Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат диссертации'
Защита состоится 2012 года в __ часов на заседании диссертационного Совета Д 521.037.01 при Российской академии адвокатуры и нотариата по адресу: 105...полностью>>
'Кодекс'
Згідно з традицією, що склалася в українському кримінальному праві, ознакою, яка об'єднує різні склади злочинів в одному розділі Особливої частини Кр...полностью>>
'Документ'
владением научным мировоззрением, обладанием культуры мышления, способностью к восприятию, анализу, обобщению информации, постановки исследовательски...полностью>>
'Курсовая'
Кения- небольшая страна в восточной Африке, расположенная прямо на экваторе. Первое, что приходит в голову при упоминании этой далекой страны - это в...полностью>>

Програма реформ та інфраструктура їх реалізації. Соціальна політика. Державні фінанси

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Кардинальних змін у цій сфері протягом 2010 року не відбулося. Діяльність влади у цій галузі можна охарактеризувати як «один крок вперед - два кроки назад». Так, наприкінці 2009 року було запроваджено до 1 січня 2011 року мораторій на проведення перевірок суб’єктів малого підприємництва. Однак винятки з мораторію становили перевірки органів державної податкової служби у формі планових та позапланових виїзних перевірок, що звели нанівець подібну ініціативу.

З одного боку, Законом від 1 липня 2010 року впроваджується рішення про необхідність залишення лише одного інспекційного органу у складі центрального органу виконавчої влади (зміни до статті 3 Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). А з іншого боку, зміни від 1 і 29 червня, 8 липня 2010 року повністю нівелюють важливість цього Закону. З-під його дії виведені діяльність податкових органів, митних органів, органів контролю страхового ринку і ринку фінансових послуг, антимонопольних органів, архітектурної інспекції, органів контролю за ринком телекомунікацій, поштового зв’язку, радіочастотного ресурсу, нафти і газу.

18 травня 2010 року парламентська коаліція підтримала у І-му читанні урядовий проект Закону №6214-2 про скорочення чисельності інспекційних органів і зміну порядку застосування штрафів (пропонувалося їх стягувати лише після невиконання попередження протягом 30 днів). Але вже 20 травня 2010 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оподаткування)», положення якого перекреслювали всі позитивні досягнення України у цій сфері. Закон передбачив надання додаткових повноважень податковим органам щодо здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства, запровадження окремого виду перевірок («позачергові»), збільшення строків проведення перевірок, проведення податкових перевірок без попередження (як це передбачено для інших органів).

Численні обіцянки влади (як наприклад, скасування державного технічного огляду транспортних засобів Державтоінспекцією) досі залишились невиконаними.

Нереформоване законодавство про адміністративні проступки у 2010 році наочно продемонструвало його каральні можливості у боротьбі влади зі своїми опонентами. Адміністративні стягнення у вигляді арештів до 15 діб за прояви непокори представникам правоохоронних органів, активно застосовувалися до захисників лісових масивів у Харкові, учасників «підприємницьких майданів» тощо. Особливість цього стягнення полягає в тому, що адміністративний арешт не вважається кримінальним покаранням і його часто застосовують без належних підстав і за відсутності гарантій захисту прав особи (права на правову допомогу, підготовку до захисту, подання доказів своєї невинуватості і т.д.).

Новий Податковий кодекс 2010 року ввів у правову систему України новий вид стягнень (поруч з адміністративними) – фінансові санкції. Положення Кодексу в цій частині не відповідають вимогам Конституції і європейським стандартам застосування адміністративних санкцій.

Не зважаючи на гасла нової владної команди про необхідність подолання корупції стан її поширення в Україні залишається на надзвичайно високому рівні. На подолання цього явища не впливають порушення кримінальних справ проти окремих посадовців. Боротьба з корупцією використовується як інструмент зведення рахунків із політичними опонентами та привід для звуження прав і свобод громадян.

