Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Конкурс'
В 2011/2012 учебном году с октября по май в восемнадцатый раз проведен областной конкурс «Юные дарования» (далее – Конкурс), объединяющий предметные к...полностью>>
'Документ'
1. Анализ распространенности наркомании в рамках системы межведомственного мониторинга наркоситуации и незаконного оборота наркотиков среди различных...полностью>>
'Документ'
В соответствии с подпунктом 2 пункта 3 статьи 5 Соглашения между Правительством Российской Федерации, Правительством Республики Беларусь и Правительс...полностью>>
'Документ'
В современных условиях особую актуальность принимают проблемы антимонопольного регулирования и поддержки конкурентных структур. В этой связи поучител...полностью>>

Явність формування інших інститутів територіального місцевого самоврядування, у яких мають бути зрозумілі та діючі виконавчі, законодавчі та судові повноваження

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

5. Потреба в самовираженні.

Динаміка поведінки громадянського суспільства:

1. Риси характеру членів суспільства взаємодіють;

2. Пріоритети цінностей змінюються і часто непередбачуванні;

3. Стимул до роботи і мотиви поведінки отримуються і видозмінюються в процесі організаційної діяльності;

4. Реакції на управлінські рішення різні;

5. Поведінка змінюється з віком і положенням в суспільстві.

Управлінські риси характеру громадянського суспільства:

1. Кожен прагне робити те, що йому найбільш вигідно;

2. Держава обмежує особисту вигоду суспільства, тому ним треба керувати, інакше населення стає пасивними;

3. Раціональні рішення непривабливі, оскільки заважають самостійному мисленню;

4. Кожен прагне мати таке оточення, в якому він відчуває себе надійно, має цікаву роботу, приємних колег, визнання і можливість звершень.

Інколи мотиви, динаміка поведінки і управлінські межі окремих громадян спонукають їх добиватися власних цілей, спекулюючи на відчуттях і прагненнях інших членів суспільства, вводячи їх в оману. Таких членів суспільства називають демагогами. Під демагогією розуміють брехню в подобі правди, а також нездійсненні обіцянки і заклик до рожевих мріянь.

Грунт для демагогічних тверджень створюють спрощений підхід до вирішення проблем і різного роду ілюзії, а також нестримний оптимізм.

Демагогічні прийоми можуть приносити лише короткочасний позитивний результат, але незмінно закінчуються розчаруванням і скептицизмом суспільства.

Демагогами зазвичай виступають ті, хто прагне залишатися в керівництві, а також нероби і базіки, що приховують за криками власні задуми і дії. Демагогія перетворює свободу слова на свободу демагогії. Вельми небезпечна демагогія, коли вона зведена в ранг місії і стратегії держави. При цьому величезна енергія членів суспільства буде віддана марнослів’ю і праздним сперечанням.

У демагога зазвичай немає системи думок, а є лише імпровізація і прийоми. Власний інтерес демагога видається за надії і сподівання членів суспільства.

Прикладом демагогії є ствердження: «гостро обговорили», «намітили заходи», «створена комісія», «будуть прийняті заходи» та ін.

Демагоги часто прикриваються інтересами країни, у висловах забігають вперед і застерігають від яких-небудь дій, лякаючи жахливими наслідками.

Заходами боротьби з демагогією є:

1. Вимоги конкретності відносно зробленого і встановлення результатів;

2. Діловий і конструктивний характер, супроводжується реальними діями у відстоюванні позиції;

3. Протиставлення демагогічним прийомам знання і сміливості рішень;

4. Стриманий і реальний оптимізм повинен супроводжувати спілкування.

Частина 8. Інформаційне обслуговування громадянського суспільства.

У інформаційному обслуговуванні практично всіх систем управління суспільством виділяють три рівні: філософські принципи, політику і структуру.

Філософські принципи інформаційного обслуговування базуються на загальних цілях суспільства, які обов’язкові для останніх двох рівнів.

Ці принципи включають принципові установки громадянського суспільства, організацію інформаційного обслуговування і інші основні вимоги до суспільства.

У свою чергу принципові установки охоплюють стосунки довіри і відвертість до нововведень.

Стосунки довіри дозволяють встановити відвертий обмін думками, підкріпленний чистим і відкритим обміном інформацією.

Цей принцип знаходить конкретне вираження у ряді правил в практиці інформаційного обслуговування, включаючи такі як відмова від надання помилкової інформації, гарантія її точності, періодичність обміну, порівнянність даних, розмежування фактичних і оцінних даних, надання необхідних планових, нормативних і оперативних даних.

