Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Теоретичні і методичні засади формування психолого-педагогічної компетентності викладачів технічних дисциплін у системі неперервної інженерно-педагогі...полностью>>
'Учебник'
Учебник является продолжением учебника «Обществознание. 10. Профильный уровень» (под редакцией Л. Н. Боголюбова, А. Ю. Ла-зебниковой, Н. М. Смирновой...полностью>>
'Документ'
Для граждан Евросоюза Schengen acquis или шенгенские правила (т. е. право) уже стали привычными и воспринимаются ими прежде всего как наличие в паспо...полностью>>
'Методичні рекомендації'
Матеріали до серпневих конференцій педагогів області (методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи загально...полностью>>

Тема: Мікроекономічний аналіз взаємозв’язку інвестицій та процентних ставок

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1.2. Джерела фінансування інвестицій

Для забезпечення ефективного інвестиційного процесу на підприємстві важливе значення має визначення джерел фінансування інвестицій. Можливі джерела фінансування інвестицій на підприємстві показано на рис. 1.2.

Найважливішим джерелом фінансування інвестицій є власні кошти підприємства. Вони формуються за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань та інших джерел.

Безумовно, що основним джерелом власних коштів є частина прибутку від основної та інших видів діяльності підприємства, яка спрямовується на розвиток виробництва.

Не менш важливе значення мають амортизаційні відрахування, що включаються в собівартість продукції, надалі акумулюються в спеціальних фондах і використовуються для заміни застарілого устаткування.

Власні кошти підприємства

Прибуток

Амортизація

Інші джерела



Позики


Оренда майна

Кошти вищестоящих організацій



Іноземні інвестиції

Кошти дрібних інвесторів (акціонування)



Благодійні

внески та пожертвування


Рис. 2. Джерела фінансування інвестицій

Окрім того, джерелами власних коштів можуть бути інші джерела: виручка від реалізації вибулого і надлишкового майна позареалізаційні доходи (від володіння корпоративними правами, оренди, лізингових операцій та ін.), виручка від попутного видобутку корисних копалин, кошти на відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха.

Суттєвим джерелом інвестування в ринкових умовах є позики. Тут основною формою фінансування є кредит, тобто надання грошових сум в борг на певний час за відповідну плату, За рахунок кредитів значно розширюються фінансові можливості підприємства, але водночас виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів і сплати процентів за кредит. Тому підприємству слід підтримувати оптимальне співвідношення між власним і позичковим капіталом. Зменшення питомої ваги позичкового капіталу у його загальній структурі погіршує фінансові можливості підприємства, призводить до зниження прибутковості, але надмірна заборгованість загрожує втратою довіри інвесторів через можливу неспроможність сплатити надто великі борги.

Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг.

Оренда - засноване на договорі строкове і відшкодовуване володіння і користування майном, яке необхідне орендарю для здійснення господарської або іншої діяльності. В оренду можуть бути передані:

• земля, інші природні ресурси;

• підприємства в цілому, їх структурні підрозділи;

• окремі будівлі, обладнання, транспортні засоби;

• інші матеріальні цінності.

Формою розрахунку між суб'єктами оренди є орендна плата-регулярні платежі орендодавцю за здане в оренду майно, яке використовується протягом терміну оренди. Розміри цих платежів і порядок їх внесення фіксуються в договорі оренди.

Орендна плата включає в себе амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна, орендний процент (частина прибутку, недоодержана через неможливість використання власником орендованого майна), який встановлюється, як правило, на рівні, не нижчому, ніж банківський процент.

Найсуттєвішими перевагами оренди в порівнянні із придбанням певних об'єктів є те, що вона не вимагає від орендаря значних початкових інвестицій на купівлю об'єктів, а також той факт, що ризик за техніко-економічне старіння орендованого майна (найчастіше устаткування) несе орендодавець. Разом з тим оренда обмежує підприємницьку діяльність орендаря, оскільки він не є власником орендованого майна.

