Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Всемогущий господь вначале создал небо и землю, и все, что к ним относится, а последними он создал двух человек, Адама и Еву, от которых пошли все на...полностью>>
'Конкурс'
* 18 мая прошла встреча старшеклассников с участковым уполномоченным Грайворонского РОВД Ю. Н. Аксеновым. Речь шла о правилах поведения ребят в летни...полностью>>
'Документ'
Настоящий акт составлен в том, что в период с 3.10.08 по 01.11.08 на ОАО «Метровагонмаш», силами сварочной лаборатории ОГС проводились промышленные и...полностью>>
'Реферат'
В настоящее время ни одно предприятие, учреждение или организация не может функционировать достаточно эффективно без применения компьютерной техники....полностью>>

Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ФІРОВ П.Т.

ІСТОРІЯ
ОУН-УПА:

ПОДІЇ, ФАКТИ,

ДОКУМЕНТИ, КОМЕНТАРІ

Фіров П. Т.

ІСТОРІЯ

ОУН-УПА:

ПОДІЇ, ФАКТИ, ДОКУМЕНТИ,

КОМЕНТАРІ

(Лекції)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник
для студентів вищих навчальних закладів

Севастополь

2002

УДК 94 (477) ’’19’’

ББК 63.3 (УКР)

Ф 62

Рецензенти:

Рисіч Й.Л., доктор політичних наук (Дніпропетровськ).

Кафедра гуманітарних дисциплін Севастопольського інституту ядерної енергії і промисловості.

Рішення Міністерства освіти і науки України про надання грифа

«Рекомендовано як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів» № 14/18.2-418 від 27 лютого 2002 року.

Фіров П.Т. Історія оун-упа: Події, факти, документи, коментарі. (Лекції). Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2002. — 192 с.

У навчальному посібнику висвітлюються сторінки історії боротьби оун-упа з кінця 1920-х – до середини 1950-х років. Пропоновані читачу лекції являють собою спробу осмислення складного періоду в історії України з позицій досягнень історичної науки наприкінці XX століття.

Для студентів, викладачів, учнів, а також усіх, хто цікавиться проблемами історичного минулого України.

ISBN 966-7473-39-2  Видавництво СевНТУ, 2002.

ПЕРЕДМОВА

Проголошення незалежності України зробило надбанням суспільної свідомості багато сторін драматичного шляху, пройденого нашим народом, які ще недавно трималися від нього в таємниці. У літературі, яка вийшла протягом останнього десятиліття, вже ліквідовано багато «білих плям» вітчизняної історії. Драматичними по характеру і трагічними за своїми наслідками були події 1930-х – початку 1950-х років у Західній Україні. Те, що відбувалося в цьому регіоні, – наш великий біль і гіркий історичний урок, що вимагає аналізу, серйозної наукової, політичної і моральної оцінки, необхідних для успішного просування по шляху державного будівництва.

Ким, коли і з якою метою були створені Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія? Якими були чисельність, організаційна структура, тактика, озброєння, характер дій ОУН-УПА в роки Великої Вітчизняної війни й у післявоєнний період? На кому лежить відповідальність за численні людські жертви у Західній Україні? З ким і як воювала ОУН-УПА і яку роль вона відіграла в боротьбі за створення Української держави? На цей рахунок у засобах масової інформації, у наукових колах, серед політиків висловлюються різні, часом суперечливі оцінки.

Дані питання виникли не зараз, вони були актуальні і раніше. Але їхнє вивчення й оцінка були пов'язані з низкою труднощів. По-перше, проблема ОУН-УПА в умовах тоталітарного режиму була в числі заборонених для дослідників. По-друге, вчені не мали доступу до секретних документів, без яких висвітлювати й оцінювати діяльність ОУН-УПА було неможливо. По-третє, вітчизняні вчені не мали можливості використовувати у своїй роботі праці закордонних дослідників, а також документальні матеріали, які потрапили за межі Радянського Союзу.

Але буде неправильно стверджувати, що дана проблема цілком випадала з поля зору радянських вчених. Дослідження проводилися, але в обмеженому обсязі і тільки в тих випадках, коли радянським і партійним структурам необхідно було показати «реакційну сутність буржуазно-націоналістичної ідеології», «злочинне співробітництво з фашистськими окупантами», «криваві звірства» ОУН-УПА. Показати це було не важко, тому що в архівах знаходилося багато документів, які дозволяли представити діяльність українських націоналістів і повстанської армії із самої гіршої сторони. У той же час залишалися не вивченими і не висвітленими багато аспектів історії ОУН-УПА.

