Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Нэнси смутилась и покраснела....полностью>>
'Автореферат'
Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства ...полностью>>
'Урок'
Формирование представления об информационном пространстве учебника, его компонентах, их взаимосвязи.Способствовать обогащению словаря, совершенствован...полностью>>
'Документ'
Модуль ознайомлює вчителів із загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти (рівні володіння мовою, контроль, підходи, методи, вимоги, оцінюва...полностью>>

«Засоби захисту прав власності»

Главная > Методичні рекомендації
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Затверджую

Перший заступник начальника

Головного управління юстиції

у Донецькій області

_____________ С.Л. Кучерук

„ 28 „ січня 2011 року

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

на тему:

«Засоби захисту прав власності»

м. Донецьк - 2011

ПЛАН

Вступ

  1. Загальне поняття та форми власності.

  2. Об’єкти і суб’єкти права власності

  3. Сутність захисту права власності

  4. Засоби захисту права власності

    1. 4.1. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння

    2. 4.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника.

    3. 4.3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння

    4. Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Практика правовідносин у сучасному суспільстві пов’язана з постійним зіткненням його членів з відносинами власності. При цьому поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб’єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.

Дана проблема виглядає особливо актуальною в зв’язку з процесами формування правової держави та багатоманіття форм власності в Україні. У статті 13 Конституції України записано: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом”.

Не менш важливими для формування інституту права власності та захисту прав власників є положення інших розділів Конституції України. Серед них насамперед такі норми: "Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності" (ст. 41); "Право власності є непорушним" (ст. -11), "Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості" або "з наступним повним відшкодуванням їх вартості... — лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану" (ст. 41); "Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом" (ст. 41); виключно законами України визначається "правовий режим власності" (ст. 92).

Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою норм права, що належать до різних галузей законодавства. Окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права власності, розглядаються кримінальним правом як злочини і передбачають застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займає Цивільний кодекс України.

Поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб’єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.

1. Загальне поняття власності та форми власності

Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів,їх рівноправність і змагальність.

Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом: Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів. Спори, що виникають між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражним судом.

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється Законом «Про власність» і Сімейним кодексом України. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

2. Об’єкти і суб’єкти права власності

Зрозуміло, що перш ніж дати відповіді, щодо переліку осіб, які мають право на захист власності, необхідно визначити коло суб'єктів права власності або іншими словами — коло власників. Згідно зі статтями 13, 14, 85, 116, 142 і 143 Конституції України в Україні є приватна, колективна, державна та комунальна форми власності, суб'єктами (власниками) якої відповідно визнаються: фізичні особи; юридичні особи; Український народ і держава; територіальні громади села, селища, міста.

Поза сумнівом, усі перелічені суб'єкти права власності як власники мають право на захист їх порушеного права. Однак, за чинним законодавством України, коло осіб, які можуть звертатися з вимогами цивільно-правового захисту права власності, фактично може бути значно ширше. Так чи інакше коло осіб, які можуть захищати право власності, не обмежується власниками.

Щодо об'єкта цивільно-правового захисту права власності, то таким є будь-який об'єкт правовідносин власності, тобто майно чи право на майно, яке може бути у власності того чи іншого власника. Однак набагато складнішою є проблема співвідношення права власності як елемента правовідносин та права на захист власності.

Так, загальновідомо, що учасники цивільно-правових відносин мають певні суб'єктивні права та обов'язки. Одним з таких суб'єктивних прав є право власності громадянина (фізичної особи), юридичної особи, держави, територіальної громади.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності в Україні можуть бути юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки
щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі
радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов'язаннями один одного.

Загальнодержавну власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; національний банк, інші державні банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше
майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність
відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також інше майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України.

Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

3. Сутність захисту права власності

Захист права власності має велике значення вже тому, що власність в її різних формах є основою економічного розвитку суспільства. Дане право – одне з найважливіших невід’ємних прав людини, і його забезпечення – важливе завдання всіх органів правової держави.

На захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо. Кримінальне право встановлює відповідальність за злочинні посягання на майно держави, юридичних осіб і громадян, адміністративне передбачає покарання за дрібні вчинки, що порушують чиєсь право власності, а трудове регламентує матеріальну відповідальність працівників за шкоду, завдану ними роботодавцеві. Крім того, захисту права власності певною мірою приділено увагу в земельному та сімейному законодавствах.

