Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Промислові підприємства району за 2011 рік виробили продукції на суму 215,5 млн. грн., що на 42,2 млн. грн. більше, ніж за 2010 рік. Ріст промисловог...полностью>>
'Документ'
Ответственное отношение к использованию энергоресурсов не сформируется само по себе через нормативные и соответствующие регламентирующие документы. Г...полностью>>
'Методическое письмо'
Письмо подготовлено членами федеральной предметной комиссии по математике к. п. н. Л.О. Денищевой, к. п. н. Н.Б. Мельниковой, к. п. н. К.А. Краснянск...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Г.Л. Драндров, д-р пед. наук, профессор, зав.кафедрой спортивных дисциплин ГОУ ВПО «Чувашский государственный педагогический университет им. И.Я. Яко...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад „ужгородський національний університет на правах рукопису кампо георгіна михайлівна

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Українські та російські науковці погоджуються з тим, що малий бізнес потребує додаткової уваги з боку держави. Так, у своїх дослідженнях А. А. Шулус розглядає підтримку малого підприємництва як сукупність двох складових: управлінської та забезпечувальної [99; с.84]. З.С.Варналій, зазначає, що державна підтримка малого підприємництва – це, “з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає формування державними структурами відповідних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а з іншого боку – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються до сфери малого підприємництва на пільгових засадах” [30; с.92].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Кількісні та якісні характеристики й перспективи малого бізнесу суттєво залежать від стану та динаміки середовища, в якому реалізується підприємницька діяльність. За сьогоднішніх умов зовнішнє середовище з самого початку можна визначити як несприятливе. Виходячи з цього, формування адекватного ринковим умовам підприємницького середовища є важливою складовою регіональної політики.

В Україні проблемам дослідження регіональних організаційних структур управління донедавна приділялося досить мало уваги. Причиною цього було зосередження в минулому всього обсягу владних повноважень у центральних органах.

Нинішня система регіонального управління в Україні дісталась у спадок від радян­ської доби. За своїм змістом вона практично не змінилася, і хоча її реформування почалося, ці зміни мають лише частковий, а не комплексний характер. Якщо класифіку­вати діючий механізм управління регіональним розвитком за системоформуючими елементами, то його можна віднести до моделей такої взаємодії між органами загальнодержавного і регіонального рівнів, коли перші підпорядковують дії регіональ­них органів управління. Таким чином, вони виконують роль виконавців державної регіональної політики. Їх функції зводяться до визначення переліку соціально-економічних проблем, характерних для певного регіону, а також оцінки їх актуальності з метою визначення рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіо­нальної політики, а також подальшого вирішення можливості включення цих проблем до відповідних (коротко -, середньострокових) державних програм економічного і соціального розвитку країни, розв'язання питань ресурсного забезпечення їх вирішення тощо. Особливість такого підходу полягає в тому, що регіональні проблеми розчиня­ються в межах галузевої та функціональної проблематики.

В організаційному плані розв'язання регіональних проблем забезпечується через органи загальнодержавного рівня, їх регіональні структури та через органи виконавчої влади регіонів, що фактично підпорядковані зазначеним структурам. Правове поле або констатує таке становище (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"[136]), або лише декларує можливість альтернативного підходу (децентралізації функцій у системі державного управління) – Закон України "Про місцеве самоврядування"[137]. В результаті цього виникає суперечність між завданнями, повноваженнями і відповідаль­ністю органів місцевої влади. Механізм централізованого управління регіональними процесами доповнює система фінансового забезпечення проведення державної регіональної політики, яка спирається на державний бюджет.

Проведене Петровичем Й. та Ситником Й. [89; с.92] дослідження свідчить про те, що структура органів державного управління у сфері підтримки підприємництва як на загальнодержавному рівні, так і в областях і районах сформована без врахування всієї складності і різноманітності проблем, які потребують вирішення. На регіональному рівні вона склалась значною мірою як копіювання структур загальнодержавних органів, в першу чергу різноманітних міністерств та комітетів. В багатьох випадках функції, сфери діяльності і рівень відповідальності окремих управлінь, департаментів та відділів не відповідають поставленим завданням. Органи регіональної виконавчої влади під час розробки і реалізації програм і заходів щодо підтримки підприємництва нерідко керуються власними прагматичними та галузевими інтересами. Як наслідок, це породжує труднощі, паралелізм та дублювання під час виконання тих чи інших функцій, прийняття непродуманих рішень, розпорошення ресурсів тощо.

