Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Цели и принципы стандартизации в Российской Федерации установлены Федеральным законом от 27 декабря 2002 г. N 184-ФЗ "О техническом регулировани...полностью>>
'Документ'
2. Начальникам управлений (отделов), подразделений Государственной противопожарной службы МВД России организовать изучение должностными лицами утвержд...полностью>>
'Программа дисциплины'
Программа разработана в соответствии с требованиями государственного образовательного стандарта, предъявляемыми к минимуму содержания дисциплины и др...полностью>>
'Реферат'
С провозглашением политической и экономической независимости Украины встал вопрос о создании национальной финансово-кредитной системы. Дело в том, чт...полностью>>

Вихованн

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Л.М. Олійник

СТАТЕВЕ

ВИХОВАНН

УДК: 373.24::159.922.6

ББК 88.8я73

О 54

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

напряму «Початкова освіта»

Лист № 1/11-252 від 26.01.10

Рецензенти:

Н.М. Городнова – старший науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи МОН та АПН України, кандидат психологічних наук

А.І. Кіктенко –доцент кафедри теорії та практики психолого-педагогічних дисциплін Миколаївського державного аграрного університету, кандидат педагогічних наук, доцент

О.В. Кочерга – заступник директора Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського міського педагогічного університету, кандидат психологічних наук, доцент

І.С. Литвиненко – декан факультету психології Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського, кандидат психологічних наук, доцент

С.І. Якименко –завідуюча кафедри педагогіки початкового навчання інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського, доктор наук у галузі освіти, професор

О 54 Олійник Лія.

Статеве виховання. Навчальний посібник з питань здійснення статевого виховання дітей від народження до юнацького віку. − Миколаїв ПП «Прінт-Експрес», 2010. − 112 с., ілюстр.

У навчальному посібнику систематизовано і представлено найновіші відомості з питань статевого виховання, які враховують світові та вітчизняні досягнення з проблеми статевого виховання дітей від народження до юнацтва.

Призначений для викладачів і студентів педагогічних вищих навчальних закладів, а також може бути корисним педагогам, психологам, соціальним педагогам дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, слухачам курсів підвищення кваліфікації і всім тим, хто хоче розширити і поглибити свої знання з цього аспекту виховної роботи.

© Л.М. Олійник, 2010

ВСТУП

Увійти у суспільство людина може лише так чи інакше установивши статеву приналежність, лише так чи інакше віднісши себе до жіночої або

чоловічої статі.

В.Ю. Каган

Навчальний посібник «Статеве виховання» розрахований, перш за все, на викладачів і студентів педагогічних вищих навчальних закладів, а також може бути корисним всім, хто хоче розширити і поглибити свої знання з цього аспекту виховної роботи.

У пропонованому посібнику систематизовано і представлено найновіші відомості з питань статевого виховання дітей, необхідні майбутньому вчителю, вихователю, психологу, соціальному працівнику. Його необхідність викликана відсутністю новітніх підручників, які б враховували не лише світові, але й вітчизняні досягнення з проблеми статевого виховання дітей від народження до юнацтва.

У кожного індивіда протягом життя формуються певні морально-естетичні уявлення про мужність і жіночість, про те, як  слід поводитися чоловікам і що неприпустимо для жінки, набувається власний досвід особистого спілкування з особами протилежної статі. Свій критично осмислений досвід, погляди на взаємини статей, значущі цінності дорослі прагнуть передати у спадок дітям, щоб ті були змолоду щасливі в особистому житті. Статева, сексуальна поведінка зрілої особистості – це і культура статевого життя людини, і культура міжстатевого спілкування, людської гідності, і ставлення до свого здоров’я, і культура зовнішнього вигляду.

Сьогодні, статевий інстинкт, інстинкт продовження роду набуває в людині якісно нового рівня. Статеве життя служить не тільки цілі продовження роду, а й задовольняє суто людські, соціальні прагнення чоловіка і жінки – у духовній єдності, у спілкуванні, у психологічній близькості. Але не всі замислюються над тим, що норми сексуальної поведінки починають засвоюватися, як кажуть, «з молоком матері», й аж ніяк не у старших класах школи, або з початком опанування «весільною наукою».

