Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
ч. закладів освіти – 18,5 млн.грн., культури – 0,7 млн.грн.) Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів Видатки загального фонду місцевих бюджетів на ...полностью>>
'Урок'
Цели: обобщить и систематизировать знания о равенствах и неравенствах, формировать умения составлять математические рассказы, развивать логическое мыш...полностью>>
'Реферат'
Общая характеристика институционально-социологического направления (Ф. Перру, Ж. Фурастье, Ж. Ломм (все Франция), Г.Мюрдаль, Ж.Акерман (оба Швеция), У...полностью>>
'Конспект'
Евсеева Т.А. Конспект лекций по дисциплине «Теплоснабжение» (для студентов 4 и 5 курса всех форм обучения по направлению подготовки 6.060101 – «Строи...полностью>>

Програма реформ та інфраструктура їх реалізації. Соціальна політика. Державні фінанси

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Отже, Уряд значно наростив борг протягом 2010-2011 років. Більшість запозичень були спрямовані на фінансування поточних видатків, як-то трансферт Пенсійному фонду, поточні трансфери підприємствам, оплата праці. Уряд спромігся дещо збільшити капітальні видатки, які все ще залишаються низькими.

Дії влади: державні закупівлі. У червні 2010 року був ухвалений і набув чинності закон Про здійснення державних закупівель,100 який давно очікували як економічні агенти України, так і Європейська комісія, Світовий банк та МВФ. В законі передбачено принцип недискримінації, відповідно до якого вітчизняні і іноземні підприємства отримують однакові умови участі в процедурі державних закупівель. Документ також деталізував перелік коштів, які підпадають під категорію державних, визначив мінімальну вартість державних закупівель тощо. Позитивним також стало визначенні коротших строків проходження процедури державних закупівель, ніж передбачено в директивах ЄС.

Разом з тим, вже в січні 2011 року парламент ухвалив поданий урядом законопроект щодо внесення змін до закону про державні закупівлі. Зокрема до переліку закупівель, на які не поширюється дія закону, увійшли послуги з постачання та транспортування електроенергії, природного газу, теплової енергії. В результаті Європейська комісія та Світовий банк ухвалили рішення про припинення фінансування бюджетних програм. Таким чином, хоча уряд почав реформування системи державних закупівель в правильному напрямку, але справа загальмувалась.

До парламенту було подано оновлений законопроект про внесення змін до закону «Про здійснення державних закупівель», який було прийнято 17 травня 2011 року.101 Запропоновані зміни призводили до значного обмеження сфери застосування закону. Зокрема було розширено перелік товарів і послуг, на які не поширюється дія закону про державні закупівлі. З-під регулювання закону також було винесено закупівлі, здійснювані за кошти підприємств державного та комунального секторів економіки. Більш того, було розширено перелік випадків, до яких може застосовуватись процедура закупівлі в одного учасника. Такі зміни можуть призвести до зниження конкуренції на ринку та призвести до подальшого збільшення корупції. Зважаючи на ці суттєві недоліки законопроекту, Президент ветував його.

Висновки. Нова влада значно просунулась в напрямку реформування фіскальної системи, що можна вітати. Здійснено певні кроки щодо фіскальної консолідації. Водночас більшість прийнятих рішень виглядають досить фрагментарно і, відповідно, вимагають подальших системних реформ. Збільшення рівня фіскальної децентралізації та спрощення системи оподаткування залишились великою мірою на рівні декларацій. Створенню ефективного механізму державних закупівель загрожує прийняття законодавчих змін, які сприятимуть зловживанням та корупції. До цього часу уряд поки що не розробив закон про державну допомогу, що призводить до подальшого неефективного надання підтримки різним секторам економіки.

4. Державна інвестиційна політика.

Проблеми. Традиційною проблемою української економіки є дефіцит інвестицій. Оновлення виробничих потужностей, технологічних процесів та потреба в структурних змінах вже давно набули критичного значення з точки зору подальших перспектив соціально-економічного розвитку країни. Зважаючи на масштаби зазначених проблем роль держави як провідника відповідної політики та як інвестора неможливо переоцінити.

