Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Одним из интереснейших этапов истории российской культуры был Серебряный век, границы которого определены глубочайшими переменами в общественной жизн...полностью>>
'Конкурс'
рассмотрела заявки на участие в конкурсе по государственным закупкам работ установка пожарной и охранной сигнализаций для территориальных подразделен...полностью>>
'Регламент'
Руководствуясь Федеральным законом от 21 июля 2005 года № 94-ФЗ «О размещении заказов на поставки товаров, выполнение работ, оказание услуг для госуд...полностью>>

Інститут економіки та промисловості нан м (3)

Главная > Диплом
Сохрани ссылку в одной из сетей:

СТРАТЕГІЯ стійкого

економічного розвитку України

Strategy of steady

economic development of Ukraine

Поливода Олексій Юрийович

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету

внутрішніх справ ім Е.О. Дідоренка, курсант

Керівник: к.е.н., доц. Подмаркова І.П.

Стаття спрямована на визначення проблем, що перешкоджають стійкому та збалансованому економічному зростанню України та визначення механізму реалізації стратегії стійкого економічного зростання.

Clause is directed on definition of problems which interfere with the proof and balanced economic growth of Ukraine and definition of the mechanism of realization of strategy of steady economic growth.

Минуле десятиріччя за своїми соціально-економічними та політичними наслідками виявилося доленосним. Україна утвердила себе як незалежна держава. Однак процес розбудови свого дому ще не завершено. Завдання полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства - економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу.

Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Наступне десятиріччя має стати визначальним у розв'язанні саме цих завдань, інакше Україна може переміститися на периферію світових процесів.

Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню.

Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом корпоративним інтересам.

Економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску за будь-яку ціну. Проте індустріальне суспільство розвинених країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг. Попри всі загальновідомі негативні наслідки розвитку в умовах індустріального (економічного) суспільства, розвинені країни створили одну з найважливіших необхідних умов переходу до стійкого розвитку, а саме — створена матеріальна база, на якій виникає можливість реалізації достатніх умов для стійкого розвитку, що полягають передусім у розвитку особистості, її самоудосконаленні, продукуванні нових знань, інформації, здатних поліпшити не тільки навколишнє середовище, а й, що дуже важливо, кожну окрему людину і суспільство в цілому [1, c. 39].

Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Ця робота не повинна перешкоджати інтегруванню України у світовий економічний простір, поглибленню її співпраці з іншими державами.

Особливої уваги заслуговує питання щодо механізму реалізації стратегії збалансованого розвитку України. Його слід розглядати виходячи, перш за все, з особливостей ситуації, в якій знаходиться країна як частина світової спільноти. Саме недостатнє врахування та ігнорування фактору залежності процесів розвитку на рівні України у всіх їх аспектах від розвитку цих же процесів на глобальному рівні значною мірою зменшує ступінь ймовірності їх реалізації. Оскільки в нинішньому стані Україна не належить до числа країн - економічних чи політичних лідерів, не має значних розмірів території (за світовими масштабами) і надпотужного і збалансованого природно-ресурсного потенціалу, то ступінь її залежності від впливу зовнішніх чинників є дуже високим. Однак, цей фактор не знаходить належного врахування при розробці перспективних програм розвитку країни та при розробці стратегії і тактики їх практичного впровадження. Це зумовлює необхідність зміни підходів до їх розробки та політики реалізації [2, c. 140]. Вищезазначене є особливо актуальним для розробки концепції, стратегії та політики збалансованого економічного зростання України.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Мусіна Л.Л. Інтеграція програм підвищення конкурентоспроможності української економіки до стратегічних документів урядової політики // Вісник Інституту економіки та прогнозування. – 2007. – С. 32-43.

  2. Лисовский С.А. Приоритетные географические аспекты исследования глобальных и региональных проблем устойчивого развития // География и природные ресурсы. - 2004. - №2 . – С. 135-140.

УДК 332.133.6

Роль кластеров в инновационной

экономической политике

Clusters role in innovational

economic politicy.

Сизов Валерий Владимирович,

Томский государственный

педагогический университет,

проректор по экономике,

заслуженный работник

высшей школы РФ, профессор

В статье рассмотрены содержание и роль кластерного метода в формировании инновационной экономической политики. Проанализированы экономические и финансовые основы формирования инновационно-производственных кластеров.

