Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Повышение эффективности таможенной деятельности во многом определяется организацией целенаправленной работы по формированию кадрового потенциала, ком...полностью>>
'Урок'
Цель урока: Сформировать представления об источниках и последствиях загрязнения гидросферы, способах очистки вод. Воспитать у детей бережное отношени...полностью>>
'Справочник'
Этот справочник патронатных воспитателей и воспитателей детских учреждений, имеющих в основном дело с детьми в возрасте до 11 лет. Он основан на принц...полностью>>
'Документ'
Учасників ринку цінних паперів можна розділити на такі рівні: основний (емітенти, інвестори, фінансові посередники); інфраструктурний (депозитарні ус...полностью>>

Технологічні парки україни стан та проблеми інноваційна Україна

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ТЕХНОЛОГІЧНІ ПАРКИ УКРАЇНИ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ

Інноваційна Україна

В Україні кожен уряд і президент проголошують впровадження інновацій як одну із найважливіших стратегічних складових державної політики соціально-економічного розвитку країни та основ забезпечення її національної безпеки, що закріплено в законодавчому порядку.

Науково-технічна громадськість із глибоким задоволенням сприйняла інноваційну спрямованість програми нового Українського Уряду "Український прорив: для людей, а не політиків", серед завдань якої - необхідність розвитку інноваційних структур: технопарків та інших форм об'єднання зусиль науки та виробництва.

Однак реальні дії органів влади часто прямо протилежні цій політиці. Реалізація режиму інноваційної діяльності, що передбачена Законом України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків”, постійно блокується. В 2005 році із закону було виключено основні засади спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків. Пізніший його варіант, що було прийнято в 2006 році, зі значними урізаннями режиму інноваційної діяльності виконується частково. Так і не дію було задіяно положення Закону України „Про інноваційну діяльність”, що має, на відміну від технопарківського закону „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, більш рамковий характер.

Особливістю інноваційної діяльності є великий рівень витрат при розробці інновацій, а також значні витрати і високий рівень ризику при виході інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх без винятку країнах держава забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності. В Україні ж така підтримка державою надається разово, а обсяги державної підтримки наукової та науково-технічної діяльності зменшуються.

У результаті такої політики держави за час незалежності України:

в 3,3 разу знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США й Західній Європі зросла в 2 рази, у Південно-Східній Азії – в 4 рази);

в 3,5 разу знизилася кількість дослідників в галузі технічних наук. У той же час в 5,6 разу збільшилася їхня чисельність у політичних науках, в 3,5 – у юридичних;

в 14,3 разу зменшилося освоєння нових видів техніки;

в 4,3 раза упала (з 56% до 13,0%) частка інноваційно-активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить 10 %, у Польщі – 16%, у ЄС – у середньому 60 %);

приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні становить 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60 ÷ 90 %.

У цілому Україна займає у Всесвітньому рейтингу інновацій 52-е місце, а у рейтингу конкурентоспроможності – 72-е місце, що зовсім не відповідає її реальному науковому потенціалу.

Ці показники були б ще гіршими, якби в 1999 році не були створені технопарки – єдиний реально функціонуючий сьогодні в Україні і суворо контрольований державою вид інноваційної структури.

Нормативно-правова база українських технопарків

Головне питання державної науково-технічної і інноваційної політики – це реалізація власних конкурентних переваг, зміцнення позицій вітчизняних виробників на світовому ринку. Стратегічне завдання держави полягає в концентрації фінансового і інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створенні великих конкурентоспромоних технопарків і фінансово-промислових корпорацій – національних економічних лідерів, здатних виконати функцію локомотивів розвитку.

Для активізації інноваційної діяльності самих лише ринкових механізмів на сучасному етапі розвитку України, як свідчить досвід розвинених країн з тривалою історією, ринкового механізму недостатньо, необхідні цілеспрямовані регулюючі функції держави в науково-технічній сфері. Останніми роками в Україні в цьому відношенні сталися істотні зрушення, як позитивні, так і негативні.

