Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Данной продукции присваивается категория «товар ненадлежащего качества», в соответствии с чем на нее не распространяется понятие «гарантийный срок» (т...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Цель преподавания дисциплины «Экономический анализ» – углубление знаний и получение практического навыка применения приёмов и методов финансового ана...полностью>>
'Документ'
Второй год подряд газета “Latvijas Avīze” 1 июня публикует рейтинг высших учебных заведений страны. В этом году, как и в предыдущем, пальма первенств...полностью>>
'Рабочая программа'
Предметом дисциплины являются управленческие отношения в АПК, содержание, формы, методы, процесс и структура управления АПК во время его реструктуриз...полностью>>

Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Успішність функціонування будь-якої організації залежить від рівня її конкурентоспроможності. Тим самим доводиться визнати необхідність удосконалення існуючих методик оцінки і управління конкурентоспроможністю підприємства, яка заснована на тісному взаємозв`язку загальновизнаних законів економіки і менеджменту, психології і соціології, статистики і теорії ймовірностей, інших наук.

Успіх підприємства, що працює на ринку, багато в чому обумовлений його здатністю відповідати вимогам, пред’явленим діловим середовищем. Процес прийняття підприємством управлінських рішень є процесом перетворення інформації про ділове середовище в дію. Підприємство саме створює основу власного успіху або невдачі, ухвалюючи рішення щодо того, які джерела інформації і методи її обробки воно буде використовувати, а які ігнорувати.

Теоретичні основи розробки проблем конкуренції і ринкових відносин, форм і методів конкурентної боротьби були закладені в роботах А. Сміта, А. Маршалла, К. Маркса, Дж. Робінсона, Дж. К. Гэлбрайта, А. Чемберлена, К. Макконела, С. Брю, Л. Балабанова, Борисової Т.О й інших. Сьогодні вчені визначають конкурентоспроможність підприємства як узагальнюючу оцінку його конкурентних переваг у питаннях формування ресурсного потенціалу, якості задоволення споживчого попиту та досягнутої за рахунок цього ефективності функціонування господарської системи на момент чи протягом періоду оцінювання. І. Ансофф трактує поняття "конкурентного статусу фірми" як своєрідне мірило її положення на ринку та позиції в конкуренції. При цьому, як зазначає X. Фасхієв, висока конкурентоспроможність підприємства зумовлюється наявністю трьох ознак: задоволеності споживачів та їх бажання зробити повторну покупку; відсутності претензій до підприємства з боку суспільства, акціонерів та партнерів; відчуття гордості працівників підприємства за діяльність у ньому та бажання сторонніх отримати роботу саме в цьому підприємстві. Іншими словами, конкурентоспроможність підприємства - це результат "конкурентних переваг за всім спектром проблем управління компанією". Слушність такого підходу в порівнянні з попереднім полягає у тому, що він розглядає підприємство як систему, конкурентоспроможність якої залежить: від конкурентоспроможності її входу, тобто ресурсного потенціалу; від конкурентоспроможності кожної підсистеми підприємства та їх взаємодії; від конкурентоспроможності виходу, тобто товару. Таким чином, при входженні на новий ринок, прийнятті рішень щодо зміни обсягів виробництва, здійсненні інвестицій з метою модернізації обладнання або продуктових чи процесових інновацій необхідна оцінка підприємства в цілому .

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності і забезпечення прибутковості в умовах конкурентного ринку.

Виробництво й реалізація конкурентоспроможних товарів - обов'язкова умова конкурентоспроможності підприємства. Критерій конкурентоспроможності - рівень продаж і стабільне місце на ринку. Поняття конкурентоспроможності містить у собі великий комплекс економічних характеристик, що визначають положення підприємства на галузевому ринку. Конкурентоспроможність товару відображає його здатність більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями; з іншого боку - цінами, установлюваними продавцями товарів.

Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в рекламі, іміджі виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу. Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність підприємства-виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість підприємств конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю підприємства, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів і послуг та її продукція користується постійним попитом. Однак у житті цей стан не є незмінним. Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

Одним з напрямків підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є зростання обсягів реалізації його продукції (товарів, робіт чи послуг) на ринку. Однак зростання обсягів реалізації саме по собі не дасть бажаних результатів, тому що при цьому не враховуються такі важливі результативні показники, як прибуток підприємства, величина витрат на реалізацію (яка зі збільшенням обсягів реалізації далеко не завжди зменшується) тощо.

