Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Прежде всего, стоит отметить, что наука - это сложная система. Ее развитие имеет свои уникальные особенности. Сейчас накоплен значительный массив дан...полностью>>
'Конкурс'
по конфликтной ситуации, сложившейся в отношении земельных участков, реализуемых в процедуре конкурсного производства в процессе банкротства ЗАО «Оре...полностью>>
'Документ'
В целях реализации государственной программы «Патриотическое воспитание граждан Российской Федерации на 2011 – 2015 годы», утверждённой постановление...полностью>>
'Конкурс'
3.1. Общее руководство по организации и проведению Конкурса осуществляется ОГАУК «Ульяновский театр кукол имени народной артистки СССР В.М.Леонтьевой...полностью>>

Для заказа доставки работы

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Механізм правового регулювання майнових відносин не характеризується такою автоматичністю забезпечення його регламентаційного впливу. Для його задіяння у регламентаційних цілях їх учасникам необхідно здійснити певні інтелектуально-вольові зусилля по врахуванню нормативних велінь, адресованих їм для виконання положеннями актів цивільного законодавства України. Вони мають характер абстрактних нормативних приписів, конкретизація яких у майновій сфері забезпечується самомоделюванням змістовних параметрів майнових прав у відповідності з власним баченням нормального ходу розвитку відповідних правовідносин та потребами їх суб’єктів. Процес переведення статики нормативного забезпечення відповідних сегментів майнової сфери у динаміку правовідносин забезпечується застосуванням договорів та односторонніх правочинів. У приватно-правовій сфері вони постають як юридичні факти, яким належить основна роль у цьому процесі.

Важливу роль у переведенні визначених законом або звичаєм абстрактних велінь (шляхом моделювання його істотних умов) у площину правореалізації забезпечує договір. Конструкція договору передбачає моделювання на нормативному рівні і остаточне самомоделювання самими суб’єктами відповідно до своїх потреб широкого кола визначених нормативно істотних умов щодо його предмету, ціни (для відплатних договорів), прав та обов’язків, відповідальності, строку дії, а також форс-мажорних обставин, умов пролонгації тощо. Типова модельна схема договору як конструкції правоустановлення найбільш повна, адже вона включає і права, і обов’язки, і відповідальність, і інші умови, стосовно яких повинна бути досягнута згода сторін. Моделювання його істотних умов у переважній більшості випадків об’єктивується у письмовій формі (паперовому або електронному документі) договору як правочину і забезпечує установлення договірних правовідносин, а також посвідчує тип відповідного договору та умови, на яких він був укладений. У цьому аспекті договір є конструкцією правомоделювання, правоустановлення та правопосвідчення. Інші нормативні веління, адресовані учасникам правовідносин, що виникли на підставі укладення відповідного понайменованого договору, але не об’єктивовані (зафіксовані) у його письмовій формі, забезпечують позитивне правове регулювання цієї сфери та захист їх прав та законних інтересів на випадок порушення.

Односторонні правочини (оформлення і видача довіреності, оформлення заповіту, прийняття спадщини та відмова від неї тощо) як конструкції правоустановлення порівняно з конструкцією договору характеризуються лаконічністю типових модельних схем, що об’єктивуються у їх (переважно письмовій) формі. Ця лаконічність обумовлена тим, що односторонній правочин згідно ч. 3 ст. 202 ЦК за загальним правилом може створювати обов’язки лише для особи, що його вчинила. Таким чином, письмова форма односторонніх правочинів не передбачає можливості моделювання і прав, і обов’язків, і відповідальності, як конструкція договору. Зокрема, такий односторонній правочин як заповіт потенційно може містити розпорядження заповідача щодо переходу до правонаступника (спадкоємця за заповітом) приналежного йому одного майнового права (права власності на одну річ). Між тим, такий порівняно незначний обсяг моделювання не позбавляє заповіт значення конструкції правомоделювання, правоустановлення, правопосвідчення і, зрештою, ненормативного регулятора майнових відносин. У цьому аспекті договори та односторонні правочини характеризуються універсальністю, позаяк можуть мати як самостійне правове значення, так і виступати елементом відповідного юридичного складу. У системі приватно-правових засобів (інструментів) забезпечення дієвості механізму (динамічної структури) правового регулювання майнових відносин правочин постає як їх стрижневий елемент – юридичний факт-дія (а у їх системі як юридичний акт).