Правові основи розвитку інноваційної діяльності в Україні складає система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють всілякі суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновацій, у тому числі і при створенні технопарків.

Вже 1991 року вперше в СНД було ухвалено Закон України ”Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, який згодом, 1998 року, було замінено Законом України ”Про наукову і науково-технічну діяльність”. Ухвалено інші ключові закони України ”Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” (2001 р.), ”Про інноваційну діяльность” (2002 р.).

У 1999 році Верховною Радою України було схвалено Концепцію науково-технологічного і інноваційного розвитку України. Законом України ”Про пріоритетні напрями інноваційній діяльності в Україні” (2003 р.) визначені стратегічні і середньострокові пріоритетні напрями інноваційного розвитку суспільства, реалізація яких має здійснюватися при безпосередній участі вітчизняної науки на основі нових наукових розробок і технологій.

Перелік напрямів, що стосуються інноваційної сфери, міститься в Законі України ”Про пріоритетні напрями інноваційній діяльності в Україні” № 433-IV від 16.01.03. до цих пріоритетів належать технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка, технології спеціального призначення, техніка і технології для агропромислового сектора, розробка функціональних і конструкційних матеріалів. Мале і середнє підприємництво теоретично може отримати державну підтримку при реалізації інноваційних проектів у високотехнологічній сфері (електронні, інформаційні технології), при комерційному впровадженні нових профілактичних і лікарських засобів, у тому числі медичних діагностичних систем. Варто використовувати ”інноваційні переваги” і підприємствам, які виробляють та впроваджують ресурсозберігаюче устаткування. Для реалізації положень цього Закону в квітні 2004 року було ухвалено Закон України ”Про загальнодержавній комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій”.

З метою стимулювання інновацій і впровадження наукових результатів у виробництво, апробації механізмів підтримки реалізації результатів досліджень 1997 року було ухвалено Закон України ”Про спеціальну економічну зону ”Яворів” і створено технологічний парк ”Яворів”.

У 1999 році було ухвалено Закон України ”Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типа ”Курортополіс ”Трускавець” і створено перший і поки що єдиний в Україні технополіс. Того ж 1999 року було ухвалено Закон України ”Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків”, згідно з яким діє вісім технологічних парків, а з 1 січня 2005 року до них додасться ще 7 парків. Досвід роботи технологічних парків показав, що вони чи не єдиний механізм інноваційної діяльності, що ефективно діє, в Україні.

Починаючи з 1992 року прийнято також низку законів, що регламентують правову охорону інтелектуальної власності, науково-технічної інформації, наукової і науково-технічної експертизи, вищої освіти, майнову діяльність Національної академії наук України.

З метою створення механізму реалізації законів Кабінетом міністрів України приймалися відповідні постанови, державні програми, встановлювалися шляхи реалізації законів.

Практично на сьогодні в Україні сформовано законодавче поле, що визначає правові основи розвитку наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності.

Верховна рада України на своєму засіданні заслуховувала питання ”Про дотримання законодавства про розвиток науково-технічного потенціалу і інноваційної діяльності в Україні” і прийняло відповідну Постанову.

У числі рекомендацій, прийнятих Верховною Радою, в цій Постанові серед інших є такі:

  • відмовитися від практики припинення дій норм чинних законів про пільгове оподаткування наукової і інноваційної діяльності;

- сприяти діяльності технологічних парків і інноваційних структур інших типів;

  • проводити моніторинг розвитку в Україні пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх уточнення і коректування відповідно до розроблених прогнозів з врахуванням критеріїв Європейського Співтовариства;

  • спрямовувати не менше десяти відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

  • відновити в бюджетній класифікації державного бюджету України окремий розділ ”Фінансування наукової і науково-технічної діяльності”;

  • з метою поліпшення системи управління науковою і науково-технічною сферою, розвитку і фінансування відповідної інфраструктури до 1 січня 2005 року збільшити не менше ніж удвічі чисельність працівників центрального апарату Міністерства освіти і науки України з питань державного управління науковою, науково-технічною і інноваційною діяльністю;

  • розробити і погодити з Національним банком України систему підтримки, у тому числі податкової, спрямовану на розвиток в Україні п'ятого і шостого технологічних укладів.

