Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Даны методические указания по выбору электродвигателя и материалов для элементов зубчатых и червячных передач редукторов, а также последовательность и...полностью>>
'Реферат'
Китайско-Восточная железная дорога (КВЖД, с 1945 г. - КЧЖД) играла весьма заметную роль в международных отношениях на Дальнем Востоке на протяжении в...полностью>>
'Документ'
На заказы плат размером менее 0,1 дм2 применяется увеличивающий коэффициент 2,5 на стоимость 1 дм2, на платы размером от 0,1 до 0,2 дм2 коэффициент 1...полностью>>
'Документ'
7 версия, 1-C Торговля версия 7.7, Internet Explorer Знание языков Русский язык родной Румынский язык профессионально Английский язык технический (со ...полностью>>

Інститут законодавства верховної ради україни (2)

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Інститут законодавства верховної ради україни

На правах рукопису

Реєнт олена олександрівна

УДК 342.534.2 (477)

ПРАВО ДЕПУТАТСЬКОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ

(ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ)

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Копиленко Олександр Любимович,

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

академік АПрН України,

Заслужений юрист України

Київ – 2009

зміст

вступ...……………………………………………………………………..............3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВА ДЕПУТАТСЬКОЇ

НЕДОТОРКАННОСТІ…………………………………………………...............14

1.1. Депутатський імунітет в історичній ретроспективі…………...................14

1.2. Суперечливі питання відповідальності в народному представництві.....36

1.3. Поняття депутатської недоторканності (депутатського імунітету)….....73

Висновки до розділу 1.............................................................................................91

РОЗДІЛ 2. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ ЯК ОСНОВА СТАТУСУ

ТА ГАРАНТІЯ НЕДОТОРКАННОСТІ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА…........94

2.1. Депутатська недоторканність у структурі статусу парламентарія ..........94

2.2. Правовий імунітет у системі гарантій депутатської діяльності .............117

2.3. Головні аспекти відповідальності парламентарів ...................................145

Висновки до розділу 2...........................................................................................175

висновки............................................................................................................178

Список використаних джерел і літератури.............................187

додатки...............................................................................................................215

вступ

Актуальність теми дослідження. Будь-яка сучасна державна система управління характеризується наявністю низки ознак, які дають змогу ідентифікувати її політичний устрій як демократичний або авторитарний. Однією з них, поряд з верховенством права, розподілом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є інститут представницької демократії.

Вирішальну роль у механізмі державного управління кожної країни, яка розвивається на засадах демократії та побудови громадянського суспільства, відіграють спеціально обрані до вищого представницького органу державної влади особи – народні депутати. Ретельне вивчення особливого правового становища, яке полягає в юридичній недоторканності депутата парламенту, є необхідною передумовою стабільного функціонування не лише законодавчої, але й інших гілок державної влади.

Разом із набуттям незалежності Українська держава, як й інші пострадянські країни, намагаючись подолати наслідки тоталітарної системи управління, взяла на озброєння принцип функціонування державної влади на засадах її поділу на три окремі гілки: законодавчу, виконавчу, судову, як це зафіксовано у ст. 6 чинної Конституції України.

Актуальність теми зумовлена комплексною природою недоторканності народного депутата України як правового інституту, який складається як із безпосередньо регулюючих норм різних галузей національного законодавства, так і норм, які опосередковано детермінують суспільні відносини, пов’язані з організацією і функціонуванням Верховної Ради України як представницького законодавчого органу України, а саме конституційного, адміністративного, цивільного, почасти кримінального права тощо. Така специфіка правової регламентації недоторканності народних депутатів України вимагає досягнення оптимального співвідношення і єдиної концептуальної спрямованості цих норм. У зв’язку з цим особливого значення набуває встановлення теоретичних засад інституту недоторканності народного депутата України, розробка оптимальної доктрини та конституційної моделі парламентського імунітету та індемнітету.

