Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Электрическая энергия, ее свойства и применение. Производство и распределение электрической энергии. Современное состояние и перспективы развития эле...полностью>>
'Доклад'
Организация АКПОО "Бастион" образована 18 апреля 1997г., зарегистрирована 16 мая 1997г. Управлением юстиции Алтайского края (свидетельство о...полностью>>
'Статья'
И. Ю. Абуд - врач отделения, к. м. н. Научный центр акушерства, гинекологии и перинатологии (директор - академик РАМН проф. В.И. Кулаков), РАМН, Москв...полностью>>
'Документ'
Информационно-аналитический отчет по контрольной и правоприменительной деятельности экологической инспекции Шу-Таласского департамента экологии по Жа...полностью>>

Методи прогнозування в механізмі управління реструктуризацією промисловості

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Методи прогнозування в механізмі управління реструктуризацією промисловості

Необхідність прогнозування з метою управління реструктуризацією промисловості в регіоні зумовлена тим, що:

  • по-перше, в умовах ринку значно зростає стохастичність і мінливість економічної динаміки, взаємодії безлічі чинників, які визначають її траєкторію. Необхідно передбачати можливі варіанти розвитку подій при виборі стратегії та ухваленні рішень;

  • по-друге, децентралізація власності й управління в багато разів перевищує попит на прогнози в середніх і нижчих структурних ланках управління;

  • по-третє, багатоукладність економіки, різке збільшення її відкритості, підвищення ролі фіктивного капіталу, фондового ринку, посилення їхнього впливу на реальний сектор економіки й макропоказники, розширення масштабів неконтрольованої тіньової економіки ускладнюють процес управління та ухвалення рішень, вимагають урахування різноманіття швидко змінюваних чинників, постійного передбачення характеру, інтенсивності, географії змін, що виникають, і їхнього впливу на регіон.

Нехтування цими основними чинниками, які зумовлюють підвищення ролі прогнозування, стало однією з головних причин провалів у соціально-економічній політиці 90-х рр., за які доводиться розраховуватися всьому населенню країни.

Прогнозування реструктуризації промисловості в регіоні – найважливіша та невід’ємна частина складного процесу управління й розробки стратегії її розвитку. Прогноз у загальному – це науково обґрунтована думка про можливі стани об’єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи й терміни його існування. Стосовно управління промисловістю регіону прогноз є комплексом аргументованих припущень, виражених у якісній і кількісній формах, про майбутні параметри соціально-економічної системи [124, c. 87]. Від нього значною мірою залежать економічні, соціальні та екологічні наслідки системи заходів щодо реструктуризації промисловості регіону, повнота використання трудових, природних і матеріально-речовинних ресурсів. Вибір помилкових управлінських рішень через недостатню їх наукову обґрунтованість може призвести до негативних наслідків і значних утрат. Тому загальна формула “управляти – значить передбачати” особливо справедлива для динамічних процесів реструктуризації промисловості регіону, розміщення продуктивних сил.

Таким чином, прогнозування є інструментом першого рівня в рамках формування механізму управління реструктуризацією промисловості регіону, процесом визначення її показників. Без прогнозу неможливо обґрунтувати й ухвалити управлінські рішення, досягти успіху в господарській діяльності, державному регулюванні відтворення та розвитку.

Завдання прогнозу як необхідного етапу управління реструктуризацією промисловості – дати об’єктивне достовірне уявлення про те, що буде за тих або інших умов. Для його вирішення розробляється пошуковий прогноз, що передбачає можливий розвиток промисловості без зміни незміному характеру державного впливу на нього.

У системі економічного управління реструктуризацією промисловості в регіоні можна виділити три основні функції, які виконує прогнозування:

1. Передбачення тенденцій розвитку і взаємозв’язків прогнозованого об’єкта. Ця функція важлива тим, що перш ніж ухвалювати рішення про проведення певних заходів необхідно мати уявлення про майбутнє цього об’єкта, можливі тенденції розвитку ринку, зовнішні та внутрішні чинники, фазу динаміки економічної кон’юнктури. Чим ширший і глибший діапазон прогнозу, тим менша ймовірність помилок при ухваленні рішень. Ці показники неоднакові для різних рівнів управління й рішень.

2. Прогнозне обґрунтування схвалюваних рішень. До ухвалення певного господарського або управлінського рішення, особливо стратегічного, треба передбачати можливі його наслідки, щоб обрати оптимальний варіант і не допустити стратегічної помилки, яку важко буде виправити. Такий прогноз здійснюється при підготовці бізнес-плану інвестиційного або інноваційного проекту, техніко-економічного обґрунтування.

3. Прогнозний супровід виконання рішення. Після ухвалення стратегічного рішення і нормативного акта, прогнозування не припиняється. Необхідно постійно здійснювати моніторинг і передбачати перебіг їх виконання та наслідки, щоб своєчасно внести корективи при істотній зміні кон’юнктури, оскільки і запобігти небажаних результатів.

