу забезпечується за рахунок унікальних прийомів правового регулювання, які розраховані лише на використання кострукції цінних паперів і в інших сферах майнових відносин застосованню не підлягають. Як приклад варто навести такий нормативно визначений механізм, як відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі (глава 7 чинного ЦПК). Показово, що законодавець не вживає фразеологічні звороти “документарні (або бездокументарні) цінні папери” (вони напрацьовані на доктринальному рівні), а застосовує легальні термінологічні словосполучення “документарна або бездокументарна форма цінних паперів”. Надання формі об’єктивації майнових прав значення об’єкта правовідносин (квазі-об’єкта, об’єкта-фікції) забезпечується шляхом вчинення емітентом односторонніх дій по оформленню сертифікатів цінних паперів документарної форми або їх бездокументарної фіксації.

Запропоноване бачення специфіки цінних паперів доводиться змістом дисертаційного дослідження і визначає його структурну побудову. Новизна дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю подолання однобічності наявних у цивілістиці наукових результатів аналізу специфіки правового режиму цінних паперів і обумовленої ним їх правової природи. Актуальність поставлених й розв’язаних у роботі проблем обумовлена і водночас ускладнена стереотипністю сприйняття цінних паперів лише як об’єктів цивільних прав (легально пойменованих саме так у ЦК України). Між тим, такий підхід не враховує, що поширення на цінні папери (форму фіксації майнових прав) правового режиму об’єктів цивільних прав засноване на фікції, адже ними можуть бути лише певні блага, а форма посвідчення майнових прав може розглядатися лише як квазі-об’єкт, об’єкт-фікція. Застосування конструкції цінних паперів дозволило значно розширити можливості регламентації майнових відносин шляхом моделювання кількох додаткових способів (прийомів) правового регулювання, у яких вона технологічно “задіяна”.

Цінні папери вперше розглядаються у площині започаткованої інструментальної концепції — узгодженої сукупності теоретичних положень, що враховують визначену нормативно їх регламентаційну значущість у механізмі правового регулювання відносин у сфері установлення та здійснення (у широкому розумінні) посвідчених ними майнових прав.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми кафедр цивільного права №1 та №2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” № 0186.0.070867.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні та визначенні шляхів вирішення проблем, обумовлених необхідністю врахування специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів не тільки як об’єктів цивільних прав, але і як об’єкта-інструмента реалізації норм права, розрахованих на впорядкування сфери виникнення та здійснення посвідчених ними майнових прав, а відтак одного із елементів механізму правового регулювання відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.

Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню цієї мети, визначаються його теоретико-прикладним характером і включають:

1) обґрунтування започаткованої інструментальної концепції цінних паперів;

2) висвітлення специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів, їх відмежування від інших різновидів матеріальних об’єктів цивільних прав, а також легітимаційних паперів та знаків;

3) розгляд цінних паперів як цивілістичної конструкції, технологія застосування якої забезпечує переведення абстрактної можливості правоустановлення у практичну площину – виникнення та впорядкування майнових правовідносин;

4) окреслення юридичної технології реалізації управоможуючих приписів норм права щодо застосування цінних паперів у механізмах моделювання, установлення, здійснення, передачі, відновлення та захисту посвідчених ними майнових прав;

5) аналіз положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій щодо його подальшого вдосконалення.

Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти окреслення специфіки правового режиму і юридичної природи та обумовленого ними інструментального призначення цінних паперів в механізмі правового регулювання відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.

Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі та правозастосовні підходи, визначені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства України та інших країн, а також судовою практикою та звичаями ділового обороту, які є підґрунтям окреслення шляхів вирішення теоретико-прикладних проблем, пов’язаних із врахуванням особливостей механізму правового регулювання відносин, у межах яких забезпечується виникнення та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод. Однак, враховуючи обраний ракурс дослідження нормативно визначеної інструментальної специфіки цінних паперів, базовою методологічною платформою, що визначає логіку змістовної побудови дослідження, є інструментальний підхід. У інтерпретації С.С. Алексєєва він полягає у тому, що “предметом наукової розробки стає правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарія як такий”. У ході проведення окремих етапів дослідження використовувались також інші методи, зокрема історичний, аналітичний, порівняльно-правового моделювання, формально-логічний, нормативно-догматичний тощо.

Теоретичною основою дисертації є наукові результати, отримані українськими та зарубіжними правниками дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: Агаркова М.М., Алексєєва А.А., Алексєєва М.Ю., Алексєєва С.С., Алісова Є.О., Басіна Ю.Г., Безклубого І.А., Беляневич О.А, Бервено С.М., Бєлова В.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Борисової В.І., Брагінського М.І., Братуся С.М., Вітрянського В.В., Вітушко В.О., Гамбарова Ю.С., Гордона В.М., Горшеньова В.М., Гревцова Ю.І., Грибанова В.П., Гурвича М.О., Дзери О.В., Довгерта А.С., Ефімової Л.Г., Жилінкової І.В., Задихайло Д.В., Ігнатенко В.М., Йоффе О.С., Камінки О.І., Карагусова Ф.С., Кібенко О.Р., Колоножнікова Г.М., Коссака В.М., Кохановської О.В., Красавчикова О.О., Кузнєцової Н.С., Кучеренко І.М., Лапача В.О., Ломідзе О.Г., Луця В.В., Майданика Р.А., Мици Ю.В., Мозоліна В.П., Мурзіна Д.В., Нерсесова Н.Й., Онуфрієнко О.І., Панової Л.В., Пенцова Д.А., Посполітака В.В., Рабіновича П.М., Сібільова М.М., Синенко О.Ю., Спасибо-Фатєєвої І.В., Суханова Є.О., Толстого Ю.К., Труби В.І., Харитонова Є.О., Цитовича П.П., Черепахіна Б.Б., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Яковлева В.Ф. та інших.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у цивілістиці комплексним дослідженням теоретичних проблем, пов’язаних із з’ясуванням місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав.

Системний і всебічний аналіз правового режиму цінних паперів, їх юридичної природи й регламентаційного призначення в досліджуваному механізмі знайшов вираження в таких теоретичних положеннях:

  1. Уперше започатковано інструментальну концепцію цінних паперів – сукупність теоретичних положень, у яких послідовно (відповідно до структури дисертації) висвітлюються основні ракурси нормативно закріпленого їхнього призначення як однопорядкової (з огляду на їх обопільну правомоделюючу, правовстановлюючу і правопосвідчуючу, а відтак, регламентаційну значущість) з пойменованими договорами й односторонніми правочинами цивілістичної конструкції.

  2. Додатково обґрунтовано, що кожна цивілістична конструкція (визначена нормами права типова модельна схема побудови прав, обов’язків і відповідальності) розрахована на застосування закріплених нею моделей належної поведінки в конкретних правовідносинах за умови настання передбачених нормами права життєвих обставин, які положеннями теорії юридичних фактів визначені як дії (правомірні й неправомірні) та події. Цивілістичними конструкціями, нормативно розрахованими на встановлення майнових правовідносин шляхом здійснення їх потенційними учасниками правомірних дій по реалізації управомочуючих норм права, є договори, односторонні правочини та цінні папери.

  3. Уперше під цим кутом зору цінні папери досліджуються як окрема цивілістична конструкція (модельна схема, що може бути виражена умовною формулою “об’єкт-інструмент”) установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту майнових прав двох можливих (документарної або бездокументарної) форм їх фіксації, участь яких у майновому обороті ґрунтується на односторонніх діях емітента, що є елементом (юридичний факт-дія – юридичний акт – правочин) механізму правового регулювання окремого сегмента майнових відносин, укладення яких у межах єдиного юридичного складу забезпечує фіксацію його волевиявлення (шляхом урахування ним приписів закону стосовно їх форми, реквізитів та інших вимог) на їх підпорядкування закріпленому для них правовому режиму (як об’єктів цивільних прав).

  4. Уперше правові наслідки реалізації управомочуючих приписів норм права щодо можливості встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розглядаються в межах фіксації волевиявлення емітента шляхом укладення ним односторонньо-управомочуючого правочину (одного з елементів юридичного складу послідовного накопичення), форма якого набуває значення об’єкта-фікції, квазі-об’єкта, розрахованого на застосування у способах (прийомах) правового регулювання (переважно дозволи), закріплених їх правовим режимом (як об’єктів цивільних прав).

  5. Уперше доведено, що засноване на фікції нормативне встановлення тісного правового зв’язку між майновими правами (об’єкт-благо) і цінними паперами (об’єкт-фікція, квазі-об’єкт) з наданням останнім значення форми-носія інформації юридичного змісту, об’єктивованої в паперових документах або здійснених зберігачем облікових записах, дало змогу сконструювати цілий комплекс модельних схем можливої поведінки, у межах яких вони підлягають застосуванню емітентом і правоволодільцями як конструкція, яка лише легально йменується об’єктом цивільних прав, але законодавчо сконструйована як ненормативний регулятор – об’єкт-інструмент прововстановлення, правопосвідчення, правоздійснення, правопередачі, правовідновлення й правозахисту, забезпечуючи впорядкування відносин у сфері виникнення і здійснення цих прав.

  6. Уперше з’ясовано, що ускладнення досліджуваного механізму застосуванням конструкції цінних паперів підвищує його ефективність за рахунок розширення діапазону способів правового регулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному “проникненню” форми існування майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта), адже зазвичай правочин є лише підставою (юридичним фактом) виникнення правовідносин, а його письмова чи електронна форма ніколи не набуває значення їх об’єкта.

  7. Уперше наголошується на тому, що нормативно визначене “проникнення” цієї правової форми об’єктивації майнових прав у межі регулятивних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) за рахунок їх застосування для конструювання унікальних способів правового регулювання, заснованих на їх легітимаційній здатності й оборотоздатності, забезпечує підвищення (порівняно з конструкціями пойменованих договорів та односторонніх правочинів) регламентаційного навантаження конструкції цінних паперів (з урахуванням її правочинного походження й регламентаційної значущості), а “проникнення” в межі охоронних можливість правовідновлення (відновлення майнових прав шляхом відновлення прав на пред’явницькі цінні папери й векселі), а також правозахисту (робить можливим захист майнових прав, що становлять зміст відносних, по суті, відносин, правовими засобами, які зазвичай забезпечують абсолютний захист), а зрештою значно розширює регламентаційні можливості стандартних для більшості зобов’язальних правовідносин механізмів реалізації й застосування норм права.

  8. Уперше висвітлюється підпорядкованість інструментально-допоміжних прав “на папери” (право власності на квазі-об’єкт, об’єкт-фікцію – сертифікат документарної форми цінних паперів або право вимоги здійснення зберігачем відповідних облікових записів для їх бездокументарної форми) основним правам “з паперів”, тобто посвідченим цінними паперами майновим правам (об’єкт-благо, що зумовлює інтерес правоволодільця і специфіку їх видових конструкцій), механізм установлення яких визначає одномоментність їх виникнення, а наявність і потенційна здійсненність останніх – саму можливість поширення на правову (документарну чи бездокументарну) форму їх об’єктивації правового режиму цінних паперів (як об’єктів цивільних прав).

  9. Уперше зроблено висновок про те, що цінні папери документарної форми, які вже не посвідчують майнових прав (після їх здійснення або у зв’язку з настанням їх нездійсненності з тих чи інших причин), втрачають нормативно визначену регламентаційну значущість, а їх сертифікати можуть мати лише доказове значення (наприклад, погашені цінні папери) або набувають правового режиму рухомої речі (приміром, цінний папір – колекційний, нумізматичний чи музейний екземпляр), а здійснені зберігачем облікові записи, що уособлюють їх бездокументарну форму, за вказаних умов взагалі підлягають анулюванню, що найбільш наочно ілюструє сутність цінних паперів як квазі-об’єкта, об’єкта-фікції.

  10. Удосконалено доктринальні характеристики сукупності основних ознак цінних паперів, підкреслюється їх інструментальна природа, що дає змогу відмежувати їх від речей, грошей і власне майнових прав як окремих категорій матеріальних об’єктів цивільних прав, називаються критерії розмежування цінних паперів і легітимаційних паперів та знаків.

  11. Наводяться додаткові аргументи на підтвердження недоцільності законодавчого віднесення цінних паперів до різновидів речей, у зв’язку з чим ч. 1 ст. 177 ЦК України пропонується викласти в новій редакції: “Об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага”.

  12. Уперше здійснено аналіз специфіки правового режиму цінних паперів, що за рахунок визначених ним способів правового регулювання – дозволів, розрахованих на їх використання емітентом для реалізації норм цивільного права з метою правовстановлення (або правоволодільцями для ініціювання застосування норм права для відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав), створення Національної депозитарної системи України, системи реєстрації прав власників іменних цінних паперів та можливості здійснення контрольних функцій, передбачених компетенцією спеціального державного органу (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), забезпечує підвищений рівень безперешкодності й мінімізованої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

  13. Уперше розкриваються особливості нормативного моделювання змісту цінних паперів (законодавчого визначення їх обов’язкових формально-змістовних параметрів залежно від групи, виду, форми випуску тощо), подається його зв’язок з механізмом індивідуального моделювання (самомоделювання), що за рахунок цінних паперів як конструкції, яка в механізмі правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин забезпечує трансформацію статики (положення нормативно-регламентаційної основи) в динаміку (реальні регулятивні та охоронні правовідносини) його регламентаційного впливу, окреслено їх подібність до пойменованих договорів і односторонніх правочинів, вчинення яких може бути підставою виникнення інших відносин майнової сфери.

  14. Уперше окреслюються особливості механізму самомоделювання, що в межах односторонніх, юридично значущих дій емітента щодо врахування нормативно змодельованих абстрактних вимог, які стосуються основних правових характеристик посвідчених ними майнових прав (форми й реквізитів цінних паперів, аналогом яких є форма й істотні умови пойменованого договору) дає можливість ідентифікувати обрану ним їх видову конструкцію завдяки врахуванню емітентом вказаних приписів у формально-змістовних параметрах цінних паперів (одна з необхідних умов їх участі в майновому обороті).

  15. Подальшого розвитку набула теза про те, що будь-які майнові права, у формуванні змістовних параметрів яких застосовуються спрямовані на виникнення майнових правовідносин інтелектуально-вольові зусилля їх майбутніх учасників, можуть мати лише правову форму вираження, а значить дії емітента щодо фіксації майнових прав у цінних паперах з врахуванням нормативних вимог щодо їх форми та реквізитів мають значення юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення майнових правовідносин.

  16. Уперше, з огляду на закріплену положеннями п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України невичерпність переліку юридичних фактів, як один із елементів єдиного юридичного складу (юридичний факт, а в системі юридичних фактів-дій – юридичний акт), визначається односторонньо-управомочуючий правочин, правовим наслідком вчинення якого є реалізація потенційним емітентом наданої йому нормами цивільного права абстрактної можливості оформлення майнових прав у вигляді сертифікатів цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) та обігу або виконання нормативних приписів щодо їх можливої бездокументарної фіксації.

  17. Уперше доведено, що засноване на фікції поширення на цінні папери (форму-носій інформації юридичного змісту) правового режиму об’єктів цивільних прав дало змогу забезпечити регулятивні правовідносини унікальними правовими механізмами, розрахованими на реалізацію першим правоволодільцем (або останнім із наступних, за умови наявності актів належної правопередачі) управомочуючих приписів норм цивільного права, що ґрунтуються на таких способах (прийомах) правового регулювання, як дозволи, що розраховані на використання документарних цінних паперів правоволодільцем з метою здійснення посвідчених ним майнових прав у межах моделей поведінки, умовою належності якої є презентація (пред’явлення) документа, його передача іншим особам за умови вчинення на його звороті передавального напису (індосаменту) тощо.

  18. Уперше зроблений акцент на тому, що нормативно визначена можливість знерухомлення, конвертації та зворотної конвертації цінних паперів у межах індивідуальної форми реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права урізноманітнює (порівняно з договірними конструкціями, розрахованими на фіксацію майнових прав та обов’язків) цивілістичний інструментарій і способи (прийоми) правового регулювання майнових відносин.

  19. Уперше пропонується об’єднати розрізнені на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери в Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів шляхом створення та організаційно-правового забезпечення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення існуючих та можливих зловживань на фондовому ринку.

