Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
За оперативними даними за 9 місяців 2011 року з водних об’єктів басейну Дніпра для потреб галузей економіки та населення водокористувачами забрано бі...полностью>>
'Диплом'
клад книговедческих центров 30-х годов Москвы, Ле­нинграда, Киева, Харькова в развитие советской науки о книге исключительно велик, но изучение деяте...полностью>>
'Примерная программа'
Примерная программа учебной дисциплины «Основы алгоритмизации и программирования» предназначена для реализации государственных требований к минимуму ...полностью>>
'Документ'
ТАБЛИЦА МАРШРУТОВ РОССИЙСКИХ ПЕРЕВОЗЧИКОВ МЕЖДУ РОССИЕЙ И МАРОККО Пункты отправления Промежуточные пункты Пункты назначения Пункты за пределами Ограни...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад „ужгородський національний університет на правах рукопису кампо георгіна михайлівна

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

На правах рукопису

КАМПО ГЕОРГІНА МИХАЙЛІВНА

УДК 334.012.

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛОГО БІЗНЕСУ РЕГІОНУ (на матеріалах Закарпатської області)

Спеціальність 08.00.05 – Розвиток продуктивних сил

і регіональна економіка

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Науковий керівник

Мешко Іван Михайлович

Д.і.н., к.е.н., професор

Ужгород – 2009

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................................

3

Розділ 1. Теоретичні засади формування системи управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні .................................

9

1.1.Економічна сутність, значення та еволюція поняття „малий бізнес” ...................................................................................................

9

1.2.Зміст державного управління розвитком малого бізнесу ..........

34

1.3.Сутність управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні .............................................................................

56

Висновки до розділу 1 ....................................................................................

74

Розділ 2. Аналіз стану та оцінка діючої системи управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області ................................

77

2.1 Аналіз та оцінка діяльності суб’єктів малого бізнесу регіону ..............

77

2.2. Аналіз зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу області .................................................................................................

103

2.3. Оцінка функціонування діючої системи управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області ........................................................

121

Висновки до розділу 2 .....................................................................................

147

Розділ 3. Напрями удосконалення управління розвитком малого бізнесу регіону ................................................................................................

149

3.1. Напрями удосконалення діючої системи управління розвитком малого бізнесу регіону ...................................................................................

150

3.2. Підходи до оцінки рівня розвитку малого бізнесу в містах і районах регіону ..............................................................................................................

172

Висновки до розділу 3 .....................................................................................

194

Висновки .........................................................................................................

196

Додатки ............................................................................................................

200

Список використаних джерел .....................................................................

242

ВСТУП

Малий бізнес – найдемократичніший суспільний інститут, завдяки якому мільйони людей реально беруть участь в економічному житті власної країни. Саме через його розвиток утворюється та забезпечується середній клас, укріплюється конкурентне середовище, створюються нові робочі місця. Зважаючи на значну соціальну роль малого бізнесу у здійсненні економічних реформ на шляху до соціально-орієнтованої ринкової економіки та його чутливість до несприятливого зовнішнього середовища, необхідним є створення такої системи управління розвитком малого бізнесу, яка б дозволила максимально вирішувати проблеми, з якими стикаються підприємці України і стимулювала б малий бізнес до саморозвитку.

Для регіонів країни, які не володіють значним промисловим потенціалом саме розвиток малого бізнесу може сприяти економічному зростанню та вирішенню соціальних проблем. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень при розробці регіональних програм соціально-економічного розвитку необхідно вдосконалення науково-методичного забезпечення управління розвитком малого бізнесу на регіональному та місцевому рівнях.

Аналіз стану наукової розробки даної проблеми у вітчизняній літературі доводить, що українськими вченими створено підґрунтя для її подальшого вивчення. Вагомий внесок у дослідження малого підприємництва, його розвитку, розміщення і територіальної організації зробили С.Аржевітін, О.Бухвальд, А.Віленський, З.Варналій, Л.І Воротіна, В.Геєць, В.Герасимчук, А.Дадашев, Б.Данилишин, М.Долішній, М.Єрмоленко, М.Журавльова, І.Комарницький, М.Козоріз, С.Ксьондз, О.Кужель, О.Кузьмін, І.Лукінов, А.Мельник, І.Михасюк, В.Мікловда, О.Нижник, В.Парсяк, М.Пітюлич, С.Реверчук, С.Слава, М.Тимчук, І.Тирпак, В.Черняк, Л.Чернюк, М.Чумаченко, А.Чухно та інші.

Загальним та спеціальним підходам і принципам в організації державного управління, формуванні державно-управлінських рішень, у тому числі й у сфері управління розвитком малого підприємництва в Україні, присвячені праці В.Бакуменка, Г.Губерної, А.Дєгтяря, С.Майбороди, О.Мордвінова, П.Надолішнього, В.Олуйко, В.Рижих, С.Серьогіна, Ю.Шарова, Л.Шкляра та інших.

Проте проблема формування ефективної системи управління розвитком малого бізнесу на державному і регіональному рівнях потребує подальшого дослідження. Зокрема, відсутні єдине визначення та єдиний підхід до трактування поняття „малий бізнес”, досі не розроблено методику оцінки рівня розвитку малого бізнесу на регіональному рівні. Назріла необхідність цілісної системи державного управління сталим розвитком малого бізнесу, при цьому особливо важливим є перенесення значної частини повноважень та відповідальності на регіональний та місцевий рівні управління. Тому дослідження сутності, структури, завдань системи управління розвитком малого бізнесу в Україні, особливо на регіональному рівні, є актуальним, відповідає запитам теорії і практики регіонального управління.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематики науково-дослідних робіт економічного факультету ДВНЗ „Ужгородський національний університет” – „Структурна політика і регіональні пріоритети розвитку Закарпатської області в умовах економічної трансформації” (номер державної реєстрації 0105U004082).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування теоретико-методологічних і практичних засад управління розвитком малого бізнесу в регіоні та визначення його пріоритетних напрямів у сучасних умовах.

Для досягнення даної мети було поставлено і вирішено наступні завдання:

  • дослідити еволюцію поглядів та уточнити сутність понять „підприємництво” та „малий бізнес”;

  • провести аналіз основних функцій державного управління, спрямованих на розробку державної політики підтримки і стимулювання розвитку малого бізнесу;

  • визначити сутність та обґрунтувати функції регіонального управління розвитком малого бізнесу;

  • дослідити сучасний стан розвитку малого бізнесу в Закарпатській області;

  • оцінити систему управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області;

  • розробити і запропонувати органам виконавчої влади та місцевого самоврядування рекомендації для оцінки зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу в регіоні;

  • розробити пропозиції щодо вдосконалення регіональної політики сприяння розвитку малого бізнесу;

  • розробити підходи до комплексної оцінки розвитку малого бізнесу в регіоні.

Об'єктом дослідження є система управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні.

Предмет дослідження – теоретичні та прикладні аспекти управління розвитком малого бізнесу регіону в умовах економічної трансформації.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, теорії державного регулювання економіки та інституціональної теорії, теорії менеджменту.

Для досягнення поставленої мети застосовувались наступні методи: метод логічного узагальнення застосовано для теоретичного обґрунтування поставлених задач та уточнення ключових понять дисертаційного дослідження. Історико-логічний метод використано для визначення сутності підприємництва. За допомогою методів аналізу і синтезу узагальнено теоретичні основи управління розвитком малого бізнесу на державному та регіональному рівні. Методи системного підходу застосовувались при розкритті соціально-економічної природи малого бізнесу як об’єкту державного управління; абстрактно-логічний метод – для визначення поняття управління розвитком малого бізнесу. В процесі аналізу тенденцій розвитку малого бізнесу використовувалися методи статистичного аналізу, метод експертних оцінок – для виявлення проблем розвитку малого бізнесу в регіоні, метод соціологічних опитувань – для дослідження зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу у Закарпатській області, метод багатовимірного аналізу – для розрахунку регіонального індексу розвитку малого бізнесу в розрізі міст і районів Закарпатської області.

Інформаційною базою підготовки дисертації слугували статистичні дані щодо розвитку малого бізнесу в Україні та Закарпатській області, інформація Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці наукових положень та методичних підходів, спрямованих на активізацію розвитку малого бізнесу шляхом удосконалення управління цим процесом на регіональному рівні.

Результати дисертаційного дослідження містять такі елементи новизни:

Вперше:

  • розроблено підходи до формування регіонального індексу розвитку малого бізнесу на основі комплексної оцінки територіальних особливостей розвитку малого бізнесу регіону, що дозволяє визначати рейтинг кожного міста і району в регіоні як за загальним рівнем розвитку малого бізнесу, так і за окремими його складовими.

удосконалено:

  • систему розподілу повноважень у сфері управління розвитком малого бізнесу між трьома рівнями управління: загальнодержавним, регіональним та місцевим;

  • інструментарій досліджень інституційних та структурно-організаційних аспектів розвитку малого бізнесу на основі розробленого комплексного підходу до аналізу зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу на регіональному рівні.

отримало подальший розвиток:

  • наукове трактування малого бізнесу як важливого структуроутворюючого елементу ринкової економіки та системного об’єкту державного управління.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в розробці теоретичного і методичного забезпечення процесу управління розвитком малого бізнесу в регіоні, визначенні пріоритетних напрямів реалізації відповідної регіональної політики. Висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва.

Наукові розробки автора використовуються Закарпатською обласною державною адміністрацією в процесі управління розвитком малого бізнесу регіону (довідка № 06-20/1038 від 12.05.2008), у діяльності управління економіки виконавчого комітету Мукачівської міської ради (довідка № 405/01-8 від 17.04.2008), в роботі Уповноваженої з питань захисту прав підприємців у Закарпатській області (довідка №34 від 27.05.2008р.) та при викладанні навчальних дисциплін на кафедрі фінансів та кафедрі економіки, менеджменту та маркетингу ДВНЗ „Ужгородський національний університет” (довідка № 01-10/1084 від 1.06.2008р.).

Особистий внесок автора. Результати дослідження, викладені в дисертації, отримані автором особисто. В роботі використані лише ті здобутки, які є особистим доробком автора.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційної роботи оприлюднені на конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „ДНІ НАУКИ – ‘2006” (м. Дніпропетровськ, 2006р.), міжнародній науково-практичній конференції „Современные направления теоретических и прикладных исследований ‘2008” (Одеса, 2008р.), міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 2008р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць у фахових наукових виданнях ( 7 наукових статей, 3 тези доповідей) загальним обсягом 3,9 д.а., з яких особисто автору належить 3,7 д.а.

Структура роботи визначена завданнями і логікою здійсненого дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 199 сторінок комп’ютерного тексту. Дисертація містить 12 рисунків, 12 таблиць, 6 додатків. Список використаних літературних джерел нараховує 209 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛОГО бізнесу НА РЕҐІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

1.1. Економічна сутність, значення та еволюція поняття „малий бізнес”

З'ясування суті малого бізнесу набуває особливого значення в умовах ринкового трансформування економіки України. Адже, на думку багатьох дослідників, підприєм­ництво виступає атрибутивною ознакою будь-якої економічної системи, що базується на ринкових принципах, і є провідною формою господарювання. Виникнення підприємни­цтва – це результат економічного трансформування суспільства і водночас найнадійні­ша гарантія подальшого поглиблення реформування ринкових відносин. Тому методологічно обґрунтованим є підхід, коли підприємництво розглядається в широкому загально історичному контексті еволюції економічних систем.

Головне управління економіки обласної державної адміністрації є структурним підрозділом облдержадміністрації, підзвітним та підконтрольним голові облдержадміністрації та Міністерству економіки України. До складу головного управління економіки входять три управління, в структуру яких входять шість відділів, а саме:

 Управління зведеного аналізу і прогнозу соціально-економічного розвитку:
– Відділ аналізу соціально-економічного розвитку;

– Відділ прогнозування регіонального розвитку;

 Управління розвитку соціальної сфери  і торгівлі:

– Відділ соціальної сфери і природних ресурсів;

– Відділ торгівлі і матеріальних ресурсів;

 Управління розвитку підприємництва і  ринкових відносин:

– Відділ  розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури;

– Відділ конкурентної та цінової політики.

Основними завданнями Головного управління є участь у:

– реалізації державної політики економічного і соціального  розвитку України;
– реалізації, в межах компетенції, державної регуляторної  політики і державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму;
– формуванні і проведенні державної регіональної політики;

– розроблені проектів державних  цільових, галузевих і регіональних і міжрегіональних  програм.

– формуванні та реалізації державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму, проведенні моніторингу її реалізації та соціально-економічних результатів, сприянні розвитку на території області конкуренції, підвищенні ефективності функціонування об’єктів ринкової інфраструктури.

 

Управління у своїй роботі керується положенням про головне управління економіки обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 28 листопада 2005 року № 731.[164]

Наступний елемент організаційної структури регіонального управління – Представництво Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Закарпатській області. Представництва   в  Автономній  Республіці Крим,    областях,   містах   Києві та Севастополі   (далі - Представництво) підпорядковані і підзвітні  Державному  Комітету України з  питань регуляторної політики та підприємництва (далі - Держпідприємництво України) та є його територіальними органами.

Представництво Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Закарпатській області керується у своїй діяльності Положенням [165], яке затверджує голова Держпідприємництва України. Його основними завданями є:

  • участь у  формуванні  та  реалізації  державної  регуляторної політики у сфері господарської  діяльності  та  політики  у  сфері підприємництва, ліцензування господарської діяльності та державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців  відповідно в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

  • координація діяльності  місцевих  органів  виконавчої  влади, пов'язаної  з  розробленням та реалізацією заходів щодо проведення державної регуляторної політики у сфері господарської  діяльності, ліцензування   господарської   діяльності,   державної  реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

  • сприяння формуванню системи  фінансово-кредитної, консультативної  та  інформаційної  підтримки   підприємництва   в регіоні,  здійснення  аналізу  ефективності використання бюджетних коштів  для  реалізації  затверджених  програм   розвитку підприємництва.

Ще один елемент реґіональної організаційної структури – уповноважений з питань захисту прав підприємців. Це особа, яка сприяє Державному комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво) у реалізації повноважень щодо захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Уповноважений керується у своїй діяльності Положенням [166] та призначається головою Держпідприємництва України на 1 рік.

Головні завдання уповноваженого:

1) сприяє послідовному здійсненню територіальними представництвами Держпідприємництва України державної політики у сфері підтримки та розвитку підприємництва та координує свою роботу з ними;

2) за дорученням Держпідприємництва України, зверненнями суб’єктів підприємницької діяльності або з власної ініціативи здійснює захист прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності всіма способами, передбаченими законодавством;

3) надає консультаційну допомогу суб’єктам підприємницької діяльності з питань започаткування, розвитку та захисту підприємницької діяльності; сприяє їхній правовій інформованості;

4) бере участь в обговоренні проекту регіональної програми розвитку малого підприємництва;

5) бере участь у проведенні моніторингу стану виконання  законодавства України щодо розвитку підприємництва, аналізі його впливу на соціально-економічний розвиток регіону та вносить відповідні пропозиції керівництву територіального представництва Держпідприємництва України та Держпідприємництва України;

6) аналізує причини виникнення порушень норм законодавства України  з питань підприємництва та вносить до територіального представництва Держпідприємництва України та до Держпідприємництва України пропозиції щодо їх усунення;

7) спільно з територіальним представництвом Держпідприємництва України організовує роботу регіональної громадської колегії, типове положення про яку затверджує Держпідприємництво України;

8) організовує  роботу громадської приймальні;

9) забезпечує інформування громадськості про стан дотримання місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності законодавства України в частині забезпечення прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та про свою діяльність;

10) узагальнює результати своєї роботи та інформує про них Держпідприємництво України в порядку, визначеному Держпідприємництвом України.

Наступний елемент організаційної структури – Регіональний фонд підтримки підприємництва по Закарпатській області (скорочено РФПП) створено 29 березня 1999 року. Фонд є некомерційною та неприбутковою установою і не ставить за мету отримання прибутків та їх перерозподіл між Засновниками. Всі надходження до бюджету Фонду використовуються для виконання його статутних завдань.

Головною метою РФПП є організація правової підтримки представників малого бізнесу, сприяння діяльності громадських організацій підприємців, налагодження співпраці між ними та органами державної влади та місцевого самоврядування. РФПП надає безкоштовну консультативну допомогу підприємцям з питань економіки та права, проводить освітні та навчальні семінари, тренінги для підприємницьких структур регіону допомагає в розробці бізнес-планів, пошуках інвесторів та залученні інвестицій в економіку регіону [167].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Концепція підприємництва Й.Шумпетера ґрунтується на трьох засадах: 1) функція підприємництва полягає у тому, щоб „ ... реформувати або революціонізувати спосіб виробництва за допомо­гою використання винаходів або, в широкому розумінні, через реалізацію невипробуваних технологічних можли­востей для виробництва нових товарів або старих товарів новим способом за допомогою відкриття нових джерел постачання сировини або нових ринків збуту, або через реорганізацію виробництва” [14; с.53]; 2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, марке­тингом тощо) і тому «розсіюється» серед багатьох спеціалістів; 3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. За Й.Шумпетером, бу­ти підприємцем означає, по-перше, „робити не те, що роблять інші”, а, по-друге, „робити не так, як роблять інші” [14; с.54]. Іншими словами, одна й та сама особа може бути підприємцем, поки впроваджує інновації, тобто впроваджує нові технології, нові продукти, нові джере­ла постачання, нові організаційні форми бізнесу, і втрачає цю влас­тивість, як тільки запустить свою справу та поставить її на рутинні рей­ки.

