Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Лечение аритмий сердца относится к проблемным вопросам кардиологии из-за отсутствия единого подхода к лечению нарушений ритма сердца , а также проявл...полностью>>
'Пояснительная записка'
Методическая разработка конференции «Помни войну» направляется в номинацию - Методика организации и проведения: «Уроков мужества», торжественных меро...полностью>>
'Документ'
Для российских военных топогра­фов независимо от того, где им приходилось рабо­тать — в обжитой ли средней полосе, в азиатской пустыне или в горах Ка...полностью>>
'Документ'
С июня месяца прошли три заседания Ж20, два Ж8, не знаю, как считать, два или одно, всякого рода встречи министров финансов, глав Центробанка, всякие...полностью>>

1. Громадські політичні рухи: типологія та функції

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. У політології партійні системи характеризуються як невід’ємна складова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних систем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у парламенті. В однопартійних фак­тично існує тільки одна пануюча партія, хоча формально можуть мати місце й інші партії (при тоталітарних режимах)

Біпартизм — це система, де існують декіль­ка партій, але тільки дві з них значно впливають на політичне життя країни. Типовий приклад двопартійної системи — Великобританія, . Мультипартизм визначається як система, де багато політичних партій реально впливають на політичне життя суспільства й утворюють між собою стійкі союзи. Багатопартійні системи існують у більшості демократичних країн світу.

У багатопартійній політичній системі парламентська більшість побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не перважає. Вони змушені йти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил у невеликої кількості партій.

24.2.Розвиток політичних ідей мислителями Київської Русі

За часів Київської Русі українська політична думка розвивалась у різноманітних виявах інтелектуальної, духовно-естетичної діяльності (в художній літературі, історичних творах і т. д.) це пояснює ться слабкою диференціацією інтелектуальної діяльності. Тому політичні ідеї вперше були сформовані у творах державних діячі, церковних ієрархів, літописців, стосувалися питань виникнення української державності, її суспільно-політичного устрою, відносин влади і церкви, пробле­ми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі , її місця серед інших народів та держав світу. Найбільш відомі серед цих творів:

«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Вихідною проблемою «Слова» є питання про співвідношення закону та істини (благодаті). У традиціях релігійної літератури під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною - Новий. Закон

Важливим для Іларіона є також питання богообраності народів. Він зауважує, що з осягненням людьми істини, після спокутування Христом первородного гріха, всі народи, які прийняли християнство, стають рівними перед Богом. . Іларіон чітко вислов­лює свої симпатії до монархії як форми державного правлін­ня. тут влада зосереджується в руках одного правителя, а єдиновладдя є запорукою тери­торіальної єдності і сили держави.

«Повість врем'яних літ» У літописі подаються звістки про діяльність руських князів, про боротьбу з зовнішніми ворогами, про народні постання у Київській Русі. Найважливіша проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами.

Особлива увага в «Повісті...» приділяється обґрунтуванню законності й необхідності князівської влади. У «Повісті...» не заперечується ідея єдності руських земель, але розглядається вона передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква.

«Руська правда» Значна увага у Київській Русі приді­лялась розробці законодавчих актів, які регулювали суспільні відносини. «Руська правда» Ярослава . Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, осуджували злодіїв та вбивць. Головними цілями співжиття проголошувались особиста безпека і невід'ємність власності. За насильницькі дії визначали особливу плату до казни -штраф, можна було відкупитися грішми. Смертної кари не було. Пильно захищалася власність; за певних умов навіть виправдовувалось убивство злодія. Найтяжчі кари, аж до вигнання з рідної землі, встановлювались за крадіжку коней і підпал Регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми.

«Повчання Володимира Мономаха «, «Повчання» містить практичні вказівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил поведінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни. За політичними традиціями слов'янства князь був не тільки правителем і воєначальни­ком, а й верховним суддею в державі.

24.3. Політи́чний режи́м — сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави.

Парламент — найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни.

