Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа дисциплины'
ВНЕСЕНА Кафедрой математические методы теории управления механико-математического факультета БГУ на основе стандартных программ, разработанных соотве...полностью>>
'Урок'
Урал. Состав района. Особенности географического, геополитического и эколого-географического положения, их влияние на природу, хозяйство и жизнь насе...полностью>>
'Программа'
Кащеева Марина Александровна- заведующий Центром переподготовки и повышения квалификации государственных и муниципальных служащих Института непрерывно...полностью>>
'Документ'
1.3. До 10.12.2011 року підготувати й надіслати електронною поштою ректорам (директорам) інститутів післядипломної педагогічної освіти методичні матер...полностью>>

Програма реформ та інфраструктура їх реалізації. Соціальна політика. Державні фінанси

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Фактично, протягом 2010 року Уряд і Мінрегіонбуд не виконали ухваленого Плану реалізації Концепції реформи місцевого самоврядування; не здійснено і більшість пунктів плану реалізації Концепції формування системи підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад.

Суттєво було змінено практику застосування Закону «Про асоціації органів місцевого самоврядування»11. Представників асоціацій перестали запрошувати на засідання Уряду, а також враховувати їх пропозиції при розробці та прийнятті найважливіших законів, зокрема Бюджетного та Податкового кодексів.

Не скасовуючи формально рішення попереднього Уряду щодо напрямів реформи місцевого самоврядування, Уряд М. Азарова не тільки не виконував ці рішення, а й допустив прямо протилежне до децентралізації рішення – позбавив територіальну громаду Києва права на місцеве самоврядування. Децентралізація влади в Києві, яка передбачалась законопроектом №446312, була замінена повною ліквідацією місцевого самоврядування через ухвалення відповідного Закону13.

Паралельно з обмеженнями прав органів місцевого самоврядування посилювалась вертикаль місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій за президентським Указом14 отримали фактично право вето на кадрові призначення, що здійснюються в регіонах центральними органами виконавчої влади. Указом Уряду доручається «забезпечити безумовне виконання міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади вимог законодавства щодо погодження з головами місцевих державних адміністрацій призначення та звільнення керівників територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, та притягнення в установленому порядку до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, які допускають систематичне порушення таких вимог».

Сам Президент посилив свій вплив на призначення та звільнення голів місцевих державних адміністрацій, і в свою чергу посилив вплив голів обласних державних адміністрацій на призначення, звільнення їх заступників та заступників голів районних державних адміністрацій – з огляду на певні законодавчі зміни15.

Виборчий закон як засіб гарантованої перемоги

10 липня 2010 року Верховна Рада України ухвалила новий виборчий закон16, який став неприємним сюрпризом для багатьох політиків, громадських активістів та громадян, які цікавляться політикою.

Новим Законом запроваджено «змішану виборчу систему» при збереженні закритих (жорстких) партійних списків. Введено примусову «партизацію» виборів та виборчого процесу. Від міста до Верховної Ради АРК, за винятком селищ і сіл, висування кандидатів здійснюється лише партійними організаціями (ст 35). Первісна редакція частини 3 цієї ст. 35 запроваджувала специфічну норму, яка не корелювала із Законом «Про політичні партії в Україні» - необхідність реєстрації парторганізації не пізніш як за 365 днів до дня виборів. Цю норму було вилучено. Партія отримала право у будь-який час зняти з виборів свого висуванця (ст.45)

Стаття 22 Закону ігнорує ратифіковану Україною Європейську хартію місцевого самоврядування, яка встановлює, що органи місцевого самоврядування є автономними органами публічної влади і не входять до системи, яка очолюється парламентом. Натомість за ст. 22 система виборчих комісій має формуватись відповідно до розподілу політичних сил у Верховній Раді. Прийнята норма відразу надавала перевагу на виборах партіям, що увійшли до більшості у Верховній Раді, в першу чергу найбільшій фракції – Партії Регіонів (надалі – ПР). Саме ця партія реально домінувала в абсолютній більшості виборчих комісій по всій Україні.