Починаючи із другої половини XX в. все більша кількість дослідників підприємництва третьої "хвилі" роблять спроби інтегрованого розгляду підприємництва як поліфункціональної діяльності у взаємозв'язку з її макросередовищем. Появу цілісної поліфункціональної теорії підприємництва пов'язують із роботами Л. фон Мізеса й Ф. фон Хайека. У них уперше підприємництво було розглянуто як процес розвитку ідеї, а їхній послідовник И. Кірцнер побудував теорію підприємництва як процесу переходу від одного рівноважного стану "арбітражних угод" до іншого.

Ф. фон Хайек на­голошує, що носій підприємницької ініціативи є рушійною силою по­шуку новацій, оскільки прагне до найбільш ефективного поєднання свого унікального «ноу-хау» з ринковою ситуацією і тим самим до досягнення першості в конкуренції та більшого доходу. Таким чином, у системі ринку для виробника-підприємця головна і найважливіша пе­ревага – отримання прибутку. „Прагнення прибутку – це якраз те, що дозволяє найбільш ефективно використовувати потенціал виробництва. Високо свідомий соціалістичний лозунг „виробництво в ім'я споживання, а не заради прибутку” свідчить про повну відсутність ро­зуміння того, як примножити виробничі можливості” [15; с.182]. Ф. Хайек визначає суть підприємництва як пошук і вивчення нових економічних можливостей, як характеристику поведінки, але не як вид діяльності. За Хайеком, по-перше, найвищою цінністю є особиста свобода, адже вона дозволяє людині продуктивніше розпоряджатися своїми здібностями та знаннями, своїм інформаційно-економічним потенціалом. По-друге, ринок через дію цінових механізмів координує процеси використання підприємницького потенціалу особи, інформує про шанси й ризики, стан попиту і пропозиції, можливості нових засобів задоволення потреб споживачів. По-третє, функція підприєм­ництва є притаманною усім індивідам, але щодо цього особливо виділяються групи людей, готових випробувати свої можливості. По-четверте, підкреслюються спільність і відмінності підприємництва і управлінської діяльності. Основна властивість менедже­ра – вміння внести організованість у неструктуровану організацію – може бути не притаманною навіть успішному підприємцю. Саме тому, на думку Ф. Хайека і А. Шапіро, на значній частині підприємств (насамперед, великих) на зміну підприємцю-новатору повинен прийти високопрофесійний управляючий – менеджер.

Л.Мізес та І.Кірцнер зазначають, що ринковий процес неможли­во відділити від механізму конкуренції, в центрі якої стоїть підприємець. Причому підприємець – це не яка-небудь невизначена фігура, а швидше за все певна функція, яка відображає цілеспрямо­ваність людини на знаходження та використання нових можливостей у виробництві, суспільстві тощо [16; с.11], а також „зрівноважуюча си­ла” [17; с.115], що забезпечує рух ринків до стану рівноваги.

У цей час починають розвиватися напрямки, які фокусуються на макроекономічних проблемах. Вони не зробили прямого впливу на теорію підприємництва, але додали імпульс розвитку популярної в 1970–1980-і роки теорії пропозиції, яка зробила важливий внесок у формування принципів державної економічної політики стимулювання приватного підприємництва.

Праці П. Дракера [18,19,20] можна віднести вже до четвертої "хвилі" розвитку концепцій підприємництва, більшість представників якої включають у розгляд не тільки сутнісні, але й управлінські аспекти підприємницької діяльності, переходячи на міждисциплінарний рівень аналізу. Згідно з підходами П. Ф. Дракера, підприємці не виступають капіталістами або інвесторами у повному розумінні цих термінів. На його погляд, суть підприємницької діяльності полягає в обґрунтуванні та утвердженні положень економічної та соціальної теорій, згідно з якими зміни за умов динамічної нерівноваги ринкової системи господа­рювання – це цілком нормальне і природне явище. При цьому головне завдання під­приємця в економічному розвитку полягає в одержанні результатів, відмінних від попередніх, а не в поліпшенні чогось, що вже існує. Інакше кажучи, підприємця характе­ризує, в основному, намагання створити щось нове й відмінне від уже існуючого, що змінювало б і перетворювало наявні в суспільстві ціннісні настанови.

На нашу думку, принципово новим кроком у дослідженні суті підприємництва є підхід Г. Піншота, який приділяє увагу не тільки підприємництву як способу організації та подальшого розвитку бізнесу на самостійній, незалежній основі, але й внутріфірмовому підприємництву (або інтрапренерству). Він використовує такі ключові категорії: „інтрапренер”, „інтрапренерство” і „інтракапітал” (іntrapreneur, іntrapreneurshіp, іntracapіtal) (intra - всередині (лат) [21; с.42]. З точки зору Г. Піншота та його прихильників, поява інтрапренерства пов'язана з тим фактом, що багато великих виробничих структур здійснюють перехід на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур дістають право на свободу дій, що, у свою чергу, передбачає і наявність інтракапіталу – капіталу, необхідного для реалізації ідей, які лежать в основі внутріфірмового підприємництва.

Р. Хізріч вважав, що суть підприємництва – це процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на нього весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психоло­гічний та соціальний ризик, одержуючи як винагороду гроші й задоволення досягнутим [22; с.20].

А. Хоскінг стверджував, що індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймаючи рішення. Його винагородою є одержаний у результаті підприємницької діяльності прибуток і задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але, поряд з тим, підприємець повинен брати на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства [23; с.28].

Дослідження мікро - і малого бізнесу, а також неформального сектора, досить важливі в аспекті формування теорії підприємництва, одержали розвиток здебільшого в останні 25-30 років. Насамперед це праці В. Репке, де аналізується оптимальний розмір підприємства й прогнозується феномен широкого поширення малого й середнього бізнесу [24; с.50]. До них відносяться й роботи А. Гібба, де підприємництво й малий бізнес розглядаються крізь призму організаційного життєвого циклу в рамках кросфункціонального міждисциплінарного підходу й виявляються якісні відмінності мікро - і малого бізнесу від великих підприємств. Особливості функціонування неформального сектора вивчаються в роботах К. Поланьйї, Т. Шаніна, К. Харта, Дж. Скотта. Досягнення інституціональної теорії також важливі для формування теорії підприємництва, оскільки в рамках інституціонального підходу організації розуміються як відкриті системи.

Е.Дж. Долан і Д. Ліндсей наго­лошують, що визначати підприємницт­во як четвертий вектор виробництва на рівні праці, капіталу і природних ресурсів не зовсім правомірно, тобто більш зручно і обґрунтовано вва­жати підприємництво процесом пошуку найкращого шляху поєднання трьох основних факторів виробництва. Під підпри­ємництвом вони розуміють сам „про­цес пошуку нових можливостей, вико­ристання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж” [25; с.13]. Такий підхід, на думку Кіреєва, заслуговує особливої уваги, оскільки в сучасних умовах господарю­вання, в епоху стрімкого розвитку науково-технічного прогресу одним з основних ресурсів, що необхідно витратити для виробництва товару, а, отже, фактором виробництва є технології, які являють собою „...наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності” [26; с.23]. При цьому необхідно розуміти, що застосування технології є не легким „рецептом розвитку”. Воно не принесе очікуваних результатів без „...виховання підприємницького духу. Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові заводи, освоювати нові технології, протистояти трудовим спорам, імпортувати нові підхо­ди ведення справи” [27; с.489].

Макконнелл К. Р. і Брю С. Л. визначають підприємницьку здатність як „здатність людини використовувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, приймати послідовні рішення, створювати нововведення та йти на ризик” [28; с.56].

Наведений аналіз концептуальних підходів до визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності дозволяє стверджувати: поки що не створено загаль­ноекономічну теорію підприємництва або, принаймні, чіткі методологічні позиції щодо вивчення підприємництва як предмета та об'єкта економіко-теоретичного дослідження.

У радянський період проблеми підприємництва не одержали належного розвитку в економічній науці ні в теоретичному, ні в практичному аспектах. Однак з кінця 80-х років становище змінилося й у роботах українських і російських учених уже з'явилися свої визначення підприємництва, хоча чіткого, заснованого на науковій теорії, визначення підприємництва як і раніше немає.

Українські вчені – економісти Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда [29; с.4] вважають підприємництво системою функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення його права ініціативи у виборі сфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної й технічної творчості й новаторства.

Відомий український учений у сфері теорії й практики малого підприємництва З.С. Варналій визначає підприємництво як ініціативну, самостійну, інноваційну, систематичну діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг, що відбувається на власний ризик і під особисту майнову відповідальність із метою одержання підприємницького доходу [30; с.18].

  • Вырезано.

  • Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

  • відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

  • надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

  • недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

  • локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

  • низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак – конкуренція з боку великих підприємств;

  • висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

  • нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

  • соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

  • недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), невисокий рівень кваліфікації та професіоналізму у більшості підприємців, брак відповідних навичок.

Малий бізнес у трансформаційних економіках виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

  1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

  2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

  3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

  4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

  5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

  6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

  7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

  8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

  9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

  10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління.

Малий бізнес виконує значну соціальну роль, що підтверджено не тільки численними дослідженнями, а й практикою життя. По-перше – це сфера прикладення праці й джерело доходів значної частини населення. Це – найбільш гнучка частина ринку праці, що поглинає основну масу трудових ресурсів невисокої кваліфікації й з недостатнім досвідом, що бажають мати гнучкий робочий день. Часто тільки тут можуть знайти роботу жінки, молоді люди, що вперше шукають роботу, особи, які мають невисокий рівень освіти й трудового досвіду. Будучи головним джерелом доходів не тільки значної частини людей, зайнятих у його сфері, але й членів їхніх родин, малий і середній бізнес може стати важливим фактором росту національного добробуту. По-друге – малий бізнес є потенційно ефективним засобом розвитку ділових і підприємницьких навичок у населення, підвищення ступеня його адаптованості до ринкових відносин, сприяє подоланню властивих економікам постсоціалістичних країн, у тому числі й України, консерватизму, інертності та слабкої сприйнятливості до технічних досягнень, стимулює впроваджен­ня інновацій. Дозволяючи громадянам стати власниками не тільки своєї робочої сили, але й майна, у тому числі виробничого призначення, він створює базу для формування середнього класу – соціального прошарку, здатного забезпечити прогресивний розвиток суспільства, зацікавленого в демократії й соціальній стабільності.

Зважаючи на значну соціальну роль малого бізнесу у здійсненні економічних реформ на шляху до соціально-орієнтованої ринкової економіки та його чутливість до несприятливого зовнішнього середовища, необхідним є створення такої системи управління розвитком малого бізнесу, яка б дозволила максимально вирішувати проблеми, з якими стикаються підприємці України і стимулювала малий бізнес до саморозвитку.

1.2. Зміст державного управління розвитком малого бізнесу

В економічній науці постійно триває дискусія щодо доцільності та міри втручання держави в економічні процеси. Вважається, що принцип економічного лібералізму, пов’язаний з ідеєю повної економічної свободи „laissez faire, laissez passer” першим сформулював представник школи фізіократів Венсан де Гурне, який у 1758 виступив із закликом до свободи підприємницької діяльності, невтручання держави в економічне життя та забезпечення недоторканості приватної власності [75;с.65].

Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Вони стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує „природний порядок”, завдаючи шкоди суспільному відтворенню. На відміну від фізіократів, які трактували „природний порядок” як ідеальний стан суспільства, А.Сміт аналізував реально існуючий економічний устрій (ринкову економічну систему) та прагнув описати механізм його функціонування. Рушійними силами економічного розвитку вчений вважав економічну свободу та конкуренцію господарюючих суб’єктів, гармонізацію їх інтересів на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу, механізму ринкової саморегуляції та невтручання держави в економічне життя. Досліджуючи „природний порядок” як теоретичну модель економіки вільного підприємництва, А.Сміт приділяв велику увагу аналізу передумов ефективної дії „невидимої руки” ринку [76; с.277].

Доктрина ринкового лібералізму відповідала реаліям господарювання в умовах вільної ринкової конкуренції, які переважали у ХІХ ст., але наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. світова економіка вступила в нову фазу соціально-економічного розвитку, що породила нові економічні явища та протиріччя, осмислення і розв’язання яких потребувало інших підходів в економічній теорії. Задовольнити запити свого часу і був покликаний напрям – кейнсіанство. Кейнс поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капіталізму належить історії, на зміну йому має прийти державне регулювання ринкової економіки. Він піддав гострій критиці ідею невтручання держави в економічні процеси у своїх статтях „Економічна політика містера Черчілля” (1925) та „Кінець laissez faire„ (1926) [77]. Неординарна позиція Дж.М. Кейнса щодо співвідношення ринку та державного втручання викликала бурхливу дискусію в академічних колах, зокрема, з Ф. фон Хаєком. Наприкінці 30-х рр. перемогли ідеї Кейнса, визначивши на чотири наступних десятиріччя нові пріоритети позитивної та нормативної теорії.

Починаючи з середини 70-х рр. ХХ ст. і впродовж усього наступного десятиліття загальний розвиток світової економічної теорії проходив під впливом ліберальних концепцій. Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством, синтезувавши ідеї неокласики та традиційного лібералізму зі здобутками історико-соціального й інституціонального напрямів. Неолібералізм відрізняється від традиційного класичного лібералізму визнанням можливості коригування державою ринкового ладу і навіть активного формоутворюючого впливу держави на економіку. Однак, на противагу кейнсіанському регулюванню, об'єктом цього впливу визнавався не сам процес відтворення, а передусім інституційні основи конкурентного механізму. Основний зміст неоліберальних концепцій ринкового господарства спробував визначити німецький економіст А. Рюстов у 1932 р., використавши термін „ліберальний інтервенціонізм”, під яким розумів державне „втручання не проти дії законів ринку, не для досягнення якогось нового стану, не для уповільнення, а для прискорення природного процесу розвитку” [78; c.333]. Лібералізація економіки, використання принципів вільного ціноутворення, провідна роль приватної власності та недержавних структур основоположні принципи нового економічного лібералізму.

Неолібералізм як напрям економічної теорії базується на неокласичній методології і захищає принципи економічної свободи, саморе­гульованої економічної системи та вільної конкуренції, обстоювання ідеї індивідуальної свободи на основі захисту і заохочення приватної власності на засоби виробництва; розвиток місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.

Використовуючи методи економіко-теоретичного і порівняльно-історичного аналізу, М. Алле доводив, що, по-перше, тільки ринкова, конкурентна організація господарства може бути економічно ефективною і, по-друге, без ефективної роботи економічної системи не може бути реального соціального прогресу. Потрібен пошук соціального компромісу, спрямованого на підтри­мання мирних і стабільних умов життя у суспільстві, який забезпечується існуванням політичної системи: „це міф, ніби економіка ринків може бути результатом стихійної гри економічних сил. Ре­альність полягає у тому, що економіка ринків невіддільна від інституційних рамок, в яких вона працює”[79; с.19].

Німецька школа неолібералізму В. Ойкена – Л. Ерхарда зосереджувалась на визначенні основних принципів функціонування суспільства: поєднанні економічної свободи та невтручання держави в економіку з принципом со­ціальної справедливості, не обмежуючи роль держави функцією охоронця рин­кових відносин, визнаючи за нею право організатора суспільного життя. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності як умови нормального розвитку економіки, провідною для неоліберальної теорії стає ідея сильної держави – організатора конкурентно-ринкових відносин [80; с.97]. У генезисі німецького неолібералізму виразно проявилася тенденція створення систематизованої теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою в демократичний лад на основі вільного ринкового господарства з подальшою його орієнтацією на вирішення соціальних завдань. Було розроблено прагматичну й ідеологічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавлену хиб класичної ліберальної моделі, з надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами.

Ідею свідомо створюваного конкурентного ринкового устрою В. Ойкена було практично апробовано в умовах зруйнованого господарства та відсут­ності будь-якого економічного ладу в післявоєнній Німеччині.

Вищезгадані наукові концепції дають змогу розглянути в історичному аспекті предмет дослідження і прийти до висновку про необхідність цілеспрямованого державного управління розвитком малого бізнесу як системного процесу створення сприятливих умов і стимулювання до саморозвитку малого бізнесу відповідно до цілей суспільного прогресу.

Ринкова економіка, орієнтована на вирішення соціальних проблем передбачає поєднання саморегулювання ринку і державного впливу на економіку. Перш за все, держава має здійснювати захист прав власності, підтримувати конкурентне середовище, здійснювати перерозподіл доходів на користь соціального сектору. Найважливішою ознакою існуючих моделей соціально-орієнтованої ринкової економіки є принципове положення про те, що держава має створювати умови для успішного розвитку малого бізнесу, який забезпечує сталі темпи економічного зростання країни, сприяє зайнятості та розвитку соціальної сфери.

У період трансформації ринкової економіки, становлення та формування ринкових відносин роль держави у створені сприятливих умов функціонування усіх суб’єктів господарювання є особливо важливою. Тому на етапі становлення ринкової економіки одним з пріоритетних завдань державного управління є розвиток малого бізнесу, який не потребує значних фінансових ресурсів, дозволяє вирішувати соціальні проблеми, забезпечує стабільність економічної ситуації в країні, зайнятість і добробут значної частини населення.

