Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Ісламська Республіка Іран є одним з найбільших економічних партнерів України у регіоні Близького Сходу, країною, у співробітництві з якою наша держав...полностью>>
'Документ'
Ориентировочный курс лечения различных видов заболевания (ортопедия, артриты, псориаз, атопический дерматит и т.д.) стоит около 1500 дол. и рассчитан...полностью>>
'Документ'
Для дошкольников характерны порча игрушек, швыряние предметов, эпизодическое грубое обращение с животными, пассивно-агрессивные реакции протеста, неус...полностью>>
'Документ'
Желая  отыскать то наиболее существенное, что определяет историческое развитие человечества с той поры, как закатилась чарующая звезда эллинизма, прих...полностью>>

Стан І перспективи посилення співробітництва україни І європейського союзу у сфері енергетики анотація

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Володимир Шевченко, пнс Одеської філії НІСД

http://www.niss.gov.ua/Monitor/December2009/24.htm

Аналітичний матеріал

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ПОСИЛЕННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ І ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ

Анотація

Ефективна політика держави в сфері енергетики одна із найважливіших умов її економічної безпеки. Це положення є особливо актуальним у нинішню епоху, коли скорочуються природні запаси вуглеводнів, різко коливаються ціни на енергоносії, ускладнюються питання їх транзиту, підвищуються екологічні вимоги.

Недостатність первинних носіїв у будь-якій країні актуалізує зовнішньоекономічну складову політики для того, щоб нівелювати негативні наслідки таких умов. Більшість країн ЄС є енергозалежними, тому змушені постійно приділяти увагу формуванню ліберального ринку, впровадженню енергозберігаючих технологій, розбудові потужностей, які використовують енергію сонця і вітру та диверсифікації енергоносіїв як засобу підвищення надійності енергетичного забезпечення.

Наявність значної частки Російської Федерації у забезпеченні ЄС енергоносіями, відмова її від ратифікації Енергетичної Хартії та активне проведення курсу на домінацію на західноєвропейському енергоринку активізують зусилля ЄС, спрямовані на співробітництво в енергетичній сфері з іншими країнами, що створює можливості для такої співпраці для України.

Значна енергетична залежність України від РФ, високий рівень енергоспоживання внаслідок застарілої техніки і технологій, наявність потужного транспортного потенціалу – ставлять питання співробітництва з ЄС у число першочергових.

Мета аналітичної записки розкрити основні напрямки і проблеми співробітництва України з ЄС в енергетичній сфері та показати можливі шляхи їх розв'язання. В матеріалі представлено порівняльний аналіз паливно-енергетичного балансу ЄС та України, розкрито проблеми забезпечення їх енергетичної безпеки і труднощі у реалізації найбільш важливих проектів, показано шляхи подолання труднощів в контексті співробітництва Європейського Союзу з нашою державою.

В аналітичні записці розглядається стан і перспективи співпраці України ЄС в реалізації таких проектів як нафтопровід “Одеса – Броди – Плоцьк –Гданськ”, газопровід GUEU („Білий потік”), газопровід Nabucco, видобуток енергоносіїв на шельфі Чорного і Азовського морів, програма поставок в Україну скрапленого (зрідженого) природного газу (СПГ), енергозбереження та будівництво комплексів з використання енергії сонця і вітру.

