Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Темы рефератов'
Буржуазные реформы в России второй половины XIX в. «Народная воля». Русско - Японская война 1904-1905 гг. Иваново – вознесенская стачка 1905 г....полностью>>
'Документ'
заведующая отделением срочного социального обслуживания муниципального учреждения «Комплексный центр социального обслуживания населения города Заречно...полностью>>
'Расписание'
518 1 00 – 17 35 Механика - семинар Ауд. 518 04.0 . 011 г. Суббота 10 45 – 1 0 Политология - лекция Ауд. 533 1 30 - 14 05 Иностранный язык Ауд. 455, ...полностью>>
'Доклад'
В настоящее время от школы требуется создание условий для формирования у подростка индивидуального образовательного запроса, личностной потребности в...полностью>>

Видання четверте

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Павло Штепа

Московство

Видання четверте

     У книзі на ба­га­то­му істо­рич­но­му ма­теріалі, фак­тах, свідчен­нях чис­лен­них російських та за­кор­дон­них ав­торів аналізу­ють­ся пе­ре­ду­мо­ви, ви­то­ки, за­ко­номірності ви­ник­нен­ня, роз­вит­ку і за­не­па­ду Російської імперії. Ав­тор з по­зицій патріота Ук­раїни всебічно роз­г­ля­дає істо­рич­не підґрун­тя виз­воль­них зма­гань сво­го на­ро­ду за здо­бут­тя не­за­леж­ності, ство­рен­ня ук­раїнсь­кої дер­жа­ви, про­ро­кує їхнє пе­ре­мож­не за­вер­шен­ня. Ця кни­га є ско­ро­че­ним варіантом ви­дан­ня 1968 ро­ку, що здійсне­не в То­рон­то (Ка­на­да). Зок­ре­ма, ви­лу­че­но ряд ви­ко­рис­та­них ав­то­ром ма­теріалів то­го­час­ної ра­дян­сь­кої пре­си, які спрос­то­вані пли­ном ча­су, втра­ти­ли свою ак­ту­альність.

     Кни­га роз­ра­хо­ва­на як на фахівців - істо­риків, політо­логів, так і на ши­ро­ко­го ма­со­во­го чи­та­ча.

    Павло Ште­па на­ро­див­ся 12 ве­рес­ня 1897 ро­ку на Ку­бані, в ста­ниці Но­ва Дмитрівка. Брав участь у виз­воль­них зма­ган­нях 1917-1922 рр.

    Після по­раз­ки УНР емігру­вав до Че­хос­ло­вач­чи­ни. У Подєбра­дах закінчив Ук­раїнсь­ку Гос­по­дар­сь­ку Ака­демію (1927 рік). Пе­реїхав­ши 1927 ро­ку до Ка­на­ди, співпра­цю­вав з га­зе­тою „Но­вий Шлях“. Як виз­нач­но­го на­уков­ця Пав­ла Ште­пу бу­ло об­ра­но до На­уко­во­го То­ва­рис­т­ва ім. Т. Г. Шев­чен­ка та Ук­раїнсь­кої Вільної Ака­демії На­ук. По­мер 2 бе­рез­ня 1980 ро­ку. Пав­ло Ште­па є ав­то­ром фун­да­мен­таль­них праць „Українець а Мос­к­вин“ (1959), „Мос­ков­с­т­во“ (1968), „Мафія“ (1971), „Слов­ник чу­жослів, знадібки“ (1976), „Річе­вий слов­ник, знадібки“ (1979), а та­кож низ­ки ста­тей у „Виз­воль­но­му Шля­ху“.

    Його творчість досі бу­ла ма­ло відо­мою ши­ро­ко­му за­га­лові в Ук­раїні. Ак­ту­альність твор­чо­го до­роб­ку Пав­ла Ште­пи сьогодні не­за­пе­реч­на. Про­мос­ковські тен­денції ба­гать­ох ук­раїнсь­ких політиків засвідчу­ють, що во­ни не вра­хо­ву­ють, наскіль­ки в’ївся імперіалізм у російське суспіль­с­т­во. То­му пе­ре­ви­дан­ня кни­ги „Мос­ков­с­т­во“ мож­на вва­жа­ти знач­ною подією в житті ук­раїнс­т­ва, це відповідає йо­го істо­рич­ним пот­ре­бам.

