Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Московская область расположена в центре европейской части России в бассейнах рек Волги, Оки, Клязьмы, Москвы. Территория Московской области составляе...полностью>>
'Публичный отчет'
- участие в подготовке концепции и проекта Федеральной целевой программы «Охрана озера Байкал и социально-экономическое развитие Байкальской природной...полностью>>
'Документ'
Музей–место, где хранятся и экспонируются предметы культуры, быта, истории, искусств. Это место, куда приходят люди, чтобы увидеть, узнать что-то ред...полностью>>
'Документ'
ОАО «Агентство по ипотечному жилищному кредитованию» (наименование получателя платежа) 77 9355 14 4070 810 00 0014 445 (ИНН получателя платежа) (номе...полностью>>

Державна установа«інститут економіки та прогнозування нан україни»

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА«ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ»

На правах рукопису

РОЗДІЛ 1 ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ

1.1. Еволюція наукових поглядів на роль інвестиційної політики в економічному розвитку в класичних та сучасних теоріях економічного зростання

Історія економічної науки тісно пов’язана з пошуком шляхів оптимального розвитку економічних систем. При цьому в числі визначальних факторів економічного розвитку, до яких найбільше прикута увага представників наукових економічних шкіл упродовж останніх століть, залишаються інвестиції. І якщо наукові підходи у питаннях визначення загальних закономірностей впливу інвестицій на економічний розвиток сформульовані досить давно і в цілому не піддаються сумніву1, то проблеми інваріантності механізмів реалізації інвестиційної політики залежно від типу економічних систем, конкретно-історичних особливостей їх розвитку та економічного потенціалу залишаються упродовж останніх років полем для численних наукових дискусій.

Своєрідний пік наукових дискусій і, відповідно, розквіт теорій інвестиційного зростання, відбувся у першій половині ХХ ст. і був зумовлений економічними перегонами соціалістичної та капіталістичної систем, які, в свою чергу, актуалізувати попит на методологічні напрацювання щодо можливостей розвитку держав з різними економічними потенціалами та соціально-економічними пріоритетами розвитку. Економічна дійсність другої половини ХХ ст. засвідчила як успішність практичного впровадження рекомендацій, що витікають з концепцій інвестиційного зростання, для подолання кризових та депресивних явищ в економіках розвинених країн, так і відторгнення ряду економічних реформ, які базувались на концептуальних платформах теорій інвестиційного зростання.

Еволюція економічних систем засвідчила, що інвестиційна політика може реалізовуватися за рахунок задіяння різних комбінацій факторів, які у своїй сукупності формують її концептуальну основу. Незважаючи на окремі ідейні протиріччя в теоріях економічного зростання, в практичному відношенні майже у всіх концепціях чільне місце відводилось фінансовому фактору – інвестиційному ресурсу, основне ж методологічне розмежування стосувалось того, розглядався він в якості рівноправного компоненту чи як каталізатора зрушень.

Фундатор сучасної інвестиційної теорії економічних циклів М.І.Туган-Барановський в основу своєї концепції поклав ідею зв’язку промислових коливань з періодичним створенням нового капіталу, при цьому він вважав за необхідне враховувати не лише роль банків та кредиту, а й фактор інвестиційної активності у різних сферах відтворювального процесу, оскільки збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва, дає мультиплікаційний поштовх для підвищення інвестиційної активності інших галузей; разом з тим, порушення пропорційності розподілу і нагромадження суспільного капіталу породжує кризові явища в економіці [4, С. 183, 195-261].

