Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Диссертация'
Защита состоится « » 2010 г. в часов в ауд. На заседании Диссертационного совета Д 501.001.03 по социологическим наукам в Московском государственном ...полностью>>
'Документ'
Загальна характеристика палива. Класифікація твердих, рідких, газоподібних палив. Склад палива. Визначення елементарного складу твердого і рідкого пал...полностью>>
'Бизнес-план'
Лизинговая компания обращается в РосБР с целью установления лимита кредитования для финансирования Проектов, направленных на поддержку Субъектов МСП....полностью>>
'Документ'
В соответствии со #M12293 1 901807664 0 0 0 0 0 0 0 296485575статьей 209 Трудового кодекса Российской Федерации#S (Собрание законодательства Российск...полностью>>

В. Х. Лобас «Культура Сходу» Сайт «Ирпенская буквица»: Издание: В. Х. Лобас «Українська І зарубіжна культура Книга

Главная > Книга
Сохрани ссылку в одной из сетей:

В.Х. Лобас

«Культура Сходу»

Сайт «Ирпенская буквица»:

Издание: В.Х. Лобас «Українська і зарубіжна культура

Книга на сайте

Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»

| РОЗДІЛ 2

КУЛЬТУРА СХОДУ

2.1. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ ТА МЕСОПОТАМІЇ

Наступним після первісної культури рівнем розвитку є цивілізація. Цей рівень культури виник на основі нової технологи життєдіяльності — зем­леробства, яке зародилося приблизно 10 тисяч років тому ("неолітична революція") і було одним із варіантів виходу людства з кризи, що наста­ла через танення льодовика. Зміна кліматичних поясів, ландшафтних зон і затоплення приморських низин порушили традиційну систему життє­діяльності на основі збирання й полювання.

Відновлення рівноваги у природі в різних регіонах відбувалося по-різному: через розширення сфери мисливства, перехід до рибальства та скотарсько-кочівницького життя, вирощування городніх культур і, на­решті, утворення землеробсько-скотарських спільнот, що орієнтувалися на вирощування злакових культур. Саме остання технологія змогла піднести людство на новий рівень культури, а інші виявилися без­перспективними.

Проте й землеробська технологія не всюди була життєздатною на рівні примітивних знарядь праці. Так, європейське індивідуально-родин­не землеробство за типом Кукутені-Трипілля не забезпечувало високої продуктивності праці, тому почало розвиватися тваринництво. А на Сході, у басейнах теплих рік, формувалося високопродуктивне поливне (іригаційне) землеробство. У Стародавньому Єгипті з 1 км2 оброблюва­них земель стало можливим прогодувати 250 осіб, тобто технологія зем­леробства виявилася в 400—600 разів продуктивнішою, ніж технологія збирання й полювання.

Ефективність іригаційного землеробства забезпечувалася не тільки теплим кліматом і родючим намулом рік, а й організацією іригаційної справи силою держави. Саме ця безпосередня участь держави у процесі виробництва й розподілу матеріальних благ стала вирішальною обставиною в реалізації нової технології. Адже землеробство набрало ефективності за допомогою держави й там, де не застосовувалась іригація (на Криті, у Китаї, Латинській Америці).

Отже, колективізм виробничої й розподільчої діяльності, поєднання виробничих і управлінських технологій, концентрація енергії та інформації забезпечили передумови для створення цивілізацій за давньо-східним типом Близького, Середнього й Далекого Сходу та доколумбо-вої Америки.

Другий, західний шлях до початку залізного віку не міг забезпечити вихід суспільств, що його репрезентують, на цивілізаційний рівень; він розкрив свої продуктивні можливості пізніше — з І тис. до н. е. [12, с. 251].

Наявність держави у складі цивілізації є ознакою не лише східних, а й західних цивілізацій. Слово "сivils" походить з латинської й означає "громадянський, державний". Поява держави свідчить про те, що культура з гомогенної перетворилася на гетерогенну. Адже держава виникає у класовому суспільстві, що складається з груп людей із різними й навіть протилежними інтересами. Забезпечити порядок у такому суспільстві за допомогою єдиної системи табу чи традиційних звичаїв неможливо. Держава примусово забезпечує вигідний певній групі людей тип порядку, використовуючи для того спеціально озброєних людей.