Невідповідність реальних дій влади проголошеним гаслам проявилася в ліквідації 7 лютого 2011 року Бюро з питань антикорупційної політики Секретаріату Кабінету Міністрів та Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики. Це здійснено під прикриттям адміністративної реформи, яка не передбачає існування інституту урядових уповноважених. Хоча після цього було запроваджено посаду Урядового уповноваженого з дерегуляції підприємницької діяльності. Існування ж Національного антикорупційного комітету не може компенсувати ліквідацію Бюро, оскільки Комітет виступає лише консультативно-дорадчим органом при Президентові України і досі навіть не має положення про цей орган.

Намагання нової влади удосконалити законодавство про протидію корупції привело до того, що з січня 2011 року в країні не діє жодного закону з цих питань (ні ухваленого у 2009 році, ні Закону від 1995 року).

Спочатку, 23 грудня 2009 року набрання чинності новими антикорупційними законами («Про засади запобігання та протидії корупції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень») було перенесено з 1 січня на 1 квітня 2010 року. Вже 10 березня строк відтермінування перенесено на 1 січня 2011 року. А 21 грудня 2010 року із грубими порушеннями Регламенту парламент прийняв рішення про скасування пакету антикорупційних законів у зв’язку з необхідністю розгляду законопроекту (№7487) «Про засади запобігання і протидії корупції, поданого Президентом України. Президентський законопроект було ухвалено вцілому 7 квітня 2011 року. Однак він повторює положення попереднього закону на 90 відсотків. Це ще раз засвідчує тенденцію, що правова визначеність у питанні подолання корупції була принесена в жертву політичній доцільності (намаганні влади отримати дивіденди від «авторства» антикорупційного закону).

До відмінностей у старому і новому законах слід віднести: вилучення з переліку суб’єктів відповідальності за корупцію посадових осіб закладів освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту; затвердження на рівні закону форми річної декларації чиновників про їх доходи і витрати; відмова від відповідальності юридичних осіб за корупційні діяння (хоча така позиція суперечить Конвенції ООН проти корупції).

Вплив на антикорупційну політику матиме і рішення Конституційного Суду від 6 жовтня 2010 року про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів. Неконституційними визнані процедури спеціальної перевірки щодо родичів осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, а також щодо заборони посадовим особам займатися в позаробочий час викладацькою, науковою та творчою діяльністю, медичною практикою, інструкторською та суддівською практикою із спорту.

Загальні результати та оцінка наслідків діяльності влади залишаються незадовільними. Затягування з ухваленням антикорупційного закону є суттєвим кроком назад у питанні протидії корупції в Україні.

Можливо, найважливішим здобутком України протягом аналізованого періоду стало ухвалення 13 січня 2011 року Закону "Про доступ до публічної інформації". Хоча, представники владної більшості у Верховній Раді всіляко намагалися уникнути цього рішення та старанно затягували розгляд даного питання. Закон передбачає розширення кола інформації, що має бути відкритою, а також скорочення термінів надання відповідей на інформаційні запити до п'яти днів (а у надзвичайних ситуаціях до 48 годин з моменту отримання запиту). Закон встановлює відповідальність за відмову чи затягування надання інформації і розширює коло суб'єктів, що зобов'язані надавати та оприлюднювати інформацію. У Законі встановлено обов'язок надавати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона становить суспільний інтерес, а також передбачено захист посадових осіб (“свистунів”) від відповідальності у разі розголошення ними інформації з обмеженим доступом, якщо розголошення такої інформації становить суспільний інтерес.

Оцінюючи цей рік можна зробити головний висновок: там де влада могла отримати додаткові повноваження – вона була ініціативною, наполегливою й ефективною. Але коли йшлося про права й інтереси громадян, то у влади ні часу, ані інших ресурсів не вистачало. Швидше навпаки, влада часто діяла з впевненістю бульдозера, ігноруючи суспільні настрої (як у ситуації з Податковим кодексом), або використовуючи правові інструменти й інституції (в тому числі Конституційний Суд) для виконання політичних завдань. Зрештою це лише підтверджує нерозуміння владою таких цінностей як права та свободи людини, а також ігнорування конституційного припису про те, що саме «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Висновки та рекомендації:

Влада повинна повернутися обличчям до людей і вжити правових та інституційних заходів для захисту прав громадян і бізнесу у відносинах з органами публічної адміністрації. Необхідно якнайшвидше ухвалити Адміністративно-процедурний кодекс, а також реформувати систему надання адміністративних послуг. Зокрема, необхідно розробити та прийняти Закон «Про адміністративний збір» для впорядкування відносин щодо оплати адміністративних послуг, а також сприяти утворенню центрів надання адміністративних послуг.

