Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
Учреждение народного образования существует в селе с 1875 года. За 130 лет оно прошло все ступени роста от 2-х классного земского училища до средней ...полностью>>
'Документ'
Фирма, выпуская конкретный товар ориентирует его на потребителя. Знание своего потребителя необходимо фирме, для того чтобы лучше приспособиться к ег...полностью>>
'Документ'
Чтобы понять, где находится в настоящее время отечественный рынок маркетинговых исследований, необходимо выбрать точку отсчета и соответствующую сист...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Учебно-методический комплекс составлен в соответствии с Государственными образовательными стандартами и учебными планами специальностей «Прикладная и...полностью>>

Конспект лекцій з дисципліни "Дослідна робота"

Главная > Конспект
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ТОВАРОЗНАВСТВА ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

“Дослідна робота”

Дніпропетровськ

2007

М’ячин В.Г. Конспект лекцій з дисципліни “Дослідна робота”. – Дніпропетровськ: Видавництво ДУЕП, 2007.  67 с.

ЗМІСТ

стор.

1. ПРОЦЕС НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ

4

2. ОСНОВИ МЕТОДОЛОГІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

10

3. ПОШУК, НАКОПИЧЕННЯ ТА ОБРОБКА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

23

4. ПОШУК ІНФОРМАЦІЇ У МЕРЕЖІ ІNTERNET

35

5. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ОСНОВІ КОРЕЛЯЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

40

6. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ОСНОВІ РЕГРЕСІЙНОГО АНАЛІЗУ

45

7. АНАЛІЗ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕОМ

47

8. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

51

9. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

67

Література

77

1. ПРОЦЕС НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмис­лювання фактів не може існувати ніяка наука. Хоча фак­ти потрібні вченому, як повітря, але окремо взяті вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому уза­гальненому вигляді.

Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до за­кінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спи­раючись на загальні та часткові методи дослідження, вче­ний отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом іти до висновків. При цьому закономірним є дотримання таких рекомендацій:

- нічого не сприймати за істину, що не є достовірним і аксіоматичним;

- складні питання розділяти на стільки частин, скільки потрібно для вирішення проблеми; починати дослідження з найпростіших і найзручніших для пізнання речей до складних і важких;

- зупинятись на всіх подробицях, на все звертати ува­гу, щоб бути впевненим, що нічого не випущено;

У науці недостатньо встановити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, по­казати його загальнопізнавальне теоретичне або практич­не значення, а також завчасно передбачити невідомі рані­ше нові процеси та явища. Наукова робота - це перш за все чітко спланована діяльність. При цьому кожний вчений має право на свою точку зору, повинен мати свою думку, з якою бузумовно слід рахуватись.

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загаль­ною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу.

Тому наукове вивчення зобов'язує не тільки добросові­сно зображати чи просто описувати, й усвідомлювати своє ставлення до того, що відомо або з досвіду, або з поперед­нього вивчення, тобто визначати якість невідомого за до­помогою відомого.

Формою здійснення розвитку науки є наукове дослід­ження, тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою нау­кових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з ме­тою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об'єктив­ністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Метою наукового дослідження є всебічне, об'єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв'язків на підставі розроблених у науці принципів і ме­тодів пізнання, а також отримання корисних для діяль­ності людини результатів, упровадження їх у виробництво

для підвищення його ефективності. При науковому дослі­дженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна не врахо­вувати побічні факти, які на перший погляд здаються ма-л означимими.

Науково вивчати - це не тільки дивитись, але й бачи­ти, помічати окремі частковості, велике в малому, не відхи­ляючись від головної теми дослідження.

Результати наукових досліджень тим кращі, чим ви­щий науковий рівень висновків, узагальнень, чим вища їх достовірність та ефективність.

За цільовим призначенням до потреб практики наукові дослідження прийнято поділяти на:

- фундаментальні (теоретичні);

- прикладні.

Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження означають: основні, головні. І наукова теоретична та екс­периментальна діяльність спрямована на пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних струк­тур природи, суспільства, людини. Академік AH CPCP А.В. Гапонов-Грєхов (1926 р.) вважав, що розвиток приро­дознавства та сучасної техніки значною мірою залежить від прогресу в галузях фундаментальних наук - матема­тики і теоретичної фізики. Об'єднання наукових зусиль цих галузей знань не раз приводило до формування глибо­ких концепцій, важливість яких далеко виходить за межі чисто теоретичних інтересів.

Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання резуль­татів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, техно­логічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки. Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фун­даментальні результати планувати складно. Крім того, прикладні розробки можуть бути впроваджені в промис­ловість і приносити економічний ефект. Фундаментальні результати безпосереднього прибутку не несуть, а їх вико­ристання може тривати десятиліттями.

При проведенні наукових досліджень відрізняють по­няття «об'єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.

Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Предметом дослідження є досліджувані з певною ме­тою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущен­ня про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми ха­рактеристики об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди співпадає з темою дослідження. Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових на­прямів. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії науко­вого процесу, співвідносяться між собою як загальне і час­ткове.

Об'єктом наукового дослідження є навколишній ма­теріальний світ та форми його відображення у людській свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідо­мості, відбираються відповідно до мети дослідження.

Залежно від ступеня складності є прості і складні об'єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв'язку між ними. Наприк­лад, простим об'єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним — ефек­тивність процесу навчання.

У першому випадку досліджується забезпечення на­вчальною літературою, згідно переліку дисциплін навчаль­ного плану, в другому - визначається вплив численних факторів на кінцевий результат навчання (якість викла­дання, технології навчання, рівень навченості та навчаль-ності студентів тощо).

Правильний вибір об'єкту вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обгрунтованості результатів дослідження.

Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосеред­женні уваги на найсуттєвіших з них. Критеріями відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у цьому напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об'єкт дослідження, має велике практич­не значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фак­тор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослід­ження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними. Виявлення суттєвих факторів простіше, якщо дослідження грунтуються на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в про­цесі попереднього вивчення об'єкта дослідження.

Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Середовище - це те, що впливає на об'єкт дослідження.

Відібравши об'єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об­'єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчен­ня відповідно до поставленої мети.

Наукове дослідження повинно розглядатись у неперер­вному розвитку, грунтуватись на зв'язку теорії з практикою.

Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізна­вальні завдання емпіричного і теоретичного напряму.

Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спос­тереження, експерименту, вимірювання, описування.

Теоретичні завдання спрямовані на вивчення і вияв­лення причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють вста­новити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його струк­туру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання.

Тут переважає використання аксіоматичних методів, системних, структурно-функціонального аналізу, матема­тичного моделювання.

У результаті отриманих знань формулюють закони, розробляють теорію, перевіряють факти тощо. Теоретичні пізнавальні завдання формують таким чином, щоб можна було їх перевірити емпірично.

У вирішенні емпіричних і особливо теоретичних зав­дань наукового дослідження важливе місце належить Ло­гічному методу пізнання, який дозволяє на основі умови­водів пояснити явища і процеси, викликати різні пропозиції та ідеї, встановлювати шляхи їх вирішення. Він будується на отриманих фактах і результатах емпіричних досліджень.

Систематизовані наукові знання класифікують за різними ознаками:

а) за видом зв'язку з суспільним виробництвом (пол­іпшення організації праці, створення машин, конструкцій, теоретичні гуманітарні роботи тощо);

б) за ступенем важливості для народного господарства (роботи, що виконуються на замовлення міністерств, відомств);

в) за джерелами фінансування (держбюджетні, госпдоговірні);

г) за терміном розробки (довготермінові, короткотермі­нові).

Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів - первин­не емпіричне узагальнення - виявлення відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою аргу­ментацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.

Отже, процес наукового дослідження достатньо трива­лий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а за­вершується доведенням правильності гіпотези і суджень.

Головними етапами наукового дослідження є:

- виникнення ідеї, формулювання теми;

- формування мети та завдань дослідження;

- висунення гіпотези, теоретичні дослідження;

- проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;

- аналіз та оформлення наукових досліджень;

- впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;

Але в науці недостатньо встановити будь-який науко­вий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обгрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого сут­тєвого.

2. ОСНОВИ МЕТОДОЛОГІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

Поняття про методологію досліджень, види та функції наукових досліджень

Перш ніж приступити до реалізації наукового дослід­ження на будь-якому рівні, студенти та молоді вчені по­винні ознайомитися з методологією та методами наукової роботи. Тут важливе все: методика вибору проблеми та теми дослідження, збір та систематизація фактів, історія розвитку проблеми, в основі якої лежить задум (ідея) дос­лідника. У філософському визначенні ідея — це продукт людського мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослі­дження та його практичне значення. Ідеї народжуються з практики спостереження навколишнього світу і потреб життя. Нова ідея — це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних.

Складність, багатогранність і міждисциплінарний ста­тус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія - це:

1) сукупність прийомів дослідження, що застосовують­ся в певній науці;

2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Методологія науки (rp.methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у виг­ляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і туризмо-логію, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загаль­них, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних нау­кових шкіл не розмежовують методологію і методи дослі­дження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відоб­ражають динаміку процесів та явищ;

- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

- допомагає введенню нової інформації;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

- створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: ме­тодологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання мак­симально об'єктивної, точної, систематизованої інфор­мації про процеси та явища. Розрізняють три види мето­дології:

1. Філософську або фундаментальну - систему діалек­тичних методів, які є найзагальніпіими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загаль-нонаукову, і через часткову методологію.

2. Загально-наукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделю­вання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках відда­ють перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослі­дженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба → суб'єкт → об'єкт → процеси → умови результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, струк­турність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілесп­рямованість і самоорганізацію дослідження, створює умо­ви комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

3. Частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дос­лідницької проблеми.

Філософська, або фундаментальна методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, про­цесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяль­ності, тобто розглядає науку відносно практики, суспіль­ства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загальметодо-логічні орієнтири та постулати.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в ос­нову якого було покладено зв'язок теорії і практики, прин­ципи пізнанності реального світу, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного тощо. Пробле­ми наукового пізнання стали предметом постійного про­тистояння різних наукових поглядів на світ, на сутність науки та знання через антиномію в гносеології - антино­мію раціоналізму - емпіризму.

