Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
При усвоении темы №5 из содержательного модуля №1 за учебную деятельность студенту выставляется оценка по 4-х балльной (традиционной) шкале, которая ...полностью>>
'Документ'
Наша физическая Вселенная насчитывает 18,7 миллиарда лет существования. Образовалась она в результате мгновенного расширения сжатой в единую сингуляр...полностью>>
'Программа'
Поле комплексных чисел. Числовое поле. Геометрическое представление комплексных чисел и операций над ними. Тригонометрическая форма комплексного числ...полностью>>
'Документ'
Пострелятивистская вневременная фундаментальная физическая и космологическая теория эволюционных галактических циклов Вселенной – единая теория мирозд...полностью>>

Зміст вступ розділ 1 (3)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЗМІСТ

ВСТУП……………….……………….……………….…………………... 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОЕРТИЧНИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРАВА НА

ІНФОМАЦІЮ….…………….………………………………. 12

    1. Поняття та правова природа права на інформацію……………….. 12

    2. Зміст конституційного права на інформацію……………………… 39

    3. Структура конституційного права на інформацію

(право збирати, зберігати, використовувати та

поширювати інформацію)…………………………………………. 45

    1. Історія законодавчого регулювання права на інформацію………. 55

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОНСТИТУЦІЙНОГО

ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ В УКРАЇНІ……….…………………. 71

    1. Право на інформацію в системі конституційних прав в Україні… 71

    2. Інтернет і конституційне право на інформацію…………………… 87

    3. Правові обмеження права на інформацію в Україні……………… 101

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ….. 127

    1. Право на інформацію в країнах англосаксонської (прецедентної)

системи права…………………..……………………………………. 127

    1. Право на інформацію в країнах континентальної (статутної)

системи права. …………..…………………………………………... 143

    1. Право на інформацію в країнах СНД. …………………………….. 163

    2. Практика Європейського суду з прав людини щодо свободи інформації. ………..…………………………………………………. 176

ВИСНОВКИ………………….………………….………………………… 199

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….…………… 209

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У середині 50-х рр. розпочалася третя фаза розвитку сучасної цивілізації – інформаційна, наступна після аграрної та індустріальної. Вона характеризується виділенням інформації (нематеріальної субстанції) як визначальної категорії у взаєминах суспільства з державою, людини з державою, людей між собою. Якщо попередні два етапи були чітко пов'язані з об'єктом діяльності (землею або засобами діяльності – машинами і механізмами), то на сучасному етапі саме інформація набуває універсального характеру. Вона є і об'єктом прикладання зусиль людини, і засобом (інструментом) людської діяльності, і, нарешті, продуктом цієї діяльності. В такій триєдиній сутності інформація набуває також матеріальної сили - сили, що не має фізичних характеристик як то вага, маса чи об'єм, споживчих характеристик і под. Вона є ланкою залучення людини до енергетично-інформаційного континууму, тобто таких загальних і світоглядних понять, як Абсолют і Вічність.

З іншого боку, людство накопичило значну кількість інформації, яка все відчутніше впливає на кожну галузь нашого життя. Комп'ютери і комп'ютерні технології на деякий час вирішили проблему обробки і збереження величезних обсягів інформації, але, зрозуміло, тимчасово, адже можливості комп'ютерів теж обмежені. Найпотужнішими носіями і зберігачами інформації були і залишаються біологічні структури, зокрема, такий високоорганізований їх різновид, як людський мозок. Однак людина не є одиноким мандрівником в океані інформації. Вона завжди залишається членом суспільства, що певним чином організовано.

Впродовж тисячоліть головними засобами організації суспільства виступають право і держава, що теж розвиваються на базі синтезу інформації про вчорашній і сьогоднішній стан суспільства, зумовлений політичними, ідеологічними, економічними, культурологічними, релігійними, етнічними та іншими факторами, та прийдешній, від якого залежатиме, як виглядатимуть право й держава в майбутньому і чи є вони вічними, чи тільки тимчасовими характеристиками й атрибутами цивілізації впродовж певного етапу.