Розглянуті функції економічного прогнозування взаємопов’язані, вони є стадіями єдиного безперервного процесу, який ще не налагоджений в українській економіці.

Реалізація функцій соціально-економічного й територіального прогнозування здійснюється через систему прогнозів. У сфері управління прогнозування реструктуризації промисловості регіону необхідне з метою ухвалення найефективніших управлінських рішень. У зв’язку з чим систему прогнозів класифікують за чотирма показниками: об’єкт прогнозу, його горизонт, характер і рівень управління.

Залежно від об’єкта прогнозу розрізняють соціальні прогнози, які характеризують демографічні процеси, що відбуваються в прогнозованому періоді. Ця група прогнозів є найважливішою, оскільки вона характеризує кінцевий результат відтворення, соціальну спрямованість і ефективність державного управління. Першочерговим видом соціального прогнозу є соціально-демографічний прогноз. Його мета полягає у виявленні природного й механічного руху населення в перспективному періоді, зайнятості економічно активного населення, підвищення рівня життя населення, що й визначило послідовність і зміст прогнозу. При соціально-демографічному прогнозуванні можна використовувати різноманітні показники й методи.

Залежно від періоду прогнозування застосовуються два підходи до складання балансу економічно активного населення: демографічний і економічний. Відповідно до першого розвиток регіональної економіки прогнозується залежно від природного приросту населення. Другий підхід протилежний: потребу в робочій силі визначають, виходячи з очікуваних темпів зростання регіональної економіки. Демографічний підхід переважає при довгостроковому, економічний – при короткостроковому прогнозуванні.

Одержані дані про чисельність і зайнятість населення є початковою базою для розрахунків обсягів і структури споживання, доходів і витрат населення. Зіставлення цих величин дає можливість передбачити життєвий рівень населення регіону. Відповідно до рівня життя повинен забезпечуватися товарний фонд, а також відповідний рівень сфери послуг. Інакше кажучи, рівень життя населення найповніше відображає обсяги споживання і ступінь задоволення матеріальних і духовних благ населення.

У соціальному прогнозі відображаються також процеси соціальної стратифікації (поділ суспільства на соціальні прошарки), пов’язані з формуванням ринкових відносин; виявляються умови, за яких суспільство може стабільно розвиватися, і таке негативне явище, як люмпенізація (поява декласованих прошарків у суспільстві – волоцюг, бідних, кримінальних елементів тощо). У коротко- і середньостроковому прогнозах визначаються рівні соціальної напруженості, незадоволеності, активності або апатії. Якщо за названими позиціями виявлена несприятлива ситуація, то розробляються прийоми і механізми державного управління.

Економічні прогнози розвитку регіональної економіки розробляються з урахуванням результатів прогнозування за попередніми блоками системи регіонального прогнозу. Так, на основі прогнозу кількості населення, економічно активної його частини визначаються потенційні ресурси праці, можливості її інтенсифікації. Прогноз розвідки й освоєння природних ресурсів дозволяє визначити ступінь забезпеченості потреб району, країни та експорту в найважливіших видах сировини й палива. Результати економічного прогнозу і кількості населення становлять основу розробки соціального прогнозу.

У зв’язку із складністю визначення пріоритетів розвитку регіональної економіки (як частини широкого економічного простору) розробка економічного прогнозу в регіоні спрямована на вибір пріоритетів без т. зв. зайвої жорсткості показників. Однаково небезпечні дві крайнощі: захоплення макроекономічними показниками і розподіл господарства на галузі й виробництва. У першому випадку втрачається конкретність прогнозу, у другому – його системність.

Головними складовими економічного прогнозу є перспективні параметри національного багатства, відтворювальних пропорцій, галузевої структури, інфраструктури, праці і поділу праці. При цьому прогнозується рух не тільки товарів і послуг, а й капіталу. Спеціальний розділ відведений господарському механізму: розвитку форм власності, удосконаленню механізму господарювання на регіональному рівні й механізму управління територіальною господарською системою.

Науково-технічні та інноваційні прогнози визначають перспективи розвитку науки, інновацій і технологій, рівень конкурентоспроможності вітчизняної продукції та економіки в цілому, можливі результати освоєння базисних і поліпшуючих інновацій, зміну поколінь техніки, розвиток стандартизації і сертифікації продукції. Узагальнюючими показниками у цій сфері є частка у виготовленій і освоюваній продукції принципово нових виробів та динаміка технологічної структури в галузях і в народному господарстві загалом (останній показник поки не розраховується).