Методи та техніка наукових досліджень

Метод (від грецького methodos - шлях до чого-небудь) - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнен­ня мети, спосіб дослідження явища, який визначає плано­мірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнен­ня поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».

Методика дослідження - це система правил викорис­тання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження. Свідоме застосування науково обгрун­тованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає мето­ди дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за прин­ципом «спроб і помилок». Звісно, що точні і правильні методи — не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналі­зувати, робити висновки і передбачення. Але застосуван­ня правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод науко­вого пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини. Методів пізнання об'єктивної дійсності відомо дуже бага­то. Правильний вибір методів дослідження потребує знан­ня їх класифікації.

Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод. Об'єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матері­ального світу. Діалектичний підхід дає змогу обгрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження. Вона визна­чає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об'єкта та суб'єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретично­му (на якому здійснюється узагальнення знань), відповід­но до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

- методи теоретичного дослідження (ідеалізація, фор­малізація, логічні й історичні методи);

- методи, що можуть бути застосовані на емпірич­ному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і син­тез, індукція й дедукція, моделювання).

Розглянемо названі групи методів детальніше.

Методи емпіричного дослідження

Спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спец­іально організоване сприймання предметів і явищ об'єктив­ної дійсності, які виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емп­іричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою по­передньої систематизації об'єктів реальності, роблячи їх ви­хідними об'єктами наукового дослідження.

У соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини».

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

- передбачуваності заздалегідь (спостереження прово­диться для певного, чітко поставленого завдання);

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сто­рони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси, явища);

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об'єктам досліджен­ня. Метод порівняння буде плідним, якщо при його засто­суванні виконуються такі вимоги:

- порівнюватись можуть тільки такі явища, між яки­ми може існувати певна об'єктивна спільність;

- порівняння повинно здійснюватись за найважливі­шими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагаль­нення.

Узагальнення - логічний процес переходу від одинично­го до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відоб­раження загальних ознак і якостей об'єктивних явищ. Най­простіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об'єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від спе­цифічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відно­шень тощо), притаманних певним предметом.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об­робки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища мо-жуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер­шому випадку отримують якісні результати (більше-мен-ше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі по­рівняння називають вимірюванням.

Вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, ета­лони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимі­рювання грунтується на порівнянні матеріальних об'єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні засто­совують фізичні методи, називають фізичними величина­ми. Фізична величина — це властивість, загальна в якіс­ному відношенні для багатьох фізичних об'єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об­'єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними вели­чинами, тому що вони встановлюються на основі суб'єктив­них відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об'єктів є одиниця фізичної величини - фізич­на величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - роз­мірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є екс­перимент - апробація знання досліджуваних явищ в кон­трольованих або штучностворених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямова­но впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науко­во поставлений дослід, спостереження досліджуваного яви­ща у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається осно­вою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дос­лідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище « у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які прихо­вують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тоб­то проведення випробування стільки разів, скільки в цьо­му є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тесту­вання), експертних оцінок, а також лабораторні експе­рименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інфор­мацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали по­ставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності ви­користання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дос­лідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування, використовується в лабора­торних експериментах, коли масове опитування через ан­кетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі - на початковому етапі дослідження, де воно виконує ве-рифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однознач­но виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опи­тування спеціальною групою; експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, на­укового ступеня, стажу роботи тощо.

На другому етапі дослідження методи, що використо­вуються, мають цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних по­казників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і по­слідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт коре­ляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити бага-томірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті ко­реляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури от­римують фактори другого, третього та інших рівнів. Фак­торний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типа­ми або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оці­нку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням (рис. 1).

Методи досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях

До методів, що застосовують на емпіричному й теоре­тичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, мо­делювання та ін.

Рис. 1. Структура методології та техніки наукових досліджень

Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) — це уявне відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраго­вані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів («метал», «натуральне число», «росли­на»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані (« корисність », « краса », « моральність » ).

Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чис­тому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» вза­галі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний гли­боко зрозуміти будь-яке конкретне явище.

Процес абстрагування проходить два етапи.

Перший етап: виділення важливого в явищах і вста­новлення незалежності або дещо слабкої залежності досл­іджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволік-тися від останнього як несуттєвого).

Другий етап: він полягає у тому, що один об'єкт замінюєть­ся іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Абстрагування може застосовуватись до реальних і аб­страктних об'єктів (таких, що вже раніше пройшли абст­рагування) . Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

Існують деякі види абстракції:

- ототожнення - утворення понять шляхом об'єднан­ня предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх пев­ними назвами;

- конструктивізація - відволікання від невизначе­ності меж реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальної нескінченності - відволікання від неза­вершеності (і завершеності) процесу утворення нескінчен­ної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційної здійсненності - відволікання від реаль­них меж людських можливостей, зумовлених обмежені­стю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він не­достатній.

Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиб­лено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналі­зу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих вис­новків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості

всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Моделювання - непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які перед­бачають вивчення складних об'єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і ана­лізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.

До методів теоретичного дослідження слід також віднести:

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод ідеалізації;

- метод формалізації;

- аксіоматичний метод.

Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстракт­ного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації, - мислене конструювання об'єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких прита­манних їм властивостей і наділити (мислено) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

- багатоступінчастому абстрагуванню;

- переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

- простому абстрагуванню.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішен­ня проблем;

- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

- дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замі­нювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв'язання пізнавальних про­блем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об'єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).

Формалізація, як правило, пов'язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об'єктів, властиво­стей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об'єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.

Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі тверд­ження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.

3. ПОШУК, НАКОПИЧЕННЯ ТА ОБРОБКА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передачі інформації зроста­ють, виникло протиріччя між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і викорис­тання. Потрібні відповідні методики орієнтації науко­вих працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз'яснення. Роз'яснення - це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що озна­чає певні відомості, сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.

Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки науко­вої інформації:

- вона отримується в процесі пізнання закономірно­стей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

- це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, ви­робництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослід­но-конструкторської, виробничої та громадської діяль­ності.

Основні джерела науково-технічної інформації мож­на згрупувати в такому вигляді:

1. Монографія - це наукова праця, присвячена гли­бокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох ав­торів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сто­рінок машинописного тексту. Це наукове видання, що містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми чи теми.

2. Збірник - це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закін­чені праці з рекомендацією їх використання.

3. Періодичні видання - це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періо­дичних виданнях можуть друкуватись праці і їх резуль­тати. Виклад матеріалу проводиться в популярній, дос­тупній формі.

4. Спеціальні випуски технічних видань - це доку­менти інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.

5. Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетні).

6. Стандарти — це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробниц­тву та застосуванню.

7. Навчальна література - це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література.

8. Надруковані документи - це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково-дос­лідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні ма­теріали.

9. Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юри­дичних осіб і держави, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.

10. Інформаційні ресурси науково-технічної інфор­мації - це систематизовані зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових та інших носіях.

11. Довідково-інформаційний фонд - це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошу­кового апарату, призначених для задоволення інформа­ційних потреб.

12. Довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;

13. Інформаційні ресурси спільного користування - це сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека, фірми, організації);

14. Аналітико-статистична обробка науково-тех­нічної та практичної інформації;

15. Інформаційний ринок - це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділи­ти на дві групи.

Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експеримен­тальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація - це результат аналітичної об­робки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

- інформаційні видання (сигнальна інформація, ре­феративні журнали, експрес-інформація, огляди);

- довідкова література (енциклопедії, словники);

- каталоги і картотеки;

- бібліографічні видання (схеми рис.1, 2).

Ця інформація служить теоретичним та експеримен­тальним підґрунтям, основою проведення наукового дос­лідження, є доказом наукової обгрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Рис. 1. Схема процесу збору та аналізу наукової інформації.

Рис. 2. Загальна схема збору та аналізу наукової інформації.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вче­них, дослідників, виявити рівень дослідженості конк­ретної теми, підготувати огляд літератури з теми. По­трібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:

- довідково-бібліографічне обслуговування;

- читальний зал;

- абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);

- заочний абонемент;

- виготовлення фото і ксерокопій;

- виготовлення мікрофільмів.

Для опрацювання джерел з обраної теми використо­вують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошуко­ва мова (ШМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універ­сальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т. ін. При цьо­му кожне нове поняття отримує свій числовий індекс

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знан­ня, явища, поняття. І кожне нове знання при його ви­никненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 53376).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш доскона­ла класифікація знань. Але згодом виникнення нових по­нять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформацій­но-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розта­шовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі — за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному -картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

В кінці кожної роботи після висновків подається спи­сок використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із та­ких способів:

- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

- в алфавітному порядку перших літер прізвищ ав­торів або назв;

- у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних дже­рел». Їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослідженням цього аспекту проблеми».

Якщо наводять цитату або статистичні дані з джере­ла з великою кількістю сторінок, крім номера зазнача­ють сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с. 234]...».

Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки пода­ють безпосередньо після таблиць та рисунків. Далі зали­шають два інтервали та продовжують текстову частину.

Посилання на рисунки, таблиці та формули в дип­ломній роботі вказують їх порядковим номером, наприк­лад: «на рис. 2.3 можна побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

Відомості про джерела, які включені до списку, не­обхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Приклади оформлення бібліографічного опису в «Спис­ку використаних джерел»:

1. Аралов М.С. Создание собственного дела: первые шаги.// МЭ и МО. - 1991. - №1. - 121-128 с.

2. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. - М.: Дело, 1992. - 896 с.

3. Народне господарство України в 1992 році: Стати­стичний щорічник. /Мін. статистики України. -К.: Тех­ніка - 1993 - 493 с.

4. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В.Д.Щетинина. - М.: Международные отношения, 1993. - 276 с.

5. Про господарські товариства. Закон України. Відо­мості Верховної Ради України. - 1991. - №63. - 15-18 с.

6. Юридический справочник предпринимателя. / Рук.авт.колл. Ю.С.Шемшушенко/. - К.: Перлит продакшн, ЛТД, 1992. - 636 с. і т.д.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в ук­раїнській мові в бібліографічному описі: Загальні вимо­ги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила).

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліог­рафічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання автора­ми вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографі­чного апарату, відбиває самостійну творчу роботу авто­ра і свідчить про рівень проведеного дослідження.

