Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
На виконання  пункту 26 Заходів з виконання Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хвор...полностью>>
'Документ'
Национальный форум по вопросам информационных связей между коренными народами Канады и конференция по подготовке темы коренных народов для встречи в ...полностью>>
'Документ'
Защита состоится 23 марта 2012 года в 9.00 на заседании объединённого диссертационного совета ДМ 210. 032.01 при Саратовской государственной консерва...полностью>>
'Документ'
Открытая историко-познавательная конференция учащихся «Под знаменем Победы» проводится в рамках месячника оборонно-массовой и спортивной работы, с це...полностью>>

Д. В. Зеркалов Безпека праці в медичних закладах

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення ре­чей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним коміте­том України по нагляду за охороною праці.

Стаття 175. Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідніс­тю і дозволяється як тимчасовий захід.

Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жі­нок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.

Стаття 176. Не допускається залучення до робіт у нічний час до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що ма­ють дітей віком до трьох років.

Стаття 177. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

Стаття 178. Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми ви­робітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збережен­ням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виро­бничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням сере­днього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок під­приємства, установи, органі­зації.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконан­ня попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням серед­нього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.

Стаття 179. Жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят ка­лендарних днів до родів і п’ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей – сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю, незалежно від кіль­кості днів, фактично використаних до родів, і за їх бажанням частково опла­чувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. (Згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, пе­редбачені цією статтею, з 01.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).

Крім зазначених відпусток, жінці за її заявою, надається додаткова відпу­стка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначе­ною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шес­тирічного віку.

Підприємства і організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробіт­ної плати по догляду за дитиною більшої тривалості.

Частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереження за­робітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.

За бажанням жінки та осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті, в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть пра­цювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.

Стаття 180. При наданні жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю і родами власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за їх заявою приєднати до неї щорі­чну відпустку незалежно від тривалості роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 181. Частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнен­ня нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної пла­ти по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років – частина друга статті 179) зараховується як в загальний так і в безперерв­ний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. (Згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 01.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років). В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по до­гляду за дитиною не зараховується.

Стаття 182. Жінкам, що усиновили новонароджених дітей безпосередньо з родильно­го будинку, надається відпустка з виплатою у встановленому порядку допо­моги по родах за період з дня усиновлення і до закінчення п’ятдесяти шести днів з дня народження дитини.

Жінці, що усиновила дитину, надаються відпустки по догляду на умовах і порядку, встановлених статтями 179, 181 цього Кодексу.

Стаття 183. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної пе­рерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не мен­ше тридцяти хвилин кожна.

При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встанов­люється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюється власником або уповно­важеним ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприєм­ства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Стаття 184. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до чотирнад­цяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су­довому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина друга статті 179) одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власни­ка або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначе­них жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення стро­кового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігаєть­ся середня заробітна плата але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Стаття 185. Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності вида­вати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу.

Стаття 186. На підприємствах і в організаціях з широким застосу­ванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок.

Стаття 1861. Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами другою, третьою, четвертою, п’ятою статті 179, частиною другою статті 181, статтями 184 і 186, поширюються на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опі­кунів (піклувальників).

Глава XIII. Праця молоді

Стаття 187. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Стаття 188. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виня­ток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеці­альних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по дося­гненні ними чотирнадцяти­річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замі­нює.

Стаття 189. На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Стаття 190. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років на важ­ких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до пі­діймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охо­роною праці.

Стаття 191. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, що­року підлягають обов’язковому медичному оглядові.

Стаття 192. Забороняється залучати працівників молодше вісім над­цяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Стаття 193. Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюю­ться, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в орга­нізацію пі­сля закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних за­кладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на ви­робництві в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погоджен­ням з профспілковим комітетом.

Стаття 194. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відряд­них робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи до­рослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Стаття 195. Щорічні відпустки працівникам молодше вісімнадцяти років (стаття 75) надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року. Відпус­тки за перший рік роботи працівникам молодше вісімнадцяти років надають­ся за їх заявою і до закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 196. Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загаль­ноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років.

Районні і міські Ради народних депутатів затверджують програми влаш­тування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх виконання всіма підприєм­ствами, установами, організаціями.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві за­значеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмо­ва може бути оскаржена ними до суду.

Стаття 197. Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років піс­ля закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, органі­заціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 198. Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах не­повнолітніх При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допус­кається без працевлаштування.

Стаття 199. Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержан­ням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні ін­тереси.

Стаття 200. Профспілковий комітет підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначе­них колективним договором.

Глава XVII. Державне соціальне страхування

Стаття 253. Усі працівники підлягають обов’язковому державному соціальному стра­хуванню.