The article examines the contents and role of cluster method in innovational economic policy forting. It analyses economic and financial foundation of innovational industrial cluster forming.

Ведущей тенденцией современной инновационной экономической политики в России является создание эффективных форм научно-производственной кооперации и увеличение на этой основе доли наукоемкой конкурентоспособной продукции в общем объёме её производства на уровне фирмы, региона и страны в целом. Развитые страны, успешно конкурирующие на мировом рынке товаров и услуг, имеют долю наукоёмкой продукции в совокупном её выпуске от 60 до 80 процентов. Россия существенно отстает в этом от стран развитого капитала, имея долю наукоемкой высокотехнологичной продукции на мировом рынке в пределах 0,5 процента(1). Наиболее высокими в мировой практике уровнями конкурентности обладают крупные межотраслевые объединения, представляющие собой кооперацию научных, технологических, венчурных и производственных структур. Эти структуры координируют вокруг себя большой круг наукоемких средних и малых предприятий, образуя единый воспроизводственный инновационный процесс от создания научной идеи, её воплощения в опытные образцы с последующим их использованием в массовом производстве.

Известно, что конкурентоспособны на рынке не отдельные предприятия, а их кооперация. Поэтому важнейшей составляющей инновационной экономической политики должно быть стимулирование создания эффективных форм инновационно-производственной кооперации. Одной из таких форм могут выступать инновационно-производственные кластеры. Специфика использования кластерного метода в инновационной экономической политике состоит в том, что этот метод соединяет участников межотраслевой инновационно-производственной кооперации единым технологическим процессом и соответственно, единым для всех участников конечным результатом: от научно-инновационной деятельности до создания и сбыта наукоемкой продукции. Необходимой составляющей структуры научно-инновационных кластеров должны быть специализированные образовательные учреждения, осуществляющие подготовку рабочей силы, требуемой квалификации для структурных подразделений кластера. Формирование и развитие в приоритетных отраслях экономики, в том числе и в регионах, инновационно-производственных межотраслевых кластеров непосредственно связано с необходимостью мобилизации новых ресурсов экономического роста. С этим должно быть непосредственно связано содержание современной инновационной экономической политики как в стране, так и на уровне региона.

Таким образом, инновационно-производственный кластер объединяет в себе две органически взаимосвязанные составляющие: индустрию создания инноваций (от идеи до её коммерческой применимости) и индустрию их реализации в массовом производстве. При этом научно-инновационная деятельность формирует потенциал прогрессивных технологических и структурных преобразований на предприятиях, создающих новую технику под новые технологии, и предприятиях, использующих эти технологии. Комплекс условий, способствующих формированию инновационно-производственной интеграции в виде кластеров, формирующей устойчивый интерес предпринимателей к инновациям, должен реализовываться в следующих экономических преобразованиях. Во-первых, в создании институциональных основ саморазвития инновационно-производственной интеграции, становлении нового экономического механизма управления НТП. Во-вторых, в формировании воспроизводимых источников финансовых ресурсов, необходимых для обеспечения саморазвития кластерной инновационно-производственной кооперации. Очевидно, что подобная институциональная модель инновационно-производственной кооперации должна направлять её саморазвитие на достижение высокоэкономичного результата реализации достижений НТП, способствующих росту эффективности общественного воспроизводства. Экономические преобразования, направленные на создание институциональных основ саморазвития инновационно-производственной интеграции в форме кластеров, посредством которой будет создана в России, конкурентоспособная инновационная экономика включают в себя:

  • преобразование отношений собственности, направленное на создание эффективных организационно-экономических форм кооперации научно-инновационной и производственной деятельности, объединяющих в себе весь цикл создания наукоемкой продукции: от научной идеи до её реализации в виде новой высокотехнологичной конкурентоспособной продукции;

  • формирование на основе эффективных форм собственности коллективных экономических стимулов вышеназванных субъектов хозяйствования к активному использованию инноваций и выпуску наукоемкой продукции;

