Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Кодекс'
Відповідно до Конституції України, керуючись Бюджетним кодексом України, законами України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про Державний бюдж...полностью>>
'Реферат'
10. Оперативное управление производством. 11. Организация, планирование и управление технологической подготовкой производства....полностью>>
'Тесты'
Укажите правильное расположение в иерархическом порядке следующих понятий: 1.Род машин, 2.Разновидность машин, 3.Вид машин, 4.Класс машин, 5.Тип машин...полностью>>
'Автореферат диссертации'
Защита состоится «6» июля 2010 г. в 16-00 часов на заседании диссертационного совета Д 502.008.02 по политическим наукам при Северо-Кавказской академ...полностью>>

1. Громадські політичні рухи: типологія та функції

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1.1. Громадські політичні рухи: типологія та функції.

Громадсько-політичні рухи – це структурнонеоформлені масові об”єднання громад і організації різних соц.-політичних орієнтацій, діяльність яких є тимчасовою і спрямована на виконання певних завдань.

Типи:

  1. Соціальні рухи ( боротьба з безробіттям, охорона здоровя)

  2. Політичні рухи ( спрямовані на забезпечення держ незалежності, зміну влади)

  3. Нові альтернативні рухи :

    • феміністичні рухи

    • молодіжні

Функції:

  1. Структуруюча ( на їх грунті виникають нові політичні партії тощо)

  2. Комунікативна ( своєрідні індикатори незадоволення суп потреб, канали залучення людей до політики)

  3. Дестабілізуюча та стабілізуюча

1.2. Соціальні та ідейні витоки демократії. Розвиток соціал-демократичних засад у сучасному укр. Сус-ві.

Демократія - це така форма організації і функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

Історія розвитку демократії розглядається у трьох етапах.

Епоха старогрецьких держав дала світу перші чіткі форми демократії. Проте головним ідейним джерелом неприйняття демократії старогрецькі мислителі вважають ментальність еллінської епохи, у якій доброчесність грала певну роль в оцінці соціальних явищ.

В добу середньовіччя демократія обгрунтовувалась як народовладдя довірене монарху.В цей період існувала проблема джерела влади і суверенності цього джерела, яким у демократичних традиціях визнавався народ.

В Новий час виникло питання про політичну організацію демократії у її співвідношенні з республіканським устроєм держави. Розглядаючи феномен демократії не можна не звернутись до ідей Макіавеллі. Він вважав, що держава з своїми інтересами є самоціллю. На його думку для побудови сильної держави необхідно спочатку пройти стадію монархічної диктатури, щоб потім перейти до республіканської форми правління.Його ідеєю було створення системи стримувань і противаг.

Локк вважав, що держава має діяти тільки у обмежених рамках. Люди повинні повинні мати право протистояти свавіллю з боку урядовців. Локк завжди був на боці свободи, в ім”я якої допустимо насильство з боку громадян для захисту від свавілля влади.

1.3. Держава – форма організ сус,носій публічної влади, сукупність взаємоповязаних установ і організацій,які здійснюють управління сус-вом від імені усього народу.

Національна безпека – держ пол,спрямована на створ внутр і зовн умов,сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих нац цінностей,захищеність інтересів народу і дер-ви.

Право – система загальнообовязкових соц норм, що забезпеч-ся силою держ примусу, і які забезпечують юрид регламентацію соц відносин в масштабі всього сус-ва.

2.1.Концепція громадянського суспільства. Гр. Сус-во та правова держава.

Становлення громадянського суспільства як історичної реальності розпочалося з зародженням капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютистського одержавлення суспільного життя, жорстких меж станового феодального ладу, за вільну економічну діяльність, політичні права і свободи, демократичні форми державного правління. Виникнення громадянського суспільства пов'язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії. Відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту.

Структура складають багатоманітні суспільні відносини — економічні, соціальні, полі­тичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави.

Громадянське суспільство та правова держава є взаємопов’язаними та взаємообумовленими явищами. За умові їх існування обидві сторони дотримуються демократичних засад поведінки та обов’язків один перед одним.

