Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Четвертый фильм Квентина Тарантино – это впечатляющая история о женщине в поисках справедливости. Картина выйдет на экраны в двух частях. В «Убить Бил...полностью>>
'Документ'
Правила описывают систему ведения реестра владельцев именных ценных бумаг, принятую в Открытом акционерном обществе «Георгиевская типография» (далее ...полностью>>
'Документ'
Зміст діяль­ності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій в цій частині роз­витку цивільного судочинства визначає особливе значення стадії су...полностью>>
'Инструкция'
по проведению открытого аукциона на поставку литературы на бумажных и электронных носителях для нужд МУ «Централизованная библиотечная система» ГО «Г...полностью>>

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту становище сімей в україні

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

СТАНОВИЩЕ СІМЕЙ В УКРАЇНІ

(за підсумками 2000-2009 років)

Щорічна державна доповідь Президентові України,

Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України

про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики

Київ – 2010

УДК [314.5+316.356.(058.8)] (477)

ББК 60.7

C77

Авторський колектив

Керівник авторського колективу – А.Ю. Тарановська; авторський колектив: І.О. Курило, доктор екон. наук, К.Б. Левченко, доктор юр. наук, професор, К.П. Меркотан, канд. політ. наук, А.Ю.Тарановська, Л.І. Слюсар, канд. екон. наук, С.Ю. Аксьонова, канд. екон. наук, Л.М. Черенько, канд. екон. наук, О.І. Крикун, канд. екон. наук, Н.Ф. Романова, канд. пед. наук, В.С.Шишкін, канд. екон. наук, О.А. Васильєв, Н.В. Лавріненко канд. філос. наук, Н.Є. Гусак, В.М. Коломейчук, канд. мед. наук, В.М. Бондаровська, канд. пед. наук, О.О. Лазоренко, І.В. Калачова, доктор екон. наук; Л.М. Мельничук, канд. наук з держ. упр., Н.М. Комарова, канд. екон. наук, І.В. Пєша, канд. пед. наук, А.Г. Реут, О.А. Рудич, канд. екон. наук; науковий редактор – К.П.Меркотан; літературний редактор – Ю.О.Доценко.

При підготовці щорічної доповіді використано дані центральних та місцевих органів державної влади, наукових організацій, зокрема аналітичні та статистичні матеріали, надані Міністерством освіти і науки, Міністерством культури і туризму, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством внутрішніх справ, Державним комітетом статистики, Автономною Республікою Крим, управліннями у справах сім’ї, молоді та спорту обласних, Київської та Севастопольської державних адміністрацій, Національною академією медичних наук, Національною академією педагогічних наук, Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Українським інститутом стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України.

C 77 Становище сімей в Україні (за підсумками 2000-2009 років): Щорічна державна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики/ Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний інститут розвитку сім’ї та молоді. – Київ, 2010. – 227 с.

Рекомендовано до друку Ученою Радою Державного інституту розвитку сім’ї та молоді (протокол № 3/10 від 16 листопада 2010 р.)

ISBN

© Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

З М І С Т

Вступ

5

Розділ 1. Інститут сім’ї в умовах трансформації українського суспільства

7

1.1. Соціально-демографічні характеристики сучасної сім’ї

7

1.1.1. Статево-віковий склад населення

7

1.1.2. Шлюбність

10

1.1.3. Розлучуваність

13

1.1.4. Дітність сімей та дітородні орієнтації

14

1.2. Сімейні цінності в умовах соціально-економічних перетворень

19

1.2.1. Сімейні цінності

19

1.2.2. Ціннісна орієнтація на народження дітей

26

1.2.3. Рольові очікування партнерів по шлюбу

30

1.3. Неготовність до подружнього життя та виховання дітей

34

1.4. Насильство в сім’ї та утвердження гендерної рівності

44

1.5. Актуальні проблеми розвитку сучасної сім’ї

52

Розділ 2. Матеріальне становище та умови проживання сімей в Україні

59

2.1. Доходи та витрати домогосподарств

59

2.2. Споживання та забезпеченість товарами тривалого користування

70

2.2.1. Споживання

70

2.2.2. Забезпеченість сімей товарами тривалого користування

78

2.3. Житлові умови

87

2.4. Проблема бідності сімей та можливі шляхи її подолання

93

2.5. Державна матеріальна підтримка різних категорій сімей

103

2.5.1. Державна соціальна допомога

104

2.5.2. Пільги

113

Розділ 3. Здоров’я сучасної сім’ї в Україні

120

3.1. Основні характеристики стану здоров’я сучасної сім’ї

120

3.2. Репродуктивне здоров’я: проблеми та шляхи їх вирішення

136

3.3. Здоров’я дітей та неповнолітніх як запорука репродуктивного здоров’я майбутніх батьків

152

3.4. Роль здорового способу життя та його вплив на функціонування сучасної сім’ї

166

Розділ 4. Стан та перспективи реалізації державної сімейної політики

176

4.1. Концептуальні засади державної сімейної політики

176

4.2. Нормативно-правове забезпечення державної сімейної політики

179

4.3. Реалізації державної сімейної політики на програмно-цільовому рівні у 2000 – 2010 роках

187

4.4. Соціальна робота та соціальний захист сімей в Україні

195

4.5. Діяльність громадських організацій в контексті реалізації державної сімейної політики

211

Висновки та рекомендації

223

ВСТУП

Сім’я є складним соціальним інститутом. Вона торкається всіх сфер людської життєдіяльності та охоплює всі рівні соціальної практики: від особистісного до державного, від матеріального до духовного. Сім’я – це не тільки основа суспільства, але й складний соціальний організм, який постійно змінюється згідно з внутрішньою логікою свого розвитку. Разом з тим, сім’я є полем взаємодії всіх демографічних процесів1 і всі проблеми соціально-демографічного розвитку безпосередньо пов’язані з процесами утворення, функціонування, розвитку й трансформації сім’ї.

На сучасному етапі проблеми сім’ї та сімейного добробуту є досить актуальними, зважаючи на суттєві перетворення як у розвитку самого українського суспільства, так і в структурі сімейних цінностей. Особливо важливо на шляху демократичних трансформацій, з одного боку, не втратити позитивного досвіду, напрацьованого десятиліттями, з іншого – виокремити проблеми сучасної сім’ї та окреслити можливі варіанти їх вирішення.

Негативні суспільні явища, зокрема, інфляція, соціальна і політична нестабільність, відсутність правових гарантій, невизначеність майбутнього і навіть сама ситуація соціальних змін посилюють соціальну дезадаптацію людей. Через що ієрархія загальнолюдських цінностей в індивідуальній свідомості зазнала істотних змін. Цей процес, обтяжений емоційними стресами, охопив усі верстви населення і вплинув, насамперед, на процеси створення та функціонування сім’ї.

Сучасна криза сім’ї пов’язана з цілою низкою протиріч, найважливіше з яких виникає між сім’єю та суспільством. В умовах суттєвих демографічних змін в Україні, а саме зростання кількості розлучень, самотніх людей, перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності тощо постає проблема формування та реалізації державної політики, здатної вивести з кризи як суспільство в цілому, так і важливі його інститути, серед яких чільне місце відводиться сім’ї.

Аналізуючи виконання Державної програми підтримки сім’ї на період до 2010 року та прагнучи окреслити ключові напрямки подальшого розвитку державної сімейної політики, представлена Доповідь мала на меті з’ясувати тенденції щодо становища сімей в України за останні десять років.

Для цього авторським колективом проаналізовано соціально-демографічні характеристики сучасної сім’ї, матеріальне становище та умови проживання сімей в Україні. Особливу увагу приділено аналізу процесу трансформації сімейних цінностей, уявленням українців щодо бажаних моделей шлюбно-сімейних відносин, формуванню цінностей молоді щодо сімейного життя. З’ясовано основні характеристики стану здоров’я сучасної сім’ї, проблеми охорони здоров’я як невід’ємної складової соціальної політики держави. Крім того, розглянуто концептуальне підґрунтя державної сімейної політики з метою подальшого всебічного зміцнення правових, моральних і матеріальних засад сімейного життя громадян України.

При підготовці Доповіді використано інформацію центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наукових організацій, зокрема аналітичні та статистичні матеріали, надані авторському колективу Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і туризму України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством внутрішніх справ України, Державним комітетом статистики України, Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, Національною академією медичних наук України, Національною академією педагогічних наук України, Українським інститутом стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України.

При підготовці Доповіді використано матеріали таких соціологічних досліджень: «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», проводиться Інститутом соціології НАН України починаючи з 1994 року до 2010 року; міжнародне порівняльне соціологічне дослідження «Європейське соціальне дослідження» (ESS), в якому брали участь 24 держави ЄС та Україна; «Сім’я та шлюб очима молоді» було здійснено у 1994 році Українським інститутом соціальних досліджень; «Ціна домашнього насильства», проведене Міжнародним центром «Ла Страда – Україна» та Харківським інститутом соціальних досліджень у співпраці з МВС України в 2007-2008 роках; «Ставлення молоді до здорового способу життя», проведене Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді за сприяння ЮНІСЕФ у вересні 2010 року та інші.

Доповідь підготовлено авторським колективом у складі: І.О.Курило, доктор екон. наук, Л.І.Слюсар, канд. екон. наук, С.Ю.Аксьонова, канд. екон. наук (підрозділ 1.1); Н.В.Лавріненко, канд. філос. наук, І.О.Курило, доктор екон. наук, Л.І.Слюсар, канд. екон. наук (підрозділ 1.2); І.В.Пєша, канд. пед. наук (підрозділи 1.3, 4.4); К.Б.Левченко, доктор юр. наук (підрозділ 1.4); В.М.Бондаровська, канд. пед. наук, А.Ю.Тарановська (підрозділ 1.5); О.А.Васильєв (підрозділ 2.1.); О.І.Крикун, канд. екон. наук (підрозділ 2.2); А.Г.Реут (підрозділ 2.2); В.С.Шишкін, канд. екон. наук (підрозділ 2.3); Л.М.Черенько, канд. екон. наук (підрозділ 2.4); Н.Є.Гусак (підрозділ 2.5); В.М.Коломейчук, канд. мед. наук, А.Ю.Тарановська (підрозділи 3.1-3.3); Н.Ф.Романова, канд. пед. наук (підрозділ 3.4.); С.В.Толстоухова, канд. пед. наук (підрозділ 4.1); О.О.Лазоренко (підрозділ 4.2); Л.М.Мельничук, канд. наук з держ. упр. (підрозділ 4.3); Н.М.Комарова, канд. екон. наук (підрозділ 4.5); К.П.Меркотан, канд. політ. наук (вступ, висновки та рекомендації). Керівник авторського колективу - А.Ю.Тарановська.

РОЗДІЛ 1.

ІНСТИТУТ СІМ’Ї В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

    1. Соціально-демографічні характеристики сучасної сім’ї

      1. Статево-віковий склад населення

Сім’я є базовою передумовою функціонування соціуму, первинним та основним осередком демографічного процесу. Сім’я як соціальний інституту має тривалу історію розвитку. Не зважаючи на суттєві соціально-економічні та політичні трансформації, на українських теренах зберігаються традиції сімейного способу життя населення, без якого неможливе існування суспільства в його сучасному розумінні.

За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, майже 90 % населення на момент перепису проживало у складі сім’ї. Вибіркові соціально-демографічні дослідження 2008 і 2009 років2 засвідчили, що частка таких осіб не зменшується. Найбільш поширеною сім’єю в сучасній Україні є проста сім’я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей). У складі такої сім’ї або простої сім’ї з одним з батьків подружжя чи іншим родичем на момент перепису 2001 року проживало 65 %, а за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження «Сім’я і сімейні відносини»3 (2009 р.) – більше 70 % населення репродуктивного віку (15-49 років). Складні сім’ї (тобто ті, які складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, їх відсоток незначний. Водночас збільшилася кількість неповних сімей, в яких проживають діти з одним із батьків, іноді – ще з іншими родичами (рис.1.1).

Рис. 1.1. Розподіл населення репродуктивного віку (15-49 років)

за типами сімейних об’єднань, %4

Становище української сім’ї на початку ХХІ ст. визначається, з одного боку, соціально-демографічними проблемами, які є продовженням як довготривалих ретроспективних тенденцій, так і трансформацій, спричинених зміною соціально-економічної моделі соціуму, з іншого – сучасними демографічними процесами в країні. Протягом 2000 – 2009 рр. основні чинники демографічного розвитку, а саме: зміна чисельності населення, його статево-вікова структура, шлюбність, розлучуваність, народжуваність, смертність, міграція безпосередньо вплинули на кількість, розмір, склад і типи сучасних українських сімей.

Поступове скорочення загальної чисельності населення протягом всього періоду незалежності також означає скорочення кількості осіб, які об’єднуються у сім’ї. За 2000 – 2009 рр. чисельність населення країни скоротилась з 49,4 млн осіб до 46,0 млн (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Загальна чисельність наявного населення в Україні

на початок 2000 – 2010 рр., осіб (на 1 січня кожного року)

*За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

Несприятлива динаміка чисельності населення країни обумовлена, в першу чергу, депопуляцією – процесом зменшення чисельності населення внаслідок перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності. У 1994 – 2004 рр. відбувалося незначне зменшення населення за рахунок від’ємного сальдо зовнішньої міграції. «Пік» депопуляції спостерігався в 2000 році. Хоча в наступні роки її розмір поступово зменшувався і у 2009 року в країні померло на 194 тис. осіб більше, ніж народилося. Депопуляція зумовлює подальше скорочення бази відтворення репродуктивного і трудового потенціалу населення. Про те, якою є частка певних вікових груп, у тому числі найбільш перспективних з точки зору формування сімей, народження дітей, відтворення трудового потенціалу, свідчать показники, наведені у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Показники5 вікового складу населення України у 20002009 рр.*

Показник

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Частка населення віком від 15 до 49 років**

50,9

51,2

51,6

51,9

52,0

52,1

52,1

51,9

51,5

51,1

Частка населення працездатного віку, %

57,6

58,0

58,8

59,5

59,9

60,4

60,6

60,7

60,6

60,3

Частка населення віком 60 років і старше, %

21,1

21,4

21,3

21,0

20,8

20,4

20,3

20,3

20,4

20,7

Частка населення віком 65 років і старше, %

14,1

14,4

15,0

15,5

16,0

16,2

16,4

16,3

15,9

15,6

*розрахунки виконано за даними про чисельність населення за статтю та віком станом на кінець відповідного року; у графі „2001» – за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

**межі дітородного віку

Разом з тим, з 2002 року зростання чисельності молоді віком 18-34 рр. (за період з 01.01.2001 по 01.01.2007 р. її чисельність збільшилась на 5 %; протягом 2007 – 2009 років відбулося зменшення виключно за рахунок осіб 18-19 років, а віком 20-34 рр. продовжувала зростати) створило сприятливі умови для появи нових сімей. Окрім того, останніми роками за рахунок підвищення народжуваності відбувається певне розширення нижньої частини піраміди статево-вікового складу населення України (рис.1.3).

Рис.1.3. Статево-вікова піраміда населення України на початок 2010 р.

(жінки - права панель, чоловіки - ліва)

Забезпечення нормального відтворення населення потребує певного балансу чоловіків і жінок, що особливо важливо для осіб дітородного та працездатного віку. Співвідношення чисельності статей дітородного віку поступово покращується. Якщо у 2000 році на 1000 чоловіків припадало 1032 жінки, то в 2009 – вже 1019 жінок (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Чисельність чоловіків і жінок віком 15-49 років та співвідношення статей у населенні України у 2000-2009 рр. (осіб)6

Аналіз співвідношення чисельності населення обох статей за віковими групами свідчить, що перевага чисельності чоловіків, обумовлена природніми причинами (хлопчиків народжується завжди більше, ніж дівчаток), зберігається серед осіб віком до 32 років, але серед старших вікових груп спостерігається «надлишок» жінок, який збільшується з підвищенням віку. Це пов’язано з вищим рівнем смертності чоловіків. На жаль, проблема високої смертності чоловіків у віці 25-64 рр. в Україні не вирішується7. Такий дисбаланс у статевому співвідношенні населення негативно впливає на збільшення кількості повних сімей та виконання сім’єю своєї репродуктивної функції.

1.1.2. Шлюбність

Першим кроком до створення нової сім’ї є шлюб. Від рівня шлюбності населення безпосередньо залежить кількість нових сімей у кожному році. Рівень шлюбності українського населення традиційно був високим і така тенденція збереглася донині. В 2000 – 2009 рр. у країні щорічно, окрім високосних років, які вважаються несприятливими для одруження, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних – понад 400 тисяч (рис. 1.5). Якщо у кризові 1990-ті рівень шлюбності знизився, то після 2001 року спостерігалося його стійке зростання. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. За цим показником Україну обійшла лише Білорусія. У 2008–2009 рр. рівень шлюбності знизився, однак поки що це не викликає стурбованості, оскільки може бути наслідком «сплеску» шлюбності у 2007 році, а частково й економічної кризи. Крім того, 2008 рік був високосним. Загалом зміни загального коефіцієнта шлюбності 2000 – 2009 років є позитивними (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Кількість шлюбів, зареєстрованих в Україні, загальний коефіцієнт шлюбності та тенденція його змін у 2000-2009 рр.

Важливою характеристикою шлюбності є вік взяття шлюбу. В Україні, як і в інших країнах Європи8, відбуваються поступові зміни вікової моделі шлюбності: зростає як середній, так і медіанний вік взяття шлюбу, в тому числі першого (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Середній вік взяття шлюбу в Україні у 2001 – 2009 рр9.

Всі шлюби (років)

Перші шлюби (років)

чоловіки

жінки

чоловіки

жінки

2001

29,58

26,68

25,46

22,71

2002

29,54

26,57

25,55

22,74

2003

29,45

26,48

25,59

22,84

2004

30,06

27,08

25,84

23,07

2005

29,99

27,03

25,94

23,23

2006

29,75

26,82

25,92

23,29

2007

29,63

26,77

26,00

23,43

2008

30,18

27,31

26,28

23,66

2009

30,35

27,44

26,53

23,95

Відповідні зміни відбуваються у розподілі шлюбів за віком наречених. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості. Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року – відповідно у 7,4 % і 9,8 %. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році – 18,0 %. Однак середній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи.

Найсуттєвішою особливістю розвитку шлюбно-сімейних відносин на зламі тисячоліть є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об’єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб – такі форми шлюбних об’єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. Вперше інформація щодо поширення нових форм шлюбу серед населення незалежної України була одержана з матеріалів перепису 2001 року. За його даними, 2001 року в незареєстрованому шлюбі перебувало 7 % одружених чоловіків і така ж частка заміжніх жінок (тобто осіб, які в ході опитування зазначили, що перебувають у шлюбі). Серед осіб дітородного віку (15-49 років) відповідно 8 % чоловіків і 7,7 % жінок. За даними обстеження «Сім’я і діти» (2008 р.), 10 % опитаних дітородного віку, які перебували у шлюбі, не зареєстрували офіційно свої стосунки (10,4 % чоловіків і 9,4 % жінок)10; за даними обстеження «Сім’я і сімейні відносини» – 12,2 % (12 % чоловіків і 12,5 % жінок)11. Отже, за результатами вибіркових обстежень, як і за даними Всеукраїнського перепису населення, основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки. Хоча порівняння даних вибіркових обстежень і перепису населення має певні обмеження, слід звернути увагу на те, що за інформацією 2008 і 2009 років цей показник є вищим, ніж за переписом 2001 р. (рис. 1.6). За результатами проведених досліджень, дистанційний і гостьовий шлюб не є типовими для сучасної України.12

Рис. 1.6. Розподіл респондентів, які перебувають у шлюбі, за формою шлюбу (зареєстрований або незареєстрований), %13

1.1.3. Розлучуваність

Однією з найбільш гострих проблем української сім’ї залишається нестабільність шлюбних відносин та вірогідність розпаду сім’ї внаслідок розлучення. Високий рівень розлучуваності сформувався ще за радянських часів, а найвищі показники спостерігалися у середині 1990-х років. У 20002009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %). Особливо значні зміни відбулися після 2007 року (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Кількість розлучень, зареєстрованих в Україні, загальний коефіцієнт розлучуваності та тенденція його змін у 2000-2009 рр.

Разом з тим, Україна (поряд з Росією та Республікою Білорусь) залишається у трійці «лідерів» за рівнем розлучуваності населення в Європі. Розпад шлюбу негативно впливає на життя всіх членів родини. Однак найбільшу небезпеку він становить для сім’ї, у якій є неповнолітні діти. В разі розіврання шлюбу відбувається руйнування того природного осередку розвитку дитини, яким є повна сім’я з матір’ю та батьком. Здебільшого сім’ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис.

Дослідження свідчать, що головною причиною розлучення є напруження у морально-психологічних, емоційних стосунках подружжя; почуття відчуженості, ревнощі, подружня зрада, незадоволеність інтимним життям. Емоційне напруження підсилює невирішеність матеріальних і житлових проблем. Крім того, вагомим чинником розпаду сім’ї є алкоголізм одного з її членів. Характерно, що алкоголь «вражає» сім’ї як в містах, так і в селах14.

Хоча розвиток сім’ї на всій території України відбувається в одному напрямку, однак спостерігаються певні регіональні відмінності сучасних демографічних трансформацій, пов’язані з особливостями традицій шлюбної і сімейної поведінки населення. У західних областях – Закарпатській, Львівській, Волинській, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій – населення характеризується збереженням традиційних сімейних цінностей: більш раннім віком укладання шлюбу, низьким рівнем розлучуваності та позашлюбної народжуваності, а також незначною часткою повторних шлюбів. Сім’ї в цьому регіоні зазвичай мають більше дітей, менш поширеними є неповні сім’ї. Разом з тим, на півдні та сході країни рівень розлучуваності залишається значно вищим, поширені повторні та незареєстровані шлюби, що загострює відповідні демографічні та соціальні проблеми15.

1.1.4. Дітність сімей та дітородні орієнтації

Народжуваність значною мірою впливає на розвиток сім’ї безпосередньо, оскільки від її рівня залежить збільшення кількості сімей з дітьми, їх розмір та розподіл за кількістю дітей, а також опосередковано, формуючи вікову структуру населення, що лежить в основі сімейної структури16.

Сумарний показник народжуваності в Україні у 2009 році складав 1,46 дитини (у міських поселеннях – 1,33, а у сільській місцевості – 1,78), тоді як у 2000 році – 1,11 дитини (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Сумарний показник народжуваності в Україні у 1990–2009 рр.

за типом поселення

У жінок віком 15-29 років темпи підвищення інтенсивності народжуваності в 2001 – 2009 рр. виявилися значно меншими, ніж у жінок віком старше 30 років. У 2009 році порівняно з 2000 роком відбулося зниження дітородної активності у 15-24-річних жінок. Найбільший коефіцієнт народжуваності в 2009 р. – 94,6 % відмічається серед жінок віком 20-24 роки. Істотні зміни інтенсивності народжуваності спостерігаються у жінок віком 35-39 років: у 2009 році їх рівень народжуваності майже в 2,5 рази перевищив рівень 2000 року. 2009 року порівняно з 2000 роком частота дітонародження збільшилася у 1,6 раза серед жінок віком 25-29 років; більше, ніж удвічі серед жінок 30-34 рр. (табл. 1.3). Диспропорція змін дітородної активності у жінок різних вікових груп сприяла зменшенню різниці між повіковими показниками народжуваності. Якщо взяти рівень народжуваності найактивнішої щодо дітонародження групи жінок за 100 %, то у 2009 році коефіцієнт народжуваності жінок віком 25-29 рр. складав майже 94 % рівня народжуваності жінок віком 20-24 рр. проти 60,8 % відповідного рівня 2000 року.

Таблиця1.13.

Повікові коефіцієнти народжуваності в Україні у 2001–2009 рр.,

(на 1000 жінок відповідного віку)17

Рік

Вікові групи

15–19

20–24

25–29

30–34

35-39

40-44

2000

32,1

94,9

57,8

26,5

8,7

1,9

2001

29,2

90,7

58,7

27,6

9,0

1,9

2002

29,2

91,3

62,7

30,2

9,8

1,9

2003

29,0

92,3

67,1

33,0

10,9

2,0

2004

29,6

93,4

70,6

35,4

12,2

2,2

2005

28,6

88,8

71,7

37,7

13,3

2,3

2006

29,5

92,2

79,4

42,7

15,5

2,5

2007

30,3

92,2

81,3

45,4

16,8

2,9

2008

32,0

97,5

87,8

51,1

19,7

3,3

2009

31,2

94,8

89,0

54,1

21,5

3,8

2009 р. до 2008 р.

97,0

97,1

101,2

105,9

109,0

116,6

2008 р. до 2007 р.

105,6

105,7

108,0

112,6

117,3

113,8

2009 р. до 2000 р.

96,6

99,7

153,8

204,0

247,6

203,0

Значні відмінності показників дітності жінок спостерігаються між міським населенням і мешканцями сільської місцевості. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, середня кількість народжених дітей однією жінкою в селах становила 2,3, а в містах – 1,7 дитини. Така тенденція (рис. 1.9) пояснюється рядом факторів, серед яких домінантними є сільській спосіб життя, специфіка зайнятості у сільській місцевості, готовність дотримуватися шлюбно-сімейних традицій щодо віку народження дітей і їх кількості, нижчий, порівняно з городянками, рівень освіти тощо.

Рис.1.9. Розподіл жінок за віком та кількістю народжених дітей18

Згідно з результатами щорічних вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, частка домогосподарств, у складі яких проживали діти віком до 18 років, у 2009 році порівняно з 2000 роком зменшилася на 13,3 % та становила 37,8 %.

За період 2000 – 2009 рр. істотних змін зазнав розподіл домогосподарств за кількістю дітей у їх складі. Найпоширенішим в Україні типом домогосподарств із дітьми є однодітні сім’ї. Причому кількість сімей, які обмежуються народженням і вихованням лише однієї дитини, з року в рік збільшується. Якщо 2000 року частка домогосподарств з однією дитиною серед усіх домогосподарств з дітьми складала 61 %, то 2009 році – 72,1 %; а частка домогосподарств з двома, трьома та більше дітьми зменшилася з 33,3 % до 24,2 % та з 5,7 % до 3,7 % відповідно (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Розподіл домогосподарств з дітьми за кількістю дітей

у їх складі у 2000, 2004 та 2009 рр., %19

Кількість сімей з трьома і більше дітьми швидко зменшується (за даними переписів, з 668,3 тис. сімей у 1989 р. до 396,2 тис. сімей у 2001 р.). Можна стверджувати, що популярність однодітної сім’ї щороку зростає. Така тенденція притаманна не лише Україні, а вже кілька десятиліть спостерігається в більшості розвинених країн Європи. За результатами спеціальних соціально-демографічних обстежень, у більшості населення багатодітність асоціюється з матеріальною скрутою (за даними обстеження «Сім’я і діти, 2008», більше чверті опитаних негативно або співчутливо ставиться до багатодітної сім’ї).

Найважливішою характеристикою дітородних орієнтацій та поведінки індивіда є запланована (або очікувана) кількість дітей. За цією ознакою визначають ту кількість дітей, яку індивід планує мати, зважаючи як на особистісні, так і на соціально-економічні фактори, зокрема матеріально-фінансове становище сім’ї. За результатами спеціального вибіркового соціально-демографічного обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009», половина респондентів віком 15-49 рр. планувала мати двох дітей; 27 % збиралися народити лише одну дитину; бажання народити три або більше дитини виявили 9,4 %; близько 2 % не хотіли би обмежувати кількість дітей у своїй сім’ї і відповідали, що матимуть стільки дітей, скільки народиться. Досить значною виявилася частка тих, хто не визначився з кількістю дітей у сім’ї. Саме ця група респондентів, на думку багатьох дослідників, може стати найбільш чутливою до заходів демографічної політики20.

Середня запланована кількість дітей за результатами обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009», склала 1,76 дитини (у міських поселеннях – 1,7, у сільській місцевості – 1,92). Поряд із запланованою кількістю дітей респондентам було запропоновано вказати ту кількість дітей, яку вони хотіли б мати за наявності всіх необхідних умов, без урахування конкретних життєвих обставин. Третина опитаних, які вказали, що планують мати одну дитину, за наявності необхідних умов хотіли б мати двох і більше дітей; майже 11 % респондентів, які планують мати двох дітей, бажали б народити трьох і більше, однак життєві обставини змушують їх обмежитися народженням лише двох. Водночас троє з п’яти респондентів, які планували обмежитися народженням лише однієї дитини, навіть при створенні всіх необхідних умов не змінили б свої плани. Четверо з п’яти респондентів, зорієнтованих мати двох дітей, вважають, що особисто для них така кількість дітей є оптимальною. Основними перешкодами для народження бажаної кількості дітей респонденти називали недостатність матеріального забезпечення, відсутність належних житлових та необхідних умов для забезпечення майбутнього дітей.

Середня бажана кількість дітей, як правило, перевищує заплановану. На рис. 1.11 показано, якою мірою врахування реальних життєвих обставин респондентів змінює розподіл їх відповідей щодо бажаної і запланованої кількостей дітей. З огляду на конкретну сімейну ситуацію, опитувані були більш схильні обмежитися народженням лише однієї дитини, а от частка тих, хто хотів би мати двох і більше дітей, істотно зменшилася. Водночас збільшилася частка опитаних, які не могли чітко визначитися щодо кількості дітей за реальних обставин життя (відповіді – «не знаю»), хоча за наявності необхідних умов бажали б мати щонайменше двох дітей.

Рис. 1.11. Розподіл відповідей респондентів щодо бажаної

та запланованої кількостей дітей21

У відповідях респондентів чітко простежується залежність бажаної кількості дітей від кількості дітей у сім’ї, в якій вони самі виховувалися. Так, серед опитаних, хто був єдиною дитиною в сім’ї, частка тих, хто навіть за наявності необхідних умов хотів би мати одну дитину, була значно більшою, ніж відповідна частка для групи респондентів, які мали братів чи сестер. В усіх групах опитаних найбільшою є частка тих, хто хотів би мати двох дітей, однак у групі респондентів, які виросли у дводітній сім’ї, ця частка є найбільшою. Респонденти з багатодітних сімей здебільшого налаштовані мати трьох, чотирьох і більше дітей. Отже, є всі підстави очікувати, що заходи, спрямовані на підвищення народжуваності в Україні, матимуть ще й опосередкований вплив у майбутньому, оскільки у сім’ях, в яких виховується декілька дітей, ймовірність формування орієнтацій на народження двох і більше дітей значно вища, ніж в однодітних.

1.2. Сімейні цінності в умовах соціально-економічних перетворень

1.2.1. Сімейні цінності

Нині цінність сім’ї і довіра до неї залишаються стабільно високою у суспільній свідомості. Так, за даними Інституту соціології НАН України, останніми роками (1994-2008) за рівнем довіри у населення сім’я займає перше місце серед усіх соціальних інститутів. Індекс довіри до неї в опитуванні населення 2008 року складав 4,6 %, тоді як індекс довіри до церкви – 3,5 %, до колег – 3,5 %, до засобів масової інформації – 2,9 %, міліції – 2,4 %, уряду – 2,4 %22.

Соціокультурною особливістю українців завжди було поважне ставлення до родини та сімейних цінностей. Так, за результатами міжнародного порівняльного соціологічного дослідження у 24 європейських країнах 2005 року, українці на другому місці (середній бал 4,48) стосовно твердження, що «сім’я має бути головним пріоритетом у житті як чоловіка, так і жінки». Серед мешканців Європи вище цінують сімейне життя лише угорці (середній бал 4,62)23.

Сімейні цінності – це історично сформовані суспільні уявлення про родину; важливість оформлення шлюбу та необхідність сталих шлюбних стосунків; необхідність народження та виховання дітей у сім’ї; ролі чоловіка та жінки; вірність та взаємоповагу всіх членів родини та пріоритет збереження шлюбу над розлученням.

Сучасне суспільство перебуває на етапі, коли одні цінності вже втрачено, а інших ще не вироблено. Це зумовлено стрімкими соціально-економічними перетвореннями. Відомий український соціолог Є. Головаха24 назвав цей феномен «аномічна деморалізованість» людей, які опинилися в умовах стрімкого змінення звичних норм і цінностей. Так, за даними соціологічного опитування населення України 2008 року, 76 % згодні з твердженням, що «за теперішнього безладу та невизначеності важко зрозуміти, у що вірити»25.

У нинішніх соціально-економічних і політичних умовах цінності та орієнтації населення стосовно родини змінюються, як і вся система особистісних цінностей. Але незаперечним лишається ідеал самої сім’ї, виплеканий на основі трьох головних чинників: давньослов’янської та давньоукраїнської сімейної культури, християнської (переважно православної шлюбно-сімейної етики) та загальноєвропейської (католицизм, протестантство, місцеві етнокультури). Саме тому дослідження цінностей сучасної родини дає змогу будувати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам сучасної сім’ї.

Шлюбну поведінку українців обумовлює ієрархія мотивів, на підставі яких вони беруть шлюб26 (табл..1.4).

Таблиця 1.4

Ієрархія мотивів вступу до шлюбу

(думка неодружених респондентів), 2002 р.