Іншою була ситуація з вивченням даної теми за кордоном. У Німеччині, Канаді, США й в інших країнах видана велика література по історії Організації українських націоналістів і повстанської армії: багатотомний «Літопис Української Повстанської Армії», збірники документів, спогади учасників ОУН-УПА. Особливу цінність становлять перші томи «Літопису УПА», в яких вміщені політичні й організаційні документи та матеріали про утворення УПА, про бойові дії, спогади вояків УПА. Водночас відомі українські дослідники цієї теми зазначають, що нас не може цілком задовольняти історія УПА, написана на Заході. Мова йде про розділ «УПА», написаний професором Л. Шанковським в «Історії українського війська», і про роботу «УПА» одного з лідерів бандерівського крила ОУН М. Лебедя. Написані ще в період бойових дій УПА, як мовиться, по гарячих слідах, ці роботи, зрозуміло, позначені відчутною пропагандистською декларативністю й однобокістю. І це закономірно, оскільки ці й інші автори мали обмежене коло джерел, взагалі не користувалися архівними документами радянської сторони [62, с. 4].

Серйозними труднощами для вітчизняних і зарубіжних вчених у створенні повної історії ОУН-УПА є підпільно-революційний характер цієї організації. У результаті цього вчені зіштовхнулися з відсутністю значної частини офіційних документів про організаційну структуру ОУН, матеріалів, що послідовно відображають діяльність Проводу організації і регіональних структур. У розпорядженні дослідників не виявилося навіть списків керівного складу крайових підрозділів, не говорячи вже про списки рядового складу руху.

Після досягнення Україною незалежності історія нашої держави привернула увагу широких наукових і суспільних кіл, викликала бурхливі дискусії, відкрила раніше не відомі сторінки. В Україні був отриманий доступ до секретних архівних матеріалів, у тому числі до таких, які проливають світло на історію ОУН-УПА. У періодичній пресі та науковій літературі стали публікуватися секретні документи радянського, німецького й оунівського походження, вийшло друком досить багато публікацій відомих українських дослідників, в яких усуваються старі схеми й оцінки, заповнюються «чисті» сторінки історії України. Суспільство поступове одержує відповіді на питання про історію виникнення ОУН-УПА і її діяльність.

В історії українського націоналістичного руху кінець 1920-х – початок 1950-х років займають особливе місце. У ці роки виникли ОУН і УПА, які рішуче заявили про свої цілі і проводили тверду, безкомпромісну боротьбу за створення самостійної Української держави. Автор зосередив свою увагу на цьому періоді тому, що саме у цей час ОУН і УПА продемонстрували свої сильні і слабкі сторони, розмаїтість форм і методів боротьби, домоглися деяких результатів, а на початку 50-х років зазнали поразки. При цьому основна увага приділялася викладу і систематизації конкретних історичних фактів.

Даний посібник є результатом практичної роботи автора з учителями шкіл і студентами вузів. Вміщені на його сторінках лекції читалися студентам Севастопольського національного технічного університету й інших вузів міста Севастополя. Даний посібник адресований викладачам шкіл і вузів, студентам, учням старших класів, а також усім, хто цікавиться історією України. Матеріали лекцій можуть бути використані у вигляді самостійного спеціального курсу, в лекціях з історії України для студентів різних спеціальностей, а також при підготовці рефератів, контрольних робіт тощо. Знайомство з посібником допоможе формуванню вміння думати самостійно, самому виробляти, викладати і відстоювати свою точку зору, що базується на знанні певної сукупності фактів з історії ОУН-УПА.

ЛЕКЦІЯ 1

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ВІД ЇЇ СТВОРЕННЯ ДО РОЗКОЛУ 1940 РОКУ

Створення ОУН і її мета Діяльність українських націоналістів протягом 1930-х років Розкол ОУН

Створення ОУН і її мета. Після Першої світової війни Західна Україна опинилася в складній ситуації. До 1923 р. вона жила надією, що західні держави позитивно поставляться до сподівань українців. Але навесні 1923 р. конференція країн Антанти «узаконила» право Польщі на Східну Галичину. Частина західноукраїнських політиків стала на шлях визнання польської влади. Ця лінія виявилася неприйнятною для сил, які у той час вийшли на політичну арену і змінювали обличчя Східної Галичини і Волині. Молодь не сприймала консерватизму старих галицьких лідерів, не довіряла парламентським методам захисту національних прав.

