Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
1. Нобелевские премии — одни из наиболее престижных международных премий, ежегодно присуждаемые за выдающиеся научные исследования, революционные изоб...полностью>>
'Темы рефератов'
Единый социальный налог. Транспортный налог. Налоги и сборы, уплачиваемые физическими лицами на территории РоссийскойФедерации....полностью>>
'Самостоятельная работа'
1.1. Положение о самостоятельной работе студентов ФГОУ СПО «РМТ» разработано в соответствии с Федеральными образовательными стандартами III поколения...полностью>>
'Решение'
16 ноября в рабочем поселке Ишеевка прошло торжественное вручение свидетельств на получение субсидий из федерального и областного бюджетов на приобрет...полностью>>

Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009 (2)

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1.4. Збереження і розвиток здоров’я,

забезпечення безпеки особистості через освіту

Актуальні проблеми і причини їх виникнення

Актуальність проблеми збереження і розвитку духовного й фізичного здоров’я молодого покоління української нації постійно зростає. Зумовлено це такими чинниками, як радикальна соціально-політична трансформація суспільства, політичні та економічні проблеми країни, глобальна екологічна криза, зростання рівня захворюваності громадян, зниження їх працездатності. Особливо виражене погіршення фізичного, психічного, розумового розвитку і працездатності серед дітей та молоді.

За даними Міністерства охорони здоров’я України, серед школярів спостерігаються: функціональні відхилення у діяльності різних систем організму – у 50%, функціональні відхилення серцево-судинної системи – у 27%, нервово-психічні розлади – у 33%, захворювання органів травлення – у 17%, захворювання ендокринної системи – у 10%. А за даними Міністерства освіти і науки, 36% учнів загальноосвітніх шкіл мають низький рівень фізичного здоров'я, 34% – нижче за середній, 23% – середній, 7% – вище середнього, і лише 1% – високий. Тож зрозуміло чому відхилення у стані здоров’я мають майже 90% студентів, а понад 50% з них – незадовільну фізичну підготовку.

Нині на здоров’я молоді впливають чинники, дія яких раніше була значно меншою, особливо це помітно у підлітковому та юнацькому віці. Йдеться, зокрема, про зниження фізичного і підвищення нервово-психологічного навантаження, інформаційне перевантаження, стрімке поширення серед молоді шкідливих звичок. Причини зростання захворюваності учнів і студентів також пов’язують із недоліками у системі шкільної і вищої освіти, з тими чинниками навчальної діяльності, які призводять до перенапруження нервової системи і заважають створенню належних умов для задоволення потреб у самопізнанні, самовдосконаленні й самореалізації. Через перенавантаженість навчанням більшість учнів і студентів страждає від недостатньої рухової активності. На стані здоров’я позначаються також відсутність навичок організації ефективного навчання, здорового дозвілля, правильного харчування.

Розрізняють вісім основних чинників ризику для здоров’я молоді: надмірна вага; хронічні захворювання; небезпечна сексуальна поведінка; знижена фізична активність; психологічний дискомфорт; куріння; вживання алкогольних напоїв; наркотики. Питання подолання шкідливих звичок серед молоді особливої актуальності набуло на початку 90-х років минулого століття у зв’язку зі стрімким поширенням тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії.

Формування цілей національної освіти у короткостроковій і середньостроковій перспективі

У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини визначаються як найвищі людські цінності. Вони є показником цивілізованості, що характеризує загальний рівень соціально-економічного розвитку суспільства, головним критерієм доцільності й ефективності всіх без винятку сфер державної діяльності (резолюція ООН №38/54 від 1997 року).

Здоров’я людини як складова людського розвитку набуває настільки глобального значення, що може розглядатись як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об’єкт споживання, як додатковий капітал, як індивідуальна і суспільна цінності, динамічне явище системного характеру, що постійно взаємодіє з оточуючим середовищем.