Інформаційна політика повинна включати право на здобуття і використання інформації, обов’язки по інформуванню, формальні і неформальні заходи, зміст інформації, форми і терміни її представлення, релевантність та інші інформаційні показники.

Громадяни повинні отримувати інформацію не лише від керівників держави і їх підлеглих, але і від усіх інших відповідальних працівників. Повинні мати повний доступ до документів державних органів і місцевої самоврядності, що не мають державної таємниці.

За змістом інформація класифікується з врахуванням інтересів громадянського суспільства: господарська діяльність, кадрова політика, розвиток держави, стимулювання, організаційна культура, соціальні проблеми, зовнішні аспекти діяльності держави та ін.

Інформація повинна викладатися на зрозумілій мові без вузькоспеціальних термінів і бути актуальною.

При цьому суспільство вважається повністю інформованим, якщо воно отримало усю релевантну інформацію, відповідну за змістом, сенсу і значенню вирішуваних завдань. Уся інформація, отримана суспільством, має бути використана повністю.

Основними принципами, на які необхідно спиратися при створенні дієвих інформаційних потоків, є наступні:

1. Точне визначення інформаційних потреб, способів та шляхів їх задоволення;

2. Адекватність відображення управлінських процесів звернення, розширення і вжитку всіх видів ресурсів;

3. Єдність інформації, циркулюючої в системі державного управління і поступає від різних джерел;

4. Ув’язка моменту часу представлення інформації з моментом часу і використання;

5. Стискування оперативної інформації і підвищення рівня її використання в процесах державного управління;

6. Кодування інформації з метою ефективного використання каналів зв’язку і пристроїв, що перетворюють її;

7. Розробка і реалізація програми використання і перетворення інформації для цілей планування економіки і управління державою;

8. Своєчасне виведення з інформаційної системи інформації, потреба в якій зникла.

Збільшені об’єми державної інформації, призначеної для ухвалення рішень, зумовили необхідність збільшення чисельності засобів інформаційного забезпечення і привели до виникнення ряду проблем.

Частина 9. Вдосконалення державної інформації.

Вдосконалення державної інформації в системі державного управління базується на використанні наступного переліку рекомендацій, орієнтованих на кінцеві результати управлінської діяльності:

1. При формуванні схем державної інформації використовувати єдину термінологію;

2. Інформувати і отримувати інформацію слід від того, хто пов’язаний з виконанням або підготовкою рішення;

3. Перш ніж говорити, приймати і виконувати рішення, слід переконатися в його необхідності;

4. Всяке державне рішення повинне готуватися і реалізуватися з мінімальними витратами засобів;

5. Виконавець має бути зацікавлений в якісному та своєчасному виконанні рішення;

6. Контроль за виконанням має бути подвійним, роботу контролерів треба стимулювати і контролювати;

7. Однотипні рішення, що постійно повторюються, повинні контролюватися не в процесі виконання, а по результатах з покладанням максимальної відповідальності на виконавця;

8. Орган, який готує рішення, і орган, який його виконує, мають бути досить про нього інформовані;

9. Державне рішення повинні готувати і виконувати лише кваліфіковані виконавці;

10. Виконання рішення слід доручати керівникам, які володіють реальною можливістю виконати його у встановлений час;

11. При підготовці і виконання рішення керівникам держави більшою мірою слід взаємодіяти по горизонтальних рівнях державного управління, вищіх керівників інформувати лише про результати;

12. Слід не забувати, що статистична інформація за тривалий період важливіша, ніж миттєві відомості;

13. Втручатися у виконання рішення слід лише у тому випадку, коли є відхилення, які не можуть бути усунені керівниками держави;

14. Джерела первинної інформації з одного й тогож рішенню мають бути єдиними;

15. Первинні документи повинні готуватися у мінімальній кількості екземплярів, передаватися в порядку підзвітності і зберігатися в архівах;

16. Документи слід контролювати так, щоб детально не вчитуючись, можна було виносити оціночні думки : добре, погано, краще, гірше і т.п.;

17. Діяльність керівників держави не слід детально регламентувати, необхідно залишати їм можливість знаходити раціональні дороги в організації своєї роботи;

18. При великій кількості документально оформлених технологічних процесів державного управління, слід віддавати перевагу стандартним рішенням;

19. Кожне рішення, що знов приймається, слід перевіряти на наявність зв’язку і несуперечності з раніше прийнятими рішеннями;

20. Кожне державне рішення слід перевіряти на надійність по виконавцях, технічних засобах і фінансових можливостях.