Теорія М.І.Туган-Барановського справила визначальний вплив на подальший розвиток економічних досліджень в галузі інвестиційних аспектів економічного зростання: Шпітгоф намагався розвинути її з позицій диспропорційності як основної причини економічних коливань, К.Маркс у дещо модифікованому вигляді (він розглядав цикли як результат перенакопичення капіталу) виклав її на сторінках «Капіталу» [5, C. 302]. У подальшому наукові ідеї М.І.Туган-Барановського розвинули у своїх працях Кассель, Кейнс, Хікс, Гарод, Хансен та ін. Суттєво доповнити теорію циклів вдалося М.Кондратьєву, який виходив з того, що економічна активність є послідовністю довгих хвиль, спричинених набором ендогенних та екзогенних факторів (інвестицій), що мають коливальний характер [6]. У 990-х роках наукові дослідження у цьому напрямі продовжив С.Глазьєв, доповнивши теорію економічних циклів концептуальним обґрунтуванням зміни технологічних укладів [7].

(ВЫРЕЗАНО)

Дослідження, проведені С.Кузнєцом та М.Кларком у рамках концепції помірних темпів зростання, засвідчили, що у високорозвинутих країнах чисті інвестиції в розмірі 10% річного випуску приносять 3% приросту доходу [5, C. 306]. З урахуванням того, що країни, які розвиваються, не можуть досягти аналогічних результатів ні за нормою накопичення капіталу, ні за ефективністю його використання унаслідок низького техніко-технологічного рівня їх розвитку, дефіцитом кваліфікованої робочої сили, фундаментальних та прикладних наукових знань, автори концепції помірних темпів зростання вважали її найбільш доцільною і прийнятною саме для країн, що розвиваються.

Певною мірою теоретично близькою до концепції помірних темпів зростання С.Кузнєца та М.Кларка, була теорія У.Ростоу, у рамках якої він сформулював ключові умови, необхідні для досягнення економічного зростання: збільшення обсягів інвестицій до рівня понад 10% національного доходу, випереджаючий розвиток обробної промисловості, наявність інституціональної структури, яка б дозволяла використовувати стимули економічного зростання [16].

Згодом С.Кузнєц разом з К.Курихарою сформулювали основні проблеми, з якими стикається економічно слаборозвинута країна у процесі накопичення капіталу (нестача заощаджень для фінансування економічного розвитку, нестача іноземної валюти для оплати імпортних ресурсів і технологій), що лягло в основу моделі «допомоги розвитку», яка згодом в різних модифікаціях набула широкого поширення серед західних економістів і стала використовуватись в якості інструменту розрахунку потреб країни, що розвивається, в іноземному капіталі [13, C. 146-184].

Загалом поява на початку 1960-х так званих моделей «допомоги розвитку» та широке їх практичне поширення і вдосконалення в наступні роки, на нашу думку, є цілком об’єктивним явищем: у світовій економічній системі після Другої світової війни відбулись істотні зміни, передусім, в плані перерозподілу фінансових ресурсів, появи нових самостійних держав. Закономірно, що провідні країни (передусім, США), які не вели на своїй території військові дії, накопичили значні фінансові ресурси (які треба було в щось інвестувати), розбудовували та розширювали зарубіжні ринки збуту для своїх економік. Таким чином, значні запаси капіталу зумовили своєрідне «наукове замовлення» на різноманітні концепції та моделі «допомоги розвитку», які початково базувались на постулаті, що притік іноземного капіталу в економічно слаборозвинуту країну створює умови для переходу від економічної стагнації до самопідтримуючого розвитку. При цьому потреба в іноземному капіталі виражалась як різниця між необхідними обсягами інвестицій та наявними заощадженнями. Згодом після краху світового золотого стандарту і переходу до режиму плаваючих валютних курсів логічним доповненням вказаних моделей стали розрахунки впливу курсових та пов’язаних з ним факторів (дефіциту платіжного, торгового балансу та ін.) на інвестиційну активність в економічно слабких державах.

А.Хіршман вважав, що якщо відсталу економіку, яка характеризується незбалансованістю і розвивається стрибкоподібно, стимулювати дозованими інвестиціями (у «вузькі місця» для усунення дисбалансів), то можна досить швидко досягти прискореного розвитку економіки. При цьому він наголошував, що для інвестиційного підживлення важливо обирати лише певні галузі економіки, здатні не лише транслювати, а й мультиплікувати інвестиційний імпульс [17].