Майбутнім педагогам необхідно засвоїти науку і оволодіти мистецтвом спілкування з батьками вихованців та учнів з делікатних питань статевого виховання дітей, умінням педагогічно виважено, компетентно проконсультувати батьків, надати методичні поради, щодо цієї площини виховання їхніх синів та доньок.

І справді, коли батьки починають замислюватися над тим, як, наприклад, складаються взаємини їхньої дитини з особами протилежної статі? Найчастіше, коли діти стають підлітками. Отже, дошкільний і молодший шкільний вік, сприятливий для розвитку вміння хлопчиків і дівчаток спілкуватися, здебільшого, шкода, лишається поза батьківською та педагогічною увагою. Сучасні батьки педагогічну тезу про вирішальну роль сім’ї у формуванні особистості, статевої свідомості дітей сприймають подекуди як банальність. А вона не тільки не втратила актуальності, а й набула в сучасних умовах особливої гостроти, коли поведінка матері й батька виступає найпершим взірцем для наслідування статевих ролей.

Для того, щоб піднімати й обговорювати статеві питання у навчальних закладах потрібні культурні, грамотні, естетично розвинуті, добре обізнані у подібного роду питаннях педагоги. Майбутнім педагогам, яких не обмине власний досвід батьківства, слід осягти систему статевого виховання, що має починатися від народження дитини. Психологи стверджують, що емоції, почуття дитинства, викликані спілкуванням з батьками, мають неабиякий моделюючий потенціал для дорослого життя людини. Тільки у зрілі роки, набуваючи материнський досвід у вихованні дітей, можна повною мірою відчути, як відбиваються у поведінці стилі подружнього спілкування власних батьків, а на методах виховання дітей – власні дитячі враження від батьківської сім’ї. До речі, психоаналітичні теорії, які зараз набули великого поширення на Заході, базуються на твердженні, що все життя людини визначається переживаннями раннього дитинства, «драма» якого викликана боротьбою двох сексуальних витоків, двох інстинктивних сил – любові й агресії. Статевий досвід малюка починається з переживання суперечливої гами почуттів у стосунках з батьком і матір’ю. З погляду психоаналітиків переживання раннього дитинства з віком витісняються із свідомості, але продовжують через підсвідомість впливати на статеву поведінку. Проте у житті не все так просто.

Проблеми статевого виховання аналізуються у підручнику на основі особистісно орієнтованої освіти з урахуванням компетентнісного підходу в загальному контексті основних тенденцій розвитку сучасної освіти в Україні.

Працюючи над навчальним посібником, ми ставили за мету допомогти студентам розібратися у широкому спектрі наукових знань, підходів, точок зору, концепцій і теорій стосовно статевого виховання дітей, а також тих можливих труднощів, з якими вони можуть зіткнутися у майбутній професійній психолого-педагогічній діяльності.

Змістовний модуль 1.

поняття статевого виховання

та актуальність проблеми

у педагогіці та психології

Тема 1. Основні наукові підходи до проблеми статевого виховання.

  1. Поняття статі та статевого виховання.

  2. Психосексуальний розвиток та статева поведінка дитини.

  3. Формування адекватних статевих уявлень у дітей.

Основні поняття: стать, ґендер, секс, статеве виховання, статевий диморфізм, ґендерне виховання, сексуальний розвиток, статева ідентифікація, статева диференціація, біологічне та соціальне у формуванні статевих уявлень.

        1. Поняття статі та статевого виховання.

Виховання як процес залучення людини до історичного досвіду завжди визначається провідними потребами суспільства. Зміна базових соціальних орієнтирів неминуче призводить до перегляду і переоцінки завдань, напрямів, форм організації виховної роботи. Кожен історичний етап вносить свої корективи до розуміння окремих ланок педагогічної системи на всіх рівнях системи освіти у цілому. У сучасних умовах суспільного розвитку особливо гостро встають проблеми соціалізації людини, залучення її до загальнолюдських цінностей, значущих у всі століття і закріплених у культурно-історичному досвіді поколінь.