Мотиви вступу до шлюбу

Ієрархія мотивів

Жінки

Чоловіки

Отримання соціального статусу одруженої особи

VI

VII

Можливість жити разом з коханою людиною

I

I

Бути незалежним від батьків і батьківської сім’ї

VII

V

Народження дітей

III

II

Можливість присвятити себе іншій людині, зробити її щасливою

IV

IV

Можливість підвищити свій соціальний статус

VIII

VIII

Легалізація сексуальних стосунків

VII

VI

Можливість фінансового забезпечення з боку подружжя

V

IX

Поліпшення житлових умов

VII

VIII

Можливість само реалізуватися

VI

V

Життя з людиною, яка поділяє погляди, смаки, життєві цінності

II

III

Примітка: I – найвищий за значимістю мотив, IX - найнижчий

Провідним мотивом вступу до шлюбу для представників обох статей є романтична любов («можливість жити разом з коханою людиною»); на другому місці для жінок – «спільність поглядів, смаків та життєвих інтересів з обраною людиною і можливість жити поруч з такою людиною», а для чоловіків – «народження дітей». Характерно, що мотив «через вступ у шлюб отримувати матеріальну підтримку від партнера» виявився доволі важливим для українських жінок, зайнявши п’яте місце, тоді як чоловіки поставили його на останнє, дев’яте.

Загалом, сьогодні в Україні шлюб як соціальний інститут ґрунтується на романтичній любові, бажанні мати дітей і не бути самотнім, знайти людину зі спільними поглядами та цінностям.

Однак при цьому соціологічні опитування свідчать, що українські жінки доволі високо цінують можливість зі вступом до шлюбу отримати фінансову підтримку з боку чоловіка. Такі мотиви потребують подальшого вивчення задля з’ясування того, що їх формує – патріархальні погляди досить великої частки жінок чи складна економічна ситуація в країні та неможливість отримати гідну роботу.

Зрозуміло, що сімейні цінності є тільки однією зі складових загальної системи цінностей. Дані таблиці 1.5 свідчать, що створення сім’ї та щастя власних дітей є провідними в структурі загальних цінностей українських жінок і чоловіків27.

Таблиця 1.5.

Цінності українських жінок та чоловіків, 2007 р.

Цінності

Чоловіки

Жінки

 %

Місце в

ієрархії

 %

Місце в

ієрархії

Створення сім’ї

49

2

80

1

Матеріальне забезпечення сім’ї

51

1

35

7

Щастя власних дітей

40

5

77

2

Власне здоров’я

43

4

40

4

Відвертість у взаєминах

32

6

39

5

Наявність постійної роботи

44

3

19

9

Спокій і затишок у родині

21

10

41

3

Професійне зростання

31

7

8

13

Наявність власного помешкання

23

9

14

11

Задоволення сексуальних потреб

29

8

10

12

Цікава і творча робота

20

11

16

10

Власний зовнішній вигляд

9

16

37

6

Кохання

11

15

34

8

Добре харчування

21

10

6

15

Цікаве та веселе дозвілля

15

13

6

15

Участь у громадському житті

13

14

6

15

Культурне та духовне

самовдосконалення

8

17

10

12

Постійне підвищення рівня знань

9

16

7

14

Інше

1

18

1

17

У респондентів різної статі сімейним цінностям відводяться різні місця у структурі загальних життєвих цінностей особистості. Сам факт створення сім’ї є дуже важливим як для жінок (перше місце у структурі загальних цінностей), так і для чоловіків (друге місце). Але інші цінності, пов’язані з сімейним життям, мають доволі різне значення для жінок і чоловіків, що обумовлено відмінностями у виконанні їх сімейних ролей.

У порядку зменшення значущості для жінок найбільш важливі такі сімейні цінності як: «щастя власних дітей», «спокій і затишок у родині», «відвертість у взаєминах», «матеріальне забезпечення сім’ї», «кохання», «наявність власного помешкання», «задоволення сексуальних потреб», «добре харчування», «цікаве та веселе дозвілля».

У чоловіків ієрархія цінностей відносно сімейного життя має дещо інший вигляд. Цінності сімейного життя (у порядку зменшення значущості) йдуть у такої послідовності: «матеріальне забезпечення сім’ї», «щастя власних дітей», «відвертість у взаєминах», «задоволення сексуальних потреб», «наявність власного помешкання», «добре харчування», «цікаве та веселе дозвілля», «кохання».

Таким чином, структура сімейних цінностей жінок спрямована переважно на емоційну підтримку членів родини та піклування про них. Загалом система сімейних цінностей у жінок доволі точно співпадає з вимогами сучасного життя. Проте тривожним сигналом може бути одна обставина: ті цінності, що є важливими суто для щастя жінки як члена подружжя, займають далеко не провідні місця. Такі складові сімейного життя як кохання, задоволення сексуальних потреб та цікаве, веселе дозвілля є важливими його компонентами. Вони мають велике значення у виникненні почуття задоволеності як своїм шлюбом, так і загальної задоволеності власним життям. Відповіді жінок свідчать, що ці аспекти сімейного життя посідають у них останні місця.

Структура сімейних цінностей чоловіків має занадто матеріально-прагматичний характер. Перше місце серед усіх сімейних цінностей займає «матеріальне забезпечення родини», а «кохання» – лише останнє. Щастя власних дітей для чоловіків також важливе, як і для жінок. Цікаво, що таку цінність як «відвертість у взаєминах» чоловіки теж ставлять на одне з перших місць. Сім’я – це сфера приватного, інтимного життя, місце, де людина отримує підтримку за найскладніших обставин. Це робить інститут сім’ї затребуваним та актуальним, дозволяє йому залишатися основною формою організації особистого життя людей та виховання дітей.

Яким чином сімейні цінності вбудовані у загальну систему цінностей людини? Чи конкурують вони з іншими цінностями, наприклад, з «професійним зростанням», «станом власного здоров’я», «цікавою і творчою роботою», «участю у громадському житті», «постійним підвищенням знань»? Дані таблиці 1.4 свідчать, що тільки власне здоров’я (четверте місце у ієрархії загальних життєвих цінностей жінок та чоловіків) може конкурувати з цінностями сім’ї та благополуччям власних дітей. Для чоловіків важливою також є наявність «постійної роботи» (третє місце). Але ця цінність не може конкурувати з сімейними цінностями, бо сама є продовженням та підґрунтям такої сімейної цінності, як «матеріальне забезпечення сім’ї».

Дивним є те, що для жінок подібною цінністю є «власний зовнішній вигляд» (шосте місце), тоді як «цікава і творча робота» посідає лише десяте, «кохання» – восьме, «культурне та духовне вдосконалення» – дванадцяте місце. На жаль, культ жіночої краси як товару, що може бути конвертований у вигідне заміжжя або «спонсорство» від заможного чоловіка, насаджується телебаченням та «глянцевими» журналами. Ця хибна життєва установка може виявитися дуже небезпечною під час формування життєвих планів молодих дівчат. Сучасне життя вимагає розраховувати лише на власні сили, знання та вміння заробляти гроші, незалежно від статі.

Загалом, сучасну українську сім’ю за ціннісними орієнтаціями подружжя можна назвати дітоцентриською. Вся життєдіяльність подружжя спрямована здебільшого на народження і виховання дітей. Це благородна і соціально важлива мета. Але родина має бути націлена ще й та те, щоб зробити щасливими обох членів подружжя, щоб вони відчували особисту та сімейну гармонію. Проте у ціннісних орієнтаціях населення України, цей пункт не займає належного місця. Можливо, на сучасному етапі складні економічні умови, постійна боротьба за виживання власної родини заважають людям прагнути бути щасливими як подружжя.

Хоча більшість респондентів – як жінок, так і чоловіків – відводять важливе місце основним сімейним цінностям у своєму житті, однак сприйняття їх значущості все ж певною мірою відрізняється як за статтю, так у залежності від типу домогосподарства, до якого належить респондент (рис.1.12).

Рис. 1.12. Ставлення респондентів із різних типів сімей до основних сімейних цінностей ( % респондентів, які визначили категорію як «дуже важливу», квітень 2009 р.)

Серед тих, хто вважає «дуже важливими» майже усі запропоновані сімейні цінності, найменше самотніх респондентів. Особливо привертає увагу їх розрив з широким загалом представників інших типів домогосподарств за оцінкою значущості таких сімейних цінностей, як «сімейна взаємодопомога», «довіра між членами сім’ї», «батьки». Найбільшою ж прихильністю щодо основних сімейних цінностей вирізняються респонденти зі складних сімей (щодо таких цінностей, як матеріальний добробут, сімейна взаємодопомога, довіра, подружня вірність), а також опитані з нуклеарних сімей (які відводять виключну роль у своєму житті сексуальній гармонії, спільності інтересів).

Світосприйняття кожної особистості, задоволення чи незадоволення своїм життям відображає її ціннісні пріоритети та життєві погляди. Тому в дослідженні «Сім’я і сімейні відносини» (2009 р.)28 аналіз відповідей респондентів на запитання «Чи можете Ви сказати, що щасливі» в залежності від їх сімейного стану – проживають вони самотньо чи в сім’ї, в сім’ї якого типу – дає певну інформацію щодо стосунків у сім’ї та їх місця в житті людини. На запитання «Чи можете Ви сказати, що щасливі?» більшість респондентів обрала стверджувальну відповідь. Більшість респондентів (кожний восьмий з десяти) зазначили, що вони дуже щасливі чи скоріше щасливі, ніж нещасливі. Однак серед самотніх частка тих, хто вважає себе щасливим, менша, ніж серед тих, хто проживає у складі сім’ї, і менша порівняно з тими, хто мешкає у кожному з окремих типів сім’ї. 40 % респондентів-одинаків відповіли, що вони скоріше нещасливі, ніж щасливі, а серед членів сім’ї – 15 %. Проживання за межами сім’ї гірше переносять мешканці сільської місцевості, ніж міської, майже 60 % їх вважають себе нещасливими. Різниця у відповідях самотніх чоловіків і жінок є незначною, самотні жінки «лише трохи щасливіші» (рис.1.13.).

Рис.1.13. Розподіл респондентів-одинаків та сімейних за ступенем вдоволеності життям, % (квітень 2009 р.)

Аналіз розподілу досліджуваних оцінок у залежності від типу сім’ї, засвідчує, що більш високою часткою переважно нещасливих вирізняються, окрім проживаючих самотньо осіб, також і респонденти з неповних сімей. Це є ще одним свідченням економічних і морально-психологічних проблем у неповних сім’ях. Що ж до найбільш задоволених обставинами свого життя, то, згідно з результатами даного опитування, ними виявились особи, які проживають у складних багатопоколінних сім’ях (рис.1.14).

Рис.1.19. Розподіл респондентів із різних типів домогосподарств за ступенем вдоволеності життям, % (квітень 2009 р.)

1.2.2. Ціннісна орієнтація на народження дітей

Хоча за спрямованістю своєї життєдіяльності пересічна українська родина є дітоцентриською, це не означає, що подружжя прагне мати багато дітей. Як свідчать дані обстеження домогосподарств України, все більш поширеною стає однодітна сім’я. Так, 72,3 % сімей, які мають дітей, це родини тільки з однією дитиною і лише кожна четверта (24,1 %) має дві дитини. Сім’ї з трьома й більше дітьми є рідкісними, їх питома вага не перевищує 3,6 %29 (Табл.1.6).

Таблиця 1.6.

Народжуваність, шлюби та розлучення в Україні30

Рік

Кількість народжеиих дітей (тис.)

 % дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі ( % до всіх новонароджених)

Кількість зареєстрованих шлюбів (тис.)

Кількість зареєстрованих розлучень (тис.)

1990

657,2

11,2

482,8

192,8

1995

492,9

13,2

431,7

198,3

2000

385,1

17,3

274,5

197,3

2005

426,1

21,4

332,1

183,5

2006

460,4

21,1

355,0

179,1

2007

472,7

21,4

416,4

178,4

Таким чином, ностальгія за традицією багатодітності, яка часто простежується в обговореннях шляхів відродження української національної культури, як і спроби пропагувати багатодітність у родині як засіб від усіх лих, зокрема, пов’язаних з трудовим і моральним вихованням молоді, навряд чи досягатимуть потрібного ефекту. Традиції багатодітності в нашій країні втрачені. Зменшення кількості дітей – загальна тенденція цивілізованих країн. Вона викликана цілим комплексом причин, головними з яких є: підвищення стандартів матеріального і культурного рівня життя, якості виховання дітей; висока зайнятість жінок у сфері суспільного виробництва; поширення цінності кар’єри і самореалізації жінки не тільки в родині й дітях, але й у професійній діяльності. Здебільшого причиною однодітності або бездітності є нестабільність самого шлюбу, його висока конфліктність і невпевненість жінки в його довготривалості. Однак більшість експертів у сфері сімейних відносин сходяться на думці, що головною причиною обмеження народжуваності є прагнення батьків у майбутньому забезпечити дитину гідними умова життя. Особливо це актуально для нашої країни, де більшість сімей мають обмежені економічні ресурси.

Проте не варто погоджуватися з тим, що наша країна стає «країною однієї дитини в родині». У 2009 році рівень народжуваності на жінку дітородного віку становив 1,5 дитини. Постає питання про основні причини низького рівня народжуваності. Це низький рівень життя населення, стан здоров’я жінок та чоловіків, чи, можливо, зміна відносин поміж статями та ставлення до батьківства? Певні відповіді на ці запитання дають результати опитування населення, наведені у таблиці 1.731.

Таблиця 1.7.

Умови, за яких жінки та чоловіки погодилися би мати дитину, 2007 р. ( %)*

Умови для народження дитини

Чоловіки

Жінки

Після підвищення власного матеріального добробуту

29

27

За наявності постійної роботи

9

9

За умов більш гнучкого графіку власної зайнятості

1

3

Після отримання власного житла

11

11

Після покращення відносин з чоловіком/дружиною

4

7

За умов меншого завантаження на роботі

2

3

За умови допомоги щодо домашньої роботи

1

3

За умов покращення і збільшення площі квартири /дому

5

6

За умов проходження лікування

2

3

За умов посилення соціального захисту материнства і дитинства

8

13

Не залежно від обставин

13

8

Важко відповісти

18

13

*Відхилення від 100 % за рахунок того, що респондент мав можливість відмітити декілька варіантів відповіді

Головною умовою, за якої як чоловіки, так і жінки розглядали би питання про народження дитини, є підвищення матеріального добробуту. Такої думки дотримується майже третина жінок (29 %) та більше чверті чоловіків (27 %). Значні сподівання опитані покладають на державу; до варіанту відповіді «за умов посилення соціального захисту материнства і дитинства» приєдналися 13 % жінок та 8 % чоловіків, причому ця умова на другому місці серед усіх варіантів відповідей. На третьому, за частотою згадування, – отримання власного житла (11 % жінок, і стільки ж чоловіків). Водночас аналіз цих даних свідчить про наявність певних гендерних відмінностей. Жінки частіше обирають відповіді, пов’язані з умовами поєднання роботи й домашніх обов’язків – покращення відносин з чоловіком/дружиною, більш гнучкий графік власної зайнятості, посилення соціального захисту материнства й дитинства.

Очевидно, що саме в цьому напрямку потрібно розвивати соціальну політику – не тільки механічно збільшувати матеріальну допомогу на дитину, але й зміцнювати такі державні механізми сімейної політики, як запровадження гнучких графіків роботи, зменшення податків для батьків неповнолітніх дітей, можливість часткової зайнятості для батьків, які мають малолітніх дітей, забезпечення потреб у дитячих дошкільних закладах тощо.

У порівнянні з 1980-ми роками в Україні реєструється менша кількість шлюбів. Хоча просте порівняння кількості зареєстрованих за рік шлюбів не є коректним (потрібно враховувати «демографічні хвилі», зумовлені тим, що в різні роки на шлюбний ринок виходить різна кількість молоді). Все ж тенденція зменшення шлюбності чітко простежується. Це явище зумовлене двома головними причинами. По-перше, в умовах різкого падіння рівня життя, що припало на 1990-ті роки, різко погіршилися матеріальні можливості, необхідні для формування нової родини: низька середня заробітна плата по країні ледве забезпечувала потреби лише однієї людини, для молоді було практично неможливо купувати власне житло. Тому молодому чоловікові простіше було залишатися самотнім, ніж брати відповідальність за дружину і майбутніх дітей. По-друге, у ці ж роки Україна була охоплена другою хвилею «сексуальної революції», що відчутно похитнуло моральні норми взаємовідносин статей у молодіжному середовищі. В наслідку це призвело до легалізації дошлюбного сексуального досвіду та консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів. Як відомо, феномен зменшення шлюбності призводить до збільшення показника позашлюбної народжуваності, що й спостерігається нині. Відсоток дітей, народжених жінками, не зареєстрованими у шлюбі (порівняно з усіма новонародженими) у 1990 році складав 11.2 %; у 2007 становив вже 21,4 %. Тобто кожна п’ята дитина була народжена поза зареєстрованим шлюбом.

Таким чином, можна констатувати певну трансформацію сучасного інституту сім’ї. На сьогодні кількість розлучень не зростає, зокрема у 2006 році їх кількість була вдвічі меншою, ніж кількість зареєстрованих шлюбів. Однак громадяни вступають до шлюбу рідше, ніж у 1980-х чи на початку 1990-х рр. Поступово, але зростає чисельність консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, частка незареєстрованих шлюбів складала 7 % до всіх шлюбів. Це може означати, з одного боку, що в Україні набуває дедалі більшої популярності така альтернативна форма сімейного життя як співжиття внаслідок поширених переконань, що основним є не реєстрація шлюбу, а почуття до партнера. З іншого - іноді саме ця форма обирається вимушено, через відсутність матеріальних умов для створення традиційної родини. Але причиною збільшення консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів є також зміна моральних цінностей населення щодо обов’язковості реєстрації шлюбу. Відомо, що в західних країнах Європи існують доволі ліберальні погляди щодо необхідності реєстрації шлюбу. Вони, безумовно, впливають і на українську молодь. Проте за даними «Європейського соціального дослідження» 2007 року, українці все ще вирізняються досить суворими моральними поглядами щодо ситуації, коли чоловік\жінка живе з жінкою\чоловіком без реєстрації шлюбу. Половина опитаних українців не схвалює таку ситуацію, більш ніж чверть відповіли, що їм «важко відповісти», 17 % жінок та 18 % чоловіків схвалюють таку поведінку, 4 % жінок і чоловіків не знають, як оцінити ситуацію32.

Таблиця 1.8.

Ставлення населення європейських країн до співжиття без офіційної реєстрації стосунків ( %), 2007 рік.

Країна

Середній бал*

Країна

Середній бал*

Жінки

Чоловіки

Жінки

Чоловіки

Австрія

3.48

3.45

Португалія

3.40

3.43

Бельгія

3.91

3.85

Росія

2.79

2.70

Болгарія

3.03

3.02

Румунія

2.63

2.69

Велика

Британія

3.15

3.11

Словаччина

2.87

2.82

Данія

4.47

4.50

Словенія

3.54

3.37

Естонія

2.85

2.79

Угорщина

3.31

3.23

Ірландія

3.08

3.02

Україна

2.37

2.39

Іспанія

3.54

3.53

Фінляндія

3.95

3.90

Кіпр

2.98

3.20

Франція

3.60

3.51

Латвія

3.14

3.11

Швейцарія

3.36

3.37

Нідерланди

3.91

3.92

Швеція

3.88

3.68

Норвегія

4.25

4.16

Німеччина

3.21

3.19

Польща

3.03

3.08

*Середня значення відповідей за шкалою: «Зовсім не схвалюю», «Не схвалюю», «Важко сказати схвалюю чи ні», «Схвалюю», «Повністю схвалюю».

Серед громадян європейських країн українці найменше схвалюють співжиття без офіційної реєстрації. Середнє значення згоди складає 2.37 %. Тільки мешканці Росії та Румунії розділяють такі «суворі» погляди на незареєстрований шлюб. Мешканці європейських країн переважно займають ліберальну позицію. Особливо це стосується таких країн, як Данія (4.47 %), Норвегія (4.25 %), Фінляндія (3.95 %), Нідерланди (3.91 %). Ймовірно, у цьому напрямку змінюватиметься суспільна мораль і нашої країни.

За результатами європейського дослідження (таблиця 1.9), суворі моральні настанови щодо незареєстрованих шлюбів тісно корелюють зі ставленням до народження дітей у цих союзах33. Середнє значення «схвалення-несхвалення» появи дитини у такому союзі для України є тільки 2.43 % у жінок та 2.37 % у чоловіків. Це найнижчий показник серед 25 європейських країн, що брали участь в обстеженні.

Таблиця 1.9.

Ставлення населення європейських країн до народження дитини

поза шлюбом ( %), 2007 рік

Країна

Середній бал*

Країна

Середній бал*

Жінки

Чоловіки

Жінки

Чоловіки

Австрія

3.36

3.36

Португалія

3.37

3.41

Бельгія

3.78

3.71

Росія

2.79

2.67

Болгарія

3.06

3.02

Румунія

2.55

2.63

Велика

Британія

3.01

3.00

Словаччина

2.77

2.73

Данія

4.35

4.33

Словенія

3.61

3.43

Естонія

2.94

2.82

Угорщина

3.34

3.20

Ірландія

2.96

2.95

Україна

2.43

2.37

Іспанія

3.46

3.47

Фінляндія

3.80

3.73

Кіпр

2.62

2.76

Франція

3.59

3.43

Латвія

3.16

3.03

Швейцарія

3.19

3.11

Нідерланди

3.81

3.81

Швеція

3.85

3.66

Норвегія

4.26

4.15

Німеччина

3.09

3.08

Польща

3.08

3.14

*Середня значення відповідей за шкалою: «Зовсім не схвалюю», «Не схвалюю», «Важко сказати схвалюю чи ні», «Схвалюю», «Повністю схвалюю».

Держава зацікавлена у збільшенні народжуваності не тільки через гуманістичні погляди, але й з національних інтересів. Позашлюбна народжуваність не завжди притаманна лише «неблагополучним» родинам. Часто на такий крок відважуються жінки, яким не вдалося знайти пару для шлюбу, але які хочуть присвятити своє життя вихованню дитини.

1.2.3. Рольові очікування партнерів по шлюбу

Позитивним у сучасних сімейних відносинах є поступове зменшення кількості розлучень, що спостерігається протягом останнього десятиріччя. Соціологічні опитування свідчать, що за реальною життєдіяльністю в Україні переважають сім’ї егалітарного типу (50-70 %) з демократичним розподілом участі чоловіка й жінки в прийнятті рішень щодо важливих проблем сімейного життя, ситуативним розподілом сімейних обов’язків, прийняттям рішень колегіально або з передорученням їх прийняття члену сім’ї, найбільш компетентному у вирішенні певної проблеми. Так, питання щодо придбання дорогих речей, розподілу грошей, вибору місця проживання, навчального закладу для дитини, кола сімейного спілкування та виховання дітей у таких сім’ях вирішуються спільно34.

Однак у відповідях на запитання про належний устрій родини виявляється певне переважання прихильників патріархальної сім’ї. Так, за даними опитування населення України, проведеного Інститутом соціології НАН України в 2007 році35, майже кожен третій громадянин (30 %) вважає, що главою родини має бути чоловік (жінка - 3 %). Більшість опитаних вважають, що голови родини або взагалі не повинно бути (42 %), або нею має бути той, хто для цього найбільш готовий, незалежно від статі (25 %) (табл.1.10).

Таблиця 1.10.

Ступінь згоди з гендерними стереотипними судженнями у

мешканців європейських країн, 2005 р.

Стереотипні судження

Середній бал*

Ранг показника серед 24 країн Європи

Жінка має бути готовою зменшити свою зайнятість на роботі заради сім’ї

3,91

І

Коли робочих місць недостатньо, чоловіки повинні мати більше прав на роботу, ніж жінки

3,2

ІІ

Коли в сім’ї є діти, батьки мають залишатися разом, навіть якщо вони не ладять між собою

3,28

ІІ

Чоловіки мають нести таку ж відповідальність за дім та дітей, як і жінки

4,36

ІІІ

*Середній бал за 5-ти бальною шкалою, де 1 - «зовсім не погоджуюся», 5 - «повністю погоджуюся».

За даними Європейського дослідження36, населення України досі перебуває у полоні патріархальної ідеології і бачить жінку повністю залежною від її сімейних ролей. Натомість робота, особисте щастя – підпорядковується ролям матері й дружини. Отже, серед досліджуваних країн Україна є найбільш патріархальною. Однак слід відзначити, що на відповіді населення також впливає висока оцінка інституту сім’ї та сімейних цінностей, що часто виходять на перше місце у життєвих поведінкових стратегіях. Це підтверджується тим, що українське населення здебільшого вважає, що чоловіки мають відповідати за родину нарівні з жінками (середній бал згоди – 4,35, де «5» – «повністю погоджуюся»).

Тобто, в сфері сімейних відносин у нашому суспільстві можна чітко відзначити протиріччя між уявленнями українців щодо бажаних моделей шлюбно-сімейних відносин, належних гендерних ролей, які можуть бути розцінені як традиційні, патріархальні, і реально існуючими типами устрою сімейного життя, серед яких переважають гендерно-егалітарні.

Так, практично всі з опитаних мешканців України (97 %) вважають, що «жінка відповідальна за догляд за дитиною в сім’ї», тоді як «чоловік теж відповідальний і має цей обов’язок» - лише 59 %. Отже, спостерігається переважання стереотипного уявлення про догляд за дітьми як про суто жіночу справу, що впливає на уявлення про місце чоловіка у вихованні дітей. Тільки 63 % опитаних вважають роль вихователя своїх дітей важливою для чоловіка. При цьому майже всі дотримуються думки, що для жінки ця роль дуже важлива (95 %)37.

Такі погляди закладають основи для формування переконання, що батько, навіть за умов повної сім’ї, може не займатися вихованням дітей або в тому, що це необов’язково. Але беззаперечним є той факт, що виховна роль чоловіка в сучасній сім’ї є надважливою і для доньки, і для сина. Дівчинка формує уявлення про всіх чоловіків на підставі образу власного батька. Якщо образ буде негативним, це сформує хибне ставлення до всіх чоловіків, що може стати перешкодою створення власної родини чи довірчих стосунків. Хлопчикам позитивний образ батька потрібен для формування чоловічої ідентичності. Загалом сучасна гендерна політика в сфері сім’ї базується на рівній важливості батьківства як для жінок, так і для чоловіків.

Натомість, як свідчать результати проведених в Україні опитувань, 97 % жінок та 98 % чоловіків вважають роль «здобувача» головною для чоловіка у родині. Такий жорсткий рольовий припис має низку негативних наслідків для чоловіків. Так, в умовах низької середньої заробітної плати та високої вірогідності втрати роботи, значна кількість чоловіків опиняється в ситуації фрустрації, а іноді й депресії, що має наслідком руйнівну поведінку замість активізації інших своїх сімейних ролей. Такі стереотипні погляди й уявлення є бар’єром на шляху кооперації жіночої й чоловічої праці в родині, створення теплих емоційних відносин між членами родини, ефективного виховання дітей та стабільності сім’ї.

Нині причиною багатьох конфліктів у сім’ї є протиріччя у рольових очікуваннях партнерів по шлюбу. Різне тлумачення ролей «хорошої» дружини або «справжнього» чоловіка веде до втрати взаєморозуміння, без якого неможлива злагодженість дій у сім’ї. Аналіз даних соціологічного дослідження, проведеного в Україні,38 свідчить, що серед молоді, яка ще не перебувала в шлюбі, домінують традиційні та спрощені уявлення щодо моделі «хорошого чоловіка» та «хорошої дружини», що слід розглядати як суттєву прогалину гендерного виховання молоді.

Які ж моделі «хорошої дружини» та «хорошого чоловіка» існують у свідомості молоді та чи збігаються уявлення юнаків та дівчат у цій сфері? На думку юнаків, «хороша дружина» повинна бути: (в порядку зменшення значущості):

  • доброю та лагідною (52 %);

  • охайною, слідкувати за своєю зовнішністю (45 %);

  • доброю господинею в домі (45 %);

  • не дуже вимогливою (42 %);

  • не зловживати алкоголем (31 %);

  • мати спокійний характер (28 %);

  • бути гарним сексуальним партнером (26 %).

Дівчата по-іншому змальовують портрет «хорошої дружини»:

  • гарна господиня в домі (61 %);

  • охайна, слідкує за своєю зовнішністю (60 %);

  • займається вихованням дітей (49 %);

  • добра та лагідна (44 %);

  • не палить (39 %);

  • не примхлива, не вимоглива (37 %);

  • має спокійній характер (31 %).

Створена дівчатами характеристика демонструє прихильність до суто традиційного (консервативного) набору ролей дружини, який мало відповідає реаліям суспільного життєустрою в Україні та в передових країнах світу (де уже давно практикується збедільшого рівноправний партнерський набір ролей). Останній передбачає, що не тільки чоловік, але й дружина робить економічний внесок у життя сім’ї відповідно до своїх здібностей. Молоді ж українки поставили характеристику «матеріально забезпечувати свою сім’ю» на останнє, 14-те місце. Окрім того, дівчата приділили більше уваги традиційно-інструментальним ролям дружини (добра господарка, гарна, охайна зовнішність тощо), а не «любити чоловіка» та «любити своїх дітей» (13 місце).

Аналіз образу «хорошої дружини» демонструє його невідповідність життєдіяльності й потребам сучасної сім’ї відповідно до актуальних рольових наборів дружини та чоловіка. При тому, що мотивацією створення 90 % шлюбів є любов, лише кожна десята дівчина, проектуючи портрет «хорошої дружині», звернула увагу на таку якість, як «кохати чоловіка» чи «піклуватися про чоловіка».

У наш час, коли зовнішній тиск на сім’ю (релігія, заборона на розлучення, соціальний контроль) став слабким і не має такого значення як раніше збільшується роль міжособистісних стосунків у сім’ї - кохання, піклування та психологічної підтримки. Тільки за їх наявності буде забезпечена стабільність та якість шлюбу. З відповідей молоді можна зробити висновок, що вона не зовсім усвідомлює нові реалії, недостатньо знайома з етикою та психологією сімейних стосунків. Це свідчить про відсутність у системі виховання та освіти питань, пов’язаних з формуванням цінностей молоді щодо сімейного життя та взаємовідносин між статями.

Модель «хорошого чоловіка» за відповідями юнаків складається з таких характеристик:

  • матеріально забезпечує сім’ю (68 %);

  • має спокійний, стриманий характер (39 %);

  • має почуття гумору (32 %);

  • займається домашнім господарством (28 %);

  • не зловживає алкоголем (26 %);

  • піклується про дружину (21 %);

  • не палить (17 %).

Така характеристика, як «кохати дружину» на 11-му місці. У дівчат набір характеристик моделі «хорошого чоловіка» ще більш традиційний та спрощений:

  • матеріально забезпечує сім’ю (83 %);

  • не зловживає алкоголем (54 %);

  • має спокійний характер (38 %);

  • має почуття гумору (37 %);

  • не вибагливий, не занадто вимогливий (34 %);

  • не палить (32 %);

  • піклується про дружину (28 %).

Вищезазначені риси розташовані в порядку зменшення їх значущості. Така ознака демократичної (егалітарної) сім’ї, як допомога у веденні домашнього господарства, у дівчат на дев’ятому місці, «кохання чоловіка» – на десятому, а «виховання дітей чоловіком» – на одинадцятому. Ознайомлення з образом «хорошого чоловіка» у баченні молодих жінок пояснює той факт, що переважна частина заяв на розлучення подається саме жінками. Однією з причин розлучення, є низька вимогливість до партнера на стадії вибору та одруження. Опитані дівчата здебільшого мають занадто примітивні, спрощені та навіть архаїчні уявлення щодо ролі чоловіка в сім’ї. Після одруження спільне життя змушує жінок вимагати від свого обранця зовсім не того, що на стадії дошлюбного залицяння. Якщо ця кооперація й праця на спільні інтереси сім’ї з боку чоловіка не здійснюється, то результатом стає конфлікт чи зруйнована сім’я.

Таким чином, зазначимо, що сім’я як соціальний інститут, трансформуючись і пристосовуючись до сучасних умов, зберігається протягом століть. Цінність сімейного життя у населення України стабільно займає перші місця в структурі загальнолюдських цінностей. Більше того, в умовах економічної кризи та зростання конкуренції за робочі місця, тиску споживацьких настроїв, сім’я збільшує свою цінність як осередок стабільності, економічної та психологічної довіри.

1.3. Неготовність до подружнього життя та виховання дітей

Однією з найважливіших соціальних функцій сім’ї, від виконання якої значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства, є виховання підростаючого покоління. Реалізація сім’єю цієї функції традиційно зумовлювалася багатьма чинниками: готовністю батьків до виховання дітей, рівнем їх культури, матеріальними та побутовими умовами, наявністю і характером використання вільного часу, субкультурою сім’ї, характером взаємостосунків і рівнем узгодженості батьківських підходів до виховання, їх індивідуальними особливостями – темпераментом, моральними якостями, комунікативними здібностями, станом здоров’я, віком, досвідом виховання, ціннісними орієнтаціями, атмосферою, що панує в сім’ї тощо.

Одним з основних чинників, що формує стиль сімейних стосунків і закладає батьківські цінності та переконання, є явище батьківства. Батьківство – соціально-психологічний феномен, що є емоційно забарвленою сукупністю знань, уявлень і переконань особистості відносно себе як батька/матері, що реалізується в сукупності проявів поведінкової складової батьківства. Батьківство об’єднує подружжя, яке вирішило дати початок новому життю завдяки феномену материнства і батьківства (виконання функції батька), проте не визначається простою сукупністю цих проявів.

Одним із компонентів батьківства, який формує стилі стосунків і виховних впливів батьків, є батьківська відповідальність. Відповідальність – це категорія етики і права, що відображає особливе ставлення особистості до суспільства (людства загалом), яке характеризується виконанням свого морального обов’язку і правових норм; здатністю людини свідомо (добровільно) виконувати певні вимоги і здійснювати поставлені перед нею завдання. На відміну від батьківства, цей термін має нормативне визначення, що окреслює юридичні і моральні норми, обов’язки батьків, рівень відповідальності по відношенню до дітей.

В національному законодавстві відповідальність батьків формується як сукупність батьківських прав і батьківських обов’язків, які визначаються Сімейним Кодексом України та Законом України «Про охорону дитинства».

