Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Рассказ'
предполагает устное систематическое, повествовательное, последовательное изложение содержания учебного материала. Его следует вести по продуманному пл...полностью>>
'Закон'
Настоящий Закон регулирует отношения в области интеллектуальной собственности, возникающие в связи с созданием и использованием произведений науки, л...полностью>>
'Закон'
Настоящий Закон направлен на охрану здоровья животных, защиту населения от болезней, общих для человека и животных, обеспечение выпуска доброкачестве...полностью>>
'Документ'
Банковское кредитование за последние 10 лет стало одним из решающих факторов развития российской экономики. Объемы кредитов, предоставленных банками ...полностью>>

Конспект лекцій (1)

Главная > Конспект
Сохрани ссылку в одной из сетей:

7.2 Форма державного устрою

Важливою характеристикою держави є поняття "форма держави". Це поняття включає у себе такі компоненти, як форма державного устрою, форма державного правління та політичний режим.

Державний устрій - це поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація (табл. 7.1).

Унітарна держава. Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, департаменти, воєводства тощо) не мають ознак політико-державної самостійності й є тільки адміністративно-територіальними підрозділами. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні утворення.

Таблиця 7.1 – Порівняльна характеристика форм державного устрою

Ознаки

Унітарна держава

Федерація

Конфедерація

Конституція

Єдина

Суб’єкти приймають свої конституції на основі загальносоюзної

Кожен суб’єкт має власну конституцію, а підвалиною для утворення конституції є союзний договір

Вищі органи влади

Єдині

Двопалатний парламент

Центральна влада відсутня є спеціальні спільні органи для координації дій у розв’язанні конкретних проблем

Громадянство

Єдине

Єдине (поряд з громадянством суб’єктів федерації)

Єдине громадянство відсутнє

Система права

Єдина

Єдина; суб’єкти можуть мати свої підсистеми

Єдина система права відсутня

Судова влада

Єдина

Єдина; суб’єкти можуть мати свої підсистеми

Самостійна судова система кожного суб’єкта

Територія

Єдина

Складається з територій суб’єктів федерації

Єдина територія відсутня

Валюта

Єдина

Єдина

Кожен суб’єкт має власну грошову одиницю

Федерація - це союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають юридичну і, відповідно, політичну самостійність. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається з суб'єктів федерацій. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову та правову системи. Федеральні закони мають безумовний пріоритет над регіональними. У конституціях федерацій розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети. Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб'єктами конфедерації ґрунтуються лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв'язанні конкретних спільних проблем.

Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів складаються із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше - у сфері оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв'язку.

Конфедеративна форма держави існувала у США (1776 -1787), Німеччині (1815 - 1867). Що стосується Швейцарської Конфедерації, названої так ще у XIIIст., то фактично вона давно стала федерацією з сильною централізацією найважливіших функцій, хоча конституцією країни визначено, що кожний кантон є "федерально-суверенною державою" зі своїм урядом і конституцією.

Від федерацій та конфедерацій потрібно відрізняти регіональні або інші союзи держав, такі як Співдружність Незалежних держав (СНД).

Є також й інші критерії типології держав. По відношенню до релігії держави можуть бути світськими і релігійними. Релігійні держави управляються, як правило, духовними особами. Панівна релігія є основою правління.

7.3 Форма правління

Під "державним правлінням" розуміється спосіб організації і здійснення державної влади. Традиційно виділяють такі форми державного правління, як монархія та республіка.

Монархія (від гр. monаrсhіа - одновладдя) - це форма державного правління при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна (обмежена) монархії. Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а в конституційній - повноваження глави держави обмежується Основним законом держави. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) і парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково - виконавчою). Абсолютна більшість сучасних монархій - парламентського типу (Великобританія, Данія, Швеція, Японія та ін.).

Альтернативною до монархії формою правління є республіка. Вона характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який формується населенням (або його частиною) на визначений час. Республіками є більшість сучасних держав. Різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана (див. табл. 7.2).

Таблиця 7.2 – Характерні риси республіканської форми державного правління

Основні критерії, форми правління, порядок виборів президента

Парламентська республіка

Президентська республіка

“Змішана” республіка

Прядок формування уряду

Уряд формується парламентом на постійних засадах з числа представників партії (-й), які мають більшість у парламенті

Уряд формується через призначення його членів президентом незалежно від партійного парламенту

Президент особисто пропонує склад уряду, який обов’язково має затверджуватися парламентом

Обсяг повноважень президента

Президент є главою держави, але виконує переважно представницькі функції

Президент є главою держави і главою уряду. Він цілковито володіє виконавчою владою

Займається питаннями оборони, національної безпеки, призначає прем’єра тощо

Наявність посади прем’єр-міністра

Посада наявна, причому глава уряду часто постає як перша керівна особа в державі

Як правило, ця посада відсутня

Посада наявна; прем’єр-міністр очолює виконавчу владу

Всенародне голосування

Президент обирається парламентом або колегіями, значну частину яких становлять члени парламенту та члени представницької влади областей, штатів, земель тощо

Президент обирається на прямих і загальних виборах або особливою колегією виборів, членів якої обирає населення

Президент обирається всезагальним голосуванням

Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловити урядові вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд володіє виконавчою владою, інколи - законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції президента в основному зводяться до представницьких.

Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави і очолює виконавчу владу. Посади прем'єр-міністра немає. Членів уряду призначає президент, однак у деяких державах (наприклад, у США) ключових міністрів затверджує парламент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.

Змішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем'єр-міністр.

Зазначимо, що в Україні функціонує президентсько-парламентська форма державного правління.

7.4 Формування української державності

За діючою Конституцією (ст. 1) Україна проголошується демократичною, правовою, соціальною державою. Зрозуміло, що це положення віддзеркалює якісний стан нашої держави, якого ми маємо досягнути в найближчі десятиліття XXI ст. в процесі суспільного розвитку.

Правова держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Витоки ідеї правової держави є вже у працях античних мислителів. Платон писав, що державність можлива там, де панують закони, "де закон володар над правителями, а вони його раби". На сторожі законів має стояти правосуддя. Платон зауважує, що будь-яка держава перестає бути такою, якщо немає належно організованих судів. Хоча в розумінні Платона судова влада ще не є самостійною гілкою влади.

Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави, які формувалися разом з поняттям громадянського суспільства, закладали Ш.-Л. Монтеск'є (концепція розподілу влади), Ж.-Ж. Руссо (ідея народного суверенітету), І.Кант (концепція держави як об’єднання людей, що підкоряються правовим законам) та ін. Саме з іменем І.Канта пов’язують теорію правової держави. Висування, обґрунтування ним тези про те, що благо і призначення держави - у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою та режиму держави принципам права, дали підставу вважати І. Канта одним із головних творців концепції правової держави. І. Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян. Верховенство народу, проголошене І. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. "Правова держава" І. Канта базувалася на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Громадяни мали такі три основні повноваження, як свобода, рівність, незалежність (в економічному плані).

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним і має ґрунтуватися на презумпції невинуватості. Для правової держави найважливішим є панування права у формі законів у взаєминах між державою та людиною. Причому права людини повинні мати пріоритет над правами будь-якої спільноти (нації, класу), а права нації мають бути пріоритетними над правами держави.

Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об’єднанням громадян. Вимоги нормативно-правових актів правової держави поширюється на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства. Будь-яка суспільне важлива інформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масової комунікації - максимально незалежними. Основні риси правової держави:

  • конституційна юрисдикція. Конституція – основний закон, усі інші правові акти приймаються на її основі;

  • верховенство права. Розвинена і діюча система права і законодавства;

  • реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок в державі, що забезпечує еволюційний розвиток;

  • парламентаризм;

  • розвинена виборча система, суверенітет народу;

  • життєздатність державного механізму впливу на суспільство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі;

  • наявність гарантій дотримання права і законодавства;

  • пріоритет прав людини над правами держави;

  • розвинена правова культура;

  • поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

  • орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність;

  • тісний зв’язок національного права з міжнародним;

  • суттєве зростання питомої ваги законів у загальній масі нормативних актів;

  • утвердження принципу людського виміру права.

Сьогодні Україна рухається у напрямку побудови соціальної держави. Вихідною базою для такого реформаційного процесу є положення Основного Закону, в ст. 3 якого проголошується: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави". Соціальною називають державу, яка прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі - приблизно однакових життєвих шансів, можливостей самореалізації особистості. Під поняттям "соціальна держава" часто розуміють усе, що пов'язано зі зменшенням або усуненням розбіжностей у прибутках між різними групами населення.

Поняття "соціальна держава" введено в обіг ще в 1850 р. Лоренцом фон Штатом, а активна теоретична розробка почалася у першій половині XX ст. переважно у німецькій літературі. Серед українських розробників цієї проблематики достатньо згадати про М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Павлика, Ф.Тарановського, М.Ковалевськогота.ін.

Соціальна держава передбачає:

  • необхідний для людини прожитковий мінімум;

  • соціальну рівність;

  • соціальне забезпечення;

  • підвищення загального добробуту.

Постіндустріальний розвиток багатьох країн Заходу характеризується пріоритетом соціальних функцій, підпорядкуванням виробництва інтересам людини. Це розцінюється як еволюційний, прогресуючий процес. Головним досягненням функціонування соціальної держави в західних державах є формування такого типу особистості, яка відрізняється економічною та політичною активністю, упевненістю в своїх силах та самоповагою, здатністю самостійно приймати рішення, характеризується раціональністю мислення та поведінки, котра базується на індивідуалізмі, тобто усвідомленні власних інтересів.