Стаття 255. Працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, а жінки, крім того, допомо­гою по вагітності, родах і догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років,

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання,

3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, а та­кож пенсіями за вислугу років встановленими для деяких категорій праців­ників.

Кошти державного соціального страхування використовуються також на санаторно-курортне лікування працівників, обслуговування їх профілакторія­ми та будинками відпочинку, на лікувальне (дієтичне) харчування, на утри­мання дитячих таборів відпочинку та оздоровлення та на інші заходи по державному соціальному страхуванню.

Стаття 256. Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується при хворобі, каліцтві, тимчасовому переведенні на іншу роботу в зв’язку з захво­рюванням при догляді за хворим членом сім’ї, карантині, санаторно-курортному лікуванні і протезуванні – в розмірі до повного заробітку.

При хворобі або каліцтві допомога виплачується до відновлення праце­здатності або встановлення інвалідності.

Стаття 2571. Основні умови надання і розміри допомоги по державному соціа­льному страхуванню встановлюються законодавством.

Стаття 258. Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню влас­ником або уповноваженим ним органом від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаю­ться законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Стаття 2581. Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню влас­ником або уповноваженим ним органом від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаю­ться законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Глава XVIII. Нагляд і контроль за додержанням законодав­­ства про працю

Стаття 259. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і ор­ганізаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Стаття 260. Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

 Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

 Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки,

 органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України,

 органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охо­рони здоров’я України.

    

1.3. ЗАКОНОДАВЧІ І ПІДЗАКОННІ АКТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Згідно із Законом України «Про охорону праці» законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

    З моменту прийняття в 1992 році Закону законодавча база охорони праці значно розширилася. Прийнято основний закон держави – Конституцію України, а також Закони України:

«Про пожежну безпеку»;

«Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку»;

«Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благопо­луччя населення».

На цей час діє Закон України «Про охорону праці» в редакції, за­твердженій 21.11.02 Президентом країни із змінами.

Крім того, на території України діють державні міжгалузеві і галузеві нормативні акти про охорону праці – правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано силу правових норм, обов'язкових для виконання. Норми охорони праці в обов'язковому порядку присутні й у правилах внутрішнього розпорядку організацій і підприємств.

Таким чином види державних нормативних актів про охорону праці поділяються на:

    1. правила;

    2. норми;

    3. регламенти;

    4. положення, статути;

    5. державні стандарти;

    6. інструкції, вимоги, вказівки, рекомендації;

    7. технічні умови безпеки;

    8. переліки та ін.

Діючі сьогодні в Україні нормативно-правові акти з охорони праці наведені в «Державному реєстрі нормативно-правових актів про охорону праці» (Реєстр НПАОП).

Питання безпеки праці в галузі охорони здоровя відповідно КВЕД 85.1 регламентовані наступними документами:

НПАОП 85.0-3.01-88 «Галузеві норми безплатної видачі спец­­одягу, спецвзуття та інших засобів ін­­ди­відуального за­хисту, а також норм санітарного одягу і са­­нітарного взуття працівникам установ, під­при­ємств і ор­­­га­нізацій системи охорони здо­­­ров’я»

НПАОП 85.11-1.05-70 «Правила обладнання, техніки безпеки і виробничої санітарії при роботі в кліні­ко-діагностичних лабораторіях лікува­ль­но-профілактичних установ системи Міністер­ства охорони здоров’я СРСР»

НПАОП 85.11-1.06-70 «Правила обладнання, експлуатації та техніки безпеки фізіотерапевтичних від­ділень (кабі­нетів) »

НПАОП 85.11-1.10-84 «Правила з техніки безпеки при експлуатації виробів медичної техніки в ус­та­новах охорони здоров’я. Загальні вимоги»

НПАОП 85.11-1.13-59 «Правила обладнання і експлуатації ін­фекційних установ (інфекційних від­ділень, палат), а також охорони праці пер­­­соналу цих установ»

НПАОП 85.11-3.02-84 «Норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття, санітарно-гігієнічного одягу, санітарного взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам і службовцям закладів, підприємств, організацій і господарств санітарно-курортної системи профспілок»

НПАОП 85.11-7.02-81 «Керівний технічний матеріал (КТМ) 42-2-4-81. Операційні блоки. Правила експлуатації, техніки безпеки і виробничої санітарії»

НПАОП 85.13-1.12-64 «Правила обладнання і експлуатації стомато­логічних поліклінік, відділень, ка­бі­нетів і зуботехнічних лабораторій»

НПАОП 85.14-1.08-79 «Правила з охорони праці працівників дезін­фек­ційної справи та з утримання дезінфекційних станцій, дезинфек­цій­них відділів, відділень профілактичної де­зинфекції сані­тарно-епідеміо­логічних станцій, окремих де­зін­фек­цій­них установок

НПАОП 85.14-1.09-81 «Правила обладнання, техніки безпеки, виробничої санітарії, протиепідемічного режиму і особистої гігієни при роботі в лабораторіях (відділеннях, від­ділах) санітарно-епідеміологічних ус­та­нов системи Міністерс­тва охорони здо­ров’я СРСР»

Питання з виробничої санітарії регламентовані документами:

ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны».