Сімейний кодекс (ст. 150) визначає, що батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти; поважати дитину, готувати її до самостійного життя. Кожен з батьків несе однакову відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, а в разі ухилення батьків від виконання своїх обов’язків, порушення прав та обмеження законних інтересів дитини може притягатися до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Погіршення матеріального становища переважної більшості сімей з початку 1990-х рр., а також після розгортання світової економічної кризи у 2008 році не могло не позначитися на дітях і на процесі їх виховання. З одного боку, матеріальні проблеми породжують напруженість у сімейних стосунках, обмежують витрати на виховання і навчання дітей, з іншого – провокують батьків на пошук додаткового заробітку, що призводить до фізичного й психологічного перевантаження і зменшує резерв вільного часу, необхідного для занять з дітьми.

Наслідком відсутності або нерозвиненості батьківських обов’язків є безвідповідальне батьківство, що продукує соціальне сирітство, дитячу бездоглядність та безпритульність, інвалідність, підліткову злочинність тощо. Структура сімейного оточення, особливості взаємин між членами родини сприяють формуванню соціального, фізичного і морального здоров’я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або навпаки, створюють передумови для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їх поведінці, протиправної діяльності підлітків.

За даними Державного комітету статистики України, з 14 242 дітей, які перебували протягом 2009 року в притулках, четверта частина є вихованцями повних сімей (25 %), дві третини мають неповну сім’ю (62,8 %). Основні причини потрапляння дітей до притулку: вилучення з родин, батьки яких неналежним чином виконують свої обов’язки (45,5 %) та самовільне рішення покинути сім’ю, переважно через ті ж самі обставини (31,4 %).

За даними Міністерства внутрішніх справ України, за 9 місяців 2010 року (станом на кінець звітного періоду) на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ перебуває понад 101 тис. осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, та виявлено 47,5 тис. сімей, в яких застосовується насильство до членів родини. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї було винесено 76,7 тис. осіб; стосовно 5,1 тис. осіб винесено захисний припис після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї.

До адміністративної відповідальності за статтями 173-2 (учинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису) та 184 (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей) Кодексу України про адміністративні правопорушення органами внутрішніх справ притягнуто понад 53,9 тис. осіб. До органів державної виконавчої влади направлено 54 тис. повідомлень з питань попередження насильства у сім’ї.

За дев’ять місяців 2010 року підрозділами кримінальної міліції у справах дітей було зібрано 2598 матеріалів про позбавлення батьківських прав, з яких судами задоволено 1665 позовів.

У період з 2000 до 2009 року щорічно більш ніж 10 тис. дітей вилучалися з сімей. Залежно від обставин, що склалися у родині, ухвалювалися рішення про позбавлення батьків їх батьківських прав. Кількість таких дітей дещо знизилася у 2009 році: відібрано у батьків з позбавленням батьківських прав 7 939 дітей (9 420 у 2008 році), відібрано у батьків без позбавлення їх батьківських прав 770 дітей (1 133 у 2008 році). Враховуючи, що вилучення дітей з сім’ї провадиться у випадку наявності загрози життю та здоров’ю дитини, цей показник залишається достатньо високим (Табл.1.11).

Таблиця 1.11.

Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування39 (осіб)

2000

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Кількість дітей, відібраних у батьків, які були позбавлені батьківських прав

6039

7751

8565

9047

10751

9420

7939

Кількість дітей, відібраних у батьків без позбавлення батьківських прав

1023

1082

1272

1078

1129

1133

770

В 2,4 рази, порівняно з 2000-м роком, збільшилася кількість справ, розглянутих судами першої інстанції щодо позбавлення батьківських прав. У 2009 році розглянуто 12 899 судових справ із задоволенням позову (у 2000 році – 5 403). В останні кілька років спостерігається тенденція щодо зменшення кількості таких випадків. Ці показники дозволяють стверджувати, що в країні налагоджується система профілактичної роботи з сім’ями щодо попередження виходу дитини з сім’ї (Таб.1.12)

Таблиця 1.12.

Розгляд судами першої інстанції справ щодо позбавлення

батьківських прав40 (кількість справ)

2000

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Надійшло справ за рік

6542

11848

15411

18326

19651

18017

15885

Розглянуто справ з ухваленням рішення

5688

10646

13287

16254

17584

15864

14101

З них із задоволенням позову

5403

10164

12774

14834

16262

14424

12899

Залишок нерозглянутих справ на кінець року

1045

1522

2319

2709

2910

3061

3135

Наведені дані засвідчують, що з 2009 року спостерігається зменшення показників вилучення дітей з сім’ї та позбавлення батьків батьківських прав. Проте говорити про позитивну тенденцію, пов’язану з підвищенням ефективності заходів щодо профілактики сімейного неблагополуччя, поки ще зарано.

Робота з сім’ями з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, здійснюється спеціалістами служб у справах дітей та центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Перевірка життєвих обставин сімей здійснюється при соціальному інспектуванні, за результатами якого приймається рішення щодо подальшої стратегії роботи з сім’єю. Зокрема, у випадку, коли умови проживання у сім’ї становлять загрозу для життя та здоров’я дитини, служба у справах дітей вилучає дитину. У 2009 р. обстежено 59 877 сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, вилучено з несприятливого побутового оточення 5 279 дітей (2008 р. – 6 820). В 2009 році зафіксовано понад 10 тис. випадків недбалого ставлення батьків до дитини. Якщо перебування у сім’ї не становить загрози для життя та здоров’я дитини, з такими батьками проводиться адміністративна робота з наданням соціальної підтримки. У 2009 році за незадовільне виконання батьками своїх обов’язків службами у справах дітей:

- попереджено про відповідальність 28 634 батьків (2008 р. – 30 011);

- ініційовано притягнень до відповідальності 1 272 батьків (2008 р. – 582).

Але реальних механізмів притягнення до відповідальності або формування батьківської відповідальності тих осіб, які неналежним чином виконують свої батьківські обов’язки, в Україні не існує. Йдеться не про законодавче визначення цих понять, а про запровадження дієвих практичних механізмів. У цьому контексті доцільно було би вивчити і адаптувати досвід інших країн. Наприклад, у Польщі батьки дітей, які вилучені з сім’ї та перебувають на державному утриманні, в примусовому порядку працевлаштовуються і частина заробітку обов’язково спрямовується на відшкодовування утримання дитини.

Національне законодавство, зокрема Сімейний кодекс України, не знімає відповідальності з батьків, позбавлених батьківських прав, за утримання дитини. На практиці ця норма зазвичай не виконується. Впровадження системи примусового притягнення таких батьків до виконання обов’язку з утримання дитини або дітей має стати невід’ємною складовою державної системи формування відповідального батьківства.

Одним з напрямів попередження соціального сирітства, формування відповідальності батьків за народження та виховання дитини є робота з профілактики соціального сирітства. Вона проводиться Міністерством охорони здоров’я України спільно з Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту шляхом створення при пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини консультативних пунктів. Створення таких спеціалізованих служб розпочалося 2006 року.

Діяльність спеціалізованих об’єднань регулюється Типовим положенням про консультаційний пункт центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини (наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 23.10.2006 № 3545). Діяльність консультаційного пункту спрямована на здійснення соціальної роботи з вагітними жінками та жінками, які народили дитину; з неповнолітніми матерями; з молодим подружжям; з матерями, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини; з батьками (або особами, які їх замінюють), які тимчасово влаштували дитину в будинок дитини; з батьками, у яких народилися діти з вадами розвитку або померли новонароджені діти.

Метою роботи консультаційних пунктів є сприяння зміцненню інституту сім’ї шляхом формування засад відповідального, усвідомленого батьківства.

В Україні 2009 року в пологових стаціонарах, жіночих консультаціях і будинках дитини функціонувало 733 консультаційні пункти (Табл.1.13).

Таблиця 1.13.

Кількість консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини (одиниць)

2005

2006

2007

2008

2009

Загальна кількість консультаційних пунктів центрів СССДМ

733

У стаціонарах

688

У жіночих консультаціях

48

У будинках дитини

11

Рис. 1.20. Відомості про кількість дітей, від яких відмовилися батьки в акушерських стаціонарах41

Протягом 2009 року з пологових стаціонарів надійшло 895 повідомлень про жінок, які виявили намір відмовитися від новонародженої дитини, що на 12 % менше, ніж у 2008 році. Найбільша кількість повідомлень, як і в минулі роки, у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій областях і в м. Києві. 865 з цих жінок були охоплені соціальними послугами центрів, що становило 96,6 % від загальної кількості повідомлень. У результаті 430 жінок (50 % від загальної кількості) змінили своє рішення та залишили дитину в сім’ї. 435 відмовилися (50 %).

У порівнянні з 2008 р., на 15 % знизилася кількість попереджених відмов матерів від новонароджених дітей. Це свідчить про результативність роботи протягом останніх років (Табл.1.14).

Таблиця 1.14.

Діяльність консультаційних пунктів42 (осіб)

2005

2006

2007

2008

2009

Кількість повідомлень про жінок, які виявили намір відмовитися від новонародженої дитини

1009

895

Кількість жінок, які змінили рішення і залишили дитину у сім’ї

112

311

277

506 (53 %)

430 (50 %)

Попередження відмов матерів від новонароджених дітей

112

311

272

506

430

Загалом, протягом 2009 року в центрах та консультаційних пунктах 870 жінок, які виявили намір відмовитися від новонародженої дитини, отримали 10 192 соціальні послуги, в результаті 190 з них оформлено/відновлено необхідні документи, 264 налагодили соціальні зв’язки, 12 влаштовано на навчання, 56 працевлаштовані, 178 отримали допомогу в лікуванні, 57 реєстрацію, 83 вирішено житлово-побутові проблеми, 32 відновлено житло, 220 отримали допомогу одягом, взуттям, продуктовими наборами. У 20 випадках з закладу державного утримання дитину повернуто до сім’ї.

В подальшому підвищенню якості роботи за даним напрямом сприятиме:

- впровадження ефективної взаємодії з закладами охорони здоров’я щодо виявлення жінок, які схильні відмовитися від новонародженої дитини на ранньому етапі;

- впровадження Інструкції діяльності консультаційного пункту центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у закладах охорони здоров’я.

Одним з напрямів укріплення сім’ї і попередження соціального сирітства є створення мережі Соціальних центрів матері й дитини. Центр є закладом тимчасового проживання жінок в останній період вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню їх материнського обов’язку. Завдання та умови організації діяльності центру регулюються Типовим положенням про соціальний центр матері та дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 № 879.

Створення спеціалізованих закладів розпочалося у 2006 році. Кількість центрів, які були створені протягом 2006–2009 рр. і кількість жінок та дітей, які в них перебували, представлені в таблиці1.15.

Таблиця 1.15.

Діяльність соціальних центрів матері і дитини43 (осіб)

2006

2007

2008

2009

Кількість центрів

13

14

Кількість жінок, які перебували у центрі протягом року,

з них:

179

234

вагітних

31

33

з дитиною від народження до 18 місяців

141

201

У 2009 році діяло 14 соціальних центрів матері та дитини. Зокрема в таких областях: Вінницька, Закарпатська, Київська, Львівська, Луганська, Сумська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька, м. Севастополь та АР Крим. У них протягом року перебувало 33 вагітні жінки та 201 жінка з дитиною. 9 вагітних жінок протягом звітного періоду народили дітей і продовжили там своє перебування вже разом з дітьми. У результаті роботи: влаштовано на навчання 29 осіб; 6 працевлаштовані; 76 знайдено (відновлено) житло; 167 налагодили/відновили стосунки з соціальним оточенням; 130 - з родиною; 113 було надано допомогу в оформленні необхідних документів; 210 і 208 дітям було організовано та проведено медичне обстеження; 215 отримали навички догляду за дитиною та знання про розвиток дітей раннього віку.

За цей час із соціальних центрів матері та дитини вибуло 9 вагітних жінок і 118 жінок з дітьми від народження до 18 місяців; 1 жінка з дитиною, якій понад 18 місяців. З них: 59 жінок перебували в закладі до 6 місяців (що становить 46 % від загальної кількості); 42 – до 12 місяців; 26 – до 18 місяців. Після вибуття із закладів 30 жінок повернулися до чоловіків, 51 розпочала самостійне життя з дитиною, 23 повернулися в сім’ї батьків, 19 вступили до шлюбу, 121 було передано під соціальний супровід центрів. Дві вагітні жінки були відраховані за систематичне порушення правил внутрішнього розпорядку (Вінницька обл.), у ще двох вилучено дітей (Харківська та Хмельницька обл.). 97 % вибули із соціальних центрів матері і дитини з досягненням позитивного результату.

Все це свідчить про велику потребу в подальшій роботі з жінками за місцем проживання та наданні їм комплексу необхідних соціальних послуг з метою підтримки та подальшої їх адаптації. Висока результативність роботи соціальних центрів матері та дитини простежується з початку створення їх мережі у 2006 році, адже соціальна підтримка жінки з дитиною, створення умов для повноцінного функціонування сім’ї є вельми актуальними.

З метою запровадження ефективної системи профілактики раннього сирітства необхідно:

  • забезпечити систему підготовки спеціалістів соціальних центрів матері й дитини і консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини;

  • визначити критерії моніторингу та оцінки діяльності консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини;

  • розробити інструкції щодо впровадження базового рівня соціальних послуг та забезпечення ефективності соціальної роботи з жінками, які виявили намір відмовитися від новонародженої дитини, в соціальних центрах матері та дитини;

  • розробити санітарно-гігієнічних норми діяльності соціальних центрів матері та дитини.

Як зазначалося вище, одним з компонентів попередження сімейного неблагополуччя є формування і впровадження ідеології відповідального батьківства серед дітей, молоді та подружніх пар. Потреба у проведенні профілактики сімейного неблагополуччя, формування усвідомленого і відповідального батьківства вимагає запровадження системної просвітньої і консультативної роботи серед молоді щодо формування сім’ї, виховання дітей, батьківської відповідальності. Саме цей напрям соціально-педагогічної роботи має стати одним з пріоритетних у державній сімейній політиці.

Така діяльність передбачена Державною програмою підтримки сім’ї на період до 2010 року. Проте аналіз звітності органів виконавчої влади демонструє відсутність єдиних загальнонаціональних підходів у формуванні національної системи «батьківського всеобучу». За звітами обласних державних адміністрацій можна виділити окремі напрями та форми роботи.

Зміцнення сімейних цінностей відбувається через:

  1. організацію тематичних свят, фестивалів – обласна естафета «Молода галицька родина», обласний фестиваль свідомого батьківства (Івано-Франківська обл.);

  2. науково-практичні конференції, круглі столи – обласна конференція «Міцна сім’я - основа суспільства» (Івано-Франківська обл.).

Формування культури сімейних стосунків:

  1. розповсюдження інформаційних матеріалів під час просвітницьких заходів (Миколаївська обл.);

  2. книжкові виставки для сімейного читання, оформлення у бібліотечних закладах (Миколаївська обл.);

  3. роботу батьківського всеобучу в навчально-вихованих закладах, діяльність якого зорієнтована на формування педагогічної освіти батьків (Миколаївська обл.);

  4. впровадження навчальних програм, зокрема «Концептуальні засади основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» (Київська обл.).

Робота з молоддю з підготовки до сімейного життя, робота з молодими сім’ями:

1) громадські організації надають інформаційну підтримку та проводять навчання, за такими напрямами:

- формування сімейних стосунків (Рівненська, Івано-Франківська обл.);

- підготовка до народження дитини (Рівненська обл.);

- навчання з питань відповідального батьківства для молодих подружніх пар (Івано-Франківська обл.).

Робота з сім’ями з дітьми:

  1. у консультаційних пунктах центрів соціальних служб, що діють при пологових відділеннях, жіночих консультаціях, надають консультації з таких питань: внутрішньоособистісні проблеми, поліпшення емоційного стану, профілактика раннього соціального сирітства, права дитини, профілактика ускладнень внутрішньосімейних стосунків, міжособистісні проблеми, проблеми здоров’я, взаєморозуміння членів сім’ї (Київська, Івано-Франківська, Харківська обл.);

  2. батьківські лекторії у навчальних закладах (Черкаська обл.).

Окремі заходи в областях, за переліком виконавців і напрямками роботи засвідчують потребу у визначенні суб’єктів (міністерств та відомств), які повинні передбачати у своїй діяльності впровадження заходів, спрямованих на зміцнення інституту сім’ї, формування сімейних цінностей, відповідального і усвідомленого батьківства.

Діюча оцінка ефективності Державних програм з підтримки сім’ї на період до 2010 року, за кількістю проведених заходів не є показовою і не дозволяє простежити впливовість і доцільність проведення тих чи інших галузевих програм. Є потреба запровадження системи періодичної звітності, яка має бути розроблена і затверджена на рівні кожного Міністерства, щодо ефективності впровадження окремих галузевих програм і Державної програми підтримки сім’ї загалом. Однією зі складових такої системи має стати моніторинг суспільної думки щодо сімейних цінностей, відповідального батьківства, готовності молоді до створення сім’ї та народження дітей.

Необхідно наголосити, що робота з формування відповідального батьківства, профілактики сімейного неблагополуччя, попередження виходу дитини з сім’ї має стати пріоритетним напрямком роботи Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Якщо переглянути основні завдання, вирішення яких є пріоритетним напрямом державної соціальної політики останніх років, побачимо, що всі вони спрямовані на усунення або зменшення наслідків недостатньої уваги держави до сім’ї, яка виховує дітей. Наприклад, деякі пріоритетні завдання: дитяча безпритульність та бездоглядність, соціальне сирітство, дитяча та молодіжна злочинність, наркоманія, проституція, жорстоке поводження з дітьми. На жаль, система побудована так, що виявлення неблагополучних сімей відбувається на етапі, коли сім’я потребує термінової реабілітації, а не попереджувальної (профілактичної) роботи. Простежується необхідність впровадження дієвих програм, скерованих на попередження виходу дитини з сім’ї та своєчасну підтримку сімей, які потрапили в складні життєві обставини. Одним зі стримуючих факторів є той, що керівники місцевих громад не несуть відповідальності за неналежну організацію надання допомоги дітям та сім’ям, які її потребують.

Спрямованість соціальної допомоги сім’ям з дітьми лише на підвищення матеріальних виплат не дозволяє вирішити всього спектру проблем сучасних сімей. Державні програми, в першу чергу, націлені на подолання наслідків безвідповідального батьківства. Однак необхідним є впровадження програм соціально-профілактичної роботи з благополучними сім’ями, внаслідок чого буде значно зменшена кількість негативних соціальних явищ у дитячому та молодіжному середовищі. Є потреба у створенні дієвої системи виявлення та соціальної підтримки сімей, які самостійно не можуть вирішити власні життєві проблеми, а це можливо лише при ефективній і зацікавленій міжгалузевій взаємодії. Перш за все, потрібно запровадити дієві важелі відповідальності та активізації місцевих громад щодо створення сприятливого середовища для сімей з дітьми.

Державний підхід щодо формування відповідального батьківства має передбачати роботу за такими напрямами:

  1. визнання цінності сім’ї як основного державного пріоритету;

  2. формування культури відповідального батьківства;

  3. підготовка молоді до подружнього життя;

  4. надання інформаційної та консультативної допомоги сім’ям з дітьми – профілактика сімейного неблагополуччя;

  5. робота з сім’ями, в яких батьки неналежним чином виконують свої обов’язки.

1.4. Насильство в сім’ї та утвердження гендерної рівності

Проблеми насильства в сім’ї останнім часом набули актуальності, про що свідчить як статистика Міністерства внутрішніх справ України, так і дані досліджень. Кількість телефонних звернень за фактами насильства в сім’ї на Національну «гарячу лінію» зросла з 3800 у 2009 році до більш ніж тисячі дзвінків у вересні 2010 році. Кількість осіб, які перебувають на профілактичному обліку за вчинення насильства в сім’ї щорічно зростає і наближується вже до ста тисяч. Необхідно розуміти, що насильство в сім’ї є латентним правопорушенням, тому офіційна статистика не відображує його реальних масштабів. Отже, зростання кількості зафіксованих правоохоронними органами випадків насильства в сім’ї не можна розглядати як індикатор погіршення ситуації.

Таблиця 1.16.

Кількість осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за скоєння

насильства в сім’ї , в тому числі за статтю (осіб, на кінець звітного періоду)

Рік

2005

2006

2007

2008

2009

9 місяців 2010

Кількість чоловіків

72194

74571

77664

85680

99796

Кількість жінок

10638

9284

9098

8760

7190

5883

Всього осіб, які перебувають на обліку в міліції за скоєння насильства в сім’ї

84155

85178

87831

85085

93327

97722

Кількість кризових центрів

38

46

54

54

56

61

Серед осіб, які скоюють насильство в сім’ї, більшість складають чоловіки. Дані вказують на поступове зменшення числа жінок, які потрапили в поле зору міліції, що підкреслює гендерний аспект такого насильства.

Фізичне та психологічне насильство є найбільш розповсюдженими видами насильства, на які припадає 95 % випадків (табл.1.17).

Таблиця 1.17.

Розподіл повідомлень про факти насильства в сім’ї

за видами насильства та за роками (осіб)

Рік

2005

2006

2007

2008

2009

8 місяців 2010

Всього поставлено на облік

59733

63624

65042

66119

72945

55727

Фізичне насильство

39138

39473

37728

38741

41514

28288

Психологічне насильство

17666

21813

24382

24917

29153

25649

Економічне насильство

2868

2311

2916

2459

2278

1755

Сексуальне насильство

61

27

16

2

0

0

За даними дослідження «Ціна домашнього насильства»44 (2007–2008 рр.), середня вартість одного випадку насильства в сім’ї для потерпілих становила на той час приблизно 7 306,38 грн., а для платників податків – 1 730 гривень – гроші, які йдуть на оплату діяльності міліції, соціальних служб та інших суспільних інститутів, що працюють із наслідками насильства. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у рік проведення дослідження (2007) за фактами насильства в сім’ї було складено 91 598 протоколів. Це означає, що українському бюджету реагування тільки на зареєстровані випадки насильства коштувало приблизно в 158 464 540 грн. Цифри наступних років є ще більшими як у зв’язку із ростом цін, так і через збільшення кількості звернень від потерпілих, що надійшли до правоохоронних органів і соціальних інституцій. Загальна ж вартість зареєстрованих випадків насильства в сім’ї в 2007 році становила 669 249 795, 24 грн. Хоча більшу частину витрат потерпілі були змушені покривати самостійно. В структурі цих витрат питому вагу становлять ті, що лягають безпосередньо на плечі жертви. Такі витрати пов’язані зі втратою майна (42,2 %), проблемами зі здоров’ям (19,3 %).

В листопаді 2001 р. Верховна Рада України ухвалила, перший на теренах СНД, Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». З ухваленням цього закону офіційна влада визнає як існування в суспільстві явища насильства в сім’ї, так і необхідність протистояти його основним видам45. Сьогодні вже можна стверджувати, що в багатьох аспектах цей закон не відповідає сучасним потребам щодо ефективної профілактики цього явища та забезпечення невідворотності покарання за скоєння насильства в сім’ї. Протягом 2001 – 2009 рр. на виконання цього закону були ухвалені інші нормативно-правові акти, спрямовані на формування засад для надання допомоги потерпілим, розподілу та регламентації повноважень органів державної влади, а також механізмів їх взаємодії. 19 лютого 2007 року була затверджена Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року, в якій міститься декілька пунктів, котрі стосуються питань запобігання насильства в сім’ї. Практична робота з його виявлення та профілактики, яка проводиться з 2005 року, продемонструвала необхідність вдосконалення чинного закону. Ключові зміни були ініційовані народними депутатами в 2006 р. і набули чинності з 1 січня 2009 р. Було забезпечено запровадження корекційних програм для роботи з кривдниками, вилучення з закону визначення віктимної поведінки, уточнення переліку суб’єктів державної політики у цій сфері, внесення додаткової санкції до статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо.

Аналізуючи наявний досвід діяльності, спрямованої на попередження насильства в сім’ї та притягнення винних до відповідальності, можна виокремити актуальні проблемами сучасного стану державної політики щодо попередження та протидії насильству в сім’ї. Зокрема, у сфері діяльності правоохоронних органів гостро постає проблема низької ефективності роботи з виявлення та притягнення до відповідальності винних за скоєння насильства; нерозповсюдженність практики судового переслідування кривдників; у соціальній сфері - катастрофічна нехватка притулків і центрів допомоги потерпілим від домашнього насильства та відсутність умов для роботи із кривдниками, а також відсутність системної підготовки фахівців для роботи в цій сфері. Разом з цим, спостерігається дуже низький рівень взаємодії між різними органами державної влади на обласному та районному рівнях. Недостатнє державне фінансування діяльності, спрямованої на попередження та протидію насильства в сім’ї, також негативно впливає на ефективність державної політики так становище кожної окремої родини, яка потерпає від насильства.

Наразі в Україні не існує достатньої кількості спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї, хоча офіційна статистика Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту засвідчує щорічне збільшення кількості таких установ: якщо в 2005 р. кризових центрів нараховувалося 38, то в 2009 р. – 61. Водночас, навіть перше порівняння даних щодо кризових центрів та осіб, які перебувають на обліку, свідчить, що кількість центрів є недостатньою для організації соціальної роботи з надання допомоги потерпілим від насильства в сім’ї. Інформація щодо кількості притулків, в яких тимчасово можуть перебувати потерпілі від домашнього насильства, взагалі відсутня. Створені в деяких областях країни центри соціально-психологічної реабілітації обслуговують різні категорії вразливого населення. Відповідно до Типового положення про центри соціально-психологічної допомоги, в них може надаватися допомога лише особам у віці до 35 років. Після цього віку можлива допомога лише тим громадянам, які мають неповнолітніх дітей. Якщо в сім’ї діти вже досягли повноліття або сім’я є бездітною, за соціальними послугами вона може звернутися до структурних підрозділів управлінь праці та соціальної політики. Але відповідно до чинного законодавства ці підрозділи працюють лише з одинокими громадянами, які потребують допомоги, але взагалі не залучені до реалізації державної політики щодо попередження та протидії насильства в сім’ї. Така норма є виявом принципу нерівності у доступі до соціальних послуг і суперечить Конституції України, Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», принципам захисту прав людини тощо. Процес створення та розвитку системи закладів з надання допомоги потерпілим від насильства в сім’ї відбувається повільно, бо фінансування діяльності таких закладів забезпечується з місцевих бюджетів, більшість з яких є дефіцитними.

Як вже зазначалося рівень ефективності діяльності, спрямованої в рамках державної політики на протидію та профілактику насильства в сім’ї є низьким. У цьому контексті варто також відзначити, що абсолютна більшість санкцій, які призначаються судами у таких випадках є штрафами. Так, за даними Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України, за 6 місяців 2010 р. штрафи складали близько 82 % усіх винесених вироків за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Натомість адміністративні арешти - лише близько 13 %. Підкреслимо, що застосування тієї чи іншої санкції відносно кривдника має суттєву регіональну специфіку (табл.1.18).

Таблиця 1.18.

Розподіл видів адміністративних стягнень за роками

Рік

2005

2006

2007

2008

2009

8

місяців

2010

Види адміністративних стягнень

Штрафи

61737

66873

72080

74169

83687

58893

Адміністративний арешт

10615

9334

9718

10342

14289

9279

Попередження

7157

5822

5554

5104

3304

2461

Виправні роботи

349

375

412

350

230

64

Звільнено від адміністративної відповідальності

318

380

532

591

722

328

Всього

80176

82784

88296

90556

102232

71025

Отже, після звернення до правоохоронних органів із заявою на члена своєї родини щодо випадку насильства в сім’ї, заявник ще має сплатити штраф за свого кривдника, адже більшість кривдників є безробітними. Таким чином, штраф, переважно, слугує не мірою покарання для кривдника, а мірою покарання для родини – переважно для жінки та дітей. Жертва домашнього насильства страждає двічі, а кривдник фактично не несе адекватного покарання.

Багато проблем виникає в ситуаціях, коли насильство в сім’ї відбувається в стані алкогольного сп’яніння. За свідченням консультантів «гарячих ліній» та правоохоронців, таких випадків абсолютна більшість. На жаль, сьогодні такі ситуації є фактично безвихідними. Примусове лікування заборонено, примусове лікування як санкція, ухвалена судом, практикується дуже рідко. Окрім того, в країні немає достатньої кількості доступних закладів, які б надавали професійне лікування. Добровільне лікування коштує дорого, його не може дозволити собі більшість сімей. Така ситуація лише укріплює замкнуте коло насильства в сім’ї.

Протидія насильству в сім’ї потребує, перш за все, викорінення гендерних стереотипів, що надзвичайно поширені в суспільстві. Разом з тим, спостерігається необізнаність громадськості та державних службовців щодо міжнародних норм у сфері прав жінок та їх захисту від насильства. Це вимагає проведення кваліфікованих інформаційних кампаній. 25 лютого 2008 р. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун ініціював Всесвітню кампанію з викорінення насильства над жінками. Він закликав лідерів усього світу підтримати кампанію шляхом відповідних дій на національному рівні, а також створити глобальну мережу лідерів, які допоможуть привернути увагу громадськості до проблеми насильства щодо жінок.

У рамках проведення Всесвітньої кампанії ряд громадських організацій звернувся до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту з ініціативою проведення в Україні Національної кампанії «Стоп насильству!», спрямованої на протидії насильства стосовно жінок, дітей та насильства в сім’ї. Її мета – привернути увагу українського суспільства до проблеми насильства як до порушення прав людини і залучити всіх громадян до боротьби з цим явищем.

Проблема протидії насильству в сім’ї постала в центрі уваги членів Комітету ООН по ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок під час захисту Україною доповідей щодо стану виконання цієї Конвенції46. За результатами розгляду чергової доповіді, Комітетом були передані рекомендації, хід впровадження яких має бути відображений при підготовці наступної доповіді про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка буде розглядатися Комітетом в 2014 році. Заключні зауваження Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (45 сесія 18 січня – 5 лютого 2010 р.) містять наступні рекомендації для України:

  • п. 28 - Комітет закликає державу-учасницю ефективно впроваджувати Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (від 2001 р.), відстежувати його вплив на розвиток ситуації, виробити комплексний підхід до попередження та ліквідації всіх форм насильства по відношенню до жінок у відповідності з загальною рекомендацією Комітету № 19, підвищити рівень досліджень і збору даних про масштаби поширення, причини і наслідки насильства та включити результати цього дослідження до своєї наступної періодичної доповіді. Комітет закликає вжити необхідних заходів для забезпечення ефективних методів покарання у випадках, пов’язаних з насильством в сім’ї, які були би спрямовані проти винуватців;

  • у п.29 йдеться про необхідність вжити всіх необхідних заходів для того, щоб жінки, які є жертвами домашнього насильства, в тому числі сільські жінки та вразливі групи жінок, такі як ромські жінки, мали повний доступ до притулків і соціальних центрів для жертв, оперативних засобів правового захисту без жодних вікових та інших обмежень. Комітет також закликає забезпечити поінформованість державних та посадових осіб, особливо співробітників правоохоронних і судових органів, медичних та соціальних працівників, щодо Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» і обізнаність про інші форми насильства по відношенню до жінок, для надання жертвам належної допомоги.

Для вдосконалення діяльності щодо протидії насильства в сім’ї та його викорінення, велике значення мають європейські правові документи, зокрема рекомендації та конвенції Ради Європи. Наразі на завершальній стадії розробки знаходиться проект Європейської Конвенції по боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством, який має бути відкритий для підписання наприкінці 2010 – початку 2011 року. Приєднання України до підписання цього документу є важливим кроком для підняття стандартів державної політики в сфері протидії насильства в сім’ї.

Тож важливими напрямами сучасної державної політики у сфері попередження та протидії насильства в сім’ї є інформування, просвіта, навчання громадськості; створення ефективної системи надання допомоги та захисту потерпілих; покращення взаємодії між структурами, залученими до протидії насильства в сім’ї та надання допомоги потерпілим на національному, обласному та районному рівнях; підвищення ефективності правоохоронних дій та судового переслідування порушників; робота з кривдниками, термінове підвищення кваліфікації державних службовців, залучених до протидії насильству в сім’ї; формування в суспільстві неприйняття насильства як форми вирішення конфліктів; розроблення механізму підтримки громадських організацій, перш за все фінансової.

Викорінення насильства в сім’ї та вирішення проблем, що виникають в життєдіяльності сучасної родини, неможливе без реального утвердження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Під час розгляду актуальних проблем сучасної сім’ї зазначалося, що ґендерні стереотипи відіграють роль каталізатора конфліктів між членами подружжя, а також між батьками та дітьми. Вони закріплюють існуючі ґендерні розбіжності, гальмують зміни у сфері ґендерних відносин, зокрема зміни в розподілі сімейних обов’язків. Наслідки деструктивного вияву ґендерних стереотипів досить помітні в сучасних родинах. Найвиразніше це проявляється в наступних явищах: подвійна завантаженість жінки (робота у професійній сфері та домашня праця); насильство в сім’ї (переважно по відношенню до жінок). Однією з причин подібної ситуації є саме деструктивний вплив ґендерної нерівності.

Гендерна проблема як частина гуманітарної та соціальної політики вийшла на порядок денний відносно недавно, з середини 1990-х років. Становлення та реалізацію державної політики щодо утвердження гендерної рівності протягом 2000 – 2010 рр. можна розділити на декілька етапів. Кожен з них пов’язаний з політичними змінами, становленням інституцій в урядових структурах держави, розвитком концепції гендерної рівності та прав жінок на міжнародному та національному рівнях.