Своєю чергою, оформлення держави та її методів залежить від особливостей певної цивілізації та умов, за яких вона сформувалася. Так, державність Стародавнього Єгипту була монолітною й відповідала потребам землеробської цивілізації, що сформувалася на берегах спокійного Нілу, повені якого можна було передбачити.

Фараон, що стояв на чолі держави, на думку єгиптян, був божественною особою й гарантом світового порядку (який також має бути вічним і незмінним). Будь-які відхилення від стандарту надзвичайно турбували єгиптян.

На межі IV—III тисячоліть до н. е. сформувалася друга східна цивілізація між ріками Тигром і Євфратом. Цю територію давньогрецькі географи назвали Месопотамією (Межиріччям). Культура, що сформувалася там і мала всі ознаки цивілізації, теж набула цю умовну назву. Вона відображала розмаїтість кліматичних умов регіону, зумовлену тим, що бурхливі Тигр і Євфрат розливалися непередбачувано, повені змінювалися засухами, а відтак однотипне землеробство було неможливим. Звідси випливала й неможливість однотипної державності на взірець єгипетської імперії. У Межиріччі сформувалося декілька міст-держав на чолі з виборними царями-жерцями: Ур, Еріду, Ларга, Ніппур, Лагаш, Урук, Сіппар. Найбільшим містом був Вавилон, тому всю південну частину Межиріччя називали Вавилонією. Північна Вавилонія мала назву Аккад, південна — Шумер. Там з IV тис. до н. е. жили шумери. Невідомо, звідки вони прибули. їхню мову не вдалося порівняти з іншими та виявити її "родинні" зв'язки. На терені Аккаду жили аккадці, мова яких за лінгвістичною класифікацією належить до семітських.

Засновниками Месопотамської цивілізації були шумери. Вони винайшли колесо, гончарний круг, бронзу, клинописне письмо (3000 р. до н. е.) і записали велику кількість своїх господарських і медичних текстів, міфів і фольклорних творів на глиняних табличках. У XXIV ст. до н. е. аккадці завоювали шумерів і перейняли їхні досягнення. Шумерську мову було витіснено з повсякденного вжитку аккадською, але вона залишалась офіційною мовою державної канцелярії, вивчалась у школах. Шумерські тексти було перекладено на аккадську мову, а потім їх запозичували й модифікували не тільки аккадці-вавилоняни, а й ассирійці, хетти, хуррити, арамеї. Через хананеїв вони дійшли до стародавніх євреїв; їх було зафіксовано в Біблії (про що йтиметься далі).

Світоглядні орієнтації шумерів були спільним надбанням усієї Месопотамії. Вони істотно відрізнялися від єгипетських. Спочатку шумери, а потім і всі вавилоняни сформували уявлення про світовий порядок як тимчасове явище, що постає внаслідок узгодження бажань семи основних богів. Якщо ж взяти до уваги, що кожен із богів має декілька функцій і здатний несподівано повернутися до людей іншим боком, то порушення досягнутого порядку цілком імовірне. Сама ж процедура голосування богів "за" і "проти", що мала закінчуватись одностайним рішенням, є очевидним відтворенням досвіду безпосередньої демократії на землі. Отже, світовий порядок виявляється узагальненням досвіду державницької діяльності, пристосованої до місцевих умов.

Дуже значні розбіжності світогляду єгиптян і жителів Месопотамії виявляються в їхньому ставленні до смерті. Єгиптяни дуже серйозно й ґрунтовно готувалися до потойбічного життя. У них були відповідні міфи, у яких бінарний світовий порядок передбачав протиставлення чорної землі (культури) і білого піску (дикого світу), землі та води, бога сонця Ра та бога підземного світу Осіріса. Єгиптяни мали спеціальних людей — муміфікаторів, які готували покійників до потойбічного життя, спираючись на ґрунтовні знання хімії й медицини. Вони вміли видаляти мозок, не порушуючи цілісності черепа покійника (через ніздрі), а розчин натрон, у який занурювалося тіло на 70 днів, був доволі складним за своїм хімічним складом. До нього входили карбонат і бікарбонат натрію, хлористий натрій і сульфат натрію. Єгиптяни мали три різні технології муміфікації: для фараона, багатих і бідних. Проте всі ці технології гарантували потойбічне життя, в якому кожен стане супутником бога сонця та втілиться в Осіріса. Божественне й царське майбутнє!