     Мо­ло­дим бор­цям за во­лю Ук­раїни

     прис­вя­чує ав­тор

ВСТУП

    Ще за пе­редісто­рич­них часів до північно-східно­го кут­ка Євро­пи при­ман­д­ру­вав з Азії ма­лень­кий уг­ро-фінсь­кий на­ро­дець. Ве­ли­чез­ний праліс на баг­нис­то­му ґрунті відго­ро­див той на­ро­дець від усь­ого світу так, що він відстав від куль­тур­но­го роз­вит­ку люд­с­т­ва на ба­га­то століть. Нап­рик­лад, свою літе­ра­тур­ну мо­ву по­чав тво­ри­ти аж у XIX столітті, від О. Пушкіна (1799-1837), от­же, на 800 років пізніше за ук­раїнців. Чу­жинці: ук­раїнці, та­та­ри, німці ство­ри­ли дер­жав­ний лад у то­му - Бо­гом і людь­ми за­бу­то­му - ку­ти­ку Східної Євро­пи. Пос­та­ло ма­лень­ке, вбо­ге князівство Суз­даль­сь­ке, що за кілька­сот років ви­рос­ло на ве­ли­чез­ну імперію, яка зай­ня­ла од­ну шос­ту су­хо­до­лу пла­не­ти. Як же во­но ви­рос­ло? За­гар­бав­ши знач­но сильніші (фізич­но і куль­тур­но) за се­бе сусідні на­ро­ди. Чи мос­к­ви­ни бу­ли ро­зумніші, відважніші за сусідів? Ні. Де ж таємни­ця пе­ре­мог мос­ков­сь­ко­го на­ро­ду?

    Мабуть, не­має в світі на­ро­ду, що про нього світ знає мен­ше, ніж про на­род мос­ков­сь­кий. І цілком пев­но не­має в світі на­ро­ду, про яко­го світ має більш по­мил­ко­ву уяву, ніж про на­род мос­ков­сь­кий та про йо­го дер­жа­ву. Най­дивніше, що навіть сусіди: ук­раїнці, по­ля­ки до­сить не зна­ли мос­ков­сь­ко­го на­ро­ду. А во­ни ж зап­ла­ти­ли за те нез­нан­ня руїною влас­них дер­жав. От­же, му­си­ли б вив­ча­ти сво­го во­ро­га, бо ж не зна­ючи йо­го „ахіле­со­вої ступні“, ніко­ли йо­го не пе­ре­мо­жуть. А слаб­кос­тей має Мос­ков­щи­на ба­га­то. Та, влас­не, жо­ден во­рог Мос­ков­щи­ни ніко­ли не бив по її най­с­лаб­ших місцях, бо не знав їх. Що гірше, ча­сом вва­жав слабші місця за сильні. Нап­рик­лад, мос­ковські во­ро­ги ма­ли військо­ву по­тужність Мос­ков­щи­ни за ве­ли­ку си­лу ли­ше то­му, що імперія роз­ляг­ла­ся на ве­ли­чез­но­му прос­торі. Засліплені та­кою ге­ог­рафічною роз­логістю, істо­ри­ки не до­ба­ча­ли то­го істо­рич­но­го фак­ту, що Мос­ков­щи­на ніко­ли не виг­ра­ва­ла жод­ної війни своєю військо­вою си­лою. Та­ких хиб­них уяв­лень про Мос­ков­щи­ну мож­на наз­би­ра­ти ти­сячі. При­га­дай­мо ли­ше кілька.

    Ще пе­ред Пол­та­вою Карл XII на­мов­ляв Ту­реч­чи­ну во­юва­ти Мос­ков­щи­ну. Поль­ща да­ла тур­кам ве­ли­ко­го ха­ба­ра, щоб во­ни не пос­лу­ха­ли Кар­ла. Кілька років пізніше Ту­реч­чи­на та­ки во­юва­ла з Мос­ков­щи­ною, але бу­ло вже запізно спи­ни­ти зрос­тан­ня імперії, яка роз­ва­ли­ла ту­рець­ку сто років пізніше. А Поль­ща за свій ха­бар тур­кам діста­ла - сто років пізніше - мос­ков­сь­ке яр­мо на свою шию.