Теоретичні підходи Хіршмана у подальшому отримали розвиток у працях російських економістів В.Бєлкіна, П.Медведєва та І.Ніта, які запропонували для російської економіки теорію провідної ланки – запуску так званих «локомотивних» галузей, які здатні передати початковий інвестиційний імпульс іншим галузям економіки. У даному випадку в числі таких галузей розглядались ті, продукція яких була орієнтована на задоволення споживчого попиту – автомобілебудування, житлове будівництво та ін. [5, C. 305].

Відмітимо, що в українському варіанті досить близькими до теорії Хіршмана та теорії провідної ланки виявились наукові позиції А.Гальчинського (стратегія реіндустріалізації) [18, C. 209-218], В.Семиноженка та В.Гейця (стратегія інвестиційного прориву) [19; 20, C. 213], О.Шнипка («точки зростання») [21], А.Кінаха (стратегія ривка) [22], з тією різницею, що стратегічними для інвестування галузями виділялись ті галузі української економіки, де вдалося зберегти і певною мірою наростити конкурентоспроможний потенціал – судно- , літако-, ракетобудування, обробна промисловість та ін. Принципова відмінність від варіанту російських науковців – вибір галузей з орієнтацією продукції на задоволення не внутрішнього споживання, а на стимулювання високотехнологічної експортоорієнтованої продукції. Чотириматрична Технологія економічного прориву, запропонована Радою конкурентоспроможності України [23], (що згодом лягла в основу програми діяльності Уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків») базується на твердженні про необхідність ліквідації критичних відставань України від розвинутих країн (перша матриця ТЕП), і є аналогічною «Новому курсу» Ф.Д.Рузвельта, який для своєї економічної політики виділив 4 пріоритети: посилення ролі держави як регулятора ринків, арбітра, надійного постачальника публічних послуг; підвищення частки державних видатків на користь малозабезпечених верств населення; жорстке антимонопольне регулювання; стимулювання платоспроможного попиту.

(ВЫРЕЗАНО)

У 1970-80-ті роках ХХ ст. у рамках теорії оптимального функціонування економіки1 з метою забезпечення високих темпів економічного зростання радянськими вченими здійснювалась розробка комплексу оптимальних планів для усіх народногосподарстких рівнів, а також адекватної їм системи цін. У рамках вказаної теорії була створена унікальна система оптимальних моделей функціонування економіки, причому, враховуючи особливості жорсткого централізованого планування і відсутність коригуючих ринкових механізмів, до теоретичних і модельних викладок висувались досить високі вимоги – в моделях повинні були враховуватися численні і різнонаправлені фактори, оскільки найменше коригування могло спричинити диспропорції та розбалансування всієї системи [5, C. 308].

Треба зауважити, що такі розробки здійснювались у руслі світової тенденції активізації використання математичних методів в економічній науці, що розпочалось з 50-60-х років ХХ ст. Зокрема, що стосувалось вивчення впливу інвестицій як інструменту макроекономічної політики, вагомі результати містяться у роботах Т.Ховельмо стосовно мультиплікаційного ефекту інвестицій, суть якого полягає в тому, що зростання обсягів інвестицій викликає збільшення додаткової інноваційної вартості. Поряд з цим широкого поширення набувають наукові підходи, в яких механізми стимулювання інвестиційних процесів ув’язуються з використанням фінансових та грошово-кредитних методів економічної політики (М.Фрідмен, В.Оукен, Л.Ерхард, Ф.Хайєк).