Слід зазначити, що особливу необхідність ґрунтовного вивчення права депутатської недоторканності як у теоретичній, так і практичній площинах диктує та обставина, що разом із побудовою демократичної, соціально-орієнтованої держави з ринковою економікою в Україні розпочалися процеси первісного нагромадження капіталу з усіма відповідними наслідками. Саме тому вищий законодавчий орган влади почав використовуватися різними фінансовими угрупованнями для лобіювання своїх інтересів у сфері перерозподілу національного капіталу. Такі тенденції спричинили до посилення процесів криміналізації у суспільстві та зростання правопорушень, посадових зловживань, корумпованості серед депутатського корпусу. Підставою для зростання таких негативних явищ стала депутатська недоторканність, яка спонукала деяких народних обранців до зловживання владою.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, потребою у створенні вітчизняної теорії конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України як суб’єкта державно-владних відносин, з іншого – необхідністю розробки науково-обґрунтованих прикладних рекомендацій щодо вдосконалення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України та подальшого розвитку законодавчих норм щодо недоторканності народних депутатів України, а також – орієнтацією України на досягнення розвинутих демократій світу з метою розвитку інституції представницького народовладдя.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Необхідність наукового дослідження теми дисертації диктується також станом її опрацювання в юридичній науці. Слід звернути увагу на великий внесок як вітчизняних, так і зарубіжних науковців-конституціоналістів у розроблення концептуальних засад недоторканності народного депутата у загальнотеоретичному плані.

Серед дореволюційних студій найбільш цінними є праці таких авторів, як Л. Шалланд [260], С. Корф [123], М. Лазаревський [136], Г. Єллінек [59], А. Есмен [274], А. Жижиленко [62], П. Мижуєв [159] та ін.

З числа радянських авторів, які так чи інакше торкалися проблеми інституту правової недоторканності народних обранців, слід виділити роботи В. А. Сивова [219], О. В. Сурилова [233], В. П. Сокуренка, А. І. Савицької [226], А. В. Петришина [180], О. Смирнова [225], В. І. Патюліна [177], Ю. Г. Просвирина [204], О. В. Зіновۥєва [66], Л. О. Нудненко [167], А. А. Безуглова [9], Г. С. Меркурова та Б. В. Чернова [155], Л. Т. Кривенко [128], П. А. Варула, І. М. Грязіна [23], І. С. Самощенка, М. Х. Фарукшина [215], Н. О. Бобрової, Т. Д. Зражевської [13], В. С. Шевцова [270], В. І.Васильєва [24], В. М. Дурденевського та М. П. Блищенка [56].

Для здійснення всебічного аналізу проблеми у пригоді стали праці таких сучасних російських правознавців, як В. Ровного [212], А. Шайо [259], А. Хабібуліна та Р. Рахімова [248], В. Лафітського [137], О. Кутафіна [134; 135], Д. Ізмайлова [67], О. Матвєєвої [151], С. Чаннова [256], Н. Волкової [29], Т. Малаш [142], Н. Грєбьонкіної [36], В. Максимова [141], О. Ярматова [277; 278], С. Братуся [21], М. Краснова [127], І. Самощенка [215], Д. Шона [273], А. Малька [146], А. Жалінського [61], В. Мечикова [156], А. Красникової [125], В. Чиркіна [258], К. Арановського [4], М. Краснова [126], Н. Колосової [73], А. Михліна [161], Ю. Гайдидея [22], С. Суменкова [232], А. Муравіна [162], В. Петровського [181], Г. Мальцева та А. Екімова [147], І. Данилова [46], М. Баглая [5], С. Мірошника [160], Ю. Дьоміна [47], В. Даєва [45].