Суспільство хоч і є достатньо цілісним організмом, натомість складається з окремих індивідів, які відрізняються своїми фізичними, інтелектуальними, світоглядними особливостями. Знаходячись у суспільстві, індивід є невід'ємним його членом, з одного боку, з іншого – достатньо автономною, відособленою системою, зокрема, в інформаційному сенсі. Інформація для конкретної особи - це завжди безмежний океан знань, завдяки яким вона розвивається та вдосконалюється. Інформація є головним чинником соціалізації і ресоціалізації людини, з’єднучою ланкою між людиною і суспільством. Достовірне і вчасне інформування громадян з боку держави та надання необхідної для функціонування держави інформації з боку громадян є запорукою формування дійсно громадянського суспільства, розбудови соціальної і правової держави.

Конституції сучасних держав гарантують людині сприятливе довкілля, відповідні сімейні та інші соціальні обставини, за яких особа може розвиватися. Однак тільки в конституціях, прийнятих, починаючи з другої половини ХХ ст., передбачено право людини на інформацію. Вчені та практики трактують його здебільшого як політичне право, пов'язане з можливістю громадян знати про політичні інститути й процеси, їх функціонування у власній державі та світі.

На початку 80-х рр. ХХ ст. зміст права на інформацію почали тлумачити значно ширше. Так, у Декларації свободи висловлювань та інформації, прийнятій Радою Європи у 1982 р., свобода інформації проголошена запорукою соціального, економічного, культурного і тільки насамкінець політичного розвитку кожної людини.

На сучасному етапі розвитку суспільства є потреба ревізії, чи перегляду, права на інформацію в контексті конституційного права, яке особа набуває не в результаті дарування його державою, чи державою і суспільством, а яке є її природним правом. Право на інформацію є запорукою вільного отримання інформації, її індивідуальної обробки та передавання.

Власне, потреба з'ясувати поняття, зміст, структуру і гарантії реалізації права на інформацію в сучасних умовах і зумовила написання цієї роботи.

Автор, досліджуючи і осмислюючи цю проблему, опирався на праці таких вчених та дослідників у галузі юридичної науки, як В.І.Андрейцев, М.А.Баймуратов, Ю.М.Бисага, М.В.Вітрук, Л.К.Воронова, А.З.Георгіца, В.Д.Гончаренко, Л.В.Губерський, Р.А.Калюжний, А.А.Козловський, А.М.Колодій, О.Л.Копиленко, В.В.Кравченко, М.В.Краснова, В.В.Крилов, Т.П.Кудлай, В.Ф.Кузнєцова, О.Г.Мурашин, В.Ф.Опришко, М.П.Орзіх, М.М.Парасюк, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, А.О.Селіванов, О.Ф.Скакун, М.І.Ставнійчук, П.Б.Стецюк, Є.М.Тарновський, Ю.М.Тодика, О.Ф.Фрицький, В.М.Шаповал, О.О.Шевченко, Ю.С.Шемшученко, Н.Г.Шукліна та ін.

Важливий внесок у дослідження суті інформації, її ролі в сучасному суспільстві зробили В.І.Вернадський, Р.Вінер, В.М.Глушков, У.Р.Ешбі, М.Кастельс, Є.А.Макаренко, І.С.Мелюхін, Г.Г.Почепцов, М.Прайс, Е.Тоффлер, А.Д.Урсул, К.Шеннон.

Окремі аспекти права на інформацію досліджували такі автори, як А.Б.Агапов, І.Л.Бачило, В.М.Брижко, А.Б.Венгеров, В.Д.Гавловський, О.А.Гаврилов, В.В.Головченко, А.Т.Жеплинський, В.А.Копилов, Т.А.Костецька, О.В.Кохановська, В.Б.Наумов, А.А.Письменицький, М.М.Рассолов, Т.М.Слiнько, В.С.Цимбалюк, С.В.Шевчук.