На етапі прискорення процесів науково-технічного прогресу представниками західної економічної думки в галузі теорій інвестиційного зростання досить активно стали розроблятися концепції національних інноваційних систем (Б.Лундвал, Р.Нельсон, М.Фріман), які були покликані забезпечити відповідність між структурою інвестицій та інновацій і потребами структурних змін в економіці, а їх практична реалізація – ефективно регулювати інноваційний розвиток як основу забезпечення національних конкурентних переваг.

Поява у 50-х роках ХХ ст. теорії «периферійних економік» посприяла розробці так званих теорій адаптації, які слугували теоретичним підґрунтям інтеграції технологічно відсталих країн у світогосподарські зв’язки за рахунок імпорту технологій з країн-технологічних лідерів, підвищення ефективності використання внутрішньої робочої сили та подальшого експорту виробленої продукції [30].

Центральною темою сучасних неокласичних моделей економічного зростання є вигоди від торгівлі та інвестицій між країнами, що розвиваються, та розвинутими країнами, відповідно, в макроекономічному аналізі інвестиційним витратам відводиться ключова роль – інші ендогенні змінні (обсяг випуску, прибуток, зарплата) розглядаються як функції від накопичених інновацій. Причому основний акцент робиться на інвестиціях у людський капітал, який є ключовим фактором, що визначає технологічний прогрес (Ромер, Лукас) [31, 32]. Загалом сучасні роботи по теорії інвестиційного зростання опираються на розширення ролі інвестицій та інновацій в людський капітал як фундаментальний фактор економічного зростання.

Останніми десятиліттями досить активно став досліджуватися вплив інститутів фінансового посередництва на економічний розвиток. Поглиблення наукових досліджень макроаспектів взаємозв’язку рівня розвитку фінансових систем, інвестицій та економічного зростання зумовлене відсутністю в неокласичних теоріях росту фактора трансакційних витрат, що, у свою чергу, зумовило ігнорування ролі фінансових інститутів і ринків у процесах ефективної трансформації ресурсів. Розробка моделей ендогенного економічного зростання на етапі прискорення науково-технічного прогресу з урахуванням впливу інституціонального середовища на темпи і пропорції економічного розвитку також актуалізували дослідження мікро- і макроаспектів впливу фінансових умов на інвестиційні процеси та економічний розвиток [33-35].

На наш погляд, це має важливе значення для стимулювання інвестиційних процесів у перехідній економіці, оскільки необхідно враховувати, що не лише особливості інституціонального середовища впливають на форми і пріоритети реалізації інвестиційної політики держави та суб’єктів господарювання, а й відбувається зворотній процес – коли існуюча практика інвестиційної діяльності (у т.ч. процес її фінансового забезпечення) стимулює внесення змін в усталені моделі реалізації інвестиційних проектів.

Аналіз теоретичних концепцій і моделей, що описують вплив інвестицій на економічний розвиток, показує, що у своїй більшості вони не можуть бути використані для пояснення значних і постійно існуючих диспропорцій в економічному розвитку між індустріально розвинутими економіками та економіками країн, що розвиваються, або перебувають на стадії економічних трансформацій. Теоретичні та емпіричні результати, сформульовані для ринкових економік, не можуть повністю екстраполюватись на досвід країн з перехідною економікою, оскільки не враховують системні особливості та специфіку перехідних економік. Тому сучасний стан проблеми реалізації інвестиційної політики у перехідних економіках характеризується певною теоретичною невизначеністю і наявністю діаметрально протилежних точок зору.

Це певною мірою підтвердила українська економічна наука, перед якою на початковому етапі ринкових перетворень постала гостра потреба пошуку теоретико-методологічного фундаменту реалізації інвестиційної політики. Треба визнати, що за роки незалежності представники української наукової економічної думки на основі синтезу західних теорій інвестиційного зростання, дослідження причин і особливостей інвестиційної кризи в Україні на етапі ринкової трансформації, суттєво просунулись у розробці теоретико-методологічного інструментарію дослідження ролі інвестицій у стимулюванні економічного зростання.