Особливе значення серед науково-технічних та інноваційних прогнозів має технологічний прогноз. Велика частина науково-технічних, інноваційних, інвестиційних, соціальних і оборонних питань розв’язується на державному рівні. Тому технологічний прогноз відображає найбільш загальні ознаки організації виробництва, соціального життя й відповідні функції державного управління. У цьому випадку під технологією розуміють сукупність методів перетворення речовин, матеріалів, машин і механізмів у процесі виробництва. Стосовно рівня суб’єктів країни, основна діяльність яких пов’язана із системою організації господарства регіонів, правомірно говорити про загальні засади фізичної, хімічної, біологічної, соціальної технологій і їх змішані форми залежно від специфіки природних умов, виробничої діяльності, умов мешкання людей у цьому регіоні. Такий підхід позбавляє суб’єкта управління регіоном від непотрібного втручання у технологічні відносини підприємств, але дозволяє зосередити увагу на регулюванні загальних процесів науково-технічного прогресу, формуванні нових технологічних пристроїв, розвитку технологічних відносин і різних виробничих комплексів, що функціонують на території конкретного регіону.

Окремого розгляду вимагає інформаційний прогноз. Наявність повної та достовірної інформації – одна з головних умов передбачення майбутнього, а отже, ефективного управління. У системі регіонального прогнозування інформаційний блок спрямований, по-перше, на вироблення шляхів удосконалення бази даних; по-друге, на розвиток інформаційних технологій і структур. Кожний предмет прогнозування вирішує свої конкретні завдання: перший створює уявлення про систему показників структури, функціонування й розвитку виділених вище підсистем; другий – надає необхідну інформацію для регіонального управління в теперішньому часі й майбутньому як у розрізі окремих підсистем, так і всієї соціально-економічної системи; третій – охоплює передбачення і нормативне регулювання способів отримання і перетворення даних та відповідних технічних і організаційних систем (зв’язку, обчислювальних центрів, комп’ютерної картографії тощо).

Екологічні прогнози передбачають динаміку природних процесів (зміну температури, випадання й розподіл опадів тощо), екологічні показники (рівень забруднення навколишнього середовища, будівництво очисних споруд, обсяг рекультивації земель, розвиток моніторингу природного середовища), витрати на відтворення природних ресурсів (на геологорозвідувальні роботи, лісове і водне господарство, іригацію і меліорацію земель тощо). Узагальнюючим показником є витрати на відтворення природних ресурсів і охорону довкілля у розрахунку на душу населення в зіставних цінах і відсотках від ВВП або ВРП. Одним із видів екологічного прогнозу є прогноз природно-ресурсного потенціалу.

Виділення екологічного прогнозу в окремий об’єкт прогнозування пов’язане з тим, що природні ресурси є матеріальною основою розвитку економіки, їхні запаси та якість визначають структуру господарства, місце регіону в територіальному розподілі праці. Вивчення особливостей стану й використання природних ресурсів має важливе значення для прогнозування розвитку регіональної економіки.

У процесі оцінювання стану і прогнозу використання природних ресурсів виявляється природний базис виробництва: земля як основний засіб виробництва в сільському господарстві і як територія під забудову; прісна вода як найважливіша умова життєдіяльності і необхідний елемент багатьох технологічних процесів, а у багатьох регіонах і як енергетичний ресурс; мінерально-сировинні, паливно-енергетичні і біологічні ресурси як найважливіші матеріальні передумови розвитку виробництва, його сировинна й енергетична основа.

Важливим невирішеним питанням прогнозування природно-ресурсного потенціалу у сфері управління реструктуризацією промисловості регіону залишається економічне оцінювання ресурсів.

Прогнозування використання природних ресурсів необхідно здійснювати не тільки з погляду регулювання господарства, економіки, а й умов життя на Землі. Виявлення можливих наслідків впливу добувної і переробної промисловості на стан повітряного й водного басейнів, рослинного і тваринного світу особливо важливе в місцях концентрації видобутку, переробки і мешкання людей.

Зовнішньоекономічні прогнози характеризують динаміку світового господарства, кон’юнктуру світового ринку, розвиток економічних зв’язків регіону (зовнішньої торгівлі, її товарної структури, сальдо зовнішньоторговельного обороту, іноземний туризм, експорт та імпорт капіталу, іноземні інвестиції і розвиток спільного підприємництва тощо). Узагальнюючими показниками є сальдо експорту й імпорту товарів і послуг у регіоні.

Поза сумнівом, класифікація за об’єктом достатньо відображає тенденції розвитку, але для ефективнішого прогнозування з метою ухвалення управлінських рішень об’єктами прогнозування краще вибирати показники системи, яку ми використовували для проведення моніторингу реструктуризації промисловості регіону. Тільки в цьому випадку перед нами виникне взаємопов’язаний процес, що визначає систему управління розвитком “можливості – стан – перспективи”, де буде розглянута єдина система показників.

З метою побудови системи ефективного управління реструктуризацією промисловості регіону доцільно розглянути види прогнозу за горизонтом:

  • короткострокові – на один, два роки або коротший період (наприклад, динаміка цін, курс акцій – на тиждень чи місяць);

  • середньострокові – на 3–5 років;

  • довгострокові – на період 10–20 років, що є більш укрупненими й варіантними;

  • наддовгострокові – на 40–50 років і більше, що дають загальне уявлення про можливі тенденції розвитку в перспективі з урахуванням фаз середньо-, довго- і наддовгострокових циклів.

