Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
30 мая 1672 года в Москве в семье российского царя Алексея Михайловича появился на свет здоровый и крепкий мальчик – царевич Петр Алексеевич. Свое де...полностью>>
'Документ'
Во II квартале 2012 года будет проводиться очередной этап экономической переписи - выборочное федеральное статистическое наблюдение за затратами на п...полностью>>
'Доклад'
Общественная организация «Республиканский правозащитный центр», 67 , г. Улан-Удэ, ул. Сухэ-Батора, 6, каб. 713, почтовый адрес 670031, г. Улан-Удэ, а...полностью>>
'Урок'
1910 год вошел в историю русской поэзии «серебряного века» как время подведения итогов символизма и стал хронологической границей между двумя литерату...полностью>>

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (13)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

На правах рукопису

Задихайло Олена Анатоліївна

УДК 342.951:351.85

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ В УКРАЇНІ

(адміністративно-правовий аспект)

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Тищенко Микола Маркович

доктор юридичних наук, професор

Харків-2005

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................... 3

РОЗДІЛ І Загальна характеристика державного управління
культурою в Україні
......................................................................... 10

1.1. Основні напрями державної політики у сфері культури........... 10

1.2. Правові засади організації державного управління культурою

в Україні............................................................................................... 40

Висновки до першого розділу............................................................ 61

РОЗДІЛ ІІ Організаційно-правові основи управління
культурою в Україні
.......................................................................... 65

2.1. Правове положення та система органів управління

культурою............................................................................................. 65

2.2. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі

культури................................................................................................ 92

2.3. Роль громадських об’єднань в управлінні культурою.......... 106

Висновки до другого розділу............................................................ 118

РОЗДІЛ ІІІ Адміністративно-правове регулювання

діяльності закладів і установ культури в Україні...................... 121

3.1. Адміністративно-правове регулювання бібліотечної справи.. 121

3.2. Адміністративно-правове регулювання клубної та музейної

справи................................................................................................... 142

3.3. Адміністративно-правове регулювання діяльності

театральних та архівних установ................................................... 156

Висновки до третього розділу........................................................... 171

ВИСНОВКИ....................................................................................... 174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................... 187

ДОДАТКИ.......................................................................................... 204

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед тією обставиною, що з проголошенням незалежності України й переходом її економіки до ринкових відносин загострилися питання вирішення соціальних проблем, у тому числі й у сфері культури.

Процеси державотворення в Україні вимагають підвищення якості й ефективності управлінської діяльності в цій галузі, функціональної результативності роботи органів державного управління культурою, формування на підґрунті сучасних наукових досліджень відповідних методів управління з урахуванням специфіки цієї сфери суспільних відносин.

Культура є основним чинником, що визначає духовне кредо нації, вона є показником її самобутності. Саме через культуру утверджуються її духовні та моральні ідеали, втілюються гуманістичні ідеї, загальновизнані людські цінності, забезпечується збереження і примноження культурних надбань. Як свідчить світовий досвід, розвиток і вдосконалення культури є однією з вирішальних умов суспільного й соціального прогресу.

В умовах сьогодення культурна галузь держави відчула на собі певні проблеми, пов’язані в основному з недостатнім її фінансуванням і неефективним використанням бюджетних ресурсів, з неузгодженістю між офіційною культурною політикою держави й сучасними тенденціями розвитку культури, практичною відсутністю всебічного аналізу й моніторингу культурної діяльності, невідповідністю законодавства в цій сфері європейським нормам і стандартам та ін. При цьому, однією з основних причин такого стану, як уявляється, є недостатньо високий рівень ефективності державного управління культурою.

Для більш повної реалізації потенційних можливостей впливу культури на суспільний прогрес потрібна науково обґрунтована стратегія. Її формуванню й реалізації повинна активно сприяти юридична наука, зокрема, наукові пошуки, пов’язані з удосконаленням управлінських відносин у сфері культури.