Ці та інші автори досліджували різні аспекти права людини на інформацію, однак такий аспект, як розгляд конституційного права людини на інформацію з урахуванням сучасного рівня розвитку наукових знань, не знайшов належної уваги. Оскільки дослідження прав людини стало одним з головних завдань конституційного права, згаданий напрям є надзвичайно важливим, актуальним і потребує подальшого розвитку. До теперішнього часу не сформульовано цілісне бачення права на інформацію як природного права, не зроблено його аналіз, не визначено зміст, структуру, характеристики. Це створює певні практичні й теоретичні труднощі, що значною мірою перешкоджають подальшій розробці теорії прав людини в українському суспільстві та усвідомленню його членами права на інформацію як іманентного та невід'ємного.

Бажання розв’язати хоча б частину із зазначених проблем зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і практичне значення.

Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми "Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні" №01БФ04201 на кафедрі конституційного і адміністративного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є з'ясування суті, функцій, структури, особливостей виникнення і розвитку права на інформацію як природного в умовах розбудови правової, соціальної і демократичної держави та впливу на ці процеси світового досвіду, зокрема, практики Європейського Суду з прав людини.

Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою такі завдання:

  • визначити та обґрунтувати поняття, структуру і зміст права на інформацію;

  • розкрити природу права на інформацію;

  • визначити зв'язок конституційного права на інформацію та правового регулювання мережі Інтернет;

  • дослідити правомірні та неправомірні обмеження права на інформацію;

  • провести аналіз чинного законодавства України та зарубіжних країн щодо регулювання права на інформацію;

  • визначити шляхи та напрями вдосконалення вітчизняного законодавства стосовно права людини на інформацію;

  • розробити окремі пропозиції до Верховної Ради України щодо зміни та доповнення чинного законодавства про інформацію.

Об'єктом дослідження є конституційне право на інформацію, а також реалізація цього права в українському суспільстві.

Предметом дослідження є поняття, зміст, структура та загальні особливості права на інформацію, проблеми його правового регулювання і захисту, перспективи і напрями розвитку в Україні та інших країнах світу.

Методологія і методи дослідження. Автор дисертаційного дослідження у процесі написання роботи зробив спробу поєднати позитивістський та jus-натуралістичний підхід до визначення та аналізу змісту конституційного права на інформацію.

Основними методами дослідження були такі загальнонаукові та спеціальні методи:

  • логічний метод був використаний для формулювання таких понять, як інформація, право на інформацію, Інтернет, інформаційні послуги та ін.;

  • дедуктивний метод – для конкретизації змісту цих понять у Конституції та законодавстві;

  • аналіз і синтез – для класифікації видів інформації, її джерел і можливих операцій з нею (отримання, поширення, використання тощо);

  • системний підхід дав змогу розглянути місце права на інформацію в системі прав людини, його взаємодію з іншими правами, які складають конституційний статус особи;

  • за допомогою історико-порівняльного методу досліджувався генезис правового регулювання різноманітних фрагментів права на інформацію та особливості окремих етапів його становлення;

  • метод моделювання – для аналізу перспектив та розробки пропозицій щодо вдосконалення та розвитку правового регулювання інформаційної сфери в контексті реалізації конституційного права на інформацію;

  • порівняльно-правовий – для зіставлення вітчизняного інституту регулювання правових відносин у галузі інформації з континентальною та англосаксонською системами права, а також з правовим регулюванням цього питання у країнах СНД;

  • метод тлумачення (герменевтики права) і контент-аналіз – для з'ясування змісту норм конституцій і законів, що регулюють право на інформацію;

  • узагальнення судової практики – для вивчення механізмів захисту права на інформацію у вітчизняній та зарубіжній юрисдикції.

Джерела дослідження. У дисертаційній роботі були використані Конституція України та конституції інших країн; національне і зарубіжне законодавство в галузі інформації; міжнародно-правові акти щодо права на інформацію; спеціальна література з теорії та історії права, конституційного та інформаційного права, соціальної філософії, інформатики; матеріали Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, Європейського Суду з прав людини.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним з перших у вітчизняній науці конституційного права монографічним дослідженням поняття, змісту, структури і гарантій реалізації конституційного права на інформацію.