Така зміна виборчого законодавства позначилась на перебігу та результатах виборів. Зокрема, за результатами виборів ПР отримала більшість голосів у 14 областях, АРК та Севастополі, здобула 11 посад голів міст обласних центрів. Навіть в облрадах, де ПР не отримала більшості (Чернівецька, Закарпатська), вона стали центром утворення більшості. Особливо показові є результати у Донецькій області, де ПР отримала 92% мандатів. За список ПР проголосували 65,78% виборців, зате із 90 одномандатних округів представники ПР виграли у 88. Майже скрізь в областях, навіть у тих, де ПР не користувалась досі підтримкою, по одномандатних мажоритарних округах перемагали саме її висуванці.

Показовими прикладами сумнівної електоральної ситуації є Вінницька та Хмельницька області: у Вінницькій облраді ПР отримала 46,9% депутатів, а у Вінницькій міськраді – 10%, у Хмельницькій облраді – понад 42%, у Хмельницькій міськраді – 8%. Навряд чи без адміністративного втручання так сильно можуть відрізнятись політичні уподобання міських та сільських виборців однієї області. Загалом вибори засвідчили повну перемогу ПР на обласному та районному рівнях, а також у більшості міст Південної та Східної України.

Місцеві вибори 2010 року характеризувались великою кількістю скандалів, пов‘язаних зі зняттям з виборів кандидатів на посаду міського голови, блокуванням виборчих комісій, затягуванням підрахунку голосів та тотальним домінуванням ПР на всіх медійних ресурсах, залученням до ПР державних службовців ОДА та РДА, сільських, селищних, міських голів, які планували брати участь у виборах. Новою технологією, використаною на цих виборах, стало «клонування» партійних організацій опозиційної «Батьківщини», що привело до протистояння між різними партійними організаціями цієї партії, а відтак до неучасті чи провалу на виборах. Найбільш яскравий приклад – Львівська область, де партія «Батьківщина» взагалі не брала участі у виборах.

Суперечливими (чи сумнівними) стали також результати виборів міських голів у багатьох містах (Харків, Кам‘янець-Подільський, Канів, Васильків та ін.) Фактично після виборів навіть така потужна організація як Асоціація міст України втратила політичну волю до критики дій Уряду, ставши майже «однопартійною».

Зміна підходів до взаємовідносин державного та місцевих бюджетів

Після обрання Президентом В. Януковича та призначення М. Азарова Прем‘єр-міністром досить швидко з‘явився новий проект Бюджетного кодексу, який 17.06.2010 було схвалено в першому читанні, а 8.07.2010 в цілому17. Кодекс Уряду Азарова не став реформаторським і в основному направлений на уточнення норм, а головне, на зменшення ролі парламенту у бюджетному процесі.

Збільшення питомої ваги бюджетів місцевого самоврядування у зведеному бюджеті не має жодного відношення до повноважень місцевого самоврядування, оскільки таке збільшення з‘явилось через включення до місцевих бюджетів коштів на соціальний захист населення, що є виключно державними повноваженнями.

Але й для регіональних бюджетів підсилення виглядає доволі відносним – з одного боку, через порівняно незначну доходність додатково пропонованих джерел, а з іншого – через одночасне вилучення з переліку цих доходів як для обласних, так і для районних бюджетів плати за землю (що становила, відповідно, 25% і 15% її суми). Отже, джерела доходів, зокрема, районних бюджетів не лише не розширюються, а навіть звужуються. При цьому 11 з 15-ти додаткових джерел доходів бюджетів місцевого самоврядування, передбачених новим Кодексом, зараховуються лише до бюджетів Києва і Севастополя, які є, по суті, регіональні.

Проект бюджетного кодексу передбачав стовідсоткове зарахування до спеціального фонду місцевих бюджетів податку з власників транспортних засобів, а також чіткий розподіл цього податку між місцевими бюджетами різних рівнів, що складало розрахункову суму на 2011 рік 1,5 млрд. грн. Проте заміна податку збором за першу реєстрацію транспортного засобу (п. 2 ч. 2 ст. 69 Кодексу) призвела до того, що місцеві бюджети в 2011 році отримають замість 1,5 млрд., трохи більше ніж половинку від цієї суми.

