Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Армяне являют собой хороший пример для иллюстрации различных теорий нации и национализма. Их относят к древним, досовременным, нациям или к древним на...полностью>>
'Календарно-тематический план'
Нарушение ритма и проводимости. Экстрасистолия. Мерцательная аритмия (постоянная и пароксизмальная формы). Пароксизмальная тахикардия. АВ-блокады. Бло...полностью>>
'Документ'
Обласну програму розвитку архівної справи на 2011 – 2015 роки розроблено на виконання п. 4.1. розпорядження голови Хмельницької обласної державної ад...полностью>>
'Документ'
Человек шел по улице с тяжелым камнем. Прохожий спросил его, зачем он это делает. «Я раб. Мне приказали, и я обязан его нести». Другому несущему тяже...полностью>>

К. Д. Ушинського кафедра гімнастики історія розвитку гімнастики лекція

Главная > Лекція
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО

Кафедра гімнастики

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

ГІМНАСТИКИ

лекція з предмету

«Теорія і методика

викладання гімнастики»

Склав:

викладач кафедри гімнастики

Солом’яний О.М.

м. Одеса

2007

План викладу

1. Введення.

2. Гімнастика в стародавніх народів і в середні віки.

3. Гімнастика у XVIII і в першій половині XIX ст.

4. Гімнастика в другій по­ловині XIX і на початку XX ст.

5. Гімнастика в дореволюційній Росії:

5.1 Гімнастика в цивільних навчальних закладах.

5.2. Гімнастика в буржуазних гімнастичних товариствах і організаціях.

5.3. Змагання з гімнастики в дореволюційній Росії.

6. Гімнастика в СРСР.

6.1. Розвиток гімнастики в період з 1918 по 1931 рр.

6.2. Розвиток гімнастики з 1931 р. до Великої Вітчизняної війни.

6.3. Гімнастика в період Великої Вітчизняної війни у 1941—1945 рр.

6.4. Розвиток гімнастики з 1945 р. до останнього часу.

7. Література до теми.

1. ВВЕДЕННЯ.

Протягом багатьох століть гімнастика розвинулась від елемен­тарних вправ до сучасного гімнастичного багатоборства. її станов­лення органічно пов'язане з історією виникнення і розвитку фі­зичної культури і спорту. Зміст і завдання гімнастики на різних історичних етапах визначились економічним ладом і культурою людського суспільства.

Деякі сучасні гімнастичні вправи, головним чином прикладні (природні), виникли ще в глибоку давнину. Вони використовува­лись у поєднанні з різними трудовими процесами, іграми, вій­ськово-прикладними і спортивними рухами. У XIX ст. окремі гімнастичні вправи набувають спортивного характеру. З того часу кількість їх безперервно збільшувалась, вони ускладнювались і вдосконалювались.

2. ГІМНАСТИКА В СТАРОДАВНІХ НАРОДІВ І В СЕРЕДНІ ВІКИ.

З різних джерел відомо, що гімнастичні вправи використовува­лись народами Стародавнього Сходу. У старовинних китайських книгах Конфуція є вказівки про те, що за 3000—2700 років до н. є. в Китаї існувала гімнастика, якою займалися вдома ранком або вечором. В Індії застосовувалась гімнастика для розвитку ди­хання. Пам'ятки стародавнього Єгипту, Персії, Закавказзя, Індії, Китаю свідчать про існування в той час професійних канатоходців і акробатів.

Найбільшого розвитку заняття фізичними вправами набули в стародавній Греції. Уперше слово «гімнастика», що походить від грецького «гімнос» — голий, оголений, було застосоване стародав­німи греками у VII ст. до н. є.

Під гімнастикою стародавні греки розуміли всі вправи, які застосовувались для фізичного розвитку. Безумовно, зміст древньогрецької гімнастики відрізняється від змісту гімнастики сучас­ної. Проте вже тоді вона мала деякі важливі ознаки, що дали можливість зберегти цю назву протягом більш як двох тисяч років. Серед вправ античної гімнастики ми зустрічаємо природні і штуч­ні форми рухів у вигляді різних видів бігу, спеціальних загально-розвиваючих вправ, ігри з м'ячем, метання м'яча, стрибки з ска­калкою, акробатичні вправи. Перелічені вправи входять до змісту і сучасної гімнастики.