  • преобразование организационной структуры производительных сил, связанное с созданием межотраслевых кластеров инновационно-производственной интеграции, адекватных объективной межотраслевой природе осуществления НТП. В этих условиях на базе крупных стратегических межотраслевых инновационных проектов произойдёт соединение в едином воспроизводственном процессе научно-инновационной и производственной деятельности. В этой связи субъектами собственности в сфере инновационно- производственной интеграции должны стать межотраслевые комплексы, в форме кластеров, объединяющих процесс создания, освоения и использования новых технологий и наукоёмкой продукции;

  • формирование в сфере труда экономических отношений ориентированных на рост эффективности хозяйствования на основе инноваций. Речь идет о замене отношений отчуждения работников от собственности и управления предприятием, на отношения, соединяющие работников с собственностью и управлением посредством создания системы заинтересованности рабочей силы в конечном результате деятельности кооперации в целом.

Отметим, что сферу научной деятельности (фундаментальные и прикладные исследования) целесообразно финансировать из государственных средств в достаточном для её саморазвития объёмах. Уменьшение вложений в научные исследования и образование немедленно отражается на эффективности воспроизводства в стране и его конкурентоспособности. Частный капитал может финансировать лишь те научные разработки, промышленное использование которых приносит ему гарантированную экономическую выгоду. Фундаментальные НИР, лежащие в основе новых технологий не приносят немедленной прибыли, требуя значительных затрат и времени на их проведение. Однако именно этот вид исследовательской деятельности открывает перспективы роста производительности труда и повышения конкурентоспособности предприятий. Поэтому в условиях рынка финансирование фундаментальной науки во всех странах мира осуществляется государством. Так в докладе Экономического совета при президенте США подчеркнуто, что «… правительственная поддержка важнейших фундаментальных исследований необходима, ибо рост экономики, в конечном счете зависит от потока новых идей»(2). Очевидно, что наиболее важные направления научных исследований возможно определить только на уровне государства. На микроуровне этой цели не достичь. Поэтому государственное финансирование фундаментальной науки должно рассматриваться с позиций его участия в стимулировании и регулировании развития научно-инновационной сферы. В странах с развитой экономикой объёмы государственной поддержки науки неуклонно возрастают. В России наоборот, с 1990 г. наука была исключена из числа стратегических ресурсов, поддерживаемых из централизованных средств. А со стороны частного капитала спроса на научные исследования не сформировалось. Фактически фундаментальная наука поддерживалась в этот период бюджетным финансированием конкретных научно-технических программ и из средств в виде грантов, выделяемых из целевых государственных и международных фондов. Кризисные явления в нашей экономике во многом корреспондируются с сокращением государственной поддержки развития фундаментальной и прикладной науки. Так, ассигнования на науку в постоянных ценах 1991 г. из Федерального бюджета сократились в период 1992 –2005гг. в 2,5 раза, доля этих ассигнований в % к ВВП за этот период уменьшилось в 2,1 раза(3). Соответственно за этот период в 2 раза сократились объёмы производства ВВП и основных отраслей реального сектора.

В отличие от государственной поддержки фундаментальной науки, финансирование развития инновационной сферы должно преимущественно осуществляться предпринимательским сектором. Государство должно лишь создавать благоприятные экономические и правовые условия для стимулирования привлечения частного капитала в развитие инновационного сектора. В качестве примера может служить опыт создания государственной системы стимулов, гарантий и преференций для притока частных инноваций в нефтяную, газовую и металлургическую отрасли. Отметим, что некоторому улучшению инвестиционного климата в нашей стране в период 2003-2006 гг. способствовала активизация долгосрочных вложений банковского капитала в развитие реального сектора экономики. Так, объём вложений российских банков в акции отечественных предприятий вырос вдвое в период 2003-2006 годов. Меняется в лучшую сторону и имидж России на мировых финансовых рынках. Иностранный капитал стал активнее вкладываться в отрасли не сырьевого сектора российской экономики, речь идет об отраслях, имеющие значительный инновационный потенциал. Так в период с 2000 г. по 2005 г. иностранные инвестиции в машиностроение и металлообработку возросли в 2.36 раза, в связь – в 10,53 раза, в химию и нефтехимию – в 1.4 раза(4). В последующем научно-инновационная сфера России будет способна к саморазвитию на основе доходов от реализации собственной продукции. Это основывается на том, что научно-инновационные новшества как форма интеллектуального капитала имеют в современном мире возрастающий спрос и являются ключевым фактором формирования конкурентоспособного развития экономики.