25.1..Міжнародні відносини й міжнародна політика. Національний інтерес і національна безпека

міжнародні відносини є відносинами між наці­ями як політичними утвореннями (державами).

Міжнародна політика - це комплекс двосторонніх та багато­сторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військо­вих, культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовлена форма інтегративних тенденцій, які вини­кають у процесі розвитку світового співтовариства, а також форми взаємодії між його суб'єктами; сукупність дій політичних суб'єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому. . Вивчення міжнарод­них відносин передбачає:

- по-перше, аналіз зовнішньої політики чи політичних сто­сунків між державами;

- по-друге, з'ясування всіх аспектів стосунків між різними суспільствами.

В основі зовнішн. політ. лежать національні інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему.,. забезпечення яких є основним завдан­ням зовнішньої політики будь-якої держави.

Розрізняють два основних рівні зовнішньополітичних інтересів: рівень головних інтересів і рівень специфічних інтересів. Рівень головних інтересів охоплює зовнішньополі­тичні інтереси, пов'язані із забезпеченням безпеки й цілісності держави як певної соціально-економічної, полі­тичної, національно-історичної і культурної спільності, захистом економічної і політичної незалежності держави, утриманням і зміцненням її авторитету в системі міжна­родних відносин. Рівень специфічних інтересів містить окремі, часткові інтереси держави в системі міжнародних відносин. .

національна безпека — це такий стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжна­родних відносин. Національна безпека — державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнен­ня життєво важливих національних цінностей. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутріш­ній і зовнішній аспекти.

Національна безпека проявляється на трьох рівнях: особи, суспільства й держави.

У змістовному плані розрізняються політична, еконо­мічна, воєнна, екологічна, інформаційна безпека і безпека у сфері культури як складові національної безпеки.

25.2.Теорія соціальної стратифікації

Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, потрібно знати, як відрізняти ці групи одну від одної.

Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стра­тифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.

На їх думку соціальна стратифікація забезпечує виокрем­лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для дано­го суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національ­ними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифіка­ційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи:

а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних

верств суспільства;

б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і

тих самих критеріїв;

в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Очевидно, що за такого методологічного підходу згадува­на вище сталінська модель «2+1» (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування.

Соціальна стратифікація означає процес, який безпе­рервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож­на виділити страти (верстви), з яких це населення скла­дається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс­тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне ста­новище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціаль­ної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (со­ціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпі­ричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціо­логічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використову­ються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.

Дезінформація, викривлення реальної структури суспіль­ства — це шлях не до його зміцнення, а, навпаки, до розме­жування інтересів, до соціальної дезінтеграції. Замовчуван­ня реальної картини соціальної стратифікації суспільства відповідає інтересам лише того, хто концентрує у своїх ру­ках політичну й економічну владу.

25.3. Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

державний устрій

Етнополітика – цілеспрямована д-ть по регулюванню відносин між націями, етно групами, закріплена у відповідних пол документах і правових актах д-ви.

26.1.Концепції та форми демократії. Здійснення демократії в Україні

Поняття демократії демократія - означає «народовладдя». Платон та Арістотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народо­правства й закону, демократії і свободи Політичні принципи :Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним прин­ципом теорії і практики демократії, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. . Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії.

Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, - принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії — мажоритаризм, -правління більшості. . Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — дотримання та охорону прав меншості.

Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову гілки Принцип поділу державної влади – найважл. принцип демократії.

До основних принципів демократії належать також прин­ципи рівності і свободи. Принцип свободи деталізується у конституційне проголо­шених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, спілок, асоціацій, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на держав­ній службі, виборче право тощо. .

Відповідно до принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності означає відсут­ність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Розрізняють пряму, або безпосередню, і представницьку демократію. Пряма демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяль­ності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації тощо. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважни­ми зборами обраних народом представників: парламентами, асамблеями, радами тощо. Найважливішим засобом безпо­середньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина.

