Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
C 10 по 12 июня 2009 года в выставочном комплексе Одесского морского торгового порта состоялась восьмая международная конференция и выставка по разви...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Программа предназначена для студентов АФ МГУКИ очного и заочного отделений, изучающих отечественную историю как обязательную дисциплину. Этот курс яв...полностью>>
'Документ'
Именные стипендии ОАО «АК БАРС» БАНК (далее - Банк) учреждаются в целях поддержки, поощрения и привлечения на постоянную работу в Банк наиболее талант...полностью>>
'Обзор'
Эксперты напрямую связывают это обстоятельство с ростом цен на недвижимость в России: финское предложение становится все более доступным и конкуренто...полностью>>

3 курс лекція спритність. Методики розвитку спритності

Главная > Лекція
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Було встановлено, що динаміка підвищення стійкості вестибулярного аналізатора у дітей 7 - 17 років проходить фазно: найбільш інтенсивно підвищення стійкості проходить у перед-пубертатному періоді, трохи знижується у пубертатному, потім знову підвищується ( Р.П.Грачева, 1968).

При проведенні досліджень функціонального стану вестибулярного аналізатора у дітей молодшого та дошкільного віку, було встановлено, що перші реакції вегетативної нервової системи у відповідь на подразнення отолітового апарату незначні, а у дітей дошкільного віку вони більш виражені, але ще не доходять до рівня дорослих (А.И.Тумаков, 1972).

У дітей, чутливих до кумуляції подразнень отолітового апарату, спостерігається посилення вестибуловегетативних реакцій пропорційно ступеню вестибулярної стійкості. Низька статокінетична стійкість, внаслідок надмірного подразнення вестибулярного аналізатора нетренованого організму дітей визиває зниження збудженості інших аналізаторів, порушується корковий стереотип, спотворюються недостатньо закріплені навички, погіршується працездатність (И.П.Яроцкий, 1963, И.П.Байченко, 1960, Ю.П.Кобяков, 1969). Це визиває труднощі при виконанні вправ на уроках фізичної культури, суттєво затрудняє освоєння елементів в акробатиці, спортивній гімнастиці та інших видах спорту, а інколи може бути причиною травм (Ю.В.Катуков, 1966, В.Н.Болобан, 1969).

На необхідність використання спеціальної “вестибулярної гімнастики” в дитячому віці з метою профілактики “укачування” звертали увагу Г.С.Цимерман (1974) та Н.Н.Терентьєва (1971). Вони пояснювали це тим, що нервова система дітей відрізняється пластичністю та легкістю утворення умовних зв’язків. Тому формування статокінетичної стійкості треба проводити саме в дитячому віці.

На це вказують також дослідження, проведені на юних спортсменах (А.А.Золотухин, 1965, Н.С.Сергеева, 1967, Ю.П.Кобяков, 1969, В.Н.Болобан, 1971 та ін.) Автори доказують, що підвищення вестибулярної стійкості у спортсменів сприяло значно швидшому оволодінню складнокоординованими вправами та підвищенню працездатності спортсменів.

Багато авторів (Г.А. Комендантов, В.И. Копанев,1963, В.Я.Лопухин, 1970, В.И.Поляков, 1969 та ін.) розглядають хворобу пересування більш ширше, як порушення статокінетичної стійкості, тобто порушення оптимального рівня регуляції фізіологічних функцій під час механічної дії, яка знижує працездатність людини, просторову орієнтацію і функцію рівноваги при активному та пасивному переміщенні в просторі.

Було показано (З.И Кузнецова, 1975), що для успішного удосконалення фізичних якостей школярів необхідні своєчасні цілеспрямовані педагогічні дії саме в періоди інтенсивного розвитку даної функції. За думкою багатьох авторів таким періодом інтенсивного розвитку для статокінетичної стійкості є молодший та середній шкільний вік.

На основі багаторічних досліджень І.П. Байченко (1963) установив, що стійкість вестибулярного аналізатора у дівчат до 10 - 12 років досягає рівня, характерного для дорослих, які не займаються спортом. А діти, які систематично займаються спортом, на 2 - 3 роки раніше ніж не спортсмени досягають рівня стійкості вестибулярного аналізатору дорослих, що не займаються спортом.