Наявність прогнозів різних горизонтів і з різним ступенем деталізації дає можливість поєднувати реалізацію довгострокової стратегії із гнучкою практикою її здійснення.

Для того, щоб чітко визначити не тільки напрями регулювання, але і сфери дії, а також розмежувати повноваження і сфери керівництва з метою контролю, прогнози класифікують за рівнем управління:

  • індивідуальні, які розробляються окремими підприємствами, організаціями, банками (найчастіше на короткостроковий період);

  • регіональні – на рівні муніципальних об’єднань, регіонів, великих економічних районів;

  • галузеві – в окремій галузі або міжгалузевому комплексі (наприклад, паливно-енергетичному, агропромисловому);

  • проблемні – з окремої проблеми економічного, науково-технічного або екологічного розвитку (наприклад, із забезпечення зайнятості, освоєння і розповсюдження нового покоління техніки, екологічно чистої технології);

  • національні – на рівні країни в цілому (державні, економічні, соціальні, науково-технічні, екологічні та зведені прогнози);

  • міжнародні – у групі країн (наприклад, СНД) або глобальні.

Прогнози різних рівнів доповнюють один одного в передбаченні динаміки складної, ієрархізованої структури економіки. Нарешті, за характером прогнозів можна виділити:

  • приватні й узагальнюючі прогнози, що характеризують очікувану динаміку зведеного показника (наприклад, рівня інфляції, зайнятості) або сукупності основних показників досліджуваного об’єкта в цілому (підприємства, регіону, галузі, країни);

  • генетичні (досліджують тенденції, що склалися в минулому, і можливі зміни чинників, що їх визначають), нормативні (передбачають шляхи, чинники й терміни виконання наперед поставленої мети) і комбіновані (поєднують обидва підходи);

  • одно- та багатоваріантні (останні переважно й реальніше розглядають сценарії можливого розвитку подій при певному поєднанні чинників).

Таку систему класифікацій наочно можна подати у вигляді схеми (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Система класифікацій прогнозів реструктуризації промисловості регіону

Оскільки прогнозування реструктуризації промисловості регіону повинне здійснюватися з урахуванням загальнодержавних завдань, то попередньо слід визначити напрями розвитку макроекономіки країни. Але водночас можлива і зворотна послідовність: на основі узагальненої місцевої інформації розробляються регіональні прогнози і їх результати стають основою моделювання. Останнє відбувається, наприклад, при прогнозуванні природно-ресурсної бази економічного розвитку.

Визначаючи прогнозування як невід’ємну частину механізму управління, особливу увагу необхідно приділити принципам прогнозування. З погляду управління, найважливішими є наступні принципи.

Принцип системності вимагає взаємопов’язаності й підпорядкованості прогнозів розвитку об’єктів прогнозування та прогностичного фону.

Принцип безперервності передбачає корегування прогнозу в міру надходження нових даних про об’єкт прогнозування або прогнозний фон. Корегування прогнозів повинно мати дискретний характер, причому оптимальні терміни оновлення прогнозів можуть бути виявлені тільки за наслідками практичного використання (орієнтовно двічі на п’ятирічку), тобто результати реалізації прогнозів, уточнення потреб, зміна тенденцій розвитку об’єкта або прогнозного фону повинні періодично надходити до розробника прогнозу.

Принцип адекватності прогнозу об’єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв’язків у розвитку виробництва і створенні теоретичного аналогу реальних економічних процесів з їх повною і точною імітацією. Реалізація цього принципу передбачає врахування характеру вірогідності реальних процесів основних тенденцій та оцінку вірогідності реалізації виявленої тенденції.

Прогнозування як процес має певний набір інструментів. Методологія прогнозування економічного й соціального розвитку регіонів багато в чому збігається з методологією прогнозування розвитку господарства країни [90, c. 269]. Разом з тим вона має певні особливості, що випливають із суті регіонального середовища, реструктуризації промисловості регіону. В основі методології регіонального прогнозування лежить пізнання й використання тих законів, які діють не тільки на рівні всієї державної соціально-економічної системи, а й усіх її складових, зокрема на рівні регіону. Кожний з них має вигляд соціально-економічної підсистеми країни. Водночас його можна розглядати як відносно самостійну систему із порівняно закінченим циклом окремих відтворювальних процесів (наприклад, відтворення робочої сили і природних ресурсів, встановлення обмінних процесів у господарській діяльності, розвиток сфери послуг тощо).