Разом із тим слід зазначити, що на нинішній час теоретичним питанням державного управління культурою в Україні приділяється недостатньо уваги. Стисла характеристика організаційно-правових питань управління культурою в Україні надається, по суті, лише в навчальній літературі з адміністративного права, але немає сучасних монографій, присвячених проблемам державного управління культурою в країні. Це є свідченням того, що питання організації управління культурою в державному масштабі ще недостатньо досліджені, хоча зазначена проблема становить собою досить значний теоретичний і практичний інтерес.

Важливість та актуальність проблеми вдосконалення державного управління культурою спонукали авторку звернутися до теоретичного аналізу зазначеної теми.

З цього приводу слід зауважити, що спеціального дисертаційного дослідження даної теми у сучасній вітчизняній правовій науці не проводилось. Окремі дослідження з цього питання проводились лише за часів існування Радянського Союзу [1, 2, 3].

У дисертації містяться пропозиції по вдосконаленню системи органів управління культурою, внесенню змін до законопроектів і чинних нормативно-правових актів у сфері культури та по їх узгодженню із законодавчими актами, що регулюють інші сторони суспільно-економічного життя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з комплексною цільовою програмою № 0186.0.070865 «Права людини і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні», яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 22.03.2002 р., протокол № 10.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі теоретичних і практичних проблем організації управління культурою в Україні, визначенні шляхів їх вирішення, а також у накресленні основних напрямків удосконалення законодавства у сфері культури.

Виходячи з цього, дисертантка ставить перед собою наступні завдання:

– визначення основних пріоритетів державної політики в галузі культури в Україні з урахуванням світових тенденцій її розвитку;

– здійснення аналізу законодавства у сфері культури як важливого засобу реалізації державного управління культурою;

– визначення правового положення органів державного управління в галузі культури, специфіки діяльності кожного з них, проведення аналізу їх повноважень;

– дослідження основних напрямів удосконалення діяльності системи органів управління культурою;

– аналіз повноважень органів місцевого самоврядування в галузі культури;

– визначення ролі й місця громадських організацій в управлінні культурою;

– розкриття змісту адміністративно-правового регулювання діючої мережі закладів та установ культури в Україні;

– виявлення особливостей адміністративно-правового регулювання окремих закладів і установ культури в Україні;

– формулювання пропозицій по вдосконаленню законодавства у сфері культури.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення управлінської діяльності в галузі культури.

Предметом дослідження є організаційні та правові засади управління культурою в Україні.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям наукового дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. На всіх етапах дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання, як діалектичний, системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний, статистичний, прогнозування та ін. За допомогою діалектичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості державного управління у сфері культури. Засоби системно-структурного методу дослідження надали можливість проаналізувати галузь управління культурою як єдину систему, в межах якої існує низка управлінських підсистем, створених для управління різними самостійними сферами культурної діяльності. Історичний метод послужив дослідженню процесів становлення і розвитку системи органів державного управління культурою. Застосування порівняльно-правового методу допомогло дослідити законодавче регулювання окремих напрямів діяльності у царині культури у деяких зарубіжних країнах і запропонувати рекомендації щодо запозичення світового досвіду в процесі удосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері. Формально-логічний і соціологічний методи дослідження послужили окресленню ролі й місця культури у сфері державного управління, її особливостей і призначення.

Теоретичною основою дисертації стали наукові положення, що містяться в роботах таких учених, як В.Б. Авер’янов, В.Г. Афанасьєв, А.Б.Агапов, Г.В. Атаманчук, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяк, К.-Л.К. Валанчюс, О.І. Генісаретський, А.О. Гошко, І.Є. Дискін, В.В. Зуй, І.Г. Ігнатченко, В.М. Кампо, А.С. Кармін, Г.І. Мальцев, А.П. Мельников, Г.І. Муромцев, В.С. Нерсесянц, А.В. Оболонський, І.М. Пахомов, Б.А. Пережняк, В.Д. Рудашевський, П.П. Селіванчик, Ю. М. Столяров, В.І. Шабайлов та ін.

