Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття – це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можн...полностью>>
'Методичні рекомендації'
Питання музейної педагогіки надзвичайно актуальні, оскільки практичне застосування новітніх методів і форм роботи у форматі «школа-музей» дає відчутн...полностью>>
'Программа курса'
-й технологический уклад Роль НИОКР в современной экономике. Накопление новых знаний Типы взаимоотношений сферы НИОКР и экономики в целом Связь иннов...полностью>>
'Документ'
Роман “Преступление и наказание” — это психологический анализ преступления, которое совершил бедный студент Родион Раскольников, убивший старуху-проц...полностью>>

Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009 (2)

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Проект

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

БІЛА КНИГА

НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Київ – 2009

ББК

Головний редактор

В. Г. Кремень

Заступники головного редактора:

В. І. Луговий, В. М. Мадзігон, О. Я. Савченко

Члени редакційної колегії:

І. М. Бурда, М. Б. Євтух, О. І. Ляшенко, С. Д. Максименко,

Н. Г. Ничкало, О. В. Сухомлинська

Комп’ютерний набір

Л. М. Смола

Біла книга національної освіти України / Акад. пед. наук України; за ред. В. Г. Кременя. – К., 2009.

АВТОРИ:

Алєксєєнко Т. Ф., Аніщенко В. М., Балл Г. О., Бех І. Д., Биков В. Ю., Бібік Н. М., Бобров В. Я., Болгаріна В. С., Бондар В. І., Величко Л. П., Волощук І. С., Головко М. В., Ґудзик І. П., Даниленко Л. І., Десятов Т. М., Євтух М. Б., Єльнікова Г. В., Єрмаков І. Г., Жук Ю. О., Закатнов Д. О., Засенко В. В., Зязюн І. А., Калініна Л. М., Камінецький Я. Г., Кизенко В. І., Ковбасенко Л. І., Колупаєва А. А., Кононко О. Л., Копельчак М. П., Коряк С. Ф., Кремень В. Г., Кулик Є. В., Курбатов С. В., Куценко Г. В., Лавриченко Н. М., Литовченко О. В., Лозовецька В. Т., Локшина О. І., Луговий В. І., Лукіна Т. О., Лук’янова Л. Б., Ляшенко О. І., Мадзігон В. М., Максименко С. Д., Максимова Н. Ю., Мальований Ю. І., Машбиць Ю. І., Мельник О. В., Михайличенко А. М., Ничкало Н. Г., Олійник В. В., Петренко Л. М., Побірченко Н. А., Пометун О. І., Пророк Н. В., Пустовіт Г. П., Пустовіт Н. А., Радкевич В. О., Савченко В. А., Савченко І. М., Савченко О. Я., Семиченко В. А., Синьов В. М., Синявський В. В., Сисоєва С. О., Скульська В. Є., Смульсон М. Л., Собко Я.М., Солдатенко М. М., Степко М. Ф., Сухомлинська О. В., Таланова Ж. В., Топузов О. М., Чепелєва Н. В., Чорна К. І., Щербак Л. В., Щербак О. І., Якименко Л. Ю.

ЗМІСТ

ВСТУПНЕ СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА АПН УКРАЇНИ В. Г. КРЕМЕНЯ..

ПРЕАМБУЛА. УКРАЇНСЬКА СИСТЕМА ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТЕНДЕНЦІЙ І ВИКЛИКІВ ЧАСУ..

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ (НАСКРІЗНІ) СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1. Людиноцентризм і демократизація освіти.………………………….

1.2. Інноваційна спрямованість змісту і технологій освіти.…………….

1.3. Виховання моральної особистості, патріотичного громадянина, ініціативного й відповідального працівника в освітньому і соціальному середовищах.............................................................................................................

1.4. Збереження і розвиток здоров’я, забезпечення безпеки особистості через освіту.............................…………………………………………………….

1.5. Формування екологічної свідомості і поведінки…………………….