  20. Уперше звертається увага на те, що механізм розміщення й обігу цінних паперів бездокументарної форми, як і документарної, ґрунтується на тісному правовому зв’язку між майновими правами і формою їхньої фіксації (здійсненими зберігачем обліковими записами), забезпечуючи найбільш оптимальний з точки зору оперативності правопередачі механізм їх оборотоздатності, максимально безпечний як для правоволодільця, так і нового правонабувача.

  21. Уперше наведено аргументацію стосовно того, що при визначенні сфери застосування тієї чи іншої видової конструкції цінних паперів у майновому обороті (зокрема, їх допустимості бути об’єктом відповідних цивільних правовідносин, наприклад рентних) необхідно враховувати перш за все їх інструментальні характеристики: форму (документарна чи бездокументарна), строк їх обігу, змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, номінальну вартість і розмір відсотків (для боргових цінних паперів), специфіку встановленого для окремих їх видових конструкцій правового режиму тощо.

  22. Уперше пояснюється специфіка закріплених нормативними приписами напрямків використання правоволодільцем конструкції цінних паперів у механізмі застосування норм права компетентними юрисдикційними органами з метою захисту його порушених майнових прав та інтересів, зокрема шляхом реалізації наданої йому цивільно-процесуальними нормами можливості набути статусу заявника, а згодом і позивача (за умови подачі відповідної заяви до суду держателем втраченого цінного папера) в межах визначених главою 7 ЦПК України процедур застосування унікального для приватноправової сфери механізму правовідновлення – відновлення прав на цінні папери на пред’явника та векселі, який в кінцевому підсумку опосередковує поновлення посвідчених ними майнових прав.

  23. Уперше з урахуванням ефективності застосування окремих видових конструкцій цінних паперів для забезпечення відновлюваності посвідчених ними майнових прав пропонується внести зміни до глави 7 чинного ЦПК, поширивши визначений її положеннями механізм правовідновлення й на інші їх види, правовий режим яких закріплює можливість правопередачі шляхом здійснення бланкового (безіменного) індосаменту.

  24. Уперше окреслено інструментальне призначення конструкції цінних паперів у застосуванні адресованої емітентові й нотаріусам заборони здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем (ст. 262 ЦПК України) як превентивно-запобіжного заходу, який на доктринальному рівні пропонується термінологічно визначити механізмом призупинення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов’язків.

  25. Уперше доводиться, що неналежність юридично вагомих, правомірних, односторонніх дій емітента щодо встановлення формально-змістовних параметрів посвідчених цінними паперами майнових прав (у цьому разі документи не є цінними паперами у зв’язку з невідповідністю їх форми й реквізитів вимогам ч. 2 ст. 196 ЦК України) дає підстави визнати їх дефектним юридичним фактом, недійсність якого зумовлена вадами їх форми й реквізитів, що за правовими наслідками фактично прирівнюється до вад форми та змісту правочину і має наслідком невизнання цих дій елементом єдиного юридичного складу, який міг би бути підставою виникнення правовідносин, у межах яких правова форма фіксації майнових прав набуває значення об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) цивільних прав і правовідносин.

  26. Уперше наслідки наявності вад форми й реквізитів кожного стандартизованого сертифіката емісійних документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокументарної фіксації майнових прав, що призводять до можливості винесення судом акта застосування права – судового рішення про скасування їх випуску на підставі того, що всі вони не є цінними паперами, обгрунтовуються необхідністю забезпечення узгодженості заснованих на односторонньому акті множинності (Gesammtakt) волевиявлення емітента актів правовстановлення, об’єктивованих у відповідній кількості розміщених ним (або андеррайтером) емісійних цінних паперів документарної або бездокументарної форм обігу, і акту правоприпинення, що, попри розбіжність у часі кожного із множини актів установлення досліджуваних правовідносин, призводить до одночасності їх припинення.

  27. Уперше, з огляду на специфіку правового режиму та юридичної природи цінних паперів, на підставі компаративістського аналізу приписів ч. 2 ст. 196 ЦК України й аналогічних вимог ч. 2 ст. 144 ЦК РФ пропонується здійснити нормотворчу інтеграцію їх основних положень і викласти вказану норму вітчизняного ЦК в такій редакції: “Правочин, у якому спосіб одностороннього волевиявлення емітента не відповідає нормативно визначеним вимогам щодо форми та/або обов’язкових реквізитів (змісту) цінних паперів, є нікчемним. Його нікчемність має наслідком неможливість поширення на цінні папери з вадами форми та реквізитів правового режиму об’єктів цивільних прав”.

  28. Сформульовані нові положення стосовно того, що засноване на фікції поширення на сертифікат документарного цінного папера, який у значенні форми посвідчення майнових прав не може розглядатись як річ, режиму рухомої речі (об’єкта права власності) дозволило не тільки забезпечити оборотоздатність посвідченим ними майновим правам (пред’явницьким на рівні рухомих речей), а й, незважаючи на їх переважно зобов’язальний зміст, розширити коло можливих форм і актів застосування права, забезпечивши абсолютний захист, по суті, відносним за змістом відносинам у сфері участі цих прав у майновому обороті (приміром, визнання права власності на документарний цінний папір, його віндикація тощо).

  29. Уперше багатоманітність цивілістичного інструментарію проілюстрована на прикладі конструкції цінних паперів – об’єкта-інструмента реалізації управомочуючих норм права, що у значенні форми правочину дає змогу не тільки зафіксувати факт волевиявлення емітента, спрямованого на поєднання статичного (норми права) і динамічного (реальні правовідносини) складників механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин, а й забезпечити регулятивні й охоронні правовідносини додатковими, ефективнішими (порявняно із суто договірною регламентацією) способами (прийомами) їх впорядкування, отже, вийти на якісно новий рівень безпечності й обмеженої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть використовуватись для подальшої загальнотеоретичної розробки актуальних проблем правового регулювання майнових відносин, опосередкованих випуском та обігом цінних паперів.

Матеріали дисертаційного дослідження містять висновки та пропозиції, які є можуть використовуватись у ході викладання окремих тем у межах учбового курсу “Цивільне право України”, а також як матеріал для підготовки навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів тощо. Окремі положення дисертації мають дискусійний характер і можуть бути підґрунтям для подальшого дослідження специфіки механізму правового регулювання не тільки відносин, пов'язаних з випуском та обігом цінних паперів, але й інших груп соціально-правових зв’язків майнової сфери.

Апробація результатів дослідження та публікації. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр цивільного права № 1 і № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, отримані у ній наукові результати схвалені більшістю присутніх.

Окремі положення дисертаційного дослідження були використані для підготовки матеріалів підручника (§ 4 Глави 9 Розділу 2), рекомендованого Міністерством освіти і науки України ― Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. ― К.: Юрінком Інтер, 2004.―Т.1.―С.180-188, використовуються у ході викладання теми “Об’єкти цивільних прав” у межах курсу “Цивільне право України”, а також при наданні експертно-консультативних висновків по запитам державних органів щодо найбільш складних проблем правозастосування.

Основні наукові результати, отримані у ході написання дисертації, були предметом обговорення на 11-ти науково-практичних конференціях та “круглих столах” і знайшли відображення у наступних публікаціях: (1) Яроцкий В.Л. Проблема автономности прав держателей ценных бумаг // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. проф.-викл. складу, 10-11 грудня 1998 р. / За ред. проф. М.І. Панова. ― Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. ― С. 118-119; (2) Яроцкий В.Л. Некоторые особенности гражданско-правовых способов защиты прав владельцев ценных бумаг в сфере их выпуска и обращения // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні / До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф.: У 2-х ч.― Ч. 2 / За ред. проф. М.І. Панова. ― Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.― С.40-43; (3) Яроцький В.Л. Цивільно-правові засоби захисту майнових інтересів мітентів та володільців цінних паперів у системі конституційних прав та свобод людини та громадянина // Матеріали Методологічні засади дослідження місця і ролі цінних паперів у механізмі цивільно-правового регулювання // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. ― Право, 2003.― С.259-261; (4) Яроцький В.Л. До питання про момент виникнення права власності на акції // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми”, Одеса, 15 травня 2003 р. ― Одеса: “Астропринт”, 2003. ― С.143-145; (5) Яроцький В.Л. Положення про цінні папери у новому Цивільному кодексі України // Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування: Матеріали наук.-практ. семінару: Ч. 1 (м. Харків, 23 квіт. 2003 р.) / Уклад.: М.І. Панов, В.І. Борисова, В.Л. Яроцький та ін. ― Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. ― С. 16-19; (6) Яроцкий В.Л. Ценные бумаги в механизме правоустановления (установления прав, основанных на владении ими) // Материалы международной научно-практической конференции “Проблемы унификации гражданского законодательства Беларуси, России и Украины в связи с образованием Единого экономического пространства”.― Белгород: Изд-во БелГУ, 2004. ― С. 272-276; (7) Яроцький В.Л. Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Харків, 24-25 травня 2005 р) / Відп. за випуск: Ю.М. Грошевий, М.І. Панов. ― Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. ― С. 311-313; (8) Яроцький В.Л. Деякі особливості заміни осіб у зобов’язаннях, що виникають із приводу цінних паперів // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна, Харків, 21 травня 2005 року. ― Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2005. ― С. 275-278; (9) Яроцький В.Л. Договір у механізмі встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами // Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи: Зб. наук. праць (за матеріалами науково-практичної конференції, м. Київ, 24 листопада 2005 р.) / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова) та ін. ― К.: НДІ приватного права та підприємництва АПрН України, 2006. ― С. 164-167; (10) Яроцький В.Л. Відновлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, як міра захисту законних інтересів їх володільців // Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі: матеріали круглого столу, 16 грудня 2005 року. ― Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. ― С. 9-11; (11) Яроцький В.Л. Інструментальна концепція цінних паперів і шляхи подолання деяких протиріч між доктринальним та законодавчим підходами // Збірник анотацій тез Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч”. ― Київ: В-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. ― С. 19-20.

Основні результати дисертаційного дослідження відображені у наступних виданнях: Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Монографія. ― Харків: Право, 2006. ― 544 с. ( 34,13 ум. друк. арк.); 25 наукових статтях (загальним обсягом приблизно 14, 5 друк. арк.), опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також у 5-и наукових статтях, опублікованих у російських наукових виданнях.

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні місця і ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин як однопорядкової з правочинами конструкції, що формується внаслідок закріплення та постійного вдосконалення в нормах цивільного права, що визначають їх правовий режим, одиничних модельних схем правого регулювання, розрахованих на реалізацію емітентом визначених ними управовомочуючих приписів щодо можливості встановлення посвідчених ними майнових прав і, додатково, правоволодільцем – для їх здійснення й передачі, а також можливості ініціювання останнім застосування норм права з метою відновлення і захисту цих прав, що знайшло теоретичне узагальнення у положеннях інструментальної концепції цінних паперів. Проведений аналіз правового режиму й юридичної природи цінних паперів дозволяє зробити наступні висновки.

Більшість відомих наукових результатів, одержаних на рівні монографічних і дисертаційних досліджень, статей та інших наукових публікацій, характеризуються однобічністю притаманного їм загального підходу до розгляду специфіки цінних паперів. Вони розглядаються здебільшого лише як матеріальні об’єкти цивільних прав і правовідносин, без поглибленої теоретичної оцінки їх значення як фактофіксуючого документа, форми існування майнових прав, юридичної контрукції і елемента механізму правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин. Неповнота такого підходу, а також юридичне конституювання і широке розповсюдження у майновому обороті України цінних паперів бездокументарної форми, призвели не тільки до неможливості окреслення шляхів вирішення застарілих проблем, пов’язаних із забезпеченням правового регулювання цього сегмента майнових відносин, але і виявили додатковий їх комплекс. Зазначене, а також сучасні реалії стану цивілістичної доктрини і правозастосовної практики у цій сфері викликають необхідність окреслення і обґрунтування інструментальної концепції цінних паперів, яка дозволяє визначити новітні шляхи вирішення задавнених проблем цієї сфери. Місце і роль цінних паперів у досліджуваному механізмі не можуть бути визначені без окреслення специфіки технологічного процесу переведення нормативності (абстрактності приписів) положень цивільного права, що закріплюють їх правовий режим, у впорядкованість (на рівні конкретних правовідносин) розглядуваного сегмента майнових відносин.

Ця “технологія” може бути порівняна з алгоритмом як певною сукупністю правил, що визначають певну послідовность дій, розраховану на багатократність їх застосування задля досягнення поставлених цілей. Для окреслення технологічної специфіки цього процесу у загальнотеоретичних дослідженнях була напрацьована категорія “механізм (динамічна структура) правового регулювання”. Її застосування в цивілістиці дозволяє висвітлити елементний склад правових засобів (інструментів), що забезпечують впорядкування відносин у приватній сфері, а також охарактеризувати специфіку цивільно-правового регулювання з точки зору його стадій, тобто як певного юридико-технологічного процесу. За її допомогою правове регулювання приватно-правових відносин може бути розглянуте з точки зору юридичної технології “переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин” у інтерпретації правників-теоретиків. Вказана правова мета забезпечується таким основним елементом цьго механізму як юридичний факт або їх сукупністю – юридичним (фактичним) складом, що є елементами будь-якого галузевого механізму правового регулювання. Саме юридичний факт (або їх сукупність) забезпечує процес переведення абстрактних нормативних велінь у площину реалізації норм права, однією із форм якої є використання норм права суб’єктами правовідносин з метою здійснення наданих їм правових можливостей (див.: Теория государства и права. Курс лекций / Под. ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 1997. – С. 413).

Механізм цивільно-правового регулювання в технологічному (як процес, що розпадається на певні стадії) та структурно-функціональному (як сукупність правових засобів, інструментів, що забезпечують його функціонування) аспектах єдиний. Однак врахування специфіки регламентації окремих груп відносин приватно-правової сфери дозволяє умоглядно виокремити механізми правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин. Впорядкування особистих немайнових відносин опосередковується механізмом їх правового регулювання немов би “автоматично”, іноді навіть без усвідомлення особою його регулятивного впливу на відносини за її участю, а також уніфіковано для всіх категорій їх учасників. Це пояснюється тим, що основним юридичним фактом, що є підставою виникнення правовідносин, а відтак активує регламентаційний вплив механізму правового регулювання особистих немайнових відносин, є такий факт-подія як народження людини. Згідно положень ст. 270 ЦК України кожна фізична особа від народження або за законом має унормовані, захищені право на життя, ім’я та охорону здоров’я, на безпечне для життя та здоров’я довкілля та цілу низку інших особистих немайнових прав. Окремі з них фізична особа набуває з моменту народження, інші – з досягненням певного віку чи за інших умов, але всі вони не мають економічного змісту, тісно з нею пов’язані і не можуть бути передані іншій особі. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, не може бути їх позбавлена і володіє ними довічно (ст. 269 ЦК). Переважна більшість цих приписів забезпечують впорядкування відносин у сфері виникнення та здійснення особистих немайнових прав людини – фізичної особи, і лише окремі з них можуть стосуватись і юридичних осіб. Особисті немайнові права змодельовані у ЦК України як природні та невід’ємні від особистості кожної фізичної особи незалежно від її особистих якостей, віку, статі, соціального статусу та інших характеристик. Механізм установлення будь-яких майнових прав вимагає вчинення правочинів, спорямованих на виникнення регулятивних правовідносин у цій сфері. Механізм установлення особистих немайнових прав не переедбачає здійснення фізичною особою ніяких вольових, правомірних дій задля узгодження своєї поведінки з цими нормативними моделями побудови особистих немайнових прав у регламентаційних цілях. Для переведення нормативності цих приписів у впорядкованість особистих немайнових відносин достатньо такого юридичного факту як народження людини, а для набуття окремих з них – факту досягнення нею відповідного віку чи інших чинників. З цього момента здійснення особистих немайнових прав має значення індивідуальної форми реалізації норм права. Правозастосування у цій сфері здійснюється лише у випадках порушення цих прав і знаходить вираження у охоронних правовідносинах. Автоматичність спрацьовування механізму правового регулювання цієї сфери цивільних відносин на підставі лише фактів народження фізичної особи чи досягнення нею певного віку не є випадковою. Вона зумовлена необхідністю врахування у актах вітчизняного цивільного законодавства основоположних конституційно-правових приписів щодо обумовленості прав та свобод людини і громадянина (розділ 2 Конституції України) самим фактом її народження, що дістало конкретизацію та подальший розвиток у нормативних положеннях Книги Другої ЦК.