Ще в 1920 р. невелика група українських офіцерів створила в Празі підпільну Українську військову організацію (УВО), яка прагнула продовжити збройну боротьбу проти польської окупації. Очолив організацію полковник Євген Коновалець, командир січових стрільців в армії Української Народної Республіки (УНР). УВО являла собою військову організацію, чисельність якої збільшувалася і досягла приблизно двох тисяч чоловік. Організація таємно готувала демобілізованих ветеранів у Галичині й інтернованих солдатів у Чехословаччині до можливого антипольського повстання, а також проводила операції, спрямовані на дестабілізацію польського окупаційного режиму. УВО здійснила ряд антипольських акцій, найгучнішою з яких був невдалий замах на главу польської держави Ю. Пілсудського.

Після визнання Антантою законності польської влади в Східній Галичині, частина українців почала сумніватися в доцільності продовження збройного опору, а лави УВО стали скорочуватися. Переслідування з боку польської поліції змусили Коновальця та інших керівників військової організації, виїхати з Галичини і заснувати штаб-квартиру за кордоном.

В умовах кризи, яку переживала УВО, Коновалець звернувся за фінансовою і політичною підтримкою до іноземних держав, насамперед до ворогів Польщі – Німеччини та Литви. Коновалець і його соратники вважали, що заради національної справи можна брати гроші в кого завгодно. У Східній Галичині УВО вербує до лав організації гимназистів і студентів, налагоджує контакти з низкою таких студентських груп і організацій, як «Українська націоналістична молодь» у Празі, «Легіон українських націоналістів» у Подебрадах (Чехословаччина) і «Союз української націоналістичної молоді» у Львові.

У листопаді 1927 р. у Берліні відбулася конференція українських націоналістів, що стала першим кроком на шляху до створення єдиної організації. На цій конференції був створений керівний центр (Провід) на чолі з Є. Коновальцем. До складу Проводу входили також В. Мартинець, М. Сціборський, Д. Андрієвський і одне місце надавалося представникові від крайових західноукраїнських націоналістичних кіл. Було також вирішено видавати в Празі журнал «Розбудова нації» [27, с. 93-94]. У квітні 1928 р. в Празі відбулася друга конференція українських націоналістів. Обидві ці конференції виконали підготовчу роботу по скликанню конгресу націоналістів.

Конгрес відбувся у Відні 28 січня - 3 лютого 1929 р. В його роботі брали участь 30 делегатів, які приїхали з Чехословаччини, Німеччини, Австрії, Бельгії, Франції. Більшість учасників належала до УВО. З різних причин до Відня не змогли приїхати делегати з Югославії, Туреччини та Люксембурга. Представники Львівського студентства добиралися в Австрію нелегально через Прагу. У роботі конгресу брали участь двоє гостей, один з них був з Кубані, а другий представляв Львів.

Головним рішенням конгресу стало створення Організації українських націоналістів (ОУН), яка була покликана чинити опір антиукраїнській політиці польських колонізаторів, з одного боку, і розширенню сталінського тоталітаризму, з іншого. Керівником ОУН одноголосно був обраний Є. Коновалець. Більшу частину створеної організації складала молодь Галичини, а керівництво здійснювали: Є.Коновалець, М. Сціборський, В. Мартинець, Д. Андрієвський, Ю. Вассиян, Д. Демчук, П. Кожевніков, П. Нізола, Л. Костарєв, які перебували за кордоном. Усі вони були обрані до складу Проводу ОУН за пропозицією Коновальця [27, с. 96].

На Віденському конгресі ОУН прийняла програмну резолюцію, що складалася з 9 розділів, в якій була визначена мета організації: створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД), « в якій селянин, робітник і інтелігенція вільно, заможно і культурно жили б і розвивалися». У документах конгресу говорилося, що вигнання всіх окупантів з українських земель «відкриє можливість для широкого розвитку української нації в межах власної держави». Порушувались питання про місцеве самоврядування, про ліквідацію поміщицького землеволодіння, про підтримку селянських господарств і сільськогосподарської кооперації, про право приватної власності, про восьмигодинний робочий день, про права профспілок тощо. ОУН мала намір запровадити обов'язкове безкоштовне державне навчання, щоправда, поряд із приватними освітніми установами. Передбачалося введення єдиної системи соціального забезпечення і загального військового обов'язку. У цілому програма діяльності ОУН передбачала вирішення політичних, соціально-економічних, культурно-національних, релігійних та інших питань.