Стан здоров’я є одним із вирішальних чинників формування особистості молодої людини. Він певною мірою визначає вибір майбутньої діяльності, можливість усебічного розвитку особистості, її соціального ствердження. Стан здоров’я також впливає на загальну підготовленість людини, її духовний і фізичний розвиток, майбутні досягнення у сфері професійної діяльності.

Здоров’я особистості розглядається як інтегративна характеристика якості духовного, психічного і фізичного розвитку індивіда, що забезпечує його повноцінну участь у різноманітних сферах соціального життя й діяльності як суб’єкта праці, пізнання, спілкування й творчості. Всесвітня організація охорони здоров’я підкреслила розуміння здоров’я не тільки як відсутність хвороб, а й як стан соціального, культурного й духовного благополуччя людини. У понятті “здоров’я” поєднано такі його основні компоненти: фізичне, психічне, розумове і духовне.

Загальновідомо, що ефективним засобом збереження і вдосконалення здоров’я є здоровий спосіб життя – певний стиль життєдіяльності особистості, який ґрунтується на культурних нормах, цінностях, формах і способах діяльності, що зміцнюють здоров’я і сприяють гармонійному фізичному, духовному і соціальному розвитку. Здоровий спосіб життя включає такі основні елементи: раціональний режим праці і відпочинку, викорінення шкідливих звичок, оптимальний руховий режим, особисту гігієну, раціональне харчування тощо.

В умовах сьогодення також актуалізується проблема формування свідомого ставлення особистості до власного здоров’я. Ставлення до здоров’я – один з елементів поведінки щодо самозбереження, який включає три основні компоненти: когнітивний, емоційний та мотиваційно-поведінковий. Тож задіюються і знання про здоров’я, відбувається усвідомлення і розуміння його значення у процесі життєдіяльності людини, вплив на соціальні функції, емоціональні та поведінкові реакції.

Проте у формуванні здорового способу життя молоді є істотні недоліки. Серед основних причин, що їх викликають, такі: недосконалість навчально-виховної діяльності та відповідних пропагувальних і популяризаторських заходів у системі освіти; недосконалість профілактичної роботи у системі охорони здоров’я; нестача знань та інформації, що повинні надаватися з інших державних і суспільних структур – засобів масової інформації, позашкільних молодіжних осередків, соціальних служб для молоді, громадських організацій; обмежені матеріальні можливості; асоціальний спосіб життя батьків.

Отже, до основних цілей національної освіти зі збереження і розвитку здоров’я учнів та студентів, забезпечення безпеки їх особистості можна віднести:

  • підвищення рівня рухової активності;

  • підвищення якості проведення організованих занять фізичною культурою і спортом;

  • профілактика захворювань і шкідливих звичок;

  • підвищення якості навчання з дотримання гігієнічних вимог та опанування основ загартування організму;

  • навчання дотриманню оптимальних для здоров’я режимів дня, навчання, відпочинку і харчування;

  • забезпечення раціональної навчальної і трудової діяльності, що базується на її науковій організації;

  • підвищення культури спілкування;

  • підвищення культури сексуальної поведінки;

  • навчання способам саморозвитку особистісно важливих якостей (сили волі, цілеспрямованості, активності, самодисципліни) та основам психічної саморегуляції;

  • здійснення психологічної підготовки до розв’язання різноманітних ситуацій, що виникатимуть у процесі життєдіяльності;

  • забезпечення повноцінного сну як ключової умови попередження фізичної і психічної перевтоми;

  • забезпечення загального гармонійного фізичного, психічного, культурного й духовного розвитку особистості.

Шляхи і способи досягнення цілей

Ефективне досягнення вищезазначених цілей національної освіти щодо збереження і розвитку здоров’я учнів і студентів, забезпечення безпеки їхньої особистості, можливе лише за умови узгоджених дій усіх ланок державно-громадського управління, залучення всіх державних закладів та громадських організацій, робота яких пов’язана з молоддю. Тобто, створення цілісної державно-громадської системи, спрямованої на визначених цілей досягнення.