Знайдені при розкопках зображення на фресках, малюнки на вазах, кубках, печатях тощо свідчать про те, що вже в епоху пізнього родового суспільства на Кріті і в Мікенах (25—20 ст. до н. є.) були поширені ігри з биком, під час яких виконувались акробатичні вправи на рогах і спині бика, який біг галопом. Слід зауважити, що спочатку головними учасниками ігор з биком були жінки.

У школах верхової їзди римські воїни вивчали складні прийоми цієї їзди на дерев'яному коні — свідчить римський історик Флавій Вегецій. Описані ним вправи військово-прикладного характеру поклали початок розвитку сучасних вправ на гімнастичному коні з ручками. Римляни також використовували дерев'яні драбини та інші дерев'яні споруди, за допомогою яких навчалися долати перешкоди і штурмувати укріплення. Як у стародавній Греції, так і в стародавньому Римі звичайним явищем були виступи професіоналів-акробатів. Вони мали великий вплив на дальший розвиток і вдосконалення техніки гімнастичних вправ, особливо на при­ладах.

В епоху середньовіччя суто гімнастичні вправи використовува­лись значно рідше. Проте серед бродячих артистів-акробатів про­довжувало існувати і розвиватись мистецтво виконання різних акробатичних вправ, що ґрунтувалося на великій сміливості, ри­зикованості, силі, особливо вправ з рівноваги на горизонтальному канаті.

На початку епохи Відродження підвищений інтерес до старо­давньої культури сприяв формуванню нових поглядів і напрямів у вихованні. Питання фізичного розвитку людини привертають увагу передових учених і мислителів. З'являється багато педаго­гічних творів і посібників з питань фізичного виховання. Передові на той час погляди були висловлені в другій половині XVI ст. італійським лікарем Меркуріалісом (1530—1606 рр.). У своїй пра­ці «Про мистецтво гімнастики» він докладно описав усі види вправ того часу. Три книги цієї праці присвячені історії і три — медично­му аналізу фізичних вправ. Меркуріаліс поділяв гімнастику на три види: військову, медичну і атлетичну. Він вважав, що гімнасти­ка— частина медицини і при тому найкраща, тому що вона має на меті надбання людьми здоров'я. Військову гімнастику Мерку­ріаліс за цінністю ставив на друге місце. Третій вид — атлетичну гімнастику — він назвав порочною і гостро критикував. Мерку­ріаліс вважається одним з перших теоретиків оздоровчо-гігієніч­ного напряму в гімнастиці. Його праця довго була посібником з гімнастики для педагогів. Разом з тим у цей час розвивається й атлетичний (спортивний) напрям. В атлетичній гімнастиці, що застосовувалась у школах дворянської молоді, головну увагу при­діляли оволодінню технікою складних рухів для розвитку сприт­ності. Для цього використовували вправи на дерев'яному коні й акробатичні.

Техніка деяких вправ на приладах вже була близькою до су­часної. Інтерес до складних вправ на приладах створив сприятливі умови для широкого розвитку акробатичних вправ. Відомий французький акробат кінця XVI і початку XVII ст. А. Тюкарро в 1599 р. опублікував перший посібник з акробатики «Три діалоги про вправи і вольтижування в повітрі».

3. ГІМНАСТИКА У XVIII І В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Дальшого розвитку гімнастика набула у XVIII ст. Цей час ознаменувався підготовкою і здійсненням французької буржуазної революції, яка завдала нищівного удару феодальному ладу. Вона зробила буржуазну ідеологію в Європі панівною і в питаннях ви­ховання молоді./У цей період значний вплив на розвиток теорії і практики фізичного виховання мали ідеї передових представни­ків буржуазії — філософів, мислителів і педагогів. Визначну роль відіграли ідеї і праці видатних французьких просвітителів: Жан Жака Руссо (1712—1778), Вольтера (1694—1778) і видатного пе­дагога Песталоцці (1746—1827). Наприкінці XVIII ст., а головним чином на початку XIX ст. в Німеччині, Швеції і Франції почали створюватись буржуазні національні системи гімнастики. У кож­ній з цих країн були особливі обставини, які зумовили потребу створення певної системи фізичного виховання, що відповідала б національним вимогам і завданням. Тому характер гімнастичних вправ був різний.