Необхідно суттєво звузити сферу інспекційної діяльності держави, і при цьому - запровадити єдині правила проведення перевірок. З метою подолання конфлікту інтересів слід позбавити новостворені агентства і служби інспекційних повноважень. Для забезпечення дієвості законодавства про протидію корупції необхідно визначити орган влади, відповідальний за оцінку декларацій про доходи і витрати чиновників, а також створити спеціалізований антикорупційний орган для виявлення корупційних порушень у діяльності вищих посадових осіб держави.

5. Судівництво і кримінальна юстиція

Судова реформа – встановлення політичного контролю над судами

Після обрання Президентом В. Януковича нова влада почала активну роботу над підготовкою реформування всієї системи влади, зокрема й судової влади.

Першою ластівкою стало ухвалення 13 травня 2010 р. Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження». У неймовірно короткі строки – усього за два дні – його було опубліковано з підписом Президента, а ще через кілька днів його почали активно застосовувати для звільнення суддів.

Закон значно посилив вплив на суддівський корпус Вищої ради юстиції, більшість у складі якої суттєво політизована, – шляхом зменшення кворуму для проведення засідань ради та її секцій, вилучення вимоги про недопустимість участі у голосуванні члена ради, який ініціював звільнення судді. Крім цього, було встановлено досить широкий за змістом перелік підстав для звільнення судді за порушення присяги.

Повноваженнями щодо розгляду скарг на рішення Вищої ради юстиції, а також Президента і Верховної Ради наділено Вищий адміністративний суд, у якому для їх розгляду спеціально створено окрему палату. Вочевидь, це продиктовано бажанням влади контролювати розгляд таких справ.

Загалом з часу набрання чинності Законом (15 травня) і до кінця 2010 р. за порушення присяги звільнено 44 судді31 (3-ох з них пізніше поновлено на посаді за рішенням суду). Чимало з таких звільнень виглядало радше як розправа над нелояльними суддями.

Таким чином, прийняття закону стало кроком назад в утвердженні принципу незалежності суддів і створило інструменти для встановлення політичного, хоч і опосередкованого, контролю над суддями – кожен з них опинився під загрозою звільнення.

7 липня 2010 р. Верховна Рада прийняла внесений новим Президентом Закон «Про судоустрій і статус суддів». Він, хоч і передбачив низку прогресивних положень, однак у намаганні встановити контроль над судами розвинув «досягнення» попереднього закону.

Так, центр ухвалення кадрових рішень формально перенесено від Президента і Верховної Ради до Вищої ради юстиції та нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Політична влада здобула лояльний склад обох цих органів, зокрема завдяки законодавчим маніпуляціям із системою органів суддівського самоврядування. Фактично ці органи стали освячувати кулуарно досягнуті домовленості. Мало того, Вища рада юстиції всупереч Конституції одержала право призначати голів судів та їхніх заступників, роль яких за новою реформою, хоч і зменшилася, але фактично залишилася впливовою. Не дивно, що після цього відбулися злагоджені комбінації із залученням значної кількості різних органів щодо переведення суддів з одних судів (частіше з Донецької області) до інших та призначення їх головами ключових судів.

Закон встановив стимули для виходу суддів у відставку до кінця 2010 р. (за цей період подали у відставку більше 300 суддів). Це дало можливість заповнити посади у судах вищого рівня новими більш лояльними кадрами, – до речі, без будь-якого прозорого конкурсу.

