Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
Документ должен быть выполнен в формате MS Word. Формат страницы А4; поля страницы: верхнее, нижнее и правое - по 2 см, левое - 3 см. Шрифт - Times N...полностью>>
'Документ'
Генетика по праву може вважатися одним з найважливіших розділів біології. Протягом тисячоліть людина користувалася генетичними методами для поліпшенн...полностью>>
'Документ'
Обращаюсь к Вам от имени Почвенной Ассоциации Вудмарк (Soil Association Woodmark). Работая в рамках программы лесной сертификации, аккредитованной Ле...полностью>>
'Тесты'
Содержательная экспертиза теста проводилась 25.02.06. Рецензенты Семёнов Сергей Максимович, зав. кафедрой ИСКТ, Стыцюра Людмила Фёдоровна, ст. преп. ...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад „ужгородський національний університет на правах рукопису кампо георгіна михайлівна

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Концепція підприємництва Й.Шумпетера ґрунтується на трьох засадах: 1) функція підприємництва полягає у тому, щоб „ ... реформувати або революціонізувати спосіб виробництва за допомо­гою використання винаходів або, в широкому розумінні, через реалізацію невипробуваних технологічних можли­востей для виробництва нових товарів або старих товарів новим способом за допомогою відкриття нових джерел постачання сировини або нових ринків збуту, або через реорганізацію виробництва” [14; с.53]; 2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, марке­тингом тощо) і тому «розсіюється» серед багатьох спеціалістів; 3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. За Й.Шумпетером, бу­ти підприємцем означає, по-перше, „робити не те, що роблять інші”, а, по-друге, „робити не так, як роблять інші” [14; с.54]. Іншими словами, одна й та сама особа може бути підприємцем, поки впроваджує інновації, тобто впроваджує нові технології, нові продукти, нові джере­ла постачання, нові організаційні форми бізнесу, і втрачає цю влас­тивість, як тільки запустить свою справу та поставить її на рутинні рей­ки.

Починаючи із другої половини XX в. все більша кількість дослідників підприємництва третьої "хвилі" роблять спроби інтегрованого розгляду підприємництва як поліфункціональної діяльності у взаємозв'язку з її макросередовищем. Появу цілісної поліфункціональної теорії підприємництва пов'язують із роботами Л. фон Мізеса й Ф. фон Хайека. У них уперше підприємництво було розглянуто як процес розвитку ідеї, а їхній послідовник И. Кірцнер побудував теорію підприємництва як процесу переходу від одного рівноважного стану "арбітражних угод" до іншого.

Ф. фон Хайек на­голошує, що носій підприємницької ініціативи є рушійною силою по­шуку новацій, оскільки прагне до найбільш ефективного поєднання свого унікального «ноу-хау» з ринковою ситуацією і тим самим до досягнення першості в конкуренції та більшого доходу. Таким чином, у системі ринку для виробника-підприємця головна і найважливіша пе­ревага – отримання прибутку. „Прагнення прибутку – це якраз те, що дозволяє найбільш ефективно використовувати потенціал виробництва. Високо свідомий соціалістичний лозунг „виробництво в ім'я споживання, а не заради прибутку” свідчить про повну відсутність ро­зуміння того, як примножити виробничі можливості” [15; с.182]. Ф. Хайек визначає суть підприємництва як пошук і вивчення нових економічних можливостей, як характеристику поведінки, але не як вид діяльності. За Хайеком, по-перше, найвищою цінністю є особиста свобода, адже вона дозволяє людині продуктивніше розпоряджатися своїми здібностями та знаннями, своїм інформаційно-економічним потенціалом. По-друге, ринок через дію цінових механізмів координує процеси використання підприємницького потенціалу особи, інформує про шанси й ризики, стан попиту і пропозиції, можливості нових засобів задоволення потреб споживачів. По-третє, функція підприєм­ництва є притаманною усім індивідам, але щодо цього особливо виділяються групи людей, готових випробувати свої можливості. По-четверте, підкреслюються спільність і відмінності підприємництва і управлінської діяльності. Основна властивість менедже­ра – вміння внести організованість у неструктуровану організацію – може бути не притаманною навіть успішному підприємцю. Саме тому, на думку Ф. Хайека і А. Шапіро, на значній частині підприємств (насамперед, великих) на зміну підприємцю-новатору повинен прийти високопрофесійний управляючий – менеджер.