1.6. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в навчальній і дозвіллєвій діяльності.……………………………………………………………

1.7. Створення сприятливого розвивального навчально-виховного середовища.….…………………………………………………………………….

1.8. Утвердження української мови в освіті. Багатомовність як ознака освіченості.……………………………………………………………………...…

1.9. Розвиток системи безперервної освіти.………………………………

1.10. Системний моніторинг процесуального і результативного компонентів освіти всіх рівнів.…………………………………………………..

1.11. Безперервний професійний розвиток і саморозвиток педагогічних й науково-педагогічних працівників.……………………….................................

1.12. Інвестиційно активна, багатоканальна фінансова політика в освіті………………………………………………………………………………..

1.13. Державно-громадське управління розвитком освіти (державний, регіональний, місцевий, інституційний рівні)…………………………….......…

1.14. Інформатизація і комп'ютеризація освіти, формування комп’ютерно орієнтованого навчального середовища, відкритих систем освіти.……………………………………………………………………………....

1.15. Психологічний супровід розвитку особистості в системі освіти..

РОЗДІЛ 2. ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ЗА РІВНЯМИ

2.1. Дошкільна освіта

2.1.1. Дошкілля України: реалії та перспективи.………………............….

2.2. Загальна середня і позашкільна освіта

2.2.1. Модернізація змісту загальної середньої освіти.…………..............

2.2.2. Оновлення дидактичних систем, методик і педагогічних технологій.…………………………………………………………………............

2.2.3. Удосконалення навчально-методичного забезпечення дидактичного процесу в школі...............................................................................

2.2.4. Запровадження системи профільного навчання в старшій школі...

2.2.5. Особистісно орієнтована дозвіллєва життєдіяльність дитини........

2.2.6. Моделювання освітньо-інформаційного середовища майбутнього.……………………………………………...........…………………..

2.3. Спеціальна освіта

2.3.1. Спеціальна освіта: шляхи реформування з урахуванням світових тенденцій суспільного розвитку.…………….…………………...........................

2.4. Професійна освіта й освіта дорослих

2.4.1. Модернізація професійно-технічної освіти.………………...............

2.4.2. Науково-методичне та інформаційно-аналітичне забезпечення професійно-технічної освіти.………………………………...................................

2.4.3. Професійне навчання на виробництві і навчання безробітних.………………………………………………………………..............

2.4.4. Професійно-практична підготовка в системі професійної освіти...

2.4.5. Професійна орієнтація населення.…………………………..............

2.4.6. Освіта дорослих в умовах ринкової економіки.……………............

2.4.7. Підготовка педагогічного персоналу для системи професійно-технічної освіти й освіти дорослих………………………….

2.4.8. Управління розвитком професійно-технічної освіти.…...........…...

2.4.9. Фінансування підготовки робітничого персоналу.………...............

2.5. Вища освіта

2.5.1. Стандартизація підготовки фахівців у вищій школі……….............

2.5.2. Запровадження компетентнісного підходу у підготовці фахівців з вищою освітою.………………………………………………................................

2.5.3. Інтеграція освітньої і наукової складових у діяльності вищої школи ………………………………………………………………........................

2.5.4. Підготовка педагогічних, науково-педагогічних, керівних кадрів..

2.5.5. Підготовка вчителя до забезпечення якості освітньо-виховного процесу.…………………..……………………………………...............................

2.5.6. Педагогічна майстерність – стратегічна домінанта підготовки вчителя до підвищення якості учіння.………………............................................

2.5.7. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників: стан, проблеми, перспективи.……………………………………………………...........

2.5.8. Демократизація вищої освіти.……………………………….............

2.5.9. Упорядкування мережі вищих навчальних закладів.……...........…

РЕЗЮМЕ ………………………………………...…………………….......

ЛІТЕРАТУРА ………………………………………...................................