У 70-х рр. XVIII ст. в деяких містах Німеччини почали створю­ватись школи нового типу – філантропіни (школи людинолюб­ства). Перший філантропія був відкритий 27 грудня 1774 р. в м. Дессау. Пізніше гімнастикою у школі керував Г. Фіт (1763— 1836). Свої погляди на фізичне виховання він виклав у тритомній праці «Досвід енциклопедії фізичних вправ» (1794—1818). Най­важливішим є спроба Фіта зробити біомеханічний аналіз фізичних вправ. Метою гімнастики Фіт вважав: а) збереження і зміцнення здоров'я; б) збільшення м'язової сили і швидкості рухів; в) роз­виток красивої форми тіла; г) сприяння розумовому розвитку і психічній діяльності.

Гутс-Мутс (1759—1839) також вважається одним із засновни­ків німецької гімнастики. Він працював майже одночасно з Фітом, але в іншому філантропіні. Цілеспрямованість занять і самі фізичні вправи, які застосовував Гутс-Мутс, майже нічим не відрізняються від тих, які використовував Фіт. У 1793 р. вийшла книга «Гімнастика для юнаків» Гутс-Мутса, а в 1817 р. він опублі­кував працю «Гімнастичний посібник для синів батьківщини». У систему Гутс-Мутса входять стрибки в довжину, глибину, з жердиною, через коротку і довгу скакалки, різні види ходьби і бігу, фігурне марширування, метання, рухливі ігри, лазіння по різноманітних природних і штучних предметах і перешкодах, впра­ви з рівноваги на колоді та ін. Основні теоретичні висловлювання Гутс-Мутса не втратили свого значення й тепер. Його «Гімнастику для юнаків» у 1957 р. перевидано в НДР.

Подальший розвиток німецької системи гімнастики пов'язаний з ім'ям Ф. Яна (1778—1852). У своїй системі Ян описав вправи з ходьби, бігу, стрибків (у довжину, глибину, через коня і козла), махи на гімнастичному коні, вправи на паралельних брусах (виси, змішані і прості упори, розмахування, зіскоки), вправи на пере­кладині, виси прості і змішані, упори, перемахи, зіскоки, повороти (виси верхом, зависом однією і двома), підйоми (махом назад, розгином). Щоб збільшити рухову щільність уроку, Ян використо­вував для вправ у махах на коні довгу колоду з кількома парами ручок. Свою гімнастику він назвав «турнкунст» — мистецтво спритності, а учнів — турнерами. Пізніше німецьку гімнастику по­чали називати скорочено «турнен». З часу Яна вправи на пара­лельних брусах і перекладині міцно ввійшли в практику фізично­го виховання.

А. Шписс (1810—Г858) пристосував німецький турнен до ви­кладання в школі і тим самим завершив створення системи німецької буржуазно-національної гімнастики. Свою працю він опублікував у 1840—1846 рр. під новою назвою «Вчення про гімнастичне мистецтво» (чотиритомна праця). Ця система проіс­нувала в Німеччині без особливих змін понад 70 років. З невели­кими вдосконаленнями, запозиченими в чехів із сокольської гімнастики, вона використовувалась до першої світової війни.

Для підвищення насиченості уроку Шписс увів групові прила­ди: довгу перекладину з кількома стояками, довгі дванадцятиметрові бруси, ряди жердин, подвійну горизонтальну драбину. Ці прилади були пристосовані для одночасного вправляння багатьох учнів. Отже, невід'ємною частиною німецької системи гімнастики є прилади: кінь, бруси, перекладина, а також вільні вправи під музичний супровід і опорні стрибки.

Засновниками шведської системи гімнастики є П. Лінг (1776— 1839) і його син Я. Лінг (1820—1886). У цій системі вправи піді­брано за анатомічними ознаками, тобто для впливу на окремі м'язові групи і частини тіла, причому кожна вправа повинна да­вати заздалегідь намічений фізіологічний ефект, проводитись з певним ступенем напруженості і мати точно визначену форму. Ба­гато вправ розроблено для виховання правильної постави.