    Українська шлях­та оз­б­роїла 1812 р. своїм кош­том 15 кінних полків, ніби­то для мос­ков­сь­ко­го війська. Упов­но­ва­же­ний шлях­ти ге­не­рал В. Зак­рев­сь­кий таємно поїхав до Вар­ша­ви на­мов­ля­ти На­по­ле­она йти в Ук­раїну, обіця­ючи тут пов­с­тан­ня про­ти Мос­ков­щи­ни. Фран­цузь­кий по­сол у Цар­го­роді (Кос­тян­ти­но­полі) на­по­лег­ли­во ра­див На­по­ле­онові те са­ме. По­ля­ки ж усіля­ки­ми очор­ню­ван­ня­ми ук­раїнців пе­ре­ко­на­ли На­по­ле­она не йти в Ук­раїну, а про місію В. Зак­рев­сь­ко­го повідо­ми­ли Мос­ков­щи­ну. Мос­ков­щи­на не­гай­но роз­зброїла та розігна­ла зга­дані пол­ки, а В. Зак­рев­сь­ко­го підступ­но схо­пи­ла і зас­ла­ла до Сибіру. На­по­ле­он, прог­рав­ши війну на Сході Євро­пи, втра­тив ко­ро­ну. Мос­ков­щи­на ж, виг­рав­ши війну, відібра­ла від Польщі реш­т­ки її са­мо­уп­рав­них (авто­ном­них) прав.

    Московщина (уря­ди О. Ке­рен­сь­ко­го і В. Леніна) офіційно про­го­ло­си­ла, що во­на бо­реть­ся за „мир во всем ми­ре“. Уряд В. Леніна виз­нав дер­жав­ну не­за­лежність Ук­раїни і підпи­сав з нею мир. Ук­раїнські міністри повіри­ли і роз­пус­ти­ли ук­раїнсь­ке військо. Не­за­ба­ром ті міністри опи­ни­ли­ся у мос­ков­сь­ких в’язни­цях або на виг­нанні, а Ук­раїна опи­ни­ла­ся зно­ву у стані мос­ков­сь­кої ко­лонії. Та ук­раїнсь­кий на­род не здав­ся, і кілька років уся Ук­раїна па­ла­ла в по­же­жах се­лян­сь­ких пов­с­тань. Ці пов­с­тан­ня при­му­си­ли Мос­ков­щи­ну виз­на­ти „ма­ло­рос­сий­с­кое на­ре­чие“ за „укра­ин­с­кий язык“ і по­го­ди­тись на „українізацію“ Ук­раїни. Ви­явив­ши іме­на ук­раїніза­торів, Мос­ков­щи­на ви­гу­би­ла 1933-1937 рр. усіх їх упень.

    Франція, Ан­глія та США до­по­мог­ли 1918-1920 рр. Мос­ков­щині ря­ту­ва­ти її імперію. Франція за­бо­ро­ни­ла Польщі та Ру­мунії про­да­ва­ти Ук­раїні не ли­ше зброю, а й навіть ліки. Ан­глія заг­ро­зи­ла Ку­бан­щині при­пи­ни­ти до­по­мо­гу зброєю, як­що Ку­бан­щи­на не виз­нає звер­х­ності мос­ков­сь­кої вла­ди ге­не­ра­ла Денікіна. Ан­глія і США на­да­ли Денікіну та Кол­ча­кові військо­вої до­по­мо­ги на 950 мільйонів до­ларів. США при­му­си­ли Японію ви­вес­ти її війська з Сибіру і самі заб­ра­ли свої пол­ки, відкри­ва­ючи тим шлях Мос­ков­щині зно­ву відбу­до­ву­ва­ти імперію. Так євро­пейці та аме­ри­канці самі роз­бу­до­ву­ва­ли мос­ков­сь­ку заг­ро­зу своїм влас­ним дер­жа­вам.

    Польща зра­ди­ла 1921 р. сво­го со­юз­ни­ка - Ук­раїну, підпи­сав­ши з Мос­ков­щи­ною мир. Мос­ков­щи­на 28 років пізніше обер­ну­ла Поль­щу на сво­го са­теліта.