26.3. Націона́льна свідо́мість — сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Національна свідомість — універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний, політико-державний.

Держава – форма організ сус,носій публічної влади, сукупність взаємоповязаних установ і організацій,які здійснюють управління сус-вом від імені усього народу.

Бюрократизм- вивищення державних службовців над суспільством і громадянами, абсолютизацію ними власних інтересів під виглядом державних, невиправдану заорганізованість у вирішенні в державних установах тих чи інших важливих для громадян питань.

27.1.Лібералізм як одна з основних ідеологічних течій сучасності

Лібералізм з лат. – вільний

Лібералізм – політична ідеологічна течія, яка об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод.

Лібералізм в процесі свого розвитку пройшов 2 етапи:

  1. класичний лібералізм

  2. неолібералізм

Характеристика класичного лібералізму:

  • свобода вибору

  • заперечення диктату

  • баланс між особистими і суспільними інтересами

  • принцип верховенства закону

  • держава має захищати природні права людини

  • вплив держави конституційно обмежений (держава не втручається в ек. сферу – особливість класичного лібералізму)

  • пріорітет громадської свободи по відношенню до моральних норм.

Ха-ка неолібералізму:

  • виступ за посилення державного регулювання

  • еволюція до ідей справедливості

  • проголошення рівності наділення всіх людей базовими правами та обов’язками

  • допускається певна соціальна нерівність (але в тому випадку, коли вона приносить певну вигоду кожному члену суспільства)

  • необхідність рівномірного розподілу соціальних цінностей

27.2.Націонал-радикальний напрям в політичній думці України .

Однією з основних причин втрати українцями державності М. Міхновський вважав відсутність внутрішньої і єдності й висував ідею національного солідаризму, яка має | об'єднати окремі частини нації в єдине ціле

М. Міхновський був одним із авторів конституційного проекту «Самостійна Україна» , за яким Україна мала бути президентською республікою з двопалатним парламен­том — Радою представників і Сенатом. Парламентські вибори мали відбуватися з урахуванням національно-еко­номічних особливостей дев'яти вільних і самоуправних земель. Передбачалися широкі громадянські свободи, суд присяжних, націоналізація землі за викуп і розподіл її за національною ознакою. Для М. Міхновського розв'язання національного питання мало передувати вирішенню питання соціального. Якщо М. Міхновський був засновником українського націоналістичного руху, то публіцист і громадсько-політич­ний діяч Дмитро Донцов виступив його головним ідеологом

Мету існування нації він убачав не в матеріальних, а в духовних благах. Належність до того чи іншого стану визначається не за соціальною, а за психологічною ознакою.

.Політична та ідеологічна концепція Д. Донцова най­повніше викладена у його праці «Націоналізм». .

Головною ознакою нації стає ідеал політичного владарювання, державної незалежності. На відміну від В. Липинського, для якого створення держави було підставою для формування нації, для Д. Донцова саме поява нації, її прагнення до самостійного політичного життя є необхідною передумовою створення власної держави.

Боротьба за формування нації і державну незалежність повинна грунтуватися на романтизмі, фанатизмі та амораль­ності.

Необхідною умовою національного поступу, перетворен­ня маси в націю Д. Донцов вважав формування національної політичної еліти як державотворчого елемента. Цей елемент він називає по-різному: аристократією, провідною верствою, ініціативною меншістю, правлячою кастою. .

Д. Донцов рішуче заперечував ідею федералізму, яка була провідною в українській політичній думці XIX ст. Він виступав за повну незалежність української держави у формі селянської дрібнобуржуазної республіки і вважав, що політичний сепаратизм, спрямований насамперед проти російської державності, є необхідною умовою виживання української нації.

Д. Донцов поділяв нації на панівні і непанівні і вважав, що сильніші нації мають перемогти слабших і «накинути» їм свій спосіб життя. Він виходив з того, що гуманізм і демократія несумісні з національною волею, національною ідеєю і тому на них не слід зважати.