Інституціоналізація та широке використання у сучасному майновому обороті України конструкції цінних паперів внесло корективи у вказаний “стандартний” набір елементів механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин. Адже юридично вагомі односторонні дії емітента по оформленню цінних паперів (врахуванню нормативних вимог щодо їхньої форми та моделюванню їх змістовних параметрів – реквізитів), мають аналогічне з правочинами значення. З його урахуванням цінні папери також постають як конструкція правомоделювання, правоустановлення і правопосвідчення. Положення ст. 194 ЦК України, що є різновидом норм-дефініцій, а відтак відправних, установницьких норм, визначають цінний папір не тільки як конструкцію правомоделювання, правоустановлення та правопосвідчення, але і правоздійснення та правопередачі. Згідно положень цієї норми цінний папір – це документ встановленої форми (повний аналог письмової форми правочину) з відповідними реквізитами (конструкція правомоделювання), що посвідчує грошове та інше майнове право (конструкція правоустановлення та правопосвідчення), визначає взаємовідносини (правовідносини – В.Я.) між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення (конструкція правоздійснення), а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (конструкція правопередачі).

Той факт, що майнові відносини підпорядковуються нормативному регулюванню, не нівелює значення договорів, односторонніх правочинів і цінних паперів як їх ненормативних регуляторів. У значенні форми-носія правової інформації і фактофіксуючого документа, вони мають значну схожість. Як конструкції правоустановлення для них нормативно визначена їх форма (усна, письмова для договорів та односторонніх правочинів і лише письмова та електронна (бездокументарна) для цінних паперів). Нормативно визначений правовий режим цінних паперів як об’єктів цивільних прав додатково (у порівнянні з договорами і односторонніми правочинами) дозволяє розглядати їх як конструкцію правопередачі (ст. 197 ЦК) та правоздійснення (ст. 198 ЦК). Крім цього, норми глави 7 ЦПК визначають цінні папери як конструкцію правовідновлення, адже визначена її положеннями процедура відновлення цінних паперів на пред’явника та векселі розрахована на поновлення можливості здійснення посвідчених ними майнових прав.

Застосування конструкції цінних паперів обумовило суттєву різницю між цінними паперами і власне майновими правами як об’єктами цивільних прав з точки зору їх положення у системі зв’язків, опосередкованих окремими регулятивними механізмами (від правомоделювання до правозахисту), що забезпечують їх участь у майновому обороті. Для більшості майнових прав (що не втілені у цінних паперах) тісний правовий зв’язок із інструментом їх установлення (договором або одностороннім правочином) не є характерним. Участь таких прав у майновому обороті опосередковується укладенням правочинів (як договорів, так і односторонніх правочинів), кожен з яких забезпечує одночасно як статичні (у значенні документа є правовою формою вираження майнових прав), так і динамічні (постає підставою їх переходу від одного суб’єкта до іншого) аспекти механізму правової регуляції відповідного сегмента майнових відносин. Розгляд узвичаєного механізму забезпечення оборотоздатності майнових прав (як самостійного різновиду об’єктів) у гносеологічному аспекті завжди дозволяє розмежувати майнове право і правову форму його первісного установлення і наступного посвідчення. Нею зазвичай постає форма (як правило письмова) договору, що допускає можливість їх змістовної видозміни за домовленістю сторін. Таким чином, майнові права як самостійна категорія об’єктів цивільних прав підлягають потенційним змістовним видозмінам, що об’єктивуються у кожній новій формі їх правового вираження (нею постає класична, як правило, письмова форма правочину). Зокрема, сторони можуть змінити будь-які змістовні характеристики майнових прав, віднесених до об’єктів цивільних прав, шляхом коригування правової інформації, зафіксованої у письмовій формі правочинів, що забезпечують їх оборотоздатність. Це можливо як шляхом корекції формально-змістовних характеристик первісного правочину, що є правоутворюючим юридичним фактом механізму правоустановлення, так і змістовної видозміни наступних правочинів, що забезпечують їх участь у майновому обороті. Наприклад, це можливе шляхом внесення за домовленістю сторін змін та доповнень до положень договору, укладення якого є підставою виникнення майнового права (як об’єкта цивільних прав). Інший шлях полягає в укладенні наступного правочину, що забезпечує передачу майнових прав, з певними змінами їхніх змістовних характеристик у порівнянні з первісним їх обсягом. У останньому випадку відпадає потреба у врахуванні положень первісного правочину, елементом змісту якого і є майнове право, що набуло оборотоздатності як об’єкт цивільних прав. Адже кожен новий правочин, що забезпечує його оборотоздатність є одночасно і формою його фіксації та вираження, посвідчуючи його зміст та обсяг, і юридичною підставою його передачі іншій особі.