Приклади бібліографічого опису джерел.

Опис монографій

Бандурка О. М., Греченко В. А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть : Моногр. / МВС України. Ун-т внутр. справ. — X.: Ун-т внутр. справ, 2000. — 303 с: портр. — Бібліогр. в підрядк. прим.

Здоровега В. Пошуки істини, утвердження переконань : Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики. — Львів : Вища шк. Вид-во при Львів, ун-ті, 1975. — 175 с.

Опис газетних і журнальних статей

Грабовський С. Великий проект: відкрите суспільство, мас-медіа та свобода слова // Сучасність. — 1998. — № 12. — С. 101—106.

Дисак Ф. Вагоме слово про журналістику Буковини // Дзвін. — 1997. — № 7. — С. 157, 158.

Опис електронних носіїв інформації

Хакеру на замітку // <jegor@miss.gov.ua>. — 1996.

Опис законів та нормативних документів

Про Автономну республіку Крим : Закон України від 17.03.95. — Чинний з 21.03.95 // Урядовий кур'єр. — 1995. — 21 берез.

ДСТУ 3017—95. Видання. Основні види : Терміни та ви­значення : Вид. офіц. — К. : Держстандарт України, 1995.

4. ПОШУК ІНФОРМАЦІЇ У МЕРЕЖІ ІNTERNET

Internet - всесвітня (глобальна) інформаційна мережа, яка з'єднує мільйони комп'ютерів (серверів) з метою спільного ви­користання інформаційних ресурсів. Інформація в Internet орга­нізована у вигляді комп'ютерних файлів, які називаються Web-сторінками. Сукупність пов'язаних між собою Web-сторінок, створених конкретною особою чи організацією, утворюють Web-сайт. Зараз це основний і найбільш поширений тип інформацій­них ресурсів в Internet.

Комп'ютерні файли можуть містити різні типи інформації: тексти, подані символами (літерами, цифрами, розділовими зна­ками тощо), графічні зображення, повідомлення електронної пошти, комп'ютерні програми і т.д. Інформаційна служба по­шуку необхідних даних - World Wide Web (скорочено www) - грунтується на гіпертекстовій логіці перегляду документів, за якою Web-сторінка містить посилання (links) на інші сторінки чи інформаційні ресурси.

Для доступу до Web використовується спеціальна програма -браузер. Щоразу, коли здійснюється запит Web-сторінки, браузер встановлює зв'язок з відповідним Web-сервером, запитує копію цієї сторінки і коли інформація надходить, автоматично її відобра­жає. З-поміж існуючих у Мережі браузерів найпоширенішими є Internet Explorer та Netscape Navigator.

Порядок роботи Internet регламентують певні стандартні правила передачі інформації - протоколи. Для довідки наведемо найважливіші з них:

Ім'я

Повне ім'я

Призначення

ір

Internet Protocol

Передача пакетів даних

tcp

Transmission Control Protocol

Управління потоками пакетів даних

http

HyperText Transfer Protocol

Поширення Web-даних (гіпертексту)

ftp

File Transfer Protocol

Копіювання файлів між комп'ютерами

Для ідентифікації підключених до Internet комп'ютерів кож­ний з них має своє унікальне ім'я, представлене певним поєднан­ням символів. Окремі частини імені називаються доменами. Ім'я може мати кілька доменів, які відокремлюються один від одного крапками. Якщо розглядати їх зліва направо, кожний наступний домен на один рівень вищий за попередній. Крайня права частина імені називається доменом верхнього рівня. Існує два типи доменів верхнього рівня: трилітерні домени організацій і дволітерні домени країн. Наведено домени організацій верхнього рівня:

Приклади географічних доменів верхнього рівня:

Наприклад, http:// www.ukrstat.gov.ua

Крайня права частина імені (ua) повідомляє, що цей комп'ютер знаходиться в Україні. Наступна частина (gov) пока­зує, що комп'ютер належить державній установі, а третя (ukrstat) - Держкомстату України. Символ (www) вказує, що комп'ютер виконує функції Web-сервера. Отже, це адреса Web-сайту Держкомстату України.

Аналогічно адреса http://www.bank.gov.ua вказує на нале­жність Web-сайту Національному банку України, а http://www.kneu.kiev.ua - Київському національному економіч­ному університету (КНЕУ).

На Web-сайтах зберігаються сотні файлів, які об'єднуються в каталоги (directories). Кожний каталог має власну ієрархічну структуру (кілька рівнів підкаталогів). Місцезнаходження конк­ретного інформаційного ресурсу описує спеціальна його адреса -URL (Uniform Resource Locator / уніфікований локатор ресурсів). В Мережі поширені два формати URL:

Протокол:// адреса_сервера/ шлях до файла / ім'я_файла

Протокол:// адреса_сервера

Першою частиною адреси є протокол, який описує схему доступу до файла і відокремлюється від іншої його частини двокрапкою та двома нахиленими рисками (://).

Адресою_сервера є доменне ім'я комп'ютера, на якому роз­міщено інформаційний ресурс.

Шлях доступу до файла - це послідовність імен каталогів і підкаталогів, в останньому з яких міститься потрібний файл. Імена каталогів розділяються нахиленою рискою (/).

Ім'я_файла, тобто конкретного документа, пошук якого здійснюється, зазвичай має дві складові: перша описує зміст да­них, а друга вказує на тип даних і називається розширенням. Найчастіше в Internet зустрічаються такі розширення: htm (html) - Web-сторінка, txt - простий текст , zip - стиснутий набір фай­лів, jpg - графічне зображення. Наприклад, адреса файла http:// www.nbuv.gov.ua/db/ri.html вказує, що файл «rі» знахо­диться в каталозі «db» Web-сайту Національної бібліотеки Укра­їни імені В.І. Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua). Це файл загальнодержавної реферативної бази даних «Україніка науко­ва». Він забезпечує доступ глобальної комп'ютерної мережі до реферативної інформації про наукові видання українських вче­них і фахівців: монографій, енциклопедій, довідників, словників, періодичних видань, збірників наукових праць, матеріалів кон­ференцій, авторефератів дисертацій тощо. Щомісяця база даних поповнюється двома тисячами записів.

Якщо URL містить лише дві складові - протокол і адресу сервера, то у такому разі файл завантажується з домашньої сто­рінки за умовчуванням. Саме з цієї сторінки зручно починати свою віртуальну подорож по Web-сайту будь-якої організації, переходячи від одного документа до іншого за допомогою гіперпосилань. Наприклад, за адресою http://www.bank.gov.ua по­падаємо на домашню (початкову) сторінку НБУ.

Для пошуку необхідної інформації в Internet створені спеці­альні інформаційно-пошукові системи, кожна з яких має харак­терні особливості і працює у певному інформаційному напрямку. Одні системи ведуть пошук за словами і словоформами, другі -за фрагментами тексту, треті - за доменними іменами URL, за типами файлів, за датами тощо. Правила, за якими працює по­шукова система, відображені в інструкціях (help, FAQ), які необ­хідно уважно прочитати.

Важливу роль в технології пошуку відіграє повнота інфор­мації. Через стрімкі темпи зростання Internet досягти її на окре­мому пошуковому сервері неможливо. Як свідчить практика, од­на пошукова система забезпечує десь близько третини розміще­них у Web-просторі документів. З-поміж українських інформа­ційно-пошукових систем найбільш відомі - InfoReS () і МЕТА (http://meta-ukraine.com). Щодо росій­ського ресурсу, то більшу його частину охоплюють такі інфор­маційно-пошукові сервери, як Rambler, Яndех, Апорт.

Наведемо кілька рекомендації щодо пошуку необхідної ін­формації в Internet:

• Практично в усіх системах використовується метод ключо­вих слів. Формуючи запит, слід уникати загальновживаних слів (наприклад, «ресурси») і вузькоспеціалізованих (на­приклад, «тетрада»). Оптимальний варіант - це викорис­тання характерних для даної предметної області словоспо­лучень, кожне з яких має достатньо широку сферу викори­стання і найточніше відображає проблематику.

• Починайте пошук з найвідоміших і потужних пошукових серверів, що, незважаючи на інформаційний шум, дозво­лить скласти загальну уяву щодо інформаційного стану предметної галузі.

• Для детального пошуку використовуйте спеціалізовані тематичні чи регіональні пошукові сервери. Якщо вони вам невідомі, знайдіть їх за допомогою ключових слів.

• Використовуйте методику поетапного уточнення пошуку. Починайте з елементарних запитів у режимі простого по­шуку. Отримавши результати за цими запитами, уточнюйте їх, переходьте в режим розширеного пошуку.

• На більшості сайтів є посилання на споріднені інформацій­ні ресурси. Використовуйте їх. Часом саме такий шлях по­шуку необхідної інформації виявляється найкоротшим.

Бази даних пошукових систем містять великі обсяги доку­ментальних даних різних форматів, структури і призначення. Як приклад універсальних можливостей пошуку інформації на рис. 2.1 подана домашня сторінка української інформаційно-пошукової системи http://meta-ukraine.com.

Рис. 2.1. Домашня сторінка пошукової системи <МЕТА>

Приклади опису електронних носіїв інформації

Хакеру на замітку // <jegor@miss.gov.ua>. — 1996.

5. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ОСНОВІ КОРЕЛЯЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

Усі явища навколишнього світу взаємопов'язані і взаємозумовлені. У складному переплетенні всеохоплюючого взаємозв'язку будь-яке з них є наслідком дії певної множини причин і водночас - причиною інших явищ. Які саме причини формують рівень явища в конкретній сукупності і який внесок кожної з них? Виявити і кількісно виміряти об'єктивно існуючі між явищами взаємозв'язки в конкретних умовах простору і часу - одне з важливих завдань наукових досліджень.

У процесі дослідження розв'язується триєдина задача:

• встановлюється факт наявності зв'язку між явищами, його напрямок і форми;

• вимірюється ступінь щільності зв'язку;

• оцінюються ефекти впливу одних явищ на інші. Висновки щодо наявності, сили і характеру впливу одних

явищ на інші мають важливе значення для практичної діяльнос­ті, передусім, для обґрунтування управлінських рішень, для про­гнозування й регулювання складних соціально-економічних явищ і процесів.

