Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Л. Розвиток креативного мислення учнів за допомогою дидактичної гри Крекнін А.М. Виховання морально вольових якостей, формування навиків здорового спо...полностью>>
'Тематическое планирование'
Создать условия для расширения и углубления знаний о клетке как структурной и функциональной единице живого, о делении клеток как основе роста, размно...полностью>>
'Программа'
Среда Visual Basic прекрасно подходит для разработки программных приложений практически любого типа. Visual Basic For Application сочетает возможност...полностью>>
'Урок'
Цель: Образовательная – познакомить учащихся с международной обстановкой послевоенного периода, с событиями, положившими начало холодной войне, с осно...полностью>>

Конспект лекцій (1)

Главная > Конспект
Сохрани ссылку в одной из сетей:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

РУБІЖАНСЬКИЙ ФІЛІАЛ

ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ГУМАНІТАРНОГО ТА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ПОЛІТОЛОГІЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

2005

Політологія. Конспект лекцій / Укладач: Носач В.М. - Рубіжне: РФ СНУ імені Володимира Даля, 2005. – 89 c.

Ознакою українського суспільства сьогодні є політизація всіх сторін життя. Тому оволодіння системою наукових знань про політичне життя та суспільно-політичні процеси є надзвичайно актуальним та має соціальну потребу.

Конспект лекцій містить теми, які передбачені робочою програмою дисципліни та опрацювання яких необхідне для підготовки до практичних занять студентів денної форми навчання, а також виконання самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання напрямів спеціальностей:

0902 Інженерна механіка

8.090220 Обладнання хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів

0916 Хімічна технологія та інженерія

8.091601 Хімічна технологія органічних речовин

8.091605 Хімічна технологія високомолекулярних сполук

0708 Екологія

7.070801 Екологія та охорона навколишнього середовища

1102 Фармація

7.110204 Технологія фармацевтичних препаратів

0802 Прикладна математика

6.080200 Інформатика

Розглянуто та схвалено кафедрою ГФВ

Протокол № 10 від “29“ 04. 2005 р.

Завідувач кафедрою Проценко В.О.

Схвалено методичною радою РФ СНУ ім. Володимира Даля

Протокол № 9 від “25” 06. 2005 р.

Голова методичної ради Тімошин А.С.

Зміст

1

Місце й роль політики та політології як науки у житті суспільства. Політика як соціальне явище

4

2

Політичні ідеї Стародавнього світу, Середніх віків і Відродження

16

3

Політична думка Нового та Новітнього часу

22

4

Розвиток політичної думки в Україні

29

5

Влада в Україні

33

6

Політична система в Україні

41

7

Держава в політичній системі суспільства

46

8

Політичний режим в Україні на сучасному етапі

57

9

Політичні партії та партійні системи. Громадські організації у політичній системі суспільства

63

10

Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії

78

Література

88

1 МІСЦЕ Й РОЛЬ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА. ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Політологія як наука про політику. Система політичної науки

Розглядаючи це питання, слід зазначити, що політологія, якою вона є сьогодні — це явище новітнього часу. Вона з'явилася на сучасному етапі людської цивілізації — у період утвердження індустріального суспільства, коли водночас із бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні відносини між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя спричинили великий попит на ідеї демократії, яка дедалі більше починає виступати в суспільстві як форма організації суспільно-політичного життя. Демократичній організації суспільства потрібна така державна політика, яка б ґрунтувалася на теоретичних політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і, зокрема, політології як науки.

Організаційне оформлення політологія набула у країнах Заходу лише після другої світової війни, бо ще до середини XX ст. у гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. Саме право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало при вивченні політичних систем. І тільки після другої світової війни з'явилися теоретичні праці, в яких під політикою стали розуміти не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Характер політології як науки найбільш повно виявляється в її функціях. Однією з найважливіших функцій політології є теоретико-пізнавальна. Ця функція реалізується через вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Політологія у цій функції репрезентує себе у вигляді сукупності взаємозв'язаних теоретичних концепцій, що спираються на виявлені закономірності суспільного розвитку.

Теоретико-пізнавальна функція полягає у розробці основних концептуальних ідей, які пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах. Історична практика минулого переконливо свідчить, що нездатність попередніх теоретичних настанов, зокрема щодо повної та остаточної перемоги соціалізму, стати по-справжньому науковими політичними концепціями зумовлювалася не тільки тим, що вони були відірвані від реального суспільного життя, а й тим, що вони базувалися на жорсткій економічній, соціальній, політичній та духовній основі (неподільне панування державної власності, негативне ставлення до несанкціонованих форм соціальної активності, однопартійне політичне керівництво, нетерпимість до інакомислення.