В-третьих, инновационно-производственная кооперация должна развиваться в сопряжении с системой образования, поскольку нормальное функционирование инновационно-производственных кластеров невозможно без специально подготовленных кадров. При этом образовательный сектор должен работать с опережением потребностей структур, образующих инновационно-производственный кластер в квалифицированной рабочей силе.

Список использованной литературы

  1. США & Канада № 1, 2002, с.27

  2. Российская газета. 16 января 2007 года

  3. Рассчитано по данным Российского статистического ежегодника 2005 г. М. «Статистика» 2006, с. 577

  4. Российский статистический ежегодник 2005. М. «Статистика» 2006, с.515

УДК 338.432

Оцінка підтримки аграрних

виробників України в міжнародному порівнянні.

The evaluation of agricultural manufacturers

of Ukraine in comparison with the international level.

Сич Олена Леонідівна

студентка групи Е-51Ш

Шосткинський інститут

Сумського державного університету

Керівник

Новикова І.В., викладач

На основі аналізу показників сільського господарства доведена необхідність підтримки цієї галузі. Досліджена методологія оцінки підтримки сільського господарства, запропонована ОЕСР. Зроблено порівняльний аналіз державної підтримки аграрних виробників в Україні та в інших країнах. Виявлені специфічні недоліки підтримки аграрних виробників в Україні. Запропоновано декілька пропозицій більш ефективної підтримки аграрних виробників в Україні.

Having analyzed the results of agriculture, the necessity of support of this branch was proved. The methology of evaluation of support of the agriculture was offered by EU. The comparative analysis was made. The analysis concerned the support of agricultural manufacturers in Ukraine and in other countries. Several ideas for the effective support of agricultural products produced in Ukraine were mentioned in this research work.

В роботі зроблено аналіз основних показників сільського господарства, починаючи з 1940 року. На основі цього аналізу доведена необхідність підтримки сільського господарства. Досліджена методологія оцінки підтримки сільського господарства, запропонована ОЕСР (організації економічного співробітництва і розвитку).

Існуючі в сільському господарстві України проблеми не є виключно результатом його реформування. Причини цих проблем лежать значно глибше — в колективізації і командно-адміністративній системі економіки, що проіснувала в країні понад 70 років. За часів Ра­дянського Союзу сільському господарству надавалися значні субсидії, які наприкінці 80-х років XX ст. становили 80% валового доходу аграрних підприємств. За рахунок цих субсидій та інших чинників обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в ті роки значно перевищували нинішні. Незважаючи на низьку економічну ефективність колгоспів і радгоспів, їхня підтримка ще з тих часів розглядається як панацея від усіх «хвороб».

Багато українських учених і політиків роблять висновок, що без залучення значних бюджетних коштів навіть не може бути мови про розвиток сільського господарства України в ринкових умовах. Щоб довести це можна зробити порівняльну характеристику з іншими країнами.

У 2004 р. ОЕСР вперше оприлюднила розрахунки рівня підтримки аграрного сектора України. Сьогодні ОЕСР розраховує три види трансфертів, пов'язаних з проведенням аграрної політики:

1) трансферти виробникам аграрної продукції;

2) трансферти на надання загальних послуг аграрному сектору;

3) трансферти споживача аграрної продукції.

Трансферти виробникам зведено в показник підтримки виробників (ППВ), який є індикатором річної монетарної вартості валових трансфертів від споживачів і платників податків. Трансферти споживачів відображаються в підтримці цін. Коли закупівельні ціни виробників усередині країни перевищують світові ціни, споживачі переплачують за аграрну продукцію.

Сільське господарство отримує загальні послуги - показник надання загальних послуг (ПНЗП). До них належать фінансування науки, аграрних навчальних закладів, інспекційних служб, розвитку інфраструктури в сільській місцевості і т. інш. Аграрні виробники та споживачі прямо не отримують ці платежі, але доходи виробників та видатки споживачів значною мірою залежать від кількості та якості цих "публічних товарів".

Ці показники є абсолютними. ОЕСР також оприлюднив інформацію про відносні показники підтримки. До таких належать процентна частка показника підтримки виробників і споживачів, номінальний захист виробників і споживачів, номінальний коефіцієнт підтримки виробників і споживачів, процентна частка загальних послуг у загальній підтримці та процентна частка цієї підтримки у вартості ВВП.