Кажучи про роль держави в інноваційному розвитку країни, необхідно розрізняти два поняття, далеко не завжди тотожні. Це державна ідеологія і державна політика.

Державна ідеологія – це розробка тієї чи іншої концепції розвитку, конкретних моделей, що регламентують і стимулюють в нашому разі науково-технічну і інноваційну діяльність.

Державна політика – це комплекс рішень і дій, що забезпечують практичну реалізацію задумів.

Державна ідеологія України передбачає як один з основних пріоритетів інноваційний шлях соціально-економічного і науково-технічного розвитку суспільства. Програма дії нового Кабінету міністрів України, прийнята на початку 2005 року, також передбачає орієнтацію на нові технологічні уклади, модернізацію і переоснащення основних фондів на основі інновацій, проведення протекціоністської політики відносно вітчизняного товаровиробника.

Діяльність уряду, як говориться в програмі, ”буде спрямована на активне впровадження результатів інноваційних наукових і науково-дослідних розробок як пріоритетного складника стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки. Для цього будуть: вдосконалено умови інноваційної діяльності; забезпечено розвиток інноваційних структур – технопарків, технополісів, технологічних інкубаторів, венчурних фірм і інших форм об'єднання зусиль науки, освіти, виробництва і фінансового капіталу”.

Гірше справа йде з другим напрямом діяльності держави – державною політикою щодо науково-технічної і інноваційної діяльності, із забезпеченням практичної реалізації законодавчої бази. Тут, задекларувавши крок вперед, роблять два кроки назад.

Верховна Рада, прийнявши влітку 2004 року Постанову ”Про дотримання законодавства про розвиток науково-технічного потенціалу і інноваційної діяльності в Україні”, де міститься рекомендація ”відмовитися від практики припинення норм чинних законів про пільгове оподаткування наукової і інноваційної діяльності”, тут же ухвалює закон ”Про внесення змін до Державного бюджету України 2004 року”, де накладається мораторій на всі пільгові статті законів ”Про інноваційну діяльність” і ”Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків”. Таким чином, новий уряд України, задекларувавши в програмі своєї діяльності намір активної підтримки інноваційної діяльності, тут же проводить через Верховну Раду закон, яким взагалі анулюються всі пільги інноваційних законів, практично позбавляють технопарки економічної основи їхньої діяльності.

Причому і в першому, і в другому разі рішення приймалися з грубим порушенням Бюджетного Кодексу, вводячи зміни в понад сотню законодавчих актів з оподаткування, роблячи це практично в розпал фінансового року, а не за півроку до його початку. Тим більше, змінюючи закони, за якими держава гарантувала незмінність системи оподаткування впродовж 15 років.

Подібні рішення, які було прийнято в пакеті з рішеннями про ліквідацію СЕЗ та ТПР, викликали справедливу критику Президента України, який назвав їх ”технічною помилкою уряду”.

Пізніше, 2006 року, було підготовлено і прийнято нову редакцію закону про технопарки із значно урізаними заходами державної підтримки. Але і цей закон виконується далеко не повністю, що поставило технопарки на грань існування.

Продовжуючи атакувати технопарки, міністр фінансів "у відпустці" Віктор Пінзеник доходить в своїй аргументації до абсурду, – вважає академік Володимир Семіноженко. Його погляди на фіскальну, соціальну і бюджетну політику виказують в ньому не стільки професійного економіста, скільки бухгалтера. Подібна політика ні до чого, окрім безвиході, привести країну не в змозі.