ВСТУПНЕ СЛОВО

ПРЕЗИДЕНТА АПН УКРАЇНИ В.Г.КРЕМЕНЯ

Шановні колеги!

Українське суспільство, як і все людство, перебуває під впливом потужних глобалізаційних процесів, швидких змін умов життя, посилення конкурентних засад та утвердження дослідницько-інноваційного типу розвитку, переосмислення ціннісних орієнтирів і стратегій людського буття. Нові виклики вимагають адекватної модернізації освітньої системи як провідного чинника соціально-культурного відтворення, успішної життєдіяльності людини, її подальшого вдосконалення. У зв’язку з цим підвищується значення наукового дослідження стану і прогнозування тенденцій, обґрунтування і проектування практичних заходів, досягнення суспільного консенсусу на людиноцентрованій основі щодо реформування сфери освіти. Саме цьому має сприяти дана Біла книга національної освіти України, що підготовлена фахівцями Академії педагогічних наук України.

Мета Білої книги − висвітлити найбільш актуальні освітні проблеми („білі плями”), визначити причини, що їх зумовлюють, та запропонувати шляхи і способи усунення або пом’якшення гостроти проблем. Такий зміст книги сприятиме посиленню уваги до проблем освіти широкої громадськості, фахівців освіти, розробників державної політики і державних управлінців у цій важливій гуманітарній сфері, консолідувати націю й окремі суспільні групи з питань приведення освіти у відповідність до сучасних вимог, виокремити пріоритети.

Як і в попередній узагальнюючій праці АПН України „Енциклопедії освіти” (2008 р.), у Білій книзі освіта розглядається системно, всебічно, повно, порівнюється із кращою світовою, зокрема європейською, освітньою методологією і практикою, починаючи від загальних цільових установок та ціннісних орієнтацій та завершуючи аналізом конкретних освітніх ланок.

Особлива увага приділена уточненню стану української системи освіти в контексті глобалізаційних тенденцій і викликів часу (преамбула) як вихідної методологічної позиції для подальшого детального наскрізного і рівневого розгляду освіти.

Перший розділ присвячено загальним (наскрізним) стратегіям розвитку освіти в умовах інформаційного суспільства. У цьому розділі обґрунтовується, що ключовими, сутнісними характеристиками нинішньої й майбутньої освіти насамперед є її людиноцентризм, демократизація, інноваційність, безперервність, інформатизація й інші.

З огляду на процеси консолідації української нації, утвердження української державності в глобалізованому й конкурентному світі зростає роль вітчизняної освіти в запровадженні українського мовлення, без винятку сфери людського життя, формуванні українських громадян як відповідальних патріотів своєї Вітчизни.

У другому розділі послідовно розкриваються особливості та пріоритети розвитку освіти за її рівнями.

Дошкільна освіта потребує уваги з точки зору збільшення її можливостей щодо раннього розвитку людської особистості, виявлення обдарованості, задатків, сприяння формуванню здібностей, талантів кожної дитини на основі компетентнісного підходу і створення розвивального середовища.

У загальній середній освіті важливо переглянути зміст і відповідні стандарти на засадах досягнення конкретного результату, вираженого в термінах ключових і предметних компетентностей, здійснити реальну профілізацію її третього ступеня, оптимальну інтеграцію і диференціацію, індивідуалізацію, інформатизацію, повне методичне забезпечення, зокрема сучасними підручниками, іншими навчальними засобами, запровадження особистісно орієнтованих технологій навчання, пошук і підтримання обдарованої молоді. Відповідно до переорієнтації освітньої діяльності на конкретний результат необхідно розробляти і поширювати в освіті моніторингові та оцінювальні методики, зокрема вдосконалювати зовнішнє незалежне оцінювання успішності учнів, брати систематичну участь у міжнародних порівняльних дослідженнях учнівських досягнень.

Дошкільній і загальній середній освіті гостро бракує моделювання освітньо-інформаційного середовища майбутнього, вірогідних сценаріїв його сутнісного розвитку, що не обмежується лише збагаченням матеріально-технічної бази.

