Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
1. Настоящие Правила, разработанные в соответствии с Федеральным законом "Устав железнодорожного транспорта Российской Федерации" (далее - ...полностью>>
'Документ'
Програма з іспанської мови для вступу у магістратуру університету (природничі факультети) базується на програмі підсумкового курсу вивчення іспансько...полностью>>
'Лекция'
С 1 января 1995 года основным видом прямого налога, который взимается с юридических лиц в Украине, является налог на прибыль, который был введен Зако...полностью>>

Назва реферату: Ренесансне мистецтво України Розділ

Главная > Реферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Назва реферату: Ренесансне мистецтво України
Розділ: Образотворче мистецтво

Ренесансне мистецтво України

Коли після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського кня­зівства, Україна була поділена між Великим князівством Литовським та Польщею, в архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи. Вірність давньоукраїнським мистецьким традиціям була одним з способів збереження національної самототожності, самобутності. Тим більше, що численні набіги татар, складна політична обстановка, відносно слабий економічний розвиток сприяли певному традиціона­лізмові, скоріше збереженню набутого, аніж новаціям. І в той час, коли в Європі розвивається гуманістичне мистецтво Відродження, в архітектурі, образотворчому мистецтві України панують давньоруські, візантійські, готичні традиції, канони. Але поступово в Україну проникають і поширюються впливи європейського ренесансу як в галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва.

Найбільш активно в цей час ведеться будівництво оборонних споруд. З метою захисту від набігів татар перебудовуються старі і виникають нові фортеці, при спорудженні яких використовують найсу­часніші досягнення європейської оборонної архітектури. Дерев'яні укріплення повністю змінюються мурованими та цегляними. Надбу­довані були стіни та вежі Луцького замку, збільшений, доповнений системою земляних валів з бастіонами Хотинський замок, повністю побудований в каменю Кременецький. Могутністю, неприступністю вражав Невицький замок, розташований на горі над річкою Уж (Закар­паття). В комплекс укріплень входили корпуси, рови, вали, муровані оборонні стіни з вежами, амбразури яких витесані з кам'яних брил. В XV ст. була завершена найбільш потужна оборонна споруда на Україні - фортеця у Білгород-Дністровському, що нараховувала 20 веж. Довжина стін фортеці - 2км при висоті до 7 метрів та товщині до 5 метрів. Ще більшим по довжині оборонних систем був Кам'янець-Подільський замок -4,5км. Ця неприступна фортеця височить над річкою Смотрич і досі вражає як функціональністю, так і своєю мистецькою довершеністю, зв'язком з рельєфом місцевості. В 2-ій пол. ХУІ-ХУИ ст. будуються могутні фортеці, замки майже в усіх тогочасних містах України, магнатських маєтках. Виразний оборонний характер в цей час мають і культові споруди Класичним прикладом можуть служити Святогорський монастир у Зимному на Волині, монастир-фортеця у Міжгір'ї, церква у Сутківцях та ін Активне будівництво оборонних споруд сприяло поширенню на Україні мистецтва мурованої архітектури. В будівництві фортець приймали участь іноземні майстри, яки приносили не лише різні суто фортифікаційні новації, але й нові, ренесансні архітектурні форми. Особливо ця тенденція посилилась в ХУ-ХУІ ст., коли ряд фортець починають об'єднувати функції фортеці та палацу. Якщо в середньовіччя всі споруди, в тому числі і житлові, повністю підкорялись потребам оборони, то для Ренесансу, з його увагою до людини, її потреб, з розвитком ренесансної світської придворної культури, з'являється прагнення поєднати оборонні і палацові функції замі Ів. "Оборонні споруди, як камертони, першими відчувають прогресивні явища, і в їх архітектурі з'являються форми, що зменшують суворість та грізну неприступність замків, фортець Чимало замкових комплексів набирають вигляду розкішних палаців, а зовнішні оборонні стіни вдосконалюються, видозмінюються стріль­ниці, з'являються елементи декору. Будівлі на території замкових комплексів, і передусім житлові, втрачають оборонне значення, віконні отвори набувають більших розмірів, їх прикрашають білокамінною різьбою, орнаментами". Характерними прикладами таких замків-палаців можуть служити Олеський, Жовківський, Золочівський замки. Навколо них розташовувались парки, прикрашені скульптурою. Можна згадати і замок Вишневецького в Лубнах, який не зберігся до нашого часу та ряд інших. В мирні часи вони були розкішними магнатськими резиденціями, де відбувались бучні придворні свята, бенкети, а в час війн, якими були так багаті XVI та XVII ст., перетворювались у неприступні фортеці.

Поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торгівельні стосун­ки -"українських міст, особливо Львова, з містами Італії, Німеччини,

Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст. У 1527 році велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямова­них до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури. Провідну роль в архітектурі 2-­ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри. В цілому в архітектурі Львова 2-ої пол. XV- 1-ої пол. XVII ст. виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патриціату, католицьких храмах, каплицях слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну Друга, представлена в православних храмах - синтез давньоруських га ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю, який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко. Але не можна сказати, що суто ренесансний напрямок в архітектурі Львова був відгороджений від місцевих впливів і традицій. В скульптурному декорі, архітектурних формах палаців патриціїв, і католицьких храмів відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і архітектурних форм.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів. Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бойницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. "Внизу - портал з напівциркульною аркою, вище - така ж ніша з скульптурою, ще вище - вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам'яну різьблену корону. На кожній його стороні, пише Г. Островський, - скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас" Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію, утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії. Костел бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу -плавні, хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих. Це можна пояснити як і участю у будівництві костелу вроцлавського архітектора Андреаса Бемера, так і особливою увагою Павла Римлянина до місцевих архітектурних традицій, до смаків і вимог замовників. В одній з найсвоєрідніших споруд лівівського ренесансу, Успенській церкві, яку будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез ренесансних і давньоруських архітектурних стилів, які створюють цілісну і естетично досконалу єдність. Але ансамбль Успенської церкви заслуговує на особливу увагу.

В ансамбль входять сама церква, вежа Корнякта і каплиця Трьох святителів. Церквою опікувалось славетне Львівське Ставропігійське братство. Після пожежі братство в 1591 р. стало будувати нову церкву. Автором проекту був Павло Римлянин, який також керував будівельними роботами, пізніше до нього приєднався також відомий львівський архітектор Войцех Капінос, а завершив будівництво Амвросій Прихільний. Але авторство повністю належить Павлу Римлянину. Церква є зразком вдалого синтезу ренесансних і українських архітектурних форм. В основі Успенської церкви лежить характерна для української культової архітектури композиція трьохбанної церкви, видовженої, з розташуванням бань по одній осі. В той же час тосканські пілястри, фриз з скульптурними барельєфними зображеннями під банями характерні для італійського ренесансу. Певна суворість, монументальність і водночас чистота і ясність архітектурних форм і ліній надають Успенській церкві особливої гідності і краси. Поруч церкви стоїть вежа, побудована на кошти багатого грецького купця Костянтина Корнякта, члена Ста ропігійського братства, в 1572-1578 рр. архітектором Петром Барбоном і ще молодим тоді Павлом Римлянином. "Вежа стоїть окремо побіч церкви, на квадратній основі. !ї висота з шоломом 60,15 м., з хрестом - 65,85 м. Побудована цілком з тесаного каменю, поділена на поверхи, відділені гзимсами, кожний поверх розділений на дві аркади. На горішнім поверсі - галереї, шолом закінчується вежечкою, при нім чотири кручені пірамідки. Знавці вважають цю вежу, - підкреслює І. Крип'якевич, - найгарнішою церковною вежею у Львові і далеко поза Львовом." Каплиця Трьох святителів побудована в 1584-1591 р архітектором Андрієм Підлісним як усипальниця роду Корняктів. До побудови Успенської церкви в 1591-1629 рр., виконувала роль церкви. По формі ця мурована каплиця нагадує трьохзрубні дерев'яні українські храми Карпат, як і по формі бань, так і по багатому різьбленню порталу. В цілому ансамбль Успенської церкви вважається по праву шедевром не тільки українського, але й в цілому ренесансного європейського будівництва XVI - поч. XVII ст.

Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така риса української народної архітектури, як різьблений, орнамен­тальний декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу. Достатньо подивитись на будинки площі Ринок, яка являє собою справжній музей ренесансної цивільної архітектури. Майже кожен з них прикрашений або гірляндами і масками по порталу, скульптурами на аттіку, як славетний палац Корнякта (арх. Петро Барбон), або атлан­тами, які підтримують балкон будинку №3, або, як "Чорна кам'яниця", -скульптурами по фасаду. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору, (арх. А.Бемер, скульптори Я.Пфістер, Г.Шольц, А.Бемер; 1609-1611). "Якщо розбирати всі скульптури, картуші, декоративні мотиви, у них можна знайти вплив готики, італійського і Північного Відродження, традицій місцевої скульптурної школи і народного українського різьбярства. Але, як здається, каплиця Боїмів є зразком органічного поєднання античних, ренесансних і народних, генетичне пов'язаних з язичеством, мистецьких традицій. Реалістичний, навіть портретний характер облич персонажів Священної Історії поєднується з класичною гармонійністю архітектурних форм, складок одягу. Скульптурний декор фасаду створює суцільний, динамічний килим постатей, голів, орнаментів, фігурних рельєфів. Перед очима завороженого глядача з'являються зображення пророків, вітхозавітних царів, трагічні "Страсті Христа", пустотливі херувими - неповторне буяння життя в його єдності трагізму і радощів, мудрості і пустотливості, сміху і серйозності - але зважене і організоване у певну єдність - Космос."