Дії влади: національні проекти. Національні інвестиційні проекти стали одним із наріжних каменів інвестиційної політики нового уряду. Формування концепції національних проектів було віднесено до компетенції Комітету з економічних реформ при Президенті України, який 25 серпня 2010 року схвалив національні пріоритети та концепції десяти «національних проектів», а вересневий Указ Президента102 фактично дав старт їх реалізації.

В основу ідеї національного проекту було покладено емпіричні дані міжнародних організацій про те, що приріст прямих іноземних інвестицій на 1% стимулює приріст ВВП на 0,4%. При цьому «національний проект» позиціонується як такий, що «має стратегічне значення для окремої галузі економіки, регіону та/чи вирішення соціальної проблеми».

Схема фінансування національних проектів базується на максимальному залученні коштів приватних інвесторів через використання механізму державно-приватного партнерства. Планується, що понад 80% коштів на втілення проектів, враховуючи їх соціальну складову, буде виділено приватними інвесторами.

Станом на сьогодні виділено 4 групи національних пріоритетів (що загалом включають в себе 10 національних проектів), реалізація яких впродовж наступних 4 років має призвести до зростання реального ВВП на 4,7%-5%, залучення 14-15 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій, створення не менше 300 тис. нових робочих місць, зменшення щорічних витрат на імпорт енергоресурсів на 2-2,5 млрд дол. США та зниження енергоємності ВВП на 10-12%.

Дії влади: державно-приватне партнерство. В 2010 році українська держава зробила довгоочікуваний крок назустріч залученню інвестицій в економіку країни: 1 липня 2010 року Верховна Рада прийняла рамковий закон про державно-приватне партнерство (ДПП)103, що нарешті «стандартизував» взаємовідносини між державою та приватними інвесторами. Згідно з офіційним формулюванням закон визначає «організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі».

До цього моменту в Україні було відсутнє єдине правове поле, що б регулювало взаємодію державних органів та приватних інвесторів у випадку здійснення інвестицій в галузі, якими володіє держава. Окремі види відносин, які за своїм змістом можуть розглядатися як предмет ДПП, до прийняття цього закону були фрагментарно врегульовані в низці законодавчих актів.104

Новий закон визначає ДПП як «співробітництво на основі договору між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами), та юридичними особами (крім державних та комунальних підприємств) або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами)». Закон також визначає ознаки та сфери застосування механізмів ДПП.

Передбачено конкурсний відбір приватних партнерів до участі в проектах ДПП та обов’язкова оцінка економічних, соціальних та екологічних аспектів реалізації кожного такого проекту. За умови об’єктивної оцінки всіх цих параметрів це дозволить мінімізувати ризики, пов’язані з реалізацію проектів державно-приватного партнерства. Важливою нормою закону є зобов’язання держави компенсувати втрати приватного інвестора у випадку, якщо ціни (тарифи) на послуги, що надаються в рамках здійснення ДПП є об’єктом державного регулювання. Таким чином, номінально, закон вирішує проблему залучення приватного капіталу до галузей, ціни на продукцію яких регулюються державою (наприклад, генерація та розподілення електроенергії, ЖКГ тощо), і які через це тривалий час були фактично закритими для приватних інвестицій.

Дії влади: реформування системи державних органів в сфері інвестиційної політики. В травні 2010 року новий уряд розпочав реформування системи державних органів, що здійснюють інвестиційну політику держави. Згідно з урядовою постановою105 розпочався процес злиття Державного агентства України з інвестицій та інновацій та Національного агентства України з іноземних інвестицій та розвитку. Нове Державне агентство України з інвестицій та розвитку мало стати центральним органом виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності, виконувати функції формування та реалізації державної політики у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності та сприяння залученню інвестицій в економіку України з метою стимулювання національного виробництва.106

Однак пізніше Указом Президента107 була створена нова інституція – Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України (ДАІНП), яке 6 квітня 2011 року оприлюднило Концепцію інвестиційної реформи України108. Вона передбачає створення елементів сучасної інвестиційної інфраструктури, зокрема роботи ДАІНП по принципу «єдиного контактного центру», механізмів державної підтримки для фінансування інвестиційних проектів (Українського Банку Розвиту та Фонду регіонального розвитку) та проведення іміджевих PR-кампаній за кордоном.