Перший період тривав з 1991 до 1996 року. Він характеризується відходом від домінантних у Радянському Союзі форм вирішення «жіночого питання», формування інституцій, які би опікувалися питаннями жінок; тісно пов’язаний з питаннями материнства та дитинства. Характеризується участю української урядової та неурядової делегацій в Четвертій Конференції ООН зі становища жінок (Пекін, 1995 р.); впливом підсумкових документів Конференції – Пекінської платформи дій на формування політики в інтересах жінок та гендерної рівності на національному рівні; першими парламентськими слуханнями про становище жінок в Україні (1995 р.).

Протягом другого періоду з 1996 до 1999 року після створення Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, розпочалася інституалізація державної політики поліпшення становища жінок. 1997 року було ухвалено Національний план дій по поліпшенню становища жінок.

З 1999 до 2004 року тривали інституційні зміни, зокрема реформувалося Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Почала ідеологічного оформлюватися гендерна політика як самостійний напрям державної політики. Було здійснено огляд досягнень та проблем на національному та глобальному рівнях з реалізації рекомендацій Пекінської Конференції на Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН «Пекін+5». Вперше в назві національного плану дій з’явилося поняття «гендерна рівність», що стоїть поряд з концептом «поліпшення становища жінок».

З 2005 року вирішення питання гендерної рівності в українському суспільстві відбувається в рамках Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві до 2010 року.

Щодо ідеологічного оформлення гендерної політики, останнє десятиліття характеризувалося незавершеним переходом від теоретичного конструкту «поліпшення становища жінок» до концепції «рівних прав та можливостей чоловіків та жінок». Якщо при використанні першого концепту йдеться лише про одну частину населення та вирішення проблем жінок фактично за рахунок суспільства, то політика досягнення гендерної рівності спрямована також і на чоловіків. Проте, хоча українське законодавство не має положень щодо дискримінації жінок, декларація рівних прав чоловіків та жінок в Конституції України ще не є гарантом рівноправності. Щоденна практика засвідчує, що ґендерний паритет, переважно в прихованому вигляді, але часто порушується в реальному житті.

Серед населення України кількість жінок перевищує кількість чоловіків (53,9 % – жінок та 46,1 % – чоловіків), що породжує серйозні демографічні проблеми гендерної нерівності. Складною проблемою, що безпосередньо впливає на економічне становище та психологічний клімат в сім’ї є суттєва відмінність у доходах жінок та чоловіків. За офіційною інформацією дохід жінок, зайнятих в державному секторі економіки, на 30 % нижчій за чоловіків. За даними Держкомстату України, середньомісячна заробітна плата жінок за січень – вересень 2010 року склала 1917 грн., що становить 77,7 % зарплати чоловіків. Робочий день жінок довший, ніж у чоловіків. Необхідно також враховувати, що окрім основної роботи, жінки виконують ще й домашню. В ситуації економічної кризи жінки першими втрачають роботу, а відповідно – і джерела існування для себе та членів своєї сім’ї.

Основним стримуючим фактором професійної активності жінок залишається відсутність якісної допомоги у вихованні дітей та виконанні домашньої роботи. Недостатнє залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов’язків ускладнює жінкам поєднання професійної діяльності та виконання домашніх обов’язків, можливості кар’єрного росту, участі у політичному та суспільному житті. Очікується, що чоловіки будуть годувальниками, а соціальне небажання сприйняти чоловіків, які не виконують роль годувальника, також сприяє їх ризиковій поведінці.

Ґендерна політика покликана виправити ситуацію з нерівністю. Її основними напрямами є: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримка сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганда серед населення культури ґендерної рівності, просвітницька діяльність у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Ґендерна політика має стати інструментом вирішення існуючих соціальних проблем, зняття соціальної напруги як в суспільстві, так і в сім’ї за рахунок уваги до інтересів та потреб окремих соціально-демографічних груп населення та їх врахування в діяльності державних структур, органів місцевого самоврядування, бізнесу.

Отже, окреслені проблеми зосереджують завдання ґендерного розвитку в Україні - забезпечення рівних можливостей у приватному та суспільно-політичному житті, державному управлінні та скорочення розриву в рівні доходів жінок і чоловіків, формування механізмів захисту від насильства в сім’ї, створення умов для гармонійного поєднання сімейних обов’язків і професійної реалізації.

1.5. Актуальні проблеми розвитку сучасної сім’ї

Сім’я є первинним осередком суспільства, де, поряд зі становленням нової людини, відбуваються складні економічні, соціальні та психологічні процеси. Сімейне життя є відображенням економічного становища країни, її політичного устрою, рівня культури суспільства. Сім’я є важливим інститутом збереження культури, етичних норм, традицій, запорукою виживання суспільства.

У період суспільних трансформацій сім’я відіграє особливу роль: захищає людину в кризових умовах, слугує осередком ціннісних змін. Водночас змінюються й деякі функції сім’ї. Але, не зважаючи на постійні соціально-політичні, економічні та культурні перетворення, сім’я завжди зберігає та виконує свою головну функцію - народження й виховання наступного покоління.

На інститут сім’ї впливають як глобальні тенденції розвитку економіки, політики та культури, так і внутрішні соціально-політичні перетворення, ускладнені історичним минулим. Як відомо, моделі поведінки в сім’ї здебільшого успадковуються: молоді батьки відтворюють поведінку своїх батьків, а діти переймають їх моделі як нормативи для свого життя. Тому при зіткненні різних поведінкових моделей дружини та чоловіка зароджуються сімейні конфлікти. Таким чином, у період незалежності України в умовах трансформації суспільства, інститут сім’ї опинився під впливом як психоісторичних тенденцій пострадянської епохи, так і нових поглядів глобалізованого постіндустріального та інформаційного суспільства.

Проблеми, з якими стикаються сучасні сім’ї можна розподілити відповідно до функцій сім’ї та характерних систем взаємовідносин. Їх можна умовно розподілити таким чином47:

  • порушення механізму адаптації сім’ї до динамічних процесів у суспільно-політичній та економічній сферах;

  • послаблення її захисної функції (як матеріальної, так і психологічної);

  • структурно-функціональна трансформація сім’ї за невизначеності або суперечливості сімейних ролей;

  • зниження значення сім’ї в системі життєвих цінностей особистості з подальшою переорієнтацією значної частини молоді на позашлюбні стосунки, повторний шлюб;

  • погіршення дитячо-батьківських взаємин, зумовлене невідповідністю та догматичністю батьківських норм;

  • орієнтація подружжя на малодітну сім’ю;

  • загострення суперечностей між партнерами в орієнтації сім’ї на демократичний (з боку жінок) або патріархальний (з боку чоловіків) розвиток;

  • дисфункціональний розвиток сім’ї, ознаками якого є: тенденція до домінування, боротьба за владу обох партнерів, неузгодженість рольової поведінки, негнучкість встановлених норм, маніпуляція партнером або дітьми, ігнорування потреб і почуттів членів сім’ї;

  • ускладнення сімейної адаптації молодого подружжя внаслідок неадекватних дошлюбних очікувань, завищених вимог до партнера;

  • нестабільність життєвих планів в умовах економічної нестабільності.

Кризові прояви в сучасному процесі сімейного виховання яскраво проявляються через поведінку батьків і дітей. Спостереження останніх кількох років дають підстави стверджувати про формування певних негативних тенденцій, а саме:

  • повернення до тоталітарних моделей сім’ї та виховання дітей за тиранічною моделлю;

  • відсторонення одного з батьків, частіше чоловіка, від виховання дітей вмотивоване наданням достатніх коштів для покращення умов виховання;

  • велика кількість розлучень зі складними психологічними наслідками як для дитини, так і для колишніх дружини та чоловіка.

З кінця 1990-х рр. в українському суспільстві склалися такі психологічні моделі батьківства:

  • мати доглядає дитину, годує та виховує. Саме мати, як правило, залишає на три та більше років професійну сферу, перебуває вдома з дитиною, виконує всю домашню роботу, яка іноді не залишає жінкам часу для повноцінного впливу на розвиток дитини;

  • батько керує вихованням дитини, забезпечує сім’ю матеріально.

Як вже зазначалося, однією з гострих проблем сучасної сім’ї є відсутність усвідомленої узгодженої стратегії виховання дітей. На думку вчених, така стратегія вкрай необхідна. Через її відсутність виникає чимало сімейних конфліктів, в основі яких - зіткнення різних поглядів на виховання матері та батька. Наслідком конфліктів може стати жорстоке поводження з дітьми, внутрішньосімейні маніпуляції, розпад сім’ї.

З 2000-х років в Україні починає розвиватися концепція усвідомленого батьківства, на державному та місцевому рівнях реалізується відповідна державна політика. За десять років не можливо повністю замінити модель патріархальної домінаторної сім’ї, сформувати вміння безконфліктного розв’язання суперечок, змінити переконання дорослих, що дитина не є власністю батьків, сформувати у батьків уміння виховувати дітей без насильства та жорстокості. Першою перешкодою на цьому шляху є низький рівень просвіти майбутніх батьків і відсутність системи психолого-педагогічної допомоги батькам в питаннях виховання дитини.

Міжособистісні стосунки чоловіка та дружини можуть зазнавати постійних змін на різних етапах подружнього життя: у перші місяці після одруження; у період народження дітей, особливо першої дитини; на етапі їх виховання; у період старіння чоловіка та жінки. Тому, практично жодна сім’я в історії свого життя не оминає конфліктів. Важливим є не тільки зниження кількості та запобігання виникненню конфліктів, але й вміння їх успішно вирішувати.

На етапі формування нової сім’ї молоді люди перебувають у максимально позитивному емоційному середовищі, не обтяженому майновими, професійними, владними та іншими інтересами. Однак повсякденне життя виявляється набагато складнішим. Через невідповідність очікувань та реальності з перших кроків спільного життя в сім’ї виникають конфлікти. З народженням першої дитини ситуація може суттєво погіршитися або навіть виникнути реальна загроза розлучення. Психологи та соціологи зазначають, що сім’я у своєму становленні проходить кілька стадій:

  • первинний шлюб – від встановлення стійкого зв’язку з партнером до появи першої дитини;

  • первинна сім’я – від моменту народження першої дитини до віку статевої зрілості останньої;

  • вторинна сім’я – від статевої зрілості останньої (чи єдиної) дитини до її виходу з батьківської сім’ї;

  • вторинний шлюб – від відходу останньої (чи єдиної) дитини з батьківської сім’ї до розлучення чи смерті одного з партнерів48.

На кожній з цих стадій по-різному складаються стосунки між чоловіком і дружиною, виникають проблеми та непорозуміння. Особливості кожного періоду розвитку сім’ї позначаються як на психологічному кліматі сім’ї, так і на процесі та особливостях виховання дітей.

На першій стадії розвитку сімейних стосунків (первинний шлюб), стадії налагодження стосунків, велику роль відіграють ті цінності, вірування, настанови, психологічні моделі поведінки, які кожен з членів подружжя набув у своїй батьківській родині. Чоловік переносить своє власне уявлення про родинне життя, виховання дитини, розподіл обов’язків. Дружина має свої переконання та уявлення щодо подружнього життя. Молодята не завжди усвідомлюють вплив цих знань на власну поведінку. Вони зазвичай не обговорюють майбутні правила спільного життя, вони переконані, що кохання подолає всі проблеми. Як наслідок, виникають підсвідомі протиріччя, що з часом загострюються, зростає непорозуміння та напруга, що виплескується в скандали. На жаль, більшість сімей не знає куди звернутися по допомогу. Натомість держава і не пропонує широкого вибору організацій, установ, що надавали би психологічну, юридичну та іншу допомогу таким сім’ям.

Батьки молодого подружжя, як особи, наділені певним авторитетом та досвідом, мають власні уявлення про щасливе життя, вважають за можливе та необхідне втручатися та, зазвичай переконані, що лише їм відомо, як діти (подружжя) повинні ставитися один до одного, який сповідувати стиль життя, як виховувати дітей, формувати та витрачати сімейний бюджет тощо. Наслідком такого втручання можуть стати конфлікти, взаємні образи, непорозуміння й розлучення.

Для того, щоб молода сім’я не розпалася, кожен з подружжя має бути готовим не лише до зустрічі з проблемами і конфліктами, але й вміти їх вирішувати, у тому числі звернутися за консультацією до спеціалістів.

Наступна стадія розвитку - первинна сімя - від народження першої дитини до віку статевого дозрівання останньої. Коли народжується перша дитина, вона опиняється в центрі уваги, потребує нових вмінь і навичок. Її поява – це емоційна революція у сім’ї. Поряд з позитивними переживаннями зароджуються й нові протиріччя та конфлікти. В ідеалі у дитини є батько та мати. У кожного з них сформувалися уявлення щодо методів виховання дітей, моделей поведінки батьків. Таким чином, з першого дня життя новонародженої дитини стикаються два світи – матері та батька. Психологи підкреслюють, що на цьому етапі молода сім’я потребує підтримки з боку власних батьків. Але зазвичай має місце протилежне: спостерігається пряме чи опосередковане психологічне або фізичне втручання.

Нові протиріччя також продукує зовнішнє середовище. Навіть у стабільному суспільстві розвиток технологій, концепцій догляду та виховання дітей постійно впливає на сімейні стосунки. Молоді батьки більш чутливі до нових підходів педагогіки, психології, медицини тощо. Натомість старше покоління схильне дотримуватися традиційних, консервативних поглядів. На тлі цих протиріч вагому роль відіграють навички взаєморозуміння та вирішення конфліктів, здатність будувати адекватні стосунки, поважати думку, спосіб життя та позиції інших. Нині незначна частина сімей володіє такими навичками.

На третій стадії – вторинної сімї, від статевої зрілості останньої (чи єдиної) дитини до її виходу з батьківської сім’ї теж існують характерні проблеми, що породжують конфлікти. В цей період у центрі сімейного життя опиняється неповнолітній з його непередбачуваною поведінкою, якому бракує самоконтролю та відповідальності. Поведінка дітей старше 14 років та його взаємини з батьками виступають основним джерелом непорозумінь у сім’ї. Саме в цей період сім’я потребує додаткових знань в сфері психології, педагогіки, медицини та допомоги фахівців. У цей час дуже важливо зберігати спокій у сім’ї, повагу один до одного та намагатися прожити складний період без сварок.

Заключна стадія – стадію вторинного шлюбу – від відходу останньої (чи єдиної) дитини з батьківської сім’ї до розлучення чи смерті одного з партнерів.

Проблеми, що виникають у подружжя на етапі вторинного шлюбу:

  • вікові особливості чоловіка та жінки. В цей період і жінка, і чоловік переживають зміни у своєму зовнішньому вигляді та енергетичному стані. Поряд з особистісними переживання виникає такий феномен – як завищенні очікування та оцінки суспільства щодо зовнішнього вигляду жінок середнього та старшого віку. Невідповідність між поширеним у сучасному суспільстві «ідеалом» дорослої жінки та реальною ситуацією провокує не лише серйозні психологічні проблеми особистості, але й сімейні конфлікти. Ця невідповідність також може слугувати причиною для розлучення;

  • зміни у стані здоров’я. На цьому етапі важливу роль відіграє взаєморозуміння та взаємодопомога. На жаль, і в цій ситуації сім’я не має широкого вибору установ та організацій, які здатні надати допомогу родині в такій ситуації;

  • зміна ціннісних орієнтирів сімейного життя. Загальновідомо, що чимала кількість подружніх пар живуть заради дітей, їх життєва стратегія – «все віддавати дітям». Коли діти стають дорослими, подружжя втрачає життєвий орієнтир. Переосмисливши ситуацію деякі сім’ї усвідомлюють, що настав час розкрити нові грані своїх стосунків. Втім певна кількість сімей не може змінити життєві орієнтири. На цьому тлі частина з них фактично, іноді й юридично, розпадається.

Зважаючи на те, що кожному етапу становлення сім’ї притаманні певні проблеми, слід все ж пам’ятати про внутрішні потенційні ресурси для розвитку. Будь-який кризовий момент не обов’язково має негативне значення, він дозволяє усвідомити, асимілювати власний досвід та перейти на наступний рівень функціонування – рівень більш глибоких стосунків, за яких враховуються потреби кожного. «Здорова сім’я – це сім’я, в якій існує висока міра внутрішньої єдності та високий ступінь індивідуалізації та особистісної свободи [...], у здоровій сім’ї можливим є високий ступінь мобільності, за якої кожен з її членів може виступати в різних ролях, не ігноруючи при цьому виконання своїх базових обов’язків, обумовлених культурою, релігією, традицією, віком, психічною та фізичною зрілістю»49.

У цій Доповіді неодноразово наголошувалося на кількості розлучень в Україні. Загалом вона є високою, хоча останнім часом спостерігається тенденція до скорочення кількості розлучень. Це безперечно позитивні зрушення, але, разом з тим, невпинно зростає кількість консесуальних (так званих громадянських) шлюбів, у яких чоловік та жінка живуть разом, ведуть спільне домогосподарство, мають спільних дітей, але офіційно не реєструють свої стосунки. Розлучення такого подружжя не фіксується статистично, тому можна припустити, що офіційний рівень розлучень не дозволяє зробити об’єктивний висновок щодо реальної ситуації.

Розлучення є одним з найсильніших потрясінь у житті дорослої людини, яке провокує безліч проблем і переживань. Порівняння кількості психічно хворих серед розлучених, вдів, самотніх і тих, хто перебуває у шлюбі, свідчить, що найбільше хворих серед розлучених, найменше – серед одружених. Розлучені більш схильні до автомобільних катастроф, алкоголізму, фізичних захворювань. Рівень суїцидів серед розлучених також значно вищий. Важко переживають розлучення діти, часто відчувають провину, образу, злість, зазнають соціальної депривації, тобто позбавлення або обмеження матеріальних, духовних ресурсів, необхідних для розвитку особистості. Діти, які пережили розлучення батьків, у своєму дорослому житті можуть несвідомо наслідувати таку поведінку. Розлучуваність є проявом кризи сучасної сім’ї з її негативними соціальними та психологічними наслідками:

  • більша частина розлучених чоловіків і жінок тривалий час не мають змоги чи бажання створити нову сім’ю;

  • велика частина жінок, які проживають разом з дітьми, зовсім не створюють нової сім’ї або діти стають свідками неодноразових спроб матері знайти нового партнера;

  • можливості дітонародження розлучених жінок залишаються нереалізованими, що негативно впливає на процеси відтворення населення;

  • збільшується кількість неповних сімей, де дитина виховується одним з батьків;

  • обставини, які призводять до розлучення, спричиняють нервові розлади, захворювання як у батьків, так і у дітей;

  • діти в ситуації розлучення схильні вважати себе його причиною. Заради порятунку шлюбу готові піти з дому або вдатися до суїциду;

  • майнові питання розподілу сімейної власності та утримання дітей вирішуються конфліктно, а діти виступають як джерело і зброя впливу;

  • рівні права батька та матері на виховання дитини не забезпечуються.

Експерти свідчать, що розлучення часто не вирішує проблем, а навпаки, породжує нові. Розлучені партнери намагаються осмислити ситуацію, зробити висновки та знайти собі нового супутника. При цьому необхідно вирішити питання проживання дітей та реалізувати рівні права батька та матері на їх виховання. Особливо гостро постають ці питання у випадках конфліктного розлучення, коли колишні чоловік і дружина все ще відчувають ворожнечу один до одного, психологічно травмовані й не готові до конструктивного вирішення питання в інтересах дитини.

До середини 1990-х рр. це питання вирішувалося майже автоматично на користь матері як з психофізіологічних міркувань (мати ближча і важливіша для дітей), так і з матеріальних. Сім’ї зазвичай мали одне помешкання, яке залишалося жінці з дітьми. Чоловікові фактично нікуди було взяти дитину. На жаль, багато матерів у таких умовах використовували свою владу і часто не давали батькові бачитися з дитиною, порушуючи тим самим Конвенцію ООН «Про права дитини», якою передбачено, що дитина має право бачити своїх батьків, в якій би країні вони не проживали. Протягом останніх років ситуація поступово змінюється. Збільшується кількість розлучених чоловіків, які не просто цікавляться життям своєї дитини, а готові реалізувати своє право на її виховання.

Необхідно окремо виділити нові типи сімейних конфліктів, які набули широкого розповсюдження з кінця минулого століття.

1. В умовах трансформації суспільства поширюється дещо викривлена модель патріархальної сім’ї. Заможний чоловік обирає собі красуню, а вона розраховує на заможне життя. Жінка не зважає на те, що платою за цю заможність є повне підкорення, економічна залежність, психологічне або фізичне насильство. Конфлікт - між бажанням жінки бути забезпеченою та диктаторською поведінкою чоловіка, який її утримує.

2. Конфлікт між чоловіком і дружиною через його безробіття та перенесення відповідальності за економічне забезпечення сім’ї виключно на жінку. В умовах економічної кризи гендерні аспекти функціонування сім’ї загострюються. Особливо конфліктною є ситуація, коли жінка змушена фінансово забезпечувати сім’ю, бере на себе роль лідера, натомість чоловік не готовий взятися за домашнє господарство та виховання дітей. Постійні сімейні конфлікти та негнучкість позицій призводять до загострення сімейних проблем, а відтак до пошуку інших партнерів або розлучення.

3. Розлади сексуального життя та низький рівень культури щодо вирішення таких проблем за допомогою професіоналів. Типовою є ситуація, коли чоловік, маючи сексуальні розлади, вирішує свої проблеми не тільки через цілеспрямовану професійну самореалізацію, але й через систематичне приниження дружини. Постійне психологічне насильство може призвести до формування заниженої самооцінки жінки, депресії, імпульсів до суїциду.

4. Відсутність позитивних емоцій у житті родини. У випадку, коли в родині немає згоди, можуть виникнути сварки, фізичне насильство і жорстоке поводження з дітьми.

5. Залежність чоловіка, дружини чи обох від алкоголю, азартних ігор тощо. Це породжує складні психологічні проблеми, суттєво позначається на економічному становищі сім’ї, призводить до нехтування потребами дітей та інших членів родини або може привести сім’ю в злиденне становище.

6. Конфлікти через відмінність цінностей чоловіка та жінки, різні інтереси, смаки, уявлення та бажання щодо проведення вільного часу тощо.

7. Конфлікти в сім’ї, в якій є дитина з особливими потребами. На жаль, чоловік часто виявляється неготовим до життя в умовах тривалої хвороби чи інвалідності одного з членів сім’ї. Весь тягар догляду за такою дитиною лягає на жінку. Нерідко чоловік залишає таку сім’ю.

Між тим, поодинокі конфлікти ще не свідчать про неблагополучність сім’ї. Часто вони сприяють зміцненню подружжя. Серйозні проблеми виникають тоді, коли конфлікти набувають затяжного, хронічного характеру. Стійкі й невирішені конфлікти зумовлюють постійне напруження в сім’ї, яке може спричинити її дезорганізацію, спровокувати насильство, жорстоке поводження з дітьми та розлучення.

Підсумовуючи необхідно зазначити, що до руйнування сімейних стосунків веде не сама наявність конфліктів, а відсутність уміння і бажання їх вирішувати. У випадку досягнення позитивного результату вдається поліпшити взаємини в сім’ї, підвищити рівень довіри та близькості між чоловіком та дружиною.

РОЗДІЛ 2.

МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ТА УМОВИ ПРОЖИВАННЯ СІМЕЙ В УКРАЇНІ

2.1. Доходи та витрати домогосподарств

Матеріальне становище населення може бути охарактеризоване за допомогою різних показників, ключовим з яких є доходи, отримувані домогосподарством з різних джерел. Отже, дослідження тенденцій зміни розмірів основних джерел доходів різних типів домогосподарств та їх співвідношення дозволяє оцінити стан та зміни матеріального добробуту населення країни.

У складі загального доходу домогосподарств України головна роль відводиться оплаті праці як винагороді за роботу за наймом. Починаючи з 2000 року, основні показники матеріального становища населення набули ознак зростання. Останні 10 років в Україні відбувалися суттєві соціально-економічні трансформації, в результаті яких спостерігалося збільшення як номінальних, так і реальних доходів населення. Загалом по країні зріс рівень матеріальної забезпеченості домогосподарств.

За даними Держкомстату України, номінальний розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої одному штатному працівнику в 2009 році порівняно з 2000 роком збільшився у 8,3 рази і склав 1906 грн. Чим значно перевищив розміри соціальних стандартів та гарантій, які були встановлені на 2009 рік, а саме: у 2,8 рази – розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи (669 грн.) та у 3 рази розмір мінімальної заробітної плати (643,2 грн.) (табл. 2.1). Середній розмір місячної пенсії за цей же період зріс у 11,9 разів, що пов’язане із значним збільшенням розмірів пенсійних виплат 2007 року.

Таблиця 2.1.

Середньомісячна заробітна плата і пенсія та їх співвідношення з державними соціальними гарантіями, 2000–2009 рр.50

Роки

Середньомісячна заробітна плата, грн.

Середній розмір місячної пенсії (на кінець року), грн.

Мінімальна заробітна плата, грн. *

Мінімальна пенсія, грн *

Співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати

Співвідношення середньої та мінімальної пенсії

2000

230

83,7

100,1

46,75

2,30

1,79

2001

311

122,5

118,0

63,6

2,64

1,93

2002

376

136,6

152,5

84,9

2,47

1,61

2003

462

182,2

186,7

89,35

2,47

2,04

2004

590

316,2

215,7

156,53

2,74

2,02

2005

806

406,8

300,3

332

2,68

1,23

2006

1041

478,4

364,6

358,5

2,86

1,33

2007

1351

751,4

430,0

403,75

3,14

1,86

2008

1806

898,4

532,5

482,75

3,39

1,86

2009

1906

999,0

643,2

544

2,96

1,84

* середньорічні значення

Співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати щороку змінювалося, однак окреслилася загальна тенденція до більш швидкого зростання середньої. Що стосується співвідношення середньої та мінімальної пенсії, то такої чіткої тенденції не прослідковується, оскільки річні темпи їх зростання відрізнялися значними коливаннями. Варто відзначити, що за останні 10 років мінімальна пенсія зросла в 11,6 рази, в той час як розмір мінімальної заробітної плати – лише у 6,4 рази. Це свідчить про певне розбалансування взаємозалежності між головними показниками рівня життя населення. Така нерівномірність динаміки пропорцій основних державних соціальних гарантій для працездатного та непрацездатного населення є ознакою штучного підвищення ролі соціального забезпечення окремої категорії населення України (осіб пенсійного віку). Відповідні тенденції перерозподілу матеріальних ресурсів на користь осіб похилого віку підтверджуються динамікою співвідношення середньої заробітної плати та середнього розміру пенсії, аналіз якої свідчить про зменшення розриву між показниками матеріального добробуту найманих працівників та осіб пенсійного віку (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка середньомісячної заробітної плати, середнього розміру місячної пенсії та їх співвідношення за 19992009 рр.51

Якщо у 1999 році середня заробітна плата перевищувала середню пенсію у 2,6 рази, то протягом 2000-х років розрив поступово скорочувався, поки не досяг рівня 1,8 у 2007 році, який дещо зріс у наступні 2 роки.

Важливе значення для аналізу матеріального добробуту сімей має оцінка реальних доходів і величини та темпів зростання реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата протягом 2000–2009 рр. постійно зростала, однак нерівномірними темпами – від 15,7 % у 1999 році до 36,7 % у 2005 (рис. 2.2). У 2009 році спостерігався найнижчий за вказаний період приріст номінальної заробітної плати – лише 5,5 %, тобто втричі менший, ніж 10 років тому. Щодо зміни розмірів реальної заробітної плати - вона почала збільшуватися з 2001 року, сягнувши найвищого темпу приросту в 2004 році (23,8 %). Згодом темп приросту невпинно зменшувався. У 2009 році вперше в Україні зафіксовано скорочення розміру реальної заробітної плати, при цьому достатньо значне – на 9,2 % порівняно із попереднім роком. Отже, відносний розмір скорочення реальної заробітної плати повернувся на рівень 1999 року. Це зумовлено не стільки високим рівнем інфляції, скільки відсутністю суттєвого збільшення номінальної заробітної плати, що було спричинене впливом на українську економіку світової економічної кризи 2009 року.

Рис. 2.2. Темпи приросту номінальної та реальної заробітної плати

в Україні за 1999 – 2009 рр. (до попереднього року), %52

Оскільки доходи від найманої праці для значної більшості домогосподарств України є головним джерелом доходу, то майже десяти відсоткове зменшення реального розміру заробітної плати спричинило негативний вплив на добробут населення. Це підтверджується і результатами обстеження умов життя домогосподарств, що свідчать про уповільнення зростання доходів домогосподарств у 2009 році порівняно з попереднім роком.

Якщо за декілька попередніх років рівень сукупних еквівалентних доходів зростав більше, ніж на 20 % щороку, то у 2009 році він збільшився тільки на 3 %. Також відбулося деяке погіршення структури сукупного доходу домогосподарств порівняно з 2008 роком. Однак, враховуючи тимчасовий характер впливу економічної кризи на соціально-економічне становище в Україні, можна сподіватися на відновлення в подальшому позитивної тенденції зростання доходів населення.

Протягом 1999 – 2009 років відбулися суттєві зміни не лише у розмірах сукупних еквівалентних доходів та витрат, а й у їх співвідношенні. 1999 року, за результатами обстеження умов життя домогосподарств, розмір доходів був значно нижчим за розмір витрат – на 24 %. Такий розрив зумовлено доходами, отриманими в результаті зайнятості в тіньовому секторі економіки. Протягом наступних років, із стабілізацією соціально-економічної ситуації, доходи громадян поступово виводилися з «тіні». Тому співвідношення доходів та витрат змінилося на протилежне. 2009 року еквівалентні доходи в середньому перевищували еквівалентні витрати на 5,3 % (табл. 2.2). Такі зміни відбулися в усіх типах домогосподарств.

Таблиця 2.2.

Зміна рівня сукупних еквівалентних доходів та витрат у домогосподарствах

України протягом 1999-2009 рр., грн.53

Тип домогосподарства

1999

2009

Сукупні еквівалентні доходи

Сукупні еквівалентні витрати

Сукупні еквівалентні доходи

Сукупні еквівалентні витрати

За місцем проживання

Велике місто

141,2

195,4

1555,3

1508,5

Мале місто

136,7

188,6

1266,8

1207,5

Село

150,6

180,5

1173,4

1071,2

За типом домогосподарства

Домогосподарства з дітьми, в т.ч.:

131,2

171,6

1218,3

1159,8

- з одною дитиною

137,9

184,1

1275,1

1225,0

- з двома дітьми

127,4

164,0

1059,2

1009,1

- з трьома та більше дітьми

106,7

128,2

974,0

943,7

- з дітьми до 3-х років

116,4

151,2

1290,1

1188,2

- всі дорослі працездатного віку

133,0

177,2

1239,2

1202,5

- є дорослі працездатного та непрацездатного віку

128,4

158,5

1169,9

1083,4

- є хоча б один безробітний

134,2

158,0

946,6

898,7

Домогосподарства без дітей, в т.ч.:

162,0

216,0

1524,7

1445,4

- є особи і працездатного, і непрацездатного віку

155,8

197,9

1474,4

1353,9

- які складаються тільки з пенсіонерів

159,0

214,7

1407,5

1321,6

- в т.ч. тільки з осіб старше 70

137,5

196,7

1173,5

1176,7

- в яких всі працюють

207,2

270,6

1924,0

1803,6

- є хоча б один безробітний

114,8

180,7

1215,3

1098,7

Україна

143,0

188,5

1358,1

1290,2

Характерно, що тенденція покращення співвідношення доходів та витрат постійно простежується в сільських домогосподарствах: у 1999 році їх витрати меншою мірою перевищували доходи порівняно із міськими (на 17 % проти 28 %), а у 2009 році доходи більш суттєво перевищували витрати (на 10 % проти 4 %).

Слід відзначити суттєве покращення співвідношення доходів та витрат у сім’ях з дітьми до 3-х років: у 2009 році зафіксовано одним з найвищих його рівнів.

Лише домогосподарства, що складаються з осіб старше 70 років, за минулі роки так і не досягли співвідношення доходів та витрат на користь перших. Якщо 1999 року цей показник у домогосподарствах пенсіонерів був одним з найгірших, то 2009 - розмір доходів майже сягнув розміру здійснюваних витрат. Номінальний розмір сукупних еквівалентних доходів протягом 1999 – 2009 рр. у середньому по Україні виріс у 9,5 разів. Найбільше доходи зросли у великих містах (в 11 разів), найменше – у селах (у 7,8 разів).

Серед окремих типів домогосподарств слід підкреслити значне зростання доходів у сім’ях з дітьми до 3-х років – у 11,1 разів, що зумовлене суттєвим підвищенням розміру допомоги при народженні дитини.

Характерно, що наявність у домогосподарстві з дітьми безробітної особи є важливою причиною низьких доходів. Саме в таких сім’ях доходи протягом 2000 – 2009 рр. найменше зросли – у 7,1 разів.

Щодо розмірів доходів, то серед усіх домогосподарств вирізняються ті, що складаються лише з працюючих осіб – рівень еквівалентних доходів у них більш ніж на 40 % перевищує середній по Україні, при цьому таке співвідношення за 10 років майже не змінилося (рис. 2.3). Вищий від середнього рівень еквівалентних доходів спостерігається у домогосподарствах, що складаються з осіб працездатного та непрацездатного віку та у домогосподарствах з пенсіонерів. При цьому в останніх спостерігалося зменшення рівня доходів відносно середнього – 1999 року перевищення складало 11 %, 2009 – лише 4 %.

В усіх домогосподарствах з дітьми рівень еквівалентних доходів нижчий порівняно із середнім, оскільки в них, кількість членів домогосподарств, які не отримують ніяких доходів, є більшою порівняно з бездітними. Певне занепокоєння викликає лише той факт, що протягом 1999–2009 рр. відбулося відносне скорочення рівня доходів у домогосподарствах з дітьми, незалежно від їх кількості (рис. 2.3). Виняток складають сім’ї з дітьми до 3-х років, в яких рівень доходів збільшився з 81,4 % до 95 %. Як вже зазначалося, це стало можливим завдяки значному збільшенню розмірів допомоги на дітей, починаючи з 2005 року.