В сучасній економічній літературі питанням державного управління розвитком малого бізнесу приділяється постійна увага. Так, З. С. Варналій приділяє значну увагу дослідженням питань державної регуляторної політики в сфері малого підприємництва [30], Т.С.Смовженко у своїх дослідженнях розглядає політику сприяння розвитку малого підприємництва в Україні [81]. К. М. Ляпіна, Д. В. Ляпін визначають ефективность національних програм сприяння розвитку малого підприємництва [82]. Фінансові методи державної підтримки малого підприємництва розглядає у своїх дослідженнях О. І. Микитюк [83]. О. В. Кужель звертає увагу на проблему формування паритетності державних і загальносуспільних інтересів у сфері підприємництва [84]. Я. А. Жаліло досліджує стратегію підтримки малого підприємництва в сучасній економіці України [85]. Л. І. Вороніна розглядає форми державного регулювання та підтримки малого підприємництва [86], Ю. О. Клочко звертає увагу на бар’єри на шляху розвитку малого підприємництва [87]. Регіональні аспекти розвитку малого бізнесу та механізми його ефективного регулювання досліджує С. М. Соболь [88]. Й. М. Петрович, Й. С. Ситник висвітлюють організаційні аспекти підприємництва в Україні [89]. І. С. Кузнєцова вивчає трансформацію державного регулювання у сфері малого підприємництва в Україні [90].

Російські науковці В. В. Високов [91], А Рубе [92], досліджують напрями та форми підтримки малого підприємництва в розвинених країнах світу. А. Б. Крутик, М. А. Горенбургов [93], В. Я. Горфінкель [94] здійснюють ґрунтовний аналіз особливостей розвитку малого бізнесу в Росії та систему його підтримки. Роль державного регулювання підприємництва у перехідний період вивчає В.А.Антонов [95]. Питання регулювання цього сектору економіки як в Росії, так і в розвинутих країнах досліджують В. Анохін [96] та І. Н. Герчікова [97]. В.Є. Савченко [98], А. А. Шулус [99] приділяють значну увагу на питанням формування системи державної підтримки малого бізнесу в Росії. Ф.І.Шамхалов і В.В.Котилко [100] вивчають регіональний аспект регулювання малого бізнесу. Загалом, більшість російських учених підкреслюють необхідність державного регулювання малого бізнесу, особливо в умовах трансформаційної економіки.

Українські та російські науковці погоджуються з тим, що малий бізнес потребує додаткової уваги з боку держави. Так, у своїх дослідженнях А. А. Шулус розглядає підтримку малого підприємництва як сукупність двох складових: управлінської та забезпечувальної [99; с.84]. З.С.Варналій, зазначає, що державна підтримка малого підприємництва – це, “з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає формування державними структурами відповідних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а з іншого боку – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються до сфери малого підприємництва на пільгових засадах” [30; с.92].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Кількісні та якісні характеристики й перспективи малого бізнесу суттєво залежать від стану та динаміки середовища, в якому реалізується підприємницька діяльність. За сьогоднішніх умов зовнішнє середовище з самого початку можна визначити як несприятливе. Виходячи з цього, формування адекватного ринковим умовам підприємницького середовища є важливою складовою регіональної політики.

В Україні проблемам дослідження регіональних організаційних структур управління донедавна приділялося досить мало уваги. Причиною цього було зосередження в минулому всього обсягу владних повноважень у центральних органах.

Нинішня система регіонального управління в Україні дісталась у спадок від радян­ської доби. За своїм змістом вона практично не змінилася, і хоча її реформування почалося, ці зміни мають лише частковий, а не комплексний характер. Якщо класифіку­вати діючий механізм управління регіональним розвитком за системоформуючими елементами, то його можна віднести до моделей такої взаємодії між органами загальнодержавного і регіонального рівнів, коли перші підпорядковують дії регіональ­них органів управління. Таким чином, вони виконують роль виконавців державної регіональної політики. Їх функції зводяться до визначення переліку соціально-економічних проблем, характерних для певного регіону, а також оцінки їх актуальності з метою визначення рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіо­нальної політики, а також подальшого вирішення можливості включення цих проблем до відповідних (коротко -, середньострокових) державних програм економічного і соціального розвитку країни, розв'язання питань ресурсного забезпечення їх вирішення тощо. Особливість такого підходу полягає в тому, що регіональні проблеми розчиня­ються в межах галузевої та функціональної проблематики.

В організаційному плані розв'язання регіональних проблем забезпечується через органи загальнодержавного рівня, їх регіональні структури та через органи виконавчої влади регіонів, що фактично підпорядковані зазначеним структурам. Правове поле або констатує таке становище (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"[136]), або лише декларує можливість альтернативного підходу (децентралізації функцій у системі державного управління) – Закон України "Про місцеве самоврядування"[137]. В результаті цього виникає суперечність між завданнями, повноваженнями і відповідаль­ністю органів місцевої влади. Механізм централізованого управління регіональними процесами доповнює система фінансового забезпечення проведення державної регіональної політики, яка спирається на державний бюджет.

Проведене Петровичем Й. та Ситником Й. [89; с.92] дослідження свідчить про те, що структура органів державного управління у сфері підтримки підприємництва як на загальнодержавному рівні, так і в областях і районах сформована без врахування всієї складності і різноманітності проблем, які потребують вирішення. На регіональному рівні вона склалась значною мірою як копіювання структур загальнодержавних органів, в першу чергу різноманітних міністерств та комітетів. В багатьох випадках функції, сфери діяльності і рівень відповідальності окремих управлінь, департаментів та відділів не відповідають поставленим завданням. Органи регіональної виконавчої влади під час розробки і реалізації програм і заходів щодо підтримки підприємництва нерідко керуються власними прагматичними та галузевими інтересами. Як наслідок, це породжує труднощі, паралелізм та дублювання під час виконання тих чи інших функцій, прийняття непродуманих рішень, розпорошення ресурсів тощо.

Доповнюють регіональну структуру влади і управління, які забезпечують підтримку і взаємодію з підприємництвом, створені також різноманітні ради, і координаційні комітети, комісії, робочі групи з розвитку підприємництва при органах влади чи посадових особах. Проте координація різноманітних структур та організацій, котрі спеціалізуються на управлінні та підтримці малого бізнесу на загальнодержавному та регіональному рівнях, ще далеко від досконалості та вимог сьогодення.

Сфера відповідальності вищих органів влади, зокрема Кабінету Міністрів України (КМУ), визначена законодавством: КМУ „в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки. Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забез­печенні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва” [73]. До повноважень регіональних органів влади належить наступне: "на основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:

  • на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання;

  • готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;

  • приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;

  • сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;

  • сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

З аналізу змісту цих положень видно, що законодавство не дає чітких відповідей про конкретні повноваження органів управління, їх функції, завдання у секторі малого підприємництва.

У своєму дослідженні В. Трегобчук та О.Вишенський [138; с.53] вказують на те, що необхідно карди­нально вдосконалити існуючі правові, адміністративні, економічні, організаційні засади розвитку малого бізнесу, а також слід докорінно перебудувати всю систему державного управління економічними процесами в країні. Для цього необхідно зробити ряд принципових і кардинальних змін у напрямку дерегулювання української економіки, процес якого на початковому етапі доцільно було б розпочати із сектора малого підприємництва. Підставою для цього є наступні міркування:

По-перше, вплив малого підприємництва в Україні на формування макроекономічних показників є незначним. По-друге, регіони намагаються отримати якомога більше повноважень у сфері державного регулювання економіки. Отже, надавши їм такі повноваження у секторі малого бізнесу, можна перевірити їх готовність, здатність і вміння використати свій управлінський потенціал у конкретних справах.

По-третє, делегування повноважень з боку вищих органів державного управління на рівень регіону в секторі малого бізнесу відкине різного роду непорозуміння між центром та регіонами щодо темпів проведення реформ та відповідальності за їх наслідки.

По-четверте, реальні та потенційні підприємці матимуть змогу на місцевому рівні стежити за діями конкретних органів влади, які безпосередньо відповідальні за стан справ у секторі малого бізнесу, оцінити їх дії та вимагати від цих органів ефективних дій.

Передаючи повноваження з питань державного управління розвитком малого бізнесу на регіональний рівень, в першу чергу необхідно внести чіткість у вертикаль державного управління. Внести зміни до норм законодавства, в яких чітко розмежувати та класифікувати повноваження органів вищої державної виконавчої влади, регіональної (обласної) влади та органів місцевого самоврядування щодо управління, сприяння та підтримки розвитку малого бізнесу.

Аналіз фактичного стану справ дає підстави зробити висновок про те, що повноваження органів влади щодо управління розвитком малого бізнесу доцільно поділити між трьома рівнями управління:

  • вищі органи державної влади (Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України);

  • регіональні органи влади (обласні та районні ради, обласні та районні дер­жавні адміністрації, а також влада міст обласного підпорядкування);

  • органи місцевого самоврядування (сільські, селищні та міські ради і їх виконавчі комітети).

Розробку та реалізацію державної політики розвитку малого бізнесу забезпечують органи державної виконавчої влади відповідно до своєї компетенції й повноважень у взаємодії з підприємницькими структурами, об'єднаннями підприємців, громадськими організаціями та спілками, банками та небанківськими фінансово-кредитними установами.

До компетенції органів вищої державної влади доцільно віднести такі повноваження, відповідно класифікувавши їх:

Політичні (ідеологічні). Визначення майбутньої моделі економічного розвитку України та розвитку суспільства загалом; гарантування права на вільну і законну підприємницьку діяльність; забезпечення державою політичної, економічної та соціальної безпеки підприємцям-громадянам України як на власних теренах, так у світі;

Правові. Створення відповідної правової бази; розроблення цілісної повномасштабної концепції державної політики розвитку малого бізнесу, яка має ґрунтуватися на праві на законну підприємницьку діяльність, що є невідчужуваним і непорушним правом людини, і визначити зокрема роль і місце малого бізнесу у процесі демократичної трансформації українського суспільства; прийняття ряду Законів України, в яких регулюючі функції повністю надати регіонам; внесення змін та доповнень, які стосуються визначення малого бізнесу, до чинних законів України, внесення змін та доповнень законів, що регулюють відносини оподаткування малого бізнесу, з наданням основного регуляторного права у сфері оподаткування регіонам.

Економічні. Забезпечення загальних сприятливих умов макроекономічної стабілізації поглиблення ринкової трансформації економіки; зміцнення інституту приватної власності; підтримка вільної конкуренції; формування та розвиток системи фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу комерційними банками під державні гарантії.

Міжнародні. Міжнародні договори; експортно-імпортна політика.

До компетенції центральних органів державної виконавчої влади також належить:

  • розробка концептуальних основ та стратегії розвитку малого бізнесу;

  • визначення національних пріоритетів розвитку й підтримки малого бізнесу, розроблення відповідних державних програм та здійснення контролю за їхнім виконанням;

  • формування фінансових ресурсів для розвитку малого бізнесу та порядку виділення коштів державними фондами;

  • сприяння створенню розвиненої системи ринкової інфраструктури;

  • створення системи забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності правовою, науково-технічною, комерційною інформацією, включаючи дані про стан світових та регіональних фінансових, трудових і товарних ринків, можливості збуту продукції, найперспективніші проекти та ін.;

  • розробка та реалізація ефективних схем і механізмів залучення й використання вітчизняних та іноземних інвестицій, нових технологій;

  • створення (на загальнодержавному та регіональному рівнях) цілісної системи підтримки виробничих малих підприємств, орієнтованої на формування ефективно діючого виробничого сектора;

  • удосконалення територіальних та міжгалузевих пропорцій у розвитку малого бізнесу з урахуванням розширення повноважень регіональних та місцевих органів управління, створення спеціальних економічних зон та введення спеціальних режимів інвестування;

  • організація наукових досліджень щодо проблем і перспектив розвитку малого бізнесу;

  • організація та проведення широкомасштабних соціологічних досліджень тенденцій розвитку малого бізнесу [101; с.241];

  • створення сприятливого податкового режиму для суб'єктів малого бізнесу.

Слід підкреслити, що в ефективному розвитку малого бізнесу насамперед зацікавлений регіон. По–перше, велика частка цього сектору економіки орієнтована на регіональний ринок. По-друге, збільшення кількості суб’єктів малого бізнесу сприятиме створенню нових робочих місць, тим самим полегшуючи проблему безробіття в даній місцевості. По-третє, пропорційно росту кількості малих підприємств та підприємців із збільшенням обсягів виробництва зростають податкові надходження до місцевих бюджетів.

Регіональна політика управління розвитком малого бізнесу виходить із того, що основні функції управління переносяться на регіональний та місцевий рівні.

До компетенції органів регіональної влади доцільно віднести такі повноваження, відповідно класифікувавши їх:

Організаційні. визначення пріоритетів регіону враховуючи його особливості щодо розвитку малого бізнесу та створення сприятливого середовища для нього; розробка регіональної програми розвитку малого бізнесу; підготовка та перепідготовка кадрів; інформаційне науково-методичне, консультаційне забезпечення; пропагандистська робота; міжрегіональна співпраця.

Правові. Ухвали обласної ради у сфері оподаткування, рівень, ставки та механізм збирання місцевих податків та зборів з суб’єктів малого бізнесу; ухвали обласної ради про пільги, субсидії, дотації, порядок цільового фінансування.

Економічні. Запровадження механізму регіональних замовлень; створення ринкової інфраструктури, яка б стимулювала розвиток малого бізнесу; розробка гнучкої системи застосування фінансових механізмів підтримки малого бізнесу; інноваційна підтримка, застосування пільг для тих, хто займаються інноваційною діяльністю;

До компетенції органів місцевого самоврядування доцільно віднести такі повноваження, відповідно класифікувавши їх:

Організаційні. Визначення пріоритетних напрямів розвитку малого підприємництва на рівні міста; встановлення режиму використання об'єктів нерухомого майна та використання і забудови земель; розробка програми розвитку малого бізнесу; розробка і впровадження механізму передачі або надання в оренду малим підприємствам виробничих площ, обладнання, земельних ділянок; інформаційна, консультаційна підтримка; пропаганда; максимальне спрощення процесу реєстрації, видачі дозволів.

Економічні. Розробка та запровадження механізму пільгового оподаткування щодо місцевих податків;

Чіткий розподіл повноважень між цими трьома рівнями управління розвитком малого бізнесу дозволить уникнути непорозумінь між органами влади щодо сфери своєї відповідальності. Крім того, підприємці, громадські організації, що представляють їх інтереси, і загалом суспільство зможуть здійснювати контроль за діями влади і вимагати підвищення ефективності системи управління розвитком малого бізнесу.

Основні заходи, які на сьогодні реалізуються, відповдно до державних та регіональних програм підтримки малого підприємництва наступні [139; с.7]:

  • удосконалення нормативно-правової бази з питань розвитку та підтримки малого підприємництва;

  • фінансово-кредитна підтримка розвитку малого підприємництва;

  • створення об'єктів ринкової інфраструктури;

  • удосконалення системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва;

  • створення сприятливих умов для залучення до підприємницької діяльності соціально незахищених категорій населення – інвалідів, жінок, молоді, звільнених у запас військовослужбовців, безробітних тощо;

  • сприяння в отриманні суб'єктами малого підприємництва приміщень, устаткування, а також інформаційних матеріалів;

  • залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних потреб.

На регіональному рівні однією з ключових проблем є формування органів управління, призначених для регулювання розвитку малого бізнесу. Йдеться не стільки про поступову модернізацію існуючої адміністративної системи управління розвитком малого бізнесу, скільки про необ­хідність створення адміністративної системи в межах регіону, з врахуванням розподілу повноважень між органами влади. Створення сучасної структури регіонального управління сектором малого бізнесу зменшить негативне ставлення підприємців та інших громадян до органів влади.

Управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні є науковим інструментом довготермінового прогнозування, індикативного планування, засобом вирішення регіональних державних і міжрайонних проблем. При цьому головний управлінський акцент повинен бути спрямований на розвиток інфраструктури, управління агропромисловою діяльністю, місцевою промисловістю, сферою послуг, а також ефективним використанням місцевих територіальних ресурсів.

Регіональне управління розвитком малого бізнесу включає функції, методи управління, форми та інструменти підтримки малого бізнесу; суб’єкт та об’єкт управління.

Суб’єктом регіонального управління є державні обласні адміністрації, при яких створені відповідні структури. Об’єктом – економічні, організаційні та управлінські відносини у сфері малого бізнесу на рівні суб’єктів господарювання.

Метою регіональної системи управління є активізація розвитку малого бізнесу регіону, стимулювання його до саморозвитку. Мета має реалізуватися через серію взаємопов’язаних управлінських функцій:

  • аналіз стану та розвитку малого бізнесу регіону;

  • розробка регіональної програми розвитку малого бізнесу;

  • прийняття управлінських рішень;

  • контроль за виконанням управлінських рішень

Аналіз стану малого бізнесу полягає у виявленні тенденцій його розвитку, внеску в економіку даного регіону та наповнення бюджету, а також дослідження галузевої та територіальної структури цього сектору економіки. На основі проведеного аналізу визначаються недоліки та диспропорції в розвитку малого бізнесу регіону.

Для виявлення перешкод на шляху розвитку малого бізнесу доцільно здійснювати дослідження зовнішнього середовища його функціонування. Це дозволить виявити фактори, які негативно впливають на розвиток підприємництва та певним чином нівелювати їх дію.

Аналіз стану малого бізнесу регіону та результати дослідження зовнішнього середовища його функціонування наведені у другому розділі.

Основним засобом реалізації управління розвитком малого бізнесу є регіональна програма. Основою для розроблення регіональних програм є Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. При цьому у регіональній програмі повинні знайти відображення не тільки основні напрями реалізації програми вищого рівня, а й конкретизація її завдань. Специфічною особливістю регіональної програми розвитку малого підприємництва є її ув’язка із програмою соціально-економічного розвитку регіону та визначення можливостей розв’язання проблем регіону за рахунок створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Рівень зайнятості на малих підприємствах (кількість найманих працівників у відсотках до кількості населення у працездатному віці) становив 4,4% у 2007 році, найбільшим він був у м. Ужгород (12,4%), а найнижчим у Хустському районі (1,2%) [табл.Б.4 додатку Б].