Доцільність оренди вимагає ретельного вивчення і обґрунтування у кожному конкретному випадку.

Лізинг - оренда майна у кредитора, який придбав його з метою здачі в оренду. Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг. Оперативний лізинг передбачає надання орендарю права користування матеріальними цінностями орендодавця на термін їх повної амортизації з обов'язковим збереженням права власності орендодавця на орендоване майно та його обов'язкове повернення. Фінансовий лізинг передбачає придбання орендодавцем майна на замовлення орендаря і передачу його орендарю в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації, з обов'язковою наступною передачею права власності на майно орендарю.

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави є як важелі прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі - це встановлена державою система різних видів податків, що практично визначають такий перерозподіл доходів підприємств і громадян країни, який держава вважає оптимальним для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть зрівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі та їх міжгалузевої структури. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету отримують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції для цього.

Окрім цього, держава може надавати підприємствам фінансову допомогу у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик тощо.

В умовах структурної перебудови економіки України за кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) виробничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, впровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

а) створення спільних підприємств (організацій);

б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);

в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств.

В Україні розроблене законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить і прийнятий у квітні 1996 р. Закон України «Про режим іноземного інвестування». У ньому є ряд позитивних моментів, пов'язаних з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється спеціальний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, рис.3.

Проте варто ще раз зазначити, що вся законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та суперечності в самих законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.

Значні фінансові кошти для інвестування можуть залучатись підприємствами з фондового ринку. Формами їх залучення є продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що можуть випускатись підприємством згідно з чинним законодавством України.


Створення привабливого інвестиційного клімату

Надання митних пільг

Створення системи гарантій (неможливість націоналізації та примусового вилучення інвестицій)

Інформаційне забезпечення

Упровадження системи страхування

Надання податкових пільг

Створення спеціальних економічних зон

Використання фінансового механізму


Механізм залучення іноземного капіталу





Створення центрів допомоги іноземних інвесторів


Рис. 3. механізм залучення іноземного капіталу

У країнах з ринковою орієнтацією економіки існують біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів, кожний з яких виконує властиві йому функції.

Біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі -спеціалізовані установи, які створюють умови для централізова­ної торгівлі цінними паперами через об'єднання попиту і пропозиції, а також надання місця, системи та засобів для їхнього первинного розміщення і вторинного обігу. У процесі приватизації майна державних підприємств через фондові біржі може відбуватися первинне розміщення частки їхніх акцій, що реалізується за грошові кошти. Через фондові біржі здійснюється також розміщення державних цінних паперів. Варто зазначити, що фондові біржі мають забезпечувати формування максимально справедливої ціни на цінні папери через процедуру лістингу та механізм біржових торгів і цим самим підвищувати довіру інвесторів до них.

З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для вироб­ничих підприємств і створення фондової інфраструктури має роз­виватися й цивілізований позабіржовий ринок цінних паперів, що зазвичай є торговельно-інформаційною системою для орга­нізованого продажу цінних паперів з використанням для цього діючих товарних бірж. Такий ринок дає змогу розвиватися послугам інвестиційного консультування та управління портфелями цінних паперів, що приваблює передовсім дрібних інвесторів.

Ще одним джерелом інвестування для деяких видів підприємств, особливо державних, може бути фінансування з боку вищестоящих організацій (міністерств, управлінь, холдингів, концернів, об'єднань і т.п.), до складу яких вони входять, у вигляді перерозподілу частини прибутку, амортизаційних відрахувань, фондів розвитку виробництва тощо.

Нарешті, інвестиції можуть здійснюватись у вигляді благодійних, внесків, пожертвувань, спонсорської допомоги інших підприємств, організацій та громадян.

Оцінка ефективності інвестицій

В умовах ринкової економіки для забезпечення розвитку і стійкої життєздатності підприємства важливе значення має обґрунтоване прийняття рішень щодо доцільності інвестицій.