У межах проведеного дослідження отримано такі результати, що мають наукову новизну:

  • визначено поняття, зміст і структуру конституційного права на інформацію;

  • розкрито природу права на інформацію в контексті його історичного розвитку;

  • досліджено місце та роль права на інформацію в системі конституційних прав людини;

  • проаналізовано гарантії реалізації права на інформацію;

  • розроблено новий підхід до обмеження втручання держави у процес реалізації права на інформацію та судовий захист від цього втручання;

  • обґрунтовано необхідність і розроблено напрями правового регулювання інформаційної мережі Інтернет як одного з універсальних сучасних засобів реалізації права на інформацію;

  • запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства в цій галузі.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації сприятимуть подальшому дослідженню прав людини, зокрема, права людини на інформацію як складової конституційного права. З огляду на інформатизацію суспільства, інтеграцію і диференціацію наукових знань на стику юриспруденції та інформатики виникає нова дуалістична сфера наукового знання - інформаційне право, а також взаємопов'язані з нею нові наукові напрями: Інтернет-право, комп'ютерне право, міжнародне право телекомунікацій, правова інформатика. Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані для обґрунтування правової сторони зазначених наукових дисциплін.

Результати, отримані дисертантом, можуть бути використані і частково використовуються на кафедрі конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні таких навчальних дисциплін, як "Конституційне право" та спеціальних курсів "Конституційний статус людини і громадянина в Україні", "Конституційна юрисдикція". Окремі розділи дисертації можуть бути використані для викладання нових навчальних курсів: "Інформаційне право", "Міжнародне право телекомунікацій" тощо.

Окремі положення дисертації було використано при підготовці рішень Конституційного Суду України у справах, пов'язаних з правами людини щодо конфіденційної інформації, поширення відомостей, що принижують честь і гідність людини; вони також можуть бути застосовані судами загальної юрисдикції, адвокатами та громадськими правозахисними організаціями, окремими громадянами у процесі реалізації права на інформацію.

Результати дисертації можуть бути враховані законодавчими та іншими нормотворчими державними органами України для удосконалення нормативно-правової бази в інформаційній сфері. Так, окремі результати було викладено автором у доповідних записках, підготованих для Державного Комітету зв’язку та інформатизації України.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри конституційного і адміністративного права; наукових семінарах і конференціях, проведених Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.

Основні положення та результати роботи повідомлялися і обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”: “Юридична методологія – основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС” (м. Київ, 13-14 листопада, 2003 р.); “Проблеми реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій” (м. Київ, 19 вересня 2003 р.); “Проблеми конституційної реформи в Україні” (м. Київ, 18 квітня 2003 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)” (м. Львів, 4-5 квітня 2003 р.); "Вибори і судочинство – в порівнянні: Німеччина (Баварія) – Україна – США" (м. Мюнхен, 14-15 лютого 2003 р.); "Сучасні освітні технології у професійній підготовці майбутніх фахівців" (м. Львів, 3-4 жовтня 2002 р.); "Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України" (м. Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.); "Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки" (м. Івано-Франківськ, 24 травня 2002 р.).

За матеріалами досліджень прочитано лекції, присвячені конституційному праву на інформацію та його захисту, що були складовою частиною курсу конституційного права для магістрів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та використовувалися при підготовці програм і планів семінарських занять за курсом "Конституційне право".