Ознаки правової держави:

- верховенство права (закону підкорюються всі)

- відрізняється якістю самого закону – гуманний, справедливий, закріпляє певні права особистості.

- правова держава гарантує права особистості у різних сферах суп життя

- принцпи взаємної відповідальності держави та особистості

- держава підконтрольна сус-ву, виключається диктатура

Важливим принципом правової держави є поділ влад між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів. Найвища з трьох влад — законодавча обирається на демократичних відкритих всезагальних виборах та створює правову основу існування сус-ва. Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом.

2. 2.Політика та релігія. Міжконфесійні процеси в сучасній Україні.

З часу здобуття Україною незалежності релігія почала відігравати помітнішу роль у житті нашого суспільства та держави.Водночас велика кількість традиційних релігій та нетрадиційних культів в Україні, різноманітність політичних позицій, що їх займають представники навіть одного вірування, ускладнюють створення однозначного уявлення про місце релігії та церкви в суспільно-політичному житті країни.Україна — поліконфесійна держава. Головним її віровизначенням є християнство — одна із найбільш розповсюджених релігійних течій сучасного світу.Сьогодні в Україні функціонують три незалежні православні церкви: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП), Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Кожна із цих церков претендує на особливу роль у становленні єдиної православної конфесії в Україні, і через це вони перебувають у взаємному конфлікті, який негативно позначається на політичних завданнях творення української державності і на іміджі України у світовій співдружності. Окрім того, в Україні діють також самостійні Греко- і Римсько-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ).Взагалі в Україні діє 19031 релігійна організація, з яких 17613 релігійних громад, 172 монастирі, 68 духовних закладів і т.п.

2.3. Автономія – форма самоуправління частини території держави,що вирішує питання місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

Геополітика – політологічна концепція, що вбачає в пол якої-небудь держави визначальну роль географ чинників

Електорат – громадяни, які мають право голосу для участі у пол виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади,впливають на позиції пол лідерів і партій.

3.1. Особ-ті авторитарних режимів у посткомуністичних країнах та суп-вах

В цілому ж авторитарній політичній системі притаманні такі риси:1. Носієм влади виступає одна людина або група осіб. Це можуть бути деспот, монарх, військова хунта. Маса ж населення відчужується від влади.2. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але їх вона приймає на свій розсуд.3. Опора (потенційна або актуальна) на силу. Авторитарний режим може і не застосовувати масових репресій і навіть користуватися популярністю серед широких верств населення. Однак він володіє достатньою силою, щоб у разі необхідності схилити населення до по кори, і, як правило, не приховує цього.4. Монополізація влади й політики, заперечення політичної опозиції, незалежної легальної політичної діяльності. Правда, притаманна авторитаризму певна політико-інституціональна одноманітність — не завжди результат законодавчої заборони й протидії з боку влади. Нерідко вона пояснюється неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю у населення таких потреб. При авторитаризмі можливе тенування обмеженого числа партій, профспілок тощо, але лише за умови їх підконтрольності владі.5. Відмова від тотального контролю над суспільством. Влада займається питанням забезпечення в першу чергу власної безпеки, суспільного порядку, оборони й зовнішньої політики, хоча вона може впливати і на стратегію економічного розвитку, проводити достат ньо активну соціальну політику, не порушуючи при цьому механізмів ринкового регулювання.6. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначен ня зверху, а не конкурентною електоральною боротьбою.Враховуючи ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як з необмежену владу однієї людини або групи осіб, що не допускає політичної опозиції, але зберігає автономію особистості і суспільства в позаполітичних сферах. При авторитарній політичній системі забороняються лиш певні ,головним чином політичні, форми діяльності, в останньому ж громадяни, як правило, вільні, хоча вони не мають жодних інституціональних гарантій своєї автономії і безпеки. В принципі авторитарна влада може дозволити собі будь-які дії стосовно громадян. Авторитарні політичні системи найпоширеніші в історії людства. Вони надзвичайно багатоликі. Це монархії, демократичні, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи управління. Авторитарні правителі можуть добиватися свого визнання населенням не тільки силою, за допомогою масового винищення і залякування супротивників, але й більш гуманними методами. Протягом століть вони опирались головним чином на традиційний і харизматичний способи легітимації.Цілий ряд авторитарних держав практично продемонстрував свою економічну ефективність і здатність суміщати економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу з вільною економікою