Створено Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, який очолив народний депутат від Партії регіонів та її член Л. Фесенко, не припиняючи при цьому своєї політичної діяльності. Його було увільнено від депутатських повноважень лише після звернення представників низки правозахисних організацій з вимогою звільнити його з посади судді за порушення присяги та вимог щодо несумісності.

Одночасно до мінімуму зведено організаційну та судову ролі Верховного Суду, голова якого тривалий час блокував проведення реформи. Проти членів сім’ї голови Верховного Суду В. Онопенка почали кримінальні переслідування, які припинили лише після його зустрічі з Президентом, що стало яскравим підтвердженням керованості «правоохоронної» системи.

«Пряником» для суддів мало стати задеклароване новим законом щорічне, починаючи з 2011 р., підвищення розмірів суддівської винагороди. Але під кінець 2010 р. ці норми було відстрочено.

Законом також передбачили обов’язкову спеціальну первинну підготовку майбутніх суддів. Однак її покладено на окремі вищі навчальні заклади Міносвіти, а не на незалежну установу, як того вимагають європейські стандарти. У цьому можна побачити особистий інтерес голови парламентського комітету з питань правосуддя і члена Вищої ради юстиції, співавтора судової реформи С. Ківалова, який одночасно очолює один з таких закладів. Також у зв’язку з ліквідацією Академії суддів та створенням Національної школи суддів фактично знищено існуючу систему безперервної підготовки суддів, а нової поки не створено.

Навіть привабливе для людей скорочення у законі строків розгляду справ було спрямоване на «закріпачення» суддів. У реальності справи не стали розглядатися швидше. Часто це неможливо через перевантаженість судів справами, але кожен суддя постав перед загрозою звільнення, оскільки порушення процесуальних строків стало підставою для позбавлення його суддівської посади.

Таким чином, нова влада не уникнула спокуси використати реформування для встановлення контролю на суддівським корпусом і посилення впливу на суди. Задеклароване забезпечення права людини на справедливий суд не стало справжньою метою судової реформи. Позитивні новели (як-от: запровадження обов’язкової спеціальної підготовки для суддів; конкурсна процедура заняття посади судді; декларування доходів і видатків судді та членів його сім’ї; чіткий розмір заробітку судді, встановлений законом; автоматизований розподіл справ тощо) переважно залишилися на папері.

Адміністративне судочинство – для громадян чи влади?

Упродовж першого року діяльності нової влади негативні тенденції стали відчутними в усіх видах судочинства, зокрема і в адміністративному. Склалося враження, що діяльність адміністративних судів стала спрямована на охорону інтересів держави, а не на захист прав особи.

Так, значно зросла кількість судових рішень про заборону мирних зібрань порівняно з попередніми роками. У найбільш активному м. Києві в 2010 р. адміністративний суд задовольняв усі подання міської влади щодо обмеження права на мирні зібрання, часто з дивними мотивами (наприклад, що пікети завдадуть шкоди іміджу Києва як столиці в очах іноземних делегацій). У попередньому році подань було утричі менше, та й то у 20 відсотках випадків суд їх відхиляв.

Своєрідним «барометром» залежності суддів від політичних органів стала діяльність нової судової палати Вищого адміністративного суду, яку було створено для розгляду справ проти Президента, Верховної Ради, Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Із аналізу судових рішень можна побачити стійку тенденцію до створення судом штучних бар’єрів для задоволення вимог позивачів. Про це, наприклад, свідчить дивна позиція Вищого адміністративного суду, що Президент не несе відповідальності за нерозгляд або несвоєчасний розгляд звернень громадян до нього, або за відмову в наданні інформації тощо, оскільки за це начебто має відповідати Адміністрація Президента.

Що стосується розгляду позовів звільнених суддів, то деякі з них Вищий адміністративний суд «мав необережність» усе-таки задовольнити, хоча відразу ж наштовхнувся на критику з боку Вищої ради юстиції, що, мовляв, Вищий адміністративний суд не повинен оцінювати зміст рішень цього органу, а може слідкувати лише за дотриманням процедури.