Робота з формування здорового способу життя учнів та студентів має об’єднувати дві взаємопов’язані складові: 1) прийняття ними цінностей здорового способу життя (пропагувальна складова); 2) здобуття ними знань і набуття умінь і навичок, необхідних для самостійного виконання його вимог (змістовно-інформаційна і практична площини).

Вирішальне значення у цьому процесі відіграє поєднання роботи з формування у молодих людей знань з теорії і методики фізичного виховання та ведення здорового способу життя з практичними заняттями фізичними вправами. З цією метою їм слід надавати інформацію про взаємозв’язок спортивних занять з цінностями здорового способу життя. Для їх кращого засвоєння слід ставити завдання розробляти програми збереження і зміцнення особистого здоров’я в майбутньому; аналізували життя відомих особистостей, знайомих і друзів щодо їхнього способу життя. Це допоможе учням (студентам) конкретизувати теоретичні знання про цінності здорового способу життя і сприятиме розвитку мотивації до його самостійного ведення. Найбільш цінними для здоров’я вважаються заняття фізичними вправами з навантаженням, спортивні ігри та змагання. Важливим у вихованні цінностей здорового способу життя є проведення самостійних оздоровчих занять за місцем проживання.

При цьому слід брати до уваги і наполягати на домінуючих мотивах молоді щодо систематичних занять фізичною культурою і спортом: удосконалення стану здоров’я; досягненні впевненості у своїх можливостях; розвитку спортивної обдарованості; удосконаленні конституційних особливостей тіла, статури; етичних та естетичних параметри; активній формі відпочинку; випробовуванні своїх можливостей в екстремальних умовах, професійно-прикладному значенні фізичної культури і спорту.

Найефективнішими сучасними засобами популяризації здорового способу життя серед молоді є: наочна агітація; регулярне проведення масових фізкультурно-оздоровчих заходів, використання науково-популярних фільмів, книг, виставок, проведень бесід тощо. Провідну роль мають відігравати засоби масової інформації. Профілактика адитивної поведінки як умова гармонійного розвитку учнів і студентів.

Профілактика адиктивної поведінки передбачає організацію кваліфікованої роботи за п’ятьма основними напрямами:

1. Превентивна освіта. Мета цього напряму полягає в тому, щоб кожна людина ще до першої спроби якоїсь психотропної речовини, мала об’єктивні відомості про те, що це таке, які причини і наслідки таких дій. Сутність превентивної освіти в тому, щоб отримані знання стали реально діючими мотивами поведінки. Вона передбачає створення спеціальних методик і програм, застосування яких забезпечує формування в людини готовності зробити правильний вибір у ситуації ризику вживання психотропних речовин.

2. Психокорекційна робота з підлітками “групи ризику”. Успішність процесу переходу знань у переконання залежить не тільки від якості виховання. Виняткова значення має особистість того, кого навчають. Якщо в підлітка вже сформована орієнтація на вживання психотропних речовин, то довіра до інформації, яка міститься в курсі превентивної освіти, навряд чи виникне. Крім того, якщо через свої особистісні особливості підліток часто відчуває потребу у зміненні свого психічного стану (зняти напруженість, тривогу; поліпшити настрій; позбавитися нудьги тощо), то інформація про негативні наслідки вживання психотропних речовин навряд чи утримає його. Тому з підлітками “групи ризику” необхідно проводити спеціальну роботу, спрямовану на корекцію їхньої особистості.

4. Психологічна допомога дітям із сімей, обтяжених алкогольним узалежненням. В Україні, на жаль, проблема дітей, у яких хоча б один з батьків п’є, не розглядається з позиції профілактики алкоголізму. Незважаючи на те, що вже давно доведено, що основний контингент майбутніх алкоголіків і наркоманів складають діти з алкогольних сімей, не існує програм роботи з ними. втім, вивчення рушійних механізмів патологічного розвитку дитини в сім`ї, обтяженій проблемою алкоголю, дає змогу вести мову про психопатизуючий вплив такої соціальної ситуації на розвиток дитини. З часом, коли дитина виходить за межі сім’ї, психогенні чинники продовжують діяти. Тому навіть у дорослих дітей батьків-алкоголіків існують серйозні проблеми.