Чисто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барель­єфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудо­ваної в стіну Кафедрального собору. Всередині вівтар каплиці прикрашають постаті апостолів Петра і Павла - цікаві зразки львівське ренесансної культової скульптури, що належать різцю уродженця Нідерландів Генріха Горста та вихідця з Кракова Себастьяна Чешека. Спокійні постаті апостолів, гармонійні складки одягу, мудрі, шляхетні; виразні обличчя - все спрямовано на створення образів, які поєднують мудрість, духовну велич і фізичну досконалість. Львівська ренесансна культова скульптура, продовжує традиції скульптури Італійського та Північного Ренесансу, яка прославляє людину, що завдяки духовній сили і витривалості піднялась до рівня святого. В барельєфах каплиці Кампіанів, які зображують євангелістів; вівтаря Щольц-Вольфовічів зустрічаємо підкреслену портретність облич, побутовість деталей - Євангеліст Лука зображений з лікарськими інструментами (за переказами, він був лікарем), персонажі "Страстей Христа" на вівтарі вбрані в одяг львівських міщан XVI ст. Митці немов сприймають релігійні сюжети та образи через призму сьогодення, утверджуючи цінність реального буття.

Ще більш виразно гуманістичні ідеї Ренесансу проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські, шляхетські, патриціанські роди вшановували пам'ять померлих багатими надгробками в храмах. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до потомків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам'ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність людини. В костелі домініканців у Львові зберігся надгробок Яна Свошовського роботи Яна Пфісіера. Померлий зображений в рицарському обладунку, з сувоєм в руці, який нагадує про його посаду міського підкоморія. Відкинувшись на подушки, Свошовський ніби відпочиває, занурившись в сон. "Високе чоло над великими, прикритими важкими повіками очима, прямий ніс, гарні уста вирисовують образ розумної, поважної, сильної духом і тілом людини". В надгробку св. Яна з Дуклі, скульптор Войтех Зичливий майстерно підкреслює величний спокій, приховану силу і енергію святого. Героїзуючі моменти домінують в надгробку Жолкевських в Жовкві роботи також Зичливого, сина архітектора Войтеха Капіноса. Станіслав та його син Ян зображені в повний зріст, в рицарських латах, з мечами в руках, як лицарі, завжди готові до бою. В образі Станіслава Жолкевського, видатного полководця, який загинув у бою з турками під Цецорою, скульптор виділяє поважність, мудрість, внутрішню силу славетного полководця. У статуї ж сина Яна втілює ідеал молодого безстрашного воїна. Досконале знання анатомії, вміння передавати рух, висока майстерність в обробці каменю дозволяла львівським скульпторам вільно втілювати в творах свої задуми. Треба відмітити, що більшість львівських скульпторів доби ренесансу походила з Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі. Вони принесли в Україну не тільки мистецтво скульптури, яке набуло в цей час особливої досконалості, але й гуманістичні ідеї, світські сюжети скульптури. Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв, з'явився також скульптурний портрет.

"Західні впливи відіграли роль каталізатора, який прискорював розвиток місцевої художньої культури, збагачував її зміст, вносив нові засоби і репертуар своїх форм. В той же час характер львівської скульптури формували місцеві традиції, які ставили перед митцем конкретні завдання і вимоги. Саме вони визначали відбір імпортованих і власних народних елементів для кращого вираження ідеалів І інтересів суспільства, що їх породило, вносили актуальне звучання, навіть у твори на релігійну тематику.

Те, що ми називаємо місцевою художньою традицією, розвивалось і конденсувалось насамперед в іконописі".