Реалізація Бюджетного кодексу у бюджеті 2011 стала досить несподіваною для місцевого самоврядування.

По-перше, субвенція на соціально-економічний розвиток регіонів уже не прив‘язувалась Законом про бюджет до сум, закріплених за регіоном, і також не встановлювався припис щодо порядку розподілу цих коштів між регіонами. Відтак сума в 1,115 млрд. грн. буде розподілятись Урядом у «ручному режимі».

По-друге, непропорційно велика субвенція на соціально-економічний розвиток АРК – 0,9 млрд., трохи менше, ніж на усі регіони разом взяті.

По-третє, субвенція «на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій» також була специфічно розподілена: із загальної суми у 895,9 млн. грн. на Донецьку область виділено – 398 млн., Київській області – 117,3 млн., Одеській – 104,5 млн., Луганській 66 млн., Житомирській – 44 млн., Сумській – 1 млн., Хмельницькій – 1,6 млн. Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Полтавській, Тернопільській – 0 грн. Такий розподіл корелює з результатами місцевих виборів. Наприклад, Київська область, де партія «Батьківщина» була розколота і витиснена з виборів, отримала кошти, а Черкаська, де ситуація не була цілком підконтрольною ПР, не отримала нічого18.

Центр-регіони, що відбувається?

Ситуація із розвитком регіонів в Україні є характерною для країн з відсутністю адекватної регіональної політики, яка сприяла б вирівнюванню диспропорцій між регіонами та стимулювала б міжрегіональну єдність держави.

Впродовж 2010 року, напевно, у зв‘язку із побудовою жорсткої вертикалі виконавчої влади, було зупинено роботу з формування політичної та законодавчої основи для нової державної регіональної політики, підготовки реформ місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою. Все це зумовило реорганізацію Мінрегіонбуду: спочатку – через об‘єднання двох міністерств Мінрегіонбуду і МінЖКГ в одне Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, а надалі – перейменування його на Міністерство будівництва та житлово-комунального господарства.

Відтак Україна знову повернулась у ті часи, коли питання місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, сталого та системного розвитку регіонів залишались поза компетенцією центральних органів виконавчої влади. Рада регіонів як допоміжний консультативно-дорадчий орган не може замінити собою міністерство. Регіональна політика – це передусім координування секторальних політик в територіях, підтримка місцевого самоврядування та його спроможності, тож з ліквідацією провідного міністерства ситуація ставатиме гіршою. Невідомо і як має виконуватись рішення Ради регіонів від 24 січня 2011 року про реформу управління регіональним розвитком, яку озвучив Президент.

Відносини між центром і регіонами України, особливо в контексті розподілу державних ресурсів, нині виглядають досить суперечливими. 7 квітня 2011 року, на другий день після фактичної ліквідації Мінрегіонбуду, Президент на засіданні Ради регіонів сказав: «Не може бути такої різниці, як в нас зараз є в нашій державі – в капітальних вкладеннях, в інвестиціях...», вказавши на різницю у понад 100 разів щодо інвестицій у Київ та Чернівецьку область. На практиці ж субвенції на соціально-економічний розвиток в 2011 році для третього за розвитком (після Києва та Дніпропетровської області) регіону – Донецької області – з Державного бюджету становили 398 млн. грн., тоді як найменш розвиненим Чернівецькій і Тернопільській областям (26-27 місце серед регіонів) не передбачено ані копійки.

До «ручного режиму» розподілу субвенцій між регіонами додається і продовження наступу на місцеве самоврядування. Так, за дорученням Президента в січні 2011 року Держкомземом було розроблено Проект Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо посилення контролю держави за розпорядженням землями державної власності в межах населених пунктів)», за яким право розпорядження землями в населених пунктах переходить до місцевих державних адміністрацій. Поки що проект загальмовано, але його ухвалення не тільки позбавить органи місцевого самоврядування останнього ресурсу громади, але й зробить їх маловпливовими навіть у своїх громадах.

