Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Г95 Общая технология мясной отрасли : лабораторный практикум / Г.В. Гуринович, О.М. Мышалова, Кемеровский технологический институт пищевой промышленн...полностью>>
'Тезисы'
Важность задачи обеспечения высокой надежности энергосистем не нуждается в популяризации, она продиктована временем. Потребности в электроэнергии рас...полностью>>
'Документ'
Жан Батист Поклен, известный всему миру под своим театральным псевдонимом Мольер, происходил из старинной буржуазной семьи, в течение нескольких веко...полностью>>
'Документ'
Работа Ивана Петровича Клименко «Образ и значение вина в текстах Пятикнижия Моисеева», по моему скромному мнению, представляет собой достойный труд, ...полностью>>

Форум молодих науковців Львівщини. Збірник тез конференції: 22 травня 2011 року // За заг ред. О. М. Лозинського, І. В. Карівця, І. М. Назаркевича. У 3-х частинах (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Нами запропоновано психологічний тренінг формування духовності особистості молодого вченого. Структурно „Програму тренінгу розвитку духовності особистості молодого вченого” поділено на 7 тем-блоків. До кожного блоку були розроблені оригінальні вправи та модифіковано ті тренінгові вправи (інших дослідників), що можна було використати у відповідності до поставленої мети. Використовували: рольові та ділові ігри, міні-дискусії, вправи із тренінгу особистісного зростання, вправи із тілесно-зорієнтованого тренінгу (див. табл. 2).

На основі результатів психологічного тренінгу сформувалося уявлення про те, що особистість молодого вченого перебуває на етапі духовного становлення тоді, коли вона: по-перше, вбачає сенс у тому, що відповідає духовним ідеалам і до чого водночас у неї є можливості; по-друге, має розвинені відповідні риси характеру, знання і вміння, що дають змогу домогтися поставленої мети, реалізувати себе у своєму духовному становленні.

Нами представлено критерії, яким повинен відповідати молодий вчений: моральні: викладач мусить бути людиною релігійною; бути практикуючим християнином; мати об’єктивний та суб’єктивний авторитет; любити і поважати студентів, бути справедливим; мати педагогічний такт і радість від спілкування; інтелектуальні: високий рівень фахової підготовки; точність пам’яті, гнучкість мислення, творчість уяви; темперамент, лабільна нервова система (вроджені чинники); характер, воля (набуті чинники); мовленнєва культура, риторика; інтуїція; спостережливість; фізичні та канонічні: одяг, постава, поведінка; шляхетність, одухотворення.

Джерелами християнської моралі для молодого вченого мають стати: книга книг – Святе Письмо; Богословіє (як наука про Бога); Свята Літургія – вчителька життя (А.Шептицький); Молитва – розвиток душі; церковне мистецтво; християнська філософія (пізнання Бога).

Джерела:

1. Боришевський М. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. – К., 2000. – 76 с.

2. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. посібник - К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.

3. Васянович Г.П. Педагогічна етика: Навч. – метод. посібник. — Львів: Норма, 2005. – 344 с.

4. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. – К.: НПУ Перспектива, 1998.– 320 с.

5. Москалець В.П. Психологія релігії: Посібник.– К.: Академвидав, 2004. – 240 с.

6. Острозька біблія: вступи, гравюри, дослідження.– Львів: Благодійний Фонд “Книга”, 2005. – 124 с.

7. Психологія. З викладом основ психології релігії / За ред. о.Ю.Макселона. - Львів, 1998. – 324 с.

8. Савчин М. В. Віра в Бога як духовний стан людини / Психологія і суспільство. – 2009. – № 2 (36). – С. 54–59.

Іванців Святослав.
Визначення поняття розбещення неповнолітніх

В наш час сексуальне насилля над дітьми стало однією з найскладніших проблем. Все частіше об'єктом злочинної поведінки стає їх статева недоторканість, фізичний та психічний розвиток. Особливо негативний вплив на їх психологічний розвиток здійснюють ЗМІ, Інтернет.

Неоднозначність наукових підходів у визначенні поняття «розбещення неповнолітніх» створює труднощі при кваліфікації діянь. Отже спробуємо з’ясувати що ж слід розуміти під поняттям «розбещення неповнолітніх».