Виходячи з функцій регіональних систем у відтворювальному процесі, очевидно, слід визначати цільове призначення й суть регіонального прогнозування. Структура регіонального прогнозу включає як аспекти відтворення, так і різні рівні агрегації виробництва та розселення в регіоні. У науковій літературі наведені різні класифікації методів прогнозування – від простої екстраполяції на майбутнє тенденцій, що склалися, до побудови складних економіко-математичних й імітаційно-евристичної моделей. Наприклад, Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф. [122, c. 523] поділяють прогнози на економічні, соціальні, розвитку конкуренції, а за методами – на кількісні (аналіз тимчасових рядів, причинно-наслідкове моделювання або кореляційні залежності) та якісні (експертні методи). Більшість опублікованих класифікацій методів прогнозування заснована саме на цих ознаках. Наведена класифікація не відображає суті методів прогнозування розвитку об’єктів або вирішення проблем. Сьогодні важко виділити конкретний вид прогнозу, оскільки в економіці все взаємопов’язано. На основі структурного підходу до управління можна говорити про соціально-економічний пріоритет напряму прогнозу при існуванні решти аспектів проблеми. Розглянемо методи прогнозування в соціально-економічних системах з погляду їх ефективності в системі управління реструктуризацією промисловості регіону.

Методи екстраполяції ґрунтуються на передбаченні майбутнього як безпосереднього продовження теперішнього. Головна їх відмінність полягає в односторонньому типу зв’язку: показник–час. Тому вони застосовуються тільки в тих випадках, якщо розвиток об’єкта (явища) можна охарактеризувати плавною траєкторією – трендом, а загальні умови, що визначають тенденції розвитку в минулому, не зазнають істотних змін у майбутньому. Інакше кажучи, методи екстраполяції можуть дати позитивний результат тільки тоді, коли процес володіє достатньою інерційністю, тобто його внутрішні параметри є достатньо стійкими або змінюються поступово.

Оскільки ступінь інерційності соціально-економічних систем залежить від рівня їхньої агрегованості, а також швидкості еволюції процесу, регіональні соціально-економічні системи схильні до сильніших змін, ніж господарство країни в цілому. Достатньо ввести в експлуатацію кілька великих підприємств, щоб вплинути на темпи зростання і структуру виробництва в регіоні, на напрям та ефективність його економічних зв’язків. Передбачення й урахування подібних змін у реструктуризації промисловості регіону дають змогу внести відповідні корективи до прогнозу, виконаного на основі методів екстраполяції, й одержати достатньо достовірні результати.

Методи екстраполяції поділяються на дві групи. Одна ґрунтується на апріорно заданому виді функцій і включає методи найменших квадратів, експоненціального згладжування, середніх обгинаючих кривих. Інша група не вимагає апріорного виду функції і включає такі методи, як графічний, згладжування простої і зваженої ковзаючої середньої, гармонійної ваги тощо. Обидві групи методів краще використовувати на початкових етапах прогнозування, коли визначаються найзагальніші контури явища, при розробці прогнозів на відносно короткий період. Залежно від способу отримання думки про майбутнє методи прогнозування поділяються на методи екстраполяції, експертних оцінок і моделювання. Ці групи методів мають між собою тісну інформаційну та інструментальну взаємодію.

При інформаційній взаємодії методи екстраполяції часто є єдиним джерелом отримання необхідних даних. Таким чином, на сучасному етапі реструктуризації промисловості вони не можуть стати достатньо ефективними в рамках системи управління.

Методи експертних оцінок спрямовані на прогнозування майбутнього стану об’єкта (явища) шляхом систематизованого опитування фахівців (експертів), які мають досвід практичної роботи, здатні оцінити важливість питання, вибрати один з альтернативних шляхів його вирішення. Ці методи застосовуються за відсутності необхідної інформації, обмеженості часу й засобів для вирішення питання на основі формалізованих методів.

Розпочинаючи прогнозування на основі методів експертних оцінок, необхідно підібрати відповідних фахівців, скласти опитувальні листки (анкети), розробити способи і процедуру опитування, провести власне опитування, проаналізувати одержану інформацію й синтезувати її з метою підготовки оцінок, необхідних для характеристики об’єкта (явища).

Розрізняють два види експертних опитувань – індивідуальний і груповий. Перший зазвичай використовують для аналізу й узагальнення результатів, представлених іншими експертами; другий – при попередньому обговоренні питання з подальшим відкритим або закритим голосуванням, а також у вигляді вільних висловлювань без обговорення й голосування.

Значного поширення набув метод “Дельфі”. Початковим його пунктом є формулювання мети й завдань програми експертної оцінки [123, c. 5]. Потім ця програма розбивається на підпрограми, після чого складається перелік засобів досягнення мети. Опитування експертів проводиться в кілька турів з певними інтервалами. Кожен тур завершується коректуванням відповідей. Опитування триває доти, поки не буде вироблена узагальнена думка групи.

При регіональному прогнозуванні можна з великою користю використати метод колективної генерації ідей – т. зв. мозкової атаки. На його основі визначається вибір одного з альтернативних рішень, наприклад, при розміщенні господарських об’єктів. Колективне обговорення певного питання можливе шляхом скликання науково-практичної конференції, оперативних нарад. Методи експертних оцінок достатньо цікаві в рамках системи управління, проте прогнози реструктуризації промисловості регіону, проведені з метою подальшої побудови системи заходів державної дії, повинні бути науково обґрунтованими, а не базуватися на суб’єктивній думці, навіть і фахівців у галузі прогнозування.