    Німеччина ни­щен­ням ук­раїнців і всього ук­раїнсь­ко­го обер­ну­ла 1939-1941 рр. сво­го при­род­нь­ого со­юз­ни­ка Ук­раїну про­ти Мос­ков­щи­ни на сво­го во­ро­га. Своїм зни­щен­ням по­ло­не­них Німеч­чи­на при­пи­ни­ла зда­чу до по­ло­ну во­яків СРСР (зда­ло­ся по­над п’ять мільйонів сол­датів і офіцерів) і тим зміцни­ла мос­ков­сь­ке військо.

    США де­сять років (1941-1951) своїм влас­ним кош­том роз­бу­до­ву­ва­ли військо­ву, гос­по­дар­сь­ку, політич­ну по­тужність мос­ков­сь­кої імперії так, що те­пер самі трем­тять зі стра­ху. За тих років Мос­ков­щи­на діста­ва­ла всі аме­ри­канські таємниці ви­роб­ниц­т­ва най­новішої зброї (ра­зом з атом­ною) не ли­ше від шпи­гунів, але й офіційно, відкри­то від уря­ду США1.

    Багато та­ких фактів мос­ков­сь­ких „пе­ре­мог“ мож­на наз­би­ра­ти в історії. Та для істо­ри­ка, соціоло­га, а на­сам­пе­ред для політи­ка істо­рич­ний факт ва­жить не сам по собі, а як ви­яв нап­ря­му (тен­денції) жит­тя відповідно­го на­ро­ду чи спільно­ти. Ва­жить як сим­вол йо­го мо­гут­ності. Не зро­зуміємо суті, змісту, ва­ги, наслідків істо­рич­но­го фак­ту, не пізнав­ши при­чин, які той факт ство­ри­ли. А не зро­зумівши суті ми­ну­ло­го, блу­ка­ти­ме­мо на­осліп у су­час­но­му, ро­би­ти­ме­мо по­мил­ки, що за них пла­ти­ти­муть наші діти, вну­ки і прав­ну­ки. На­йяс­к­равішим прик­ла­дом є СРСР, що йо­го ство­ри­ла не мудрість мос­к­винів, а не­ро­зумність євро­пейців, а на­сам­пе­ред ук­раїнців.

    Щоб зро­зуміти істо­ричні яви­ща та події то­го чи то­го на­ро­ду, ма­ло зна­ти ли­ше істо­рич­ну хро­но­логію куль­тур­них, гос­по­дар­сь­ких, політич­них подій у йо­го житті. Са­ме знан­ня є ли­ше пе­ре­ду­мо­вою осяг­нен­ня внутрішніх, нез­ри­мих сил, що спри­чи­ня­ють і ТВО­РЯТЬ ті події. Тре­ба, на­сам­пе­ред, досліди­ти їхнє по­ход­жен­ня, зак­ла­дені в них їхні влас­ти­вості, взаємо­пов’язаність, взаємодію тих сил; твор­чий чи руйнівний вплив їх на весь на­род. Ко­рот­ко ка­жу­чи - потрібен гли­бо­кий соціологічний аналіз ДУ­ХОВ­НОСТІ пев­но­го на­ро­ду. І ли­ше пізнав­ши ДУХ і ДУ­ШУ на­род­ну, змо­же­мо зро­зуміти дії то­го на­ро­ду. Дії ж бо осо­би чи спільно­ти є ли­ше зовнішнім ви­явом їх ду­хов­ності.

    Наука про на­род­ну вда­чу (етно­логія) те­пер ли­ше в пе­люш­ках, і то­му му­си­мо звер­та­ти­ся та­кож і до суспіль­с­т­воз­нав­с­т­ва (соціології), на­ро­доз­нав­с­т­ва (етног­рафії), до на­уки про по­ход­жен­ня на­ро­ду (етно­генії) та на­уки про спад­ковість (ге­не­ти­ки), вза­галі до історії люд­сь­кої куль­ту­ри. Ста­ра історіософія май­же не бра­ла до ува­ги цих на­ук, не зва­жа­ла на дух і ду­шу на­родів. Тим-то ба­га­то істо­рич­них подій впа­ло на вчені го­ло­ви істо­риків нес­подіва­но. А са­ме істо­ри­ки ма­ли да­ти політи­кам ключ до пе­ред­ба­чен­ня істо­рич­но­го роз­вит­ку, діянь ок­ре­мих на­родів. Але са­ме найбіль­ший ук­раїнсь­кий істо­рик М. Гру­шев­сь­кий, став­ши 1917 р. на чолі ук­раїнсь­ко­го на­ро­ду, завів йо­го до жах­ли­во­го пек­ла на ім’я СРСР.