У працях фахівців з кримінального права зустрічаються різноманітні терміни, які характеризують механізм поведінки у статевих злочинних проти неповнолітніх, зокрема: «розбещення», «розпусні дії», «сексуальне зловживання», «сексуальна експлуатація», «дії сексуально характеру» тощо.

Так деякі науковці вважають, що розпусні дії не переслідують мети сексуального задоволення, а орієнтовані на свідомість неповнолітнього, на його моральне розбещення. Натомість Пудовочкін Ю. Е., і ми підтримуємо її думку, вважає що вчиняючи такі дії винна особа намагається, перш за все, задовольнити власні хворобливі потреби сексуального змісту, реалізувати потаємні бажання та отримати фізичне та пси­хічне задоволення [1, 219].

Якщо звернутися до історії, то, незважаючи на те, що зараз ста­теві злочини проти неповнолітніх вважаються тяжкими, у криміналь­ному законодавстві поняття "розпусні дії" з'явилося відносно недавно. В 1832 р. у французькому законодавстві була започаткована стаття, яка передбачала покарання за розбещення малолітніх, класифікуючи це як "зазіхання на їх сором'язливість" [2, 102].

Зауважимо, що термін, який використовувався в кримінальному кодексі 1960р., а саме "розпусні дії", був не зовсім вдалим, бо створював уявлення, що маються на увазі тільки фізичні сексуальні дії. Термін "розбещення" зазначений у ККУ 2001 р. є точнішим, оскільки включає в себе не лише фізичні, а й дії інтелектуального характеру, тому зміна формулювання, що відбулась, спри­яла однозначному розумінню, тлумаченню та застосуванню закону [3,112-113].

Дехто з науковців визначає сексуальне зловживання як "амора­льне" поводження із застосуванням сили, маніпулювання, омани, при­мушення дитини до сексуального контакту. На думку американських вчених Р. Бранта і В. Тіза, цей термін треба визначати як "примушення дитини до сексуальної стимуляції, невідповідної до віку та її ролі у сім'ї". " [4, 46]. У свою чергу Д. Фінкельхор, виділяючи одну з трьох категорій сексуальних посягань, трактує цей термін як "сексуальну експлуатацію дітей, зловживання їх безпорадністю для безпосередньо­го задоволення особистих сексуальних потреб дорослого або в комер­ційних цілях" .

М.А, Догадіна і Л.О. Пережогін взагалі не дають визначення цього терміну і вважають, що поняття сексуального насилля над дітьми слід розуміти не як обов'язкове примушення дітей погрозами або силою до виконання сексуальних дій, а як сам факт сексуальних дій з ними. [5, 4-6].

3 метою вирішення питання, що саме слід розуміти під «розбещення неповнолітніх» необхідно звернутись до кримінальних кодексів деяких іноземних держав, наприклад до канадського, в якому законодавець найбільш ретельно розробили правові норми відносна сексуального насилля над дітьми. Воно тлумачиться, як зловживання владою дорослим або підлітком, які шляхом примушення або омани намагаються вступити з неповнолітнім у сексуальний контакт, який включає і інцест, сексуальне спонукання, зґвалтування і експлуатацію дитини в порнографії і проституції. Тер­мін "сексуальне зловживання", як вважають канадські правники, включає дії від генітального торкання до статевого акту. При цьому вік дитини коливається від немовляти до старшого підліткового, а взаємозв'язок між дитиною і дорослим може бути неіснуючим, як у багатьох випадках непристойного поводження, або ж може бути інтимним, як у випадках інцесту між батьком і дитиною. На думку Н.К. Асанової фізичне насилля може бути або ж ні, дитина може зазнати серйозних ушкоджень чи її реакція мо­же бути невираженою (психічні, фізичні травми як наслідок сексуаль­них зловживань) [4, 47-54].

Науковці Українського інституту соціальних досліджень, роз­глядаючи один з підходів до вивчення такої соціальної проблеми, як жорстоке ставлення до дітей, вважають, що сексуальне насилля слід тлумачити, як залучення функціонально незрілих дітей та підлітків до сексуальних дій без їх розуміння та згоди на те. Сюди вони відносять дії, починаючи від спостерігання чи присутності під час статевого акту і до безпосереднього залучення дитини у статеві зносини [6, 78].

