Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Сегодня почти треть населения России, так или иначе, связана с малым предпринимательством. Малый и средний бизнес институционально утвердился как важ...полностью>>
'Закон'
Публичный доклад подготовлен администрацией муниципального дошкольного образователь­ного учреждения детского сада комбинированного вида «Оленёнок» и ...полностью>>
'Книга'
Со словом “Библия” у нас соединяется представление об одной большой кни­ге, заключающей в себе все Священное Писание как Ветхого, так и Нового Заве­та...полностью>>
'Программа'
Непрерывность действительных функций одной действительной переменной. Классификация точек разрыва. Свойства функций непрерывных на отрезке. Доказател...полностью>>

Інститут законодавства верховної ради україни (2)

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1.3. Поняття депутатської недоторканності (депутатського імунітету)

На сучасному етапі розвитку демократії в Україні питання становлення та розвитку парламентаризму є найбільш вагомими та ключовими. Після вступу в дію конституційної реформи роль парламенту вагомо зросла і тим самим посилилися та вийшли на перше місце втілення ідей та принципів народовладдя, завдяки чому забезпечується демократична легітимація всієї політичної системи управління в державі.

Народ України здійснює керівництво державою в законодавчій царині через своїх уповноважених представників – парламентаріїв. Така форма народовладдя називається опосередкованим народовладдям. Можна сказати, що руками депутатів твориться історія, і від того, хто вони, якими є їх права, обов’язки, гарантії, іншими словами, – яким є їх конституційно-правовий статус залежить майбутнє України.

Народний депутат України повинен чітко усвідомлювати свою роль і місце у процесі державотворення і державного управління. Він має розуміти, що демократія в Україні обумовлюється не лише нормами Конституції України та статусом Верховної Ради України і інших інститутів держави, що, зокрема, становлять законодавчу, виконавчу та судову гілки влади, а також і законодавчим полем, яке регулює діяльність органів місцевого самоврядування, недержавних організацій та об’єднань громадян, сприяє вдосконаленню політичної структурованості суспільства і зростанню політичної свідомості населення.

Перш за все головним завданням народних депутатів України повинно бути створення справедливих і ефективних законів, встановлення правопорядку та представлення інтересів всього народу і своїх виборців, зокрема, реальне забезпечення прав і свобод кожного громадянина України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

3. Спільним є також принцип надання привілеїв та імунітетів не для власної користі, а для незалежного здійснення своїх офіційних функцій.

4. Норми, які складають інститут імунітетів та привілеїв, представляють собою одну із основних процесуальних гарантій, яка покликана забезпечувати права та свободи громадян в кримінальному процесі.

На думку С.В. Мірошник, „імунітет” являє собою сукупність особливих правових переваг, які надаються у відповідності з нормами міжнародного права та конституції держави певному колу осіб в силу займаних ними посад [160. – С. 15]. Це означає, що імунітети покликані бути правостимулюючими засобами, які схиляють до певної мотивованої правової поведінки.

Попри спільні риси, імунітети мають свої власні специфічні ознаки, які виділяють їх, як категорію, в окремий правовий інститут:

1. Коло суб’єктів, до яких застосовуються імунітети обумовлені певним діапазоном посад, і застосовуються до дипломатів, депутатів, глави держави, суддів та свідків. Вони повинні бути чітко визначені в нормах конституції, законах та нормах міжнародного права. Привілеї та пільги не конкретизуються так чітко в законодавстві.

2. Якщо привілеї в більшій мірі можна назвати позитивними пільгами, то імунітети, навпаки, виявляються у вигляді негативних пільг (звільнення від виконання окремих обов’язків, звільнення від відповідальності).

3. Різняться імунітети та привілеї за об’єктами гарантування. Тобто, є імунітети та привілеї особистої недоторканності, недоторканності службових і житлових приміщень та приватних резиденцій, недоторканність власності, активів, службового листування, документів, імунітет від кримінальної юрисдикції та ін.

А.Я. Ярматов та І. Недюха, навпаки, вважають, що депутатська недоторканність – це не привілей, що ставить депутатів над рештою громадян, і не пільги, що поліпшують умови їх життя, а умови успішної та ефективної діяльності депутатів, які відповідають політико-правовій природі представницьких органів державної влади [278].