Уважається, що ФРН стала першою державою світу, в післявоєнній конституції якої було закріплено положення про соціальну державу; ставши головною умовою прогресу, соціальна державність була заснована на конструктивних засадах, що дозволило кожній людині відчувати певну стабільність у бурхливому потоці соціальних змін повоєнного періоду. Складовими поняття "соціальна держава" тут розглядають "справедливість" та "гідне людини існування для всіх". Соціальна держава керується уявленнями, відповідно до яких кожна людина має можливість і зобов'язана забезпечувати себе та утримувати сім'ю. Відповідальність суспільства настає лише тоді, коли вимоги людини не задовольняються державою належним чином, що іменується соціальною допомогою.

Досвід зарубіжних держав, і не лише Німеччини, Великобританії, але й інших держав, у т.ч. й тих, які також перебувають на стадії побудови соціальних держав, повинні бути взяті до уваги при розробці заходів, спрямованих на побудову соціальної держави в Україні. До найгостріших проблем молодої Української держави, з якими вона стикається при набутті рис соціальної, можна віднести безробіття і пов'язана із ним проблема зарубіжного заробітчанства, заборгованості по зарплатах, недосконалість систем медичного обслуговування та пенсійного забезпечення, недостатня увага до т.зв. людей з особливими потребами, житлова проблема.

У 2001 р. в Україні вперше було визнано існування бідності, що відобразилося у запропонованій Кабінетом Міністрів України "Стратегії подолання бідності". Зокрема, бідність визначається як "неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу". У 2000 р. до категорії бідних належали 26,7% населення, а вкрай бідних - ще 14,7%. Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги. Зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю. З бідністю пов'язані також такі явища, як безпритульність та жебрацтво, низька народжуваність. Високий рівень безробіття в Україні призвів до масової трудової міграції працездатного населення. Наші громадяни опиняються беззахисними у державах, в які приїздять. Лише в Іспанії на тимчасових роботах перебуває понад 100 тис. громадян України. Люди часто гинуть, а їхня рідня навіть не має змоги похоронити їх на Батьківщині: приблизна вартість доставки тіла зі США - 5 тис. доларів, з Німеччини - 6 тис. марок

У жодній із держав, які перебували в стані бідності, остання не долалася лише шляхом підтримки нужденних, а з допомогою комплексного підходу, орієнтованого як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Світовий досвід показує, що політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу. Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.

Держава як політичний інститут постійно розвивається й вдосконалюється. У розвитку сучасної держави можна виділити декілька тенденцій: прагнення до створення справді демократичної, правової держави; демократична обмеженість суверенітету держави, яка йде на зміну абсолютному суверенітету; децентралізація державної влади; інтеграція економічного і політичного життя (з одного боку) і пожвавлення національних рухів, дроблення вже існуючих держав (з другого боку); прагнення мати власну ідеологію, здатну об’єднати суспільство; скорочення бюрократичного управлінського апарату і зменшення витрат на його утримання.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Конспекты лекций (1)

    Конспект
    Лингвистические и внелингвистические причины языкового заимствования. Экономические, политические и культурные отношения между народами как основа языкового взаимообогащения.
  2. Конспекты лекций (2)

    Конспект
    Перевод - это несомненно очень древний вид человеческой деятельности. Как только в истории человечества образовались группы людей, языки которых отличались друг от друга, появились и "билингвы", помогавшие общению между "разноязычными"
  3. Конспект лекции Определение конфликта. Типология конфликтов Определение конфликта. Конфликт и противоречие (2)

    Конспект
    Большая часть определений конфликта предполагает противоречивость мотивов, целей, установок, ожиданий и т. д. сторон конфликта. Любая управленческая деятельность практически всегда сопряжена с конфликтами.
  4. Конспект лекцій по дисципліні "політична економія"

    Конспект
    Економіка представляє собою систему економічних відносин, яка складається як на рівні окремих господарюючих суб'єктів, так і національної економіки в цілому.
  5. Конспект лекций Раздел Культура речи: аспекты и критерии Тема 1

    Конспект
    Основные понятия: культура речи, коммуникативные качества хорошей речи, коммуникативная компетенция, речевая коммуникация, коммуникативный акт, речевой жанр.
  6. Конспект лекции Методика формализованного составления обзора План

    Конспект
    ГОСТ 7.1-2003 Библиографическая запись. Библиографическое описание [Текст]: общие требования и правила оформления.- Взамен ГОСТ 7.1-84, Введен 1.07.2004.

Другие похожие документы..