Систематичні заняття спортом в значній мірі змінюють динаміку розвитку рухового і вестибулярного аналізаторів.

В.Н.Болобан (1969) установив, що найбільшого успіху у виконанні складних елементів акробатики добиваються школярі, які почали займатися спортом у віці 9 - 10 років, а тренування юних акробатів з використанням спеціальних фізичних рухів з поворотами і додатковими засобами значно прискорюють процес функціональної адаптації вестибулярного аналізатора і добре впливають на ефективність навчання школярів акробатичним елементам, що покращує якість виконання і скорочує у два і більше разів строки освоєння складнокоординованих вправ. Автор відмітив також, що значний приріст стійкості вестибулярних реакцій наступає саме у 8 - 9 річному віці (29%) і у віці 10 - 12 років (40%), а в старшому шкільному віці - тільки 18%.

Терентьєва Н.Н. (1971), яка досліджувала вестибулярну стійкість дітей дошкільного віку 4 - 6 років, вказує на доцільність включення в режим дня школярів спеціальних вправ, виходячи із виявленого автором покращення показників вегетативних та соматичних реакцій під впливом вестибулярних подразнень. Після тренування діти реагували на повороти більш рідкими пульсовими ударами, а артеріальний тиск змінювався в межах, близьких до вихідних даних. Вона виявила, що після тренування у дітей значно покращились: швидкість бігу - на 0,9%, точність дифференціювання - на 43,4%, показники сили руки - на 49,4%, точність рухів під час ходьби - на 60%, амплітуда коливань - на 12,5%.

Адекватні подразнення вестибулярного аналізатора не зменшують рухові можливості дітей, а розширюють і збільшують їх. До такого висновку дійшли у своїх дослідженнях В.В.Ващила (1970), Р.П.Грачева (1968) та ін.

У дітей, які показали визначну ступінь чутливості до кумуляції подразнень отолітового апарату, спостерігається посилення вестибуловегетативних реакцій пропорційно ступеню вестибулярної стійкості.

Низька статокінетична стійкість, внаслідок надмірного подразнення вестибулярного аналізатора нетренованого організму дітей, визиває зниження збудження інших аналізаторів, порушується корковий стереотип, спотворюються недостатньо закріплені навички, погіршується працездатність (А.Н.Крестовников, В.В.Васильева, 1952, И.П.Яроцкий, 1963, И.П.Байченко, 1962, Ю.П.Кобяков, 1969), що затрудняє виконання вправ на уроках фізичної культури, а інколи може бути причиною травми (Ю.В.Катуков, 1966, В.Н.Болобан, 1969).

Необхідність виконання активної вестибулярної гімнастики з метою профілактики статокінетичної стійкості підкреслював Г.Ц. Цимерман (1967). Він рекомендував виконувати її на протязі кількох років, “так як вона укріплює організм у цілому і сприяє адаптації “до качки”, та утворенню цілого ряду специфічних безумовних та умовних рефлексів”.

Як відомо, такі рефлекси значно швидше виробляються в дитячому віці, так як дитячий організм відрізняється пластичністю нервової системи і легкістю утворення умовних зв’язків (Н.Н.Терентьєва, 1971), що також доказує необхідність формування статокінетичної стійкості в дитячому віці.

Таку думку підтверджують також дослідження проведені на юних спортсменах (Ю.П.Кобяков, 1969, Ю.В.Катуков, 1966, В.Н.Болобан, 1972, Ю.П.Замятин, 1972). Автори показали, що значного підвищення вестибулярної стійкості з допомогою фізичних вправ можливо досягти саме в віці 8 – 10 - 12 років.

Вивчаючи ефективність різноманітних засобів вдосконалення просторової орієнтації у школярів, М.Ф.Черкасов (1983) відмічає високі прирости показників у дітей 10 - 11 і 12 - 13 років, особливо у вправах, які потребують поєднання високої просторової орієнтації і доброго розвитку рухових якостей.