За територіальним розподілом зменшення середньорічної кількості найманих працівників на малих підприємствах мало місце майже у всіх містах та районах області (за винятком міст Берегово та Чоп, Берегівського, Іршавського Свалявського, Тячівського та Ужгородського районів) [табл.Б.5 додатку Б].

Середньомісячна заробітна плата працівників на малих підприємствах становила у 2007 році 653,86 грн., що на 122,08 грн. більше попереднього року, але не досягла середнього значення по країні (687,91 грн.). В економіці області продовжує мати місце диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності. Спостерігається вищий рівень заробітної плати у фінансовій діяльності – 1288,26 грн., освіті – 1074,84грн., виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води – 949,84грн., переробній промисловості – 771,92 грн., будівництві – 759,89 грн., здійсненні операцій з нерухомим майном, орендою, інжинірингом – 754,72 грн., діяльності транспорту та зв'язку –711,65 грн.

За територіальним розподілом найвищий рівень заробітної плати був на малих підприємствах міст: Ужгород – 773,27 грн., Чоп – 729,38 грн., Мукачево – 680,52 грн. та районів: Ужгородського – 708,4 грн. та Перечинського – 646,14 грн. [табл.Б.6 додатку Б].

Впродовж 2005-2007 років діяльність малих підприємств збиткова. Однак, за рахунок зростання прибутків на 21,2 відсоткових пункту та зниження на 16,7 відсоткових пункту збитків фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування за 2007 рік склав 40,4 млн. грн. збитків при 82,4 млн. грн. торік. [табл. Б.7 додатку Б]. Аналіз свідчить про нестабільність показника фінансового результату, як головного мірила ефективності господарювання в ринкових умовах. Із загальної кількості малих підприємств 81,0% отримали 74,7 млн. грн. прибутків, 19,0% допустили збитків на суму 157,1 млн. грн.

За видами економічної діяльності прибутковий фінансовий результат одержали будівельні підприємства та організації, суб'єкти сільського господарства, мисливства, лісового господарства, фінансової діяльності, діяльності транспорту та зв'язку.

За результатами проведеного аналізу, слід відмітити, що в економіці області спостерігається погіршення фінансового становища. Четверта частина загальної суми збитків сформована у промисловості, третина – у сфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям. Упродовж двох останніх років збиткова діяльність суб'єктів у сфері готельно-ресторанного господарства. У порівнянні з минулим роком у чотири рази зріс збитковий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у суб'єктів охорони здоров'я та надання соціальної допомоги. Погіршили фінансовий стан і вперше за останні п'ять років допустили збитки підприємства сфери комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту, будівництва. Це вказує та тінізацію прибутку і штучне завищення витрат. У промисловості значні збитки допущено підприємствами переробної промисловості. Вперше за останні три роки одержали прибутковий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування торговельні підприємства, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Стабільний фінансовий стан суб'єктів сфери освіти.

Понад третину загальних сум прибутків та збитків сформовано малими підприємствами м. Ужгород. Упродовж останніх п'яти років залишається збитковою діяльність малих підприємств м. Хуст, Міжгірського, Свалявського, Великоберезнянського та Перечинського районів; чотирьох років – Хустського; трьох років – м. Чоп, м. Ужгород, Рахівського району; двох років – Ужгородського, Воловецького районів та м. Мукачево. За останні п'ять років вперше допустили збитковий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування малі підприємства Виноградівського району. Стабільно з прибутками п'ять років підряд працюють малі підприємства Берегівського та Тячівського районів; чотири роки – Мукачівського; три роки – Іршавського районів.

Питома вага дебіторської та кредиторської заборгованості малих підприємств у загальній сумі заборгованості по області складає 23,0% і 24,0%. Дебіторська та кредиторська заборгованість малих підприємств станом на 1 січня 2008 року склала 786266,4 тис. грн. та 1047938,1 тис. грн. відповідно. Найвагоміша частка неплатежів склалась по розрахункам за товари, роботи, послуги – 39,3%, дебіторської та 49,2% кредиторської заборгованості. Майже третина загального обсягу заборгованості припадає на суб'єкти малих підприємств міст Ужгород - 35,1% дебіторської заборгованості та 34,8% кредиторської заборгованості та Мукачево – 15,3% та 11,9% відповідно. Від'ємне сальдо заборгованості збільшилося у порівнянні з 2006 роком, що свідчить про зниження платоспроможності підприємств

Упродовж останніх двох років зменшується кількість малих підприємств, у тому числі тих, що реалізовували продукцію і надавали послуги, зменшилася частка обсягу реалізованої ними продукції (робіт, послуг) у загальнообласному показнику. Починаючи з 2004 року спостерігається стала тенденція зменшення середньооблікової чисельності працюючих на малих підприємствах, у порівнянні з 2006 роком зменшилася частка освоєних ними валових капітальних інвестицій. Проте зросла частка малих підприємств, що мали обсяги реалізації у загальній кількості малих підприємств у порівнянні з минулорічним показником та спостерігається стала тенденція росту середньомісячної заробітної плати працівників.

Основні показники діяльності малих підприємств області наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Основні показники діяльності малих підприємств Закарпатської області за 2003-2007 роки [153; с.32]

Показники

2003

2004

2005

2006

2007

Кількість малих підприємств, одиниць

6574

7 554

7802

7796

7564

у% до попереднього року

101,0

114,9

103,2

99,9

97,0

на 10 тис. наявного населення

52

60

63

63

61

у % до загальної кількості підприємств-суб'єктів господарювання

91,4

92,3

92,4

92,1

92,0

Середня кількість зайнятих працівників на малих підприємствах, осіб

45318

43490

37775

35615

34451

Середня кількість найманих працівників на малих підприємствах, осіб

45077

39914

36723

34406

33272

у % до попереднього року

105,1

88,5

92

93,7

96,7

у розрахунку на одне підприємство, осіб

7

6

5

4

4

Кількість малих підприємств, що реалізовували продукцію та надавали послуги, одиниць

3814

3882

3926

3800

3761

у % до загальної кількості малих підприємств

58

51,4

50,3

48,7

49,7

Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) у діючих цінах відповідних років (без ПДВ та акцизу), тис. грн.

895197

1005885

1188834

128863

1488164

у % до загального обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) по економіці області

14,2

9,2

11,2

10,9

9,5

Витрати з реалізованої продукції (робіт, послуг), тис. грн.

861237

1014900

1178746

1320148

1497128

Оборотні кошти, тис. грн.

544223

524193

880341

1043661

1402810

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, збиток (-), тис. грн.

23333

11517

-7366

-82396

-40391

Прибуткові підприємства, питома вага в загальній кількості, відсотків

77,7

79,2

80

81

81,3

сума прибутку, тис. грн.

70822

70809

73261

74664

90474

Збиткові підприємства, питома вага в загальній кількості, відсотків

22,3

20,8

20

19

18,7

сума збитків, тис. грн.

47489

59292

80627

157060

130865

Дебіторська заборгованість, тис. грн.

305370

296893

491629

610506

786266

Кредиторська заборгованість1, тис. грн.

414623

453046

617770

677867

1047938

Як видно в таблиці 2.5., деякі показники діяльності малих підприємств за 2007 рік погіршились, зокрема зменшилась кількість малих підприємств, їх питома вага у загальній кількості підприємств області, середня кількість зайнятих та найманих працівників, кількість підприємств, які реалізовували продукцію та їх питома вага у загальній кількості малих підприємств.

За даними обласної податкової адміністрації, загальна сума податкових надходжень до бюджету області від суб'єктів малого підприємництва у 2006 році склала 197,6 млн. грн., що на 40,3 млн. грн. більше, ніж у 2005 році. Третину з них склали надходження від суб'єктів м. Ужгород. У 2006 році було сплачено єдиного податку у сумі 33,0 млн. грн. всіма суб'єктами малого підприємництва, в тому числі 12,7 млн. грн. або 38,5% малими підприємствами області. Обсяг фінансування малого бізнесу з місцевого бюджету у рамках регіональних програм підтримки малого підприємництва склав у 2006 році 184,0 тис. грн. при 169,6 тис. грн. у 2005 році. Як і в 2005 році, за територіальною належністю значні обсяги фінансування спрямовані на розвиток малого бізнесу у Виноградівському (90,0 тис. грн.) та Іршавському (54,0 тис. грн.) районах [153; 31].

Крім малих підприємств – юридичних осіб до суб’єктів малого бізнесу також відносяться фізичні особи-підприємці. Щодо них значно менше інформації, оскільки вони не звітують статистичній службі і їх облік ведуть виключно податкові інспекції на місцях. Кількість суб’єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб наведено у табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Кількість суб’єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб у містах і районах області [155]

 

Кількість зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб на 1 січня

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008

одиниць

місце

одиниць

місце

одиниць

місце

одиниць

місце

По області

40383

х

49394

х

56333

х

62302

х

м. Ужгород

9137

1

10432

1

11556

1

12559

1

м. Берегово

820

14

1433

12

1589

12

1630

12

м. Мукачево

5262

2

5643

2

6379

2

7281

2

м. Хуст

2400

7

2620

7

2740

8

3081

8

м. Чоп

445

17

503

18

554

18

599

18

Берегівський р-н

500

16

713

17

973

15

898

16

В.Березнянський р-н

1261

12

789

15

883

16

982

15

Виноградівський р-н

3221

4

3981

4

4626

4

5286

4

Воловецький р-н

686

15

776

16

830

17

890

17

Іршавський р-н

2509

6

3231

6

3773

6

3837

6

Міжгірський р-н

1282

11

1383

13

1481

13

1614

13

Мукачівський р-н

1577

10

2242

8

2833

7

3286

7

Перечинський р-н

822

13

1033

14

1196

14

1271

14

Рахівський р-н

1642

9

1984

11

2368

11

2726

11

Свалявський р-н

1899

8

2191

10

2465

9

2810

9

Тячівський р-н

3906

3

4628

3

5416

3

6193

3

Ужгородський р-н

3014

5

3601

5

4204

5

4564

5

Хустський р-н

-

-

2211

9

2467

9

2795

10

Кількість зареєстрованих суб’єктів підприємництва-фізичних осіб зросла протягом аналізованого періоду на 54,3 %. Лідером стабільно залишається обласний центр – місто Ужгород (20,2% від загальної кількості по області) друге місце посідає м. Мукачево. Тячівський район є лідером серед районів області. Найменше підприємців у м. Чоп, Воловецькому та Берегівському районах.

За показником кількості зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб на 10 тис. населення лідером також є місто Ужгород – 1079 підприємців на 10 тис. населення, що у 2,15 разу вище середнього показника по області. Найвищим є цей показник у містах: м. Хуст (972), м. Мукачево (879), м. Чоп (687 ), м. Берегово (645) та в Ужгородському районі (681), найнижчим у Берегівському (172), Хустському (293) та Рахівському (302) районах.[ табл. Б.8 додатку Б]

          З проведеного аналізу видно, що упродовж останніх трьох років зберігається тенденція до зменшення ділової активності малих підприємств. Наведені показники свідчать про наступне: зменшилася кількість малих підприємств, у тому числі тих, що реалізовували продукцію і надавали послуги; зменшилася частка обсягу реалізованої ними продукції (робіт, послуг) у загальнообласному показнику. Починаючи з 2003 року спостерігається стала тенденція зменшення середньооблікової чисельності працюючих на малих підприємствах. Проте зросла частка освоєних ними валових капітальних інвестицій. Негативним є факт допущення малими підприємствами значних збитків від звичайної діяльності до оподаткування на протязі останніх двох років. Спостерігається значна диспропорція у розвитку малого бізнесу по районам і містам області.

Для повноцінного аналізу розвитку малого бізнесу в регіоні недостатньо тільки даних офіційної статистики. Важливою складовою має стати дослідження зовнішнього середовища розвитку малого бізнесу, здійснене за допомогою опитування керівників малих підприємств та фізичних осіб-підприємців.

2.2. Аналіз зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу в Закарпатській області

Розвиток і підтримка малого бізнесу є одним із головних шляхів подолання соціальної та економічної кризи в умовах трансформації економіки регіону. Проте, не зважаючи на те, що розвиток малого бізнесу в Україні визнаний одним із пріоритетів соціально-економічної політики, суб’єкти малого бізнесу продовжують зустрічати значні перешкоди, як з боку державних органів, так і з боку ринкового середовища. Малий бізнес є надзвичайно вразливим сектором економіки, тому дослідження думки суб’єктів малого підприємництва про якість ділового середовища, їх оцінка регуляторних процесів і процедур є важливими для відстеження змін у розвитку даного сектору економіки.

В Україні періодично здійснюються дослідження підприємницького середовища, наприклад Міжнародною Фінансовою Корпорацією (IFC) за підтримки Європейської Комісії [156], але вони реалізуються в загальнонаціональних масштабах і презентують думку керівників малих та середніх підприємств обласних центрів України, Києва і Сімферополя. Їх результати дуже важливі для здійснення діалогу між бізнесом та владою і сприяють кращому розумінню ситуації в цій сфері. На нашу думку, існує потреба у вивченні настроїв щодо бізнес-середовища як керівників малих підприємств, так і фізичних осіб-підприємців, а також здійснення таких досліджень всередині регіону. Тому автором дисертації реалізовано опитування суб’єктів малого бізнесу міст та районів Закарпатської області, оскільки важливою умовою активізації розвитку цього сектору економіки має стати зміщення акцентів з загальнодержавного рівня управління розвитком малого бізнесу на регіональний.

Метою дослідження є аналіз зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу в Закарпатській області на основі проведеного опитування, виявлення основних регуляторних бар’єрів на шляху розвитку підприємництва в регіоні, з’ясувати регіональний діловий клімат і дійти висновків стосовно адекватності державної регуляторної політики потребам сучасного малого бізнесу.

Відповідно до визначення Світового банку, бізнес-середовище – це набір інституціональних, нормативно-правових і регуляторних умов, за яких працює бізнес [157]. Нарівні з державним регулюванням до компонентів бізнес-середовища належать також інфраструктура, трудові та інші ресурси. Стан бізнес-середовища безпосередньо залежить від зусиль держави щодо створення рамкових умов для ведення бізнесу (включаючи законодавство та його застосування).

Поліпшення бізнес-середовища за всіма аспектами надзвичайно важливе для прискорення економічного зростання в Україні у найближчому майбутньому. Від того, наскільки буде сприятливим бізнес-середовище, залежить не лише розвиток підприємництва, а й економічний стан держави, підвищення економічної спроможності національної економіки, посилення її позицій на світовому ринку, можливість реалізації соціальних програм, а також  покращання добробуту і якості життя громадян.

З метою отримання даних, необхідних для виміру рівня розвитку малого бізнесу в регіоні проведено дослідження зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу шляхом соціологічного опитування суб’єктів малого бізнесу (юридичних та фізичних осіб) Закарпатської області.

Цілями опитування виступили:

  • виявити основні бар’єри на шляху розвитку малого бізнесу в регіоні;

  • оцінити рівень ефективності державної підтримки малого бізнесу;

  • визначити найбільш важливі для підприємців види державної підтримки;

  • визначити рівень обізнаності суб’єктів малого бізнесу щодо існуючих інструментів державної підтримки малого підприємництва;

  • з’ясувати як суб’єкти малого бізнесу оцінюють зусилля місцевої влади щодо створення сприятливого бізнес-клімату;

  • визначити, які види транзакційних витрат несуть суб’єкти малого бізнесу.

Результати опитування характеризують бізнес-середовище не тільки на території області загалом, але й в кожному з її міст і районів окремо.

Дослідження зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу в Закарпатській області проведено автором дисертації згідно попередньо розробленого плану [додаток В].

Дослідження проведене шляхом персонального анкетного опитування 350 суб’єктів малого бізнесу в період з 1 червня по 31 вересня 2006 р. Анкету розроблено автором дисертації [Додаток Г]. Для здійснення збору даних було залучено персонал, що має відповідний досвід, а саме, членів Асоціації молодих економістів Мукачева (АМЕМ).

Для дослідження використано процедуру формування вибірки детермінованим способом, а саме, метод квотної вибірки.

Згідно з метою даного дослідження контрольними характеристиками квотної вибірки обрано територіальне розміщення та статус (фізичні й юридичні особи) суб’єкта малого бізнесу. Квоти встановлюються таким чином, що процентне співвідношення елементів вибірки, які володіють контрольними характеристиками, рівне процентному співвідношенню елементів сукупності, що володіють цими характеристиками. Іншими словами, застосування квот забезпечує відповідність структури вибірки структурі генеральної сукупності з врахуванням досліджуваних характеристик [табл. В.2, В.3 додатку В].

Більшість респондентів (71,7%) застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності [рис.В.1 додатку В]. За видами діяльності переважну більшість складають респонденти, які займаються оптовою та роздрібною торгівлею (56,3%), 10,3% респондентів представляють промисловість, по 8,9% – будівництво та сферу послуг, 6,3% – транспорт, 4,6 % – сільське господарство[рис. В.2 додатку В].

Слід зауважити, що проведений аналіз не є всебічним оглядом усіх спірних питань, які доводиться вирішувати в Україні представникам малого бізнесу, проте вказує на основні бар’єри на шляху його розвитку.

Згідно з результатами аналізу даних, отриманих в ході опитування, основними перешкодами розвитку малого бізнесу в Закарпатській області, на думку опитаних, є високий рівень оподаткування підприємств (47,1 % респондентів) та відсутність підтримки зі сторони органів влади (43,1 % респондентів) (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Частки респондентів, які назвали зазначені чинники перешкодами розвитку їх бізнесу

Іншими бар’єрами, які заважають розвитку малого бізнесу, респонденти назвали високий рівень конкуренції (40,0% опитаних) та недостатній платоспроможний попит споживачів (38,0%). Рідше опитувані вказували на корумпованість органів влади (27,7%), неможливість отримати кредит під адекватний відсоток (25,7%) та часті зміни законодавства (24,9%).