Якщо архітектура, скульптура доби Ренесансу в Україні є результатом творчості іноземних майстрів або місцевих, які пройшли навчання в мистецьких центрах Європи і повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу, вкорінюючи ТІ на українському Грунті, то іконопис найбільше зберігав традиції, мистецькі форми Київської Русі. В іконах XV - І пол. XVI ст. бачимо збереження давніх, розроблених ще у Візантії, православних канонів - символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей, зворотну перспективу. Це був не релігійний живопис, як в інших країнах Європи, а саме іконопис. Як вже згадувалось, така вірність традиціям, навіть певний консерватизм був засобом збереження самобутності, національних духовних цінностей Але порівняно з іконописом часів Київської Русі іконопис згадуваного періоду набуває нових рис. Обличчя святих набувають більшої виразності, живості, навіть елементів портретності, рухи стають більш природними. При збереженні канону ікони, монументальні розписи набувають певної витонченості, глибокої, стриманої емоційності. Один з шедеврів цього часу - так зване "Сине Успіння", в якому сині, блакитні тони, похилені фігури апостолів, смутні обличчя, жести рук передають їх глибоку скорботу. А постать Марії в синьому плащі вражає красою і тихою умиротворенню по Недарма українських живописців знали і шанували не лише в Україні, але й за її межами. Так, польські королі, магнати неодноразово запрошували українських майстрів для розписів храмів, магнатських, королівських палат. До нашого часу збереглися розписи, зроблені українськими митцями в Любліні, Кракові, навіть у Вроцлаві Запрошували їх і до Пскова, що, зважаючи на високий рівень псковського іконопису, було значним визнанням. До нашого часу збереглися імена таких майстрів іконопису як Андрій, Федуско, священик Гайль, Дмитро, Олексій, Василь зі Стрия та ін. Розвивався І мініатюрний живопис. Видатним його зразком є мініатюри "Пересопницького євангелія", що зображують апостолів. Треба відмітити, що в ХІУ-ХУІ ст. в Україні продовжує розвиватись мистецтво рукописної книги. В монастирях переписуються літописи, богослужбові книги, і прикрашаються мініатюрами, орнаментами, великими орнаментованими літерами. Найвидатнішим пам'ятником української рукописної книги цього часу є вже згадуване славетне "Пересопницьке євангеліє", створене в 1556 1561 рр. Зараз - це одна з національних святині України і саме на цьому Євангелії приносять присягу президенти України.

Оригінальністю і неповторністю відзначається український живопис 2 пол. XVI - 1 пол. XVII ст. Найвизначнішим мистецьким осередком цього часу був Львів. У місті діяв малярський цех, до якого входили також ювеліри та ливарники. В 1596 р. був створений власне малярський цех, до нього могли належати лише католики та уніати, а православні майстри залишались поза цехом і могли працювати лише для православних церков. В ХУІ-ХУІІ ст. у Львові нараховувалось 75 малярів-українців. Для творчості майстрів ХУІ-ХУП ст. є характерною більш широка і різноманітна тематика, ніж в попередні часи. Під впливом західноєвропейського мистецтва з'явились такі жанри, як портрет, батальний живопис, натюрморт. Нові віяння, ідеї, суспільні ідеали позначились і на іконопису. Замість золотого фону в іконах зустрічаємо пейзажі, види міських вулиць, площ. Зворотня перспектива поступово змінюється лінійною, композиція, постаті відходять від канонів і набувають певної реалістичності. Митці прагнули надати сакральний вимір земному людському життю, наблизити до глядача Христа, Діву Марію, святих В численних зображеннях Богоматері (наприклад "Богородиця з немовлям Ісусом" Сеньковича) живописці прагнули передати ідеал жіночої тілесної і духовної краси, матеріалізувати, зробити зримим для земних очей образ Заступниці Небесної. По праву шедеврами живопису вважаються іконостаси Успенської та П'ятницької церков, що належать пензлям Ф.Сеньковича та М.Петрахновича. В них гармонійно поєднались традиції давнього іконопису з впливами гуманістичного ренесансного мистецтва. Відомий мистецтвознавець П.Жолтовський відмічає, характеризуючи ряд зображень апостолів П'ятницького іконостасу: "У кожному з них виступають образи мудрих, освічених, високоморальних і разом з тим близьких народу людей. Ці демократичні образи своєрідно відобразили реальну дійсність тих часів. Художнику підказували їх живі представники тогочасного українського міщанства". Поруч іконопису розвивається портрет. Майстри прагнули увічнити на полотні не лише зовнішні риси, але й характер, якості портретованих. Обмежуючи деталі, митці зосередили увагу на обличчі. Відомими портретистами були вже згадувані Ф Сенькович, М.Петрахнович, а також С.Корунка, Л Пилипович, інші художники Але при відсутності підписів важко визначити приналежність того або іншого портрета конкретному майстру. У портретах прагнули передати гідність, статечність: розум, силу волі, у жіночих портретах - красу, шляхетність, ніжність і в той же час силу характеру. Тобто художники підкреслювали ті риси портретованих, які наближали їх до прийнятого в суспільстві ідеалу Треба відмітити портрети К.Корнякта, Раїни Могилянки, Костянтина Острозького. Особливим ліризмом і красою відрізняється портрет Варвари Лянгішивни. Поруч з портретним розвивається і такий новий жанр, як батальний живопис