Цінні папери, на противагу власне майновим правам як окремій категорії об’єктів, у значенні правової форми первісного установлення і наступного посвідчення майнових прав, характеризуються змістовною сталістю. Адже змістовні параметри посвідчених цінними паперами майнових прав (навіть при трансформаціях документарної форми їх випуску у бездокументарну і навпаки) залишаються незмінними протягом всього періоду їх участі у майновому обороті. На відміну від майнових прав, правовою формою фіксації яких є положення договору, об’єктивовані, як правило, у його письмовій формі, змістовні характеристики цінних паперів не підлягають коригуванню як за одноосібним бажанням емітента, так і за домовленістю між ним та іншими учасниками досліджуваних майнових відносин. Вказана змістовна незмінність обумовлена притаманним їм доктринально-догматичним (а відтак аксіоматичним, неоспоримим) тісним правовим зв’язком між майновими правами та цінним папером (інструментом їх фіксації). Врахування цього аспекту специфіки цінних паперів дозволяє констатувати істотну відмінність порівнюваних регулятивних механізмів, у яких основним правоутворюючим юридичним фактом є здійснена емітентом-боржником одностороння фіксація майнових прав у формі цінних паперів чи їх договірне або односторонньо-правочинне моделювання відповідно.

Застосування у досліджуваному механізмі особливих способів правового регулювання дозволило на якісно новому рівні забезпечити здійснення прав та законних інтересів їх учасників. За рахунок цих способів досягається зменшення вірогідності настання небажаних для суб’єктів негативних наслідків (ризиків), які зазвичай мають місце у майновій сфері. Це, наприклад, такий спосіб правового регулювання як необхідність презентації документа (а також задіяння реєстратора чи зберігача) для здійснення посвідчених ним прав, а також право емітента на вилучення документарного цінного папера взамін наданого ним виконання свого обов’язку на користь його пред’явника. У сфері випуску та обігу документарних цінних паперів цей спосіб дозволяє органічно поєднати і використати окремі переваги, притаманні сферам правового регулювання речових (абсолютних) та зобов’язальних (відносних) відносин.

Законодавчо визначена можливість функціонування цінних паперів бездокументарної форми обумовила трансформацію речових (абсолютних) правовідносин, що виникали стосовно цінних паперів, випущених у їх класичній, документарній формі, у зобов’язально-депозитарні (відносні) правовідносини. Правоволоділець за бездокументарними цінними паперами одночасно із набуттям посвідчених ними майнових прав набуває право вимоги, звернене до осіб, що є зобов’язаними учасниками Національної депозитарної системи України (реєстродержателями, зберігачами, депозитаріями тощо). Воно полягає у здійсненні останніми комплексу передбачених законодавством юридично вагомих дій по обслуговуванню рахунків у бездокументарних цінних паперах з метою безперешкодної реалізації правоволодільцем належних йому майнових прав. Розрізненість на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери у Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів вимагає створення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення зловживань на фондовому ринку.

Зобов’язальний характер майнових прав, посвідчених цінними паперами як документарної, так і бездокументарної форм випуску, виключає характерний для речових відносин автономний (без звернення права вимоги до зобов’язаної особи — емітента) механізм їх реалізації. Наявність у досліджуваному механізмі такого прийому правового регулювання як фікції (юридичні припущення) забезпечує посвідченим цінними паперами майновим правам високий (на рівні рухомих речей) ступінь оборотоздатності, що, однак, не дає підстав для ототожнення їх правової природи.