На конгресі був прийнятий статут, відповідно до якого в організацію приймали осіб, які досягли 21 року. Вступаючі до лав ОУН писали заяву, до якої додавалися рекомендації двох дійсних членів організації. Для нових членів встановлювався шестимісячний кандидатський стаж. При ОУН створювалися юнацькі осередки для осіб від 15 до 21 року. Статут вимагав, щоб кожен член організації підкорявся рішенням керівних органів, активно поширював ідеологію націоналізму, залучав нових членів і вчасно сплачував членські внески [42, с. 342].

Керівництво ОУН підкреслювало наступність у націоналістичному русі. Член Проводу В. Мартинець відзначав, що конгрес у Відні і створення ОУН не було початком чогось зовсім нового, а це було « еволюційне продовження вже існуючої справи» [42, с. 334].

Готуючись до створення ОУН, Є. Коновалець надавав великого значення розробці ідеології нової організації. Ця ідеологія ґрунтувалася на принципах українського інтегрального націоналізму, розроблених Д. Донцовим і викладених у книзі «Націоналізм», що була видана у Львові в 1926 р. Автор підкреслював перевагу волі над розумом, проголошував націю абсолютною цінністю, а незалежну Українську державу вищою метою, для досягнення якої виправдані будь-які засоби. Ідеї Донцова були звернені, насамперед, до української молоді, для нього мав сенс «лише один закон» - «закон боротьби..., закон вічного суперництва націй».

Для популяризації своїх поглядів інтегральні націоналісти міфологізували українську історію, створювали своєрідний культ боротьби, самопожертви і національного героїзму. Інтегральний націоналізм сповідував колективізм, що ставив націю над індивідумом. Поряд з цим він закликав своїх прихильників бути «сильними особистостями», що ні перед чим не зупинилися б для досягнення тих чи інших цілей. Одна з них зводилася до того, щоб змусити народ діяти як єдине ціле, а не як різні партії, класи чи регіональні групи. Інтегральні націоналісти закликали проникати в усі сфери народного життя, «...в усі установи, спілки, групи, у кожне місто і село, у кожну родину» [71, с. 382]. Разом із прагненням монополізації всіх аспектів життя нації прийшла і нетерпимість. Переконані, що знають єдиний шлях досягнення національної незалежності, інтегральні націоналісти були готові воювати з кожним, хто стане на їхньому шляху.

Український інтегральний націоналізм містив у собі окремі елементи фашизму і тоталітаризму. Так, у майбутній державі влада повинна належати одній націоналістичній партії, стрижень якої мають складати випробувані «борці» і «кращі люди». На чолі руху буде стояти верховний лідер чи вождь, що буде наділений необмеженою владою. У 20-і роки ці тенденції поширювалися по всій Європі і мали значний вплив на країни Східної Європи. Один з націоналістичних теоретиків А. Андрієвський підкреслював: «Наш новітній націоналізм є не наслідком зусиль українського розуму, а скоріше модне захоплення європейськими зразками, а саме італійським фашизмом і німецьким націонал-соціалізмом» [72, 1990, № 22, с. 72]. Найбільш крайнім колам верхівки ОУН імпонували ідеологічні основи нацизму. Існувала навіть думка про націоналістичний рух як близький за своїм характером і змістом до фашистського. У газеті «Наш клич», що видавав Провід ОУН у Німеччині, в одному з номерів за липень 1938 року зазначалося:
«Є тепер суспільно-політичний рух, що розвивається в усьому світі. У Німеччині він проявився як нацизм, в Італії як фашизм, а в нас просто як націоналізм» [32, № 9, с. 76]. До того ж погляди верхівки ОУН на майбутній устрій української держави в основних рисах збігалися з державними засадами рейха.

Українські націоналісти відкидали демократизм своїх попередників, які створювали УНР і ЗУНР. Вони вважали, що демократизм зашкодив справі національного звільнення. Оунівці не розглядали свою організацію як політичну партію, тому що партія – це елемент парламентської демократії. В їхній державі повинна була існувати одна партія - їхня власна, на чолі з вождем.