Дисертація базується на творах відомих вітчизняних фахівців у галузі теорії конституційного (державного) права та загальної теорії держави і права (О. Л. Копиленко [121; 189], М. О. Баймуратов [6а; 7], Н. М. Оніщенко [171а; 189], А. О. Селіванов [49], О. Н. Ярмиш [279], Н. Р. Нижник [166а; 172а], О. В. Зайчук [189], Ю. М.Тодика [237; 238], В. Ф. Погорілко [183–185], В. М. Шаповал [261–268], В. В. Головченко [34], О. Ф. Скакун [220], А. Г. Слюсаренко [224], В. Л. Федоренко та Ю. А. Середа [244], С. Г. Волкотруб [30; 31], Н. Г. Григорук [37–40], О. І. Радченко [205], Н. І. Грушанська [41; 42], Ю. О. Волошин [32], О. М. Биков [12], О. О. Майданник [140], С. Д. Дубенко [55], О. В. Задорожній [49], П. Кислий [69], О. Ф. Фрицький [247],С. Лінецький [139], В. Марків [149], Т. А. Костецька [122], Л. Сосницький [227], Л. Наливайко [165], Р. М. Павленко [175], М. Хавронюк [248], В. Онопенко [171], Г. Омельченко, А. Єрмак та М. Мельник [171], С. Грабовський [35], В. Ф. Мелащенко [153], А. Лесик [138], Г. Філіпчук [245] та ін.).

Проте, незважаючи на наявність значної кількості праць із цієї тематики, чимало питань залишилися поза увагою їх авторів або отримали неповне висвітлення. Нині у вітчизняній конституційно-правовій науці відсутнє комплексне дослідження інституту недоторканності народного депутата України.

Таким чином, глибоке й всебічне вивчення проблем, пов’язаних із визначенням юридичної недоторканності народного депутата набуває особливого змісту й актуальності.

Нормативну основу дослідження склали Конституція та закони України, регламент і постанови Верховної Ради України, акти Кабінету Міністрів України, які стосуються статусу народного депутата або окремих його елементів, а також рішення Конституційного Суду України. Дисертант використовував також законодавство колишнього Радянського Союзу та деяких зарубіжних країн – США, ФРН, Франції, Росії та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України – стратегія розвитку законодавства України (державний реєстраційний номер 0103U007975).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі здобутків конституційно-правової теорії та комплексного поєднання різноманітних практичних підходів різних галузей юридичної науки охарактеризувати правовий інститут депутатської недоторканності в контексті історичної ретроспективи та дослідити її місце у системі гарантій і правового статусу народного депутата України.

Для досягнення зазначеної мети основна увага приділена розв’язанню таких наукових завдань:

– на основі історичних і новітніх джерел права простежити генезис і еволюцію уявлень про поняття інституту правової недоторканності народних представників на різних етапах розвитку конституційно-правових систем окремих держав та сформулювати авторські дефініції поняття конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України;

– визначити головні концептуальні підходи стосовно аналізу конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України з погляду традиційного та прецедентного права;

– розкрити ефективність конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України в умовах боротьби новоствореної опозиції з тоталітарним режимом та під час розбудови громадянського суспільства за наявності багатопартійної системи;

– визначити складові елементи інституту недоторканності народного депутата України;

– узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід щодо регламентації конституційно-правового інституту недоторканності депутата парламенту та запропонувати оптимальну вітчизняну модель;

– з’ясувати місце конституційно-правового інституту депутатської недоторканності у статусі та системі реалізації повноважень, гарантій і відповідальності народного депутата України;

– розробити пропозиції і рекомендації, спрямовані на модернізацію конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата у процесі реформування правового поля України.

Об’єктом наукового пошуку стали суспільні відносини, пов’язані з конституційно-правовим інститутом недоторканності народного депутата України.

Предметом вивчення є конституційно-правовий інститут недоторканності народного депутата України.