Для планування обсягів реалізації, які б дозволили не лише відшкодувати операційні витрати, але й одержати прибуток (а він є основним джерелом коштів для розширеного відтворення підприємства), доцільно застосувати систему взаємозв’язку, яка одержала назву “взаємозв’язок витрат, обсягів реалізації та прибутку ” (Cost-Volume-Profit Relationships або CVP). Вона дозволяє виявити роль окремих чинників у формуванні прибутку від реалізації продукції (послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом. У процесі управління обсягами діяльності за даним методом підприємство вирішує низку задач. Однією з перших є визначення обсягу реалізації послуг, при якому забезпечується беззбиткова діяльність підприємства.

Кінцевою метою підвищення конкурентоздатності підприємства є збільшення прибутку та прибутковості розширення ринку його збуту та забезпечення стійкості роботи підприємства. Покращення фінансового стану підприємства можна досягти за рахунок підвищення якості продукту, що пропонується (чим вища якість, тим вища ціна), реалізації політики ресурсозбереження, організаційно-технічного та соціального розвитку підприємства. Будь-які заходи з покращення цих сторін діяльності відображаються на зростанні прибутку підприємства і, відповідно, її конкурентоспроможності.

Отже, конкурентоспроможність підприємства можна підвищити за рахунок наступних заходів:

- підвищення частки власних коштів в структурі капіталу підприємства;

- збільшити обсяг реалізації до розрахованого рівня беззбитковості (на початкових етапах з подальшим підвищенням);

- скоротити частку позикових коштів відносно власних;

- збільшити обсяг рентабельних активів, за рахунок яких можна покрити короткострокові зобов’язання;

- після досягнення точки беззбитковості реалізації досягти планових обсягів прибутку, тим самим підвищити показники рентабельності.

- для кожного виду послуг на підприємстві доцільно визначити приблизний етап життєвого циклу з метою формування ефективної цінової та асортиментної політики, які тісно пов’язані з рівнем конкурентоспроможності і впливають на основні результативні показники підприємства.

Саме ці моменти мають бути визначальними і на них мають бути направлені зусилля стратегічного управління підприємством паралельно з підвищенням кількісних показників фінансового стану, ефективності використання ресурсного потенціалу, рентабельності як основних показників його конкурентоспроможності.

До організаційних заходів, що підвищують рівень конкурентоспроможності підприємства, відносять: забезпечення пріоритетності продукції; зміну якості виробу і його технічних параметрів з метою обліку вимог споживача та його конкретних запитів; виявлення переваг товару порівняно із замінниками; виявлення недоліків товарів-аналогів, які випускають конкуренти; вивчення заходів конкурентів з удосконалення аналогічних товарів; виявлення й використання цінових факторів підвищення конкурентоспроможності продукції; нові пріоритетні сфери використання продукції; диференціація продукції, що забезпечує відносно стійкі переваги споживачів, які віддаються певним видам взаємозамінних товарів; вплив безпосередньо на споживача, шляхом штучного обмеження надходження на ринок нових товарів, проведення реклами, надання грошового або товарного кредиту.

Губар Ольга Володимирівна

Міжрегіональна Академія управління персоналом, м.Київ

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України передбачено удосконалення організації роботи Державної санітарно-епідеміологічної служби, забезпечення проведення ефективної кадрової політики і визначення обґрунтованої потреби держави в підготовці спеціалістів відповідно до Європейських стандартів. Указ Президента України «Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 18.01.2006 року «Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами» визначає необхідність удосконалення системи епідеміологічного нагляду за поширенням інфекційних хвороб в Україні.

Організаційна структура Державної санітарно-епідеміологічної служби України, успадкована від СРСР виявилася неадекватною до нових вимог. І поряд з недосконалим управлінням персоналом належить до найбільш важливих факторів, які впливають на конкурентоспроможність служби. Тому в сучасних умовах виникла необхідність її реорганізації на основі вивчення досвіду організації санітарного та епідеміологічного нагляду в різних країнах світу, відповідності організаційної і штатної структури різних рівнів управління місії та завданням діяльності, аналізу трудового потенціалу і мотивації праці в санепідслужбі.