Рис. 2.3. Співвідношення рівня сукупних еквівалентних доходів в різних

типах домогосподарств із середнім по Україні у 1999 та 2009 рр., 

 % (середній рівень по Україні = 100)

Суттєво змінилося співвідношення розмірів сукупних еквівалентних доходів у населення, яке проживає в різних населених пунктах. За результатами обстеження, у 1999 році у сільських мешканців еквівалентні доходи були більшими і перевищували середній рівень на 5,3 %. В той час як у малих містах вони були нижчими на 4,4 %, а у великих – на 1,3 %. Протягом 2000-х років ситуація докорінно змінилася – доходи міських мешканців зростали більш швидкими темпами, ніж сільських. Станом на 2009 рік у великих містах еквівалентні доходи вже перевищували середній по країні рівень на 14,5 %, а у сільській місцевості стали меншими на 13,6 %. Отже, за аналізований період не лише змінилося співвідношення розмірів еквівалентних доходів між містом і селом, а й збільшилася диференціація доходів залежно від місця проживання. Якщо у 1999 році різниця між еквівалентними доходами сільських мешканців та мешканців великих міст складала 7 %, то у 2009 році – вже 33 %.

За період 1999 – 2009 рр. відбулися значні зрушення у структурі загальних доходів домогосподарств України. Їх можна охарактеризувати як процес покращення структури доходів за рахунок скорочення натуральних надходжень від особистого підсобного домогосподарства та збільшення розміру доходів від найманої праці. Протягом 1999 – 2009 рр. частка оплати праці у структурі загальних доходів домогосподарств України збільшилася з 35,1 % до 50 %, ставши таким чином дійсно основним джерелом доходів (табл.2.3). Натомість частка натуральних надходжень від особистого підсобного домогосподарства та від самозаготівель скоротилася майже у 5 разів: якщо 1999 року такі надходження були другим за важливістю джерелом доходів для домогосподарств України, то 2009 року їх значимість суттєво знизилася. Більше того, в результаті підвищення розмірів пенсій їх частка зросла з 15,2 % до 23,7 %. Таким чином, станом на 2009 рік доходи від найманої праці та пенсії забезпечували майже ¾ загального доходу домогосподарств України.

Таблиця 2.3.

Структура загального доходу домогосподарств, що мешкають у

різних типах населених пунктів, у 1999 та 2009 роках, %54

1999

2009

Велике місто

Мале місто

Село

Україна

Велике місто

Мале місто

Село

Україна

Оплата праці

50,7

37,0

16,7

35,1

59,5

48,4

34,9

50,0

Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості

4,0

2,8

1,4

2,7

4,9

7,2

4,7

5,4

Доходи від власності

0,3

0,1

0,0

0,2

0,3

0,2

1,5

0,6

Доходи від продажу сільськогосподарської продукції

0,2

1,9

9,7

3,9

0,1

1,4

9,7

3,1

Вартість спожитої продукції, отриманої з ОПГ та від самозаготівель

5,3

21,6

45,4

23,7

0,6

4,1

12,9

4,9

Пенсії

18,0

15,0

12,2

15,2

21,5

26,0

25,4

23,7

Пільги та субсидії

5,7

6,0

3,0

4,9

1,4

1,3

0,8

1,2

Інші соціальні трансферти

1,5

1,7

1,5

1,5

3,2

3,2

3,6

3,3

Грошова допомога від родичів та інших осіб

4,0

3,3

1,7

3,0

5,8

5,1

4,0

5,1

Надходження від продажу нерухомості, особистого і домашнього майна

1,4

0,6

0,5

0,9

0,4

0,2

0,2

0,3

Інші надходження

8,9

10,0

7,9

8,9

2,3

2,9

2,3

2,4

Загальний доход

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Роль оплати праці у формуванні доходів домогосподарств посилилася у сільській місцевості – з 16,7 % до 34,9 %, тобто у 2 рази. Якщо у 1999 році для сільських мешканців головним джерелом доходів було особисте підсобне господарство, натуральні надходження від якого забезпечували майже половину їх доходів, то протягом 2000-х років їх частка скоротилася майже у 4 рази – до 12,9 %. У містах зміни у структурі доходів відбувалися з дещо меншою інтенсивністю, але також у напрямку її покращення та посилення значимості грошових доходів.

У домогосподарствах з дітьми протягом всього аналізованого періоду зберігається більш висока частка оплати праці у структурі загального доходу. Відповідно, через особливості демографічного складу, для бездітних домогосподарств характерна більша значимість пенсій.

Кількість дітей у домогосподарстві прямо впливає на особливості структури його загального доходу – чим більше дітей, тим нижчою виявляється частка оплати праці та вищою – частка грошових та натуральних надходжень від особистого підсобного домогосподарства (табл. 2.4). Однак протягом 1999 – 2009 рр. значимість останнього джерела доходів зменшувалася, хоча для багатодітних сімей воно й досі лишається досить важливим, забезпечуючи 15,5 % загального доходу.

Протягом 2000 – 2009 рр. зросла частка соціальних трансфертів (насамперед допомоги на дітей), особливо в багатодітних сім’ях, де вона складає 17,1 % проти 4,5 % у 1999 році. Ще одна особливість структури доходів сімей з дітьми полягає в збільшенні частки допомоги, отримуваної від родичів та знайомих. Якщо у 1999 році в сім’ях з 1-2 дітьми вона складала 3-4 %, а в багатодітних – 1,6 %, то у 2009 році зросла відповідно до 5-6 % та 7,3 %. Таким чином, допомога родичів виявилася достатньо вагомим джерелом в структурі доходів багатодітних сімей, особливо в період загострення економічної кризи.

Зміни у структурі доходів сімей, які мають дітей до 3-х років не відрізняються від усіх домогосподарствам з дітьми – зростання частки оплати праці та доходів від соціальних трансфертів; значне зменшення частки доходів від особистого підсобного домогосподарства (табл. 2.5). При цьому допомоги на дітей є другим за важливістю джерелом доходу (13,9 %) після оплати праці, частка якої складає 52,9 %, в той час як у 1999 році ці доходи були значно меншими – відповідно 5,0 % та 34,6 %, а натуральні надходження від особистого підсобного господарства забезпечували чверть усіх доходів таких сімей.

Структура доходів домогосподарств без дітей досить сильно відрізняється в залежності від їх демографічного складу (табл. 2.5). В домогосподарствах, які складаються тільки з працюючих осіб, основним джерелом доходу є оплата праці. Однак у 1999 році навіть у таких сім’ях вона складала лише дещо більше половини загального доходу. З іншого боку, частка натуральних надходжень була однією з найменших – 14,6 %. У 2009 році оплата праці складала вже 71,3 %, решта джерел доходу суттєво не відрізнялася.

В домогосподарствах, які складаються лише з осіб пенсійного віку, основним джерелом доходу були пенсії, частка яких протягом 2000–2009 рр. зросла з 41,2 % до 70,5 %. Як і в решти домогосподарств, за цей час суттєво скоротилася частка надходжень від особистого підсобного господарства – у 4,4 рази, перетворившись з другого за важливістю джерела доходу в незначне за розміром. Також слід відзначити скорочення частки доходів у вигляді пільг та субсидій – з 8,0 % до 2,8 %.

В домогосподарствах, які складаються з осіб працездатного та непрацездатного віку, у 1999 році більше 4/5 загального доходу забезпечували майже в одноковому розмірі три джерела: оплата праці, натуральні надходження від особистого підсобного господарства та пенсії. Протягом 2000-х років ситуація суттєво змінилася – зросла частка оплати праці та пенсій, а роль підсобного господарства значно зменшилася. Таким чином, у таких домогосподарствах основним джерелом доходу стала оплата праці (41,4 %), другим за важливістю – пенсії (39,1 %), що цілком відображає їх демографічний склад.

Суттєво погіршує структуру загального доходу наявність в домогосподарстві без дітей безробітної особи: у 1999 році основним джерелом доходу виявлялась допомога від родичів та знайомих, яка забезпечувала 29,2 % загального доходу, в той час як оплата праці – лише 21,2 %. До 2009 року співвідношення джерел доходу змінилось. З одного боку, зросла більше ніж удвічі частка оплати праці, з другого – частка допомоги родичів перестала відігравати визначальну роль у формуванні доходів таких домогосподарств. Характерно, що частка натуральних надходжень від особистого підсобного господарства скоротилася лише вдвічі – з 16,2 % до 7,7 %, тобто в найменшому ступені порівняно з іншими типами домогосподарств. Ще одна особливість полягає в різкому збільшенні грошових доходів від продажу продукції з особистого підсобного господарства. Якщо у 1999 році ці домогосподарства практично не отримували таких доходів (0,2 %), то у 2009 році вони формували десяту частину загального доходу.

Таким чином, протягом 1999–2009 рр. в усіх домогосподарствах України відбулися позитивні зрушення в структурі загального доходу, а саме:

- зросла роль оплати праці як основного джерела доходу;

- суттєво послабилося значення натуральних надходжень від особистого підсобного домогосподарства, які в кризові роки на межі століть відігравали значну роль у матеріальному добробуті населення.

Слід також відзначити зростання частки пенсій у структурі доходу тих домогосподарств, в яких проживають особи пенсійного віку, та збільшення допомоги на дітей в багатодітних сім’ях та сім’ях з дітьми до 3-х років.

Таблиця 2.4.

Структура загального доходу домогосподарств з дітьми, у 1999 та 2009 рр., %55

1999

2009

Домогосподарства з дітьми

З

1 дитиною

З

2 дітьми

З

3 дітьми та більше

З дітьми до

3-хроків

Домогосподарства з дітьми

З

1 дитиною

З

2 дітьми

З

3 дітьми та більше

З дітьми до

3-х років

Оплата праці

41,6

45,2

39,1

24,3

34,6

58,7

61,1

52,3

39,3

52,9

Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості

3,8

3,8

4,0

2,4

4,4

7,1

6,7

9,0

6,7

8,3

Доходи від власності

0,1

0,2

0,1

0,0

0,2

0,4

0,4

0,4

0,4

0,4

Доходи від продажу сільськогосподарської продукції

4,4

3,5

4,9

8,4

4,7

3,1

2,4

4,7

5,8

2,1

Вартість спожитої продукції, отриманої з ОПГ та від самозаготівель

23,1

19,7

25,9

36,3

25,7

4,9

4,2

6,7

9,7

3,7

Пенсії

6,9

8,0

5,5

5,9

6,9

10,6

11,3

9,7

8,4

8,1

Пільги та субсидії

4,4

4,3

4,6

4,2

3,7

0,9

0,9

0,9

1,6

0,4

Інші соціальні трансферти

2,2

2,0

2,0

4,5

5,0

5,3

4,0

7,5

17,1

13,9

Грошова допомога від родичів та інших осіб

3,2

3,5

3,2

1,6

3,6

5,6

5,7

5,4

7,3

6,1

Надходження від продажу нерухомості, особистого і домашнього майна

0,8

0,4

1,1

2,5

0,6

0,4

0,5

0,3

0,2

1,1

Інші надходження

9,5

9,4

9,6

9,8

10,5

2,9

2,8

3,1

3,5

2,8

Загальний доход

100,0

100,0

100,0

100,0 ∑99,9

100,0 ∑99,9

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0 ∑99,8

Таблиця 2.5.

Структура загального доходу домогосподарств без дітей, у 1999 та 2009 рр., %56

1999

2009

Домогосподарства

без дітей

є особи працездатного

і непрацездатного віку

всі пенсіонери

всі працюють

є хоча б один безробітний

Домогосподарства

без дітей

є особи працездатного

і непрацездатного віку

всі пенсіонери

всі працюють

є хоча б один безробітний

Оплата праці

27,5

28,9

5,9

55,3

21,2

42,5

41,4

8,9

71,3

49,2

Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості

1,5

1,2

0,1

2,9

1,3

3,9

3,8

0,3

6,3

6,5

Доходи від власності

0,2

0,3

0,1

0,2

0,0

0,8

0,5

1,1

0,4

1,5

Доходи від продажу сільськогосподарської продукції

3,4

4,6

3,0

2,0

0,2

3,1

3,1

3,0

1,7

9,8

Вартість спожитої продукції, отриманої з ОПГ та від самозаготівель

24,4

27,3

27,9

14,6

16,2

4,8

5,0

6,3

2,7

7,7

Пенсії

24,9

24,9

41,2

7,8

8,2

35,0

39,1

70,5

10,0

13,3

Пільги та субсидії

5,4

4,5

8,0

2,7

1,0

1,4

1,3

2,8

0,6

0,5

Інші соціальні трансферти

0,8

0,8

0,4

0,6

1,4

1,6

1,5

0,5

0,8

2,8

Грошова допомога від родичів та інших осіб

2,8

1,7

2,8

3,0

29,2

4,7

2,5

4,2

4,1

5,5

Надходження від продажу нерухомості, особистого і домашнього майна

0,9

0,3

1,6

3,0

0,0

0,2

0,5

0,0

0,4

0,6

Інші надходження

8,2

5,5

9,0

7,8

21,2

2,0

1,3

2,4

1,7

2,5

Загальний доход

100,0

100,0

100,0 ∑99,9

100,0 ∑99,9

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0 ∑99,9

2.2. Споживання та забезпеченість товарами тривалого користування

2.2.1. Споживання

Споживчі можливості та структура витрат населення будь-якої країни безпосередньо залежить від економічних процесів, що обумовлюють певний рівень життя. Найяскравішим свідченням динамічних змін у можливостях населення щодо споживання є структурні зміни доходів та витрат населення.

Впродовж останнього десятиріччя споживчі можливості українських домогосподарств зазнали позитивних зрушень завдяки періоду економічного зростання та підвищенню рівня доходів населення, яке спостерігалося в Україні 2004 – 2008 рр. Про що свідчить зростання показників витрат на непродовольчі (у 1,7 разів) та інші товари (у 2,4) поряд зі зменшенням частки витрат на продукти харчування (у 1,3) у 1999 – 2008 рр. (табл. 2.6).

Таблиця 2.6.

Динаміка структури сукупних витрат домогосподарств, Україна, 1999-2009 рр., %57

Витрати на харчування

Витрати на непродовольчі товари

Витрати на послуги

Інші витрати

Загалом

1999

65,2

12,0

16,5

6,3

100,0

2000

64,9

11,0

14,4

9,7

100,0

2001

62,6

11,6

16,7

9,1

100,0

2002

60,2

19,8

10,2

9,8

100,0

2003

59,9

20,1

10,5

9,5

100,0

2004

58,9

20,3

10,6

10,2

100,0

2005

58,1

19,9

10,2

11,8

100,0

2006

54,9

21,4

11,6

12,1

100,0

2007

53,2

22,0

12,2

12,6

100,0

2008

50,8

21,2

12,0

16,0

100,0

2009

51,8

20,0

12,8

15,4

100,0

Як показано в таблиці 2.41, структура сукупних витрат домогосподарств України за даними 2009 року порівняно з попереднім роком відзначилася певними негативними тенденціями. Зокрема відбулося зростання на 1 відсотковий пункт питомої ваги витрат на харчування, тоді як знизилися витрати на непродовольчі та інші товари на 1,2 в.п.58 та 0,6 в.п. відповідно.

Не останню роль у визначенні споживчих можливостей домогосподарств відіграє місцевість проживання. Структура витрат населення у розрізі місця проживання за останнє десятиріччя зазнала позитивних зрушень щодо зменшення відсотка витрат на харчування та послуги й зростання – на непродовольчі та інші товари (табл.2.7).

Таблиця 2.7.

Динаміка структури сукупних витрат домогосподарств залежно

від типу населеного пункту, Україна, 1999, 2009 рр., %59

Статті витрат

1999

2009

місто

село

місто

село

Харчування

62,3

71,7

49,8

57,2

Непродовольчі товари

12,4

11,1

20,0

20,2

Послуги

19,2

10,5

14,9

6,8

Інші витрати

6,1

6,7

15,3

15,8

Загалом

100,0

100,0

100,0

100,0

Незважаючи на те, що жителям сільської місцевості притаманні найнижчі сукупні витрати, розмір яких у 2009 році сягав 1 071,2 грн. на умовного дорослого (проти 1395,6 грн. у містах), у структурі їх витрат питома вага (витрати на харчування) залишилася найбільшою – 57,2 % (відповідно 49,8 % в місті).

Сільські домогосподарства менше можуть витрачати на послуги – 7,2 %, тоді як жителі міст - вдвічі більше. Це зумовлено не тільки низькими доходами селян, але й нерозвиненістю інфраструктури на селі та відповідними труднощами, пов’язаними із задоволенням потреб (через віддаленість від найближчого міста, нерегулярність транспортного сполучення, брак часу).

Соціально-демографічний та економічний склад домогосподарства також позначається на його споживчих можливостях. Так, упродовж 1999 – 2009 рр. частка витрат на харчування переважала над іншими статтями витрат по всіх без винятку типах домогосподарств. Однак найбільшого рівня вона завжди сягала у домогосподарствах пенсіонерів, особливо тих, які складаються тільки з осіб від 75 років. За даними 2009 року, витрати домогосподарств пенсіонерів на харчові продукти складали 58,1 % від їх загальних сукупних витрат, а домогосподарств у віці від 75 років – 61,6 %.

Також загальноукраїнський показник витрат на харчування було перевищено багатодітними родинами (майже на 3 %), домогосподарствами з подвійним демоекономічним навантаженням на працюючих, тобто з дітьми та пенсіонерами (на 2,5 %), домогосподарствами з дітьми, де є хоча б один безробітний (на 5,4 %) (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура сукупних витрат залежно від типу домогосподарств з дітьми,

Україна, 2009 р., %

Оцінити динаміку змін щодо споживчих можливостей населення у забезпеченні харчовими продуктами дозволяють кількісні, якісні показники, а також збалансованість щоденного раціону. Так, впродовж 1999 – 2008 рр. раціон українців дещо покращувався. Однак, у 2009 року порівняно з 2008 роком зменшилося споживання по 8 з 10 основних груп продуктів, а саме: фруктів та ягід, цукру та меду, м’ясопродуктів, молокопродуктів та риби. Як суттєве позитивне зрушення слід відзначити зменшення рівня споживання хлібопродуктів та виробів з картоплі. Негативним фактором є зменшення питомої ваги овочів (табл. 2.8).

Таблиця 2.8.

Динаміка споживання основних груп продуктів харчування,

Україна, 1999-2009 рр., кг на місяць на особу60

Групи продуктів

1999

2001

2003

2005

2007

2009

Хліб та хлібопродукти

9,1

10,7

10,3

10,3

9,6

9,3

Картопля

10,2

11,1

9,9

9,6

8,3

8,0

Овочі і баштанні

10,0

9,0

9,0

9,1

8,7

10,1

Плоди, ягоди, горіхи

2,0

2,2

2,5

3,1

3,6

5,4

Цукор, мед

2,7

3,3

3,2

3,6

3,2

3,2

Олія та інші рослинні жири

1,5

2,0

2,0

1,9

1,7

1,9

М’ясо та м’ясопродукти

3,7

2,8

3,9

4,4

5,1

4,8

Молоко та молочні продукти

18,7

17,3

19,1

21,7

22,1

19,8

Яйця

19

16

17

21

20

20

Риба та рибопродукти

1,3

1,4

1,4

1,8

1,9

1,8

Кількісні та якісні показники харчування також диференціюються залежно від типу домогосподарства, а найбільш вагомим чинником при цьому є наявність у його складі дітей. Так, раціон домогосподарств з дітьми протягом 2009 року, так само як і в попередні роки, характеризувався дефіцитом м’ясних та молочних продуктів, фруктів та овочів, що є основними постачальниками до організму, зокрема дитячого, білків та інших важливих макро- та мікроелементів. Вони споживали на одну особу менше ніж у домогосподарствах без дітей молока та молокопродуктів на 5,5 кг, м’яса та м’ясопродуктів – на 1,5 кг, навіть хліба та овочів – на 3,1 кг та 3,8 кг відповідно, а картоплі – на 1,8 кг. Однак слід підкреслити, що з кожним роком спостерігаються позитивні зрушення щодо скорочення розриву в споживанні продуктів харчування за усіма групами між бездітними домогосподарствами та сім’ями з дітьми.

З року в рік зберігається найгірша ситуація щодо споживання продуктів харчування в багатодітних родинах та сім’ях з дітьми до 3-х років. Їх раціон переважно складається з картоплі та хліба. Натомість споживання м’яса, риби, молока, яєць, овочів та фруктів є найменшим навіть за загальноукраїнськими показниками. Така ситуація засвідчує їх вкрай низький рівень та якість життя (табл.2.9).

Таблиця 2.9.

Споживання продуктів харчування за основними групами залежно від типу домогосподарства, Україна, 2009 р., кг на особу на місяць61

Групи продуктів

Домогосподарства з дітьми

Домогосподарства без дітей

з трьома та більше дітьми

з дітьми до 3-х років

де є дорослі працездатного та непрацездатного віку

де є хоча б один безробітний

всі працездатного віку

всі пенсійного віку

тільки з осіб від 75 років

хліб та хлібопродукти

7,6

7,0

8,2

8,5

10,3

14,1

15,4

картопля

7,9

6,3

7,9

7,9

8,7

10,9

11,5

овочі та баштанні

7,2

7,2

8,3

7,9

11,5

14,9

14,6

плоди, ягоди, горіхи

2,7

3,5

3,0

2,4

4,1

4,4

4,0

цукор, мед

2,4

2,4

2,8

2,7

3,6

4,7

4,8

олія, маргарин та ін. жири

1,4

1,4

1,6

1,5

2,2

2,8

3,0

м’ясо, м’ясопродукти

3,0

3,7

4,0

3,5

5,9

6,3

5,6

молоко та молочні продукти

16,6

17,4

17,2

16,4

21,4

29,2

30,2

яйця та яйцепродукти

15,4

17,1

17,7

17,1

22,6

23,2

22,0

риба та рибопродукти

1,1

1,3

1,5

1,3

2,2

2,9

2,6

Упродовж 1999 – 2009 рр. у домогосподарствах без дітей (особливо тих, які складаються виключно з пенсіонерів) спостерігається зворотна ситуація: кількісні показники спожитих ними продуктів харчування перевищують за загальноукраїнські, навіть таких як м’ясо, риба, овочі, фрукти, цукор та мед (див. табл.2.2.4). Також слід підкреслити, що підвищення розміру пенсій у 2004 році сприяло покращенню їх раціону, перенасиченого хлібом, картоплею, молоком, тваринними та рослинними жирами. Отже, відбувається їх поступова заміна більш корисними для організму продуктами.

На фоні загального покращення кількісних показників харчування якісні показники впродовж 1999 – 2009 рр. були досить низькими при дуже високій калорійність харчування. Але це зовсім не означає, що організм людини отримує необхідну кількість поживних речовин, при цьому найболючішою проблемою є незбалансованість харчування населення України в цілому. Енергетична цінність харчових продуктів, спожитих українськими домогосподарствами у 2009 році в середньому сягала 3400 ккал на добу, що здебільшого набиралася за рахунок продуктів багатими жирів та з малим вмістом білків і вуглеводів. Найвищий показник енергетичної цінності порівняно із загальноукраїнським – 3626 ккал характерний для сільської місцевості, тоді як найменший – 3219 ккал для населення, яке проживає у великих містах. При цьому, більш раціональним є харчування сільських, ніж міських домогосподарств: білки та вуглеводи в їх меню перевищують навіть загальноукраїнський рівень, а кількість жирів – є меншою.

Оскільки наявність у домогосподарстві дітей має вагомий вплив на показники харчування, то серед українських домогосподарств за весь досліджуваний період найгірша ситуація щодо енергетичної цінності та вмісту поживних речовин у продуктах харчування спостерігається в багатодітних сім’ях: 74 г білків, 113 г жирів та 357 г вуглеводів забезпечують 2724 ккал добового раціону кожної особи. Значно кращим є становище бездітних домогосподарств, особливо тих, що складаються виключно з осіб пенсійного віку: енергетична цінність їх добового раціону становить 4624 ккал, що набирається з 124 г білків, 205 г жирів та 582 г вуглеводів.

Позитивні зміни у кількісних показниках харчових продуктів останнього десятиріччя дещо покращили якісні характеристики раціону українських сімей. Тобто за рахунок вживання м’яса (без сала або більш пісних м’ясопродуктів), фруктів, ягід, молока та риби їм вдалося збільшити частку білків та вуглеводів та зменшити частку жирів. Втім загалом по Україні та по окремих типах сімей при високій калорійності харчування все ж залишається недостатній вміст білків і вуглеводів та значне перевищення жирів у раціоні на одну особу. Так, при розрахованій нормі споживання жирів для сімей з дітьми, як у 1999 р., так і у 2009 р. споживалося жирів більше на 76 %. І навпаки, спостерігається помітний дефіцит споживання білків – 25 %, вуглеводів – 19 % при необхідній для такої калорійності харчування нормі споживання (табл. 2.10).

Таблиця 2.10.

Співвідношення реального та нормативного показників енергетичної цінності харчування залежно від типу домогосподарства, Україна, 1999 та 2009 рр., рази62

Тип домогосподарства

1999

2009

білки

жири

вуглеводи

білки

жири

вуглеводи

Сім’ї з дітьми

0,665

1,705

0,842

0,674

1,757

0,806

- з 1 або 2 дітьми

0,665

1,719

0,836

0,675

1,759

0,806

- з 3 та більше дітьми

0,668

1,538

0,918

0,658

1,674

0,854

- де є особи працездатного та непрацездатного віку

0,640

1,503

0,932

0,667

1,706

0,822

Сім’ї без дітей

0,660

1,668

0,818

0,666

1,700

0,793

- з пенсіонерів

0,658

1,603

0,832

0,658

1,645

0,807

- з осіб працездатного віку

0,664

1,749

0,797

0,672

1,749

0,776

Україна

0,663

1,687

0,831

0,670

1,725

0,799

Хоча домогосподарства без дітей і виграють на фоні сімей з дітьми щодо кількості спожитих продуктів харчування та їх енергетичної цінності, все ж вони не мають збалансованості та різноманітності в раціоні. Так, особливо домогосподарства, які складаються виключно з пенсіонерів або з осіб працездатного віку, добову калорійність забезпечують за рахунок споживання продуктів, що мають значний вміст жирів і вуглеводів, натомість постійно відчувають дефіцит білків.

Однак при досить високій калорійності харчування серед населення України з 1999 року і досі зустрічаються такі домогосподарства, які не можуть забезпечити собі достатній рівень харчування, а їх добовий раціон становить навіть менш ніж 2100 ккал63. Протягом зазначеного періоду відбулося зменшення частки бідних домогосподарств за даним критерієм з 22,8 % до 13,1 %, що свідчить про збільшення можливостей забезпечити себе необхідною кількістю продуктів харчування, не беручи до уваги їх якість. Щорічно впродовж останніх десяти років найбільша питома вага домогосподарств, які є бідними за цим критерієм, спостерігається в сім’ях з трьома та більше дітьми. Так, у 2009 році понад 26 % багатодітних домогосподарств були бідними, оскільки їх добовий раціон не перевищував 2100 ккал на особу.

Поряд зі зменшенням загальної частки у витратах на харчування, протягом 1999 – 2009 рр. в Україні відбувалося зростання питомої ваги витрат на послуги, непродовольчі товари. Витрати українських домогосподарств на непродовольчі товари у 2009 році, як було вже зазначено вище, дорівнювали 20,0 % від сукупних витрат (або 204 грн. на особу на місяць), витрати домогосподарств з дітьми на непродовольчі товари становили 20,8 % проти 19,1 % витрат бездітних (184,1 грн. та 228,6 грн. на особу на місяць) (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Питома вага витрат на непродовольчі товари, послуги та інші витрати залежно від типу домогосподарств, Україна, 2009 р., %64

Тип домогосподарства

Непродовольчі товари

Послуги

Інші витрати

Непродовольчі товари

Послуги

Інші витрати

1999

2009

Сім’ї з дітьми

13,0

16,2

5,9

20,8

13,9

14,1

- з 1 дитиною

13,0

17,2

5,9

20,9

13,7

14,7

- з 2 дітьми

13,3

15,3

6,1

21,1

11,9

13,0

- з 3 та більше дітьми

11,86

11,63

5,26

20,03

10,98

14,25

- з дітьми до 3-х років

12,68

13,64

5,78

21,45

15,28

14,83

- з дітьми, де є дорослі працездатного і непрацездатного віку

12,68

14,42

5,94

19,71

13,75

13,06

Сім’ї без дітей

10,8

16,9

6,7

19,1

12,1

16,5

- всі працездатного віку

14,04

16,93

7,45

19,32

14,15

17,96

- всі пенсіонери

9,70

15,84

5,76

17,18

10,04

14,66

- всі пенсіонери старше 75 років

9,92

16,34

4,55

16,01

9,60

12,83

Україна

12,0

16,5

6,3

20,0

12,8

15,4

Домогосподарства з дітьми у 2009 році мали можливість витрачати на придбання одягу та взуття 6,4 % (58,1 грн. на особу на місяць), в той час як бездітні – 4,8 % ( 59,6 грн.). Серед бездітних домогосподарств найменшу частку на придбання одягу та взуття витрачали домогосподарства пенсіонерів – 2,6 % (31,1 грн.), ще менше ті, в яких проживали особи від 75 років – 1,6 % (17,0 грн.).

Серед домогосподарств з дітьми в найгіршій ситуації щодо задоволення потреб в одязі та взутті перебувають лише багатодітні сім’ї. Вони витратили на одяг і взуття 5,7 % загальних сукупних витрат (40,8 грн.). Перевищено на 1,1 % загальноукраїнський показник щодо витрат на придбання одягу та взуття в сім’ях з 1-2 дітьми та в домогосподарствах з дітьми, де всі дорослі працездатного віку.

Оскільки основні статті витрат домогосподарств спрямовані саме на забезпечення харчування та оплату житлово-комунальних послуг, то незначна частка – 40 %, (в середньому 422,2 грн. на особу на місяць) - залишалася домогосподарствам на охорону здоров’я, освіту, відпочинок і культуру. Питома вага витрат домогосподарств з дітьми на усі зазначені статті складала 41,3 % (372,2 грн.), тоді як бездітні родини щомісячно витрачали біля 39 % (481,6 грн.) від загальних сукупних витрат на освіту, відпочинок, культурне дозвілля, охорону здоров’я тощо.

Серед домогосподарств з дітьми найменше на задоволення своїх потреб у освіті, охороні здоров’я, культурі, спорті спроможні витратити багатодітні сім’ї – лише 39,5 % (або 278 грн.); найбільші ж витрати притаманні сім’ям з однією дитиною – 41,5 % (398,3 грн.). Серед бездітних найбільша частка витрат по зазначених статтях належить домогосподарствам, де усі дорослі працездатного віку – 43,3 % (586,6 грн.) і, звісно, найменше – 31,7 % (або 380,1 грн.) витрачають домогосподарства пенсіонерів.

Зауважимо, що впродовж 1999 – 2009 рр. по різних типах домогосподарств спостерігалися зміни щодо часток витрат на найбільш пріоритетні саме для них групи товарів та послуг. Наприклад, витрати домогосподарств пенсіонерів на охорону здоров’я за цей період скоротилися з 6,5 % до 4,9 %. Сім’ї з дітьми дещо збільшили свої витрати на освіту - з 1,4 % до 1,7 %, натомість скоротили витрати, пов’язані з відпочинком та культурним дозвіллям - 1,5 % проти 2,4 % у 1999 році.

Серед бездітних домогосподарств, які складаються виключно з осіб працездатного віку, найбільші зрушення відмічаються за останні десять років стосовно витрат на побут, утримання житла в належному стані, купівлю техніки та інших побутових приладів. Так, якщо у 1999 році їх частка дорівнювала 1 % від загальних сукупних витрат, то у 2009 році вже зросла до 4 %.

Таким чином, споживання населенням України впродовж 1999–2009 років було й залишається на досить низькому рівні. Однак слід відмітити, що за цей же період часу намітилися позитивні зрушення, коли населення окрім їжі (яка також стає більш різноманітною та збалансованою) може більше витрачати на забезпечення своїх потреб щодо непродовольчих товарів та послуг, тобто ці витрати стали більш доступними як для усього населення так у різних типах сімей.

2.2.2. Забезпеченість сімей товарами тривалого користування

Життя сучасної людини неможливо уявити без товарів тривалого користування: побутова техніка, аудіо-відео техніка, транспортні засоби, оргтехніка, засоби зв’язку тощо. Такі товари не лише створюють комфортні умови та виконують допоміжні функції при ведені домогосподарства, але й свідчать про достатній рівень матеріального добробуту сімей.

В середньому по країні протягом 2000 – 2008 років65 загальний рівень забезпеченості домогосподарств товарами тривалого користування суттєво зріс по всіх без винятку видах товарів (рис. 2.5). Таке зростання можна пояснити в першу чергу тим, що впродовж цих років сучасний український ринок побутової техніки стрімко розвивався за рахунок розширення асортименту. Це і побутова техніка, що використовується для полегшення виконання побутових обов’язків, і сучасні засоби зв’язку, завдяки яким є можливість спілкуватися там, де немає стаціонарних телефонів, сучасний автотранспорт тощо. Саме завдяки цьому значний перелік товарів тривалого користування став більш доступним для населення з різним рівнем добробуту. Також спостерігається прагнення населення до придбання сучасніших побутових приладів. За даними Обстеження умов життя домогосподарств у 2008 році 3,4 % сімей не мали холодильника, 6,1 % – кольорового телевізора, близько 17 % – пральної машини. Три чверті домогосподарств мають мобільний телефон66, а комп’ютер - 21 % (проти 1,4 % у 2000 р.).

