Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Постановка проблеми. Аналіз даних спеціальної науково-методичної літератури і наші особисті дослідження показали, що корекцією фізичного, психічного ...полностью>>
'Самостоятельная работа'
Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Московский физико-технический институт (госуд...полностью>>
'Методические указания'
В настоящее время развитие компьютерных технологий позволяет решать широчайший круг задач, как в учебном процессе, так и в области бизнеса. На мирово...полностью>>
'Документ'
в муниципальном общеобразовательном учреждении «Средняя общеобразовательная школа № 3 имени В.Н.Щеголева городского округа ЗАТО Светлый Саратовской о...полностью>>

Львівська обласна державна адміністрація управління з питань внутрішньої політики

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

Управління з питань внутрішньої політики

Рада молодих вчених Національного університету «Львівська політехніка»

Центр дослідження визвольного руху

Львівський обласний осередок ВГО «Український інститут воєнної історії»

Львівське обласне відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів

Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України

Кафедра історичного краєзнавства ЛНУ ім. І.Франка

Кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін ЛДУ БЖД

Кафедра історії, теорії та практики культури НУ «Львівська політехніка»

«Друга світова війна:

крізь призму подолання стереотипів»

Матеріали науково-практичної конференції

(7 травня 2009 року)

Львів – 2009

УДК 94 (4)

«Друга світова війна: крізь призму подолання стереотипів» (Матеріали науково-практичної конференції, 7 травня 2009 року) / Укл. Зінчук В.П., Хома І.Я. – Львів, 2009. – 104 с.

У збірнику збережено стилістику авторів

Видання підготовлено та опубліковано за сприяння Управління

з питань внутрішньої політики Львівської облдержадміністрації

Окрема подяка Литвину М.Р., д. іст. н., проф.,

Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України

Електронну версію видання розміщено на сайті УВП ЛОДА

за адресою: http://uvp-loda.at.ua/

© Львівське обласне відділення

Всеукраїнського об’єднання ветеранів

ЗМІСТ

Замість передмови …………………………………………………………...…

4

Гаврилів Ігор. Питання української державності на початку Другої світової війни …………………………………………………………………...

7

Трохимчук Степан. Україна в світовому геополітичному просторі в ХХ столітті ………………………………………………………………………...

22

Головацький Іван. Антиукраїнські агресивно-імперські угоди т а початок Другої світової війни. Мова документів ……………………………

26

Голубко Віктор. Нереалізовані можливості: військовий потенціал України в контексті назрівання Другої світової війни ……………………..

32

Дерев’яний Ігор. Масові розстріли у в’язницях м.Львова в кінці червня 1941 року ……………………………………………………………………..…

37

Гірник Ярослав. Свідчення очевидців про початок радянсько-німецької війни ………………………………………………………………………………

43

Гавришко Марта. Наближення німецько-польської війни 1939 р. у світлі української громадської думки Галичини ………………...……………………

47

Харук Андрій. Проблеми відбудови авіаційної промисловості України в 1943-1945 рр. ……………………………………………………………………

54

Нагірняк Михайло. Ідеологічна боротьба радянської влади з національно-визвольним рухом на Західній Україні (1944-1945 рр.) ……………………….

60

Вахула Мар’ян. Роман Шухевич-«Чупринка» та поширення ідей українського націоналізму серед бійців Червоної армії (1943-1944 рр.) ….....

67

Хома Іван. Сучасний погляд на прояви колабораціонізму на теренах України в роки німецько-радянської війни …………………………………….

75

Макарчук Арсен. Україна в міжнародних відносинах періоду Другої світової війни ……………………………………………………………………

78

Рєпін Ігор. Результати стратегічного наступу військ Червоної армії на території Західної України у серпні-жовтні 1944 р. .......……………………

84

Рибак Назар, Зінчук Віктор. Друга світова війна: історична пам'ять і «стереотипи» у контексті проблем національної консолідації …………..…

91

Возняк Тарас. Гіркі міркування напередодні дня закінчення Другої світової війни ……………………………………………………………………

98

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Серед надзвичайних, екстремальних подій ще порівняно не­далекого минулого в пам'яті нашого народу, безумовно, посідає перше місце Друга світова війна, а конкретніше її складова час­тина - радянсько-німецька війна 1941-1945 рр., більше відома нашим людям як Велика Вітчизняна війна.