Важливу роль у політології відіграє методологічна функція, яка визначає порядок аналізу закономірностей, методів, способів і принципів теоретичного дослідження політики й практичної реалізації набутих знань. Методологічна функція політології полягає у тому, щоб озброїти людину ефективними засобами пізнання політичної реальності. Ефективність цих засобів залежить від того, якою мірою політологія спирається, з одного боку, на загально філософські принципи, закони й категорії, що застосовуються в усіх галузях наукового знання, а з другого — на специфічні прийоми та засоби, що розроблені представниками конкретних наук за часів емпіричного аналізу різних явищ природного та суспільного життя.

За допомогою світоглядної функції стверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяють досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів.

Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси виражають ті чи інші партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на розвиток політичного мислення, вміння оцінювати політичні події в контексті їх зв'язків з історичними умовами, які реально існують у той чи інший період.

Важливу роль у житті сучасного суспільства відіграє прогностична функція політології. Суть цієї функції полягає у спрямованості політології на передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для розробки механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її різновидів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус і т.п. В умовах оновлення нашого суспільства зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів як у центрі, так і в різних регіонах країни, врахування наслідків політичних акцій, що проводяться.

Політологія має й велике виховне значення. У цивілізованих країнах підготовку людей до виконання відповідальних обов'язків громадянина зосереджено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних організацій тощо. В Україні, як і в інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою, засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і передусім — на політологію.

1.2 Об’єкт, предмет і метод політології. Співвідношення політології з іншими науками

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно взаємодіяти з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їх предметні сфери, спостерігається взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т.п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та інше); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих вчених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, набирає силу видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає у розвинутих країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними й організованими професійними кадрами; виникають міжнародні та національні організації політичної науки.

Слід звернути увагу на те, що політика виступає об'єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягає специфіка політології як науки? Щоб відповісти на це запитання, треба насамперед згадати, що політику, крім власне політології, вивчають ще п'ять основних типів, або циклів суспільствознавства: філософський, соціологічний, право- й державознавчий, історичний і, нарешті, психологічний.

Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни у неосяжному просторі політичного життя. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад питання взаємодії підсистем власності та духовної культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджує «прикордонну» сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовного хронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей; а психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику, які виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичної філософії, політичної соціології, політичної історії, теорії держави і права, політичної психології тощо. Разом із такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- й біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію у широкому розумінні.

Поряд із нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики, що становить «душу та серце» політичної науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не займається лише окремими аспектами політики і не вивчає політику в ряді інших, неполітичних об'єктів. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об'єкт, і, по-друге, своїм основним предметом має групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.

Таким чином як загальне визначення предмета політології можна було б запропонувати таке: політологія у більш вузькому розумінні (загальна теорія політики) вивчає специфічну групу закономірностей відносин соціальних суб'єктів з приводу влади.

Необхідно зазначити, що вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якої науки становлять категорії — найбільш загальні фундаментальні поняття науки, які відбивають найсуттєвіші риси її предмета. Категорії розкривають або необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, або найсуттєвіші елементи її структури. У порівнянні з іншими суспільними науками, що досліджують проблеми політичного життя, категорії політології мають конкретніший характер. Так, наприклад, проблема свідомості в соціології досліджується як проблема групової свідомості, в теорії держави й права — як проблема правової свідомості, а в політології — як проблема політичної свідомості.

Водночас політологія як комплексна і самостійна галузь суспільних наук не займається лише переведенням загальних філософських, соціологічних та інших наукових понять у політичну сферу. Предметом політології є аналіз сутності політики як цілісного суспільного явища: вияв на макро- та мікрорівні її необхідних структурних елементів, внутрішніх і зовнішніх зв'язків та відносин; визначення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільно-політичних системах; розробка об'єктивних критеріїв соціального виміру політики.

Політика у суспільному житті виступає як своєрідна форма теоретичної і практичної діяльності класів, націй, соціальних груп та окремих індивідів, головною метою діяльності яких є завоювання, втримання та використання політичної влади. Ось чому, на нашу думку, категорія і «політична влада» є центральною категорією політології і політики як сфери діяльності.

На сучасному етапі особливої ваги набувають теоретичні дослідження законів політичного розвитку. У політичній літературі зараз зустрічається велика кількість понять, що іменуються «законами». У деяких випадках застосовується більш обережне визначення: «закономірність».

Серед закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, слід виділити політико-економічну. Ця закономірність відбиває співвідношення між економічним базисом суспільства і політичною владою як елементом надбудови. З погляду марксизму, політика й відповідна система політичної, державної влади детерміновані розвитком економічних процесів. Економічні інтереси виступають як соціальна причина політичних дій. «...Політична влада, — зазначав К. Маркс, — є тільки породженням економічної влади...».