Малі підприємства стикаються з тим, що жорстке регулювання державою умов для ведення бізнесу призводить до посилення корупції. Корупція безпосередньо знижує конкурентоспроможність країни, роблячи її менш привабливою для інвестицій, послаблює конкуренцію серед існуючих підприємств, перешкоджає підвищенню ефективності їх діяльності. Дані дослідження Transparency International (індекс сприйняття корупції, що складається цією організацією, ранжує країни за оцінками ступеня поширюваності корупції серед державних службовців і політиків) свідчать, що негативний вплив корупції виявляється, насамперед, у пригніченні підприємницької ініціативи [158].

Забезпечення прозорих, зрозумілих та стабільних правил і процедур у взаємовідносинах бізнесу і державних органів є важливою передумовою економічного прогресу в Україні.

Результати опитування малих і середніх підприємств в Україні, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC) у 2006 р. [156], свідчать, що майже 63% бізнесменів у спілкуванні з державними чиновниками використовують „неофіційні способи” вирішення регуляторних проблем. За даними досліджень IFC, у п’яти країнах (Україна, Білорусь, Узбекистан, Грузія, Таджикистан) цей показник вищий тільки у Таджикистані. Слід відзначити: незважаючи на поширення практики „неофіційних рішень”, вони обтяжливі для підприємців, особливо для тих, хто прагне розвивати свій бізнес у межах закону.

Зважаючи на проблеми, з якими стикаються підприємці Закарпаття у своїй діяльності їм було запропоновано зазначити пріоритетні види державної підтримки малого бізнесу. Ними є надання податкових пільг (34,3%), пільгових кредитів для фінансування проектів (32,0%) та пільгової оренди приміщень (31,1%). Важливими являються також спрощення процедур реєстрації, ліцензування (25,7%), відшкодування відсотків по кредитам (21,7%), юридична підтримка (16,3%) (рис.2.2)

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Рис.2.2. Розподіл респондентів за найбільш важливими для них видами державної підтримки малого бізнесу

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

У програмі надано стислу характеристику стану малого підприємництва регіону, яка включає відомості про кількість малих підприємств, їх економічні показники, стан ринкової інфраструктури.

З огляду на виражений дефіцит фінансових коштів, необхідних для реалізації програм розвитку малого підприємництва, суттєвим недоліком є невизначеність пріоритетів для першочергової державної підтримки, які доцільно виділяти в рамках складання бізнес-карти.

До Програми додаються Основні заходи реалізації, де визначено пріоритетні завдання, заходи, термін виконання, виконавці, джерела фінансування, вартість і очікуваний результат. Не зазначено загального обсягу коштів, необхідних для фінансування заходів, що передбачені у програмі. Основними джерелами фінансування є кошти державного, обласного та місцевих бюджетів, власні та залучені кошти комерційних банків, ресурси Європейського банку реконструкції та розвитку, кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, кредитних спілок, комерційних структур, власників приватних підприємств, міжнародних фондів, кошти інвестора, регіонального фонду підтримки підприємництва в Закарпатській області ресурси залучені за програмою ТАСІС.

Щодо оцінки результатів реалізації програмних рішень, то потрібно констатувати відсутність конкретних розрахунків, хоча програма містить очікувані показники розвитку малого підприємництва від реалізації передбачених заходів. Зазначимо, що перелік показників складено згідно Методичних рекомендацій щодо формування та реалізації регіональних програм розвитку малого підприємництва.

Реалізація заходів Програми розвитку малого підприємництва області на 2005 – 2006 роки передбачала збільшення:

  • кількості діючих малих підприємств до 4104 одиниць;

  • кількості малих підприємств на 10 тис. чол. населення до 55;

  • чисельності працюючих на малих підприємствах 49,8 тис. чоловік.

  • доведення питомої ваги виробничих малих підприємств у загальному обсязі виробництва (робіт, послуг) до 23 відсотків;

  • збільшення кількості підприємців – фізичних осіб на 3 тис. чол.;

  • забезпечення додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів від діяльності малого підприємництва;

  • розширення ринкової інфраструктури;

  • підвищення вкладу малого підприємництва в усі галузі народного господарства області.

Стосовно кількісних показників, щодо яких наявні статистичні дані, то виконано програмні цілі по таким з них:

  • кількості малих підприємств За підсумками 2006 року в області функціонувало 7796 малих підприємств. Кількість малих підприємств, що фактично реалізовували продукцію та надавали послуги, становила 3,8 тис. підприємств або 48,7% від їх загальної кількості.

  • кількості малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення. В середньому по області у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадає 63 малих підприємств.

  • збільшення кількості підприємців – фізичних осіб. За даними обласної податкової адміністрації на кінець 2006 року по області нараховувалось 52,0 тис. одиниць суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб при 49,9 тис. одиниць у 2005 році та 43,0 тис. одиниць у 2004 році.

Забезпечено також зростання додаткових надходжень до бюджетів різних рівнів і розширення інфраструктури, але в програмі не було вказано кількісних показників, які слугували б орієнтиром при вирішенні питання про виконання програми.

Не виконано програму щодо таких показників, як чисельність працюючих, яка зменшилась з 43490 у 2004 році до 35615 у 2006 році та питомої ваги виробничих малих підприємств у загальному обсязі виробництва, яка становить 19%, а не 23% як було заплановано.

На наш погляд для оцінки результату Програми використовується замало показників, які не можуть у повній мірі характеризувати стан малого бізнесу регіону, ефективність здійснюваних відповідно до Програми заходів. У Програмі 2007-2008 немає аналізу результатів попередньої програми.

Основний недолік – відсутність належної кількісної оцінки ефективності намічених заходів і програм у цілому. Все це знижує дієвість державної підтримки підприємництва й знижує соціально-економічні результати.

Отже, аналіз очікуваних результатів від реалізації програмних заходів свідчить про формальний характер програмних завдань та брак конкретних економічних розрахунків.

В цілому, проведений аналіз дає можливість зробити такі висновки щодо регіональної програми 2005-2006 рр.: по-перше, загальна характеристика малого підприємництва Закарпатської області надана поверхово, оскільки містить тільки стислу інформацію про його стан Суттєвим недоліком є невизначеність пріоритетних напрямків розвитку підприємництва для надання першочергової підтримки, в тому числі фінансової. Крім того, відсутній моніторинг проблем, які стримують розвиток цього сектору економіки в регіоні. Це є суттєвим недоліком, оскільки, визначення проблем дає змогу сформувати більш дієвий механізм підтримки, який в першу чергу має бути спрямований на усунення перешкод на шляху розвитку малого бізнесу. По-третє, у програмі не наведено результатів оцінки ефективності реалізації заходів попередньої програми, що не дає змоги виявити недоліки у формах підтримки та механізмах їх реалізації. Це надало б можливість запровадити практику коригування механізмів та узгодження окремих його елементів, і, як результат, сприяло б підвищенню ефективності окремих елементів і всієї системи підтримки в цілому. Враховуючи недоліки програми 2005-2006 рр. проаналізуємо наскільки вона відповідає принципам побудови програмних документів, які запропоновано Смовженко Т.С. [81], а саме: системності, комплексності, ефективності, перспективності, прогресивності, реальності. Принцип системності передбачає формування регіональної програми у відповідності до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва. Загалом цей принцип виконується, оскільки регіональна програма розроблена у відповідності до мети, завдань та напрямів сприяння розвитку підприємництву, які визначені у Національній програмі. Принцип комплексності передбачає можливість об’єднання джерел фінансової і нефінансової підтримки, визначення сфери спільних інтересів державних та недержавних утворень, дотримання адресності в реалізації програмних рішень [81]. На нашу думку, існує неузгодженість функцій між органами управління розвитком малого бізнесу і цей принцип реалізується неповністю. Оскільки у регіональній програмі відсутня оцінка ефективності виконання завдань попередньої програми, то принцип ефективності, порушується. Принцип перспективності зумовлює необхідність зіставлення основних завдань із напрямками розвитку регіону [81]. Так, регіональна програма розвитку малого підприємництва розроблена у відповідності до соціально-економічної стратегії розвитку Закарпатської області. Проте, невизначеність пріоритетних напрямків розвитку підприємництва у програмі свідчить про досить загальний характер програмних рішень. Принцип прогресивності зумовлює потребу зіставлення програмних завдань та їх відповідність основним напрямкам розвитку національної економіки [81]. Розвиток малого бізнесу є одним з пріоритетів реформування економіки України. Тому, принципу прогресивності дотримано. Принцип реальності, спрямований перш за все на необхідність реальної оцінки ресурсної забезпеченості реалізації програмних завдань[81]. Зазначимо що, з одного боку, відсутня оцінка ефективності виконання попередньої програми. З іншого боку, слід підкреслити, що бюджетне фінансування підтримки суб’єктів малого підприємництва у Закарпатській області у 2005-2006 рр. відбулося у повному обсязі. Це свідчить про виконання своїх зобов’язань місцевими органами влади, щодо фінансової забезпеченості програмних заходів.

Дослідження регіональної програми розвитку малого підприємництва в Закарпатській області свідчать, що з одного боку, удосконалюється практика складання програм, з іншого боку вона має певні змістовні недоліки, а також при її формуванні порушені принципи складання програмних документів.

Висновки до розділу 2

Результати аналізу розвитку та розподілу малих підприємств по регіонам України підтверджують, що існують певні диспропорції у територіальній структурі. Проте, слід зауважити, що існує менша різниця у відносних показниках розвитку малого підприємництва, ніж в абсолютних.

Як видно з проведеного аналізу Закарпатська область займає далеко не провідні позиції за розвитком малого бізнесу в загальноукраїнському вимірі і за більшістю показників (як абсолютних, так і відносних) показує результати нижчі за середні по країні. Отже, існує необхідність у здійсненні аналізу ситуації, що склалася в регіоні та вдосконаленні управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні. За аналізований період 1999-2007 рр. кількість малих підприємств зросла у 1,31 разу. Темпи зростання були досить не стабільними. Лише частина із загальної кількості малих підприємств, які повідомили про свою діяльність, мали обсяги реалізованої продукції, робіт, послуг. Протягом аналізованого періоду питома вага малих підприємств, що мали обсяги реалізованої продукції, робіт, послуг у загальній кількості малих підприємств зменшилась з 58,2% у 2000 році до 49,7% у 2007 році.

Згідно з результатами аналізу даних, отриманих в ході опитування, основними перешкодами розвитку малого бізнесу в Закарпатській області, на думку опитаних, є високий рівень оподаткування підприємств та відсутність підтримки зі сторони органів влади. Іншими бар’єрами, які заважають розвитку малого бізнесу, респонденти назвали високий рівень конкуренції та недостатній платоспроможний попит споживачів.

Зважаючи на проблеми, з якими стикаються підприємці Закарпаття у своїй діяльності їм було запропоновано зазначити пріоритетні види державної підтримки малого бізнесу. Ними є надання податкових пільг, пільгових кредитів для фінансування проектів та пільгової оренди приміщень. Більшість респондентів вважають, що місцева влада зацікавлена в розвитку підприємництва, але в той же час думають, що місцева влада не допомагає тим, хто починає бізнес і не створює рівні умови для всіх, а також не погоджуються з тим, що місцева інфраструктура сприяє розвитку бізнесу.

Одним з важливих інструментів реалізації на регіональному рівні державної політики підтримки малого бізнесу є регіональна програма розвитку малого підприємництва. Однак з нею ознайомлені лише 25,4 % опитуваних, решта не ознайомлені з різних причин На нашу думку, доцільним є продовження практики опитування суб’єктів малого бізнесу, при чому не лише на загальнонаціональному, але і на регіональному і місцевому рівнях. Це забезпечить краще розуміння ситуації, що склалася у бізнес-середовищі та дозволить створити дієву систему підтримки малого бізнесу в Україні.

Структура управління розвитком малого бізнесу у Закарпатській області склалася значною мірою як копіювання структур загальнодержавних органів, до того ж, на рівні регіону не має єдиної вертикалі органів державної влади, до компетенції яких входить сприяння розвитку малого бізнесу та відсутнє єдине координуюче начало, що і зумовлює неузгодженість у їх діяльності та породжує певне дублювання функцій або навпаки відсутність деяких з них. Таким чином, регіональна система управління розвитком малого підприємництва у Закарпатській області щодо узгодженості функцій органів влади потребує удосконалення. Необхідно чітко розмежувати повноваження та сферу відповідальності цих органів.

Основні результати розділу опубліковані в праці [177]

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛОГО БІЗНЕСУ РЕГІОНУ

3.1. Напрями удосконалення діючої системи управління розвитком малого бізнесу регіону

У сучасній практиці управління розвитком малого бізнесу можна виділити ключовий принцип класифікації – принцип державного патерналізму стосовно суб’єктів малого бізнесу. Відповідно до цього принципу на практиці мають місце такі підходи до формування системи розвитку малого бізнесу.

(1) Непротекціоністський підхід до формування системи розвитку малого бізнесу характерний для країн з ринковою економікою, що ефективно розвиваються, і передбачає цілеспрямований і послідовний розвиток макросередовища бізнесу для будь-яких підприємств, незалежно від їхнього розміру. Вважається, що нема рації створювати сприятливі умови для підприємства із чисельністю зайнятих, скажемо, 100 чоловік, якщо умови для підприємства із числом зайнятих 101 чоловік несприятливі.

(2) Протекціоністський підхід, як правило, виражається в наявності цільових програм підтримки підприємництва, переважно, у сфері малого бізнесу, претендуючи на відображення досвіду виходу із кризових ситуацій, накопиченого рядом країн. Для протекціоністських моделей може бути характерний строгий формальний підхід до визначення розміру підприємств-реципієнтів того чи іншого виду державної підтримки.

(3) Змішаний підхід, який спостерігається, у ряді країн, наприклад, у Великобританії, коли задекларована на державному рівні підтримка малого бізнесу втілюється в життя в непротекційних формах  без спеціальних обмежувальних законів – у рамках широкого спектру гнучких ініціатив, що опираються на партнерство держави, бізнесу й суспільного сектора. У всіх випадках при вирішенні проблем, що мають кросгалузевий системний характер, лише послідовні системні дії держави здатні привести до позитивних результатів. Разом з тим, у найбільш високотехнологічних конкурентних галузях спостерігаються світові тенденції до зменшення прямого патерналізму й переходу до форм непрямого їхнього стимулювання.

З огляду на сформовану в Україні практику зведення програм розвитку підприємництва до окремих заходів підтримки малого бізнесу, які до того ж фінансуються в недостатньому обсязі, корисним є розгляд досвіду різних країн у розвитку малого бізнесу. Відразу відзначимо, що результати державних ініціатив у цій сфері й для країн з розвинутою ринковою економікою носять досить суперечливий характер.

Звертаючись до досвіду інших країн, що пройшли більш довгий шлях у цьому напрямку, можна виявити цікаві результати критичного аналізу практики державної підтримки малого бізнесу. Результати такого аналізу, проведеного, фахівцями західноєвропейських країн, наведені в табл. 3.1. У верхній половині таблиці перераховані ті аспекти діяльності уряду й органів місцевої влади, які відображають існуючу практику розвитку малого бізнесу, і де деяке перенесення акцентів здається необхідним. У лівій нижній частині таблиці ідентифіковані сфери, де спостерігається невелика, з погляду дослідників, очевидність їхньої ефективності у співставленні зі здійсненими вкладеннями, і де корисним було б деяке зниження державного фінансування з метою вкладення вивільнених коштів у ті сфери (права нижня частина таблиці), які демонструють відчутний для суспільства ефект вкладень. Зупинимося докладніше на цих висновках.

Таблиця 3.1

Резюме критичного аналізу цільової орієнтації й ефективності державних програм підтримки малого бізнесу в західноєвропейських країнах [178; с.62]

Що варто робити уряду?

1. Концентрація зусиль на формуванні прийнятних макроекономічних умов.

2. Видання законів, що визначають цілі й завдання політики у сфері малого бізнесу.

3. Продовження розвитку цієї політики на місцевому рівні.

4. Аналіз і реалізація цієї політики як частини інтегральної економічної, соціальної політики й політики у сфері зайнятості.

Де знизити акценти:

  • Оподаткування малого бізнесу

  • Дерегулювання діяльності малого бізнесу

  • Навчання

  • Підтримка старту нових фірм

  • Інформаційні й консультаційні послуги

  • Вирішення короткострокових проблем

Які напрямки підсилити:

  • Цільова спрямованість акцій

  • Технології & Наука

  • "Специфічні" групи клієнтів програм державної підтримки

  • Фінансова підтримка

  • Заохочення діалогу

Зміст основного послання до органів влади в тім, що їм рекомендується робити менше, але краще, ніж більше, але гірше. Це дуже чітке послання, простежується різними дослідниками. Воно показує, що, з погляду малих підприємств, ключова роль, яку може й повинен грати уряд, полягає у формуванні нормальних макроекономічних умов (п.1 загальних рекомендацій уряду), а саме, забезпечення низького рівня інфляції, процентних ставок по кредитах, динамічного економічного росту й високого рівня платоспроможного попиту. Це ті фактори, за які несе відповідальність уряд і за якими малий бізнес дає оцінку його компетентності. Звичайно, кожен уряд хотів би досягти таких умов не тільки для малих, але й для всіх підприємств. Однак, здатність перетворити бажане на дійсне і служить "лакмусовим папірцем", що демонструє малим фірмам економічну ефективність органів влади.