27.3. Громадянин – вільний ,повноправний член д-ви, що визнає себе рівноправним членом пол сус, активно і відповідально бере участь в його житті, що взмозі контролювати владу і піклується про благо своєї д-ви.

Етатизм – поширення актвності і впливу д-ви на соц-пол життя із застосув централізації, бюрократизації і концентрації пол влади.

Пол інтеграція – пол процес, що веде до обєднання різних д-ав та ін пол сил, до координації і зближенню їх д-ті.

28.1.Поняття та ідейні витоки тоталітаризму

Сучасна політична наука поділяє політичні режими на демократичні та антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні та авторитарні.

Характерні особливості тоталітарного режиму

Термін "тоталітаризм" походить від латинського слова "totalis", що означає "весь, цілий, пов­ний". На практиці тоталітарний режим встановлюється в дея­ких країнах в першій половині XX століття".

Тоталітаризм оз­начає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кож­ної людини засобами збройного насильства:

  • влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з прав­лячої еліти

  • здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку сус­пільної думки

Умови виникнення тоталітарного режиму:

  • тоталітарні режими частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої еко­номічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.

Його встановлення розгляда­ється як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки тоталітаризму:

  1. надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму, на вершині якої лідер-вождь або группа. Володарююча група не несе відповідальності за свої дії ні перед яким виборним органом, концентрує в своїх руках усю повноту влади, тобто законодавчу, виконавчу і судову владу;

  2. монопольна ідеологія, яка обґрун­товує право режиму на поза контрольне панування. Ідеологія в тоталітарних режимах використовується для підкорення всього населення реалізації єдиної мети;

  3. масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів;

  4. розгалужена каральна система;

  5. відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства;

висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.

28.2. Консерватизм як ідеологічна течія сучасного світу

Консерватизм з лат. збереження.

Фундатори консерватизму як політичної ідеології: Ерік Берк, ,Бональд.

Консерватизм – ідеологічна течія, яка виступає за збереження і підтримку існуючих форм соціальної структури, традицій, цінностей, морально-правових норм.

Історичні ідеї консерватизму:

  • необхідність збереження існуючих традицій;

  • обґрунтування неприродності свідомого перетворення соціального порядку;

  • проголошення принципів послідовності;

  • не порушення природних порядків, даних Богом (природні принципи, що лежать в основі сім”ї, власності мають зберігатися);

Ідеї консерватизму на початковому етапі:

    1. суспільство розглядається як злагоджений механізм, що функціонує;

    2. принципи релігійної смиренності і покірності;

    3. заклик до керованості власних дій тими принципами, що панують в суспільстві (неможливість панування демократії, бо дії народу - ірраціональні);

    4. політики повинні підкорятись нормам моралі;

    5. за консерватизмом людська природа переповнена лихих намірів, тому людина має підпорядковуватися Богу (таким чином обґрунтовується елітарна форма правління).

Концепції неоконсерватизму, що з”явився у 2-гій половині XXст. (кардинальні зміни порівняно з початковим консерватизмом) :

      • визнання не тільки капіталістичного суспільства, а й ліберального;

      • заперечення втручання держави в економіку, що стримує її розвиток

Особливість консерватизму - не має сталого ідейного ядра і набуває різних ідейних форм в різні історичні етапи.

Форми консерватизму:

  • історична форма

  • антропологічна форма: консерватизм як вічна загальнолюдська позиція щодо визначних ідей принципів, ідеалів. Суспільство є вищим за індивіда, бо окрема людина керується у своїх діях інстинктами;

  • ситуаційна форма: консерватизм як засіб пізнання і практичної діяльності суб”єктів політики, які намагаються зберегти існуючі порядки.

В цих рамках розрізняють:

    1. ціннісний консерватизм: збереження вірності принципам, і готовність погодитись зі змінами

структурний консерватизм: характеризується негативним ставленням до суспільних змін.

28.3. Консенсус – згода між субєктами пол з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх груп сус.