ГОСТ 12.1.003-83* «Шум. Общие требования безопасности».

ГОСТ 12.1.012-90 «Вибрация. Общие требования безопасности» та ін.

До чинних нормативних актів відносяться і міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ССБТ*), у яких наведено вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

При створенні національного законодавства про охорону праці широко використовуються Конвенції і Рекомендації МОП, Директиви Європейської Співдружності, досвід нормотворчої діяльності в галузі охорони праці Росії, Німеччини, Великобританії і ряду інших країн.

В останні роки представники нашої країни беруть участь у різних міжнародних проектах, тому Законом передбачено, «якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавство України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору» (ст. 3 Закону).

Законом (ст. 4) чітко визначені пріоритетні напрями реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, серед яких основними є:

 пріоритет життя і здоров'я працівників;

 повна відповідальність роботодавця за створення безпечних, нешкідливих умов праці;

 соціальний захист працівників, повна компенсація збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань;

 адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

 використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, навчання населення, професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.

З прийняттям Закону державні функції нагляду за охороною праці, які за часів СРСР виконувалися профспілками (громадськими організа­ціями), передані безпосередньо органам державного нагляду за охороною праці.

Профспілкам, їхнім об'єднанням в особі своїх виборних органів і представників належить громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

Державне управління охороною праці в Україні, згідно із ст. 31 Закону здійснюють:

 Кабінет Міністрів України;

 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

 міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

 Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, згідно із ст. 38 Закону, здійснюють:

 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

 спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

 спеціально уповноважений центральний орган з питань пожежної безпеки;

 спеціально уповноважений центральний орган з питань гігієни праці.

Вищий нагляд за виконанням і правильним застосуванням Закону та чинних нормативно-правових акті про охорону праці згідно з Консти­туцією України здійснює Генеральний прокурор країни і підпорядковані йому прокурори.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів суб’єктів підприємства, об’єд­нань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність цих органів регулюється діючим законодавством, а також іншими нормативно-правовими актами та положенням про ці органи, що затверджуються Президентом або Кабінетом Міністрів України.

Трудові відносини між працівниками в Україні регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП) України, що містить розділи «Охорона праці» (розділ ХI, статті 153–173), «Нагляд і контроль за виконанням законодавства про працю» (розділ XVIII, статті 259–265).

Зміни і доповнення до Реєстру НПАОП періодично публікуються в офіційному розділі науково-виробничого журналу «Охорона праці» і в Інформаційних бюлетенях з охорони праці Національного науково-дослідного інституту охорони праці (ННДІОП).

    

1.4. Закон України Про охорону праці

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конститу­ційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між робото­давцем працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Д. В. Зеркалов Охрана труда Методические указания

    Методические указания
    Создание безопасных высокопроизводительных условий труда являет­ся делом общегосударственной важности. Для этого необходимо последова­тельное уменьшение ручного труда, существенное сокращение, а в перспек­тиве – ликвидация монотонного,
  2. Безпека

    Документ
    У навчальному посібнику наведено теоретичні основи і нор­мативно-правові матеріали щодо забезпечення безпеки грома­дян у процесі їхньої трудової діяльності й побуту.
  3. Д. В. Зеркалов Ю. О. Полукаров

    Документ
    Органызацыя та управлыння безпекою життєдіяльності Електронний ресурс : Навчальний посібник / Д. В. Зеркалов, Ю. О. Полукаров. – Електрон. дані. – К.
  4. М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти київ "Основа" 2003

    Документ
    Рецензенти: професор кафедри охорони праці Донецького технічного університету, доктор техн. наук Ніколін В.Г.; професор кафедри безпеки життєдіяльності Національного авіаційного університету Буріченко Л.
  5. Конспект лекцій Київ 2011 Лекція №1+№2. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек

    Конспект
    3 моменту появи на Землі Людина перманентно живе та діє в умовах потенційних небезпек, що постійно змінюються. Це дає змогу сформулювати аксіому про те, що діяльність Людини потенційно небезпечна.

Другие похожие документы..