Теорія інвестиційного аналізу передбачає використання певної системи аналітичних методів і показників, які в сукупності дозволяють зробити досить надійні та об'єктивні висновки про доцільність інвестицій. Специфіка цих методів полягає у тому, що кожен з них передбачає розрахунок певного показника, за допомогою якого можна охарактеризувати рівень привабливості проекту в цілому.

Традиційно методи оцінки інвестиційних проектів поділяють на дві групи:

експрес, або найпростіші методи;

методи дисконтування.

Експрес-методи оцінки ефективності інвестицій

Ці методи використовують, як правило, для наближеної та швидкої оцінки привабливості інвестиційних проектів і рекомендують для застосування на ранніх стадіях дослідження. Серед них найбільше використовують метод аналізу точки беззбитковості проекту, метод розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій та метод розрахунку періоду окупності.

Суть методу аналізу точки беззбитковості (або, як ще його називають, критичного обсягу продажів) полягає у визначенні того обсягу продажу продукції, при якому валова виручка від реалізації продукції дорівнює валовим витратам на її виготовлення.

При незначних обсягах виробництва валові витрати перевищують валову виручку і підприємство зазнає збитків. Із зростанням обсягів виробництва збитки зменшуються і при певному обсязі виробництва стають рівними нулю. Якщо обсяги виробництва зростають ще більше, то продукція починає приносити прибутки. Саме тому необхідно визначити такі обсяги виробництва і збуту, при яких валові витрати дорівнюють валовим доходам.

При оцінці ефективності інвестиційного проекту необхідно порівняти проектні обсяги виробництва продукції з величиною критичного обсягу. Якщо проектні обсяги нижче критичного, то слід вживати заходів щодо збільшення обсягів виробництва або відмовлятись від проекту. Якщо очікувані обсяги значно більші від критичного, то проект вважатиметься економічно вигідним.

Окрім того, що метод аналізу точки беззбитковості нескладний для розрахунків, він дозволяє оцінити надійність проекту. Адже чим більші проектні обсяги виробництва, тим більший ступінь надійності має проект. Однак цей метод зовсім не враховує можливість зміни цін на продукцію та вплив фактора часу. Тому його, як правило, використовують для оцінки відносно дрібних комерційних ідей на ранніх стадіях відбору проектів.

Метод розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій ROI (return on investment) в літературі називають ще середньою нормою прибутку на інвестиції ARR (average rate of return) або розрахунковою нормою прибутку ARR (accounting rate of return). Його суть при цьому не змінюється: розрахунки проводяться виходячи не з грошових потоків (чистий доход + амортизація), а з бухгалтерського показника - доходу підприємства. При цьому визначення ROI може здійснюватись як на основі доходу до сплати податків та процентів за банківський кредит - ЕВІТ (earnings before interest and tax), так і на основі доходу після сплати податків, але до сплати процентних платежів, - ЕВІТ (1-П), де П виступає в якості ставки оподаткування згідно з законодавством. Однак частіше використовують величину доходу після оподаткування, оскільки вона більш точно характеризує прибутковість проекту.

Щодо величини інвестицій, рентабельність яких визначається, то в розрахунках використовують середнє значення вартості активів на початок і на кінець досліджуваного періоду.

Показник бухгалтерської рентабельності інвестицій розраховується як відношення середньорічного прибутку підприємства за бухгалтерською звітністю до середньої величини інвестицій. Формула для його визначення має вигляд:

де ROI - рентабельність інвестицій;

ЕВІТ - доход підприємства до сплати податків та процентних платежів;

П - ставка оподаткування;

- вартість активів відповідно на початок і на кінець досліджуваного періоду.

При оцінці інвестиційних проектів розраховане значення ROI порівнюють із прийнятим для підприємства рівнем рентабельності. Проект вважатиметься економічно вигідним, якщо значення показника ROI перевищує величину рентабельності, прийняту інвестором. Крім того, цей метод використовується для порівняльної оцінки альтернативних варіантів вкладення капіталу. Проект можна вважати ефективним, якщо його ROI не менше ніж величина банківської облікової ставки.