Щоб змінювати навантаження і точніше його регулювати, Я. Лінг підібрав нові прилади: гімнастичну стінку, лави, бум, подвійний бум, стовп, щоглу з перекладиною, плінт, канати, стойки для стрибків і т. п. Ці прилади використовуються й тепер у всіх країнах. Я. Лінг розробив схему уроку, який складався з 16 ча­стин. Шведська система гімнастики мала яскраво виражений оздо­ровчий характер. Педагогічні завдання в ній враховувались мало.

Шведська гімнастика довгий час вважалася прогресивною си­стемою. Лише в кінці XIX ст. її почали критикувати найбільш освічені спеціалісти з фізичного виховання — в Росії П. Ф. Лесгафт, у Франції — Ж. Деміні та ін.

Засновник французької системи гімнастики іспанець за похо­дженням полковник Ф. Аморос (1770—1848) у. 1830 р. видав «Посібник з фізичного, гімнастичного і морального виховання», в якому виклав свої погляди, методичні основи і практичний мате­ріал у вигляді гімнастичних вправ. Аморос заявив, що мета його гімнастики є загартування і фізична підготовка населення до військової служби. Найкращими гімнастичними вправами він вва­жав військово-прикладні вправи, ходьбу, біг на місцевості на швидкість і витривалість, різноманітні стрибки, вправи з рівнова­ги, долання перешкод — стіни, канави, лазіння по драбині, пере­борення простору висячи на руках, руках і ногах, за допомогою жердини чи натягнутого каната, піднімання і піднесення живого або неживого вантажу, метання. Від викладача фізичного вихо­вання Аморос вимагав знань з анатомії, фізіології, психології, музики, співів і вміння користуватися гімнастичними приладами. Французька система гімнастики мала військово-прикладний харак­тер і дістала велику підтримку в себе на батьківщині і за її межами.

Таким чином, у національних буржуазних гімнастичних систе­мах першої половини XIX ст. виділились три напрями. Перший напрям — гігієнічний — полягав у тому, що за допомогою гімнасти­ки намагалися розвинути і зміцнити організм людини. Велику увагу при цьому звертали на виховання гарної постави. Він най­яскравіше проявився у шведській системі (П. Лінг і Я. Лінг). Другий — атлетичний — всю увагу приділяв навчанню складних рухів як на спеціальних приладах, так і без них. Це знайшло своє відображення у німецькій системі (П. Фіт, Гутс-Мутс, Ф. Ян, А. Шписс). Третій напрям полягав у вихованні військово-при­кладних навичок і загартуванні організму людини. Така гімнасти­ка пізніше дістала назву військової. Найяскравішим представни­ком цього напряму була французька система (Ф. Аморос, Ж. Ебер).

У дальшому розвиток гімнастики йшов як по шляху вдоскона­лення цих систем із збереженням попередньої спрямованості, так і через створення нових систем, автори яких намагалися суміща­ти оздоровчі завдання з освітніми.

4. ГІМНАСТИКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX І НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Під впливом нових вимог у другій половині XIX і на початку XX ст. склалися різні види гімнастики: спортивного характеру (спортивна і художня гімнастика, акробатика), військова, гігіє­нічна, лікувальна, педагогічна (тепер вона називається основною). Спортивна гімнастика стала одним з найпоширеніших видів. Го­ловну роль в її розвитку відіграла Чехословаччина, де в 60-х рр. виник так званий сокольський рух як форма національно-визволь­ної боротьби чехів. Засновником сокольської гімнастики був про­фесор історії і естетики Празького університету Мірослав Тирш (1832—1884). Автори сокольської гімнастики розробили складні й гарні комбінації вправ. Саме з сокольської починається сучасна спортивна гімнастика. Головне місце в сокольській системі займа­ли вправи на перекладині, брусах, коні, колоді та ін. Сюди ж належали всі види стрибків (через стіл, козел, кінь та ін.). Під час виконання вправ головним завданням було зберегти красу і точність рухів. Складні переходи з одного положення в інше пере­творювали сокольські вправи в цікаве і захопливе видовище. Саме це приваблювало широкі кола молоді і залучало їх до система­тичних занять гімнастикою.