Л.Мізес та І.Кірцнер зазначають, що ринковий процес неможли­во відділити від механізму конкуренції, в центрі якої стоїть підприємець. Причому підприємець – це не яка-небудь невизначена фігура, а швидше за все певна функція, яка відображає цілеспрямо­ваність людини на знаходження та використання нових можливостей у виробництві, суспільстві тощо [16; с.11], а також „зрівноважуюча си­ла” [17; с.115], що забезпечує рух ринків до стану рівноваги.

У цей час починають розвиватися напрямки, які фокусуються на макроекономічних проблемах. Вони не зробили прямого впливу на теорію підприємництва, але додали імпульс розвитку популярної в 1970–1980-і роки теорії пропозиції, яка зробила важливий внесок у формування принципів державної економічної політики стимулювання приватного підприємництва.

Праці П. Дракера [18,19,20] можна віднести вже до четвертої "хвилі" розвитку концепцій підприємництва, більшість представників якої включають у розгляд не тільки сутнісні, але й управлінські аспекти підприємницької діяльності, переходячи на міждисциплінарний рівень аналізу. Згідно з підходами П. Ф. Дракера, підприємці не виступають капіталістами або інвесторами у повному розумінні цих термінів. На його погляд, суть підприємницької діяльності полягає в обґрунтуванні та утвердженні положень економічної та соціальної теорій, згідно з якими зміни за умов динамічної нерівноваги ринкової системи господа­рювання – це цілком нормальне і природне явище. При цьому головне завдання під­приємця в економічному розвитку полягає в одержанні результатів, відмінних від попередніх, а не в поліпшенні чогось, що вже існує. Інакше кажучи, підприємця характе­ризує, в основному, намагання створити щось нове й відмінне від уже існуючого, що змінювало б і перетворювало наявні в суспільстві ціннісні настанови.

На нашу думку, принципово новим кроком у дослідженні суті підприємництва є підхід Г. Піншота, який приділяє увагу не тільки підприємництву як способу організації та подальшого розвитку бізнесу на самостійній, незалежній основі, але й внутріфірмовому підприємництву (або інтрапренерству). Він використовує такі ключові категорії: „інтрапренер”, „інтрапренерство” і „інтракапітал” (іntrapreneur, іntrapreneurshіp, іntracapіtal) (intra - всередині (лат) [21; с.42]. З точки зору Г. Піншота та його прихильників, поява інтрапренерства пов'язана з тим фактом, що багато великих виробничих структур здійснюють перехід на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур дістають право на свободу дій, що, у свою чергу, передбачає і наявність інтракапіталу – капіталу, необхідного для реалізації ідей, які лежать в основі внутріфірмового підприємництва.

Р. Хізріч вважав, що суть підприємництва – це процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на нього весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психоло­гічний та соціальний ризик, одержуючи як винагороду гроші й задоволення досягнутим [22; с.20].

А. Хоскінг стверджував, що індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймаючи рішення. Його винагородою є одержаний у результаті підприємницької діяльності прибуток і задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але, поряд з тим, підприємець повинен брати на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства [23; с.28].

Дослідження мікро - і малого бізнесу, а також неформального сектора, досить важливі в аспекті формування теорії підприємництва, одержали розвиток здебільшого в останні 25-30 років. Насамперед це праці В. Репке, де аналізується оптимальний розмір підприємства й прогнозується феномен широкого поширення малого й середнього бізнесу [24; с.50]. До них відносяться й роботи А. Гібба, де підприємництво й малий бізнес розглядаються крізь призму організаційного життєвого циклу в рамках кросфункціонального міждисциплінарного підходу й виявляються якісні відмінності мікро - і малого бізнесу від великих підприємств. Особливості функціонування неформального сектора вивчаються в роботах К. Поланьйї, Т. Шаніна, К. Харта, Дж. Скотта. Досягнення інституціональної теорії також важливі для формування теорії підприємництва, оскільки в рамках інституціонального підходу організації розуміються як відкриті системи.

Е.Дж. Долан і Д. Ліндсей наго­лошують, що визначати підприємницт­во як четвертий вектор виробництва на рівні праці, капіталу і природних ресурсів не зовсім правомірно, тобто більш зручно і обґрунтовано вва­жати підприємництво процесом пошуку найкращого шляху поєднання трьох основних факторів виробництва. Під підпри­ємництвом вони розуміють сам „про­цес пошуку нових можливостей, вико­ристання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж” [25; с.13]. Такий підхід, на думку Кіреєва, заслуговує особливої уваги, оскільки в сучасних умовах господарю­вання, в епоху стрімкого розвитку науково-технічного прогресу одним з основних ресурсів, що необхідно витратити для виробництва товару, а, отже, фактором виробництва є технології, які являють собою „...наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності” [26; с.23]. При цьому необхідно розуміти, що застосування технології є не легким „рецептом розвитку”. Воно не принесе очікуваних результатів без „...виховання підприємницького духу. Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові заводи, освоювати нові технології, протистояти трудовим спорам, імпортувати нові підхо­ди ведення справи” [27; с.489].