Застосування фікцій (юридичних припущень) у досліджуваній сфері полягає у поширенні права власності (ч. 2 ст. 194 ЦК України) на форму посвідчення майнового (переважно зобов’язального) права, що постає як досить рідкісний для приватноправової сфери правового регулювання спосіб правового регулювання. Адже тут має місце установлення права власності (класичного речового, найбільш повного і автономного права на речі як об’єкти матеріального світу) на паперовий документ, що посвідчує майнові права (фікція речі). Визначені змістовною специфікою права власності на цінні папери правоможності їх власника не підлягають повному ототожненню з відповідними елементами змісту аналогічних відносин, що виникають з приводу речей. Основним елементом змісту речових відносин є права на речі, що, на відміну від зобов’язальних і, зокрема, досліджуваних правовідносин, передбачає можливість реалізації власником всіх належних йому правоможностей автономно, без звернення до зобов’язаної особи юридично забезпеченої вимоги здійснення права на користь управоможеної. Відносини власності на цінні папери мають об’єктом не річ, а паперовий документ, що посвідчує майнові права переважно зобов’язального змісту, реалізація яких неможлива без звернення зобов’язального права вимоги до їх емітента-боржника.

Законодавчо визначена необхідність здійснення юридично вагомих дій, спрямованих на оформлення цінних паперів (ст. 196 ЦК України), є переконливим доказом доцільності розгляду їх специфіки саме у межах інструментальної концепції. Вони полягають у належному оформленні сертифікатів для документарної форми фіксації майнових прав або оформлення глобального сертифіката для цінних паперів бездокументарної форми, а також виконання інших необхідних нормативних вимог. Вказані дії емітента є вольовими, правомірними, спрямованими на виникнення прав та обов’язків, що обумовлені оформленням і розміщенням (видачею) цінних паперів, а відтак підлягають розгляду як правочин. У цьому значенні вони постають правовстановлюючим юридичним фактом – односторонньо-управоможуючим правочином, що вчиняється емітентом з метою прийняття на себе обов’язку надати можливість здійснити посвідчене цінним папером майнове право кожному належним чином легітимованому правонабувачу.

Цінний папір, таким чином, підлягає розгляду як цивілістична конструкція, у якій в особливій письмовій формі об’єктивований підсумковий акт одностороннього волевиявлення емітента по формуванню змістовних характеристик відповідного майнового права. Адже його вчинення боржником-емітентом у поєд­нанні з іншими юридичними актами як публічно- (реєстрація випуску цінних паперів), так і приватноправового (зустрічні дії первісного кредитора — першого набувача прав на цінні папери) спрямування в межах єдиного юридичного складу має наслідком появу в майновому обороті без перебільшення унікальної оборотоздатної цивілістичної конструкції ― об’єкта-інструмента фіксації та посвідчення майнових прав. Оформлення (дотримання вимог щодо форми здійсненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину) і видача (або розміщення для емісійних цінних паперів) підлягає розгляду як один із юридичних фактів юридичного складу, що призводить до виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав. Крім цього, необхідною умовою їх виникнення є виконання цілої низки нормативно-визначених вимог, що в поєднанні з іншими юридичними актами можуть бути визначені як послідовно здійснюваний елементно-неоднорідний юридичний склад. Його неоднорідність визначається обов’яз­ковістю наявності юридичних актів як приватноправової (дії, кінцевим правовим результатом здійснення якої є оформлення і належна видача чи розміщення цінних паперів), так і публічно-правової (наприклад, акт державної реєстрації їх випуску) спрямованості. Зазначене дає підстави твердити, що в інструментальному значенні сертифікат документарного цінного папера являє собою фактофіксуючий документ. Він має значення форми здійсненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину, на яку за умови належної видачі (розміщення) поширються правовий режим об’єктів цивільних прав, що додатково свідчить на користь їх розгляду як цивілістичної конструкції.

Певну специфіку має моделювання і установлення майнових прав, що посвідчуються емісійними цінними паперами. Стосовно бездокументарної форми цінних паперів формою такого односторонньо-упра­воможуючого правочину, у якому формалізується воля емітента стосовно емісії цілого випуску цінних паперів постає глобальний сертифікат. У ньому, як також фактофіксуючому документі, об’єктивується волевиявлення емітента щодо оформлення та розміщення випуску емісійних цінних паперів. У цивілістичній літературі минулого аналогічну форму запропоновано розглядати як «односторонній акт множинності» (Gesammtakt) [124]1. Дійсно, цей обумовлений єдиністю волевиявлення односторонній акт в кінцевому підсумку «розпадається» на обумовлену кількістю розміщуваних емісійних цінних паперів як документарної, так і бездокументарної форми. Його специфіка полягає у множинності окремих взаємоузгоджених, відносно самостійних і розпорошених у часі юридично значущих дій емітента і перших набувачів прав на цінні папери. За умови збігу зустрічних (одностороннього волевиявлення, зафіксованого у формі цінного папера) і узгодженого в межах емісійного договору зустрічного волевиявлення емітента і перших набувачів прав на цінні папери відповідна їх кількість буде розміщена (а відтак і виникнуть посвідчені ними майнові права).