Висновки. Залучення прямих іноземних інвестицій для фінансування великих проектів має велике значення за умов обмеженості власних ресурсів. Визначення конкретних проектів та виділення окремого державного органу, відповідального за реалізацію проектів, потенційно дозволить уникнути звичного для України розпорошення функцій і ресурсів.

Але запропоновані проекти є галузевими, тобто в принципі не можуть вважатися національними або такими, що вирішують проблеми цілої країни. Звичайно, ідея виділення пріоритетних галузевих проектів, які матимуть позитивний економічний ефект, має право на існування. Але вони не можуть перебувати поза межами єдиної інвестиційної політики держави. До того ж ідеологія національних проектів не враховує головного чинника, що впливає на притік іноземних інвестицій – загального інвестиційного клімату в Україні.

Законодавче запровадження механізму ДПП є важливим кроком для залучення приватних інвестицій в країну, зокрема у галузі економіки, які контролюються державою. Новий закон визначив лише схему, за якою мають будуватися відносини інвесторів та держави. Критичним питанням, яке необхідно вирішити, є створення нормального бізнес-клімату.

Ідея створення єдиного центру прийняття рішень та координації зусиль держави в сфері інвестиційної політики є значним кроком вперед, оскільки такий орган зможе полегшити інвесторам процес прийняття рішення щодо інвестицій в Україну шляхом уніфікації та спрощення дозвільних процедур та почати «просувати» Україну як об’єкт інвестування. Водночас, процес реформування інвестиційної політики може стикнутися з рядом ризиків, а саме: браком кваліфікованих фахівців в сфері інвестиційних проектів та PR-кампаній, надмірною централізацію процесу прийняття відповідних рішень тощо. Вже сьогодні існують сигнали про непрозоре виділення бюджетних коштів через Держінвестицій для підтримки інноваційних проектів, що були ініційовані бізнес-групами, близьким до керівництва агенції.109

5. Приватизація.

Проблеми. За останні п’ять років, що минули після гучної реприватизації Криворіжсталі, виконання планів надходжень від приватизації не перевищувало 30%. Фактично, головною причиною невиконання планів були суперечки на найвищому рівні щодо стратегії та принципів приватизації та відсутність програмного документу у цій сфері. Крім того, традиційна непрозорість приватизаційних процесів в Україні давала підстави для оскаржень результатів приватизаційних конкурсів та суперечок стосовно продажу тих чи інших об’єктів державної власності.

Перелік об’єктів приватизації, оприлюднений новим головою Олександром Рябченком на початку 2010 року, цілком узгоджувався з планами Уряду забезпечити 10 млрд. грн. надходжень від продажу державного майна. ФДМУ також задекларував наміри сприяти прийняттю програми приватизації на 2010-2014 рр., ухвалення якої було головною вимогою для продажу стратегічних об’єктів відповідно до Указу Президента 2008 року.110

Дії влади: невиконання плану приватизації на 2010 рік. У 2010 році надходження від приватизації склали 17% від нового плану (6,35 млрд. грн.)111, а традиційні «перешкоди» для роздержавлення новому керівництву ФДМУ фактично подолати не вдалося.

План приватизації на 2010 рік112, затверджений ФДМУ у травні, містив перелік із 137 компаній. Основними підприємствами, запланованими до продажу, були Укртелеком, Львівська вугільна компанія, АК «Свема» та 25% пакети кількох обленерго. З 85 конкурсів, оголошених протягом року, 12 завершились продажем об’єктів, причому 31 з 132 запропонованих пакетів акцій були продані на біржах за 318 млн. грн. Продаж 25% «Полтаваобленерго» та 25,02% «Прикарпаттяобленерго» принесли до бюджету 145 млн. грн. Продаж Укртелекому, запланований на кінець 2010 року, який міг ви повністю забезпечити виконання плану, не відбувся.

З одного боку, низькі надходження від приватизації пояснюються недостатньо привабливими та дрібними об’єктами, що пропонувалися до продажу. Доля такого роду малоліквідних та малопривабливих об’єктів також має бути вирішена, оскільки держава не здатна та не зацікавлена стати для них ефективним власником. Одним із варіантів може бути продаж кількох об’єктів єдиним пулом. Однак спочатку Уряду та ФДМУ необхідно провести повну інвентаризацію державної власності та визначити пріоритети та стратегії розвитку як національної економіки в цілому, так і окремих галузей.