В Україні та в інших республіках колишнього Радянського
Союзу не існує таких сімей, яких не торкнулося гостре лезо війни, не опалило б їх своїм вогнем.

Пройшли роки. Багато свідків тих незабутніх подій, особли­во фронтовиків, пішло з життя. А у тих, хто ще живе, біль від пережитих страждань і втрат рідних і близьких людей, хоч і при­тупилася, але не вщухає, ятрить серце і пам'ять. А плинний час із його новими турботами і життєвими про­блемами бере своє. Виросли нові покоління людей, які знають про події війни лише зі спогадів сивих, немічних ветеранів, сво­їх дідусів і бабусь, шкільних підручників, художньої літератури, кінофільмів тощо. Нагадують їм про неї також пам'ятники по­леглим у боротьбі за свою землю та її світле майбутнє та щорічні святкування Дня Великої Перемоги.

Пройде ще три десятиліття і на нашій землі не залишиться жодного свідка цієї війни, вона стане для нових поколінь такою ж далекою й абстрактною, як, наприклад, для сучасників Перша світова війна 1914-1918 років, а тим більше - війна проти Наполеона 1812 року.

У зв'язку з цим громадянський обов'язок ще живих очевид­ців і учасників війни залишити нащадкам достовірні свідчення про її події. Це потрібно для того, щоб спадкоємці наших справ зробили з того, що нам прийшлося пережити, правильні висно­вки і не допустили повторення подібних трагедій.

Це питання має особливу актуальність ще й тому, що в ра­дянський час висвітлення Другої світової війни і, насамперед, ра­дянсько-німецької війни 1941-1945 років, у значній мірі було за­ідеологізоване і містило багато фальсифікацій. А тому завдання сучасних дослідників війни, авторів публікацій про неї - звільнити її історію, а заодно і свідомість читачів, від міфів та вигадок і дати неупереджене, об'єктивне уявлення про її події та їх перебіг.

Здійснення цієї вимоги - завдання не з легких, так як протя­гом багатьох десятиліть внаслідок дії потужної радянської пропа­ганди, використання нею різноманітних засобів зомбування сві­домості наших людей, у значної частини їх сформувалися стійкі стереотипи у розумінні й оцінці подій Другої світової війни.

Критика вигадок і міфів цієї війни багатьма людьми з сте­реотипами й штампами мислення сприймається як замах на по­двиг народу і його Велику Перемогу над фашистськими агресо­рами. Так, поява в сучасних шкільних підручниках і посібниках нових, замовчуваних раніше об'єктивних фактів, які викривають злочини сталінського тоталітарного режиму в період війни, викликала шалені протести проімперськи налаштованих керівників ветеранських організацій. Вони обвинувачують авторів підручників і посібників у "пере­писуванні історії Великої Вітчизняної війни", в фальсифікації правди про неї та в інших гріхах.

Яку ж "правду про Велику Вітчизняну війну" мають на увазі адепти сталінського тоталітарного режиму?

Правду про великий подвиг бійців і командирів Червоної Армії, які морями крові, мільйонами й мільйонами своїх життів рятували країну внаслідок "сталінських прорахунків" від фашистського поневолення? Чи правду про трудовий подвиг тих, хто ціною неймовірного фізичного напруження й втрати свого здоров'я, а нерідко й свого життя, кував в тилу Перемогу?

Але ж автори шкільних підручників і посібників по новітній історії України, як і автор цієї публікації, цю правду не запере­чують і віддають їй належне. То в чому ж справа? А справа в тому, що була ще й інша правда, яку тривалий час радянський тоталітарний режим приховував від народу, або фальсифікував, перетворював" у напівправду. Якраз ця правда в шкільних підручниках і посібниках й не подобається тим, хто до нашого часу чіпляється за сталінську версію причин виникнення і перебігу подій Другої світової війни й, насамперед, - радянсько-німецької війни 1941-1945 років.