Рис. 2.5. Динаміка забезпеченості домогосподарств країни товарами

тривалого користування у 2000-2008 роках, %67

Рівень забезпеченості домогосподарств товарами тривалого користування залежить від багатьох факторів. Найсуттєвішим є тип населеного пункту, тип домогосподарства та рівень добробуту домогосподарства. Мешканці сіл мають менші можливості для забезпечення певними побутовими приладами, ніж жителі міст. У містах сконцентрована основна маса спеціалізованих магазинів та ринків, які пропонують різноманітні товари тривалого користування, розраховані на різні смаки та рівень доходів. Не зважаючи на те, що сучасний ринок товарів тривалого користування розвивається переважно у містах, все ж таки й сільські мешканці стали краще забезпечені такими товарами.

Протягом 2000 – 2008 рр. у сільській місцевості спостерігається підвищення рівня забезпеченості не лише основними товарами тривалого користування (холодильник, пральна машина, кольоровий телевізор, пилосос), але й сучасними високовартісними товарами, такими як: комп’ютер, мобільний телефон, супутникова антена. Майже вдвічі зросла частка домогосподарств, що мають кольоровий телевізор. Більш, ніж в десять разів зріс рівень забезпеченості музичними центрами. У двадцяти один раз зросла частка тих, що мають комп’ютер (табл.2.12).

Таблиця 2.12.

Розподіл домогосподарств за наявністю в них окремих

товарів тривалого користування, %68

міські поселення

сільська місцевість

2000

2008

2000

2008

Холодильник

94,7

98,2

76,5

93,1

Пральна машина

77,5

87,0

59,0

75,1

Пилосос

64,0

82,1

33,6

53,8

Телевізор кольоровий

74,9

95,9

45,9

89,7

Відеомагнітофон

15,1

24,1

7,1

12,3

Відеокамера

0,7

6,8

0,2

1,6

Музичний центр

4,1

19,9

1,0

10,4

Комп’ютер

1,8

27,1

0,4

8,2

Велосипед

28,0

24,9

50,5

60,4

Мопед

1,3

2,7

1,4

5,8

Мотоцикл

4,3

1,8

11,1

6,5

Автомобіль

16,0

20,0

18,5

19,3

Супутникова антена

0,4

6,7

0,2

14,6

Кондиціонер

0,3

4,8

0,1

0,6

Мобільний телефон

-

80,8

-

67,7

Не зважаючи на те, що рівень забезпеченості сільських домогосподарств протягом 2000 – 2008 років поступово покращувався, він до сих пір поступається рівню забезпеченості товарами тривалого користування мешканців міст. У 2008 році 93 % сільських домогосподарств проти 98,2 % міських мали у користуванні холодильники, 75 % - пральну машину, що на 12 відсоткових пунктів менше, ніж у містах. Трохи більше 8 % мають власний комп’ютер, що втричі менше, ніж у містах. 67,7 % мають у користування мобільний телефон проти 80,8 % по містах. Внаслідок того, що в сільській місцевості не розвинена система кабельного телебачення, сільські мешканці мають вищі показники забезпеченості супутниковими антенами – 14,6 % проти 6,7 %. Порівняно з 2000 р. рівень забезпеченості супутниковими антенами зріс як у містах, так і у сільській місцевості втричі.

Для мешканців сільської місцевості дуже важливо мати будь-який власний транспортний засіб: як високовартісний (мотоцикл, автомобіль), так і більш дешевий (мопед, велосипед). Упродовж останніх років відбулось одночасно зниження показника забезпеченості сільського населення високовартісними власними транспортними засобами та зростання рівня забезпеченості більш дешевими. Такі зміни негативно вплинули на життя, оскільки часто власний автомобіль або мотоцикл є єдиним доступним засобом пересування на далекі відстані. У 2008 році 19,3 % сільських домогосподарств проти 18,5 % у 2000 році мали власне авто, 6,5 % (проти 11 % у 2000 році) – мотоцикл. Більше 60 % сільських домогосподарств (проти 50 % у 2000 році) мали велосипед, а 5,8 % (проти 1,4 % у 2000 році) – мопед.

Ще одним з факторів, що безпосередньо впливає на рівень забезпеченості товарами тривалого користування, є тип домогосподарства. Протягом 2000 – 2009 рр. домогосподарства з дітьми краще забезпечені товарами тривалого користування, ніж домогосподарства без дітей. Це можна пояснити тим, що сім’ї з дітьми більш зацікавлення у придбанні сучасних товарів тривалого користування, які допомагають у розвитку та навчанні дитини. Особливо це стосується комп’ютерів, без яких неможливо уявити сучасну людину.

У 2008 році рівень забезпеченості такими традиційними товарами, як холодильник, пральна машина, кольоровий телевізор у домогосподарствах з дітьми в 1,2-2 рази перевищував показники домогосподарств без дітей. Так, 91 % домогосподарств з дітьми (проти 78,5 % без дітей) мають пральну машину, 83 % (проти 67 % ) мають пилосос, холодильник – 98 % (проти 95 %). Більш ніж чверть домогосподарств з дітьми мають власний автомобіль, тоді як серед домогосподарств без дітей цей показник становить близько 15 %. Рівень забезпеченості комп’ютерами є найвищим по країні та становить 32,3 %, що в 2,2 рази більш, ніж по домогосподарствах без дітей. Протягом 2000 – 2008 років у домогосподарствах з дітьми суттєво зріс рівень забезпеченості комп’ютерами. Так, якщо у 2000 році лише 3 % мали комп’ютер, то вже у 2008 році майже третина.

Не зважаючи на підвищення рівня забезпеченості домогосподарств товарами тривалого вжитку, найнижчий рівень забезпеченості цими товарами залишається серед багатодітних родини (табл.2.13). У 2001 році не мали холодильника 17,4 % сімей з трьома дітьми. У 2008 році цей показник знизився у чотири рази та становив 4 %, але він удвічі більше, ніж у домогосподарствах з однією дитиною. В 2001 році не мали у користуванні пральної машини 26 % сімей з трьома дітьми. У 2008 році питома вага таких сімей скоротилася до 11,2 % проти 8,2 % у домогосподарствах з двома дітьми.

Не зважаючи на те, що багатодітні сім’ї недостатньо забезпечені товарами тривалого користування у порівнянні з іншими домогосподарствами з дітьми, саме в багатодітних сім’ях протягом 2001 – 2008 років відбулося найсуттєвіше зростання показників забезпеченості побутовими товарами. Так, майже вдвічі зросли показники забезпеченості пилососами, кольоровими телевізорами та автомобілями. Рівень забезпеченості комп’ютерами в сім’ях з трьома дітьми зріс в дев’ять разів.

Таблиця 2.13.

Рівень забезпеченості певними товарами тривалого користування домогосподарств з дітьми, в залежності від кількості дітей, %69

 

Домогосподарства з 1 дитиною

Домогосподарства з 2 дітьми

Домогосподарства

з 3 дітьми

Домогосподарства з дітьми

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

Холодильник

93,8

98,0

92,6

98,6

82,6

95,6

92,7

98,1

Пральна машина

82,3

91,2

81,1

91,8

74,0

88,8

81,1

91,3

Пилосос

65,9

84,8

61,5

82,3

43,5

70,9

62,9

83,4

Кольоровий телевізор

81,9

97,6

80,0

97,3

60,3

96,9

79,8

97,5

Комп’ютер

3,2

33,7

2,8

29,7

2,7

24,7

3,0

32,3

Автомобіль

20,6

27,2

23,0

30,3

17,5

27,5

21,2

27,9

Мобільний телефон

-

95,2

-

94,9

-

93,4

-

95

Серед домогосподарств без дітей менш за всіх забезпечені побутовими товарами домогосподарства пенсіонерів-одинаків. Так, якщо в середньому 95,7 % домогосподарств без дітей мають холодильник, то серед пенсіонерів - одинаків цей показник зменшується до 93 %. Кольоровий телевізор мають 83,8 % пенсіонерів-одинаків, тоді як в домогосподарствах із двох та більше пенсіонерів рівень забезпеченості кольоровими телевізорами становить 93,7 %. (табл. 2.14).

Таблиця 2.14.

Рівень забезпеченості певними товарами тривалого користування

домогосподарств без дітей 2001-2008 р, %70

 

Одинаки пенсійного віку

Домогосподарст-ва з осіб пенсійного віку

Домогосподарст-ва з осіб пенсійного та працездатного віку

Середнє по домогосподарст-вах без дітей

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

холодильник

77,4

93,0

89,6

98,4

89,0

97,7

86,9

95,7

пральна машина

50,4

65,3

71,2

83,5

72,2

88,2

67,2

78,5

пилосос

44,5

47,8

49,0

66,8

53,5

76,5

48,2

67,2

кольоровий телевізор

37,6

83,8

58,9

93,7

66,7

96,9

60,1

91,8

комп’ютер

0

0,8

0,3

2,4

0,8

19,3

1,2

14,5

автомобіль

1,4

1,4

13,3

13,0

12,3

22,0

11,5

14,9

Суттєвою є різниця в рівні забезпеченості автомобілями пенсіонерів-одинаків та інших домогосподарств без дітей. Лише 1,4 % пенсіонерів-одинаків мають власне авто, що в 10,6 рази менше, ніж у середньому по домогосподарствах без дітей, та в 16 разів менше, ніж в домогосподарствах з осіб працездатного та пенсійного віку.

Протягом 2001 – 2008 років у домогосподарствах без дітей найсуттєвіші позитивні зміни у забезпеченості побутовими товарами відбулися саме в домогосподарствах пенсіонерів-одинаків. Упродовж 2000 – 2009 років рівень забезпеченості холодильниками в цих домогосподарствах зріс в 1,2 рази, кольоровими телевізорами – в 2,2 рази.

Аналізуючи рівень забезпеченості домогосподарств товарами тривалого вжитку, окрему увагу доцільно приділити молодіжним домогосподарствам. Для сучасної молоді стало важливим не відставати від технічного прогресу, тому представники саме цієї верстви населення намагаються купувати найсучасніші види товарів тривалого вжитку. Цим і пояснюється особливість структури забезпечення ними молодих сімей. Вона полягає в тому, що в молодіжних домогосподарствах рівень забезпечення рідковживаними товарами тривалого користування та засобами зв’язку перевищують середні показники по країні.

Забезпеченість молодих сімей традиційними товарами тривалого користування, такими, як холодильник, пральна машина, пилосос, кольоровий телевізор є нижчою, ніж в середньому по країні. Однак молоді сім’ї краще забезпечені сучасними технологічними приладами. Так, якщо в середньому по країні мобільний телефон мають близько 77 % домогосподарств, то по молодих сім’ях це показник знаходиться на рівні 98 %; комп’ютерами забезпечена більш ніж чверть молодих сімей проти 21 % по країні.

Серед домогосподарств молоді краще забезпечені товарами тривалого користування сім’ї з дітьми. У них рівень забезпеченості традиційними та рідковживаними товарами тривалого користування перевищує середній по країні. Так, майже 72 % молодих сімей з дітьми мають пральну машину, що перевищує показники по молодих сім’ях без дітей; рівень забезпеченості відеокамерами в молодих сім’ях з дітьми дорівнює 8,7 %, що в двічі більше, ніж по молодих сім’ях без дітей (табл. 2.15). Такі розбіжності можна пояснити тим прагненням молодих сімей з дітьми мати якомога більше сучасних товарів тривалого користування для створення комфортних умов для себе і розвитку своїх дітей.

Протягом 2000 – 2008 років рівень забезпеченості молодих сімей товарами тривалого вжитку зазнав як позитивних, так і негативних змін. До позитивних змін можна віднести збільшення у 12 разів питомої ваги молодих сімей, які мають комп’ютер, відеокамеру та супутникову антену. До негативних змін – зменшення питомої ваги молодих сімей, які володіють холодильником та пральною машиною.

Таблиця 2.15.

Рівень забезпеченості товарами тривалого користування, в залежності від типу домогосподарства 2008 р., %71

Молодіжні домогосподарства

в цілому

Молоді сім’ї

з дітьми

Молодіжні домогосподарства

без дітей

2000

2008

2000

2008

2000

2008

Холодильник

80,2

77,9

80,4

80,6

79,2

73,3

Пральна машина

64,6

49,3

64,6

64,5

64,8

39,3

Пилосос

45,9

49,1

45,5

45,7

47,9

39,4

Телевізор кольоровий

61,3

76,1

60,8

62,3

63,9

70,6

Відеокамера

0,5

6,2

0,4

0,5

0,7

5,1

Комп’ютер

2,1

26,1

2,3

2,5

0,8

29,9

Автомобіль

13,6

16,6

14,2

13,2

10,8

15,5

Супутникова антена

0,3

3,8

0,3

0,3

0,4

2,4

Мобільний телефон

*

97,8

*

*

*

98,1

На рівень забезпеченості товарами тривалого користування безпосередньо впливає рівень добробуту домогосподарств. Як видно з таблиці 2.16, зі зменшенням рівня матеріального добробуту знижується рівень забезпеченості домогосподарств країни товарами тривалого вжитку. Це стосується як традиційних товарів (холодильник, пральна машина, кольоровий телевізор, пилосос), так і високовартісних та рідковживаних товарів (комп’ютер, супутникова антена, відеокамера, автомобіль).

Таблиця 2.16.

Розподіл домогосподарств країни у 2008 році за наявністю товарів тривалого користування залежно від рівня матеріального добробуту, %72

Домогосподарства з високим рівнем добробуту73

Домогосподарства з низьким
рівнем добробуту74

2001

2008

2001

2008

Холодильник

95,9

98,1

78,8

93,0

Пральна машина

81,7

90,4

60,2

76,7

Пилосос

74,6

89,5

35,1

59,0

Телевізор кольоровий

88,0

97,3

51,6

90,4

Комп’ютер

8,0

43,6

0,3

10,2

Автомобіль

23,5

35,9

10,8

12,7

Супутникова антена

0,8

11,2

0,2

10,2

Серед заможних домогосподарств 98 % мають холодильник проти 93 % з низьким рівнем добробуту; 90,4 % домогосподарств з високим доходом мають пральну машину проти 76,7 % з низьким рівнем добробуту. Лише 2,7 % заможних домогосподарств не мають кольорового телевізора проти 9,6 % з низьким рівнем матеріального добробуту. Трохи більш ніж 73 % домогосподарств з низьким рівнем добробуту мають у користування мобільний телефон. Тоді як по домогосподарствах з високим рівнем добробуту цей показник перевищує 92 %. Таким чином, рівень забезпеченості традиційними товарами менш заможних домогосподарств не суттєво поступається аналогічним показникам по більш заможних домогосподарствах.

Показники ж наявності високовартісних товарів серед рідковживаних по домогосподарствах з високим рівнем добробуту більше, ніж удвічі перевищують показники по домогосподарствах з низьким рівнем. Так, лише 12,7 % домогосподарств з низьким рівнем добробуту мають автомобіль проти 35,9 % по домогосподарствах з високим.

Впродовж 2000 – 2009 років, незалежно від рівня матеріального добробуту домогосподарства, рівень забезпеченості товарами тривалого користування покращився. Особливо це помітно по домогосподарствах з низьким рівнем добробуту. Якщо у 2001 році кольорових телевізорів не було у 48,4 % домогосподарств з низьким матеріальним рівнем, то у 2008 році таких домогосподарств залишилося лише 9,6 %. Холодильників не було у 21,2 % в 2001 році, а у 2008 році їх питома вага скоротилася до 7 %. Комп’ютери у 2001 році мали лише 0,3 %, а у 2008 році вже 10,2 % домогосподарств з низьким матеріальним добробутом.

Поряд з кількісними показниками забезпеченості значимими товарами тривалого використання є також якісні. Якісні показники визначаються через оцінку відповідності наявних товарів тривалого користування сучасним вимогам. Якість товарів тривалого вжитку можна оцінити за допомогою таких характеристик, як час придбання товару, його стан, виробник тощо.

Більшість наявних товарів тривалого користування, не залежно від типу домогосподарства, було придбано не більше п’яти років тому, за винятком автомобілів (табл. 2.17). Не зважаючи на стрімкий розвиток автомобільного ринку в Україні, більшість автомобілів було придбано більше десять років тому.

Майже три чверті, домогосподарств віддають перевагу імпортним товарам тривалого користування. Особливо це стосується таких товарів, як кольоровий телевізор, пилосос, автомобіль (табл.2.18). Якщо у 2001 році 50,9 % домогосподарств володіли вітчизняним кольоровим телевізором, то вже у 2008 році таких домогосподарств залишилося лише 6,5 %.

Впродовж 2001 – 2008 років спостерігається підвищення якісних показників товарів тривалого користування, а саме: зменшення частки домогосподарств, які володіють побутовою технікою більше десяти років та збільшення частки тих, які мають товари тривалого користування менш ніж 5 років або 5-10 років.

Таким чином, рівень забезпеченості домогосподарств товарами тривалого користування протягом 2001 – 2008 років значно покращився не тільки за кількісними, але й за якісними показниками. Це може свідчити як про стрімкий розвиток ринку побутових приладів, так і про підвищення матеріального добробуту домогосподарств країни.

Таблиця 2.17.

Розподіл домогосподарств за часом придбання певних товарів тривалого користування, %75

 

Всі домогосподарства

Домогосподарств з дітьми

Домогосподарства без дітей

Менше

5 років

5-10

років

Понад

10 років

менше

5 років

5-10

років

понад

10 років

менше

5 років

5-10

років

понад

10 років

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

Холодильник

6,9

31,8

17,6

29,3

75,5

38,9

9,4

41,3

25,1

34,0

65,5

24,7

4,8

25,9

11,8

26,4

83,4

47,7

Пральна машина

7,6

42,2

19,5

26,4

72,9

31,4

10,8

53,4

27,1

27,7

62,1

18,9

4,7

34,2

12,8

25,5

82,5

40,3

Пилосос

9,8

42,2

23,1

31,2

67,1

26,6

12,7

51,0

29,9

32,5

57,2

16,5

6,8

35,6

16,6

30,1

76,6

34,3

Кольоровий телевізор

20,3

46,3

32,7

39,2

47,0

14,5

24,2

54,3

37,7

38,2

38,1

7,5

16,4

41,2

27,9

39,8

55,7

19,0

Автомобіль

12,5

27,6

19,3

22,8

68,2

49,6

15,0

32,7

22,1

26,0

62,9

41,3

9,0

21,8

15,5

19,4

75,5

58,8

Таблиця 2.18.

Розподіл домогосподарств, які мають окремі види товарів тривалого користування за характеристикою

виробництва цих товарів, %76

 

Домогосподарства з дітьми

Домогосподарства без дітей

Всі домогосподарства

Вітчизняний

Імпортний

Вітчизняний

Імпортний

Вітчизняний

Імпортний

 

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

2001

2008

Холодильник

76,7

29,2

23,3

70,8

79,8

42,1

20,2

57,9

78,4

37,2

21,6

62,8

Пральна машина

73,5

21,4

26,5

78,6

77,1

33,9

22,9

66,1

75,4

28,8

24,6

71,2

Пилосос

71,9

15,6

28,1

84,4

75,7

25,9

24,3

74,1

73,8

21,5

26,2

78,5

Телевізор кольоровий

50,9

6,5

49,1

93,5

62,4

13,8

37,6

86,2

56,7

10,9

43,3

89,1

Автомобіль

50,9

25,5

49,1

74,5

55,9

28,6

44,1

71,4

53,0

26,9

47,0

73,1

2.3. Житлові умови

Важливим показником життєвого рівня населення в будь-якій країні є рівень забезпечення населення належними умовами проживання. На сьогодні житло є не лише життєвою необхідністю, але й індикатором якості життя людини. Формування сучасного ринку вітчизняного житла гальмується низькими матеріальними можливостями домогосподарств. Нерозвиненість системи іпотечного кредитування практично виключає з числа учасників ринку житла групу населення з невисоким рівнем добробуту. Тому однією з проблем в Україні є відсутність у сімей окремого власного житла.

Не зважаючи на те, що більшість домогосподарств країни проживає в окремому помешканні, розмір цього житла не завжди відповідає існуючим нормам. Так 10,5 % домогосподарств країни мають житлову площу менш ніж 7,5 м2 на одну особу, ще 31,1 % - від 7,5 м2 до 13,65 м2.

Досі зберігається залежність між типом домогосподарства та рівнем забезпеченості житлом. Серед усіх домогосподарств країни кращі показники забезпечення житлом мають домогосподарства без дітей. У 2009 році середній розмір житлової площі в цьому типі домогосподарств складав 23,4 м2, а в домогосподарствах з дітьми - лише 11,6 м2. В домогосподарствах з дітьми у 2009 році на одну кімнату припадало 1,5 людини, в той час як у домогосподарствах без дітей цей показник становив лише 0,8.

Для багатьох верств населення з кожним роком залишається все менше можливостей для покращення своїх житлових умов за рахунок державного будівництва. Найбільше від темпів будівництва державного житла залежить міське населення. Протягом 2000–2008 рр. відбувалося поступове збільшення рівня будівництва. 2008 року в Україні було введено в експлуатацію житлових будинків загальною площею 10496 тис. м2, 2000 року - 5558 тис. м2. Однак ця позитивна тенденція перервалася у 2009 році (рис.2.6).

Рис. 2.6. Динаміка введення в експлуатацію житлових будинків в Україні,

тис. м2 загальної площі77

У 2009 році в експлуатацію було введено лише 6400 тис. м2 загальної площі житла, що складає лише 61 % від рівня 2008 року, та лише трохи перевищує показник 2000 року. Така ситуація обумовлена світовою фінансово-економічною кризою, яка негативно вплинула на всі сфери економіки України, та викликала різке погіршення рівня та якості життя людей.

Починаючи з 2000 року спостерігається зменшення черги на отримання житла або поліпшення житлових умов. Але це не є свідченням того, що проблема з житлом ефективно вирішується. Реальною причиною скорочення квартирної черги є ліквідація черги на підприємствах у зв’язку із структурною реорганізацією підприємств, масовими скороченнями працівників, відсутністю коштів на будівництво житла. Поряд зі скороченням черги на житло зменшується і кількість одержувачів житла. Якщо у 2000 році одержали житло або поліпшили свої житлові умови 28,9 тис. домогосподарств які перебували на квартирному обліку в державному житловому фонді в містах, то у 2009 році цей показник скоротився до 10,8 тис. (табл.2.19).

Таблиця 2.19.

Динаміка надання житла міському населенню78

Рік

У державному фонді

У фонді житлово-будівельних кооперативів

кількість сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку, (тис)

кількість сімей

та одинаків, що одержали житло або поліпшили свої житлові умови квартирному обліку, (тис)

кількість сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку, (тис)

кількість сімей та одинаків, що одержали житло або поліпшили свої житлові умови квартирному обліку, (тис)

2000

1351,8

28,9

397,0

1,9

2001

1246,8

26,5

363,6

1,7

2002

1184,7

22,7

337,3

1,3

2003

1122,2

22,7

327,8

1,2

2004

1087,2

21,6

317,9

0,7

2005

1022,7

19,2

288,5

0,4

2006

994,2

19,3

294,1

0,7

2007

957,6

16,0

282,1

0,4

2008

928,8

15,9

275,1

0,4

2009

897,3

10,8

264,0

0,03

Міське населення може поліпшити свої житлові умови за рахунок власних коштів. Утім лише незначна кількість може це зробити.

Диференціація житлових умов населення з-поміж різних факторів тісно пов’язана зі структурою домогосподарства. Для аналізу було взято зовсім різні типи домогосподарств. Частка тих хто мешкає у власній квартирі або окремому будинку в міській місцевості досить суттєво варіює. Так, у 2000 році найкраще були забезпечені житлом домогосподарства без дітей, в яких є особи працездатного та непрацездатного віку – 95,3 % з них мали власну квартиру або окремий будинок. Найгірше - домогосподарства з трьома дітьми – 88,3 % (табл.2.20). У 2009 році, диференціація між різними типами домогосподарств збільшилася. Так, у місті краще були забезпечені житлом домогосподарства без дітей, в яких всі особи непрацездатного віку, а найгірше - одинаки працездатного віку – 68,5 % (табл.2.20). Така ситуація склалася під дією двох факторів: недостатньої кількості нового житла та високими відсотковими ставками по іпотечному кредитуванню.

Таблиця 2.20.

Частка домогосподарств, які мають квартиру або окремий будинок, %79

Тип домогосподарства

2000

2005

2009

місто

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

94,2

95,0

91,8

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

95,3

95,5

94,8

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

93,7

94,9

95,5

одинаки працездатного віку

89,7

78,0

68,5

одинаки непрацездатного віку

92,2

92,9

93,5

д/г с однією дитиною

90,9

91,3

92,5

д/г с двома дітьми

89,1

87,4

93,0

д/г с трьома та більше дітьми

88,3

93,2

84,8

село

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

96,6

95,3

96,6

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

98,8

99,3

98,0

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

98,6

97,4

98,8

одинаки працездатного віку

97,2

95,7

95,4

одинаки непрацездатного віку

97,7

97,1

98,2

д/г с однією дитиною

95,6

97,1

98,5

д/г с двома дітьми

94,9

97,2

97,7

д/г с трьома та більше дітьми

96,1

98,5

95,3

В сільській місцевості усі типи домогосподарств майже на сто відсотків забезпечені окремим житлом. Але якість цього житла не відповідає існуючим на сьогодні нормам і стандартам.

Окрім наявності власного житла, ще одним важливим аспектом житлових умов населення є рівень забезпеченості житловою площею. У місті найгірша ситуація спостерігається серед домогосподарств з дітьми. Так, у 2000 році 52,6 % багатодітних домогосподарств мали житлову площу менш ніж 7,5 м2 на одну особу, у 2009 році ситуація трохи поліпшилася - 36,6 % (табл. 2.21). В той же час для домогосподарств, у складі яких є двоє дітей, ситуація залишається незмінною.

Таблиця 2.21.

Частка домогосподарств, в яких житлова площа була

менш ніж 7,5 м2 на одну особу80

Тип домогосподарства

2000

2005

2009

місто

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

6,4

8,0

8,1

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

4,7

5,6

5,3

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

2,6

1,7

1,5

одинаки працездатного віку

0,0

1,3

0,9

одинаки непрацездатного віку

0,1

0,0

0,0

д/г с однією дитиною

24,4

22,6

20,8

д/г с двома дітьми

40,2

38,0

38,1

д/г с трьома та більше дітьми

52,6

65,3

36,6

село

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

4,6

4,0

3,4

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

7,2

5,4

3,5

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

2,4

1,3

1,7

одинаки працездатного віку

0,0

0,0

0,0

одинаки непрацездатного віку

0,1

0,1

0,0

д/г с однією дитиною

12,2

13,3

10,6

д/г с двома дітьми

28,1

24,9

25,3

д/г с трьома та більше дітьми

44,9

44,5

41,2

В сільській місцевості спостерігається така ж ситуація, причому її покращення для домогосподарств з дітьми майже не відбулося. Багатодітні сім’ї мають найвищий рівень недостатньої забезпеченості житловою площею – у понад 40 % таких сімей на одну особу припадає менше 7,5 м2 житлової площі.

Якщо оцінювати рівень забезпечення житловою площею за існуючими нормами, ситуація в Україні виглядає не втішно. Сьогодні соціальною нормою вважається 13,65 м2 житлової площі. За цим критерієм у місті в 2000 році 94 % багатодітних домогосподарств мали житлову площу, меншу за соціальну норму. У 2009 році таких домогосподарств стало трохи менше 89,3 % (табл. 2.22). Практично всі домогосподарства, що складалися з непрацездатних осіб, мали житлову площу, що відповідає соціальній нормі. Взагалі домогосподарства без дітей краще забезпечені житловою площею порівняно з домогосподарствами з дітьми.

Таблиця 2.22.

Частка домогосподарств, в яких житлова площа була

менш ніж 13,65 м2 на одну особу81

Тип домогосподарства

2000

2005

2009

місто

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

46,6

48,2

45,0

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

46,3

40,9

38,0

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

26,6

20,1

20,3

одинаки працездатного віку

6,7

9,7

11,3

одинаки непрацездатного віку

3,1

2,8

2,0

д/г с однією дитиною

76,8

74,2

71,7

д/г с двома дітьми

88,3

87,6

86,1

д/г с трьома та більше дітьми

94,0

91,5

89,3

село

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

26,4

27,7

29,1

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

36,3

29,4

32,9

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

18,7

14,4

15,3

одинаки працездатного віку

2,8

1,4

2,4

одинаки непрацездатного віку

3,4

1,5

1,6

д/г с однією дитиною

58,6

58,3

62,1

д/г с двома дітьми

74,4

71,6

74,8

д/г с трьома та більше дітьми

89,4

94,3

83,2

У сільській місцевості диференціація за рівнем забезпеченості житловою площею у межах соціальної норми перевищує міську. Так, якщо рівень забезпеченості житловою площею домогосподарств з дітьми у сільській місцевості у межах соціальних норм майже відповідає показникам міст, то по бездітним домогосподарствам він ліпший. У 2009 році в містах 45 % домогосподарств без дітей, де всі особи працездатного віку, не мали житлової площі у межах соціальних норм, то у сільській місцевості таких домогосподарств було лише 29,1 %. (табл. 2.22). Відповідна картина спостерігається і по домогосподарствам без дітей, у складі яких є особи працездатного і непрацездатного віку.

Характеризуючи умови проживання населення, окремо треба зупинитися на обладнанні сучасного житлового фонду комунальними зручностями (наявності центрального опалення, водопроводу, каналізації, тощо). Стан обладнання житла зручностями можна вважати своєрідним показником достатнього рівня матеріального забезпечення домогосподарства. Тому відсутність хоча б елементарних складових комфортності житла для кожного окремого населеного пункту можна класифікувати як позбавлення нормальних умов життя.

До елементарного набору зручностей в містах можна віднести гаряче водопостачання, ванну або душ та домашній телефон. Для сільської місцевості – одночасна наявність центрального газопостачання, водопроводу та каналізації.

Таблиця 2.23.

Рівень комфортності житла міського населення82

Тип домогосподарства

2000

2005

2009

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

34,5

38,8

39,4

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

30,7

33,3

41,5

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

27,0

33,0

35,2

одинаки працездатного віку

29,4

31,1

19,8

одинаки непрацездатного віку

21,6

26,5

29,1

д/г с однією дитиною

30,8

34,1

37,7

д/г с двома дітьми

28,1

28,3

34,3

д/г с трьома та більше дітьми

24,5

18,0

28,7

Аналіз комфортності дає невтишні результати: найбільша частка домогосподарств, які мешкають у комфортному житлі у місті: у 2000 році складала 34,5 % (табл.2.23), це домогосподарства без дітей де всі особи працездатного віку. Протягом 10 років частка домогосподарств, яка мешкає у комфортному житлі зростала, але досить несуттєво. Так, у 2009 році найбільша частка домогосподарств, яка мешкає у комфортному житлі складає 41,5 %, це сім’ї без дітей де є особи працездатного та непрацездатного віку.

Більше 3/4 багатодітних домогосподарств у місті мешкає у квартирах та будинках, що не обладнані усім необхідним для комфортного проживання. Для деяких типів домогосподарств цей показник ще гірший. Так, лише 19,8 % одинаків працездатного віку в місті мешкають у комфортабельному житлі.

Таблиця 2.24.

Рівень комфортності житла сільського населення83

Тип домогосподарства

2000

2005

2009

д/г без дітей, де всі особи працездатного віку

18,1

17,5

30,3

д/г без дітей, де є працездатні і непрацездатні особи

7,1

14,4

25,0

д/г без дітей де всі особи непрацездатного віку

5,7

9,5

15,9

одинаки працездатного віку

6,0

8,6

11,7

одинаки непрацездатного віку

2,5

6,2

8,4

д/г с однією дитиною

16,2

18,3

27,8

д/г с двома дітьми

13,2

15,6

23,9

д/г с трьома та більше дітьми

10,7

12,4

15,8

Значно гіршою є ситуація в сільській місцевості. У 2000 році в середньому майже 85 % населення мешкало у житлі, в якому не було навіть мінімального набору зручностей. Проте існує тенденція до поступового зростання рівня комфортності житла: у 2009 році найбільша частка домогосподарств, які мешкають у комфортному житлі у сільській місцевості становило 30,3 % (табл. 2.24), це домогосподарства без дітей де всі особи працездатного віку. Найнижчий рівень комфортності житла спостерігається у одинаків непрацездатного віку – 8,4 %, проти 19,8 % відповідного показника міської місцевості.

Загалом, існуючі умови проживання українських сімей можна вважати незадовільними як через низький рівень забезпечення житловою площею (особливо це стосується сімей з дітьми), так і через низький рівень комфортності житлових приміщень, особливо в сільській місцевості.

2.4. Проблема бідності сімей та можливі шляхи її подолання

Аналіз ситуації з бідністю в Україні за період 2000–2009 років свідчить, що позитивний ефект від економічного зростання дозволив зменшити масштаби абсолютної бідності. Ми можемо спостерігати стрімке зменшення масштабів бідності за всіма абсолютними критеріями. Також відбувається поступове зниження рівня бідності за структурним критерієм84, який тісно пов’язаний з характеристикою життєвого рівня населення. При цьому практично стабільною залишається ситуація з відносною бідністю за національним критерієм85, яка впродовж останніх десяти років коливається у межах 26,4-28,1 %. Аналогічною є ситуація з рівнем крайньої бідності або злиденності (за національним критерієм), її показник змінюється впродовж 2000-2009 років у межах 13,6-14,9 % (рис.2.7).