Одним з основних напрямків підвищення конкурентоспроможності є реформування управління, структури і функцій Державної санітарно-епідеміологічної служби. На відміну від виробничого підприємства, при неефективному менеджменті санітарно-епідеміологічна служба наносить збитки не собі, а населенню. Незважаючи на збільшення обсягу фінансування, позитивних зрушень, в санітарно-епідеміологічній службі не спостерігається, оскільки збереглася непрацююча, витратна, малоефективна організаційна структура. Велика кількість рівнів управління, наявність багаточисельних підрозділів, розгалужена мережа, призводять до витрачання коштів державного бюджету на забезпечення діяльності малоефективних установ першого рівня управління.

Проведене дослідження дало змогу виявити недоліки в організаційній структурі та можливості щодо її удосконалення. Його результати свідчать про необхідність проведення докорінних змін в організаційній структурі, спрямованих на удосконалення управління персоналом та підвищення її конкурентоспроможності. Про низьку ефективність використання наявних ресурсів та функціонування санітарно-епідеміологічної служби свідчить динаміка зміни рівнів захворюваності на інфекційні хвороби та економічних збитків від них, які за досліджуваний період збільшились майже на 79%. Відбулося зростання захворюваності населення на деякі особливо небезпечні та гострі кишкові інфекції. Показники інфекційної захворюваності в Україні за деякими нозологічними формами перевищують показники розвинутих країн Європи. За даними експертів, за роки незалежності смертність від інфекційних хвороб в Україні збільшилася більш ніж у три рази [1]. Мають місце проблеми в створенні належних санітарно-гігієнічних умов в навчально-виховних закладах, організації харчування дітей, умов праці в агропромисловому комплексі, що свідчить про недостатнє виконання місії та основних завдань санітарно-епідеміологічної служби, таких як профілактика інфекційних хвороб, запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя населення факторів середовища життєдіяльності, участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, та про низьку ефективність організаційної структури управління, неадекватність мережі служби потребам сьогодення.

Проведений системно-функціональний аналіз свідчить про відсутність у ряді випадків чіткого розподілу функцій між основними структурними підрозділами та керівниками, що призводить до дублювання окремих видів робіт або до певного їх недовиконання. Значну частину видатків на оплату праці в досліджуваному періоді становили виплати працівникам не медикам – 40%. Управління персоналом в основному здійснюється організаційними відділами та інспекторами по кадрам, які не є методичними, інформаційними, координуючими центрами з управління персоналом, структурно розрізнені з відділами заробітної плати, охорони праці та техніки безпеки, юридичним відділом та іншими підрозділами, які також мають відношення до виконання функцій управління персоналом.

Внаслідок недосконалого управління укомплектованість установ санепідслужби спеціалістами - фізичними особами становить 77%, з них 26 - особи пенсійного віку, а встановлене законодавством підвищення кваліфікації пройшли лише 79% лікарів та 68 % молодших спеціалістів з медичною освітою. В санепідзакладах 1525 посад є вакантними, а 1884 посади зайняті сумісниками. При цьому 127 лікарів, що закінчили навчання у 2007-2008 роках, не працевлаштовано [2], але до роботи в закладах СЕС залучаються іноземні громадяни, освіта яких не відповідає спрямованості медичної, що також зменшує конкурентоспроможність служби.

В процесі дослідження виявлена доцільність інтеграції спеціалізованих видів санітарно-епідеміологічної діяльності у відповідності з ієрархічною структурою служби. Питання про інтеграцію спеціалізованого виду санітарно-епідеміологічної діяльності необхідно вирішувати перш за все з урахуванням того, як справляються структурні підрозділи та низові СЕС із своїми функціями та чи можуть обласні СЕС повністю обслуговувати територію області всіма видами вузькоспеціалізованої діяльності. Інтеграція спеціалізованих видів діяльності повинна включати інтеграцію оперативної та лабораторної роботи.