Подані відносні величини є ключовими для міжнародних порівнянь. Наголосимо, що саме відносні, а не абсолютні показники мають сенс при порівнянні підтримки сільського господарства. Тому що абсолютні величини не враховують економіч­них розмірів країни (тобто ВВП) та рівень купівельної спроможності, що значно зале­жить від цін на товари, які не продаються на міжнародних ринках (наприклад, земля, нерухомість, різні послуги).

Розрахунки ОЕСР показують надто низький рівень підтримки аграрного сектора України. Держава намагається надати підтримку аграрному сектору за допомогою бюджетних трансфертів і податкових пільг, але вони зводяться нанівець через заниження цін. Цінова підтримка в Україні є від’ємною.

Аналіз підтримки аграрного сектора України за останні роки показав, що, незва­жаючи на досить низьку, за методологією ОЕСР, підтримку виробників у міжнародно­му порівнянні, реальна підтримка сільського господарства залишається високою. Нині Україна витрачає значну частку загального ВВП на субсидування аграрного сектора, а частка державної підтримки у валових доходах виробників сягає 6%.

З упевненістю можна сказати, що без усунення головних причин низьких доходів та низької ефективності аграрних виробників України підвищення бюджетного фінансу­вання не дасть очікуваних результатів.

Задача аграрної політики України — усунути диспаритет цін. При стабільному рівні інфляції в структурі індексу цін повинні зростати складові, пов'язані з продуктами сільського господарства.

Аграрні політики мають створити сприятливі рамкові умо­ви для посилення співробітництва аграрних виробників з переробними заводами, прискорення процесів концентрації переробних підприємств, посилення нагляду за якістю продукції та відмову від неринкових методів регулювання ринку - таких, як фіксація цін на молоко і молочні продукти. Ці заходи мають підвищити конкурентоспроможність виробництва продукції тваринництва та наблизити закупівельні ціни до рівня світових. Лише за таких умов можна очікувати посилення реакції виробників на підвищення обсягів бюджетного фінансування та поліпшення ефективності бюджетної підтримки аграрного сектора України.

Список використаної літератури.

  1. С.М.Злупко, Перехідна економіка: сучасна Україна. – К.: «Знання», 2006.

  2. А.С.Гальчинський, П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін, Основи економічних знань. – К.: «Вища школа», 2002.

  3. «Економіка України», журнал №12 – 2004.

  4. «Економіка України», журнал №2 – 2005.

  5. «Економіка України», журнал №10 – 2005.

  6. «Економіка України», журнал № 7 – 2006.

  7. «Економіка України», журнал № 12 – 2006.

  8. Статистичний щорічник за 2006 рік.

УДК 657.1: 364.124.6

Прискорена амортизація як

засіб інтенсифікації відтворення

інвестиційних ресурсів для

модернізації основних фондів

готельного господарства

The accelerated amortization

as the method of the intensification

of investment recourses for the

hospitality industry basic assets.

Скринник Анна Володимирівна

Харківська національна академія міського господарства

Аспірантка кафедри Міської та регіональної економіки



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Інститут економіки та промисловості нан м (1)

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)
  2. Інститут економіки та промисловості нан м (2)

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., вед. н. сотр. Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ);
  3. Державна установа«інститут економіки та прогнозування нан україни»

    Документ
    Історія економічної науки тісно пов’язана з пошуком шляхів оптимального розвитку економічних систем. При цьому в числі визначальних факторів економічного розвитку, до яких найбільше прикута увага представників наукових економічних
  4. Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування нан україни»

    Документ
    Доповідь присвячена дослідженню проблеми впливу інформаційних технологій на трансформацію зайнятості. Розглянуто розвиток нових моделей підприємств, створення нових робочих місць.
  5. Антимонопольний комітет України Центр комплексних досліджень з питань антимонопольної політики Державна установа «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» Аналітичні матеріали щодо стану економічної конкуренції в Україні в 2007 році

    Документ
    Витяг з наукового звіту за темою: «Вдосконалення Методичних рекомендацій за критеріями, які характеризують стан конкуренції на окремих ринках для галузі,

Другие похожие документы..