Макконнелл К. Р. і Брю С. Л. визначають підприємницьку здатність як „здатність людини використовувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, приймати послідовні рішення, створювати нововведення та йти на ризик” [28; с.56].

Наведений аналіз концептуальних підходів до визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності дозволяє стверджувати: поки що не створено загаль­ноекономічну теорію підприємництва або, принаймні, чіткі методологічні позиції щодо вивчення підприємництва як предмета та об'єкта економіко-теоретичного дослідження.

У радянський період проблеми підприємництва не одержали належного розвитку в економічній науці ні в теоретичному, ні в практичному аспектах. Однак з кінця 80-х років становище змінилося й у роботах українських і російських учених уже з'явилися свої визначення підприємництва, хоча чіткого, заснованого на науковій теорії, визначення підприємництва як і раніше немає.

Українські вчені – економісти Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда [29; с.4] вважають підприємництво системою функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення його права ініціативи у виборі сфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної й технічної творчості й новаторства.

Відомий український учений у сфері теорії й практики малого підприємництва З.С. Варналій визначає підприємництво як ініціативну, самостійну, інноваційну, систематичну діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг, що відбувається на власний ризик і під особисту майнову відповідальність із метою одержання підприємницького доходу [30; с.18].

  • Вырезано.

  • Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

  • відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

  • надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

  • недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

  • локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

  • низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак – конкуренція з боку великих підприємств;

  • висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

  • нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

  • соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

  • недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), невисокий рівень кваліфікації та професіоналізму у більшості підприємців, брак відповідних навичок.

Малий бізнес у трансформаційних економіках виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

  1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

  2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

  3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

  4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

  5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

  6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

  7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

  8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

  9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

  10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління.

Малий бізнес виконує значну соціальну роль, що підтверджено не тільки численними дослідженнями, а й практикою життя. По-перше – це сфера прикладення праці й джерело доходів значної частини населення. Це – найбільш гнучка частина ринку праці, що поглинає основну масу трудових ресурсів невисокої кваліфікації й з недостатнім досвідом, що бажають мати гнучкий робочий день. Часто тільки тут можуть знайти роботу жінки, молоді люди, що вперше шукають роботу, особи, які мають невисокий рівень освіти й трудового досвіду. Будучи головним джерелом доходів не тільки значної частини людей, зайнятих у його сфері, але й членів їхніх родин, малий і середній бізнес може стати важливим фактором росту національного добробуту. По-друге – малий бізнес є потенційно ефективним засобом розвитку ділових і підприємницьких навичок у населення, підвищення ступеня його адаптованості до ринкових відносин, сприяє подоланню властивих економікам постсоціалістичних країн, у тому числі й України, консерватизму, інертності та слабкої сприйнятливості до технічних досягнень, стимулює впроваджен­ня інновацій. Дозволяючи громадянам стати власниками не тільки своєї робочої сили, але й майна, у тому числі виробничого призначення, він створює базу для формування середнього класу – соціального прошарку, здатного забезпечити прогресивний розвиток суспільства, зацікавленого в демократії й соціальній стабільності.

Зважаючи на значну соціальну роль малого бізнесу у здійсненні економічних реформ на шляху до соціально-орієнтованої ринкової економіки та його чутливість до несприятливого зовнішнього середовища, необхідним є створення такої системи управління розвитком малого бізнесу, яка б дозволила максимально вирішувати проблеми, з якими стикаються підприємці України і стимулювала малий бізнес до саморозвитку.

1.2. Зміст державного управління розвитком малого бізнесу

В економічній науці постійно триває дискусія щодо доцільності та міри втручання держави в економічні процеси. Вважається, що принцип економічного лібералізму, пов’язаний з ідеєю повної економічної свободи „laissez faire, laissez passer” першим сформулював представник школи фізіократів Венсан де Гурне, який у 1758 виступив із закликом до свободи підприємницької діяльності, невтручання держави в економічне життя та забезпечення недоторканості приватної власності [75;с.65].

Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Вони стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує „природний порядок”, завдаючи шкоди суспільному відтворенню. На відміну від фізіократів, які трактували „природний порядок” як ідеальний стан суспільства, А.Сміт аналізував реально існуючий економічний устрій (ринкову економічну систему) та прагнув описати механізм його функціонування. Рушійними силами економічного розвитку вчений вважав економічну свободу та конкуренцію господарюючих суб’єктів, гармонізацію їх інтересів на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу, механізму ринкової саморегуляції та невтручання держави в економічне життя. Досліджуючи „природний порядок” як теоретичну модель економіки вільного підприємництва, А.Сміт приділяв велику увагу аналізу передумов ефективної дії „невидимої руки” ринку [76; с.277].

Доктрина ринкового лібералізму відповідала реаліям господарювання в умовах вільної ринкової конкуренції, які переважали у ХІХ ст., але наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. світова економіка вступила в нову фазу соціально-економічного розвитку, що породила нові економічні явища та протиріччя, осмислення і розв’язання яких потребувало інших підходів в економічній теорії. Задовольнити запити свого часу і був покликаний напрям – кейнсіанство. Кейнс поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капіталізму належить історії, на зміну йому має прийти державне регулювання ринкової економіки. Він піддав гострій критиці ідею невтручання держави в економічні процеси у своїх статтях „Економічна політика містера Черчілля” (1925) та „Кінець laissez faire„ (1926) [77]. Неординарна позиція Дж.М. Кейнса щодо співвідношення ринку та державного втручання викликала бурхливу дискусію в академічних колах, зокрема, з Ф. фон Хаєком. Наприкінці 30-х рр. перемогли ідеї Кейнса, визначивши на чотири наступних десятиріччя нові пріоритети позитивної та нормативної теорії.

Починаючи з середини 70-х рр. ХХ ст. і впродовж усього наступного десятиліття загальний розвиток світової економічної теорії проходив під впливом ліберальних концепцій. Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством, синтезувавши ідеї неокласики та традиційного лібералізму зі здобутками історико-соціального й інституціонального напрямів. Неолібералізм відрізняється від традиційного класичного лібералізму визнанням можливості коригування державою ринкового ладу і навіть активного формоутворюючого впливу держави на економіку. Однак, на противагу кейнсіанському регулюванню, об'єктом цього впливу визнавався не сам процес відтворення, а передусім інституційні основи конкурентного механізму. Основний зміст неоліберальних концепцій ринкового господарства спробував визначити німецький економіст А. Рюстов у 1932 р., використавши термін „ліберальний інтервенціонізм”, під яким розумів державне „втручання не проти дії законів ринку, не для досягнення якогось нового стану, не для уповільнення, а для прискорення природного процесу розвитку” [78; c.333]. Лібералізація економіки, використання принципів вільного ціноутворення, провідна роль приватної власності та недержавних структур основоположні принципи нового економічного лібералізму.

Неолібералізм як напрям економічної теорії базується на неокласичній методології і захищає принципи економічної свободи, саморе­гульованої економічної системи та вільної конкуренції, обстоювання ідеї індивідуальної свободи на основі захисту і заохочення приватної власності на засоби виробництва; розвиток місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.

Використовуючи методи економіко-теоретичного і порівняльно-історичного аналізу, М. Алле доводив, що, по-перше, тільки ринкова, конкурентна організація господарства може бути економічно ефективною і, по-друге, без ефективної роботи економічної системи не може бути реального соціального прогресу. Потрібен пошук соціального компромісу, спрямованого на підтри­мання мирних і стабільних умов життя у суспільстві, який забезпечується існуванням політичної системи: „це міф, ніби економіка ринків може бути результатом стихійної гри економічних сил. Ре­альність полягає у тому, що економіка ринків невіддільна від інституційних рамок, в яких вона працює”[79; с.19].

Німецька школа неолібералізму В. Ойкена – Л. Ерхарда зосереджувалась на визначенні основних принципів функціонування суспільства: поєднанні економічної свободи та невтручання держави в економіку з принципом со­ціальної справедливості, не обмежуючи роль держави функцією охоронця рин­кових відносин, визнаючи за нею право організатора суспільного життя. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності як умови нормального розвитку економіки, провідною для неоліберальної теорії стає ідея сильної держави – організатора конкурентно-ринкових відносин [80; с.97]. У генезисі німецького неолібералізму виразно проявилася тенденція створення систематизованої теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою в демократичний лад на основі вільного ринкового господарства з подальшою його орієнтацією на вирішення соціальних завдань. Було розроблено прагматичну й ідеологічно привабливу концепцію соціального ринкового господарства, позбавлену хиб класичної ліберальної моделі, з надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами.