Крім муміфікації таке майбутнє залежало й від попереднього виконання правил повсякденного життя "МА-АТ", які від бідних вимагали стриманості й дисципліни, а від багатих — допомоги бідним. Згідно з ними всі повинні були мати дітей, які виконають у майбутньому поховальний ритуал.

Зовсім інша ситуація склалася в Месопотамії. Там ніхто не розраховував на потойбічне існування. В "Епосі про Пльгамеша" повідомляється, що цар Уруку Гільгамеш зумів дістати з дна моря квітку безсмертя, але її вкрав змій. Отже, люди мають усі свої проблеми розв'язувати на землі, не розраховуючи на потойбічну винагороду чи покарання. На землі треба бути слухняними й працьовитими. Адже боги саме для цього зліпили людей із глини. За слухняність боги дозволяють людям споживати ті продукти, які вони самі не споживають, — зерно та овець. Боги також нагороджують здоров'ям і тривалим життям, почесним становищем у суспільстві й синами. Чи ж можлива ситуація, коли людина бездоганно виконує всі свої обов'язки перед людьми та богами, а замість винагороди має нещастя?

Цю тему в II тис. до н. е. порушили вавилоняни в поемі "Володаря мудрості хочу прославити". Герой поеми знає, що він праведник, проте його мучать хвороби, а безбожні грішники сміються над ним і процвітають. У поемі є два варіанти відповіді на питання про те, чи варто бути праведником. Інтелектуальний варіант полягає в тому, що не слід людську шкалу цінностей застосовувати до богів, бо цілком можливо, що високоморальні з погляду людей дії можуть бути зовсім неприйнятними для богів і, навпаки, те, що неприємне людям, може бути благом для богів. Адже ніхто не може осягнути розум божий у глибинах неба! Емоційна частина відповіді полягає в тому, що навіть у найчорніший день слід сподіватись і вірити, бо в поемі бог Мардук повернув героєві здоров'я, очистив його та владнав усі його справи.

Про важливість зазначеної теми свідчить та обставина, що названа поема мала ще два варіанти аккадською мовою та один — шумерською, ґх було виявлено в десятках списків різних міст Месопотамії, а філологічний коментар до поеми було знайдено в бібліотеці Аш-шурбаніпала в Ассирії, що говорить про інтерес до теми й через 600-700 років після створення поеми. А через тисячу років після появи перших варіантів розробки теми сповненого муки праведника її було всебічно викладено в Біблії у книзі Іова.

Звичайно, біблійне розроблення теми набагато складніше, ніж шуме ро-аккадське. Якщо месопотамський персонаж погоджується з тезою про незбагненність божественних задумів, то біблійний Іов на такі зауваження своїх богомільних друзів реагує дуже бурхливо, маючи їх за лицемірство. Він упевнений у своїй невинності, бажає "змагатися з Богом'', щоб "оборонити шляхи свої"' або точно знати, скільки в нього гріхів і в чому вони полягають. Проте зрештою з'ясовується, що біблійний Бог теж діє за межами людських категорій і лише демонструє свою могутність, яка перевищує людські сиди. Як людина може міритися з Богом, коли вона й бегемота нездатна перемогти? Присоромлений Іов усвідомлює свою нездатність змагатися з Богом, особисто переконавшись у цьому за допомогою зору (а раніше він лише чув про це). Він кається, і Бог повертає йому все втрачене (худобу й дітей).

Отже, вавилонська схема залишається непорушною, і це свідчить про її універсальність. Вона наявна в міфах багатьох народів про створення світу та незбагненну роль його творця, "який вимушений поєднувати добро та зло, життя й смерть, біль і радість, досягнення та втрати" [9, с. 143]. Але вавилоняни перші усвідомили цю проблему на цивілізаційному рівні як проблему вибору людиною програми поведінки. Вони також створили світський текст у письмовій формі (клинопис на глиняних табличках).