4. Психологічна підтримка дружин, матерів або інших близьких людей, що проживають разом з алкоголіком (наркоманом). Наукові дослідження та життєві спостереження підтверджують думку про тне, що від того, як поводиться близька людина (дружина, мати, діти), що проживає разом з алкоголіком, залежить і поведінка самого алкоголіка. Відомо, що ставлення дружини, її реакція на зловживання чоловіком спиртними напоями, що розпочалося, відіграє вирішальну роль у тому, що він припиняє пиячити.

5. Психокорекційна робота з дорослими дітьми алкоголіків. У людини, що виросла в сім’ї, обтяженій алкогольним узалежненням, відбувається патологічна трансформація особистості, яку слід розуміти як реалізацію “психопатичного циклу”. Сутність цього процесу лежить у площині наростання психопатичних рис, яке відбувається за рахунок психогенних реакцій на мікросоціальні ускладнення, причиною яких, зрештою, є сама людина через власний дисгармонійний склад.

Підсумкове оцінювання ефективності оздоровчих програм для молоді можна здійснювати за чотирма основними показниками: 1) підвищення інтересу молоді до проблем здорового способу життя; 2) активна участь в оздоровчій програмі; 3) зниження рівня захворюваності; 4) зниження факторів ризику; 5) підвищення рівня духовності. Тому так важливо, щоб у навчальних закладах працювали і практичні психологи, і медичні працівники.

1.5. Формування екологічної свідомості і поведінки

Актуальні проблеми

Проблема формування екологічної свідомості і поведінки учнів, студентів полягає в тому, що:

  • їх обізнаність з екологічною проблематикою є фрагментарною, недиференційованою, вони краще орієнтуються в глобальних екологічних проблемах, ніж у проблемах своєї місцевості, країни;

  • значна частина (від чверті до третини) учнів загальноосвітніх навчальних закладів уважають себе непричетними до вирішення проблем довкілля, а інші, хто усвідомлює особисту причетність до екологічних проблем, убачають її в дотриманні елементарних правил поведінки в природі і не усвідомлюють екологічного значення вчинків, пов’язаних з опосередкованим використанням природних ресурсів.

Причини виникнення проблем

Причини, що визначають виявлені протиріччя формування екологічної свідомості і поведінки учнів, студентів, коріняться у змісті і методах екологічної освіти та вихованні полягають у наступному.

1. Формування екологічної свідомості і поведінки в учнів загальноосвітньої школі здійснюється на основі міжпредметного підходу, коли відповідна інформація включена до змісту різних навчальних предметів, насамперед, природничого циклу і географії. Проте екологічний зміст розподіляється за роками навчання нерівномірно у межах 2-18%.

2. Зміст екологічної освіти і виховання базується на знаннях загальнонаукового, глобального і регіонального рівнів, тоді як інформація стосовно найближчого природно-техногенного оточення і побутово-повсякденного рівня, що окреслюють зону компетенції учнів і студентів, практично відсутня. Зміст шкільної екологічної освіти фактично не справляє впливу на формування світоглядних позицій учнів щодо місця і ролі людини в природі, дві третини респондентів – учнів 6-11 класів, засвідчили особливу позицію людини як „господаря”, „споживача” природних ресурсів.

3. У змісті переважають „класичні” екологічні відомості порівняно з питаннями, що стосуються впливу людини на довкілля.

4. Часу на вивчення екологічної проблематики не вистачає, що веде лише до поверхового ознайомлення з наявністю екологічних проблем.

5. Найпоширенішими методами екологічної освіти і виховання є ті, що сприяють формуванню вмінь здобувати і систематизувати інформацію: бесіда, підготовка рефератів, повідомлень. Значно рідше застосовуються рольові ігри, проведення дослідів, інші методи, що передбачають вибір і прийняття рішень, аналіз і оцінку ситуацій, сприяючи формуванню паттернів екологічно доцільної поведінки.