З іншого боку, «непрозорість» приватизаційних конкурсів, яка залишається основною рисою української приватизації, часто не дозволяє провести дійсно конкурентні торги та відлякує потенційних інвесторів від участі в них. Тому дуже часто можлива ринкова ціна об’єктів перевищує фактичну ціну продажу. Методологія розрахунку стартової ціни з самого початку повинна враховувати ринкові тенденції формування вартості об’єктів. Продажу ринкових об’єктів має передувати активна рекламна компанія, яка дозволить привернути увагу якомога ширшого кола потенційних інвесторів. При цьому більша публічність такої підготовки та самих конкурсів автоматично призводять до вищих стандартів додержання їх прозорості.

Найбільш показовими приватизаційними діями нової влади є конкурси з продажу державного монополіста фіксованого зв’язку телекомунікаційного оператора ВАТ «Укртелеком» та повторного продажу виробника локомотивів ВАТ «Луганськтепловоз».

Окремий випадок: Луганськтепловоз. Луганськтепловоз було передано до державної власності у 2009 році після судових справ з оскарження результатів його приватизації, яка відбулася ще у 2007 році. За результатами конкурсу 2007 року власником підприємства стала «Керуюча компанія «Брянський машинобудівний завод»» (Росія), яка сплатила за підприємство 292,5 млн. грн. (58 млн. дол. США) із лише 500 тис. грн. ціновим преміумом.

15 червня 2010 року відбувся конкурс із повторного продажу підприємства, який фактично був першим великим приватизаційним конкурсом нової влади. Стартова ціна підприємства становила 400 млн. грн. При цьому, відповідно до рішення суду, ФДМУ повинен був повернути попередньому власникові суму, еквівалентну 58 млн. дол. США за новим курсом.

До участі в конкурсі із п’яти претендентів були допущені дві компанії: ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе» та попередній власник підприємства Брянський машинобудівний завод. Переможцем був оголошений Брянський машинобудівний завод, який запропонував за підприємство 410 млн. грн. Таким чином ФДМУ залишився винним Брянському машинобудівному заводу курсову різницю в сумі 48 млн. грн. Оскільки від нового власника не надійшло коштів за підприємство відповідно до результатів нового аукціону, ФДМУ ініціював судовий позов із визнання аукціону недійсним.

Після ряду перехресних скарг, позовів та вимог, що тривали до кінця 2010 року, сторони уклали мирову угоду про взаємозалік вимог.

Це дає можливість зробити два висновки: по-перше, реприватизація фактично була безрезультатною, оскільки не підвищила фактичну вартість об’єкту; по-друге, продовжує активно використовуватися обмеження кола учасників конкурсів, як інструмент управління результатами та інтенсивністю торгів.

Окремий випадок: Укртелеком. Державний пакет найбільшого телекомунікаційного оператора України «Укртелеком», розміром 92,79%, містився в плані приватизації на 2010 рік. Продаж цього об’єкту планувався протягом останніх десяти років. За початковими планами аукціон мав відбутися у серпні 2010 року, хоча раніше планувалося запропонувати підприємство на фондовій біржі, що могло б забезпечити вищу ціну, однак вимагало би тривалішої та ретельнішої підготовки з боку продавця та не дозволило б залучити єдиного стратегічного інвестора. Крім того, попередньою владою управління компанією було передано Міністерству транспорту та зв’язку, що викликало сумніви щодо продажу як такого.

Початкова ціна пакету акцій у 92,8% була визначена на рівні 10,5 млрд грн. За умовами конкурсу на нового інвестора, поміж іншого, покладалися зобов’язання із виділення мережі спеціального зв’язку, виконання усіх фінансових зобов’язань підприємства, які є чималими, та утримання незмінною облікової кількості працівників протягом наступних шести місяців після укладання договору купівлі-продажу.