Здійснюючи перехід до конкретних елементів політики розвитку малого бізнесу зупинимося на п.2 про законодавчу й нормативну діяльність. Тут важливо врахувати:

  • наявність чітко сформульованих цілей і завдань політики по підтримці малого бізнесу скоріше в цілому, ніж для окремих департаментів або міністерств;

  • наявність чітко поставлених завдань таким чином, щоб можна було простежувати подальше їхнє виконання й аналізувати успіх або неуспіх сформульованої політики або її конкретних завдань, і, скоріше, у термінах "результатів", ніж "вкладень" (наприклад, "підвищення продуктивності" або "підвищення відсотка виживання малих підприємств", на противагу до таких критеріїв, як "число підприємств, яким надано підтримку", або "число навчених підприємництву").

  • необхідність логічного продовження розвитку урядової політики у регіонах з врахуванням їхніх конкретних умов.

  • Вырезано.

  • Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

3.2. Підходи до оцінки рівня розвитку малого бізнесу в містах і районах регіону

Завдання вдосконалення управління розвитком малого бізнесу в регіоні й формування його раціональної структури обумовлюють необхідність оцінки його розвитку на даній території та ефекту від витрачених коштів. Ця проблема, вирішення якої має велике практичне значення, поки не дуже розроблена. На нашу думку, оцінка ефективності підтримки малого бізнесу повинна носити комплексний характер і включати:

  • виявлення тенденцій у динаміці показників, що характеризують розвиток суб’єктів малого бізнесу і ефективність їхньої діяльності;

  • оцінку внеску державної підтримки в одержання соціально-економічного ефекту на всіх рівнях (валовий регіональний продукт, податкові надходження до бюджетної системи, доходи підприємств);

  • визначення економії на транзакційних витратах;

  • оцінку соціальних ефектів від підтримки малого бізнесу;

  • виявлення й оцінку негативних явищ, що виникають у тому числі через невисокий рівень підтримки.

Узагальнення результатів оцінки ефективності по названих напрямках дозволить дати відповіді на питання: у якій мірі державна підтримка є допомогою для саморозвитку малих підприємств і в якій виступає формою патерналізму, розрахованого на короткострокові ефекти й не забезпечує належною мірою умов відтворення й життєздатності малого бізнесу.

Критерії ефективності управління розвитком малого бізнесу повинні відображати міру його впливу на реалізацію тих цілей, які стоять перед суб’єктами управління цією сферою. Гіпотетично такий ефект можна було б визначити як різницю між показниками результативності діяльності суб’єктів малого бізнесу з підтримкою й без такої. Провести подібні розрахунки складно насамперед через недосконалість інформаційної бази, але це не єдина причина.

При підході до вирішення даного питання варто розрізняти ефективність підприємництва в широкому змісті (на загальнодержавних, регіональному рівнях) і у вузькому – ефективність власне підприємництва (на підприємствах, в організаціях). Тому оцінити ефективність підтримки малого бізнесу на базі єдиного показника, що враховував би ефект на всіх рівнях, навряд чи можливо. Пропонується для оцінки ефективності малого підприємництва використати методики, придатні до застосування для підприємництва у цілому. При цьому з'являється принципова можливість виділити в ефектах частку, що залежить від підтримки малого бізнесу.

На регіональному рівні можна для оцінки ефективності малого бізнесу й виділення ефекту від державної підтримки використати наступну систему показників:

  1. Показники виробничої й комерційної діяльності (у динаміці). До них відносяться: виробництво продукції, товарів і послуг (загальний обсяг і на душу населення); прибуток на 1 грн. витрат; платежі в бюджетну систему на 1 грн. виручки від реалізації; відносна економія від використання основних ресурсів; рентабельність; витрати виробництва й обігу на 1 грн. виробленої й реалізованої продукції. Особливо виділяється такий показник, як віддача від витрат держави на підтримку малого підприємництва, – бюджетна ефективність. Це – співвідношення обсягу платежів у бюджетну систему (бюджети всіх рівнів і державні позабюджетні фонди) і обсягу засобів державної підтримки. Розрахунок показників частки малого бізнесу у валовому регіональному продукті, у прибутку, бюджетних надходженнях дозволяє оцінити місце малого бізнесу в розвитку економіки регіону. Це важливий аспект оцінки ефекту. Його значимість зростає, якщо результати порівнювати з недоодержанням прибутку й податків через тіньовий оборот. Пропоновані показники і їхня динаміка можуть деякою мірою виявити роль підтримки в одержанні ефекту.

  2. Показники ефективності використання ресурсів: капіталоємність; матеріалоємність; питомі капітальні вкладення на 1 грн. приросту продукції (робіт, послуг) і ін. Їхній розрахунок дозволяє вловити зміни у використанні застосовуваних ресурсів у порівнянні з накопиченими. Показники звітного (аналізованого) періоду порівнюються з відповідними показниками базисного періоду. Це має значення також для оцінки ресурсних можливостей і пільг, які надаються малим підприємствам у регіонах: нежилі приміщення, земля, техніка, інвестиції, інформація й т.д. Динаміка розглянутих показників дає можливість більш виразно формувати напрямки підтримки, тобто проводити цілеспрямовані зміни в її структурі. Серед показників підвищення ефективності використання праці (у динаміці) основним є продуктивність праці. Цей показник важливий насамперед для зіставлення з аналогічним показником по середніх і великих підприємствах, по регіонах, а також для пошуку резервів розвитку малого бізнесу (внутрішніх і зовнішніх). Звичайно в коментарях до всіх подібних до розрахунків фіксується більш низька продуктивність праці на малих підприємствах у порівнянні із середніми й великими. Однак однозначні висновки тут робити не слід. По-перше, відомо, що більші фірми витісняють малий бізнес у сфери діяльності з низькою рентабельністю й високою трудомісткістю. По-друге, у діяльності малого бізнесу не враховується тіньовий сектор, що є досить потужним у великих містах.

У цілому слід зазначити, що значна частина вищезазначених показників відсутня у статистичній звітності щодо розвитку малого бізнесу, до того ж статистичний облік ведеться тільки стосовно діяльності малих підприємств-юридичних осіб, а інформація щодо суб’єктів малого бізнесу-фізичних осіб досить обмежена. Тому необхідно вдосконалювати статистичний облік і доповнити його показниками, які дозволять здійснити оцінку ефективності управління розвитком малого бізнесу.

Оцінка ефективності підтримки малого бізнесу може стати більш багатогранною і повною, якщо застосувати методологічний підхід, заснований на аналізі транзакційних витрат (витрат транзакцій).

Уперше поняття транзакційних витрат ввів Рональд Коуз. У своїй статті „Природа фірми” (1937) [188; с.192] він визначив транзакційні витрати, як витрати функціонування ринку. Наступний етап розвитку теорії припадає на 50-ті роки XX ст. Він пов'язаний з цілою групою імен, серед яких К. Ерроу, Дж. Стіглер, А. А. Алчіан, Г. Демсетц, О. Вільямсон.

У межах сучасної економічної теорії транзакційні витрати отримали безліч трактувань, іноді навіть діаметрально протилежних. Так, К. Ерроу визначав транзакційні втрати як витрати експлуатації еко­номічної системи – "витрати з підтримки економічних систем на ходу". К. Ерроу порівнював дію транзакційних витрат в економіці з дією тертя у фізиці [189; с.33]. Я. Корнаї прямо використовує термін "тертя" для опису чинників, що перешкоджають оперативному укладанню угод між економічними агентами.

Розвиваючи аналіз Р. Коуза, сучасні економісти запропонували велику кількість варіантів визначення транзакційних витрат, які одночасно розглядаються як їх види. Навіть простий перелік наявних визначень розкриває зміст цієї категорії: "витрати з обміну правами власності", "витрати із здійснення та захисту контрактів", "витрати отримання вигод від спеціалізації та розподілу праці". Так, наприклад: О. Вільямсон [190; с.393] робить акцент на витратах опортуністичної поведінки; Дж. Стіглер – на витратах отримання інформації; М. Дженсен та У. Меклінг – на витратах, що виникають в межах відносин "поручитель виконавець", перш на все – на витратах контролю за поведінкою виконавця; А. Алчіан та Г. Демсетц – на витратах координації між різноманітними ресурсами у процесі виробництва; Й. Барцель — на витратах вимірювання [189; с.34].

У теоріях деяких економістів транзакційні витрати існують не тільки в ринковій економіці (Р. Коуз, К. Ерроу, Д. Норт [191; с.40]), але і в альтернативних способах економічної організації, і, зокрема, у плановій економіці (С. Ченг, Л. Алчіан, Г. Демсетц). Так, згідно з С. Ченгом, максимальні транзакційні витрати спостерігаються у плановій економіці, що зрештою визначає її неефективність.

Зовнішнє підприємницьке середовище визначається сукупністю факторів і умов, які прямо або опосередковано впливають на розвиток підприємництва. Зокрема, на ефективність розвитку підприємництва позитивно (або негативно) впливають взаємини з органами державної й місцевої влади, постачальниками й споживачами, суб'єктами ринкової інфраструктури. Багато чого залежить від відносин з конкурентами, кредитними організаціями, від рівня податкового навантаження, цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій і т.д.

Транзакційні витрати включають щонайменше наступні складові:

  • витрати пошуку інформації (витрати на пошук інформації про ринкову ситуацію, а також втрати від неповноти інформації);

  • витрати ведення переговорів і укладення контрактів (у тому числі витрати на юридичне й нелегальне оформлення угод);

  • витрати виміру (витрати, необхідні для оцінки якості товарів і послуг, із приводу яких відбувається угода);

  • витрати специфікації й захисту прав власності (плата за послуги юристів і арбітражу, за забезпечення безпеки: втрати, понесені через неправильну специфікацію);

  • витрати опортуністичного поводження (витрати на контроль за дотриманням умов угоди й запобігання їхніх порушень) [161; с.132].

Визначення рівня транзакційних витрат – складне завдання саме по собі, а тим більше при відсутності багатьох надійних даних про ефективність малих підприємств. У принципі наближену оцінку можна одержувати на основі регулярних опитувань підприємців. Зниження транзакційних витрат вони можуть експертно оцінити у вигляді приросту прибутку або доходу підприємств. Це дає можливість визначити умовно у вартісній формі зміну величини витрат і зрівняти її з витратами держави на підтримку малих підприємств. На наш погляд, проведення таких обстежень повинно стати найважливішим елементом регіональної економічної політики.

Для оцінки впливу транзакційних витрат на розвиток малого бізнесу було проведено опитування суб’єктів малого бізнесу Закарпатської області. Його результати представлені у підрозділі 2.2 та додатку Д.

На нашу думку, з метою зниження транзакційних витрат органам влади необхідно здійснювати роботу в таких напрямках:

  • поліпшення зовнішнього середовища функціонування малих підприємств: оподаткування, ліцензування, сертифікація, квотування, порядок реєстрації підприємств, надання виробничих приміщень і земельних ділянок, здійснення контролю за їхньою діяльністю;

  • поліпшення інвестиційного клімату, що включає розробку механізмів залучення коштів для фінансування малих підприємств, сприяння організації венчурного фінансування (мається на увазі не фінансова підтримка, тому що пряме державне фінансування малих підприємств незначне), тобто мова йде про полегшення доступу до ринків капіталу й нових технологій;

  • підвищення стійкості й ефективності підприємств малого бізнесу (заходи, пов'язані з діяльністю міської й територіальної інфраструктури підтримки малих підприємств, підготовкою й перепідготовкою кадрів, та ін.);

  • своєчасне надання інформації суб’єктам малого бізнесу з екологічних, технологічних, соціальних, економічних (місткість ринку, темпи його росту, динаміка цін і ін.) питань. Фахівці вважають, що інформаційні ресурси згодом набудуть такої ж значимості, як і забезпеченість капіталом.

Перераховані напрямки підтримки розвитку малого бізнесу дозволяють зробити висновок про те, що основний ефект від повної реалізації відповідних заходів передбачає зниження транзакційних витрат малого бізнесу. Воно може знайти своє відображення в економії ресурсів по окремих напрямках зовнішніх зв'язків, у збільшенні прибутку за рахунок такої економії, а також у зростанні доходів працівників і надходжень у бюджети всіх рівнів.

Отже, питання про транзакційні витрати здобуває все більшу актуальність. Важливо знати, яка економія на цих витратах при різних варіантах підтримки. Мова йде про те, як скоротити витрати подолання бар'єрів при вході на ринок малих підприємств, знизити ризики за рахунок надання комплексних послуг (навчання, інформаційне забезпечення, консалтингові, сервісні, маркетингові, патентні послуги й ін.)

Зі світового досвіду відомо, що мале підприємництво відіграє ключову роль у забезпеченні соціальної орієнтації ринкової економіки, у досягненні балансу між ринковою ефективністю й вирішенням соціальних проблем. Однак висока соціальна значимість малого підприємництва починає проявлятися лише за умови, коли підприємства цієї сфери створюють певні обсяги продукції, що впливають на основні соціально-економічні показники регіону. Відповідно підтримка стає ефективною по двох напрямках: доведення обсягів випуску на цих підприємствах до соціально значимих величин (як орієнтир виступають розвинені країни, що мають багаторічний досвід розвитку малого підприємництва); надання підтримки сформованому стійкому сектору малого підприємництва для підвищення ступеня його зрілості й самоорганізації.

Проблеми соціальної ефективності малих підприємств і системи їхньої підтримки доцільно досліджувати в трьох аспектах. Перший – оцінка соціальної значимості малих підприємств для регіону. Другий – оцінка зрілості ринку соціально значимих послуг, надаваних цими підприємствами, тобто мова йде про таку структуру господарства, що дозволяє втримувати баланс між ринковою ефективністю й соціальною значимістю. Третій аспект – дослідження соціальних ефектів у найменшому підприємництві.

У наш час найбільш значимими ефектами функціонування малих підприємств у всіх регіонах є приріст робочих місць і надходження в бюджет, що дозволяють вирішувати, комплекс соціальних завдань. Тому соціальну ефективність малого підприємництва на регіональному рівні можна оцінювати наступною системою показників: зниження рівня безробіття; зростання доходів; збільшення надходжень у бюджет за рахунок малого бізнесу. Досягнення цих найважливіших цілей, які переслідує держава, підтримуючи мале підприємництво, деякою мірою можна прийняти за основний соціальний результат державної підтримки.

Оцінка впливу підтримки малого бізнесу на зайнятість вимагає, на наш погляд, більше детальних розрахунків і не може обмежуватися тільки підрахунком приросту робочих місць. Такий спрощений підхід до даної проблеми не відбиває всієї сукупності ефектів насамперед для великих міст. Результати державної підтримки в цьому напрямку різноманітні, і для їхньої оцінки можна використати наступну систему показників. Перша група показників:

  • збільшення частки робочих місць на малих підприємствах у загальній кількості робочих місць у місті чи районі, у тому числі в галузях, оголошених пріоритетними в програмах розвитку малого підприємництва;

  • кількість робочих місць на малих підприємствах для молоді й різних груп ризику в загальній кількості робочих місць;

  • зіставлення темпів росту робочих місць на малих підприємствах і темпів зниження безробіття в місті.

Друга група показників:

  • співвідношення приросту постійних кадрів і залучених у малий бізнес;

  • приріст чисельності підприємців у малому бізнесі, у тому числі в пріоритетних галузях (тобто вплив на формування середнього класу);

  • частка підприємців, що пройшли навчання (включаючи його нові форми) і підвищили кваліфікацію, у загальній їхній кількості;

  • розширення доступності інформаційних послуг для зайнятих у малому бізнесі;

  • відповідність формованої структури зайнятості в малому бізнесі програмним економічним розробкам і планам розвитку регіону.

Третя група показників, що відображає ефективність підтримки, пов'язана з різного роду ризиками, що виникають при недостатньому рівні підтримки:

  • наростання розходжень у становленні малого бізнесу й зайнятості в ньому по районах;

  • обмеження в доступі всіх підприємців до системи інформації, навчання, консалтингових послуг;

  • рівень тіньової зайнятості.

На основі представленої схеми можна виділити частку підтримки й при оцінці такого ефекту, як зростання доходів зайнятих. Пропонується оцінювати: приріст доходів зайнятих у пріоритетних галузях; приріст доходів соціально уразливих верств населення, що одержали робочі місця на малих підприємствах; запобігання зростання тіньових доходів і т.д.

Щодо показників, які характеризують соціальний ефект від розвитку малого бізнесу також існує проблема недосконалості та неповноти статистичної звітності, тому деякі з них неможливо розрахувати, зважаючи на відсутність даних (рівень тіньової зайнятості, обмеження в доступі до інформаційних, консалтингових послуг, кількість робочих місць на малих підприємствах для молоді та різних груп ризику). Стосовно галузевої структури малого бізнесу і вирішення соціальних проблем у регіонах важливо відмітити, що адміністративне насадження в малому підприємництві соціально значимих видів діяльності неправомірне та неефективне. Їхнє формування й функціонування визначаються дією об'єктивних факторів, насамперед попитом з боку населення й наявністю можливостей для розвитку найбільш прибуткових виробництв, здатних істотно поповнювати місцевий бюджет. Необхідні також підтримка малого бізнесу й цілеспрямована політика влади по мінімізації ризиків (політичних, соціальних, економічних, фінансових, кримінальних), що перешкоджають його розвитку. У цілому галузева спрямованість малого підприємництва стає результатом сполучення інтересів міста, населення, підприємців.

Важливу роль у розвитку малого бізнесу відіграє виділення територіальних пріоритетів. Так, серед пріоритетів для області можна назвати насамперед: туризм і рекреаційна діяльність; надання побутових послуг; громадське харчування; будівництво й ремонт житлового фонду; благоустрій міст й переробка відходів; природоохоронна діяльність; освіта й охорона здоров'я; транспорт; наука; інформаційне обслуговування. Реалізація соціальних функцій малим бізнесом забезпечується підтримкою держави, без якої цей процес проходив би набагато повільніше, а багато соціальних ефектів просто не були б отримані. Без певного коректування з боку влади здійснити балансування економічних і соціальних функцій малого бізнесу практично неможливо. Зважаючи на вищезазначені проблеми оцінки стану та ефективності управління розвитком малого бізнесу в регіоні ми пропонуємо застосувати метод оцінки, заснований на доступних економічних та соціальних показниках, з використанням також результатів вибіркового соціологічного дослідження.