Механізм правового регулювання майнових відносин не характеризується такою автоматичністю забезпечення його регламентаційного впливу. Для його задіяння у регламентаційних цілях їх учасникам необхідно здійснити певні інтелектуально-вольові зусилля по врахуванню нормативних велінь, адресованих їм для виконання положеннями актів цивільного законодавства України. Вони мають характер абстрактних нормативних приписів, конкретизація яких у майновій сфері забезпечується самомоделюванням змістовних параметрів майнових прав у відповідності з власним баченням нормального ходу розвитку відповідних правовідносин та потребами їх суб’єктів. Процес переведення статики нормативного забезпечення відповідних сегментів майнової сфери у динаміку правовідносин забезпечується застосуванням договорів та односторонніх правочинів. У приватно-правовій сфері вони постають як юридичні факти, яким належить основна роль у цьому процесі.

Важливу роль у переведенні визначених законом або звичаєм абстрактних велінь (шляхом моделювання його істотних умов) у площину правореалізації забезпечує договір. Конструкція договору передбачає моделювання на нормативному рівні і остаточне самомоделювання самими суб’єктами відповідно до своїх потреб широкого кола визначених нормативно істотних умов щодо його предмету, ціни (для відплатних договорів), прав та обов’язків, відповідальності, строку дії, а також форс-мажорних обставин, умов пролонгації тощо. Типова модельна схема договору як конструкції правоустановлення найбільш повна, адже вона включає і права, і обов’язки, і відповідальність, і інші умови, стосовно яких повинна бути досягнута згода сторін. Моделювання його істотних умов у переважній більшості випадків об’єктивується у письмовій формі (паперовому або електронному документі) договору як правочину і забезпечує установлення договірних правовідносин, а також посвідчує тип відповідного договору та умови, на яких він був укладений. У цьому аспекті договір є конструкцією правомоделювання, правоустановлення та правопосвідчення. Інші нормативні веління, адресовані учасникам правовідносин, що виникли на підставі укладення відповідного понайменованого договору, але не об’єктивовані (зафіксовані) у його письмовій формі, забезпечують позитивне правове регулювання цієї сфери та захист їх прав та законних інтересів на випадок порушення.

Односторонні правочини (оформлення і видача довіреності, оформлення заповіту, прийняття спадщини та відмова від неї тощо) як конструкції правоустановлення порівняно з конструкцією договору характеризуються лаконічністю типових модельних схем, що об’єктивуються у їх (переважно письмовій) формі. Ця лаконічність обумовлена тим, що односторонній правочин згідно ч. 3 ст. 202 ЦК за загальним правилом може створювати обов’язки лише для особи, що його вчинила. Таким чином, письмова форма односторонніх правочинів не передбачає можливості моделювання і прав, і обов’язків, і відповідальності, як конструкція договору. Зокрема, такий односторонній правочин як заповіт потенційно може містити розпорядження заповідача щодо переходу до правонаступника (спадкоємця за заповітом) приналежного йому одного майнового права (права власності на одну річ). Між тим, такий порівняно незначний обсяг моделювання не позбавляє заповіт значення конструкції правомоделювання, правоустановлення, правопосвідчення і, зрештою, ненормативного регулятора майнових відносин. У цьому аспекті договори та односторонні правочини характеризуються універсальністю, позаяк можуть мати як самостійне правове значення, так і виступати елементом відповідного юридичного складу. У системі приватно-правових засобів (інструментів) забезпечення дієвості механізму (динамічної структури) правового регулювання майнових відносин правочин постає як їх стрижневий елемент – юридичний факт-дія (а у їх системі як юридичний акт).

Інституціоналізація та широке використання у сучасному майновому обороті України конструкції цінних паперів внесло корективи у вказаний “стандартний” набір елементів механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин. Адже юридично вагомі односторонні дії емітента по оформленню цінних паперів (врахуванню нормативних вимог щодо їхньої форми та моделюванню їх змістовних параметрів – реквізитів), мають аналогічне з правочинами значення. З його урахуванням цінні папери також постають як конструкція правомоделювання, правоустановлення і правопосвідчення. Положення ст. 194 ЦК України, що є різновидом норм-дефініцій, а відтак відправних, установницьких норм, визначають цінний папір не тільки як конструкцію правомоделювання, правоустановлення та правопосвідчення, але і правоздійснення та правопередачі. Згідно положень цієї норми цінний папір – це документ встановленої форми (повний аналог письмової форми правочину) з відповідними реквізитами (конструкція правомоделювання), що посвідчує грошове та інше майнове право (конструкція правоустановлення та правопосвідчення), визначає взаємовідносини (правовідносини – В.Я.) між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення (конструкція правоздійснення), а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (конструкція правопередачі).

Той факт, що майнові відносини підпорядковуються нормативному регулюванню, не нівелює значення договорів, односторонніх правочинів і цінних паперів як їх ненормативних регуляторів. У значенні форми-носія правової інформації і фактофіксуючого документа, вони мають значну схожість. Як конструкції правоустановлення для них нормативно визначена їх форма (усна, письмова для договорів та односторонніх правочинів і лише письмова та електронна (бездокументарна) для цінних паперів). Нормативно визначений правовий режим цінних паперів як об’єктів цивільних прав додатково (у порівнянні з договорами і односторонніми правочинами) дозволяє розглядати їх як конструкцію правопередачі (ст. 197 ЦК) та правоздійснення (ст. 198 ЦК). Крім цього, норми глави 7 ЦПК визначають цінні папери як конструкцію правовідновлення, адже визначена її положеннями процедура відновлення цінних паперів на пред’явника та векселі розрахована на поновлення можливості здійснення посвідчених ними майнових прав.

Застосування конструкції цінних паперів обумовило суттєву різницю між цінними паперами і власне майновими правами як об’єктами цивільних прав з точки зору їх положення у системі зв’язків, опосередкованих окремими регулятивними механізмами (від правомоделювання до правозахисту), що забезпечують їх участь у майновому обороті. Для більшості майнових прав (що не втілені у цінних паперах) тісний правовий зв’язок із інструментом їх установлення (договором або одностороннім правочином) не є характерним. Участь таких прав у майновому обороті опосередковується укладенням правочинів (як договорів, так і односторонніх правочинів), кожен з яких забезпечує одночасно як статичні (у значенні документа є правовою формою вираження майнових прав), так і динамічні (постає підставою їх переходу від одного суб’єкта до іншого) аспекти механізму правової регуляції відповідного сегмента майнових відносин. Розгляд узвичаєного механізму забезпечення оборотоздатності майнових прав (як самостійного різновиду об’єктів) у гносеологічному аспекті завжди дозволяє розмежувати майнове право і правову форму його первісного установлення і наступного посвідчення. Нею зазвичай постає форма (як правило письмова) договору, що допускає можливість їх змістовної видозміни за домовленістю сторін. Таким чином, майнові права як самостійна категорія об’єктів цивільних прав підлягають потенційним змістовним видозмінам, що об’єктивуються у кожній новій формі їх правового вираження (нею постає класична, як правило, письмова форма правочину). Зокрема, сторони можуть змінити будь-які змістовні характеристики майнових прав, віднесених до об’єктів цивільних прав, шляхом коригування правової інформації, зафіксованої у письмовій формі правочинів, що забезпечують їх оборотоздатність. Це можливо як шляхом корекції формально-змістовних характеристик первісного правочину, що є правоутворюючим юридичним фактом механізму правоустановлення, так і змістовної видозміни наступних правочинів, що забезпечують їх участь у майновому обороті. Наприклад, це можливе шляхом внесення за домовленістю сторін змін та доповнень до положень договору, укладення якого є підставою виникнення майнового права (як об’єкта цивільних прав). Інший шлях полягає в укладенні наступного правочину, що забезпечує передачу майнових прав, з певними змінами їхніх змістовних характеристик у порівнянні з первісним їх обсягом. У останньому випадку відпадає потреба у врахуванні положень первісного правочину, елементом змісту якого і є майнове право, що набуло оборотоздатності як об’єкт цивільних прав. Адже кожен новий правочин, що забезпечує його оборотоздатність є одночасно і формою його фіксації та вираження, посвідчуючи його зміст та обсяг, і юридичною підставою його передачі іншій особі.

Цінні папери, на противагу власне майновим правам як окремій категорії об’єктів, у значенні правової форми первісного установлення і наступного посвідчення майнових прав, характеризуються змістовною сталістю. Адже змістовні параметри посвідчених цінними паперами майнових прав (навіть при трансформаціях документарної форми їх випуску у бездокументарну і навпаки) залишаються незмінними протягом всього періоду їх участі у майновому обороті. На відміну від майнових прав, правовою формою фіксації яких є положення договору, об’єктивовані, як правило, у його письмовій формі, змістовні характеристики цінних паперів не підлягають коригуванню як за одноосібним бажанням емітента, так і за домовленістю між ним та іншими учасниками досліджуваних майнових відносин. Вказана змістовна незмінність обумовлена притаманним їм доктринально-догматичним (а відтак аксіоматичним, неоспоримим) тісним правовим зв’язком між майновими правами та цінним папером (інструментом їх фіксації). Врахування цього аспекту специфіки цінних паперів дозволяє констатувати істотну відмінність порівнюваних регулятивних механізмів, у яких основним правоутворюючим юридичним фактом є здійснена емітентом-боржником одностороння фіксація майнових прав у формі цінних паперів чи їх договірне або односторонньо-правочинне моделювання відповідно.

Застосування у досліджуваному механізмі особливих способів правового регулювання дозволило на якісно новому рівні забезпечити здійснення прав та законних інтересів їх учасників. За рахунок цих способів досягається зменшення вірогідності настання небажаних для суб’єктів негативних наслідків (ризиків), які зазвичай мають місце у майновій сфері. Це, наприклад, такий спосіб правового регулювання як необхідність презентації документа (а також задіяння реєстратора чи зберігача) для здійснення посвідчених ним прав, а також право емітента на вилучення документарного цінного папера взамін наданого ним виконання свого обов’язку на користь його пред’явника. У сфері випуску та обігу документарних цінних паперів цей спосіб дозволяє органічно поєднати і використати окремі переваги, притаманні сферам правового регулювання речових (абсолютних) та зобов’язальних (відносних) відносин.

Законодавчо визначена можливість функціонування цінних паперів бездокументарної форми обумовила трансформацію речових (абсолютних) правовідносин, що виникали стосовно цінних паперів, випущених у їх класичній, документарній формі, у зобов’язально-депозитарні (відносні) правовідносини. Правоволоділець за бездокументарними цінними паперами одночасно із набуттям посвідчених ними майнових прав набуває право вимоги, звернене до осіб, що є зобов’язаними учасниками Національної депозитарної системи України (реєстродержателями, зберігачами, депозитаріями тощо). Воно полягає у здійсненні останніми комплексу передбачених законодавством юридично вагомих дій по обслуговуванню рахунків у бездокументарних цінних паперах з метою безперешкодної реалізації правоволодільцем належних йому майнових прав. Розрізненість на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери у Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів вимагає створення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення зловживань на фондовому ринку.

Зобов’язальний характер майнових прав, посвідчених цінними паперами як документарної, так і бездокументарної форм випуску, виключає характерний для речових відносин автономний (без звернення права вимоги до зобов’язаної особи — емітента) механізм їх реалізації. Наявність у досліджуваному механізмі такого прийому правового регулювання як фікції (юридичні припущення) забезпечує посвідченим цінними паперами майновим правам високий (на рівні рухомих речей) ступінь оборотоздатності, що, однак, не дає підстав для ототожнення їх правової природи.

Застосування фікцій (юридичних припущень) у досліджуваній сфері полягає у поширенні права власності (ч. 2 ст. 194 ЦК України) на форму посвідчення майнового (переважно зобов’язального) права, що постає як досить рідкісний для приватноправової сфери правового регулювання спосіб правового регулювання. Адже тут має місце установлення права власності (класичного речового, найбільш повного і автономного права на речі як об’єкти матеріального світу) на паперовий документ, що посвідчує майнові права (фікція речі). Визначені змістовною специфікою права власності на цінні папери правоможності їх власника не підлягають повному ототожненню з відповідними елементами змісту аналогічних відносин, що виникають з приводу речей. Основним елементом змісту речових відносин є права на речі, що, на відміну від зобов’язальних і, зокрема, досліджуваних правовідносин, передбачає можливість реалізації власником всіх належних йому правоможностей автономно, без звернення до зобов’язаної особи юридично забезпеченої вимоги здійснення права на користь управоможеної. Відносини власності на цінні папери мають об’єктом не річ, а паперовий документ, що посвідчує майнові права переважно зобов’язального змісту, реалізація яких неможлива без звернення зобов’язального права вимоги до їх емітента-боржника.

Законодавчо визначена необхідність здійснення юридично вагомих дій, спрямованих на оформлення цінних паперів (ст. 196 ЦК України), є переконливим доказом доцільності розгляду їх специфіки саме у межах інструментальної концепції. Вони полягають у належному оформленні сертифікатів для документарної форми фіксації майнових прав або оформлення глобального сертифіката для цінних паперів бездокументарної форми, а також виконання інших необхідних нормативних вимог. Вказані дії емітента є вольовими, правомірними, спрямованими на виникнення прав та обов’язків, що обумовлені оформленням і розміщенням (видачею) цінних паперів, а відтак підлягають розгляду як правочин. У цьому значенні вони постають правовстановлюючим юридичним фактом – односторонньо-управоможуючим правочином, що вчиняється емітентом з метою прийняття на себе обов’язку надати можливість здійснити посвідчене цінним папером майнове право кожному належним чином легітимованому правонабувачу.

Цінний папір, таким чином, підлягає розгляду як цивілістична конструкція, у якій в особливій письмовій формі об’єктивований підсумковий акт одностороннього волевиявлення емітента по формуванню змістовних характеристик відповідного майнового права. Адже його вчинення боржником-емітентом у поєд­нанні з іншими юридичними актами як публічно- (реєстрація випуску цінних паперів), так і приватноправового (зустрічні дії первісного кредитора — першого набувача прав на цінні папери) спрямування в межах єдиного юридичного складу має наслідком появу в майновому обороті без перебільшення унікальної оборотоздатної цивілістичної конструкції ― об’єкта-інструмента фіксації та посвідчення майнових прав. Оформлення (дотримання вимог щодо форми здійсненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину) і видача (або розміщення для емісійних цінних паперів) підлягає розгляду як один із юридичних фактів юридичного складу, що призводить до виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав. Крім цього, необхідною умовою їх виникнення є виконання цілої низки нормативно-визначених вимог, що в поєднанні з іншими юридичними актами можуть бути визначені як послідовно здійснюваний елементно-неоднорідний юридичний склад. Його неоднорідність визначається обов’яз­ковістю наявності юридичних актів як приватноправової (дії, кінцевим правовим результатом здійснення якої є оформлення і належна видача чи розміщення цінних паперів), так і публічно-правової (наприклад, акт державної реєстрації їх випуску) спрямованості. Зазначене дає підстави твердити, що в інструментальному значенні сертифікат документарного цінного папера являє собою фактофіксуючий документ. Він має значення форми здійсненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину, на яку за умови належної видачі (розміщення) поширються правовий режим об’єктів цивільних прав, що додатково свідчить на користь їх розгляду як цивілістичної конструкції.

Певну специфіку має моделювання і установлення майнових прав, що посвідчуються емісійними цінними паперами. Стосовно бездокументарної форми цінних паперів формою такого односторонньо-упра­воможуючого правочину, у якому формалізується воля емітента стосовно емісії цілого випуску цінних паперів постає глобальний сертифікат. У ньому, як також фактофіксуючому документі, об’єктивується волевиявлення емітента щодо оформлення та розміщення випуску емісійних цінних паперів. У цивілістичній літературі минулого аналогічну форму запропоновано розглядати як «односторонній акт множинності» (Gesammtakt) [124]1. Дійсно, цей обумовлений єдиністю волевиявлення односторонній акт в кінцевому підсумку «розпадається» на обумовлену кількістю розміщуваних емісійних цінних паперів як документарної, так і бездокументарної форми. Його специфіка полягає у множинності окремих взаємоузгоджених, відносно самостійних і розпорошених у часі юридично значущих дій емітента і перших набувачів прав на цінні папери. За умови збігу зустрічних (одностороннього волевиявлення, зафіксованого у формі цінного папера) і узгодженого в межах емісійного договору зустрічного волевиявлення емітента і перших набувачів прав на цінні папери відповідна їх кількість буде розміщена (а відтак і виникнуть посвідчені ними майнові права).