Книга «Націоналізм» є провідною працею Д. Донцова, але не тільки критики, але і прихильники його поглядів указують, що в цій праці автор не дав завершеної ідеології українського націоналізму. Проте, книга відіграла свою роль у розвитку українського націоналістичного світогляду. Ідея «інтегрального націоналізму» Донцова, безумовно, мала вплив на формування ідеології ОУН, але деякі сучасні дослідники проблем українського націоналізму вважають, що «було б абсолютною помилкою називати його ідеологом організованого українського націоналізму. Перш за все, Д. Донцов ніколи не був членом ОУН чи навіть УВО. По-друге, спроби керівництва ОУН налагодити конструктивну співпрацю з ним у 20-х – 30-х роках не дали ніякого результату. Щойно після розколу ОУН у 1940 р. Донцов почав співпрацювати з ОУН-Б По-третє, ідеологами українського націоналізму були: Микола Сціборський, Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець, Євген Онацький, Олег Ольжич, Юрій Бойко, Зіновій Книш та інші, які були авторами або співавторами програм і ідеологічних положень ОУН і організованого українського націоналізму, починаючи з першого конгресу в 1929 р. Заради історичної правди варто відмітити, що не Д. Донцов був батьком українського націоналізму, а ніхто інший, як М. Міхновський, автор брошури «Самостійна Україна», виданої в 1900 р.» [56, с. 209].

У брошурі «Самостійна Україна», розробленої на основі промов автора, висувався національний ідеал самостійної і соборної України: «Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Карпат до Кавказу». Міхновський підкреслював, що боротьба за Українську державу буде важкою і тривалою, тому що українцям протистоїть «нещадний і сильний ворог». Тому він закликав «узяти силою» те, що українцям «належить по праву», вийти на історичну арену для того, щоб «чи перемогти, чи вмерти». Міхновський попереджав, що кожен націоналіст повинний пам'ятати, «що коли він бореться за народ, то повинний піклуватися про весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність» [61, с. 19].

Ідеї Міхновського пропагувалися в оунівських друкованих органах, провідну роль серед яких відігравав журнал «Розбудова нації». На його сторінках виступали обдаровані молоді поети Євген Маланюк, Олег Ольжич-Кандиба, Олена Теліга, Богдан Кравців. «Розбудова нації», а також «Націоналіст» і «Сурма», видавані за межами Польщі, нелегально переправлялися в Західну Україну. У Галичині нелегально друкувалися і поширювалися «Вісті», «Голос Нації», «Гомін краю», «Юнацтво», «Юнак» та інші оунівські видання.

Високо оцінюючи значення символіки організації, Провід ОУН у 1931 р. оголосив конкурс на проекти герба і гімну. На початку 1932 р. ці символи були затверджені. Гербом ОУН став український національний герб-тризуб, але його середня частина мала вигляд меча, а щит, на якому зображувався тризуб, мав синій фон. У квітні 1941 р. цей герб було скасовано. Автором гімну українських націоналістів був поет Олесь Бабій. В останніх його рядках була відображена кінцева мета організації:

«Веде нас в бій борців упавших слава.

Для нас закон найвищий та приказ:

Соборная Українська Держава

Міцна й одна від Сяну по Кавказ».

Вся діяльність ОУН з моменту її створення була підпорядкована досягненню цієї мети.

Діяльність українських націоналістів протягом 1930-х років. Роль, яку бралася виконувати ОУН, була набагато ширшою, ніж роль УВО. Як і її попередниця, ОУН залишалася підпільною організацією. Вона дотримувалась військових принципів керівництва, конспіративних методів діяльності, строгої дисципліни. ОУН проводила кампанію політичного терору проти польської держави і її представників, вона прагнула очолити всеукраїнський революційний рух. Особливу увагу націоналісти приділяли популяризації своїх поглядів, насамперед серед молоді, прагнучи опанувати всіма західноукраїнськими суспільними, політичними й економічними організаціями.

Поза всяким сумнівом, найбільшим успіхом ОУН була її здатність впливати на молодь і заручатися її підтримкою. Схильність організації до революційних дій і радикальних рішень, прагнення підготувати нову породу «надукраїнців» імпонували молоді, що була обманута польською владою, доведена до розпачу безробіттям і розчарована поразками старшого покоління. ОУН не могла розраховувати на масову підтримку мільйонів бідних і малограмотних селян Західної України. Старше покоління учасників українського національного руху, яке виступало проти радикальних методів боротьби, не примкнуло до ОУН і не підтримувало її. Більш того, представники цього покоління стали називати ОУН авантюристичною і навіть екстремістською організацією.