В юридичному значенні термін „імунітет” застосовується до ряду суб’єктів права і є складовим елементом їх правового статусу. Наприклад, „депутатський імунітет”, „імунітет глави держави”, „судовий імунітет”, „дипломатичний імунітет”. Імунітети передбачені також для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та секретаря Рахункової палати [203]. Тобто, народний депутат України належить до ряду таких унікальних посад, які завдяки своєму правовому статусу мають підвищений рівень недоторканності.

Розділ 19 ст. V Конвенції про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. говорить, що привілеї та імунітети, відповідно називають „виключеннями та пільгами, які надаються згідно міжнародного права, дипломатичним представникам” [152. – С. 318].

Вітчизняний правознавець В. М. Шаповал визначає „депутатський імунітет” як „звільнення від повинності, недоторканність”, „звільнення від кримінальної та цивільної відповідальності, індивідуально успадковане або набуте членом парламенту” [264. – С. 78].

Саме на основі імунітету, на думку О.В. Задорожнього, „члени парламенту користуються захистом представницького органу від арешту та деяких інших процесуальних дій, пов’язаних з обмеженням особистих прав та свобод, а також від судового переслідування на підставі порушення кримінальної справи” [49. – С. 54].

Російський вчений А.Б. Барихін вважає, що „імунітет” є загально-правовим терміном, який означає незастосовування дій загально-правових норм до певного визначеного кола суб’єктів права [19. – С. 204].

В міжнародному праві імунітет розуміється як неможливість застосування законів будь-якої держави до іноземної держави. Надане положення базується на загальновизнаному принципі суверенної рівності держав, у відповідності з яким неможливо здійснити юрисдикцію однієї держави щодо другої держави, оскільки обидві ці держави є юридично рівними в силу володіння ними імунітетом [47. – С. 21].

У поняття імунітету в науці міжнародного права, на думку науковців, входять вилучення глав держав, глав та членів урядів, членів парламенту і представників іноземних держав, майна держав і осіб, а також іноземних збройних сил і державних кораблів за кордоном з компетенції суду, фінансового апарату і служби безпеки держави, де такі іноземні особи і майно перебувають, звільнення їх, зокрема, від позовів, арештів, обшуків, допитів, ембарго та реквізицій [56. – С. 120].

Відомий український вчений В.Ф. Погорілко зазначає, що „за Конституцією України, як і за конституціями і законами більшості інших країн, депутатська недоторканність має два основних види, які носять умовні назви: депутатський (парламентський) індемнітет і депутатський (парламентський) імунітет. Депутатський індемнітет – принцип невідповідальності депутата, парламентарія за висловлювання в парламенті, результати голосування, законопроекти, поправки та інші документи, внесені чи підготовлені під час депутатської діяльності” [185].

В теорії права існують також інші визначення парламентського імунітету – це недоторканність парламентарія, яке має за мету перш за все його відгородження від кримінального переслідування з боку виконавчої влади, яка спирається на підстави, які не відповідають дійсності [79. – Т. 1. – С. 2].

Як вважає С.Ю. Суменков, юридична природа імунітету досить складна і неоднозначна. Трактування імунітету нерідко залежить від його належності до різних галузей права, які різняться між собою предметом і методом правового регулювання, галузевими принципами і функціями, характером юридичної відповідальності [232. – С. 91].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Чинна законодавча база України, яка регламентує депутатську недоторканність, містить істотну кількість колізій, які Конституційний Суд України неодноразово спростовував своїми рішеннями. Тож необхідно визнати, що у сучасній правовій науці провідні дослідники по-різному характеризують категорію депутатського імунітету, що, у свою чергу, спричиняє збільшення суперечностей у суспільстві, адже процеси законотворення в Україні базуються на традиційній моделі права. Прийняті у період запеклої боротьби новонародженої демократичної опозиції з системою командно-адміністративного управління правові документи мали на меті посилення юридичного захисту опозиційних депутатів від свавілля тоталітарного партійного апарату, що в ті часи було конче необхідним для процесів демократизації в державі. Однак в умовах збалансованості різних політичних сил ці юридичні норми почали негативно впливати на розвиток парламентаризму в нашій країні, сприяючи зловживанням та корумпованості серед депутатського корпусу.