6. Вимоги до рівня засвоєння навчального матеріалу з економічної проблематики сприяють вдосконаленню загальнонавчальних інтелектуальних умінь, але не практичних навичок і поведінки.

Таким чином, причини, що визначають протиріччя формування екологічної свідомості і поведінки учнів і студентів, закладені у структуру змісту існуючої екологічної освіти і виховання, усталеній практиці роботи педагогів, що не сприяє усвідомленню особистої причетності до проблем довкілля, відповідальності за його стан, не надає інформації, необхідної для прояву практичних дій і поведінки у зоні безпосереднього впливу і відповідальності. За параметрами обсягу, збалансованості та актуальності проблематики екологічний зміст, що вивчається, задовольняє, радше, потребу у „чистому” знанні, аніж вимогу дотримання екологічних норм у повсякденній діяльності.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Підвищення ефективності процесу формування екологічної свідомості можливе через гармонізацію змісту, впровадження особистісно-орієнтованих інтерактивних методик екологічної освіти і виховання, спрямованих на формування мотиваційно-ціннісних і поведінково-діяльнісних складових екологічної свідомості і поведінки.

Доречною є подальша екологізація змісту і технологій навчально-виховного процесу загалом. Оскільки включення екологічних аспектів до змісту окремих навчальних предметів, дисциплін, курсів обмежується специфікою освітньо-виховних завдань останніх, доцільним є запровадження окремих узагальнюючих курсів екологічного змісту до навчальних планів усіх навчальних закладів.

Сприятливою для формування екологічної свідомості є позакласна і позаудиторна робота, оскільки вона виходить за межі навчальної програми, спрямована на розширення і доповнення знань, умінь, досвіду учнів, студентів. Саме можливо розв’язати протиріччя між загальнотеоретичним характером, глобальним рівнем екологічних знань, яких набувають під час навчання, і межами економічної відповідальності.

Інтерактивні особистісно орієнтовані технології сприяють активізації рефлексивних процесів, усвідомленню особистого ставлення до природи, дасть змогу вправлятися у екологічно доцільній, виваженій поведінці. Завдяки інтерактивним особистісно орієнтованим технологіям джерелом інформації, носіями екологічних норм і вимог виступають самі учні, студенти екологічні норми і вимоги сприймаються як їх власний вибір і рішення, що є значно потужнішим стимулом, ніж зовнішнє примушування.

Інтерактивність є також характерологічною особливістю сучасних комп’ютерних технологій, що сприяє встановленню суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя, викладача (координатора) і учнів, студентів, останніх між собою, людини і природи на основі активізації процесів емпатії, рефлексії, почуттів співпереживання, співчуття, бажання оберігати природу.

Провідним умовам реалізації особистісно орієнтованого виховання відповідає метод проектів шляхом забезпечення свободи вибору, довільного прийняття рішень, активності у виробленні особистісних цінностей, формування вмінь самостійно обмежувати свою свободу.

Важливою умовою формування екологічної свідомості і поведінки є залучення учнів, студентів до громадського екологічного руху, що водночас, є важливим навчанням демократії. Екологічний рух, складовою якого є дитячі, молодіжні організації, виступаючи носієм нових екологічних цінностей, сприяє духовному зростанню, становленню нових ідеалів і орієнтирів у взаємодії з природою.

1.6. Інтелектуально-творчий розвиток особистості

у навчальній і дозвіллєвій діяльності

Актуальні проблеми

Ефективність діяльності у сучасному динамічному соціумі принципово залежить від структури і рівня розвитку інтелекту та креативності людини, що діє. Однак нинішня система освіти на всіх її рівнях не ставить розвиток інтелекту і творчості як психічних механізмів за пріоритетну мету, не використовує спеціальних засобів для впливу на його становлення. Справжня орієнтація сучасної школи на інтелектуально-творчий розвиток особистості принципово по-новому поставить питання про зміст і смисл освіти, про уявлення і параметри результативності освітнього процесу, адже суспільний розвиток дедалі більше потребує людини дослідницько-інноваційного типу.