Методи моделювання, на нашу думку, є найефективнішим інструментом формування механізму управління з побудовою економіко-математичних моделей, що включають увесь спектр прийомів прогнозування. Це пов’язано перш за все з тим, що моделювання дозволяє:

а) досліджувати механізм явищ;

б) установити гранично допустимі (екстремальні) значення параметрів об’єкта;

в) знизити витрати й гарантувати безпеку досліджень;

г) прискорити та скоротити витрати на діагностику, розробку варіантів поліпшення дослідних зразків при їх проектуванні й випробуваннях (супроводжувальне моделювання).

Модель – це копія реального об’єкта, яка має його основні характеристики і здатна імітувати його поведінку.

Особливістю моделі є те, що вона завжди перебуває в певному відношенні з реальним об’єктом, тобто до певних меж може заміщувати об’єкт, який вивчається. Ці межі повинні бути відомі і враховуватися в операції моделями. Модель – це завжди спрощене відображення об’єкта. Дуже часто необхідне навмисне спрощення дійсності моделі, щоб виділити головне, відділити його від другорядного, випадкового, скороминущого. Можна використовувати сукупність моделей одного й того ж об’єкта, кожна з яких відрізняється ступенем складності і характеристиками, що враховуються.

Моделювання може розглядатися як технологічний процес перетворення одержаної на підставі минулої діяльності (ретроспективної) кількісної інформації щодо об’єкта (у системі управління) і ринкового середовища в оцінюванні таких характеристик:

  • вірогідності бажаного результату діяльності об’єкта дослідження в майбутньому; при цьому моделі є основним інструментом прогнозування і планування (попередні дослідження);

  • даних про причини відхилень і ризику (контроль і діагностика проблем) у роботі систем управління;

  • переваг одного варіанту системи управління щодо іншого (порівняльні дослідження).

Моделі є достатньо універсальним інструментом дослідження. Відоме велика кількість видів моделей і методів моделювання. Моделі бувають наочні, знакові, математичні. Математичні моделі поділяються на два види: аналітичні та імітаційні, за фізичним принципом реалізації моделі – на математичні напівнатурні та натурні. Мова сучасних моделей включає такі форми вираження даних про об’єкт моделювання:

  • словесний опис – найбільш простий і неформальний спосіб, легко доступний для розуміння, проте може бути неоднозначним, а тому має обмежене застосування – лише на ранніх етапах досліджень, розробки об’єктів і їх моделей;

  • графічне представлення у вигляді кривих, номограм, креслень. Цей спосіб надання параметрів об’єкта або процесу часто є допоміжним і використовується разом з іншими;

  • блок-схеми, матриці рішень – один з найпоширеніших способів задання даних, особливо їх структурної або логічної частини;

  • математичний опис – опис моделі у вигляді формул і математичних операцій над змінними, а також алгоритмічний опис, який може використовуватися для розробки імітаційної моделі й електронного моделювання об’єкта, що не має аналітичного опису.

Кожен тип моделей різною мірою використовує відповідну форму вираження даних про об’єкт моделювання (систему або процес).

У рамках моделювання в системі управління розрізняють кілька видів прогнозування.

Сценарний метод прогнозування полягає в побудові кількох альтернативних сценаріїв можливого розвитку подій залежно від різного поєднання їх визначальних чинників. Зазвичай розраховують оптимістичний, песимістичний і помірний (проміжний) сценарії та оцінюють їх наслідки. Відповідно до специфіки регіонального відтворення можна виділити такі види прогнозу: соціально-демографічний, природно-ресурсний, економічний. За рівнями агрегації регіональної економіки виділяють: територіальну організацію взаємопов’язаних груп галузей виробництва – міжгалузевих комплексів, раціоналізацію транспортно-економічних зв’язків, взаємопов’язаного розвитку виробництва й розселення або формування регіональних систем розселення. Крім того, виділяють три види інтегральних прогнозів – екологічні, технологічні й інформаційні. Взаємоузгодження всього спектру прогнозів з урахуванням дії прямих і зворотних зв’язків забезпечує в сукупності узагальнений регіональний прогноз, на основі якого формуються концепція і стратегічний план реструктуризації промисловості регіону (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Структура комплексного прогнозу реструктуризації промисловості регіону

Економіко-математичні моделі, використовувані в передбаченні майбутнього, мають різноманітний характер. Одні з них формалізують екстраполяційний підхід (наприклад, метод парної або множинної кореляції, що з’ясовує залежність у динаміці двох або кількох показників, метод виробничих функцій, який дозволяє оцінити внесок в економічну динаміку основних чинників виробництва). Інші, складніші моделі міжгалузевих зв’язків дають можливість досліджувати динаміку структур економіки (міжгалузевий баланс, багатопродуктові моделі). Третя група моделей допомагає виявити криві циклічних економічних коливань і показників за різними фазами циклу.