Один з основних показників діяльності - проведення лабораторних досліджень щорічно зменшується. В досліджуваному періоді зменшення відбулося в понад 80% закладів санітарно-епідеміологічної служби. В деяких районах цей показник зменшився на 20-58%. Однією з причин низької конкурентоспроможності є незадовільна матеріально-технічна база закладів служби. Відсутній єдиний підхід до технічного оснащення санепідзакладів. Внаслідок високої зношеності обладнання часто виходить з ладу та знаходиться тривалий час в ремонті, що призводить до неефективного витрачання коштів державного бюджету. Конкурентоспроможність служби певною мірою залежить від термінів експлуатації передовсім активної частини основних фондів, подовження періоду функціонування спричиняє зниження сукупної продуктивності праці. При збільшенні видатків на державний санепіднагляд не забезпечується у повному обсязі виконання санітарного законодавства з метою попередження та зменшення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей і, відповідно, зниження захворюваності населення та має наслідком необхідність збільшення видатків на лікування захворювань. Підвищенню конкурентоспроможності служби повинно сприяти удосконалення управлінської практики, більш ефективний розподіл ресурсів, відповідна організаційна структура управління. Також для підвищення конкурентоспроможності служби необхідно удосконалити процеси управління персоналом, його підбору та відбору, забезпечити збереження її кадрового ядра.

Список літератури

  1. Фліссак Я.А., Шах Г.А. Бюлетень підготовлений за матеріалами Звіту про результати аудиту ефективності використання Міністерством охорони здоров'я України коштів державного бюджету на виконання завдань та функцій із забезпечення державного санітарно-епідеміологічного нагляду і дезинфекційних заходів. - Київ: Рахункова палата України, 2009.

Куторжевська Любов Іванівна

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка,

м. Полтава

ВАЖЛИВІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ

Характерною ознакою сьогодення є влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейне середовище. Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива: батьки не лише відповідають за догляд і виховання, а й допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Конвенція ООН про права дитини, прийнята у 1989 році й ратифікована Україною у 1991 році, наголошує, що дитині для повного та емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім'ї, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Економічна криза, яка охопила національне господарство, спричинила появу цілої низки проблем у вихованні підростаючого покоління, які виявляються на духовному, моральному, соціально-демографічному рівнях. Хибні цінності та ідеології затьмарюють свідомість людей, відбувається девальвація національної грошової одиниці, у населення стоїть питання, як забрати депозит та активно витратити його на придбання дорогих товарів через очікуване зростання цін та кричущу недовіру до банків. Складність завдань, що постають сьогодні перед суспільством у зв'язку із зубожінням народу, різким збільшенням захворюваності дітей, соціальним сирітством, безпритульністю, зростанням дитячої злочинності, вимагають від державних органів управління освітою, педагогічної науки нових, нестандартних підходів у розв'язанні проблем навчання, виховання, соціального захисту і матеріального забезпечення дітей. Суспільне виховання та повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є проявом турботливого ставлення суспільства до найболючішого явища сучасності — сирітства. В останні десять років, як зазначають дослідники, вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [4,4]. Як говориться у коментарі до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”, нині в країні діє 300 дитячих будинків сімейного типу, у яких виховується 1960 дітей, у 1617 прийомних сім’ях влаштовано 2561 дитина [3]. Але в Україні загалом налічується 65 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [3]. Альтернативою біологічній родині слугує інша сім'я — прийомна. В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. Усиновлення — прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, зазначено у Ст. 207 Сімейного кодексу України [6,77]. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років [6,91]. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [6,98]. Дійсно, спільно проживати може з п'ятьма дітьми окрема особа, але чи забезпечить вона знедолених дітей сімейним вихованням??? Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [6,96]. Виховання - соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості, - твердять науковці [6,89]. Суспільство ж як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу - катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Найважливішою галуззю нашого життя вважав виховання А.С.Макаренко. Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним та тривалим у часі [2,90]. Саме такий виховний процес може організувати підготовлений педагог - вихователь інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

У період оновлення всіх аспектів життєдіяльності суспільства і реалізації Національної доктрини розвитку освіти в Україні та законів "Про освіту", "Про сприяння соціального становлення та розвитку молоді в Україні" все більшого значення набуває професійна підготовка майбутнього педагога, рівень сформованості його професійних і особистісних якостей. Особливо це стосується вихователя інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, головною метою діяльності якого є створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості дитини, підтримка і стимулювання її до активної життєдіяльності в майбутньому.