Найбільш вагомий внесок у розвиток інвестиційної теорії в Україні вніс М.Герасимчук, розглянувши роль інвестиційного забезпечення в економічному розвитку через призму проблеми формування інвестиційної політики, джерел інвестицій та їх економічного регулювання [36-42]. Значні здобутки у цій галузі економічної науки мають також інші представники української наукової школи, зокрема, В.Геєць (сформулював наукову концепцію інновативно-інноваційного розвитку) [43, С. 291-356; 44, С. 335-494]; Б.Кваснюк (з’ясував роль національних заощаджень у фінансуванні інвестиційної політики, роль промислової політики у державному регулюванні) [45, С. 7-21, 29-52; 46; 47, С. 34-45]. Вагомий внесок у розробку теоретико-методологічних засад інвестиційної політики зробили О.Махмудов [48] (досліджував проблему формування інвестиційної політики та управління інвестиціями на етапі реформування економіки України), О.Амоша (дослідив особливості реалізації інвестиційної політики в ГМК) [49, C. 96-100], А.Мар’єнко (обґрунтувала інвестиційну складову підвищення конкурентоспроможності, виділила окремі напрями інвестиційної політики в умовах перехідної економіки) [45, С. 167-188; 46, С. 333-341; 47, С. 331-366]. Теоретичне опрацювання інвестиційних проблем здійснював А.Пересада [50, 51] (ним досліджено окремі аспекти інвестиційної діяльності в економіці перехідного типу, зокрема фінансові інструменти залучення капіталу в інвестиційні процеси, стимули розвитку фінансових інвестицій); А.Сухоруков [52] (зокрема, дістали подальшого розвитку теоретичні аспекти розміщення інвестицій в регіоні, принципи інвестиційної політики в Україні) та ін.

На наш погляд, головним недоліком наукових підходів щодо обґрунтування теоретико-методологічних засад інвестиційної політики в умовах перехідної економіки у вітчизняній економічній думці було те, що структурні елементи і фактори інвестиційного процесу (зокрема, фінансові і кредитні) розглядались та аналізувались окремо, а не у взаємодії і взаємозалежності. Також для української економічної думки постсоціалістичного періоду характерним був надмірний акцент на ролі іноземного капіталу у фінансуванні інвестицій, що відволікало увагу від поглибленого вивчення проблем розвитку власної фінансово-кредитної системи, ролі внутрішніх фінансових джерел у забезпеченні інвестиційних потреб економіки.

(ВЫРЕЗАНО)

Ефективність реалізації інвестиційної політики залежить не лише від обсягів капіталу, що інвестується, а й від ефективності інвестиційного процесу на макро- та мікрорівнях. Саме адекватність задіяння механізмів фінансування інвестицій дозволяє впливати на здатність суб’єктів мобілізовувати, розподіляти і контролювати використання інвестиційних ресурсів, а отже в кінцевому підсумку – впливати на підвищення ефективності інвестиційного процесу в економіці. Враховуючи, що саме цей аспект інвестиційної теорії розроблений вітчизняними та зарубіжними науковцями найменше, а також враховуючи його важливість для української економіки, у подальшому йому буде приділена особлива увага.

1.2. Сучасні особливості реалізації інвестиційної політики. Оптимальний тип інвестиційної політики для України

Науково-статистичні оцінки практичної реалізації концепцій інвестиційного зростання засвідчують, що їх кінцевий ефект залежить від особливостей реалізації інвестиційної стратегії, що знаходить системне відображення в інвестиційній політиці, яка інтегрує в собі цілеспрямоване створення стимулів інвестування, каналів перерозподілу капіталів, технологій відбору інвестиційних проектів, а також контролю за рухом інвестиційних ресурсів [53, С. 155]. Інвестиційна політика здійснюється в ув’язці з промисловою, грошово-кредитною, бюджетно-фіскальною політикою з метою забезпечення національних пріоритетів розвитку. Оскільки на різних етапах економічного розвитку пріоритети можуть змінюватись – відповідно, інвестиційна політика може коригуватися відповідно до визначених стратегічних пріоритетів.