Пол цінності – поняття, що використовується для визначення сутності політично значущих дій, процесів, явищ у відповідності з інтересами сус-ва, соц нруп, людини.

Федерація – союзна д-ва, до складу якої входять д-ні

29.1. Політичний процес

характеризує взає­модію соціальних і політичних структур суспільства, ту площину по­літики, де виконуються ролі й функції головних суб'єктів і носіїв політичної влади.

Доціль­но розрізняти три різних режими існування політичного процесу.: режим функціонування, який не виводить політичну си­стему за межі взаємовідносин громадян і інститутів влади, що скла­лися. У цьому випадку політичний процес відображає здатність струк­тур і механізмів влади лише до простого відтворення рутинних, повторюваних з дня в день відносин між елітою і електоратом, громадянином і державою. Режим розвитку. тут структури й механізми влади виводять політику держави на новий рівень руху. Політичний розвиток супроводжується інтенсивною взаємодією мікро- і макрофакторів влади, які в кінцевому результаті ведуть до підвищення відповідності соціальних і політичних явищ. Режим занепаду- розпаду політичної цілісності. В даному ви­падку напрям динаміки політичного процесу має негативний стосов­но норм і умов цілісного існування політичної системи характер.

політичний процес - су­купність інституалізованих і неінституалізованих дій суб'єктів по­літики, що здійснюють формування і реалізацію міжгруповою владою волі суспільства.

Етапи:

етап представлення політичних інтересів груп інститу­там, що приймають управлінські рішення. У цьому розумінні змісті різниці політичних процесів у тих чи інших країнах залежить, перш за все, від наявності або відсутності там вільних виборів і установленої виборчої системи.

етап прийняття рішень і формулювання політичної волі. Тут по­літичний процес являє собою сукупність конкретних прийомів, процедур, ме­тодів, усвідомлених і спонтанних стратегій, що ведуть до прийняття конкретних рішень.

. Існують два основні методи прийняття рішень: раціонально-універсальний і метод послідовних обмежень. Він передбачає раціональне знаходження проблеми й вибір шляхів її розв'язання, які найбільше відповідають поставленій меті метод «гілок», виходить з необхідності внесення у звичайну управлінську діяльність поправок, котрі потрібні для реалізації часткової мети. Другий метод - «змішано-скануючого методу», який забезпечує масштабний процес прийняття рішень, поєднуючи при цьому переваги ви­щеназваних методів.

етап реалізації політичної волі, вираженої у формі управлінських рішень. На даному етапі політичного процесу головним питанням є вибір адекватних прийнятим рішенням засобів і методів політичного регулювання (перш за все: насильницьких — ненасиль­ницьких, ідеологізованих — неідеологізованих).

29.2.Соціал-демократія в політичному житті сучасного світу.

Соціал-демократія розвинена в таких державах , як Швеція,Фінляндія, Данія,

Поняття соц держава виникло в повоєнній політичній і суспільній теоріє для позначення держави сучасного демократичного типу за умов відносно стабільної і розвиненої екоміки. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соц функцій. Особливістю сучасної соц держави є здійснення нею активної соц політии, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, підтримку малоімущих, сімї і материнства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються соціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних та соціальних благ. З цією метою держави активно втручаються в економічні й соціальні відносини за допомогою податків і різних соціальних виплат, перерозподіляє через бюджет значну частину національного доходу на користь менш забезпечених верств населення.

Започаткувавши соціальну політику соціально-демократичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західно-європейських країнах, зокрема у Швеції та Німечинні створено ними в 60-х роках державність дістала назву “держава загального благоденства” а згодом стала позначатись науковим поняттям “соц держава”.

Отже, соц держава – це правова держава, яка проводить активну соціальну політику спрямовну на забезпечення прав і свобод лядини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення.

