Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
-   Доц. Махаматов Т.Т.  Первый Международный симпозиум «Современные проблемы культуры и здоровья», «Здоровье и долголетие в традициях лотосовой сутр...полностью>>
'Документ'
Фестиваль проводится с целью популяризации театрального искусства среди детей, подростков и юношества, формирования эстетического отношения к действи...полностью>>
'Реферат'
Останнім часом засоби масової інформації дедалі наполегливіше при­вертають увагу громадськості до проблеми національної толерантность (або, точніше, ...полностью>>
'Публичный отчет'
Данный открытый информационный отчет направлен на информирование о результатах деятельности школы села Голофеевка за 2010 – 2011 учебный год, проблем...полностью>>

Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

МОТИВАЦІЯ ВИБОРУ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІЛІЙ БОГАТОНАЦІОНАЛЬНОЇ КОМПАНІЇ

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового госпо­дарства є розгортання процесів глобалізації, які чинять суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визнача­ють тенденції розвитку національних економік. Одним з головних чинників прискорення розвитку світової економіки є приплив прямих іноземних інвестицій. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом транснаціоналізації процесу виробницт­ва призвело до зростання ролі богатонаціональних компаній. Інтернаціоналізація процесів світової економіки і фор­мування на цій основі економічних просторів, спільних ринків, не тільки стимулюють приплив прямих іноземних інвестицій, але й розподіляють, і перерозподіляють їх, координують чи визначають вектор спрямованості з урахуванням зростання конку­рентної боротьби.

Закордонний досвід наочно свідчить, що в перехідний період становлення ринкової економіки інвестиції стають найважливішим чинником не тільки реконструкції і відновлення, але й створення нових виробництв і підприємств. В постсоціалістичних країнах, де відбуваються помітні економічні й полі­тичні зміни, значна частина населення залишається неохопленою різноманітними послугами, а тому вони є досить привабливими для діяльності багатонаціональних компаній. Богатонаціональні компанії виступають головним засобом здійснення закордонних прямих інвестицій.

Щоб фінансувати інвестиції за кордоном, богатонаціональна компанія повинна прийняти рішення, отримувати кошти у своїй країні чи в іншій, з внутрішніх дже­рел (в межах своєї системи) чи із зовнішніх.

Однак, чимало факторів як у країні базування, так і за кордоном діють обме­жуюче на вибір джерел капіталу для материнської компанії. Остаточний вибір джерела капіталу залежить від стратегічних пріоритетів материнської компанії та різноманітних обмежень. Рішення про прямі інвестиції за кордоном приймаються керівництвом багатонаціо­нальних компаній. У функціональному плані закордонні прямі ін­вестиції охоплюють всю діяльність багатонаціональних компаній щодо заснування та керів­ництва своїми філіями у різних країнах.

Особливість цих процесів в сучасних умо­вах полягає в тому, що, іноземні засновники прагнуть не залучати місцевих партнерів до створення дочір­нього підприємства, а вважають за краще повністю контролювати його. Це пов’язано з тим, що в деяких країнах досить повільно проходять реформи, пов'язані зі стабіліза­цією рівня цін, валютного курсу, державного бюджету тощо. Повільно створюється життєздатність ринкового середовища шляхом приватизації державних підприємств, лібералізація цін, підвищення відкритості економіки. Недосконало реформується інституціональна структура економіки. Тому прийнят­тя необхідних змін до законодавства, забезпечення ефективного механіз­му державного регулювання економіки досить суперечливе.

Разом з цим діяльність у постсоціалістичних країнах дає змогу дещо диверсифікувати джерела прибутків завдяки тому, що їх економіка не встигла за­знати примусової глобалізації і тому розвивається своїм ритмом, який нині може бути противагою циклу світової економіки. І хоча нові філії залежать набагато більше від коштів материн­ської компанії, засновані дочірні підприємства майже завжди змушені добиватися значного обсягу свого фінансування з місцевих джерел. Діяльність багатонаціональної компанії, спричинена прямими інвестиціями, ініціює рух цілого набору товарів і послуг у межах багатонаціональної системи, маючи за мету розширення їх у майбутньому. Тому залучення місцевого капіталу виступає гарантією для подальшого функціонування новостворених філій.

Валютний контроль у приймаючій країні може також більше заохочувати материнську ком­панію до використання місцевих джерел фінансування філій внаслі­док недоцільності переведення коштів у неконвертовану валюту. Високий рівень інфляції, великий валютний чи політичний ризик (наприклад, загроза експропріації) також сприяють місцевому фінан­суванню за інших рівних умов. Одначе дуже часто материнська компанія стикається з такими умовами, коли країна, яка приймає капітал, не в стані здійснювати місцеве фінансування, дотримуючись усіх вимог.