Характеризуючи вікові періоди розвитку координаційних здібностей дітей шкільного віку, В.І.Лях (1990), підкреслює, що найбільше число сенситивних періодів розвитку різноманітних координаційних здібностей установлено в 7 - 11 - 12 років. Тому основні задачі координаційно-рухового вдосконалення дітей доцільно вирішувати в перші шість років навчання в школі.

Звертаючи увагу на професійну орієнтацію дітей, В.Г.Стрелец, В.Ф.Зайцева, А.А.Зайцев (1990), вказують, що такі фізичні і психофізіологічні якості, як сила потрібні в 40% професій, бистрота - 58% професій, витривалість - у 64%, координація рухів - у 78%, уміння зберігати рівновагу - у 87%, вестибулярна стійкість - 98%, просторова орієнтація - 56%, пам’ять - 52%, увага - 91%, мислення - 65% професій.

До того ж, враховуючи, що тепер майже всі професії використовують високошвидкісний транспорт, підвищились вимоги до статокінетичної стійкості. Автори провели дослідження вестибулярної функції у школярів 5 - 10 класів у містах Санкт-Петербурзі і Калінінграді та студентів 1 курсу деяких Вузів. Вони зробили висновок, що показники рівноваги та вестибулярної стійкості у школярів, починаючи з 6 класу знижуються. Обстеження студентів показало, що 40% із них практично не готові до своєї майбутньої професійної діяльності.

Автори підкреслюють необхідність звернути особливу увагу на розвиток вестибулярної функції в початкових класах.

В зв’язку з наявністю поширених зв’язків вестибулярного аналізатору з іншими функціональними системами і особливо з руховим аналізатором, внаслідок іррадіації подразнень і збуджувально-тормозних процесів ускладнюється формування рухових навичок (А.А Золотухін., Н.С., Серггеева 1966).

Враховуючи численні зв’язки вестибулярного аналізатора з іншими функціональними системами, деякі автори вказують на вплив спеціального тренування вестибулярного апарату на вдосконалення не тільки даного аналізатора але і на підвищення загальної стійкості організму.

А.А.Золотухін (1976), який використовував спеціальні обертові вправи для вдосконалення вестибулярного аналізатора дівчат 11- 12 років, підкреслював, що вони значно менше стали хворіти простудними захворюваннями. Більша стійкість до переохолодження організму була помічена також у групі юних космонавтів, які тренувались вправами для подразнення різних відділів вестибулярного апарату.

А.П.Чустрак (1978) експериментально доказав ефективність застосування спеціально розроблених вправ на оригінальних пристосуваннях: підвісних гойдалках, вертикальних качелях, надувних автомобільних камерах і покришках, ропедах і циклопедах, які сприяють виконанню одного із важливих вимог під час формування статокінетичної стійкості дітей - емоційній привабливості занять, що відволікає дітей від неприємних почуттів, які викликають такі вправи як обертання, крутіння та гойдання і таким чином, дають можливість багаторазово виконувати вправи насичені кутовими та лінійними прискореннями (перекиди, крутіння, гойдання, нахили, оберти, стрибки з поворотами, перевороти і т.п.). Поєднання таких вправ з іграми та використання багатокомплектних приладів дозволяють досягати високої моторної щільності на уроках і вдосконалювати не тільки статокінетичну стійкість, але і цілий ряд інших рухових якостей (А.П.Чустрак, 1990).

Таким чином постійне тренування статокінетичної стійкості адекватними подразниками різних відділів вестибулярного апарату може сприяти підвищенню сили загального опору організму різним несприятливим факторам зовнішнього середовища. Це виникає мабуть, через численні прямі і посередні зв’язки вестибулярного аналізатора з іншими функціональними системами і внаслідок широкої іррадіації збудження з центрів вестибулярного аналізатора на рухові і вегетативні центри.

Аналізуючи приведену літературу, можна зробити висновки, що вдосконалення статокінетичної стійкості є актуальним і ще далеко не вирішеним питанням.

Багато досліджень направлені в основному на підвищення статокінетичної стійкості в професійній діяльності та спорті.

Найбільш інтенсивний розвиток статокінетичної стійкості спостерігається в молодшому та середньому шкільному віці.

Цілеспрямоване підвищення статокінетичної стійкості починаючих спортсменів не тільки сприяє зростанню їх спортивної майстерності, а також допомагає протистояти простудним захворюванням.