Загальним підходам, визначеним інструментальною концепцією цінних паперів, цілком відповідає і механізм організаційно-правового забезпечення їх розміщення та обігу в бездокументарній формі. Бездокументарні цінні папери, враховуючи трансформацію способу формалізації (фіксації) посвідченого ними майнового права, мають видозмінену правову природу, але, незважаючи на її суттєві особливості, їх інструментальна роль у досліджуваному механізмі є аналогічною. Стосовно бездокументарної форми їх розміщення та обігу матеріальний носій правової інформації, тобто стандартизований за формою й реквізитами паперовий бланк документа, який може бути об’єктом речових прав, не застосовується. Його інструментальне призначення в механізмі їх розміщення та обігу виконує здійснений зберігачем обліковий запис, який постає особливим техніко-правовим засобом фіксації майнових прав, посвідчених цінним папером. Участь в майновому обороті посвідчених ними майнових прав забезпечується шляхом відкриття спеціального рахунку в цінних паперах бездокументарної форми одного випуску, порядок ведення якого чітко регламентований положеннями актів чинного цивільного законодавства України.

Чинне законодавство України передбачає можливість знерухомлення (переведення в бездокументарну форму розміщення та обігу) цінних паперів, випущених у документарній формі. У цьому випадку їх сертифікати підлягають депонуванню у сховищах зберігача, що в разі потреби забезпечує можливість їхнього зворотного переведення у первісну, документрну форму (конвертації). Аналогічну властивість мають і цінні папери, первісно випущені у бездокументарній формі. Конвертаційна здатність конструкції цінних паперів особливо наочно ілюструє їх нормативно забезпечені інструментальну роль і призначення в досліджуваному механізмі. Цей висновок випливає із аналізу аксіоматичних положень філософії права, згідно яких об’єктивація (зовнішнє юридичне вираження) майнових прав може забезпечуватись лише у єдності їх юридичної форми та змісту. Враховуючи об’єктивну залежність між змістом та формою цінних паперів, вони постають як інваріантна (документарна/бездокументарна) правова (адже майнове право взагалі не може мати позаправову об’єктивацію) форма вираження майнових прав. Інваріантність цінних паперів знаходить вираз у нормативно встановленій їх конвертаційній здатності, яка означає змінність правової форми (необмежену трансформацію документарної у бездокументарну і навпаки) при незмінності змісту, що полягає у сталості їх реквізитів.

Усталений у цивілістичній доктрині підхід до розгляду цінних паперів документарної і бездокументарної форми лише як різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав не повною мірою враховує особливості їх інструментальної природи та правового режиму і підлягає коригуванню з урахуванням таких міркувань. Зв’язок між документом (формою вираження прав) і посвідченими ним майновими правами (власне об’єкт) як одна з їх найсуттєвіших ознак цінних паперів обумовлює специфіку їх правової природи, що, в свою чергу, має наслідком подвійність змістовно втілених у цій конструкції категорій цивільних прав. Права «з папера» є основними, оскільки за рахунок їх реалізації задовольняються інтереси управоможених суб’єктів, а права «на папір» мають щодо них допоміжне, інструментальне призначення. Така їх підпорядкованість пояснює проблему змішаного (речово-зобо­в’язального) характеру змісту правовідносин, що виникають у сфері розміщення (видачі) та обігу документарних цінних паперів. Стосовно бездокументарної форми їх випуску та обігу вказана специфіка також зберігається і знаходить прояв у наявності аналогічних категорій основних (у переважній більшості зобов’язальних) прав «з паперу» і видозмінених допоміжних (депозитарно-зобов’язальних за змістом і організаційних за природою) прав «на папір». Фундаментальний висновок відомих правників минулого стосовно тісного правового зв’язку прав «на папір» та «з паперу» у сучасних умовах дозволяє зауважити специфіку механізму правового регулювання відносин, що опосередковуються розміщенням (видачею) та обігом цінних паперів, який «поглинається» більш широкою загальногалузевою категорією.

Правова природа цінних паперів та їх місце і роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин визначені їх правовим режимом, закріпленим нормами нормативно-регламентаційної основи розглядуваного механізму. Її дослідження дозволяє окреслити специфіку систематики положень про цінні папери. Систему цивільного права можна визначити як цілісне функціонально узго­джене нормативне утворення, внутрішня структурованість якого полягає в умовному згрупуванні окремих нормативно-правових спільностей у підгалузі, об’єднання інститутів, інститути, субінститути і прості об’єднання норм, що забезпечують упорядкування відповідних змістовно споріднених груп особистих немайнових і майнових відносин, охоплюваних сферою приватноправової регуляції. Враховуючи сучасний стан, постійне поповнення та змістовне вдосконалення нормативних положень вітчизняного законодавства про цінні папери, їх варто розглядати не як інститут, а як об’єднання інститутів. Положення законодавства України про цінні папери визначають їх правовий режим як різновиду юридичних (точніше цивілістичних, з урахуванням їх галузевої приналежності) конструкцій.

Цивілістичні конструкції є виразом типового модельного характеру побудови майнових прав, обов’яз­ків і відповідальності суб’єктів цивільних відносин, слідування яким обумовлює впорядкування їх поведінки у межах розвитку регулятивних правовідносин. Кожна цивілістична конструкція розрахована на її активацію (від лат. activusдіяльний, такий, що забезпечує переведення у діяльнісний стан, перехід від стану спокою до руху, розвитку) у випадку настання відповідних життєвих обставин (юридичних фактів). Універсальний (і невичерпний) перелік таких життєвих обставин визначається положеннями теорії юридичних фактів. Це юридичні факти – дії (правомірні та неправомірні) та події. Наведений С.С. Алексєєвим приклад віндикації як юридичної конструкції з цієї точки зору постає як типова модель правомірної поведінки власника по витребуванню належного йому майна. Можливість переведення абстрактної моделі бажаної поведінки у площину реалізації норми права визначена настанням юридичного факта – неправомірної дії (правопорушення), тобто факта незаконного володіння належним власнику майном. Аналогічне значення для виникнення відповідних охоронних прововідносин мають інші неправомірні дії – факти завдання майнової та немайнової (моральної) шкоди, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави тощо. Однак переважна більшість цивілістичних конструкцій розрахована на їх переведення у практичну площину, тобто площину реалізації норм права, на підставі юридичних фактів – правомірних дій (юридичних вчинків та юридичних актів). Серед юридичних актів у сфері приватно-правового регулювання найбільшу питому вагу займають правочини. Таким чином, у майновій сфері переважна більшість цивілістичних конструкцій (понайменовані договори і односторонні правочини та цінні папери) розрахована на правочинну активацію.

Як цивілістична конструкція цінні папери постають об’єктом-інструментом моделювання прав «на папір» і «з паперу». Механізм формування змістовних характеристик майнових прав, що складають зміст досліджуваних відносин, умовно може бути подалений на нормативне (законодавче) моделювання і самомоделювання. Нормативне моделювання прав «на папір» полягає у закріпленні двох можливих типових (базово-статичних) модельних схем побудови прав «на папір» ― документарної або бездокументарної. Документарна схема побудови прав «на папір» полягає у конструюванні формально-змістовних характеристик (форма і реквізити) паперового документа, на який поширюється право власності. Бездокументарна полягає у втіленні нормативно визначених типових модельних схем побудови посвідчених цінними паперами майнових прав у здійснених зберігачем облікових записах. Характерні для цієї схеми моделі побудови прав, обов’язків та відповідальності суб’єктів досліджуваних відносин передбачають відкриття особливих рахунків у цінних паперах, а також застосування інших правових механізмів (як організаційного, так і договірного характеру), що забезпечують функціонування Національної депозитарної системи України. Остаточне моделювання підготовлених до розміщення (видачі) цінних паперів здійснюється шляхом напластування на одну із базових модельних схем “на папір” (документарної або бездокументарної) необхідних видових модельних схем побудови прав “з паперів”, які визначають змістовну специфіку окремих видових конструкцій цінних паперів. Механізм нормативного моделювання розрахований на остаточне формування окремими емітентами змістовних характеристик видових конструкцій цінних паперів шляхом самомоделювання. Саме це дозволяє констатувати нормативну визначеність регламентаційної значущості і правочинного походження конструкції цінних паперів, адже таке значення у механізмі правового регулювання може виконувати лише правочин.

Інструментальна правова природа цінного папера, визначена тісним правовим зв’язком документа (форми існування права) і посвідченого ним майнового права (власне об’єкта правового інтересу правонабувача) обумовлює специфіку механізму правовстановлення досліджуваних відносин (його ускладненість у порівнянні з іншими). Адже у переважній більшості випадків юридично вагомі дії, одним із наслідків здійснення яких є фіксація змістовних характеристик майнових прав у відповідному документі, що подібний до письмової форми правочину, призводять до бажаного для суб’єкта його вчинення правового результату (виникнення правовідношення) зразу, з моменту дотримання вимог законодавства щодо її змістовного наповнення. Односторонні дії емітента по формалізації майнових прав у особливому оборотоздатному документі ― цінному папері, набувають правового значення не відразу, а лише згодом, за умови його належного оформлення (виконання вимог законодавства щодо форми і реквізитів документа) і передачі першому правонабувачу. З цього моменту посвідчені документарним цінним папером майнові права вважаються набутими, а на форму документа, що дорівнюється до форми правочину, поширюється правовий режим об’єкта цивільних прав. Вказана правова ситуація є унікальною, оскільки будь-який інший односторонній правочин (як і двосторонній) зазвичай має суто «зовнішній» по відношенню до певного майнового правовідношення характер. Адже його форма, що знаходить юридичне вираження у документі (наприклад, заповіті) ніколи не «зливається» (не характеризується тісним правовим зв’язком документа і посвідченого ним майнового права) з комплексом правових можливостей, що ним посвідчуються. Відповідно на його форму (а вона невід’ємна від юридичного змісту, позаяк його визначає) ніколи не поширюється правовий режим матеріальних об’єктів цивільних прав. Цей правочин постає лише як юридичний факт, який приводить у дію відповідний механізм правового регулювання, який у гносеологічному аспекті підлягає пізнанню через його стадії.

Інші правові наслідки настають в результаті вчинення односторонніх юридично вагомих дій емітента цінних паперів, які постають як односторонньо-управоможуючий правочин, що є не тільки правоутворючим (правовстановлюючим) юридичним фактом. Основним правовим наслідком їх вчинення є поява у майновому обороті цінних паперів – альтернативної договору конструкції фіксації та посвідчення майнових прав. Специфіка конструкції цінних паперів у розглядуваній площині полягає у тому, що фактично письмова форма одностороннього правочину, що вчиняє емітент (втілена у глобальному або індивідуальному сертифікатах) є фактофіксуючим документом. Вона має значення форми фіксації волевиявлення емітента і конструкції правоустановлення, на яку (і лише за умови дотримання приписів законодавства щодо форми і реквізитів та інших вимог) поширюється правовий режим об’єктів цивільних прав.

Роль цінних паперів у механізмі правовстановлення полягає у наступному. Здійснюване емітентом в односторонньому порядку формування змістовних характеристик майнових прав, посвідчених неемісійним цінним папером і його видача є остаточним правовим наслідком вчинення вказаного правочину. З цієї точки зору видача емітентом векселя, чека, коносамента, складського свідоцтва (та інших неемісійних цінних паперів, які можуть бути законодавчо скон­струйовані в майбутньому) не може мати наслідком виникнення цінного папера як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав без урахування волевиявлення перших набувачів на їх прийняття у цій якості.

У механізмі установлення майнових прав, посвідчених емісійними цінними паперами, застосовуються правочини, що є договірними актами. Ці договори укладаються між емітентом особисто або торговцем цінними паперами за договором андеррайтингу з однієї сторони і правонабувачем, який набуває право на особливий оборотоздатний об’єкт цивільних прав, з іншої. Засноване на фікції товарне значення цінного папера (фактично особливої цивілістичної конструкції і форми вираження майнових прав ― об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав) дозволяє здійснити її першу договірну передачу першому правонабувачу. Досліджуваний механізм правовстановлення є структурно-складним, позаяк складається не з одного, а з кількох юридично вагомих актів. Їх здійснення має попередні (оформлення цінного папера як готового до емісії об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав) і остаточні (засноване на видачі або розміщенні цінних паперів виникнення посвідчених ними майнових прав) правові наслідки. Той факт, що у формі (завжди письмова або електронна) договору на розміщення емісійних цінних паперів та андеррайтинга, що забезпечують їх емісію, не містяться змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, є додатковим доказом того, що єдиною правовою формою їх вираження постає конструкція цінного папера.

Специфіка механізму остаточного (не часткового) здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами, обумовлена їх змістовними характеристиками. Цей механізм хоча і залежить від форми фіксації посвідчених цінними паперами майнових прав, але цілком визначений їх змістом та обсягом. Якщо це боргове право вимоги, то управоможена особа у межах механізму правореалізації може розраховувати на виконання емітентом на її користь його одностороннього зобов’язання. Відповідно, особливості механізму здійснення майнових прав, змістовно втілених у будь-якій іншій видовій конструкції цінних паперів, залежать від їх змістовних характеристик.

Обстоюване особливе інструментальне призначення цінних паперів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав визначає специфіку розподілу ризиків суб’єктів досліджуваних відносин у ході їх здійснення. Ризики, пов’язані з реалізацією посвідчених цінними паперами майнових прав, особливо наочно виявляються в правовідносинах, заснованих на оформленні і емісії пред’явницьких цінних паперів боргової групи (змістом яких є відповідне грошове зобов’язання їх емітента). Отже, кожна видова конструкція у тій чи іншій мірі забезпечує мінімізацію ризиків, що мають місце у сфері здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Унікальність конструкції цінних паперів полягає і у інструментальному забезпеченні якісно нового рівня оборотоздатності посвідчених ними майнових прав із збереженням загальної тенденції зменшення ризиків, пов’язаних із їх участю у майновому обороті. Мінімізація цих ризиків досягла апогею із появою у майновому обороті бездокументарної форми випуску та обігу цінних паперів. Застосування спеціального створеного механізму організації їх випуску та обігу у межах Національної депозитарної системи України дозволяє максимально убезпечити для всіх категорій учасників досліджуваних відносин передачу іншим особам майнових прав, посвідчених бездокументарними цінними паперами.

Інструментальна своєрідність конструкції цінних паперів обумовлює особливості захисту (і відновлення) посвідчених ними майнових прав. Жодна з інших відомих цивілістичних конструкцій не дозволяє в межах єдиних правовідносин поєднати речово-правові, зобов’язальні і спеціальні (відновлення прав) способи захисту майнових прав. Використання в межах досліджуваних охоронних правовідносин віндикаційного позову як речово-правового способу захисту права власності на цінні папери дає змогу одночасно захистити посвідчені ними майнові (зобов’язальні) права. Інструментальна правова природа цінних паперів визначає і специфіку механізму відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі, який доцільно поширити і на деякі інші видові конструкції цінних паперів (зокрема, на інші ордерні цінні папери).

Унікальними для приватноправової сфери правового регулювання засобами превентивного блокування можливості порушення їх прав і законних інтересів є механізм тимчасової заборони здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав, який може застосовуватися судом у ході процедури визивного провадження. Очевидною є інструментальна специфіка застосування конструкції цінних паперів у цьому визначеному нормативно (ст. 262 ЦПК України) превентивному (запобіжному) заході, що полягає у адресованій емітенту та нотаріусам забороні здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем, який пропонується визначити як механізм призупинення здійснення посвідчених цінними паперами прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов’язків.

Документарний (класичний) цінний папір постає як правова форма фіксації майнових прав, відносно якої законодавством встановлені особливі підстави і наслідки її недійсності. У випадку недотримання нормативних вимог щодо форми і реквізитів документа, він не є цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК України). У цьому випадку недотримання емітентом невиконання вимог чинного законодавства України щодо його форми, а фактично форми правочину, у якій задані (змодельовані емітентом у односторонньому порядку) змістовні параметри посвідчених документом майнових прав, призводить до його невизнання не просто цінним папером і об’єктом цивільних прав. Здійснивши компаративістський аналіз вимог ч. 2 ст. 196 ЦК України та аналогічних приписів ч. 2 ст. 144 ЦК РФ, а також враховуючи специфіку правового режиму та юридичної природи цінних паперів, пропонується здійснити нормотворчу інтеграцію їх основних положень і викласти вказану норму вітчизняного ЦК у наступній редакції: “Правочин, у якому спосіб одностороннього волевиявлення емітента не відповідає нормативно визначеним вимогам щодо форми та/або обов’язкових реквізитів (змісту) цінних паперів, є нікчемним. Його нікчемність має наслідком неможливість поширення правового режиму рухомих речей і об’єктів цивільних прав на цінні папери як форму цього правочину, об’єктивовану у відповідній їх видовій конструкції.”