Популярність цього методу обумовлена не лише простотою його застосування. При тому, що він не потребує проведення складної процедури дисконтування, величина ROI часто буває близькою до значення показника індексу рентабельності РІ, розраховувати який значно складніше (мова про нього піде пізніше). До того ж цей метод не тільки встановлює факт прибутковості проекту, але й оцінює ступінь цієї прибутковості.

Слабкі місця методу розрахунку ROI є зворотною стороною його переваг. По-перше, він не враховує зміни вартості грошей в часі. По-друге, він ігнорує можливість різної тривалості проектів. Наприклад, якщо інвестиції забезпечують отримання однієї і тієї ж величини доходу протягом 20, а не 5 років, то це ніяк не вплине на результати розрахунків. По-третє, розрахунки ROI носять показовий характер порівняно з іншими методами, визначення котрих здійснюється на основі грошових потоків, які включають в себе чисті доходи й амортизацію. У зв'язку з цим даний метод використовують при оцінці інвестиційних проектів, пов'язаних з розробкою фінансовими організаціями та банками нових видів послуг і операцій. Оскільки основними активами таких організацій є грошові кошти, розмір амортизації в даному випадку незначний і потреби в оборотному капіталі немає, то рішення, прийняті на основі ROI, не менш обґрунтовані, ніж рішення, прийняті з використанням методів дисконтування.

Період окупності РР (payback period) належить до найпростіших та найстаріших методів оцінки ефективності інвестиційних проектів. Він широко використовувався ще до того, як концепція дисконтування грошових потоків та витрат набула загального визнання як найбільш точна оцінка прийнятності інвестицій. Але і сьогодні цей метод широко використовується, оскільки він дає змогу отримати додаткову інформацію, що дозволяє знизити ризик невдалого вкладення фінансових ресурсів.

Період окупності - це період часу, протягом якого початкові вкладення та інші витрати, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту, покриваються сумарними результатами його здійснення.

Перед тим як розраховувати період окупності, необхідно визначити максимально допустимий період, з яким буде порівнюватись розрахований показник. При порівнянні альтернативних проектів за цим критерієм перевага віддається проектам з меншим періодом окупності.

Формула для розрахунку періоду окупності має вигляд:

де РР - період окупності, років;

Іо - початкові інвестиції;

- величина грошових надходжень від реалізації інвестиційного проекту наростаючою сумою.

Застосування цього методу доцільне при дотриманні наступних умов:

всі інвестиційні проекти, що порівнюються, повинні мати однаковий строк існування;

після закінчення терміну окупності інвестор повинен отримувати приблизно однакові грошові надходження протягом усього строку існування інвестиційного проекту;

проекти повинні пропонувати одноразове вкладення початкових інвестицій. Якщо інвестиції здійснюються протягом декількох періодів або перервне (а це часто буває на практиці), то застосування даного методу значно ускладнюється.

Широке розповсюдження періоду окупності як одного з основних методів оцінки інвестицій поряд з простотою розрахунку та ясністю для розуміння має ще одну перевагу. Він досить точно сигналізує про степінь ризиковості проекту. Адже чим більший період потрібен для повернення вкладених коштів, тим більше шансів виникнення несприятливої ситуації, яка може заперечити усі попередні аналітичні розрахунки. Тому в ситуаціях зі значним рівнем ризику в першу чергу слід звертатись до цього методу. Окрім того, чим коротший період окупності, тим більші грошові потоки надходять в перші роки реалізації проекту, а значить, тим більший рівень ліквідності має проект.

Разом з тим період окупності має й недоліки, оскільки ігнорує важливу обставину - зміну вартості грошей у часі, а також він не може служити мірилом прибутковості проекту, бо не враховує грошових потоків після того, як початкові інвестиції вже окупились.

Тому період окупності не рекомендується використовувати як основний метод оцінки ефективності інвестицій. Його застосовують у комплексі з іншими методами лише для отримання додаткової інформації. У такому разі даний метод є і практичним, і корисним. Слід зауважити, що вищевказаний недолік, а саме - неврахування зміни вартості грошей у часі можна ліквідувати. Для цього необхідно застосувати процедуру дисконтування.