Причини виникнення проблеми

Інтелектуально-творчий розвиток, саморозвиток особистості не може бути виміряний кількістю засвоєних знань за тією чи іншою програмою. Рівень інтелектуально-творчого розвитку є одним із тих показників, що засвідчує і результати освітнього процесу. Тут, між іншим, є й відповідь на запитання: кого фактично готує навчальний заклад? На жаль, розуміння інтелекту в освітній сфері відповідає його традиційному (застарілому) розгляду як конгломерату когнітивних процесів, тобто зводить інтелект до когніції. Однак сучасна психологія доповнює тлумачення інтелекту аналізом метакогнітивної сфери, системи метакогнітивних інтеграторів, які й утворюють коаліційований, інтегрований інтелект як онтологізовану реальність психічного життя, а творчість розглядає як особистісний дериват інтелекту.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Сучасні психологічні дослідження переконливо свідчать про можливість цілеспрямовано впливати на розвиток інтелекту, сприяти поліпшенню його базових характеристик, зокрема таких, як функціонально-структурна повнота, баланс плинності і кристалізованості, інтелектуальна децентрація тощо шляхом адекватної організації навчальної діяльності. Така організація має бути орієнтована на розвиток провідних функцій інтелекту, які конституюють його активність, суб'єктність і створювальні можливості; це – відображувальна, ціннісно-орієнтувальна і прогностично-перетворювальна. Відображувальна функція інтелекту забезпечує побудову системи ментальних моделей світу, відбиту в архітектурі когнітивної системи. Тому суб’єктивний характер відображення можна тлумачити як джерело особистісної своєрідності інтелекту, який конструює, творить свій власний світ. Через особистісну своєрідність відображення пов'язано з ціннісно-орієнтувальною функцією інтелекту, а через активність і гнучкість – з його прогностично-перетворювальною функцією.

Отже у системі освіти на всіх вікових рівнях можуть бути використані психолого-педагогічні технології розвитку базових характеристик інтелекту, а також умінь сприймати, обробляти, фільтрувати, засвоювати і використовувати інформацію різної модальності, перетворювати її на знання, а згодом і на засоби розв’язування задач (професійних, особистісних тощо). Слід також застосовувати технології для розвитку рефлексії, умінь змінювати рефлексивну позицію, виходити за рефлексивні межі ситуації, інтелектуальної активності (самостійна постановка задач), толерантності до невизначеності, творчого мислення та інших складників інтелекту.

Основним джерелом інтелектуального розвитку є створення відповідного навчального середовища, яке ми називаємо інтелектуально-насиченим. В інтелектуально-насиченому навчальному (тренінговому, дозвіллєвому тощо) середовищі з такими характеристиками як проблемність і невизначеність, метакогнітивний характер, процесуальність, інтелектуальна потенційність, безоцінковість, толерантність та ін. виникають умови для розгортання спроектованої інтелектуальної діяльності, і відповідно для розвитку і ампліфікації інтелекту.

Необхідно брати до уваги, що інтелектуальний розвиток є психологічним підґрунтям творчого розвитку особистості, інакше кажучи, творчість виступає особистісним дериватом інтелекту. Важливим аспектом творчого розвитку особистості є саморозвиток, у якому і формується нове поле цілей і задач, які є проявом нових суспільних освітніх потреб. На відміну від процесів розвитку, саморозвиток особистості є більш цілеспрямований, керований і усвідомлюваний процес. Зміни особистості відбуваються відповідно до поставленої (усвідомленої) цілі, завдяки власним вольовим зусиллям, самоконтролю, систематичній праці.