До проблем, пов'язаних із розбудовою державності України, стосується поява нового соціального замовлення на сучасного педагога, особистісно зорієнтованого, з високою педагогічною культурою, що передбачає сформовані уміння використовувати різноманітні засоби та методи впливу на учня, позбавленого батьківської опіки. Проблему підготовки сучасного вчителя, підвищення його педагогічної майстерності висвітлено в працях І.Д.Беха, Л.Д.Березівської, Н.М.Бібік, А.М.Богуш, В.І.Бондаря, А.Д.Бондаря, І.А.Зязюна, М.В.Гриньової, М.Б.Євтуха, В.Р.Ільченко, В.І.Лозової, В.Ф.Моргуна, В.А.Семіченко, Л.О.Хомич та ін.

В історичному плані проблеми виникнення, становлення та розвитку інтернатних закладів висвітлювались у наукових дослідженнях А.Д.Бондаря, Б.С.Кобзаря, А.С.Макаренка, В.М.Сороки-Росинського, В.П.Покася. Розробці організаційно-педагогічних принципів діяльності окремих типів інтернатних установ присвятили свої праці Ю.П.Азаров, В.П.Вугрич, В.М.Галузинський, Я.Б.Гнутель, М.В.Гриньова, І.Г.Жирицька, Б.С.Кобзар, Є.П.Пустовойтов, В.Г.Слюсаренко, Л.В.Канішевська. Специфічні особливості змісту й організації позаурочної виховної діяльності в школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, висвітлені у дослідженнях Б.С.Кобзаря, Є.П.Пустовойтова, В.Г.Слюсаренка, В.С.Яковенка. Різним аспектам діяльності навчально-виховного процесу в школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, присвячені дослідження І.Б.Іванова, Л.В.Канішевської, Б.С.Кобзаря, Є.П.Пустовойтова, В.Г.Слюсаренка, Н.М.Огренич, Л.С.Дробот, В.В.Семенюк, Т.В.Шатохіна, В.С.Яковенка. У працях І.Д.Беха, Ю.О.Грицая, В.М.Оржеховської розглядаються суперечності соціальної дійсності, які характеризують негативні явища серед молоді, нестабільність її соціального статусу, прагнення адаптуватися до нових умов у новому соціумі. Тому доцільно виховувати, навчати і готувати до входження в соціум дітей, позбавлених родинного оточення, у різноманітних державних закладах освіти інтернатного типу - притулках, дитячих будинках та у загальноосвітніх школах-інтернатах з повним чи частковим утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги. Розглядаючи професійну діяльність вихователя школи-інтернату для дітей-сиріт, слід виділити суб’єкта цієї діяльності — спеціаліста-професіонала, котрий розуміється на соціальних і ситуативних труднощах дитини-сироти, здатного прийти їй на допомогу, досконало володіючого комплексом загальнотеоретичних і спеціальних знань, сукупністю необхідних умінь і навичок.

Вихователь у школі-інтернаті для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є центральною, головною, організуючою особою позаурочної діяльності вихованців. Вихователь співпрацює з учителями, колегами-вихователями, шефами, обслуговуючим персоналом, позашкільними установами, іншими особами, а найголовніше – співпрацює з учнями і спирається на них. Для цього вихователь формує актив класу, визначає “роль” кожного учня, організовує їхню діяльність. Організовуючи навчально-виховний процес у школі-інтернаті для дітей-сиріт, виховання потрібно будувати так, щоб учень став добровільним і зацікавленим співробітником, однодумцем вихователя в розв’язанні спільного завдання. Тому перенесення виховання в центр навчально-виховного процесу сприятиме формуванню особистості гуманної, щирої, людяної, доброзичливої і милосердної. Особистісно зорієнтований виховний процес будується на ставленні до вихованців як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб’єктів педагогічної діяльності [1]. У педагогіці загальновизнаним є положення про визначальну роль впливу особистості педагога на дитину. У дітей досить сильно розвинене почуття наслідування, і найперший, кого наслідує дитина в умовах школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – це вихователь, який постає у дитячих очах, як втілення всіх чеснот, як людина ерудована, досвідчена, мудра і водночас добра, як найвищий авторитет. Усе це вимагає наявності у вихователя високих особистісних якостей. Передусім це має бути патріот рідної землі, людина з високим рівнем національної свідомості, яка добре знає психологію і характер свого народу, його історію, культуру, традиції, звичаї і сучасне буття, втілює у собі кращі риси українського народу (морально-етичну чистоту, працьовитість, духовність), всебічно фізично й інтелектуально розвинена, бездоганно володіє рідною мовою.