Здійснений науковий аналіз проблеми сучасної правової недоторканності та відповідальності місцевих депутатів в Україні дозволяє стверджувати, що у переважній більшості випадків як суди, так і органи попереднього слідства не звертали уваги на депутатський статус підсудних, коли вчинене правопорушення не було напряму з цим пов’язане. Крім того, траплялись випадки, коли ці матеріали навіть не потрапляли до протоколів судового засідання та вироків, хоча виявлення цих фактів про підсудного могло кардинально змінити хід судових справ. Необхідно звернути увагу на те, що у справах, пов’язаних з депутатською діяльністю, практично відсутні дані про звільнення з займаних посад притягнених до відповідальності за посадові правопорушення, чи про дострокове припинення їх депутатських повноважень, коли такі заходи не були здійснені на рівні досудового слідства.

Високий статус, який має народний депутат у зв’язку з публічним уособленням народовладдя завдяки делегуванню йому виборцями права виконувати їх волю у галузі державного керівництва на рівні законотворення обґрунтований в Конституції України і закріплений недоторканністю, особливостями якої є час, зміст і обсяг набуття, а також порядок притягнення депутата до відповідальності у випадках здійснення ним дисциплінарних, адміністративних чи кримінальних правопорушень.

Ґрунтовний науковий аналіз правових категорій «депутатська недоторканність» і «імунітет» засвідчує багатоманітність підходів правознавців щодо їх визначення. Водночас, слід визнати, що в кожній із запропонованих характеристик є спільна основа для всіх формулювань, яка обґрунтовується кожним автором згідно з його політичними переконаннями, професійними заняттями та ін.

Загалом слід сказати, що спільними ознаками різних визначень категорії «депутатська недоторканність (імунітет)» необхідно вважати її офіційне закріплення в головному юридичному документі держави – Конституції України, що свідчить про велику правову значущість і стійкість поняття. Воно є невід’ємними компонентом правового статусу парламентаріїв. Депутатська недоторканність (імунітет) – це конституційний принцип, який гарантується законом.

В сучасній вітчизняній юридичній науці також відсутні єдині підходи стосовно визначення депутатської недоторканності. Ми пропонуємо своє власне бачення визначення “депутатської недоторканності (імунітету)”. На нашу думку, це один із найважливіших конституційних принципів, який гарантується державою, елемент правового статусу народного депутата, який юридично закріплений Основним Законом і є умовою успішної та ефективної діяльності депутатів, забезпечує безперешкодне та ефективне здійснення народним обранцем своїх функцій, що супроводжується особливим порядком притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту.

У сучасних умовах парламентською недоторканністю наділені члени законодавчих органів переважної більшості держав; депутатський імунітет є обов’язковим традиційним компонентом забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму у будь-якому суспільстві; в ході історичного розвитку правового інституту депутатського імунітету разом із загальним суспільним прогресом, який включає в себе економічний, політичний, соціальний і культурний розвиток, загальні обсяги парламентської недоторканності поступово зменшуються (у більш розвинених країнах).

Розділ 2

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ ЯК ОСНОВА СТАТУСУ ТА ГАРАНТІЯ НЕДОТОРКАННОСТІ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА

2.1. Депутатська недоторканність у структурі статусу парламентарія

Розпочинаючи дослідження ролі правового імунітету в загальному статусі народних депутатів слід звернутися до юридичної характеристики правового статусу окремої людини-громадянина. Загальновідомо, що юридичними підставами набуття прав і обов’язків особи є інститут громадянства і правоздатність. Саме ці фактори докорінним чином впливають на формування статусу окремої особи та її юридичну захищеність і правову недоторканність. Інститут громадянства уособлює юридичну належність людини до даної держави. Громадянство, належність до певної держави – один з найважливіших видів прав людини. Особи без громадянства є суттєво обмеженими у своїх правах. Ті люди, які не мають громадянства, автоматично позбавляються прав на захист і недоторканність [259. – С. 35].