 

Особливості цивільно-правового захисту права власності, порівняно з іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті відновлення порушених прав, попереднього майнового стану особи, права якої порушено.

 Прикладом звернення громадянина або юридичної особи до цивільно-правового захисту свого права власності може бути пред’явлення власником позову про витребування речі, яку в нього вкрадено. Також, якщо хтось заважає власникові користуватися своєю річчю, власник може пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Далі, якщо власник з тої чи іншої причини не може витребувати річ, що вийшла з його володіння, він може за певних умов може вимагати відшкодування завданих йому збитків і поновити свій попередній стан у такий спосіб.

   

У чинному зараз Цивільному кодексі Української РСР захисту права власності присвячено главу 13, яка станом на сьогодні містить три статті: ст. 145, 147 та 148. Різні норми й інститути цивільного права відіграють неоднакову роль у справі захисту права власності. Тому всі їх можна умовно поділити на три категорії.

Правові норми першої з них встановлюють або закріплюють приналежність матеріальних благ певним суб’єктам і беруть їх, таким чином, під захист закону. До цієї групи норм належать, зокрема, норми Конституції України, Закону про власність, який чітко визначає можливість існування різних форм державної, колективної та індивідуальної власності.

Норми права, що належать до другої групи, забезпечують умови для здійснення власниками належних їм прав. Вони також відіграють важливу роль у захисті права власності. Прикладами можуть бути норми. Що встановлюють конкретний цивільно-правовий режим окремих об’єктів права власності – необхідність їх регламентації, можливості відчуження тощо.

Нарешті, третя категорія охоплює норми, що встановлюють відповідальність за скоєння незаконних дій з чужим майном, за завдавання матеріальної шкоди власникові і т.д. Ці норми безпосередньо охороняють і захищають повноваження власника від протиправних посягань.

Таким чином, хоча більшість цивільно-правових норм так чи інакше пов’язана з захистом права власності, але є й спеціальні засоби цивільного права, спрямовані на його безпосередній захист.

Отже, в цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше, охорону відносин власності в широкому розумінні слова з допомогою всіх норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний розвиток економічних відносин; по-друге, охорону відносин власності у вузькому розумінні , або їх захист – як сукупність тих цивільно-правових засобів (способів), які застосовуються у зв’язку зі скоєнням правопорушень проти відносин власності .

Захист права власності має велике значення вже тому, що власність в її різних формах є основою економічного розвитку суспільства. Дане право – одне з найважливіших невід’ємних прав людини, і його забезпечення – важливе завдання всіх органів правової держави.

На захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо. Кримінальне право встановлює відповідальність за злочинні посягання на майно держави, юридичних осіб і громадян, адміністративне передбачає покарання за дрібні вчинки, що порушують чиєсь право власності, а трудове регламентує матеріальну відповідальність працівників за шкоду, завдану ними роботодавцеві. Крім того, захисту права власності певною мірою приділено увагу в земельному та сімейному законодавствах.

Особливості цивільно-правового захисту права власності, порівняно з іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті відновлення порушених прав, попереднього майнового стану особи, права якої порушено.

В цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше, охорону відносин власності в широкому розумінні слова з допомогою всіх норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний розвиток економічних відносин; по-друге, охорону відносин власності у вузькому розумінні , або їх захист – як сукупність тих цивільно-правових засобів (способів), які застосовуються у зв’язку зі скоєнням правопорушень проти відносин власності ”.

  1. Засоби захисту права власності

4.1. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння

Витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикація) являє собою найважливіший цивільно-правовий засіб захисту права власності. Таке витребування здійснюється шляхом пред’явлення позову в суд чи арбітраж. Такий позов називають віндикаційним.

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності є віндикація - витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Воно здійснюється пред’явленням позову в суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним.

Отже, віндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути не володіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму, підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі. Зрозуміло, що позивач має підтвердили своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна, тобто особа, яка володіє майном позивача без правових підстав. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, як придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала прав ним розпоряджатися.

Віндикаційний позов має ґрунтуватися не лише на нормах матеріального права. Він повинен відповідати також вимогам процесуального права, якими визначаються процесуальні вимоги. Це дані про: суд, позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обґрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позов.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, підставою посилання на належне йому право, юридичні факти що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога не володіючого майном власника до незаконно
володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому май на з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володінь позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З пози цій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна, що однак не завжди враховується в судовій практиці.