Підготовка майбутніх педагогів до виховної роботи в школі-інтернаті для дітей-сиріт передбачає поєднання підготовки двох позицій: теоретичної та практичної. Теоретичній позиції відповідає інформаційний критерій і такі його показники: знання особливостей навчально-виховного процесу в школі-інтернаті для дітей-сиріт; усвідомлення значення співдружності вчителів та вихователів інтернатного закладу освіти в навчально-виховному процесі; знання особливостей морального, трудового, фізичного, сімейного, естетичного виховання в умовах інтернатного закладу, а також розуміння важливості позаурочної виховної роботи в школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Практичній підготовці відповідають операційний критерій та критерій особистісної причетності. Операційний критерій – володіння комунікативно орієнтованими та організаційно діяльнісними вміннями.

Комунікативно орієнтовані вміння – це сукупність умінь, що характеризують професійну здатність педагога до самопрезентації, вміння керувати увагою вихованців, спонукаючи їх до співпраці (вміння керувати собою, гідно зарекомендувати себе перед вихованцями, щоб викликати установку на співробітництво; забезпечувати активне сприймання слова; вміння надавати інформаційно наповненого і педагогічно доцільного змісту кожній фразі, щоб викликати співроздуми і співпереживання вихованців, володіння виразним мовленням).

Організаційно діяльнісні вміння – це сукупність умінь, які характеризують професійну здатність педагога до реалізації своїх функцій (вміння реалізувати цілевизначальні функції: трансформувати загальні цілі і завдання інтернату у конкретні завдання кожного вихованця; знання індивідуальних особливостей дітей; вміння організувати практичну реалізацію розвивальної, виховної та освітньої діяльності вихованців; вміння організувати побут вихованців: забезпечення учнів одягом і взуттям, інвентарем, організація харчування, оздоровчі і профілактичні заходи; вміння здійснювати оцінно-аналітичну роботу щодо виховного процесу, проектувати результат і планувати систему педагогічного впливу на колектив і особу).

Критерій особистісної причетності передбачає особистісно зорієнтовану позицію педагога у розв'язанні педагогічних ситуацій, допомогу вихованцям в адаптації до нового середовища, формування системи виховуючих стосунків, що робить вихованця суб’єктом свого розвитку і самовдосконалення.

Упровадження в практику навчально-виховного процесу університету навчальних дисциплін “Теорія та історія соціального виховання”, “Соціально-педагогічна робота в загальноосвітніх закладах”, “Основи педагогічної майстерності”, “Методика виховної роботи в закладах інтернатного типу”, а також проходження навчальної психолого-педагогічної практики у загальноосвітніх закладах інтернатного типу, програма якої розкриває перед студентами специфіку професійної діяльності, допомагають усвідомити й оцінити себе в ролі майбутнього педагога, а також формують педагогічну спрямованість і потребу в постійному педагогічному самовдосконаленні. Під час опрацювання названих дисциплін на лекціях студенти одержують теоретичні знання з проблеми підготовки вихователя сирітського інтернату, на лабораторних та практичних заняттях навчаються діяти відповідно до ситуації як у навчальному закладі, так і безпосередньо в школі-інтернаті в період педагогічної практики.

Розроблені навчальні дисципліни включають теоретичний і практичний блоки і мають за мету надання майбутнім вихователям школи-інтернату необхідного мінімуму знань з теорії і практики навчально-виховної роботи в школі-інтернаті для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. У ході реалізації основних програмних установок вище названих дисциплін головним є не просто засвоєння студентами комплексу теоретичних знань, а переосмислення і відпрацювання јх на практиці в школі-інтернаті для дітей-сиріт.

Враховуючи особливості навчально-виховного процесу в школі-інтернаті, ненормативний психічний розвиток знедолених дітей [5], велику увагу приділяємо підготовці особистісного компоненту готовності педагога до роботи з дітьми-сиротами. Студенти знайомляться з такими проблемами: сирітство як соціальне явище та його вплив на формування особистості; компоненти готовності вихователя до роботи з дітьми-сиротами; службові обов’язки вчителя і вихователя школи-інтернату для дітей-сиріт; ненормативний психічний розвиток вихованців школи-інтернату для дітей-сиріт; особливості навчально-виховного процесу в навчальному закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; вихователь школи-інтернату для дітей-сиріт – центральна особа позаурочної діяльності вихованців навчального закладу; ситуація успіху у навчально-виховній роботі педагогів школи-інтернату для дітей-сиріт; творча співдружність учителів та вихователів школи-інтернату у навчально-виховному процесі; збереження і зміцнення здоров’я дітей; подолання і попередження шкідливих звичок вихованців; естетичне та сімейне виховання в умовах школи-інтернату для дітей-сиріт; трудове виховання; підготовка дітей-сиріт до життя і праці; особливості морального виховання; формування в учнів національної свідомості, патріотизму.