Доповнюють регіональну структуру влади і управління, які забезпечують підтримку і взаємодію з підприємництвом, створені також різноманітні ради, і координаційні комітети, комісії, робочі групи з розвитку підприємництва при органах влади чи посадових особах. Проте координація різноманітних структур та організацій, котрі спеціалізуються на управлінні та підтримці малого бізнесу на загальнодержавному та регіональному рівнях, ще далеко від досконалості та вимог сьогодення.

Сфера відповідальності вищих органів влади, зокрема Кабінету Міністрів України (КМУ), визначена законодавством: КМУ „в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки. Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забез­печенні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва” [73]. До повноважень регіональних органів влади належить наступне: "на основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:

  • на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання;

  • готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;

  • приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;

  • сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;

  • сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

З аналізу змісту цих положень видно, що законодавство не дає чітких відповідей про конкретні повноваження органів управління, їх функції, завдання у секторі малого підприємництва.

У своєму дослідженні В. Трегобчук та О.Вишенський [138; с.53] вказують на те, що необхідно карди­нально вдосконалити існуючі правові, адміністративні, економічні, організаційні засади розвитку малого бізнесу, а також слід докорінно перебудувати всю систему державного управління економічними процесами в країні. Для цього необхідно зробити ряд принципових і кардинальних змін у напрямку дерегулювання української економіки, процес якого на початковому етапі доцільно було б розпочати із сектора малого підприємництва. Підставою для цього є наступні міркування:

По-перше, вплив малого підприємництва в Україні на формування макроекономічних показників є незначним. По-друге, регіони намагаються отримати якомога більше повноважень у сфері державного регулювання економіки. Отже, надавши їм такі повноваження у секторі малого бізнесу, можна перевірити їх готовність, здатність і вміння використати свій управлінський потенціал у конкретних справах.

По-третє, делегування повноважень з боку вищих органів державного управління на рівень регіону в секторі малого бізнесу відкине різного роду непорозуміння між центром та регіонами щодо темпів проведення реформ та відповідальності за їх наслідки.

По-четверте, реальні та потенційні підприємці матимуть змогу на місцевому рівні стежити за діями конкретних органів влади, які безпосередньо відповідальні за стан справ у секторі малого бізнесу, оцінити їх дії та вимагати від цих органів ефективних дій.

Передаючи повноваження з питань державного управління розвитком малого бізнесу на регіональний рівень, в першу чергу необхідно внести чіткість у вертикаль державного управління. Внести зміни до норм законодавства, в яких чітко розмежувати та класифікувати повноваження органів вищої державної виконавчої влади, регіональної (обласної) влади та органів місцевого самоврядування щодо управління, сприяння та підтримки розвитку малого бізнесу.

Аналіз фактичного стану справ дає підстави зробити висновок про те, що повноваження органів влади щодо управління розвитком малого бізнесу доцільно поділити між трьома рівнями управління:

  • вищі органи державної влади (Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України);

  • регіональні органи влади (обласні та районні ради, обласні та районні дер­жавні адміністрації, а також влада міст обласного підпорядкування);

  • органи місцевого самоврядування (сільські, селищні та міські ради і їх виконавчі комітети).

Розробку та реалізацію державної політики розвитку малого бізнесу забезпечують органи державної виконавчої влади відповідно до своєї компетенції й повноважень у взаємодії з підприємницькими структурами, об'єднаннями підприємців, громадськими організаціями та спілками, банками та небанківськими фінансово-кредитними установами.

До компетенції органів вищої державної влади доцільно віднести такі повноваження, відповідно класифікувавши їх:

Політичні (ідеологічні). Визначення майбутньої моделі економічного розвитку України та розвитку суспільства загалом; гарантування права на вільну і законну підприємницьку діяльність; забезпечення державою політичної, економічної та соціальної безпеки підприємцям-громадянам України як на власних теренах, так у світі;

Правові. Створення відповідної правової бази; розроблення цілісної повномасштабної концепції державної політики розвитку малого бізнесу, яка має ґрунтуватися на праві на законну підприємницьку діяльність, що є невідчужуваним і непорушним правом людини, і визначити зокрема роль і місце малого бізнесу у процесі демократичної трансформації українського суспільства; прийняття ряду Законів України, в яких регулюючі функції повністю надати регіонам; внесення змін та доповнень, які стосуються визначення малого бізнесу, до чинних законів України, внесення змін та доповнень законів, що регулюють відносини оподаткування малого бізнесу, з наданням основного регуляторного права у сфері оподаткування регіонам.

Економічні. Забезпечення загальних сприятливих умов макроекономічної стабілізації поглиблення ринкової трансформації економіки; зміцнення інституту приватної власності; підтримка вільної конкуренції; формування та розвиток системи фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу комерційними банками під державні гарантії.