Писемність, як зазначалося, — одна з обов'язкових ознак цивілізації. Поява письма була зумовлена потребами обліку зерна, які спочатку задовольнялися за допомогою спеціальних об'ємних символів із глини (кульок, циліндрів, конусів), що нанизувалися на мотузки чи розміщувались у спеціальних глиняних конвертах. Вони почали використовуватися десь із IX тис. до н. е. Об'ємні символи використовувалися протягом близько 5 тис. років, а потім їх замінили двомірними зображеннями на площині того самого глиняного конверта у вигляді відбитка. Так починався ідеографічний клинопис, а процедура дублювання (для надійності) тривимірного об'ємного символа двовимірним знаком була ознакою розвитку лівої півкулі мозку. У Єгипті лівопівкульна складова культури (схематичність, геометричність) проявилася виразніше, ніж у Месопотамії. Ієрогліфічне письмо (теж ідеографічне, тобто таке, що виражає поняття) часто мало вигляд інтелектуальних вправ без будь-якого змісту.

Існують різні думки з приводу того, де вперше з'явилася писемність. Відомий дослідник шумерської літератури й писемності Семюел Кра-мер стверджував, що історія починається в Шумерії. Інші автори звертають увагу на те, що на Балканах і в Угорщині було виявлено написи V—IV тис. до н. е. Це письмо ще не дешифрували, але кількість відмінних між собою знаків (близько 200) дає підставу вважати, що це поєднання складових знаків із логограмами для понять і слів. Багато окремих знаків балканського письма збігається з протошумерськими, а таблички так само поділені горизонтальними й вертикальними лініями. Балканська культура мала й інші ознаки цивілізації, зокрема металургію (яка в IV тис. до н. е. занепала, проте її досягнення й далі використовувалися на островах Егейського моря, де діяли центри виготовлення срібла та свинцю). На Криті письмо теж подібне до стародавнього балканського. Отже, до Месопотамії воно могло дійти й прямо з Балкан, і з Середземного моря. Але потім відбувся зворотний вплив вавилонської культури на грецьку.

Далі ще йтиметься про причини нетрадиційності грецької культури. А тут, розглядаючи писемність Месопотамії та Єгипту, зазначимо, що ця риса грецької культури могла зумовлюватися порівнянням єгипетської (логічної) і вавилонської (образної) культур. Звичайні двоїсті міфологічні протиставлення (дві Правди, дві Долі, два Ероси) були поділені греками на Добро та Зло, етику та трагедію, поезію та філософію [17, с. 491-531].

Ідея ж запозичень інформації однією цивілізацією з інших є дуже корисною для розуміння джерел розвитку саме на рівні цивілізації. І писемність тут відіграє особливо важливу роль. Якщо землеробським народам достатньо було ідеографічного письма для потреб обліку зерна, запису магічних текстів і фіксації періодів річкових повеней (це було обов'язком єгипетських жерців), від яких залежить успіх землеробства, то торговці-фінікійці створили алфавітне письмо, яке давало можливість передавати інформацію не тільки в часі, а й у просторі. Від фінікійського алфавіту походять усі існуючі тепер типи алфавітів.

Третім типом письма (крім ідеографічного, зокрема клинописного, та алфавітного) було складове (силабічне). Воно використовувалося в багатьох цивілізаціях і запозичувалось іншими.

Цікаво, що й на території України в пам'ятках катакомбної культури (II тис. до н. е.) виявлено знаки, що значною мірою збігаються з бал-канським письмом, а також зі складовою писемністю Криту, складовим і алфавітним семітським письмом Сирії та Палестини першої половини II тис. до н. е. Археологи сперечаються з приводу того, хто створив катакомбну культуру — місцеве населення чи мігранти з Близького Сходу. Вплив Близького Сходу на цю культуру визнають усі, а прихильники міграційної гіпотези походження катакомбного суспільства вважають, що "виявлення в Північному йадч'орномор'ї знакової, можливо, писемної, системи близькосхідно-середземноморського походження може внести дещо нове й у проблему формування алфавіту брахмі, в якому фахівці відзначають значні семітські впливи" [14, с. 136]. Але це вже стосується теми походження аріїв, яка розглядатиметься далі.