    Повторюємо: 90 % по­ми­лок західних політиків спри­чи­ни­ло цілко­ви­те нез­нан­ня душі мос­к­ви­на. При­чин ба­гать­ох нес­подіва­них ви­явів мос­ков­сь­кої політи­ки во­ни не мо­жуть зро­зуміти, бо ніяка люд­сь­ка логіка не мо­же їх по­яс­ни­ти навіть з точ­ки зо­ру доб­ра са­мої ж Мос­ков­щи­ни. Та най­див­нi­ше, що навіть ук­раїнсь­ка інтелігенція не зна­ла і не знає душі мос­к­ви­на, хоч він аж над­то пе­ре­кон­ли­во по­ка­зу­вав її ук­раїнцям століття­ми. Ли­ше ук­раїнсь­кий на­род кілька­сотрічним досвідом знав мос­ков­сь­ку ду­шу і вис­ло­вив те знан­ня сот­ня­ми при­повідок. Най­г­либ­ший зна­вець мос­ков­сь­кої душі Ф. Дос­тоєвсь­кий свідчить: „Найбіль­шою си­лою Мос­ков­щи­ни бу­ло те, що євро­пейці не зна­ли нас, мос­к­винів“. Мос­ковські вожді бу­ли свідомі цього від пер­шо­по­чатків своєї дер­жа­ви і то­му ма­ють на її кор­до­нах зас­ло­ну від Євро­пи вже по­над півти­сячі років. Мос­к­ви­ни кілька сторіч нап­ру­жу­ють усі свої здібності в брехні, підку­пах, щоб світ не дізнав­ся про справ­ж­нь­ого мос­к­ви­на і про справ­ж­ню Мос­ков­щи­ну. Най­вищі до­сяг­нен­ня в об­ду­рю­ванні чу­жинців здо­бу­ла мос­ков­сь­ка „де­мок­ратія“ по 1917 році. І осяг­ну­ла ду­же прос­тим, але нап­рав­ду геніальним спо­со­бом: ли­ше зміни­ла терміно­логію.

    Московщина по­ча­ла шах­ра­юва­ти політич­ним пе­рей­ме­ну­ван­ням ще по нашій по­разці в Пе­ре­яс­лаві 1654 р., а по­ши­ри­ла йо­го по нашій ка­тас­т­рофі під Пол­та­вою 1709 р. Тоді во­на, не зва­жа­ючи на жодні істо­ричні фак­ти, не пе­рей­ма­ючись ніяки­ми підста­ва­ми, прос­то про­го­ло­си­ла се­бе „Росією“, от­же, спад­коємни­цею всього куль­тур­но­го та політич­но­го над­бан­ня Ру­си. А щоб „ха­хол“ ліпше зро­зумів, що са­ме та­ка зміна оз­на­чає політич­но, мос­к­вин наз­вав се­бе „ве­ли­ко­рус­ским“, а ук­раїнця „ма­ло­рус­ским“. І ця за­са­да „ве­ли­ко-ма­ло“ ста­ла змістом усіх мос­ков­сь­ко-ук­раїнсь­ких сто­сунків відтоді й досі. Як­що ж хтось з ук­раїнців про­бу­вав кпи­ти з тих но­вос­пе­че­них „ве­ли­ких“ - ман­д­ру­вав до Сибіру. А ко­ли євро­пейські уря­ди за ста­рим зви­чаєм ад­ре­су­ва­ли лис­та до Мос­ковії, до мос­ков­сь­ко­го уря­ду, то мос­к­ви­ни по­вер­та­ли їм на­зад з приміткою, що та­кої „не су­щес­т­ву­ет“, а є ли­ше „Рос­сия“ і „рос­сий­с­кий“. Пси­хо­ло­ги за­пев­ня­ють, що лю­ди сприй­ма­ють най­без­г­луздішу брех­ню за прав­ду, як­що ту брех­ню впер­то і дов­го пов­то­рю­ва­ти. Так азіати-мос­к­ви­ни ста­ли „рус­ски­ми“, а мон­голь­сь­ка Мос­ков­щи­на - „Рос­си­ей“. Та ця крадіжка чу­жо­го імені бу­ла ли­ше ди­тя­чою за­бав­кою порівня­но з на­зов­ниць­ки­ми за­гар­бан­ня­ми мос­ков­сь­кої „де­мок­ратії“ по 1917 році.