Таким чином, упровадження дисциплін “Теорія та історія соціального виховання”, “Соціально-педагогічна робота в загальноосвітніх закладах”, “Основи педагогічној майстерності”, “Методика виховної роботи в закладах інтернатного типу”, а також проходження навчальної психолого-педагогічної практики у загальноосвітніх закладах інтернатного типу у практику навчально-виховного процесу університету поліпшують професійну підготовку майбутнього педагога-вихователя до роботи з дітьми-сиротами в інтернатних закладах освіти.

Література

1.Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізаціј // Рідна школа. – 2000. – №1. – С. 10-13.

2.Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К., 2001. 576с.

3.Коментар до постанови Кабінету Міністрів Украјни від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”.

4. Комарова Н.М., Пєша І.В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сіьей та дитячих будинків сімейного типу. ? К.,2006. 120с.

5. .Мясоед П.А. Ненормативное психическое развитие в практике психологической службы школы // Практическая психология в школе. – СПб, 1996.

6.Сімейний кодекс Украјни. Харків.: ТОВ”Одіссей”, 2008. 112с.

Дєєва Наталія Едуардівна

Донецький національний технічний університет, м. Донецьк

Іноземний капітал у банківських корпораціях україни

Глобалізація України у світовий економічний простір активно простежується на банківській системі України. Зокрема відкриття філій іноземних банків та їх доступ на національний ринок банківських послуг є однією з умов вступу України до COT. Основними тенденціями розвитку банківської системи України протягом 2002-1 півріччя 2009 рр. було суттєве зростання кількості банків з іноземним капіталом (з 31 до 51), у т.ч. зі 100-% (з 7 до 17), що привело до збільшення частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків з 13,3% до 39,1%. При цьому активне вливання іноземного капіталу відбулося в період 2005-2008 рр. Основними мотивами входження іноземних банків в Україну були ринкові (захоплення нового ринку з метою отримання вищих прибутків) та регуляторні фактори.

Із 18 банків I групи - 10 – з іноземним капіталом: кіпрські компанії володіють ВАТ КБ «Надра» і ЗАТ «Альфа-банк»; ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», КБ «Укрсоцбанк» належать австрійським банківським холдингам, АКБ «Форум» - німецькому. ВАТ ВТБ Банк, ЗАТ АК ПІБ володіють російські банки, ЗАТ «ОТП Банк» - угорський, АТ «Сведбанк» - швецький банки, АК «УкрСиббанк» належить французькій компанії. Публічне АТ «Сведбанк» володіє 100% акцій приватного АТ «Сведбанк Інвест» - банку II-ої групи.

Із 20 банків IІ групи половина – банки переважно зі 100-процентним іноземним капіталом: ВАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Росія), ВАТ «Універсал Банк», АБ «ІНГ Банк Україна» (Нiдерланди), ВАТ «Ерсте Банк» (Австрiя), АТ «Каліон Банк Україна» (Францiя), ВАТ «Кредитпромбанк» (Iрландiя, Кiпр), АКБ «Сітібанк (Україна)» (Сполученi Штати Америки), ВАТ УніКредит Банк, ВАТ «Кредобанк» (Польща), ВАТ Всеукраїнський АБ (Росiйська Федерацiя, Нiдерланди).

У III групу входять 24 банки, у т.ч. половина належить іноземцям: АБ «Київська Русь», ЗАТ КБ «Кредит-Дніпро» (Кiпр), ВАТ Астра-банк, ВАТ «Піреус Банк МКБ» (Грецiя), ЗАТ «Кредит Європа Банк», ТОВ «Банк Ренесанс Капітал», ВАТ «Хоум Кредит Банк» (Нiдерланди), ВАТ «БМ Банк» (Росiйська Федерацiя), АТ «Індустріально-експортний банк» (Францiя), ЗАТ «ПроКредит Банк» (Британiя, Нiмеччина), Публічне АТ «СЕБ Банк» (Швецiя), BАТ «Фольксбанк» (Австрiя).