Водночас політична влада, будучи похідною стосовно економічної, характеризується самостійністю, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Проте самостійність політичної влади не можна абсолютизувати. Створення культу політичної влади, спроби за допомогою адміністративного примусу «обминути» економічні закони неминуче приречені на невдачу.

Серед закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, треба також виділити політико-технологічну. Нині ніхто не може заперечувати могутнього впливу розвитку техніки на динаміку політичних процесів. Даний зв'язок особливо наочний у таких сферах, як війна з її сьогоднішніми технічними можливостями знищення людства і всього живого на Землі; науково-технічні досягнення у передових країнах і посилення їх політичного впливу на міжнародне співтовариство; широке залучення мас до політичних процесів під впливом радикальних технологічних і соціальних зрушень у суспільстві; залежність політичних подій від швидкості поширення й засвоєння інформації тощо.

Існує цілий комплекс закономірностей, що відбивають дію внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя. Це передусім розширення сфери політичного життя й підвищення його ролі у суспільстві, значення народних мас у політичному процесі, в розвитку демократії, самоуправління, у зміні політичних та державних форм.

До закономірностей політичного життя належать також демократизація політичних відносин, підвищення ролі «людського виміру» політичних процесів, ступеня соціалізації, гуманізації політичних відносин, що забезпечують цілісність суспільства. Дедалі повніше реалізується тенденція розвитку свободи творчості, свободи спілкування як основних цінностей та орієнтирів функціонування політичного життя, творчого потенціалу особистості, перетворення її в активного суб'єкта політичних процесів.

Однією із закономірностей політичного життя слід вважати тенденцію до зміцнення відносин у громадському суспільстві, а саме: обмеження втручання політичних структур в управління різними сферами суспільного життя, їх автономія від політики та держави.

Одним із найважливіших законів політології є закон поділу влади, який у світовій та вітчизняній науці у своїх основних рисах (необхідність, загальність, повторюваність, інваріантність) ще недостатньо розроблений.

Важливу роль у політології відіграють закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин. Ці закони виступають як закони якісних перетворень на основі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певної сутності. Закони розвитку виявляються через багатоманітність форм взаємодії соціальних суб'єктів політичного життя (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція, нейтралізація тощо). При цьому політична боротьба виступає як засіб, а стабільність, життєздатність системи політичних відносин, збалансованість політичних інтересів — як мета.

У процесі вивчення політичних явищ політична наука використовує різні методи дослідження. Виходячи з того, що у сферу інтересів науки про політику входить величезна за своїми масштабами соціальна практика, політологія використовує власне всі методи інших соціальних наук: філософські, правові, соціологічні, історичні, математичні, логічні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, аналогія й моделювання тощо). Із суто теоретичних методів можна назвати такі: теоретичний експеримент, математична формалізація, гіпотетично-дедуктивний метод, метод поступового руху від абстрактного до конкретного, метод історичного опису та ін.

Для більшості політологів як на Заході, так і в нас, в Україні, загальною методологічною основою досліджень залишається діалектичний метод. Він визначається конкретно-історичним підходом до аналізу явищ дійсності, врахуванням впливу на політичні явища багатьох різноманітних факторів, що діють у суспільстві, визначенням пріоритетної дії економічної сфери життя суспільства, розглядом усіх політичних явищ і подій у розвитку та взаємодії тощо.

У політичних дослідженнях суттєвого значення набувають системний підхід та структурно-функціональний аналіз. Зміст системного підходу становлять філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого й частин, взаємодії системи з середовищем, загальні закономірності функціонування й розвитку систем, структурованість кожного системного об'єкта, активний характер діяльності суб'єктів соціально-політичних систем.

У другій половині XX ст. значного поширення у західній (особливо американській) політологічній школі набули біхевіористські методи, тобто засоби дослідження суспільних політичних явищ через вивчення і спостереження поведінки окремих людей та суспільних груп. Отже, визначною у підході до розуміння цих методів стає категорія «політичної поведінки», основний зміст якої полягає у діях людини, що виконує певну політичну роль. Вивчення політичної поведінки особи має на меті отримання певної емпіричної інформації або за допомогою безпосереднього спостереження, або шляхом здобуття опосередкованої інформації через експеримент, анкетування, інтерв'ю, аналіз документів тощо.

Серед методів політичної науки порівняльні методи найдавніші, але вони й досі широко застосовуються у політичних дослідженнях. Ними користувалися ще Платон, Аристотель, Монтеск'є, а також К. Маркс, М. Вебер, В. Парето та інші відомі мислителі нової та новітньої доби. Значне поширення цих методів зумовлене неможливістю широкого застосування експерименту в науці про політику і необхідністю спостерігати політичні явища та процеси в їх природному стані. Надзвичайно велика складність у застосуванні порівняльного методу спричинена складністю самого вибору явищ, які порівнюватимуться у наукових спостереженнях і дослідженнях. Характерною визначальною рисою цього методу є зіставлення двох (або більше) політичних об'єктів (або їх частин), які мають спільні характеристики. Використання порівняльного методу дає змогу виявити, в чому полягає схожість досліджуваних об'єктів (або їх частин), а в чому вони відрізняються.