Ідею свідомо створюваного конкурентного ринкового устрою В. Ойкена було практично апробовано в умовах зруйнованого господарства та відсут­ності будь-якого економічного ладу в післявоєнній Німеччині.

Вищезгадані наукові концепції дають змогу розглянути в історичному аспекті предмет дослідження і прийти до висновку про необхідність цілеспрямованого державного управління розвитком малого бізнесу як системного процесу створення сприятливих умов і стимулювання до саморозвитку малого бізнесу відповідно до цілей суспільного прогресу.

Ринкова економіка, орієнтована на вирішення соціальних проблем передбачає поєднання саморегулювання ринку і державного впливу на економіку. Перш за все, держава має здійснювати захист прав власності, підтримувати конкурентне середовище, здійснювати перерозподіл доходів на користь соціального сектору. Найважливішою ознакою існуючих моделей соціально-орієнтованої ринкової економіки є принципове положення про те, що держава має створювати умови для успішного розвитку малого бізнесу, який забезпечує сталі темпи економічного зростання країни, сприяє зайнятості та розвитку соціальної сфери.

У період трансформації ринкової економіки, становлення та формування ринкових відносин роль держави у створені сприятливих умов функціонування усіх суб’єктів господарювання є особливо важливою. Тому на етапі становлення ринкової економіки одним з пріоритетних завдань державного управління є розвиток малого бізнесу, який не потребує значних фінансових ресурсів, дозволяє вирішувати соціальні проблеми, забезпечує стабільність економічної ситуації в країні, зайнятість і добробут значної частини населення.

В сучасній економічній літературі питанням державного управління розвитком малого бізнесу приділяється постійна увага. Так, З. С. Варналій приділяє значну увагу дослідженням питань державної регуляторної політики в сфері малого підприємництва [30], Т.С.Смовженко у своїх дослідженнях розглядає політику сприяння розвитку малого підприємництва в Україні [81]. К. М. Ляпіна, Д. В. Ляпін визначають ефективность національних програм сприяння розвитку малого підприємництва [82]. Фінансові методи державної підтримки малого підприємництва розглядає у своїх дослідженнях О. І. Микитюк [83]. О. В. Кужель звертає увагу на проблему формування паритетності державних і загальносуспільних інтересів у сфері підприємництва [84]. Я. А. Жаліло досліджує стратегію підтримки малого підприємництва в сучасній економіці України [85]. Л. І. Вороніна розглядає форми державного регулювання та підтримки малого підприємництва [86], Ю. О. Клочко звертає увагу на бар’єри на шляху розвитку малого підприємництва [87]. Регіональні аспекти розвитку малого бізнесу та механізми його ефективного регулювання досліджує С. М. Соболь [88]. Й. М. Петрович, Й. С. Ситник висвітлюють організаційні аспекти підприємництва в Україні [89]. І. С. Кузнєцова вивчає трансформацію державного регулювання у сфері малого підприємництва в Україні [90].

Російські науковці В. В. Високов [91], А Рубе [92], досліджують напрями та форми підтримки малого підприємництва в розвинених країнах світу. А. Б. Крутик, М. А. Горенбургов [93], В. Я. Горфінкель [94] здійснюють ґрунтовний аналіз особливостей розвитку малого бізнесу в Росії та систему його підтримки. Роль державного регулювання підприємництва у перехідний період вивчає В.А.Антонов [95]. Питання регулювання цього сектору економіки як в Росії, так і в розвинутих країнах досліджують В. Анохін [96] та І. Н. Герчікова [97]. В.Є. Савченко [98], А. А. Шулус [99] приділяють значну увагу на питанням формування системи державної підтримки малого бізнесу в Росії. Ф.І.Шамхалов і В.В.Котилко [100] вивчають регіональний аспект регулювання малого бізнесу. Загалом, більшість російських учених підкреслюють необхідність державного регулювання малого бізнесу, особливо в умовах трансформаційної економіки.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович тетяна валеріївна

    Документ
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Одним із першочергових завдань країн, що в процесі розпаду Радянського Союзу проголосили свою незалежність, стало утвердження нового суспільного і державного ладу.
  2. Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с

    Документ
    Розглянуто найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо.
  3. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  4. Передмова (11)

    Документ
    «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни, закарбувавши цим висловом одвічне прагнення людини до пізнання світу. Рух є основою пізнання довкілля, людей, розширення власного Всесвіту, основою самовдосконалення і саморозвитку.
  5. Культурологія: теорія та історія культури

    Документ
    Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ,

Другие похожие документы..