Активну соціальну політику проводить і соціальна держава. Однак відбувається це за відсутності правової держави і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціальних послуг, зрівнялівки і зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва. Подібні наслідки соц політики можливі і у правовій державі вразі абсолютизації соц знань і надмірного втручання держави в економіку. Оптимальне поєднання правових і соціальних принципів у функ ціонуванні держави позначається термінологією “соціально-правова” держава.

29.3. Електорат – громадяни, які мають право голосу для участі у пол виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади,впливають на позиції пол лідерів і партій.

Поділ влади – принцип розмежування функцій в єдиній системі держ влади з поділом її на законодавчу, виконавчу і судову гілки, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.

Толерантість – терпиме ставлення до інших, до чужих думок ,пол уподобань, позицій. Це необхідна умова демокр сус.

30.1.Політичний конфлікт

Поняття Конфлікт — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалі­зації їхніх інтересів в умовах протидії».

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації. Соціальний конфлікт — це зіткнення інтересів соціальних спільностей. . Конфлікт виникає тоді, коли дії сторін, що конфліктують, спрямовані на досягнення несумісних цілей При цьому кожна зі сторін прагне контролювати і спрямовувати дії іншої сторони. Конфлікти пов'язуються з проблемами державної влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. До них належать, зокрема, міжкласові, міжетнічні, демографічні та міжрегіональні конфлікти.

Міжкласові конфлікти проявляються в різних формах класової боротьби.

..Міжетнічні конфлікти. причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причи­ною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. .Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов'язаною з неод­наковими можливостями задоволення матеріальних, куль­турних і політичних потреб.

. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помил­кову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку

Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає в тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності, робити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних фор­мах.

Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового

30.2.Сутність, структура та функції політичної ідеології

Ідеологія: idea з грец. - поняття, logos – вчення.

Ідеологія- система концептуально сформованих уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, настрої окремих людей, класів, націй, суспільства, політичних партій та інших суб’єктів політики.

Ідеологія це:

  • форма суспільної свідомості

  • явище культури

Компоненти політ. ідеології:

    1. політичні теорії та ідеї

    2. соціально-політичні ідеали, цінності

    3. концепції політичного розвитку

    4. політичні програми

    5. політичні символи і тд.

Можливі процеси в суспільстві:

  • суперідеологізація

  • деідеологізація

  • реідеологізація – повернення до визнання великого значення ідеології в житті суспільства

Функції політичної ідеології:

    1. пізнавальна

    2. нормативно-регулююча

    3. функція політичної соціалізації ( виховна - формування політ. Досвіду)

    4. мобілізаційна( інтегративна)

Критерії класифікації політичної ідеології:

  1. за змістом спрямування:

    • прогресивні

    • рекреаційні

    • демократичні

    • авторитарні

    • тоталітарні

  1. за цінностями, що пропагуються:

    • релігійні

    • світські

  2. за методом відображення політичних інтересів:

    • раціональні

    • ірраціональні

  3. за світоглядним критерієм

    • матеріалістичні

    • ідеалістичні

    • ліберальні

    • неоліберальні

    • релігійні

  4. за критерієм партійності:

    • ліберальні

    • консервативні

    • соціалістичні

    • соціал-демократичні

  5. за класовим критерієм:

    • ідеологія селянського класу

    • ідеологія робітничого класу і тд.

  6. за формаційним критерієм (за формаціями)

  7. цивілізаційний підхід (відображає ідеологію тих чи інших цивілізацій)

Шляхи реалізації політичних теорій:

    • безпосередній вплив на політичну діяльність держави різних суб’эктів політики

    • опосередкований вплив – через формування ідеалів, політичних програм, гасел тощо.

Рівні функціонування політичних ідеологій:

  • теоретико-концептуальний (пов’язаний з функціонуванням конкретних політичних положень)

  • програмно-політичний (теоретичні положення ідеологій перетворюються в конкретнв програми, гасла, вимоги)

практичний

30.3. Громадянське сус-во – сус громадян ізвисоким рівнем ек-их, соц, пол, культ і морал рис, яке спільно з дер-ою утворює розвинуті правові відносини, але не залежить від д-ви, проте взаємодіє з нею.