Аукціон був призначений на 28 грудня 2010 року, що фактично одразу ставило під сумнів можливість перерахування коштів у поточному фіскальному році та залучення широкого кола учасників. Умови приватизації до участі у аукціоні не допускали компанії із державною часткою у статутному капіталі, що перевищує 25%.113 Таким чином, найбільші європейські телекомунікаційні оператори, як, наприклад, Deutsche Telekom чи France Telekom, фактично не мали можливості змагатися за об’єкт. Крім того, умови конкурсу обмежили участь найбільших та найприбутковіших телекомунікаційних компаній України – не допускалися компанії, розмір доходу яких від реалізації послуг на території України за останній фінансовий рік, включаючи податки, перевищує 25% загальної суми таких доходів в Україні. В результаті, серед шести інвесторів, що виявили цікавість в умовах конкурсу, на момент його проведення залишився єдиний претендент – підприємство ТОВ «ЕСУ» – дочірня компанія австрійського концерну EPIC. Преміум від стартової ціни був символічним – 10 грн.

Відповідно до законодавства України за наявності одного учасника конкурсу, ФДМУ оголосив незалежну експертну оцінку підприємства і одразу оголосив конкурс на відбір незалежного оцінювача. У лютому після проведення незалежним оцінювачем - ТОВ «Острів» - експертної оцінки підприємства, вартість Укртелекому була визначена на рівні 10,575 млрд. грн., за яку ФДМУ і запропонував єдиному учаснику конкурсу придбати об’єкт. 11 березня 2011 року між ФДМУ та ТОВ «ЕСУ» було підписано угоду купівлі-продажу Укртелекому за запропоновану ціну. Фактично, цей продаж дозволив повністю виконати план приватизації на 2011 рік.

Очевидно, що умови та час проведення конкурсу суттєво звузили коло зацікавлених стратегічних інвесторів, а один з найбільших об’єктів в Україні продано фактично за відсутності конкурсу та недостатньо прозоро.

Висновки. В майбутньому процес приватизації може бути ефективним, якщо нова влада виконає цілу низку умов, серед яких прийняття програми приватизації; запровадження нових підходів до визначення ціни об’єктів; підвищення прозорості підготовки та проведення конкурсів; розширення кола учасників конкурсів та залучення стратегічних інвесторів; інтенсифікація інформаційної діяльності, що передує продажу великих об’єктів; зв’язок приватизації з реформуванням секторів (їх подальше регулювання). Виконання цих завдань дозволить уряду швидко та ефективно завершити приватизацію в Україні.

6. Банківський сектор та монетарна політика.

Проблеми. Питання незалежності Національного банку неодноразово піднімалось протягом останніх років як важливого фактору проведення ефективної монетарної політики, особливо в період криз, та забезпечення цінової стабільності.

В сфері регулювання діяльності банків та банківського нагляду Національний банк, з одного боку, мав широкі адміністративні та регуляторні повноваження, що дозволяли йому втручатись в діяльність регульованих банків без відповідних підстав та проводити регулювання переважно на основі власних регуляторних актів, а, з іншого боку, проводив нагляд за діяльністю банків переважно як ізольованих юридичних осіб без врахування того, чи вони входили до складу фінансових груп. Також відкритими лишались питання оздоровлення банківського сектору після фінансової кризи та доларизації економіки

Дії влади: незалежність НБУ. Найбільшою подією для НБУ у 2010 році стало прийняття Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України".114 Законом було закріплено цінову стабільність як основну мету діяльності НБУ, що відкриває дорогу для переходу від режиму фіксованого валютного курсу до таргетування інфляції, хоча й не передбачено строків запровадження монетарної політики, орієнтованої на цінову стабільність.

Також Закон створив підґрунтя для збільшення незалежності НБУ. Зокрема було продовжено строк повноважень голови НБУ, встановлено додаткові вимоги щодо усунення можливих конфліктів інтересів вищих посадових осіб НБУ, усунено можливість втручання Ради НБУ до оперативної діяльності НБУ. Також було встановлено вичерпний перелік підстав для звільнення членів Ради та Голови НБУ. Було вдосконалено умови співпраці між НБУ та урядом, передбачено оновлений порядок перерахування прибутку НБУ до бюджету та встановлено додаткові обмеження на опосередковане фінансування держави НБУ.

Водночас існуюче керівництво НБУ та члени Ради НБУ не повинні відповідати поставленим кваліфікаційним вимогам, в тому числі особи призначені після схвалення Закону, але до набрання ним чинності. Крім того незалежність НБУ де-юре має обмежену корисність в умовах контролю Верховної Ради та посади Президента одною партією, що дозволяє зміни до закону та зміну керівництва НБУ в будь-який момент.