Ті факти, що спростовують міфи й вигадки сталінських про­пагандистів, в радянський час були не­доступні читачу. Вони надійно зберігалися в різних спецсховах: державних, партійних, КДБ, Політбюро ЦК КПРС, особистій, надсекретній папці самого Й. Сталіна.

Доступ до них став можливим лише після розпаду Радян­ського Союзу та його режиму. Але навіть і зараз в сучасній Росії доступ до архівних матеріалів про війну з німцями 1941-1945 рр. можливий не в повному обсязі. Відомий політичний діяч Ф. Фалін з цього приводу пише: "Пустим і негідним заняттям було б причепурювати радянську, а також нинішню російську практику поводження з архівними матеріалами - власними і трофейними... А це припускало приховування правди, усікання всього негаба­ритного і обопільно гострого, створення тенденційних композицій".

За час, який минув після краху СРСР, дослідники засекре­чених архівів Росії та України видрукували цілий ряд книжок і статей у періодичних виданнях, в яких висвітлюються раніше замовчувані або сфальсифіковані події та факти радянсько-німець­кої війни 1941-1945 років. Одночасно на книжковому ринку України з'явилися перекла­дені на українську та російську мови публікації західних авторів, присвячені Другій світовій війні і також недоступні раніше нашим читачам…

Анатолій Фоменко: “Усе таємне стає явним.

Вигадки й правда про радянсько-німецьку

війну 1941-1945 років"

УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

Гаврилів Ігор Омелянович,

доцент кафедри історії, теорії та практики культури

Національного університету «Львівська політехніка», к. іст. н.

ПИТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ НА ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

70-та річниця початку Другої світової війни привертає особливу увагу громадян України, очевидно зацікавить дослідників-фахівців щодо висвітлення складних процесів, які призвели до найбільшого збройного конфлікту ХХ століття. Але вже традиційно із засобів масової інформації ширяться провокаційні заклики деяких реваншистськи настроєних політичних сил, ветеранських організацій, які стараються протиставити „переможців” і „переможених” у цій війні. Деструктивні антиукраїнські сили постійно підтримують фальшиві совєтські стереотипи про цю світову трагедію, адже після двох десятиліть розвінчань колишніх большовицьких догм і постулатів єдиною „світлою сторінкою” в історії Росії ХХ ст. залишається тільки „побєда у велікой оточествєнной войнє”. Тут же напрошується питання: „Чи був для українців СССР – Вітчизною?” Відомо, що у 1920 р. російська червона армія окупувала територію Української Народної Республіки, зруйнувавши початки новітнього українського національного державотворення. У міжвоєнний період совєтська влада фізично знищила мільйони національно свідомих і соціально активних українців. А ті хто вижили, в умовах масових репресій та голодоморів, перетерпівши тотальний страх, стали „гвинтиками” большовицької системи, яка була направлена на мілітаризацію країни з метою поширити експансію на інші держави Європи та світу. Кремлівське керівництво підготовило збройні сили, які за кількістю особового складу, одиниць бойової техніки, зброї та боєприпасів переважало армії усіх інших країн. Совєтські верховоди уміло інспірували й профінансували прихід крайньоправих режимів у низці європейських держав, щоб з їхньою допомогою розпалити „вогнище війни”, здійснивши згодом т.зв. „визвольний похід” у Європу. Для цього з 1922 по 1933 роки таємно від світу, порушуючи усі Версальські домовленості про демілітаризацію Німеччини, на території СССР діяли спільні підприємства військово-промислового комплексу, в тому числі для виготовлення хімічних отруйних речовин. Також були засновані німецькі офіцерські школи для вишколу військової еліти рейхсверу: у Липецьку - авіаційна, у Казані - танкова. Совєтські військові спеціалісти постійно виїжджали до Німеччини для праці та навчання, брали участь у маневрах тощо. Тогочасний маршал М.Тухачевський заявляв: „Ми, Німеччина і СССР, можемо диктувати умови цілому світові” [1].