Враховуючи вищесказане, можна зробити висновок, що розбещення неповнолітніх стало однією з найскладніших проблем сучасності. Ми погоджуємось з думкою Д. Фінкельхора, який трактує «розбещення неповнолітніх» як "сексуальну експлуатацію дітей, зловживання їх безпорадністю для безпосередньо­го задоволення особистих сексуальних потреб дорослого або в комер­ційних цілях".

У зв’язку з неоднозначністю поняття «розбещення неповнолітніх» доцільно було б внести ККУ примітку до ст. 156. В ній потрібно вказати, що:

  • розпустні дії – це дії вчинювані з метою задоволення особистих сексуальних потреб суб’єкта злочину, здатні викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх потерпілих;

  • розпустні дії можуть бути як фізичні так і інтелектуальними;

  • фізичне розбещення – це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого природного статевого акту, акту онанізму, мужолозтва або задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення сексуальних дій між собою або щодо винного тощо [3,112].

  • інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних історій, фотографуванні потерпілого в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів [3, 113].

Джерела:

1. Пудоючкин Ю.Е. Ответственность за преступления против несове­ршеннолетних по российскому уголовному праву / Ю.Е. Пудоючкин // Юриди­ческий центр Пресс. - 2002.

2. Люблинский П.И. Преступления в области пол+овых отношений / П.И. Люблинский // –M. -Л. : Френкель. - 1925.

3. Мельник М.І., Клименко В.А. Ненасильницькі статеві зносини / М.І. Мельник, В.А. Клименко // Кримінальне право України. - 2009.

4. Асанова Н.К. Руководство по предупреждению насилия над детьми / Н.К. Асанова //. -1997.

5. Догадина M.А., Пережогин Л.О. Сексуальное насилие над детьми: выявление, профилактика, реабилитация потерпевших. / М.А. Догадина, Л.О. Пережогин // Сам себе адвокат. - 1997.

6. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання, 3б. наукових публікацій Українського інституту соціальних досліджень. Вип 7. - 1998.

Кіт Вілена.
Застосуваня досвіду інноваційного підходу у кадровій політиці по підбору персоналу в українських компаніях

Багато хто схильний вважати, що ринкова економіка є глибоко аморальною. Але це зовсім не так. Ринкове господарство по суті не може бути аморальним. Аморальними можуть бути вчинки людей, які займаються економікою. Ринкова економіка являє собою лише неперевершений за ефективністю механізм виробництва та розподілу. Механізм, який приймає людину такою, якою вона є: такою, що дотримується власних інтересів, егоїстичною, але також і творчою, такою, що творить цінності та користується ними.

Впродовж багатьох десятиріч у нас керівників призначали, а співробітників набирали та приймали на роботу. Але часи змінилися, змінилася й ситуація. Зникла всесильна влада партапарату та міністерської номенклатури, але з'явилися нові проблеми, турботи та завдання, які треба розв'язувати.

Тепер треба ясно розуміти, що всі співробітники організації, незалежно від посади, є персоналом.

Тепер на кожну посаду треба знайти людину, ввести її в організацію, допомогти оволодіти специфікою роботи, потурбуватися про те, щоб вона приносила максимум користі і при цьому відчувала задоволеність та гордість.

Першим кроком до цієї надзвичайно важливої роботи є завдання відбору найбільш перспективних людей з маси можливих претендентів, підбору одного, кращого, на певне конкретне місце. Прийом на роботу — перший і часто-густо найбільш відповідальний момент у кадровому менеджменті, і його сенс полягає аж ніяк не в оформленні документів при прийомі або звільненні співробітників організації. Його специфічна функція полягає в практичній реалізації кадрової політики, прийнятої керівництвом організації на певний період часу. Це означає, що без ясної, чітко сформульованої кадрової політики не може бути ефективної роботи.