Широкого застосування в практиці прогнозування набув динамічний міжгалузевий баланс (МБ), який дозволяє виявити взаємозв’язки структури виробництва і розподілу продукції та оцінити вплив основних чинників на структурні зрушення. Детальну розробка теорії і методології побудови й використання в аналізі, прогнозуванні та міжкраїнних зіставленнях міжгалузевого балансу здійснив Канигін Ю.М. [86, c. 58]. МБ будується на базі системи національних рахунків і буває різних розмірів (від кількох десятків до кількох сотень галузей).

Подальшим розвитком МБ є багатовимірна відтворювальна циклічна макромодель, яка дає можливість аналізувати і прогнозувати динаміку структури економіки в шести розрізах (відтворювальна, галузева, технологічна, вартісна, інституційна, зовнішньоекономічна), а також ураховувати дію циклів на основі показників. З використанням макромоделі проведені експериментальні прогнозні розрахунки динаміки структури економіки в розвинених регіонах України.

Оптимізаційні моделі застосовуються в прогнозуванні для вибору найефективнішого з можливих варіантів. Вони найбільше підходять для обґрунтування нормативних прогнозів при достатньо повній статистичній базі. Основоположником оптимізаційних методів є лауреат Нобелівської премії Канторович Л.У. [121, c. 90].

Евристичне моделювання застосовується для аналізу та прогнозу економічної динаміки на основі логічних висновків, використання методів індукції й дедукції, якщо немає досить достовірних статистичних або прогнозних даних про динаміку об’єкта. У цьому випадку часто застосовується метод експертних оцінок.

Розглянувши основні методи прогнозування в регіональних системах, необхідно зазначити, що найефективнішим, на нашу думку, є метод моделювання, який дозволяє враховувати не тільки тенденції розвитку, але й визначати ступінь впливу різних чинників на певний показник.

Сьогодні побудова регіональних моделей для прогнозування розвитку соціально-економічних явищ є складною. Перш за все це пов’язано з тим, що в останні роки спостерігалися динамічні розриви, окремі показники не відображалися в попередні періоди; під впливом управління відбувалася зміна тенденцій розвитку. Проте у сфері управління реструктуризацією промисловості регіону економіко-математичне моделювання має величезне значення. За допомогою статистичних даних і методів моделювання можна побудувати економіко-математичну модель розвитку будь-якої галузі.

Для побудови економіко-математичної моделі, що дозволяє визначити тенденцію розвитку і спрогнозувати соціально-економічне явище, необхідно вибрати показник, який найбільш повно й об’єктивно характеризує розвиток певної галузі. З цією метою передбачене використання методів побудови динамічних моделей. Основним змістом методу побудови трендової моделі є те, що головна тенденція розвитку Y, розраховується як функція часу Y(t).

Визначення теоретичних (розрахункових) рівнів Y(t) здійснюється на основі так званої адекватної математичної функції, яка найкращим чином відображає основну тенденцію зміни ряду динаміки.

Підбір адекватної функції здійснюється методом найменших квадратів – мінімальністю відхилень суми квадратів між теоретичними Y(t) та емпіричними Y рівнями:

(3.1)

Значення рівняння полягає в тому, що при вивченні тренду воно береться як критерій оцінювання відповідності розрахункових (теоретичних) рівнів з фактичними (емпіричними) рівнями ряду динаміки.

Найважливішою проблемою, що вимагає вирішення при застосуванні методу аналітичного вирівнювання, є підбір математичної функції, за якою розраховуються теоретичні рівні тренду. Від правильності вирішення цієї проблеми залежать висновки про закономірності тренду явищ, що вивчаються. Якщо вибраний тип математичної функції, адекватний основній тенденції розвитку явища, яке вивчається, в часі, то синтезована на цій основі трендова модель може мати корисне застосування при вивченні сезонних коливань, прогнозуванні й інших практичних цілях.

Однією з умов обґрунтованого застосування методу аналітичного вирівнювання в аналізі рядів динаміки є знання типів розвитку соціально-економічних явищ у часі, їхніх основних відмінних ознак. Адекватність моделі перевіряється за допомогою коефіцієнта варіації для динамічного ряду:

(3.2)

Прийнято вважати модель адекватною при Ку менше ніж 33%. Проте застосування трендової моделі передбачає незмінність умов. У сучасній соціально-економічній ситуації не тільки не спостерігається незмінність умов, а швидше виявляється динамічна нестабільність. Для вирішення цієї проблеми нами пропонується розгляд показників реструктуризації промисловості регіону у вигляді результатів дії економічних і соціальних чинників. Відомо, що жоден соціально-економічний показник не може існувати відірвано від інших. Він тісно взаємопов’язаний і перебуває під впливом безлічі чинників. У цьому аспекті, з погляду управління, необхідне спочатку виявлення, а потім розгляд тенденцій розвитку простих показників. Перш за все необхідно розглянути, наскільки показник зумовлений іншими показниками й наскільки вони пов’язані між собою. Тіснота зв’язку за наявності залежності вимірюється за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції. Здійснюючи розрахунок за підсумковими значеннями початкових змінних, лінійний коефіцієнт кореляції можна обчислити за формулою:

(3.3)

Коефіцієнт кореляції змінюється від мінус 1 до плюс 1, і чим ближче значення до одиниці, тим сильніший зв’язок і вплив ознаки чинника на результат. У цьому аспекті найважливіше зазначити, що необхідно виявити прості чинники з достатньо стійкою тенденцією розвитку. Вже за наявними даними передбачається побудова регресійної моделі.