Форми виявлення взаємозв'язків різноманітні. Для соціально-економічних явищ характерні переважно кореляційні зв'язки, які через складність взаємодії факторів і вплив випадкових причин проявляються не в кожному окремому випадку, а лише в середньому. За напрямом впливу кореляційні зв'язки бувають прямими і зворотними, за аналітичною формою - лінійними і нелінійними, за кількістю взаємодіючих факторів - парними і множинними.

Інформаційною базою аналізу кореляційних зв'язків є сукупності індивідуальних значень взаємопов'язаних ознак. Існуючі методи аналізу широко представлені в різного роду статистичних пакетах програм для ЕОМ. Досліднику важливо знати обчислювальні процедури, аналітичні можливості і передумови того чи іншого методу, вміти правильно підготувати інформацію і аналізувати результати. Змістовна інтерпретація результатів аналізу - обов'язкова умова наукового дослідження. Саме це спонукає нас розглянути логіку аналізу і зміст характеристик вимірювання кореляційного зв'язку.

Найпростішою системою кореляційного зв'язку є парна ко­реляція, коли одне явище розглядається як фактор, інше - як ре­зультат. Відповідно ознаки, що характеризують ці явища, нази­ваються: факторною х і результативною у. Наявність зв'язку між ними має бути попередньо обґрунтована і представлена у вигляді гіпотези.

Якщо у конкретній сукупності теоретично обґрунтований зв'язок реалізується, це виявиться закономірною зміною значень результативної ознаки у зі зміною значень факторної ознаки х, тобто фактор х своїм впливом формує варіацію у. За відсутності зв'язку варіація у не буде пов'язана з варіацією х. Виявити узго­дженість (неузгодженість) варіації двох ознак можна за допомо­гою паралельних рядів, коли одиниці сукупності упорядкову­ються за значеннями факторної ознаки х, а паралельно розмі­щуються відповідні їм значення результативної ознаки у. Наяв­ність чи відсутність зв'язку виявляється зіставленням паралель­них рядів.

Як приклад розглянемо зв'язок між інвестиціями фірми в розвиток інфраструктури просування товару до споживача (тис. USD) і обсягами продажу товару (т). На рис. 5.1 наведено па­ралельні ряди даних по 10 регіонах, які більш-менш однорідні за рівнем конкуренції і доходами споживачів. Регіони упоряд­ковані за розміром інвестицій в інфраструктуру (ознака х), пара­лельно наведені обсяги продажу товару (ознака у). Як свідчать дані, в тих регіонах, де в розвиток інфраструктури товаропосування вкладені більші кошти, там більший обсяг продажу това­ру. Візуально наявність і форму зв'язку між цими ознаками під­тверджує діаграма розсіювання - точковий графік, на якому ко­жний j -й регіон (j =1, 2,..., 10) представлений точкою з коорди­натами xjj. 3 того, як розміщуються точки у системі координат, можна зробити висновок про наявність прямого додатного зв'язку між інвестиціями в розвиток ринкової інфраструктури і обсягами продажу товару.

Рис. 5.1. Паралельні ряди і діаграма розсіювання

Форму кореляційного зв'язку між ознаками можна описати аналітично у вигляді функції Y = f(x), яка називається регресі­єю у по х. Рівняння лінійної регресії має вигляд

Y = а + bх,

де j - теоретичний рівень результативної ознаки;

а - вільний член рівняння регресії;

b — коефіцієнт регресії, показує, на скільки одиниць у серед­ньому змінюється у зі зміною х на одиницю. При прямому зв'язку b - величина додатна, при оберненому - від'ємна. Коефіцієнт ре­гресії розглядається як ефект впливу х на у.

Параметри рівняння регресії визначаються методом най­менших квадратів (МНК), основна умова якого — мінімізація су­ми квадратів відхилень емпіричних значень уj, від теоретичних Yj:

де j - порядковий номер одиниці сукупності.

Відхилення (уj - Yj) пояснюються впливом інших, не вклю­чених у модель факторів, називаються залишками і познача­ються ej. Оскільки алгоритми МНК описані в математико-статистичній літературі і реалізовані в комп'ютерних програмах, наведемо лише загальну схему розрахунку статистичних харак­теристик моделі, акцентуючи увагу на їх змістовній інтерпрета­ції. У парній лінійній регресії сума квадратів відхилень мінімізу­ється при таких значеннях параметрів а та b :

За даними табл. 5.1 (підсумковий рядок) параметр b = = 4,51. Інтерпретація цього значення може бути такою: «зі збільшенням інвестицій в ринкову інфраструктуру регіону на 1 тис. USD обсяги продажу зростають у середньому на 4,5 т». Ві­льний член рівняння становить а = 95 - 4,51 • 10,6 = 47,22, а рівняння регресії в цілому має вигляд Y = 47,22 + 4,51х .

Таблиця 5.1

До розрахунку коефіцієнтів регресії та кореляції

Рівняння регресії відбиває закон зв'язку між х і у не для окремих елементів сукупності, а для сукупності в цілому; закон, який абстрагує вплив інших факторів, виходить з принципу «за інших однакових умов». У нашому прикладі за інших однакових умов (доходи споживачів, рівень конкуренції) фірма, вклавши в ринкову інфраструктуру регіону 10 тис. USD, може очікувати, що обсяг продажу сягне рівня

Y = 47,22 + 10 ∙ 4,51 ≈ 92 т.

6. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ОСНОВІ РЕГРЕСІЙНОГО АНАЛІЗУ

У невеликих за обсягом сукупностях коефіцієнт регресії схильний до випадкових коливань, тому слід перевірити його істотність. При лінійному зв'язку істотність коефіцієнта регресії перевіряють за допомогою t-критерію Стьюдента, статистична характеристика якого для гіпотези Н0:b = 0 визначається від­ношенням коефіцієнта регресії b до власної стандартної похиб­ки μb, тобто

Стандартна, похибка коефіцієнта регресії залежить від варі­ації факторної ознаки х, залишкової дисперсії se2 і числа ступе­нів свободи df = nm , де m - кількість параметрів рівняння регресії (для лінійної регресії m = 2):

В нашому прикладі sx2 = = 3,56; se2 = = 10,22.

Звідси

перевищує критичне значення двостороннього t-критерію t0,95(8) = 2,31 (табл. 6.1). Гіпотеза про випадковий характер

Таблиця 6.1

Критичні точки t-тесту для α = 0,05

коефіцієнта регресії відхиляється, а отже, з імовірністю 0,95 вплив інвестицій у розвиток ринкової інфраструктури на обсяги продажу товару визнається істотним.

Для коефіцієнта регресії, як і для будь-якої іншої випадкової величини, визначаються довірчі межі b ± t μb. У нашому при­кладі довірчі межі коефіцієнта регресії з імовірності 0,95 (t = 2,31) становлять 4,51 ± 2,31∙0,60.

Мірою щільності парного лінійного зв'язку слугує коефіці­єнт кореляції r

.

Значення коефіцієнта кореляції змінюються в діапазоні від -1 до +1, тобто оцінюючи щільність зв'язку, коефіцієнт кореляції вказує і на його напрям: при прямому зв'язку r - величина дода­тна, при зворотному - від'ємна.

За даними табл. 6.1

7. АНАЛІЗ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕОМ

В Excel лінію тренду можна побудувати за допомогою Мастера диаграмм. Для цього необхідно клацнути правою кноп­кою миші на лінії графіка ряду динаміки і в контекстному меню вибрати опцію Добавить линию тренда. На екрані з'явиться діа­логове вікно Линия тренда, яке містить дві вкладники: Тип та Параметры (рис. 7.1).

Рис.7.1. Вибір трендової моделі

Запропоновані у вкладці Тип трендові моделі описують різ­ні за характером динаміки процеси:

Як приклад, опишемо динаміку виробництва товарів (рис. 7.2) поліномом 2-го ступеня (параболою). У діало­говому вікні Линия тренда вибираємо тип функції - Полиноминальная і зазначаємо Степень - 2. Після того як обрано тип фу­нкції, необхідно переключитися на вкладнику Параметры (рис. 7.3) і у відповідних полях вказати:

Рис. 7.2. Динаміка виробництва синтетичних алмазів

■ у полі Название аппоксимирующей (сглаженной) кривой - назву показника, встановивши перемикач автоматическое;

■ у полі Прогноз - період упередження, прогнозні значення будуть додані до лінії тренду;

■ можна задати також відображення трендового рівняння та коефіцієнта детермінації (аппроксимации) R2 на діаграмі.

Рис. 7.3. Діалогове вікно Линия тренда (вкладника Параметри)

На рис. 7.4 наведено графік динаміки виробництва синте­тичних алмазів і прогноз за параболою другого порядку. Трендове рівняння має вигляд:

Y = 27,307х2 - 269,28x +7516.

Коефіцієнт детермінації R2 = 0,75 значно перевищує кри­тичне значення R20,95 (2,13) = 0,371, що свідчить про адекватність параболи 2-го порядку характеру динаміки виробництва синте­тичних алмазів.

Рис. 7.4. Трендове рівняння виробництва синтетичних алмазів

Розрахований за параболою 2-го порядку теоретичний рівень виробництва синтетичних алмазів в останньому місяці становить Y17 = 7516 - 269,28 • 17 + 27,307 • 172 = 10 830 тис. карат, а в наступному місяці можна очікувати

Yt+1 = 7516-269,28 • (17+1) + 27,307 • (17+1)2 = 11516,4 тис. карат.

Для визначення довірчих меж параболічного прогнозу виро­бництва синтетичних алмазів скористаємося наведеними в табл. 7.1 значеннями t-критерія. При n = 17 і ν = 1 значення t1-αZ = 2,28. За даними про виробництво алмазів стандартна похибка se = 691,7, звідси гранична похибка прогнозу становить

sp = 691,7 ∙ 2,28 = 1577,1,

Таблиця 7.1

Значення t1-0,10Z для оцінки довірчих меж прогно­зу (ймовірність висновку 0,90)

а довірчі межі прогнозу - (11516,4 ± 1577,1).

Отже, з імовірністю 0,90 можна стверджувати, що в наступ­ному місяці виробництво алмазів буде щонайменше 9939,3 і не перевищить 13093,5 тис. карат.

8. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Завершальний етап наукового дослідження - логічне і по­слідовне викладення його результатів. Науковий результат - це нове знання, набуте в процесі фундаментального чи прикладного наукового дослідження. Аби ввести нові знання в науковий обіг, їх треба зробити надбанням фахівців відповідної галузі науки, оприлюднити. Для цього результати дослідження за певними правилами оформляються у вигляді наукових документів, основ­ними формами яких є: курсова чи дипломна (кваліфікаційна, ма­гістерська) робота, дисертація, монографія, стаття, наукова до­повідь. Результати наукових досліджень узагальнюються також у підручниках і навчальних посібниках, у звітах про науково-дослідну роботу, у методичних і практичних матеріалах.

До наукових результатів пред'являються вимоги, пов'язані з такими категоріями, як: актуальність, наукова новизна, вірогі­дність, теоретична і практична значущість.

Актуальність наукового результату означає важливість йо­го для науки і практики, наукова новизна характеризує особис­тий внесок автора у розв'язок досліджуваної проблеми. Виділя­ють три ступеня наукової новизни результатів дослідження:

1) принципово нові в даній галузі знання {вперше здійс­нено..., розроблено..., визначено..., формалізовано...);

2) науковий результат розширює або доповнює відомі тео­ретичні чи практичні положення, вносить у них нові елементи (удосконалено...);

3) науковий результат конкретизує, уточнює відомі поло­ження, поширює відомий метод на новий клас об'єктів або явищ (набуло подальшого розвитку..).

Вірогідність наукових результатів залежить від повноти і якості інформаційної бази дослідження, коректності застосуван­ня методів аналізу; точності проведених розрахунків; однознач­ності трактування результатів.

Теоретична значущість визначається тим, що дає результат дослідження для науки і подальшого її розвитку, практична - де і яким чином результати можна використати на практиці.

Основні вимоги щодо структури і порядку оформлення на­укових документів регламентуються Державним стандартом України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Відповідно до цього стандарту обов'язковими складовими наукового документа є:

Вступ

Обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулю­ється об'єкт і предмет дослідження, визначається мета, задачі, інформаційна база

Основний розділ

Містить ґрунтовний виклад усього дослідження:

а) теоретичний аналіз проблеми і критичну оцінку різних по­глядів;

б) систематизацію і узагальнення фактів, візуальну їх ілюст­рацію; тестування гіпотез; інтерпретацію виявлених тенден­цій і закономірностей;

в) аргументованість висновків, обґрунтованість пропозицій і рекомендацій

Висновки

Стисло викладаються найвагоміші результати дослідження, їхня наукова і практична значущість, даються пропозиції та рекомендації, вказуються напрями подальшого дослідження проблеми

Список інформаційних джерел

Бібліографічний опис інформаційних джерел, які були вико-ристані в процесі наукового дослідження

Додатки

Різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для повного висвітлення теми дослідження

Реферат

Стисла характеристика наукового документа

Композиція конкретного наукового документа залежить від його форми і призначення.

У курсових і дипломних роботах, в дисертаціях і моногра­фіях найбільший за обсягом основний розділ поділяється на ло­гічно підпорядковані складові - тематичні рубрики, які форму­ють структуру документа, словесно визначають зміст окремих частин викладеного матеріалу, їх взаємозв'язок і взаємозалеж­ність. Рубрикація тексту основного розділу не регламентується. Кількість ступенів рубрик і кількість підпорядкованих рубрик одного ступеня певною мірою визначається формою наукового документа. Скажімо, у курсовій роботі основний розділ містить три-чотири питання, а в дипломній - 3-4 розділи, у кожному з яких виокремлюються кілька питань.

Щоб розмежувати рубрики різних ступенів і полегшити внутрішньотекстові посилання на підрозділи, видові позначення рубрик (розділ, підрозділ, параграф) замінюються номерами. До ієрархічно поділеного наукового тексту застосовують таку сис­тему нумерації, за якою номер рубрики першого ступеня має од­ну цифру, другого ступеня - дві цифри і т. д. Заголовки рубрик мають точно відображати смисл викладеного в них наукового тексту.

Заголовки та номери початкових сторінок усіх складових наукового документа подаються у змісті. Заголовки змісту ма­ють точно відтворювати заголовки рубрикацій тексту. Слід уни­кати як надто коротких, так і широких формулювань заголовків. Недопустимо, щоб збігалися назви якоїсь однієї рубрики і нау­кового документа в цілому (тоді інші рубрики будуть просто зайвими). На рис. 6.1 наведено зразок змісту магістерської дип­ломної роботи на тему: «Управління ліквідністю комерційних банків», у якому формулювання розділів і підрозділів достатньо короткі і не містять зайвої інформації.

Рис. 8.1. Зразок оформлення змісту магістерської дипломної роботи

У науковій статті також виокремлюється кілька логічно взаємопов'язаних складових.

I. Вступ (формулюється наукова проблема, ступінь її ви­вченості, актуальність тієї частини проблеми, якій при­свячена стаття).

II. Постановка задачі (формулюються мета і методи дослі­дження).

III. Результати (викладається система доведень запропонова­ної гіпотези, обґрунтовуються наукові результати).

IV. Висновки (вказується наукова новизна, теоретична і практична значущість результатів дослідження, перспек­тиви подальших розробок з цієї теми).

До тексту статті додаються анотація (резюме), ключові сло­ва та список використаних джерел інформації.

Наукова мова і стиль викладення матеріалу. Характер­ними рисами наукової мови є точність, ясність, стислість, смис­лова завершеність. Неправильно вжиті слова і словосполучення та лексичні помилки можуть спотворити висловлену думку, ви­кривити смисл написаного. Для наукового тексту характерним є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доведенню істини, обґрунтуванню ос­новних висновків, використання спеціальної термінології. Клю­чові терміни і логічні підсилення часто виділяються курсивом або іншим шрифтом.

При викладенні наукових результатів увага зосереджується на змісті та логічній послідовності повідомлення. Спеціальні функціонально-лексичні засоби наукової мови вказують на такі логічні зв'язки:

• послідовність розвитку думки (спочатку; передусім; по-перше; по-друге; насамкінець тощо);

• причинно-наслідкові відношення (завдяки тому, що..; внаслідок ...; окрім того...; оскільки...; водночас; інші).

• підсумовування (отже; таким чином; підбиваючи підсу­мок; інші).

Як засоби зв'язку використовують також займенники, при­кметники і прислівники: цей, даний, такий, названий, зазначе­ний. Слова дійсно і насправді вказують, що наступний за ними текст має слугувати доведенням, слова з іншого боку, навпаки, проте, але, втім готують до сприйняття протиставлення, або - до пояснення. Названі й подібні їм слова є покажчиками, які попереджають про варіанти думки автора, інформують про особли­вості його доводів. Проте зловживати цими словами не варто.

У науковому тексті використовують увідні слова і слово­сполуки, які вказують на ступінь вірогідності результатів. Завдя­ки цим словам той чи інший факт можна представити:

• як цілком імовірний (дійсно, звичайно; певна річ; звісно;адже);

• як припустимий (як видно; певно; очевидно);

• як можливий ( ймовірно; можливо; мабуть). Обов'язковою умовою об'єктивності викладення матеріалу є вказівка на джерело: ким висловлена та чи інша думка, кому конкретно належить той чи інший вираз. У тексті це реалізується за допомогою спеціальних увідних слів і словосполук (на повідомлення; за даними...; на думку...; на наш погляд).

У сучасних роботах стало неписаним правилом висловлю­вати свої міркування стосовно проблеми у множині, тобто за­мість «я» вживати «ми». Аби звузити поле вживання цих займе­нників, використовують різні словесні конструкції, зокрема:

• неозначено-особові речення (визначають напрями аналі­зу...; оцінюють вплив на ...);

• форми викладення від третьої особи (автор вважає...);

• речення з пасивним станом (розроблено комплексний підхід до....) тощо.

Переліки. Одним із лексичних засобів наукової мови є пе­реліки: по-перше, по-друге, по-третє; спершу, потім, далі, наре­шті; на першому етапі, на другому етапі та ін. Якщо елементами переліку є незакінчені фрази, то вони починаються з маленьких літер, позначаються арабськими цифрами, маленькими літерами або маркерами і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад, основні завдання дослідження ринкової кон'юнктури:

- встановити тенденції розвитку ринку, його коливання, сезонність й циклічність;

- виявити поведінку суб'єктів, що діють на ринку;

- оцінити й проаналізувати потенціал та основні пропорції ринку.

Коли перелік складається із закінчених фраз, то вони обов'язково пишуться з абзацними відступами, починаються з великих літер і відокремлюються одна від одної крапкою. На­приклад, М. Д. Кондратьєв довів існування в економічному роз­витку тривалих коливань (довгих хвиль), визначив, що довга хвиля має дві фази (підвищувальну і знижувальну), і виділив такі характерні їх риси.

1. У витоку підвищувальної фази або на самому її початку відбуваються глибокі зміни у всьому суспільстві. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи і нововведення.

2. Підвищувальні фази багатші на соціальні потрясіння (революції, війни), ніж знижувальні.

3. Знижувальні фази особливо гнітюче впливають на сіль­ське господарство.

Текст елементів переліку підпорядковується одній увідній фразі, яку не рекомендується переривати на прийменнику або сполучнику (на, із, що, як та ін.).

Скорочення слів слід здійснювати відповідно до чинного стандарту - ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Ско­рочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Зага­льні вимоги та правила». Найуживаніші способи скорочення:

а) залишається лише перша (початкова) літера слова (м. -місто, с. - сторінка, т. - том, к.к.д. - коефіцієнт корисної дії);

б) залишається частина слова, закінчення і суфікс відкида­ється (рисунок -рис, дивись - див., область - обл.);

в) при позначенні цифрами років і століть (р. - рік, pp. - ро­ки, cm. - століття).

Після переліку використовують умовні позначення: та ін. - та інше, і т. д. - і так далі, і т. п. - і тому подібне. В середині речення слова «та інші, і таке інше» не скорочуються, не рекомендується скорочувати слова «так званий, наприклад, формула, рівняння».