І. Загальна характеристика енергетичного ринку ЄС та України

Розвиток енергетики і її підтримання на достатньому рівні – необхідна умова функціонування виробництва і сфери послуг. В рамках ЄС завдання розвитку енергетики визначені у числі пріоритетних. В основі енергетичної політики Євросоюзу лежить ретельний аналіз тенденцій світової енергетики та можливостей, закладених попереднім економічним розвитком. Конкретним індикатором стану енергетики та можливостей партнерів по співробітництву у даній сфері є паливно-енергетичний баланс. Якість паливно-енергетичного комплексу (ПЕБ) визначається надійністю отримання енергоресурсів, їх різноманітністю, достатньою кількістю, прийнятною ціною, можливістю здійснення заміни одного із енергоносіїв на інший у випадку виникнення форсмажорних обставин. На даний час ПЕБ країн ЄС є достатньо стійким. Це забезпечується тим, що в ньому немає критично високого використання жодного із первинних видів енергії. Пріоритети базуються на означених вище критеріях. Перш за все необхідно відмітити значну частку у ПЕБ нафти. Некритичність показника визначається тим, що нафтовий ринок ЄС досить насичений і різноманітний. Нафту постачають двома незалежними один від одного способами: сухопутним – нафтопроводами, і морським – танкерним флотом.

Із стабільних первинних джерел енергії значне місце у ПЕБ відводиться вугіллю. Це особливо чітко проглядається в енергетичній політиці Польщі, Німеччини та Великої Британії. Увага до вугілля як первинного джерела енергії пояснюється тим, що його запаси в порівнянні з нафтою і природним газом, значно більші, що дозволяє країнам мати значну перспективу (150-200 років проти 50-100 років на використання нафти та газу).

Привертає увагу зміна оцінок ЄС щодо розвитку ядерної енергетики. Неприйняття ядерної енергетики, яке мало місце в Європі після Чорнобильської катастрофи поступається розумінню того, що за умов забезпечення більш високого рівня безпеки така енергетика може і повинна стати дієвою альтернативою нафті і газу. Щорічний приріст виробництва атомної енергетики протягом наступних 30 років складатиме 0,8 %. Сприяють змінам у цьому секторі успіхи Франції, яка розробила і втілює в життя масштабну програму формування ядерної енергетики. Рівень безпеки розроблених у Франції реакторів значно вищий від тих, що виробляються іншими країнами. Французьким вченим вдалось розробити проект, в якому реалізовано модульний принцип конструкції атомної станції, що вирішує проблему її монтажу та демонтажу після завершення експлуатації. Новий проект відповідає підвищеним екологічним вимогам і в силу цих причин може вважатись на даний час зразковим.

У формуванні енергетичного балансу Європейського Союзу дедалі більше уваги приділяється розвитку вітроенергетики та використання енергії Сонця. За програмою розвитку енергетики 2005-2030 років темп приросту вітроенергетики найвищий і складатиме в середньому 7,1 % на рік.

У 2007 році ЄС прийняв інтегровану кліматичну і енергетичну політику, яка спирається на три концептуальні підходи:

- скорочення викидів парникових газів на 20 % в порівнянні з 1990 роком;

- значне збільшення потужностей, які працюють на біопаливі, енергії сонця і вітру. Частка енергії, що вироблятиметься на таких установках має скласти 20 % ;

- прийняття стратегічного плану розвитку енергетичних технологій.

Певні застереження щодо диверсифікації та перспективи на майбутнє в енергобалансі ЄС викликає частка газу. Більшість країн ЄС не мають власних покладів і тому змушені його імпортувати. Виняток складають Норвегія, частково Нідерланди, Данія і Великобританія. Норвегія оцінюється як частина внутрішнього газового ринку ЄС з низькими політичними і технічними ризиками. Експорт газу з норвезьких родовищ складає 80 млрд куб. м. Норвезька компанія Statoil є однією із найбільш технологічних компаній світу. Вона посідає провідні позиції у видобутку вуглеводнів на шельфі, а також розробці і виробництві відповідного устаткування.