    Можна без пе­ребіль­шен­ня вва­жа­ти наз­ву „со­вет­с­кий“ най­геніальнішим ви­на­хо­дом мос­к­винів. Це ж не ста­ра, зне­на­вид­же­на, за­гар­б­ниць­ка мос­ков­сь­ка імперія відро­ди­ла­ся 1917 ро­ку, а ви­ник цілко­ви­то но­вий „со­юз со­вет­с­ких рес­пуб­лик“. Ко­лишніми ко­лоніями мос­ков­сь­кої імперії прав­лять не прис­лані з Пе­тер­бур­га гу­бер­на­то­ри, а „со­вет­с­кие“ (мов­ляв, робітни­чо-се­лянські) уря­ди національ­них рес­публік, що їх оби­рає місце­ва людність більшістю 99 % го­лосів. От­же, гра­бує, ув’яз­нює, мор­дує, ви­га­няє з рідної землі не мос­ков­сь­ка імпер­сь­ка вла­да, а місце­ва, „со­вет­с­кая“. Щоп­рав­да, в тій місцевій „со­вет­с­кой“ владі є за­ба­га­то „стар­ших братів“, але ж їхній обов’язок - нав­ча­ти ро­зу­му мо­лод­ших, ще не­ро­зум­них. Зреш­тою, і най­ви­ща вла­да СРСР є в ру­ках не ли­ше леніних, єжо­вих, мо­ло­то­вих, а та­кож і скрип­ників, ти­мо­шенків, кри­ленків, дзер­жин­сь­ких, косіорів, міко­янів, сталінів, берій, троць­ких, ка­га­но­вичів, ягод і т. п. От­же, всі ба­чать: най­ви­ща вла­да СРСР не мос­ков­сь­ка, а інтер­національ­на. І це во­на, ІІІ Інтер­націонал, за­гар­ба­ла Ук­раїну, Грузію, Тур­кес­тан, Ес­тонію, Латвію, Лит­ву, Поль­щу, Ру­мунію, Бол­гарію, Ма­дяр­щи­ну, Чехію, Сло­вач­чи­ну, а Мос­ков­щи­на не за­гар­бу­ва­ла жод­ної країни. Щобільше, інтер­національ­на „со­вет­с­кая“ вла­да, мов­ляв, гно­бить та­кож і Мос­ков­щи­ну і все мос­ков­сь­ке. Так Мос­ков­щи­на ли­чи­ною „со­вет­с­кий“ не ли­ше за­мас­ку­ва­ла своє істо­рич­не за­гар­б­ниц­т­во (імперіалізм) та осад­ниц­т­во (ко­лоніалізм), а й пе­рек­ла­ла з мос­ков­сь­ко­го на­ро­ду на „со­вет­с­кую“ власть ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за всі ди­явольські зло­чи­ни в СРСР і в світі. І мос­к­ви­ни в СРСР та на еміграції вже пла­ну­ють, щоб не­мос­к­ви­ни СРСР ни­щи­ли на своїх зем­лях не мос­ков­сь­ку вла­ду, а ко­муністів та „со­вет­с­кую“ вла­ду, ко­ли прий­де Ве­ли­кий День По­ра­хун­ку на Сході Євро­пи.