Для здійснення експансіоністських геополітичних планів московському керівництву потрібно було позбавитися опозиційних сил в країні, а також ліквідувати можливу загрозу відокремлення республік, в першу чергу це стосувалося України. Й.Сталін добре пам’ятав збройний опір окупаційним червоним частинам на Україні, коли обіймав у 1918-1920 рр. різні представницькі посади Російської республіки. Саме українські збройні сили, масовий повстанчий рух перешкодили поширенню комунізму в Європу, тим самим завадили перемозі большовизму в Польщі, Угорщині та Баварії. У той час лідери російських большевиків відверто заявляли, що совєтська влада протрималася в Україні лише силою Москви: великоруських комуністів і червоної армії. А без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря – Росія існувати не може. Тому напередодні Другої світової війни, коли стало відомо про конкретні заходи німецького нацистського керівництва на ескалацію міжнародної напруженості та реваншистські заходи (вступ гітлерівських військ 7 березня 1936 р. у Рейнську демілітаризовану область, аншлюс Австрії у 1938 р.) сталінське керівництво бажало використати це, як „криголам революції” у прогнозованій війні. Для цього потрібно було перетворити СССР у єдиний воєнний табір, а завадою для цього міг стати український визвольний рух, який набирав сили на західноукраїнських землях і міг поширитися на схід. Тому Сталін, маючи на увазі насамперед українців, коли в листопаді 1937 р. публічно заявив: „Кожного хто своїми діями і думками, так, навіть і думками, зазіхає на єдність соціалістичної держави, нещадно будемо знищувати... Ми знищуватимемо кожного такого ворога, нехай навіть старого більшовика, ми знищимо весь його рід, його сім’ю... За знищення всіх ворогів до кінця, їх самих, їхніх родів!” [2].

На західних українських землях, незважаючи на асиміляторські потуги окупаційних режимів, українству вдалося зберегти і примножити національні державотворчі традиції. Тут активно діяли легальні та підпільні політичні сили, які організовували і мобілізовували народ на національно-визвольну боротьбу. Все робилося для того, щоб у прогнозованому воєнному конфлікті українство було готове позитивно розв’язати проблему української державності. Так, напередодні війни, керівництво найбільш впливової легальної політичної сили УНДО висунуло до польських властей вимогу щодо надання суверенітету Західній Україні: а) наділення українських етнічних земель у Польщі територіальною автономією з власним сеймом, урядом і власною територіальною армією...; б) змінити закон про територіальну самоуправу, щоб забезпечити громадянам безпосередній вплив на їх діяльність; в) в демократичному напрямі ввести зміни до виборчого закону, щоб самі виборці мали безпосередній та вирішальний вплив на кандидатів до парламенту; г) припинити роздачу земель поміж спроваджуваних з заходу колоністів, роздати землю малоземельним і безземельним селянам; д) заснувати український університет у Львові та розбудувати народне і середнє шкільництво всіх типів і видів з українською мовою навчання на всіх етнічних територіях, відповідно до чисельності і потреб українського населення [3]. Польське бачення української проблеми озвучив тодішній президент Львова д-р С.Островський: „ Не можемо українців виселити, як це зробили Совіти, масами переносячи українців на Сибір, зате ми схильні помогти їм здобути власну державу, але за Дніпром” [4]. У січні 1939 р. на нараді у кабінеті міністрів Польщі під головуванням маршала Ридза Смігли було дано завдання кожному міністру до 15 лютого підготувати план ліквідації української проблеми.

Слід сказати, що у 1938-1939 рр. відбулася низка взаємних консультацій представників міністерства закордонних справ Німеччини та Польщі. Німці заохочували поляків до спільного походу проти СССР, пропонуючи виробити узгоджені дії щодо України, але взамін вимагали вирішити питання спірних територій шляхом проведення плебісциту серед населення північно-західних земель Польщі. Очевидно, що поляки, в можливому конфлікті з Німеччиною, розраховували на допомогу Англії, Франції та СССР, з якими у них були підписані міждержавні угоди.

В свою чергу Англія і Франція намагалися повернути агресію нацистів на схід, тому пішли на розподіл Чехословацької республіки у вересні 1938 р. В результаті на самому західному клаптику нашої землі повстала незалежна Карпатська Україна, а німецький рейхстаг прийняв рішення в столиці м.Хусті відкрити консульство на чолі з Шплеттштесером [5].