Впливовим експортером газу на західному ринку залишаються Нідерланди. Сумарний обсяг підписаних експортних контрактів оцінюється у 815 млрд куб.м, що складатиме близько 40 млрд куб.м щорічно. На випадок вступу у дію так званих резервних угод, підписаних з Німеччиною і Бельгією, щорічний експорт може скласти 60 млрд куб. м природного газу. Провідні позиції тут займає Royal Dutch/Shell. Менші можливості щодо видобутку та експорту газу має Данія. Поклади газу у секторі Північного моря Данії виявились не такими значними як прогнозувалось. Така ситуація стала підставою визнання провідною національною компанією DONG Energy вірогідності того, що уже в найближчі 3-4 роки країна може перетвориться із експортера газу у його імпортера. Це змушує керівництво Данії зайняти активнішу позицію щодо будівництва Росією газопроводу “Північній потік” по дну Балтійського моря. Великобританія на початку освоєння родовищ у Північному морі нарощувала свій видобуток. Проте згодом вона змушена була піти на значне його скорочення, а з 2004 року імпортує газ. Закупівлі газу для власних потреб перевищили експорт у сусідні країни на 1 млрд куб. м. Розвідкою, промисловим видобутком вуглеводнів і постачанням їх на ринок займається холдинг BP Amoco.

Основними зовнішніми для ЄС експортерами трубопровідного газу є Алжир і Росія. Щоб убезпечити себе від енергетичних ризиків країни ЄС, намагаються диверсифікувати постачання енергоносіїв. Досить високим є цей показник у Франції, яка імпортує газ із Норвегії, Алжиру, Нігерії. Ще кращі показники має Німеччина, яка отримує газ з є п'яти різних країн: Норвегії, Нідерландів, Великобританії, Данії, Росії. Газ імпортується 15-ма альтернативними маршрутами. В Італії російська частка газу складає 40 % імпорту. 50 % імпорту припадає на Алжир. В Австрії частка російського газу складає 88 % імпорту. Незначну конкуренцію йому складає норвезький газ та газ інших європейських експортерів.

Прогнозується, що попит і ціни на природний газ й надалі зростатимуть. Проте темпи зростання не будуть високими. За існуючої кон'юнктури та рівня відносин РФ із ЄС різких змін у зменшенні частки російського газу у ПЕБ країн Західної Європи не відбудеться. Більше того, прогнозується, що вона зросте із нинішніх 25 % до 30 %.

На відміну від країн ЄС паливно-енергетичний баланс України, у структурі якого газ складає близько 41 % , нафта – 18,4 %, вугілля – 24,3 %, атомна енергія та інші види енергії – 16,3 %) є критичним за рядом таких показників як загальні обсяги енергоспоживання; висока частка споживання газу, низька частка споживання вугілля, нафти, атомної енергетики та відновлюючої енергетики. Україна входить в десятку найбільш енерговитратних держав світу.

Найвищі витрати енергії має гірничо-металургійний комплекс (ГМК), частка у ВВП України складає 30 %.

Порівняльна таблиця споживання енергоносіїв

Споживання газу на одиницю випущеної продукції в усіх галузях економіки України втричі більше, ніж у світі, й удвічі, ніж в Європі. На протязі більше ніж десяти років наша держава намагається диверсифікувати постачання газу, однак суттєвих зрушень у вирішенні цього завдання немає. Більше того, із січня 2010 року Україна не матиме змоги закуповувати туркменський газ і буде отримувати його від одного імпортера – Росії. Туркменістан готовий продавати в Україну газ, проте відсутність домовленості з Узбекистаном на прокачування газу його територією фактично блокує таку можливість.

Україна недостатньо використовує можливості вугільної галузі для покращення ПЕБ як це робиться у Польщі де його частка у 2,2 разу більша, ніж у нас.

ІІ. Енергетичні проблеми ЄС і України та шляхи їх вирішення

Загострення проблеми первинних джерел енергії, та наявність значної різниці у цінах на енергоносії у Західній Європі та США стали серйозною перешкодою для європейської економіки у її конкурентній боротьбі на світовому ринку. Окрім цього ряд фірм постачальників енергоносіїв підозрювались у використанні свого монопольного положення для отримання надприбутків.