Поширення книгодрукування сприяло поширенню І вдосконаленню такого напряму образотворчого мистецтва, як гравюра Високим художнім рівнем, знайомством з зразками європейської гравюри відмічені дереворити (гравюри на дереві) львівського "Апостола", знаменитої Остроз .кої Біблії, інших книг друкарні Івана Федорова, Львівського Ставропігійського братства, друкарні Києво-Могилянської академії'. У Львові гравер Лавриш Филипович керував цілою майстернею Іраверів. Художники не просто робили гравюри для книг, але й продумували все їх художнє оформлення - заглавні літери, заставки, гравюри, їх обрамлення, що перетворювало кожну книгу в закінчений мистецький витвір.

В цілому для архітектури, образотворчого мистецтва доби Ренесансу в Україні є характерним поширення архітектурних, мистецьких форм італійського, Північного Ренесансу, сприйняття нових надбань європейського мистецтва та їх синтез з традиціями мистецтва Київської Русі та українського народного мистецтва Нові художні засоби, прийоми були не самоціллю, а засобом для втілення в архітектурних, спорудах, мистецьких образах гуманістичних ідеалів Художня культура Ренесансу України стала основою для неповторного українського бароко. В добу Ренесансу українська культура в полемічних творах, витворах мистецтва втілила національні духовні цінності, національну ідею і духовно підготувала, створила ту суспільну атмосферу, в якій розгорнулась національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького, яка завершилась відновленням Української держави.

Підсумовуючи, зробимо наступні узагальнюючі висновки.

В останній чверті XVI - першій половині XVII ст. Україна пережила культурно-національне піднесення, воістину великий духовний злет.

Велике значення релігійних моментів в тодішньому українському житті привело до того, що саме факти церковного життя здобули таку вагу у культурному і національному житті України. Політична боротьба в Україні, проти іноземного польсько-шляхетського панування відбувалась, як і в інших країнах Європи (Нідерландська революція кінця XVI ст.), під релігійною оболонкою.

Дійсний характер цього руху, релігійного на зверх, був в своїм основі далеко ширшим - національним "В релігії й через релігію діячі українського відродження хотіли подвигнути націю" (М Груїчевський). Таким чином, Ренесанс проявився в Україні типологічне близьким до форм Північного Відродження, тісно пов'язаного з Реформацією.

Проведений аналіз культурно-духовного розвитку дає повну можливість стверджувати, що під впливом європейської ренесансної думки в Україні сформувалася в цей період культура нового типу; оригінальна культура, в якій рельєфно виявилися світоглядні та мистецькі гуманістичні і реформаційні явища

В добу першого національного відродження (остання чверть XVI - перша половина XVII ст.) в Україні "гак сильно, хоч і не надовго заблисло блиском і політичної мислі, і національного усвідомлення, І розвоєм артистичної творчості, приготувавши ту цікаву своєрідну культуру, яка розвинулася особливо там, де на ґрунті народнім витворилися певні інтелігентські верстви І, сполучивши у своїм обіході народні елементи життя з певними вимогами вищої культурності, дали і в сфері артистичної творчості цікаві взірці цієї сполуки старої традиції з новими впливами". (М Грушевський)



Скачать документ

Похожие документы:

  1. України (3)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.К. Федорук, М.І. Яковлєв
  2. України (7)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.К. Федорук, М.І. Яковлєв
  3. України (4)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.К. Федорук, М.І. Яковлєв
  4. Нститут проблем виховання академії педагогічних наук україни на правах рукопису

    Документ
    ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ СМАКІВ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ ……
  5. Донецька філія Центру гуманітарної освіти Національної академії наук України Донецьке відділення Наукового товариства ім. Шевченка Лабораторія підручників Українського культурологічного центру проблеми сучасного підручника середньої І вищої школи збірник наукових праць

    Документ
    Проблеми сучасного підручника середньої і вищої школи. Зб. наук. праць. Випуск 3. / Упорядкування і наукова редакція: В.В.Оліфіренко, В.С.Білецький. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2005.

Другие похожие документы..