Міжнародні. Міжнародні договори; експортно-імпортна політика.

До компетенції центральних органів державної виконавчої влади також належить:

  • розробка концептуальних основ та стратегії розвитку малого бізнесу;

  • визначення національних пріоритетів розвитку й підтримки малого бізнесу, розроблення відповідних державних програм та здійснення контролю за їхнім виконанням;

  • формування фінансових ресурсів для розвитку малого бізнесу та порядку виділення коштів державними фондами;

  • сприяння створенню розвиненої системи ринкової інфраструктури;

  • створення системи забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності правовою, науково-технічною, комерційною інформацією, включаючи дані про стан світових та регіональних фінансових, трудових і товарних ринків, можливості збуту продукції, найперспективніші проекти та ін.;

  • розробка та реалізація ефективних схем і механізмів залучення й використання вітчизняних та іноземних інвестицій, нових технологій;

  • створення (на загальнодержавному та регіональному рівнях) цілісної системи підтримки виробничих малих підприємств, орієнтованої на формування ефективно діючого виробничого сектора;

  • удосконалення територіальних та міжгалузевих пропорцій у розвитку малого бізнесу з урахуванням розширення повноважень регіональних та місцевих органів управління, створення спеціальних економічних зон та введення спеціальних режимів інвестування;

  • організація наукових досліджень щодо проблем і перспектив розвитку малого бізнесу;

  • організація та проведення широкомасштабних соціологічних досліджень тенденцій розвитку малого бізнесу [101; с.241];

  • створення сприятливого податкового режиму для суб'єктів малого бізнесу.

Слід підкреслити, що в ефективному розвитку малого бізнесу насамперед зацікавлений регіон. По–перше, велика частка цього сектору економіки орієнтована на регіональний ринок. По-друге, збільшення кількості суб’єктів малого бізнесу сприятиме створенню нових робочих місць, тим самим полегшуючи проблему безробіття в даній місцевості. По-третє, пропорційно росту кількості малих підприємств та підприємців із збільшенням обсягів виробництва зростають податкові надходження до місцевих бюджетів.

Регіональна політика управління розвитком малого бізнесу виходить із того, що основні функції управління переносяться на регіональний та місцевий рівні.

До компетенції органів регіональної влади доцільно віднести такі повноваження, відповідно класифікувавши їх:

Організаційні. визначення пріоритетів регіону враховуючи його особливості щодо розвитку малого бізнесу та створення сприятливого середовища для нього; розробка регіональної програми розвитку малого бізнесу; підготовка та перепідготовка кадрів; інформаційне науково-методичне, консультаційне забезпечення; пропагандистська робота; міжрегіональна співпраця.

Правові. Ухвали обласної ради у сфері оподаткування, рівень, ставки та механізм збирання місцевих податків та зборів з суб’єктів малого бізнесу; ухвали обласної ради про пільги, субсидії, дотації, порядок цільового фінансування.

Економічні. Запровадження механізму регіональних замовлень; створення ринкової інфраструктури, яка б стимулювала розвиток малого бізнесу; розробка гнучкої системи застосування фінансових механізмів підтримки малого бізнесу; інноваційна підтримка, застосування пільг для тих, хто займаються інноваційною діяльністю;

До компетенції органів місцевого самоврядування доцільно віднести такі повноваження, відповідно класифікувавши їх:

Організаційні. Визначення пріоритетних напрямів розвитку малого підприємництва на рівні міста; встановлення режиму використання об'єктів нерухомого майна та використання і забудови земель; розробка програми розвитку малого бізнесу; розробка і впровадження механізму передачі або надання в оренду малим підприємствам виробничих площ, обладнання, земельних ділянок; інформаційна, консультаційна підтримка; пропаганда; максимальне спрощення процесу реєстрації, видачі дозволів.

Економічні. Розробка та запровадження механізму пільгового оподаткування щодо місцевих податків;

Чіткий розподіл повноважень між цими трьома рівнями управління розвитком малого бізнесу дозволить уникнути непорозумінь між органами влади щодо сфери своєї відповідальності. Крім того, підприємці, громадські організації, що представляють їх інтереси, і загалом суспільство зможуть здійснювати контроль за діями влади і вимагати підвищення ефективності системи управління розвитком малого бізнесу.