Рис. 2.7. Динаміка бідності за основними критеріями:

рівень бідності у 2000–2009 рр., %

Наразі склалася ситуація, коли два основних монетарних критерії бідності, прийняті на національному рівні – абсолютний (прожитковий мінімум) та відносний (національний) – давали протилежні результати. Показники бідності за критерієм прожиткового мінімуму демонстрували приголомшливо позитивну динаміку (з 72,5 % у 2002 році до 9,8 % у 2009 році), а показники бідності та крайньої бідності за національними критеріями (відповідно 75 та 60 % медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат) залишалися практично незмінними.

Така ситуація пояснюється існуванням стабільних тенденцій розшарування у нижній частині розподілу. Отже, економічне зростання не вплинуло на ситуацію з відносною бідністю, оскільки процес розшарування за доходами не вдалося спинити. Значення коефіцієнту Джині, що характеризує загальне розшарування населення, протягом останніх 10 років коливалося в межах 28,5-30,9 % із загальною тенденцією до незначного зростання. Децильний коефіцієнт фондів86 за рівнем сукупних еквівалентних витрат у 2009 році становив 6,3 рази, що перевищував рівень 1999 року (5,8 рази). Тобто, рівень матеріального забезпечення найбагатших зростає швидше, ніж найбідніших. При цьому найбільш суттєвим є відрив крайніх майнових груп (як зліва, так і справа) від решти населення: витрати 2-го децилю перевищують показник 1-ї децильної групи в 1,4 рази, а 10-ї порівняно з 9-ю – в 1,65 рази; в той же час різниця у витратах між іншими групами коливається від 12 % до 20 %.

У 2008 – 2009 роках падіння рівня бідності за критерієм прожиткового мінімуму продовжувалося високими темпами. Проте слід зазначити, що сам державний соціальний стандарт (прожитковий мінімум, далі ПМ) було переглянуто на 2008 рік неадекватно інфляції 2007–2008 років, а у 2009 році він взагалі не переглядався. Це штучно занизило межу абсолютної бідності та вплинуло на показник рівня бідності. За експертним розрахунком, у 2008 році рівень бідності за критерієм ПМ мав становити не 12,6 %, а 16,1 %. Це не змінює позитивної динаміки, а лише зменшує темпи падіння рівня бідності.

Впродовж всього періоду 2000 – 2009 років актуальними залишаються дві основні проблеми: високі ризики бідності серед сімей з дітьми та серед сільського населення.

За національним критерієм, рівень бідності серед сімей з дітьми з року в рік у 1,7-2,0 рази перевищує показник по домогосподарствах без дітей (рис. 2.8). У 2009 році він становив відповідно 32 % проти 19,6 %. Рівень бідності серед домогосподарств з дітьми знизився на 1,1 в.п. у порівнянні з 2008-м роком, а по домогосподарствах без дітей – лише на 0,1 в.п.

Ситуація покращилася не для всіх типів домогосподарств з дітьми. Суттєве зниження рівня бідності відбулося в домогосподарствах з трьома та більше дітьми: рівень бідності зменшився на 8,6 в.п. відповідно. По домогосподарствах з дітьми до трьох років зниження показника становило 3,4 в.п., з двома дітьми – 2,4 в.п. Оптимістичним є подальше зниження значення показника в сім’ях з дітьми, де всі дорослі працюють (за останній рік – на 1 в.п.).

По домогосподарствах з однією дитиною показник зріс на 0,5 в.п. З урахуванням показника злиденності можна сказати, що ситуація в багатодітних сім’ях за останній період покращилась. Так, частка злиденних серед домогосподарств з трьома та більше дітьми знизилася з 41,8 % до 37,2 % або на 4,6 в.п.

За критерієм прожиткового мінімуму ситуація у сім’ях з дітьми рік від року покращується, але рівень бідності стабільно перевищує показник по домогосподарствах без дітей. У 2009 році відбулося зближення показників по двом сукупностям – по сім’ям з дітьми рівень бідності становив 13,0 % проти 5,9 % без дітей. Це пояснюється здебільшого звуженням контингенту бідних, аніж відносним покращенням становища сімей з дітьми.


Рис. 2.8. Динаміка рівня бідності по домогосподарствах залежно від наявності в них дітей (за національним критерієм та за критерієм прожиткового мінімуму), %, 2000-2009 рр.

Серед домогосподарств без дітей ситуація за національним (відносним) критерієм бідності майже не змінилася – рівень бідності знизився на 0,1 в.п. Незначне зниження показників бідності відбулося в домогосподарствах, де є хоча б один безробітний – з 35,9 % у 2008 році до 35,2 % у 2009. По домогосподарствах пенсіонерів, де всі особи старше 75 років, показник залишився на рівні минулого року (29 %). Занепокоєння викликає суттєве зростання показників бідності та злиденності серед домогосподарств без дітей, де всі працездатного віку – рівень їх бідності зріс з 14,8 % до 15,8 (на 1 в.п., злиденності – з 5,8 % до 6,5 %. Серед домогосподарств пенсіонерів рівень бідності зріс на 1 в.п., злиденності – на 0,1 в.п.).

Можна припустити, що динаміка показника бідності по домогосподарствах з працюючих свідчить про загальне зниження доходів від зайнятості, що торкнулося всіх верств працездатного населення. Ситуація з домогосподарствами пенсіонерів пов’язана з низьким розміром мінімальної пенсійної виплати, на рівні якої отримує доходи більш ніж половина пенсіонерів.

Ситуація з бідністю в селі рік від року загострюється. Нині існує своєрідна прірва між містом та селом, оскільки при загальній стабільній ситуації з бідністю за національним критерієм відбувається покращення ситуації в містах, але погіршення на селі (рис. 2.9). У 2008 році розрив у показниках бідності між містом та селом продовжував збільшуватися – по містах рівень бідності знизився на 0,6 % у порівнянні з попереднім роком, а по селу – зріс на 0,3 в.п. і становив 38,2 %. Показник бідності по сільській місцевості став одним з найвищих за весь досліджуваний період (після показника 2006 року). Проте у 2009 році у розрізі типу поселень відбулися певні зміни. Загальне зниження рівня бідності в країні відбулося за рахунок суттєвого зменшення показника у великих містах (на 2,5 в.п.) та у сільській місцевості (на 1,4 в.п.).

Натомість, у малих містах показник зріс на 3,7 в.п. Отже, можна говорити про погіршення становища населення малих міст на першому етапі кризи, коли удару зазнають мешканці монофункціональних міст та населених пунктів поблизу великих міст зі значними масштабами маятникової міграції.

Позитивним слід вважати зменшення розриву в показниках бідності між містом та селом – по містах рівень бідності практично залишився стабільним (знизився лише на 0,1 в.п.), а по селу зменшився на 1,4 в.п. Проте покращення ситуації на селі стало не наслідком підвищення доходів сільських мешканців, а результатом погіршення ситуації в містах.


Рис. 2.9. Динаміка рівня бідності за національним критерієм залежно від типу місцевості, 1999-2008, %

Таким чином, на загальному фоні позитивних змін у ситуації з бідністю спостерігається вкорінення серйозних проблем, пов’язаних з бідністю дітей та значними масштабами бідності на селі.

Склад бідних за критерієм прожиткового мінімуму також з року в рік все більш тяжів до сільського населення. Ця тенденція чітко простежувалася впродовж 2004–2008 років (рис. 2.10). Однак у 2009 році спостерігається зміна сталої тенденції – питома вага сільського населення серед бідних зменшилася у порівнянні з відповідним періодом минулого року.

Вірогідно, що це пов’язано зі зменшенням розриву в показниках доходів та бідності між містом і селом, оскільки економічна криза здебільшого зачепила міське населення. Внаслідок економічної кризи можна очікувати погіршення показників у містах на фоні незмінної ситуації на селі.

У розрізі великих та малих міст також простежуються специфічні зміни – якщо питома вага населення великих міст серед бідних у 2009 році продовжувала зменшуватися, то частка населення малих міст помітно зросла.

Рис. 2.10. Склад бідного населення у розрізі типу населеного пункту,

 %, за даними 2000-2009 років87

Впродовж всього періоду економічного зростання більшість бідного населення складали домогосподарства з дітьми (60-70 %), хоча у розрізі всього населення вони традиційно складають трохи більше 50 %. Найкращою ситуація щодо сімей з дітьми була у 2004 році – їх частка серед бідного населення становила близько 60 %. Проте з 2005 року вона почала поступово зростати (рис. 2.11). Не став винятком і 2009 рік – зростання питомої ваги домогосподарств з дітьми серед бідного населення (за критерієм прожиткового мінімум) продовжувалося і досягло 68,4 %.

Надалі слід очікувати певних змін у профілях та ризиках бідності для окремих категорій сімей, оскільки економічна криза та неадекватна індексація мінімальних соціальних гарантій неоднозначно вплине на різні групи населення.

Рис. 2.11 Склад бідного населення у розрізі типу домогосподарства,

 %, за даними 2000-2009 років88

Можна очікувати, що на фоні загальної ситуації в країні збільшаться ризики бідності для сімей з безробітними (особливо при наявності в таких сім’ях дітей); домогосподарств, які складаються виключно з осіб старших вікових груп (старше 70 років); складних домогосподарств з подвійним демоекономічним навантаженням (дітьми та особами старшого пенсійного віку). Разом з тим, можливе покращення ситуації в домогосподарствах, які складаються виключно з працюючих та в домогосподарствах з однією дитиною та працюючими батьками. Можливо краще почуватимуться сім’ї з дитиною до 3-х років, якщо виплати на народження будуть здійснюватися згідно з визначеними термінами.

В умовах економічної кризи держава має вирішувати два протирічних завдання щодо політики подолання бідності. З одного боку, запобігати бідності переважної більшості населення шляхом забезпечення мінімальних соціальних гарантій, які унеможливлюють бідність працюючих на умовах повної зайнятості, осіб, які мають право на всі страхові виплати, в першу чергу, на трудову пенсію та допомогу по безробіттю. З іншого - держава повинна захистити найбільш чутливі верстви населення від ризику крайніх форм бідності, який може виникнути найближчим часом унаслідок розгортання кризи. Існування абсолютної бідності в цивілізованому суспільстві (як неспроможності задоволення базових потреб людини), особливо крайніх її проявів, можна розглядати як неприродний соціальний ризик, що являє небезпеку для всього суспільства і має бути зведений до нульового значення. В умовах кризи необхідно не допустити масштабів її зростання.

Динаміка бідності впродовж 2002 – 2008 років свідчила про успішне викорінення такого явища, як абсолютна бідність за міжнародними та національними89 критеріями. У 2009 році ситуація змінилася. Внаслідок кризи ця проблема знову може вийти на одне з центральних місць. Наразі спостерігається зниження купівельної спроможності основних видів доходів населення, зокрема мінімальних соціальних гарантій.

Таким чином, контингент отримувачів доходів на рівні мінімальних гарантій стає першою потенційною групою з надвисокими ризиками абсолютної бідності. У випадку подальшого розгортання кризи вказана група може поповнюватися безробітними з терміном пошуку роботи понад 6 місяців, працюючими з неповним робочим графіком та контингентами з традиційно високими ризиками бідності (сім’ї з 2-ма та більше дітьми, з дитиною до 3-х років).

Основні напрями політики подолання бідності на короткострокову перспективу мають бути такими:

  • розробка та впровадження інструментарію перерозподільних механізмів через систему трансфертів та податків, відновлення принципу звільнення від оподаткування доходів у розмірі прожиткового мінімуму;

  • продовження реформи у сфері оплати праці шляхом відновлення оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень, протидія руйнації основних засад Єдиної тарифної сітки працівників бюджетної сфери;

  • забезпечення всім верствам населення незалежно від місця проживання та матеріальних статків рівного доступу до якісних медичних, освітніх, культурних, комунальних послуг, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

  • впровадження страхових принципів пенсійного забезпечення і встановлення безпосереднього зв’язку між розміром страхової виплати та сумою внесків;

  • запобігання відновленню патерналістичних настроїв у суспільстві;

  • сприяння підвищенню економічної активності працездатного населення;

  • розвиток усіх видів громадської ініціативи;

  • сприяння розвиткові самозайнятості та мікропідприємництва;

  • сприяння благодійництву, зокрема шляхом пропаганди благодійницької діяльності;

  • встановлення громадського контролю над використанням бюджетних коштів і делегування громадським організаціям функцій допомоги непрацездатним верствам населення;

  • соціальний патронаж бідних сімей.

У сфері політики доходів та мінімізації ризиків на ринку праці:

  • розробити науково обґрунтовану модель соціального бюджетування, що має включати усі суспільні соціальні видатки, узгоджувати потреби соціального розвитку з макроекономічними прогнозами, фінансовими можливостями держави;

  • відновити на якісно новому рівні прогресивну шкалу оподаткування доходів фізичних осіб;

  • запровадити ефективні механізми вирівнювання доходів населення шляхом застосування прогресивної шкали збору податків фізичних осіб у відповідності до європейських стандартів і нормативів;

  • сприяти детінізації економіки та доходів населення, зокрема шляхом визначення розміру страхових виплат відповідно до суми сплачених внесків;

  • здійснити комплекс заходів щодо стимулювання легалізації незареєстрованої трудової діяльності і тіньової заробітної плати;

  • розробити систему заходів щодо подолання бідності працюючого населення, створити умови щодо активізації економічної діяльності працездатних верств шляхом реформування системи оплати праці;

  • сприяти підвищенню трудової мобільності;

  • застосувати гнучкі режими зайнятості з розробкою відповідного механізму компенсації втрат у доходах від зайнятості;

  • стимулювати розвиток самозайнятості та зайнятості на малих та середніх підприємствах з метою забезпечення можливостей для вивільнених працівників;

  • спростити адміністрування податкової, ліцензійної, дозвільної та звітної політики в сфері малого підприємництва;

  • удосконалити механізми державної підтримки суб’єктів малого підприємництва в отриманні кредитів та сприяти впровадженню національної програми мікрокредитування, впровадженню інструментів стимулювання банків та небанківських фінансових установ до розширення та удосконалення системи інформаційно-освітнього забезпечення громадян у сфері кредитування;

  • розширити в регіонах країни мережу центрів навчання для майстрів народних промислів та ремесел;

  • залучати незайняте сільське населення та населення малих міст до розвитку «зеленого» (сільського) та культурно-етнографічного туризму;

  • підвищити ефективність програм професійної підготовки та перепідготовки незайнятого населення з метою підвищення його конкурентоспроможності на ринку праці за рахунок залучення ресурсів з альтернативних джерел фінансування;

  • створити умови для розширення обсягів громадських робіт з метою реалізації інвестиційних проектів з розбудови транспортної інфраструктури, розвитку депресивних територій з високою концентрацією безробіття.

У сфері соціального захисту населення непрацездатних та вразливих верств населення:

  • запровадити моніторинг та оцінку системи соціального захисту населення, зокрема фінансових потоків, що сприятиме підвищенню ефективності соціального захисту і раціоналізації обсягів та напрямів державних витрат;

  • переглянути процедуру визначення та застосування прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту, забезпечення максимальної відповідності цього стандарту реальній вартості споживчого кошика;

  • встановити науково обґрунтовані співвідношення між основними державними соціальними гарантіями з метою недопущення в майбутньому викривлень у соціальній політиці, зокрема перевищення мінімальних розмірів соціальних трансфертів над гарантованим мінімумом доходу від праці;

  • розробити та запровадити систему коригуючих коефіцієнтів на державні соціальні гарантії для регіонів з високою вартістю життя (на основі розрахунків фактичної вартості прожиткового мінімуму в регіональних цінах);

  • здійснити докорінне реформування програми соціальних пільг шляхом їх трансформації у діючу систему соціальної допомоги; переведення звільнених коштів на адресні програми допомоги нужденним, зокрема, на допомогу малозабезпеченим сім’ям;

  • здійснити поступовий перехід до єдиної адресної виплати як основного інструмента прямого впливу на бідність сімей;

  • прискорити впровадження прогресивної технології обслуговування малозабезпечених громадян – надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру одержувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг, що посилить цільову спрямованість соціальних програм та адресність державної соціальної допомоги;

  • розпочати інформаційну та роз’яснювальну кампанію серед громадських організацій та населення щодо необхідності підвищення пенсійного віку;

  • удосконалити механізм індексації пенсій через зміну існуючого порядку з метою підтримки купівельної спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів порівняно з рештою населення;

  • сприяти покращенню доступу дітей до якісних послуг у таких сферах як охорона здоров’я, соціальні послуги, транспорт, нові інформаційно-комунікаційні технології;

  • прискорити відновлення мережі дошкільних дитячих закладів, що працюють на засадах державних установ;

  • організувати мережу спеціальних навчальних курсів для учнів та студентів з основ підприємницької діяльності в загальноосвітніх, професійних, вищих навчальних закладах;

  • вжити заходів, спрямованих на викорінення дитячої бідності, ліквідацію дитячої бездоглядності та обмеження соціального сирітства, підтримку сімей з дітьми, передовсім шляхом посилення гарантій на робоче місце матерів;

  • розробити рекомендації для керівників підприємств і організацій усіх форм власності щодо впровадження гнучкого графіку робочого часу для батьків, які виховують дітей;

  • сприяти підвищенню дієвості податкової соціальної пільги для працюючих громадян, які мають на утримання неповнолітніх дітей.

2.5. Державна матеріальна підтримка різних категорій сімей

Становище та державна матеріальна підтримка різних категорій сімей значною мірою залежить від соціально-економічної ситуації в державі. З огляду на те, що більшість чинників, які впливають на становище неповних, молодих та багатодітних сімей було розглянуто у попередніх розділах (структура доходів та витрат, споживання та забезпеченість товарами тривалого користування, житлові та побутові умови), проаналізуємо яким чином державна матеріальна підтримка згаданих категорій сімей вплинула на їх становище протягом 2000 – 2010 років.

За даними Державного комітету статистики України, до складу кожного п’ятого домогосподарства90 входить молода сім’я, в якій дружина та чоловік віком до 35 років включно. Частка домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків, становить 8 % від загальної кількості. У дев’яти з десяти неповних сімей дітей виховує мати. Близько 40 % домогосподарств, в яких діти не мають одного чи обох батьків, виховують дітей у віці 7-13 років та 14-17 років, майже третина – дітей до 7 років. Переважна більшість (83 %) домогосподарств, в яких діти виховуються в неповних сім’ях, мають у своєму складі одну дитину, 14 % – двох, 3 % таких домогосподарств – трьох і більше91.

Серед усіх домогосподарств з дітьми 74 % становлять однодітні, майже чверть – дводітні, 3 % мають у своєму складі трьох і більше дітей. Розподіл домогосподарств за кількістю дітей відрізняється в міській та сільській місцевості. У місті 79 % домогосподарств виховують одну дитину, в сільській місцевості таких домогосподарств 61 %, двох дітей – третина в сільській місцевості проти п’ятої частини в місті, троє та більше дітей – 7 % у місті проти 1,6 % в сільській місцевості.

2.5.1. Державна соціальна допомога

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сім’ям з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей, є Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» вiд 21.11.1992 № 2811-XII 92.

Слід зазначити, що у 2002 році до нього було внесено істотні зміни, що передбачали скорочення видів допомоги з 11 до 5. До 2002 року сім’ям з дітьми надавалися такі види допомоги: при вагітності та пологах; одноразова допомога при народженні дитини; з догляду за дитиною; грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; з догляду за дитиною-інвалідом; з тимчасової непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; на дітей віком до 16 років (учнів – до 18 років); на дітей одиноким матерям; на дітей військовослужбовців строкової служби; на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням; тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або коли стягнення аліментів неможливе.

У 2008 році згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування» вiд 23.09.2008 № 573-VI93 додався новий вид допомоги при усиновленні дитини. Відповідно до цього Закону, станом на 1 січня 2010 р. призначаються такі види державної допомоги сім’ям з дітьми:

- допомога у зв’язку з вагітністю та пологами (призначається у розмірі середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю) жінки, але не нижче ніж 25 % прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць);

- допомога при народженні дитини;

- допомога при усиновленні дитини (надається у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні першої дитини);

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш ніж 130 гривень);

- допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування (надається у розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку);

- допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), матері/батьку у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, – до закінчення ними навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років).

Протягом 2000–2010 років Міністерство праці та соціальної політики України спрямовувало зусилля на вирішення завдань щодо підтримки сімей з дітьми, дітей та молоді, а також вагітних жінок. Зокрема, встановлено більш високі розміри допомоги, відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» вiд 21.11.1992 № 2811-XII 94.

Наприклад, допомогу при народженні дитини встановлено у розмірі 12 240 грн. (у 2001 році вона надавалася у розмірі 118 грн., 2002 році – 200 грн., з 01.01.2004 року – 360,0 грн., з 01.07.2004 року – 724,46 грн., з 01.01.2005 року – 764 грн., з 01.04.2005 року – 8 497 грн., 01.01.2006 року – 8 500 грн., з 01.01.2008 року – 12 240 грн.) (рис. 2.12).

З 2007 року допомога при народженні дитини та допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, як незастрахованим, так і застрахованим у системі загальнообов’язкового соціального страхування, надається органами праці та соціального захисту населення за рахунок коштів державного бюджету. З 2008 року розмір допомоги визначається з урахуванням кількості народжених дітей та становить на першу дитину – 12 240 грн., на другу – 25 000 грн., на третю – 50 000 грн. Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI95, виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні першої дитини в сумі 4 800 грн., другої – 4 840 грн., третьої та наступної – 5 000 грн. Решта коштів на першу дитину виплачується протягом наступних 12 місяців (620 грн. щомісячно), на другу – 24 місяці (840 грн. щомісячно), на третю і наступну – 36 місяців (1 250 грн. щомісячно).

Рис. 2.12. Допомога при народженні дитини, 2001-2010 рр.

Протягом 2001 – 2010 років також відбулися зміни у виплатах допомоги на дитину до досягнення нею трирічного віку. З 1 січня 2006 року змінився механізм призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для незастрахованих осіб зазначена допомога надавалася в розмірі, що дорівнював різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї з розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 грн. Для застрахованих мінімальний розмір допомоги складав 114 грн., максимальний – 253 грн.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2001 році становила 11,80 грн., у 2003 – 40 грн., у 2004 – 42,5 грн., у 2005–2007 роках – 90 грн., у 2008–2010 роках – 130 гривень. При цьому максимальний розмір допомоги поступово збільшувався та наближався до прожиткового мінімуму: у 2008 році – 50 % (334,5 грн.), у 2009 році – 75 % (з 1 січня – 501,75 грн., з 1 листопада – 558 грн.), у 2010 році – 100 % прожиткового мінімуму (з 1 січня – 869 грн., з 1 квітня – 884 грн., з 1 липня – 888 грн., з 1 жовтня – 907 грн., з 1 грудня – 922 грн.), встановленого для працездатних осіб.

Якщо до 2008 року розмір допомоги відрізнявся для осіб, застрахованих у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування та незастрахованих, то згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI 96, допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в однаковому розмірі для усіх осіб, які фактично виховують дитину.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, виплачується у розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку. У разі, коли на дитину виплачується призначена в установленому порядку пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, розмір допомоги на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром виплат (до 1 січня 2009 року розмір допомоги дорівнював різниці між установленим одним прожитковим мінімумом для дитини та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів (пенсії) за попередні шість календарних місяців).

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, за умови, якщо опікун не отримав на дитину аліментів чи пенсії, надавалася, виходячи зі значення прожиткового мінімуму, розмір якого поступово підвищувався і на кінець року відповідав мінімуму для дитини визначеного віку. Тобто, зазначена допомога становила: у 2003 р. – 80 грн., 2004 р. – 85 грн., з 1 січня 2005 р. по 31 березня 2005 р. – 90 грн., на кінець 2006 р. для дитини віком до 6 років - 376 грн. та для дитини віком від 6 до 18 років – 468 грн. У 2006 – 2008 роках максимальний розмір цієї допомоги становив: на дітей віком до 6 років – 418 - 557 грн., на дітей віком від 6 до 18 років –536 - 701 грн. У 2009 році максимальний розмір підвищено до двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та у 2010 році становить: на дітей віком до 6 років – з 1 січня – 1510 грн., з 1 квітня – 1534 грн., з 1 липня – 1542 грн.; на дітей віком від 6 до 18 років – з 1 січня – 1802 грн., з 1 квітня – 1834 грн., з 1 липня – 1842 грн., з 1 жовтня – 1882 грн., з 1 грудня – 1914 грн.

Окрім цього, у 2007 році запроваджено новий вид державної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за принципом «гроші ходять за дитиною». Механізм її розрахунку такий самий, як для допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Допомога одиноким матерям у 2001 році надавалася у розмірі 11,80 грн., з січня 2003 року – у розмірі 10 %. З квітня 2005 року до 2006 року зазначена допомога призначалася у розмірі, що дорівнював різниці між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш ніж 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Для одиноких матерів максимальний розмір допомоги 2006 року становив: на дитину до 6 років з 1 січня – 200 грн., з 1 квітня – 205 грн., з 1 жовтня – 209 грн. на дитину від 6 до 18 років – відповідно 257 грн., 263,5 грн. та 268 грн.97 У 2008 році максимальний розмір такої допомоги підвищився до 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та становив: на дитину до 6 років – з 1 січня 2010 року – 377,5 грн., з 1 квітня – 383,5 грн., з 1 липня – 385,5 грн., з 1 жовтня – 393,5 грн., з 1 грудня – 399,5 гривень. На дитину від 6 до 18 років – відповідно 450,5 грн., 458,5 грн., 460,5 грн., 470,5 грн. та 478,5 грн., на дитину від 18 до 23 років – відповідно 434,5 грн., 442 грн., 444 грн., 453,5 грн., 461 грн.

Фактично, на окремі види такої допомоги можуть розраховувати усі групи сімей, що є об’єктом аналізу даної доповіді: багатодітні, неповні та молоді (за умови наявності в них дітей). Однак, не лише сім’ї з дітьми можуть потребувати державної підтримки. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 № 1768-III 98 спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя не нижче прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім’ям. Згідно цього Закону, допомога надається найбільш вразливим верствам населення. Критерієм при визначенні права на призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям виступають доходи родини у порівнянні з прожитковим мінімумом.

За Законом України «Про прожитковий мінімум» вiд 15.07.1999 № 966-XIV99, прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

1) діти віком до 6 років;

2) діти віком від 6 до 18 років;

3) працездатні особи;

4) особи, які втратили працездатність.

Протягом 2000–2010 років розмір прожиткового мінімуму поступово зростав і досяг 843 грн. станом на 30 вересня 2010 року (табл.2.25).

Таблиця 2.25.

Розмір прожиткового мінімуму, 2000-2010 роки, грн.

Розмір прожиткового мінімуму, встановлений станом на:

Соціальні і демографічні групи населення

Діти віком до 6 років

Діти віком від до 18 років

Працездатні особи

Особи, які втратили працездатність

Загальний показник

2000 рік

(Закон N 2025-III від 05.10. 2000)

240,71

297,29

287,63

216,56

270,10

2001 рік

(Закон N 2330-III від 22.03.2001)

276,48

345,66

331,05

248,77

311,30

2002–2003 роки

(Закон N 2780-III від 15.11.2001)

307

384

365

268

342

2004 рік

(Закон N 1704-IV від 11.05. 2004)

324,49

404,79

386,73

284,69

362,23

2005 рік

(Закон N 2285-IV від 23.12.2004)

376

468

453

332

423

2006 рік

(Закон N 3235-IV від 20.12.2005)

01.01.2006 – 31.03.2006

400

514

483

350

453

01.04.2006 – 30.09.2006

410

527

496

359

465

01.10.2006 – 31.12.2006

418

536

505

366

472

2007 рік

(Закон № 489 – V від 19.12.2006)

01.01.2007 – 31.03.2007

434

558

525

380

492

01.04.2007 – 30.09.2007

463

595

561

406

525

01.10.2007 – 31.12.2007

470

604

568

411

532

2008 рік

(Закон № 107 – VI від 28.12.2007)

01.01.2008 – 31.03.2008

526

663

633

470

592

01.04.2008 – 30.06.2008

538

678

647

481

605

01.07.2008 – 30.09.2008

540

680

649

482

607

01.10.2008 – 30.10.2009

557

701

669

498

626

2009 рік

(Закон № 835-VI вiд 26.12.2008)

01.10.2008 – 30.10.2009

557

701

669

498

626

01.11.2009 – 31.12.2009

632

776

744

573

701

2010 рік

(Закон № 2154-VI вiд 27.04.2010)

01.01.2010 – 31.03.2010

755

901

869

695

825

01.04.2010 – 30.06.2010

767

917

884

706

839

01.07.2010 – 30.09.2010

771

921

888

709

843

01.10.2010 – 31.12.2010

787

941

907

723

861

01.12.2010 – 31.12.2010

799

957

922

734

875

Однак, відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» вiд 01.06.2000 № 1768-III та п.1. Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань надання допомоги малозабезпеченим сім’ям» вiд 24.10.2002 № 208-IV, до стабілізації економічного становища в Україні розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Але цей розмір не може перевищувати 75 % прожиткового мінімуму для сім’ї. Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік. У січні – травні 2001 року допомога малозабезпеченим сім’ям становила 50 грн.; у червні-грудні 2001 року – 65 грн.; протягом 2002–2003 років – 80 грн. З 1 січня 2004 р. вперше було встановлено диференційовані гарантовані мінімуми при призначенні допомоги малозабезпеченим сім’ям, а саме: для працездатних осіб – 80 грн., для непрацездатних – 110 грн., для інвалідів – 115 грн. У 2006 році відповідний рівень становив для працездатних осіб 110 грн., для непрацездатних осіб – 155 грн., для інвалідів – 165 грн., а у 2010 році: для працездатних осіб – 182,21 грн., для непрацездатних (дітей, пенсіонерів) – 266,25 грн., для інвалідів – 294 грн. (табл. 2.26).

Для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім’ї, в якій виховується троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації до 23 років), рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) становить у 2010 році: для дитини віком до 6 років: з 1 січня – 377,5 грн., з 1 квітня – 383,5 грн., з 1 липня – 385,5 грн.; для дитини від 6 до 18 років: з 1 січня – 450,5 грн., з 1 квітня – 458,5 грн., з 1 липня – 460,5 грн.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для визначення розміру державної соціальної допомоги: а) інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам складає: з 01.04.2005 – 313 грн., з 01.07.2005 – 319 грн., з 01.10.2005 – 332 грн.; б) для визначення надбавки на догляд за інвалідом з 1 групи: з 01.04.2005 – 406 грн., з 01.07.2005 – 406 грн., з 01.10.2005 – 423 грн.; в) для визначення надбавки за дитиною-інвалідом віком до 6 років: з 01.04.2005 – 362 грн., з 01.07.2005 – 362 грн., з 01.10.2005 – 376 грн.; г) для визначення надбавки за дитиною-інвалідом віком від 6 до 18 років: з 01.04.2005 – 460 грн., з 01.07.2005 – 460 грн., з 01.10.2005 – 468 грн.

Таблиця 2.26.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму, 2004-2010 рр., грн.

Рік

Розмір гарантованого мінімуму для призначення державної соціальної допомоги у відповідності із Законами (грн.)

«Про державну допомогу сім’ям з дітьми»

«Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»

«Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам»

для працездатних

для непрацездатних

для інвалідів

для дитини віком до 6 років із малозабезпеченої багатодітної сім’ї

для дитини віком від 6 до 18 років із малозабезпеченої багатодітної сім’ї

2004 рік

(Закон № 1344-IV від 27.11.2003)

85

80

110

115

-

-

100

2005 рік

(з 01.01)

(Закон N 2285-IV від 23.12.2004)

90

80

120

130

-

-

150

2005 рік

(з 01.04)

(Закони № 2285-IV від 23.12.2004;та № 2505-IV від 25.03.2005)

90

100

140

150

-

-

150

2006 рік

(з 01.01)

(Закон № 3235-IV від 20.12.2005)

90

110

155

165

-

-

150

2007 рік

(з 01.01)

(Закон № 489-V від 19.12.2006)

121

170,5

181,5

-

-

2008 рік

(з 01.01)

(Закон № 107 від 28.12.2007)

133

187,5

200

-

-

2009 рік

(з 01.01)

(Закон № 835 від 26.12.2008)

133

187,5

200

278,5

350,5

2010 рік

(з 01.01)

(Закон № 2154-VI від 27.04.2010)

182,21

266,25

294

з 01.01-377,5

з 01.04-383,5

з 01.07-385,5

з 01.10-393,5

з 01.12-399,5

з 01.01-450,5

з 01.04-458,5

з 01.07-460,5

з 01.10-470,5

з 01.12-478,5


Крім цього, на кожну дитину цей рівень збільшується на 10 %, а для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком-усиновителем), що не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), та для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи – на 20 %.

Сьогодні державну матеріальну підтримку щомісячно отримують більш ніж 3,5 млн родин і громадян. Загальні бюджетні видатки на надання допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, державної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам досягають 24 млрд гривень. Лише реалізація Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» вiд 21.11.1992 № 2811-XII станом на 1 серпня 2010 року забезпечила підтримку більше як 2,56 млн сімей з дітьми на загальну суму 10 151,5 млн грн. З них в органах праці та соціального захисту населення допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами отримали 29,8 тис. жінок, незастрахованих у системі державного соціального страхування; допомогу при народженні дитини – 693,9 тис. осіб; допомогу при усиновленні – 1,6 тис. сімей; допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – 1 265,9 тис. сімей; допомогу на дітей під опікою чи піклуванням 23,2 тис. осіб; допомогу на дітей одиноким матерям – 545,2 тис. осіб.