IV група банків є найбільш чисельною – 121 банк, у т.ч. за участю іноземного капіталу – 14 (11,57%). Іноземні компанії придбали: ВАТ «Платинум Банк» (100% - Кіпр), ВАТ «Плюс Банк» (99,06% - Польща), ВАТ АБ «Приватінвест» (99,83% – Нідерланди), ВАТ «Морський транспортний банк» (99,88 % - Британія, Кіпр), ВАТ «Банк Професійного Фінансування» (94,79 % – Франція), ВАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» (41,35% - Швейцарія). До звичайної для інших груп банків географії країн-інвесторів додаються нові: ВАТ «Вест Файненс енд Кредит Банк» (100% - Туреччина), ВАТ «БГ Банк» (99,395% - Грузія), КБ ТОВ «Місто Банк» (50,3% - Латвія).

Найбільш привабливими об’єктами для іноземних інвестицій є передусім банки I групи, а також банки II і III груп. Наявність акціонерів із офшорних зон робить структуру власності непрозорою.

Перевагами проникнення іноземного капіталу до вітчизняної банківської системи є: розширення спектра банківських послуг і підвищення їх якості; зниження рівня відсоткових ставок за кредитами; збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки; підвищення міжнародного фінансового рейтингу України; поліпшення інституційної структури вітчизняної банківської системи та наближення її до стандартів країн із розвиненою ринковою економікою; підвищення стандартів гарантування вкладів тощо.

Водночас залучення іноземного капіталу несе й серйозні проблеми не лише для банківської системи, а й для вітчизняної економіки: структурні ризики – фінансування найбільш прибуткових видів економічної діяльності всупереч національним інтересам; втрата економічного суверенітету; загроза для економічної безпеки країни через можливий неконтрольований відплив капіталу та фінансових ресурсів тощо.

Банки з іноземним капіталом в умовах фінансової кризи демонструють більшу стійкість порівняно з українськими. Тимчасову адміністрацію було введено лише у ВАТ КБ «Надра». Будучи добре диверсифікованими, іноземні банки менш вразливі до шоків приймаючої країни, до того ж дочірні банки користуються підтримкою іноземних материнських груп. Враховуючи зниження дохідності банківського сектора України у 1 півріччі 2009 р., слід очікувати втрату або значне ослаблення інтересу іноземного капіталу до фінансового ринку України. Однак у післякризовий період іноземні банки можуть збільшити свою присутність, поглинаючи проблемні внутрішні банки.

Таким чином, основні напрямки оптимізації допуску іноземного банківського капіталу на національний ринок: поступове збільшення частки іноземного банківського капіталу у банківській системі; диференціація допуску філій іноземних банків для окремих видів діяльності; зміцнення конкурентних позицій вітчизняних банків; розкриття структури власності офшорних компаній до бенефіціарних плюс афілійованих власників; віддання пріоритету національним банкам при прийнятті рішення про злиття або поглинання.

Наукове видання

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ У ГЛОБАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції

13-15 листопада 2009 р.

Том ІІ

В авторській редакції

На українській, російській, англійській мовах

Ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен и других сведений несут авторы.

Підписано до друку 12.11.2009

Гарнитура Таймс. Бумага офсетная. Печать ризограф.

Формат 60*84 1/8. Ум. друк.арк. 12,0

Тираж 300 экз.

Надруковано ФОП Трофимова Вікторія Валеріївна (ВіТроПринт)

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників та розповсюджувачів видавничої продукції ДК №3404 від 25.02.2009 р.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі (1)

    Документ
    Стратегія розвитку України у глобальному середовищі / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 13-15 листопада 2009 р. – Т. І. - Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.
  2. Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій індустрія гостинності у країнах європи

    Документ
    Індустрія гостинності у країнах Європи / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 4-6 грудня 2009 р. – Сімферополь: ВіТроПринт, 2009. – 176 с.
  3. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (1)

    Документ
    Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 28-30 січня 2011 р.
  4. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в україні

    Документ
    Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні / Матеріали круглого столу 26 березня 2010 р. Відп. ред. к.ф.н. В.І. Тарасов. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010.
  5. Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 23-25 жовтня 2009 р

    Документ
    Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 23-25 жовтня 2009 р. – Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.

Другие похожие документы..