А тепер продовжимо тему культурних запозичень і впливів. Якщо єгипетська цивілізація впливала через сам факт свого існування (вона була предметом захоплення й ненависті кочових євреїв) і матеріально-символічні споруди (піраміди, сфінкси), що й сьогодні вражають, то на світогляд усіх народів Близького Сходу, а потім (через Біблію) і на європейський світогляд істотно вплинула духовна культура Месопотамії.

Можна вважати, що в Месопотамії було вироблено варіанти як східного, так і західного способів мислення. Якщо єгиптяни з жахом оцінювали ситуацію зміни майнового стану ("Скарги Іпувера" про те, що багатії стали жебраками та навпаки), то в Месопотамії такі зміни сприймалися цілком спокійно, відповідно до "ринкового" мислення, що передбачає елемент випадковості в поведінці богів. Така незворушність відіб'ється в Біблії, де доводиться, що "Бог робить жебраками та збагачує, принижує та звеличує". У буддизмі й даосизмі така незворушність досягне стану "недіяння", "нірвани", культу мовчання, а Захід розвине культ слова, який започаткувала для нього та ж сама Біблія.

Тому розглянемо витоки біблійних сказань. У міфах Месопотамії Всесвіт постав із водного хаосу, а той складали три пов'язаних елементи: Апсу — прісні води, Тіамат — море та Мумму — хмари й туман. Потім серед цього хаосу виникли два боги — Лахму і Лахаму, що означало намул, утворений зіткненням прісних і морських вод. Потім із них утворилася ще одна пара: Аншар і Кішар — два аспекти горизонту: небосхил (чоловіча складова) і коло, що охоплює землю (жіноча складова). Аншар і Кішар народили Ану, бога неба, Ану ж створив Енкі — бога прісної води, який народив Мардука.

Небо та земля розглядались як два величезних диски, утворені з намулу, а потім розтягнені "вітром", Енкі або Мардуком подібно до великого шкіряного мішка, усередині якого ми живемо; його низ — земля, верх — небо.

У Біблії, як відомо, Бог спочатку створив небо та землю. Дух Божий ширяв над водою. "І сказав Бог нехай буде світло. І стало світло. І сказав Бог нехай буде твердиня посеред води й нехай відділяє вона воду від води. І назвав Бог твердиню небом, а сушу землею, а зібрання вод назвав морями" (Бут. 1: 1—10).

Це все написано приблизно у VIII ст. до н. е., а в XV ст. до н. е. в культовій вавилонській поемі "Коли наверху" є такі слова: "Коли наверху небеса іменовані не були, а внизу не названо імені твердині".

Роль біблійного слова було підсилено в Новому завіті, де говориться, що "спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно було спочатку в Бога. Усе через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути" (Єв. від Іоан. 1: 1—3). Для європейської культури така позиція стала дороговказом на два тисячоліття.

Витоки ще двох біблійних тем було виявлено в шумерському міфі "Енкі та Нінхурсаг", де йдеться про рай, країну живих Дільмун, у якій не знали хвороб і смерті, але там бракувало прісної води. Після того, як бог Енкі забезпечив рай водою, Дільмун перетворився на божественний сад, де богиня Нінхурсаг виростила вісім рослин. Допитливий бог Енкі хотів пізнати ті рослини і з'їв їхні паростки, за що богиня Нінхурсаг покарала його вісьмома хворобами. Після великих зусиль (за допомогою лисиці) удалося вмовити Нінхурсаг змінити гнів на милість. Вона створила вісім божеств для лікування відповідних органів Енкі.

Отже, у міфі фігурує рай. Семітський народ (вавилоняни), який підкорив шумерів, теж підхопив тему країни безсмертя й назвав її Дільмуном. Біблійний рай розміщується на схід від Палестини, в Едемі — там, звідки беруть початок чотири великі ріки, зокрема Тигр і Євфрат. Схоже, що йдеться про той самий рай шумерів, країну Дільмун, а ситуація з поїданням рослин нагадує сцену з плодом дерева пізнання добра та зла, за спожиття якого були прокляті Адам і Єва.