Засоби тренування, які використовують у спортивній гімнастиці та акробатиці можна успішно використовувати для підвищення статокінетичної стійкості в інших видах спорту.

Значно менше досліджень проведено на школярах, які не займаються спортом.

Методика підвищення статокінетичної стійкості школярів розроблена недостатньо.

1.3. ВАЖЛИВІСТЬ ПІДВИЩЕННЯ статокінетичної стійкості У СПОРТСМЕНІВ

У дітей, які показали визначну ступінь чутливості до кумуляції подразнень отолітового апарату, спостерігається посилення вестибуло-вегетативних реакцій пропорційно ступеню вестибулярної стійкості.

Дослідженнями А.И.Тумакова (1972), функціонального стану вестибулярного аналізатору у дітей молодшого і дошкільного віку, встановлено, що у дітей раннього віку реакції вегетативної нервової системи у відповідь на подразнення отолітового апарату незначні. У дітей дошкільного віку вони більш виражені, але ще не досягають рівня дорослих людей

А.А Золотухін (1976), який використовував спеціальні обертові вправи для вдосконалення вестибулярного аналізатору дівчат 11-12 років, відмічав, що вони значно менше стали хворіти простудними захворюваннями. Більша стійкість до переохолодження організму була помічена також у групах юних космонавтів, які тренувались вправами, викликаючими подразнення різних відділів вестибулярного апарату.

Низька статокінетична стійкість, внаслідок надмірного подразнення вестибулярного аналізатору нетренованого організму дітей, визиває зниження збудження других аналізаторів, порушується корковий стереотип, спотворюються недостатньо закріплені навички, погіршується працездатність (А.Н. Крестников, В.В.Васильева 1952. И.П.Яроцкий 1963. И.П. Байченко 1962. Ю.П. Кобяков 1969), що затрудняє виконання вправ на уроках фізичної культури, а інколи може бути причиною травми (Ю.В.Катуков,1966; В.Н. Болобан 1969).

В.Н. Болобан (1969) установив, що найбільшого успіху в вихованні складних елементів акробатики добиваються школярі, які почали займатись спортом у віці 9-10 років, а тренування юних акробатів з використанням спеціальних фізичних рухів з поворотами і додатковими засобами значно прискорюють процес функціональної адаптації вестибулярного аналізатору і добре впливають на ефективність навчання дітей акробатичним елементам, що покращує виконання і скорочує в два і більше разів строки освоєння складно координованих вправ. Автор відмітив також, значний приріст стійкості вестибулярних реакцій наступає у 8-9 років (29%) і у віці 10-12 років (40%), а в старшому шкільному віці - тільки 18%.

Різні види спорту по різному впливають на статокінетичну стійкість. Спортсмени з нестійкою вестибуло-вегетативною системою розподілились відповідно різних видів спорту таким чином: футболісти - 41%, легкоатлети – 33%, баскетболісти - 30%, волейболісти - 20%, плавці - 28%, гімнасти - 18%, (В.Г.Стрелец, В.И.Копанев, В.И.Бабияк, С.В.Ждановская, 1968).

Високі показники статокінетичної стійкості значно впливають на якість виконання фізичних вправ (А.И.Яроцкий 1952; А.А.Золотухін, 1965; Ю.П.Кобяков, 1969; В.Н.Болобан 1969; Г.Д. Бабушкин 1975 та ін.)

Позитивний вплив спортивного тренування на підвищення статокінетичної стійкості помічали багато авторів (В.Г.Стрелец, 1960; В.Г.Стрелец, В.И.Копанев, С.В.Ждановская, 1968; В.Н.Болобан, 1969; В.Я.Лопухин. 1970 та ін.)

Стійкість до надпорогових короткочасних подразнень вестибулярного аналізатору в значній мірі залежить від спортивної спеціалізації, а найбільша стійкість за даними вестибуло-окулярних, вестибуло-вегетативних реакцій виявлена у гімнастів, декілька слабкішою вона була у стрибунів у воду, плавців та борців. Відносно низькі показники вестибулярної стійкості були визначені у боксерів (И.А.Оганова 1969). При цьому автор підкреслює, що систематичні фізичні вправи значно прискорюють процес функціонального розвитку та підвищують стійкість даної афферентної системи.