Унітарна держава – єдина д-ва, поділена на адміністрат-терит чи нац-терит одиниці, які не мають пол самостійності, статусу д-го утворення.

1.1. Громадсько-політичні рухи: типологія та функції.

1.2. Соціальні та ідейні витоки демократії. Розвиток соціал-демократичних засад в сучасному українському суспільстві.

1.3. держава, нац. безпека, право.

2.1.Концепція громадянського суспільства. Громадянське суспільство та правова держава.

2.2.Політика і релігія . міжконфесійні процеси в сучасній Україні

2.3. автономія, геополітика, електорат.

3.1.Особливості авторитарних політичних режимів у посткомуністичних країнах та суспільствах

3.2. Політична система сучасної України. Стуктура , функції та типологія політичних систем.

3.3. аполітичність, групи тиску, соціальні інтереси.

4.1. Національна ідея та її історично-політичні засади.

4.2. Природа та типологія політичного лідерства. Політичні лідери в житті українського суспільства.

4.3. Авторитризм, парламентаризм, толерантність.

5.1.Політична свідомість особи: сутність і структура, характеристика процесу формування.

5.2. Державотворчі процеси в житті Запорозького козацтва.

5.3. Політична активність, глобалізація, опозиція.

6.1. Характерні ознаки політичної культури сучасного українського суспільства

6.2. Політика та громадянин.

6.3. Багатопартійна система, конституція, поділ влади.

7.1.Виборчі системи і їх місце у формуванні інститутів політичної влади. Виборча система в сучасній Україні.

7.2.Типи державного устрою. Еволюція форм державного правління.

7.3. Політична свідомість суспільства, референдум, політичні цінності.

8.1. Соціальні та ідейні витоки демократії , її сутність та характеристики.

8.2. Політичні партії та партійні системи в суспільному житті.

8.3. Політичні відносини, консерватизм, політичний маркетинг.

9.1. Сутність лобіювання в політичному житті суспільства, його особливості в сучасному українському суспільстві.

9.2. Прагнення людей до свободи як рушійна сила політичного розвитку.

9.3. Громадянське суспільство, етнополітика, нація

10.1. Основні тенденції ровитку державності України. Конституція України про роль і функції держави.

10.2 Сутність та соціальна роль політичної свідомості в життєдіяльності суспільства. Структуа та типологія політичної свідомості.

10.3. Політичні вибори, політичний менеджмент, олігархія.

11.1. Політична влада: сутність, джерела та механізм здійснення.

11.2. Формування та розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні.

11.3. Біпартизм, політична ідеологія, політичний конфлікт.

12.1. Україна в геополітичній стратегії світового співтовариства.

12.2. Політична думка доби Відродження (Н.Макявелі, Т.Гоббс, Дж.Локк)

12.3. Бюрократія, партійна система, унітарна держава.

13.1. Політична думка доби Просвітництва(Ш.Монтескє, Ж-Ж.Руссо)

13.2. Політичний маркетинг: сутність, складові та функції в сучасному політичному житті.

13.3. Політична влада, конфедерація, соціальна держава.

14.1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності і форм ідеальної організації держави.

14.2. Влада як соц. Явище, структура влади. Методи і проблеми легітимності влади

14.3.Громадянство, правова держава, тоталітаризм

15.1 Основні концепції політ. думки мислителів Стародавнього Світу(Конфуцій, Платон, Арістотель).

15.2. Поняття та сутність правової держави. Становлення правової держави в Україні

15.3. Екстремізм, політичний плюралізм, федерація.

16. 1.Концепція «політичного лідерства» Вебера

16.2. Політичні режими.

16.3. Консенсус, лібералізм, судова влада

17.1. Сутність і основні виміри політики.

17.2. Принципи і сутність поділу влади в демократичному сус-ві.

17.3.Громадянські права і свободи, націоналізм, політичний процес.