Зараз у політології широко застосовуються емпірично-соціологічні методи, методи соціальної психології, статистики, моделювання. Основним об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка соціальної думки. За допомогою названих методів можна вивчати стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості і культури різних груп населення. Для цього використовуються аналіз статистичних даних, політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання); письмові опитування (анкетування); безпосереднє спостереження за об'єктом, що вивчається, соціально-політичні експерименти. Застосовуючи ці методи, необхідно враховувати можливості типізації об'єктів, що вивчаються.

1.3 Суть політики. Ознаки політики як суспільної діяльності

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на те, що політика (гр. роlitike — мистецтво управління державою) — це одне з основних явищ у системі найважливіших сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін «політика» виник завдяки твору видатного мислителя античного світу Аристотеля про державу, правління й володарювання, що мав назву «Політика». Саме з цього періоду майже до кінця XIX ст. політика традиційно трактувалася як учення про державу. І лише за нової доби розвиток політичної думки та положень про державу завершився виділенням цілої системи наук про державу та їх відособленням від політичної науки.

Політика належить насамперед до сфери духовного життя суспільства, до сфери усвідомлення людьми свого ставлення один до одного, до себе, до світу, її виникнення було зумовлене цілою низкою об'єктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед — у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Політика має місце в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізації.

З розкладом первіснообщинного ладу і з переходом до цивілізації не тільки відбувається класове розшарування суспільства, а й загострюються суперечності поміж соціальними суб'єктами на основі посилення існуючих відмінностей стосовно відношення до засобів виробництва і результатів праці. Поглиблюються й загострюються суперечності між інтересами різних соціальних суб'єктів. Відтак виникає потреба в новій організації суспільства. Формування цієї нової організації зумовлене розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, що регулюють стосунки між людьми, а також створенням відповідних органів, інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентували поведінку людей у суспільстві. Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава.

Діяльність держави як всередині країни, так і поза її межами та відношення до цієї діяльності класових сил відтак стали визначатися поняттям «політика». Вже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з'явилися нації, а згодом — політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких захищала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика виражає докорінні інтереси різних спільнот, партій, держав і цілі, якими вони керуються. В усіх сферах, де здійснюється політика, вона набуває різноманітних форм вияву. Теорія виділяє дві великі, тісно зв'язані сфери політики — внутрішню та зовнішню. Водночас багатогранність реального життя дозволяє і зобов'язує виокремити у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі й у той самий час важливі сфери політики, такі як економічна, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, культурна політика тощо.

Зрозуміло, що багатоплановість такого важливого суспільного явища, як політика, вимагає виділення та розгляду інших більш конкретних сфер діяльності суспільства. Наприклад, тільки у сферу економічної політики входять такі її складові, як науково-технічна, структурна, аграрна, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна політика. Необхідно визначити і такі сфери політики, як економічна, демографічна, кадрова, національна, молодіжна тощо. Кожна з них може бути предметом самостійної теорії політики.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Конспекты лекций (1)

    Конспект
    Лингвистические и внелингвистические причины языкового заимствования. Экономические, политические и культурные отношения между народами как основа языкового взаимообогащения.
  2. Конспекты лекций (2)

    Конспект
    Перевод - это несомненно очень древний вид человеческой деятельности. Как только в истории человечества образовались группы людей, языки которых отличались друг от друга, появились и "билингвы", помогавшие общению между "разноязычными"
  3. Конспект лекции Определение конфликта. Типология конфликтов Определение конфликта. Конфликт и противоречие (2)

    Конспект
    Большая часть определений конфликта предполагает противоречивость мотивов, целей, установок, ожиданий и т. д. сторон конфликта. Любая управленческая деятельность практически всегда сопряжена с конфликтами.
  4. Конспект лекцій по дисципліні "політична економія"

    Конспект
    Економіка представляє собою систему економічних відносин, яка складається як на рівні окремих господарюючих суб'єктів, так і національної економіки в цілому.
  5. Конспект лекций Раздел Культура речи: аспекты и критерии Тема 1

    Конспект
    Основные понятия: культура речи, коммуникативные качества хорошей речи, коммуникативная компетенция, речевая коммуникация, коммуникативный акт, речевой жанр.
  6. Конспект лекции Методика формализованного составления обзора План

    Конспект
    ГОСТ 7.1-2003 Библиографическая запись. Библиографическое описание [Текст]: общие требования и правила оформления.- Взамен ГОСТ 7.1-84, Введен 1.07.2004.

Другие похожие документы..