Певну специфіку має порушення вимог законодавства щодо форми і реквізитного складу документів, що є виразом об’єктивації волевиявлення емітента на розміщення випуску емісійних цінних паперів. Єдність заснованого на односторонньому волевиявленні емітента акту правоустановлення («одностороннього акту множинності (волевиявлення. – В.Я.») (Gesammtaktа) [124]1), що в кінцевому підсумку «розпадається» на визначену емітентом множинність волевиявлень, що об’єктивуються у відповідній кількості розміщуваних емісійних цінних паперів як документарної, так і бездокументарної форми, обумовлює єдність акту правоприпинення. Адже кожен із сертифікатів документарних цінних паперів є “формою-носієм” односторонньої обіцянки емітента (і письмовим актом фіксації його волевиявлення) виконати зобов’язання у відповідній частині на користь кожного належного правонабувача. Наявність вад форми і реквізитів кожного з сертифікатів документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокументарної фіксації майнових прав, має наслідком винесення судом акту застосування права – судового рішення стосовно того, що всі вони не є цінними паперами. Специфіка тут полягає у тому, що розміщення випуску цінних паперів у межах механізму правоустановлення є тривалим у часі (за рахунок множинності окремих взаємоузгоджених, відносно самостійних і розпорошених у часі юридично значущих дій емітента і перших набувачів прав на цінні папери). Разом з тим, скасування випуску цінних паперів (правоприпинення) у межах механізму застосування права проходить одномоментно і стосовно всіх без виключення документів одного випуску. Скасування випуску цінних паперів бездокументарної форми розміщення та обігу за процедурою судового розгляду і правовими наслідками є аналогічним, але все ж має певну специфіку. У цьому випадку на підставі рішення суду зберігач та/або депозитарій нулює здійснений ним обліковий запис щодо цінних паперів єдиного випуску одного емітента.

Підводячи підсумок викладеному, слід зауважити наступне. Конструкція (нормативно закріплена типова модельна схема побудови прав, обов’язків та відповідальності емітента, правоволодільців та інших учасників певних правовідносин) цінних паперів нормативно розрахована на їх використання емітентами і правоволодільцями у технології реалізації й застосування норм цивільного права, що сприяє досягненню ідеальної мети правового регламентування будь-яких цивільних відносин – безперешкодного набуття й здійснення їх учасниками своїх прав (й інтересів) і належного виконання обов’язків. Конструкція цінних паперів визначає їх як приватноправовий регулятор – багатофункціональний інструмент (точніше, об’єкт-інструмент) правореалізації, розрахований на його використання учасниками досліджуваних правовідносин для реалізації управомочуючих норм права з метою встановлення, здійснення, передачі, відновлення і захисту посвідчених ними майнових прав.

Завдяки поширенню правового режиму об’єктів цивільних прав на форму фіксації майнових прав досягається розширення регламентаційного потенціалу конструкції цінних паперів (порівняно з правочинами) за допомогою закріплення в нормах цивільного права, що визначають їхній правовий режим, додаткових модельних схем та способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на їх використання при реалізації й ініціюванні застосування цих норм учасниками досліджуваного сегмента майнових відносин. Можливість необмеженого нормативного моделювання майнових прав у межах формально-змістовних характеристик нових видових конструкцій цінних паперів (наприклад, іпотечних) дозволяє оперативно реагувати на потреби майнового обороту, а обов’язковість його поєднання із самомоделюванням дозволяє емітентові зафіксувати основні їх параметри (реквізити) згідно зі своїми потребами й інтересами, а також з урахуванням кон’юнктури фондового ринку.

У механізмі правовстановлення (встановлення посвідчених ними майнових прав) реалізація управоможуючих приписів норм цивільного права щодо належного оформлення цінних паперів і формально-змістовної фіксації посвідчених ними майнових прав є основним правоутворюючим юридичним фактом (односторонньо-управомочуючим правочином) єдиного юридичного складу. Відповідно, вади форми й реквізитів сертифікатів цінних паперів як фактофіксуючих документів, що забезпечують механізм правовстановлення, призводять до дефектності кожного з вказаних правоутворюючих юридичних фактів, що може мати наслідком невизнання неемісійного документа цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК) або скасування всього випуску емісійних цінних паперів на аналогічних підставах.

Механізм правоздійснення, що визначений одиничними модельними схемами здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами документарної форми розміщення (видачі) й обігу, передбачає можливість їх використання у межах дозволеної поведінки, визначеної таким звичаєм ділового обороту (ст. 7 ЦК) як презентація правоволодільцем документа з цією метою, що дозволяє знизити ризик повторного виконання кореляційно підпорядкованих цим правам обов’язків, їх виконання на користь неналежного кредитора тощо. Нормативно визначена модельна схема, розрахована на застосування правоволодільцем іменних та ордерних документарних цінних паперів з метою реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права щодо можливості передачі посвідчених ними майнових прав шляхом вчинення на їх звороті передаточних написів (індосаментів), забезпечує обмежену ризиковість та підвищену ефективність правопередачі. За рахунок бездокументарної фіксації майнових прав (при збереженні в більшості випадків можливості їх переведення в документарну форму і зворотної конвертації) із застосуванням опублічених механізмів врахування прав на цінні папери й посиленого контролю за їх участю в майновому обороті з боку посадових осіб ДК ЦПФР досягається найвищий рівень безпечності та оперативності правопередачі.

Механізм застосування норм права розрахований на ініціативу правоволодільців у виборі форм захисту (або самозахисту) їх порушених прав, а формування окремих модельних схем правого регулювання, розрахованих на використання цінних паперів, розширило можливості стандартного для зобов’язальних відносин механізму правозахисту. Застосування механізму правовідновлення завдяки можливому відновленню прав на пред’явницькі цінні папери та векселі забезпечує поновлення втраченої правоволодільцем можливості здійснення посвідчених ними майнових прав. Можливість захисту прав учасників досліджуваних відносин шляхом віндикації та визнання права власності на документарні цінні папери забезпечується поширенням речово-правових засобів абсолютного захисту на сферу відносних правовідносин, змістовно визначених посвідченими ними майновими (переважно зобов’язальними) правами та кореляційно підпорядкованими їм обов’язками.

Максимально безперешкодне здійснення та посилений захист належних учасникам досліджуваних відносин майнових прав забезпечується за допомогою закріплення і постійного вдосконалення комплексу визначених правовим режимом цінних паперів модельних схем та способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на їх застосування з метою реалізації управоможуючих приписів норм цивільного права в межах регулятивних правовідносин, а також ініціювання застосування права уповноваженими державними органами в межах охоронних.

Таким чином, конструкція цінних паперів законодавчо змодельована з метою розширення регулятивного потенціалу правочинів (зазвичай конструкцій, розрахованих лише на правовстановлення) за рахунок додаткових модельних схем і способів (прийомів) правового регулювання. У механізмі моделювання (аналогічному для конструкцій правочинів) майнових прав застосування конструкції цінних паперів дозволяє емітенту згідно своїх потреб остаточно змоделювати основні параметри майнових прав, які ними посвідчуються. У механізмі правовстановлення (також аналогічному правочинному) їх належне оформлення і випуск в оборот є основним правоутворюючим юридичним фактом єдиного юридичного складу. У механізмі правоздійсненя застосування конструкції документарних цінних паперів опосередковує такий додатковий прийом правового регулювання як необхідність презентації документа. Це забезпечує зниження ймовірності настання небажаних для суб’єктів обставин (ризиків) у ході здійснення посвідчених ними майнових прав. У сфері обороту майнових прав бездокументарної фіксації ця ж правова ціль забезпечується механізмами функціонування цінних паперів у межах Національної депозитарної системи України. У механізмі правопередачі конструкції іменних та ордерних документарних цінних паперів також додатково (порівняно з суто правочинною фіксацією майнових прав) за рахунок можливості вчинення індосамента дозволяє забезпечити оборотоздатність посвідчених ними майнових (у переважній більшості зобов’язальних, а відтак за своєю природою необоротоздатних) прав.

У технології застосування права використання цінних паперів дозволяє шляхом ініціювання правовідновлення поновити втрачену правоволодільцем можливість здійснення посвідчених ними майнових прав. У механізмі захисту прав учасників досліджуваних відносин застосування цінних паперів забезпечує поширення речово-правових засобів захисту на посвідчені ними майнові (переважно зобов’язальні) права. Вказані (далеко не вичерпні) додаткові регламентаційні можливості досягаються за рахунок нормативного поширення правового режиму об’єктів цивільних прав (за умови виконання приписів щодо їх форми і реквізитів та інших вимог) на цінні папери як форму існування майнових прав. Типові модельні схеми застосування цінних паперів у технології реалізації управоможуючих приписів норм цивільного права у поєднанні з унікальними способами (прийомами) правового регулювання сприяють досягненню найважливішої ідеальної мети нормативного закріплення і функціонування механізмів правового регулювання будь-яких відносин – забезпечення обмеженої ризиковості й безперешкодності здійснення їх учасниками своїх майнових прав та інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Абдулаев М. И. Теория государства и права: Учеб. для вузов. – СПб.: Питер, 2003. – 396 с.

  2. Агарков М. М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – Т. 2. – С. 333–360.

  3. Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – М.: Фин. Изд-е НКФ СССР, гос. тип им. Е. Соколовой, 1927. – 165 с.

  4. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я. М. Шевченко, Ю. Л. Бошицький, А. Ю. Бабаскін, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко та ін. –К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – 456 с.

  5. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строитель­ства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1961. – 271с.

  6. Алексеев М. Ю. Рынок ценных бумаг. – М.: Финансы и статистика, 1992. – 348 с.

  7. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – 2-е изд. – М.: Изд. НОРМА, 2001. – 752 с.

  8. Алексеев С. С. Избранное: Наука права. Общесоц. проблемы. Публицистика. – М.: Статут, 2003. – 478 с.

  9. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187с.

  10. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 359 с.

  11. Алексеев С. С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.

  12. Алексеев С. С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования // Антология уральской цивилистики. 1925–1989: Сб. ст. – М.: Статут, 2001. – С. 54–68.

  13. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 252 с.

  14. Алексеев С. С. Право: азбука, теория, философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

  15. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит, 1971. – 221 с.

  16. Алексеев С. С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.

  17. Алексеев С. С. Теория права. – М.: Бек, 1993. – 222 с.

  18. Алексеев С. С. Юридические конструкции – ключевое звено права (в порядке постановки проблемы) // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр. – Екатеринбург; М.: Статут, 2001. – С. 520.

  19. Алісов Є. О. Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні. – Х.: Фоліо, 2004. – 228 с.

  20. Анисимова Т. В. Доверительное управление на рынке ценных бумаг: Автореф. дис... канд. юрид. наук / Сарат. гос. акад. права. – Саратов, 2001. – 24 с.

  21. Анисимова Т. В. К вопросу о возможности доверительного управления ценными бумагами // Юрист. – 2001. – № 9. – С. 47– 49.

  22. Анненков К. Система русского гражданского права.: В 6 т. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1898. – Т. 3. – 478 с.

  23. Атлас З. В. Социалистическая денежная система. – М.: Финансы, 1969. – 384 с.

  24. Базарова Т. П. Чек. – М.: Изд-во АО «Консалт банкир», 1993. – 165 с.

  25. Балабаров С. Эмиссия акций: сущность процедуры // Бизнес. – 1999. – № 43. – С. 87–89.

  26. Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти: За заг. ред. В. А. Ющенка: В 4 т. – Т. 3. – К.: Ін Юре, 1998. – 365 с.

  27. Барулин В. А. Бездокументарные ценные бумаги в гражданском праве России: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2001. – 157 с.

  28. Барулин В. А. Бездокументарные ценные бумаги в гражданском праве России: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2001.  – 19 с.

  29. Басин Ю. Г. Совершенствование законодательства о ценных бумагах // Гражданское законодательство Республики Казахстан: статьи, комментарии, практика. – Алматы: Жеті жаргы, 2001.  – Вып. 11.  – С. 35–48.

  30. Безклубий І. А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: Монография. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2005. – 378 с.

  31. Безклубий І. А. Теоретичні проблеми банківських правочинів: Дис… д-ра юрид. наук: 12. 00. 03. – К., 2006. – 486 с.

  32. Безклубий І. А. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Право України. – 2001. – № 9. – С. 33–38.

  33. Белов В. А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2000. – 286 с.

  34. Белов В. А. Содержание и действие договора уступки требования // Законодательство. – 2001. – № 2. – С. 14–20.

  35. Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / Под ред. проф. Е. А. Суханова. – М.: ЮрИнфоР, 1996. – 438 с.

  36. Белов В. А. Юридическая природа «бездокументарных ценных бумаг» и «безналичных денежных средств» // Рынок ценных бумаг. – 1997. – № 5. – С. 23–26.

  37. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладення: Навч. посіб. – К.: Наук. думка, 2002. – 261с.

  38. Бервено С. М. Правові аспекти вексельного обігу в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 1997. – 14 с.

  39. Бервено С. Н. Правовые аспекты вексельного обращения в Украине: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 1997. – 190 с.

  40. Бервено С. Н., Яроцкий В. Л. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине. – Х.: Право, 2001. – 512 с.

  41. Бєляєва А. П. Прин­цип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2005. – 20 с.

  42. Бізнес (Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації.) // Зб. систематизованого законодавства. – 2004. – № 1. – Ст. 226.

  43. Бобылев А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 104–109.

  44. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія. –К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.

  45. Борисова В. І. Інститут юридичної особи в сучасному цивільному праві України: Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матеріали наук. -практ. конф. (м. Харків, 24–25 травня 2005 р.) / Відп. за випуск: Ю. М. Грошевий, М. І. Панов. – Х., Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 274–275.

  46. Брагинский М. И. Сделки: понятие, виды и формы. Комментарий к новому ГК РФ. – М.: Изд-во Центра деловой информ-и еженедельника «Экономика и жизнь», 1995. – 137 с. – (Серия «Правовые нормы о предпринимательстве)

  47. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1998. – 681 с.

  48. Брагинский М., Ярошенко К. Граждане (физические лица). Юридические лица: Коммент. ГК РФ // Хозяйство и право. – 1995. – № 2. – С. 3–19.

  49. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1950. – 367 с.

  50. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве (Понятие, виды, гос. юрид. лица). – М.: Юрид. изд-во, 1947. – 364 с.

  51. Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедический словарь. В 82-х т. / Под ред. проф. И. Е. Андреевского. – СПб.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1907.  – Т. 12 – 1112 с.

  52. Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедический словарь: В 82-х т. / Под ред. проф. И. Е. Андреевского. – СПб.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, – 1891. Доп. т. 4-А: Пруссия – Фома – Россия. – 934 с.

  53. Бублик В. А. Публично- и частноправовые начала в гражданско-правовом регулировании внешнеэкономической деятельности: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12. 00. 03. – Екатеринбург, 2000. – 53 с.

  54. Бутовский А. Н. Договоры в пользу третьих лиц // Журнал министерства юстиции. – 1910. – № 12. – С. 138 – 141.

  55. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21. 06. 2001 р. № 2542-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37–38.  – Ст. 189.

  56. Валиев С., Эльтазаров Б. Защита ценных бумаг. – М.: ТОО «ЧеРо». 1997. – 156 с.

  57. Василевская Л. Ю. Учение о вещных сделках по германскому праву. – М.: Статут, 2004. – 536 с.

  58. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.

  59. Васюкова И. А. Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1998. – 570 с.

  60. Вершинин А. П. О «материализации» прав в бездокументарных бумагах // Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. науч. тр. / Отв. ред. М. А. Ковалевский. – СПб., 1997. – Вып. 2. – С. 38–42.

  61. Вершинин А. П. Электронный документ: правовая форма и доказательство в суде: Учебно-практ. пособие. – М.: ООО «Городец-издат. », 2000. – 247 с.

  62. Витрянский В. В. Договор доверительного управления имуществом. – М.: Статут, 2002. – 192 с.

  63. Витрянский В. В. Существенные условия договора. Комментарий к ГК РФ // Хозяйство и право. – 1998. – № 7. – С. 3–12.