З прийняттям нового Закону «Про судоустрій і статус суддів» зміни було внесено також до Кодексу адміністративного судочинства. Строк для звернення до адміністративного суду скорочено удвічі (з одного року до 6 місяців), а у деяких справах і до одного місяця. Пропущення строку звернення стало підставою для залишення позову без розгляду, чим і почали користуватися судді, зокрема надаючи новому закону зворотної сили.

Запроваджено, так зване скорочене провадження, яке мало би бути спрямоване на пришвидшення розгляду справ за позовами особи проти влади, однак фактично частіше його стали застосовувати органи влади для стягнення штрафних санкцій із суб’єктів господарювання. Адміністративні суди отримали можливість розглядати справи без участі особи, навіть якщо вона прибула до суду, але не з’явився представник органу влади. Суттєво скорочено строки для подання апеляційних та касаційних скарг, що ускладнило доступ до вищих інстанцій людей, які внаслідок малозабезпеченості не можуть скористатися послугами юристів.

Є також і позитивні новели. Наприклад, за невиконання судового рішення в адміністративній справі на відповідну посадову особу органу влади, який програв справу, може бути накладено великий штраф, половина з якого має бути зарахована на користь особи. Хоча про випадки застосування цього штрафу нам не відомо, однак можна припустити, що така можливість стимулює органи влади не ігнорувати рішення адміністративних судів, як це часто було раніше.

Цивільне та господарське судочинство – встановлення бар’єрів у доступі до правосуддя

У березні 2010 р. набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов‘язаних із соціальними виплатами», який був ветований Президентом В. Ющенком, але підписаний новим Президентом В. Януковичем. Розгляд суто адміністративних за своєю природою справ, пов’язаних із соціальними виплатами, було передано до цивільної юрисдикції. Це призвело до зменшення процесуальних можливостей людини щодо захисту порушених прав у соціальній сфері та шансів пенсіонерів та соціально незахищених верств населення виграти справу. Адже в цивільному процесі значно більші судові витрати, не діє презумпція вини органу влади, суд не має права виходити за межі позовних вимог з метою захисту прав людини, які вона хоче захистити.

Верховний Суд ініціював перед Конституційним Судом питання щодо неконституційності цього закону. У вересні 2010 р. Конституційний Суд визнав його таким, що обмежує права людини щодо судового захисту. Слід зазначити, що новим Законом «Про судоустрій і статус суддів» ще до рішення Конституційного Суду вирішено повернути соціальні спори до адміністративної юрисдикції, але з 2011 р. Конституційний Суд пришвидшив цю процедуру. Водночас така еквілібристика судовими юрисдикціями та справами неминуче привела до невдоволення позивачів, яке ще більше зросло внаслідок того, що ці справи перекидаються між судами, але не розглядаються.

Новим Законом «Про судоустрій і статус суддів» було внесено також інші зміни до Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів. Серед позитивних новел – запровадження автоматизованого розподілу справ у судах (хоча на практиці, коли «потрібно», цю систему успішно обходять); встановлення заборони апеляційним судам повертати справу на новий розгляд (раніше апеляційні суди, не бажаючи виправляти помилки судів першої інстанції, часто направляли справи на новий розгляд, що призводило до судової тяганини).

Установлено значно коротші строки розгляду справ, що, на перший погляд, спрямовано на подолання судової тяганини, однак фактично призвело або до поверхневого вирішення спорів, або ж до ігнорування суддями цих строків на свій страх і ризик бути звільненим з посади. Також, як і в адміністративному судочинстві, суттєво скорочено строки на подання апеляційної та касаційної скарг, що в умовах відсутності системи доступної та ефективної правової допомоги завдало сильного удару людям з невисоким рівнем достатку. Звужено права учасників процесу на відвід – стало неможливим заявити відвід судді, якщо про обставини, які є підставою для цього, стало відомо після початку розгляду справи. Загалом більшість новел не отримали позитивних зрушень на практиці.