Незаконним володільцем буде особа, що вкрала річ або купила її не у власника, оскільки продавець за договором купівлі - продажу не міг передати покупцеві те, чого не мав сам - права власності на продану річ. За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли у відповідача речі вже немає.

Коли майно належить кооперативній або громадській організації чи громадянинові, то кожний з цих власників за своїм бажанням може пред’явити або віндикаційний позов, або позов про відшкодування збитків.

Предметом віндикаційного позову може бути витребування ндивідуально визначеної речі, що визначається кількістю, мірою, вагою. В зв’язку з тим, що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.

Власник відповідно до ст. 390 ЦК України має право вимагати
не тільки повернення свого майна, а й повернення або відшкодування всіх
доходів, які незаконний володілець дістав чи повинен був дістати від користування майном. Причому вирішення питання про те, з якого часу доходи мають бути п о вернені власникові, залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.


Відповідно до ст. 388 ЦК України, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

Зрозуміло, що набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом. Незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведене протилежне. Відповідно до ст. 390 ЦК України власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування доходів, які він здобув або повинен був здобути за весь час володіння; від добросовісного володільця - всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

Отже, одержане добросовісним набувачем до того, як він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів, здобутих під час володіння. Недобросовісний володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

Як зазначено у ст. 390 ЦК України, незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, які він одержав, а й ті, які повинен був одержати. Коли незаконний набувач не одержав доходів з власної вини, він несе всі н е вигідні наслідки цього - мусить повернути доходи, які міг одержати. Наприклад, хтось незаконно володів садом, але не знімав плодів, не одержував доходів. Він нестиме всі невигідні наслідки своєї бездіяльності - повинен відшкодувати втрачені ним доходи, бо у ст. 390 Цивільного кодексу України законодавець зазначає, що власник має право вимагати повернення або відшкодування доходів, які незаконний володілець "здобув і повинен був здобути".

Відповідно до ст. 390 ЦК України “володілець як добросовісний, так і не добросовісний, у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних затрат на майно з часу, з якого власникові належать доходи від майна”. Отже, недобросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки за цей проміжок часу. Добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування н е обхідних затрат тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власникові належать прибутки з майна.

Іноді витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна. Незаконний володілець може зробити певні поліпшення у майні, у зв’язку з чим може збільшитись вартість останнього.Добросовісний володілець, зазначається в ст. 390 Цивільного кодексу України, має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі. Як випливає із змісту ЦК України, право залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшення затрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовісний володілець.

Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі. Коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - не завжди.
Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача.

Якщо майно набуте безплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках ( ст. 388 ЦК України).

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно вкрадене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору “поза його волею”.

Отже, громадянин - власник якогось майна - не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи при наявності сукупності трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника;
б) майно має бути придбане набувачем на гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно
має бути передане власником за договором іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.

Все зазначене вище повною мірою відноситься до віндикації власності громадян, щодо віндикації державного і громадського майна діють особливі правила. Відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України витребування майна з підстав, зазначених у ч.1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, коли майно боржника буде передане судовим виконавцем для реалізації торговельній організації і там воно буде придбане тією чи іншою особою, то від останньої майно не може бути витребуване власником на тій підставі, що він загубив це майно або воно було у нього викрадене, а потім потрапило до рук боржника, відносно якого було поставлене судове рішення.

Наведене правило (аналогічне за змістом правило міститься в ст. 388 ЦК України) розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. Суть цього права була розкрита в ст. 1212 ЦК України. Державне майно, а також майно кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від будь якого набувача: “витребування майна власником із чужого незаконного володіння”.

Таким чином, зазначене майно могло бути витребувано від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він (або повинен був знати) про незаконність свого володіння - це немало ніякого значення.

Не мало значення для вирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, а потім потрапило до рук незаконного набувача.

Порядок віндикації грошей та цінних паперів регламентуються ст. 389 ЦК України. Так, не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи вкрадені у нього. Гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані у добросовісного набувача навіть тоді, коли вони належали державній чи кооперативній або громадській організації і були не законно відчужені будь-яким способом. Особливий порядок віндикації грошей та цінних п а перів на пред’явника встановлено з метою зміцнення та розвитку цивільного обороту. Кожний його учасник, одержуючи гроші та цінні папери на пред’явника, повинен бути певен, що вони не можуть бути витребувані від нього, що добросовісність їх набуття гарантує його від усяких випадковостей.