Незамінну доповняльну роль у розвитку індивідуальних якостей учнів має відігравати позашкільна освіта, організована дозвіллєва діяльність, які важко відроджуються в умовах нових суспільних національних і глобальних відносин.

Нові тенденції проявилися в спеціальній освіті для дітей з особливими потребами. Поряд з традиційними формами і методами її здійснення, все вагоміше заявляє про себе інклюзивна освіта, що має великий адапційний потенціал для молодих людей з вадами у фізичному і психічному розвитку.

Наступні освітні рівні (професійно-технічна, вища, післядипломна школа) пов’язані з професіоналізацією освіти, підготовкою її здобувачів до виходу на конкурентний ринок праці, а також безперервною (упродовж життя) освітою дорослих на принципах єдності її формальної (основної), неформальної (додаткової) та інформальної (неофіційної, стихійної) складових. Тут головні проблеми полягають у забезпеченні якісного, чітко вимірюваного і порівнюваного освітнього результату, сформульованого в термінах компетентностей і кредитів та вираженого в наданих кваліфікаціях.

У згаданій професіоналізованій (професійно-технічній, вищій, післядипломній) вітчизняній освіті різко порушено баланс між основними її компонентами, що виявляється в неоптимальності їхніх мереж і управління ними, чисельності учнів і студентів, кадрового, фінансового, інформаційного, методичного, матеріально-технічного й іншого забезпечення, невідповідності змісту, структури і якості підготовки робітників та фахівців потребам і очікуванням громадян, роботодавців, суспільства в цілому. Це особливо видно в контексті євроінтеграційних Болонського і Копенгагенського процесів, Лісабонської стратегії із створення європейських просторів вищої і професійної освіти та досліджень. Як не прикро, але в Україні професійно-технічна освіта залишається подрібненою і дезінтегрованою з економікою. Такою ж розпорошеною і дезінтегрованою з дослідницько-інноваціною сферою, а відтак низької якості, є вища освіта (серед високорейтингових університетів світу немає вітчизняних). Фрагментованою, концептуально не оформленою виявляється і післядипломна освіта.

Особливої уваги заслуговує підсистема педагогічної і науково-педагогічної освіти, що відповідальна за підготовку освітнього персоналу. На жаль, доводиться констатувати, що кадрова підсистема національної освіти перебуває у вкрай неврівноваженому стані через недостатню (у кількісному й якісному) аспектах підготовку та незадовільні соціальний статус і забезпечення педагогічних і науково-педагогічних кадрів.

Цілісній освітній системі не вистачає розвинутого державно-громадського управління, ефективного використання коштів державного бюджету, активного залучення інвестицій.

Зрозуміло, що всі без виключення аспекти і ланки освіти потребують адекватного психологічного супроводу, оскільки йдеться про людиноорієнтований освітній імператив, акцент на розвитку людської індивідуальності, особистості в освіті.

Загалом, авторський колектив Білої книги складає понад 78 учених, з яких 14 дійсних членів і 11 членів-кореспондентів АПН України, а крім того, 25 докторів і 23 кандидати наук, що в штаті наукових установ Академії. Є всі підстави сподіватися, що даний їхній колективний доробок сприятиме кращому розумінню проблем освіти, усвідомленню причин та визначенню ефективних шляхів і способів розв’язання їх. Також ця перша спроба такого роду започатковує добру традицію періодичного моніторингу стану національної освіти та накреслення заходів з її постійного системного вдосконалення.

З глибокою повагою,

Президент АПН України,

дійсний член НАН і АПН України В.Г.Кремень

ПРЕАМБУЛА

УКРАЇНСЬКА СИСТЕМА ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТЕНДЕНЦІЙ І ВИКЛИКІВ ЧАСУ

Сучасний стан розвитку теорії і практики освіти характеризується напруженим пошуком шляхів актуального й прогнозного (випереджувального) реагування на виклики часу. Високий динамізм змін, глобалізаційні процеси, непередбачуваність майбутнього, кризи, інтенсивне зростання високотехнологічних виробництв і комунікацій, людської географічної й економічної мобільності – усе це позначається на якості життя у кожній країні.