Результати проведеного дослідження діяльності малого бізнесу, зовнішнього середовища його функціонування у Закарпатській області свідчать про неоднорідність розвитку малого бізнесу в різних містах і районах регіону. Тому роботу державних органів по управлінню розвитком малого бізнесу недоцільно організовувати в рамках єдиної регіональної програми підтримки розвитку малого підприємництва. При плануванні, розробці та реалізації політики підтримки малого бізнесу на рівні даного регіону необхідним є застосування диференційованого підходу до кожної групи територій. Неоднорідність умов розвитку малого бізнесу у різних містах і районах Закарпатської області потребує розробки відповідного інструментарію оцінювання. Оцінка стану малого підприємництва в регіоні потребує використання таких методологічних засад, які б забезпечили об’єктивність територіальних порівнянь і висновків.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі загальні висновки і рекомендації:

1. Малий бізнес є важливим засобом оптимізації структури регіональної економіки. Він істотно впливає на структурну перебудову господарського комплексу регіону, на збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу, сприяє вирішенню проблем зайнятості і загального зростання доходів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції й усунення монополізму у підприємницькій діяльності.

У дисертації здійснено аналіз концептуальних підходів до визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності. Автором застосовується термін „малий бізнес” як особливий сектор ринкової економіки, в рамках якого суб’єкти малого бізнесу (фізичні та юридичні особи) реалізують свої підприємницькі здібності та пропонується використовувати єдині критерії віднесення до малого бізнесу згідно рекомендацій щодо визначення малих і середніх підприємств Європейського Союзу.

2. У роботі зроблено висновок про необхідність цілеспрямованого державного управління розвитком малого бізнесу як системного процесу створення сприятливих умов і стимулювання до саморозвитку малого бізнесу відповідно до цілей суспільного прогресу.

3. Проаналізована автором динаміка кількісних та якісних показників розвитку малого підприємництва в Україні свідчить про низьку ефективність державного управління його розвитком, що є наслідком концентрації основних функцій управління на загальнодержавному рівні. Удосконалення управління розвитком малого бізнесу пов’язано з децентралізацією повноважень і посилення ролі регіонів.

4. Проведене автором дослідження системи управління малим бізнесом у Закарпатській області показало низьку ефективність, неузгодженість між окремими її елементами, відсутність єдиного інформаційного поля, що зумовлює певною мірою уповільнення темпів розвитку цього сектору економіки даного регіону. У дисертації визначено важелі, необхідні для удосконалення діючої системи управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області: уточнення і перерозподіл повноважень між окремими елементами її організаційної структури та вдосконалення методики розробки регіональної програми розвитку малого підприємництва, яке стосується оцінки і врахування в процесі її складання: рівня сприятливості зовнішнього середовища малому підприємництву, пріоритетних напрямків розвитку малого бізнесу та застосування системи оцінки ефективності реалізації заходів регіональної програми.

5. Проведений в дисертації аналіз показав, що малий бізнес у Закарпатській області ще істотно не впливає на розвиток регіональної економіки і не розвивається достатньо енергійно, щоб забезпечити динамічне зростання соціально-економічних показників розвитку регіону. Відсутність сприятливих умов зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу, надмірний контроль, адміністративні бар’єри, відсутність законодавчого механізму фінансової підтримки малого бізнесу стримують його розвиток. Дослідження виявило, що економічний стан міст і районів Закарпатської області характеризується поглибленням міжрегіональних контрастів і концентрацією економічної активності в обласному центрі.

6. Автором запропоновано комплексний підхід до аналізу зовнішнього середовища функціонування розвитку малого бізнесу. Згідно з результатами аналізу даних, отриманих в ході опитування, основними перешкодами розвитку малого бізнесу в Закарпатській області, на думку опитаних, є високий рівень оподаткування підприємств та відсутність підтримки органів влади. Іншими бар’єрами, які заважають розвитку малого бізнесу, респонденти назвали високий рівень конкуренції та недостатній платоспроможний попит споживачів. Пріоритетними видами державної підтримки малого бізнесу підприємці Закарпаття вважають надання податкових пільг, кредитів для фінансування проектів та пільгової оренди приміщень.

7. У роботі зроблено висновок про необхідність посилення ролі місцевих органів влади України у формуванні й реалізації загальнодержавної і регіональної політики підтримки малого бізнесу. Інструментарій їхньої діяльності в цій галузі має охоплювати наступні компоненти: стратегічне планування; організаційне забезпечення підтримки малого бізнесу; розвиток регіональної інфраструктури; розширення стимулів для саморегулювання бізнесу; надання комплексу послуг (інформаційних, з отримання капіталу).

8. Автором доведено, що неоднорідність розвитку малого бізнесу в різних містах і районах Закарпатської області зумовлює недоцільність організації роботи державних органів у рамках єдиної регіональної програми підтримки малого підприємництва. Політика сприяння розвитку малого бізнесу на рівні даного регіону повинна ґрунтуватися на диференційованому за територіальною ознакою підході до вирішення проблем суб’єктів малого бізнесу. Запропонований у дисертації комплексний підхід до оцінювання розвитку малого бізнесу, в основі якого лежить побудова й розрахунок регіонального індексу розвитку малого бізнесу, дає змогу використовувати його у практиці регіонального управління, проводити об’єктивні територіальні порівняння та визначати зони регіону, котрі в першу чергу потребують покращення тих чи інших аспектів розвитку малого бізнесу. Результати застосування розробленого інструментарію можуть виступити базою для розробки ефективних регіональних програм підтримки малого підприємництва, для оцінки ефективності здійснених заходів у даній сфері, а також використовуватися для визначення пріоритетності стратегічних цілей регіонального розвитку.

Додаток А

  1. Вырезано.

  2. Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

  3. 1.

  4. Покропивний С.Ф. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. / С.Ф. Покропивний, В.М. Колот. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

  5. Варналій З.С. Законодавче забезпечення розвитку підприє­мництва в Україні: проблеми та перспективи / З.С. Варналій //Підприємництво і право: 36. наук, праць. — К.: Ін-т приват. права і підприємництва АПрН Ук­раїни, 1998.– С. 55-58.

  6. Авксентьев Ю.А. Украина. Год 1999 – время предпринимательства / Ю.А. Авксентьев, А.В. Кужель; под ред. О.А. Слюсаренко. – К.: СОПС Украины НАН Украины, 1999. – 128с.

  7. Блинов А.О., Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы деятельности./ А.О. Блинов. – М.: «Ось-89», 1997. – 336с.

  8. Карсекін В. Мале підприємництво: проблеми і перспективи / В. Карсекін, В.Миска, В. Білик // Економіка України. – 1995. – №10. – С.72-83.

  9. Курс экономики. Учебник. 2-е изд., доп. / [Под ред. Б.А.Райзберга]. – М., ИНФРА-М, 1999. – 716с.

  10. Курс экономической теории / [Под ред. А. Сидоровича]. – М.: МГУ, издательство ДИС,1997. – 763с.

  11. Мале підприємництво України: процес розвитку / [Кожевіна Н., Кужель О., Ляпін Д. та ін.]. – К.: Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Інститут конкурентного суспільства, 2001. – 253с.

  12. Пашкус Ю.В., Мисько О.Н. Введение в бізнес / Ю.В.Пашкус, О.Н. Мисько.– Л.: «Северо-Запад», 1990.–299с.

  13. Хоcкинг А. Курс предпринимательства./ А.Хоcкинг. – М.: Международные отношения, 1993.– 385 c.

  14. Висящев В.А. Организация предпринимательства: Учеб. пособие. – 3-е изд., перераб. и доп./ В.А. Висящев. – Донецк: ООО «НОРД Компьютер», 2000. – 312с.

  15. Киселев А.П. Теория и практика современного бизнеса (или как создать фирму и работать на себя)./ А.П. Киселев. – К.: ЛИБРА, 1995.– 248с.

  16. Лунев В.Л. Стратегия и тактика управления фирмой: Учеб. пособ. / В.Л Лунев. .– М.: Финпресс, НГАЭиУ, 1997. – 356 с.

  17. Мочерний С.В. Основи підприємницької діяльності: Посібник. / С.В.Мочерний, О.А.Устенко, С.І. Чеботар. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 280с.

  18. Карлоф Б. Деловая стратегия: Пер. с англ./ Б. Карлоф. – М.: Экономика, 1991. – 239с.

  19. Курс предпринимательства: Учебник для вузов / [В.Я. Горфинкель, Е.М. Купряков и др.; gод ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара]. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 439с.

  20. Лапуста М.Г. Малое предпринимательство / М.Г. Лапуста, Ю.Л. Старостин. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 320с.

  21. Реверчук С.К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика / С.К. Реверчук. – Львів. Ун-т ім. Франка, 1992. – 192с.

  22. Богатин Ю.В., Швандар В.А. Экономическое управление бизнесом: Учебное пособие для вузов. / Ю.В. Богатин, В.А. Швандар. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 391с.

  23. Райзберг Б.А. Современный экономический словар. 2-е изд., испр./ Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б.Стародубцева. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 479 с.

  24. Мюллер В., Зубков М. Сучасний англо-український словник. / В. Мюллер, М. Зубков. – Х.: ВД ”Школа”, 2003.– 640с.

  25. Андрієвська О.О., Яворівська Л.А. Французько-український словник./ О.О. Андрієвська, Л.А. Яворівська. – Paris.: Edition P.I.U.F., 1994. – 792c.

  26. Тирпак І.В. Організаційні структури бізнесу: порядок створення і функціонування: Навч.посібник. / І.В. Тирпак, В.І. Тирпак. – Тернопіль: Джура, 1998.–340с.

  27. Долішній М.І. Підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку / М.І. Долішній, М.А. Козоріз, В.П. Мікловда, А.С. Даниленко. – Ужгород: Карпати, 1997. – 368 с.

  28. Мікловда В.П. Регіональна стратегія розвитку підприємництва: Монографія / В.П. Мікловда. – Ужгород: Карпати, 2006. – 216 с.

  29. Виноградская А. Организационные меры содействия малому предпринимательству в регионах / А. Виноградская // Бизнесинформ. – 1999. – №1-2.– с.86-91.

  30. Виноградська Л. Розвиток малого підприємництва / Л. Виноградська // Економіка України. – 1999. – №2.– С.36-43.

  31. Пруссова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. Учебно-методическое пособие / Л.Г. Пруссова. – К: ТОВ „УВПК” „Ексоб”, 1999.– 632 с.

  32. Ксьондз С.В. Сучасні тенденції розвитку малих і середніх підприємств у світі та в Україні / С.В. Ксьондз. – Чернівці.: Рута, 1998.– 104с.

  33. Карпова Е.И. Теоретические и методологические аспекты исследования малого бизнеса / Елена Карпова // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. – Донецьк, 2000. – Т.1. – С.117-122.

  34. Квасовський О.Р. Оподаткування малого бізнесу в Україні: фіскальний і стимулюючий потенціал / О.Р. Квасовський. – Тернопіль.: Тернопільська академія народного господарства, 2003. – 309с.

  35. Брюховецкая Н.Е. О необходимости классификации предприятий в смешанной экономике / Н.Е. Брюховецкая // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. – 2000. – Вип. 13. – С. 89-97.

  36. Ичитовкин Б.Н. Малые формы хозяйствования / Б.Н. Ичитовкин. – М.: Экономика, 1991. – 197с.,

  37. Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. – К.: Асоціація «Єднання», 1997. – 144с.

  38. Парсяк В.Н. Малий бізнес в системі корпоративних відносин: Монографія / В.Н. Парсяк. – Херсон: Олді-плюс, 2003. – 456с.

  39. Commission Recommendaton of 3 April 1996 concerning the definition of small and mediumsized enterprises (96/280/EC) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://t/scadplus/leg/en/lvb/n26001.htm

  40. Цимбал Л.Л. Зарубежный опыт финансирования малого и среднего бизнеса / Л.Л. Цимбал // Финансы Украины. – 1998. – №5. – С.79-81.

  41. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991 р. №887-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 24. –272 с.

  42. Про державну підтримку малого підприємництва. Закон України № 2063-ІІІ від 19.10.2000 р. // Збірник систематизованого законодавства: Альтернативні способи оподаткування, Бухгалтерія. – 2001. – №38 (453) (17 вересня 2001 року).

  43. Про внесення змін до Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва № 727 від 3 липня 1998 року. Указ Президента України № 74/99 від 28.06.99 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  44. Тюрго А. Избранные экономические произведения./ А. Тюрго. – М.: Соцэкгиз, 1961. – 235 с.

  45. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй: Пер. з англ./ А. Сміт. – К.: Port-Royal, 2001. – 390 с.

  46. Кейнс Дж.М. Избранные произведения: Пер. с англ./ Джон Мейнард Кейнс. – М.: Экономика, 1993. – 495 с.

  47. Історія економічних учень: Підручник: у 2 ч. – ч.2 / за ред. В.Д. Базидевича. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2005. – 567 с.

  48. Алле М. Экономика как наука: Пер. с фр./ Морис Алле – М.: Наука для общества, ІРГГУ, 1995. – 358с..

  49. Ойкнен В. Основы национальной экономики / В.Ойкнен. – М.: Экономика, 1996. – 215 с.

  50. Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія. Інститут регіональних досліджень НАН України./ Т.С. Смовженко. – Львів: видавництво ЛБІ НБУ, 2001.– 464 с.

  51. Ляпіна К. М. Національна програма розвитку малого підприємництва / К. М. Ляпіна, Д. В. Ляпін. – К. : Основи, 2001. – 159 с.

  52. Микитюк О. І. Методи державної фінансової підтримки малого підприємництва / О. І. Микитюк: // Збірник наукових праць. Мале підприємництво в Україні (проблеми державної підтримки). – К.: Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук, 1999. – С.95-97.

  53. Кужель О. Пошук „золотої середини” / О. Кужель //Підприємництво в Україні. – 2003. – №1. – С. 10-12.

  54. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. [Зб. наук. статей / під ред. Я. А. Жаліла]. – К.: Альтерпресс, 2002. – 118 с.

  55. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання: Навч. посібник. / [Л. І. Воротіна, В. Є. Воротін, Л. А. Мартинюк, Т. В. Черня]; Под ред. проф Л. І. Воротіної. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. – 307с.

  56. Клочко Ю. Проблеми малого бізнесу в Україні / Ю. Клочко, Т. Черняк // Економіка України. – 1998. – №1. – С. 57-64.

  57. Соболь С. М. Оцінка рівня розвитку малих підприємств по регіонах України / С. М. Соболь // Матеріали ІІІ всеукраїнської науково-практичної конференції. „Підприємництво та менеджмент: українські реалії” – Львів, 2003.– С.52-59.

  58. Петрович Й. Розмежування повноважень між органами влади в сфері регулювання малого підприємництва в Україні / Й. Петрович, Й. Ситник // Регіональна економіка – 2001. – №3.– С. 91-99.

  59. Кузнєцова І. С. Трансформація державного регулювання малого підприємництва в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук.: спец. 08.02.03 „ Організація і управління економікою” / І. С. Кузнєцова. – К., 2002. – 18 с.

  60. Высоков В. В. Малый бизнес: Made in Russia. Научно-практическое пособие./ В. В. Високов. – Ростов-на-Дону: Издательский центр ДГТУ, 1999. – 120 с.

  61. Рубе В. А. Малый бизнес: история, теория, практика / В. А. Рубе. – М.: ТЕИС, 2000 – 231 с.

  62. Крутик А. Б. Малое предпринимательство и бизнес-коммуникации / А.Б. Крутик, М. А.Горенбургов. – С-П., 1998. – 295 с.

  63. Малые предприятия организация, экономика, учет, налоги. [В. Я. Горфинкель, О. В. Антонова, О. В. Макарова, Л. П. Окунева, О. В. Португалова]; Под ред. проф. Горфинкеля В. Я., проф. Швандара В. А. – М.: Юнити-Дана, 2001. – 357с.

  64. Антонов В. А. Система государственного регулирования. Кн. 3. Роль государства в экономике переходного периода: Учебное пособие / В.А.Антонов. – М.: ГУУ, 2000. – 104 с.

  65. Анохин В. Государственное регулирование предпринимательства / В.Анохин // Хозяйство и право. – 1993. – №4. ––С. 59-67.

  66. Герчикова И. Н. Регулирование предпринимательской деятельности: государственное и межфирменное: Учебное пособие / И. Н. Герчикова. – М.: Издательство «Консалтбанкир», 2002. – 704 с.

  67. Савченко В. Е. Современное предпринимательство (Экономические и организационные основы; проблемы формирования и регулирования) / В. Е. Савченко. – М.: АОО «Издательство Экономика», 1997 – 223 с.

  68. Шулус А. Становление системы поддержки малого предпринимательства в России / А. Шулус //Российский экономический журнал. – 1997. – №5-6. – С. 84-100.

  69. Шамхалов Ф. И. Предпринимательство в России: регионально-отраслевой мониторинг / Ф. И. Шамхалов., В.В. Котилко. – М.: АОА «Издательсво «Экономика», 1997 – 352 с.

  70. Долгальова О.В. Регулятивна роль держави у сфері малого бізнесу: Монографія /Під загальною редакцією д.е.н., проф. Дорофієнка В.В./ О.В. Долгальова. – Донецьк: ТОВ «РВК»ПРОМО», 2005. – 380 с.