Кадрова політика — це не просто перелік вакансій або потрібних робочих місць. Вона є відображенням стратегії розвитку організації загалом. Наприклад:

  • організація може бути зорієнтована на швидке зростання, розширення сфер діяльності у будь-яких напрямках, швидке нагромадження капіталу, незалежно від його джерел, та ін. У цьому випадку кадрова політика має бути спрямована на пошук та відбір підприємливих, ініціативних сповнених нереалізованих ідей співробітників, навіть за умови їхньої недостатньо високої професійної компетентності та невеликого досвіду роботи;

  • організація може бути зорієнтована на роботу з нечисленним, але дуже «солідним» контингентом партнерів або клієнтів. У цьому випадку кадрова політика має бути спрямована на пошук та відбір висококваліфікованих професіоналів, які мають великий досвід роботи у цій сфері діяльності, та високий авторитет, визнання та соціальний статус;

  • організація може бути зорієнтована на стабільну, постійну, ритмічну роботу виробничого типу. У цьому випадку кадрова політика має бути спрямована на пошук та відбір співробітників, які є професійно компетентними у вузьких рамках прийнятої технології, прагнуть точного та якісного виконання завдань, не виявляють надмірної самостійності.

Навіть цих нечисленних прикладів достатньо, щоб показати, що тільки професійно-кваліфікаційних характеристик зовсім недостатньо для здійснення якісного відбору кадрів. Необхідне врахування найважливіших психологічних та особистісних особливостей претендентів, щоб зробити правильний вибір. Таким чином, підбір співробітників з урахуванням їх відповідності всім головним вимогам конкретної посади та цілям організації є першим завданням.

Другим найважливішим завданням є захист організації від осіб, потенційно здатних заподіяти шкоду справі або організації незалежно від того, свідомо чи ні вони можуть це зробити.

Всі потенційно небезпечні особливості можна розділити на дві великі групи — загальні та специфічні.

До загальних належать різні психопатології та деякі особистісні особливості людей.

Наявність психічної патології, як правило, робить людину важко керованою, погано передбачуваною, важкою у спілкуванні, а головне, вона часто-густо просто не може нести відповідальність за свої слова та вчинки.

Виявлення потенційно небезпечних особистісних особливостей є значно складнішим. Підкреслимо, що йдеться саме про здорових людей — у них нормально розвинений інтелект, все гаразд з почуттями та емоціями, вони можуть бути добрими фахівцями. У них порушена сфера соціальних цінностей та установок, тобто вищі рівні особистості. Як правило, потенційно небезпечні особистісні особливості пов'язані з наявністю у людини асоціальних установок та цілковитою аморальністю. На практиці найчастіше це виявляється у трьох формах: схильності до брехні, ошукування та крадіжок.

Виявлення людей із зазначеними нахилами надзвичайно ускладнено й вимагає застосування спеціальних психодіагностичних засобів. Але крім цього має існувати система перевірки достеменності тих даних, які повідомляє про себе претендент на будь-яку посаду.

В усіх описаних випадках найбільш потенційно небезпечні якості безпосередньо не пов'язані з професіоналізмом та кваліфікацією працівника. Вони справляють свій негативний вплив переважно не на сам робочий процес, а на супутні, але не менш важливі аспекти. На жаль, саме ці аспекти і відповідно якості особистості звичайно випадають з поля зору керівників та кадрових служб при прийомі людей на роботу. Більшість описаних якостей самі по собі не є негативними — вони виявляються такими тільки при включенні людини на певні посади або функціональні місця в організації. При обійманні іншої посади ці самі якості можуть бути винятково цінними чи корисними. І останнє, але, либонь, найголовніше: як практично убезпечити фірму (організацію) від потенційно небезпечних співробітників?

За кордоном склалося кілька систем. Так, наприклад, в Швеції широко розповсюджена практика прийому на роботу або через спеціалізовані бюро та агенції, або за наявності «рекомендаційних листів» з попередніх місць роботи (вони є певним аналогом наших характеристик, але мають куди більше вагомість). А Ізраїлі ж прийнята узаконена система протекціонізму — на роботу приймають тільки за наявності двох «поручителів», які несуть юридичну та фінансову відповідальність за дії свого протеже.