Людство перебуває на новому етапі розвитку цивілізації – розбудовується інформаційне суспільство, економіка знань. Освіта, віддзеркалюючи соціально-економічні запити, стає вагомим ресурсом у конкуруючих ринкових суспільствах, які пришвидшують інноваційний поступ. Тому сучасна людина у молодшому і зрілому віці об’єктивно змушена бути мобільнішою, гнучкішою, інформованішою, а також критично і творчо мислячою, громадянсько активною і відповідальною, а відтак умотивованою до свого розвитку, навчання, освіти.

Тож наскільки українська освіта відповідає глобалізаційним тенденціям, викликам часу? Як впливає її реформування на особистісний розвиток кожного, на культурний, економічний, соціальний прогрес нашої держави? Як створити в умовах перехідного кризового суспільства якісну освіту? Ці та інші проблеми прагнуть осмислити українські вчені, аналізуючи світовий і вітчизняний досвід.

До найважливіших світових тенденцій, що визначають зовнішні впливи на розвиток освіти, належить усебічна глобалізація життя, протистояти якій не в змозі жодне суспільство. І чи потрібно це?

Глобалізація поступово перетворює світ на єдиний простір, де без перешкод рухаються товари, послуги, капітали, інформація і особливо люди, збагачуючи одне одного, прискорюючи змінність суспільного життя.

Глобалізація сприяє формуванню всесвітньої економіки як цілісного організму, водночас зумовлює поглиблення міжнародного розподілу праці, взаємозалежності і конкуренції. Інтенсифікація культурних, освітніх, наукових зв’язків, розширення контактів між людьми різних національностей, рас і конфесій створює передумови для полікультурного розвитку, формування універсальних цінностей, плідного використання кращого міжнародного досвіду. Якщо наприкінці минулого століття ті чи інші впливи глобалізації відчували на собі насамперед транснаціональні корпорації і міжнародні організації, то на початку ХХІ століття вона торкнулася повсякденного життя мільйонів пересічних людей усіх країн і континентів.

Глобалізація виявляє і серйозні негативні аспекти, створює раніше невідомі світові проблеми, зумовлені протиріччям між інтеграцією й диференціацією. Не зникли, а навпаки поглиблюються зіткнення на етнічному, релігійному, політичному ґрунті. Посилилася економічна диференціація країн, значними залишаються відмінності у стандартах життя як у різних країнах, так і окремих верств населення усередині країн. Космополітизація масової культури нерідко гостро суперечить багатовіковим традиціям і звичаям різних народів тощо. Але спроби зупинити, а тим більше повернути назад глобалізаційні процеси, безперспективні. Проблема для всіх країн полягає у тому, як використати нові можливості для блага людства й мінімізувати їх негативні прояви і наслідки.

Складні і суперечливі процеси глобалізації знаходять своє відображення й у сфері освіти. Передусім активно формуються інноваційні утворення “світовий освітній простір”, “європейський освітній простір”, “світові освітні мережі”. Різні рівні інтеграції освітніх, наукових, педагогічних, урядових, громадських організацій створюють небачені можливості для їх співпраці, взаємодії в умовах інтерналізації різних сфер життя суспільств. Відбувається глобалізація навчальної, дослідницької, інноваційної діяльності за рахунок формування нових систем дистанційного навчання і дослідницьких мереж, які діють у світі незалежно від географічних та політичних кордонів.

У контексті глобалізаційних викликів у багатьох країнах постає нова тенденція щодо ціннісного виміру освіти, тобто її значення для окремої людини, суспільства в цілому, економіки тощо. У зв’язку з цим, на думку багатьох учених, її можна розглядати як надання споживачам певних освітніх послуг, а отже, освіта стає товаром, що задовольняє новітні потреби і водночас комерціалізується, перетворюючись на предмет бізнесу.