У наукових текстах широко вживаються літерні абревіату­ри (ЄС, МВФ), символи та фізичні одиниці, прийняті в Міжна­родній системі одиниць СІ (ГОСТ 988677-61). Вводячи в текст власні скорочення, необхідно дотримуватися правила, за яким перше згадування такої абревіатури зазначається у круглих ду­жках після повної назви, наприклад, валовий внутрішній продукт (ВВП), далі по тексту - без розшифровування. При використанні певного символу необхідно, щоб одна й та сама величина по всьому тексту була позначена однаково.

Подання цифрової інформації. У наукових працях еконо­мічного та соціального напрямків широко представлена цифрова інформація. При її поданні також необхідно дотримуватися за­гальноприйнятих правил:

■ Числові значення величин з одиницями вимірювання за­писуються арабськими цифрами, а без одиниць вимірювання від 1 до 9 - словами. Наприклад, «Протягом дня на біржі укладено п'ять угод на загальну суму 900 тис. грн.». Коли наводиться діа­пазон значень, виражених в одних і тих же одиницях вимірюван­ня, то одиниця вимірювання вказується після останнього число­вого значення, наприклад: від 5 до 15 років. У великих числах нулі замінювати скороченнями: тис, млн, млрд (пишуться без крапки).

■ Прості та складні порядкові числівники пишуться словами (другий, двадцять п'ятий, триста шостий). Числівники, що входять до складних слів, пишуться цифрами (10-процентна ви­бірка). Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення (3-тя декада, 90-ті роки). При пе­реліку порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться один раз (товари 1 та 2-го сорту).

■ Без відмінкових закінчень записуються порядкові числів­ники, позначені арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться (у розділі 2, на рис. 5.1). Так са­мо, без відмінкових закінчень, записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення століть, кварталів року, томів видань (XXI століття, II квартал).

Формули. Формула вводиться в речення як повноправний його член, тому в кінці формули і в тексті перед нею розділові знаки ставлять відповідно з правилами пунктуації. Формули розміщують окремими рядками посередині аркуша. Ті формули, на які є посилання далі по тексту, нумеруються. Порядкові номе­ри формул позначають арабськими цифрами і записують у круг­лих дужках праворуч. Посилання на формули беруть у круглі дужки «...у формулі (6.1)...».

Для набору математичних формул використовують формульний редактор програми MS Word або Math Type 4.0. Латинські символи у формулах необхідно набирати курсивом (х, j, min), грецькі та скорочення (а, р, а, sin, cos) - прямо, матриці та век­тори - напівжирним (А, В). Експлікація формули (пояснення си­мволів) розміщується безпосередньо під формулою, від якої ві­докремлюється комою. Кожний символ подається з нового рядка у тій послідовності, у якій вони введені у формулу. Перший ря­док розшифрування починається зі слова «де» без двокрапки. Між символом і розшифруванням ставиться тире, після розшиф­ровування перед наступним символом - крапка з комою.

Наприклад, одним з важливих показників стану біржового ринку є ліквідність товару A,j, яка визначається за формулою

де Qj - сумарний обсяг укладених на торгах угод по j-y товару;

Wj - сумарний обсяг пропозиції j-o товару на торгах.

Використання в одній формулі умовних символів (літер) з різних алфавітів, наприклад, Qcyм , не допускається. Переносити формулу на наступний рядок можна лише на знаках операцій, повторюючи їх у наступному рядку.

Таблиці. Систематизований цифровий матеріал подається у формі статистичних таблиць. Статистичні таблиці спрощують порівняння та аналіз даних. Не даремно ка­жуть, що «у німих статистичних таблицях уся красномовність статистики». Для набору таблиць використовують вбудований в MS Word табличний редактор. Підпорядковуючись принципу компактного та раціонального викладення матеріалу, необхідно додержуватись певних правил технічного оформлення таблиць, зокрема:

■ Назва таблиці, заголовки рядків і граф мають бути чіткими, лаконічними, без скорочень. У назві таблиці слід уни­кати слів «значення, величина, розрахунок». Натомість обов'язковими є вказівки на об'єкт, його часову і географічну ознаки, наприклад, табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Динаміка боргового навантаження на економі­ку України за 1996-2003 pp.

Рік

Зовнішній борг, млрд USD

Зовнішній борг у % до

валового внутрішнього продукту

експорту товарів і послуг

державного бюджету

■ Заголовки граф починаються з великої літери, а підзаго­ловки, якщо вони становлять одне речення, - з малої. Заголовки вказують в однині (рік, країна, емітент), одиниці вимірювання -з використанням загальноприйнятих скорочень (т, кВт, грн. то­що), іноді для них відводиться окрема графа. Якщо одиниця ви­мірювання спільна для всіх наведених у таблиці даних, її вказу­ють над таблицею.

■ Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторін­ки, частину таблиці можна перенести на наступну сторінку. Тоді в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, яка обме­жує таблицю, не проводять. Над наступною частиною пишуть «Продовження таблиці ...». Заголовки граф (рядків) замінюють­ся відповідними номерами граф (рядків). Першу графу з перелі­ком одиниць сукупності чи груп позначають великою літерою, інші графи - номерами.

■ Інформація, що міститься у рядках (графах) таблиці, уза­гальнюється підсумковим рядком «Разом» або «В цілому за су­купністю», який завершує статистичну таблицю. Коли підсумко­вий рядок розміщується першим, то деталізація його подається за допомогою словосполучення «у тому числі» або «з них». При цьому можна подавати перелік не всіх, а лише визначальних складових.

■ Числа, по можливості, необхідно округляти у межах одно­го і того самого рядка чи графи обов'язково з однаковим ступенем точності. Відсутність даних у таблиці позначається відповідно до причин:

а) якщо клітинка таблиці, передусім підсумкова, не може бути заповнена, ставиться знак «х»;

б) коли відомості про явище відсутні, ставиться три крапки «...» або «н.від.»;

в) відсутність самого явища позначається тире (« - »);

г) дуже малі числа записуються (0,0) або (0,00).

■ Якщо потрібна додаткова інформація, певні уточнення цифрових даних, до таблиці додається примітка.

Узагальнення за даними таблиці пишуть у такий спосіб: таблиця дозволяє зробити висновок; як видно з таблиці; за ре­зультатами аналізу даних таблиці.... Іноді таблиця є безпосере­днім продовженням викладеного матеріалу і граматично зв'язана з увідною фразою тексту. Тоді використовують спрощені таблиці-висновки без заголовка.

Рисунки. Досить поширеною формою ілюстрації наукових результатів є графічні зображення. їх використовують як для наочного візуального відображення результатів дослідження, так і для аналізу досліджуваних явищ, узагальнення даних і вияв­лення закономірностей. За допомогою графіків аналізується структура, взаємозв'язки і динаміка соціально-економічних явищ, здійснюється порівняльний аналіз явищ, гео­графічне їх розміщення. Відповідно до мети дослідження і наяв­ного статистичного матеріалу:

• вибирається тип графічного образу (діаграма, картограма, картодіаграми);

• визначається система координат;

• задаються масштабні орієнтири (масштаб і масштабні шкали).

Наведені у науковому документі таблиці, графіки, схеми нумеруються окремо за кожним видом ілюстрацій так само, як і формули, - арабськими цифрами наскрізно або у межах розділу. На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання. Їх пишуть ско­рочено і без №, наприклад: рис.3.2; табл. 2.1.

Посилаючись на ілюстрації, не слід словами переказувати їхній зміст. Словесний коментар необхідний лише тоді, коли треба звернути увагу на найбільш значимий факт або частину ілюстрації, які будуть використані для теоретичних викладок або для обґрунтовування висновків.

Цитати. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору, для підтвердження власних доводів посиланням на авторитетне джерело наводяться цитати. Нагадаємо загальні техніко-орфографічні правила їх оформлення:

• текст цитати береться в лапки і приводиться у тій грама­тичній формі, як у першоджерелі;

• якщо цитата повністю відтворює текст, її починають з ве­ликої літери в усіх випадках, крім одного, коли цитата є частиною речення автора.

Кожна цитата повинна мати посилання на джерело, бібліо­графічний опис якого подається відповідно до вимог діючого стандарту. Бібліографічні посилання можна:

- винести з тексту вниз сторінки, використовуючи для зв'язку з текстом знаки зносок;

- винести за текст, посилаючись на список джерел інфор­мації. Номер джерела і номер сторінки, на якій надруко­вана цитата, беруться у квадратні дужки [5, с. 122].

Коли першоджерело недоступне, можна скористатися цита­тою, наведеною в іншому виданні, зробивши бібліографічне посилання словами «Цит. за...».

Окрім прямого цитування, часто застосовують переказ текс­ту першоджерела своїми словами. При непрямому цитуванні треба бути максимально точним при викладенні думки автора. Форми словесних запозичень різні, проте академічний мовний етикет виробив низку сталих речових штампів.

Питання про .... докладно викладено в роботі... (зноска).

Визначається за методикою, розробленою .... (зноска).

Як стверджує ..., чиї рекомендації наводяться далі... (знос­ка).

Цифрові дані взяті з ... (зноска).

Спираючись на зміст цитат, можна створити систему пере­конливих доказів, які потрібні для об'єктивної характеристики явища.

Важливою складовою наукового документа є висновки, тобто послідовне, логічне, стисле викладення власних міркувань і тверджень щодо проблеми, підсумовування, узагальнення отриманих результатів і виявлених закономірностей, співвідно­шення їх з метою та конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Висновки мають форму синтезу наукових результатів, їх не можна підміняти деклараціями про результати роботи (розгляну­то, проаналізовано, вивчено і т.д.). Саме у висновках проявляєть­ся здатність (нездатність) автора ясно мислити, систематизува­ти, узагальнювати і чітко формулювати результати дослідження.

Як аргумент при обґрунтуванні висновків використовують посилання на інформаційні джерела (наукові праці, нормативні документи, логічні судження, результати обробки статистичних даних). Зазвичай висновки починаються зворотом «Таким чи­ном...», далі формулюється зміст самого висновку.

Якщо в основному тексті, не порушуючи його композицію, необхідно навести додаткові факти, уточнити певні моменти, використовують авторські примітки. Цей додатковий поясню­вальний текст виводиться за межі основного (вниз сторінки, в кінець розділу, статті, книги), набирається іншим шрифтом або відокремлюється від основного тексту рубрикою. Часто примітка береться в дужки і помічається ініціалами прізвища та імені ав­тора.