3.2. Політична система сучасної України. Структура , типологія та функції політичних систем. Політична система України на сучасному етані перебуває у стадії становлення усіх її компонентів, наповнення Її функцій новим змістом .що відповідає статусу незалежної демократичної держави. Нині діючі компоненти політичної системи (від законодавчих органів влади до політичних і правових норм) поступово звільняються від рис минулого — командно-адміністративної, тоталітарної системи — і поступово набирають характеру демократичної, плюралістичної системи. У своїй суті становлення політичної системи відбувається у руслі політичної модернізації суспільства, яка здійснюється еволюційним чином. Помітним є відбиток старих відносин як в окремих сферах політики,так і в суспільній свідомості. Проте зростаюча недовіра народу до влади поєднується з високим рівнем його політичної активності в інститутах масової політики (виборах, референдумах), що є свідченням значних політичних потенцій базових суб'єктів політики. Суперечливий характер розвитку політичної системи в Україні проявляється у повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності,прагненні використати олітичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі,неузгодженості практичної діяльності гілок влади, їх недостатній відповідальності перед народом. Сучасні державотворчі процеси в Україні, потреби виходу із соціально-економічної кризи вимагають збалансованого розвитку політичної, економічної і соціальної систем, урахування при формуванні політичних структур специфіки українського політичного менталітет)історичного досвіду та сучасного становища України, моделювання і прогнозування розвитку політичної системи в нашій державі. Модернізація політичної системи України повинна грунтуватися на розвитку політичної теорії, вивченні й використанні в політичній практиці досягнень зарубіжної і вітчизняної політичної думки.

Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об’єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого політичної культури.

ПС виконує в суспільстві функції:

1.Регулююча 2.Реагуюча 3.Розподільча

4.Екстракціонна 5. Символізуюча

Функції внутрі себе самої:1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3.Контроль за виконанням правил 4.Політична комунікація 5. Зберігання та адаптація системи: політичне рекрутування та політична соціалізація

Політична с-ма – інтегрована сукупність:

- політ відносин в сус-ві

- політ інститутів

- норм політ життя

- політ культури сус-ва

- політ режимів ... які забезпечують в сус-ві соціальну стабільність та соц порядок.

Типи пс: консенсусні, інтегративні, общинні, відкриті, закриті, інструментальні, ідеологічні, традиційні, змішані, сучасні, демократичні, авторитарні, тоталітарні, формаційні ( рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, соціалістичні, перехідні)

3.3. Аполітичність – байдуже ставлення до пол-ки, відхиляння від участі в сус-пол житті.

Групи тиску – сус-пол обєднання , що прагне задоволення власних інтересів через вплив на держ владу, але не прагне стати владою

4. 1.Національна ідея та її історично- політичні засади.

Сукупність ідей та уявлень щодо інтересів "своєї" етнонаціональної спільноти становить національну ідеологію. Серцевиною її стає національна ідея, тобто усвідомлення народом єд­ності своєї політичної мети, свого історичного призначення і потреби спільної волі для їх реалізації.Українська національна ідея має глибоке коріння. У своєму розвитку вона пройшла ряд етапів. Один із них нерозривно пов'язаний з національно-визвольною боротьбою українського народу доби козаччини за створення української держави. Другий розпочався в середині XIX ст. і пов'язаний з громадсько-політичною діяльністю учасників Кирило-Мефодіївсь-кого товариства У цей період громадсько-політична діяльність І. Франка, М. Грушевського та інших діячів періоду становлення і розвитку Української Народної Республіки (УНР), стала реальним втіленням української національної ідеї.

Третій етап утвердження української національної ідеї пов'язується з появою у 60-х роках дисидентського руху на терені СРСР, у тому числі і в Україні. Практичне своє втілення українська національна ідея одержала у здобутті 1991 р. державної незалежності.