Загальним підходам, визначеним інструментальною концепцією цінних паперів, цілком відповідає і механізм організаційно-правового забезпечення їх розміщення та обігу в бездокументарній формі. Бездокументарні цінні папери, враховуючи трансформацію способу формалізації (фіксації) посвідченого ними майнового права, мають видозмінену правову природу, але, незважаючи на її суттєві особливості, їх інструментальна роль у досліджуваному механізмі є аналогічною. Стосовно бездокументарної форми їх розміщення та обігу матеріальний носій правової інформації, тобто стандартизований за формою й реквізитами паперовий бланк документа, який може бути об’єктом речових прав, не застосовується. Його інструментальне призначення в механізмі їх розміщення та обігу виконує здійснений зберігачем обліковий запис, який постає особливим техніко-правовим засобом фіксації майнових прав, посвідчених цінним папером. Участь в майновому обороті посвідчених ними майнових прав забезпечується шляхом відкриття спеціального рахунку в цінних паперах бездокументарної форми одного випуску, порядок ведення якого чітко регламентований положеннями актів чинного цивільного законодавства України.

Чинне законодавство України передбачає можливість знерухомлення (переведення в бездокументарну форму розміщення та обігу) цінних паперів, випущених у документарній формі. У цьому випадку їх сертифікати підлягають депонуванню у сховищах зберігача, що в разі потреби забезпечує можливість їхнього зворотного переведення у первісну, документрну форму (конвертації). Аналогічну властивість мають і цінні папери, первісно випущені у бездокументарній формі. Конвертаційна здатність конструкції цінних паперів особливо наочно ілюструє їх нормативно забезпечені інструментальну роль і призначення в досліджуваному механізмі. Цей висновок випливає із аналізу аксіоматичних положень філософії права, згідно яких об’єктивація (зовнішнє юридичне вираження) майнових прав може забезпечуватись лише у єдності їх юридичної форми та змісту. Враховуючи об’єктивну залежність між змістом та формою цінних паперів, вони постають як інваріантна (документарна/бездокументарна) правова (адже майнове право взагалі не може мати позаправову об’єктивацію) форма вираження майнових прав. Інваріантність цінних паперів знаходить вираз у нормативно встановленій їх конвертаційній здатності, яка означає змінність правової форми (необмежену трансформацію документарної у бездокументарну і навпаки) при незмінності змісту, що полягає у сталості їх реквізитів.

Усталений у цивілістичній доктрині підхід до розгляду цінних паперів документарної і бездокументарної форми лише як різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав не повною мірою враховує особливості їх інструментальної природи та правового режиму і підлягає коригуванню з урахуванням таких міркувань. Зв’язок між документом (формою вираження прав) і посвідченими ним майновими правами (власне об’єкт) як одна з їх найсуттєвіших ознак цінних паперів обумовлює специфіку їх правової природи, що, в свою чергу, має наслідком подвійність змістовно втілених у цій конструкції категорій цивільних прав. Права «з папера» є основними, оскільки за рахунок їх реалізації задовольняються інтереси управоможених суб’єктів, а права «на папір» мають щодо них допоміжне, інструментальне призначення. Така їх підпорядкованість пояснює проблему змішаного (речово-зобо­в’язального) характеру змісту правовідносин, що виникають у сфері розміщення (видачі) та обігу документарних цінних паперів. Стосовно бездокументарної форми їх випуску та обігу вказана специфіка також зберігається і знаходить прояв у наявності аналогічних категорій основних (у переважній більшості зобов’язальних) прав «з паперу» і видозмінених допоміжних (депозитарно-зобов’язальних за змістом і організаційних за природою) прав «на папір». Фундаментальний висновок відомих правників минулого стосовно тісного правового зв’язку прав «на папір» та «з паперу» у сучасних умовах дозволяє зауважити специфіку механізму правового регулювання відносин, що опосередковуються розміщенням (видачею) та обігом цінних паперів, який «поглинається» більш широкою загальногалузевою категорією.