Різні кадрові агенції, що є в Києві, навіть за наявності сучасної комп'ютерної бази, як правило, здійснюють підбір кадрів тільки за професійно-кваліфікаційним принципом. І тільки небагато які рекрутингові та кадрові центри здійснюють комплексний відбір. Використовуючи інноваційний досвід діяльності та існування у ринковій системі трудових відносин кадрових компаній таких країн-партнерів як Російська Федерація, Швеція, Ізраїль, та адаптуючи його для українського менталітету та специфіки населення та існуючої економічної системи в Україні. Методики, які розроблені науковими центрами цих країн переводяться на українську мову, проходять валідизацію та опробування на надійність. Після чого активно застосовуються українськими кадровими агенціями. Зокрема, співпраця практичних психологів ЛьвДУВС з науковим психофізіологічним центром Санкт-петербурзької педагогічної академії виводить на український ринок такі розробки як автоматизовану програму з відбору персоналу «Виявлення темпераменту та особливостей поведінки на основі тесту EPI, Айзенка» та ін.

У теперішній час завдяки наявності кваліфікованих психологів та сучасних технологій в кадрових центрах здійснюється комплексний підбір з урахуванням усіх описаних вище параметрів. Отримуючи заявку на підбір претендентів на вакансію, вони у тісному співробітництві з клієнтом визначають не тільки формальні професійно-кваліфікаційні запити, але й конкретні функціональні вимоги, спираючись на які будується робота центру. Кожний претендент проходить через спеціальний психодіагностичний комплекс, що дозволяє відсіяти непридатних і зберегти найбільш перспективних для певного конкретного робочого місця. Така форма організації роботи виявляється найбільш сприятливою як для фірм-клієнтів, так і для кожної окремої людини, яка шукає роботу, оскільки при збереженні цілковитої конфіденційності дозволяє максимально врахувати індивідуальну специфіку клієнта.

Коваль Ігор.
Демократія як передумова правової держави

«Ніхто не стверджує, що демократія є ідеальною формою правління, радше навпаки, але нічого кращого, на жаль, людство поки що не придумало». (В. Черчілль).

Суть демократії полягає в тому, що народ, є носієм державної влади. Зокрема, у статті 5 Конституції України сказано: «Україна є республікою, а єдиним джерелом влади в Україні є народі» [3]. Звичайно, нам і раніше говорили те саме. Але добре відомо, що влада народу була цілковитою фікцією, і тому виникає слушне запитання: а який же механізм здійснення народовладдя здійснено в новій Конституції? Звернімося до тексту: «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії». Отже, демократія – це вирішальна можливість народу впливати на ситуацію в державі шляхом не тільки всеукраїнського, але й місцевих референдумів і ставити на цих референдумах найбільш важливі питання. Народовладдя є вираженням демократії, яка реалізує себе у пануючому в країні політичному режимі, а також у формі правління, здійсненого державою [1,c. 225].

Існує серцевинний набір певних критеріїв, за допомогою яких можна зробити висновок, на скільки в тих чи інших умовах розвинена демократія. До них належать елементи демократичного ладу, які існували в античні часи. Насамперед – цивільні громадяни, які є головними особами суспільного самокерування, вони мають інтерес до суспільного життя, обізнані в ньому і власними силами та участю впливають на нього. В тому напрямі, який вони вважають бажаним і правильним. Отже, не достатньо мати просто «населення», таких собі пересічних «мешканців», які ведуть відокремлене від всіх існування. Треба усвідомлювати, що без наявності вільних, гідних, таких, що поважають себе громадян, демократія по-справжньому відбутися не може. Ставлення міцної і дійової демократії в нашій країні в тім як і в умовах інших перехідних суспільств, є невіддільним від формування свідомого громадянства, почуття громадського обов’язку й готовності діяти для його втілення.