Це змусило ЄС детально проаналізувати ситуацію, результатом чого стала розробка нової енергетичної політики. Правовий фундамент цієї політики склали Енергетична хартія, Договір до Енергетичної хартії (ДЕХ) та Протокол з питань енергетичної ефективності і відповідні екологічні вимоги. Нині членами ДЕХ є 51 країна, в тому числі й Україна. Ще 19 держав мають статус спостерігачів. Мета ЄС полягає в тому, щоб спираючись на нові документи, зробити енергетичний ринок ЄС ефективним, прозорим і справедливим, за допомогою конкуренції покращити якість обслуговування споживачів та знизити ціни. Енергетична хартія націлена на доступ до енергетичних ресурсів, ринків, лібералізацію торгівлі у сфері енергетики, стимулювання і захист інвестицій, посилення техніки безпеки, охорону навколишнього середовища, підготовку спеціалістів. Після підписання Енергетична хартія наповнюється новими документами, які конкретизують завдання та визначають шляхи їх вирішення. Так, у Європейську енергетичну програму відновлення економіки в 2009-2010 р. включено 49 проектів, де акцентовано увагу на електроенергетиці і газопостачанні. У сфері газопостачання виділяються проекти будівництва газових сховищ, які повинні стати з одного боку елементами стабільності постачань, з іншого – елементами розширення кола постачальників і таким чином зниження можливостей монополізації ринку. В рамках політики диверсифікації джерел енергоносіїв основна увага приділяється проектуванню та будівництву нових газопроводів, а також терміналів з регазифікації скрапленого газу, пошуку надійних альтернативних його постачальників.

ЄС послідовно вживає заходи з метою мінімізації статусу Росії як монопольного постачальника енергоносіїв до Європи. У березні 2006 р. Єврокомісія оприлюднила узгоджений документ “Євростратегія сталої, конкурентноздатної і стабільної енергетики”, що визначає сучасні параметри “енергополітики” ЄС. У січні 2007 р. Єврокомісія ухвалила декілька Послань (Communications), в яких підкреслюється важливість політики сусідства для енергетичної стратегії та роль Центральної Азії, Каспію і Чорномор’я в її реалізації. Ці документи містять положення про те, що Євросоюз має виступати єдиним фронтом на переговорах з постачальниками енергоресурсів, передусім Росією.

У квітні 2007 р. Європейська комісія розробила новий документ щодо торгівлі і співпраці у сфері безпеки з чорноморськими країнами під назвою "Black Sea Synergy" (Чорноморська співпраця), який було схвалено на саміті ЄС в червні. Документом зокрема передбачається проведення регулярних зустрічей керівництва ЄС з міністрами закордонних справ шести чорноморських держав, а також Греції, Вірменії, Азербайджану і Молдови з метою обговорення питань отримання газу і нафти з Каспійського моря.

Проект газопроводу Nabucco.

Серед нових магістральних газопроводів першу позицію займає проект газопроводу Nabucco. Проект оцінюється в 7,9 млрд дол. Він передбачає транспортування природного газу у європейські країни через Азербайджан, Грузію, Туреччину, Болгарію, Угорщину, Румунію й Австрію. Газопровід довжиною 3300 кілометрів стане продовженням уже побудованого газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум і розрахований на щорічне транспортування 20-30 млрд куб. м газу. Дві третини газопроводу будуть прокладені по турецькій території. На переговорах по Nabucco, одне із головних питань – гарантії заповнення магістралі газом. Потенційними постачальниками газу можуть бути Азербайджан, Туркменістан та Іран. Проте на даний час чітких зобов'язань Європейському Союзу ці країни не дали. В консорціумі з будівництва газопроводу беруть участь турецька компанія Botas, болгарська Bulgarian Energy Holding, угорська MOL Plc, австрійська OMV Gas & Power GmbH, німецька RWE і румунська Transgaz. Кожен із учасників проекту має частку у ньому в 16,67 %. Проте питання фінансування проекту залишається відкритим. В травні місяці 2009 року Європейський інвестиційний банк погодився вкласти в проект до 25 % кошторису проекту. Інших заяв щодо фінансування проекту не було. Через невирішеність цього питання, немає визначеності із термінами завершення проекту й початку його експлуатації.