Деякі країни обмежують також доступ філій з іноземною власністю до місцевих джерел капіталу. Ці ж країни можуть також обмежувати частку власності материнської компанії у місцевій філії до певної величини (як правило, 49%). Це обмеження на власність може викликати серйозну фінансову проблему для фі­лій спільних підприємств, тому що замість інвестування в підпри­ємство (збільшення частки в капіталі) материнська компанія може не захотіти надати філії позики. Як правило висловлюється стурбованість у зв'язку з макроекономічною си­туацією у цих країнах, оскільки кредити використовуються здебільшого для купівлі імпортних товарів, а це призводить до зростання поточного платіжного дефіциту. Крім того, у цих країнах відсутня надійна система управління ризиками, а це може призвести до масового неповернення і кризи.

Оподаткування як у вітчизняній, так і приймаючій країні також може впливати на джерело фінансування в системі багатонаціональних компаній, а також і на його тип (власний капітал чи позика). Материнська компанія може здійснювати прямі інвестиції за кордоном без залучення своїх власних коштів або навіть без будь-якого руху капіталу зі своєї країни в приймаючу. Міжнародний рух капіталу не є обов'язковим елементом закордонних прямих інвестицій. Таким елементом є радше міжнародна передача управлінського досвіду.

Сьогодні успішній діяльності новостворених філій заважає низка факторів: тягар старих проблем, що збереглися ще з часів планової економіки; нові проблеми, що виникли на першому етапі ринкових перетво­рень; недосконалість законодавства та ін.

Для збільшення входження зовнішніх інвестицій в економіку України необхідно знайти рівновагу між нестачею внутрішніх заощаджень для розвитку економіки держави і критичною масою залучених іноземних інвестицій. Залучення й використання іноземного капіталу в економіці України представляється істотною законо­мірністю інвестиційного процесу на сучасному етапі. Питання розширення присутності в економіці іноземного капіталу має підпорядковуватися стратегічним цілям розвитку, підвищенню національної конкурентоспроможності. Процес експансії іноземного капіталу неминучий , незворотний та зумовлений об’єктивними потребами глобалізації національної економіки.

Довбня Светлана Борисовна, Найдовская Ангелина Алексеевна,

Разгоняева Татьяна Михайловна

Национальная металлургическая академия Украины, г. Днепропетровск

ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ ЗА СЧЕТ РОСТА ЭФФЕКТИВНОСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ОБОРОТНОГО КАПИТАЛА

В современных условиях вследствие усиления конкуренции руководители предприятий находятся в постоянном поиске новых (адекватных условиям конкуренции) инструментов управления предприятиями и рычагов повышения конкурентоспособности.

В начале 20 века основным конкурентным преимуществом предприятий являлась минимизация издержек, критериями оценки эффективности производства в это время были в основном показатели соотношения доходов и расходов.

С течением времени, с внедрением новых технологий, ускорением насыщения спроса, интернационализацией и ростом масштабов отдельные оперативные способы и методы управления уже не приводили к увеличению объема продаж и повышению конкурентоспособности предприятий. Критериями оценки деятельности предприятий стали уже не только традиционные показатели соотношения доходов и расходов, но и организационной и управленческой эффективности. Соответственно меняются и подходы к пониманию и методам оценки конкурентоспособности. С точки зрения авторов понятие конкурентоспособности предприятия на сегодняшний день структурно состоит из трех компонент:

  • конкурентоспособности продукции;

  • эффективности организации основных процессов предприятия;

  • обладания нематериальными активами, повышающими ценность для потребителя.

Под конкурентоспособностью продукции авторы подразумевают интегральную оценку таких характеристик как соотношение цены и качества, уровня затрат, функциональности и т.д. Данному аспекту посвящено достаточно большое количество работ. Влияние нематериальных активов на повышение стоимости предприятия и его привлекательности для потребителей в отечественных условиях невелико.

В силу того, что эффективность организации основных процессов на современном этапе является недостаточно исследованным аспектом, отличающимся повышенной значимостью (он непосредственно определяет эффективность деятельности предприятия и оказывает существенное влияние на конкурентоспособность продукции), особое внимание уделено оценке эффективности организации основных процессов предприятия – закупке, производству и сбыту. Под эффективностью этих процессов в первую очередь понимается скорость и качество их осуществления. Поскольку оценка конкурентоспособности предприятия всегда осуществляется в сравнении с другим предприятием или группой лидеров, то основным требованием к наполнению этой составляющей является доступность сбора информации и простота расчетов. Таким образом, для оценки данного аспекта целесообразно использовать систему показателей оборачиваемости различных элементов оборотного капитала и кредиторской задолженности.