    В Ук­раїні є сотні ти­сяч пи­то­мих мос­к­винів, що вив­чи­ли ук­раїнсь­ку мо­ву. Ря­ту­ючись від стихійно­го ви­бу­ху не­на­висті до всього мос­ков­сь­ко­го, во­ни хут­ко обер­нуть­ся на щи­рих ук­раїнсь­ких патріотів, навіть у націоналістів. А за ре­во­люційно­го без­ла­ду гор­ло­де­ри (де­ма­го­ги) ду­же лег­ко діста­ють­ся на провідні пос­ти. Так по­ся­дуть „зук­раїнізо­вані“ мос­к­ви­ни са­мостійної Ук­раїни всі вищі по­са­ди. І под­ба­ють, щоб під при­во­дом при­на­леж­ності до НКВД за­ги­ну­ло у ре­во­люційно­му без­ладі яко­мо­га більше справжніх ук­раїнсь­ких патріотів. І це не те­оре­тич­не при­пу­щен­ня. У війні 1939-1945 рр. мос­к­ви­ни це ро­би­ли ма­со­во. Тоді німці прий­ма­ли на служ­бу ба­га­то мос­ков­сь­ких утікачів, бо ті зна­ли німець­ку і мос­ков­сь­ку мо­ви та по­бо­рю­ва­ли (у денікінській армії) „со­вет­с­кую“ вла­ду. Ці мос­к­ви­ни ви­гу­би­ли (німець­ки­ми ру­ка­ми) сотні ти­сяч ук­раїнців в оку­по­ваній Ук­раїні під зви­ну­ва­чен­ням у ко­мунізмі. І вод­но­час ті „анти­ко­муністи“ вря­ту­ва­ли де­сят­ки ти­сяч мос­к­винів-ко­муністів і навіть ен­ка­ве­дистів від німець­кої ши­бе­ниці. Ось як да­ле­ко за­во­дить мос­ков­сь­ка ли­чи­на „со­вет­с­кий“ і вза­галі мос­ков­сь­ке пе­ре­на­зов­ниц­т­во. Зав­дан­ня цієї розвідки зри­ва­ти мос­ковські ли­чи­ни. Ми на­зи­ва­ти­ме­мо речі своїми іме­на­ми. По­ка­же­мо, що т. зв. „со­вет­с­кая“ вла­да є не що інше, як ста­ра, тра­диційна, істо­рич­на, за­гар­б­ниць­ка МОС­КОВ­СЬ­КА вла­да, гли­бо­ко шовіністич­но-націоналістич­на. По­ка­же­мо, що т. зв. КПРС є не що інше, як ста­ра, з ХVІ сторіччя мос­ков­сь­ка національ­на „оприч­ни­на“. Що т. зв. „рес­публіки“ СРСР є не що інше, як старі з-пе­ред 1917 р. мос­ковські оса­ди (ко­лонії) з мос­ков­сь­ки­ми гу­бер­на­то­ра­ми. Ко­рот­ко ка­жу­чи, по­ка­же­мо, що т. зв. СРСР є не що інше, як най­цинічніше в історії ли­цемірс­т­во під маш­ка­рою най­б­рех­ливішої терміно­логії. По­ка­же­мо мос­к­ви­на прав­ди­во­го, істо­рич­но­го мос­к­ви­на.

    Іспанський соціолог Х. Ор­те­га-і-Га­сет пи­ше: „Я че­каю на книж­ку, яка пе­рек­ла­де мос­ков­сь­кий „боль­ше­визм“ на мо­ву мос­ков­сь­кої історії“. Хоч і не ви­чер­пані, про­те такі спро­би вже є. Та не­має й до­те­пер справ­ж­ньої історії справ­ж­ньої Мос­ков­щи­ни, себ­то та­кої, яка по­дає не ли­ше пе­ребіг істо­рич­них подій, а й ті нез­римі ду­ховні си­ли, що їх спри­чи­ню­ва­ли. Навіть жер­т­ви мос­ков­сь­ко­го за­гар­б­ниц­т­ва ук­раїнці та по­ля­ки не по­да­ли нам та­кої історії Мос­ков­щи­ни. Кілька ма­лень­ких кни­же­чок2 то­нуть у морі томів, на­пи­са­них мос­к­во­лю­ба­ми, най­ма­ни­ми Мос­ков­щи­ною чу­жин­ця­ми, або невігла­са­ми - з мос­ков­сь­ких та­ки дже­рел. До­ки не ма­ти­ме­мо справ­ж­ньої історії справ­ж­ньої Мос­ков­щи­ни, до­ки не зни­щи­мо мос­ковські МІФИ, не зірве­мо об­лудні ли­чи­ни - до­ти Мос­ков­щи­на пе­ре­ма­га­ти­ме навіть сильніші за се­бе дер­жа­ви й на­ро­ди.