    1. 4.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника.

Порушення права власності не обов’язково пов’язано з позбавленням власника володінням річчю. Право власності, крім права володіння, містить у своєму складі право користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту.

Цивільно-правова практика знає випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Можливі випадки, коли за позовами власників будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. В цих випадках право власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Якщо хтось перешкоджає власникові користуватися або розпоряджатися річчю, власник може вимагати усунення порушення. “У наведених випадках власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав. Цей процес називають негаторним” .

Дії, якими порушується право власності, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Наприклад, якщо власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких перешкод у користуванні будинком, бо дії наймача в даному разі правомірні.

Витрати, пов’язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Захист права власності здійснюється і у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред’являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном у силу закону або договору з власником майна. Прикладами може бути володіння на підставі договору майнового найму, договору підряду, договору схову та ін. Якщо річ вкрадено в наймача і наймач витребує її з чужого незаконного володіння, пред’явивши позов, то тут здійснюється захист не тільки права наймача певний час володіти і користуватися річчю, а й права власник, позаяк у разі задоволення позову в наймача з’явиться можливість виконати свої обов’язки перед наймодавцем-власником – повернути останньому майно, яке було надане наймачеві у тимчасове користування.

4.3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння

Порушення права власності не обов’язково пов’язано з позбавленням власника володінням річчю. Право власності, крім права володіння, містить у своєму складі право користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту.

Цивільно-правова практика знає випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Можливі випадки, коли за позовами власників будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. В цих випадках право власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Якщо хтось перешкоджає власникові користуватися або розпоряджатися річчю, власник може вимагати усунення порушення. У окремих випадках власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав. Цей процес називають негаторним.

Дії, якими порушується право власності, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Наприклад, якщо власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких перешкод у користуванні будинком, бо дії наймача в даному разі правомірні.

    1. ВИСНОВОК

Цивільно-правові засоби захисту права власності мають на меті відновлення порушеного права, тобто попереднього майнового стану особи, права якої порушено.

До цивільно-правових засобів захисту права власності належать :

  • витребування майна власником з чужого незаконного володіння;

  • витребування грошей і цінних паперів на пред’явника ;

  • захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння

  • інші засоби цивільно-правового захисту права власності.

Цивільний кодекс розрізняє добросовісного і недобросовісного споживача, передбачає різні види витребування майна з чужого незаконного володіння.

За сучасних умов в Україні великого значення набуває захист права інтелектуальної власності. Дана проблема ще не є достатньо врегульованою в цивільному законодавстві України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Цивільний кодекс України // Кодекси України. - № 1, 1999. – С. 3-137.

3. Загальна теорія цивільного права: Підручник / О.А.Підопригора, Д.В.Боброва, О.В.Дзера та ін.; За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – 454 с.

4. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. Лит., 1991. – 240 с.

5. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та ф-тів.–К.: Вентурі, 1997.– 480 с.

6. Жаров В. Адміністративний порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні // Право України. – 1999. - № 5. – С. 47-50.

7. Жаров В. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: удосконалення правового регулювання // Право України. – 1999. - № 3. – С. 42-46.

8. Святоцький О. Святоцький. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України. – 1999. - № 4. – С. 16-18.

Відділ систематизації законодавства,

правової роботи та правової інформації

Головного управління юстиції у Донецькій області



Скачать документ

Похожие документы:

  1. “засоби захисту права власності”

    Документ
    Практика правовідносин у сучасному суспільстві пов’язана з постійним зіткненням його членів з відносинами власності. При цьому поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб’єктами якої вони не є.
  2. Захист права власності

    Реферат
    Захисту права власності наш законодавець завжди приділяв лику увагу, оскільки власність громадян, колективна та державна власність є основою розвитку Української держави.
  3. Право власності на землю. Захист права власності

    Документ
    П68 Право власності на землю. Захист права власності / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, Н.А.Кубар; М-во юстиції України.- К.: [ТОВ "Поліграф-Експрес"], 2006.
  4. Право власності та право повного господарського ведення: спільне та відзнаки

    Документ
    Экономічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних відносин.
  5. Право інтелектуальної власності (2)

    Документ
    Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Другие похожие документы..