Слід урахувати те, що в психологічній структурі особистості, яка стає на шлях саморозвитку, відбуваються якісні перетворення. Вони пов'язані з підвищенням рівня організації особистості, з розширенням меж свідомості і поглибленням самосвідомості, розвитком здібностей здійснювати себе, з більш широким і складним сприйняттям світу. Особистість стає більш автономною і незалежною від оточення і соціальних структур. Процес саморозвитку – це накопичення нових можливостей, поява різнопорядкових новоутворень, зокрема в мотиваційно-потребнісній, пізнавальній, вольовій сферах особистості. За даними багатьох досліджень, людина стає здатною до саморозвитку на підлітковому етапі онтогенезу.

Аналіз сучасних досліджень саморозвитку як одного з аспектів творчого розвитку дозволяє робити висновок про наступні базові параметри особистості, що прагне до вдосконалення:

  • це особистість з певним рівнем психологічної і соціальної зрілості, яка здібна не тільки до ефективної орієнтації в соціумі, але й до самореалізації;

  • це особистість, у якої завдяки саморозвиткові удовольняються її актуальні потреби;

  • це особистість, яка усвідомлює свої ціннісно-смислові орієнтації і рефлексивно відноситься до них;

  • це особистість, яка має певний рівень мисленнєвої гнучкості та інші інтелектуальні здатності;

  • це особистість, яка здатна до самостійного і конструктивного вибору за виникнення різних життєвих і професійних ситуацій.

На такі параметри має бути спрямована не тільки сучасна, але й перспективна освіта.

Проблема забезпечення інтелектуально-творчого розвитку і саморозвитку – це проблема вибудовування системи освітніх умов максимального здійснення індивідуальної суб'єктної діяльності всіх учасників освітнього процесу. Провідна цінність, яка лежить в основі створення таких умов – цінність свободи самовизначення людини, формування її суб'єктності, здатності до створення власного простору можливостей (а не просто до вибору із суми зовнішньо окреслених можливостей) і морального становлення.

1.7. Створення сприятливого розвивального

навчально-виховного середовища

Актуальні проблеми

Тотальна інформатизація світу згубно впливає на розвиток будь-яких систем, тому не повинна розглядатися без одночасного практичного ствердження таких цінностей, як доброчинність, людське життя, дбайливо-охоронне ставлення до довкілля. Щоправда, сучасні реалії не на користь цих пріоритетів, що на жаль, часто виявляються декларативним, а не реально здійснюваними.

Нинішня система освіти не оптимально вирішує проблему створення єдиного навчально-виховного середовища, не надає особистості можливості обирати індивідуальну траєкторію розвитку в ньому, тобто конструювати власне навчально-виховне середовище. Однак динамічність чинників середовища, їх інтенсивність і суб’єктивна значущість для людини викликає динаміку психічної діяльності, змінює її стани, що є передумовою загальних змін інтелектуально-особистісних, отже, передумовою різнобічного розвитку і саморозвитку особистості.

Причини виникнення проблем

Прагнення науковців і практичних педагогів якісно трансформувати навчально-виховний процес у вищеописаному напрямі часто не досягають поставленої мети.

Не перевірені а ні часом, а ні фундаментальними психологічними і психолого-педагогічними закономірностями інноваційні проекти межують, а власне, стають, частиною досить ризикованого соціального експериментування. Уже видно, що повний чи занадто значний відрив від традиційного класичного типу освіти почасте обертається банальною недоосвіченістю, що хибує не стільки через брак конкретних актуальних знань, скільки через недостатньо глибоке розуміння загальних принципів реалізації певної навчальної дисципліни, а також через втрату базових моральних орієнтирів. Особливо часто це видно на суб’єктивно легших для засвоєння учнями, студентами гуманітарних дисциплінах, усередині яких немає дедуктивного принципу виведення одних частин матеріалу з інших, а для того, щоб зрозуміти, треба багато що запам’ятати.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Найперспективнішим типом освіти видається інноваційний. Він характеризується високою проблемністю, його навчальний матеріал зазвичай не складають усталені істини. Основною спрямованістю такого модерного типу навчання є орієнтація на розвиток творчих здібностей і, зокрема, креативності. Звідси характеристичною рисою освіти інноваційного типу є стимулювання і формування креативного типу мислення, творчого підходу до життя, виховання певного типу особистості, коли креативність стає особистісною рисою, на основі якої успішно формується морально-духовна система особистості.