НБУ також зробив практичні кроки по підготовці до переходу до таргетування інфляції через збільшення комунікації з громадськістю та лібералізацію валютного ринку. Водночас НБУ зберіг де-факто фіксований валютний курс, що унеможливлює подальші кроки щодо зміни цілі монетарної політики.

Дії влади: Регулювання банківського сектору та банківський нагляд. У 2010 та 2011 роках НБУ поступово відходив від рішень, прийнятих під час кризи. В рамках домовленостей з МВФ було скасовано більшість тимчасових обмежень на діяльність банків та винятків із регуляторних вимог до банків. Також було дещо лібералізовано валютний ринок шляхом зменшення документації, необхідної для проведення операцій купівлі-продажу валюти, та створення можливості операцій "своп" з іноземною валютою.115

Зміни до законодавства116 щодо створення, ліцензування та нагляду за діяльністю банків на рівні закону деталізували та спростили процедури щодо відкриття банків та їх філій, здійснення ними банківських операцій та інших послуг та зменшили дискреційні повноваження НБУ в цьому напрямку. Мінімальний статутний капітал банків закріплено на рівні 120 млн грн (69 банків мали менший станом на 1 квітня), встановлено додаткові вимоги щодо визначення кінцевих власників банків і прозорості структури власності, передбачено можливість нагляду за банками на консолідованій основі. Таким чином НБУ було дозволено проводити нагляд за компаніями, афілійованими з банками, в тій мірі в якій їх діяльність впливає на фінансовий стан банківської групи.

Ефективність таких норм буде залежати від їх впровадження на рівні нормативно-правових актів НБУ і на практиці.

У сфері кредитування одним з основних факторів, що обмежують зростання обсягу кредитів, була заборона кредитування фізичних осіб в іноземній валюті та підвищені резервні вимоги боржникам без джерел надходжень в іноземній валюті. Строк дії законодавчої заборони закінчився в кінці 2010 року, а вплив підвищених резервних вимог зменшується через використання застави. Однак обмеження на кредитування в іноземній валюті та недостатність інструментів по конвертуванню зобов’язань в іноземній валюті в зобов’язання в національній валюті поки що стримують зростання кредитування.

Висновки. Нова влада суттєво покращила нормативну базу щодо незалежності НБУ, банківського нагляду та регулювання діяльності банків, зробила кроки до визначення цінової стабільності як основної мети монетарної політики. Водночас стан банківського сектору залишається складним, а ефективність реалізації нормативної бази на практиці є відкритим питанням.

7. Комунальний сектор

Проблеми. Сектор комунальних послуг протягом досить тривалого часу перебуває у стані глибокої кризи: технічний стан підприємств незадовільний (високі втрати в мережах, застарілі основні фонди, низька енергоефективність, низька якість послуг), фінансові показники погіршуються (комунальні підприємства накопичують заборгованість перед постачальниками енергоресурсів), характер економічних відносин між учасниками цього ринку залишається невизначеним (підходи до ведення економічної діяльності у галузі залишаються неринковими, хоча вони вже не один раз довели свою неспроможність).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

    Документ
    Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року (далі – Основні напрями соціальної політики) розроблено з метою створення умов для забезпечення реалізації визначених Конституцією України економічних, соціальних і трудових
  2. План заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік

    Документ
    Розроблення Плану заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік” та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік (далі – План заходів) здійснюється відповідно до вимог Законів України „Про місцеві
  3. Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ

    Документ
    Програма економічного і соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік розроблена відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального
  4. Затверджую міністр праці та соціальної політики України

    Документ
    Постійно діюча експозиція „Барвиста Україна” відбулась 18 серпня 2009 року, відповідні матеріали було підготовлено та надано для оновлення галузевих розділів (звіт від 15.
  5. В умовах значної регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів держава повинна виконувати функції вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів

    Документ
    Озвучені Президентом України 4 березня 2012 року на розширеному засіданні Уряду соціальні ініціативи є як вкрай нагальними, своєчасними, так і складними за своїм змістом, обсягами, термінами виконання.

Другие похожие документы..