Методологія дослідження. Дисертантом застосовані наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних інститутів політико-правового характеру, яким є народний депутат України. Застосований теоретико-методологічний арсенал зумовлений метою дослідження та характером досліджуваного об’єкта. Дисертант комплексно використовує принципи і засоби історичного, філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності істини; використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи до визначення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України, його місця та ролі у системі гарантій і статусі народних представників, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття представницького та посадового аспектів конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України; формально-логічний метод – при визначенні основних понять, юридичних конструкцій, правових засад діяльності народних депутатів України; порівняльно-правовий метод – при дослідженні історичних правових джерел, вітчизняного та зарубіжного досвіду регулювання конституційно-правового інституту недоторканності депутата парламенту; системно-функціональний – як засіб з’ясування ролі та місця інституту юридичної недоторканності народного депутата України у системі парламентських гарантій і його функціонального призначення; структурно-функціональний – у зв’язку з визначенням підходів до недоторканності народного депутата України з точки зору його внутрішньоспеціальних статусів, а також розкриттям діяльності народного депутата України як посадової особи та політичного діяча; порівняльно-ретроспективний – при аналізі становлення та розвитку ідеї недоторканності в народному представництві; формально-логічний – при розгляді співвідношення різних елементів конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України з метою їх гармонізації та оптимізації; аналогії – при розробці питань щодо історичної еволюції конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата.

Комплексний підхід до застосування вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути актуальні проблеми конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України. Висновки, які містяться у дисертації, становлять авторську концепцію вказаного правового інституту. До найважливіших результатів, отриманих здобувачем, належать такі:

уперше:

– простежено історичні витоки інституту правової недоторканності. Встановлено, що вони сягають давніх часів, коли разом із загальною еволюцією суспільства та зміною людських уявлень про право недоторканністю почали наділяти іноземних послів, державних посадовців, церкву та окремих фізичних осіб і їх майно;

– з’ясовано, що у ході історичного розвитку різних систем конституційного права викристалізувались дві основні концепції стосовно аналізу права парламентської недоторканності – англо-американська (базується на прецедентному праві) та європейська (базується на традиційному праві), і якщо перша передбачає скорочення обсягів депутатської недоторканності, то друга, навпаки, трактує парламентський імунітет розширено;

– визначено, що чинне законодавство України, яке регламентує депутатську недоторканність, базується на принципах традиційного права і носить відбиток тоталітарного минулого, відтак нині воно не спроможне повною мірою забезпечити ефективність використання інституту недоторканності, що призводить до значних зловживань владою представниками депутатського корпусу;

– висловлено припущення, що повноваження влади та імунітет, котрими наділені парламентарії, дають їм більше можливостей вчиняти протиправні дії без відповідного покарання, що робить їх більш небезпечними та ставить пересічних громадян у нерівне становище. Відтак для стабілізації конституційно-правого поля необхідно істотною мірою посилити відповідальність народних обранців шляхом запровадження максимальної прозорості їх діяльності, яка можлива лише за умови формування повноцінного громадянського суспільства;

удосконалено:

– дефініцію, за якою депутатська недоторканність є одним із вирішальних конституційних принципів, котрий в обов’язковому порядку має гарантуватися державою, це складова частина правового статусу парламентарія, який закріплений Основним законом – Конституцією;

– змістовну характеристику конституційно-правового інституту депутатської недоторканності. Доведено, що як вирішальна гарантія народних обранців, вона поділяється на такі важливі складові частини, як парламентська недоторканність та невідповідальність народних обранців, за якими визначається юридичний статус народного депутата у процесі виконання ним його функцій. Разом з тим, ця конструкція в конституційно-правових системах пострадянських країн має доволі статичну специфіку і призводить до зростання посадових зловживань народних депутатів та загального збільшення корумпованості в законодавчій гілці влади, тоді, як у високорозвинених державах з усталеними традиціями громадянського суспільства вона відіграє незначну роль;

набули подальшого розвитку:

– визначення ролі депутатської недоторканності у діяльності парламентарія. З’ясовано, що вона є вирішальною умовою успішного та ефективного виконання депутатами їх посадових обов’язків, забезпечує безперешкодне та ефективне здійснення народним обранцем своїх функцій, що супроводжується спеціальним порядком притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримання або арешту;

– положення про юридичний статус народного депутата. Визначено, що оскільки останній обирається на свою посаду, яка надає йому право недоторканності, та здійснює суверенітет народу через його представництво у законодавчій гілці державної влади юридичний статус цього посадовця визначається конституційно-правовим статусом відповідного законодавчого органу влади, до якого він був обраний і який є одним із гарантів конституційного ладу держави, відтак парламентарі наділяються особливою гарантією для посиленого юридичного захисту та успішної реалізації їх зобов’язань перед виборцями у вигляді правової недоторканності;

– дослідження різних видів і форм гарантій парламентарів;

– пропозиції щодо подальшого вдосконалення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України.