    Обов’язок да­ти та­ку історію Мос­ков­щи­ни ви­па­дає, на­сам­пе­ред, на ук­раїнсь­ких на­уковців-емігрантів. Во­ни ще не­до­оціню­ють ве­ли­чез­ної політич­ної ва­ги то­го істо­рич­но­го фак­ту, що мос­ков­сь­ку імперію ра­зом з те­перішнім СРСР ство­ри­ли і роз­бу­ду­ва­ли не мос­к­ви­ни, але західний світ (тоб­то й Ук­раїна). Ук­раїнські на­уковці до­те­пер не да­ли гли­бо­ко­го всебічно­го аналізу ДУ­ХОВ­НОСТІ мос­к­ви­на і мос­ков­сь­ко­го на­ро­ду (є ли­ше ок­ремі, не пов’язані в од­ну цілість і не­повні спро­би), а відтак і політич­но­го син­те­зу. А во­ни ж зна­ють, що Ук­раїна зап­ла­ти­ла в 1917 р. за брак та­ких досліджень ней­мовірно жах­ли­ву ціну, що на­зи­ваєть­ся СРСР. Ма­теріалу до подібних на­уко­вих праць мос­ко­ви­ни самі на­ко­пи­чи­ли цілі го­ри. В цій розвідці ми на­ве­де­мо ли­ше не­ве­лич­ку час­т­ку з тих ма­теріалів3. Пов­то­рюємо: час ос­та­точ­но зро­зуміти ду­ховність мос­ков­сь­ко­го на­ро­ду (нації), інак­ше в но­во­му „1917 році“ зап­ла­ти­мо но­вим СРСР, на су­час­ний колір пе­ре­маль­ова­ним.

    Духовність: вда­чу, психіку, куль­ту­ру, світог­ляд мос­ков­сь­ко­го на­ро­ду мож­на виз­на­чи­ти терміном „Мос­ковізм“, а точніше - „Мос­ков­с­т­во“. Щоб досліди­ти, вив­чи­ти мос­ков­с­т­во, потрібна ба­га­торічна пра­ця ба­гать­ох на­уковців - фахівців з усіх га­лу­зей знань. Тре­ба ма­ти дос­туп до мос­ков­сь­ких архівів та ве­ли­ких кни­гозбірень. Про­те і по­за СРСР мож­на знай­ти чи­ма­ло ма­теріалів про мос­ков­с­т­во для ве­ли­кої на­уко­вої праці. Та­кої ще не маємо, а жит­тя ви­ма­гає, бо вже п’ять хви­лин до 12-ої. Тим-то і ця на­ша публіцис­тич­на розвідка - ліпше, як нічо­го, бо звер­не ува­гу на­ших мо­ло­дих на­уковців на вирішаль­ну на­уко­ву те­му: мос­ков­с­т­во. Вирішаль­ну, бо НЕ ПІЗНАВ­ШИ МОС­КОВ­С­Т­ВА, НЕ ПЕ­РЕ­МО­ЖЕ­МО МОС­КОВ­ЩИ­НУ.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Четвертий випуск серії біобібліографічних покажчиків „Бібліотека імені

    Документ
    Четвертий випуск серії біобібліографічних покажчиків „Бібліотека імені ” присвячено відомому українському письменникові, Герою Радянського Союзу, партизанському командирові Юрію Оліферовичу Збанацькому, ім’я якого у лютому 1996 року
  2. Четверта сесія школи професійної журналістики "нова україна"

    Документ
    Готуючись до відбудови Української держави  на всіх теренах нашого народу, ОУН  задовго до гітлерівського нападу на СРСР розробляла плани щодо підготовки всенаціонального здвигу, особливо ретельно продумуючи майбутні акції на Наддніпрянщині.
  3. Видання цієї книги стало можливим за сприяння Національного фонду підтримки демократії (сша) Щиру подяку дцсд висловлює зат „Концерну „Регіони України” І особисто Олегу Павловичу Беспалову за допомогу у виданні цієї книги

    Документ
    Політична еліта Дніпропетровщини: (Довідник): Інформація станом на 1 травня 2001р. / Уклали: Шаройкіна Є.А., Бородін Є.І., Довгаль С.А., Гаврюшин О.І.
  4. Четверта сесія верховної ради україни четвертого скликання (1)

    Документ
    Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин рекомендував парламенту підтримати зміни до деяких законів України (щодо ліцензування діяльності з проведення фумігації (знезараження) підкарантинних матеріалів та об’єктів).
  5. Видання офіційне

    Документ
    Відтворювати, тиражувати чи розповсюджувати цей документ повністю, чи частково на будь-яких носіях інформації без офіційного дозволу Центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства України заборонено.

Другие похожие документы..