Емпіричну базу дослідження склали: дані статистичних звітів про роботу органів управління культурою; законодавство, що регулює діяльність органів державного управління культурою, органів місцевого самоврядування, закладів та установ культури; опитування (у тому числі за допомогою анкет) практичних працівників галузі культури. У роботі враховувався також особистий досвід роботи дисертантки у цій сфері протягом 11 років.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням організації управління культурою в Україні, здійсненим з урахуванням нових ідей і тенденцій розвитку суспільних відносин у цій сфері, а також з визначенням напрямків удосконалення законодавства з цього питання.

На підставі проведеного дослідження в роботі сформульовано низку нових положень, висновків, пропозицій, які, на думку авторки, мають важливе значення для юридичної науки та практики, а саме:

– наводиться авторське визначення державної політики у сфері культури як концептуально оформленої системи ідей, принципів, стратегії, організаційно-практичних заходів та дій держави, спрямованих на планомірне регулювання суспільних відносин у сфері культури;

– здійснено аналіз вітчизняного законодавства у сфері культури та його класифікацію, показуються пріоритетні напрямки його розвитку;

– сформульовано конкретні пропозиції по внесенню змін до законопроектів і чинних нормативно-правових актів у сфері культури та їх узгодженню з законодавчими актами, що регулюють інші сфери суспільно-економічного життя;

– зроблено спробу дати авторське бачення вирішення проблеми централізації й децентралізації у сфері державного управління культурою стосовно перерозподілу функцій управління між центральними, регіональними й місцевими органами влади;

– визначено основні напрями вдосконалення діючої системи органів управління культурою, аргументовано необхідність оптимізації структури апарату центрального органу виконавчої влади у цій сфері, реформування структури управління в галузі кінематографії, створення системи центральних і підпорядкованих їм місцевих органів охорони культурної спадщини;

– дістали подальшого обґрунтування позиції стосовно необхідності розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері культури;

– здійснено аналіз управлінських повноважень громадських об’єднань у галузі культури, обґрунтовано необхідність удосконалення законодавчого регулювання діяльності громадських об’єднань як неприбуткових організацій у цій сфері;

– сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності окремих закладів та установ культури в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці нових нормативно-правових актів і вдосконаленні вже існуючих, які стосуються регулювання діяльності у сфері культури. Вони можуть використовуватись у науково-дослідницькій, навчальній, правотворчій, правозастосовчій діяльності, а також послужити підвалинами для подальших наукових досліджень і дискусій з проблем державного управління у досліджуваній царині.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при читанні курсу «Адміністративне право України», підготовці методичних і навчальних посібників, курсів лекцій та підручників з навчального курсу «Адміністративне право України», у системі підвищення кваліфікації працівників закладів культури.

Апробація результатів дисертації. Висновки й положення поданого до захисту наукового дослідження неодноразово обговорювалися на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідженої проблеми були оприлюднені на науково-практичних та наукових конференціях («Нове законодавство України та питання його застосування». – Харків, 2003. – 26-27 грудня; «Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні». – Харків, 2004. – 25 травня; „Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку” – Харків, 2005. – 21-22 листопада).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у чотирьох статтях, опублікованих у наукових виданнях, визначених ВАК України фаховими, і трьох тезах доповідей та наукових повідомлень на науково-практичних та наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою й характером дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу й наприкінці роботи), списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації становить 186 сторінок. Список використаних джерел становить 189 найменувань і займає 17 сторінок. Додатки містяться на 5-ти сторінках.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ В УКРАЇНІ

1.1. Основні напрями державної політики у сфері культури.

Передумовою будь-якого наукового дослідження є визначення змісту та структури понять, що розглядаються. Мова йде саме про поняття, а не про явища, які вони віддзеркалюють, тому що „безпосереднім предметом вивчення для тієї чи іншої науки виступає не саме явище, а поняття про нього, утворене під відомим кутом зору” [4, с. 71 ].