Час відновлення рівноваги після дозованого подразнення вестибулярного апарату залежить також від спортивної кваліфікації. Наприклад, у майстрів спорту з художньої гімнастики час відновлення становив у середньому - 13 сек. а у спортсменок 3-го розряду - 58 сек. (Е.В.Бирюк 1972). Автор робить висновок, що заняття художньою гімнастикою підвищують стійкість вестибулярної функції. На основі багаторічних досліджень И.П.Байченко (1963) установив, що стійкість вестибулярного аналізатора у дівчат до 10-12 років досягає рівня, характерного для дорослих, які не займаються спортом. А діти, які систематично займаються спортом, на 2-3 роки раніше, ніж не спортсмени досягають рівня стійкості вестибулярного аналізатору дорослих, що не займаються спортом.

Систематичні заняття спортом в значній мірі змінюють динаміку розвитку рухового і вестибулярного аналізаторів.

У дітей, які показали визначну ступінь чутливості до кумуляції подразнень отолітового апарату, спостерігається посилення вестибуло-вегетативних реакцій пропорційно ступеню вестибулярної стійкості.

Низька статокінетична стійкість, внаслідок надмірного подразнення вестибулярного аналізатору нетренованого організму дітей, визиває зниження збудження других аналізаторів, порушується корковий стереотип, спотворюються недостатньо закріплені навички, погіршується працездатність (А.Н.Крестников, В.В.Васильева 1952. И.П.Яроцкий 1963. И.П. Байченко 1962. Ю.П.Кобяков 1969), що затруднює виконання вправ на уроках фізичної культури, а інколи може бути причиною травми (Ю.В.Катуков,1966; В.Н.Болобан 1969).

2. 1. Методики дослідження СТАТОКІНЕТИЧНОЇ СТІЙКОСТІ

1. Аналіз спеціальної літератури.

2. Визначення деяких параметрів статокінетичної стійкості дітей за допомогою інструментальних способів реєстрації та спеціальних педагогічних проб:

а) – визначення динамічної рівноваги;

б) – визначення статичної рівноваги;

в)- визначення отолітової соматичної реакції;

г)- стабілографія;

д)- електромеханічні крісла, гойдалки та центрофуги

3. Методи математичної статистики

ВИЗНАЧЕННЯ ДИНАМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

Комбінована проба (А.П.Чустрак, 1978). Переступаючи на місці, діти виконували 10 поворотів на місці (на 360°) з одночасними нахилами голови вперед, доторкаючись підборіддям грудної клітини і повертаючись у вихідне положення із швидкістю один цикл (поворот на 360° і нахил голови) за 2 секунди з закритими очима.

До проби і зразу після неї спортсмени проходили по лінії 5 метрів, стараючись не відхилятися від прямої з закритими очима (одівали окуляри, які не пропускають світло), попередньо фіксуючи поглядом вірне положення ніг на старті та предмет (кегля) на відстані 5 метрів,

Починали рухатись після команди експериментатора - “Руш !” і зупинялись за командою “Стій !”.

Експериментатор стояв поруч, задаючи темп поворотів і забезпечував страховку від можливих падінь дітей.

Враховувалось відхилення від прямої в сантиметрах після проходження 5-ти метрової відстані.

ВИЗНАЧЕННЯ СТАТИЧНОЇ РІВНОВАГИ

Визначається час стояння на одній нозі (в секундах), друга нога зігнута, а її п’ятка доторкалась колінного суглобу і вся стопа притиснута до гомілки опорної ноги, руки на поясі, голова прямо, очі закриті. Секундомір включали за командою “Руки на пояс ! Закрити очі !”, після прийняття указаного положення в момент закривання очей. Виключали секундомір у випадку явної втрати рівноваги (зміна положення рук, сходження з місця і т.п.). Невеликі коливання тулуба не приймались до уваги. Орієнтувались на положення, що краща рівновага не у того хто її не втрачає, а у того хто її може швидко відновити.