"Економічні успіхи США, Німеччині, Японії, Індії стали можливі саме завдяки гнучкій політиці податкового стимулювання тих сфер, які виступили локомотивами економічного зростання, – в першу чергу науки і технологій. А Україні під виглядом економічної політики нав'язується зведення дебету з кредитом в державному масштабі. Державний бухоблік "від Пінзеника" в порівнянні з сучасними механізмами економічного розвитку виглядає так само, як арифметика в порівнянні з вищою математикою", – заявив Семіноженко.

Особливості української моделі технопарків

Супротивники технопарків неодноразово заявляли, що українські технопарки не повною мірою відповідають традиційній американській або європейській моделі. При цьому вони не враховують, що українська економіка ще не має тих можливостей, які має економіка США і ЄС.

Реальні умови української економіки на момент створення технопарків (та і зараз) виключали можливість використання державою методів прямої фінансової підтримки. Тому було прийнято рішення використовувати непрямі методи, тобто різні форми податкових та митних пільг і преференцій.

Створення мережі українських технопарків відбувається в умовах ринку науково-технічної продукції, що формується зараз в Україні під впливом низки несприятливих факторів, найважливішими є такі:

- обмежений попит на інноваційні пропозиції всередині країни;

- низька платоспроможність вітчизняних споживачів нової техніки;

- обмежені можливості фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету;

- відсутність зацікавленості фінансових і банківсько-кредитних систем у підтримці інноваційних проектів;

- наявність конкуренції на внутрішніх ринках з боку західних фірм-розробників технологій, виробників і постачальників матеріалів, устаткування й технологій у цілому;

- прагнення західних замовників без скільки-небудь істотних інвестицій комерціалізувати в своїх інтересах наявний в Україні науковий потенціал, в першу чергу з технологій подвійного призначення;

- політична нестабільность в країні.

Фінансова (і відповідно економічна) криза, що вибухнула останнім часом, тільки загострила несприятливі чинники інноваційної діяльності в країні.

Відсутність перспектив одержати в найближчому майбутньому скільки-небудь істотну стартову фінансову підтримку поставила нас перед неможливістю створення традиційних (у західному розумінні) технопарків, де всі учасники сконцентровані в єдиному будинку або на загальній території. Тому, з урахуванням українських реалій, було прийнято модель т. зв. ”віртуального” технопарку, або ”технопарку без стін”, що не вимагає значних первинних капіталовкладень. Приклади таких технопарків до моменту розробки української моделі уже були в США.

За останні роки розвиток можливостей телекомунікаційних систем привів до створення віртуальних технопарків, де учасникам технопарку зовсім не обов’язково бути розташованими на одному майданчику, але працюють вони за єдиними, суворо регламентованими правилами. Як приклад таких інноваційних центрів можна привести IBI – Silicon Valley, який виконує функції „інкубатору інкубаторів”, сприяє по всьому світові інноваційній діяльності, створенню та діяльності комерційних інкубаторів та бізнес-центрів, а також таких інноваційних структур, що спонсуються урядом. Ще один американський парк, який не обмежено територіально, Robert Scott Incube. Його завдання – створення та виведення на ринок інноваційних компаній, участь в їхньому прибутку або вигідний їх продаж. Спочатку їхній радіус дії був 300 миль, зараз – вся земна куля.

Концептуальні основи, закладені в основу створення й функціонування українських технопарків, було проаналізовано та схвалено американськими фахівцями в лютому 2000 року при стажуванні керівників українських технопарків в Інституті дослідження світових технологій Університету ”Лойола Коледж” (м. Балтімор, США).

У березні 2004 р. у Будапешті відбувся ІІІ форум Світового банку, який було присвячено побудові економіки, заснованої на знаннях. Заслухавши доповідь про Концепцію створення й результати діяльності Технопарку ”ІЕЗ ім. Є. О. Патона”, представлену Міністерством економіки України, експерти банку позитивно оцінили цю інформацію й відзначили, що українська модель технопарку, хоча й відрізняється від прийнятих в інших країнах, проте враховує інтереси держави й забезпечує масштабне просування інновацій, тісний зв'язок науки з виробництвом.