Характерною особливістю державного управління стає розробка не лише моделей породження інформації, але і моделей блокування непотрібної інформації, яка може привести до саморуйнації держави. Втрата раціональної складової аргументації висуває на передній план психологічні компоненти, які складають основу переконання.

Технологія державного управління, орієнтована на внесення корекції в поведінку індивідуума і громадянського суспільства, покликана, з одного боку, відкоригувати когнитивні механізми, що управляють поведінкою, з іншого, навчити суспільство новим моделям поведінки, практично здійснюючи це навчання на умовних і безумовних прикладах.

Частина 10. Держава.

Держава - організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також для керування громадськими справами.

Зародження держави як особливого знаряддя панування певної соціальної групи людей у суспільстві з яскраво вираженою соціальною структурою, держава «працює» на благо соціальної групи, в руках якої знаходяться засоби виробництва і «служить» інтересам цієї соціальної групи.

Але надалі своєму розвитку по шляху цивілізації держава більшою мірою має бути здатна забезпечувати інтереси всього суспільства, бути соціально спрямована. Держава Україна в даний час має бути орієнтована не на домінуючу частину соціальної групи населення, а на все громадянське суспільство країни. Україна - держава соціально орієнтована, і це особлива політико-територіальна організація, де основне знаряддя політичної влади - народ (громадянське суспільство), що додає своїм велінням обов’язкову силу для всього населення шляхом системи норм права.

Для держави поточного історичного періоду характерні такі ознаки:

1. Територіальність;

2. Публічна влада;

3. Наявність спеціальних органів, армії;

4. Наявність податкової системи;

5. Суверенність;

6. Загальність;

7. Право.

Держава займає найважливіше, центральне місце в політичній системі суспільства, охоплюючи своїм впливом всіх членів суспільства, має у своєму розпорядженні апарат управління, видає обов’язкові для населення загальні правила поведінки, володіючи суверенністю і владними функціями. Функції держави - це основні напрямки діяльності держави, в яких розкривається його соціальна сутність і призначення в суспільстві. Внутрішні функції держави - забезпечення і захист прав людини на засадах свободи і справедливості.Владно-організаційна, екологічна, демографічна, охорона конституційного ладу, законності та правопорядку. Зовнішні функції держави - запобігання війні, забезпечення мирного співіснування націй, народів, держав, захист прав людини на міжнародній арені, міжнародне економічне, політичне, інтелектуальне співробітництво, оборона від нападу, охорона міжнародного правопорядку.

Основні форми здійснення функцій держави - законодавча, виконавча, судова. Мета цього принципу - гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживань влади - влада повинна бути не тільки розділена, але і єдина. Форма держави - це сукупність істотних способів організації, пристрої і здійснення державної влади, що виражають його сутність.

Основні елементи форми держави:

1. Форма правління - це організація верховної влади держави, тобто пристрій вищих органів державної влади, їх структура, порядок утворення і взаємини один з одним, з населенням, а також ступінь участі населення в їх формуванні.

2. Форма державного устрою - територіальна організація держави, спосіб взаємозв’язку між державою (центральною владою) і його складовими частинами (територіями).

3. Політичний режим - прийоми і способи здійснення державної влади, її взаємодії з населенням.

Україна є республікою - форма правління, при якій усі вищі органи державної влади обираються, або формуються загальнонаціональними представницькими установами.

Президентсько-парламентське, парламентсько-президентське (змішане) улаштування влади дає Україні – подвійну відповідалбність уряду перед парламентом і перед президентом, можливість формування уряду президентом і парламентом, обрання президента на загальних виборах і наділення широким колом повноважень, здійснення загального керівництва урядом з боку президента (уряд очолюється прем’єр-міністром).

Форма державного (територіального) устрою - Україна, унітарна держава - це форма національно-державного устрою, при якій територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, зміст яких повинен бути зрозумілий і виправданий (області, округи, райони, департаменти і т.п. ).В унітарній державі – одна конституція, один вищий представницький орган (парламент), єдиний уряд.

Політичний режим - це прийоми і способи здійснення державної влади, її взаємодії з населенням. Україну можна вважати державою з демократично-ліберальним політичним режимом.