Поняття культури є одним із фундаментальних наукових понять соціально-гуманітарного пізнання. Воно характеризує дуже складний і багатогранний фактор людського буття, що знаходить свій прояв та відображається у великій кількості найрізноманітніших феноменів соціального життя, що мають назву культурних явищ, та складає їх загальну основу [5, с. 10 ].

Існують різні підходи до розуміння цього феномену суспільного життя. В сучасній науковій літературі зустрічається понад 250 визначень культури. Спеціалістами з теорії культури А. Кребером та К. Клахоном було проаналізовано понад сто основних визначень, які вони згрупували наступним чином:

1. Описові визначення, згідно з якими культура - це сума всіх видів діяльності, звичаїв, вірувань, до неї входить все що було створено людством за часи свого існування: книги, картини і т.п., знання шляхів пристосування до соціального та природного оточення, мова, звичаї, система етикету, етика, релігія, тобто все, що створювалось на протязі століть.

2. Історичні визначення, що підкреслюють роль соціального спадку і традицій, які залишились для сучасної епохи від попередніх етапів розвитку людства.

3. Нормативні визначення, що акцентують значення прийнятих норм та правил. У таких визначеннях культура - це спосіб життя індивіду, який визначається соціальним оточенням.

4. Ціннісні визначення, де культура - це матеріальні та соціальні цінності групи осіб, їхні інститути, звичаї, реакція поведінки.

5. Психологічні визначення, що виходять із вирішення людиною певних проблем на психологічному рівні. Тут культура постає як особливе пристосування людей до природного оточення та економічних потреб і складається з усіх результатів такого пристосування.

6. Визначення на базі теорій навчання, згідно з якими культура - це поведінка, якої людина навчилася, а не отримала в якості біологічного спадку.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

В залежності від змісту та призначення ці акти управління класифікують за певними групами. До першої групи можна віднести акти управління, що видаються за загальними для усіх галузей питаннями, які стосуються формування управлінського апарату, застосування заходів заохочення та дисциплінарних стягнень тощо. Друга група актів індивідуального характеру властива лише окремим галузям управління. У сфері управління культурою – це акти про підсумки конкурсів, фестивалів, проведення виставок та інших заходів, пов’язаних з демонстрацією культурних досягнень.

Не менш важливою формою управлінської діяльності, яка забезпечує чітку та ефективну роботу усієї системи органів державного управління культурою є здійснення організаційних заходів, таких як: проведення нарад (конференцій, з’їздів, семінарів), вивчення та узагальнення досвіду роботи, розробка перспективних планів розвитку галузі тощо. Так, 23 березня 2000 року у м. Києві відбулися Всеукраїнські збори працівників культури, на яких було визначено пріоритетні напрями розвитку сфери культури, зокрема, поступовий перехід на програмно-цільове фінансування діяльності галузі, розробка механізмів надання пільгових довгострокових кредитів закладам культури, створення сприятливого податкового режиму інвестицій в культуру та ін. [15]

В процесі реалізації цілей і завдань управління органи державного управління культурою здійснюють вплив на підвідомчі їм об’єкти застосовуючи різні методи.

У звичайному розумінні метод означає спосіб, засіб досягнення поставленої мети.

Відповідно у сфері державно-управлінської діяльності під методами розуміють способи та прийоми практичної реалізації завдань і функцій органів виконавчої влади на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та відповідній формі.

Отже метод управління – це засіб практичного виконання функцій державного управління, спосіб досягнення його цілей і завдань.

Методи діяльності органів управління прийнято розділяти на загальні, що використовуються всіма державними органами при виконанні основних функцій управління на всіх найважливіших стадіях управлінського процесу, та спеціальні, які застосовуються лише окремими органами державного управління при здійсненні окремих функцій або на окремих стадіях процесу управління [16, с.13].

До загальних методів управління можна віднести методи переконання та примусу, нагляду та контролю, адміністративного та економічного, прямого та непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління.