У залежності від конкретно-історичних умов, особливостей та задач, які суспільство виділило в число пріоритетних, інвестиційна політика може спрямовуватись на досягнення різних цілей: відновлення промислового виробництва (наприклад, у повоєнний період); здійснення структурних зрушень в економіці; модернізації економіки; досягнення визначених темпів економічного росту, зайнятості та ін.

Наведений перелік не є вичерпним і остаточним набором цілей інвестиційної політики, більше того, окремі з них можна вважати субпідлеглими по відношенню до інших (наприклад, фінансування структурних зрушень на певному етапі економічного розвитку є необхідною передумовою досягнення у майбутньому стабільних темпів зростання економіки, отже, у даному випадку структурні зрушення як ціль інвестиційної політики можуть виступати в якості тактичної цілі по відношенню до забезпечення економічного зростання як стратегічної цілі інвестиційної політики).

(ВЫРЕЗАНО)

.

Загалом досвід практичної реалізації інвестиційної політики в різних типах економічних систем засвідчує, що підходи і можливості її реалізації суттєво відрізняються у багатьох відношеннях, причому одні й ті ж підходи спричиняють різні ефекти і результати, а різні стартові передумови в кінцевому підсумку можуть нівелюватися інтенсивністю і глибиною задіяння тих чи інших механізмів реалізації інвестиційної політики. Зважаючи на особливість предмету та об’єкту даного дослідження, далі будуть розглянуті особливості моделей інвестиційної політики постсоціалістичних країн ЦСЄ, Прибалтики, СНД та ПСА, які істотно просунулися у напрямі ефективної реалізації інвестиційної політики для забезпечення успішності економічних реформ.

1.2.1. Моделі інвестиційної політики в країнах ЦСЄ, ПСА та СНД.

Той факт, що в епоху постіндустріалізму та загострення глобальної конкуренції якісне прискорення економічного розвитку забезпечується масштабами та темпами промислового освоєння інвестицій та інновацій (тоді як просте економічне зростання – за рахунок задіяння факторних чинників, наприклад, дешевої робочої сили, сировини чи незадіяних виробничих потужностей – може демонструвати навіть пасивна до інновацій монопольно-корумпована економіка), вже не ставиться під сумнів. Першими це усвідомили розвинуті країни і за рахунок концентрації наукового потенціалу і ефективного використання інтелектуальних ресурсів створили технологічний розрив від інших країн і продовжують його інтенсивно нарощувати – нині в розвинутих країнах приріст ВВП у середньому на 75-90% досягається за рахунок науково-технічної сфери та інтелектуалізації основних факторів виробництва [55, С. 15]. Річні обсяги світового ринку наукоємної продукції складають нині біля 3 трлн. дол. (у т.ч. понад 1 трлн. дол. становить торгівля високотехнологічними виробами), у т.ч. обсяги експорту наукоємної продукції США становлять близько 0,7 трлн. дол., Німеччини – 0,5 трлн. дол., Японії – 0,4 трлн. дол. Сконцентрувавши понад 90% світового наукового потенціалу, провідні країни контролюють 80% світового ринку високих технологій, за підсумками 2005 р. сукупна частка США, Японії, Німеччини, Франції та Великобританії у світовому експорті ІТ перевищила 36% (Додаток А, табл. А.1) [55, С. 16].

Вказані обставини стали визначальними у виникненні в економічній теорії окремого напряму, у рамках якого стали формуватися теорії доганяючого розвитку, нові стратегії і моделі зростання, націлені на подолання (скорочення) соціально-економічної відсталості, які в різних модифікаціях стали активно освоюватися країнами, що розвиваються., та країнами з перехідною економікою [56-58].

(ВЫРЕЗАНО)

.