Оскільки прості методи розглядають різночасові витрати та надходження як рівноцінні, їх використовують для наближеної оцінки у випадку великої кількості альтернативних проектів на стадії їх попереднього відбору.

Для більш точної оцінки ефективності інвестицій застосовують методи дисконтування.

Оцінка ефективності інвестицій із застосуванням концепції дисконтування

Концепція дисконтування є одним із ключових моментів у сучасній теорії фінансів і, як відомо, базується на врахуванні зміни вартості з плином часу.

Дисконтування - процес визначення теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень за допомогою ставок дисконту.

Під ставкою дисконту (discount rate) мають на увазі ставку доходу, що використовується для перерахунку грошових сум, які підлягають сплаті або отриманню в майбутньому, в теперішню вартість.

Тому важливою і в той же час вкрай актуальною проблемою, яку необхідно вирішувати при оцінці ефективності інвестицій, є визначення ставки дисконту. Коректний вибір дисконтної ставки не тільки гарантує високу точність таких показників, як чиста теперішня вартість, індекс рентабельності, дисконтований період окупності та ін., а й забезпечує адекватність проведених розрахунків економічним умовам того ринкового середовища, в якому проект має бути втіленим.

Найчастіше цей показник береться без всякого обґрунтування або як найбільш типовий чи поширений (у цьому випадку він більше нагадує ставку дисконту, прийняту в зарубіжних методиках з інвестиційних розрахунків). Тим часом зрозуміло, що таке наближене значення коефіцієнта дисконтування впливає на результати стосовно точності, адже чутливість розрахунків до цієї величини досить велика.

Проте сучасна фінансово-економічна теорія має достатньо великий обсяг системних знань як щодо пояснення економічного змісту цього показника, так і щодо методики визначення ставки дисконту. В Україні проведення таких розрахунків значно ускладнюється (а часто буває неможливим) у зв'язку з нестачею інформації про стан ринку та іншими проблемами, пов'язаними з формуванням ринкової економіки. Тому доцільно розглянути найбільш поширені - класичні методи визначення ставки дисконту.

Модель оцінки капітальних активів (capital-asset pricing model -САРМ).

Суть методу САРМ зводиться до твердження, що будь-який інвестор прагне отримати додатковий доход порівняно з гарантованими доходами від безризикових цінних паперів (наприклад, від урядових облігацій). Додатковий доход являє собою не що інше як винагороду, яку інвестор отримує за те, що вкладає кошти в активи з більш високим рівнем ризику.

Згідно з САРМ додатковий очікуваний доход визначається на основі трьох складових: безризикової ставки доходу, ринкової премії за ризик і коефіцієнта бета. Математично модель виглядає таким чином:

де r - очікуваний доход (ставка дисконту);

- безризикова ставка доходу;

- середньоринкова ставка доходу;

- коефіцієнт бета.

У західній практиці безризикова ставка доходу визначається, як правило, на основі ставки доходу по довгострокових (понад 10 років) урядових облігаціях. Такий вибір обумовлений тим, що довгострокові урядові облігації характеризуються низьким рівнем ризику неплатоспроможності та високим степенем ліквідності. Окрім того, при визначенні ставки доходу по цьому виду цінних паперів враховується довготривалий вплив інфляції. Так, у європейських країнах номінальна ставка доходу по довгострокових урядових облігаціях терміном погашення 10 років знаходиться в межах 4-8% річних, а реальна (тобто з урахуванням інфляції) - 3-6%.

У державах з нестабільною грошовою одиницею і незбалансованим бюджетом описаний підхід застосувати неможливо, оскільки цінні папери деноміновані у національній валюті і частка ризикової складової в нормі доходу по цих паперах дуже велика. Тому безризикову ставку доходу в Україні можна визначати на основі:

1. Ставки безризикових активів західних країн плюс ризик України.