ВИЗНАЧЕННЯ ОТОЛІТОВОЇ СОМАТИЧНОЇ РЕАКЦІЇ

Отолітова соматична реакція гімнастів визначається в положенні сидячи в кріслі “Барані” з нахилом тулуба та голови на 90 (Крісло, що може обертатись навколо своєї осі експериментатором з допомогою ручки, закріпленої на спинці крісла). В такому положенні виконують 5 обертів за 10 секунд. Потім крісло зупиняють, очікують 5 секунд, не змінюючи положення і пропонують підняти тулуб і голову. В момент піднімання тулуба і голови наступає реакція відхилення голови і тіла, яка, залежно від ступеня подразнення або чутливості отолітового апарату та функції напівкружних каналів, може бути: нульовою, слабкою, середньою та сильною, За спиною у сидячого по середній лінії закріплюється спеціальний тонкий стержень - указник, який при відхиленні тулуба у фронтальній площині вільно переміщується разом з тулубом. Відхилення фіксують в градусах по шкалі, яка закріплюється на спинці крісла.

СТАБІЛОГРАФІЯ, ЕЛЕКТОМЕХАНІЧНІ КРІСЛА, ГОЙДАЛКИ ТА ЦЕНТРИФУГИ

Механічні, електромеханічні крісла гойдалки та центрофуги використовувались для більш точного дозування вестибулярних подразнень в лабораторних дослідженнях та тренуваннях в основному дорослих з метою професійного визначення та тренування в авіації, космонавтиці, мореплаванні. Для реєстрації механічних відхилень до та після дозованих подразнень використовувались різні конструкції стабілографічних платформ. Стоячи на такій платформі, реєструвались відхилення від центру ваги тіла з допомогою тензодатчиків, що перетворювали механічні коливання в електричні, які записувались стабілографом на спеціальну стрічку. Записані таким чином коливання можна було аналізувати за величиною та інтенсивністю. Паралельно з реєстрацією механічних коливань записували кардіограму та температуру тіла в області лоба електронним термометром, аналіз яких показував вегетативні реакції організму на вестибулярні подразнення.

2.2. ЗасоБИ для підвищення статокінетичної стійкості ГІМНАСТів ПОЧАТКОВОЇ ГРУПИ

ВПРАВИ НА МІСЦІ:

- повороти головою і тулуба наліво, направо на 90, 180, 360° (в перервах виконували рівновагу на одній нозі).

- швидкі кола головою та тулубом в одну та протилежну сторони.

- нахили голови та тулуба вліво, вправо, вперед, назад у швидкому темпі.

- кружіння в парах взявшись за руки.

- те ж саме на автопокришках.

- перекати в групуванні із упору присівши назад за спину і зразу у вихідне положення - ”Качалочка”.

- те ж саме в стойку “берізку” - стойку на лопатках.

- перекати в групуванні вліво, вправо.

- перекиди вперед та назад.

- стрибки на двох на одній нозі.

- швидкі присідання

- те ж саме із підскакуваннями в гору.

- те ж в парах, взявшись за руки

- швидкі присідання.

- те ж із підскакуваннями в гору.

- те ж в парах, взявшись за руки.

- стрибки з поворотами наліво і направо на 90, 180, 360°

- стрибки з глибокими присіданнями і підскакуваннями з поворотами на 90, 180°

- поєднання перекидів, поворотів із стрибками вгору та присідання.

- Щоб надати всім вправам на місці емоційної привабливості ці вправи виконувались з різноманітними предметами (м’ячами, обручами, булавами, скакалками).

ВПРАВИ ПІД ЧАС ХОДЬБИ ТА БІГУ

- ходьба з різноманітними поворотами і нахилами голови і тулуба, наліво - направо, вліво - вправо, вперед - назад (чергували з рівновагою на одній нозі).

- кружіння в парах з просуваннями по діагоналі, навкруги указаних предметів або навкруги залу.

- вальсуючі кружіння в парах під музику.

- серія перекидів з просуванням вперед.

- перекати в положенні лежачи вліво і вправо по акробатичній доріжці (хто швидше).

- ходьба та біг з прискореннями та різкими зупинками, зміною напрямку, (за сигналом тренера).