У міжвоєнний період Німеччина вважалася в українських політичних колах , як природний союзник проти Польщі та Росії.З приходом до влади націонал-соціалістів зовнішня політика ІІІ Райху робила враження, що метою німецького походу на Схід є звільнення народів СССР від большевизму. Гітлерівський уряд, чи не єдиний, відкрито засудив спланований Москвою голодомор в Україні 1932-1933 рр. Німецька преса у 1938 р. широко висвітлювала становище українців в СССР. Було відзначено шахрайство большовиків щодо перепису населення 6 січня 1937 р. по відношенню до українців. Також у низці публікацій показано вищість українців над росіянами: у перших активістичне наставлення, в других – фаталістичне. Українець – працьовитий, свідомий своєї мети, думаючий наперід; росіянин – покладається на свою долю. Українець має домішок динарської крові з Балкану, росіянин – монгольської з північного Сходу [6].

В тогочасній німецькій політиці щодо майбутнього України існували дві позиції: одні бачили місце України після розвалу СССР у т.зв. „новій Європі” (Розенберг, Канаріс, Браухіч, Райхенау), інші – ( Гітлер, Борман, Гіммлер, Герінг) бажали повністю колонізувати її територію. Але в українському політикумі не згасала надія на допомогу Німеччини в майбутній боротьбі за незалежність України. Так національна преса переконувала: „ Відсування чи пак недопускання до утворення на території сьогоднішого Совітського Союзу якого небудь одноцілого і тривкого державного організму є в інтересі Німеччини. Крім того розпад Совітського Союзу на окремішні національні держави (російську, українську, білоруську, грузинську, вірменську, тюркменську тощо), а також опанування східносибірських пустарів Японією Німеччина радо привітала б” [7]. Насправді коли А.Гітлер твердив, що бажав би мати контроль над Україною, не для підтримки її права на самовизначення, а для використання природних багатств і людських ресурсів [8].

Разом з тим на український фактор, у розв’язанні тогочасних міжнародних стосунків, вказували державні діячі західних країн. Так 24 листопада 1938 р. на нараді у Парижі прем’єр-міністр Великобританії Чемберлен заявив, що Німеччина розглядає можливість розподілу СССР, підтримуючи рух за незалежність України. 4 січня 1939 р. німецький посол у Лондоні Дірксен інформував, що англійський уряд не буде противитися німецькому походу на Україну, якщо війна йтиме під гаслом „самовизначення для українців” [9]. В грудні 1938 р. Д.Ллойд-Джордж у розмові з совєтським послом І.Майським висловив думку, що план Гітлера полягає у відторгненні від Польщі української території, приєднанні її до Карпатської України й створенні на цих землях Української держави з перспективою прилучення до неї Східної України [10]. Також керівництво Фінляндії лояльно ставилося до позитивного вирішення питання української державності. Маршал Манергейм в розмові з послом Німеччини фон Блюхером висловив думку, що Україна повинна бути самостійною [11].

Ймовірність домовитися провідних європейських держав супроти СССР, а також події на Карпатській Україні стривожили кремлівське керівництво. 10 березня 1939 р. виступаючи на ХУІІІ з’їзді ВКП(б) Сталін висміяв ідею приєднання Совєтської України з тридцятимільйонним населенням до 700 – тисячного Закарпаття, відзначивши, що західні країни провокують загострення відносин між СССР та Німеччиною. Тобто Москва натякнула на можливість домовитися з Берліном. Нацистські верховоди зрозуміли це – 12 березня Угорщина отримала дозвіл Німеччини на окупацію Карпатської України. Таким чином почалося зближення двох тоталітарних режимів, яке закінчилося 23 серпня 1939 р. підписанням пакту Молотова – Ріббентропа, яким було розпочато Другу світову війну.

Совєтське керівництво старалося приховати таємні протоколи до договору, які вказували на експансіоністські зазіхання обидвох сторін, також напад на Польщу показував чого варта голослівна російська „слов’янська солідарність”. Російський історик М.Семиряга опублікував матеріали, які підтверджують факт злочинного порушення міжнародних норм і договорів СССР та ІІІ Райхом [12].