До цього варто додати ухвалення Закону «Про регулювання містобудівної діяльності»19. Цей закон суттєво обмежує можливості органів місцевого самоврядування щодо планування власного просторового розвитку. Окрім того, він виводить із компетенції органів місцевого самоврядування територіальних громад планування територій за межами населених пунктів, вносить масу проблем з використання земельних ділянок та зміною їх цільового призначення у населених пунктах, а також обмежує вплив територіальної громади на прийняття містобудівних рішень та рішень з будівництва конкретних об‘єктів у громаді.

Наприкінці 2010 року Міністерство юстиції запропонувало внести зміни до закону «Про місцеве самоврядування в Україні» з тим, щоб не проводити вибори міських голів у разі дострокового припинення їх повноважень, а покладати їх повноваження на секретарів рад. Щоправда, ця ініціатива поки що була відхилена. Але процес дострокового припинення повноважень міських голів депутатами рад уже розпочався і торкнувся навіть обласного центру – Чернівців, де депутати усунули голову, який на виборах отримав до 70% голосів.

Окремі ініціативи щодо правового регулювання місцевого самоврядування протягом 2010-2011 років

На фоні систематичного обмеження прав місцевого самоврядування та територіальних громад – як через конкретні правові акти та розподіл бюджетних ресурсів, так і через «керівництво» радами з боку місцевих державних адміністрацій завдяки партійному впливу – Урядом було внесено на розгляд Верховної Ради України проект Закону «Про місцеві референдуми»20.

Законопроект по суті не сприяє реалізації територіальними громадами права на безпосереднє управління місцевими справами та вирішення питань місцевого значення відповідно до Конституції України та Європейської хартії місцевого самоврядування. Окремі ж положення проекту про обов‘язковість проведення референдумів, наприклад, щодо реорганізації дитячих дошкільних закладів, виглядають досить непереконливо. Позбавлення місцевої ради повноваження щодо призначення референдуму і передача цієї функції виборчій комісії також потребує серйозної розробки. Постає низка запитань і щодо процедур ініціювання референдуму, його призначення, проведення агітації та правових наслідків.

Видається, що розроблений законопроект не узгоджується із системою реалізації територіальною громадою права на безпосередню демократію, тож за умов відсутності прогресу щодо посилення прав місцевого самоврядування та їх ресурсного забезпечення, ухвалення цього закону не змінить ситуацію на краще.

Іншим ініційованим Урядом актом щодо органів місцевого самоврядування є закон про прискорений перегляд регуляторних актів місцевого самоврядування21. Фактично це закон про застосування Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Він нічого не вирішує, проте надає додаткові доручення органам місцевого самоврядування щодо перегляду своїх регуляторних актів і включає до процедур нагляду над місцевим самоврядуванням центральний орган виконавчої влади у сфері регуляторної політики. З‘являється ще один засіб тиску на посадових осіб місцевого самоврядування.

В розвиток положень цього Закону з’явився новий законопроект авторства Уряду щодо посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування22. У випадку ухвалення цього закону сільські голови можуть отримати штраф у розмірі 30-50 неоподатковуваних мінімумів за відсутність аналізу регуляторного впливу акта органу місцевого самоврядування.

Висновки та рекомендації:

Незважаючи на задеклароване у виборчій програмі В. Януковича прагнення до децентралізації влади та розвитку місцевого самоврядування, протягом 2010-2011 років відбувається зворотній процес централізації влади та поступового обмеження ролі і повноважень місцевого самоврядування, перетворення його на інститут публічної влади, підпорядкований вертикалі виконавчої влади. Цьому сприяла й тотальна перемога партії влади на місцевих виборах 2010 р. внаслідок зміни виборчого законодавства й застосування «адміністративного ресурсу».

Протягом 2010-2011 рр. відбувся й значний відхід від прозорих механізмів закріплення у Державному бюджеті України розподілу субвенцій на соціально-економічний розвиток регіонів, а система органів управління регіональним розвитком була зруйнована. Заявлені Президентом другий етап адміністративної реформи (в регіонах), а також реформи системи управління регіональним розвитком на рівні центральних органів виконавчої влади реалізовувати нікому.