При этом оценка эффективности организации деятельности предприятия должна начинаться с оценки снабжения, раскрывающейся в трех основных показателях: длительности реагирования поставщика на заявку предприятия (Дрз), длительности оборачиваемости производственных запасов предприятия до производственной фазы (ДПЗдо) и длительности оборачиваемости кредиторской задолженности (ДКЗ).

Оценка эффективности организации производства осуществляется посредством показателей длительности оборота производственных запасов в производственной фазе (ДПЗ) и длительности оборота незавершенного производства (ДНП).

Оценка эффективности организации сбытовой деятельности осуществляется посредством показателя длительности оборота дебиторской задолженности (ДДЗ).

Важно отметить, что стремление предприятия к повышению конкурентоспособности обычно выражается в постановке конкретных целей на период, достижение которых контролируется через мониторинг ключевых показателей (в данном случае предлагаемых показателей по оценке эффективности организации основных процессов предприятия). В результате чего могут возникать ситуации улучшающие значение частного показателя, но негативно влияющие на аспекты создания долгосрочных факторов успеха, например, стремление повысить скорость производства может привести к росту бракованной продукции или получению продукции нижестоящего сорта (класса); стремление сократить финансовый цикл за счет длительности оборачиваемости кредиторской задолженности может привести к ухудшению взаимоотношений с поставщиками и т.д. Для нивелирования таких ситуаций в интегральный показатель эффективности необходимо вводить поправочные показатели, например, коэффициент выхода годной продукции (Квг), коэффициент выполнения договорных обязательств (Кдо) и т.д.

С учетом вышесказанного оценка эффективности организации основных процессов предприятия по группе видов продукции может быть выражена следующей зависимостью:

(1),

где ПЭсн. – показатель эффективности снабжения;

ПЭп – показатель эффективности производства;

ПЭс – показатель эффективности сбыта.

Расчет показателей целесообразно осуществлять индексным методом, сопоставляя значение исследуемого предприятия со значением предприятия-конкурента (средним значением по группе предприятий, по отрасли).

(2),

(3),

(4),

Итоговая оценка основного аспекта конкурентоспособности - эффективности организации основных процессов на предприятии может быть определена следующим образом:

(5),

где dгр – доля выручки группы продукции в совокупном объеме выручки предприятия.

Таким образом, авторами предложен подход к оценке эффективности организации основных процессов на предприятии, который позволяет учесть скорость «зарабатывания» денег предприятием. С нашей точки зрения именно этому аспекту конкурентоспособности в современных условиях необходимо уделять наибольшее внимание, поскольку конкурентам легче обеспечить продуктовые характеристики (скопировать технологию, функциональные характеристики и т.д.), чем характеристики эффективности организации основных процессов.

Духовна-Кравченко Олеся Сергіївна

Запорізький національний університет

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ” В ВІТЧИЗНЯНІЙ НАУКОВІЙ ДУМЦІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Метою написання даних тез є аналіз існуючих визначень поняття “національна ідея” в вітчизняній науковій думці, з метою подальшого формулювання власного визначення та виявлення сутності та змісту даного поняття, закономірності його функціонування в умовах трансформації українського суспільства; та виявлення проблем визначення поняття “національна ідея” в вітчизняній науковій думці в умовах трансформації українського суспільства.

Переходячи до визначення поняття “національної ідеї”, необхідно зазначити, що навколо цього визначення існує багато суперечок, пов’язаних перш за все з відсутністю чіткого фундаментального формулювання цього поняття. Як зауважив В. Лісовий, “це фундаментальне поняття соціальної й політичної філософії перетворилося на “кошик”, куди кожний дослідник складає те, що відповідає його політичним уподобанням та власним уявленням” [5, с. 43]. Дехто з дослідників вказує на неможливість визначення поняття “національна ідея” [15, с. 10; 1, с. 68] у зв’язку з його абстрактністю.