Особливий виклик це становить для нашої країни, яка, адаптуючись до загальносвітових процесів, утверджує свою державність, незалежність, національну єдність, нові суспільні відносини, аби виступати рівноправним суб’єктом світотворення заради людського благополуччя. Маючи багаті національні традиції і напрацьовані останніми роками методологічні орієнтири стосовно розвитку освіти (пріоритет загальнодержавної суспільної підтримки освіти, переорієнтація на людиноцентристський характер освіти, навчання, виховання, розвиток гармонійної, гуманної, соціально відповідальної особистості тощо). Українська держава шукає оптимальні шляхи входження у загальноцивілізаційний, включаючи освітній, рух зі збереженням і примноженням своїх кращих національних здобутків. Побудова сучасної, разом із тим національно прийнятої системи сприятиме розв’язанню і багатьох внутрішньодержавних проблем людського розвитку.

У розвитку освіти мають враховуватися потужні інтеграційні процеси, зокрема в країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Європейського Союзу (ЄС), які висувають якісно нові завдання у розробленні освітньої політики щодо узгодженої стратегії змін усіх рівнів освіти країн-учасниць. Яскравим прикладом є діяльність Центру освітніх досліджень та інновацій ОЕСР, утвореного у 1968 р., спільні дії країн ЄС стосовно реалізації серії масштабних програм у галузі професійного навчання, вищої і загальноосвітньої школи, які набули авторитету і в нашій країні (наприклад, “Сократ” (1995-2006 рр.), “Леонардо да Вінчі” (1995-2006 рр.), “Молодь” (2000-2006 рр.). Особливого значення для модернізації вищої професійної освіти набувають орієнтири Болонського процесу (1999 р.), Лісабонської стратегії (2000 р.), Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій” (1997 р.), “Європейської рамки кваліфікацій для навчання протягом життя ” (2008 р.).

Українська освіта має повніше, швидше і точніше реагувати на виклики часу, розвивати людину, здатну жити і ефективно діяти у глобальному середовищі: “Тут є надзвичайно широкий спектр завдань – від формування відповідних світоглядних позицій, розуміння українського розвитку у контексті світових цивілізаційних процесів до відпрацювання навичок спілкування зі світом, людьми з інших країн, переймання їхнього досвіду і досягнень. Це особливо важливо в умовах, коли прогрес кожної окремої країни залежить не тільки від зусиль її громадян, але й від того, наскільки вони здатні сприймати все краще, що є в інших країнах. Громадянське виховання, національне згуртування людей у цих умовах стають стратегічним завданням освіти” (В. Кремень).

У контексті глобалізаційних тенденцій і сучасних викликів українська освіта повинна професійніше готувати людину до життя в інформаційному суспільстві, суспільстві знань та інновацій. Входження світу у науково-інформаційний тип прогресу зумовлює необхідність формування людини з інноваційним мисленням, інноваційною культурою, здатністю до інноваційної діяльності.

Розвиток української освіти впродовж розбудови державної незалежності відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників. Укажемо головні з них:

  • політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства;

  • непослідовність, недостатня наукова обґрунтованість державної політики у галузі освіти;

  • відсутність моніторингу якості проведених реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні її якості;

  • тривала економічна й екологічна кризи;

  • демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, знелюднення населених пунктів);

  • криза сім’ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколіннями дорослих і дітей, молоді;

  • вибуховий розвиток засобів масової інформації і комунікації (Інтернету) нарощують свій суперечливий вплив на дітей і молодь;

  • майже нерегульований державою і місцевою владою розвиток мережі освітянських закладів зумовив занепад одних рівнів освіти (скажімо, дошкільної, професійно-технічної, післядипломної) і не забезпечив якісним навчанням інших (наприклад, стрімке зростання як державного, так і недержавного секторів вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації);