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано автором у 5 наукових статтях у фахових виданнях і тезах доповідей на чотирьох науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, зумовила його логіку і структуру. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на одинадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (342 найменування). Обсяг дисертації – 208 сторінок.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені результати теоретичного аналізу проблем конституційного права на інформацію, які набувають все більшої гостроти в сучасному світі. Теоретичне осмислення цієї проблеми в українській правовій науці ще перебуває на стадії виділення проблеми і окресленні шляхів її вирішення. Автор дисертації запропонував своє бачення зазначених проблем, шляхи їх наукового дослідження та втілення отриманих результатів у практику, в тому числі у законодавчу. Дисертант опирався на результати наукових досліджень як у галузі конституційного права, історії і теорії права, інших правових галузей, так і в галузі інформатики. Отримані наукові та практичні результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

  1. У ХХІ столітті інформаційні потреби людства виходять на передній план, відповідно право на інформацію та свобода інформації, справедливий механізм їх реалізації та захисту стають питанням номер один для розбудови інформаційного суспільства. Як справедливо зазначено у Резолюції 59(1) Генеральної Асамблеї ООН, свобода інформації є основним правом людини і критерієм усіх інших свобод. Отже, право на інформацію є одним з основних природних прав людини, своєрідним правовим феноменом, що почав виявлятися надзвичайно давно, і тільки сьогодні набув нового звучання в парадигмі сучасного права. Право на інформацію дає можливість кожному члену суспільства прилучитися до надбань культури і цивілізації, розвиватися і самовдосконалюватися, набувати професійних і гуманітарних знань, адаптуватися у людському середовищі, соціалізуватися і ресоціалізуватися. Будучи певною абстракцією, інформація в сучасному світі набуває такого фундаментального значення, як енергія, матерія, простір, час. Поняття інформації пройшло переосмислення на рівні технічних, світоглядних та прикладних наук. Настав час і правового переосмислення поняття інформації. Це вища форма соціального осмислення, "оволодіння" цим предметом, хоча класична правова методологія виявляється насамперед на рівні формальної логіки і має справу із статичними об'єктами (щоб у правознавстві оперувати інформацією, необхідно її "законсервувати", а це гносеологічно неможливо). Отже з огляду на об'єктивну потребу оволодіти інформацією юриспруденції необхідно перейти на діалектичний рівень оцінки, оскільки інформація - динамічна категорія, а кількість і швидкість її поширення невпинно зростає.

  2. Особливу роль та значення в умовах побудови інформаційного суспільства, єдиного кіберпростору у новому столітті набуває всесвітня комп'ютерна мережа Інтернет, завдяки якій природне право людини на комунікацію та інформацію, вільний інформаційний обмін стає реальністю. Сьогодні в Україні законодавчого регулювання мережі Інтернет практично не існує, а проблеми, що виникають у цій галузі, вже стоять досить гостро – це, передусім, захист честі і гідності людини, приватності її життя, конфіденційності різного роду інформації, захисту психічного здоров'я людини від впливу негативної інформації та багато іншого. Важко сьогодні уявити, як зміниться погляд на основні права, свободи та обов'язки людини в еру віртуальної реальності – безсумнівно, зміняться загальнолюдські цінності, а з ними і правові норми та погляди індивідуума (а, може, і його клону). Але якими б не були ці зміни у майбутньому, сьогодні перед Україною стоять конкретні завдання, пов'язані з розвитком інформаційного законодавства, зокрема створення блоку законів, що сприяли б розвитку українського сегмента Інтернет, а головне – розробка реальних механізмів упровадження в дію цих законів; вивчення міжнародного досвіду та ратифікація міжнародних документів у цій галузі; узгодження вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами. І нарешті, Україна має визначитися, який шлях їй обрати для подальшого розвитку інформаційного суспільства – надання максимальної свободи інформації чи її дозування? ХХІ століття – час дискусій про духовність та відкрите суспільство, а це передбачає, що інформація має бути вільною та доступною для широкого кола людей. Люди повинні мати можливість вільно, без остраху думати, відкрито виражати свої думки, вільно розпоряджатися своїми силами, здібностями та майном. Отже, свобода інформації може бути обмежена тільки в інтересах свободи.

Але право і політика все відчутніше включаються у сферу інформації, що може стати загрозою правам і свободам людей. З одного боку, необмежена свобода призводить до розбещеності, духовної деградації, лицемірства в суспільстві. З іншого – придушування та обмеження свободи веде до розширення адміністративної влади, розвитку корупції, застою, байдужості, і нарешті – до тоталітаризму, який видають за благо. Таким чином, надлишок свободи зумовлює хаос, а її нестача – застій. Вихід - знайти ту "золоту середину", між повною свободою та її розумним обмеженням, без якої неможливий справжній розвиток суспільства, цивілізації в цілому.