У ракурсі цих проблем важливим напрямком роботи, що задає орієнтири на подальше вивчення нових аспектів входження дитини у світ людських відносин, є статеве виховання. Традиційне розуміння суті виховної роботи, що означене тезою: «Яка різниця кого виховувати: хлопчика або дівчинку, аби людина була хороша», та наочно демонструє ідею «безстатевої» педагогіки, невблаганно йде у минуле. Питання статевої ідентифікації і диференціації, що привертають увагу останнім часом все більший круг психологів, знаходять віддзеркалення у педагогічних дослідженнях, збагачуючи арсенал напрямів і зміст сучасної вітчизняної педагогіки.

Стать − поняття багатогранне, яке розглядається у науці з різних точок зору: біологічної, медичної, психологічної, педагогічної, соціальної та інших. З біологічної точки зору стать − це сукупність морфологічних і фізіологічних особливостей організму, що забезпечують статеве розмноження, суть якого зводиться врешті-решт до запліднення.

З медичної точки зору стать − приналежність організмів або спеціальних кліток до однієї з двох груп, що відрізняються між собою тим, що репродуктивний процес відбувається між представниками різних груп, однак не усередині даної групи.

Психологічна стать − сукупність певної статевої ідентичності, тобто відчуття і усвідомлення своєї статевої приналежності та пов’язані з нею психосексуальні орієнтації (наприклад, потяг до протилежної статі), і соціосексуальні орієнтації, тобто система статевих ролей, у світлі якої індивід розрізняє критерії «мужності» і «жіночності», оцінює себе за цими критеріями, претендує на відповідну діяльність і соціальний статус.

Стать, з педагогічної точки зору − біосоціальна властивість людини. Біологічна − тому що обумовлена генними структурами, а соціальна − оскільки її проявлення у поведінці і діях людини є результатами формування статевих уявлень відповідно до виховання і впливу навколишнього оточення, значною часткою якого є суспільство або відносно мала його частка. Думка біологів, медиків і психологів зводиться до того, що стать бісексуальна, тобто кожна стать потенційно містить у собі можливості розвитку іншої статі. Реалізація статі залежить від середовища та від генних чинників, причому ефект тих і інших носить кількісний характер, у зв’язку з чим ознаки протилежної статі пригнічуються різною мірою. Розвиток статі протікає вельми складно. Він залежить від отриманих від батьків властивостей хромосом і цитоплазми та від середовища, у якому протікає розвиток організму.

Статеве виховання – це процес систематичного, свідомо-спланованого впливу на формування статевої свідомості і поведінки дітей, складова частина виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей та молоді та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Статеве виховання починається від народження дитини (а ймовірно, що у пренатальний (внутрішньоутробний) період) й зумовлюється переважно соціально-психологічними факторами. Засвоюючи у родині, дитячому садку, школі, оточуючому суспільстві загальні моральні норми, хлопчики й дівчатка, у той же час, опановують правила, що передбачають деяку відмінність у їхній поведінці залежно від статі.

Провідне місце у цьому процесі належить статевій соціалізації – активному засвоєнню особистістю стандартів психосексуальної культури підчас входження її у соціальні стосунки. Психосексуальна культура передається від покоління до покоління у збагаченому вигляді, формуючи масову статеву свідомість.

Статева свідомість (за В.Ю. Каганом) − система знань, особистісних смислів та значень, які одночасно означають та формують переживання та мотивацію людиною свого буття як представника статі.

Статева поведінка обумовлена різними факторами:

  • Мотивація поведінки − організація психосексуальної сфери особистості має ієрархічний характер на верхівці якої повинен бути мотив кохання, розвиток здібності до кохання – одна з найважливіших цілей статевого виховання.

  • Приналежність до статі − висуваються мотиви поведінки у співвідношенні зі статтю, якій відповідає певний набір рис.

Статеве виховання спрямовано також на профілактику порушень психосексуального розвитку особистості:

  • Попередження порушень пренатального періоду;

  • Рання діагностика і лікування психічних розладів;

  • Виявлення та медико-педагогічна корекція викривлень психосексуального розладу на самих різних її етапах;

  • Домірне статеворольове виховання – знайомство дітей із статевими відмінностями;

  • Навчання спілкуванню з однолітками протилежної статі.

Соціалізація статевої поведінки – це виховання морально-естетичних поглядів, які регулюють ставлення людини однієї статі до іншої, це грамотність дитини з питань статевої гігієни, культури інтимного спілкування і подружнього життя. Вимоги дорослих до дитини, оцінки її дій завжди опосередковані її статевою належністю.