Аналіз ініціатив зі змін правового статусу і порядку функціонування органів місцевого самоврядування, зокрема, щодо проведення місцевих референдумів, а також перегляду власних регуляторних актів органами місцевого самоврядування, також засвідчує продовження тенденцій до централізації влади в Україні.

4. Адміністративна процедура і боротьба з корупцією

Рік урядування нової політичної команди не відзначився якісними покращеннями у царині відносин органів публічної адміністрації з приватними особами. Швидше навпаки, адміністративна практика знову почала набувати рис притаманних радянському часу, де права і гідність особи явно мають нижчу цінність порівняно з державними інтересами чи вказівками партійного керівника. Хіба що тепер окремої ваги набули й інтереси великого бізнесу. Орієнтація на жорстку виконавчу вертикаль майже автоматично «поширилася» і на відносини влади з суспільством загалом, та кожним громадянином зокрема. Рівень корупції залишається критичним (за індексом сприйняття корупції Transparency International показник України у 2,4 бали ставить Україну на 134-143 місце серед 178 країн). І навіть у сфері економіки, яка новою владою оголошувалася пріоритетом, на жаль, відчутних для громадян покращень у свободі ведення бізнесу не настало (у міжнародному рейтингу Світового банку Doing Business, який визначає індекс легкості ведення бізнесу, Україна займає 145 місце зі 183 країн світу). Загалом же за рік тотального і монопольного владарювання, чи не єдиним здобутком влади в аналізованій сфері стало прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації» (хоча і ухваленого всупереч бажанню багатьох представників влади).

Протягом 2010 року не відбулося жодного поступу у долі проекту Адміністративно-процедурного кодексу. У зв’язку зі зміною урядів законопроект №2789 вважається відкликаним, а Міністерство юстиції взялося за його чергове «доопрацювання». При цьому виставлений для громадського обговорення у грудні 2010 року законопроект практично не відрізнявся від тексту, який перебував у Верховній Раді з липня 2008 року. Таким чином приватні особи у відносинах з органами публічної адміністрації залишаються незахищеними від свавілля останніх, а Україна скоро виявиться не лише однією з останніх країн Європи, але й серед країн колишнього СРСР, у якій не має закону про адміністративну процедуру.

Здебільшого в силу тяглості бюрократичного апарату нова влада, як і попередній Уряд, проявляла деяку активність у тематиці адміністративних послуг. Але і цю владу цікавила не стільки якість послуг, їх доступність та зручність для громадян, скільки питання коштів, які збираються за адміністративні послуги.

У зв’язку зі зміною урядів на розгляд Верховної Ради народним депутатом – представником Партії Регіонів було подано законопроект «Про адміністративні послуги»23. Усі його положення дублювали попередній урядовий законопроект. Проте незважаючи на визначення Президентом даного законопроекту невідкладним, парламент не зміг навіть включити його до порядку денного (при голосуванні 29 червня 2010 року голосів за цей проект не дала фракція КПУ). Таким чином і даний законопроект перейшов у режим «доопрацювання» Мін’юстом.

Найважливішими реальними змінами у нормативно-правовому регулюванні сфери адміністративних послуг стали зміни до Тимчасового порядку надання адміністративних послуг, внесені постановою Кабінету Міністрів від 11 жовтня24. Зокрема, Уряд зробив здебільшого позитивний крок щодо впорядкування термінології та визначення сфери адміністративних послуг. Також було заборонено справляння плати за надання адміністративних послуг у відсотковому відношенні до кошторисної вартості об’єкта, а також вимагання від особи наявних у органу влади документів та інформації. Крім того, вчергове було надано доручення переглянути затверджені Кабінетом Міністрів переліки платних послуг і у місячний строк внести пропозиції щодо їх розмежування на адміністративні та господарські, і відмовитися від надання останніх.

Проте результатів від цих урядових ініціатив станом на квітень 2011 року не було. Хоча з 11 тис. підприємств, що надають адміністративні послуги, мало залишитися близько 1,5 тисячі25. Усім підприємствам, установам та організаціям, що залишилися, мали бути відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби. А до 20 лютого 2011 р. на розгляд Кабінету Міністрів України мали бути внесені проекти актів щодо затвердження переліків платних адміністративних послуг із зазначенням розмірів плати за їх надання.