Записуємо математичний вираз функції: (для лінійної залежності), якщо є припущення, що залежність нелінійна, необхідно провести лінеаризацію нелінійної моделі. Для визначення параметрів рівняння регресії визначається система нормальних рівнянь:

(3.4)

Найбільш зручний для розрахунку параметрів рівняння матричний вигляд:

(3.5)

Ця методологія застосовується при побудові моделі залежності як від одного, так і кількох чинників.

Ця регресійна модель так само перевіряється на адекватність за допомогою t-критеріїв Стьюдента й середньої похибки, яка визначається за формулою:

(3.6)

і показує ступінь впливу на зміну результативної ознаки неврахованих чинників. Для адекватної моделі середня похибка не повинна перевищувати 12–15%. Якщо модель відповідає всім вимогам, то шляхом підстановки передбачуваних показників розвитку чинників у майбутньому можна визначити показник розвитку результативної ознаки.

Таким чином, процес прогнозування реструктуризації промисловості регіону можна представити у вигляді послідовностей заходів, а саме:

  • визначити показник, який найповніше характеризує стан галузі;

  • відповідно до принципу системності виявити показники, що визначають тенденції розвитку;

  • виявити ступінь впливу обраних визначальних чинників (за допомогою кореляційного аналізу);

  • визначити модель регресійної залежності;

  • відповідно до принципу розвитку визначити трендову модель розвитку показників;

  • виявити значення показника в певний період часу за запропонованою моделлю. Проте важливо врахувати, що у процесі прогнозування показників необхідна незмінність умов при побудові трендової моделі.

Процес прогнозування показників реструктуризації промисловості регіону можна представити у вигляді послідовних етапів соціально-економічних показників (рис. 3.3).

У зв’язку з розробкою регіональних прогнозів необхідно зауважити, що система прогнозування базується на двох універсальних підходах – генетичному й нормативно-цільовому. При першому підході напрями реструктуризації промисловості регіону обґрунтовуються, виходячи з досягнутого рівня розвитку продуктивних сил регіону, регіональних проблем. При другому підході шляхи реструктуризації промисловості регіону ставляться в залежність від заздалегідь сформульованих цілей. На нашу думку, обидва підходи доповнюють один одного, зіставлення результатів, одержаних на їх основі, підвищує обґрунтованість і достовірність прогнозування.

Рис. 3.3. Алгоритм прогнозування розвитку соціально-економічних показників реструктуризації промисловості регіону

На підставі викладеного необхідно відзначити, що прогнозування розвитку як інструмент першого рівня в рамках побудови механізму управління дозволяє визначити ступінь і механізми дії системи управління з метою підвищення ефективності реструктуризації промисловості регіону. У зв’язку з цим при прогнозуванні реструктуризації промисловості пріоритет віддається економічним і соціальним аспектам прогнозу, а методологічний апарат вибирається залежно від цілей і завдань управління.

Таким чином, синтезуючи одержані висновки, можна обґрунтувати, що основним елементом соціально-економічного середовища, який вимагає дослідження, є механізм управління, що, у свою чергу, можна уявити як поетапний процес, який включає систему умов, інструментів і форм.

У результаті проведеного моніторингу, аналізу та прогнозування стає обґрунтованим той факт, що для вирішення питання формування ефективного соціально-економічного середовища необхідне дослідження механізму управління реструктуризацією промисловості регіону.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

    Документ
    Збірка тез доповідей II Міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред. кол.Веретенников В.
  2. Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

    Документ
    Освіта та наука в умовах глобальних викликів / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 11-13 червня 2010 р. – Сімферополь-Судак: ВіТроПринт, 2010.
  3. Антикризове управління підприємством при загрозі банкрутства

    Реферат
    Дипломна робота містить 102 сторінки друкованого тексту, 3 розділи, 3 таблиці, 13 формул, 6 рисунків. При написанні даної роботи було використано 85 джерел літератури, серед яких закони, підручники, статті з періодичної літератури, Інтернет видання.
  4. Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку (2)

    Документ
    Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 24 грудня 2010 р. – Відп.
  5. Державне управління а. Ф. Мельник О. Ю. Смоленський А. Ю. Васіна Л. Ю. Гордієнко

    Документ
    Навчальний посібник «Державне управління» зорієнтований на освітньо-професійні програми підготовки магістрів державної служби та магістрів за спеціальністю «Адміністративний менеджмент».

Другие похожие документы..