18.1.Предмет, методи, категорії і функції політології

18.2. Партія як субєкт політики. типологія та функції партій. Політична опозиція.

18.3.Демократія, політична культура, міжнародні відносини.

19.1. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії М.Драгоманова та М.Грушевського.

19.2. Характеристика та типологія політичної еліти. Проблема елітаризму в сучасній Україні.

19.3. Диктатура, народний суверенітет, політична свідомість.

20.1 Поняття та основні риси політичної соціалізації

20.2. Засади гетьманської трудової монархії В.Липинського

20.3. Легітимність, політичне маніпулювання, політичні вибори.

21.1.Природа, основні джерела походження та шляхи врегулювання етнічних конфліктів.

21.2.Теорія самоврядування. Проблеми політичної сучасності.

21.3.Абсоютизм, мажоритарна виборча система, екологічна політика.

22.1. Етнонаціональні спільноти як субєкти політики. Механізм регуляції міжнаціональних відносин в Україні

22.2. Політика як суспільне явище і форма дільності.

22.3.Агресія, пропорційна виборча система, децентралізація.

23.1.Сучасні політичні партії ,рухи України,їх платформи та вплив на розвиток суспільства

23.2.Походження держави її сутність. Еволюція і форми державного правління

23.3.Апеляція, мішана виборча система, виконавча влада

24.1. Політичні партії та партійні системи.

24.2.Розвитк політичних ідей мислителями Київської Русі

24.3.Політична криза, політичний режим, парламент.

25.1.Міжнародні відносини та міжнародна політика. Національний інтерес та національна безпека.

25.2. Теорія соціальної стратифікації

25.3.Політична партія, державний устрій, етнополітика.

26.1. Характерні ознаки демократичного суспільства. Етапи та передумови здійснення демократії в Україні.

26.2. Концепція прав людини. Конституція України про права, свободи та обов’язки людини та громадянина

26.3.Держава, національна свідомість, бюрократизм.

27.1 Лібералізм як одна з основних ідеологічних течій сучасності

27.2. Націонал-радикальний напрям в політичній думці України(Донцов, Міхновський) .

27.3.Громадянин, Етатизм, політична інтеграція

28.1. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму

28.2. Консерватизм як ідеологічна течія сучасного світу

28.3.Консенсус, політичні цінності, федерація.

29.1. Політичний процес: сутність та структура

29.2.Соціал-демократія в політичному житті сучасного світу

29.3.Електорат, поділ влади, толерантність.

30.1. Політичниі конфлікти та їх типологія.

30.2Сутність, структура та функції політичної ідеології

30.3.Політична активність, громадянське суспільство, унітарна держава.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Зміст розділ 1 становлення та розвиток політичних ідей глава 1 предмет політології

    Документ
    Вивчення будь-якої науки відбувається у певній логічній послідовності. Розпо­чинається воно з визначення об'єкта науки, тобто тієї сфери природи чи сус­пільного життя, на яку спрямоване наукове пізнання.
  2. Політологія / Дзюбка

    Документ
    Становлення національної системи вищої освіти в Україні у контексті загальної тенденції цивілізованого розвитку потребує кардинальних перетворень у системі гуманітарної підготовки студентів.
  3. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. К. Вц "Академія", 2003. 528 с. (Альма-матер)

    Документ
    Підручник, перше і друге видання якого були схвально сприйняті науково-педагогічною громадськістю і студентами, у новому варіанті охоплює широкий спектр історико-теоретичних і прикладних проблем, акцентує на пізнанні сутності й особливостей
  4. Політологія / Кремень

    Документ
    Політика є особлива сфера життєдіяльності людини. І так як не всі люди сіють хліб, виготовляють машини або співають на сцені, не всі займаються і політикою.
  5. 1. Основні концепції політичної думки Мислителів Стародавнього сходу

    Документ
    Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. е. Найпомітніший серед мислителів — великий мораліст Конфуцій (551—479 до н.

Другие похожие документы..