Ті визначення поняття “національної ідеї”, які існують в вітчизняній науковій думці сьогодні, відрізняються різноплановістю та різнозмістовністтю. Медведчук В. дає наступне визначення національної ідеї – “система поглядів, ідей стосовно комплексу питань, пов’язаних з існуванням та розвитком суспільства, нації, всього народу, який живе у даній країні” [8, с. 47]. Таке визначення в своєму формулюванні має деякі недоліки, перш за все пов’язані з ототожненням понять суспільства, нації та громадян тієї чи іншої країни. Харахаш Б. так трактує національну ідею – “це система соціокультурних координат, яка задає нації як етносоціальній спільності цілепокладаючі орієнтири і напрями розгортання цієї спільності в історії” [13, с. 70]. Демчук П. наголошує, що “національна ідея у найширшому розумінні – це ідея закономірності становлення і розвитку націй від їх найпростіших форм до державного самовизначення і державної самореалізації” [1, с. 70]. Черненко А., розглядаючи національну ідею, пов’язує її розвиток з розвитком національної свідомості і практично об’єднує ці поняття [14, с. 37]. Свідзинський А. визначає національну ідею як “комплекс фундаментальних ідей, пов’язаних з розбудовою нації” [11, с. 7]. Свою дефініцію національної ідеї пропонує Л. Лук’яненко, “свідоме утвердження нації у всіх проявах її етнічної сутності” [6, с. 50]. Киричук О. визначає національну ідею як “духовну першооснову, джерело особистісного розвитку людини; соціально-психологічний механізм інтеграції соціальних груп, етносів, релігійних конфесій, партій, рухів; джерело суспільного поступу того чи іншого етносу, його державотворчої енергії; механізм урівноваження та гармонізації життєдіяльності народів, що населяють певний ландшафтно-кліматичний простір і мають спільну історико-політичну долю, орієнтацію на майбутнє” [2, с. 33]. Кремень В.Г. доходить висновку, що національна ідея це “синтетичний погляд на свою національну (етнічну) спільноту як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі й соціалізованому просторі континуум і водночас як на суб’єкта всезагального історичного процесу” [3, с. 263].

Найбільш придатним вважається визначення національної ідеї, яке запропонував Попович М., який під національної ідеєю пропонує розуміти “суспільний проект загальнонаціонального масштабу, невід’ємною частиною якого є певне уявлення про об’єктивне становище нації, її цінності і проблеми, а також про загальнонаціональні цілі та шляхи їх досягнення” [9, с. 15].

Аналізуючи існуючі визначення національної ідеї в вітчизняній науковій думці, доходимо висновків, що існують принаймні два фактора, які заважають на шляху філософського визначення та розуміння даного поняття. Першим з них є той факт, що багато дослідників оперують не сутністю даного поняття, а його явищем, описуючи, що має робити національна ідея, з чого складатись, відповіді на які питання містити в межах конкретної нації, не розвиваючи та не використовуючи суто філософське розуміння даного поняття. Як правильно зауважує Л. Лук’яненко, “Що ж до змісту поняття “національна ідея”, то автори уникають праці над дефініцією. Вони йдуть описовим шляхом” [6, с. 47]. Навіть в енциклопедичних виданнях поняття “національна ідея” є дуже розпливчатим та багатомірним, таким, що включає в себе різні, інколи протилежні аспекти. Так, наприклад, дається таке визначення: “збуджуючий фермент оновлення суспільства, стихійний процес за збереження своєї етнічної особи, яку українське населення вело протягом стількох століть свого історичного існування… Концентрований вираз національно-патріотичного фактора. З цієї точки зору, вона є соціально-політичним, морально-етичним та психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, що згуртовує його в єдине ціле” [7, с. 98].

Другий фактор полягає в тому, що досліджуючи національну ідею українського народу, відбувається підміна понять, яка проявляється в наступному: дослідник замість поняття “національна ідея” використовує поняття “українська ідея”, в той час, як співвідношення між цими двома поняттями необхідно розглядати як перехід від абстрактного до конкретного. Така логічна помилка призводить до того, що, намагаючись визначити сутність та зміст поняття “українська ідея” дослідники нехтують загальним поняттям “національна ідея” і не звертають увагу на ті моменти, які є властивими даній філософській категорії. На таку помилку звертає увагу і П. Демчук [1, с. 70].

До вищезгаданих проблем визначення поняття “національна ідея” в вітчизняній науковій думці необхідно також віднести той факт, що сучасні визначення та формулювання національної ідеї в Європейських державах та Америці відбувалось в період власне формування національної держави. І тепер, коли ці держави увійшли в глобалізаційні процеси, їх національні ідеї потребують кореляції в умовах сучасної глобалізації та трансформації суспільства. В той час, як в Україні за незначний проміжок часу відбулося становлення незалежної держави, перехід політичного, економічного та суспільного ладу від адміністративно-командної системи управління державою до демократичної держави. Всі ці процеси проходять одночасно зі спробою будівництва національної держави, якої український народ не мав за всю історію свого існування.