  1. Автор пропонує нові визначення понять інформації та права на інформацію, виходячи з новітніх наукових надбань в інформаційній галузі, які дають змогу переосмислити і розвинути приведені в Конституції і законах України положення щодо інформації та права на неї. Під інформацією в Законі України "Про інформацію" (ст. 1) законодавець розуміє "документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі", в Законі “Про телекомунікації” – “відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб” (ст. 1). Дисертант пропонує визначати інформацію як відомості про осіб, предмети, факти та будь-які процеси незалежно від форми їх надання. Під правом на інформацію згідно зі ст. 9 Закону України "Про інформацію" законодавець розуміє "можливість вільного одержання, використання, поширювання та зберігання відомостей". Треба мати на увазі, що у новому Цивільному кодексі, який вступає в дію 1 січня 2004 року, конституційне право на інформацію конкретизується у ст. 302 "Право на інформацію" (Глава 22 "Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи” Книги другої "Особисті немайнові прав фізичної особи"), де зазнаається, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Автор, у свою чергу, пропонує формулювання цього права у редакції, що відповідала б аналогічному формулюванню, наведеному у ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а саме: кожен має право отримувати чи поширювати інформацію, що і зумовлює структуру цього права в сучасному науковому розумінні.

  2. Аналіз чинного законодавства та теоретичних досліджень є науковою підставою для переосмислення і уточнення конкретних положень існуючих нормативних актів щодо інформації. Зокрема, у ст. 18 Закону "Про інформацію" пропонується передбачити можливість існування, крім вже закріплених там, інших видів інформації, таких що виникають у результаті розвитку сусідніх наукових галузей та науково-практичних комплексів (педагогіка, медицина, техніка тощо) чи вже регламентуються відповідними законодавчими актами. Самі визначення інформації та права на інформацію, зафіксовані відповідно у ст. 1 і ст. 9 Закону "Про інформацію" та у ст. 1 Закону “Про телекомунікації”, автор пропонує змінити згідно отриманих ним теоретичних результатів. Щодо переліку видів інформації, наведених у ст. 18 Закону України "Про інформацію", пропонується передбачити інші її види, зокрема, виборчу, екологічну та комп’ютерну інформацію. Вичерпний перелік видів інформації, наведений у цьому Законі і підзаконних актах, автор вважає теоретично недосконалим: кількість видів інформації зростатиме, і є потреба після їх об'єктивної появи фіксувати їх у законі. Таким прикладом може слугувати поняття генетична інформації, що на сьогодні ще не передбачено в Законі, але яке із виникненням клонування та розвитком генної інженерії вимагає необхідності правового регулювання цих процесів.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Зміст вступ. Розділ 1

    Документ
    2.2. Використання даних судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз при розгляді конкретної справи щодо притягнення до кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб.
  2. Зміст вступ розділ теоретико методичнічні особливості організації процесу спілкування з дітьми у притулку для неповнолітніх

    Документ
    Людина не може жити,працювати,задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись із іншими людьми. Історично і в процесі індивідуального розвитку спілкування є необхідною умовою існування людини, одним із найважливіших
  3. Зміст Вступ Розділ Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

    Документ
    Розділ 2. Поняття криміналістично значимої інформації і отримання її із слідів з метою встановлення окремих фактів і обставин при порушеннях державного кордону
  4. Зміст вступ Розділ І

    Документ
    Актуальність теми. Проблема виконання приписів будь-якої правової системи актуальна з часів античного Риму, де стверджувалось: Pacta sunt servanda” – право повинно виконуватись.
  5. Зміст вступ розділ 1 (1)

    Документ
    Якщо говорити про який не-будь народ, то перш за все, мова піде про щось таке, що притаманне саме цій нації, її традиції, звичаї, літературні твори, тобто про культуру.

Другие похожие документы..