2.5.2. Пільги

Окрім безпосереднього надання державної матеріальної підтримки багатодітні, молоді та неповні сім’ї мають певні пільги, а саме: на освіту, харчування, оздоровлення та проїзд дітей, податкові пільги, пільги в частині пенсійного забезпечення та додаткові пільги малозабезпеченим сім’ям.

Багатодітним сім’ям надається 50 % знижка оплати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 м2 загальної площі житла на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 м2 на сім’ю).

Також багатодітним сім’ям надається 50 % знижки при оплаті за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання) та вартості скрапленого балонного газу для побутових потреб у межах норм, визначених законодавством. При цьому площа житла, на яку надається знижка при розрахунках плати за опалення, становить 21 м2 опалюваної площі на кожного члена сім’ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 м2 на сім’ю.

Таким сім’ям надається 50 % знижка вартості палива, у тому числі рідкого, в межах норм, визначених законодавством, у разі, якщо відповідні будинки не мають центрального опалення. Пільги щодо плати за користування житлом (квартирної плати), комунальними послугами та вартості палива надаються багатодітним сім’ям незалежно від виду житла та форм власності.

Окрім того, багатодітні сім’ї мають право на позачергове встановлення квартирних телефонів. Абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 % від затверджених тарифів.

Окремо пільгами користуються діти з багатодітних сімей.

Це пільги щодо харчування дітей. Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» вiд 11.07.2001 № 2628-III та постанови Кабінету Міністрів України «Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів» від 26.08.2002 р. № 1243, багатодітним сім’ям надається знижка у розмірі 50 % на перебування та харчування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах. Від сплати за харчування дитини у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім’ях, в яких сукупний дохід на кожного члена за попередній квартал з урахуванням індексу зростання цін не перевищував прожиткового мінімуму, а також батьки або особи, які їх замінюють, з сімей, що отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» вiд 01.06.2000 № 1768-III.

Також діти з багатодітних сімей мають право на пільговий проїзд. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Відпочинок та оздоровлення дітей-інвалідів і дітей з багатодітних сімей забезпечуються місцевими органами влади першочергово, згідно Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008 № 375-VI. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ визначає такі додаткові пільги щодо медичного обслуговування та відпочинку дітей з багатодітних сімей: безоплатне одержання ліків за рецептами; щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров’я із залученням спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування; першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19.05.2009 № 1343-VI, діти з багатодітних сімей, у складі яких є п’ятеро і більше дітей, а також особи віком від 18 до 23 років з таких сімей звільняються від плати за навчання у вищих навчальних закладах державної та комунальної форми власності усіх рівнів акредитації за умови, що певний освітньо-кваліфікаційний рівень вони здобуватимуть вперше. Також діти з багатодітних сімей, які мають п’ятьох і більше дітей, за інших рівних умов мають переважне право на зарахування до ВНЗ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (п.7.8 Умов прийому та порядку відбору на навчання до вищих навчальних закладів МНС, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 09.03.2006 № 126).

Згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» вiд 22.05.2003 № 889-IV, платнику податку, який має троє або більше дітей віком до 18 років, надається податкова соціальна пільга. При цьому багатодітним батькам, які мають право на отримання податкових соціальних пільг з двох і більше підстав, надано право отримувати такі пільги за їх сукупністю.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем нарахування (виплати). Пільга починає застосовуватися з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги за формою, визначеною центральним податковим органом, і не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вiд 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що жінки, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, мають право на призначення пенсії за віком на 5 років раніше встановленого законодавством пенсійного віку. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п’ятьох або більше дітей здійснювалося батьком, дострокова пенсія за віком може бути призначена йому. Жінкам, які працюють в сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро або більше дітей до 14-річного віку, пенсії призначаються незалежно від віку та наявного трудового стажу.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» вiд 05.11.1991 № 1788-XII надає жінкам, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, а також матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього ж віку, право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менш ніж 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми, але не довше, ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, встановлюється пенсія за особливі заслуги перед Україною (Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» вiд 01.06.2000 № 1767-III). При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.

Законом України від 02.11.2005 р. № 3045-15 «Про внесення зміни до статті 1 Закону України вiд 01.06.2000 № 1767-III «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» запроваджено пільги для багатодітних матерів, відзначених почесним званням «Мати-героїня», зокрема, збільшено до 5 % розмір надбавки до їх пенсії.

Пенсії за особливі заслуги встановлюються жінкам, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно з законом, у розмірі від 20 до 25 % прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність.

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності цієї та інших підстав для надання такої відпустки (одинока мати, дитина-інвалід) її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів (ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, ст. 19 Закону України «Про відпустки»).

Додатковими заходами соціального захисту багатодітних сімей є норма аналогічної постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.92 № 521, відповідно до якої період по догляду за трьома та більше дітьми до 16 років зараховується непрацюючим матерям (батькам, опікунам) до безперервного стажу роботи при обчисленні допомоги з тимчасової непрацездатності.

Період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до стажу роботи при призначенні пенсії. З прийняттям Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вiд 09.07.2003 № 1058-IV, страхові внески до Пенсійного фонду України за цей період сплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Малозабезпечені сім’ї, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий за прожитковий мінімум для сім’ї, можуть скористатися іншими пільгами. Зокрема батьки, у яких розмір коштів, що припадають на одного члена сім’ї на місяць, не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, звільняються від плати за навчання у державних школах естетичного виховання дітей. Діти з сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» вiд 01.06.2000 № 1768-III, забезпечуються безоплатними обідами в загальноосвітніх навчальних закладах.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Положення про призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21.10.1995 № 848, за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, що надаються відповідно до чинного законодавства, і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов’язкового відсотка платежу, багатодітні сім’ї можуть скористатися правом на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Крім того, Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ визначено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати додаткові пільги для багатодітних сімей, в тому числі пільговий проїзд у міському транспорті.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики» від 29.03.2001 № 221 передбачено: збільшення обсягів коштів на надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах, а також збільшення фінансування житлового будівництва для молодих сімей; започатковано на телебаченні та радіо циклів культурно-просвітницьких, виховних телерадіопрограм для сім’ї, дітей та молоді, що сприятимуть пропаганді здорового способу життя, ідеям гуманізму та толерантності, національних і загальнолюдських духовних та моральних цінностей.

Вирішення житлових проблем молодих сімей регулюється Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-XII, згідно з яким молоді сім’ї можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довгострокові державні кредити на будівництво і придбання житлових будинків і квартир, на оплату вступних пайових внесків при вступі до молодіжних житлових комплексів, житлово-будівельних кооперативів, а також на обзаведення домашнім господарством. Молоді сім’ї, які не мають дітей, сплачують за кредитом з відсотковою ставкою у розмірі три відсотки річних від суми заборгованості по кредиту. Держава звільняє від сплати відсотків за користування кредитом молоді сім’ї, які виховують одну дитину. Сім’ям, які мають двох дітей, окрім цього погашається ще 25 % суми. Тим, які мають трьох і більше дітей - 50 %. При народженні дітей, молодій сім’ї, яка отримала кредит, може бути надано допомогу для його погашення за рахунок коштів, що залишаються у розпорядженні підприємств, де працює молоде подружжя (мати або батько). Порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім’ям та їх пільгового погашення визначає положення Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 29.05.2001 № 584.

На стимулювання молодіжного будівництва також спрямована Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002 – 2012 рр., затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 № 1089. За її реалізацію відповідає Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. За підсумками 2008 р., 486 молодих сімей та одиноких молодих громадян отримали пільгові кредити на житло. Загалом, за період 1998 – 2008 рр. було надано 9547 пільгових довготермінових кредитів на будівництво та придбання житла з державного та місцевих бюджетів різних рівнів на загальну суму понад 990 млн грн. Завдяки механізму пільгового кредитування, до 2008 року було збудовано близько 7 тис. квартир, з яких 446 було введено в експлуатацію у 2008 р. У 2009 році реалізація Державної програми забезпечення молоді житлом опинилася у складному становищі. Так, згідно прийнятому Державному бюджету України на 2009 рік, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву на програму пільгового кредитування молоді не отримав фінансування з боку Уряду. Програма часткової компенсації ставок кредитів, наданих комерційними банками, була профінансована лише на 50 млн грн. Цих коштів вистачило тільки на виконання взятих раніше зобов’язань перед молодими позичальниками. В Державному бюджеті України на 2010 рік на часткову компенсацію відсотків ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та на будівництво та придбання житла передбачено 117,8 млн грн. Міністерство України у справах сім’ї молоді та спорту займається питанням пошуку додаткових позабюджетних джерел фінансування молодіжних житлових програм. Однак, у зв’язку зі складною економічною та політичною ситуацією основне завдання Програми щодо забезпечення житлом не менше 70 тис. молодих сімей до 2012 року, вірогідніше, реалізувати не вдасться.

Отже, державна матеріальна підтримка різних категорій сімей має тенденцію до зростання одночасно з підвищенням рівня прожиткового мінімуму та збільшенням розміру гарантованого мінімуму для призначення державної соціальної допомоги. Значне зростання соціальних виплат спостерігається у наданні допомоги при народженні дитини, право на яку отримали також особи, які всиновили дитину. Таким чином, протягом 2000–2010 років основною тенденцією державної сімейної політики є збільшення обсягів матеріальної підтримки сім’ям з дітьми. Сім’ї без дітей можуть отримувати матеріальну допомогу як малозабезпечені. Значні зміни відбулися у сфері надання допомоги багатодітним сім’ям, які окрім специфічної матеріальної допомоги користуються низкою соціальних пільг.

З метою вирішення проблеми щодо забезпечення молоді житлом та зменшення фінансового навантаження на державний бюджет, окремі науковці схиляються до необхідності використання досвіду країн Західної Європи у запровадженні механізму будівельних ощадних кас (БОК), перші з яких почали працювати у Німеччині наприкінці XVIII ст. Про ефективність будівельних ощадних кас у цій державі свідчить той факт, що кожен рік укладається 3-4 млн угод. Попри те, що з часу виникнення перших кас механізм їх роботи став більш досконалим, принцип лишається незмінним: вкладниками та позичальниками будівельних ощадних кас є також члени каси. Вкладник укладає з касою договір, у якому відображені розмір бажаного кінцевого капіталу, відсоток прибутку за вкладом та відсоток за позикою, на яку може претендувати вкладник, який накопичив певну частку (як правило, від 30 до 50 %) від обумовленої суми100. Така система має низку переваг перед державними програмами та іпотечним кредитуванням, а саме:

1) умови позики не залежать від зміни ситуації на фінансовому ринку; 2) відсоток за використання позики набагато менший від банківського; 3) термін сплати позики стає меншим, що також мінімізує відсоткові виплати;

4) БОК пред’являє до позичальника вимоги значно нижчі за комерційні банки, що особливо важливо для тих, чий рівень прибутків не дуже високий.

З метою покращення соціально-економічного становища сімей з дітьми можливими видаються такі заходи: підвищення стандартів оплати праці в Україні, що сприятиме створенню економічного підґрунтя для самозабезпечення сімей з дітьми; запровадження для них податкових пільг та створення системи достатньої щомісячної допомоги на дітей.

РОЗДІЛ 3.

ЗДОРОВ’Я СУЧАСНОЇ СІМ’Ї В УКРАЇНІ

3.1. Основні характеристики стану здоров’я сучасної сім’ї

Стан здоров’я сучасної сім’ї залежить від здоров’я кожного з членів сім’ї, яке в свою чергу залежить від багатьох чинників, зокрема, спадковості, генетики, рівня забруднення довкілля, способу та умови життя тощо.

За даними Європейського Бюро ВООЗ101, до десяти основних чинників хвороб в Україні у загальному числі DALY (кількість втрачених років здорового життя) відносять: тютюн, алкоголь, наркотики, підвищений артеріальний тиск, високий рівень холестерину, високий індекс маси тіла, недостатнє вживання фруктів та овочів, недостатня фізична активність, небезпечний секс, свинець. Ці чинники є однаковими для чоловіків і жінок, але відрізняються їх питомою вагою. У загальному числі DALY більше 10 % у чоловіків становлять тютюн (20,2 %), алкоголь (18,3 %), підвищений артеріальний тиск (13,9 %), високий рівень холестерину (12,7 %); у жінок – підвищений артеріальний тиск (20,3 %), високий рівень холестерину (16,6 %), високий індекс маси тіла (11,4 %)102.

Підписуючи у вересні 2000 року на Саміті тисячоліття «Декларацію тисячоліття» ООН, Україна взяла на себе зобов’язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку на період до 2015 року за шістьма напрямками: подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, забезпечення сталого розвитку довкілля, поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності, скорочення епідемії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу та забезпечення гендерної рівності.

Сьогодні населення України відчуває вплив економічної, екологічної і демографічної криз, які суттєво перешкоджають підвищення якості життя і сталого соціально-економічного розвитку.

Вирішення питань охорони здоров’я є невід’ємною складовою сучасної політики нашої держави і безпосередньо впливає на відтворення населення та становище сімей в Україні.

Найбільш актуальними демографічними проблемами можна вважати: депопуляцію, високий рівень постаріння населення, низьку народжуваність, деформацію шлюбно-сімейних процесів та їх соціальні наслідки, погіршення стану здоров’я та скорочення тривалості життя.

Серед чинників, які негативно вплинули на сучасний стан відтворення населення, в тому числі і на здоров’я сім’ї, слід особливо виділити деформацію структури населення внаслідок специфіки перебігу демографічних процесів у минулому: інтенсивної міграції молоді та високої передчасної смертності чоловіків, що у підсумку призвело до демографічної деградації сіл та міст у більшості областей України. Вирішальну роль у підриві демографічних основ відіграли потужні міграційні потоки.

Україна продовжує переживати глибоку демографічну кризу. Попри деяке зростання народжуваності в Україні останніми роками (2002 р. – показник народжуваності 8,1 на 1000 населення, 2003 р. – 8,5 %, 2004 р. – 9,0 %, 2005 р. – 9,0 %, 2006 р. – 9,8 %, 2007 р. – 10,2 %, 2008 р. – 11,0 %, 2009 – 11,1 %), посилення проблем загальної смертності населення (2002 р. – 15,7 на 1000 населення, 2008 р. – 16,3 %, 2009 р. – 15,3 %) призводить до поглиблення демографічної кризи (природне скорочення складає 4,2 %)103.

Хоча «піки» кризових проявів у відтворенні населення й соціальних процесах припали переважно на середину-кінець 90-х років, у поточному десятилітті на тлі економічного зростання 2000 - 2009 рр. було досягнуто зламу певних негативних тенденцій (щодо рівня життя населення, шлюбно-сімейних процесів та народжуваності, деяких демографічних наслідків асоціальних явищ тощо). Однак значення низки демографічних показників (середньої тривалості життя та окремих показників репродуктивного здоров’я, народжуваності, природного скорочення населення й ін.), а також індикаторів соціального середовища та стану довкілля в Україні лише «повернулись» до рівня, зафіксованого на момент проведення Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку (МКНР) у вересні 1994 року. Тобто траєкторія їх змін за це п’ятнадцятиріччя нагадувала «коливання маятника», без вагомих прогресивних зрушень і досягнень. Сучасна соціально-демографічна ситуація в Україні залишається вельми складною й неоднозначною.

Чисельність постійного населення країни за даними Держкомстату України на 01 січня 2010 року складало 45 млн 782592 осіб, з них 53,9 % (24 675525) жінки, чоловіки – 46,1 % (21 107 067). Кількість жінок віком 15 – 45 років на 01.01.2010 р. становила 10 275 743 (41,6 %). Однією з найважливіших складових стану здоров’я населення та, зокрема, сім’ї, є репродуктивне здоров’я населення.

Рис. 3.1. Динаміка народжуваності та смертності в Україні (на 1000 наявного населення)104

За період 2000 – 2009 рр. скорочення чисельності постійного населення становило 3332,4 тисячі осіб (або зменшилося на 6,8 %), у тому числі міське населення зменшилось на 1661,5 тис. осіб (5,0 %), сільське – на 1670,9 тис. осіб (10,3 %). Зменшення населення, як міського, так і сільського відбулося в усіх регіонах України. За п’ять останніх років чисельність населення в Україні скоротилася на 1,3 млн осіб, а протягом 2009 року – на 180,8 тис. осіб (міського на 62,4 тис., сільського – на 118,4 тис. Чисельність жіночого населення України за період з 2001 по 2009 рр. скоротилася на 1457682 особи, або на 5,6 %, чоловічого – на 6,3 %. Відповідно зменшилась кількість жінок фертильного віку (на 786516 осіб або 6,3 %), неповнолітніх дівчат 15-17 років (на 379504 особи або 32,8 %), жінок працездатного віку (на 452530 осіб або 3,3 %). Одночасно відзначається збільшення кількості жінок пенсійного віку на 57795 осіб або 0,7 %.105

На 1 січня 2010 року кількість чоловічого населення переважала кількість жіночого населення лише у віковій групі до 32 років. Це пов’язано не лише з тим, що серед народжених дітей хлопчиків значно більше, ніж дівчаток, а й з обсягом і статевою пропорцією міграційних контингентів. У містах переважання чоловіків зберігається лише у віковій групі до 25 та 26–28 років. Існуюча диспропорція між чоловічим та жіночим населенням обумовлено не тільки міграційним впливом, а передовсім смертністю чоловіків.

Основною причиною швидкої депопуляції населення за останні десять років є безпрецедентне падіння народжуваності. Питома вага дітей віком 0-17 років на 1 січня 2010 року становила 17,7 %, тоді як на 1 січня 2000 року – 22,6 %. Хоча в селах дітородна активність вища, ніж у містах, показник життєвості (співвідношення чисельності народжених і померлих) був нижчим, ніж у містах. Це обумовлено високим ступенем демографічного постаріння населення у сільській місцевості. За період 1999 – 2009 років показник життєвості по Україні збільшився з 0,54 у 1999 році до 0,73 у 2009, що на 35 % більше ніж у 1999 році. Позитивні зрушення зумовлені незначним підвищенням народжуваності та зменшенням смертності. Цей показник у міських поселеннях у 2009 році став 0,78, у сільській місцевості – 0,63. З року в рік найвищий рівень життєвості населення зберігається серед населення західних областей, що в певній мірі пояснюється збереженнями традиції дводітності сімей у цих областях.

Сумарна плідність визначається інтенсивністю повікових народжень. За останні п’ять років спостерігається збільшення народжуваності у жінок віком 15–49 років. Зокрема, у віці 15–19 років коефіцієнт народжуваності у 2005 р. становив 28,6 дитини на 1000 жінок відповідного віку, у 2009 р. – 31,2 %; у віці 20–24 роки коефіцієнт народжуваності у 2005 р. становив 88,8 дитини на 1000 жінок відповідного віку, у 2009 р. – 94,8 %; у віці 25–29 років коефіцієнт народжуваності у 2005 р. становив 71,7 дитини на 1000 жінок відповідного віку, у 2009 р. – 89,0 %; у віці 30–34 роки коефіцієнт народжуваності у 2005 р. становив 37,7 дитини на 1000 жінок відповідного віку, у 2009 р. – 54,1 %; але найінтенсивніше зростання народжуваності спостерігалося у жінок старшого віку 35–39 років (у 2005 р. коефіцієнт народжуваності становив 13,3 дитини на 1000 жінок відповідного віку, у 2009 р. – 21,5 %). Вік найвищої народжуваності припадає на період 20-30 років. Цей вік збігається з віком соціального становлення жінки та період її найвищої працездатності. Прагнення до професійного становлення є одним із факторів, який гальмує реалізацію дітородної функції жінки, спонукає обмежувати число дітей в сім’ї, що часто суперечить інтересам суспільства. Необхідно констатувати, що тенденція до зниження повікової народжуваності зберігається.

Найбільш об’єктивною характеристикою процесу народжуваності є сумарний коефіцієнт народжуваності, який з 0,96 в 2000 році (для міського населення) та 1,49 (для сільського населення) зріс відповідно до 1,35 та 1,78 в 2009 році. Для простого відтворення поколінь в цілому достатньо, щоб сумарний коефіцієнт народжуваності становив 2,2, адже не всі діти виживуть, не всі, які досягнуть дітородного віку, будуть мати дітей. На жаль, на сучасному етапі в Україні цей показник залишається віддаленою метою.

Найбільш точним узагальнюючим показником стану відтворення населення є його нетто-коефіцієнт. Тобто показник дожиття дівчаток до віку матері при їх народженні: якщо він менший за 1,0, тоді сучасні умови народжуваності і смертності не можуть забезпечити в майбутньому заміну материнського покоління дочірнім. Так у 1999 – 2000 роках нетто-коефіцієнт становив 0,519, в 2004 – 2005 роках – 0,575, в 2008 – 2009 роках – 0,689106. Прогнози щодо заміни материнського покоління дочірнім доволі песимістичні.

Повікові показники смертності обумовлюють такий важливий інтегральний показник, як середня очікувана тривалість життя при народженні, на який особливо впливає смертність серед дітей, молоді, осіб працездатного віку тощо (Табл.3.1). Показник середньої очікуваної тривалості життя поряд із загальними показниками народжуваності, смертності та природного приросту є індикатором стану здоров’я населення та ефективності державної політики в цілому і в сфері хорони здоров’я зокрема В Україні п’ятдесят років назад середня очікувана тривалість життя була на рівні розвинених країн світу. Сьогодні наша країна відстає від середнього показника країн ЄС на 11 років, причому це відставання за останні роки збільшилось.

Таблиця 3.1.

Середня очікувана тривалість життя при народженні

(за даними Держкомстату (років)107

Роки

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

1999–2000

68,42

62,94

74,06

2000–2001

68,33

62,77

74,08

2001–2002

68,32

62,70

74,13

2002–2003

68,24

62,64

74,06

2003–2004

68,22

62,60

74,05

2004–2005

67,96

62,23

73,97

2005–2006

68,10

62,38

74,06

2006–2007

68,25

62,51

74,22

2007–2008

68,27

62,51

74,28

2008–2009

69,29

63,79

74,86

Різниця між показниками середньої очікуваної тривалості життя при народженні у чоловіків та жінок складала у 2008 – 2009 році 11,1 років (1999–2000 р. – 11,2 років). Найменший показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні у 2008 – 2009 роках у Донецькій, Кіровоградській та Миколаївській областях (67,7 року), Житомирській (67,8 року), Дніпропетровській, Херсонській та Чернігівській (67,9 року)108. Отже, у західних областях України відносно молода вікова структура населення, що змінює загальний коефіцієнт смертності у бік зменшення. На півночі та в центрі, навпаки, надто стара вікова структура.

На основі смертності у вікових групах населення формується ще один статистичний показник, який досить наочно віддзеркалює особливості смертності різних груп населення, особливо по відношенню до статі – це показник дожиття до запропонованих ВООЗ вікових рубежів: до 1 року, до 15 років, до 45 років, до 65 років. В Україні за останні десять років ці показники дещо відрізняються від попередніх років, а саме спостерігається більша імовірність дожити до 1-го року (ріст на 2,1 %) та до 15-ти років (ріст на 2,2 %), до 65-ти років (ріст на 3,8 %), проте зменшилась імовірність дожити до 45-ти років (зменшення на 2,3 %) (Табл.3.2).

Таблиця 3.2.

Показники дожиття в Україні (на 100 осіб відповідної статі,в %)109

Вікові групи

2000 р.

2005 р.

2009 р.

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

До 15 років

58,3

53,2

63,6

57,6

52,3

63,2

59,6

54,8

64,3

До 45 років

30,9

26,7

34,9

30,4

20,4

30,2

32,0

28,0

35,7

До 65 років

15,9

13,5

17,7

15,9

13,5

17,8

16,5

14,1

18,3

Прогнозована оцінка очікуваної тривалості життя в 2009 році становила 62,5 роки для чоловіків і 74,2 роки для жінок. Резерви подовження тривалості життя в Україні є доволі значними. Для їх реалізації необхідне, насамперед, визначення цільових груп, тобто груп підвищеного ризику, характеристики смертності яких є найбільш несприятливими і негативно позначаються на показниках життєздатності населення України в цілому, а також оцінка ролі окремих причин смерті у формуванні існуючого режиму доживання населення.

Слід зазначити, що сільське населення України – старше за міське, що є відображенням більшого ступеня його постаріння порівняно з міським; жінки старші за чоловіків як у селах, так і в містах. Найвищий середній вік у сільських жінок - на початок 2009 року він становив 43,6, що на 6,0 років більше, ніж у чоловіків. Середній вік міських жінок у 2009 році дорівнював 41,9 років, у чоловіків – 37,2 роки (різниця – 4,7 роки).

Об’єктивно оцінити стан здоров’я населення країни можливо лише з урахуванням не лише рівня народжуваності, а й врахування та аналізу причин смертності населення. Вже зазначалося, що сучасна ситуація характеризується високим рівнем смертності населення в цілому, та надсмертністю чоловіків переважно працездатного віку. Надзвичайно високий рівень чоловічої смертності частково спричиняється природними факторами, але сучасна наука пояснює її переважно суспільними факторами. Це насамперед умови праці чоловіків, які зайняті переважно в галузях з високим ризиком травм і втрати здоров’я, а також розповсюдженістю шкідливих звичок – тютюнопаління, надмірного вживання алкоголю. Соціальні фактор збільшують і захворюваність, і травматизм чоловічого населення країни.

Таблиця 3.3.

Основні причини смертності населення України*

(на 100 тисяч наявного населення відповідної статі)110

Причини смерті

2000

2005

2009

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Всі причини,

1541,6

1678,3

1423,6

1660,0

1853,2

1494,1

1534,6

1653,5

1432,8

в тому числі:

Деякі інфекційні та паразитарні хвороби

26,9

49,3

7,6

36,6

63,0

13,9

32,9

54,3

14,5

Злоякісні новоутворення

197,5

242,1

159,0

193,2

235,9

156,6

191,6

229,2

157,5

Хвороби системи кровообігу

943,3

862,9

1012,6

1037,6

999,6

1070,3

1002,2

938,6

1052,9

Хвороби органів дихання

77,1

114,7

44,6

59,4

94,7

29,2

45,8

69,9

25,1

Хвороби органів травлення

45,2

63,5

29,3

67,3

94,1

44,3

65,3

91,1

43,2

Зовнішні причини смерті

149,6

255,0

58,7

148,5

253,2

58,5

106,3

181,1

42,2

*Розробка причин смерті з 2005 р. здійснюється у відповідності з міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (МКХ-10).

Як видно з таблиці 3.3. структура смертності в Україні за причинами смерті залишається більш-менш сталою: основна частка смертей припадає на хвороби системи кровообігу, новоутворення та зовнішні причини смерті. Усі вказані причини смерті складають у 2009 році 84,6 %, інші причини смерті – 15,4% (в 2000 році – 83,8 %, інші – 16,2 % відповідно). Вирішальний вплив на показники смертності у 2009 році має смертність від хвороб системи кровообігу - 65,2 % померлих, а також від злоякісних новоутворень - 12,4 % померлих. За десять років відбулося зменшення кількості померлих: від хвороб системи кровообігу на 0,7 %, хвороб органів дихання в 1,8 рази, зовнішніх причин смерті в 1,5 рази, злоякісних новоутворень на 10,2 %. Але зросла кількість померлих від хвороб органів травлення на 35,4 %, деяких інфекційних та паразитарних хвороб на 14,3 %111.

Таблиці 3.4.

Структура смертності населення України за статтю та причинами смерті*

( % до підсумку)

Причини смерті

2000

2005

2009

Обидві статі

Чоло-віки

Жінки

Обидві статі

Чоло-віки

Жінки

Обидві статі

Чоло-віки

Жінки

Деякі інфекційні та паразитарні хвороби

1,7

2,9

0,5

2,2

3,4

0,9

2,1

3,3

1,0

Хвороби органів травлення

2,9

3,8

2,0

4,0

5,1

3,0

4,3

5,5

3,0

Хвороби органів дихання

5,0

6,8

3,1

3,6

5,1

2,0

3,0

4,2

1,8

Зовнішні причини смерті

9,7

15,2

4,1

8,9

13,7

3,9

6,9

10,9

2,9

Злоякісні новоутворення

12,8

14,4

11,2

11,6

12,8

10,6

11,7

13,1

10,4

Хвороби системи кровообігу

61,2

51,4

71,1

62,5

53,9

71,6

65,2

56,7

73,5

Інші причини

6,7

5,5

8,0

7,2

6,0

8,0

6,8

6,3

7,4

Всього

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

*Розробка причин смерті з 2005 р. здійснюється у відповідності з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (МКХ-10).

Таблиця 3.5.

Рівень та структура причин смертності населення працездатного віку*112( %)

Причини смерті

Рівень смертності ( %)

Структура смертності ( %)

2000

2005

2009

2000

2005

2009

Зовнішні причини смерті

184,4

181,8

127,8

30,6

26,7

18,7

Хвороби системи кровообігу

170,0

197,0

165,5

28,3

28,9

24,3

Злоякісні новоутворення

94,4

93,0

92,5

15,7

13,7

13,4

Хвороби органів травлення

39,5

67,9

63,9

6,6

10,0

9,4

Хвороби органів дихання

31,5

30,1

23,9

5,2

4,4

3,5

Деякі інфекційні та паразитарні хвороби

37,3

52,9

48,0

6,2

7,8

7,0

Інші причини

44,5

58,0

40,7

7,4

8,5

23,7

Всього

601,6

680,7

562,3

100,0

100,0

100,0

*Розробка причин смерті з 2005 р. здійснюється у відповідності з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я Десятого перегляду (МКХ-10).

Структура і рівень смертності населення у працездатному віці останнім часом мали свої особливості. До 2004 року перше місце в структурі смертності населення працездатного віку займав клас «Нещасні випадки, отруєння та травми», клас «Хвороби системи кровообігу» - на другому місці, клас «Злоякісні новоутворення» - на третьому. Але, починаючи з 2004 року, структура смертності у працездатному віці зазнала змін. Зокрема, на перше місце вийшов клас «Хвороби системи кровообігу», на друге – клас «Зовнішні причини смерті», клас «Злоякісні новоутворення» стабільно залишається на третьому місці. Зміни в структурі смертності спричинені, перш за все, тим, що з року в рік збільшується кількість захворювань системи кровообігу. Хвороби цього класу окрім інших чинників зумовлені й тим, що більшість населення веде малорухомий спосіб життя, страждає від надмірного вживання алкоголю та тютюну.

Важливими показниками стану здоров’я населення є захворюваність і поширеність хвороб. Захворюваність характеризує можливість адаптації населення до чинників довкілля, а поширеність хвороб значною мірою відображає накопичення хронічної патології. Тому зростання показника поширеності хвороб може бути зумовлено успіхами в лікуванні хвороб та подовження тривалості життя хворих із гострими невідкладними станами.

За останні 5 років поширеність захворювань зросла у більшості класів хвороб: хвороби системи кровообігу – на 30,5 %; хвороби крові, кровотворних органів та окремі порушення з залученням імунного механізму – на 26 %; хвороби органів травлення – на 19 %; хвороби сечостатевої системи – на 16 %; новоутворення – на 15 %113 тощо. Зниження поширеності захворювань відбулось у класах: симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при лабораторних та клінічних дослідженнях – на 36 %; вроджені аномалії – на 18 %; хвороби шкіри та підшкірної клітковини – майже на 4 %; інфекційні та паразитарні хвороби – на 2 %.

У 2009 році зберігається негативна динаміка захворюваності і поширеності хвороб серед осіб працездатного віку, що не може не вплинути на стан здоров’я сучасної сім’ї, а відповідно і демографічні показники в цілому.

За останні 5 років первинна захворюваність серед чоловічого населення зросла на 4 %. Серед них хвороби крові, кровотворних органів та окремі порушення з залученням імунного механізму зросли на 17,3 %; хвороби сечостатевої системи – на 8,9 %; травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин – на 6,5 %.

Частота реєстрації усіх хвороб серед жіночого населення України має стійку тенденцію до зростання. За період з 2001 по 2009 роки поширеність хвороб серед жінок 0-100 років і старші зросла на 23,5 % (з 163093,2 на 100 000 відповідного населення у 2001 році до 201403,0 у 2009 році). Загальна захворюваність жіночого населення зросла на 15 %. У тому числі на хвороби крові, кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму – на 30 %; хвороби системи кровообігу – на 24,5 %; хвороби органів травлення – на 20,7 %; хвороби ендокринної системи, порушення обміну речовин – на 18 %; хвороби сечостатевої системи – на 14 %114.

Найбільший темп росту поширеності хвороб відмічається серед дівчат 15-17 років включно (на 37,7 % - з 14998,8 на 10000 відповідного населення у 2001 році до 20659,0 у 2009), що потребує звернути увагу фахівців на стан здоров’я дівчаток 15-17 років – майбутніх матерів. У структурі поширеності хвороб дівчаток 15-17 років у 2009 році хвороби органів дихання посідали перше місце. На другому - хвороби органів травлення, третє місце займають хвороби сечостатевої системи.

Упродовж останніх років злоякісні новоутворення стабільно є однією з основних причин у загальній захворюваності та смертності населення як в Україні, так і в усьому світі. В нашій країні рак є причиною більше як 15 % усіх летальних випадків і поступається за цим показником лише серцево-судинним захворюванням. За оцінками ВООЗ, до 2020 року щороку виявлятимуться 20 мільйонів нових випадків раку. Останніми роками простежується незначна позитивна тенденція до зниження показника смертності населення від раку. Проте, якщо порівняти цей показник з країнами Європейського Союзу, то в Україні він становить 192 особи на 100 тисяч населення, тоді як в країнах ЄС – 173,6 особи на 100 тисяч населення. В структурі онкологічної захворюваності жіночого населення перших шість місць займають рак грудної залози, рак шкіри, шлунка, рак тіла матки, шийки матки, рак яєчників.

Злоякісні пухлини жіночої репродуктивної системи є найпоширенішою причиною в структурі онколо