  71. Райзберг Б.А. Управление экономикой. Ученик / Б.А. Райзберг, Р.А.Фатхутдинов. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 784 с.

  72. Егоров П.В. Организационные механизмы управления производством / П.В.Егоров. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1995. – 178 с.

  73. Глущенко Е.В. Теория управления: Учеб. пособие / Е.В.Глущенко, Е.В.Захарова, Ю.В.Тихонравов. – М.: Издательство «Вестник», 1997. – 332с.

  74. Ожегов С.И. Словарь русского языка. Издание третье; под общей редакцией акад. С.П. Обгорелого / С.И. Ожегов. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1953. – 848c.

  75. Михасюк І. Державне регулювання економіки / [Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З.]; под ред. І. Р. Михасюка. – Львів: «Українські технології», 1999 – 640 с.

  76. Азьмук Н. А. Система державної підтримки малого підприємництва / Н. А. Азьмук // Вісник КНЛУ.– К.: КНЛУ. – 2002. – Вип. 6. – С. 145-148.

  77. Державне регулювання економіки: Навч. посібник [ С. М., Чистов, А. Є Никифоров., Т. Ф. Куценко, Ю. Г. Тормоса, Т. О. Стеценко, А. Г. Ягодка]. – К.:КНЕУ, 2000. – 316 с.

  78. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва: Указ Президента України № 727/98 від 3.07.98 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  79. Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності: Указ Президента України №79/98 від 03.02.1998 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  80. Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва: Закон України від 21 грудня 2000 р. №2157-ІІІ // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 2001. –№6. – С. 3-10.

  81. Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. № 755–IV. // Офіційний вісник України. – 2003. – №25. – С.12-62.

  82. Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва: Указ Президента України від 12.05.2005 №779/2005.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  83. Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики: Указ Президента України №901 від 01.06.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  84. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 6.09.2005 р. № 2806-IV// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005.– № 48.– 483 с.

  85. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11.09.2003 р. N 1160-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – № 9. – 79 с.

  86. Варналій З.С. Державна регуляторна політика у сфері малого підприємництва / З.С. Варналій, І.С. Кузнєцова. – К.: Ін-т екном. прогнозув., 2002. – 104 с.

  87. Про ліцензування деяких видів господарської діяльності: Закон України від 1.06.2000 р. N 1775-III.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  88. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. Е.М. Пеньковой / Ф. Котлер. – М.: Прогресс, 1990. – 736 с.

  89. Малый бизнес: экономика, организация, финансы: Учеб. пособ. для вузов. 2-е изд., перераб. и доп. / А.И. Муравьев, А.М. Игнатьев, А.Б. Крутик. – СПб: «Издательский дом «Бизнес-пресса». – 1999. – 608с.

  90. Сизоненко В.О. Підприємництво: Підручник./ В.О. Сизоненко. – К.: Вікар, 1999. – 438с.

  91. Чумаченко М.Г. Проблеми інвестування реструктуризації промисловості України / М.Г. Чумаченко, О.І. Амоша // Регіональна економіка. – 1999. – № 2 (12). – С.7-15.

  92. Сирополис Н. Управление малым бизнесом. Руководство для предпринимателей: Пер. с англ./Николас Сирополис.– М.: Дело, 1997. – 672с.

  93. Анализ зарубежного опыта поддержки малого бизнеса: экономико-правовой аспект.[Хахулин В.В., Ляшенко В.И., Инякин В.Н., Толмачева А.Ф., Крамаренко А.И., Крамаренко В.А.] – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. – 60 с.

  94. Колесникова Л.А. Порядок для хаоса: государство и предпринимательство в переходной экономике; под ред. Б.К.Злобина./ Л.А.Колесникова. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. -276с.

  95. Западная Европа – эволюция экономической структуры [Борисов О. С. Волков А. М., Горохова Е. И. и др.].– М.: "Наука". – 1998. – 180 c.

  96. Иванов И. Д. Европа регионов / И. Д. Иванов. – М.: "Международные отношения", 1998. – 115 c.

  97. Ларина Н. И. Региональная политика в странах рыночной экономики / Н. И. Ларина, А. Л. Кисельников. – М.: "Экономика", 1998. – 169 c.

  98. Экономические аспекты в странах Европы: опыт для России. – М.: "Экономика", 1991. – 212 c.

  99. Топчіев О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки / О. Г. Топчіїв. – К.: видавництво УАДУ, 1997. – 480 c.

  100. Регіональне управління. [Зайцева Л. М, Сєрьогін С. М. та ін.]. – Дніпропетровськ.: ДФ УАДУ.– 2002. – 315c.

  101. Розміщення продуктивних сил: Підручник. [За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюка, В.Ф. Семенова]. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 546с.

  102. Козоріз М.А. Регіональна політика сприяння розвитку підприємництва/ М.А. Козоріз // Регіональна економіка. – 1996. – № 1-2. – С.87-96.

  103. Долішній М.І. Розвиток регіонів України / М.І. Долішній // Вісник НАН України. – 2001. – № 3. – С. 33-40.

  104. Шинкар В.А. Макроекономічні аспекти державної регіональної політики / В.А. Шинкар, М.І. Пітюлич // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія „Економіка”. – Вип..6. – 2000. – С.13-20.

  105. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 № 586-ХІV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999. – № 20-21. –190 с.

  106. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997. – № 24. – 170 с.

  107. Трегобчук. В. Підприємницька діяльність в умовах дерегулювання економіки / В. Трегобчук, О. Вишенський // Економіка України. – 2000. – № 7. – С. 51-54.

  108. Концепція державної регіональної економічної політики (проект) // Регіональна економіка. – 1998. – №2. – С.5-20.

  109. Методичні рекомендації щодо формування і реалізації регіональних програм розвитку малого підприємництва / Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.dkpr.gov.ua.

  110. Місто та економіка (або місцевий економічний розвиток). Посібник для працівників органів місцевого самоврядування. – К.: Академпрес, 2003.–152с.

  111. Азьмук Н. А. Державна підтримка малого бізнесу: регіональний аспект / Н. А. Азьмук // Стратегія економічного розвитку України.– К.: КНЕУ, 2002. – Вип. 2 (9). – С. 172-177.

  112. Варналій З.С. Державна політика підтримки малого підприємництва: Монографія. Національний ін-т стратегічних досліджень / З.С. Варналій. – К., 1996. – (Економічні стратегії; Вип.3).– 130 с.

  113. Gorley, Robert N. The Legal and Regulatory Environment of Business / Robert N. Gorley. – 9th. Ed. – New York: McCraw-Hill, 1993. – 844 p.

  114. Фіщук О.Л. Інституційні перетворення регіональної економічної системи в кластерну модель / О.Л. Фіщук // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. Економічні науки. – Житомир. – 2002. – №20. – С. 344–349.

  115. Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР. – 1991. – № 39. – 510с.

  116. Кампо Г.М. Еволюція поглядів у теорії підприємництва / Г.М. Кампо // Вісник Хмельницького національного університету. Серія „Економічні науки”. – Хмельницький, 2007. – №5. Т.2 (97). – С.149-153.

  117. Статистичний щорічник Закарпаття за 2006 рік. Головне управління статистики у Закарпатській області. – Ужгород. – 2007. – 590с.

  118. Рейтингова оцінка розвитку районів Закарпатської області за січень – жовтень 2008 року. Головне управління статистики у Закарпатській області. – Ужгород. – 2008. – 37с.

  119. Регіональний аспект розвитку малих підприємств в Україні у 2007 році. – Експрес-випуск № 164 від 14.07.2008. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.ukrstat.gov.ua

  120. Діяльність малих підприємств у 2007 році. – Експресвипуск № 163 від 14. 07. ­2008р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.ukrstat.gov.ua

  121. Рейтингова оцінка регіонів за станом розвитку малого підприємництва та його підтримки на місцевому рівні у 2006 році . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.dkrp.gov.ua

  122. Статистичний збірник „Малі підприємства у Закарпатській області”. Головне управління статистики у Закарпатській області. – Ужгород. – 2008. – 91 с.

  123. Губерная Г.К. Региональный аспект экономического анализа в формировании механизма управления малым бизнесом (на примере Донецкой области)/Г.К. Губерная, Л.А.Воробьева // Актуальные направления создания регионального экономического механизма хозяйствования. – Донецк: ИЭП НАН Украины, ДонГАУ. – 1998. – С.5 - 25.

  124. Кількість фізичних осіб-підприємців у Закарпатській області. Експрес-інформація ДПА у Закарпатській області – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.dpa.uzhgorod.ua

  125. Бізнес–середовище в Україні. Міжнародна Фінансова Корпорація (IFC). Проект „Розвиток підприємництва в Україні” – 2005. – 77с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://

  126. Doing business – 2008. Щорічне дослідження бізнес-середовища. Світовий банк. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: .ua

  127. Індекс сприйняття корупції 2006. Щорічне дослідження рівня корупції в країнах світу. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: /CENTER/cpi_06.asp.

  128. Регіональна програма розвитку малого підприємництва у Закарпатській області на 2005-2006 роки. Закарпатська обласна рада. – 2006. – 36c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.carpathia.gov.ua

  129. Основні заходи реалізації Програми розвитку малого підприємництва в області на 2005-2006 роки. – 21с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.carpathia.gov.ua

  130. Дадашев А. Эффективность поддержки малого предпринимательства / А. Дадашев, Н. Гловацкая, С. Лазуренко, А. Нешитой // Вопросы экономики. – 2002. – № 7. – 127-139 с.

  131. Дані Міністерства економіки України на підставі розрахунків Державного науково-дослідного інституту інформатизації і моделювання економіки при Міністерстві економіки України // «Коммерсант-Украина». – № 132. – 2007. – 07 серп.

  132. Глобальна оцінка смертельних випадків та аварій на робочих місцях. – Міжнародна організація праці, 2005. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журналу.: http://:/public/english/protection/ safework/accidis/globest_2005/index.htm.

  133. Положення про головне управління економіки обласної державної адміністрації, затверджене розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 28 листопада 2005 року № 731. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// .ua

  134. Положення про представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджено наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2004. – № 148. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.dkrp.gov.ua

  135. Положення про уповноваженого Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з питань захисту прав підприємців Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 12, від 4 лютого 2004 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.dkrp.gov.ua

  136. Статут Регіонального фонду підтримки підприємництва по Закарпатській області. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.rfpp.tn.uz.ua

  137. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.rada.gov.ua

  138. Про кредитні спілки: Закон України від 20.12.2001 № 2908-ІІІ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.rada.gov.ua

  139. Інфраструктура підтримки підприємництва. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: .ua

  140. Бізнес-інкубування та інноваційні центри: сучасні технології підтримки підприємництва і розвитку інноваційної економіки. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: .ua

  141. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України від 16.07.99 № 991-ХІV. . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.rada.gov.ua

  142. Про лізинг: Закон України від 16.12.97 № 723/97-ВР. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http:// www.rada.gov.ua

  143. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 № 40-IV. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.rada.gov.ua

  144. Програма розвитку малого підприємництва в області на 2007-2008 роки. Закарпатська обласна державна адміністрація. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.carpathia.gov.ua

  145. Биковець В. Вплив громадських об’єднань підприємців на становлення і розвиток малого та середнього бізнесу в Україні: регіональний аспект [Електронний ресурс] / В. Биковець. – Режим доступу до журн.: .ua

  146. Кампо Г.М. Дослідження зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу у Закарпатській області / Г.М. Кампо // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №11. – С.115-124

  147. Storey D. Understanding the Small Business Sector / D. Storey. – Chicago.: Routledge, 1994.– 125 p.

  148. Стратегічні напрями діяльності Держкомпідприємництва України щодо підтримки та розвитку малого та середнього бізнесу у 2007 році та першочергові завдання на 2008 рік. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http: // www.dkrp.gov.ua

  149. Стратегия развития предпринимательства в реальном секторе экономики. — М.: Наука, 2002. – 319 c.

  150. Лукашевич П. Эффективность функционирования малых предприятий в переходной экономике: автореф. дисс. на соискание ученой степени кандидата экон. наук. / П. Лукашевич. – М.: РАГС при Президенте РФ, 1999. – 30 с.

  151. Бухвальд Е. Российская модель взаимодействия малого и крупного предпринимательства / Е. Бухвальд, А. Виленский // Вопросы экономики – 1999. – №12 . – С. 66-78.

  152. Пайл.У., Пантюшин В. Администрация малого бизнеса США (опыт разных стран) / У. Пайл, В. Пантюшин // Предпринимательство в России. Ежеквартальный журнал Института стратегического анализа и развития предпринимательства. – 1998. – №2 (13). – С. 57-60.

  153. Лутц Ф.А. Главная проблема денежной конституции / Ф.А. Лутц // Политэконом. Российско-Германский журнал по экономической теории и практике. – 1996. – №2. – С. 45-54.

  154. Сгори Д. Потенциальная и фактическая роль малых и средних предприятий в международных инвестициях / Дэвид Сгори // В кн. Иностранные прямые инвестиции в малые и средние предприятия и с помощью малых и средних предприятий в странах с переходной экономикой: материалы 5-го пленарного заседания Консультативной группы по инвестициям. София, сентябрь 1995, ОЭСР. – М : Инфомарт, 1996.– С. 71-109.

  155. Впровадження нової бюджетної програми часткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб’єктам малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.dkrp.gov.ua

  156. Малое предпринимательство в России: прошлое, настоящее и будущее [Под ред. Б. Г. Ясина, А. Ю. Чепуренко, В. В. Буева]. – М.: Фонд «Либеральная миссия», 2003. – 445 c.

  157. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Рональд Коуз; [перевод с английского Пинскера Б., научный редактор Капелюшников Р.]. – М.: "Дело ЛТД" при участии изд-ва "Catallaxy", 1993. – 295 c.

  158. Капелюшников Р.И. Экономическая теория прав собственности / Р.И. Капелюшников. – М.: ИМОМО, 1990. – 270c.

  159. Вільямсом О.Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів / О.Е. Вільямсом. – К: Артек, 2001. – 570 c.

  160. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Д. Норт. – К.: Ос­нови, 2000. – 164 c.

  161. Андрієнко В.Ю. Статистичні індекси в економічних дослідженнях / В.Ю. Андрієнко. – К.: 2004. – 119 с.

  162. Методика вимірювання людського розвитку регіонів України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://www.un.kiev.ua/ua/hdr/2001/NHDR%202001%20(ua)%20Annex%204.pdf.

  163. Семів Л.К. Регіональна політика: людський вимір: Монографія / Л.К. Семів. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 392 с.

  164. Дочинець Н.М. Методика вимірювання розвитку консюмеризму в регіоні / Н.М. Дочинець // Актуальні проблеми економіки. –2007. – №11(77). – С. 95-103.

  165. Садова У.Я. Соціальна політика в Україні: регіональні дослідження і перспективи розвитку: Монографія. / У.Я. Садова. – Львів: ІРД НАН України, 2005. – 408 с.

  166. Choi F. International Accounting, 2-nd ed. / F. Choi, G. Mueller. – Prentice Hall Interna­tional, Inc., 1992. – 125 p.

  167. Кондрат І. Ю. Факторно-результатний метод прогнозування розвитку економічної діяльності малого підприємства / І. Ю. Кондрат. // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. “Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку”. – 2001.- № 436. – С. 209-216.

  168. Бешелев С.Д. Математико-статистические методы экспертных оценок / С.Д. Бешелев, Ф.Г. Гуревич. – М.: Статистика, 1980. – 88 с.

  169. Кампо Г.М. Окремі проблеми оподаткування малих підприємств в Україні / Кампо Г.М, Петрашко М.В. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія „Економіка”. Випуск 16. – Ужгород, 2004. – С.145-150.

  170. Кампо Г.М. Про можливості кредитування малого бізнесу в Україні / Г. М. Кампо // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія „Економіка”. Випуск 19. – Ужгород, 2006. – С.142-148.

  171. Кампо Г. М. Досвід підтримки малого бізнесу у Франції / Г.М. Кампо // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 218. т.1.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2006.– 320с.– С.241-250.

  172. Кампо Г. М. Методичний підхід до вимірювання розвитку малого бізнесу в містах і районах області / Г.М. Кампо // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №6. – С.169 -179.

  173. Кампо Г. М. Досвід державних програм підтримки малого бізнесу / Г.М. Кампо // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 236. т.5.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2008.– 320с.– С.1219-1227.

  174. Малхотра Н., Нереш К. Маркетинговые исследования. Практическое руководство, 3-е издание / Пер. с англ. / Н. Малхотра, К. Нереш – М.: ИД „Вильямс”, 2003. – 960 с.

  175. Deroo M., Dussaix A.M. Pratique et analyse des enquetes par sondage / M.Deroo, A.M. Dussaix. – Paris: PUF, 1980. – 656 p.

  176. Косенков С.І. Маркетингові дослідження / С.І. Косенков. – К.: Скарби, 2004. – 464 с.

  177. Seymour S., “Improving the Quality of Shopping Center Sampling”/ Sudman Seymour // Journal of Marketing Research. – 1980. – November (№12). – P. 423-431.

  178. Паниотто В.И. Качество социологической информации / В.И.Паниотто. – К.: Наукова думка, 1986.. – 192 с.

1 На кінець року.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович тетяна валеріївна

    Документ
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Одним із першочергових завдань країн, що в процесі розпаду Радянського Союзу проголосили свою незалежність, стало утвердження нового суспільного і державного ладу.
  2. Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с

    Документ
    Розглянуто найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо.
  3. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  4. Передмова (11)

    Документ
    «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни, закарбувавши цим висловом одвічне прагнення людини до пізнання світу. Рух є основою пізнання довкілля, людей, розширення власного Всесвіту, основою самовдосконалення і саморозвитку.
  5. Культурологія: теорія та історія культури

    Документ
    Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ,

Другие похожие документы..