  64. Витрянский В. Проценты по денежному обязательству как форма ответственности // Хозяйство и право. – 1997. – № 8. – С. 54–73.

  65. Витушко В. А. Курс гражданского права: Общая часть: В 5 т. – Минск: БГЭУ, 2001. – Т. 1: Научно-практ. пособие (на основе законодательств РФ и Республики Беларусь). – 414 с.

  66. Вишневский А. А. Вексельное право: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 1996. – 272 с.

  67. Вишняк М. В. Личность в праве. – Пг.: Полиграфист, 1917. – 197 с.

  68. Внешняя торговля и фрахтование тоннажа: Учебник / Р. Р. Оберг, А. Г. Левицкий, Н. А. Фафурин; Под ред. Р. Р. Оберга. – М.: Транспорт, 1977. – 288 с.

  69. Габов А. Индоссамент как один из способов передачи векселя // Хозяй­ство и право. – 1999. – № 6. – С. 39 – 48.

  70. Гамбаров Ю. С. Вещное право. Особенная часть Гражданского права. – СПб.: Студенч. касса взаимопомощи Санкт-Петербургского политехн. ин-та, 1909. – 240 с.

  71. Гамбаров Ю. С. Курс гражданского права: Общая часть. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1911. – Т. 1. – 793 с.

  72. Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 304 с.

  73. Гордон В. М. Система советского торгового права: Обзор действующего законодательства по внутр. торговле. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1924. – 128 с.

  74. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит, 1972. – 258 с.

  75. Горшенев В. М. Участие общественных организаций в правовом регулировании. – М.: Госюриздат, 1963. – 167 с.

  76. Господарський кодекс України: Закон України від 16. 01. 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.

  77. Гражданский кодекс Российской Федерации (официальный текст по состоянию на 13 марта 2006 г.). Части первая, вторая и третья. – М.: Омега-Л, 2006. – 442 с.

  78. Гражданский кодекс Туркменистана Сапармурата Туркменбаши.  – Ашгабат: Туркменистанын Юстиция министрлиги, 1999. – 760 с.

  79. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. проф. В. В. Комарова. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 704 с.

  80. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб. / Отв. ред. Е. А. Васильев. – М.: Междунар. отношения, 1992.  – 554 с.

  81. Гражданское право России: В 2 ч. Часть Общая: Курс лекций / Под. ред. О. Н. Садикова. – М.: Юрист, 2001. – 779 с.

  82. Гражданское право России: Учебник / Под ред. А. А. Мохова; Центросоюз России; Моск. ун-т потреб. кооперации, Волгоградский филиал. – Волгоград: Науч. изд-во, 2004. – Ч. 1 – 395 с.

  83. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. Е. А. Суханов.  – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Бек, 1998. – Т. 1. – 785 с.

  84. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. Е. А. Суханов.  – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Бек, 1998. – Т 2. – 430 с.

  85. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. Г. Калпина.  – М.: Юристъ, 1997. – Ч. 1. – 470 с.

  86. Гражданское право: Учебник для вузов: В 2 ч. / Под общ. ред. Т. И. Илларионовой, Б. М. Гонгало, В. А. Плетнева. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – Ч. 1. – 453 с.

  87. Гражданское право: Учебник: В 3 т. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого: 3 изд., перераб и доп. – М.: Проспект, 1998. – Т. 1. – 630 с.

  88. Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд – во ЛГУ, 1987. – 127 с.

  89. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 410 с.

  90. Гудков Ф. А. Складские свидетельства. Методики практического применения. – М.: Концерн «Банковский деловой центр», 1997. – 132 с.

  91. Гуцулак М. В. Морское право: Учебник для вузов. – М.: Рос. Консульт, 2000. – 325 с.

  92. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19. 02. 1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №17. – Ст. 184.

  93. Денисевич О. М. Односторонние сделки, направленные на прекращение гражданских правоотношений // Цивилистические записки: Межвуз. сб. научн. тр. – М.: Статут, Екатеринбург: институт частного права, 2002. – Вып. 2. – С. 378–395.

  94. Добрынина Л. Понятие и признаки бездокументарных ценных бумаг // Хозяй­ство и право. – 1999. – № 6. – С. 49–52.

  95. Доклад о концептуальных подходах к месту и роли депозитарной деятельности на современном рынке ценных бумаг // Российская газета (Ведомственное приложение). – 1997. – 20 сентября.

  96. Долгаев С. Е. Правовое регулирование оборота ценных бумаг / Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03.  – Волгоград, 2002.  – 24 с.

  97. Долинская В. В. Акционерное право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1997. – 349 с.

  98. Домашенко М. В., Рубаник В. Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. – Х.: Факт, 2002. – 550 с.

  99. Дрябкин Я. М. Перевозка грузов морем. –2-е изд., испр. и доп. – М.: Морской транспорт, 1957. – 212 с.

  100. Дунаев Р. А. Ограничения экономических прав граждан в Российской Федерации: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03.  – М., 2001. – 161 с.

  101. Егоров Ю. П. Сделки в механизме гражданско-правового регулирования // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр.  – М.: Статут; Екатеринбург: Ин. -т частного права, 2005. – Вып. 4. – С. 246–266.

  102. Ермолаев В. Г., Сиваков О. В. Морское право: Учебное пособие. – М.: Транспорт, 2001. – С. 89.

  103. Ерошенко К. А. Личная собственность в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1973. – 207 с.

  104. Ефимова Л. Г. Банковские сделки: Коммент. законодательства и арбитражной практики. – М.: Контракт; Инфра-М, 2000. – 316 с.

  105. Ефимова Л. Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство и право. – 1998. – № 10. – С. 35–44.

  106. Ефимова Л. Г. Правовые проблемы безналичных денег // Хозяйство и право. – 1997. – № 1. – С. 28 – 39; №2. – С. 39–49.

  107. Жилинкова И. В. Брачный договор. – Х.: Ксилон, 2005. – 174 с.

  108. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. – Х.: Ксилон, 2000. – 398 с.

  109. Жилінкова І. В. Превентивний спосіб захисту права власності // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 130–136.

  110. Задихайло Д. В. Державне регулювання ринкових відносин як актуальна юридична проблема // Українське комерційне право. – 2005. – № 6. – С. 18–28.

  111. Задыхайло Д. В. Некоторые вопросы совершенствования режима сохранности социалистического имущества на предприятиях молочной промышленности // Актуальные проблемы правовой реформы: Сб. науч. тр. – К.: УМК ВО, 1990. – С. 72–77.

  112. Зыкин И. С. Обычаи и обыкновения в международной торговле. – Обычаи и обыкновения международной торговли // Советский ежегодник международного права. – 1980. – М.: Наука, 1981. – С. 243–253.

  113. Ибрагимова Л. Ф. Рынки срочных сделок.: Нач. курс. – М.: Рус. деловая лит., 1999. – 171 с.

  114. Иванов А. Н. Обращение и регистрация ценных бумаг. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 144 с.

  115. Ионова Ж. А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства // Государство и право. – 1997. – № 5. – С. 46–50.

  116. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.

  117. Иоффе О. С. Правоотношения по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1949. – 143 с.

  118. Иоффе О. С. Структурные подразделения системы права (на материалах гражданского права) // Ученые записки. ВНИИС3.  – М., 1968. – Вып. 14. – С. 45–60.

  119. Ігнатенко В. М. Правова кваліфікація відносин, що виникають при проведенні ігор і парі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 19–23.

  120. Інструкція про порядок видачі, обліку, зберігання та знищення бланків сертифікатів іменних цінних паперів (з додатком): затверджена Рішенням Державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку від 30. 07. 1999 р. № 156 // Офіційний вісник України. –1999. – № 35.  – Ст. 1819.

  121. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве. Понятие представительства. – Ярославль: Тип. Г. В. Фальк, 1878. – Вып. 1. – 131 с.

  122. Калиниченко Е. А. Недействительность сделок должника при несостоятельности (банкротстве) в Великобритании, США, Германии, Франции, России // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. В. В. Витрянского. – М., 2002. – Вып. 5. – С. 291–339.

  123. Каминка А. И. Акционерные компании. Юридическое исследование. – СПб.: Типо-литография А. Е. Ландау, 1902. – 512 с.

  124. Каминка А. И. Основы предпринимательского права. – Петроградъ: Петрогр. т-во печ. и изд. дела «Труд», 1917. – 345 с.

  125. Канторович Я. А. Основные идеи гражданского права. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1928. – 311с.

  126. Карагусов Ф. С. Правовой режим ценных бумаг в Республике Казах­стан. – Алматы: Гылым, 1995. – 216 с.

  127. Карагусов Ф. С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов граждан­ских прав: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12. 00. 03. – Алматы, 2002. – 54 с.

  128. Каратуев А. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности: Учебное пособие. – М.: Русская Деловая Литература, 1997. – 256 с.

  129. Карманов Є. В. Договiр банкiвського вкладу (депозиту) в iноземнiй валютi: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2001. – 177 с.

  130. Кейлин А. Д. Советское морское право: Учебное пособие для высш. мореход. училищ и ин-тов водн. трансп. – М.: Водтрансиздат, 1954. – 395 с.

  131. Керимов Д. А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.

  132. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.

  133. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Юстиниан, 2003.  – 368 с.

  134. Клепікова О. Правова природа коносамента // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 10. – С. 29–32.

  135. Клык Н. Л. Эволюция имущественных прав и ценные бумаги // Цивили­стические исследования: Сб. науч. тр. памяти проф. И. В. Федорова / Под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. – М.: Статут, 2004. – Вып. 1. – 380 с.

  136. Кодекс торговельного мореплавства України: Закон України від 23. 05. 95 р. № 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349.

  137. Кодекс торгового мореплавания СССР, утвержден Законом СССР от 13. 12. 1968 года // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1968.  – Ст. 488. (Втратив чинність)

  138. Козлов Г. А. Теория денег и денежного обращения (капитализм). – М.: Госфиниздат, 1946. – 296 с.

  139. Кокин А. С. Коносамент: правовые аспекты. – М.: Транспорт, 1987. – 147 с.

  140. Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг. – К.: Изд. «А. Л. Д». – 1995. – 176 с.

  141. Колоножников Г. М. Облигации торгово-промышленных акционерных товариществ. – Томск: Типо-литография Сиб. Т-ва печатного Дела, уг. Дворянск. ул. и Ямск. пер., 1912. – Ч. 1: Условия выпуска облигаций. – 340 с.

  142. Колтынюк Б. А. Рынок ценных бумаг: Учебник. – СПб.: Изд-во Михайло­ва В. А., 2001. – 349 с.

  143. Кольбингер Ф. Вексельное право // Закон. – 1993. – № 8.  – С. 91–97.

  144. Комаров С. А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. – М.: Манускрипт, 1997. – 48 с.

  145. Комментарии Высшего арбитражного суда Украины // Бизнес. – 1997. – № 11. – С. 15–17.

  146. Комментарий к Федеральному закону «Об ипотеке (залоге недвижимости)» // Под общ. ред. И. Д. Грачева – М.: Норма: ИНФРА-М, 1999.  – 324 с.

  147. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М.: Фонд «Правовая культура», 1996. – 478 с.

  148. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975. – 720 с.

  149. Конституція України: Основний закон України від 28. 06. 96 р. № 254К/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

  150. Корчевна Л. До критики поняття «механізм правового регулювання» // Право України. – 2003. – № 1. – С. 117–119.

  151. Коструба А. В. Коносамент як цінний папір // Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2004. – 212 с.

  152. Кот О. О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 160 с. – Бібліогр.: С. 140–158.

  153. Кохановська О.В. Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві: Монографія.–К.: Виробничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006.– 463 с.

  154. Красавчиков О. А. Гражданские организационно–правовые отношения // Сов. государство и право. – 1996. – №10. – С. 50–57.

  155. Красавчиков О. А. Диспозитивность в гражданско-правовом регулировании // Советское государство и право. – 1970. – № 1. – С. 41–49.

  156. Красавчиков О. А. Место организационных правоотношений в системе регулируемых правом социальных связей // Советское государство и право. – 1966. – № 10. – С. 51–56.

  157. Красавчиков О. А. Правовые проблемы науки управления / АН СССР. Ин-т гос-ва и права. – М.: Юрид. лит., 1966. – 224 с.

  158. Красавчиков О. А. Советская наука гражданского права (Понятие, предмет, состав и система) // Свердл. юрид. ин-т. Ученые тр. – Свердловск: Унив. тип., 1961. – Т. 6. – 380 с. (Серия «Гражданское право»)

  159. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 182 с.

  160. Крашенинников Е. А. О легальных определениях ценных бумаг // Правоведение. – 1992. – № 4. – С. 35–39.

  161. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05. 04. 2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради. –2001. – № 25–26. – Ст. 131.

  162. Кудряшов В. В. Как провести эмиссию акций в акционерном обществе: Справ. пособие. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1998. – 224 с.

  163. Кудряшов В. В. Эмиссия акций в акционерном обществе: практический аспект. –М.: Современная экономика и право. – 1999.  – 312 с.

  164. Кузнецова Л. Г., Шевченко Я. Н. Гражданско–правовое положение несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 136 с.

  165. Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве. – К.: Наукова думка, 1993. – 160 с.

  166. Кузнецова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 527 с.

  167. Кузнецова О. А. Фикции в гражданском праве // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр. – М.: Статут; Екатеринбург: Ин-т частного права, 2005. – Вып. 4. – С. 311–333.

  168. Кулик Д. О. Деякі особливості розрахункового чека як засобу платежу // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали наук. -практ. конф., присвяч. пам’яті проф. Олександра Анатолійовича Пушкіна (Харків, 21 травня 2005 р.) – Х.: Нац. ун. внутр. справ, 2005.  – С. 127–129.

  169. Курылев С. В. О структуре юридической нормы // Тр. Иркутского гос. ун-та. Серия юрид. – Иркутск, 1958. – Т. 27. – Вып. 4 – С. 172–189.

  170. Лаврентьев Д. К. Торговое право, вексельное и морское. – М.: Т-во И. Д. Сытина, 1913. – 413 с.

  171. Лапач В. А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 542 с.

  172. Лаптев В. В. Акционерное право. – М.: Контракт; ИНФРА-М, 1999. – 139 с.

  173. Лаптев В. В. Предпринимательское право: понятие и субъекты. – М.: Юристъ, 1997. – 139 с.

  174. Лившиц Р. З. Теория права. – М.: Бек, 1994. – 208 с.

  175. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12. 12. 2002 р. № 128/1037 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 52. – Ст. 2427.

  176. Ломакин Д. В. Акционерное правоотношение. – М.: Спарк, 1997. – 155 с.

  177. Лукашева Е. А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит., 1973. – 344 с.

  178. Лукич Радомир. Методология права: Пер. с сербохорв. В. М. Кулистикова. – М.: Прогресс, 1981. – 304 с.

  179. Лысихин А. В. Сделки с акциями // Рынок ценных бумаг. – 1999. – № 17. – С. 23–27.

  180. Майданик Р. А. Договори, пов’язані з азартними іграми // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 24–26.

  181. Максимов С. І. Правова реальність як предмет філософського осмислення: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12. 00. 12. – Х., 2002. – 40 с.

  182. Малинова И. П. Философия правотворчества. – Екатеринбург: УрГЮА, 1996. – 147 с.

  183. Марчинський В. Г. Правовий статус довірчого товариства як суб’єкта ци­вільно-правових відносин: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2003. – С. 19.

  184. Масліченко С. О. Теорія і практика випуску та обігу муніципальних облігацій // Фінанси України. – 1999. – № 11. – С. 99–104.

  185. Материалы «круглого стола», посвященного системе советского права // Советское государство и право. –1982. – № 6. – С. 19.

  186. Материалы всесоюзного совещания по обсуждению макетов учебников по теории государства и права // Сов. государство и право. – 1948. – № 9. – С. 73–80.

  187. Медведев Д. А. Вопросы ценных бумаг // Правоведение. – 1992. – № 1. – С. 113–115.

  188. Мейер Д. И. Русское гражданское право. – 8-е изд., испр. и доп. – СПб.: Тип. Д. В. Чичинадзе, 1902. – 804 с.

  189. Меркулов В. В. Гражданско–правовой договор в механизме регулирования товарно–денежных отношений: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12. 00. 03. – Саратов, 1994. – 46 с.