2. Ставки по короткострокових депозитах вітчизняних банків, деномінованих у ВКВ.

3. Ставки ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики). Перший підхід є обґрунтованим лише для іноземних інвесторів, оскільки українські інвестиції в іноземні державні цінні папери навряд чи є реальною альтернативою. Крім того, методи розрахунку компенсації за ризик України є штучними і недосконалими.

Другий підхід має два недоліки: по-перше, валютний депозит не є реальною альтернативою, і по-друге, він не дозволяє очистити безризикову ставку від премії, пов'язаної з тим, що депозити мають обумовлений період повернення.

Третій підхід не надто поширений, оскільки вимагає коригування ставки доходу ОВДП на індекс інфляції та ризикову інфляційну премію, які є досить високими і не можуть бути надійно оцінені у зв'язку з розбіжністю у поглядах щодо визначення інфляції (за курсом 8KB чи за офіційним індексом інфляції), відсутністю чіткого уявлення про рівень ризикової інфляційної премії, а також ненадійністю прогнозів про розмір інфляції у національній валюті. Відтоді, як у серпні 1998 року суспільство усвідомило, що ОВДП є більш ризиковими, ніж банківські депозити, цей підхід взагалі не використовується.

За таких умов найменше недоліків має другий підхід. Саме тому як безризикову найбільш доцільно використовувати ставку по короткотермінових депозитних вкладах, деномінованих у DKB.

Ринкова премія () являє собою додатковий доход (порівняно з безризиковою ставкою доходу), який інвестор отримує як компенсацію за додатковий ризик, пов'язаний з інвестуванням в акції компанії. Зазвичай щоб визначити величину ринкової премії, зіставляють доходи на ринку цінних паперів з доходами від безризикових інвестицій у ретроспективs за досить тривалий період часу (20-50 років). Так, величина ринкової премії у західноєвропейських країнах знаходиться у середньому в межах від 8% до 10%.

Коефіцієнт показує нестійкість цін на акції конкретної компанії порівняно зі змінами на фондовому ринку в цілому, для всіх зареєстрованих компаній, які, власне, і формують ринок.

Коефіцієнт визначається за формулою:

де cov (r, rm) - коваріація між доходом на акції компанії та середнім доходом на ринку цінних паперів;

var (rm) - варіація середнього доходу акцій на ринку.

називають коефіцієнтом чутливості, оскільки він характеризує ступінь ризику інвестування в акції компанії порівняно з ризиком інвестицій у ринковий портфель: якщо > 1, то ризик високий, якщо 0 < <1, то ризик менший порівняно з середнім на ринку.

По суті, коефіцієнт р визначає ступінь чутливості конкретної компанії до дії факторів, які формують так званий систематичний, або недиверсифікований ризик. Систематичний ризик - це ризик, характерний для всього ринкового середовища, в якому функціонують усі без винятку компанії. Він обумовлений дією макроекономічних та політичних факторів (наприклад, ростом чи зниженням процентної ставки, інфляцією, змінами в політиці уряду тощо).

Найбільшою складністю, яка виникає при застосуванні методу САРМ, є визначення коефіцієнта . У зарубіжній практиці прийнято використовувати -коефіцієнти компаній-аналогів, акції яких активно котуються на фондовій біржі, або середнє значення коефіцієнтів декількох компаній-аналогів. При цьому аналог повинен бути максимально наближеним до оцінюваної компанії перш за все з точки зору чутливості до дії факторів систематичного ризику. Особливо важливими є галузеві ознаки, масштаби бізнесу, обсяг ринку збуту, стадія розвитку компанії, ступінь стабільності доходів.

Однак навіть в умовах розвинутого ринку не завжди є можливість вибрати компанію-аналог чи отримати інформацію про її коефіцієнт . Крім того, -коефіцієнти можуть бути нестійкими, тому за допомогою минулих періодів неможливо достовірно прогнозувати майбутнє.