Саме державна незалежність протягом багатьох століть і визначала сутність української національної ідеї. Досягнувши державної незалежності, українська національна ідея наповнилася новим змістом — побудовою демократичної правової держави Важливим компонентом національної ідеології виступає також національна мрія (уявлення про бажаний результат національних прагнень) та національний ідеал (уявлення про найдосконалішу модель національно-соціального устрою.

4.2. Природа та типологія політичного лідерства. Політичні лідери в житті укр. сус-ва

Політичний лідер повинен мати власну політичну програму, повинен володіти такими особистими рисами, як воля, цілеспрямованість, настирливість. Необхідно бути також популярним, уміти завойовувати маси. Звичайно, лідер повинен мати час і можливість довести своє лідерство. Нарешті, істинність лідера виявляється і в тому, що навіть втративши свої офіційні політичні посади, він залишається самим собою.

Щодо типів політичного лідерства, то М. Вебєр вивів їх із типів влади (правління). Насамперед це лідерство, властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається, організовує свою діяльність. Правитель, котрий зневажає традиції, може втратити і свою владу.

Далі — харизматичний тип влади (харизма — винятковий дар, талант, властивий людині), відповідно харизматичний правитель. Це той, при якому влада над іншими грунтується на вірі, що правитель має особливі магічні здібності. Люди вірять, що він покликаний виконувати якусь наперед визначену місію.

Нарешті, легальне лідерство означає вибір політичного лідера через демократичні процедури і надання йому повноважень, за зловживання яких він несе відповідальність перед виборцями.

Великого значення набуває типологія лідерів залежно від характеру політичного устрою.

Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів. Це насамперед відмінності в питаннях тактики. Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін, в основному шляхом переконання. Революціонери дотримуються екстремістської тактики, що включає насильство. Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насилля з боку прихильників існуючих порядків.

Лідер — обов'язково особистість, продукт «природного відбору». В зв'язку з цим слід розрізняти поняття «лідер» і «керівник

Особливості політичного лідерства в Україні

Внаслідок формування багатопартійної системи є два рівні партійно-політичного лідерства. Перший - лідерство в рамках партії або руху. Другий- лідерство міжпартійного плану.Індивідуальне політичне лідерство цілком відповідає вимогам демократії. В сучасному світі роль інституту індивідуального політичного лідерства зростає. В Україні процес формування інституту політичного лідерства має свої особливості, які виявляються в тому, що руйнування тоталітарної системи відбувається паралельно з національним відродженням та становленням демократичної республіки. Потреба в авторитетному лідері особливо зростає за складних ситуадій життєдіяльності суспільства. Можливості суспільства щодо розв'язання складних суспільних проблем багато в чому залежать від наявності загальновизнаного лідера, який би не тільки запропонував стратегію виходу з кризи, а зумів консолідувати суспільство на її виконання.

4.3. Авторитаризм – тип пол режиму,що хар-ся субординацією субєктів пол відносин, наявністю сильного центру, що

має концентровану владу, можливістю застосування насильства і примусу.

Парламентаризм – система правління, що х-ся чітким розподілом законодав і виконав функцій при формальному верховенстві представницького законодавчого органу- парламенту по відношенню до ін держав.

Толерантість – терпиме ставлення до інших, до чужих думок ,пол уподобань, позицій. Це необхідна умова демокр сус.

5: 1. Політична свідомість особи: сутність та структура, характеристика процесу формування.

Політична свідомість займає особливе місце в політичній системі суспільства. Політична свідомість виступає джерелом формування різних державних політичних програм розвитку суспільства, Політичних платформ, маніфестів, декларацій, заяв, звернень політичних партій, громадських об'єднань і рухів.Політична свідомість має конкретно-історичний характер. Вона відображає певну історичну епоху, економіку, культуру, властиві народам звичаї і традиції.

Структура : політичні теорії (концепції, доктрини, парадигми тощо); політичну ідеологію (політична програма політична декларація, політичне звернення); правові знання і норми (теорії, конституції, закони, інші нормативні документи); політичну психологію (емоції, почуття, настрої, переживання тощо).