13 липня 2009 р. в Анкарі відбулося підписання Міжурядової угоди про реалізацію проекту Набукко за участю представників 17 держав, ряду міжнародних організацій, європейських банків і міжнародних організацій, включаючи голову Єврокомісії Ж. Баррозо, спецпредставника президента США по євразійських енергетичних питаннях Річарда Моргенгстара, комісара ЄС по енергетичних питаннях Андріса Пібалгса. Підписи під документом поставили прем'єр-міністри п'яти країн – Туреччині, Австрії, Угорщині, Болгарії, Румунія.

Газопровід Nabucco пройде територіями п’яти країн: Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини й Австрії. Оскільки маршрут газопроводу має пройти неподалік від південно-західного кордону України (територією Румунії та Угорщини), це дає змогу за певних обставин підключитися до нього. Україна могла б спробувати виграти підряд на участь в будівництві цього газопроводу.

Газопровід GUEU („Білий потік”).

Газопровід “Білий потік” був запропонований Європейському Союзу Україною на газовому віденському форумі у жовтні 2007 року, а потім у січні 2008 року. У 2008 році помічник координатора Європейської комісії з питань південних газотранспортних проектів коридору Схід-Захід Брендан Дєвлін заявив, що “Білий потік” є важливим проектом для Європейського Союзу, перш за все з точки зору безпеки постачання енергоносіїв, враховуючи, що через 20 років потреби ЄС у природному газі зростуть до 250 млрд куб. м.

3 квітня 2009 року міністр енергетики Грузії О. Хетагурі і генеральний директор компанії White Stream Pipeline Co. Ltd Р. Пірані підписали меморандум про співробітництво в реалізації проекту будівництва газопроводу “Білий потік”. Проект передбачає транспортування газу із Каспійського регіону в Румунію і в Україну з виходом у Центральну Європу. До грузинського порту Супса природний газ поступатиме по газопроводу Баку – Тбілісі – Ерзерум, по якому газ надходить із Азербайджану до Туреччини. Пропускна здатність магістралі складе 6,6 млрд куб. м газу на рік. За введення в експлуатацію другої черги родовища Шах – Деніз потужність газопроводу може бути збільшена до 16 млрд куб. м. Передбачається, що у разі надходження газу із Туркменії, Казахстану та Ірану, потужність газопроводу на третій фазі його розвитку може сягнути 32 млрд куб. м газу на рік.

За концепцією розробників трубопровід “Білий потік” починається як відгалуження від Південно-Кавказького газопроводу (South Caucasus Pipeline) поблизу Тбілісі і пройде близько 100 км по території Грузії до Чорного моря. Звідти 650 км по морському дну на глибині близько 2000 метрів до Феодосії в Криму, і далі буде прокладено по території Криму довжиною близько 200 км до сполучення з газотранспортною системою України. З Криму газопровід довжиною 395 км планується протягти до румунського порту Констанца. Альтернативний план передбачає прокласти підводний трубопровід довжиною 1120 км знов таки до Констанци. Очікується, що будівництво нового газопроводу почнеться у 2012 році.

Пропозиція Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко щодо участі Євросоюзу у спорудженні газопроводу “Білий потік” з Туркменії через Азербайджан, Грузію і Україну в Європу, з якою вона виступила 28 січня 2008 р. у Брюсселі на засіданні комітету з питань закордонних справ Європарламенту, привернула увагу європейської громадськості та експертів у сфері енергетики до цього проекту. Комісар ЄС з питань енергетики Андріс Пібалгс заявив, що Єврокомісія планує уважно вивчити пропозицію Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко щодо будівництва газопроводу «Білий потік» з Туркменістану до Європи. Він також відзначив, що вивчення пропозиції може зайняти біля півроку, оскільки Комісія повинна зважити всі «за і проти». За словами А. Пібалгса, Єврокомісія не має сумніву в транзитних можливостях України, проте є і інші питання, зокрема, питання запасів газу в регіоні Каспійського моря.