Тому визначення поняття “національна ідея” в вітчизняній науковій думці та формулювання власної національної ідеї проходить під впливом двох процесів, які в історичному розвитку держави мають передувати один одному, але в умовах існування нашої держави вони проходять одночасно. Перший з цих процесів – це формування національної держави Україна, другий – це формування незалежної держави в умовах глобалізаційних змін суспільства.

Для подолання проблеми визначення поняття “національна ідея” в вітчизняній науковій думці в умовах трансформації українського суспільства необхідним вважається перш за все використання законів логіки та принципів діалектичного пізнання для виявлення змісту поняття “національна ідея”, визначення родового поняття по відношенню до поняття “національна ідея”. Таким поняттям виступає поняття “ідея”. Такого ж принципу пропонують дотримуватись такі автори як Сабадуха В. та Харахаш Б., Ситник П.К. та Дербак А.П. в монографії “Проблема формування національної самосвідомості в Україні”, та Лепський М.А. [10, с. 131; 13, с. 69 – 71; 12, с. 179; 4, с. 73].

Такий філософський підхід має враховувати світові дослідження з питання формування та функціонування національної ідеї та історичні особливості становлення української держави. Дослідження поняття “національна ідея” вітчизняними науковцями повинно враховувати і процеси національного становлення України і одночасно глобалізаціні зміни українського суспільства.

Використанні джерела:

  1. Демчук П. Творчий дух національної ідеї // Віче. Теоретичний і громадсько-політичний журнал. – 2001. – №9. С. 68 – 73.

  2. Киричук О. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивізації // Куди йдемо? Матеріали науково-практичної конференції “Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні” / За ред. М.І. Михальченко, Б.І. Корольова. – К., 1993. – С. 33 – 38.

  3. Кремень В.Г. Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум. – К.: Грамота, 2007. – 576 с.

  4. Лепський М.А. Взаимосвязь украинской идеи и общественного дела – как проблема полноты бытия Украины // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2002. – Вип. 23. – С. 73 – 82.

  5. Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? // Сучасність. Література, Наука, Мистецтво, Життя суспільства. – 2000. – №4. – С. 43 – 64.

  6. Лук’яненко Л.Г. Національна ідея і національна воля. – К., 2006. – 288 с.

  7. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Інтситут держави і права ім. В.М. Корецького. Редкол.: Ю.І. Римаренко та ін. – К.: Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.

  8. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997. – 170 с.

  9. Попович М. Українська національна ідея // Вісник Національної академії наук в Україні. – 2005. – №8. – С. 14 – 20.

  10. Сабадуха В. Проблема визначення змісту поняття “українська національна ідея” // Схід. Аналітико-інформаційний журнал. – 2008. – №4. – С. 131 – 134.

  11. Свідзинський А. Національна ідея як концепт культури // Розбудова держави. – 2006. – №1 – 6. – С. 6 – 29.

  12. Ситник П.К., Дербак А.П. Проблема формування національної самосвідомості в Україні: Монографія. – К.: НІСД. – 2004. – 226 с. – (Сер. “Гуманітарна політика і духовна культура”, Вип.4)

  13. Харахаш Б. Національна ідея як система соціокультурних координат // Українська національна ідея. Науковий збірник. – К.: Українська видавнича спілка. – Бюлетень Всеукраїнського наукового та професійного Товариства імені Миколи Міхновського. – 1998. - №4. – С. 69 – 71.

  14. Черненко А.М. Українська національна ідея: Монографія – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994. – 144 с. – Б. – 133 – 137.

  15. Шморгун О. Основний зміст поняття “українська національна ідея” // Розбудова держави. – 1997. – №6. – С. 10 – 19.

Дяченко Людмила Іванівна

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі (1)

    Документ
    Стратегія розвитку України у глобальному середовищі / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 13-15 листопада 2009 р. – Т. І. - Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.
  2. Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій індустрія гостинності у країнах європи

    Документ
    Індустрія гостинності у країнах Європи / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 4-6 грудня 2009 р. – Сімферополь: ВіТроПринт, 2009. – 176 с.
  3. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (1)

    Документ
    Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 28-30 січня 2011 р.
  4. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в україні

    Документ
    Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 26 березня 2010 р. Відп. ред. к.ф.н. В.І. Тарасов. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010.
  5. Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 23-25 жовтня 2009 р

    Документ
    Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 23-25 жовтня 2009 р. – Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.

Другие похожие документы..