Такий блискавичний хід подій, який кардинально змінив геополітичну ситуацію на сході Європи був прогнозований, але неприйнятним для українців. Голова УНДО В.Мудрий змушений був визнати: „ Раніше ми орієнтувалися, що буде зудар західного світу зі східним – большевицьким. Ця концепція зійшла з платформи актуальності, бо західні держави ігнорують справи недержавних народів. Ми тільки „сліпе знаряддя гри чужих сил”. Потрібно зберегти українську національну субстанцію” [13]. Слід підкреслити, що на останньому засіданні польського сейму українські посли ( чільники українських легальних політичних партій) висловилися за підтримку Польщі в боротьбі з Німеччиною, так само до вірних звернулися ієрархи УГКЦ на чолі з митрополитом А.Шептицьким відбувши молебні за перемогу польської армії. Згідно мобілізації до війська призвано близько 100 тис. українців (всього в збройних силах Польщі їх було понад 150 тис. ). Польські дослідники стверджують, що всі вони досить добре воювали, один з останніх склав зброю на Любельщині в складі 29 бригади піхоти полковник П.Шандрук, нагороджений вищим військовим орденом Віртуті Мілітарі [14].

Іншу позицію займала найбільш масова та радикальна ОУН, керівник якої полковник Є.Коновалець ще у 1929 р., перебуваючи у США, говорив: „ ... про неминучість другої світової війни, до якої наш народ мусить бути відповідно приготований” [15]. У переписці з полковником Р.Дашкевичем у серпні 1931 р. він стверджував, що на Польщу нападуть Росія і Німеччина, тоді українцям в еміграції необхідно буде творити офіцерські кадри, а в краю розпочати терористично-диверсійну акцію проти поляків [16]. У 1937 р. Є.Коновалець передбачав: „ Війна неминуча за яких два-три роки. Німецько-італійська вісь намітила розібрати Совєтський Союз і якщо Гітлер не збожеволіє з його імперіалізмом Великої Німеччини, то Україна матиме автономію і своє військо” [17]. Ці думки поділяв відомий військовий стратег, член Проводу ОУН, генерал М.Капустянський. Він аргументовано доводив ймовірні плани Москви та Берліна в майбутній війні. Вважав, що в першу чергу буде зруйнована Польща, а українська проблема вирішиться завдяки організованій революційно-визвольній акції [18].

В 30-х рр. українські націоналісти основну увагу приділяють вишколу кадрів Організації до майбутньої війни. Для цього на еміграції проводять мобілізацію військових старшин, здійснюють масову підготовку молоді на західноукраїнських землях, проводять збір коштів серед діаспори Пн.Америки, йде активна закупівля зброї, боєприпасів, військової амуніції тощо. Разом з тим налагоджується співпраця з військово-політичними колами Німеччини, Литви, Італії, Фінляндії. Англії, Японії, Хорватії та інших країн, які поділяли бажання українців стати суб’єктом міжнародних відносин, створивши суверенну державу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. «Ідейні основи соціально-політичних систем.  Політичні ідеології: трансформація уявлень в контексті сучасності»

    Документ
    Секція 2. Особливості ідеологічних протиріч в сучасних суспільствах. Українське суспільство в контексті формування  нових політичних цінностей та ідеологій.
  2. Головне управління з питань внутрішньої політики

    Документ
    «Історико-патріотичний вимір участі українського народу у Великій Вітчизняній війні (до 65-ї річниці Перемоги). Соціальний захист ветеранів Великої Вітчизняної війни»
  3. Чернігів

    Документ
    чЕРНІГІВСЬКИЙ Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств,
  4. Державне управління а. Ф. Мельник О. Ю. Смоленський А. Ю. Васіна Л. Ю. Гордієнко

    Документ
    Навчальний посібник «Державне управління» зорієнтований на освітньо-професійні програми підготовки магістрів державної служби та магістрів за спеціальністю «Адміністративний менеджмент».
  5. Рівненська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації

    Документ
    З метою забезпечення виконання повноважень обласної державної адміністрації, визначених Законом України “Про місцеві державні адміністрації”, у зв’язку з кадровими змінами у керівництві облдержадміністрації:

Другие похожие документы..