Помічник координатора ЄК з питань південних газотранспортних проектів коридору Схід-Захід Брендан Девлін зі свого боку зазначив, що проект „Білий потік” дуже важливий для Європейського Союзу і ЄС зараз знаходиться в процесі прийняття рішення щодо його фінансування. Більш того, ЄС розглядає роль цього проекту в ширшому контексті – формування європейського газового ринку, особливо в Центральноєвропейському регіоні. Технічно ж фінансування проекту, за словами Б. Девліна, може здійснюватися за допомогою фінансових інструментів реалізації проектів створення єдиної транс’європейскої енергетичної мережі. Колишнього міністра закордонних справ Нідерландів Джозіаса Ван Аартсена, а нині координатора ЄС з питань газового маршруту “Каспійське Море – Близький Схід – Європейський Союз” нещодавно призначено також координатором проекту газопроводу “Білий потік”.

Важливою перевагою цього проекту порівняно з Nabucco є те, що у ньому може бути задіяна існуюча інфраструктура Південного Кавказу та України, що робить проект порівняно дешевшим. Про це було наголошено Президентом України В. Ющенком 19 листопада 2009 року в обговоренні нагальних енергетичних проблем під час перебування з візитом в Україні Президента Грузії М. Саакашвілі. Очікується, що перспективи реалізації проекту газопроводу “Білий потік” будуть розглянуті під час запланованого на січень 2010 року Тбіліського енергетичного саміту.

Однак поряд з перевагами проект “Білий потік” має ряд слабких місць, що робить його реалізацію проблематичною. По-перше, провідна компанія не заявила про джерело надходження коштів, чи порядок фінансування проекту. По-друге, не проявляється активності щодо переговорів з РФ про надання російською стороною дозволу задіяти морську ділянку її виключної економічної зони, оскільки підводна частина газопроводу “Білий потік“ у певному місці має перетнутись з російським газопроводом “Блакитний потік“. По-третє, не вирішено питання надійного отримання необхідних обсягів газу та його орієнтовної ціни із завершенням будівництва. По-четверте, відносно невелика потужність зменшує число можливих учасників проекту. Згадані недоліки проекту роблять його реалізацію проблематичною.

Опонентами проекту “Білий потік” виступають Туреччина і Росія. Туреччина характеризує його як такий, що не має ні економічного, ні технологічного сенсу в умовах, коли реалізується проект Nabucco. Росія намагається законтрактувати значні обсяги каспійського газу, щоб не допустити його постачання в Європу в обхід території Росії і в такий спосіб заблокувати реалізацію проектів Nabucco і “Білий потік” шляхом спорудження газопроводів „Блакитний потік-2” та „Південний потік”.

Проект газопроводу “Південний потік”.

Щоб заблокувати проекти Nabucco і “Білий потік”, РФ активно почала просувати проект “Південний потік”. Проект “Південний потік” (South Stream) розробляється і реалізується російським Газпромом й італійською компанією ENI, які 23 червня 2007 року підписали угоду про будівництво морського газопроводу. 8 січня 2008 року сторони заснували спільне підприємство South Stream AG для реалізації проекту. В середині червня Газпром остаточно визначив маршрут газопроводу “Південний потік”. Планується, що він пройде дном Чорного моря із Новоросійська до болгарського порту Варна. Потім дві його гілки пройдуть через Балканський півострів у Словенію й Італію. Загальна довжина морської частини газопроводу 900 км. Готовність проекту за різними оцінками 2013-2015 рік. Як зазначено “Південний потік” сприятиме зниженню залежності постачальників і споживачів від країн-транзитерів. Пропускна здатність газопроводу становитиме 31 млрд куб. м з подальшим її збільшенням до 63 млрд куб. м газу за рік. Загальний обсяг інвестицій 25 млрд євро.