Статева ідентифікація − це ототожнення себе з представниками певної статі, що виявляється в єдності поведінки і самосвідомості індивіда, що відносить себе до певної статі і орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі.

Статева диференціація − це відокремлення себе від представників протилежної статі, що виявляється у сукупності генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на підставі яких розрізняють чоловічу і жіночу стать.

Статева ідентичність є базовим конструктором Его-ідентичності, що проявляється у трьох формах ідентичності, які були визначені Еріком Еріксоном. Статева ідентичність вміщує, по-перше, зовнішню обумовленість, яка не підлягає змінам, придбану та запозичену зумовленість.

  • зовнішньо обумовлена статева ідентичність створюється під впливом умов, які людина не обирає. Це приналежність до чоловічої чи жіночої статі, до вікової групи, до відповідної раси, до місця проживання, національності та соціально-економічного класу. Ці фактори суперечливі, внаслідок чого дуже важко визначити їх як істотні компоненти ідентичності.

  • придбана (отримана). Ця форма ідентичності включає самостійні досягнення людини; її професіональний статус, свободу вибору стосунків, уподобання та орієнтації. Вона пов’язана з вольовою незалежністю людини, стійкістю до розчарування та відповідальністю.

  • запозичена. Сюди відносять навички, сформовані відповідно до усталених зовнішніх зразків. Дуже часто вони нав’язуються очікуваннями соціального оточення: наприклад, «керівник» та «підлеглий», «вчитель» та «учень» тощо.

Обставини, життєвий досвід, цілі та результати діяльності у тій чи іншій мірі формують ідентичність людини. Відповідно, класика ідентичної приналежності до чоловічої чи жіночої статі включається, як несуттєвий компонент, який створюється в умовах, незалежних від людини. Тут необхідно уточнити, що йдеться про біологічну статеву належність, а не про ґендерну (соціальний конструкт статі).

Якщо співвіднести розвиток ґендерної ідентичності та его-ідентичності то відкриємо спільні закономірності. Як его-ідентичність так і статева ідентичність схожі за формою та мають спільні риси. За цими показниками соціальних ролей дитина з раннього віку формує і власну статеву роль. Вона переймає зразок статевої поведінки у мікросередовищі та засвоює ролі, що відповідають її статевій приналежності. У процесі ідентифікації дитина не є пасивною, навпаки, вона будує власну статеву ідентичність не тільки як перцепієнт, який механічно спостерігає та переймає зразки. Найчастіше, завдяки інтеріоризації набутого досвіду, формується індивідуальна статева ідентичність. Ця форма може бути визначена як набута.

Основна роль статевої ідентичності в особистісній характеристиці категоріально виведена Ігорем Коном. За його словами, всі, чи майже всі онтогенетичні характеристики є не тільки вікові, але й статево вікові, а перша категорія, через яку дитина осмислює своє особисте «Я» – є статева приналежність.

  1. Психосексуальний розвиток та статева поведінка дитини

У процесі свого розвитку дитина оволодіває властивими людині формами поведінки у суспільстві, зокрема i статеворольовою. Це пов’язано зі становленням внутрішньої позиції дитини, що відрізняє її від інших i водночас зумовлює вікові та загальнолюдські внутрішні риси, що пов’язані зі статевими відмінностями. У зв’язку з фізичним оволодінням своїм тілом, у зв’язку з пізнавальними інтересами, малюк починає цікавитися своєю власною тілесною організацією, а також будовою тіла оточуючих його людей.

Усвідомлення дитиною свої статевої приналежності входить до структури образу її «Я». Більшість дітей досить рано засвоюють характерні ознаки тіла хлопчика і дівчинки. Ставлення дорослих до генiталій (статевих органів) багато у чому визначає нюанси поведінки зростаючої особистості, впливає на характер її iдентифiкацiї з власним тілом. Наявність у дитини запитань про тілесні відмінності cтaтi, походження дітей та їх народження − нормальна річ, яка засвідчує зародження елементарних форм дитячого світогляду. Останній − важлива складова життєвої компетентності дитини взагалі, та соціальної − як її частки зокрема.