Всі ці методи в тій чи іншій мірі застосовуються і в управлінні культурою. При цьому слід зауважити, що одні й ті самі методи у різних галузях управління проявляють себе по-різному. І, навіть, у межах однієї галузі при здійсненні окремих функцій однакові методи можуть по-різному впливати на об’єкт управління.

Застосування методів в управлінні культурою також відрізняється деякими особливостями, що пов’язані зі специфікою їх змісту, масштабом та мірою їх використання у цій сфері.

За часів існування Радянського Союзу, реалізація цілей і задач управління культурою в Україні здійснювалась переважно ідеологічними методами, за допомогою яких відбувалась пропаганда комуністичного світогляду. На той період часу організація і здійснення ідейного виховання вважались однією з найголовніших функцій органів управління соціально-культурним будівництвом та підпорядкованих їм установ та організацій культурної сфери. Заклади культури змушені були виконувати роль посередників між офіційною державною ідеологією та суспільством.

Після проголошення незалежності у 1991 році в Україні розпочався процес переходу до ринкових відносин, що супроводжується значними змінами в механізмі державного управління та організаційно-правовому статусі суб’єктів управління. Внаслідок цього, певних змін зазнала і система правових засобів, які застосовуються для забезпечення ефективного державного впливу на управлінську діяльність. Ці зміни торкнулися і методів управління соціально-культурним будівництвом. Сьогодні реалізація цілей і завдань у сфері управління культурою відбувається за допомогою методів адміністративного та економічного, прямого та непрямого впливу, заходів морального стимулювання, регулювання, керівництва та управління.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

У сучасному світі культуру все більше розглядають не лише в якості окремої сфери людської діяльності (поряд із економікою, освітою, наукою тощо), але і як головний елемент розвитку суспільства. Відповідно до цього відбувається і переосмислення завдань культурної політики.

Так, однією з рекомендацій Всесвітньої комісії з культури і розвитку, яка була створена при ЮНЕСКО з метою вивчення проблем удосконалення культурної політики в усьому світі, є розширення об’єкту культурної політики шляхом відходу від монолітного поняття „національна культура”, та переходу на засади захисту різноманіття індивідуальних виборів та групових культурних практик.

У підсумковому документі Міжнародного форуму з культурного співробітництва, (учасницею якого серед інших держав була і Україна (Оттава, 1998 р.), у якому також було сформульовано нові принципи державної культурної політики, зазначається, що головним призначенням культурної політики є захист культурних прав, серед яких провідне місце займає захист культурної різноманітності [31].

Наприкінці 90-х років країни Європи активізували зусилля зі створення ефективної моделі культурного розвитку, яка б враховувала позитивний досвід окремих держав у цій сфері. В основу нової культурної політики Європи покладено положення Угоди ЄС, підписаної у 1992 році у Маастріхті, де визначені (стаття 151) три головні цілі її розвитку: сприяти процвітанню національних культур, примножуючи разом з тим загальну культурну спадщину; заохочувати розвиток сучасної художньої творчості; поглиблювати міжнародне співробітництво [32, с. 5-6].



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (6)

    Документ
    Актуальність теми зумовлена економіко-правовими змінами, що відбуваються за останні часи в Україні. Процес реформування українського законодавства, пов’язаний із гармонізацією публічно-правових та приватноправових засад, насамперед
  2. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (3)

    Документ
    Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України
  3. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (9)

    Документ
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Гострою суспільно-політичною та науковою проблемою в Україні є питання правового регулювання мовних відносин.
  4. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (11)

    Документ
    - доктор юридичних наук, професор Даньшин Іван Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінології і кримінально-виконавчого права; член-кореспондент Академії правових наук України
  5. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (1)

    Документ
    Актуальність теми. Проблеми правового регулювання майнових відносин у сім’ї завжди були об'єктом пильної уваги як законодавця, так і вчених. Однак протягом ряду останніх десятиліть вони аналізувалися виключно в рамках національного законодавства.
  6. Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого

    Автореферат
    Захист відбудеться 15 жовтня 2003 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.

Другие похожие документы..