Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Светает. Лучи солнца, пробившись в утреннее небо, окрасили снежные вершины Анд в бледно-розовые краски. Здесь, на высоте 4300 метров над уровнем моря...полностью>>
'Документ'
- Второй был выморожен стужей бесконечной зимы. Разрушенные города на костях мертвых королевств и тоскливые песни ветра - вот и все, что я смог бы на...полностью>>
'Документ'
Отгружено товаров собственного производства, выполнено работ и услуг собственными силами организациями по фактическим видам деятельности по крупным и...полностью>>
'Программа'
Производственная практика является важной составной частью учебного процесса при подготовке студентов юридического факультета ИВЭСЭП по специальности...полностью>>

Конспект лекцій з дисципліни "Дослідна робота"

Главная > Конспект
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Найважливішою складовою наукових досліджень є екс­перимент - апробація знання досліджуваних явищ в кон­трольованих або штучностворених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямова­но впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науко­во поставлений дослід, спостереження досліджуваного яви­ща у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається осно­вою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дос­лідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище « у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які прихо­вують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тоб­то проведення випробування стільки разів, скільки в цьо­му є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тесту­вання), експертних оцінок, а також лабораторні експе­рименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інфор­мацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали по­ставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності ви­користання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дос­лідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування, використовується в лабора­торних експериментах, коли масове опитування через ан­кетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі - на початковому етапі дослідження, де воно виконує ве-рифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однознач­но виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опи­тування спеціальною групою; експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, на­укового ступеня, стажу роботи тощо.

На другому етапі дослідження методи, що використо­вуються, мають цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних по­казників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і по­слідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт коре­ляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити бага-томірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті ко­реляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури от­римують фактори другого, третього та інших рівнів. Фак­торний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типа­ми або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оці­нку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням (рис. 1).

Методи досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях

До методів, що застосовують на емпіричному й теоре­тичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, мо­делювання та ін.

Рис. 1. Структура методології та техніки наукових досліджень

Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) — це уявне відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраго­вані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів («метал», «натуральне число», «росли­на»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані (« корисність », « краса », « моральність » ).

Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чис­тому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» вза­галі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний гли­боко зрозуміти будь-яке конкретне явище.

Процес абстрагування проходить два етапи.

Перший етап: виділення важливого в явищах і вста­новлення незалежності або дещо слабкої залежності досл­іджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволік-тися від останнього як несуттєвого).

Другий етап: він полягає у тому, що один об'єкт замінюєть­ся іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Абстрагування може застосовуватись до реальних і аб­страктних об'єктів (таких, що вже раніше пройшли абст­рагування) . Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

Існують деякі види абстракції:

- ототожнення - утворення понять шляхом об'єднан­ня предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх пев­ними назвами;

- конструктивізація - відволікання від невизначе­ності меж реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальної нескінченності - відволікання від неза­вершеності (і завершеності) процесу утворення нескінчен­ної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційної здійсненності - відволікання від реаль­них меж людських можливостей, зумовлених обмежені­стю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він не­достатній.

Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиб­лено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналі­зу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих вис­новків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості

всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Моделювання - непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які перед­бачають вивчення складних об'єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і ана­лізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.

До методів теоретичного дослідження слід також віднести:

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод ідеалізації;

- метод формалізації;

- аксіоматичний метод.

Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстракт­ного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації, - мислене конструювання об'єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких прита­манних їм властивостей і наділити (мислено) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

- багатоступінчастому абстрагуванню;

- переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

- простому абстрагуванню.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішен­ня проблем;

- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

- дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замі­нювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв'язання пізнавальних про­блем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об'єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).

Формалізація, як правило, пов'язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об'єктів, властиво­стей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об'єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.

Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі тверд­ження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.

3. ПОШУК, НАКОПИЧЕННЯ ТА ОБРОБКА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передачі інформації зроста­ють, виникло протиріччя між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і викорис­тання. Потрібні відповідні методики орієнтації науко­вих працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз'яснення. Роз'яснення - це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що озна­чає певні відомості, сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.

Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки науко­вої інформації:

- вона отримується в процесі пізнання закономірно­стей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

- це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, ви­робництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослід­но-конструкторської, виробничої та громадської діяль­ності.

Основні джерела науково-технічної інформації мож­на згрупувати в такому вигляді:

1. Монографія - це наукова праця, присвячена гли­бокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох ав­торів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сто­рінок машинописного тексту. Це наукове видання, що містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми чи теми.

2. Збірник - це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закін­чені праці з рекомендацією їх використання.

3. Періодичні видання - це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періо­дичних виданнях можуть друкуватись праці і їх резуль­тати. Виклад матеріалу проводиться в популярній, дос­тупній формі.

4. Спеціальні випуски технічних видань - це доку­менти інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.

5. Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетні).

6. Стандарти — це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробниц­тву та застосуванню.