Під впливом ставлення оточуючих у дитини формується статева самосвідомість, усвідомлення своєї статевої ідентичності. Таким чином статева приналежність – багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні, і в той же час діє автономно від них, це породжує велику кількість індивідуальних варіацій, які не можуть бути тільки спадковими якостями, або виховними.

На думку психологів, у дитинстві Я-концепція найменш структурована, характеризується найбільшою пластичністю. У роботах С. Ховленда та Ч. Шеффілда показано, що швидше змінюються, формуються ті установки, які найменш структуровані. Для багатьох дітей початок формування Я-концепції співпадає з моментом виявлення того факту, що у дитини є ім’я. Джильберт і Файнел (1978) досліджували структуру самосвідомості і зробили висновок, що образ тіла, емоційне сприйняття і програвання уявних ситуацій, взаємодоповнюючись, допомагають формуванню Я-концепцiї дитини. Причому образ власного тіла має при цьому пріоритетне значення. На етапі, коли дитина вперше заявляє про себе, вживаючи займенник «Я», починає формуватися її самосвідомість у цілому. Спеціальними дослідженнями доведено, що ні хромосомний набір, ні внутрішні репродуктивні органи не мають вирішального значення для формування статевої ролі. На думку В.Ю. Кагана, у динаміці формування статевої ідентичності, виділяють три періоди:

  • 2-2,5 роки – формування первинної статевої ідентичності;

  • 3-6(7) років – формування номінативної cтaтi;

  • 7(8)-10(11) − формування статеворольової ідентичності .

Констатовано, що у період до 5-6 pокiв ще чітко не сформована статева ідентичність, її формування переважно кероване виховними впливами. На подальших вікових етапах виховні засоби вже не відіграють вирішальної ролі.

Велике значення має природне i спокійне ставлення дорослих до тіла i тілесних відправлень. Природна поведінка дорослих, звичайний тон спілкування – одна з найлегших i найважчих умов статевого виховання дітей. На жаль, дуже часто дорослий, якому належить здійснювати просвіту з питань статеворольової поведінки, розгублюється, ніяковіє. А діти добре відчувають невпевненість поведінки педагогів. Атмосфера готовності відповісти на всі, без винятку, запитання дитини, вміння пояснити важкі теми без сорому i страху – важлива умова ефективного статевого виховання дітей.

Деякі батьки припускаються помилок, коли під час перегляду кінофiльмiв з несподіваними еротичними сценами, намагаються відволікти увагу дитини усілякими способами, а діти, на це починають підсміюватися, виявляють до таких сюжетів підвищений інтepec. Таке ставлення негативно позначається на вихованні статевих почуттів дитини, формує у неї переконання, що в поцілунках, пестощах чоловіка i жінки є щось непристойне.

Нерідко психологічний дискомфорт викликають у батьків i дітей назви статевих opгaнів. Діти i батьки спілкуються на цю тему, як правило, дитячою мовою, до речі, в кожній сім’ї використовуються різні назви статевих органів. Дитина підростає – дитячі назви змінюються на вуличні, «дорослi». Проте, як правило, i педагоги запишаються недостатньо обізнані щодо наукової термінології, адекватної віку дітей та різних життєвих ситуацій.

Дослідженнями доведено, що навіть лікарі, які володіють науковими назвами, у повсякденному житті використовують «вуличні» вислови. Потрібна співпраця вихователів, лікарів, батьків у доборі відповідної лексики, у привчанні дітей до використання наукових назв генiталій чоловічого i жіночого організму.

Природність пояснень статевих питань формує у дітей від народження установку на те, що існує закон продовження роду у тваринному і рослинному світі, якому підкоряється все живе. Добре, якщо у родині чи у дошкільному навчальному закладі є тварини, за якими доглядають та спостерігають діти. Це дає можливість ознайомитись з усіма сторонами їхнього життя: годуванням, паруванням, народженням дитинчат та вигодовуванням. Крім того, відомості про тварин доповнюють інформацію, яку дитина отримала раніше від дорослих.