Правова природа цінних паперів та їх місце і роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин визначені їх правовим режимом, закріпленим нормами нормативно-регламентаційної основи розглядуваного механізму. Її дослідження дозволяє окреслити специфіку систематики положень про цінні папери. Систему цивільного права можна визначити як цілісне функціонально узго­джене нормативне утворення, внутрішня структурованість якого полягає в умовному згрупуванні окремих нормативно-правових спільностей у підгалузі, об’єднання інститутів, інститути, субінститути і прості об’єднання норм, що забезпечують упорядкування відповідних змістовно споріднених груп особистих немайнових і майнових відносин, охоплюваних сферою приватноправової регуляції. Враховуючи сучасний стан, постійне поповнення та змістовне вдосконалення нормативних положень вітчизняного законодавства про цінні папери, їх варто розглядати не як інститут, а як об’єднання інститутів. Положення законодавства України про цінні папери визначають їх правовий режим як різновиду юридичних (точніше цивілістичних, з урахуванням їх галузевої приналежності) конструкцій.

Цивілістичні конструкції є виразом типового модельного характеру побудови майнових прав, обов’яз­ків і відповідальності суб’єктів цивільних відносин, слідування яким обумовлює впорядкування їх поведінки у межах розвитку регулятивних правовідносин. Кожна цивілістична конструкція розрахована на її активацію (від лат. activusдіяльний, такий, що забезпечує переведення у діяльнісний стан, перехід від стану спокою до руху, розвитку) у випадку настання відповідних життєвих обставин (юридичних фактів). Універсальний (і невичерпний) перелік таких життєвих обставин визначається положеннями теорії юридичних фактів. Це юридичні факти – дії (правомірні та неправомірні) та події. Наведений С.С. Алексєєвим приклад віндикації як юридичної конструкції з цієї точки зору постає як типова модель правомірної поведінки власника по витребуванню належного йому майна. Можливість переведення абстрактної моделі бажаної поведінки у площину реалізації норми права визначена настанням юридичного факта – неправомірної дії (правопорушення), тобто факта незаконного володіння належним власнику майном. Аналогічне значення для виникнення відповідних охоронних прововідносин мають інші неправомірні дії – факти завдання майнової та немайнової (моральної) шкоди, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави тощо. Однак переважна більшість цивілістичних конструкцій розрахована на їх переведення у практичну площину, тобто площину реалізації норм права, на підставі юридичних фактів – правомірних дій (юридичних вчинків та юридичних актів). Серед юридичних актів у сфері приватно-правового регулювання найбільшу питому вагу займають правочини. Таким чином, у майновій сфері переважна більшість цивілістичних конструкцій (понайменовані договори і односторонні правочини та цінні папери) розрахована на правочинну активацію.

Як цивілістична конструкція цінні папери постають об’єктом-інструментом моделювання прав «на папір» і «з паперу». Механізм формування змістовних характеристик майнових прав, що складають зміст досліджуваних відносин, умовно може бути подалений на нормативне (законодавче) моделювання і самомоделювання. Нормативне моделювання прав «на папір» полягає у закріпленні двох можливих типових (базово-статичних) модельних схем побудови прав «на папір» ― документарної або бездокументарної. Документарна схема побудови прав «на папір» полягає у конструюванні формально-змістовних характеристик (форма і реквізити) паперового документа, на який поширюється право власності. Бездокументарна полягає у втіленні нормативно визначених типових модельних схем побудови посвідчених цінними паперами майнових прав у здійснених зберігачем облікових записах. Характерні для цієї схеми моделі побудови прав, обов’язків та відповідальності суб’єктів досліджуваних відносин передбачають відкриття особливих рахунків у цінних паперах, а також застосування інших правових механізмів (як організаційного, так і договірного характеру), що забезпечують функціонування Національної депозитарної системи України. Остаточне моделювання підготовлених до розміщення (видачі) цінних паперів здійснюється шляхом напластування на одну із базових модельних схем “на папір” (документарної або бездокументарної) необхідних видових модельних схем побудови прав “з паперів”, які визначають змістовну специфіку окремих видових конструкцій цінних паперів. Механізм нормативного моделювання розрахований на остаточне формування окремими емітентами змістовних характеристик видових конструкцій цінних паперів шляхом самомоделювання. Саме це дозволяє констатувати нормативну визначеність регламентаційної значущості і правочинного походження конструкції цінних паперів, адже таке значення у механізмі правового регулювання може виконувати лише правочин.