Творчо-інноваційному освітньому процесові має передувати урахування основних психолого-педагогічних чинників, що сприяють розвивальній функції навчально-виховного середовища. Ці чинники необхідно мати на увазі під час побудови будь-якого змісту і на всіх вікових рівнях. Ці чинники такі:

1. Система змісту розвивального навчання має включати дві підсистеми: знання, що утворюють певний навчальний предмет, і знання, які додаються, щоб забезпечити засвоєння основних знань, а також знань, необхідних для досягнення навчальних цілей – як найближчих, так і віддалених. Окрім того, слід сприяти засвоєнню знань про власну діяльність.

2. Для забезпечення ефективного засвоєння знань усі найважливіші компоненти мають виступати як безпосередній продукт дій учня. За формування узагальненого способу розв’язування задач певного типу згідно з цим принципом навчання має бути побудовано таким чином, щоб продуктом дій учнів виступала не лише знаннєва компонента виконавчої частини способу дій, а й власне орієнтувальна частина і орієнтування на виконавчу частину (планування) і контроль.

3. Учіння (як діяльність учня) здійснюється шляхом розв’язування задач. Розвивальний характер освітнього середовища значно залежить від того, які саме задачі розв’язують учні. Один з основних принципів відбору таких задач – урахування потенціалу розвитку учнів, згідно з яким їм спочатку пропонують задачі, які вони можуть розв’язати з допомогою вчителя, а потім поступово зменшують міру допомоги.

4. Важливим чинником ефективності і розвивального потенціалу освітнього середовища є характер допомоги, що здійснюється каналами зворотного зв’язку. Основний принцип вибору характеру і міри допомоги полягає у тому, що вона має сприяти не стільки розв’язуванню поставленої задачі, скільки засвоєнню узагальненого способу розв’язання задач певного типу, тобто найближчій навчальній меті, але з умовою досягнення віддалених цілей.

5. Навчання як спільна діяльність є системою з дворівневим управлінням учінням – зовнішнім і внутрішнім. Слід забезпечити оптимальний розподіл функцій управління учінням під час організації розвивального навчання – надання учням якомога більше свободи приймати рішення щодо своєї діяльності, враховуючи їхні здатності приймати правильні рішення.

6. Розвивальний ефект навчально-виховного середовища значною мірою залежить від індивідуальних психологічних особливостей учня, на які педагог має постійно орієнтуватися.

1.8. Утвердження української мови в освіті.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009 (1)

    Книга
    Алєксєєнко Т. Ф., Аніщенко В. М., Балл Г. О., Бех І. Д., Биков В. Ю., Бібік Н. М., Бобров В. Я., Болгаріна В. С., Бондар В. І., Величко Л. П., Волощук І.
  2. Академія педагогічних наук україни інститут професійно-технічної освіти апн україни

    Документ
    Інститут професійно-технічної освіти АПН України створений 20 квітня 2006 року постановою Президії АПН України згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 160- р від 27 березня 2006 року та відповідно до статті 11 Закону
  3. Удк 373 036. 5 Реалізація ідей педагогіки життєтворчості в контексті ноосферної освіти в Україні

    Документ
    Ключові слова: екологічно-духовна криза, реінженірінг освіти, теорія ноосфери, ноосферна освіта, педагогіка життєтворчості, розвиток творчих здібностей учнів, авторська програма «Світ творчості».
  4. Дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007

    Документ
    Дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти України (1991–2006) : наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, Ін-т проблем виховання, Наук.
  5. Україна наш спільний дім

    Документ
    24 серпня 1991 року в Україні прийнято Акт проголошення незалежності. Українці з кожним роком усе впевненіше відчувають себе громадянами демократичної держави, людьми із почуттям власної гідності й усвідомленням себе господарями у власній країні.

Другие похожие документы..