Основні заходи, які на сьогодні реалізуються, відповдно до державних та регіональних програм підтримки малого підприємництва наступні [139; с.7]:

  • удосконалення нормативно-правової бази з питань розвитку та підтримки малого підприємництва;

  • фінансово-кредитна підтримка розвитку малого підприємництва;

  • створення об'єктів ринкової інфраструктури;

  • удосконалення системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва;

  • створення сприятливих умов для залучення до підприємницької діяльності соціально незахищених категорій населення – інвалідів, жінок, молоді, звільнених у запас військовослужбовців, безробітних тощо;

  • сприяння в отриманні суб'єктами малого підприємництва приміщень, устаткування, а також інформаційних матеріалів;

  • залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних потреб.

На регіональному рівні однією з ключових проблем є формування органів управління, призначених для регулювання розвитку малого бізнесу. Йдеться не стільки про поступову модернізацію існуючої адміністративної системи управління розвитком малого бізнесу, скільки про необ­хідність створення адміністративної системи в межах регіону, з врахуванням розподілу повноважень між органами влади. Створення сучасної структури регіонального управління сектором малого бізнесу зменшить негативне ставлення підприємців та інших громадян до органів влади.

Управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні є науковим інструментом довготермінового прогнозування, індикативного планування, засобом вирішення регіональних державних і міжрайонних проблем. При цьому головний управлінський акцент повинен бути спрямований на розвиток інфраструктури, управління агропромисловою діяльністю, місцевою промисловістю, сферою послуг, а також ефективним використанням місцевих територіальних ресурсів.

Регіональне управління розвитком малого бізнесу включає функції, методи управління, форми та інструменти підтримки малого бізнесу; суб’єкт та об’єкт управління.

Суб’єктом регіонального управління є державні обласні адміністрації, при яких створені відповідні структури. Об’єктом – економічні, організаційні та управлінські відносини у сфері малого бізнесу на рівні суб’єктів господарювання.

Метою регіональної системи управління є активізація розвитку малого бізнесу регіону, стимулювання його до саморозвитку. Мета має реалізуватися через серію взаємопов’язаних управлінських функцій:

  • аналіз стану та розвитку малого бізнесу регіону;

  • розробка регіональної програми розвитку малого бізнесу;

  • прийняття управлінських рішень;

  • контроль за виконанням управлінських рішень

Аналіз стану малого бізнесу полягає у виявленні тенденцій його розвитку, внеску в економіку даного регіону та наповнення бюджету, а також дослідження галузевої та територіальної структури цього сектору економіки. На основі проведеного аналізу визначаються недоліки та диспропорції в розвитку малого бізнесу регіону.

Для виявлення перешкод на шляху розвитку малого бізнесу доцільно здійснювати дослідження зовнішнього середовища його функціонування. Це дозволить виявити фактори, які негативно впливають на розвиток підприємництва та певним чином нівелювати їх дію.

Аналіз стану малого бізнесу регіону та результати дослідження зовнішнього середовища його функціонування наведені у другому розділі.

Основним засобом реалізації управління розвитком малого бізнесу є регіональна програма. Основою для розроблення регіональних програм є Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. При цьому у регіональній програмі повинні знайти відображення не тільки основні напрями реалізації програми вищого рівня, а й конкретизація її завдань. Специфічною особливістю регіональної програми розвитку малого підприємництва є її ув’язка із програмою соціально-економічного розвитку регіону та визначення можливостей розв’язання проблем регіону за рахунок створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Рівень зайнятості на малих підприємствах (кількість найманих працівників у відсотках до кількості населення у працездатному віці) становив 4,4% у 2007 році, найбільшим він був у м. Ужгород (12,4%), а найнижчим у Хустському районі (1,2%) [табл.Б.4 додатку Б].

За територіальним розподілом зменшення середньорічної кількості найманих працівників на малих підприємствах мало місце майже у всіх містах та районах області (за винятком міст Берегово та Чоп, Берегівського, Іршавського Свалявського, Тячівського та Ужгородського районів) [табл.Б.5 додатку Б].

Середньомісячна заробітна плата працівників на малих підприємствах становила у 2007 році 653,86 грн., що на 122,08 грн. більше попереднього року, але не досягла середнього значення по країні (687,91 грн.). В економіці області продовжує мати місце диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності. Спостерігається вищий рівень заробітної плати у фінансовій діяльності – 1288,26 грн., освіті – 1074,84грн., виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води – 949,84грн., переробній промисловості – 771,92 грн., будівництві – 759,89 грн., здійсненні операцій з нерухомим майном, орендою, інжинірингом – 754,72 грн., діяльності транспорту та зв'язку –711,65 грн.

За територіальним розподілом найвищий рівень заробітної плати був на малих підприємствах міст: Ужгород – 773,27 грн., Чоп – 729,38 грн., Мукачево – 680,52 грн. та районів: Ужгородського – 708,4 грн. та Перечинського – 646,14 грн. [табл.Б.6 додатку Б].