Практичне й теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при подальшому вивченні загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з організацією та діяльністю Верховної Ради України, інших парламентських інститутів, зокрема народних депутатів України. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть застосовуватися у процесі реалізації всіх функцій Верховної Ради України.

Ряд положень дисертаційної роботи доцільно врахувати при оновленні системи актів, які становлять конституційно-правові основи інституту недоторканності народного депутата України у контексті модернізації Конституції України, зокрема, проекті Закону «Про статус народного депутата України», та, у прогностичному плані, при прийнятті Парламентського кодексу України.

Матеріали дослідження також можуть бути використані в навчальному процесі, включаючи систему підготовки і підвищення кваліфікації народних депутатів України, та при викладанні курсів конституційного і парламентського права для студентів юридичних спеціальностей тощо.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Окремі її положення та висновки оприлюднювалися у доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових форумах, зокрема: Міжнародних наукових конференціях I, II, III та IV юридичні читання (Київ, 2004 р., 2005 р., 2007 р., 2008 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку» (Сімферополь, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення безпеки дорожнього руху: науково-методичні аспекти, організаційно-практичні проблеми, перспективи та шляхи їх вирішення» (Донецьк, 2006 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006 р.); Міжнародній історико-правовій конференції «Регіональні аспекти історико-правових досліджень» (Донецьк – Святогірськ, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі» (Бердянськ, 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007 р.); Другому засіданні Всеукраїнського круглого столу «Сарбеївські читання» (Київ, 2008 р.) та ін.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії «Розвиток парламентаризму в Україні» (К. : Інститут історії України НАН України, 2005. – 126 с.), а також у статтях, опублікованих у фахових юридичних часописах та в інших виданнях – збірниках наукових статей і матеріалах конференцій.

Структура дисертації визначена її метою та завданнями. Вона включає у себе вступ, два розділи (по три підрозділи в кожному), список використаних джерел і літератури та додатки. Загальний обсяг дисертації становить 271 сторінку, основна частина – 186, список використаних джерел і літератури – 28 (всього – 285 найменувань), додатки 57 сторінок.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Інститут законодавства верховної ради україни (1)

    Закон
    Актуальність теми дослідження. Питання організації державної влади є однією з актуальних проблем сучасної юридичної науки. Політико-правова думка постійно здійснює пошук шляхів оптимальної моделі організації державної влади.
  2. Інститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису

    Закон
    На сучасному етапі суспільного розвитку відбувається істотна трансформація правової системи держави. Однією з причин цього процесу є загально цивілізаційна тенденція зростання ролі людського чинника в суспільних подіях, актуалізація
  3. Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису приступко альона олексіївна

    Закон
    Актуальність теми дослідження. Однією з ключових ознак перетворення адміністративно-командної економіки в ринкову є утвердження на її полі розмаїття цінних паперів та фінансово-правового утвердження останніх у формі фондового ринку.
  4. Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису сокуренко олександр дмитрович

    Закон
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. На сучасному етапі розвитку державності Україна намагається будувати відносини з іншими країнами на засадах рівності, відкритості та багатовекторності.
  5. Інститут законодавства bepxobhoї ради україни

    Закон
    Б 4 Березянко Т.В. Корпоративний глобалізм як базовий напрямок міжнародної економічної конвергенції / Розвиток національного кор­поративного сектору (інституціональний контекст): Монографія.

Другие похожие документы..