Саме тому виникає гостра потреба виділити такий обов’язковий елемент правового статусу особи і громадянина, як особисту недоторканність. На наш погляд, необхідно обов’язково розглянути державну ідентичність окремої особи, адже саме вона виступає одним із ключових факторів, які значною мірою консолідують все населення країни. В сучасній правовій науці категорію державна ідентичність зазвичай розглядають як відношення окремого індивіда до свого правового статусу громадянина певної держави, особистісну оцінку свого громадянського стану, готовність виконувати пов’язані з наявністю громадянства обов’язки і користуватися правами [248. – С. 6]. Разом з тим, державну ідентичність можна розглядати як певну суб’єктивізацію інституту громадянства, яка зумовлена взаємодією його нормативної основи, правової культури індивіда та об’єктивною політико-правовою дійсністю.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Щодо цього французький класик конституційного права Л. Дюґі зазначав, що “парламент є представницьким мандатарієм нації” [57. – С. 416]. Згодом, приблизно півстоліття після нього, французький конституціоналіст М. Прело писав, що волевиявлення виборця обмежується вибором тієї чи іншої особи і не справляє ніякого впливу на становище обраного – воно визначається тільки конституцією і законами. З огляду на це термін мандат слід розуміти, відповідно до доктрини, що отримала своє розповсюдження в 1789 р., у сенсі, протилежному до того, якого йому можна логічно надати з точки зору лінгвістичної. Обрана особа, що безпосередньо і вільно творить волю нації, володіє повною незалежністю [194. – С. 436].

У конституціях багатьох країн прямо декларується принцип вільного представницького мандату. Так, у конституції Грузії у ст.52 п.1 встановлено, що член національного парламенту є представником всієї країни, користується вільним мандатом, і його відкликання не допускається [101]. У конституційному праві Німеччини депутати бундестаґу є представниками всього народу, і вони не пов’язані наказами і вказівками та керуються тільки своєю совістю [76. – С. 80].

В Українській державі, як свідчить аналіз практики відповідних відносин, дійсний стан не відповідає навіть існуючому правовому оформленню. Зокрема, відомі численні випадки недотримання народними депутатами України принципу несумісності представницького мандату.

Фактична реалізація принципу несумісності представницького мандату реально значно ускладнена, навіть попри його достатню обмеженість. У зв’язку з тим, що народні депутати України як повноважні представники народу України реалізують свої повноваження в умовах криміналізації економічної та політичної сфер, недосконалості правового поля, корумпованості органів державної влади.

Через специфічність діяльності та масштабність здійснюваних завдань народними депутатами у Верховній Раді України та її органах існує небезпека виникнення ряду негативних явищ, як-от лобізму, використання влади у власних інтересах, заняття певними видами діяльності, що несумісні із представницьким мандатом тощо. Нерідко ці явища поєднуються, що призводить до небезпечних наслідків – виникає явище так званого негативного лобізму, коли деякі народні депутати України використовують Верховну Раду для реалізації інтересів певних олігархічних груп.

Складність такої ситуації поглиблюється й тим, що ці групи не лише використовують певних народних депутатів України для лобіювання власних інтересів, але часом вони є інтересами самих народних депутатів України. З правової точки зору зазначені явища значною мірою обумовлені недосконалістю конституційного визначення принципу.

Зафіксований у Конституції України принцип несумісності представницького мандату народних депутатів України не містить обмеження щодо зайняття певними видами діяльності, котрі несумісні із самою суттю представницького мандату. Реалізацію повноважень народних депутатів України у Верховній Раді України та її органах і у виборчому окрузі недопустимо поєднувати із зайняттям підприємницькою діяльністю, оскільки при цьому неможливо уникнути конфлікту інтересів.

Конституційна модель принципу несумісності, існуюча в Україні, прямо не вказує на заборону поєднувати мандат народного депутата України із зайняттям підприємницькою діяльністю. Очевидно, що використання відсилочних норм в окресленні змісту даного принципу неможливо внаслідок важливості чіткого визначення його меж для усунення будь-яких двозначностей. Саме тому необхідна пряма вказівка у Конституції України та у Законі України “Про статус народного депутата України” щодо неможливості зайняття народними депутатами підприємницькою діяльністю. У Законі України “Про підприємництво” відсутня пряма заборона щодо зайняття підприємницькою діяльністю народному депутату України, що створює широкі можливості для зловживань.