При цьому, на наш погляд, постійне невиконання даних ініціатив влади зумовлене не стільки якимось саботажем, як звичайною несистемністю та непідготовленістю рішень. Адже одночасно слід думати і про інтереси споживачів послуг, і про нових суб’єктів надання адміністративних послуг (на заміну тим, що ліквідуються) тощо. При цьому, з огляду на стратегічну перспективу є великі сумніви щодо обґрунтованості тотальної заборони надання (делегування) повноважень з надання адміністративних послуг суб’єктам господарювання, які не мають статусу бюджетних установ. Адже такий підхід швидше за все призведе до централізації та додаткової бюрократизації надання адміністративних послуг.

Влада не завжди повноцінно використовувала головний інструмент для впорядкування сфери адміністративних послуг - адміністративне спрощення, хоча декілька позитивних кроків було зроблено. Чи не єдиний виняток тут склала сфера підприємництва, де до досягнень можна віднести скасування ліцензування 18 видів господарської діяльності26. А за даними Держкомпідприємництва станом на 2 лютого 2011 року взагалі скасовано ліцензування для 90,2% ліцензованих видів робіт та 35% ліцензованих видів діяльності. Зокрема, заявляється про скасування ліцензування 2046 з 2268 видів робіт та 23 з 78 видів діяльності. Наприклад, замість 165 ліцензованих видів робіт у медицині залишився один – «медична практика», а в будівництві з 714 ліцензованих видів робіт залишилося 10027.

Також на законодавчому рівні було спрощено порядок надання дозволів органами державного нагляду у сфері пожежної безпеки та нагляду за охороною праці28. 17 лютого 2011 року прийнято Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», який, за оцінками урядовців, передбачає спрощення містобудівної документації та процесу її погодження. Зокрема, планується узгодження проектів – через «єдине вікно», а не шістьма відомствами, як це було раніше. Вся процедура отримання дозвільних документів, яка займала 416 днів, скорочується до 60 днів. За дотримання містобудівних норм відповідатиме не контролер, а виконавець. Закон створює умови для поступового переходу від ліцензування будівельної діяльності до сертифікації виконавців окремих видів робіт29. Внаслідок скорочення кількості дозвільних процедур у будівництві з 93 до 23 закон має значно скоротити корупцію в галузі30. Проте проблемою залишається захист прав заінтересованих осіб при наданні владою дозволів на будівництво.

Характер інспекційної діяльності публічної адміністрації продовжує бути одним із чинників, який стримує ділову активність осіб і зменшує інвестиційну привабливість України. Основними причинами такої ситуації є наявність великої кількості органів, які мають інспекційні повноваження, спрямування їхньої діяльності на безумовне виявлення порушень і стягнення штрафів, необхідність витрачання підприємцями значного часу і великої кількості інших ресурсів на спілкування з інспекторами.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року

    Документ
    Основні напрями соціальної політики на період до 2015 року (далі – Основні напрями соціальної політики) розроблено з метою створення умов для забезпечення реалізації визначених Конституцією України економічних, соціальних і трудових
  2. План заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік

    Документ
    Розроблення Плану заходів з реалізації „Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2012 рік” та забезпечення життєдіяльності Голосіївського району на 2012 рік (далі – План заходів) здійснюється відповідно до вимог Законів України „Про місцеві
  3. Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ

    Документ
    Програма економічного і соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік розроблена відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального
  4. Затверджую міністр праці та соціальної політики України

    Документ
    Постійно діюча експозиція „Барвиста Україна” відбулась 18 серпня 2009 року, відповідні матеріали було підготовлено та надано для оновлення галузевих розділів (звіт від 15.
  5. В умовах значної регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів держава повинна виконувати функції вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів

    Документ
    Озвучені Президентом України 4 березня 2012 року на розширеному засіданні Уряду соціальні ініціативи є як вкрай нагальними, своєчасними, так і складними за своїм змістом, обсягами, термінами виконання.

Другие похожие документы..