Кримінальне розслідування і судочинство – «вибіркова юстиція» в дії

Нова влада з осені 2010 р. під гаслом боротьби з корупцією розпочала активні дії щодо розслідування зловживань колишніх урядовців. Під приціл органів кримінальної юстиції потрапила велика кількість опозиціонерів, включно з колишніми Прем’єр-міністром, міністрами та іншими керівниками центральних органів виконавчої влади. Представники чинної влади весь час наголошують, що жодної політики у цих справах немає, а обвинувачення особам висувають незалежно від їх партійної приналежності. Але в інформаційному просторі, в тому числі європейському, з’явився термін «вибіркова юстиція (правосуддя)».

Об’єктивними ознаками такого стану кримінальної юстиції можуть бути названі: невиправдано широке (майже стовідсоткове) застосування в аналізованих справах запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Складається обґрунтоване враження, що арешти є елементами політично-вмотивованої помсти; визнання новим Генеральним прокурором В. Пшонкою, що він є членом команди з виконання рішень Президента32, хоча згідно з Конституцією прокуратура є незалежною; надзвичайне збільшення фінансування прокуратури у 2011 році (з 1,2 до 2,2 млрд. грн.) виглядає як плата за виконання вказівок влади. Водночас судова влада ледве зводитиме кінці з кінцями; надання політичного притулку МВС Чехії Б. Данилишину, який є фігурантом однієї з кримінальних справ; швидкі наслідки особистої зустрічі Голови Верховного Суду з Президентом - звільнення зятя (Є. Корнійчука) з-під варти і закриття справи проти його доньки.

Кримінальне переслідування широко застосовується владою також проти інших політичних і громадських активістів, наприклад, організаторів і учасників «підприємницьких майданів» кінця 2010 р.

На тлі цих подій майже зовсім без уваги залишилися деякі позитивні кроки у сфері кримінальної юстиції. Насамперед, йдеться про ухвалення закону щодо врегулювання порядку видачі особи (екстрадиції) від 21 травня 2010 р. Відсутність до цього часу у законодавстві процедури затримання і видачі осіб в інші країни стала підставою для програшу Україною низки справ у Європейському Суді з прав людини. А Закон від 9 вересня 2010 р. вирішив питання обмеження свободи дітей, які підозрюються у вчиненні правопорушень. До його ухвалення такі діти могли поміщатися до приймальників-розподільників на невизначений строк без санкції суду, що порушувало вимоги статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Конституційний Суд також став на захист свободи осіб і визнав неконституційним затримання за підозрою у зайнятті бродяжництвом (Рішення від 29 червня 2010 р.).

Водночас Закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо права свідка на адвоката)» від 1 липня 2010 р. спотворив відповідну позицію Конституційного Суду (Рішення від 30 червня 2009 р.) і значно знизив ефективність правової допомоги захисників. Адже в ньому передбачено, що консультації свідку можуть надаватися лише в присутності слідчого, а захисник може ставити запитання тільки з дозволу слідчого.

Підготовка реформи кримінальної юстиції – жодних дій, лише обіцянки



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

    Документ
    Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року (далі – Основні напрями соціальної політики) розроблено з метою створення умов для забезпечення реалізації визначених Конституцією України економічних, соціальних і трудових
  2. План заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік

    Документ
    Розроблення Плану заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік” та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік (далі – План заходів) здійснюється відповідно до вимог Законів України „Про місцеві
  3. Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ

    Документ
    Програма економічного і соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік розроблена відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального
  4. Затверджую міністр праці та соціальної політики України

    Документ
    Постійно діюча експозиція „Барвиста Україна” відбулась 18 серпня 2009 року, відповідні матеріали було підготовлено та надано для оновлення галузевих розділів (звіт від 15.
  5. В умовах значної регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів держава повинна виконувати функції вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів

    Документ
    Озвучені Президентом України 4 березня 2012 року на розширеному засіданні Уряду соціальні ініціативи є як вкрай нагальними, своєчасними, так і складними за своїм змістом, обсягами, термінами виконання.

Другие похожие документы..