Додатки містять різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для по­вного висвітлення теми. За формою це може бути текст, таблиці, графіки, карти. Кожний додаток починається з нової сторінки, позначається великою літерою українського алфавіту (за винят­ком літер, написання яких схожі на цифри, - І, Ї, З, Й, О, Ч, Ь), наприклад, «Додаток А». Формули в додатках мають окрему нумерацію арабськими цифрами «(A.I); (A.2)». Зв'язок основ­ного тексту з додатками здійснюється через посилання зі словом дивись - «див. додаток А».

Правила оформлення бібліографічного списку наведені вище у темі № 1.

Приклад вступу до наукового дослідження на тему Науково-методичні основи економічного регулювання, розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України.

Актуальність дослідження. Проведення еконо­мічних реформ в Україні пов'язане з вирішенням проблеми удосконалення системи управління про­мисловим і регіональним розвитком. Організація управління за умов формування ефективно функціо­нуючої ринкової економіки вимагає переходу до ста­більних, регульованих взаємовідносин між держа­вою, регіонами та суб'єктами господарювання, спро­можних раціонально використовувати природо-ресурсний, виробничий, людський, інвестиційно-ін­новаційний потенціал територій як в загальнодер­жавних, так і в регіональних інтересах.

Одним із глобальних завдань, гострота якого зро­стає, є вирішення продовольчої проблеми, зокрема щодо формування ефективного олійно-жирового комп­лексу (ОЖК).

Забезпечення стійкого ефективного розвитку цьо­го комплексу вимагає нових, більш досконалих, ме­тодів і форм його регулювання, реструктуризації підприємств і на цій основі удосконалення їх розмі­щення. Ряд невирішених проблем перебуває у пло­щині забезпечення оперативного реагування підпри­ємств на кон'юнктурні зміни та світові тенденції науково-технічного розвитку.

У науковій вітчизняній та зарубіжній літературі представлені окремі теоретико-методологічні аспек­ти розвитку олійно-жирового комплексу. Вони ґрун­туються на різних концепціях і програмах розвитку харчової і, зокрема, олійно-жирової промисловості. Їх результати відображено у наукових працях О.М. Алимова, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, П.І. Гайдуць­кого, В.Д. Гончарова, Б.М. Данилишина, М.І. До­лішнього, СІ. Дорогунцова, Ю.П. Лебединського, А.С. Лисецького, Я.Б. Олійника, М.М. Паламарчу­ка, Д.К. Прейгера, П.Т. Саблука, В.Ф. Савченка, Д.М. Стеченка, П.С. Сологуб, Л.Г. Чернюк та ін.

Разом із тим, теоретико-методологічні, методичні та практичні питання розміщення, розвитку і підви­щення ефективності функціонування олійно-жиро­вої промисловості в ринкових умовах ще не повною мірою досліджені, особливо — у регіонах її спеціалі­зації. Наявна в Україні система регулювання роз­витку олійно-жирового комплексу залишається досі малоефективною, суперечливою, значною мірою ві­дірваною від потреб населення, оскільки будується на недостатньо досконалих методах управління, за­старілих нормах і правилах.

Це зумовлює актуальність дослідження, необхід­ність удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку олійно-жирового комплексу. Головна ідея дослідження полягає у тому, щоб на основі визначення методів і форм ана­лізу, виявлених взаємозв'язків та суперечностей в динаміці реструктуризації підрозділів комплексу обґрунтувати перспективні напрями регіонального розвитку та підвищення ефективності виробництва.

Значимість проблематики дослідження зумови­ла вибір теми роботи, її основні цілі, завдання і структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, пла­нами, темами. Вибраний напрямок дослідження пов'язаний з Програмою "Соняшник України-2002", затвердженою Міністерством аграрної політики

України, заходами Вінницької обласної державної адміністрації щодо реалізації основних положень цієї програми в регіоні, а також науково-дослідної роботи Вінницького торговельно-економічного ін­ституту Київського національного торговельно-еко­номічного університету.

Мета дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування основних положень, напрям­ків і пріоритетів розвитку та розміщення олійно-жирового комплексу України на основі вдосконален­ня організаційно-економічного механізму його регу­лювання в контексті сучасної трансформації економіко-правового середовища.

Завдання дослідження.

Поставлена мета визначає зміст досліджень, які полягають у послідовному вирішенні таких взаємо­пов'язаних завдань теоретичного, методологічного та практичного характеру:

— в теоретико-методологічному плані розкрити економічну сутність, роль і значення олійно-жиро­вого комплексу, основи його функціонування за умо­ви трансформації і реструктуризації господарських систем;

— визначити наукові принципи та фактори роз­міщення підприємств олійно-жирового комплексу та розробити методичні положення щодо оцінки ефек­тивності його розвитку;

— проаналізувати функціонально-галузеву струк­туру олійно-жирового комплексу та виявити особ­ливості територіальної структури олійно-жирового комплексу з визначенням оптимальних шляхів її вдосконалення;

— провести оцінювання структурно-динамічних зрушень та регіонального розвитку сировинної бази;

— обґрунтувати методичні підходи до регулю­вання реструктуризації та розміщення підприємств олійно-жирового комплексу;

— розробити рекомендації прикладного харак­теру щодо районування і поліпшення інвестиційно­го забезпечення олійно-жирового комплексу;

— обґрунтувати напрями вдосконалення сучас­ного управління олійно-жировим комплексом, які підвищують його ефективність.

Об'єктом дослідження є олійно-жировий комп­лекс (підприємницькі структури, діючі підприємства різних форм власності і господарювання) в сучасних умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідження є методологічні, мето­дичні та прикладні проблеми формування органі­заційно-економічного механізму розвитку і розмі­щення олійно-жирової промисловості.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складуть фундаментальні положення сучас­ної теорії функціонування економічних систем, кон­цепції економічного розвитку, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем струк­турної трансформації промисловості, розвитку регіо­нів, формування продовольчого ринку, методологіч­ні і методичні розробки з питань розвитку, регулю­вання і розміщення харчової промисловості й АПК, законодавчі та нормативні акти.

У роботі використовуватимуться такі наукові методи досліджень: для визначення закономірнос­тей і тенденцій розвитку галузі — статистико-економічний, розрахунково-конструктивний, системно-структурний, порівняльний; для розробки функціо­нальних моделей управління — балансовий, факторний і функціональний методи, економіко-математичне моделювання, прогнозування.

У процесі роботи будуть залучатись дані офіцій­ної статистики щодо розвитку аграрно-промислово­го сектору України, дані Міністерства економіки, довідково-аналітичні показники видання "АПК-Інформ", матеріали асоціації "Укроліяпром" та Україн­ського науково-дослідного інституту олій та жирів (УкрНДЮЖ) Міністерства аграрної політики Украї­ни, а також аналітичні матеріали за окремими під­приємствами.

Наукова новизна одержаних результатів. Нау­кову новизну дослідження визначають такі теоретико-методологічні і прикладні результати, які перед­бачається отримати:

— пропозиції щодо реструктуризації Вінницько­го олійно-жирового комбінату;

— конкретні напрями удосконалення організа­ційно-економічного механізму регулювання олійно-жирового комплексу з пропозиціями щодо змін у фінансовій, податковій, митній політиці, ціноутво­ренні, здійсненні заходів щодо захисту вітчизняно­го товаровиробника;

— функціональну модель (схему) зміцнення по­тенціалу олійно-жирової промисловості за рахунок активізації інвестиційної та фінансово-кредитної діяльності, вдосконалення галузевих, функціональ­них та територіальних пропорцій.

9. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Якщо керуватися канонами теорії ринкової економіки, то напро­шується висновок про необхідність виділення, принаймні, двох кри­теріїв ефективності. По-перше, це локальні критерії ефективності діяльності первинних суб'єктів, що господарюють, які у рамках зада­них зовнішніх обмежень прагнуть до одержання найбільших вигод (прибутковості, прибутку) у довгостроковій перспективі. По-друге, це глобальний критерій ефективності діяльності всієї економічної системи, що повинен лежати в основі державної політики, спрямова­ної на забезпечення динамічного розвитку всього суспільства.

Не менш важлива значимість визначення економічного ефекту і для перехідної економіки. В залежності від результатів, що врахову­ються, і витрат розрізняють наступні види ефекту (табл. 9.1):

Таблиця 9.1.

Види ефекту від реалізації інновацій

В залежності від тимчасового періоду обліку результатів і витрат розрізняють показники ефекту за розрахунковий період і показники річного ефекту.

Тривалість прийнятого тимчасового періоду залежить від наступ­них факторів:

• тривалості інноваційного періоду;

• терміну служби об'єкта інновацій;

• ступеня вірогідності вихідної інформації;

• вимог інвесторів.

Вище відзначено, що загальним принципом оцінки ефективності є зіставлення ефекту (результату) і витрат.

Відношення може бути виражений як у натуральних, так і в грошових величинах. Показник ефективності при цих спосо­бах вираження може виявитися різним для однієї і тієї ж ситуації. Але, головне, потрібно чітко зрозуміти: ефективність у виробницт­ві — це завжди відношення.

У цілому проблема визначення економічного ефекту і вибору най­більш кращих варіантів реалізації інновацій вимагає, з одного боку, пе­ревищення кінцевих результатів від їхнього використання над витрата­ми на розробку, виготовлення і реалізацію, а з іншого боку — зіставлен­ня отриманих при цьому результатів з результатами від застосування ін­ших аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Особливо гост­ро виникає необхідність швидкої оцінки і правильного вибору варіанту на фірмах, що застосовують прискорену амортизацію, при якій терміни заміни діючих машин і устаткування на нові істотно скорочуються.

Метод обчислення ефекту (доходу) інновацій, заснований на зіставленні результатів їхнього освоєння з витратами, дозволяє прий­мати рішення про доцільність використання нових розробок.

Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій може використовуватися система наступних показників:

1) інтегральний ефект;

2) індекс рентабельності;

3) норма рентабельності;

4) період окупності;

1. Інтегральний ефект Еінт являє собою величину різниці резуль­татів й інноваційних витрат за розрахунковий період, доведених до одного, звичайно початкового, року, тобто з обліком дисконтування результатів і витрат1:

де Тр — розрахунковий рік;

Pt — результат у t-й рік;

Зt — інноваційні витрати в tрік;

at — коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник).