- стрибки по “кучках”, випадами, з присіданнями на двох ногах і стрибками, руки в гору “зайчиком”.

- ходьба та біг однією ногою по гімнастичній лаві, а другою по підлозі,

- біг із стрибками через лаву “змійкою” зліва направо.

з наступаннями і без наступання на лаву.

- ходьба та біг з просуваннями лівим, правим боком та спиною вперед.

- ходьба по рейці перевернутої гімнастичної лави, з різними положеннями рук, з присіданнями, також з закритими очима.

- танцювальні кроки галопу, польки.

- ходьба та біг по автомобільних покришках з поворотами кругом.

- пересування стрибками з глибокими присіданнями і підстрибуваннями з поворотами на 360° по автопокришкам (з однієї на іншу) почергові стрибки з поворотами наліво та направо.

- серія перекидів з поворотами перекатів, стрибків на гірку матів (у вигляді естафет, спочатку , “хто точніше”, а потім - “хто швидше”) .

СПЕЦІАЛЬНІ ВПРАВИ НА ПРИЛАДАХ ТА ПРИСТОСУВННЯХ

КІЛЬЦЯ:

- “закручування” та “розкручування” в висі на кільцях,

- те ж у змішаному висі на зігнутій нозі, або двох ногах.

- те ж з закритими очима.

- гойдання з одночасним вертінням (“закручування та розкручування”).

- гойдання сидячи ногами в кільцях утримуючись за троси.

- те ж саме з одночасними нахилами голови вперед-назад вліво-вправо.

КАНАТИ:

- гойдання в змішаному висі на канатах вперед - назад, вліво - вправо.

АВТОМОБІЛЬНІ КАМЕРИ ТА ПОКРИШКИ:

- стрибки на місці з поворотами на 90, 180, 360°

- те ж в довжину.

ТРАМПЛІН:

- стрибки в висоту та довжину з різними положеннями рук (в сторони, вгору, на пояс та ін.)

- те ж з поворотами на 90, 180, 360°.

-ПІДВІСНА ПЛОЩАДКА, що закріплюється на гімнастичній стінці:

- стрибки з поступовим збільшенням висоти: спочатку 50см., потім 100см., потім 150см;

- стрибки в глибину (з площадки) на м’які поролонові мати,

- те ж з поворотами на 90, 180, 360°;

- поєднання стрибків з підвісної площадки на надувну камеру (або трамплін) а потім на м’який поролон.

ПЕРЕКЛАДИНА:

- серія обертів вперед в упорі ноги нарізно правою (спочатку 5 р.) потім 10 за один підхід;

- те ж назад (навантаження збільшувати поступово: в перших уроках по 5 обертів, потім 7, потім 10 - за підхід).

Щоб зменшити простої та збільшити моторну щільність тренувального уроку використовували фронтальний, круговий та поточний методи організації занять.

Збільшенню моторної щільності занять також сприяє використання багато - комплектних приладів (перекладин, канатів, кілець, гімнастичних стінок, де закріплені до 10 і більше підвісних площадок, трампліни, батути.

Дуже ефективно використовувати для стрибків з поворотами з трамплінів та батутів в поролонові ями.

І Г Р И

“БІЙ ПІВНІВ”.На відстані 1.5м. малюють дві паралельні лінії - “коридор”. Команди стають одна проти одної на відстані - руки в сторону в “коридорі”. Стрибаючи на одній нозі руки на пояс або за спину, діти намагаються виштовхнути один одного із “ коридору” . Виграє команда у якої менше виявилось “півнів” за коридором.

“ПЯТНАШКИ В КОЛАХ”

На майданчику або в залі малюють 3 - 5 кіл діаметром 1 – 1,5м. Діти бігають по майданчику застрибають та вистрибають з намальованих кіл. “П’ятнашка” намагається доторкнутися до того, хто не встиг вистрибнути з кола. Підраховується кількість тих кого “зап’ятнали”, але вони продовжують грати. “П’ятнашок міняють через 1 -2 хв.