Якщо дорослi не задовольняють пізнавального інтересу дітей до статевих питань, то чим старшими стають діти, тим менше вони запитують про двоїстість природи. Психологи застерігають, що уникнення дорослими «важких» запитань дітей надає їм гіпертрофованої привабливості. Розбещує уяву дитини не науковий, об’єктивний факт, а незнання, що створює психологічний вакуум. Щоб інформація про стать не обростала «вуличними знаннями», важливо створити атмосферу довіри. «Непристойних питань не існує – існують непристойні вiдповiдi» (О. Уайльд).

Російський вчений, доктор психологічних наук Євген Субботський зазначає: «У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладена неписана заборона. Ми добре розуміємо, що було б краще, якби дитина довідалася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко перебороти умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І насправді, чому розмовляти з дітьми про їжу можна, а про відносини статей – ні? Певно, така заборона – мимовільна спадщина багатовікової християнської культури з її проповіддю аскетизму й гріховності».

Інформація з питань статі має бути адресною, тобто спрямованою на певний вік, опиратися на життєвий досвід дитини. Зрозуміла для дитини інформація не викликає додаткових запитань. Володимир Левi підкреслював, що батькам не потрібно входити у деталі питання, забігаючи на три роки вперед. Послідовність, системність статевого виховання передбачає наступність подачі знань статевої тематики. Наприклад, цікавість дитини зосереджується навколо проблеми «Звідки беруться діти?» Спеціалісти класифікують питання таким чином:

  • До 2-3 років: дитину цікавить власне тіло, статеві органи, вона з’ясовує ознаки відмінності між чоловіками i жінками.

  • До 3-4 років: її цікавлять питання про те, звідки беруться діти, хто їх приносить?

  • До 5-6 років: у центрі уваги дитини знаходяться питання про те, як попадають діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять, як вони зростають i розвиваються?

  • У 6-8 років: центр уваги зміщується на роль батька у народженні дітей; на те, чому діти бувають схожими на своїх родичів; чи можуть народитися діти у дітей?

  • У 9-10 років: діти мають більш чітке уявлення про яйцеклітину й сперматозоїди, цікавляться як відбувається процес запліднення?

  • 11-12 років: намагаються зрозуміти анатомічну будову чоловічих і жіночих статевих органів, дозрівання у них сперматозоїдів і яйцеклітин які можуть об’єднатися, створити зародок дитини.

  • старші 12 років: розуміють не тільки суть процесу, але і його біологічний алгоритм, те як розвивається плід в утробі матері.

Вітчизняна дослідниця О. Богатир посилається на американського психолога Анні Бернштейн, яка вивчала особливості поінформованості дітей щодо репродуктивної функції людини і дійшла висновку, що розуміння даної проблеми розгортається за певними сценаріями, з яких на період дошкільного дитинства припадають такі:



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Виховання членства оун

    Документ
    МОРАЛЬНА ЯКІСТЬ ЧЛЕНІВ, зоорганізованих на засадах ЄДИНОЇ ФЛЕОЛЬОГІЇ, ПРАКТИЧНОГО АКТИВІЗМУ Й ГРОМАДСЬКОЇ СОЛІДАРНОСТИ, є підставою духової й політичної сили українського націоналізму.
  2. Виховання молоді засобами масової інформації

    Документ
    Подобається нам сучасна інформація, яку надають ЗМІ чи ні, вона є невід’ємною частиною ринкових процесів і сучасного життя в цілому. В умовах конкурентної боротьби великої кількості виробників однакових товарів, телекомпаній, політичних
  3. Виховання культури здоров’я в умовах експериментального навчального закладу

    Документ
    Стан здоров’я підростаючого покоління – це індикатор того, яким суспільство буде завтра. Тому на даному етапі перед школою стоїть актуальне і важливе завдання навчати дітей науці здоров’я.
  4. Виховання патріотизму та національної самосвідомості справа вкрай необхідна І дуже непроста

    Документ
    Виховання патріотизму та національної самосвідомості – справа вкрай необхідна і дуже непроста . Як показує досвід багатьох країн , саме почуття національної гідності сприяло їх швидкому розвитку .
  5. «Виховання дитини в родині»

    Лекція
    1. Загальношкільні збори: організація харчування учнів у І семестрі, підсумки літнього ремонту, наслідки проходження медогляду, збір коштів на господарські потреби класу.

Другие похожие документы..