  190. Мирошниченко Л. В. Облигации государственного внутреннего займа как инструмент фондового рынка // Збірник наукових праць з фінансового права / Відп. ред. Л. К. Воронова. – Х.: Академія правових наук Укра­їни, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 1999. – С. 146–155.

  191. Митрошина М. В. Ценные бумаги как объект гражданско-правового регулирования, гражданско-правовой и уголовно-правовой охраны: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2000. – 206 с.

  192. Михеева Л. Содержание договора доверительного управления имуще­ством // Хозяйство и право. – 1999. – № 7. – С. 75–80.

  193. Мица Ю. В. Правова природа похідних цінних паперів. –Х.: ФО-П Лисяк Л. С., 2006. – 220 с.

  194. Мица Ю. В. Правова природа похідних цінних паперів: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2005. – 211 с.

  195. Мічурін Є.О. Техніка складання договорів. Науково-практичний посібник. Серія “Практика і закон”. – Харків: Юрсвіт, 2006. – 536 с.

  196. Мовчановский Б. Ф., Орлов В. Н. Очерки советского морского торгового права. – М.: ОГИЗ – Гострансиздат, 1931. – 256 с.

  197. Мозговая О. Еще раз о юридической природе ценных бумаг // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 9. – С. 26–38.

  198. Молдованов М. І., Сидорова Г. М. Сучасний діловий документ: зразки найважливіших документів українською мовою. –К.: Техніка, 1992. – 400 с.

  199. Мороз Ю. Н. Вексельное дело. – К.: Наук. думка; Лад, 1996.  – 472 с.

  200. Морское право: Учебное пособие / В. Г. Ермолаев, О. В. Ситваков. –М.: Тихомиров М. Ю., 2001. – 254 с.

  201. Мурзин Д. В. Бестелесные вещи // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр.: К 80-летию С. С. Алексеева. – М.: Статут; Екатеринбург: Ин-т частного права, 2004. – Вып. 3. – С. 318–350.

  202. Мурзин Д. В. Ценные бумаги и тенденции развития гражданского права // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр.  – М., 2001.  – С. 251–279.

  203. Мурзин Д. В. Ценные бумаги как юридические конструкции гражданского права: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Екатеринбург, 2001.  – 202 с.

  204. Мурзин Д. В. Ценные бумаги – бестелесные вещи: Правовые проблемы современной теории ценных бумаг. – М.: Статут, 1998. – 176 с.

  205. Неверов О. Г. Товарораспорядительные документы в торговом обороте: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2001. – 182 с.

  206. Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права // В кн.: Избр. труды по предст. и ценным бумагам в гражданском праве. – М.: Статут, 2000.  – 286 с.

  207. Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права: Историко-догматическое исслед. – М.: Универ. тип., 1889. – 187 с.

  208. Нерсесов Н. О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве // В кн.: Избр. труды по представительству и ценным бумагам в гражданском праве.

  209. Новиков А. А. Доверительное управление имуществом в гражданском законодательстве, его становление и развитие: Автореф. дис… канд. юрид. наук. 12. 00. 03. – Саратов, 2001. – 25 с.

  210. Новоселова Л. А. Денежные расчеты в предпринимательской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 1996. – 160 с.

  211. Норми та правила обліку цінних паперів у Національній депозитарній системі: Рішення Комісії по цінним паперам та фондовому ринку від 13. 04. 2000 р. № 40 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 38. – Ст. 1644.

  212. Общая теория денег и кредита: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи, 1995. – 302 с.

  213. Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов – 18-е изд., стереотип. – М.: Советская энциклопедия, 1986. –.

  214. Олейник О. М. Основы банковского права: Курс лекций. – М.: Юристъ, 1997. – 423 с.

  215. Онуфрієнко О. І. Правове регулювання випуску та обігу емісійних цінних паперів в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – К., 2000. – 18 с.

  216. Онуфрієнко О. І. Правове становище саморегулівних організацій ринку цінних паперів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 79–81.

  217. Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році: Указ Президента України від 30. 10. 99 р. № 1415/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2173.

  218. Основы государства и права / Под общ. ред. С. А. Комарова.  – 4-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 543 с.

  219. Основы гражданского законодательства Союза ССР и республик // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 26. – Ст. 733. (Втратили чинність)

  220. Панова Л. В. Место ценных бумаг в системе объектов гражданских прав (постановка проблемы) // Нові Господарський і Цивільний кодекси Укра­їни та проблеми їх застосування: Матеріали наук. –практ. семінару: Ч. 1. (м. Харків, 23 квіт. 2003 р.) / Уклад.: М. І. Панов, В. І. Борисова, В. Л. Яроцький та ін. – Х.: Нац. юрид. акад. Укра­їни, 2004. – С. 131–133.

  221. Панова Л. В. Проблеми правового регулювання ринку цінних паперів в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03.  – Х., 2002. – 19 с.

  222. Патрушев Є. М. Правові основи діяльності комерційних банків України по розрахунках: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03.  – К., 1995. – 21 с.

  223. Пенцов Д. А. Понятие «securitу» и правовое регулирование фондового рынка США. – СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2003.  – 302 с.

  224. Первомайський О. О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах. – Х.: Страйд, 2005. – 184 с. (Серія «Юридичний радник»)

  225. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нрав­ственности. В 2 т. – Спб.: Слово, 1907. – Т. 2. – 656 с.

  226. Писемский П. Акционерные компании с точки зрения гражданского права. – М.: Тип. Грачева, 1876. – 229 с.

  227. Підопригора О. А. Римське приватне право: Підручник.  – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2001. – 440 с.

  228. Положение о выпуске в обращение ценных бумаг и фондовые биржи, утверждено постановлением Правительства РСФСР // СП РСФСР. – 1992. – № 5. – Ст. 26. (Втратило чинність)

  229. Положение о переводном и простом векселе, утвержденное постановлением ЦИК и СНК СРСР от 07. 08. 1937 г. № 104/1344 // Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти: За загальною редакцією В. А. Ющенка: В 4 т. – К.: Ін Юре, 1998.  – Т. 3. – С. 8 (П)1. (Втратило чинність у зв’язку з приєднанням України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі // Відомості Верховної Ради України. – 1999.  – № 34. – Ст. 290)

  230. Положение о ценных бумагах, утверждено Постановлением Совета Министров СССР от 19 июня 1990 // СП СССР. – 1990. – № 15. – Ст. 82. (Втратило чинність)

  231. Положение о чеках, утверждено постановлением ЦИК и СНК СССР от 06. 11. 1929 г. // Собр. Законов и распоряжений. – 1929. – № 73. – Ст. 697. (Втратило чинність)

  232. Положення про вимоги до сертифiкатiв цiнних паперiв, випущених у документарнiй формi, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 31.07.98 р. № 95 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 33. – Ст. 1264.

  233. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22. 11. 2001 р. № 338 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – Ст. 882.

  234. Положення про порядок ведення реєстрiв власникiв iменних цiнних паперiв, затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 01. 04. 96 р. № 58 // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. –1996. – № 6.  – С. 103–133.

  235. Положення про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затверджено наказом Національного банку України від 02.12.94 р. № 204 // www. nau. kiev. ua. (Втратило чинність: Наказ НБУ від 06.06.2001 р. № 214 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 25. – Ст. 1119)

  236. Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 329 від 23 грудня 1996 р. // Збірник поточного законодавства. – 1997. – № 6.  – С. 13.

  237. Полуяхтов И. А. Гражданский оборот имущественных прав: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Екатеринбург, 2002. – 21 с.

  238. Поротиков А. И. Обычай в гражданском обороте // Обычай в праве: Сборник. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – С. 197–380.

  239. Порядок застосування векселiв Державного казначейства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27. 06. 96 р. № 689 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – № 14. – Ст. 383. (Втратило чинність: постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1109 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 34. – Ст. 2274)

  240. Посполітак В. В. Передача права власності на цінні папери та прав за цінними паперами в Україні (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – К., 2001. – 20 с.

  241. Потяркин Д. Безналичные деньги – имущество? // Хозяйство и право. – 1997. – № 3. – С. 137–142.

  242. Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворої звітності, затверджені наказами по Міністерству фінансів України від 25 листопада 1993 р., Службі безпеки України від 15 листопада 1993 р. і Міністерству внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. // Банківська справа в Україні. – 1998. – Т. 3. – С. 8 (н) 1.

  243. Правила випуску та обiгу фондових деривативiв, затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24. 06. 97 р. № 13 // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 143–144. – С. 9.

  244. Правила випуску та обігу валютних деривативів, затверджені постановою правління Національного банку України від 07.07.97 р. № 216 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 38. – Ст. 52.

  245. Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджені постановою Правління Національного банку України від 07. 07. 97 р. № 216 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 38. – С. 45–52.

  246. Право и собственность в Республике Казахстан / Под ред. М. К. Сулейменова. – Алматы: Жеті жаргы, 1998. – 286 с.

  247. Правовое регулирование банковской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 1997. – 440 с.

  248. Предеин Е., Сокова А. Обеспечение юридической силы документа // Хозяйство и право. – 1989. – № 9. – С. 128–132.

  249. Притыка Д. М., Карабань В. Я., Ротань В. Г. Научно-практический комментарий к гражданскому законодательству Украины: В 4 т. – Т. 1. – Киев – Севастополь: Ин-т юрид. исслед., 2000. – 944 с.

  250. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III із змінами від 20. 09. 2001 р. № 2740-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6 – Ст. 90.

  251. Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів: Указ Президента України від 21. 04. 94 р. № 178/94 // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 64. – С. 3.

  252. Про виготовлення та облік бланків цінних паперів і документів суворого обліку: Наказ Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 25. 07. 97 р. № 55 // Україна Business. – 1997.  – № 36.

  253. Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків: Постанова Кабінету Міністрів України від 26. 04. 93 р. № 305 // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 68–69. С. 11.

  254. Про випуски облігацій внутрішніх державних позик: Постанова Кабінету Міністрів України від 31. 01. 2001 р. № 80 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 5. – Ст. 185.

  255. Про власність: Закон України від 07. 02. 91 р. № 697-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

  256. Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності: Закон України від 21. 09. 2000 року № 1969 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 45. – Ст. 377.

  257. Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон від 14 липня 1999 р. № 938-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 38. – Ст. 339.

  258. Про внесення змін до Інструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) зі створення та утримання гральних закладів, організації азартних ігор та контроль за їх дотриманням: Наказ Ліцензійної палати України від 15. 02. 2000 р. № 06 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 9. – Ст. 360.

  259. Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР “Про цінні папери і фондову біржу”: Закон України від 14. 10. 92 р. № 2680-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 645. (Втратив чинність: п. 2 Розділу VII (Прикінцеві положення) Закону України від 23. 02. 2006 р. № 3480-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857).

  260. Про впорядкування випуску та обігу деривативів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13. 04. 99 р. № 70 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – Ст. 758.

  261. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30. 10. 1996 р. № 448/96–ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.

  262. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09. 07. 2003 р. № 1058-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 51. – Ст. 376.

  263. Про заставу: Закон України від 02. 10. 92 р. № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

  264. Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів: Постанова Кабінету Міністрів України від 19. 04. 99 р. № 632 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 16. – Ст. 648.

  265. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 08. 09. 91 р. № 1560 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.

  266. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15. 03. 2001 р. № 2299-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 103.

  267. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної ради України. – 1992. - № 48. – Ст. 650.

  268. Про іпотеку: Закон України від 05. 06. 2003 р. № 898-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

  269. Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19. 06. 2003 р. № 979-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.

  270. Про іпотечні облігації: Закон України від 22. 12. 2005 р. № 3273-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 3. – Ст. 81.

  271. Про компенсацiю громадянам України втрат вiд знецiнення грошових заощаджень в установах Ощадного банку Укра­їни та Укрдержстраху: Указ Президента України від 24. 11. 94 р. № 698/94 // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 184. – С. 1.

  272. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01. 06. 2000 р. № 1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 229.

  273. Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10. 12. 97 р. № 710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.

  274. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09. 07. 2003 р. № 1057-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47– 48. – Ст. 372.

  275. Про нотаріат: Закон України від 02. 09. 1993 р. № 3425-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

  276. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 05. 04. 2001 р. № 2374–ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 128.

  277. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28. 12. 94 р. № 334/94-ВР, в редакції від 22. 05. 97 р. № 283/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181.

  278. Про приватизаційні папери: Закон України від 06.03.1992 р. № 2173-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 352.

  279. Про приватизацію державного житлового фонду України: Закон України від 19. 06. 92 р. № 2482-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 524.

  280. Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва: Закон України від 23. 12. 2004 р. № 2286-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 6. – Ст. 136.

  281. Про термiни видачi та використання майнових приватизацiйних сертифiкатiв i компенсацiйних сертифiкатiв: Постанова Верховної Ради України від 26. 06. 98 р. № 28-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 32. – Ст. 217.

  282. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12. 07. 2001 р. № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.

  283. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19. 06. 2003 р. № 978-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 52. – Ст. 377.

  284. Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23. 02. 2006 р. № 3480-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857.

  285. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18. 06. 91 р. № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 508. (Втратив чинність: п. 2 Розділу VII (Прикінцеві положення) Закону України від 23. 02. 2006 р. № 3480-IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857).

  286. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С. С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 446 с.

  287. Протасов В. Н. Что и как регулирует право: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1995. – 95 с.

  288. Пугинский Б. И. Правовые средства обеспечения эффективности производства. – М.: Юрид. лит., 1980. – 144 с.

  289. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право: Базовый учеб.: Пер. с макед. / Под ред. проф. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 1999. – 448 с.

  290. Пушай В. І. Деякі проблеми відступлення права вимоги за новим цивільним кодексом України // Вісн. госп. судочинства. – 2004. – № 3. – С. 230–234.

  291. Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1960. – 171 с.

  292. Рабінович П. М. Інструментальна цінність об’єктивного юридичного права // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 12–13.

  293. Райхер В. К. О системе права // Правоведение. – 1975. – № 3. – С. 60–70.

  294. Рассказова Н. Вексель, номинированный в иностранной валюте, как объект гражданского права // Хозяйство и право. – 2000. – № 3. –
    С. 16–28.

  295. Рахмилович В. А. Основные положения о юридических лицах в Гражданском кодексе РФ: Комментарий // Адвокат. – 1997. – № 11. – С. 3–6.

  296. Регулирование рынков ценных бумаг в США / National Association of Securities Dealers, Inc. – К.: Юринком Интер, 1993. – 186 с.

  297. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я. М. Шевченко, О. М. Молявко, А. Л. Салатко – Х.: Консум, 1999. – 272 с.

  298. Ромовська З. В. Проблеми загальної теорії права в проекті Цивільного кодексу Укра­їни: (Гл. 4 част. 1 розд. I) // Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. – К.: Укр. центр правничих студій, 2000. – С. 41– 44.

  299. Роттермунд В. Перевозка грузов морем / Под ред. М. В. Васильева. – 3-е изд. – Л.; М.: Гостранстехиздат, 1938. – 182 с.

  300. Русско-немецкий словарь. Около 40 000 слов / Сост. Н. О. Никонова. 5-е изд., стереот. – М.: Сов. энцикл., 1971. – 1040 с.

  301. Рыбушкин Н. Н. Запрещающие нормы в советском праве. – Казань: Изд-во Казан. ун–та, 1990. – 111 с.

  302. Рыженков А. Я. Товарно-денежные отношения в советском граждан­ском праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 231 с.

  303. Рынок государственных ценных бумаг: Учеб. пособие для вузов / Л. Т. Литвиненко, Н. П. Нишатов, Д. П. Удалищев; Под ред. Е. Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, 1998. – 112 с.

  304. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты / Под ред. проф. В. С. Торкановского. – СПб.: АО «Комплект», 1994. – 421 с.

  305. Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк: Пер. с франц. и вступ. статья Р. О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.

  306. Савиньи Ф. К. Обязательственное право: Пер. с нем. – М.: Тип. А. В. Кудрявцевой, 1876. – 579 с.

  307. Самойлович П. Д. Договор морской перевозки по советскому праву / Под. ред. В. А. Рясенцева. – М.: Морской транспорт, 1952. – 231 с.

  308. Самойлович П. Д. Правовое оформление морской перевозки груза: Практ. руководство. – М.: Водтрансиздат, 1954. – 260 с.

  309. Саніахметова Н. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Право України. – 2001. – № 9. – С. 33–38.

  310. Сапун В. А. Инструментальная теория права в юридической науке // Современное государство и право: Вопросы теории и истории. – Владивосток, 1992. – С. 17–30.