Інтегральним ефектом називають також чистий дисконтований до­хід, чиста наведена чи чиста сучасна вартість, чистий наведений ефект.

Розглянутий вище метод дисконтування — метод порівняння різночасних витрат і доходів, допомагає вибрати напрямки вкладен­ня засобів в інновації, коли цих засобів особливо мало. Даний метод корисний для організацій, що знаходяться на підлеглому становищі й одержують від вищестоящого керівництва вже жорстко зверстаний бюджет, у якому сумарна величина можливих інвестицій в інновації визначена однозначно. У таких ситуаціях рекомендується проводити ранжирування всіх наявних варіантів інновацій у порядку зменшу­вальної рентабельності.

Як показник рентабельності можна використовувати індекс рента­бельності. Він має й інші назви: індекс дохідності, індекс прибутковості.

Індекс рентабельності являє собою відношення наведених до­ходів до наведених на цю ж дату інноваційних витрат. Розрахунок індексу рентабельності Jr ведеться за формулою:

де Д —дохід у періоді;;

Kt — розмір інвестицій в інновації в періоді t.

У чисельнику цього виразу — величина доходів, наведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику — величина інвестицій в інновації, дисконтованих до моменту початку процесу інвестування.

Іншими словами, тут порівнюються дві частини потоку платежів: дохідна й інвестиційна.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект Еінт позитивний, то індекс рентабельності Jr > 1, навпаки. При Jr > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним. У протилежному випадку (Jr < 1) — неефектив­ним.

В умовах твердого дефіциту засобів перевага повинна віддавати­ся тим інноваційним рішенням, для яких найбільш високий індекс рентабельності.

3. Норма рентабельності Ер являє собою ту норму дисконту, при якій величина дисконтованих доходів за певну кількість років стає рівною інноваційним вкладенням. У цьому випадку доходи і витрати інноваційного проекту визначаються шляхом доведення до розрахун­кового моменту:

Даний показник характеризує рівень прибутковості, що виража­ється дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість грошового по­току від інновацій доводиться до дійсної вартості інвестиційних за­собів.

Показник норми рентабельності має інші назви: внутрішня нор­ма прибутковості, внутрішня норма прибутку, норма повернення інвестицій.

За рубежем розрахунок норми рентабельності часто застосову­ють як перший крок кількісного аналізу інвестицій. Для подальшого аналізу відбирають ті інноваційні проекти, внутрішня норма прибут­ковості яких оцінюється величиною не нижче 15-20%.

Норма рентабельності визначається аналітично як таке граничне значення рентабельності, що забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого за економічний термін життя інновацій.

Одержану розрахункову величину Ер порівнюють з необхідного інвестору нормою рентабельності. Питання про ухвалення інно­ваційного рішення може розглядатися, якщо значення Е не менше необхідної інвестору величини.

Якщо інноваційний проект цілком фінансується за рахунок по­зички банк); то значення Ер вказує верхню межу допустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить даний проект економічно неефективним.

У випадку, коли має місце фінансування з інших джерел, то ниж­ня межа значення Ер відповідає ціні авансованого капіталу, що може бути розрахована як середня арифметична зважена величина виплат за користування авансованим капіталом.

4. Період окупності То є одним з найбільш розповсюджених по­казників оцінки ефективності інвестицій. На відміну від використо­вуваного у вітчизняній практиці показника "строк окупності капі­тальних вкладень" він також базується не на прибутку, а на грошово­му потоці з доведенням інвестованих засобів в інновації і суми гро­шового потоку до дійсної вартості.

Інвестування в умовах ринку поєднане зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим триваліший термін окупності вкладень. За­надто істотно за цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Цей підхід незмінно актуальний і для галузей, у яких найбільш високі темпи науково-технічного прогресу і де поява нових техно­логій чи виробів може швидко знецінити колишні інвестиції.

Нарешті, орієнтація на показник "період окупності" часто виби­рається в тих випадках, коли немає впевненості, що інноваційний захід буде реалізовано, і тому власник засобів не ризикує довірити ін­вестиції на тривалий термін. Формула для розрахунку періоду окуп­ності має вигляд:

де К— первісні інвестиції в інновації; Д — щорічні грошові доходи.

Основними показниками, які враховують вигоди від впроваджен­ня науково-технічних розробок для ознак економічної ефективності проектів являються:

• чистий дисконтований дохід (прибуток)

• індекс дохідності (прибутковості)

• внутрішня норма дохідності (ВНД).

Розрахунки економічної ефективності впровадження науково-технічних розробок проводяться згідно розробленої методики.

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається як відно­шення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого вира­зу його дисконтування, а саме:

де ЧДД — чистий дисконтований дохід;

t — роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

Рt — чистий грошовий потік у періоді t;

а — норма дисконтування.

Чистіш грошовий потік складається з щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку та відтоку грошей:

Ptl = Пt1Qt1

де Pt1 — чистий грошовий потік у t1 періоді реалізації проекту;

Пt1 — приплив грошей у цьому періоді;

Qt — відтік грошей у цьому періоді;

Інтегральний чистий грошовий потік є сумою потоків за весь період життєвого циклу проекту, тобто:

Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до мо­менту або часу започаткування проекту.

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс дохідності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконто­вану норму прибутку і обчислюється за формулою:

де ІД — індекс дохідності;

ЧДД — чистий дисконтований дохід;

ДВІ— дисконтована вартість інвестицій в інновації.

Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова став­ка дисконту, за якою сумарні чисті наведені надходження дорівню­ють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект. Визначення здійснюються за таким виразом:

де dl — внутрішня норма дохідності (ВНД);

Pt — чистий грошовий потік у періоді t.

Рівняння вирішується відносно невідомої його складової dl задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чис­тий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодуван­ня первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопи­чених чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту, тобто відношенням суми започаткованих інвестицій до дис­контованих доходів.

Вище вказані основні показники можуть доповнюватися іншими в залежності від інтересів учасників НДДКР. Кожен з основних по­казників ефективності використовується за своїм призначенням:

ЧДД найбільш раціонально використовувати для ранжування інноваційних пропозицій та вибору пріоритетних проектів з точки зору їх ефективності.

ВНД проекту являє собою очікуваний рівень дохідності і викори­стовується для прогнозування цього показника, тобто визначає межі беззбитковості проекту.

Індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень на­копиченого чистого прибутку, зумовленого одиницею вкладених у проект коштів.

Показник періоду окупності інвестованих в інновації коштів доз­воляє одержати інформацію про рівень ризикованості проекту в зв'язку зі змінами у відносній ліквідності інвестицій.

Вище вказані показники ефективності інноваційних проектів є інтегральними і відображають ефективність проекту під кутом зору інтересів економіки в цілому.

Приклад 9.1

Розрахуємо чисту теперішню вартість проекту, виго­ди та витрати якого розподіляють за роками, якщо ставка дискон­ту дорівнює 10 % (i = 0,1)

Роки

Витрати

Дохід

Чисті вигоди

Коефіцієнт дисконтування

Дисконтні чисті вигоди

t

Ct

Bt

CFt

1/(1+і)

1

1,09

0

-1,09

0,909

-0,99

2

4,83

0

-4,83

0,826

-3,99

3

5,68

0

-5,68

0,751

-4,27

4

4,50

0

-4,50

0,638

-3,07

5

1,99

0

-1,99

0,621

-1,24

6

0,67

1,67

1,00

0,565

0,57

7

0,97

3,34

2,37

0,513

1,22

8

1,30

5,00

3,70

0,467

1,73

9

1,62

6,68

5,06

0,424

2,15

10

0,00

25,38

25,38

0,385

9,77

ЧДД — чистий дисконтований дохід

1,88

Загальне правило прийняття проектів за критерієм ЧДД: якщо NPV > 0, то проект можна рекомендувати для фінансування. Якщо NPV < 0 — проект не приймається.

Індекс дохідності розраховується як

ІД = (0,57 + 1,22 + 1,73 + 2,15 + 9,77) / (0,99 + 3,99 + 4,27 + 3,07 + 1,24) = 1,139.

Індекс прибутковості (PI) є відношенням суми наведених ефек­тів (різниця вигод і поточних витрат) до величини інвестицій:

IД тісно пов'язаний з ЧДД. Якщо ЧДД позитивний, то й ІД > 1, і навпаки. Якщо ІД > 1, проект ефективний, якщо ІД < 1 — неефек­тивний.

ЛІТЕРАТУРА

1. Романюк М.М. Загальна і спеціальна бібліографія: Навчальний посіб­ник для студентів спеціальності "Видавнича справа та реда­гування". Вид. 2-ге. — Львів, 2003. — 96 с.

2. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2004. – С. 101-132.

1. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник За редакцією В.О. Василенко. — Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. — С. 373-380.

2. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. - К.: АБУ, 2002. – С. 374-383.

1. Стеченко Д.М., Чмир О.С. Методологія наукових досліджень: Підручник. — К.: Знання, 2005. — С. 219 - 224 с.

2. Єріна A.M., Захожай В. Б., Єрін Д. Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 182-201.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Конспект лекцій з дисципліни " Інвестиційний менеджмент"

    Конспект
    Необхідною умовою розвитку економіки будь-якої країни є висока інвестиційна активність. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі, що обумовлює конкурентну позицію національної економіки на світовому ринку.
  2. Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України

    Конспект
    Успішний розвиток нашої держави неможливий без активної й свідомої участі у громадському, політичному житті більшості громадян, молоді, студентства. Але конструктивною, позитивною така участь може бути лише в тому разі, коли громадяни
  3. Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»

    Конспект
    Процеси глобалізації у світовій економіці, поглиблення між-народного поділу праці, формування сучасних організацій(транснаціональних корпорацій, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, франчайзинеових об'єднань тощо) вимагають
  4. Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

    Конспект
    Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 8. 14 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання / Укладач Ю.
  5. Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини"

    Конспект
    В опорному конспекті конкретно і стило висвітлено питання, які розкривають основні положення та найважливіші особливості відносин на ринку праці, висвітлено теоретико – методологічні та соціально – економічні аспекти сучасних проблем

Другие похожие документы..