Моделі інвестиційної політики в країнах ЦСЄ. Країни ЦСЄ, які на початку 1990-х розпочали ринкові трансформації, обрали апробований варіант експортно-орієнтованої стратегії економічного розвитку, яка передбачає концентрацію внутрішніх ресурсів на найбільш перспективних виробництвах та активне залучення ПІІ [63, 69-73]. При цьому у якості домінанти інвестиційної політики ці країни обрали модель імпортованої постіндустріалізації на основі активного інтеграційного процесу з ЄС [55, C. 22]. Закономірність саме такого вибору інвестиційної політики стала наслідком об’єктивних передумов, а саме:

  • економіки країн ЦСЄ є типовими прикладами малих економік з низькодиверсифікованою структурою виробництва;

  • порівняно вузький обсяг внутрішнього ринку, притаманний малим економікам, актуалізує зовнішньоекономічну діяльність, що посилює залежність таких країн від експортних доходів;

  • у малих економіках наявні ресурси (трудові, фінансові), як правило, недостатні для формування НТП, який би забезпечував високий рівень і обсяги створення наукоємної продукції; формування крупних національних компаній (ТНК), у рамках яких найбільш ефективне створення інноваційної продукції, у таких країнах також вкрай ускладнене.

(ВЫРЕЗАНО)

Вказаний висновок має виключно важливе значення для України, передусім, у плані узгодження напрямів притоку іноземних інвестицій, входження до глобальних мереж ТНК та євроінтеграційних планів з національними економічними пріоритетами, у т.ч. в інвестиційній сфері, оскільки також існує загроза реалізації подібної моделі.

Моделі інвестиційної політики в країнах СНД. Витоки і наслідки структурно-технологічної кризи в країнах СНД надзвичайно загострили проблему вибору і реалізації інвестиційної політики, враховуючи, що технологічне відставання від провідних країн Заходу сформувалось ще за часів соціалістичної системи (крім галузей ОПК), а глибокі трансформаційні кризи першої половини 1990-х цей розрив суттєво поглибили. Характерною особливістю ринкових трансформацій у країнах СНД став відхід держави від підтримки науково-технічної сфери і інновацій (зокрема, витрати на науку скоротилися у 10–15 разів), що мало наслідком руйнування в промисловості цілих відтворювальних контурів і науково-технічної сфери (крім окремих підрозділів виробництв, пов’язаних з ОПК). Багато дослідників схильні вважати цей факт стратегічною помилкою, яка у подальшому завадила формуванню інвестиційної політики в країнах СНД [55, C. 22; 77, C. 2].

(ВЫРЕЗАНО)



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Державна установа “інститут економіки та прогнозування нан україни” вул. П. Мирного 26 Тел.: (044) 280-12-34

    Документ
    Формування іпотечних інститутів в Україні відбувається в нових нормативно-правових, економічних та політичних умовах, однак, потенціал іпотечного кредиту використовується недостатньо активно.
  2. Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування нан україни»

    Документ
    Доповідь присвячена дослідженню проблеми впливу інформаційних технологій на трансформацію зайнятості. Розглянуто розвиток нових моделей підприємств, створення нових робочих місць.
  3. „Інститут економіки та прогнозування нан України”

    Документ
    Однією з найважливіших і найсуперечливіших проблем, які стоять перед керівництвом нашої країни на сучасному етапі розвитку є проблема нерівномірності розподілу доходів між різними верствами населення.
  4. Антимонопольний комітет України Центр комплексних досліджень з питань антимонопольної політики Державна установа «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» Аналітичні матеріали щодо стану економічної конкуренції в Україні в 2007 році

    Документ
    Витяг з наукового звіту за темою: «Вдосконалення Методичних рекомендацій за критеріями, які характеризують стан конкуренції на окремих ринках для галузі,
  5. Інститут економіки та промисловості нан м (3)

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)

Другие похожие документы..