«П’ЯТНАШКИ» З ВИРУЧКОЮ”

Всі діти бігають по залу, стараються втікати від « п’ятнашки». Коли між «п’ятнашкою» і втікаючим школярем пробіжить хтось із учнів, то «п’ятнашка» біжить за тим, хто пробіг між ними. Якщо «п’ятнашка» доторкнувся до того хто тікає, то вони міняються місцями.

“СОВА”

Діти розбігаються по всьому залу (майданчику).

“Сова” в “ гнізді” - (коло діаметром 1 -2 м.) По команді “Ніч” діти завмирають на одній нозі там де їх застала команда. “Сова” вийшла із гнізда на “охоту” 1, помітивши того хто зарухався, відводить в своє гніздо. По команді “День” “Сова” летить в гніздо, а діти знову починають бігати по майданчику, зображаючи пташок, жуків, метеликів та ін. Коли в гнізді виявиться двоє, троє дітей вибирають

нову “Сову”, а піймані знову повертаються на майданчик продовжуючи гру.

“ГОРОБЦІ-СТРИБУНЦІ”

“Горобці” розміщуються по колі діаметром 5-6 м. “Кицька” (одна або дві) - в середині кола. По сигналу всі “горобці” починають стрибати на обох ногах в коло застрибуючи і вистрибуючи з нього. “Кицька” ловить (салить) тих, які не вспіли вистрибнути з кола. Коли в колі остаються 2-3 горобці, вибирається нова “кицька”, а впіймані “горобці” знову починають гратися. “Горобці, які побігли замість стрибка вважаються пійманими, Як варіант ускладнення цієї гри: “горобці” стрибають в коло і вистрибують з нього з поворотами кругом, а потім із поворотами на 360°. Повороти виконуються спочатку в одну, а потім в іншу сторону.

“МИСЛИВЦІ ТА КАЧКИ”

Одна команда - “мисливці” стає по колу і пропускає всередину іншу команду “качки”. Перекидаючи м’яч по “качках”, які ухиляються від цього. Через деякий час команди міняються ролями.

Контрольні запитання:

  1. Особливості вестибулярного аналізатора дитячого організму.

  2. Прискорення Коріоліса.

  3. Як відрізняються вегетативні реакції спортсменів на подразнення вестибулярного апарату від не тренованих дітей?

  4. В якому віці вестибулярний аналізатор дітей досягає рівня розвитку дорослих?

  5. Як впливає надмірне подразнення вестибулярного апарату на інші аналізатори на навички дітей та на їх працездатність?

  6. Методики дослідження статокінетичної стійкості дітей.

  7. Засоби та особливості методики тренування статокінетичної стійкості дітей.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Курс лекція силові якості молодших школярів фізична підготовка

    Лекція
    Фізичну підготовку дітей часто визначають за результатами змагань а не за рівнем розвитку фізичних якостей. Вважається, що якщо спортсмен досяг високого технічного результату, то і його фізична підготовка знаходиться на високому рівні.
  2. План загальна характеристика змісту рухових якостей І засобів їх розвитку. Основи методики розвитку силових якостей та витривалості

    Лекція
    Сутність поняття „управління” в ТіМФВ. Необхідні умови управління ФВ. Моделювання у фізичному вихованні, прогнозування у фізичному вихованні. Алгоритм програмування занять фізичними вправами.
  3. План методика І побудова заняття з фізичного виховання > Методика навчання руховим діям дітей дошкільного віку Особливості методики розвитку фізичних якостей у дітей дошкільного віку

    Лекція
    Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: навч.посіб. – Суми: ВДТ «Універсальна книга», 2004. – 428 с.
  4. 3 курс лекція методика вдосконалення координаційних здібностей засоби І основні положення

    Лекція
    Основною особливістю вправ, направлених на вдосконалення координаційних здібностей, є їх складність, нетрадиційність, новизна, можливість багатоманітних і несподіваних рішень рухових задач.
  5. Курс 6 семестр лекція розвиток моторно-функціональних якостей гімнасток

    Лекція
    До деякого часу багато тренерів з гімнастики вважали, що їх вихованкам не потрібні засоби фізичної та спеціально-рухової підготовки. Вважалось, що технічна підготовка у всіх видах класичного багатоборства забезпечує необхідну фізичну

Другие похожие документы..