У такій ситуації ставка була зроблена на молодь, яка готова була йти на будь-які жертви заради досягнення кінцевої мети. ОУН залучила на свою сторону значну частину студентської та учнівської молоді Західної України. Майже в кожнім університеті й у кожній середній школі в Польщі і за кордоном, де навчалися українці, були створені осередки ОУН. У Західній Україні виділявся Академічний Дім українських студентів університету у Львові. Активним членом ОУН з початку її існування був студент агрономічного відділення Вищої Політехнічної Школи Степан Бандера.

У своїй діяльності ОУН не обмежувалася тільки територією Західної України і Польщі. Вона поширювала свій вплив і на інші країни, налагоджувала зв'язки з українськими організаціями в Європі й Америці, ініціювала створення нових організацій. До них можна віднести «Український союз» у Франції, «Українське національне об'єднання» у Німеччині, «Молоді українські націоналісти» у Канаді, «Відродження» в Аргентині та інші.

Для розширення свого впливу в Західній Україні ОУН проникала в різні господарські, навчальні і молодіжні організації, влаштовувала масові політичні демонстрації, бойкоти, учнівські і студентські протести. Прикладом таких протестів може бути шкільна акція 1933 року, підготовлена С. Бандерою. Акція полягала в тому, що учні викидали зі шкільних приміщень польські державні герби, знущалися з польського прапора, відмовлялися відповідати вчителям польською мовою, вимагали від учителів-поляків, щоб вони забиралися геть до Польщі. Оунівськая газета «Український націоналіст» повідомляла, що в селах Жидичин і Синєводсько Вижнє «діти активно виступали проти польської школи..., рвали польські книжки, знищували польські державні герби і портрети» [46, с. 333]. У Західній Україні бойкотувалися польські товари, у тому числі тютюн і горілка, на виробництво яких існувала монополія держави. Оунівці закликали: «Геть з українських сіл і міст горілку і тютюн, тому що кожна копійка, витрачена на них, збільшує фонди польських окупантів, які використовують їх проти українського народу» [36, с. 49].

Активісти ОУН організовували різні курси для молоді, проводили заходи, присвячені історичним датам, працювали в «Просвітах», «Соколах», спортивних і в інших організаціях. Ця діяльність була спрямована як на поширення ідей ОУН, так і на залучення до її лав нових членів. До кінця 30-х років в ОУН уже нараховувалося близько 20 тисяч осіб, а кількість співчуваючих була набагато більшою.

Оунівська молодь дуже швидко заявила про себе, і на початку 30-х років вона взяла у свої руки керівництво організацією на території Західної України. У 1931 р. Степан Бандера став членом Крайової екзекутиви (виконавчого органу) ОУН і очолив пропагандистську роботу на західноукраїнських землях. У 1933 р., коли Бандері було всього 24 роки, він вже був провідником (керівником) оунівського руху в Західній Україні. До регіонального керівництво також входилили Іван Малюца, Богдан Підгайний, Ярослав Стецько, Володимир Янів. Всі вони ще не досягли 25 років.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі (1)

    Документ
    У навчальному посібнику висвітлюються сторінки історії боротьби оун-упа з кінця 1920-х – до середини 1950-х років. Пропоновані читачу лекції являють собою спробу осмислення складного періоду в історії України з позицій досягнень історичної
  2. Оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець

    Книга
    Книга Юрія Борця, яку пропонуємо увазі читача, явище унікальне, втім, як і інші праці автора. Унікальна вона насамперед тим, що Юрій Борець був безпосереднім учасником національно-визвольних змагань в лавах Української Повстанської
  3. Історія та ідеї

    Документ
    Hаціоналістичні ідеї, які сьогодні зазнають масових пеpекpучень і фальсифікацій, все ж опановують укpаїнське суспільство, стають дієвим чинником у фоpмуванні політичного обличчя сучасної Укpаїни.
  4. Історія культури україни (1)

    Документ
    ББК 63.3(4УКР)-7я7 Б78. Рецензенти: А. М. Гордієнко, д-р іст. наук, проф. В. І. Кучер, д-р іст. наук, проф. Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 10 від 28.
  5. Історія культури україни (2)

    Документ
    ББК 63.3(4УКР)-7я7 Б78. Рецензенти: А. М. Гордієнко, д-р іст. наук, проф. В. І. Кучер, д-р іст. наук, проф. Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 10 від 28.

Другие похожие документы..