РФ підписала дуже важливі угоди з Болгарією, Угорщиною, Сербією, Грецією і Словенією щодо їх участі в проекті. Є певні складності з Австрією – ініціатором газопроводу Nabucco. Саме це стало предметом перемовин у Москві 10-11 листопада 2009 року між президентом РФ Д. Медведєвим, прем'єром В. Путіним і канцлером Австрії Вернером Файманом. З австрійської сторони була підтверджена зацікавленість Відня бути учасником проекту. Залучення до проекту Австрії дасть Росії більші можливості виходу на європейський ринок.

Що стосується західних партнерів, то нинішня ситуація показує, що в реальній енергетичній політиці принципи європейської солідарності, закріплені в Енергетичній хартії, не стали бар'єром підписання угод з РФ і були проігноровані державами-підписантами.

Разом з цим, слід зазначити, що не все так однозначно. Так, після формування в червні 2009 р. нового болгарського уряду на чолі з Бойко Борисовим, Болгарія заявила про перегляд своєї участі в реалізації підписаних раніше з Росією документів щодо будівництва нафтопроводу “Бургас-Александруполіс” і газопроводу “Південний потік”. З іншого боку, болгарський уряд неодноразово заявляв, що участь Болгарії в будівництві газопроводу Nabucco – прямого конкурента проекту газопроводу “Південний потік” – є для нього пріоритетом.

6 серпня 2009 року в результаті домовленості президента РФ Д. Медведєва з президентом Туреччини Абдуллою Гюлем Туреччина дозволила проведення геологорозвідувальних робіт для газопроводу "Південний потік" у своїй виключній економічній зоні Чорного моря. Таким чином, Анкара підтвердила своє бачення можливості будувати у своїх територіальних водах газопровід, альтернативний важливому для Туреччини Nabucco.

Привертає увагу висока оперативність зусиль РФ у намаганні якнайшвидше побудувати газопровід “Південний потік”, задіяти у ньому ключові фірми, розподілити ролі таким чином, щоб система була контрольована і керована Москвою, і тим самим звести нанівець можливості розбудови альтернативних газопроводів. Здійснення цього проекту прискорилось після чергової російсько-української газової війни на початку 2009 року, яка спонукала європейців позитивно поставитися до пошуку альтернативних шляхів поставок російського газу до Європи. Останнім часом Вашингтон, який раніше жорстко виступав проти будівництва Північного і Південного потоків, помітно пом’якшив свою риторику. Дозвіл на будівництво газопроводу “Північний потік” нещодавно дали Швеція і Фінляндія. Коло акціонерів, проекту “Південний потік” також розширилося. Про свою готовність взяти участь у фінансуванні проекту заявили французькі компанії Suez SA та Electricite de France.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Державний комітет України з енергозбереження (дкез) Державне підприємство

    Реферат
    Мета роботи – сприяння розповсюдженню нормативно-правових актів з енергозбереження та гармонізація українського законодавства у цій сфері з законодавством ЄС.
  2. Gesac / aidaa the Tacis Programme — Intellectual Property

    Книга
    А22 Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А. С. Довгерта. — Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад.
  3. Секція 1 Роль політики в розробці та запровадженні

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)
  4. Стратегічний план з розробки Стратегії розвитку Жидачівського району Львівської області до 2015 року розділ аналіз соціально-економічного розвитку Жидачівського району

    Документ
    «Кожна держава складається з громад – сільських чи міських, то все одно перше і найголовніше завдання тих, хто управляє державою, краями, повітами має бути таке, щоб добре упорядкувати і мудрими правами якнайбільше забезпечити найменшу,
  5. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.

Другие похожие документы..