Але найцікавіше, що цей міф дає можливість пояснити загадкову історію створення Єви, "матері всіх живих", з ребра Адама. Як відомо, існує багато різних антифеміністських версій того, чому саме ребро було обране для створення жінки. Насправді ж то наслідок філологічної помилки, яку виявили французький ассиріолог Шейль і американський шумеролог Крамер незалежно один від одного в 1915 і в 1945 р.

Шумерською мовою ребро позначається словом "ті". Богиня, створена для того, щоб лікувати ребро Енкі, мала ім'я Нінті, тобто "пані ребра". Але це слово означає також "давати життя". Отже, "у шумерській літературі "пані ребра" завдяки певній грі слів перетворилася на "пані, що дає життя". То була одна з перших літературних помилок, що вкорінилася на віки внаслідок біблійної легенди про рай, хоча тут уже ніякої гри слів не залишилося, оскільки давньоєврейською мовою слово "ребро" і вислів "та, що дає життя" звучать по-різному" [8, с. 152].

І нарешті, біблійне оповідання про потоп теж запозичене з вавилонського "Епосу про Гільгамеша", а першоджерелом для нього теж був шумерський текст.

Отже, досягнення й помилки стародавніх цивілізацій і тепер живуть у культурі. Світоглядні проблеми й варіанти їх розв'язання, запропоновані стародавніми єгиптянами, шумерами й вавилонянами, і нині хвилюють людство. Вивчаючи перші землеробські цивілізації, ми здатні краще розуміти власну культуру.

2.2. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ІРАНУ ТА ІНДІЇ

Паралельний розгляд іранської та індійської цивілізацій зумовлений історичними й типологічними чинниками. Спільні культурні витоки за різних історичних умов призвели до створення дуже відмінних, а де в чому навіть протилежних за світоглядними орієнтаціями цивілізацій.

Розвиток культури Стародавнього Ірану відбувався у формі безперервного нарощування цивілізаційних ознак. Він має чітко фіксовані періоди: етап еламської цивілізації (XXXIII—VIII ст. до н. е.), мідійської епохи (VIII—VI ст. до н. е.), ахеменідський період (середина VI ст. — 330 р. до н. е.), парфянський час (250 до н. е. — 224 н. е.).

Корінним населенням південно-західної частини Ірану були еламіти (мідійські й перські племена з'явилися там лише у XII—XI ст. до н. е.). Вони створили землеробську цивілізацію в басейні рік Карун і Керха, які за давніх часів впадали в Перську затоку. Звичайно, крім вирощування зерна (ячменю та емеру) еламіти займалися й ремісничою діяльністю. Дещо незвичайною була їхня політична культура з системою правління та передачі влади сімейного типу.

Верховний правитель мав титул "суккалмах" (великий посланець) і перебував у місті Сузах. Його заступником і спадкоємцем був, як правило, молодший брат. Він називався "суккал" (посланець) і жив у місті Сімаші. На третьому місці в ієрархії влади стояв намісник області Су-зіани — старший син царя. До нього переходили права суккала Сіма-шу в разі смерті останнього. Меншими областями управляли особи місцевого походження, після смерті яких влада переходила до їхніх племінників (синів сестри). У цій системі правління було явні рудименти первісної культури, де діяло материнське право.

Модифікацією такого права, але зі значним цивілізаційним відхиленням, була традиція царів Еламу одружуватися на своїх сестрах (бо ніхто інший з жінок не міг бути гідним такої честі) і передавати владу за схемою левірату (від лат. ІЄУІГ — дівер): після смерті царя його брат одружувався із вдовою померлого (для якої він був дівером) і в такий спосіб здобував право на престол. Шлюби із сестрами були звичайним явищем дуже довго, принаймні до середини VII ст. до н. е.

Ще однією оригінальною рисою цивілізації Стародавнього Ірану була велика кількість систем письма. Ще в XXIX—XXVIII ст. до н. е. еламіти винайшли піктографічне (малюнкове) письмо, що складалося приблизно зі 150 знаків. На глиняних табличках зображали велику рогату худобу, глеки. Користувалися цим письмом, яке називають прото-еламським, упродовж майже 400 років.