На чергових заходах Світового банку в Києві восени 2007 р. і в квітні 2008 р. експерти банку, заслухавши доповідь про підсумки роботи Технопарку ІЕЗ, підтвердили свою позитивну оцінку української моделі технопарку.

Розроблена й реалізована в Україні концепція технопарків у вигляді науково-промислових комплексів ”без стін”, або ”віртуальних технопарків”, як їх називають на заході, себе виправдала. Більше того, основні ідеї ”технопарку без стін” використано в Білорусі, де при створенні Мінського технопарку було прийнято рішення про рівні права учасників технопарку, що знаходяться як на його території (т. зв. резиденти), так і поза нього (нерезиденти) у межах митної території Білорусі. В Естонії на додаток до традиційної концепції ”технопарку під одним дахом” у Таллінському технопарку прийнято положення про т. зв. ”інтегрованих учасників”, які, користуючись всіма правами учасників технопарку, перебувають у рамках митної території країни. Індія й В'єтнам мають намір використовувати український досвід при створенні регіональних агротехнопарків, які менші за розмірами та не можуть розраховувати на такі гігантські стартові інвестицій, як ІТ-технопарки.

У Росії останнім часом ряд фахівців також висловлюються за створення технопарків, учасники яких були б не тільки розташовані на одній площі, але й діяли б у вигляді кластерів, що містять окремо розташовані великі наукові організації, вищі навчальні заклади, великі підприємства з їхнім науковим і промисловим потенціалом. При нинішньому рівні розвитку засобів комунікації тісне спілкування між учасниками інноваційного процесу, навіть розташованими на значних відстанях, не завдає ніяких труднощів.

У цілому можна вважати, що у світі йде критичне переосмислення поняття ”традиційний технопарк”. Так, Абдалла Аль Банна, віце-президент Технопарку в Дубаї (ОАЕ), у своєму недавньому інтерв'ю, відповідаючи на запитання, до якої із трьох традиційних моделей (американської, японської або змішаної) можна віднести їхній технопарк, відповів: ”Ні до якої. Нові парки не зобов'язані підганяти свою діяльність під якісь моделі, тому що кожна країна має власні, унікальні умови – в плані і економічного розвитку, і підходів до наукового прогресу, до технологій і промисловості”.

Практика показала, що українська модель технопарків, ”технопарків без стін”, – це високоефективний захід, що наповнює бюджет.

Висока економічна ефективність такої моделі дозволяє забезпечити показники, що перевищують показники традиційних технопарків. Наприклад, у Китаї вважається нормальним, коли на 1 юань державної підтримки технопарки випускають 6 юаней інноваційної продукції. В проектах російських технопарків цей показник знаходиться на рівні 10 рублів. Українські технопарки за результатами 2000-2007 років випустили на 1 гривню держпідтримки 18,5 гривні інноваційної продукції.

Українські технопарки

На сьогодні в Законі "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" нараховується 16 технопарків, із яких дійсно працюють 8 (табл. 4).

Українські технопарки за минулий період – це:

  • 116 інноваційних проектів;

  • 3246 нових робочих місць;

  • 12,3 млрд. грн. інноваційної продукції (у т.ч. 1,7 млрд. грн. – експорт);

  • 0,9 млрд. грн. – перераховано до бюджету;

  • 0,48 млрд. грн. – державна підтримка інноваційних проектів.

Таблиця 4.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  2. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (5)

    Документ
    Міністру освіти і науки Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
  3. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (6)

    Документ
    Міністру освіти і науки Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
  4. Інститут економіки та промисловості нан м (3)

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)
  5. Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    СТРУКТУРНА СПОЛУЧНІСТЬ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН В АСПЕКТІ ПРАВОВОЇ АПРОКСИМАЦІЇ ДО ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 107

Другие похожие документы..