Інструментальна правова природа цінного папера, визначена тісним правовим зв’язком документа (форми існування права) і посвідченого ним майнового права (власне об’єкта правового інтересу правонабувача) обумовлює специфіку механізму правовстановлення досліджуваних відносин (його ускладненість у порівнянні з іншими). Адже у переважній більшості випадків юридично вагомі дії, одним із наслідків здійснення яких є фіксація змістовних характеристик майнових прав у відповідному документі, що подібний до письмової форми правочину, призводять до бажаного для суб’єкта його вчинення правового результату (виникнення правовідношення) зразу, з моменту дотримання вимог законодавства щодо її змістовного наповнення. Односторонні дії емітента по формалізації майнових прав у особливому оборотоздатному документі ― цінному папері, набувають правового значення не відразу, а лише згодом, за умови його належного оформлення (виконання вимог законодавства щодо форми і реквізитів документа) і передачі першому правонабувачу. З цього моменту посвідчені документарним цінним папером майнові права вважаються набутими, а на форму документа, що дорівнюється до форми правочину, поширюється правовий режим об’єкта цивільних прав. Вказана правова ситуація є унікальною, оскільки будь-який інший односторонній правочин (як і двосторонній) зазвичай має суто «зовнішній» по відношенню до певного майнового правовідношення характер. Адже його форма, що знаходить юридичне вираження у документі (наприклад, заповіті) ніколи не «зливається» (не характеризується тісним правовим зв’язком документа і посвідченого ним майнового права) з комплексом правових можливостей, що ним посвідчуються. Відповідно на його форму (а вона невід’ємна від юридичного змісту, позаяк його визначає) ніколи не поширюється правовий режим матеріальних об’єктів цивільних прав. Цей правочин постає лише як юридичний факт, який приводить у дію відповідний механізм правового регулювання, який у гносеологічному аспекті підлягає пізнанню через його стадії.

Інші правові наслідки настають в результаті вчинення односторонніх юридично вагомих дій емітента цінних паперів, які постають як односторонньо-управоможуючий правочин, що є не тільки правоутворючим (правовстановлюючим) юридичним фактом. Основним правовим наслідком їх вчинення є поява у майновому обороті цінних паперів – альтернативної договору конструкції фіксації та посвідчення майнових прав. Специфіка конструкції цінних паперів у розглядуваній площині полягає у тому, що фактично письмова форма одностороннього правочину, що вчиняє емітент (втілена у глобальному або індивідуальному сертифікатах) є фактофіксуючим документом. Вона має значення форми фіксації волевиявлення емітента і конструкції правоустановлення, на яку (і лише за умови дотримання приписів законодавства щодо форми і реквізитів та інших вимог) поширюється правовий режим об’єктів цивільних прав.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (6)

    Документ
    Бурхливий розвиток вітчизняної фінансово-господарської сфери, інвестиційна активність, фінансова глобалізація, проникнення електронної комерції у грошовий обіг, поширення нових кредитно-грошових механізмів у господарській діяльності,
  2. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (11)

    Документ
    Актуальність теми. У наш час, коли відбувається великомасштабна зміна соціального буття, переоцінка цінностей, норм діяльності і поведінки людей у зв’язку з переходом до ринкових відносин, інтеграції в європейський соціокультурний
  3. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (2)

    Документ
    3.3. Проблеми створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових установ в Україні та особливості ліцензування їх операцій
  4. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (16)

    Документ
    Актуальність теми. Спрямованість державної політики на розбудову правової та соціальної держави, формування системи суспільних інститутів, які утворюють громадянське суспільство, обумовлюють корінні зміни у сфері правового регулювання.
  5. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте (23)

    Документ
    Розділ 2. Відмежування перевищення меж необхідної оборони від стану необхідної оборони й умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони,

Другие похожие документы..