  • розбалансування кількісних і якісних показників професійно-технічної і вищої освіти із потребами економіки, ринку праці;

  • розрив у часі і змісті модернізаційних процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації;

  • не забезпечено системності заходів, як того вимагають цінності людиноцентрованої освіти, щодо утвердження цих цінностей на всіх рівнях освіти (йдеться про кваліфікований психологічний супровід розв’язання педагогічних і методичних проблем, належне збагачення змісту і технологій особистісно зорієнтованими технологіями, комплексне використання інформаційно-комунікаційних технологій, подолання суперечностей між цілями загальної середньої освіти і об’єктами зовнішнього незалежного оцінювання тощо).

Ці проблеми ставлять під загрозу реалізацію найважливішого права кожного громадянина – мати рівний і справедливий доступ до якісної та ефективної освіти відповідно до своїх потреб і можливостей.

Учені АПН України, створюючи український варіант “Білої книги”, прагнуть використати нові засоби привернення уваги законодавчої і виконавчої влади, суспільства, освітянського загалу, засобів масової інформації до нової ситуації розвитку освіти – освіти для нових поколінь, проблемне поле якої містить численні суперечності і ризики для благополуччя сучасної і майбутньої України.

З цією метою розробники “Білої книги”, всебічно аналізуючи стан освіти як цілісності і як багатоаспектного рівневого утворення, визначають і оцінюють нерозв’язані наявні і перспективні проблеми, обґрунтовують стратегії її розвитку як цілісного феномена, висвітлюють пріоритети розвитку кожного рівня освіти. Стратегії включають сукупність методологічних, теоретичних настанов, з яких випливають рекомендації, як в умовах глобалізації, євроінтеграції, національної самоідентифікації, розв’язання внутрішніх суперечностей досягти інваріантних характеристик якості усіх рівнів української освіти за мінливих умов її розвитку.

Сподіваємося, що матеріал цієї книги слугуватиме переконливим джерелом об’єктивного оцінювання реального стану української освіти, виявленню її “білих плям”, сучасних і прогнозованих ризиків, об’єднанню зусиль влади, суспільства, науки і практики у розбудові інноваційної якості освіти, доступної для кожного громадянина країни.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ (НАСКРІЗНІ) СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1. Людиноцентризм і демократизація освіти



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009 (1)

    Книга
    Алєксєєнко Т. Ф., Аніщенко В. М., Балл Г. О., Бех І. Д., Биков В. Ю., Бібік Н. М., Бобров В. Я., Болгаріна В. С., Бондар В. І., Величко Л. П., Волощук І.
  2. Академія педагогічних наук україни інститут професійно-технічної освіти апн україни

    Документ
    Інститут професійно-технічної освіти АПН України створений 20 квітня 2006 року постановою Президії АПН України згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 160- р від 27 березня 2006 року та відповідно до статті 11 Закону
  3. Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни імені в. О. Сухомлинського календар знаменних І пам’ятних дат у галузі освіти І педагогічної науки на 2012 рік

    Документ
    Головною метою діяльності Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського) є інформаційне забезпечення розвитку національної педагогічної науки, освіти і практики,
  4. Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни імені в. О. Сухомлинського календар знаменних І пам’ятних дат у галузі освіти І педагогічної науки на 2011 рік

    Документ
    Головною метою діяльності Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського) є інформаційне забезпечення розвитку національної педагогічної науки, освіти і практики,
  5. Удк 373 036. 5 Реалізація ідей педагогіки життєтворчості в контексті ноосферної освіти в Україні

    Документ
    Ключові слова: екологічно-духовна криза, реінженірінг освіти, теорія ноосфери, ноосферна освіта, педагогіка життєтворчості, розвиток творчих здібностей учнів, авторська програма «Світ творчості».

Другие похожие документы..