У другій половині XIX ст. почали проводити змагання з гімнас­тики спочатку всередині країни, а згодом і за її межами. Перше змагання в Чехословаччині відбулося в 1877 р., у Німеччині — в 1880, у Росії — в 1885 р. У 1881 р. утворюється міжнародна феде­рація гімнастики (ФІЖ), яка керувала міжнародними змагання­ми. Гімнастику включено до програми І Олімпійських ігор у Г896 р., а з 1903 р. почали проводити чемпіонати світу, які тепер відбуваються через кожні чотири роки.

Художня гімнастика почала розвиватись у Франції в середині XIX ст. Засновником її був Дельсарт (1871 – 1911). За допомогою гімнастичних рухів він намагався висловити думки, почуття, пере­живання. Розроблений Дельсартом комплекс виразних рухів ви­користовувався в художній гімнастиці в період її становлення.

На початку XX ст. зародилась ритмічна гімнастика. Одним з її засновників був Жак Далькроз (1865—1914). Спеціальними вправами він намагався добитися, щоб рухи тіла відповідали за­даному ритмічному імпульсу музичного твору.

На розвиток художньої гімнастики великий вплив мала Айседора Дункан (1878 – 1927)—американська танцівниця, ірландка за походженням; вона створила так званий вільний танець, який протиставляла класичному балету. В її танцях поєднувались рит­мічність і виразність рухів з високою емоційністю і спеціальною технікою. Основою цієї техніки були не елементи класичного ба­лету, а прості природні рухи — крок, стрибок, біг, тобто рухи, що використовуються в сучасній гімнастиці.

З 40-х років XIX ст. починає швидко розвиватись основна гімнастика. Уперше науково обґрунтовані гімнастичні системи для учнів з'явилися в Росії (П. Лесгафта), а потім у Франції (Ж. Демені).

Після першої світової війни основна гімнастика починає ди­ференціюватися. Виділяється гімнастика для старших юнаків і молодих людей. Створюються спеціальні гімнастичні системи для жінок і дітей. Поряд з різноманітними видами гімнастики в кінці XIX ст. і на початку XX ст. дуже поширилися системи індивідуаль­ної гімнастики, які застосовувалися для розвитку мускулатури, головним чином верхнього пояса. Ці завдання розв'язували за допомогою вправ з гирями, гантелями, пружинами та ін. Великої популярності набула індивідуальна гімнастика датчанина Мюллера. У своїй праці «Моя система» він виклав вправи і методику їх використання. Особливо поширена була гантельна гімнастика Сандова. З'являються системи індивідуальної гімнастики, в яких м'язові напруження здійснювались вольовими зусиллями (гімнас­тика Прошека і Анохіна).

5. ГІМНАСТИКА В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ.

Гімнастика на території нашої країни розвивалася протягом кількох століть. Деякі сучасні гімнастичні вправи виникли ще в глибоку давнину.

Велике значення для історії гімнастики мають ігри з биком, поширені серед багатьох племен, що жили в долині рік Дону, Дніпра, Амудар'ї і Сирдар'ї. Ці ігри складалися з виконання склад­них акробатичних стрибків на спину і з спини бика.

У період зародження в Росії феодалізму в містах дуже поши­рені були акробатика і канатоходіння, особливо серед народів Се­редньої Азії. Ці вправи, як правило, виконували професійні акто­ри – скоморохи на святах, бенкетах і ярмаркових виставах.

Деякі типові для сучасної гімнастики вправи використовува­лись у програмах військово-фізичної підготовки російських військ. Гімнастика була введена в кадетських корпусах за рахунок інших, головним чином загальноосвітніх, предметів, а пізніше – і в армій­ських частинах. Таким чином, «основи гімнастики почали заро­джуватись у військових навчальних закладах; потім гімнастика почала проникати в армію, цивільні навчальні заклади і спортивні товариства. Система військової гімнастики в Росії поєднувала французьку і шведську системи.

З другої половини XIX ст. гімнастика в армії набула ще біль­шого поширення. Навіть була створена комісія для розробки за­ходів щодо поліпшення цієї роботи в армії (1865), яка мала скла­сти нову програму навчання військ, спростити стройові вправи.