Демократичний правовий режим - це здійснення влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного господарства, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправності громадян, а також гарантія їх прав і свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов’язків. Лібералізм дає ідеологічна і суспільно-політична течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, прав і свобод, свободи підприємництва. Тому для збереження держави та змін, які необхідно втілювати в життя, необхідно сміливо переходити від демократично-ліберального політичного режиму до демократично-радикального політичного режиму, де радикалізм - це течія, що об’єднує прихильників корінних рішучих заходів.

Частина 11. Право.

Право - це система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою і оберегаємих силою держави, які регулюють найважливіші суспільні відносини. Це визначення характерне для нормативного підходу до права. Перевага такого підходу до розуміння права полягає в тому, що воно:

  • Визначає межі дозволеного і забороненого юридичними приписами;

  • Містить пряму вказівку на зв’язок права з державою;

  • Фіксує формальну визначеність права (норми права виражені в тексті нормативного документа, тобто формально визначені).

Прихильники соціологічного напрямку визнають пріоритетним у змісті права дії або відношення. З позиції цього напрямку, право - це не те, що виражено в тексті документів, засвідчених державою, а те, що має місце в дійсності. Іншими словами, правом називається не право «в нормі», а право «у дії». Інтегративний підхід дозволяє об’єднати всі компоненти права - ідеї, норми і відносини, відобразивши тим самим природно-правову природу права, його нормативність, обов’язковість і діяльнісний характер.
Основні ознаки: право - це система правових норм; це правила поведінки загального характеру; це правила, що носять загальнообов’язковий характер, що тісно пов’язані між собою, діють у єдності, формально визначені, закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права, встановлюються, санкціонуються , гарантуються, забезпечуються державою та її органами в своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми.

Соціальні відносини - це норми, загальні правила поведінки людей в суспільстві, які зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом діяльності суспільства.

До основних соціальних норм можна віднести норми моралі - правила, які оцінюють і регулюють поведінку людей під кутом зору категорій добра і зла, справедливого і несправедливого, гуманного і негуманного і т.п.

Звичаї і традиції - правила поведінки, які історично склалися і увійшли у звичку людей. Корпоративні норми - правила поведінки, які встановлюються і забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими громадськими об’єднаннями людей.

Право, будучи одним з ознак держави, виникає разом з державою.
Спочатку виникшє право значною мірою було пристосоване до захисту інтересів власників, проте лише до захисту інтересів одного класу призначення права не зводилося. Головне достоїнство права полягало у встановленні і підтримці єдиного для всього суспільства правового порядку з метою створення єдиного простору, умов володіння і розпорядження власністю, обміну товарами, для забезпечення єдиної влади в державі. З розвитком таких зв’язків між різними народами йшло одночасно становлення і розвиток міжнародного права, витісняючи тим самим агресію і силу як засіб вирішення міждержавних проблем.

Походження права має природно-історичний характер, його ніхто не винаходив і воно склалося при родовому ладі, регулювалося за допомогою звичаїв, традицій, релігійний норм.

Термін «право» вживається в об’єктивному сенсі як сукупність юридичних норм, виражених у законах, інших джерелах, визнаних державою, у суб’єктивному сенсі як свобода, або можливість конкретної особи на юридично забезпечену поведінку. Чинне в державі право, пов’язане з правосвідомістю. Норми права створюються людьми, в них вони вкладають свої знання, розум, свідомість. Правосвідомість - це свідомість у галузі права, обов’язковий елемент його виникнення, розвитку, функціонування.

Правовідносини - це особливий вид суспільних відносин, учасники яких реалізують належні їм на основі права і гарантовані державою суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Елементи правовідносин - це суб’єкти, об’єкти і зміст.

Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, які є носіями суб’єктивних прав і юридичними обов’язками, - це фізичні та юридичні особи, різні спільності і держава. Фізична особа - окремий громадянин як суб’єкт права, що володіє правоздатністю і дієздатністю, учасник правових відносин, наділений конкретними юридичними правами та обов’язками. Юридична особа - підприємства, установи, організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді.

Юридичні факти - різноманітні життєві обставини, стан, які визнаються правовими, і з якими пов’язують виникнення, зміну, припинення суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, юридичної відповідальності і повноважень. Визначальною моральною категорією є справедливість.