  311. Сафонов М. Н. Договор купли-продажи. – М.: Инфра-М, 1998. – 96 с.

  312. Светличная Г. А. Подготовка к судебному разбирательству дел вызывного производства (о восстановлении прав на утраченные ценные бумаги на предъявителя) // Проблеми провадження правових реформ в Україні. Збірник наукових праць. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1996. – С. 53–59.

  313. Семенкова Е. В. Операции с ценными бумагами: российская практика: Учебник. – М.: Инфра-М, 1997. – 325 с.

  314. Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М. И. Брагин­ского; Исследовательский центр частного права. Российская школа част­ного права. – М.: Статут, 1999. – С. 109–160.

  315. Сергеев А. П. Объекты гражданских прав // Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого: В 3 т. – М.: ТЕИС, 1996. – Т. 1. – С. 195–216.

  316. Симолин А. А. Возмездность, безвозмездность, смешанные договоры и иные теоретические проблемы гражданского права. – М.: Статут; Консультант плюс, 2005. – 636 с.

  317. Синайский В. И. Русское гражданское право (Пособие к изучению т. 10, ч. 1 и сенатской практики). – К.: Тип. А. М. Пономарева, 1912. – 426 с.

  318. Синенко А. Ю. Эмиссия корпоративных ценных бумаг: правовое регулирование, теория и практика. – М.: Статут, 2002. – 223 с.

  319. Система советского права и перспективы ее развития: Материалы «круглого стола» // Сов. государство и право. – 1982. – № 6. – С. 80–110.

  320. Сібільов М. М. Цивільно-правовий договір у механізмі правового регулювання у сфері приватного права // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58. – С. 47–53.

  321. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Офіційний вісник України. – 2002. – № 7. – Ст. 273.

  322. Словарь иностранных слов. – 16-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1988. – 620 с.

  323. Снопков В. И. Перевозка грузов морем: Справ. пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Транспорт, 1986. – 311 с.

  324. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1979. – 1600 с.

  325. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под общ. ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. шк., 1985. – Т. 1. – 544 с.

  326. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. В. Ф. Маслова и А.А. Пушкина. – К.: Вища шк. 1983. – Т. 1. – 462 с.

  327. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит, 1986. – Т. 1. – 560 с.

  328. Сорокин В. Д. Правовое регулирование: Предмет, метод, процесс (макроуровень). – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 659 с.

  329. Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Х.: Право, 1998. – 249 с.

  330. Спасибо-Фатеева И. В. Корпоративные права участников хозяйственных обществ // Проблемы унификации гражданского законодательства Беларуси, России и Украины в связи с образованием Единого экономического пространства: Сб. материалов междунар. науч.-практической конференции, проводимой кафедрой гражданского права и процесса юридического факультета Белгородского государственного университета 2–3 марта 2004 года. – Белгород: Изд. Бел ГУ, 2004. – С. 60–62.

  331. Спасибо-Фатеева И. В. Правовая природа цессии // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 11. – С. 3–18.

  332. Спасибо-Фатєєва І. В. Методологічні проблеми корпоративного управління // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжн. наук. конф. – Харків, 13–14 грудня 2002 р. / Упорядники М. І. Панов, Ю. М. Грошевий. – Х.: Право, 2003. – С. 253–255.

  333. Спасибо-Фатєєва І. В. Особливості правовідносин, що виникають при створенні акціонерного товариства // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4. – С. 121–128.

  334. Спасібо-Фатєєва І. В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: Дис… д-ра юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2000. – 421 с.

  335. Степанов С. А. О «пробелах» в праве // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр. – М.: Статут, 2001. – С. 328–330.

  336. Стоянова Р. С. Правовое регулирование международных морских перевозок грузов: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03 / Саратовск. госуд. акад. права. – Саратов, 2000. – 31 с.

  337. Стучка П. И. Общая часть гражданского права: Курс лекций: В 2 т. – М.: Изд-во коммунистической академии, 1929. – Т. 2. – 376 с.

  338. Сулейменов М. К. Третьи лица в гражданском праве // Сов. государство и право. – 1978. – № 3. – С. 123–128.

  339. Суханов Е. А. Акционерные общества и другие юридические лица в новом гражданском законодательстве // Хозяйство и право. – 1997. – № 1. – С. 90–100.

  340. Суханов Е. А. Вступительная статья // Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1996. – 448 с.

  341. Суханов Е. А. Договор доверительного управления имуществом // Правовое регулирование банковской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 1997. – С. 85–96.

  342. Сычев Н. И. Объективное и субъективное в научном познании. – Ростов: Изд-во Рост. ун-та, 1974. – 178 с.

  343. Тарасов Н. Н. Юридические конструкции в праве и научном исследовании (методологические проблемы) // Российский юридический журнал. – 2000. – № 3. – С. 25–36.

  344. Тацій В. Я. Конституція України – основа реформування суспільства / Бітяк Ю. П., Грошовий Ю. М., М. В. Цвік. – Х.: Право, 1996. – 96 с.

  345. Тацій В. Я. Методологічні проблеми правової науки на етапі формування правової, демократичної, соціальної держави // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнар. наук. конф. (Харків, 13–14 грудня 2002 р.) / Упорядн. М. І. Панов, Ю. М. Грошевий. – Х., 2003. – С. 3–13.

  346. Теория государства и права / Р. В. Енгибарян, Ю. К. Краснов. – М.: Юристъ, 1999. – 271 с.

  347. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.

  348. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред М. М. Рассолова. – М.: ЮНИТИ: Закон и право, 2000. – 640 с.

  349. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В. М. Корельского и проф. В. Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во Норма (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2000. – 616 с.

  350. Титарчук А. А. Обычай и право (вопросы взаимосвязи и взаимодействия): Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 01. – Х., 1995. – 202 с.

  351. Тиунова Л. Б. Системные связи правовой действительности: Методология и теория. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1991. – 136 с.

  352. Толстой В. С. Понятие и значение односторонних сделок в советском гражданском праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 1966. – 15 с.

  353. Толстой Ю. К. К теории правоотношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 87 с.

  354. Транспортне право України: Навч. посібник / Е. Ф. Демський, В. К. Гіжевський, С. Е. Демський, А. В. Мілашевич / За заг. ред. В. К. Гіжев­ського, Е. Ф. Демського. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

  355. Трофимов К. Безналичные деньги. Есть ли они в природе? // Хозяйство и право. – 1997. – № 3. – С. 19–25.

  356. Труба В. І. Правове регулювання цінних паперів: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – К., 1999. – 16 с.

  357. Трусов А. А. Правовой режим закладной: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – СПб., 2002. – 22 с.

  358. Тульчевська Н. В. Договір банківського депозитного рахунка: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. –Х., 2004. – 169 с.

  359. Тьюлз Р. Д. Фондовый рынок / Э. С. Брэдли, Т. М. Тьюлз: Пер. с англ. – М.: ИНФРА – М, 1997. – VIII + 648 с.

  360. Унiфiкований Закон про переказні векселі та прості векселі: Додаток І до Женевської конвенції від 07. 06. 30 р. // Банківська справа в Україні: законод. і норм. акти: За заг. ред. В. А. Ющенка: В 4 т. – Т. 4. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 11 (М) 1.

  361. Устав Государственного банка СССР, утверджен постановлением Совета Министров СССР // СП СССР. – 1988. – № 32. – Ст. 91. (Втратив чинність)

  362. Устименко Н. В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини. – Х.: ПП «Тон–Арт», 2003. – 170 с.

  363. Фадеева Т. А. Договор перевозки груза: Учеб. -метод. пособие для студ. заоч. обучния. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1971. – 62 с.

  364. Флейшиц Е. А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. – М.: Госюриздат, 1951. – 293 с.

  365. Фондовий ринок України: правове регулювання.  – Ч. 2: Нормативні документи ДК ЦПФР. – К., Український інститут розвитку фондового ринку, 2001. – 974 с.

  366. Фондовые рынки США и России: становление и регулирование / Галкин И. В., Комов А. В., Сизов Ю. С., Чижов С. Д. – М.: Экономика, 1998. – 220 с.

  367. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351 с.

  368. Халфина Р. О. Право как средство социального управления. – М.: Наука, 1988. – 256 с.

  369. Харицький В. П. Державні цінні папери як об’єкти цивільних прав: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2006. – 239 с.

  370. Харрис Л. Денежная теория: Пер. с англ. / Общая ред. и вступ. ст. В. М. Усоскина. – М.: Прогресс, 1990. – 749 с.

  371. Хвостов В. М. Общая теория права. Элементарный очерк. – 6-е изд., испр. и доп. – Петербург, Москва, Варшава, Вильно: Изд. книж. магазина Н. П. Колбасникова, 1914. – 147 с.

  372. Ходунов М. Е. Правовое регулирование деятельности транспорта. – М.: Юрид. лит., 1965. – 164 с.

  373. Хутыз М. Х. Римское частное право: Курс лекций. – Краснодар: Изд. КГУ, 1993. – 164 с.

  374. Ценные бумаги как объект гражданского права / Коршунов Н. М., Митрошина М. В., Эриашвили Н. Д. Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ: Закон и право, 2000. – 51 с.

  375. Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Торканов­ского. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 414 с.

  376. Цивільне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. / За ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. – Ч. 1. – Х.: Право, 2000. – 368 с.

  377. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1. – 720 с.

  378. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

  379. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 р. // Українське право (спецвипуск). – 1996. – № 2 (4). – С. 119.

  380. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 року // Українське право (спецвипуск). – 1996. – № 2(4). – 523 с.

  381. Цивільний кодекс України: Закон України від 16. 01. 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44.  – Ст. 356.

  382. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Капітенко. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с.

  383. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Довгерт А. С., Кузнєцова Н. С., Луць В. В. – К.: Істина, 2004.  – 928 с.

  384. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18. 03. 2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40–42. – Ст. 492.

  385. Цитович П. П. Деньги в области гражданского права. – Х.: Унив. тип., 1873. – 72 с.

  386. Цитович П. П. Очерк основных понятий торгового права. – Киев: Тип. Кушнерева и К., 1886. – 248 с.

  387. Цитович П. П. Очерк основных понятий торгового права. – М.: Центр ЮрифоР, 2001. – 434 с.

  388. Черепахин Б. Б. Дарение по Гражданскому кодексу РСФСР // Право и жизнь. – 1923. – Кн. 4. – С. 45–47.

  389. Черепахин Б. Б. Первоначальные способы приобретения права собственности по действующему праву // Ученые записки Саратовского университета. – 1924. – Т. 2. – Вып. 4. – С. 3–31.

  390. Черепахин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. – М.: Госюриздат, 1962. – 162 с.

  391. Черепахин Б. Б. Юридическая природа векселя и «Положение о векселях» 1922 года // Право и жизнь. – 1922. – Кн. 9–10. – С. 3–20.

  392. Черниловский З. М. Римское частное право: Элементарный курс. – М.: Нов. юрист, 1997. – 220 с.

  393. Ческидов Б. М. Развитие банковских операций с ценными бумагами. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 334 с.

  394. Чулюкин Л. Д. Природа и значение цели в советском праве. –Казань: Изд. Казан. ун-та, 1984. – 103 с.

  395. Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1967. – 311 с.

  396. Шейндлин Б. В. Сущность советского права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 140 с.

  397. Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. – 2-е изд. – Казань: Тип. Императорского ун-та, 1892. – 822 с.

  398. Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права: – 4-е изд. – СПб.: Изд. Бр. Башмаковых, 1909. – Т. 3: Вексельное право. Морское право. – 450 с.

  399. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права: В 2 т. – 11-е изд., первое посмертное, просм. и доп. – М.: Бр. Башмаковы, 1914 – 1915. – 495 с.

  400. Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права (по изданию 1914 г.). – М.: Спарк, 1994. – 335 с.

  401. Щодо можливості використання фондових деривативів у процесі приватизації: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16. 12. 99 р. № 261 // Офіційний вісник України. – 1999.  – № 51. – Ст. 2577. (Втратило чинність: рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19. 07. 2005 р. № 423 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 37. – Ст. 2320)

  402. Щокіна О. О. Правовий звичай міжнародної торгівлі як джерело міжнародного приватного права: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 2005. – 197 с.

  403. Эбзеев Б. Б. Гражданский оборот: понятие и юридическая природа // Государ­ство и право. – 1999. – № 2. – С. 32–38.

  404. Этимологический словарь русского языка. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Рад. шк., 1989. – 541 с.

  405. Эффективность правовых норм / Кудрявцев В. Н., Никитинский В. И., Самощенко И. С., Глазырин В. В. – М.: Юрид. лит., 1980. – 280 с.

  406. Южанин Н. В. Удержание как способ обеспечения исполнения обязательств: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Рязань, 2001. – 159 с.

  407. Юлдашбаева Л. Р. Правовое регулирование оборота эмиссионных ценных бумаг (акций, облигаций). – М.: Статут, 1999. – 202 с.

  408. Юридический энциклопедический словарь. – 2-е изд., доп. / Глав. ред. А. Я. Сухарев. – М.: Сов. энцикл., 1987. – 528 с.

  409. Явич Л. С. Право развитого социалистического общества: Сущность и принципы. – М.: Юрид. лит., 1978. – 224 с.

  410. Явич Л. С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений. – М.: Госюриздат, 1961. – 172 с.

  411. Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений: Учебное пособие. – Свердловск: Изд. юрид. института, 1972. – 212 с.

  412. Яковлев В. Ф. Сущность и основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений // Правоведение. – 1972. – № 6. – С. 81–90.

  413. Якушев В. С. О понятии правового института // Правоведение. –1970. – № 6. – С. 61–67.

  414. Яроцкий В. Л. Некоторые проблемы совершенствования нынешнего акционерного законодательства: Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной конференции ученых и соискателей. – Х., 1991. – с.

  415. Яроцкий В. Л. Создание и эмиссия ценной бумаги как основания возникновения выраженных в ней прав // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 18–26.

  416. Яроцкий В. Л. Юридическая природа акций как ценных бумаг: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 1992. – 155 с.

  417. Яроцкий В. Л. Юридическая природа ценных бумаг и вещей. Сравнительный анализ законодательства России и Украины // Российская юстиция. – 2001. – № 7. – С. 65–66.

  418. Яроцький В. Л. Деякі особливості регламентаційного впливу механізму цивільно-правового регулювання на відносини, які виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1 (27). – С. 29–36.

  419. Яроцький В. Л. Правовий зв’язок документа і визначеного його змістом майнового права як ознака цінних паперів: ретроспектива і сучасний підхід // Право України. – 2004. – № 3. – С. 49–54.

  420. Яроцький В. Л. Правовідносини, що виникають з приводу цінних паперів, як елемент механізму цивільно-правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 42–45.

  421. Bainbrige S. Trade Usages in International Sales of Goods: An Analysis of the 1964 and 1980 Sales Convention // Virginia Journal of International Law. – 1984. – No 8. – P. 619–665.

  422. Davies Paul. Gover’s Principles of Modern Company Law. – 6 th. – London: Sweet & Maxwell, 1997. – 867 p.

  423. German Capital Market Law. / Ed. bу Ulf R. Siebel, Michael P. Zu Lowenstein, Robert Finney. – N. Y.: Oceana; Munich: Beck, 1995. – 232 p.

1 [124] Див.: Каминка А. И. Основы предпринимательского права. – С. 236.

1 [124] Див.: Каминка А. И. Основы предпринимательского права. – С. 236.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (6)

    Документ
    Бурхливий розвиток вітчизняної фінансово-господарської сфери, інвестиційна активність, фінансова глобалізація, проникнення електронної комерції у грошовий обіг, поширення нових кредитно-грошових механізмів у господарській діяльності,
  2. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (11)

    Документ
    Актуальність теми. У наш час, коли відбувається великомасштабна зміна соціального буття, переоцінка цінностей, норм діяльності і поведінки людей у зв’язку з переходом до ринкових відносин, інтеграції в європейський соціокультурний
  3. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (2)

    Документ
    3.3. Проблеми створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових установ в Україні та особливості ліцензування їх операцій
  4. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (16)

    Документ
    Актуальність теми. Спрямованість державної політики на розбудову правової та соціальної держави, формування системи суспільних інститутів, які утворюють громадянське суспільство, обумовлюють корінні зміни у сфері правового регулювання.
  5. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (23)

    Документ
    Розділ 2. Відмежування перевищення меж необхідної оборони від стану необхідної оборони й умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони,

Другие похожие документы..