У 1859 р. було прийнято перший посібник з гімнастики під назвою «Правила для навчання гімнастики у військах». У ньому було описано загально розвиваючі вправи: в опорі, на перекладині, брусах, гімнастичному коні, колоді, жердині, драбині, канаті, а також вправи на подолання військово-польових перешкод.

У 1872 р. Е. Шмідт, член гімнастичного товариства «Пальма», склав «Посібник з гімнастики для резервних і діючих військ», а в 1879 р. він же видає «Посібник з гімнастики для воюючих військ».

Найбільш відомим спеціалістом у галузі військової гімнастики був генерал М. І. Драгомиров (1830—1905), який розробив свою систему фізичної підготовки.

Кадри спеціалістів з гімнастики для армії підготовляли на різних курсах. Велику роботу в цьому напрямі проводив П. Ф. Лесгафт. У 1885 р. з його ініціативи було відкрито шестимісячні офі­церські курси викладачів гімнастики, так званий «фехтувально-гімнастичний кадр», перетворений в офіцерську головну гімнастич­но-фехтувальну школу. Для вступу до школи треба було виконати такі вправи: на перекладині — переворот в упор із стрибка і зіскок дугою; на брусах – розмахування в упорі із згинанням рук; на гімнастичному коні – стрибок ноги нарізно; стрибок у висоту не менш як 1,5 аршина (107 см) і лазіння по похилій драбині не менш як 4 аршини (285 см). Навчання тривало 10 міс. Школа щороку випускала до 100 викладачів для армій. Вона організо­вувала і проводила внутрі шкільні відкриті змагання з гімнастики. Крім того, слухачі школи брали участь у російських олімпіадах і міжнародних змаганнях, показуючи для того часу непогані ре­зультати.

5.1. ГІМНАСТИКА В ЦИВІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ.

У навчальні заклади Росії гімнастика проникає в кінці XVIII ст. Але певного поширення вона набула лише в першій половині XIX ст., коли її почали вводити в гімназії, ліцеї, університети. Статут дворянських шкіл 1828 року передбачає обов'язковість фізичних вправ для шкіл, але, незважаючи на це, гімнастика там не поширилась, бо викладання велося тільки німецькою мовою і переважно в позаурочний час. У деяких школах гімнастику було перенесено на півгодинку (велику перерву). Заняття проводили раз на тиждень і, природно, ніяких відчутних результатів це не давало.

У 1872 р. гімнастику введено вже як обов'язковий предмет у молодші класи петербурзьких шкіл і в навчальний план реальних училищ.

У 1873 р. виходить «Посібник з гімнастики для середніх і ви­щих навчальних закладів духовного і цивільного відомства». У цьому самому році видано посібник з гімнастики для сільських шкіл. Він містив загально розвиваючі вправи для окремих груп м'язів, вправи з рівноваги, на опір, біг, стрибки, вправи з палиця­ми, скакалками, вправи з лазіння по драбині та ігри. Проте ці несміливі спроби ввести гімнастику в навчальні заклади мали дуже незначні наслідки. У школах не було кваліфікованих учителі» фізичного виховання, кожний учитель проводив заняття, як вва­жав за потрібне.

Для розвитку теорії і методики шкільної гімнастики найбіль­ше значення мали праці П. Ф. Лесгафта (1837—1909). Він розро­бив свою оригінальну науково обґрунтовану теорію фізичної осві­ти дітей шкільного віку, яка стала першою в світі системою об­грунтованих даних з анатомії і фізіології, психології і педагогіки. П. Ф. Лесгафт – автор «Посібника з фізичної освіти дітей шкільного віку» (першої в Росії капітальної праці з фізичного виховання). Найціннішими фізичними вправами Лесгафт вважав біг, метання, боротьбу, рухливі ігри і спеціальні гімнастичні впра­ви, що розвивають загальну координацію рухів і здатність орієн­туватися в часі і просторі. Фізичні вправи він добирає з урахуван­ням анатомо-фізіологічних даних і зазначає, що такими вправами, якщо їх поступово і послідовно вдосконалювати і різноманітити, можна досягти всебічного розвитку людського організму. Лесгафт був прихильником поєднання фізичного розвитку з розвитком ро­зумовим, моральним, естетичним і трудовим. В основу добору і систематизації фізичних вправ він поклав не формальні зовнішні ознаки самих фізичних вправ і умови їх організації, як це було в інших системах того часу, а педагогічні завдання. Лесгафт запропонував ряд цінних методичних вказівок, які випливають з його розуміння основ фізичної освіти, а саме:

1) пояснення давати коротко, виразно і доступно для учнів;

2) добиватися точного і правильного виконання учнями фізич­них вправ;

3) показ вправ має бути бездоганним, точним і елегантним;

4) не спинятись довго на одній вправі, бо одноманітність швид­ко стомлює учнів;

5) суворо додержуватись поступовості і послідовності в збіль­шенні навантаження;

6) систематично повертатися до вправ, які недостатньо за­своєні;

7) вчитель не повинен вдаватись до заохочень, покарань, необґрунтованих дій і вимог;

8) учням, звільненим від фізичних вправ за станом здоров'я (за винятком серйозних захворювань), бути присутніми на уроках і стежити за заняттями.

На початку і наприкінці навчального року вчитель має сам проводити вимірювання в учнів зросту, ваги, сили, об'єму грудної клітки, шиї, кінцівок тощо. Дані проведених спостережень треба враховувати і використовувати в практичній роботі.

Лесгафт виступає проти використання в школі гімнастичних приладів (перекладини, брусів, трапецій, коня та ін.), вважаючи, що вправи на них пов'язані з надмірними відчуттями, що призво­дить до зниження вразливості. Крім того, вправи, які виконуються переважно з опорою на верхні кінцівки, не відповідають анато­мічній будові кісток і стану кісткового апарата школярів і можуть призвести до неправильного розвитку. Він також заперечує проти виконання в школі прикладних вправ і проведення змагань, пояс­нюючи це тим, що вони не узгоджуються з завданнями загально­освітніх шкіл. Великого значення Лесгафт надавав питанням виховання в учнів любові до праці. За допомогою старанної праці він намагався зміцнити в них волю і характер. Звертаючись до своїх учнів, Петро Францович рішуче наполягав: «Якщо у вас що-небудь не виходить, то треба попрацювати, а не кидати його відразу». Улюбленими висловами Лесгафта були: «Не лежати на боці», «Треба взяти себе за барки, добродію, і примусити працю­вати, працювати до кривавого поту».

Лесгафт глибоко аналізував структуру фізичних вправ, поясню­ючи значення таких компонентів, як сила, амплітуда, напрям і швидкість. Цей аналіз разом з іншими положеннями системи Лес­гафта допоміг радянським педагогам розробити найпрогресивнішу методику фізичного виховання.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. К. Д. Ушинського кафедра гімнастики методика навчання І тренування з гімнастики лекція

    Лекція
    У сучасній гімнастиці застосовується велика кількість фізич­них вправ загально розвиваючого характеру і спеціальних вправ на гімнастичних приладах, за допомогою яких розв'язують ті чи інші педагогічні та оздоровчо-гігієнічні завдання.
  2. К. Д. Ушинського кафедра гімнастики гімнастика в системі фізичного виховання лекція

    Лекція
    Незмірно зростає роль фізичного виховання у зв'язку з науково-технічним прогресом, що викликає появу нових, усе більше складних видів людської діяльності, розширює творчі можливості людини й у той же час висуває серйозні вимоги головним
  3. Історія педагогіки

    Документ
    В посібнику наведено короткий зміст лекцій, орієнтовані плани роботи та питання до самостійного вивчення. Кожне заняття включає теоретичний блок, контрольні та творчі питання, тестові завдання.
  4. 2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова І література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1 (1)

    Конкурс
    2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова і література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1.виконання сольної програми з трьох музичних творів (поліфонія, велика форма, п’єса) та пісні під власний акомпанемент; 2.
  5. 2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова І література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1 (2)

    Конкурс
    2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова і література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1.виконання сольної програми з трьох музичних творів (поліфонія, велика форма, п’єса) та пісні під власний акомпанемент; 2.

Другие похожие документы..