Справедливість - це категорія, яка містить вимогу відповідності між значимістю окремих індивідів і їх соціальним становищем, правами та обов’язками індивідів, діянням і відплатою, працею і винагородою за неї, злочином та покаранням. Щоб справедливість восторжествувала в державі повинні бути прийняті такі правові норми, які забезпечують повну, реальну участь народу в управлінні державою, високий рівень життя народу, захист прав і свобод людини, розвиток особистості.

Відповідність способу і результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам, цінностям, знанням, які у сфері права сприйняті людьми і реалізуються в юридичній практиці можна вважати правовою культурою.

Високий рівень правової культури досягається тільки високим рівнем розвитку суспільства і правовим вихованням, цілеспрямованим впливом на правову свідомість та правове виховання громадян.

Право регулює дуже широке коло суспільних відносин. Якщо ми постараємося упорядкувати, систематизувати ці відносини, то ми впорядкуємо і право, систематизуємо його.

Необхідно розуміти законодавство - як сукупність всіх правових норм, що діють в державі або регулюючих окрему сферу суспільних відносин. Всі нормативно-правові акти держави повинні бути пов’язані між собою і одночасно розділені на певні частини і складати систему законодавства.

Основоположним нормативним актом є Конституція - закон-нормативний акт вищого представницького органу державної влади або безпосередньо самого народу, що встановлює вихідні, первинні юридичні норми, має вищу юридичну силу і прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Частина 12. Правова держава.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Правова держава - це держава, яка характеризується режимом конституційного правління, розвиненою правовою системою і верховенством правового закону в суспільному житті, існуючою системою соціального контролю над владою і наявністю ефективних механізмів, які гарантують правову захищеність і безпеку особистості, активне і безперешкодне використання правил і свобод що їй належать.

Таким чином, правова держава - це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищає свободу і права особистості, що підкоряє владу волі суверенного народу.

Прагнення до створення правової держави проходить через формування розвиненого громадянського суспільства, правової рівності всіх громадян, загальності права, суверенітету народу, поділу влади (законодавча, виконавча, судова), свободи і права інших людей як єдиного обмеження свободи індивіда, пріоритету в державному регулюванні цивільних відносин методом заборони над методом дозволу (дозволено все, що не заборонено законом).

Основною і найважливішою ознакою правової держави є наявність розвинутого громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - це сукупність незалежних індивідів, їх об’єднань, а також відносин які складаються між ними: політичних, правових, моральних, релігійних, культурних та економічних. Громадянське суспільство формується самими громадянами, взаємодіючими між собою, але ні як не державою, не державними інститутами і не радами депутатів всіх рівнів. Необхідно суворо дотримуватися і підтримувати первинність інститутів громадянського суспільства по відношенню до держави, заборонити державі втручатися в життя громадянського суспільства, забезпечити підконтрольність держави громадянському суспільству, безумовне конституційне визнання прав і свобод громадян, наявність механізмів захисту, законодавчо врегульований правовий характер громадянського суспільства.

Взаємовідношення громадянського суспільства і держави передбачає чітке, неухильне дотримання Конституції України та законів України, приведення нормативно-правової бази держави, що стосується прав і свобод людини і громадянина, відповідно до міжнародних стандартів, удосконалення економічних відносин на основі міцної нормативно-правової бази, інтенсифікація процесу підвищення авторитету правосуддя, прийняття нових кодексів, вдосконалення правоохоронної системи, підняття рівня правової культури та правової свідомості населення.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  2. Різноманіття її визначень «Політика» одне з найбільш розповсюджених І багатозначних слів у російській мові, та й у багатьох інших мовах світу

    Документ
    «Політика» - одне з найбільш розповсюджених і багатозначних слів у російській мові, та й у багатьох інших мовах світу. Термін «політика» (від грецький поліс - місто-держава і прикметника від нього - политикос, тобто усе, що зв'язано
  3. На рівні місцевого самоврядування

    Книга
    Що має знати депутат місцевої ради. Книга 3. Бюджет і бюджетний процес на рівні місцевого самоврядування в Україні: Навчальний посібник - К.: ІПО, 2011.
  4. Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності (1)

    Документ
    Пропорційні вибори до місцевих рад виявилися важким випробуванням для політичних партій України. Отримавши монополію на укладання списків кандидатів в депутати, партії виявилися неготовими до такої відповідальності.
  5. Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності (2)

    Документ
    Після 14 років розвитку в Україні системи місцевої публічної влади, її ефективність не витримує ніякої критики. Виникла нагальна потреба комплексного реформування місцевого самоврядування, служби в органах місцевого самоврядування,

Другие похожие документы..