7. Навчальна література - це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література.

8. Надруковані документи - це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково-дос­лідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні ма­теріали.

9. Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юри­дичних осіб і держави, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.

10. Інформаційні ресурси науково-технічної інфор­мації - це систематизовані зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових та інших носіях.

11. Довідково-інформаційний фонд - це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошу­кового апарату, призначених для задоволення інформа­ційних потреб.

12. Довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;

13. Інформаційні ресурси спільного користування - це сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека, фірми, організації);

14. Аналітико-статистична обробка науково-тех­нічної та практичної інформації;

15. Інформаційний ринок - це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділи­ти на дві групи.

Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експеримен­тальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація - це результат аналітичної об­робки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

- інформаційні видання (сигнальна інформація, ре­феративні журнали, експрес-інформація, огляди);

- довідкова література (енциклопедії, словники);

- каталоги і картотеки;

- бібліографічні видання (схеми рис.1, 2).

Ця інформація служить теоретичним та експеримен­тальним підґрунтям, основою проведення наукового дос­лідження, є доказом наукової обгрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Рис. 1. Схема процесу збору та аналізу наукової інформації.

Рис. 2. Загальна схема збору та аналізу наукової інформації.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вче­них, дослідників, виявити рівень дослідженості конк­ретної теми, підготувати огляд літератури з теми. По­трібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:

- довідково-бібліографічне обслуговування;

- читальний зал;

- абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);

- заочний абонемент;

- виготовлення фото і ксерокопій;

- виготовлення мікрофільмів.

Для опрацювання джерел з обраної теми використо­вують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошуко­ва мова (ШМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універ­сальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т. ін. При цьо­му кожне нове поняття отримує свій числовий індекс

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знан­ня, явища, поняття. І кожне нове знання при його ви­никненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 53376).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш доскона­ла класифікація знань. Але згодом виникнення нових по­нять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформацій­но-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розта­шовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі — за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному -картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

В кінці кожної роботи після висновків подається спи­сок використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із та­ких способів:

- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

- в алфавітному порядку перших літер прізвищ ав­торів або назв;

- у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних дже­рел». Їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослідженням цього аспекту проблеми».

Якщо наводять цитату або статистичні дані з джере­ла з великою кількістю сторінок, крім номера зазнача­ють сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с. 234]...».

Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки пода­ють безпосередньо після таблиць та рисунків. Далі зали­шають два інтервали та продовжують текстову частину.

Посилання на рисунки, таблиці та формули в дип­ломній роботі вказують їх порядковим номером, наприк­лад: «на рис. 2.3 можна побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

Відомості про джерела, які включені до списку, не­обхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Приклади оформлення бібліографічного опису в «Спис­ку використаних джерел»:

1. Аралов М.С. Создание собственного дела: первые шаги.// МЭ и МО. - 1991. - №1. - 121-128 с.

2. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. - М.: Дело, 1992. - 896 с.

3. Народне господарство України в 1992 році: Стати­стичний щорічник. /Мін. статистики України. -К.: Тех­ніка - 1993 - 493 с.

4. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В.Д.Щетинина. - М.: Международные отношения, 1993. - 276 с.

5. Про господарські товариства. Закон України. Відо­мості Верховної Ради України. - 1991. - №63. - 15-18 с.

6. Юридический справочник предпринимателя. / Рук.авт.колл. Ю.С.Шемшушенко/. - К.: Перлит продакшн, ЛТД, 1992. - 636 с. і т.д.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в ук­раїнській мові в бібліографічному описі: Загальні вимо­ги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила).

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліог­рафічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання автора­ми вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографі­чного апарату, відбиває самостійну творчу роботу авто­ра і свідчить про рівень проведеного дослідження.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Конспект лекцій з дисципліни " Інвестиційний менеджмент"

    Конспект
    Необхідною умовою розвитку економіки будь-якої країни є висока інвестиційна активність. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі, що обумовлює конкурентну позицію національної економіки на світовому ринку.
  2. Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України

    Конспект
    Успішний розвиток нашої держави неможливий без активної й свідомої участі у громадському, політичному житті більшості громадян, молоді, студентства. Але конструктивною, позитивною така участь може бути лише в тому разі, коли громадяни
  3. Конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту та організація праці менеджера»

    Конспект
    Процеси глобалізації у світовій економіці, поглиблення між-народного поділу праці, формування сучасних організацій(транснаціональних корпорацій, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, франчайзинеових об'єднань тощо) вимагають
  4. Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

    Конспект
    Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 8. 14 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання / Укладач Ю.
  5. Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини"

    Конспект
    В опорному конспекті конкретно і стило висвітлено питання, які розкривають основні положення та найважливіші особливості відносин на ринку праці, висвітлено теоретико – методологічні та соціально – економічні аспекти сучасних проблем

Другие похожие документы..