У другій половині III тис. до н. е. (XXIV—XXIII ст. до н. е.) незалежно від протоеламського було винайдено лінійне складове письмо (силабічне), знаками якого позначалися не слова, а склади. Такими знаками (а їх було близько 80) можна було записати не тільки господарські, а й політичні та релігійні тексти. Писали на камені, глині й металі. Лінійне письмо використовувалося недовго (лише в XXIII ст. до н. е.).

Наприкінці III тис. до н. е. еламіти запозичили шумерсько-аккадський клинопис (600 знаків), який використовувався до середини V ст. до н. е. Застосування чужої писемності було зумовлене постійними контактами (війнами, торгівлею) з Межиріччям. Так, у ХХІУ-ХХІІІ ст. до н. е. Елам було включено до складу Аккадської держави, у XXI ст. до н. е. він здобув незалежність, а в XVIII ст. до н. е. "стер Аккад на порох". До XIV ст. до н. е. Елам був незалежним, а потім знову потрапив у залежність від вавилонян. Близько 1180 р. до н. е. еламський цар Шут-рук-Наххуте І вигнав вавилонське військо, пограбував Вавилонію та привіз до Суз стелу із законами Хаммурапі (першим у світі систематизованим кодексом, створеним у XVIII ст. до н. е.).

Поряд із діловим (запозиченим) аккадським клинописом перси винайшли власний (ідеографічно-ребусне письмо), що складався з 43 знаків. Його використовували лише для урочистих написів про царів (на стінах палаців, у гробницях правителів). Найславетнішим є Бехістунський напис про події кінця правління Камбіза й перші роки царювання Дарія І (ахеменідський період). Висота напису разом з рельєфом становить 7,8 м, ширина — 22 м. Він висічений на Бехістунській скелі, що стоїть біля шляху з нинішнього Тегерана до Багдада на висоті 105 м. Цей напис складений староперською, еламською та аккадською мовами. Крім того, на острові Елефантина знайдено фрагменти арамейського варіанта цього напису, над яким його зміст передається ще й рельєфом. Бог Ахурамазда простягає руку з перснем до Дарія, що символізує передачу влади. Дарій ногою топче агонізуючого мага Гаута-му, який захопив престол ще за життя Камбіза. Далі зображено вісьмох самозванців, закутих у ланцюги, і вождя племені тиграхауда.

Отже, цивілізація Стародавнього Ірану безперервно нагромаджувала виробничий, політичний і семіотичний досвід. Зовсім іншою була ситуація в сусідній Індії.

У розвитку культури Індії можна позначити два етапи: доісторичний та історичний. Перший називають так тому, що його забули. Не збереглося писемних свідчень і навіть усних переказів про стародавню культуру рівня цивілізації, що існувала на території Індостану в XXIX-XIII ст. до н. е. Лише в XIX ст. під час розкопок стародавнього городища Хараппа на території сучасного Пакистану було знайдено печатки з невідомими знаками. Пізніші й планомірніші розкопки 20-х років XX ст. там само і в Мохенджо-Даро (що мовою сіндхі означає "пагорб мертвих") дали змогу виявити могутню місцеву цивілізацію на величезній території. Вона простягалась із півночі на південь на 1100 км, а із заходу на схід — на 1600 км. На цій території мешкало близько 100 тис. чрл. Були тут міста й сільські общини, монументальна архітектура, писемність, система мір і ваги, твори мистецтва.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Культурологія як наукова І навчальна дисципліна

    Конспект
    Завдання: З’ясувати сутність культури як смислів, втілених у результатах культурної діяльності людства, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти.
  2. Вісник (2)

    Документ
    Редколегія “Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска.
  3. Академії мистецтв (1)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.С. Тимошенко, О.К.
  4. Вісник (3)

    Документ
    Редколегія “Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска.
  5. Обзор сми за август 2011 г

    Документ
    Участились случаи набегов диких животных на урожайные сотки. Как не парадоксально, больше всего достаётся деревням и хуторам вблизи охотничьих угодий. Защищаться людям, а это в основном пенсионеры, приходится в одиночку.

Другие похожие документы..