За визначенням ст.1 Закону України “Про підприємництво”, підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до принципу несумісності представницького мандату, в тому числі й із зайняттям підприємницькою діяльністю, здійснення представницьких функцій несумісне із наданням послуг, зокрема медичних та юридичних. Окрім можливості виникнення певних прихованих видів хабарництва, місія представництва народу в єдиному законодавчому органі України – Верховній Раді України – вимагає значних затрат потенційних можливостей парламентаріїв. Тому зайняття діяльністю, що не пов’язана із здійсненням депутатських повноважень, перешкоджає належному здійсненню повноважень народного депутата України. Це до певної міри стосується і сумісності представницького мандату із науковою, викладацькою та творчою діяльністю.

Зокрема, обмеження за цими видами діяльності передбачені ст. 60 Конституції Литовської Республіки [97], де зазначено, що член сейму не може отримувати ніякого іншого окладу, за винятком оплати за творчу діяльність. Принаймні, у конституційній моделі принципу несумісності представницького мандату з деякими видами діяльності в Україні необхідно обумовити, що наукова, викладацька та творча діяльність повинні здійснюватися тільки у разі, якщо це не перешкоджає реалізації основних обов’язків народного депутата України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

 вагома роль морально-етичних норм у правовій культурі та юридичному статусі парламентаря зумовлена тим, що електорат делегує владні повноваження стосовно реалізації своєї влади своїм представникам  народним депутатам, котрі обираються шляхом демократичного волевиявлення народу і тому вони вирішальним чином впливають як на правовий імунітет, так і юридичний статус народних обранців;

 у зв’язку з тим, що народний представник є обраною особою, котрій надано юридичний імунітет та право здійснювати суверенітет народу шляхом представництва електорату чи його частини у органі державної влади, яка наділена повноваженнями законодавчого характеру з метою реалізації певного політичного та соціального призначення, конституційно-правовий статус якої обумовлюється конституційно-правовим статусом та функціями органу, до якого її обрано, та є одним із гарантів конституційного ладу держави і тому народним депутатам надається певна правова недоторканність для ефективного здійснення ними парламентської діяльності;

 важливою умовою набуття права депутатської недоторканності слід вважати наявність в особи депутатського мандату, котрий отримується після складання парламентарієм відповідної присяги на вірність українському народу, однак через відсутність дієвого механізму відкликання народних депутатів виборцями утворилося плідне підґрунтя для різноманітних службових зловживань парламентаріїв при перерозподілі національного багатства на користь різного роду олігархічних груп.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Інститут законодавства верховної ради україни (1)

    Закон
    Актуальність теми дослідження. Питання організації державної влади є однією з актуальних проблем сучасної юридичної науки. Політико-правова думка постійно здійснює пошук шляхів оптимальної моделі організації державної влади.
  2. Інститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису

    Закон
    На сучасному етапі суспільного розвитку відбувається істотна трансформація правової системи держави. Однією з причин цього процесу є загально цивілізаційна тенденція зростання ролі людського чинника в суспільних подіях, актуалізація
  3. Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису приступко альона олексіївна

    Закон
    Актуальність теми дослідження. Однією з ключових ознак перетворення адміністративно-командної економіки в ринкову є утвердження на її полі розмаїття цінних паперів та фінансово-правового утвердження останніх у формі фондового ринку.
  4. Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису сокуренко олександр дмитрович

    Закон
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. На сучасному етапі розвитку державності Україна намагається будувати відносини з іншими країнами на засадах рівності, відкритості та багатовекторності.
  5. Інститут законодавства bepxobhoї ради україни

    Закон
    Б 4 Березянко Т.В. Корпоративний глобалізм як базовий напрямок міжнародної економічної конвергенції / Розвиток національного кор­поративного сектору (інституціональний контекст): Монографія.

Другие похожие документы..