Модель САРМ враховує тільки систематичний ризик, чого для західних компаній цілком достатньо. В Україні підприємства характеризуються відносно високим рівнем спеціалізації, тому необхідно додатково оцінювати й несистематичний (специфічний) ризик.

У той же час у західних країнах для визначення ставки дисконту найчастіше використовують саме модель САРМ, і, як показує практика, результати, отримані цим методом, рідко суперечать здоровому глузду. В Україні такий підхід знайде практичне застосування при достатньо розвинутому фондовому ринку.

1.3. Реальна ставка процента – це процент, що позичальники платять мовою реальних товарів та послуг. Вона дорівнює номінальній (або грошовій) ставці процента мінус темп інформації.

З’ясуємо це на прикладі. Нехай ставка та темп інфляції становлять по 20%. Якщо ви берете у позику 1000 дол. сьогодні, то наступного року зобов’язані повернути 12000 дол. Проте внаслідок інфляції реальна вартість 1200 дол. наступного року буде такою самою як 1000 дол. цього року. Отже, насправді, ви повертаєте борг на ту суму реальних благ. У цьому випадку процентна ставка мовою реальних товарів (реальна ставка процента) дорівнює нулю, а не 20%.

Реальна процентна ставка коригує номінальну процентну ставку на темп інфляції. Отже, реальна процентна ставка дорівнює номінальній процентній ставці мінус тем інфляції. Коли приймаються інвестиційні рішення, реальна процентна ставка особливо важлива.

Отже альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовуються протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

ВИСНОВОК:

Я побачила, що розмір споживання та інвестицій може коливатися з року в рік, а коливання інвестицій бувають дуже різкими. Це означає, що загальний потік видатків у доларах (сукупний попит) не гарантує усталеного зростання з року в рік.

Відповідно до загальноприйнятих стандартів інвестиція визначається доцільною коли показник чистого сучасного значення більший від нуля, а внутрішня норма доходності вища від вартості капіталу. Для того, щоб не помилитися в розрахунках цих показників, сформулюємо принцип, узгодження процедури переказу грошового потоку і розрахункової ставки дисконту. Сутність принципу полягає в тому, що прогноз грошового потоку й оцінка вартості капіталу, прийнята як показник дисконту, мають бути зв’язані у вигляді єдиної розрахункової схеми. Цей принцип для новачка у використанні технології інвестиційного планування, роль своєчасного обмежувача, який не дасть йому помилитися.

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до зміни у запасах капіталу. Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові ланки, які утримуються у домогосподарств за рахунок заощаджень. Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Методичні рекомендації до виконання курсових робіт освітньо-кваліфікаційний рівень „бакалавр (1)

    Методичні рекомендації
    Методичні рекомендації до виконання курсових робіт з курсу „Економічна теорія" для студентів напрямів підготовки „Економіка і підприємництво" та „Менеджмент" всіх форм навчання обговорено та схвалено на засіданні кафедри
  2. Тема 9 види, функції та роль кредиту

    Документ
    зрозуміти, за якими критеріями визначаються форми та види кредиту, чим відрізняється форма кредиту від виду, зміст дискусій, які ведуться з цих питань у літературі;
  3. Характеристики та освітньо-професійної програми підготовки бакалавра з напряму 030509 «Облік І аудит», професійного спрямування «Облік І аудит в підприємництві»

    Документ
    Програма комплексного державного іспиту підготовлена відповідно до Галузевих стандартів вищої освіти та Варіативної компоненти освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми підготовки бакалавра з напряму
  4. Міністерство освіти україни вінницький державний технічний університет основи економічної теорії

    Документ
    Робота виконана авторським колективом у складі доцент П. В. Чалюк, Дворніков М. Є., асистенти П. А. Вінніцький, В. С. Бас, І. В. Романець, Н. В. Рибачук.
  5. Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова (1)

    Документ
    Аннотация. В докладе рассматривается вопрос стимулирования инновационного процесса на промышленных предприятиях Украины с примером использования положительного опыта США и Японии.

Другие похожие документы..