Другим елементом, що формує основи демократичного ладу, є визнання усіх громадян рівними й рівноправними. Кожен учасник демократичного процесу, будь-якої демократичної процедури повинен знати й визнавати принцип формальної рівності громадян. Кожен голос важить стільки ж, скільки й будь-який інший голос. Це не означає знеособлення, знехтування унікальністю окремої неповторної особистості. Для того, щоб демократія запрацювала й давала наслідки, спільнота повинна стати тим механізмом, який перетворить свідомість, волю й сумління «як почуття обов’язку» кожного громадянина на його голос, котрий він віддасть за рішення, яке вважатиме істинним, за особу, яку вважатиме більш гідною. Демократія зрівнює, виокремлюючи в кожній багатоманітній і складній натурі суспільно зорієнтовану складову, громадську сутність. І на момент вироблення спільного рішення кожен голос повинен бути однаково вагомим. Цей принцип наочно справедливий, його нема потреби доводити тим, хто отримав відповідне громадське виховання. У процесі судочинства всі повинні бути рівними перед законом.

Демократія дійова тоді, коли спирається на свідомих та активних громадян, які взаємно визнають гідність і значущість один одного, вважають кожного іншого громадянина рівним собі. Цей зовні формальний принцип рівності є однією із фундаментальних моральних засад демократії. Визнанням рівності живиться альтруїзм (принцип, який свого часу обґрунтував визначний французький філософ О. Конт), котрий орієнтує людину на життя заради інших. Людина відчуває себе невід’ємною часткою суспільства і сприймає свою належність до нього як факт значущий і знаменний. Справді, глибинний сенс демократії полягає в тому, що вільний громадянин свідомо слугує товариству, громаді, громадянству. Тому послідовний та щирий демократизм передбачає і зумовлює патріотизм.

Третім важливим елементом демократичного устрою є повага до спільно прийнятих рішень і готовність сумлінно виконувати їх. В основі цього принципу лежить припущення, що рішення, прийняте в наслідок публічного обговорення, шляхом проголошення і зіставлення різноманітних альтернатив і пропозицій, найчастіше буває найбільш прийнятним, виваженим і таким що відповідає здоровому глуздові[2,с.24-25].

Перелічені вище елементи демократії поєднюються і втілюються з відповідною повнотою у виборах, які є сутнісно важливою ознакою цього ладу.

Джерела:

1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. – 3-тє видання, стереотипне. – Львів: «Новий Світ 2000», 2007. – 584с.

2. Основи демократії: Навч, посібник для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. А.Колодій, Інститут вищої освіти. – К.: вид-во «Ай Бі», 2002. – 684с.

3. Конституція України. – Харків: Весна, 2010. – 48с.

Корній Наталія.
Особливості корекційно-розвивального навчання дошкільнят з порушеннями розумових здібностей в інклюзивному середовищі

Мета наукової роботи: дослідити, теоретично обґрунтувати особливості, напрями корекційно-розвивального навчання й виховання дошкільнят з порушеннями розумових здібностей в інклюзивному середовищі, підтвердити ефективність організації цього процесу на підставі експериментального вивчення досвіду роботи Дитячого дошкільного закладу №1 м. Львова.

Предмет дослідження: особливості корекційно-розвивального навчання й виховання дошкільнят з порушеннями розумових здібностей в інклюзивному середовищі.

Методи: спостереження за організацією індивідуальних занять з дітьми зазначеної категорії, їхньою індивідуальною та колективною (разом із ровесниками) діяльністю; інтерв’ю, бесіди з вихователями, які працюють в експериментальній інклюзивній групі.

Результати. Як показали дослідження, перевагами інклюзивного навчання для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку є: адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів; наочність навчання, її відповідність рівню розвитку сприймання й мислення дитини, поступове ускладнення; повторюваність у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання, недосконалості запам'ятовування; спеціальна організація праці — у процесі роботи слід вчити учня планувати свою діяльність, міркувати про послідовність та способи виконання; використання гри у навчально-корекційній роботі; дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу. [3]



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Форум молодих науковців Львівщини. Збірник тез конференції: 22 травня 2011 року // За заг ред. О. М. Лозинського, І. В. Карівця, І. М. Назаркевича. У 3-х частинах (1)

    Документ
    Форум молодих науковців Львівщини. Збірник тез конференції: 22 травня 2011 року За заг. ред. О.М. Лозинського, І.В. Карівця, І.М. Назаркевича. У 3-х частинах.

Другие похожие документы..