Правові погляди і норми включають уявлення людей про юридичні закони, правила, права; обов'язки громадян, що регулюють політичні відносини суспільства. За формою і характером впливу на поведінку політичних суб'єктів правові норми поділяються на три види: зобов'язуючі, забороняючі і правоздатні. Політична психологія охоплює всю сукупність почуттів, переживань і настроїв індивіда, пов'язаних із його сприйняттям політичної дійсності. Політична психологія являє собою першу і безпосередню реакцію людей на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Політична свідомість виникла як відповідь на обєктивну потребу людей у політичних ідеях, поглядах, теоріях, покликаних регулювати політичні відносини сус-ва. В основі складного процесу формування політичної свідомості знаходяться економічні відносини, вир-во і відтворення матеріальних умов людського існування.Вона є відображенням реальної політ дійсності в єдності її матеріальних і духовних сторін.

5.2. Державотворчі процеси в житті Запорізького козацтва

Характерною ознакою суспільного життя козацтва є демократизм. козацької держави господарсько-військових організацій вимагали тісної взаємодії їх членів. Вони були вільні й рівні, а тому лише на принципах вільного демократизму, довіри, взаємоповаги та взаємодопомоги могли будувати свої стосунки. Демократичні засади козацького суспільного устрою зумовлювалися також паростками нових суспільно-економічних відносин - буржуазно-демократичних.

Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма Аналіз конституції та низки документів, пов'язаних із нею, показує, що тогочасна українська політична думка досягла досить високого рівня. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів супільства, особливо козацтва, а також правам міст.

Ідея відродження української державності відзначала діяльність Петра Коношевича-Сагайдачного. Маючи досить сильні козацькі з'єднання, вміло використовуючи складну міжнародну обстановку, він домігся визнання польським урядом автономії українських земель у складі Речі Посполитої

Визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького (1648-1654).Результатом переможної війни українського народу проти польської шляхти було утворення козацько-гетьманської держави.

Державотворча тогочасна політична думка і практика були спрямовані на розв'язання двох найважливіших і взаємозв'язаних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й запровадження в ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої б лежала дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю. Державотворчі процеси в тогочасній Україні визначали такі документи, як "Статті про устрій Війська Запорозького", універсали Хмельницького, яких до нас дійшло понад 400, офіційні листи.

5.3. Глобалізація – загально цивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичну та інші сфери людського буття.

Опозиція – опір певній політиці, це партія, група, особа, яка виступає протипанівної думки, системи, партії, влади, пол системи в цілому

6:1. Характерні ознаки політичної культури сучасного українського сус-ва

Особливості:1. Нерозвиненість громадянських позицій. 2. Низька компетентність в управлінні справами сус-ва. 3. Непримиримість до нетрадиційних поглядів. 4. Підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

6.2. Політика та громадянин. Людський вимір політики.

Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення. Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільст­ва) і як політичне функціонування.

Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Зміст розділ 1 становлення та розвиток політичних ідей глава 1 предмет політології

    Документ
    Вивчення будь-якої науки відбувається у певній логічній послідовності. Розпо­чинається воно з визначення об'єкта науки, тобто тієї сфери природи чи сус­пільного життя, на яку спрямоване наукове пізнання.
  2. Політологія / Дзюбка

    Документ
    Становлення національної системи вищої освіти в Україні у контексті загальної тенденції цивілізованого розвитку потребує кардинальних перетворень у системі гуманітарної підготовки студентів.
  3. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. К. Вц "Академія", 2003. 528 с. (Альма-матер)

    Документ
    Підручник, перше і друге видання якого були схвально сприйняті науково-педагогічною громадськістю і студентами, у новому варіанті охоплює широкий спектр історико-теоретичних і прикладних проблем, акцентує на пізнанні сутності й особливостей
  4. Політологія / Кремень

    Документ
    Політика є особлива сфера життєдіяльності людини. І так як не всі люди сіють хліб, виготовляють машини або співають на сцені, не всі займаються і політикою.
  5. 1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу

    Документ
    Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. е. Найпомітніший серед мислителів — великий мораліст Конфуцій (551—479 до н.

Другие похожие документы..