Впродовж 2005-2007 років діяльність малих підприємств збиткова. Однак, за рахунок зростання прибутків на 21,2 відсоткових пункту та зниження на 16,7 відсоткових пункту збитків фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування за 2007 рік склав 40,4 млн. грн. збитків при 82,4 млн. грн. торік. [табл. Б.7 додатку Б]. Аналіз свідчить про нестабільність показника фінансового результату, як головного мірила ефективності господарювання в ринкових умовах. Із загальної кількості малих підприємств 81,0% отримали 74,7 млн. грн. прибутків, 19,0% допустили збитків на суму 157,1 млн. грн.

За видами економічної діяльності прибутковий фінансовий результат одержали будівельні підприємства та організації, суб'єкти сільського господарства, мисливства, лісового господарства, фінансової діяльності, діяльності транспорту та зв'язку.

За результатами проведеного аналізу, слід відмітити, що в економіці області спостерігається погіршення фінансового становища. Четверта частина загальної суми збитків сформована у промисловості, третина – у сфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям. Упродовж двох останніх років збиткова діяльність суб'єктів у сфері готельно-ресторанного господарства. У порівнянні з минулим роком у чотири рази зріс збитковий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у суб'єктів охорони здоров'я та надання соціальної допомоги. Погіршили фінансовий стан і вперше за останні п'ять років допустили збитки підприємства сфери комунальних та індивідуальних послуг, культури та спорту, будівництва. Це вказує та тінізацію прибутку і штучне завищення витрат. У промисловості значні збитки допущено підприємствами переробної промисловості. Вперше за останні три роки одержали прибутковий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування торговельні підприємства, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Стабільний фінансовий стан суб'єктів сфери освіти.

Понад третину загальних сум прибутків та збитків сформовано малими підприємствами м. Ужгород. Упродовж останніх п'яти років залишається збитковою діяльність малих підприємств м. Хуст, Міжгірського, Свалявського, Великоберезнянського та Перечинського районів; чотирьох років – Хустського; трьох років – м. Чоп, м. Ужгород, Рахівського району; двох років – Ужгородського, Воловецького районів та м. Мукачево. За останні п'ять років вперше допустили збитковий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування малі підприємства Виноградівського району. Стабільно з прибутками п'ять років підряд працюють малі підприємства Берегівського та Тячівського районів; чотири роки – Мукачівського; три роки – Іршавського районів.

Питома вага дебіторської та кредиторської заборгованості малих підприємств у загальній сумі заборгованості по області складає 23,0% і 24,0%. Дебіторська та кредиторська заборгованість малих підприємств станом на 1 січня 2008 року склала 786266,4 тис. грн. та 1047938,1 тис. грн. відповідно. Найвагоміша частка неплатежів склалась по розрахункам за товари, роботи, послуги – 39,3%, дебіторської та 49,2% кредиторської заборгованості. Майже третина загального обсягу заборгованості припадає на суб'єкти малих підприємств міст Ужгород - 35,1% дебіторської заборгованості та 34,8% кредиторської заборгованості та Мукачево – 15,3% та 11,9% відповідно. Від'ємне сальдо заборгованості збільшилося у порівнянні з 2006 роком, що свідчить про зниження платоспроможності підприємств

Упродовж останніх двох років зменшується кількість малих підприємств, у тому числі тих, що реалізовували продукцію і надавали послуги, зменшилася частка обсягу реалізованої ними продукції (робіт, послуг) у загальнообласному показнику. Починаючи з 2004 року спостерігається стала тенденція зменшення середньооблікової чисельності працюючих на малих підприємствах, у порівнянні з 2006 роком зменшилася частка освоєних ними валових капітальних інвестицій. Проте зросла частка малих підприємств, що мали обсяги реалізації у загальній кількості малих підприємств у порівнянні з минулорічним показником та спостерігається стала тенденція росту середньомісячної заробітної плати працівників.

Основні показники діяльності малих підприємств області наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович тетяна валеріївна

    Документ
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Одним із першочергових завдань країн, що в процесі розпаду Радянського Союзу проголосили свою незалежність, стало утвердження нового суспільного і державного ладу.
  2. Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с

    Документ
    Розглянуто найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо.
  3. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  4. Передмова (11)

    Документ
    «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни, закарбувавши цим висловом одвічне прагнення людини до пізнання світу. Рух є основою пізнання довкілля, людей, розширення власного Всесвіту, основою самовдосконалення і саморозвитку.
  5. Культурологія: теорія та історія культури

    Документ
    Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ,

Другие похожие документы..